Проблема спілкування підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru

ПЛАН

Вступ

1. Спілкування і його особливості

2. Загальна характеристика дітей підліткового віку

3. Спілкування в підлітковому віці

3.1 Особливості спілкування підлітка з дорослими 

3.2 Особливості спілкування підлітка з однолітками 

3.3 Спілкування з однолітками протилежної статі 

4. Експериментальне вивчення особливостей спілкування у підлітковому віці

Висновки



Вступ

Проблема вивчення психологічних особливостей спілкування в підлітковому віці обумовлена рядом важливих обставин. Перш за все, вона визначається особливостями самого підліткового віку, який описується психологами як найскладніший етап розвитку організму та психіки дитини.

Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційних сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.

Інтенсифікація навчання в школі, великий обсяг домашніх завдань, телебачення, комп'ютер створюють дефіцит спілкування підлітка з ровесниками та дорослими. Підліток, входячи в ілюзорний світ, спілкується з машиною, реакцію якої можна передбачити завжди, відходить від реалій життя. Дуже часто спілкування з комп'ютером, який не образить і не образиться, замінює спочатку спілкування з ровесниками, а пізніше - з іншими людьми взагалі.

Важливою обставиною є те, що в умовах нестабільності суспільства виникає багато неблагополучних, конфліктних сімей, в яких підліток не може достатньо реалізувати свою потребу у спілкуванні, отримати відповіді на численні запитання, які його цікавлять. Внаслідок цього, він зневірюється у можливості існування дружніх і довірливих стосунків між людьми, передчасно розчаровується у людських взаєминах. Нереалізована потреба у спілкуванні спонукає підлітка до пошуку нових знайомих, які, як їм здається, у всьому зрозуміють, розрадять, допоможуть, але які, на жаль, не завжди є гідним зразком для наслідування.

Об'єктом дослідження є спілкування в підлітковому віці.

Предмет дослідження - особливості спілкування у підлітковому віці.

Мета дослідження: На основі аналізу наукових джерел і експериментального дослідження виявити особливості спілкування у підлітковому віці.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз психологічної літератури з проблеми дослідження.

2. Охарактеризувати роль спілкування в житті підлітка.

3.Здійснити діагностичну процедуру на визначення особливостей спілкування у підлітковому віці, описати результати і зробити висновки.

Використані методи: бесіда та анонімне анкетування учнів.

Експериментальна база: дослідження здійснювалось з учнями 6-8 класів на базі Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №11 протягом 2012 навчального року. У дослідженні взяли участь 65 школярів підліткового віку.

Структура роботи: робота складається із вступу, основної частини, експериментальної, висновків, списку використаної літератури та додатків.



1. Спілкування і його особливості

Значення спілкування в житті сучасної людини чимале і продовжує зростати. Від нього все в більшій мірі залежить успішність професійної діяльності, активність в суспільному житті і, нарешті, особисте щастя кожного. Це пов'язано із соціальною тенденцією, яку називають зростанням ролі людського фактору в житті суспільства.

Потреба в спілкуванні є у кожної нормальної людини. І вона виникає вже у немовляти і задовольняється тоді в першу чергу і головним чином у спілкуванні з матір`ю. З віком ця потреба диференціюється. Щоб її задовільнити, необхідні не лише близькі люди, але й інші, наприклад, ровесники. Чим дорослішою стає людина, тим в більшій мірі їй притаманна потреба в емоційному контакті з іншими людьми.

Спілкування стає тим, до чого всі так прагнуть, коли відбувається обмін знаннями, інформацією, емоціями, досвідом, вміннями, відношеннями до когось або чогось, які партнери, співбесідники сприймають як важливі, значимі, цінні, тобто обмін духовними і емоційними цінностями.[13;ст.4-5]

Хоча спілкування протягом останніх десятиліть інтенсивно досліджувалось, воно не є новою проблемою для української та російської психології. Дослідження ведуть свою історію від В.М. Бехтерєва, В.Н. М'ясищева, Б.Г. Ананьєва до Г.М. Андреєвої, О.О.Бодальова, П.П.Петровської, Т.С. Яценко та інших психологів, котрі розробляють проблеми спілкування сьогодні.

Біля витоків дослідження проблеми спілкування не лише в нашій країні, а й у світовій психології стояв В.М. Бехтерєв. Він розробив емпіричний метод дослідження проблеми спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування.

Ще на початку ХХ ст.. В.М. М'ясищев під керівництвом В.М.Бехтерєва та О.Ф. Лазурського брав участь в організації та проведенні перших експериментальних робіт з вивчення спілкування в умовах колективної діяльності. Виходячи зі своєї концепції «ставлень особистості», він акцентував увагу на головних змістових і формальних характеристиках спілкування, намагаючись розглядати його цілісно, як процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином ставляться один до одного і виявляють взаємні впливи. Так, учений спеціально розглядав причини, які підсилюють чи послаблюють результати словесного впливу однієї людини на іншу.

Б.Г. Ананьєв звертається до категорії спілкування у зв'язку з проблемами формування людини як особистості, як суб'єкта діяльності, виховання індивідуальності. Особливою і головною характеристикою спілкування як специфічного виду діяльності, на думку Б.Г. Ананьєва, є те, що через нього людина будує свої стосунки з іншими людьми.

Проблема спілкування посідає центральне місце в психологічній концепції Л.С. Виготського, хоч сам термін «спілкування» не дуже часто трапляється в його працях. Основні його положення що до спілкування та його ролі в розвитку психіки можна сформулювати так: спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють структуру психічних процесів. Таким чином, спілкування генетично передає психічні процеси в їхньому кінцевому вигляді, визначає їхню структуру, яка своєю чергою, детермінує їхні вияви як знову «відкритих» до спілкування, взаємодії, діалогу; носіями структурних новоутворень,які породжують процесами спілкування, є знаки.

Поняття «спілкування» вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

Як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн);

Як один із різновидів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв);

Як специфічна, соціальна форма інформаційного зв'язку (О.Д. Урсун, Л.О. Резников) та інші.

Як вза'ємодія, стосунки між суб'єктами, які мають діалогічний характер (Г.М. Анжреєва, В.С. Соковнін, К.К. Платонов). При цьому поняття «спілкування» розмежовується з поняттям «комунікація». Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.(17;с.400-402)

Спілкування - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Техніка спілкування - встановлення психічних контактів, використання різноманітних прийомів психічного впливу на партнера по спілкуванню, вибір засобів спілкування в залежності від форми спілкування.

До структури спілкування належать:

комунікативно-інформаційний компонент, що означає приймання (реципієнт) і передавання (комунікатор, кореспондент) повідомлень і майбутній зворотній зв'язок, в основі якого - психологічний контакт;

пізнавальний (перцептивний) компонент, що ґрунтується на процесі сприйняття й розуміння людьми один одного;

інтерактивний (конативний) компонент, пов'язаний з процесом впливу, поведінкою.

Зазвичай виокремлюють три рівні аналізу спілкування:

1.Макрорівень: спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в інтервалах часу у співвідношенні з довжиною людського життя, з акцентом на аналіз психічного розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, яка розвивається.

2.Мезорівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємозв'язку, в яких опиняються люди в процесі поточної життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування - «з приводу чого» і «з якою метою». Навколо цього стрижня теми, предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються використовувані засоби (невербальні і вербальні) і фази, або етапи спілкування, в результаті яких здійснюється обмін уявленнями, ідеями, переживаннями.

3.Мікрорівень: тут головний акцент робиться на аналізі елементарних одиниць спілкування. Елементарна одиниця спілкування містить не лише дію одного із партнерів, але і пов'язану з нею дію або протидію іншого (наприклад, «запитання - відповідь», «спонукання до дії - дія», «повідомлення інформації - відношення до неї» і т.п.).[16;с.395-396]

Виокремлюють такі види спілкування:

міжособистісне;

між особистістю і групою;

групове і між групове;

масове;

довірливе і конфліктне;

інтимне і криміногенне;

ділове і особисте;

пряме й опосередковане;

терапевтичне й ненасильницьке.

Безумовно, спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні засоби спілкування (усне і письмове мовлення) і невербальні (немовні) засоби спілкування.

Коли спілкуються за допомогою невербальних засобів, дуже важливими є жести рук, особливості ходи, голосу, а також вираз обличчя (міміка), очей (мікроміміка), поза, рух усього тіла загалом (пантоміміка), дистанція тощо. Причому вираз обличчя іноді краще, ніж слова, говорить про ставлення до співрозмовника. Відомі гримаси, які виражають відданість, доброзичливість, лестощі, презирство, страх, заздрість, ненависть тощо.[1;ст..20-25]

У міжособистісному спілкуванні звичайно застосовують письмове й усне мовлення.

Переваги письмового мовлення стають визначальними там, де необхідні точність і відповідальність за кожне слово. Щоб уміло користуватися письмовим мовленням, потрібно збагачувати свій словниковий запас, вимогливо ставитися до стилю.

Невербальні засоби спілкування потрібні, зокрема, для того, щоб регулювати плин процесу спілкування, створювати психологічний контакт між партнерами; виявляти емоції, відображати оцінку ситуації. Як правило, вони не можуть самостійно передавати пряме значення слів, за винятком деяких жестів. Невербальні засоби точно скоординовані між собою і словесними текстами. Неузгодженість окремих невербальних засобів істотно ускладнює міжособистісне спілкування. Невербальні засоби спілкування, на відміну від мови, людина, яка говорить, а також та, яка слухає,усвідомлює не повною мірою. Ніхто не може всі свої невербальні засоби цілковито контролювати.

За цілями повідомлення інформацію поділяють на інформаційну, регуляторну й емоційну. Якщо передають лише відомості про об'єкт, то інформація має інформаційне призначення. Якщо ж спілкування розраховане на спонукання партнера до дії, то інформація набуває регуляторного навантаження. Емоційну інформацію адресовано до почуттів і переживань реципієнтів.[17;с.405-407]

Інформаційна неупередженість повідомлень потребує чіткої логіки, лаконічності, лексичної виваженості з погляду змістової ідентичності, якнайбільшої однозначності в розумінні повідомлення партнерами. Спонукальний ефект регуляторної інформації більшою мірою пов'язаний з мотиваційною зацікавленістю учасників спілкування в тому чи іншому повідомленні. Емоційності інформація набуває в основному завдяки експресивному аранжуванню повідомлення. У цьому велику роль відіграють виразні рухи й інтонація учасників спілкування.

Міжособистісний характер спілкування виводять партнерів на проблему взаєморозуміння, що активізує пізнавальні функції суб'єктів спілкування, і вони постають у ролі практичних психологів. Питання про те, хто мій співрозмовник, що він за людина, чого від нього можна чекати і багато інших, пов'язані з особистістю партнера. Вони стають головними психологічними загадками для учасників спілкування.

Пізнавальний аспект спілкування охоплює не лише пізнання іншої людини, а й рефлексивно - самопізнання. Узагальнюючим ефектом цих процесів стають образи - уявлення про себе і про партнерів. Такі образи формуються через групову оцінку особистості й соціально-психологічну інтерпретацію особистості за її зовнішніми виявами.[15;ст. 215-220]

Функції спілкування різноманітні. Їх можна виявити під час порівняльного аналізу спілкування людини з різними партнерами, у різних умовах, залежно від засобів впливу на поведінку і психіку учасників спілкування, які використовують.

У системі взаємозв'язків людини з іншими людьми виокремлюють такі функції спілкування:

інформаційно-комунікативна;

регулятивно-комунікативна;

афективно-комунікативна.

Труднощі спілкування можна розглянути з позицій різних галузей психології: загальної, вікової і педагогічної, соціальної, психології праці, юридичної і медичної, психології індивідуальних відмінностей.

Оскільки спілкування - це взаємодія принаймні двох людей, то труднощі в його перебігу (йдеться про суб'єктивні) може породжувати один з учасників чи відразу обидва.

Психологічними причинами цього можуть бути: нереальні цілі, неадекватна оцінка партнера, його здібностей та інтересів, неправильні уявлення про власні можливості й нерозуміння характеру оцінки й ставлення партнера, вживання не придатних до цієї ситуації способів звертання до партнера.

Особливості розглянутих труднощів значною мірою залежать від змісту чи спрямованості мотивації; її вплив виявляється в порушенні будь-якої з функцій спілкування (перцептивної, комунікативної тощо). Існує також особливий вид труднощів, які полягають у неможливості реалізації значущих для особистості мотивів з людьми зі свого оточення. Цю категорію труднощів не всі усвідомлюють, тому що це вимагає досить розвинутої рефлексії, але її переживають, і виявляється вона у скаргах на відсутність розуміння з боку партнерів.

Нерозуміння є наслідком інструментальних труднощів партнера, тому позначається на формуванні ставлення до нього. Факти засвідчують, що людей, спілкування яких ускладнене на інструментальному рівні, сприймають негативно.

Труднощі в спілкуванні можуть виникати також через належність його учасників до різних вікових груп. Відмінність життєвого досвіду представників різних вікових груп щодо спілкування виявляється в неоднаковому рівні розвитку та вияві пізнавальних процесів під час контактів з іншою людиною, неоднаковому запасі й характері переживань, неоднаковому розмаїтті поведінкових форм. Усе це по-різному співвідноситься з мотиваційною сферою, яка в кожній віковій групі має свою специфіку.

Труднощі спілкування залежать також від пізнавальної складності особистості. Зокрема, доведено, що підвищення рівня пізнавальної складності особистості, розширення обсягу знань про психологічні особливості навколишніх загалом пов'язано з ростом ступеня комунікативної компетентності особистості, що виявляється у ставленні лідера й широті дружніх контактів, умінні зблизитися з приємними людьми й уникнути конфлікту з антипатичними і т. ін.[10;ст. 16-17]

2. Загальна характеристика дітей підліткового віку

Кожна вікова група має свої, притаманні лише їй, специфічні особливості розвитку особистості. Підлітковий вік - найбільш вразлива і суперечлива пора в житті кожного з нас. Перші пошуки сенсу життя і власної індивідуальності, перші спроби знайти себе і утвердитися в суспільстві дорослих - все це відбувається в період, коли дитинство вже майже закінчилося, а доросле життя ще не почалося. І саме цей момент є чи не найважливішим на шляху розвитку особистості.

Свого часу В. А. Сухомлинський наголошував, що підлітковий вік - це друге народження особистості, адже “перший раз народжується жива істота, а другий раз - громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, яка бачить не тільки оточуючий світ, але й саму себе”.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини.

Підлітковий вік охоплює період від 11-12 до 14- 15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5-9 класам сучасної школи. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов'язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб'єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість).[11;ст.251-254]

Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості.

Вже більше століття ведеться дискусія про те, якими факторами зумовлений психічний та особистісний розвиток підлітка: біологічними чи соціальними. Проблема біологічного чинника пов'язана з тим, що саме на цей вік припадають кардинальні зміни в організмі дитини, розгортається процес статевого дозрівання.

Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто спричинюють тимчасові розлади кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті. Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під їх впливом у стані загальмованості або сильного збудження.

Ці соматичні зміни стають чинниками ряду надбань психічного розвитку підлітка:

швидкі темпи зростання та дорослішання викликають формування нового образу "Я", посилення інтересу до свого зовнішнього вигляду, однак підліткам характерне незадоволення своєю зовнішністю.

нерівномірне формування опорно-кісткової системи (зростання рук, ніг та голови випереджає темпи розвитку хребта) супроводжується тимчасовою втратою гармонії в рухах, що примушує підлітка переживати сором'язливість, пригніченість, знижує самооцінку.

нерівномірний розвиток кровоносної системи (серце росте швидше, ніж судини) може спричинювати погане самопочуття, головний біль, періодичне зниження розумової працездатності.

у нервовій діяльності підлітка процеси збудження переважають над гальмуванням, що викликає часті перепади настрою, підвищену чутливість, дратівливість.

розгортання статевого дозрівання, поява вторинних статевих ознак сприяє формуванню почуття дорослості як центрального особистісного новоутворення підлітка, забезпечує активізацію статевої ідентифікації, пожвавлює потяг до спілкування з протилежною статтю.[16;ст. 195-204]

Проблему дизбалансу фізичних, фізіологічних та психічних аспектів дорослішання підлітка можуть ускладнити вияви акселерації - прискорених темпів фізичного розвитку та ретардації як явища уповільнених темпів дорослішання підлітка. Важливо, що прискорені темпи фізичного та фізіологічного розвитку не збігаються з такими ж швидкими темпами становлення особистості.

Хлопчики-акселерати почувають себе більш впевнено та комфортно, маючи певні соціальні переваги, ніж дівчатка-акселерати, які спочатку комплексують і тривожаться через свою "дорослу" зовнішність на фоні ровесників. Окрім цього, в підлітковому віці спостерігається тенденція випередження на півтора-два роки фізичного розвитку дівчат щодо хлопців. Тому, в найбільш травматичну ситуацію можуть потрапляти хлопці-ретарданти, які переживають пригніченість, стурбованість, сором'язливість через свою дитячу зовнішність, гірше налагоджують соціальні контакти. Типовим ставленням дорослих до таких підлітків є гіперопіка, що може спричинити вияви інфантилізму.

Інфантилізм підлітка - надмірна дитячість внутрішніх психічних проявів (емоцій, поглядів, інтересів) та поведінки, що не відповідає хронологічному віку

Підлітку, що фіксує в собі безліч різких фізичних і фізіологічних змін, пов'язаних з дорослішанням і статевим дозріванням, нелегко утримувати почуття ідентичності. Однак, при визнанні бурхливості та нерівномірності соматичних змін підлітка та їх суттєвого впливу на становлення особистості, не доречно вважати його жертвою "гормональної бурі", "ендокринного шторму" і т.п. Активізація біологічного фактору розвитку підлітків не перекреслює вагомість їх соціальної взаємодії та власної активності.

Підлітковий вік, як суперечливий вік, є часом досягнень і часом певних втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким нарощуванням знань, умінь, становленням моральності і відкриттям "Я", опануванням нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботливого і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях, з пошуками правди у собі та в інших людях. Крім того, досягнувши періоду статевого дозрівання, підліток потрапляє в суперечливе становище: він вже не дитина, але ще не ствердився в культурі дорослих.[12;ст.235-240]



3. Спілкування в підлітковому віці

3.1 Особливості спілкування підлітка з дорослими

Одна з головних особливостей підліткового віку - перебудова взаємин з дорослим, яка пов'язана з появою почуття дорослості.

Чим старшими стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять з дорослими. Найважливішою потребою перехідного віку стає потреба у звільненні від контролю й опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від установлених ними правил і порядків. Причина цього криється, перш за все, у психології дорослих, батьків, які не бажають помічати зміни внутрішнього світу підлітка. Міркуючи абстрактно, батьки знають про свою дитину значно більше, ніж будь-хто інший, навіть він сам. Але зміни, що відбуваються з дитиною, відбуваються дуже швидко, а батьки, і вчителі здебільшого не вміють побачити і врахувати у практиці виховання того швидкого, інтенсивного процесу дорослішання підлітка, усіляко намагаються зберегти «дитячі» форми контролю, спілкування з дітьми. Саме цей момент підлітки, починаючи з 6-го класу, називають головним чинником своїх прикростей у спілкуванні з батьками: «Мені прикро, якщо батьки опікуються мною, стежать за моїм апетитом і одягом» (5 - 6 клас), «Я засмучуюсь, якщо батьки не розуміють мене, мої переживання і турботи, вони все приховують від мене, а в мої секрети втручаються» (8 - 9 клас). Особливо гостро це виявляється у старших підліткових класах, учні яких мають велику потребу у спілкуванні з дорослими «на рівних», рідко маючи можливість її задовольнити. Наслідком цього, як правило, стає протиставлення себе, свого «Я» дорослим, потреба в автономії.

Поспіх невміння і небажання вислухати і зрозуміти те, що відбувається в складному підлітковому світі, постаратися глянути на проблему очима сина чи дочки, впевненість у власній непогрішності - ось що в першу чергу створює психологічний бар'єр між зростаючими дітьми. [6;ст..14-16]

Потреба підлітків полягає у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визначається підліток - так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну самозвинувачувальну позицію підлітків деякі автори називають «психологічним примиренням», пов'язуючи її з прийняттям формальних відносин «слухняності», що нав'язуються їм, ламання позиції «психологічного примирення» найчастіше призводить до «психологічного бунту». Коли виникає цей «психологічний бунт», дорослі починають бити на сполох, ідуть до психолога, шукають вихід, а «психологічне примирення», всіх влаштовує. Водночас подібне ставлення до конфліктів, за яких дорослі стійко посідають зовнішню обвинувачувальну позицію, а підлітки - самообвинувачувальну, є неконструктивним.

Ще на один момент дослідники звертають увагу. Дорослі, бачачи дорослішання підлітка, найчастіше помічають у цьому процесі тільки негативні сторони: підліток став «неслухняним», «потайливим» - і зовсім не помічають позитивного нового.

Одним із таких позитивних новоутворень є розвиток у підлітковому віці прагнення допомогти дорослим, підтримати, розділити їхнє горе або радість. Дорослі готові, у кращому випадку, виявити співчуття до підлітка, але зовсім не здатні прийняти подібне ставлення з його боку. Зрозуміло, чому саме так виходить, - для того, щоб прийняти таке ставлення до підлітка, якраз і необхідно бути із ним «на рівних».

Спілкування підлітка багато в чому обумовлюється мінливістю його настрою. Протягом невеликого проміжку часу воно може змінюватися на прямо протилежне. Мінливість настроїв веде до неадекватності реакцій підлітка. Так, реакція емансипації, що виявляється до прагненні вивільнитися з-під опіки старших, може приймати під впливом моменту такі крайні форми вираження, як втеча з дому. Батьківський приклад вже не сприймається абсолютно і некритично, як у дитинстві.

Відповідно у спілкуванні з батьками у підлітків виникають труднощі. Здавалося б, батьки як найближчі, найрідніші люди, повинні насамперед задовільнити потребу у спілкуванні підлітка. Але в реальності їм важко домогтися прихильності своїх дітей, власне, через своє невміння або небажання зрозуміти ким стала їхня дитина і чого вона потребує. Підліток просто відвертається від рідних, не бажаючи мати відвертих стосунків з ними, і шукає собі «рідних» в середовищі, в якому він перебуває, і формує свою особистість.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими є: різниця у досвіді дорослих і підлітків; відсутність чітких станів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності та певних правил, які сприяють послабленню батьківської влади, що зумовлюється потребами підлітків у автономії.[4;ст.10-14]

Спілкування підлітка багато в чому залежить від стилю батьківського спілкування та виховання, тобто, в якій сім'ї виховується підліток.

Підліток живе разом зі своєю сім'єю. Він увійшов в сім'ю через своє народження, звик до близьких так, як до них звикають в дитинстві. Самі батьки, родичі, сімейні традиції в дитинстві сприймаються як незмінна сутність буття. Однак, набираючи досвід життя, підліток відкриває для себе різноманітні сімейні відносини, які відрізняються від батьківської сім'ї. Зазвичай родина відноситься до підлітка у відповідності зі сформованими сімейними традиціями.

Підлітки, що живуть в деградуючих сім'ях, де батьки б'ються, приймають алкоголь, наркотики, розпустні, зазвичай заражаються цими недугами ще в дитинстві. Для підлітка ще не скуштувала забороненого зілля, мотиваційна готовність до вживання алкоголю або наркотиків також надзвичайно велика.

У неповній сім'ї підліток починає себе відчувати особливо некомфортно. Адже саме в цей період виникає гостре відчуття потреби у батькові чи матері, бо статева ідентифікація у підлітків здійснюється у співвідношенні себе з батьками обох статей.[8;ст.5-10]

Так, авторитарна позиція по відношенню до підлітка може стати умовою, що виявляє його психічний і соціальний розвиток. Тяготи авторитарного стилю - це не тільки проблема стосунків дітей і батьків. За цим формується стиль відносин підлітка до інших людей. Підліток з авторитарної сім'ї зазвичай жорстко спілкується з однолітками, висловлює неповагу до дорослих, явно демонструє свою свободу, порушуючи норми поведінки у громадських місцях.

З сторонніми людьми такий підліток або безпорадно сором'язливий (говорить тихим голосом, опускає очі), або дуже самовпевнений і відсутня взаємоповага. У той же час в сім'ї з благополучними відносинами підліток вже здатний відповідати суспільним очікуванням у сфері спілкування та бути достатньо прогнозованим. 

Недолік уваги, турботи і керівництва дорослих болісно сприймаються підлітком. Він відчуває себе зайвим, бо є джерелом обтяжуючого клопоту. Підліток у подібних випадках, зазвичай, починає жити своїм таємним життям. 

Надмірна опіка і контроль, необхідні, на думку батьків, також нерідко приносять негативні наслідки: підліток виявляється позбавленим можливості бути самостійним, навчитися користуватися свободою. У цьому випадку у нього активізується прагнення до самостійності. Дорослі ж нерідко реагують на це посиленням контролю, ізоляцією свого чада від однолітків. У результаті протистояння підлітка і батьків лише зростає. 

Надмірне заступництво, прагнення звільнити підлітка від труднощів і неприємних обов'язків призводять до дезорієнтації, нездатності до об'єктивної рефлексії. Дитина, яка звикла до загальної уваги, рано чи пізно потрапляє в кризову ситуацію. Неадекватно високий рівень домагань і бажань уваги не поєднуються з малим досвідом подолання складних ситуацій.

Різноманітність стилів, яке отримує підліток у щоденному спілкуванні з дорослими, навчає його стратегіям спілкування в реальноій взаємодії людей.

Найкращі взаємини з батьками складаються, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Він характеризується тим, що батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і обговорюють їх з підлітками; влада батьків використовується лише в міру необхідності; цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила, але не вважають себе безгрішними; вони прислухаються до думки дитини, але не виходять лише з її бажання.

Проблеми виникають у взаєминах підлітків з вчителями. В деяких школах через зовнішність підлітків виникає дуже багато конфліктних ситуацій з учителями. У підлітків з'являється усвідомлене бажання подобатися протилежній статі, поводитися відповідно до власних вимог. Якщо вчитель робить зауваження підлітку з приводу його зовнішності в присутності дітей, то це призводить до конфліктної ситуації.[10; ст.19-23]

Ще одна проблема у спілкуванні з дорослим - це змістовий бар'єр. Він характеризується тим, що дитина ніби не чує, що говорить їй дорослий. Втрачається виховне значення слова. Щоб запобігти утворенню змістового бар'єру не варто багаторазово повторювати одні й ті ж вимоги, на які підліток не реагує. Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують усі вимоги вчителя, які роблять їх у своїх очах більш самостійними.

Дорослі повинні перейти на новий стиль спілкування з підлітком, ставитись до нього як до дорослого, передати підлітку відповідальність за свої вчинки і надати свободу дій. Для цього важливо встановити дружні взаємини з підлітком, будувати спілкування на основі взаємної поваги.[9;ст.13]



3.2 Особливості спілкування підлітка з однолітками

Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту сторін його поведінки і діяльності. Л.Божович відмічає: «якщо в молодшому шкільному віці основою для об'єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то у підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси в основному визначаються можливістю широкого спілкування з ровесниками».

Для підлітка важливо не просто бути разом із ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших - бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших - непорушним авторитетом у якійсь справі, але у будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах.[8;ст. 10]

У процесі спілкування засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

- важливий канал інформації для підлітків;

- специфічний вид міжособистісного спілкування, у процесі якого підліток здобуває навички соціальної взаємодії, формує уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляє комунікативні навички;

- специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживається почуття солідарності.

Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби:

1) потреба бути самому, потреба територіальної автономії (приватизація);

2) потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація).

У школярів зустрічається три різних види взаємин: зовнішні, ділові контакти; товариські взаємини, які сприяють взаємообміну знаннями, уміннями, навичками; дружні зв'язки, які дозволяють вирішувати певні питання емоційно-особистісного характеру. На перше місце виходить товариське спілкування. Взаємовідносини з ровесниками базуються на нормах рівноправ'я. В групах підлітків встановлюються лідери. [16;ст.215-219]

У своєму середовищі, взаємодіючи один з одним, підлітки вчаться рефлексії на себе і однолітка. Взаємна зацікавленість, спільне розуміння навколишнього світу і один одного стає самоцінним. Спілкування виявляється настільки привабливим, що діти забувають про уроки і домашні обов'язки. Зв'язки з батьками, такі емоційні в дитячі роки, стають не настільки безпосередніми. Підліток тепер менше залежить від батьків, ніж у дитинстві. Свої справи, плани, таємниці він довіряє вже не батькам, а знайденому одному товаришеві. При цьому в категоричній формі відстоює право на дружбу зі своїм однолітком, не терпить ніяких обговорень і коментарів з приводу не тільки недоліків, але і достоїнств один одного. Обговорення особистості одного в будь-якій формі навіть похвали сприймається як замах на його право вибору, його свободу. У спілкуванні з однолітками підліток прагне реалізувати свою особистість, визначити свої можливості у спілкуванні. Щоб здійснювати ці прагнення, йому потрібні особиста свобода і особиста відповідальність. І він відстоює цю особисту свободу як право на дорослість. При цьому по відношенню до батьків підліток, як правило, займає негативну позицію.

Відокремлені групи однолітків у підлітковому віці стають більш стійкими, взаємовідносини між дітьми починають підкорятися більш строгими правилами. Подібність інтересів і проблем, які хвилюють підлітків, можливість відкрито їх обговорювати, не побоюючись бути осміяним й перебуваючи в рівних відносинах з товаришами, - ось що робить атмосферу в таких групах більш привабливою для дітей, ніж спільноти дорослих людей. Поряд з безпосереднім інтересом один до одного, який характерний для спілкування молодших школярів, у підлітків з'являються два інших види взаємин слабо або майже не представлені в ранні періоди їх розвитку: товариські (початок підліткового віку) і дружні (кінець підліткового віку). У старшому підлітковому віці у дітей зустрічаються вже три різні види взаємин, що відрізняються один від одного за ступенем близькості, змістом і тим функціям, які вони виконують у житті.[12;ст. 225-227]

Успіхи в середовищі однолітків у підлітковому віці цінуються понад усе. У підліткових об'єднаннях залежно від рівня розвитку та виховання стихійно формуються свої кодекси честі. Звичайно, в цілому норми і правила запозичуються від дорослих. Однак тут пильно контролюється те, як кожен відстоює свою честь, як здійснюються взаємини з точки зору рівності і свободи кожного. Тут високо цінуються вірність, чесність і караються зрада, зрада, порушення даного слова, егоїзм, жадібність і т.п.

У групах підлітків зазвичай встановлюються відносини лідерства. Особиста увага з боку лідера особливо цінно для підлітка, який не перебуває у центрі уваги однолітків. Особистою дружбою з лідером він завжди особливо дорожить, і чого б це не коштувало прагне її завоювати. Не менш цікавими для підлітків стають близькі друзі, для яких вони самі можуть виступати в якості рівноправних партнерів чи лідерів.

Нормативність в підліткових групах формується стихійно, контроль за нею здійснюється в малих формах. Якщо підліток зрадив, підвів, кинув, він може бути побитий, йому можуть оголосити бойкот і залишити в самоті. Підлітки жорстко оцінюють однолітків, які в своєму розвитку ще не досягли рівня самоповаги. Не мають власної думки, не вміють відстоювати свої інтереси.

При всій орієнтації на утвердження себе серед однолітків підлітки відрізняються крайнім конформізмом в підлітковій групі. Один залежить від усіх, прагне до однолітків і часом готовий виконати те, на що його підштовхує група. Група створює почуття «Ми», яке підтримує підлітка і зміцнює його внутрішні позиції. Дуже часто підлітки для посилення цього «Ми» вдаються до автономної групової мови, до автономних невербальних знаків; в цьому віці підлітки починають носити одного стилю та виду одяг, щоб підкреслити свою причетність один до одного. [14;ст.17-19]

З переходом у другу половину підліткового віку спілкування підлітків перетворюється в самостійний вид діяльності, що займає досить багато часу і виконує важливу життєву роль, причому значення спілкування з однолітками для підлітка, як правило, не менше ніж всі інші його справи. Старшому підлітку не сидиться вдома, він рветься до товаришів, проявляючи явне прагнення жити груповим життям. Це - характерна риса дітей саме підліткового віку, причому вона проявляється в них незалежно від ступеня розвиненості спеціальної потреби в спілкуванні, аффіліативної потреби. Неблагополучні особисті взаємини з товаришами сприймаються і переживаються підлітками дуже важко, і в цьому ми можемо переконатися, знайомлячись з акцентуацією характеру, властивою підлітку. Багатьма дітьми цього віку розрив особистісних стосунків з товаришами сприймається як персональна драма. Для того, щоб завоювати друзів, привернути до себе увагу товаришів, підліток намагається зробити все можливе, іноді заради цього він йде на пряме порушення сформованих соціальних норм, на відкритий конфлікт з дорослими.

У неформальних підліткових об'єднаннях формується своєрідний сленг (англ. slang) чи арго (фр.argo) - слова або вирази, що вживаються певними віковими групами, соціальними прошарками. Мова підлітків може бути суцільно сленгова, але може мати в обороті 5-7 сленгових слів. Головне, що ці слова є у групі, є її надбанням, вони переступають норми повсякденною етики, звільняють від нормативної пристойності і дають відчуття розкріпачення у діалозі. Підлітки користуються сленгом у класі, в спортивних групах, у дворах будинків, а також в дифузних неформальних об'єднаннях під сленговими назвами (панки, металісти, хіпі, фашисти і т.д.).

Крім автономної сленгової мови, яка об'єднує підлітків у групи, необхідно виділити також майданні жести і пози - агресивні, що знімають дистанцію, часом відверто цинічні. Підліткове невербальне спілкування може викликати протест дивляться на це дорослих, але самі підлітки часом з готовністю проходять через цю вікову ініціацію вільними жестами і позами. Підлітки легко дражнять один одного висовуванням мови, показування кулака, підкручуванням пальця біля скроні.

Багато чого у вербальних і невербальних формах спілкування визначають культурне середовище, в якій живе підліток, і його внутрішня позиція по відношенню до сленгу і ненормативних жестів. Взагалі чутливість до вульгарності одних підлітків і нечутливість інших ставлять в їх відношенні конфронтації чи безмовного відчуження один від одного. У цій сфері починається поділ на «своїх» і «чужих». [3;ст.20-27]

Діапазон підліткових орієнтацій у спілкуванні великий і різноманітний, як саме навколишнє середовище. Однак на ці орієнтації робить сильний вплив потреба в однолітків в почутті «Ми», страх перед можливою самотністю.

Найважче в підлітковому віці - почуття самітності, непотрібності своїм одноліткам. Підліток починає комплексувати, переживає почуття розгубленості і тривоги. Зовсім інше, коли взаємини з однолітками будуються благополучно: підліток задоволений цим і може відчувати себе щасливим [5;ст.12].

Для підлітків, велике значення має знаходження друга. Друг у підлітковому віці набуває особливої ??цінності. Подібність в інтересах і справах є найважливішим чинником дружнього зближення підлітків. Іноді симпатія до товариша, бажання дружити з ним є причинами виникнення інтересу до справи, якою займається товариш. В результаті у підлітка можуть з'являтися нові пізнавальні інтереси. Товариш стає для підлітка зразком для наслідування, у нього з'являється бажання стати таким же, придбати ті ж особистісні якості, значення, вміння і навички. Дружба активує спілкування підлітків, за розмовами на різні теми у них проходить багато часу. Вони обговорюють події в житті їх класу, особисті взаємини, вчинки однолітків і дорослих, у змісті їхньої розмови буває чимало різноманітних «таємниць».

Пізніше, до кінця підліткового віку, з'являється потреба в близькому другові, виникають особливі моральні вимоги до дружніх взаємин: взаємна відвертість, взаєморозуміння, чуйність, уміння зберігати таємницю. «Спорідненість душ» стає з віком все більш значущим чинником, що визначає особисті взаємини підлітків. Оволодіння моральними нормами складає найважливіше особистісне надбання підліткового віку.

Підліткова дружба, розпочавшись в 11, 12, 13 років поступово переходить у юнацьку, вже з іншими особливостями взаємної ідентифікації. Здебільшого сліди піднесених взаємин та спільних прагнень до вдосконалення залишаються в душі дорослого на все життя.[7,ст.18-20]

3.3 Спілкування з однолітками протилежної статі 

Почуття дорослості штовхає підлітка до того, щоб освоїти для себе «дорослі» види взаємодій. Цьому сприяє бурхливий тілесний розвиток і ідентифікація підлітка з дорослими.

Спілкування між хлопчиками і дівчатками в підлітковому віці зазнає суттєвих змін.

До кінця підліткового віку виникає інтерес до протилежної статі, прагнення подобатися, і, як наслідок цього, з'являється підвищена увага до своєї зовнішності, одягу, манери поведінки, що відповідають статевій ідентифікації: «Я» як чоловік, «Я» як жінка. Особливе значення у цьому зв'язку надається особистій привабливості - це має першорядне значення в очах однолітків.

Спочатку інтерес до людини іншої статі набуває характерне для підлітків надзвичайне зовнішнє вираження. Хлопчики починають задирати дівчат, вони у свою чергу скаржаться на хлопчиків, самі доставляють їм неприємності, проте така підвищена взаємна «увага» з боку однолітків тим і іншим доставляє, мабуть, явне задоволення. Пізніше характер міжстатевих взаємин змінюється, з'являється сором'язливість, скутість і боязкість, іноді супроводжуються збереженням «дивної зовнішності» - атрибутики в поведінці: байдужість, презирливе ставлення до однолітка протилежної статі і т.п. Всі ці симптоми характерні для дітей, що навчаються у 5- 6 класах. У цей час дівчаток, які в підлітковому віці починають прискорено фізично розвиватися, вже хвилює, хто і кому подобається, хто на кого і як дивиться, хто з ким дружить.

Диспропорції у розвитку між хлопчиками і дівчатками можуть служити джерелом переживань. Так, у фізичному розвитку дівчатка випереджають хлопчиків, вони можуть бути більшими і вищими. Дівчинка, яка випереджає інших в рості, може переживати це як неповноцінність. Низький зріст у хлопчиків викликає аналогічні почуття. [6,ст.13-16]

Виникнення інтересу до іншої статі у молодших підлітків проявляється спочатку в неадекватних формах. Так, для хлопчиків характерні такі форми звернення на себе уваги, як: «задирання», приставання і навіть хворобливі дії. Дівчатка, зазвичай, усвідомлюють причини таких дій і серйозно не ображаються, у свою чергу, демонструючи, що не помічають, ігнорують хлопчиків. У цілому хлопчики також з інтуїтивною увагою ставляться до цих проявів дівчаток.

Пізніше взаємини ускладнюються. Зникає безпосередність у спілкуванні. Часто це виражається або в демонстрації байдужого ставлення до іншої статі, або в соромливості при спілкуванні. У той же час підлітки відчувають почуття напруги від почуття закоханості до представників протилежної статі.

Настає етап, коли інтерес до іншої статі ще більш посилюється, проте зовні у взаєминах хлопчиків і дівчаток виникає велика ізольованість. На цьому тлі проявляється інтерес до усталених взаємин, до того, хто кому подобається. У дівчаток цей інтерес, зазвичай, виникає раніше, ніж у хлопчиків: про власні симпатії таємниче повідомляється єдиній подрузі, але часто і групі ровесниць. Навіть при взаємних симпатіях відкриті дружні взаємини проявляються рідко, так як для цього підліткам необхідно не лише подолати власну скутість, а й бути готовим протистояти глузуванням з боку однолітків.

У старших підлітків спілкування між хлопчиками і дівчатками стає більш відкритим: у коло спілкування включаються підлітки обох статей. Прихильність до однолітка протилежної статі може бути інтенсивною, як правило, їй надається дуже велике значення. Відсутність взаємності іноді стає причиною сильних негативних реакцій.[13,ст.7-10]

Інтерес юнака до однолітків іншої статі веде до збільшення можливості виділяти і оцінювати переживання і вчинки іншого, до розвитку рефлексії та здатності до ідентифікації. Початковий інтерес до іншого, прагнення до розуміння однолітка дають початок розвитку сприйняття людей взагалі. Безпосередньою причиною для оцінки своїх переживань може бути спілкування з привабливим для себе однолітком протилежної статі.
У 7 - 8 класах між хлопчиками і дівчатками з'являються більш романтичні взаємини, вони починають писати один одному записки, призначають побачення. На основі таких взаємин у підлітків виникає бажання ставати краще, з'являється потреба до самовдосконалення. У цьому віці більшість дітей починають займатися самовихованням.[17;с.19-25.]

Романтичні взаємини можуть виникати при спільному проведенні часу: на прогулянках, при відвідуванні театрів, музеїв, кіно і т.д. Підлітки нерідко ототожнюють себе з популярними персонажами і прагнуть відповідати зовнішнім формам їхньої поведінки.

Прагнення подобатися стає одним зі значимих прагнень. Погляд знаходить особливу ціну: «Він на мене так дивиться! Я йому подобаюся ». Взаємні погляди та посмішки вже багато до чого зобов'язують. Це як би німий об'єкт до переваги іншим. Інший стає предметом невідступної уваги, що спонукає його до відповідної поведінки в такому ж дусі. Якщо відповідних поглядів немає, то підліток сильно і гостро страждає. У дівчаток переживання прориваються в сльози і відчайдушні вигуки: «Він не любить мене!».

Особливої ціни набувають дотики. Руки стають провідниками внутрішньої напруженості, пов'язаної з фізичним і психічним набуттям тіла. Ці намагнічені дотики запам'ятовуються душею і тілом на все подальше життя. Романтичне ставлення до представника протилежної статі спонукають до мрії, фантазії, в яких здійснюються найнеймовірніші задуми і збуваються надії. Мрії і фантазії розвивають рефлексію і сміливість у вирішенні вигаданих або реальних ілюзій.

Підліток вчиться діяти у своїх фантазіях, але відпрацьовує свої дії і вчинки по-справжньому, переживаючи їх і рефлексуючи на всі можливі ситуації.

Перші почуття мають на юну душу настільки сильний вплив, що багато людей вже в зрілі роки згадують саме ці почуття, хоча предмет серцевої схильності, давно розчинився у реальному житті протягом років.

Так само спілкування з однолітками ідентичної або протилежної статі - це важливий специфічний канал інформації, по ньому підлітки обговорюють те що не можуть повідомити батькам, наприклад, про сексуальні стосунки. [8; c. 19.] 



4. Експериментальне вивчення особливостей спілкування у підлітковому віці

Дослідження проводились серед учнів 6-8-х класів Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №11 протягом 2012 навчального року. В дослідженнях взяли участь 65 школярів підліткового віку, із них 10 учнів 6-А класу, 25 учнів 7-А класу,та 30 учнів 8-В класу.

Основні методи дослідження спілкування підлітків це - спостереження, анкетування, опитування. Для дослідження міжособистісного спілкування існують такі методики:

- соціометрія; - референтометрія; - опитувальники товариськості;

- методика діагностики міжособистісних взаємин Тімоті - Лірі;

- репертуарні решітки.

Для вивчення особливостей розвитку особистості та її властивостей можна використовувати такі методики:

* 16-факторний опитувальник Кеттела.

Мета цього опитувальника - оцінити розвиток особистісних якостей, які складають 16 факторів. Наприклад:

1) стриманий - товариський;

2) жорсткий - м'який;

3) практичний - з багатою уявою і т.д.

Для проведення своєї експериментальної роботи ми підготували : анонімні анкети.

Для дослідження основних проблем, які виникають у спілкуванні з дорослими і батьками, була використана анонімна анкета «Показник товариськості», що складається з 15 питань( див. додаток А). Для даної вікової категорії (13-14років) ми вважаємо ці питання актуальними, тому що основний вид діяльності підлітків (крім навчально-трудової діяльності) - це інтимно-особистісне спілкування. Основна мета даного виду спілкування - розуміння й саморозкриття. У цьому віці помітно зростає потреба в спілкуванні, і росте його вибірковість. Спілкування займає особливе місце в житті підлітків: вони шукають компанії, порівнюють і ототожнюють себе з іншими, знаходять зразки для засвоєння, будують свої взаємини. Підліток хоче усвідомити себе як члена суспільства, зрозуміти себе і свої можливості в житті. Характерно постійне порівняння себе і своїх почуттів з прийнятими в середовищі однолітків.