Емоційна стійкість людини та її діагностика

Размещено на http://www.allbest.ru

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України

19.00.02 - Психофізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

Емоційна стійкість людини

та її діагностика

Аршава Ірина Федорівна

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант:доктор психологічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України Носенко Елеонора Львівна,

Дніпропетровський національний університет МОН України,

завідувач кафедри загальної і педагогічної психології

Офіційні опоненти:доктор психологічних наук, професор

Клименко Віктор Васильович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України (м. Київ),

головний науковий співробітник лабораторії вікової психофізіології

доктор психологічних наук, професор

Лактіонов Олександр Миколайович,

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна МОН України, декан факультету психології, завідувач кафедри практичної психології

доктор психологічних наук, професор

Буняк Надія Андрониківна,

Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя

МОН України, декан факультету заочного навчання,

завідувач кафедри психології у виробничій сфері

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця (м. Київ), кафедра нормальної фізіології

Захист відбудеться “_3_” __липня__2007 р. об 11.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою:

01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою:

01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

Автореферат розіслано “_2_” __червня____ 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.О.Балл

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Психологічний феномен, що покладено в основу предмета цього дисертаційного дослідження, належить до тих інтегративних властивостей особистості, природа яких і пов'язана з нею можливість прогнозування успішності професійної діяльності людини на сьогодні є недостатньо чітко визначеними. Проте значущість проблеми є загальновизнаною, а феномен “емоційна стійкість” розглядається як важливий чинник суб'єктного розвитку людини і передумова успішності її професійної та інших видів діяльності у складних умовах (Л.М.Аболін, 1987; Л.Г.Дика, 1984, 1991, 2002; П.Б.Зільберман, 1974; М.С.Корольчук, 1998, 2002, 2003; В.Л.Марищук, 1974; Е.Л.Носенко, 1978, 1981, 2006; В.О.Пономаренко, 2000; В.О.Пономаренко, Н.Д.Завалова, 1992; О.Я.Чебикін, 1990, 1999, 2000 та інші).

Хоча узагальнений зміст феномену “емоційна стійкість” ідентифіковано як на рівні наукової, так і буденної свідомості, для його дефініції досі не запропоновано ані однозначно тлумаченого терміна, ані, тим більше, достатньо повно операціоналізованого визначення. Проте імпліцитно зміст феномену обговорюється у достатньо великій кількості монографій, дисертацій, наукових статей, присвячених професійній надійності людини-оператора в екстремальних умовах діяльності, її психологічній готовності до діяльності в цих умовах, здатності до усвідомленої саморегуляції поведінки, адаптації людини до складних умов діяльності, аналізу так званих “нерівноважних” - нестійких психічних станів, що виникають у складних ситуаціях діяльності (Ю.О.Александровський, 1976, 2000; Ф.Б. Березін, 1988; В.О.Бодров, 1991, 1996, 2001; М.І.Дьяченко, 1983; Ю.М.Забродін, В.Г.Зазикін, 1985; Н.Д.Завалова, В.О.Пономаренко, 1983; Є.П.Ільїн, 2005; О.М.Кокун, 2004; М.С.Корольчук, В.М.Крайнюк, 2006; М.В.Макаренко, 1991; Р.М.Макаров, 1990; А.Г.Маклаков, 2001; О.Р.Малхазов, 2006; О.О.Прохоров, 1988, 1999 та інші).

Це зумовлено кількома причинами, однією з яких є недостатній рівень розробленості метапсихології у цілому. С.Д.Максименко, наприклад, у нещодавно виданій фундаментальній монографії “Генеза здійснення особистості” цілком обґрунтовано підкреслює, що для розуміння, скажімо, феномену “психічні стани” - однієї з центральних загальнопсихологічних категорій, без посилання на яку неможливо визначити зміст поняття “емоційна стійкість”, катастрофічно не вистачає наукової семантики (С.Д.Максименко, 2006).

Ще одна причина недостатньої уваги до уточнення змісту цього важливого психологічного феномену пов'язана зі звуженням ролі емоційної стійкості людини як інтегративної властивості особистості до рівня детермінанти успішності функціонування людини в екстремальних умовах професійної діяльності. Увага фахівців відповідних галузей психології до вивчення емоційної стійкості людини-оператора є цілком зрозумілою, адже більшість катастроф пов'язана з фактором людини, з її недостатньою стійкістю до емоціогенних впливів середовища, що спричиняють виникнення несприятливих функціональних станів, зокрема емоційної напруженості. Ці дані підтверджуються багатьма фахівцями в галузі авіаційної, космічної, військової психології, психофізіології та медицини (Г.Т.Береговий, О.М.Жданов, 1992; В.О.Бодров, В.Я.Орлов, 1998; В.Д.Власов, Д.Р.Валєєва; 2002; Е.В.Колесникова, 1992; М.В.Макаренко, 1991, 2006; А.Г.Маклаков, 2001; О.Р.Малхазов, 2002, 2006; О.Р.Малхазов, О.М.Кокун, 2005; В.О.Пономаренко, Н.Д.Завалова, 1992; Н.А.Разсолов, 1997; Г.П.Ступаков, І.Б.Ушаков, 1999; К.В.Фірсов, 1996 та інші).

Проте дослідження емоційної стійкості лише у контексті визначення надійності професійної діяльності в екстремальних умовах спричиняє зміщення акценту з метапоняттєвого описання феномену при вирішенні завдань його діагностики на вивчення ознак виявлення емоційної стійкості в характеристиках ефективності виконання конкретних видів професійної діяльності. На неадекватність такого підходу вказують зараз і фахівці, які його дотримувались. Наприклад, Г.Т.Береговий, О.І.Жданов (1992) цілком слушно підкреслюють, що за рахунок перенапруження психофізіологічних ресурсів організму людина може демонструвати високий рівень професійної ефективності протягом певного часу, що згодом призводить до емоційного вигоряння та втрати здоров'я і працездатності.

У світлі вищезазначеного актуальною є проблема “виведення” процедури діагностики емоційної стійкості як інтегративної властивості особистості з вузько професійного контексту у більш широкий контекст життєдіяльності людини у цілому, що дозволить знайти відповіді на питання, від чого залежить опанування людиною складних життєвих ситуацій (Т.М.Титаренко, 2003; Н.В.Чепелєва, 1999), яку роль в оптимальному функціонуванні людини відіграє її індивідуальний досвід (О.М.Лактіонов, 1998), суб'єктна активність (В.О.Татенко, 1996; Ю.М.Швалб,1997), стійкі ознаки емоційності в структурі індивідуальності (О.П.Санникова, 1995) та інші. При такій постановці проблеми успішна діагностика емоційної стійкості можлива з урахуванням трьох модифікацій існування психічного: “процеси - стани - властивості особистості” при провідній ролі стану як центральної ланки міжфункціональної системи. Розробка такого підходу до діагностики емоційної стійкості є основним завданням пропонованого дослідження. Його вирішення базується на результатах сучасних досліджень ролі емоцій у регуляції поведінки людини як загальнотеоретичного, так і прикладного спрямувань (К.О.Абульханова-Славська, 1980; Л.І.Анциферова, 1994; Л.Г.Дика, 2002; О.С.Кочарян, В.І.Мозговий, 1999, 2004; В.І.Лебедєв, 1989; С.Д.Максименко, 2006; О.П.Санникова, 1995, 1997; В.А.Семиченко, 1999; В.В.Суворова, 1975; О.Я.Чебикін, 2000 та інші); висновках дискусій про місце психодіагностики у системі психологічного знання (Л.Ф.Бурлачук, 2002; О.М.Лактіонов, О.Л.Луценко, 2006).

Вирішенню цього завдання може сприяти і поява в останні десятиріччя нових напрямів у вивченні мотиваційно-афективної сфери людини: теорії емоційного інтелекту (J.D.Mayer, P.Salovey, 1995), теорії впевненості людини у суб'єктній ефективності як імовірного чинника захисту її від стресу (A.Bandura, 1977), більш чітких критеріїв диференціації усвідомлених стратегій психологічного подолання стресу і неусвідомлених механізмів психологічного захисту від стресу (О.Ф.Бондаренко, 1997; Л.М.Карамушка, 2003; Т.С.Яценко, 2006; P.Cramer, 1998, 2002; D.Endler, M.Parker, 1995; S.Folkman, R.S.Lasarus, 1998 та інші).

У світлі цих та інших досліджень відкриваються нові перспективи розробки “відображеної” (опосередкованої) оцінки емоційної стійкості як за ознаками її виявлення в характеристиках перебігу психічних процесів і пов'язаних з ними змінах в ефективності діяльності, так і за особливостями реалізації вищих психічних функцій і показниками стану здоров'я людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота пов'язана з плановою науковою тематикою факультету психології, медичного факультету і кафедри медичної психології, психодіагностики і психотерапії Дніпропетровського національного університету: “Розвиток, зміна та форми виявлення внутрішнього світу особистості” (ФП-41-04); “Визначення механізмів адаптації мешканців промислової зони до хронічного екологічного стресу” (№0103U000561); “Дослідження психоемоційного стану та розумової працездатності у працівників зі значним нервово-психічним навантаженням залежно від особливостей особистості і розробка для них системи психопрофілактики” (МФ-90-02).

Тему дисертації затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету (протокол № 6 від 28 грудня 2004 р.) та погоджено з Радою для координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні при АПН України (протокол № 4 від 25.04.2006 р.).

Об'єкт дослідження: емоційна стійкість як інтегративна динамічна особистісна властивість, що виявляється у притаманних людині стійких диспозиціях до збереження гомеостазу у складних ситуаціях професійної діяльності та життєдіяльності у цілому.

Предмет дослідження: форми відображеної (опосередкованої) діагностики емоційної стійкості / емоційної вразливості за характеристиками перебігу психічних процесів, зумовлених або виникненням у людини - у відповідь на ускладнення умов її професійної діяльності (життєдіяльності) - психічного стану емоційної напруженості, або збереженням стану оптимального функціонування.

Мета дослідження: виявити систему параметрів, за характеристиками яких можна прогнозувати схильність людини до переживання у складних умовах професійної діяльності та життєдіяльності в цілому або стану емоційної напруженості як форми виявлення емоційної вразливості людини, або стану оптимального функціонування як форми збереження гомеостазу і виявлення завдяки цьому емоційної стійкості.

Гіпотеза дослідження: відображену (опосередковану) діагностику емоційної стійкості (поза межами конкретної професійної діяльності людини в екстремальних умовах) можна здійснювати за ознаками притаманної їй диспозиції до збереження у складних умовах життєдіяльності психічного стану оптимального функціонування, які відбиваються у показниках перебігу психічних процесів як при комп'ютерному моделюванні інформаційно-переробної діяльності, так і при спостереженні особливостей реалізації вищих психічних функцій.

Згідно з поставленою метою визначено такі завдання дослідження.

1. Узагальнити стан розробки концептуальної бази досліджень феномену “емоційна стійкість” й уточнити на цій підставі його категоріальний статус і особистісні детермінанти.

2. Розробити підходи до операціоналізації феномену „емоційна стійкість” як підґрунтя для вдосконалення його діагностики.

3. На підставі системного аналізу психічного стану емоційної напруженості як специфічної форми відображення суб'єктом складної ситуації та його мозкових механізмів розробити психологічні індикатори для розпізнавання переживання суб'єктом цього стану, що відрізняють його від стану оптимального функціонування.

4. Теоретично обґрунтувати комп'ютерну модель для відображеної (опосередкованої) діагностики емоційної стійкості / емоційної вразливості суб'єкта за параметрами перебігу психічних процесів під час виконання ним інформаційно-переробної перцептивно-мнемічної діяльності, у структурі якої передбачена стимуляція “стресу неуспіху”.

5. Експериментально перевірити валідність розробленої моделі.

6. Охарактеризувати різні форми відображеної оцінки емоційної стійкості людини, зокрема, за параметрами: рівнів сформованості її емоційного інтелекту; переважання в індивідуальному досвіді ресурсів стресоподолання активної стратегії концентрації на проблемі; особливостей виявлення вищих психічних функцій (у тому числі комунікативної, почуття гумору); наявності чи відсутності психосоматичних порушень у стані здоров'я. емоційна стійкість психічний напруженість

Методологічну основу дослідження становлять: принципи системності, цілісності, єдності та взаємодетермінованості зовнішнього і внутрішнього у системогенезі психічної діяльності та розвитку особистості, діяльнісного опосередкування психічного розвитку і саморозвитку особистості, концепція багаторівневої репрезентації психічних процесів і функцій (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, П.К.Анохін, Л.І.Анциферова, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, С.Д.Максименко, В.С.Мерлін, В.О.Моляко, В.М.Мясіщев, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадриков, A.Bandura).

Розробка методичних засобів і змістовного аналізу регуляторних систем діяльності та психічних станів людини базується на поняттєвому апараті психофізіологічних досліджень адаптації та саморегуляції довільної активності, особистісних аспектів регуляції функціональних станів у різних видах діяльності, критеріях розрізнення стратегій психологічного подолання стресу і неусвідомлених механізмів психологічного захисту (Л.М.Аболін, Ю.О.Александровський, П.К.Анохін, Г.О.Балл, Ф.Б.Березін, В.О.Бодров, Н.А.Буняк, І.А.Васильєв, Е.Гельгорн та Дж.Луфборроу, Ю.П.Горго, Л.Г.Дика, О.Ф.Іванова, Є.П.Ільїн, В.В.Клименко, О.А.Конопкін, Л.В.Куликов, Р.Лазарус, О.М.Лактіонов, Д.Ліндслі, А.Г.Маклаков, О.Р.Малхазов, В.О.Марищук, Е.Л.Носенко, К.К.Платонов, В.О.Пономаренко, Н.Д.Завалова, Я.Рейковський, О.П.Санникова, В.В.Суворова, Б.М.Теплов, О.Я.Чебикін, Т.С.Яценко, P.Cramer, N.Endler, J.Parker та інші)

Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження у роботі використано такі методи: 1) теоретичні: аналіз сучасного стану розробки досліджуваної проблеми, системний аналіз і синтез виокремлених для детального вивчення психічних феноменів, моделювання (зокрема, комп'ютерне); 2) емпіричні: спостереження, анкетування, кореляційне дослідження, експеримент, психодіагностичний метод: на різних етапах дослідження у застосуванні до різних вибірок було використано: як широко відомі й апробовані методики, зокрема, індивідуально-типологічний опитувальник (ІТО) Л.М.Собчик; стандартизований багатофакторний метод дослідження особистості - модифікація тесту ММРІ в адаптації Л.М.Собчик; опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності В.М.Русалова; шкала реактивної та особистісної тривожності Ч.Д.Спілбергера в адаптації Ю.Л.Ханіна; особистісний опитувальник Д.Дженкінса для виявлення поведінки типу А (JAS) в адаптації А.Гоштаутаса; багаторівневий особистісний опитувальник “Адаптивність” А.Г.Маклакова, С.В.Чермяніна та інші, так і новітні методи діагностики особистісних властивостей людини як суб'єкта життєдіяльності і професійної діяльності у змінюваних і складних умовах, зокрема, опитувальник для діагностики п'яти факторів особистості Л.Голдберга в адаптації Л.Ф.Бурлачука, Д.К.Корольова; методика “Копінг-поведінка у стресових ситуаціях” (С.Норман, Д.Ендлер, Д.Джеймс, М.Паркер адаптований варіант Т.А.Крюкової); шкала діагностики психологічного благополуччя C.D.Ryff в адаптації О.М.Знанецької; шкала долаючого гумору R.A.Martin в адаптації О.О.Зайвої та інші; 3) методи математичної статистики (кластерний аналіз - алгоритм К-середніх, дисперсійний аналіз, кореляційний аналіз, статистичні критерії для визначення міжгрупових розбіжностей: t-Стьюдента, ц*-кутове перетворення Фішера; критерій для встановлення розбіжностей у різних експериментальних умовах на одній вибірці ч2r Фрідмана). У дослідженні було використано розроблений за участю автора дисертації метод комп'ютерного моделювання ситуації стресу неуспіху для вивчення за психофізіологічними параметрами функціональних станів притаманності суб'єкту емоційної стійкості чи емоційної вразливості (І.Ф.Аршава, Е.Л.Носенко, О.Л.Хижа, 2006).

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною обґрунтованістю його вихідних положень, різноманіттям і взаємодоповненістю використаних методів, їх відповідністю меті та завданням дослідження, достатнім обсягом і репрезентативністю експериментальних вибірок (загальна кількість досліджуваних, залучених до участі у дослідженні при вирішенні його різноманітних завдань, склала 491 особу); використанням надійних методів статистичної обробки отриманих даних; поєднанням якісного і кількісного аналізу здобутих результатів, а також позитивними наслідками їх впровадження у практику, підкріпленими відповідними актами та відбитими у публікаціях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні:

вперше розроблено теоретико-експериментальне підґрунтя для методологічного вирішення проблеми відображеної (опосередкованої) діагностики емоційної стійкості людини у парадигмі “властивість особистості - психічний стан - психічні процеси”, процедура якої не потребує звертання до аналізу показників успішності виконання суб'єктом його професійної діяльності в реальних екстремальних умовах;

вперше обґрунтовано й емпірично підтверджено можливість орієнтування на притаманність людині стійкої диспозиції до переживання у складних ситуаціях професійної діяльності (і життєдіяльності у цілому) психічного стану емоційної напруженості як ознаки емоційної вразливості та психічного стану оптимального функціонування, тобто збереження гомеостазу як ознаки емоційної стійкості;

вперше розроблено й апробовано комп'ютерну модель опосередкованої діагностики емоційної стійкості людини, в основу якої покладено виконання суб'єктом змодельованої інформаційно-переробної перцептивно-мнемічної діяльності із забезпеченням перебування суб'єкта протягом певного часу в ситуації загрози виникнення стресу неуспіху;

вперше у межах ідеографічного і номотетичного емпіричного досліджень виокремлено систему психофізіологічних параметрів для розпізнавання емоційної стійкості людини за характеристиками перебігу психічних процесів і особливостями реалізації суб'єктом комунікативної та інших вищих психічних функцій, що відбиваються, зокрема, в узагальнених ознаках: а) збереження суб'єктом структури цілей виконуваної діяльності незалежно від її конкретного предмета; б) виявлення фрустраційної толерантності; в) забезпечення активності діяльності на всіх її етапах. Запропоновано кількісні підходи до операціоналізації зазначених параметрів;

теоретично обґрунтовано й емпірично доведено зв'язок низького рівня адаптаційних ресурсів людини як показника емоційної вразливості з наявністю в неї ознак психосоматичних (або соматичних, невротичних) захворювань стресового походження;

поглиблено уявлення про зв'язок рівня сформованості адаптаційних ресурсів людини, відбитих в ознаках її особистісних властивостей, зі схильністю до використання різних стратегій психологічного подолання стресу, наявністю зовнішніх ознак різних рівнів виявлення емоційного інтелекту та інших вищих психічних функцій.

Теоретичне значення дослідження полягає:

- у систематичному розкритті механізмів виявлення емоційної стійкості як інтегративного особистісного новоутворення, що зумовлює збереження гомеостазу у складних умовах професійної діяльності та життєдіяльності у цілому і притаманність перебігу психічних процесів ознак, які відповідають стану оптимального функціонування;

- у забезпеченні “наскрізного” науково-теоретичного руху: від зміни парадигми дослідження емоційної стійкості у напрямі виведення процедури діагностики феномену за межі конкретного професійного контексту до його операціоналізації в термінах характеристик відповідного психічного стану через конкретизацію породжуваних ним ознак психічних процесів;

- розкриття змісту поняття відображеної (опосередкованої) оцінки емоційної стійкості, форми виявлення якої простежуються: а) у перевагах, що суб'єкт надає конкретним стратегіям психологічного подолання стресу; б) у рівнях сформованості емоційного інтелекту; в) у характеристиках комунікативної діяльності; г) у показниках ефективності здійснення інформаційно-переробної діяльності, для визначення яких розроблено комп'ютерну модель.

Практичне значення одержаних результатів полягає у забезпеченні можливостей використання встановлених закономірностей і розроблених процедур прогнозування емоційної стійкості у практичній діагностиці та професійному відборі осіб для тих видів професійної діяльності, де переживання несприятливих психічних станів може створювати загрозу успішному стабільному виконанню відповідальної діяльності, призводити до втрати працездатності і, завдяки виникненню психосоматичних (або соматичних, невротичних) розладів, до зриву діяльності. Результати дослідження мають практичне значення для відбору керівних кадрів підприємств різних форм власності. Вони можуть застосовуватись у психотерапевтичній та консультативній діяльності психологічних служб, у практиці навчання студентів психологічних та юридичних спеціальностей.

Особистий внесок автора полягає у теоретичному обґрунтуванні положень про сутність, особливості виявлення, особистісні детермінанти та методи діагностики емоційної стійкості людини як інтегративної особистісної властивості, у визначенні форм відображеної оцінки емоційної стійкості людини за показниками реалізації вищих психічних функцій, усвідомленого вибору активних стратегій стресоподолання; зовнішнього виявлення емоційного інтелекту; розробці й апробації інноваційної технології моделювання умов виявлення емоційної стійкості людини поза межами її професійної діяльності. У наукових статтях, монографії та підручнику, написаних у співавторстві, доробок здобувача полягає у визначенні загальної ідеї, теоретичному аналізі проблеми, постановці і реалізації завдань дослідження, формулюванні висновків. Розробки, які належать співавторам, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертаційного дослідження.

Матеріали дисертаційного дослідження, його основні положення, висновки, попередні та узагальнені результати доповідалися, обговорювалися та одержали схвалення на 35 конференціях, симпозіумах та з'їздах, зокрема: на ІІІ Міжнародному конгресі з авіаційної та космічної медицини і психології “Людина в авіації і проблеми збереження її здоров'я” (Росія, Москва, 2000); V, VІ, VІІ Міжнародних науково-практичних конференціях “Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 2002, 2003, 2004); VІІ, ІХ, ХІ Конгресах світової федерації лікарських товариств (СФУЛТ) (2002, 2003, 2006); ІІІ Міжнародному науково-практичному конгресі „Людина в екстремальних умовах: проблеми здоров'я, адаптації і працездатності” (Росія, Москва, 2002); ІV Міжнародній науково-технічній конференції „АВІА-2002” (Київ, НАУ, 2002); Російській науково-практичній конференції „Актуальні питання медичного забезпечення безпеки польотів” (Росія, Іркутськ, 2003); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і наука без кордонів - 2005” (Przemysl - Praha, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми практичної психології” (Херсон, 2006); 13-му Європейському конгресі з психології особистості (Греція, Афіни, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми соціалізації особистості в сучасних умовах” (Чернігів, 2006); ІV Міжнародній конференції “Математичне та програмне забезпечення інтелектуальних систем - MPZIS - 2006” (Дніпропетровськ, 2006); ІІ Міжнародному міждисциплінарному конгресі “Нейронаука для медицини і психології” (Судак, Крим, 2006); V Міжнародному науково-практичному конгресі “Людина в екстремальних умовах: здоров'я, надійність і реабілітація” (Росія, Москва, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Генеза буття особистості”, присвяченій ювілею С.Д.Максименка (Київ, 2006).

Результати дослідження були представлені і одержали Почесний диплом на Х Міжнародній виставці навчальних закладів “Сучасна освіта в Україні - 2007”.

Впровадження результатів дослідження. Апробована у дослідженні комплексна методика діагностики емоційної стійкості людини впроваджена для прогнозування цієї особистісної властивості у Дніпропетровському відділенні РСП “Укравіарух”, ВАТ АК “Дніпроавіа”, СБУ у Дніпропетровській області, спеціалізованій лікарні УМВС України у Дніпропетровській області. Розроблений метод комплексної діагностики емоційної стійкості людини впроваджено у навчальний процес у Дніпропетровському національному університеті, Дніпропетровському державному юридичному університеті МВС України, Запорізькому державному медичному університеті. Перспективи розширення впровадження результатів дослідження позитивно оцінено і визначено Придніпровським Науковим Центром Національної академії наук і Міністерства освіти і науки України.

Публікації. Матеріали дослідження висвітлено у 2 монографіях, 26 статтях (20 з яких опубліковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України); у підручнику “Психофізіологія”, рекомендованому Міністерством освіти і науки для студентів вищих навчальних закладів; 1 навчальному посібнику, 11 методичних рекомендаціях, 35 тезах доповідей на наукових конференціях, симпозіумах та з'їздах. Загальний обсяг особистого внеску автора складає 69 авт.арк.

Кандидатська дисертація на тему “Рання діагностика непсихотичних психічних розладів та їх профілактика у дітей та підлітків при гіпоспадії” захищена у 1993 р. у Харківському інституті удосконалення лікарів. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської не використовувались.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаної літератури (424 найменування, з них 304 українською та російською мовами, 120 іноземними мовами), 6 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 380 сторінках тексту комп'ютерного набору. Робота містить 102 таблиці і 20 рисунків. Загальний обсяг дисертації становить 480 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено його методологічні основи та методи дослідження, розкрито наукову новизну, особистий внесок автора, теоретичне і практичне значення та наведено відомості про апробацію і впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі “Сучасний стан розробки методологічних підходів до концептуалізації феномену “емоційна стійкість” як інтегративної властивості особистості” розглянуто категоріальну базу досліджень феномену “емоційна стійкість”, оцінено внесок у розкриття змісту феномену прихильників започаткованого О.Р.Лурія підходу до дослідження емоційної стійкості людини безпосередньо в екстремальних умовах професійної діяльності, проаналізовано сучасні тенденції вивчення цієї інтегративної властивості особистості.

Зміни поглядів на зміст феномену “емоційна стійкість” знайшли відображення у термінології, що використовувалась на різних етапах дослідження проблеми. Від більш узагальнених термінологічних словосполучень типу: “психічна надійність”, “психічна стійкість”, “психологічна стійкість” (В.К.Калін, 1984; К.В.Фірсов, 1996 та ін.) дослідники перейшли до найбільш поширеного словосполучення “емоційна стійкість” (Л.М.Аболін, 1987; Л.Г.Дика, 1984, 1991, 2002; М.І.Дьяченко, Н.Б.Зільберман, 1974; Е.Л.Носенко, 1981; О.А.Сиротін, 1972; О.Я.Чебикін, 1984 та ін.) та варіантів, що конкретизують його: “стресостійкість” (Б.Рашел, 1983), “перешкодостійкість оператора” (Ф.Д.Горбов, 1964) та ін.

Аналіз розвитку категоріальної бази феномену показав, що проблема потребує більш детальної методологічної розробки, спроби здійснення якої призвели до виникнення нових понять і уявлень про проблему. Зокрема, емоційну стійкість почали розглядати не як стійку особистісну властивість, що зумовлює ефективність діяльності в екстремальних умовах, а як динамічне новоутворення, що формується в умовах екстремальної діяльності (Л.Г.Дика, 2002 та ін.) і протиставляється за більшістю ознак її виявлення емоційній вразливості.

Емоційна стійкість і емоційна вразливість при такому підході розглядаються як різні феномени. Обґрунтування цього припущення базується, зокрема, на даних сучасного німецького дослідника Ю.Куля (1985), який стверджує, що людині у складних умовах життєдіяльності притаманні або орієнтація на дію, або орієнтація на стан. Остання виявляється в ускладненнях на етапі ініціації діяльності та її здійснення. Відомі також спроби тлумачення емоційної стійкості і як особистісної властивості, і як психічного стану (М.С.Корольчук, 2003; В.В.Стасюк, 1999).

При всій різноманітності термінології, що використовується для визначення феномену, найбільш поширеною назвою якого можна вважати “емоційну стійкість”, простежується єдина схема розкриття його сутності: через оцінку рівня складності умов професійної діяльності до визначення її ефективності (успішності) як ознаки емоційної стійкості. Остання, як вважають, зумовлює надійність суб'єкта діяльності. При такому підході до розкриття змісту емоційної стійкості операційна напруженість, завдяки якій можна забезпечити ефективність виконання діяльності, помилково розглядається як ознака емоційної стійкості, проте її часте переживання може призводити до емоційного вигоряння, появи психосоматичних розладів і, врешті-решт, до втрати працездатності (Г.Т.Береговий, О.І.Жданов, 1992).

Найменш розробленою з проблем, пов'язаних із вивченням емоційної стійкості, видається проблема її діагностики, що зумовлено недостатньою визначеністю підходів до операціоналізації цієї інтегративної властивості особистості.

У висновках до першого розділу роботи на підставі уточнення категоріального статусу феномену “емоційна стійкість” з позицій адаптаційної та когнітивної теорій стресу пропонується розглядати емоційну стійкість та емоційну вразливість за критерієм їх значущості для успішності врівноваження суб'єкта із змінюваним середовищем, спрямованого на збереження або відтворення гомеостазу. Показниками емоційної стійкості при такому підході є асиміляційна й акомодаційна активність, основною формою виявлення яких можна вважати збереження гомеостазу, а показниками емоційної вразливості - ускладнення в урівноваженні із змінами середовища, формою виявлення яких можна вважати зміну функціонального стану.

Отже, психічні стани пропонується розглядати як концентроване відбиття усіх психологічних властивостей особистості, за характеристиками яких можна робити висновки про різні рівні адаптованості суб'єктів до змінюваних умов життєдіяльності і досягнуті ними рівні психічного розвитку. Динаміку зміни психічного стану оптимального функціонування і появу стану емоційної напруженості доцільно простежувати на різних фазах розвитку емоційного стресу як неспецифічної емоційної реакції на зміни середовища. Це відкриває реальні шляхи для операціоналізації феномену “емоційна стійкість” у термінах психофізіологічних ознак перебігу психічних процесів та реалізації вищих психічних функцій, зумовлених особливостями функціональних станів.

Обґрунтовуючи у заключній частині першого розділу роботи роль психічного стану як джерела операційних ознак для розпізнавання емоційної стійкості, ми спираємось на визначення провідної ролі стану у міжфункціональній системі форм виявлення психічного. Оскільки психічний стан, як підкреслює С.Д.Максименко (2006), не лише “цементує” функціональну систему, а й “замикає” її на індивідуальність”, саме психічні стани доцільно розглядати як концентроване і синтетичне відображення всіх психологічних особливостей особистості, тобто як джерело операційних критеріїв для діагностики цих особливостей.

Результати детермінантного синтезу основних аспектів психофізіологічних розбіжностей у станах, притаманних суб'єктам, яких можна вважати потенційно емоційно стійкими або емоційно вразливими, дозволили сформулювати гіпотезу про доцільність пошуку діагностичних параметрів емоційної стійкості у характеристиках стану оптимального функціонування, а параметрів емоційної вразливості - у характеристиках стану емоційної напруженості (психофізіологічні особливості яких детально досліджені, Є.П.Ільїним, 1974, 1981, 2005; Е.Л.Носенко, 1978, 1981; В.В.Суворовою, 1975 та ін.).

Урахування того факту, що психічні стани є “всеохопними” (П.К.Анохін, 1973) і “виходять у галузь біології” (С.Д.Максименко, 2006), дозволило обґрунтувати припущення про можливість опосередкованої (відображеної) оцінки емоційної стійкості через показники стану здоров'я людини, її психологічного благополуччя, усвідомленого вибору стратегій психологічного подолання стресу, особливостей реалізації вищих психічних функцій, зокрема, комунікативної.

У другому розділі роботи “Методичні основи психофізіологічного підходу до діагностики емоційної стійкості людини з використанням комп'ютерних технологій” обґрунтовується можливість прогнозування емоційної стійкості за психофізіологічними ознаками функціонального стану, що виникає в людини в ситуації “стресу неуспіху” при виконанні перцептивно-мнемічної інформаційно-переробної діяльності, змодельованої засобами комп'ютерних технологій (І.Ф.Аршава, Е.Л.Носенко, О.Л.Хижа, 2006). Зміст змодельованої діяльності імітує радіообмін інформацією між “авіадиспетчером” та “пілотом” літака - умовним абонентом, голос якого записано у звуковому файлі комп'ютера. Умовний абонент подає три серії запитань виконавцеві завдань (по 20 запитань у кожній серії) щодо місць розташування на карті-схемі (імітації зображення секторів льотного поля, що експонуються на екрані дисплея) геометричних фігур різної форми, кольору, розміру. Виконавцеві завдань пропонується не тільки встановити координати фігур на схемі, а й ідентифікувати свій “позивний”, який йому привласнюється, “позивний” умовного абонента і дати відповідь на запитання останнього або у звуковій формі, або за допомогою “миші”. У першій та третій серіях запитань обсяг інформації, що переробляється, не перевищує обсягу короткочасної пам'яті людини (7±2 дискретних “одиниці”). У другій серії умови сприйняття інформації ускладнюються (шляхом перевищення у запитаннях обсягу короткочасної пам'яті, введення дефіциту часу та інших спеціальних прийомів створення перешкод для сприйняття інформації). У такий спосіб моделюється ситуація “стресу неуспіху”, що за гіпотезою викликає в емоційно вразливих суб'єктів стан емоційної напруженості як при виконанні другої серії завдань, так і при виконанні завдань третьої серії (що можна розглядати як ознаку “післядії” стресу). Виникнення функціонального стану емоційної напруженості, або, навпаки, збереження стану оптимального функціонування (за термінологією Є.П.Ільїна, 2005) розпізнається як за характеристиками перебігу перцептивно-мнемічних процесів, зумовлених функціональним станом людини, так і за характеристиками усного мовлення виконавця завдань (при звуковій формі надання відповідей) та за параметрами моторних дій (при надані відповідей на запитання за допомогою “миші”) (Е.Л.Носенко, І.Ф.Аршава, 2006). Для розпізнавання типу функціонального стану суб'єкта, що виникає в умовах дії “стресору неуспіху”, обрано психофізіологічні показники, які характеризують: 1) збереження чи порушення функцій уваги та короткочасної пам'яті як ознак змін перешкодостійкості, зумовлених функціональним станом суб'єкта; 2) оперативність виконання моторних актів, у тому числі актів усного мовлення; 3) тип модусу контролю за виконанням інформаційно-переробної діяльності, який суб'єкт обирає залежно від його функціонального стану.

Вибір відповідних психофізіологічних показників здійснено на основі системного аналізу функціонального стану емоційної напруженості: його мозкових механізмів і поведінкових корелятів, детально проаналізованих у дисертації та у нашій монографії (Е.Л.Носенко, І.Ф.Аршава, 2006, розділ 2).

Розроблено алгоритми обробки відповідей досліджуваних на однотипні завдання змодельованої інформаційно-переробної діяльності при виконанні різних серій завдань: 1) до появи стресора; 2) під впливом стресора; 3) після припинення дії стресора. До складу параметрів, що зумовлені психофізіологічними характеристиками функціональних станів, віднесено: правильність та повноту сприйняття і передачі інформації; латентні періоди мовленнєвих та моторних актів; показники стаціонарності / нестаціонарності виконання когнітивних процесів, що відбивають, зокрема, тривалість збереження максимуму функцій; показники асиметрії при виконанні взаємопов'язаних компонентів завдань. Останні характеризують ознаки макроструктури процесів переробки інформації, операціоналізовані у вигляді вибору суб'єктом цілісно-інтуїтивного або послідовно-аналітичного модусів контролю за здійсненням процесів переробки інформації як ознак різних функціональних станів.

У цьому розділі роботи розглянуто також особливості організації та результати пілотажного дослідження, проведеного для первинної оцінки валідності обраного методичного підходу до вирішення центрального завдання дослідження - операціоналізації феномену “емоційна стійкість” і виокремлення його діагностичних психофізіологічних параметрів. Для пілотажного дослідження було обрано групу досліджуваних - студентів Дніпропетровського університету (у кількості 80 осіб - юнаків та дівчат віком від 20 до 23 років).

Оскільки за численними даними як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, узагальненими, зокрема, А.Г.Маклаковим (2001), відсоткова частка емоційно стійких осіб у будь-якій рандомізованій вибірці становить лише 20-25 %, ми висунули гіпотезу, що у разі валідності обраного методичного підходу до діагностики емоційної стійкості ми зможемо ідентифікувати серед досліджуваних осіб з різними рівнями емоційної стійкості. До складу емоційно стійких увійдуть ті суб'єкти, які продемонструють у змодельованих засобами комп'ютерних технологій умовах дії стресора неуспіху розглянуті вище психофізіологічні ознаки стану оптимального функціонування, а до складу емоційно вразливих - досліджувані, що продемонструють ознаки функціонального стану емоційної напруженості. Тому при обробці результатів ми розподіляли досліджуваних методом кластеризації (алгоритм К - середніх) на три групи: гіпотетично з високим, середнім та низьким рівнями емоційної стійкості.

Для контролю валідності методики дослідження у пілотажному емпіричному дослідженні використовувались також деякі психодіагностичні методики, за допомогою яких, за літературними даними, можна встановити стійкі особистісні властивості, що притаманні емоційно стійким та емоційно вразливим суб'єктам. Для цієї мети було обрано, зокрема, опитувальник для оцінки формально-динамічних характеристик індивідуальності В.М.Русалова, тест самооцінки особистісної та ситуативної тривожності Ч.Д.Спілбергера, адаптований Ю.Л.Ханіним; тест “Нетолерантність до невизначеності” Р.Нортона; трифакторна модель когнітивної структури мотивації досягнень М.Ш.Магомед-Емінова та інші.

Пілотажне емпіричне дослідження було проведене у двох форматах: як кореляційне й ідеографічне дослідження. При кореляційному дослідженні було виявлено статистично значущі зв'язки між індивідуально-типологічними характеристиками досліджуваних (зокрема, такими, як “пластичність” та “емоційна сенситивність”), особистісними ознаками емоційності (тривожність, нетолерантність до невизначеності), а також рівнем мотивації досягнень, з одного боку, і психофізіологічними показниками характеру перебігу когнітивних процесів при виконані завдань другої та третьої серій комп'ютерної методики, тобто серій, у яких моделювався стресогенний вплив і очікувалась його “післядія”, - з іншого. Це дало підстави відхилити нульову гіпотезу і почати перевірку альтернативної гіпотези про можливість прогнозування емоційної стійкості людини за параметрами розробленої комп'ютерної методики.

На матеріалі аналізу найбільш контрастних даних досліджуваних, які взяли участь у кореляційному дослідженні, ми провели також ідеографічні дослідження окремих випадків і зробили попередні висновки відносно тих операційних параметрів, за якими можна диференціювати гіпотетично емоційно стійких та емоційно вразливих суб'єктів залежно від особливостей виконання ними завдань розробленої комп'ютерної методики діагностики емоційної стійкості. До складу цих параметрів було віднесено: 1) ознаки макродинаміки процесу переробки інформації, що характеризується реалізацією двох модусів переробки інформації: цілісно-інтуїтивного (притаманного гіпотетично стійким суб'єктам) і послідовно-аналітичного (властивого гіпотетично емоційно вразливим суб'єктам); 2) характеристики мікродинаміки процесу, що дають уявлення про різні рівні пошукової активності суб'єктів у процесі виконання інформаційно-переробної діяльності (операціоналізовані у кількісних показниках ефективності, витратах часу на виконання діяльності, підтримування максимуму виявлення функції), про коливання показників ефективності, що свідчить про рівень стаціонарності / нестаціонарності перебігу психічних процесів як ознаки фрустраційної толератності/ нетолерантності.

На рис. 1. наведено результати кластеризації групи досліджуваних (80 осіб), які взяли участь у пілотажному дослідженні. Кластеризація була проведена за шістьма параметрами якості виконання завдань комп'ютерної методики у різних серіях.

На графіку чітко видно різке падіння ефективності виконання завдань у другій серії при розпізнаванні місць розташування фігур на схемі. Це було саме те завдання, в умови виконання якого включалась дія стресора неуспіху. На графіку видно також інші особливості динаміки виконання завдань досліджуваними різних кластерів: зниження кількості правильно ідентифікованих позивних і геометричних фігур у третьому кластері. Між цими кластерами зафіксовано також значущі розбіжності за латентними періодами реакцій на завдання тесту, зокрема у першій і другій серіях завдань (при р<0,05), причому у бік скорочення, що у поєднанні із зменшенням кількості правильних відповідей на запитання тестових завдань свідчить про низький рівень ефективності діяльності.

У третьому розділі дисертації “Результати перевірки валідності комп'ютерної методики діагностики емоційної стійкості людини в процесі номотетичних досліджень” розглянуто особливості організації й емпіричні дані, отримані на двох різних вибірках досліджуваних.

До першої вибірки увійшли студенти першого курсу Дніпропетровського національного університету, що взяли участь в емпіричному дослідженні на емоціогенному для них етапі адаптації до нових умов навчання (кількість досліджуваних - 55 осіб).

Кластеризацію (алгоритм К-середніх) було проведено за шістьма змінними: 1) кількістю правильно ідентифікованих “позивних” у трьох серіях завдань комп'ютерного тесту: першій, другій (з емоціогенним впливом) і третій (змінні 1, 2, 3) та кількістю правильно ідентифікованих геометричних фігур у тих же серіях (змінні 4, 5, 6).

У кластер № 3 потрапили суб'єкти, які реалізовували цілісно-інтуїтивний модус переробки інформації, що надавалась для сприймання на слух та зором. Це виявилось у вигляді рівномірно високих показників ефективності у всіх трьох серіях тестових завдань (окрім одного з підвидів завдань другої серії, де зниження ефективності було передбачено моделлю стресу неуспіху). Отримані дані свідчать про симультанну переробку інформації в обох змістовно різних, але взаємопов'язаних елементах тестових завдань (ідентифікація позивних і пригадування координат розташування геометричних фігур). Така ознака макродинаміки процесу переробки інформації розглядається нами як показник збереження структури цілей змодельованої діяльності і рівноважності психічного стану, що зумовлює оптимальний перебіг когнітивних процесів. Для операціоналізації цього параметру було застосовано вимірювання коефіцієнта асиметрії між кількістю правильних відповідей на взаємопов'язані компоненти тестових завдань.

Для цієї групи характерним було й низьке коливання показників ефективності виконання завдань (як якісних, так і темпоральних). Останнє вимірювалось за допомогою показника стаціонарності / нестаціонарності процесу переробки інформації (частоти змін кількісних показників вимірюваних параметрів на величину, що відрізняється на 0,5 величини наступного показника).

На рис. 3 і 4 та в таблицях 1 і 2 наведено дані, що характеризують величини асиметрії та стаціонарності / нестаціонарності показників ефективності інформаційно-переробної діяльності у трьох різних кластерах досліджуваних.

Таблиця 1.

Кількісні показники асиметрії у досліджуваних різних кластерів

Таблиця 2.

Кількісні показники нестаціонарності у досліджуваних різних кластерів

Размещено на http://www.allbest.ru

а) при ідентифікації позивних; б) при ідентифікації місць розташування фігур

а) при ідентифікації позивних б) при ідентифікації місць розташування

фігур на карті схемі

Рис. 4. Розбіжності у показниках нестаціонарності у досліджуваних різних кластерів

Як бачимо з рис. 3. і 4. і табл. 1 і 2, показники ефективності виконання завдань комп'ютерної методики досліджуваними 1-го і 2-го кластерів відрізняються від показників досліджуваних 3-го кластера у бік збільшення асиметрії і нестаціонарності. Останнє відбиває зміни функціонального стану досліджуваних цих кластерів у відповідь на стресор неуспіху. Зокрема, високі величини асиметрії кількісних параметрів ефективності виконання взаємопов'язаних компонентів тестових завдань свідчать про перехід досліджуваних на послідовно-аналітичний модус переробки інформації, що, у свою чергу, є ознакою звуження поля уваги та її переважної концентрації на одному з компонентів завдань.

Це добре видно і на рис. 2, де кількісні параметри ефективності виконання завдань, пов'язаних з ідентифікацією фігур на карті-схемі (змінні 4, 5, 6), перебувають представників усіх трьох кластерів майже на однаковому рівні, тоді як показники ідентифікації позивних суттєво відрізняються. Зниження кількості правильних відповідей на завдання першого змістовного елементу у другій серії завдань ми інтерпретуємо як виявлення фрустраційності нетолерантності. Вона є суттєво вищою у досліджуваних 1-го і 2-го кластерів порівняно з 3-м кластером.

Аналіз особистісних характеристик досліджуваних, які увійшли до складу різних кластерів, виявив, що до кластера № 3 з найвищими показниками ефективності виконання комп'ютерної методики діагностики емоційної стійкості належать суб'єкти з високими показниками так званих стресостійких особистісних рис і високим рівнем адаптованості до змінних умов життєдіяльності.

У таблиці 3 наведено емпіричні дані, які характеризують наявність статистично значущих розбіжностей за показниками деяких з численних, розглянутих у дисертації особистісних властивостей між двома “полярними” (за параметрами комп'ютерної методики діагностики емоційної стійкості) кластерами досліджуваних.

Таблиця 3

Міжкластерні розбіжності за показниками деяких особистісних властивостей

Аналіз аналогічного експериментального дослідження, проведеного на вибірці авіадиспетчерів (чисельністю 65 осіб), підтверджує універсальність виокремлених операційних характеристик емоційної стійкості при її комп'ютерній діагностиці.

Таблиця 4

Міжкластерні розбіжності за показниками ефективності виконання завдань

У досліджуваних кластерів № 2 і № 3 значущих розбіжностей у показниках ефективності діяльності не встановлено тільки у першій серії завдань, проте показники асиметрії відрізняються у другій та третій серії завдань. У кластері № 3 асиметрія є стабільно низькою у трьох серіях завдань. Це дає підстави вважати досліджуваних цього кластера більш стійкими до стресорів.

Суттєві розбіжності між розглянутими кластерами встановлено також за показниками нестаціонарності процесу ідентифікації геометричних фігур при виконанні завдань методики діагностики емоційної стійкості.

Нестаціонарність є найвищою при ідентифікації фігур у кластері № 1, а найнижчою у кластері № 3, що підтверджує гіпотезу дослідження.

Досліджувані проаналізованих полярних кластерів розрізняються також за показниками психосоматичних розладів у стані здоров'я, рівнями невротизації та психопатизації та іншими особистісними характеристиками, що дозволяють опосередковано діагностувати різні рівні емоційної стійкості. Між зазначеними кластерами виявлено також розбіжності і в характеристиках усного мовлення, що зареєстровані при виконанні завдань у різних серіях (при наявності стресогенного впливу та за його відсутності). Йдеться про комплекс мовленнєвих характеристик, інформативність яких як психофізіологічних показників функціональних станів докладно обґрунтована у нашій монографії (Е.Л.Носенко, І.Ф.Аршава, 2006) і згадується в останній монографії Є.П.Ільїна (2005).

На підставі наведених у розділі 3 даних зроблено такі висновки.

Розроблена комп'ютерна методика діагностики емоційної стійкості людини за показниками інформаційно-переробної діяльності дає підстави для визнання її валідною. По-перше, її використання дозволяє виявити особливості перебігу психічних процесів, що детерміновані функціональними станами людини. По-друге, розглянуті у цьому розділі операційні ознаки ефективності виконання змодельованої перцептивно-мнемічної діяльності (зокрема такі, що характеризують явища асиметрії, стаціонарності / нестаціонарності перебігу психічних процесів, загальний рівень активності діяльності, характеристики мовлення) дають надійну інформацію для розпізнавання розбіжностей у психічних станах людини при зміні умов діяльності. По-третє, подані у цьому розділі роботи дані про зв'язок особливостей виконання завдань розробленої комп'ютерної методики діагностики емоційної стійкості з особистісними властивостями суб'єктів дають підстави для визнання достатньо високого рівня її валідності як засобу опосередкованого прогнозування емоційної стійкості поза межами контексту діяльності у реальних стресогенних умовах.