Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ЕФЕКТИВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ ПСИХОЛОГІВ-ПОЧАТКІВЦІВ

Виконала:

Бондаренко Ірина Ігорівна

Київ - 20041. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. За останні двадцять років психологічна практика набула широкого соціального визнання і зараз вже неможливо уявити функціонування багатьох сфер суспільного виробництва, сфери послуг, освіти без участі психологів. Разом з тим з самого початку становлення в нашій країні практичної психології з'явилась велика кількість проблем, пов'язаних з підготовкою фахівців, здатних успішно працювати в галузі психологічної практики. Розвиток мережі психологічних послуг та недостатній досвід цільової підготовки спеціалістів цієї сфери створює протиріччя між необхідністю швидко і якісно готувати практикуючих психологів і застарілими технологіями навчання, зорієнтованими переважно на "продукування" психологів як дослідників або викладачів.

Складність і неоднозначність професіогенезу психолога-практика виявляється вже на рівні його професійної підготовки. Навіть у країнах, що мають усталені традиції навчання психологів і психотерапевтів, значний досвід надання психологічної допомоги, численні кваліфіковані кадри викладачів, немає однозначності у поглядах на зміст та форми такої підготовки. Досі дискутується питання про те, чи треба ознайомлювати тих, хто навчається, з широким спектром підходів, чи краще обмежуватись поглибленим вивченням якогось одного напряму психологічної допомоги (Дж. Браун, Д. Крістенсен).

Водночас тільки поодинокі дослідження торкалися проблеми особливостей підготовки психологів для успішної адаптації до психологічної практики. Також малодослідженою є проблема особистісних чинників успішної професійної адаптації психолога-початківця. Зокрема, вплив на процес включення в ефективну практичну діяльність сформованості професійної Я-концепції молодих психологів, визначеності (часової та змістовної) уявлень про свій життєвий і професійний шлях, готовності до конкретних дій у напрямку саморозвитку і самореалізації свого професійного потенціалу тощо.

Таким чином, проблема нашого дослідження полягає в наявності суперечностей у системі підготовки психологів між змістом, формами підготовки та вимогами практичної діяльності з надання психологічної допомоги, що призводить до труднощів у процесі професійної адаптації практикуючого психолога.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до комплексної проблеми лабораторії екологічної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України “Еколого-психологічні чинники сучасного способу життя” (реєстраційний номер 0103U000816).

Мета дослідження - визначення особливостей організації професійної підготовки психологів як умови їх ефективної адаптації до вирішення завдань психологічної практики на початкових етапах професіогенезу.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що існує прямий зв'язок між успішністю адаптації психологів-початківців та рівнем сформованості особистісної готовності до фахової діяльності, яка складається з 3-х компонентів: освітнього, інструментального та власне психологічного.

Завдання дослідження:

Визначити основні професійні вимоги до психолога-практика, що склалися у провідних теоретичних моделях.

Побудувати теоретичну модель процесу адаптації психолога-початківця та дослідити рівень адаптованості психологів-початківців у різних сферах практики.

Виявити психологічні особливості фахової підготовки вітчизняних психологів-практиків.

Визначити чинники розвитку готовності до ефективного вирішення завдань психологічної практики.

Теоретично і експериментально обґрунтувати модель забезпечення успішної професійної адаптації практикуючих психологів.

Об'єкт дослідження - процес адаптації молодих психологів до реалізації завдань практичної діяльності.

Предмет дослідження - психологічні умови ефективної адаптації психологів-початківців в професійній діяльності.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс психологічних методів: теоретичний аналіз проблеми; методи проектування навчального змісту; формуючий експеримент; якісні методи збору емпіричних даних; метод анкетування; комплекс стандартизованих психодіагностичних методик; статистичні методи обробки емпіричних даних.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають загальнопсихологічні положення щодо професіогенезу особистості, генетичний підхід С.Д.Максименка до аналізу становлення особистості на різних вікових етапах життя, концепція гуманізації освіти Г.О.Балла, концепція цілепокладання в навчальній діяльності Ю.М.Швалба, концепція професійної освіти практичних психологів Н.В.Чепелєвої та концепція формування умінь психолога-практика А.Айві.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що: досліджено процес професійної адаптації психолога-початківця; визначено комплекс умов ефективної професійної адаптації психолога на ранніх етапах професіогенезу, серед яких провідною є рівень сформованості особистісної готовності до фахової діяльності, яка складається з трьох компонентів: рівня освітньої підготовки, структури інструментальної та психологічної готовності; розроблено системну модель підготовки психолога до вирішення практичних завдань, де центральним компонентом є розвиток здатності цілеспрямованої діяльності у ситуаціях невизначеності.

Теоретичне значення дослідження полягає у побудові структурно-функціональної психологічної моделі адаптації як процесу, що опосередковує процеси професійної підготовки та професійної діяльності, і має трьохкомпонентну будову: адаптація до вирішення професійних завдань, до організаційно-управлінських вимог діяльності, до специфічних умов комунікації та спілкування; розширенні уявлень про особливості взаємозв'язку структурних компонентів змісту фахової підготовки психолога та формування готовності до вирішення практичних завдань; теоретико-експериментальному визначенні психологічних умов ефективної професійної адаптації психолога-практика.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані дані можуть бути використані при вдосконаленні організації процесу професійної підготовки психолога-практика; запропонована модель адаптації може бути використана в навчальних програмах вузів та системі післядипломної освіти. Розроблена методика формування спеціальних навичок консультативної та терапевтичної роботи може бути застосована у навчальному процесі.

Надійність та вірогідність наукових результатів забезпечується методологічним обґрунтуванням вихідних положень, використанням системного підходу при організації дослідження, застосуванням адекватних методів теоретичного аналізу та експериментального дослідження проблеми, поєднанням кількісних та якісних методів обробки та аналізу емпіричних даних. психолог практик

Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дослідження доповідались і дістали схвалення на Міжнародній науковій конференції “Сучасні проблеми екологічної психології” (Київ, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Психолого-педагогічні напрями професійного становлення особистості практичного психолога та соціального педагога в умовах вищої школи” (Тернопіль, 2003); на У Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології” (Київ, 2003); на засіданнях лабораторії екологічної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в 5 одноосібних публікаціях автора, з них 4 у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який нараховує 178 найменувань, 2 додатків. Матеріали дисертації викладено на 184 сторінках комп'ютерного тексту (основного - 182), що містить 4 малюнки, 6 таблиць, 1 схему.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми та проблеми дослідження; визначено об'єкт, предмет та мету дослідження; сформульовано гіпотезу і завдання; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У розділі І “Проблеми підготовки і професіоналізації психологів” розглянуто загальні питання професійної діяльності психолога як динамічної, поліструктурної, багаторівневої ієрархічної системи, визначено основні риси особистості професійного психолога та провідні індивідуально-психологічні якості, показано закономірності їх становлення у процесі фахової підготовки практичних психологів та обґрунтовано головні проблеми, що виникають у цьому процесі.

В нашій країні практична психологія почала утверджуватись відносно недавно, але за останнє десятиріччя діяльність практичних психологів набула соціального визнання і зараз вже неможливо уявити собі функціонування багатьох сфер суспільного життя без участі психологів.

Професійна діяльність психолога може аналізуватись по-різному в залежності від сфери його психологічної діяльності. У вітчизняній психології набув визнання поділ на академічну (теоретико-експериментальну), прикладну і практичну галузі психології. Відповідно до цього різниться організаційно-технологічно і змістовно професійна діяльність психологів, які працюють у вказаних сферах.

Психологічна практика, на відміну від традиційно-наукового академічного підходу, зосереджується саме на людській суб'єктивності, психолог-практик працює з психічною реальністю конкретної людини. У ситуації надання психологічної допомоги психолог має справу з людиною як цілісністю. Звідси і мета, на яку спрямовані професійні зусилля психолога-практика, відрізняється від цілей психолога-дослідника.

Практикуючі психологи як вітчизняні, так і зарубіжні неодноразово підкреслювали неможливість прямого переносу теоретичних положень академічної психології у психологічну практику. Одночасно автори наголошують на важливості створення наукових теоретичних засад практичної психології. Так, Ф.Ю. Василюк прямо вказує на необхідність для практичної психології особливого типу теорії, яку називає “психотехнічною”.

Різні системи цінностей академічної та практичної психології виявляються на різних рівнях діяльності психологів, зокрема у відмінностях концептуального апарату, процедурах і методах, які використовують психологи-дослідники і практикуючі психологи (Ю.М. Швалб). Так, концептуальний апарат академічної науки склався з метою опису, пояснення і прогнозу психологічних феноменів, а також для комунікації усередині наукової спільноти, а концептуальний апарат практичної психології призначений, у першу чергу, для розуміння проблем клієнта і для комунікації з ним, а вже потім - для спілкування між професіоналами.

Другий суттєвий момент, на який звертають увагу дослідники, - проблема впливу особистості психолога на одержувані результати. Відмічається, що у фундаментальній науці прагнуть до суворого розділення методу і особистості дослідника, оскільки він не повинен порушувати принцип об'єктивності. У практичній психології, навпаки, підкреслюється, що особистість психолога є невід'ємною частиною методу.

З середини 80-х років ведуться активні дослідження, спрямовані на створення моделі практичного психолога та на аналіз структури його діяльності. В дослідженнях структури діяльності практичного психолога, як правило, виділяють мотиваційну, когнітивну, операціональну та комунікативну складові. Традиційно типологія психологічної практики будується на основі виділення основних консультативно-терапевтичних парадигм. Подібний підхід використовується як у нас, так і за кордоном, однак існують деякі варіації у підходах різних дослідників. Відомий британський психолог і психотерепевт Р. Нельсон-Джоунс виділяє п'ять консультативних парадигм: гуманістичну, екзистенційну, психоаналітичну, біхевіоральну та когнітивну. М.А. Гуліна говорить про психоаналітичну, когнітивно-поведінкову, гуманістичну і еклектичну моделі психотерапії і консультування. Відомі московські психологи Д.О. Леонтьєв, О.Г. Асмолов, Б.С. ратусь, Ф.Ю. Василюк та інші виокремлюють чотири основні парадигми практичної психології: гуманістичну, психодинамічну, когнітивно-поведінкову і трансперсональну.

Власну типологію пропонує О.Ф. Бондаренко, який виділяє у консультативній і терапевтичній психології психодинамічний, поведінковий, когнітивний, гуманістичний напрямки, а також некласичні напрямки (перш за все, трансперсональний), християнську англомовну психотерапію і психологічну допомогу, засновану на вітчизняних традиціях. Важливим є те, що теоретичні орієнтації психолога визначають і застосовувані ним психотехнічні прийоми, і стиль побудови взаємин з клієнтами, і ті конкретні цілі, які він буде намагатися реалізувати у процесі своєї роботи.

Вітчизняна психологічна практика як вид професійної психологічної діяльності, по суті, ще знаходиться на етапі запозичення і наслідування. Показовими у цьому плані є дані дослідження О.Ф.Бондаренка, присвячені проблемі професійної ідентифікації психологів, які засвідчують, що для вітчизняних практичних психологів типовим є низький рівень усвідомлення використовуваних моделей і технік роботи, значний розрив між декларованою і фактичною професійною позицією.

Важливим напрямком досліджень став аналіз процесу професійного становлення практичних психологів. Найбільш поширеними є погляди, за якими вітчизняний психолог повинен самовизначитись стосовно однієї з визнаних у світі парадигм практичної психології і орієнтуватись у своїй роботі, перш за все, на положення і психотехніки даної парадигми з урахуванням соціокультурних і національних особливостей конкретного етносу. Водночас поширились і підходи, зорієнтовані на еклектизм у професійній діяльності практичного психолога. Така позиція обґрунтовується наявними інтегративними тенденціями у світовій психологічній теорії та практиці, а також відсутністю оригінальних вітчизняних шкіл і напрямків практичної психології, специфікою роботи з клієнтами у наших умовах.

Відмічені нами розходження у баченні шляхів побудови вітчизняної системи психологічної практики, як бачимо, стосуються, у першу чергу, філософсько-методологічних засад. У питаннях психотехнік роботи конкретних професіоналів більшістю авторів визнається важливість відповідності особистісних характеристик психолога, проблематики клієнта і застосовуваних прийомів реалізації завдань психологічної допомоги особистості, а також підкреслюється важливість гнучкості у побудові психотерапевтичних стосунків з конкретними клієнтами.

Сучасні дослідники для позначення особистісних змін, які відбуваються в процесі засвоєння і здійснення професійної діяльності і зумовлюються характером цієї діяльності, все ширше використовують поняття “професіогенезу”, яке розглядається як цілісний безперервний процес становлення особистості спеціаліста, який починається з моменту вибору і прийняття майбутньої професії і закінчується, коли людина припиняє активну трудову діяльність. В літературі зазвичай виділяють два напрямки професіогенезу особистості: формування внутрішніх засобів професійної діяльності, що включають спеціальні знання, уміння і навички, мотиваційні аспекти професійної діяльності, професійні риси характеру, здатність до професійного спілкування, рефлексію, інтелектуально-творчі якості, адекватний індивідуальний стиль професійної діяльності; формування та засвоєння зовнішніх (соціальних) засобів професійної діяльності, що супроводжується накопиченням певних соціальних регуляторів в даному професійному співтоваристві, освоєння соціального простору професії, відповідних матеріалів і інформаційних засобів професійної діяльності. Результатом професіогенезу є досягнутий особистістю рівень професіоналізму, тобто професійної зрілості особистості. Дана характеристика є інтегральним утворенням і, на думку цілого ряду дослідників, включає особистісну, соціальну та діяльнісну зрілість фахівця. Вважається, що ключовою ланкою професійного становлення і успішної професійної діяльності практичного психолога є його особистісна зрілість.

Таким чином, можна говорити про три аспекти аналізу особистості професійного психолога:

1. Аналіз особистісних характеристик і структури спеціальних професійних здібностей, які зумовлюють успішність оволодіння змістом навчання, формування готовності до ефективної праці.

2. Аналіз умов забезпечення ефективної професійної підготовки психолога-практика, розвитку у нього особистісної, соціальної та діяльнісної зрілості.

3. Аналіз специфічних особистісних якостей і рис, які формуються у процесі професійної діяльності психолога і вирізняють ефективно працюючого практикуючого психолога (функціональної особистості психолога).

Індивідуальність професіонала-психолога як система, що розвивається, формується в діяльності, засвоює її рівні, але досягає досконалості тільки за високої мотивації та певної спрямованості особистості.

Аналіз особливостей ситуації у вітчизняній практичній психології показав наявність багатьох проблем, серед яких одне з головних місць посідає проблема фахової підготовки професійних психологів-практиків. Гострота даної проблеми зумовлена як соціальними, так і змістовними чинниками.

Практична психологія, як особлива сфера діяльності, висуває цілу низку вимог до психолога як її суб'єкта:

- позиційні вимоги, що пов'язані з місцем і роллю психолога у загальній функціональній структурі соціально-виробничих процесів і задають загальні цілі та основні напрямки діяльності, визначають коло тих суб'єктів, які входять у зону компетенції практикуючого психолога;

- діяльнісні вимоги, що пов'язані з основним завданням діяльності практикуючого психолога - допомогою людині;

- особистісні вимоги, що пов'язані з особливим характером суб'єкт-суб'єктної взаємодії психолога з клієнтом.

У розділі ІІ “Психологічні моделі професійної адаптації психолога-практика” дано загальну організаційну схему емпіричної частини дослідження та описано теоретичну модель професійної адаптації психолога-практика, визначено проблеми професійної адаптації психолога-практика, які виникають у зв'язку з особливостями підготовки практичного психолога до реалізації завдань психологічної допомоги.

Загальна організаційна схема дослідження будувалась як система послідовних етапів теоретичного та емпіричного аналізу проблем і перевірки висунутих гіпотез.

На першому етапі (пілотажному) були визначені основні проблеми і окреслені експериментальні групи для поглибленого обстеження. Так, проводився порівняльний аналіз систем підготовки вітчизняних і зарубіжних психологів-практиків, опитування студентів, слухачів, психологів-початківців за допомогою спеціально розроблених опитувальників та анкет.

На другому етапі (констатуючий експеримент) визначалися позитивні та негативні чинники професійної адаптації психологів-початківців; проводилось поглиблене вивчення готовності студентів-психологів і слухачів-психологів факультетів післядипломної освіти до реалізації завдань психологічної практики, а також аналізувалась організація навчання психологів-практиків з позицій їх наступної професійної адаптації.

На третьому етапі (формуючий експеримент) перевірялась модель професійного і особистісного розвитку молодих практикуючих психологів, головним завданням якої було забезпечення умов їхньої ефективної професійної адаптації. Формуючий експеримент був спрямований на розвиток у досліджуваних здатності надавати психологічну допомогу особистості. З метою оцінки результативності проведеної роботи застосовувались спеціальні опитувальники володіння професійними вміннями та навичками, стандартизовані методики (шкали ситуативної і особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна, методика САН, особистісний опитувальник Т.Лірі).

Постановка проблеми професійної адаптації психолога-практика зумовлюється, насамперед, реаліями нашого сьогодення. Аналіз сучасних підходів та моделей процесів професійної адаптації і розвитку показує одну суттєву загальну ознаку: усі концепції виходять з того, що процес адаптації розпочинається разом із процесом входження у професійну діяльність. При цьому мається на увазі, що адаптація є необхідною ланкою і початковим етапом самої виробничої діяльності незалежно від сфери та фаху діяльності.

Але такий підхід не відповідає реальній ситуації сьогодення. Ми вважаємо можливим стверджувати, що процес професійної адаптації розпочинається ще під час отримання фахової освіти, тобто у період учбово-професійної діяльності, і закінчується при оволодінні конкретним виробничим місцем та професійними задачами, тобто у період становлення суто професійної діяльності. При цьому треба чітко визначати, що процеси професійної підготовки і професійної адаптації є істотно різними. У самому загальному вигляді це розходження полягає в тому, що в процесі підготовки формуються основи професійного мислення і здатність до розрізнення і розв'язання типових задач, а в процесі адаптації складається індивідуальний стиль професійного мислення й уміння розв'язувати конкретні професійні задачі в конкретних умовах. Аналогічно треба розрізняти процес адаптації і виробничий процес, де провідним чинником стає ефективність вирішення професійних завдань.

У цьому сенсі адаптація виступає як опосередкуючий чи надбудовний процес, що дозволяє суб'єкту переходити від типологічних знань до умінь діяти по ситуації і через них до виконання конкретних професійних функцій. Таке розуміння адаптації показує, що в психологічному плані перехід від процесів професійної підготовки до процесів професійної діяльності неможливий як прямий і безпосередній. Теоретичний аналіз дозволив виокремити принаймні три структурно-функціональні складові процесу адаптації, які можна визначити як три види (форми) адаптації, а саме:

1. Професійно-змістовну адаптацію, яка спрямована на формування умінь ставити і розв'язувати професійні задачі.

2. Організаційну адаптацію, яка спрямована на розвиток здатності діяти відповідно організаційно-управлінським вимогам конкретного місця роботи (відмітимо, що цей процес відновлюється кожного разу при зміні місця роботи, тобто організації);

3. Особистісно-комунікативну адаптацію як здатності до спілкування з новими людьми, спроможності прийняти їх та бути прийнятим ними (відмітимо, що цей процес є дуже важливим для психолога-практика, бо у згорнутій формі він відтворюється при кожному зіткненні з новим клієнтом).

Запропонована теоретична модель дозволяє відслідкувати реальне місце адаптації в тій соціокультурній практиці, що склалася на сьогодні. Проведений аналіз літератури і наявних форм підготовки практичних психологів у нас і на Заході показав, що крім істотних розходжень у змісті професійної підготовки, маються також принципові розходження в методах забезпечення професійної адаптації. Так, у вітчизняній системі прийнято зсувати всю проблематику адаптації усередину процесу професійної діяльності, розглядаючи адаптацію як її перший етап. При цьому ті мінімальні форми практики, які передбачені навчальними програмами вузів, у силу ряду обставин своєї адаптаційної функції майже не виконують. Це означає, що вузи в явній чи неявній формі приймають на себе відповідальність тільки за процеси професійної підготовки (трансляції відповідних професійних знань, умінь і навичок), а відповідальність за процеси адаптації цілком перекладаються на організації, де починається професійна діяльність випускника. Характерно, що ця ситуація була закріплена і на законодавчому рівні: випускник вузу протягом трьох років вважався “молодим спеціалістом”, який тільки проходить період професійної адаптації. У той же час на Заході, під впливом ринкових умов, вузи не могли випускати “напівфабрикат”, тому там докладалися значні зусилля для того, щоб процес адаптації до професійної діяльності максимально зсунути на період підготовки. Для випускника проблематичною залишалася тільки зона особистісної адаптації, але в умовах відносно стабільного соціуму і ця проблема, як правило, має свої інституціональні форми вирішення. Переваги і недоліки цих двох освітніх моделей широко обговорюються останніми роками, і в ході цих дискусій стає усе більш очевидним той факт, що жодна з них достатньою мірою не відповідає запитам самої практики, що змінилися.

Спираючись на дану теоретичну модель та відповідну програму, ми провели емпіричне дослідження проблем професійної адаптації психологів-початківців, які мали стаж роботи від 6 місяців до 2 років. У дослідженні брали участь практикуючі психологи, які працювали у закладах освіти і в різних організаціях та фірмах, не пов'язаних з освітою (всього 70 психологів-початківців). При проведенні дослідження вони були розподілені на три групи відповідно до типу організації, де вони працюють. Це - заклади освіти, кадрові агенції та служби, приватні організації з надання консультативних та інших психологічних послуг. Досліджуваними були 28 психологів першої групи, 24 - другої і 18 - третьої. Обстеження проводилось у формі поглибленого напівстандартизованого інтерв'ю.

Отримані дані свідчать, що процеси адаптації психологів-початківців у різних типах організацій проходять з суттєвими відмінностями. Так, серед психологів закладів освіти 92% вказали, що вони повністю адаптувалися за перші 6 місяців роботи; серед психологів кадрових агентств та служб зайнятості за термін у 9 місяців пройшли повну адаптацію 68%; а серед психологів приватних фірм з надання психологічних послуг за такий же період часу пройшли повну адаптацію тільки 24%. Для всіх трьох груп психологів-початківців суттєво різними виявилися фактори, які сприяли, чи, навпаки, утруднювали процес адаптації. Емпіричні дані по найбільш значущих факторах наводяться у таблиці 1.

Таблиця 1. Вплив факторів первинної адаптації психологів-практиків (у %)*

Фактори	Тип респондентів
	Психологи закладів освіти	Психологи кадрових агентств, служб зайнятості	Психологи приватних фірм з надання психологічних послуг
Сприятливі	Вузівська підготовка	85	76	34
	Самоосвіта	78	58	96
	Додаткова підготовка	42	48	32
	Підтримка колег	26	44	12
Несприятливі	Недостатній практичний досвід	36	52	68
	Недостатній рівень спеціальних знань	48	72	84
	Особисті проблеми	24	28	46
	Відсутність професійного спілкування	56	84	92

Відносно успішно первинна професійна адаптація вітчизняних психологів-практиків проходить в освітній сфері, де їхня діяльність досить чітко алгоритмізована і спирається на відповідну систему підготовки у вузі. У випадках ж, коли початкуючий психолог стикається з необхідністю адаптуватись до роботи в ситуаціях надання психологічної допомоги індивідам і групам, коли немає чіткого алгоритму дій, а є лише загальна мета, процес адаптації суттєво ускладнюється, стає більш тривалим і потребує значних особистих зусиль спеціаліста. Вітчизняна система підготовки психологів-практиків поки що не забезпечує успішної професійної адаптації фахівців до діяльності в ситуаціях невизначеності. Тому ми вважаємо однією з головних умов ефективної професійної адаптації практикуючих психологів розвиток у них здатності цілеспрямованої діяльності у ситуаціях невизначеності шляхом формування вміння одержувати і опрацьовувати інформацію, яка стосується клієнта і його життєвої ситуації; визначати ситуацію і приймати відповідні обґрунтовані рішення; діяти, реалізуючи прийняті рішення; відрефлексовувати свою поведінку і діяльність і, в разі необхідності, вносити відповідні корективи.

Таким чином, можна констатувати, що ефективність процесу адаптації до практичної професійної діяльності психологів-початківців визначається багатьма чинниками, серед яких найсуттєвішими можна вважати такі: відповідність змісту й форм підготовки характеру майбутньої професійної діяльності; володіння необхідною сумою знань, базовими вміннями і навичками індивідуальної та групової роботи з різними категоріями клієнтів, наявність власного бачення і власного стилю роботи з клієнтами; здатність до саморозвитку й самовдосконалення в умовах виконання професійної діяльності; можливість постійного професійного спілкування, одержання професійної допомоги й підтримки; наявність умов для періодичного поповнення фахових знань, розвитку і вдосконалення професійних умінь та навичок; опрацьованість найсуттєвіших особистісних проблем психолога-практика.

У розділі ІІІ “Експериментальне дослідження психологічних умов професійної адаптації психолога-практика” проведено аналіз фахової вузівської підготовки в контексті професіоналізації психолога, наведено результати емпіричного дослідження готовності майбутніх практикуючих психологів до вирішення професійних завдань та запропоновано модель психологічного забезпечення ефективної професійної адаптації практикуючого психолога.

Проведений аналіз дозволяє сформулювати основні вимоги до моделі підготовки психологів-практиків, яка сприятиме їхній успішній адаптації до повноцінної професійної діяльності. Можна говорити, що становлення психолога-практика у процесі фахової підготовки відбувається (чи повинно відбуватись) на різних рівнях. При цьому напрямки його розвитку взаємопов'язані і взаємодетерміновані, їх можна представити у вигляді трьох векторів: вибір і прийняття соціальної ролі “психолог-практик”; оволодіння теорією і психотехніками психологічної допомоги; особистісний розвиток як становлення функціональної особистості психолога.

Програмою нашого дослідження на першому етапі передбачалось вивчення поінформованості студентів-психологів і психологів-слухачів факультету післядипломної освіти (ФПО) стосовно видатних представників вітчизняної та зарубіжної психології та їхнього конкретного внеску в теорію і психологічну практику. Наше припущення полягало у тому, що важливою умовою професійного самовизначення психолога-практика виступають його зорієнтованість у просторі сучасної терапевтичної і консультативної психології, повноцінні адекватні знання теоретичних і “технологічних” засад відповідних наукових парадигм.

Аналіз відповідей респондентів показав, що стосовно персоналій психологів всі групи респондентів виявились краще поінформованими щодо персоналій зарубіжної психології, хоча між групами існують деякі відмінності. Так, студенти-психологи в цілому назвали 57 прізвищ відомих їм зарубіжних психологів. У 23% відповідей вказувалось 5-7 прізвищ, 52% відповідей містили 8-9 прізвищ і 25% відповідей включали понад 10 прізвищ зарубіжних психологів.

Слухачі факультету післядипломної освіти також змогли назвати суттєво більше прізвищ зарубіжних психологів порівняно з вітчизняними (49% і 27% відповідно). Як засвідчили одержані нами дані, персонально найбільш представницьким виявився психодинамічний напрямок зарубіжної психології. Значно менше авторів представляють гуманістичну парадигму і лише епізодично представлені інші напрямки сучасної зарубіжної психологічної теорії і практики.

Практично немає суттєвих відмінностей між студентами-психологами і слухачами ФПО щодо представленості в їхніх особистих знаннях персоналій основних парадигм терапевтичної і консультативної психології, що можна пояснити ідентичними програмами викладання психологічних дисциплін студентам стаціонару і слухачам ФПО, а також тим, що заняття і там, і там проводять, як правило, одні й ті ж викладачі.

В цілому можна констатувати, що майбутні психологи досить поверхово знайомі з іменами (відповідно, і працями) вітчизняних дослідників і практиків як сучасних, так і тих, хто працював у минулі роки. Подібна ситуація не сприяє їхній повноцінній орієнтації у просторі вітчизняної психології, утруднює процес професійного самовизначення.

Показовими виявились результати аналізу знань студентів і слухачів щодо особистого внеску тих психологів, прізвища яких вони називали. Першу, найчисельнішу групу відповідей склали ті, які можна віднести до категорії формальних. Другу групу склали напівформальні відповіді, в яких присутні більш-менш повні уявлення про доробок окремих авторів, з чиїми працями респонденти знайомились безпосередньо, а не тільки по матеріалам лекцій чи підручників. Третя група - неправильні, перекручені уявлення про внесок того чи іншого автора. Четверту групу склали респонденти, які мали досить повні, адекватні уявлення про діяльність психологів, яких вони називали у своїх відповідях. Крім того, названі ними автори належали до різних наукових парадигм і представляли основні напрямки психологічної практики. Фрагментарність, поверховість знань призводить до того, що особистий вибір психологом свого шляху професійного становлення може зумовлюватись випадковими, ситуативними чинниками і не відповідатиме його особистісним характеристикам і реальним умовам соціуму.

Суттєвим моментом є оцінка самими майбутніми психологами своєї готовності до професійної діяльності. У таблиці 2 наведено дані самооцінки своєї готовності до практичної діяльності студентами-психологами 3-х - 5-х курсів.

Таблиця 2. Самооцінка студентами своєї готовності до практичної діяльності (у %)

Студенти (курс)	Самооцінка готовності
	Цілком готовий	В основному готовий	Швидше не готовий	Зовсім не готовий
3-й курс	_	_	43	57
4-й курс	_	20	59	21
5-й курс	5	35	52	8

Як свідчать одержані нами дані, переважна більшість студентів-психологів 3-х - 5-х курсів вважають себе швидше не готовими або зовсім не готовими до практичної роботи за спеціальністю. При цьому підстави для подібної самооцінки на різних курсах різні. Так, студенти 3-го курсу більше говорять про недостатність своїх знань з тих чи інших дисциплін, неможливість мати в достатній кількості літературу з психології, поверховість своєї підготовки тощо. На 4-му курсі бачення проблем професійної адаптації дещо змінюється. Кожен п`ятий студент вважає себе готовим до практичної роботи, однак зазначає, що не вистачає “навичок”, “досвіду”, “практики” тощо. На 5-му курсі, хоча і збільшується кількість тих, хто вважає себе готовим до практичної роботи в якості психолога, але 60% студентів не вважають себе готовими. Причини, які вони називають при цьому, ті ж самі: відсутність практичного досвіду, недостатні знання в галузі практики поза межами школи тощо.

Серйозною проблемою у процесі професійної адаптації психолога-практика є наявність невирішених особистих проблем (понад 60% студентів-психологів визнають наявність особистих проблем і висловлюють бажання працювати над їх вирішенням). У західній системі навчання практикуючих психологів особиста (групова та індивідуальна) психотерапія студентів дуже широко використовується як загальноприйнятий елемент навчання, тоді як вітчизняні програми підготовки психологів не передбачають проходження особистої терапії.

Важливим компонентом готовності до практичної діяльності є уявлення про терміни адаптації до професійної діяльності та саму сутність адаптаційного процесу. Студенти уявляють адаптацію переважно в аспекті набуття досвіду, оволодіння методикою роботи і звикання до умов праці. Тривалість цього процесу (адаптації) називається різна: від 1 місяця до 5-6-ти років. Незалежно від названого терміну адаптації, всі респонденти-студенти розглядають адаптацію як процес, що має початок і завершення. Набутих за цей період знань, досвіду і вмінь достатньо, щоб надалі почуватися відносно спокійно, виконуючи свою роботу. Уявлення досліджуваних про тривалість адаптаційного періоду виявились прямо пов'язаними з рівнем їхньої тривожності. Рівень тривожності визначався за опитувальником Спілбергера і підраховувався коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. Обраховані коефіцієнти виявились значущими на рівні р?0,01 і знаходяться в інтервалі від 0,652 до 0,724. Таким чином, можна вважати, що уявлення про тривалість адаптаційного періоду здатні слугувати додатковим показником впевненості-невпевненості досліджуваних і опосередковано характеризують їхню готовність до ефективної професійної адаптації.

З метою сприяння ефективній професійній адаптації нами проводився формуючий експеримент з групою психологів-початківців, які були відібрані з числа тих, хто на попередньому етапі дослідження визнав свою низьку адаптованість. Кінцевою метою експерименту було вироблення учасниками власного стилю індивідуальної консультативної роботи. Експеримент проводився у формі семінарів-тренінгів і складався з чотирьох етапів.

Всі учасники групи (14 осіб) мали спеціальність “практичний психолог закладів народної освіти” після закінчення стаціонару чи факультету післядипломної освіти НПУ ім. М.П.Драгоманова, працювали в галузі психологічної практики (стаж роботи від 6 міс. до 1 року) і належали до групи не повністю адаптованих у професійній діяльності. Професійні інтереси учасників групи знаходились у сфері індивідуальної консультативної допомоги, сімейної терапії, роботи з групами особистісного розвитку. Члени групи працювали не в закладах освіти, хоча деякі з них починали саме як шкільні психологи.

На першому етапі проводилась психотерапевтична група з метою вирішення особистісних проблем учасників і, перш за все, тих, що негативно позначались на виконанні професійних функцій.

На другому етапі експериментальної групової роботи ми використовували навчальний текст “Технологія організації та проведення індивідуального психологічного консультування”.

Третій етап групової роботи мав на меті розвиток навичок консультування у психодинамічній, когнітивно-поведінковій і гуманістичній парадигмах.

Четвертий етап групової роботи дозволив окреслити основні риси індивідуального стилю більшості членів групи.

Дані дослідження свідчать, що практично у всіх учасників групи відмічались позитивні зрушення у професійній діяльності і, відповідно, в оцінці своєї адаптованості. За час проведення тренінгу 11 з 14 учасників групи повністю адаптувались до своєї професійної діяльності, вони почувалися більш впевненими і спокійними щодо перспектив свого професійного і особистісного зростання (у 5-х підвищився професійний статус), активно займались самоосвітою. Троє учасників за час занять змінили місце роботи, але почувалися на нових місцях досить комфортно і вважали, що заняття дозволять їм швидко адаптуватись і успішно працювати, не відчуваючи тих проблем, з якими вони зіштовхнулись на початку.

Таким чином, проведена експериментальна робота з групою засвідчила ефективність даної форми особистісного і професійного розвитку психологів-початківців. Можна виділити такі моменти в аспекті професійної адаптації.

1. Позитивним слід вважати поєднання особистісного і професійного розвитку членів групи.

2. Організація тренінгів за схемою: “тренінг - професійна діяльність - тренінг” дозволяє учасникам на практиці перевірити і відпрацювати засвоєні у тренінгу навички і одержати зворотний зв'язок і підкріплення на наступних заняттях.

3. Формат тривалого тренінг-семінару компенсує відсутність інституту супервізорства і може виконувати почасти ці функції, надаючи учасникам можливість виносити у групу свої професійні проблеми.

4. Організація роботи за схемою “навчання - тренінг - навчання” дозволяє реалізувати функцію психологічного супроводу у період професійної адаптації психологів-початківців.

У ВИСНОВКАХ підбито підсумки проведеного теоретичного та експериментального дослідження, намічено перспективи подальшої розробки проблеми.

1. Процеси професійної підготовки, професійної адаптації та професійної діяльності треба розглядати як взаємопов'язані компоненти цілісного процесу професіогенезу особистості Професійна адаптація є пролонгованим процесом, який опосередковує процеси професійної підготовки та професійної діяльності та дозволяє суб'єкту переходити від типологічних знань до умінь діяти по ситуації і через них до виконання конкретних професійних функцій. На теоретичному рівні можна виділити три структурно-функціональні складові (форми) процесу адаптації, а саме: професійно-змістова адаптація, спрямована на формування умінь ставити і розв'язувати професійні задачі; організаційна адаптація, спрямована на розвиток здатності діяти відповідно організаційно-управлінським вимогам конкретного місця роботи; особистісна (особистісно-комунікативна) адаптація, спрямована на формування особистісної гнучкості й толерантності як здатності до спілкування з новими людьми, спроможності приймати їх та бути прийнятим ними.

2. Процес адаптації розпочинається у період професійної підготовки і завершується у період професійної діяльності, де він трансформується у процеси професійного самовизначення та зростання. Вітчизняна система підготовки не забезпечує необхідного на сьогодні ступеню адаптації майбутніх психологів-практиків до фахової діяльності, що викликає низку значних проблем у психологів-початківців.

3. Провідною умовою ефективної професійної адаптації практикуючих психологів є розвиток у них здатності цілеспрямованої діяльності у ситуаціях невизначеності, що передбачає: формування вміння одержувати і опрацьовувати інформацію, яка стосується клієнта і його життєвої ситуації; визначати ситуацію і приймати відповідні обґрунтовані рішення; діяти, реалізовуючи прийняті рішення; відрефлексовувати свою поведінку і діяльність і, в разі необхідності, вносити відповідні корективи.

4. Провідними чинниками забезпечення ефективності процесу адаптації до практичної професійної діяльності психологів-початківців можна вважати такі:

- відповідність змісту і форм підготовки характеру майбутньої професійної діяльності;

- володіння необхідною сумою знань, базовими вміннями і навичками індивідуальної і групової роботи з різними категоріями клієнтів, наявність власного бачення і власного стилю роботи з клієнтами;

- здатність до саморозвитку і самовдосконалення в умовах виконання професійної діяльності;

- можливість постійного професійного спілкування, одержання професійної допомоги і підтримки;

- наявність умов для періодичного поповнення фахових знань, розвитку і вдосконалення професійних умінь та навичок;

- опрацьованість найсуттєвіших особистісних проблем психолога-практика.

5. Структура підготовки психологів-практиків повинна сприяти їхній успішній адаптації до повноцінної професійної діяльності і має включати три основні блоки.

Освітній блок, який будується на трьохвекторній моделі становлення психолога-практика в процесі фахової підготовки.

Особистісний блок, який будується на моделі внутрішніх і зовнішніх умов ефективної професійної адаптації психолога.

Інструментальний блок, який будується на моделі формування індивідуального стилю професійного мислення й уміння вирішувати конкретні професійні задачі в конкретних умовах.

6. Подальші перспективи ми вбачаємо у необхідності дослідження особливостей адаптації та професіогенезу психологів у принципово нових сферах діяльності, таких як сфера бізнесу, сфера соціальних проектів і програм, громадські соціальні і екологічні рухи, надзвичайні ситуації тощо, а також у розробці психологічних умов подолання феномену “професійної самотності” психолога в організації (фірмі) і створенні ситуації повноцінного розвивального комунікативного простору життєдіяльності практикуючого психолога.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондаренко І.І. Проблеми фахової підготовки психолога до реалізації завдань психологічної допомоги //Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України /За ред. Максименка С.Д. - К.: 2002. - т. 1У, ч. 2. - С. 27-34. - 0,5.

2. Бондаренко І.І. Особливості підготовки вітчизняних практикуючих психологів //Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України /За ред. Максименка С.Д. - К.: 2003. - т. У, ч. 4. - С. 51-57. - 0,5.

3. Бондаренко І.І. Проблема професійної адаптації молодого психолога-практика //Психологія. Зб. наук. праць. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2003. - вип. 21. - С. 256-265. - 0,5.

4. Бондаренко І.І. Психологічна організація професійного середовища як умова фахової адаптації //Актуальні проблеми психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України - К.: 2003 - Т.7, вип. 1. - С. 19-27. - 0,5.

5. Бондаренко І.І. Проблеми підготовки вітчизняних психологів до вирішення завдань психологічної практики //Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., м. Київ, 22 листопада 2003 р. /За наук. ред. Л.І.Мороз. - К.: КІВС, 2003. - С. 106-111. - 0,5.

АНОТАЦІЇ

Бондаренко І.І. Психологічні умови ефективної професійної адаптації психологів-початківців. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальностю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - Київ, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню та визначенню особливостей організації професійної підготовки психологів як умови їх ефективної адаптації для вирішення завдань психологічної практики на початкових етапах професіогенезу. З'ясовано, що професійна адаптація є пролонгованим процесом, який опосередковує процеси професійної підготовки та професійної діяльності та дозволяє суб'єкту переходити від типових знань до умінь діяти по ситуації і через них до виконання конкретних професійних функцій. Визначено основні професійні вимоги до психолога-практика та побудовано теоретичну модель процесу адаптації психолога-початківця. Практична реалізація результатів дослідження міститься у розробленій методиці формування спеціальних навичок консультативної і терапевтичної роботи, що може застосовуватись у навчальному процесі.

Ключові слова: професійна адаптація, професіогенез особистості, психологічна готовність, фахова готовність, професійна підготовка, індивідуальний стиль професійної діяльності психолога.

Бондаренко И.И. Психологические условия эффективной профессиональной адаптации начинающих психологов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Институт психологии им. Г.С.Костюка АПН Украины. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию особенностей организации профессиональной подготовки психологов как условия их эффективной адаптации к решению задач психологической практики на начальных этапах профессиогенеза.

В работе показано, что процессы профессиональной подготовки, профессиональной адаптации и профессиональной деятельности надо рассматривать как взаимосвязанные компоненты целостного процесса профессиогенеза личности. Профессиональная адаптация рассматривается как пролонгированный процесс, который опосредствует процессы профессиональной подготовки и профессиональной деятельности и дает возможность субъекту переходить от типологических знаний к умениям действовать по ситуации и через них к выполнению конкретных профессиональных функций. На теоретическом уровне выделены три структурно-функциональные составляющие (формы) процесса адаптации, а именно: профессионально-содержательная адаптация, направленная на формирование умений ставить и решать профессиональные задачи; организационная адаптация, направленная на развитие способности действовать соответственно организационно-управленческим требованиям конкретного места работы; личностная (личностно-коммуникативная) адаптация, направленная на формирование личностной гибкости и толерантности как способности к общению с новыми людьми, способности принять их и быть принятым ими.

Процесс адаптации начинается в период профессиональной подготовки и завершается в период профессиональной деятельности, где он трансформируется в процессы профессионального самоопределения и роста. Отечественная система подготовки не обеспечивает необходимого на сегодня уровня адаптации будущих психологов-практиков к профессиональной деятельности, что приводит к возникновению ряда значительных проблем у начинающих психологов.

В работе экспериментально доказывается, что ведущим условием эффективной профессиональной адаптации практикующих психологов является развитие у них способности целенаправленной деятельности в ситуациях неопределенности, которая предусматривает: формирование умений получать и обрабатывать информацию, касающуюся клиента и его жизненной ситуации; определять ситуацию и принимать соответствующие обоснованные решения; действовать, реализовывая принятые решения; рефлексировать свое поведение и деятельность и, в случае необходимости, вносить соответствующие коррективы.

Ведущими факторами, обеспечивающими эффективность процесса адаптации начинающих психологов к практической профессиональной деятельности можно считать такие, как :

- соответствие содержания и форм подготовки характеру будущей профессиональной деятельности;

- владение необходимой суммой знаний, базовыми умениями и навыками индивидуальной и групповой работы с разными категориями клиентов, наличие собственного видения и собственного стиля работы с клиентами;

- способность к саморазвитию и самосовершенствованию в условиях выполнения профессиональной деятельности;

- возможность постоянного профессионального общения, получение профессиональной помощи и поддержки;

- наличие условий для периодического пополнения профессиональных знаний, развития и усовершенствования профессиональных умений и навыков;

- “отработка” наиболее значимых личностных проблем самого психолога-практика.

Формирующий эксперимент показал, что структура подготовки психологов-практиков должна содействовать их успешной адаптации к полноценной профессиональной деятельности и может включать три основных блока:

- Образовательный блок, который строится на модели становления психолога-практика в процессе профессиональной подготовки.

- Личностный блок, который строится на модели внутренних и внешних условий эффективной профессиональной адаптации психолога.

- Инструментальный блок, который строится на модели формирования индивидуального стиля профессионального мышления и умение решать конкретные профессиональные задачи в конкретных условиях.

Проведенное исследование не решает все аспекты данной проблемы. Дальнейшие перспективы мы усматриваем в необходимости исследования особенностей адаптации и профессиогенеза психологов в принципиально новых сферах деятельности, таких как сфера бизнеса, сфера социальных проектов и программ, общественные социальные и экологические движения, чрезвычайные ситуации и т.п., а также в определении психологических условий преодоления феномена “профессионального одиночества” психолога в организации (фирме) и создании ситуации полноценного развивающего коммуникативного пространства жизнедеятельности практикующего психолога.