Формування уяви у період дошкільного дитинства

Размещено на http://www.allbest.ru

Кафедра теорії та методики виховання

і психічного розвитку особистості

Формування уяви у період дошкільного дитинства

уява дошкільний асоціативний психологія

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УЯВИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1.1 Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення у психології

1.2 Психологічні умови розвитку уяви

1.3 Особливості розвитку уяви в дошкільному віці

Висновки до першого розділу

Розділ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ УЯВИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Стан проблеми у сучасному дитячому садку

2.2 Програма проведення експериментального дослідження

2.3 Результати дослідно - експериментальної роботи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Соціально - економічні перетворення в суспільстві диктують необхідність формування творчої активної особистості зі здатністю ефективно і нестандартно вирішувати нові життєві проблеми. Перші творчі прояви з'являються на етапі дошкільного дитинства. Саме тому розвиток творчої особистості дошкільника - одне з приоритетних завдань дошкільної освітньої установи, а навчально - виховний процес повинен бути орієнтований на стимулювання творчості і формування творчої активної дитини.

В Законі України «Про дошкільну освіту» зазначено, що одним із завдань дошкільної освіти є формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду [1, с. 7] .

Базовий компонент дошкільної освіти спрямовує зусилля педагогів і психологів на розвиток творчого потенціалу дитини, що має свої особливості у дошкільному дитинстві[2, с. 5] .

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» визначає як основні завдання: збагачення практичного і теоретичного досвіду дитини; надання їй можливості до самовизначення, вияву творчої ініціативи; уміння здійснювати самостійні вибори, приймати рішення; підтримувати намагання робити по - своєму, відходити від зразка, шаблону; створювати сприятливі умови для становлення креативності як базової якості особистості старшого дошкільника [4, с. 246].

Невід'ємним компонентом будь - якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому є уява, яка виступає не тільки передумовою ефективного засвоєння дітьми нових знань, але й є умовою творчого їх перетворення, сприяє саморозвитку особистості, тобто в значній мірі визначає ефективність навчально - виховної діяльності. Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь - яка дитяча продуктивна діяльність набуває цілеспрямованого характеру.

Уява бере безпосередню участь у виникнені передбачень і припущень, коли розв`язується будь - яке завдання. Г. Костюк наголошував на важливій ролі уяви в розвитку здатності дитини розуміння того, що вона сприймає: щоб побачити ціле, розкрити у ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання[11, с. 3] .

Провідну роль в дослідженні цього процесу займають роботи Виготського Л. С., Давидова В. У., Рубінштейна С. Л., Ельконіна Д. Б., Крутецького В. А., Кестлера А., Ігнатьєва Е. І., Дьяченко О. М., Кравцової О. Є., Сапогової О. Є., Новлянської З. Н. Останніми роками на сторінках психологічної і педагогічної літератури все частіше ставиться питання про роль уяви в розумовому розвитку дитини, про визначення суті механізмів уяви.

Проблема розвитку дитячої уяви актуальна тим, що цей психічний процес є невід'ємним компонентом будь - якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому. Тому це і стало причиною для обрання теми нашого дослідження: «Формування уяви у період дошкільного дитинства».

Мета дослідження: теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити можливості різних видів діяльності щодо розвитку уяви в дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати основні підходи до вивчення феномену уяви в психології.

2. Дослідити психологічні механізми уяви.

3. Визначити особливості розвитку уяви в дошкільному віці.

4. Розробити програму проведення експериментального дослідження.

5. Експериментально перевірити можливості різних видів діяльності щодо формування уяви в дітей дошкільного віку

Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи: теоретичний аналіз наукової літератури; вивчення передового педагогічного досвіду, спостереження, вивчення дитячих робіт, експеримент (констатуючий, формуючий).

Дослідно - експериментальна робота проводилася в Долинському ДНЗ № 3 «Колобок» на базі старшої «А» та старшої «Б» груп упродовж ІІ півріччя 2012/13 навчального року.

Дане курсове дослідження в своїй структурі має вступ, основну частину, яка складається з двох розділів, що в своїй сукупності представляють теоретичний та експериментальний аналіз проблеми, висновків, списку використаної літератури та додатків.

.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УЯВИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ.

1.1 Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення в психології

Уява - це дуже важлива сторона в житті дитини. За допомогою уяви народжуються нові образи та ідеї для ігор. Уява також допомагає виявити творчість в прикладному вигляді. Спираючись на свої фантазії, дитина малює або ліпить щось нове. Через уяву діти вирішують для себе багато питань, проживають ситуації, подолати які їм складно. Гра фантазії також допомагає уявити сюжет, коли вихователь чи мама читають казку.

Уява має величезне значення для розвитку дитини. Старші діти не просто фантазують, вони створюють свою мрію, а саме через мрію людина отримує сенс життя, прагнення до досягнення висот і стає щасливою, приходячи до бажаних результатів. Не варто забувати, що всі великі досягнення в самому початку були ні чим іншим, як фантазією, образом у думках людини. Тому слід приділити достатньо уваги для розвитку уяви дитини, адже згодом воно може вплинути на долю і щастя маленького громадянина.

Уява - це властива тільки людині можливість створення нових образів шляхом переробки попереднього досвіду. Уява є вищою психічною функцією і відображає діяльність. Основна її задача - представлення очікуваного результату до його здійснення. За допомогою уяви в нас формується образ ніколи не існуючого або не існуючого в даний момент об'єкта, ситуації, умов. Уява забезпечує пізнання коли невизначеність ситуації досить велика. Уява - особливий механізм, діяльність якого розкриває можливості самовираження, постійно живить джерело нових задумів і бажань їх реалізувати. Проблема уяви належить до маловивчених в психології, хоча інтерес до всіх з нею пов'язаних питань помітно зростає. Найпоширенішим є визначення уяви як форми творчої діяльності, що полягає в переробці у внутрішньому плані свідомості відображених раніше реальних зв'язків і відношень об'єктів та явищ дійсності [11, с. 4-7].

Виготський Л. С. характеризуючи уяву, зазначав, що вона не повторює окремі враження наявного досвіду, а будує з них різні нові сполуки.[5, с. 75].

«Уява, - пише Крутецький В. А., - це створення образів таких предметів і явищ, які ніколи не сприймалися людиною раніше. Але уява, як то кажуть; ні "з чого творити не може". Вона завжди будується на перетвореному, переробленому матеріалі минулих сприйнять» [13, с. 130].

«Всякий винахід, - говорить А. Рібо, - велике або дрібне, перш ніж окріпнути, здійснившись фактично, було об'єднано тільки уявою - спорудою, зведеною в думці за допомогою нових поєднань або співвідношень.» [20, с. 52].

«Уява, - пише Натадзе Р. Г., - це аналітико - синтетична діяльність, яка здійснюється під направляючим впливом свідомо поставленої мети або відчуттів, переживань, які володіють людиною в даний момент. Найчастіше уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нове рішення, тобто потрібна випереджаюча практична дія, віддзеркалення, яке відбувається в конкретно - образній формі, як результат операції образами [15, с.10].

Рубінштейн С. Л. відмічав, що уява пов'язана з нашою здатністю і необхідністю творити нове, що це відхід від минулого досвіду, перетворення його. Всяка уява породжує щось нове, змінює, перетворює те, що нам дано в сприйнятті. Ця зміна, перетворення, відхилення від даного може виражатися в тому, що людина, виходячи зі знань і спираючись на досвід, уявить, тобто створить собі картину того, чого насправді сама ніколи не бачила. Уява може, передбачаючи майбутнє, створити образ, картину того, чого взагалі не було. Уява може вчинити і такий відліт від дійсності, який створює фантастичну картину, що яскраво відхиляється від дійсності. Але і в цьому випадку вона в якійсь мірі відбиває цю дійсність [19, с. 320].

Процес перетворення наявних образів дійсності у нові образи уяви не є чисто довільною їх зміною. Основний механізм роботи уяви лежить в особливостях її образів і є можливим завдяки таким їхнім характеристикам, як гнучкість і динамічність[20, с. 263]. Цей механізм уяви знаходить своє вираження в типових способах і прийомах перетворення дійсності. Найбільш уживаними із них є:

* аглютинація (від лат. agglutinare - склеювати) - створення нового образу шляхом сполучення елементів, узятих з різних уявлень;

* гіперболізація - збільшення характеристик об'єкта, зміна кількості частин предмета;

* літота - зменшення характеристик об'єкта;

* підкреслення - акцентування якоїсь частини образу чи певної властивості;

* схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виходять на перший план;

* типізація - виокремлення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах;

* комбінування - сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації;

* алегоризація, створення алегорії - використання образу в переносному значенні;

* метафоризація, побудова метафор;

* символізація, використання символів, є найглибшою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви; розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сни тощо)[17, с. 320](Додаток A).

Уява є однією з фундаментальних характеристик особистості. По - перше, уява тісно пов'язана з такими пізнавальними процесами, як сприйняття, пам'ять і мислення, а також з емоційними процесами. По - друге, в перетворюючій діяльності уяви позначаються мотиви і цілі особистості, її потреби та інтереси, почуття і бажання. «Уява, таким чином, не абстрактна функція, а закономірно виступаюча сторона свідомої діяльності» - говорить Рубінштейн С. Л. [19, с. 298] Проте різні види та рівні спрямованості особистості не тільки виявляються в уяві, але й породжують різні види уяви.

Виділення різних видів або рівнів уяви визначаєть в першу чергу тим, наскільки свідомо і активно ставлення людини до цього процесу. На нижчих його етапах, процес уяви має мимовільний, несвідомий, хаотичний характер. Однак вищі форми уяви пов'язані вже зі свідомим, активним ставленням людини до процесу формування образів. Отже, розрізняють мимовільну (пасивну) і довільну (активну) уяву.

У нижчих, мимовільних формах, уява виявляється у створенні нових образів під впливом малосвідомих або несвідомих потреб, потягів, установок. Вона здійснюється без певного наміру з боку людини, при ослабленні свідомого контролю за перебігом своїх уявлень. При такому вигляді уяви, образи швидше самостійно трансформуються, ніж формуються. Цей процес уяви протікає зазвичай на нижчих рівнях свідомості, в сноведіннях, в дрімотному стані, в мріях, в стані «бездумного» відпочинку. При цьому образи виникають мимоволі, замінюються, з'єднуються і змінюються самі по собі, приймаючи нерідко найфантастичніші і незвичайні форми.

У вищих, довільних формах уяви, відбувається дійсне, свідоме, навмисне формування і перетворення образів, відповідно до поставлених людиною цілей. Вона здійснюється за допомогою вольових зусиль. При такому виді уяви, людина, як правило, усвідомлює мотиви перетворюючої діяльності, розуміючи заради чого вона продукує образи. Найбільш яскраво довільна уява проявляється в ігровій діяльності, а також у трудовій [20, с. 285].

Розрізняють також відтворюючу і творчу уяву. У ході відтворюючої уяви, так само як і при всіх видах цього процесу, формуються нові образи, але вони є новими для цієї людини, тобто суб'єктивно нові, тоді, як об'єктивно, предмети, що відповідають наявним образам, вже існують у загальнолюдській культурі. Цей процес полягає в тому, що людина уявляє, відтворює те, що сама вона не сприймала, проте чула або читала. Подібне відтворення образів може відбуватися на підставі словесного опису, сприйняття зображень у вигляді картин, схем, карт, креслень, уявних і матеріальних моделей. Такий вид уяви є основою передачі загальнолюдського досвіду. Творча ж уява полягає в самостійному створенні об'єктивно нових образів, які реалізуються в оригінальних продуктах діяльності. Такий вид уяви знаходить застосування як у мистецтві, так і в науці. Різновидами творчої уяви є ті специфічні види уяви, які є результатом різних видів творчої діяльності. Так розрізняють конструктивну, художню, технічню, музичну та інші види уявим у відповідності з тими специфічними видами творчої діяльності, результатом розвитку якої вони є [20, с. 290].

Залежно від характеру тих образів, якими оперує уява, виділяють також абстрактну і конкретну уяву. Таке розрізнення можливо завдяки різноманітності образів, що продуктуються уявою. Абстрактна уява, на відміну від конкретної, використовує образи більш узагальнені та генералізовані [19, с. 315].

Необхідно також розрізняти види уяви по відношенню до реальності, до майбутнього: мрія і фантазія. Мрія завжди є образ бажаного майбутнього стимулюючи нас до діяльності, покликаної втілити мрію у дійність, вона спрямована на перспективи життя і діяльності конкретної особистості. Однак мрія продуктивна лише в тому випадку, коли вона дійсно пов'язує образ бажаного майбутнього з дійсністю. В іншому випадку, мрія стає порожньою мрійливістю, фантазією, перетворюючись зі стимулу діяльністю в її замінник. Образи мрії і фантазії відрізняються яскравим, живим, конкретним характером та емоційною насиченістю, стаючи привабливими для суб'єкта [20, с. 293] (Додаток B).

Людина, як суб'єкт діяльності, практично ніколи не перебуває в бездіяльності: якщо вона не виконує зовнішню діяльність, то вже обов'язково буде виконувати внутрішню, психічну діяльність. Навіть якщо на данний момент на людину не діють ніякі подразники, її головний мозок продовжує функціонувати, оперучи образами, де і розгортаються в повній мірі діяльність уяви.

Уява виконує ряд специфічних функцій абсолютно різної природи, однак пов'язаних з тією функцією уяви, яку ми називаємо основною. Ці функції уяви найбільш повно описані Виготським Л. С.

«Перша функція імагінатівної поведінки може бути названа послідовною... Все, що ми знаємо з минулого в нашому досвіді, ми пізнаємо за допомогою уяви» [6, с. 184] Отже, перша функція уяви - пізнавальна. Іншими словами, щоб зрозуміти будь-який процес або явище, що ніколи раніше не зустрічалися людині, необхідно враховувати особливості уяви, а саме - вибудувати його опис так, щоб, по-перше, всі елементи якими ми описуємо становили справжню сутність явища, а по-друге, щоб ці елементи мали місце в реальному досвіді людини - в образах пам'яті, сприйняття, або мислення. Така функція уяви нерозривно пов'язана з розумовими процесами.

«Іншу функцію уяви слід назвати емоційною, вона полягаєв тому, що будь-яка рішуче емоція має своє певне, не тільки зовнішнє, але і внутрішнє вираження, і, отже, фантазія (Виготський Л. С. ототожнює поняття фантазії і уяви) є тим апаратом, який безпосередньо здійснює роботу наших емоцій»[6, с. 186]. Отже, друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. Іноді, тільки за допомогою уяви людина здатна зняти напруженість, що виникла в результаті незадоволення певних потреб. Це є специфічною формою сублімації.

Нарешті, Виготський Л. С. виділяє третю функцію уяви, яка полягає в організації таких форм середовища, які дозволяють людині розвивати свої природні здібності. У дитячому віці ця функція виступає найбільш яскраво, а основною такою формою середовища є гра. «....назвемо її (функцію) виховною, призначення і сенс якої - організувати повсякденну поведінку дитини в таких формах, щоб вона могла вправлятися і розвиватися для майбутнього» [6, с. 186].

Крім тих функцій, що були виділені Виготським Л.С., можна зазначити ще декілька функцій уяви.

Одна з них зв'язана з участю уяви в керуванні іншими психічними і фізіологічними процесами, зокрема волею, пам'яттю, увагою та мовленням. За допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати його на майбутню діяльність.

Інша функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій - здатності виконувати їх в розумі, маніполюючи образами.

Ще одна функція уяви - планування та програмування діяльності, складання певних програм, оцінка їх результату [14, с. 153] (Додаток C).

Уява людини залежить від багатьох чинників: віку, розумового розвитку і особливостей розвитку ( присутність якого небудь порушення психо-фізичного розвитку), інивідуальни особливостей особистості (стійкості, усвідомленості і спрямованості мотивів; цінних структур образу «Я»; особливостей комунікацій; ступені самореалізації і оцінки власної діяльності; рис характеру і темпераменту).

Уяву породжує задум, тобто уявлення про майбутнє творіння. І коли людина приступає до будь - якої роботи, вона «бачить» мету своєї діяльності.

Отже, уява належить до вищих пізнавальних процесів, вона є необхідною стороною будь - якої людської діяльності, породжується потребами, що виникають в житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

1.2 Психологічні умови розвитку уяви

Досить довго - до середини XX ст. - науковці не могли наблизитись до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію - і це було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація якраз виступає психологічним механізмом пам'яті та уявлення. Якщо уявляти уяву як процес, побудований на асоціативному зв'язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів - згідно з законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді усе нове у нашій уяві може бути пояснене як рокіровка старого; але залишаться незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Бісоціація (як принцип творчий) має ту ж глибинну відмінність від асоціації (як принципу нетворчого), що й уява - від пам'яті. Асоціація - це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв'язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці». Бісоціацією стає момент раптової зустрічі ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Відбувається переструктурування досвіду.

Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є тимчасове усунення свідомого контролю. Особливості підсвідомої роботи, відображені у сновидіннях, полегшують бісоціативний зв'язок. Бісоціації, за А. Кестлером, сприяє саме підсвідома робота психіки, - а не свідома (повністю освітлена і доступна контролю, програмована завчасно, дисциплінована і стереотипна), чи несвідома (повністю позбавлена свідомого контролю, автоматична, така, що відбувається на рівні навичок). Місце бісоціації - саме між свідомим і несвідомим, там, де немає ані стереотипного руху думки, ані стереотипних автоматизованих навичок. Тільки у цьому динамічному стані психіки, вільному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

Відміність рис асоціативної та бісоціативної дії

Асоціативна дія (звички)	Бісоціативна дія (оригінальність)
оригінальність обмежена матрицею; нове виникає лише на базі тих матриць, які вже взаємодіяли	бісоціація незалежних матриць, які взаємодіють вперше
керівництво до- і позасвідомими процесами	керівництво підсвідомими процесами
динамічна рівновага	активація регенеративних можливостей
нездатність до варіативності; вигідність змінних варіацій теми	вища мінливість («відійти, щоб далі стрибнути»)
повторення	новизна
консервативність	деструктивність - творчість

Отже, уява, оскільки її психологічним механізмом визнано бісоціацію, безумовно повинна мати підсвідомі компоненти, вона завжди має гнучко вивільнятись від тісних рамок існуючого досвіду, створювати нові зв'язки, сміливо порушувати усталене і будувати нове.

Уява постійно балансуює на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту і другого, деструктивності і конструктивності; тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в плідний союз із іншими творчими психічними процесами - інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння утворюють передумови бісоціативних зв'язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками (словами, мовою). Мова здебільшого пов'язується зі свідомим, тоді як несвідоме функціонує поза мовним процесом. Вербальне свідоме мислення виступає підпорядкованим інтуіції та уяві у вирішальній фазі творчого акту, але саме воно дозволяє митцю надати продуктам уяви, відкриттям довершених форм.

Співставлення уяви та деяких інших психічних процесів

Психічний процес	Психологічний механізм	Характер продуктів
Процеси пам'яті. Уявлення	Асоціація	Репродуктивні психічні процеси
Уява	Бісоціація	Продуктивні (творчі) психічні процеси
Інтуїція	Інсайт (осяяння)
Мислення	Опосередкування

Отже, психологічним механізмом уяви є бісоціація [7, с. 244].

1.3 Особливості розвитку уяви в дошкільному віці

Людина не народжується з розвиненою уявою, її розвиток здійснюється в ході онтогенезу людини і вимагає накопичення певного запасу уявлень, які стануть підґрунтям для створення образів уяви. Розвиток уяви невіддільний від розвитку особистості взагалі, здійснюється в ході навчання та виховання, а також у єдності з іншими пізнавальними процесами: мисленням, пам'яттю, волею, почуттями тощо [16, с. 243].

Т. Рібо вказує на безпосередній зв'язок уяви з пізнанням реальності. Він виділяє основні стадії розвитку уяви дитини: на першій - дитина може перетворювати сприймані предмети, тобто в одному предметі він бачить інший; на другій - уява дитини виявляється в одухотворенні іграшок; на третій - уява знаходить віддзеркалення в ігрових перевтіленнях; на четвертій - дитина комбінує образи, тобто починає формуватися власне художня творчість. Основний механізм уяви, на думку Рібо, складається з двох операцій: дисоціації, тобто розділення рядів станів свідомості, і асоціації - їх об'єднання [ 18, с. 213].

М. Уотсон, вивчаючи розвиток уяви у дошкільників, виділяє чотири рівні переходу від повного панування фантазії у внутрішньому світі дитини до відмежування уяви від світу реальності. На першому рівні у дитини відсутня межа між фантазією і реальністю. На другому - вона між ними намічається. На третьому - стає чіткою. А на четвертому - відбувається відділення фантазії від реальності. Цей рівень дозволяє дитині усвідомити, в якій з сфер він знаходиться.

У вітчизняній психології уява виступає як віддзеркалення навколишньої дійсності, будучи соціальним за своєю природою, і активно розвивається саме в дошкільному віці. Так, Виготський Л.С. писав, що уява пов'язана з реальністю, і указує на різні форми зв'язку уяви з реальністю. Перша форма полягає в тому, що будь-який образ уяви будується з елементів дійсності і минулого досвіду людини. Другою формою є зв'язок між продуктом уяви і явищем дійсності. Третя форма характеризує зв'язок з емоціями. І, нарешті, четверта форма зв'язку уяви з дійсністю полягає в тому, що продукт уяви може не відповідати реально існуючому предмету, але, знайшовши матеріальне втілення, починає реально існувати в світі і впливати на інші речі.

У дошкільному віці уява дитини характеризується особливою рухливістю, сприяючи процесу пізнання діяльності. Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з елементів яких створюються нові образи. Одноманітнішими, ніж у школяра і дорослої людини, є засоби, якими користується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необмеженість дитячої фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономірностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.

Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; невимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшення) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехливості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вигаданих образів - з реальними; нестійкість; надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви; недостатня узагальненість образів уяви; репродуктивний (відтворювальний) характер.

Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкільника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з домінуванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажаного з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулювальної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дошкільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.

Розвиток уяви пов'язаний із зародженням знакової функції свідомості, суть якої полягає у заміщенні одних образів іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виникнення уяви в дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5-3 роки, коли дитина починає діяти в уявній ситуації, з уявними предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним предметом, уявляючи на його місці інший.

Спочатку уява дошкільника ніби прикута до предмета. Він починає гру на основі предметів, які бачить, може обіграти: скаче верхи на паличці, уявляючи себе вершником, а палицю - конем, але не може уявити коня за відсутності предмета, придатного для скакання, і не може подумки перетворити палицю на коня, якщо не діє з нею.

У грі 3 - 4 - річних дітей істотне значення має подібність предмета-замінника з предметом, який він замінює. Для старших така подібність не обов'язкова. Поступово відбувається перехід до ігрової дії з відсутнім предметом, ігрового перетворення предмета, надання йому нового смислу, уявлення дій з ним подумки, без реальної дії. Тобто відбувається зародження уяви як особливого психічного процесу. Гра може відбуватися і без видимих дій, повністю в уяві.

Ельконін Д. Б. стверджував, що в грі зароджуються найбільш значні сторони продуктивної уяви: «її спрямованість на рішення самих різних задач і можливість в специфічній формі розкривати істотні характеристики реальності [10, с. 25].

Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дошкільника. Найяскравіше вона виявляється у малюванні, складанні казок, віршів. Як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймають.

Уява дітей дошкільного віку є зазвичай мимовільною, її предметом є те, що дуже схвилювало, захопило, привабило дитину.

Образи уяви у дітей молодшого дошкільного віку ще нестійкі, напрям її роботи швидко змінюється під впливом зовнішніх вражень. За нетривалий час діти кілька разів переходять від одних ігор до інших. Такими нестійкими є образи уяви, створені в інших видах діяльності. Діти легко перетворюють подумки один предмет на інший, наділяючи його різноманітними якостями.

Малюки ще не вміють планувати діяльності, не можуть сказати, що робитимуть далі. Не володіючи достатнім практичним досвідом, вони погано диференціюють образи уяви й уявлення про сприйняті предмети і явища, інколи не розрізняють уявне від дійсного, видумане від побаченого і пережитого. З кожним роком уява дітей стає стійкішою. Дошкільники середнього і старшого віку можуть довго гратися в одну сюжетну гру, навіть і після перерви на інші справи легко повертаються до попереднього сюжету, знайомих малюнків, споруд.

Із розвитком мимовільної уяви виникає довільна уява, зумовлена участю у нових, складніших видах діяльності, зміною змісту і форм спілкування з дорослими і ровесниками.

Спочатку образи довільної уяви виникають під впливом словесних дій дорослого у сюжетно-рольовій грі. Пізніше вона виявляється і в інших видах діяльності, які вимагають попереднього планування (малювання, ліплення, конструювання, праця, навчання тощо). Цілеспрямованість уяви дитини, стійкість її задумів з кожним роком підвищуються, що виявляється у більшій тривалості гри на одну тему, стійкості ролей, детальнішому її плануванні. Наприклад, молодші дошкільники граються 10 - 15 хв. При цьому зовнішні фактори зумовлюють появу побічних ліній у сюжеті, втрату первинного задуму. У 4 - 5 років гра триває 40 - 50 хв., у 5- 6 років - декілька годин і навіть днів. У старших дошкільників ігрові задуми відносно стійкі, часто діти реалізують їх до кінця.

Зі здатністю планувати пов'язане вміння створювати цілісні твори. 3 - 4-річні діти використовують лише елементи попереднього планування гри або продуктивних видів діяльності, 4 - 5 - річні - ступінчасте планування (ланцюжок образів, що відображають основний зміст діяльності). Старші дошкільники здатні фантазувати довільно, до початку діяльності планують процес виконання задуму, попередньо вибирають і готують необхідне обладнання.

Розвиток уяви в дітей спочатку відбувається під впливом дорослих, які спонукають їх довільно створювати образи. З часом дошкільники самостійно уявляють план своїх дій. Передусім це відбувається у колективних іграх, продуктивних видах діяльності, тобто з використанням реальних об'єктів і ситуацій на основі узгодженості дій учасників.

Пізніше довільність уяви виявляється в індивідуальній діяльності, яка необов'язково передбачає опору на реальні предмети і зовнішні дії (мовна діяльність). Важливим моментом у плануванні є оформлення задуму і плану в мовленні. Включення слова у процес уяви робить її усвідомленою, довільною: дошкільник бачить зміст і послідовність передбачуваних дій, розуміє логіку розвитку ситуації, аналізує проблему з різних позицій.

У першій половині дошкільного дитинства переважає відтворювальна уява, яка полягає у відображенні описаних у віршах, казках, розповідях дорослого образів, їх особливості залежать від досвіду дитини, накопиченого в її пам'яті матеріалу, розуміння того, що вона чує від дорослих, бачить на картинках. Через недосвідченість дитини, низький рівень розуміння образи її уяви часто далекі від реальності, у них поєднується реальне і казкове, фантастичне.

У старших дошкільників відтворювальна уява значно повніше і точніше відображає дійсність, дитина починає розрізняти реальне і фантастичне. Найбільше актуалізується вона під час слухання казок, оповідань.

Дошкільні роки є періодом початку розвитку творчої уяви. Перші елементи її спостерігаються вже тоді, коли дитина здатна відтворити почуте, доповнити образ героя казки новими рисами, придумати нові події. Під час малювання елементи творчої уяви виявляються у комбінуванні малюнка, використанні кольорів. Ще більше творчих компонентів можна спостерігати у рольових іграх дітей. Чим старшою стає дитина, тим більше вона може доповнювати предмети, яких не вистачає, уявними, подумки перетворювати реальні умови, в яких відбуваються дії.

Творча уява - процес створення нових, оригінальних образів та ідей. За своєю суттю творча уява є особливою інтелектуальною діяльністю, спрямованою на перетворення навколишнього світу. Опорою для створення образу з її використанням слугує не лише реальний предмет, а й виражені у слові уявлення. Це зумовлює активний розвиток словесних форм уяви, пов'язаних з розвитком мовлення, мислення, коли дитина створює в уяві казки, історії поза конкретною ситуацією, переживаючи почуття свободи, незалежності від неї, бачить ЇЇ очима різних людей, тварин, предметів.

Виникнення творчої уяви не лише є важливим показником розвитку пізнавальної сфери дитини, а й тісно пов'язане з формуванням її особистості загалом. Розвиток мимовільної уяви, довільної, відтворювальної, творчої - вагомий чинник успішного формування особистості.

Творчий характер уяви залежить від володіння дітьми способами перетворення, які вони використовують у грі, художній діяльності. У дошкільному віці діти інтенсивно опановують засоби і прийоми уяви. Вони ще не створюють нові фантастичні образи, а перетворюють відомі. Дієвий спосіб перетворення дійсності доповнюється оперуванням образами, що спираються на ситуацію, яку діти сприймають.

Найпоширенішим прийомом у словесній творчості є уособлення - наділення персонажів реалістичними діями. Дошкільник включає героїв у специфічно людські життєві ситуації, приписує їм людські думки, почуття, вчинки, інтерпретує поведінку тварин на людський лад, відображаючи досвід соціальних взаємин.

Під час створення образів діти часто користуються прийомом антропоморфізації - оживлення предметів - про який вони дізнаються у процесі слухання казок. Складнішим прийомом, який використовують дошкільники, є аглютинація. Дитина, створюючи новий образ, поєднує у ньому непоєднувані сторони різних об'єктів. Створенню оригінальних образів сприяє зміщення величини - збільшення (гіперболізація) або зменшення якостей об'єктів. При створенні образів може використовуватись і комбінування - поміщення об'єкта у невластиву йому ситуацію. Фантазуючи, діти використовують добре відомі їм казкові події, вносять деякі доповнення, замінюють персонажів, поєднують кілька сюжетів різних казок або придумують для знайомої казки нове продовження. Дошкільники легко поєднують образи, отримані з різних джерел, тому придумані ними казки часто мають химерний характер.

У зображувальній діяльності діти створюють фантастичні образи, змінюючи колір або незвично розмішуючи об'єкти. Такі образи бідні за змістом і, як правило, невиразні. Поступово малюнки набувають змістовності, оскільки їх автори використовують аглютинацію, уособлення, парадоксальне комбінування, а зміст епізодів запозичують із літературних творів. Образи на малюнках старших дошкільників стають все оригінальнішими, різноманітнішими, багатшими, набувають узагальненості, відображають типове в об'єкті.

У казках старші дошкільники багато уваги приділяють внутрішньому світу героїв, їхнім переживанням, думкам, намагаються мотивувати їхні вчинки. Діти наділяють героїв особливо цінними, на їхній погляд, моральними якостями, соціальними емоціями (співчуттям, співпереживанням). Епізоди у казкових історіях набувають внутрішньої логіки розвитку. У такий спосіб у словесній творчості малюків виявляється процес становлення особистісних смислів.

Уява допомагає малюку компенсувати недостатні знання, сприяє пізнанню світу, створенню його цілісної картини, умовному вирішенню конфліктів тощо. За допомогою уяви задовольняється пізнавальна потреба малюка, нівелюється дистанція між тим, що дитина може сприйняти, і недоступним її безпосередньому сприйманню. Усе це збагачує її інтелектуальний, емоційний, моральний досвід, активізує пізнання природи, предметної і соціальної дійсності. Уява допомагає дошкільнику знайти нестандартне розв'язання пізнавальної проблеми (послуговуючись реальними властивостями об'єктів та запозичуючи образи з навколишньої дійсності). Послуговуючись уявою, малюк розв'язує емоційні та особистісні проблеми, неусвідомлено звільняється від тривожних спогадів, переборює почуття самотності, досягає психологічного комфорту [17, с. 221- 228].

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ УЯВИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Принципи організації емпіричного дослідження у психології

Важливо зазначити, що для діагностування певного рівня розвитку психічних властивостей дитини, її інтелектуального розвитку, спеціальних здібностей, особистісних якостей індивіда та будь-якого іншого аспекту психологічної дійсності психолог повинен володіти відповідними методами та методиками.

Дослідники вказують на те, що для того, щоб отримати достовірні і надійні результати дослідження необхідно, щоб психодіагностичні методи, які використовуються в дослідженні були науково обґрунтованими. На думку Столяренко Л.Д., Немова Р.С. та інших, методи повинні відповідати вимогам: валідність, надійність, однозначність і точність.

Як правило, конкретні експериментальні процедури, що приміняються в психологічних дослідженнях, будуються та грунтуються на основі тих чи інших методичних прийомах та принципах, що розроблені в психології. Так для вивчення певних характеристик особливостей поведінки та особливостей особистості, що включають детальну інструкцію для досліджуваних, чітко задану послідовність пред'явлення експериментального матеріалу та ін. Ці способи являють собою певні узагальнені схеми майбутньої експериментальної процедури, які досліднику треба конкретизувати у відповідності з цілями та задачами дослідження, місцем та часом його проведення, віковими, професійними та іншими особливостями досліджуваних.

Психологи доводять, що крім методики, що застосовується, на результати психодіагностики впливає ситуація, її розуміння досліджуваним, отримувана ним інструкція, а також особистість і поведінка самого дослідника під час тестування Дослідник приступаючи до вирішення теоретичної чи практичної задачі, має перш за все вміти бачити проблему вцілому, вміти виділяти соціально-психологічну проблематику з загальної сукупності, наприклад, педагогічних проблем, формулювати цілі та задачі дослідження в кожному окремому випадку. Обираючи той чи інший метод, дослідник має чітко усвідомлювати його переваги та недоліки що приміняються до вже вивченої сфери уявлень, вміти комбінувати різноманітні методи, перевіряючи їх за допомогою отримуємих висновків та даних, знати межі переносу експериментальних результатів на поведінку людини в звичайній ситуації. Успішне проведення психологічного дослідження можливе лише у випадку хорошого знання теорії та методології вікової, загальної психології.

Психологи стверджують, що на сьогоднішній день із всіх існуючих методик найпоширенішими є тести, котрі визначаються, як короткі стандартизовані проби, випробування, які дозволяють в обмежений період часу отримати характеристики індивідуально-психологічних особливостей людини за певними параметрами. Важливо зазначити, що різні дослідники виділяють різноманітні типи тестів. Зокрема Л.Д. Столяренко за змістом виділяє декілька груп тестів: тести інтелекту, тести здібностей, тести досягнень і особистісні тести. Сучасні тести частіше за все створюються у вигляді бланкових методик.

Нємов Р.С. звертає увагу на такі етичні принципи психодіагностики:

1. Принцип дотримання таємниці психодіагностики передбачає нерозголошення її результатів без персональної згоди на це тієї особи, на якій проводилась психодіагностика. Якщо мова йде про неповнолітніх, то на розголошення результатів їх психодіагностики обов'язково вимагається згода батьків або осіб, що їх заміняють і несуть моральну і юридичну відповідальність за дітей.

2. Принцип наукової обґрунтованості психодіагностичної методики вимагає того, щоб вона була валідної і надійною, тобто давала такі результати, яким можна довіряти.

3. Принцип не нанесення збитків передбачає, що результати психодіагностики ні в якому разі неможна використовувати на шкоду тій людині, яка підлягає психодіагностиці.

4. Принцип об'єктивності висновків із результатів тестування вимагає, щоб вони були науково обґрунтованими, тобто витікали із результатів тестування, проведеного за допомогою валідних і надійних методик, а не визначались і ніяк не залежали від суб'єктивних установок тих, хто проводить тестування і користується його результатами.

За Нємовим Р.С., до людей, що займаються психодіагностикою висуваються кваліфікаційні вимоги: гарна теоретична підготовка, доскональне знання психодіагностичних методик і правил їх застосування, наявність достатнього досвіду практичного використання відповідних методик. Доскональне володіння методикою передбачає уміння і навики, які стосуються процедури пред'явлення методики досліджуваним, аналізу і інтерпретації даних. Дуже важливо також знання правил застосування психодіагностичної методики, дотримання яких дозволяє отримувати достовірні результати. При застосуванні методик обов'язково необхідно враховувати ситуацію, індивідуальні особливості піддослідних, їх наявний стан і багато інших релевантних психодіагностичних факторів.

При проведенні психодіагностики обов'язковим є дотримання морально-етичних норм:

1) Людину не можна залучати до обстеження проти її волі, за виключенням особливих випадків або судової, або медичної практики, що визначені законом.

2) Перед проведенням психологічного тестування людину необхідно попереджати про те, що в процесі дослідження вона мимовільно може видати таку інформацію про себе, свої думки і почуття, яку сама не усвідомлює.

3) Будь-яка людина, якщо це не визначено законом, має право знати результати свого тестування, а також те, де, ким і як вони можуть бути використані.

4) Результати психологічного тестування пропонуються піддослідному в доступній для правильного розуміння формі.

5) При тестуванні неповнолітніх дітей їх батьки або особи, що їх заміняють мають право знати результати тестування дитини.

6) Якщо тестування проводиться з метою визначення рівня психологічного розвитку людини, в конкурсному відборі або при оформленні на роботу, то людина також має право знати не тільки цілі тестування, але і те, ким і на якій основі про неї будуть робитись висновки за результатами тестування.

7) Основна відповідальність за застосування на практиці психологічних тестів лежить на психологах, особах і організаціях, які ними користуються.

Отже, при використанні будь-яких методів та методик у психологічному дослідженні потрібно брати до уваги певні вимоги, що до них висуваються. Методика повинна бути валідною, надійною, точною і однозначною. Також при проведенні дослідження потрібно враховувати саму ситуацію дослідження, індивідуальні особливості досліджуваного, розуміння ним інструкції, вимог завдання, ставлення до дослідження. На результати впливає особистість дослідника. При організації дослідження варто спиратися на різновиди методик, які класифікуються в залежності від змісту дослідження. Зокрема виділяються тести інтелекту, тести здібностей, тести досягнень, особистісні тести. Важливо у дослідженні дотримуватись професійно-етичних норм і правил психодіагностики та соціально-етичних принципів, оскільки дослідник несе повну відповідальність за наслідки впливу дослідження на психічне здоров'я людини.

2.2 Експериментальне дослідження особливостей розвитку уяви у дітей дошкільного віку

У психології пізнавальних процесів не вироблено єдиного способу розвитку уяви.

У нашому дослідженні ми виходили з припущення, що процес формування уяви у дітей дошкільного віку буде ефективним за умови систематичного залучення їх до різностороньої діяльності.

Основна мета та завдання курсової роботи вимагали поетапного проведення психолого - педагогічного експерименту.

І етап - констатувальний експеримент - проводився у І півріччі 2012 - 2013 навчального року.

Його мета: виявити рівень розвитку уяви дітей.

Для цього використовувалась методика Е. Торренса «Неповні фігури» та тест "Вільний малюнок", запропонований авторами Урунтасовою Г.А., Афонькіним Ю.А., Суботіною Л.Ю.

В експерименті брали участь 20 дітей старшої «А» групи та 20 дітей старшої «В» групи Долинського ДНЗ № 3 «Колобок».

Методика Е. Торренса „Неповні фігури" будучи, по суті "мініатюрною моделлю творчого акту" дозволяє достатньо повно вивчити особливості творчої уяви і прослідкувати специфіку цього процесу. Ця методика активізує діяльність уяви, виявляючи одну з основних його властивостей - бачення цілого раніше частин. Дитина сприймає пропоновані тест - фігури як частини деталей яких-небудь цілостей і добудовує реконструює їх. Дітям було запропоновано завдання: на папері зобразити геометричні фігури: квадрат, трикутник, коло і домалювати їх так, щоб вийшло осмислене зображення якого-небудь предмету, причому домальовування може проводитися, як усередині контура фігури, так і за її межами при будь-якому зручному, для дитини, повороті листа і зображенні фігури, тобто використовувати кожну фігуру в різних ракурсах.

Якість малюнків з погляду їх художності, дотримання пропорцій і т.д. при аналізі не враховувалася, оскільки в першу чергу нас цікавив сам задум композиції, різноманіття виникаючих асоціацій, принципи втілення ідей.

Результати виявилися такими: по 3 дитини у кожній групі намалювали оригінальні зображення, у сюжет включено кілька об'єктів, що мають задану фігуру; 12 дошкільників старшої «А» групи та 13 старшої «Б» групи намалювали оригінальні зображення у сюжет включено об'єкт із деталями; 3 дітей старшої «А» групи та 2 дитини старшої «Б» групи до зображеного об'єкта додали різні деталі; у 2 дітей в кожної групи немає оригінальних зображень, діти домальовали заданий елемент, створили малюнок окремого об'єкта, але без деталей, зображення схематичне.

Результати занесено в таблицю:

Таблиця 1.1

Рівень Група	10 - 9 балів	8 - 6 балів	5 - 4 бли	3 - 0 балів
Старша «А»	3	15%	12	60%	3а	15%	2	10%
Старша «Б»	3	15%	13	65%	2	10%	2	10%

Результати представлені також у вигляді діаграм (Додатки D).

Тест «Вільний малюнок» проводився серед природи. Дітям було запропоновано вигадати і намалювати що - небудь незвичайне. На виконання завдання відводилося 4 хвилини.

Результати виявилися такими: 1 дитина старшої «А» групи та 2 дитини старшої «В» групи за відведений час вигадали і намалювали щось оригінальне, незвичайне, образи і деталі малюнка були ретельно опрацьовані, що явно свідчить про неабияку фантазію дітей, дуже високий рівень розвитку їх уяви; 2 дитини старшої «А» групи і 3 дитини старшої «В» групи вигадали і намалювали щось досить оригінальне і барвисте, хоча зображення було не зовсім новим, деталі малюнка були опрацьовані непогано, це говорить про високий рівень розвитку уяви цих дітей; 13 дітей старшої «А» групи та 14 дітей старшої «В» групи вигадали і намалювала щось таке, що в цілому є не новим, але несе в собі явні елементи творчої фантазії і справляє на глядача певне емоційне враження, деталі й образи малюнка були опрацьовані середньо, це говорить про середній рівень розвитку уяви дітей; 2 дітей старшої «А» групи та 1 дитина старшої «В» групи намалювали щось дуже просте, неоригінальна, причому на малюнку слабо проглядається фантазія і не дуже добре опрацьовані деталі, це говорить про низький рівень розвитку їх уяви; 3 дитини старшої «А» групи за відведений час дитина так і не зуміли нічого придумати і намалювали лише окремі штрихи і лінії, це говорить про дуже низький рівень розвитку їхньої уяви.

Результати занесено в таблицю:

Таблиця 1.2

Рівень Група	10 балів	8 - 9балів	5 - 7балів	3 - 4 бали	0 - 2 бали
Старша «А»	1	5%	2	10%	13	65%	2	10%	2	10%
Старша «В»	2	10%	3	15%	14	70%	1	5%	-	-

Результати представлені також у вигляді діаграм (Додаток E).

Констатувальний експеримент показав, що в обох групах є діти з високим рівнем розвитку уяви, але в більшості дітей рівень - середній, також є діти, які мають дуже низький рівень.

Це говорить про те, що у виховному процесі дошкільного навчального закладу проблемі розвитку уяви приділялася недостатня увага. У зв'язку з цим роботи вихованців не відрізнялися емоційністю і барвистістю, хоча деякі роботи явно свідчать про неабияку фантазію дітей.

Результати констатуючого експерименту ми використали для визначення експериментальної (далі старшої «А» групи) (додаток F) та контрольної (далі старшої «В» групи) (додаток G).

2.2 Програма проведення експериментального дослідження

Метою ІІ етапу - формувальний експеримент - було створення програми, спрямованої на підвищення рівня розвитку уяви дітей, та перевірка її дієвості у старшій «А» групі.

При складанні програми експериментального дослідження ми використовували методичні посібники Дьяченко О. М., Кравцової О. Є., Фесюкової Л.Б. та інших авторів.

Програма проведення експериментального дослідження

№ п/п	Види роботи	Мета	Зміст роботи
1.	Сюжетно - рольова гра «Лікарня»	Знайомити дітей з професією лікар; збагачувати словниковий запас новими словами; спонукати самостійно розвивати нескладні сюжети; розвивати вміння висловлювати власну думку; виховувати повагу до праці медпрацівників.	Запропонувати дітям під керівництвом вихователя вияснити причини виникнення застуди у іграшок; викликали швидку допомогу; виконати ролі лікаря і медичної сестри, розповісти про елементарні засоби догляду за хворими на застуду.
2.	Сюжетно - рольова гра «Супермаркет»	Розвивати вміння добирати предмети різного призначення відповідно до задуму гри, пов'язувати в єдиних сюжетах різні дії та задуми інших дітей; розвивати зв'язне мовлення, уяву; виховувати культуру взаємовідносин.	Запропонувати дітям розділити між собою ролі продавця і покупців, підібрати предмети різного призначення відповідно дозадуму гри. Спонукати дітей наслідувати характерні дії працівників магазину.
3.	Вправа «На що схожі наші долоньки»	Розвивати уяву і увагу.	Запропонувати дітям обвести фарбами або олівцями власну долоньку (або дві) і придумати, пофантазувати «Що це може бути?» (дерево, птиці, метелик і т.д.). Запропонувати створити малюнок на основі обведених долонь.
4.	Гра - вправа «Три фарби»	Розвивати художнє сприйняття і уяву.	Запропонувати дітям взяти три фарби, на їхню думку, найбільш підходять один одному, і заповнити ними весь аркуш будь-яким чином. «На що схожий малюнок?»
5.	Гра «Незакінчений малюнок».	Розвивати творчу уяву.	Дітям даються листки паперу, на яких зображені недомальовані предмети. Пропонується домалювати предмет і розповісти про свій малюнку.
6.	Вправа «Чарівник»	Розвивати творчу уяву.	Без попередньої бесіди запропонувати дітям з допомогою олівців перетворити дві абсолютно однакові фігури, зображені на аркуші, у злого і доброго чарівника. Далі запропонувати придумати, що накоїв поганого «злий» чарівник і як його переміг «добрий».
7.	Вправа «Про що розповіла музика»

Подобные документы

• Особливості уяви у дітей дошкільного віку

  Психологічна сутність уяви та аспекти її вивчення у психології. Методичні основи дослідження особливості розвитку уяви в дошкільному віці. Принципи організації емпіричного дослідження у психології. Методика Е. Торренса "Неповні фігури" та "Три кольори".
  
  курсовая работа [113,8 K], добавлен 03.07.2009
  

• Особливості уяви дітей дошкільного віку

  Основні підходи до вивчення феномену уяви в психології. Розкриття сутнісних характеристик уяви як психічного (інтелектуального процесу), визначення головних чинників та методичних особливостей дослідження уяви та засад їх використання у психотерапії.
  
  курсовая работа [128,0 K], добавлен 05.01.2014
  

• Сюжетно-рольова гра як чинник розвитку уяви дітей старшого дошкільного віку

  Психологічна сутність уяви та основні психологічні умови розвитку дитячої уяви. Особливості розвитку уяви в дошкільному віці та значення сюжетно-рольових ігор в соціальному вихованні дитини. Особливості дій дошкільників в сюжетно-рольових іграх.
  
  курсовая работа [2,5 M], добавлен 26.05.2019
  

• Особливості уяви та її розвиток в дошкільному та молодшому шкільному віці

  Сутність уяви як психологічного пізнавального процесу, її різновиди та відмінні риси, основні функції в становленні особистості. Дослідження механізму розвитку уяви, його особливості та специфічні ознаки в період дошкільного та молодшого шкільного віку.
  
  курсовая работа [29,6 K], добавлен 24.04.2010
  

• Експериментальне дослідження уяви і творчості дітей дошкільного віку

  Уява та творчість як психологічна проблема. Поняття творчості у дітей дошкільного віку в психологічної літературі. Психофізіологічні стани особистості, які впливають на розвиток творчого потенціалу дитини та методи стимулювання уяви у дошкільників.
  
  курсовая работа [56,5 K], добавлен 27.04.2011
  

• Психологічні стани дітей дошкільного віку

  Психологічна структура дошкільного віку. Психологічні особливості дітей дошкільного віку. Діагностична ознака дошкільного віку. Діагностична ознака закінчення дошкільного віку. Психологічні новотвори дошкільного віку. Діяльність дітей дошкільного віку.
  
  курсовая работа [34,9 K], добавлен 18.03.2007
  

• Взаємозв’язок уяви та творчості особистості

  Теоретичні основи уяви. Особливості творчої уяви, її роль у формуванні творчої особистості. Дослідження рівня складності уяви особистості. Диференціювання ступеню стереотипності за рівнями. Визначення гнучкості уяви,і ступеня фіксованості образів уявлень.
  
  курсовая работа [40,0 K], добавлен 25.11.2012
  

• Емоційно-ціннісний розвиток дітей дошкільного віку

  Особливості розвитку емоційної сфери в період дошкільного дитинства і формування духовного світу гармонійно розвиненої особистості. Організація і проведення дослідження емоційно-ціннісного виховання дошкільнят, аналіз результатів проведеного експерименту.
  
  курсовая работа [1,3 M], добавлен 18.07.2011
  

• Уява як психічний процес

  Поняття про уяву як інтелектуальний процес, специфічні риси її онтогенезу. Методичні аспекти дослідження та особливості використання уяви в психотерапії. Експериментальне дослідження з визначення показників рівня розвитку уяви у дітей шкільного віку.
  
  курсовая работа [58,5 K], добавлен 31.01.2011
  

• Соціально-психологічна компетентність дітей дошкільного віку

  Теоретичний аналіз сутності та етапів соціалізації, яка означає найвищий щабель у розвитку біологічної і психологічної адаптації людини щодо навколишнього середовища. Особливості формування соціально-психологічної компетентності у дітей дошкільного віку.
  
  курсовая работа [51,7 K], добавлен 05.03.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам