Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з «Загальної, вікової та педагогічної психології»

на тему:

«Проблема соціальної адаптації молодших школярів»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТЕЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Поняття адаптації, дезадаптації. Проблема соціальної адаптації молодших школярів

1.2 Фізіологічні і психологічні аспекти соціальної адаптації дитини до школи

1.3 Проблема дезадаптації дітей молодшого шкільного віку, форми проявлення і причини дезадаптації

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи та методика дослідження умов соціальної адаптації молодших школярів

2.2 Організація проведення дослідження

РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ УМОВ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

3.1 Дослідження соціальної адаптації молодших школярів

3.2 Розробка програми корекційних занять з профілактики та корекції дезадаптації дітей молодшого шкільного віку

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

адаптація шкала діти корекція

ВСТУП

Актуальність дослідження: В останні роки явище дезадаптації у дітей і підлітків стало предметом багаточисельних медичних, психофізіологічних і психологічних досліджень. Дослідження в масових школах виявили ознаки дезадаптації без виражених невротичних порушень у 22,5% учнів школи. У нашому суспільстві дуже гостро постає проблема соціальної адаптації та збереження психічного здоров'я особистості. Система виховання та освіти вимагає суттєвих змін методики, цінностей та змісту підготовки нової генерації до життя. Тому проблема соціальної адаптації дітей до школи є актуальна і потребує уваги зі сторони психологів, учителів і батьків. Однак в сучасній літературі недостатньо методичних розробок, які допомогли б психологу грамотно і ефективно побудувати роботу з профілактики і корекції психологічної дезадаптації першокласників у школі. Вступ до школи - переломний момент в житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з однолітками, новими формами діяльності. У першокласника має сформуватися усвідомлення свого нового статусу - школяра, учня, в нього потрібно сформувати потребу вчитися, а відтак - працювати. Саме такі міркування зумовили вибір даної теми дослідження.

Об'єкт дослідження: процес адаптації.

Предмет дослідження: соціальна адаптація дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження: виявлення психолого-педагогічних умов соціальної адаптації школярів.

Гіпотеза дослідження: соціальну адаптацію обумовлюють такі фактори як: самооцінка, стиль педагогічного керівництва, місце положення школяра в класі.

Завдання дослідження:

1. Аналіз літературних джерел з проблеми соціальної адаптації молодших школярів.

2. Виявити найбільш актуальні аспекти проблеми адаптації молодших школярів.

3. Розробити корекційну програму з профілактики та подолання дезадаптації дітей молодшого шкільного віку.

Методи та методики дослідження: Теоретичні - аналіз наукових літературних джерел, узагальнення, синтез, систематизація наукових даних; емпіричні-спостереження, методики вивчення соціальної адаптації, самооцінки, взаємостосунки з однолітками «Соціометрія», стиль педагогічного спілкування вчителів (методика «Стиль педагогічного керівництва»); обробки та інтерпретації - кількісна і якісна інтерпретація та узагальнення результатів дослідження.

Організація дослідження:

Дослідження проводилося протягом 2010-2011 рр.:

Перший етап (вересень-грудень 2010рр.) присвячений теоретичному аналізу наукових даних з теми дослідження, уточненню гіпотези.

Другий етап (січень-березень 2011 рр.) передбачав обґрунтування теоретичної моделі та підбір методів вивчення проблеми дослідження соціальної адаптації дітей молодшого шкільного віку.

Третій етап (березень-квітень 2011 рр.) полягав у аналізі та інтерпретації даних, отриманих в ході дослідження.

Експериментальна база: дослідження соціальної адаптація дітей молодшого шкільного віку проводились на базі ЗОШ №5,з учнями 4 класу.

Надійність і вірогідність дослідження: надійність і вірогідність дослідження забезпечувалися репрезентативністю вибірки,застосуванням методів релевантних меті і завданням дослідження, поєднання кількісного та якісного аналізу.

Практичне значення: полягає втому, що розкриті основні положення, адаптивні методи та методики профілактики соціальної дезадаптації учнів початкової школи і можуть послужити основою майбутньої спільної діяльності педагогів та психологів, які докладатимуть максимум зусиль на виховання соціальної гармонійно розвиненої особливості.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Поняття адаптації, дезадаптації. Проблема соціальної адаптації молодших школярів

Термін адаптація виник у другій половині ХVІІІ ст. Уведення його у науковий обіг пов'язують з ім'ям німецького фізіолога Ауберта, який використав цей термін для характеристики явищ пристосування чутливості органів зору (або слуху), що виражається у підвищенні чи зниженні чутливості у відповідь на дію адекватного подразника.

Адаптація (від лат. Adapto - пристосовую) - динамічний процес завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування розвитку продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм - середовище виникають значні зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, який дає змогу досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

Адаптаційний процес торкається усіх рівнів організму: від молекулярного до психічної регуляції діяльності. У цьому процесі психічна адаптація відіграє важливу роль.

Психічна адаптація - це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища, й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів. Якщо навколишнє середовище виявляє до людини вимоги то в них може розвинутись відчуття соціальної, психічної і соматичної напруги, а це загроза дезадаптації.

Дезадаптація - це формування неадекватних механізмів пристосування людини до умов навколишнього середовища, порушень в поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, негармонійний розвиток особистості.

Однією з важливих проблем сучасної системи освіти є проблема розвитку адаптаційних можливостей особистості і профілактика дезадаптації, а також критичні періоди психічного розвитку. Особлива увага звертається на дітей молодшого шкільного віку. Найважливішим є те, що процес звикання до шкільного життя та його умов є складним. Одні діти проходять цей процес легко без психічних травм, а інші важко, з чого і випливає проблема “шкільної дезадаптації”.

Шкільна дезадаптація - втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями й однолітками. Схильність до асоціальної поведінки, низька самооцінка, домінування негативного емоційного напруження.

Термін “шкільна адаптація” став використовуватися для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі. Із цим поняттям пов'язують відхилення в навчальній діяльності - утруднення в навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Адаптація висуває високі вимоги до власних сил дитини. Якщо вчитель готовий здійснювати догляд за душею малюка, орієнтується в законах психічного розвитку молодшого школяра, сповідує особистісно орієнтовану модель освіти, можна сподіватися, що особливих проблем із звиканням до школи немає. Але в більшості проблема адаптації все-таки є.

Соціальна адаптація (адаптивна діяльність) містить сукупність усіх видів діяльності, що відбуваються одночасно. З одного боку, це зумовлене орієнтувальними потребами пізнання змін у предметній діяльності, встановлення з цією метою необхідних емоційних контактів і відносин, а також оцінювання на підставі цього особистої та суспільної значущості змін, що відбулися. З іншого боку, це здійснювана в діалектичній єдності з оцінковою діяльністю (та на її основі) корекція поведінки особистості та її предметної діяльності, пов'язаної з перетворенням навколишнього середовища.

Причини, що детермінують як біологічну, так і психічну адаптацію, мають соціально зумовлений характер - зміни соціальної дійсності й сама людина є продуктом соціальних відносин. Іншими словами і біологічна, і психологічна адаптація - явище соціально зумовлені, і в цьому розумінні їх можна назвати “соціально-біологічна”, “соціально психологічна”. З таких позицій соціальна адаптація, що містить зумовлені біологічну та психологічну адаптації, а також власне соціальну, є ні чим іншим, як адаптацією людини в цілому. Звичайно, через соціальну зумовленість потреб (у тому числі й біологічних, що мотивують адаптивну діяльність людини), усяка адаптація людини не може не мати соціального характеру. Водночас у ній присутнє таке специфічне людське біологічне. Як біологічні, так і соціальні потреби відбиваються на психіці людини у вигляді суто людської мотивації її адаптивної поведінки. Отже, адаптація людини з'являється перед нами як цілісний біопсихосоціальний процес.

За цих умов у нашому суспільстві дуже гостро постає проблема соціальної адаптації молодших школярів та збереження психічного здоров'я.

Вони стають витоками та причинами, які зумовлюють певний результат, що у свою чергу впливає на подальший перебіг процесів.

Один із засновників наукової психології І. Джеймс розглядав уявлення людини про себе, вплив її на соціальну адаптацію. Він писав, що збудником самопочуття для неї є сприятливе чи несприятливе становище у світі, успіх чи невдача. І тому ускладнюється й ідентифікація, самореабілітація, самореалізація особистості, посилюється невпевненість у собі, що свідчить про неспроможність дітей з особливими потребами “вписатися” в динамічний світ. Тобто в цих дітей важко проходить процес соціалізації.

Соціалізація людини - процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення у суспільне життя, як активної і дійової сили.

Отже, зробимо деякі узагальнення та висновки. Адаптація молодших школярів є складним соціально зумовленим явищем, для якого характерна діалектично суперечлива єдність трьох рівнів адаптивної поведінки дитини: біологічного, психологічного та соціального при подвійній визначальній ролі останнього.

Адаптація є спричиненою змінами у взаємодії дитини із навколишнім середовищем діяльністю, пов'язаною з оптимізацією цієї взаємодії за допомогою виконуваної на основі оцінювання характеру змін корекції поведінки дитини та навколишнього середовища.

З цього ми бачимо,що соціальна адаптація є складовим елементом механізму соціалізації, що відбувається як сукупність адаптацій до різноманітних життєвих ситуацій, під час яких нагромаджується соціальний досвід, засвоюються норми та цінності. Кожна адаптація збагачує соціальний досвід, полегшує подальшу адаптацію дитини.

1.2 Фізіологічні і психологічні аспекти соціальної адаптації дитини до школи

Процес фізіологічної адаптації дитини до школи можна розділити на кілька етапів або періодів, кожен із яких має свої особливості і характеризується різною мірою напруження функціональних систем організму. Те, як проходить цей процес, які зміни в організмі дитини наявні при адаптації до школи, протягом багатьох років вивчали спеціалісти в галузі медицини (М.В. Антропова, М.М. Кольцова, О.Г. Хрипкова). Ці комплексні дослідження включали вивчення показників вищої нервової діяльності, розумової працездатності, стану серцево-судинної системи, системи дихання, ендокринної системи, стану здоров'я, успішності, режиму дня, навчальної активності на уроках. Таке комплексне і всебічне вивчення змін, що відбуваються в організмі, поряд з оцінкою стану здоров'я та найважливіших педагогічних аспектів навчання дало можливість отримати достатньо повну картину процесу адаптації.

Виділяють три основних етапи адаптації.

Перший етап - орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів, пов'язаних із початком систематичного навчання бурхливо реагують усі системи організму. Ця “фізіологічна буря” триває два-три тижні.

Другий етап - помітне нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні отримані (або близькі до отриманих) варіанти реакцій на ці впливи.

Третій етап - період відносно стійкого пристосування. Коли організм знаходить найбільш оптимальні варіанти реагування на навантаження, які вимагають меншої напруги всіх систем. Розгляд фізіологічних аспектів адаптації дає можливість здійснювати управління процесом навчання, сприяє розумінню вчителем можливості уникнення надмірної інтенсифікації навчальної праці. Відповідно до цього необхідно будувати весь педагогічний процес так, щоб не завдавати збитків здоров'ю кожної дитини. Тривалість усіх трьох фаз адаптації 5-6 тижнів, причому найбільш складним є період між першим і четвертим тижнем.

В організмі дитини в перші дні навчання спостерігається низький рівень і нестійкість працездатності, дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи, симпатоадреналової системи організму між собою. Тільки на 5-6 тижні спостерігається стабілізація показників працездатності, знижується напруження головних систем організму

Одним із головних критеріїв, що характеризують перебіг адаптації до систематичного навчання, є стан здоров'я дитини і зміна його показників під впливом навчального навантаження. Успішна адаптація до шкільного життя залежить від рівня готовності дитини до навчання в першому класі, сформованості основних передумов навчальної діяльності. Чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов'язаних із початком навчання в школі, дол. труднощів, яких не уникнути, тим легше вона їх подолає, тим спокійнішим буде процес пристосування до школи. Практика показує, що у дітей, не готових до систематичного навчання, набагато важче і триваліше проходить адаптація, пристосовування до школи. Тобто, фактично “неготові” діти - це контингент ризику мати найбільші труднощі, ризику невстигання, ризику поглиблення вже наявні відхилення в стані здоров'я або захворіти від надмірних навантажень і перевтомлення.

Саме тому такі діти вимагають особливого підходу і особливої уваги вчителя і тому так важливо визначити рівень готовності до школи ще до початку навчання. Як показують багаторічні дослідження цієї проблеми готовність дитини визначається її фізичним і психічним розвитком, станом здоров'я, розумовим і особистісним розвитком, тобто велике значення має весь комплекс факторів

Одночасно із фізіологічною адаптацією відбувається психологічна адаптація першокласника до школи. На початковому етапі адаптації важливе значення має характер ставлення вчителя до учня. Взаємовідносини в системі “учитель-учень” визначають психологічну адаптацію дитини до школи.

Основними показниками психологічної адаптації дитини до школи є формування адекватної поведінки: встановлення контактів з учнями, з учителем; оволодіння навичками навчальної діяльності.

14% дітей у соціально-психологічна адаптація пов'язана зі значеними труднощами, крім того вони не засвоюють навчальну програму, у них негативні форми поведінки, різка поява негативних емоцій. Саме на таких дітей частіше скаржаться вчителі, діти, батьки (вони “заважають працювати в класі”). Ці діти не усвідомлюють специфічної позиції вчителя і свій статус учня. Такі діти не готові до навчання в школі, вони не вміють на даному етапі свого розвитку зрозуміти умовність відносин учителя й учня.

Неправильна поведінка педагога, об'єктивні труднощі адаптації до школи призводять до виникнення шкільного стресу, а деякі і до неврозу, страхів. Як зазначає Р.В. Овчарова, “шкільний стрес” - це таке порушення психічного стану, яке призводить до різного погіршення стану здоров'я і не дає можливості учню успішно справлятися з навчальним навантаженням, нормально спілкуватися. Слід зазначити, що соціальна позиція школяра, яка накладає на нього почуття відповідальності, обов'язку, може спровокувати появу страху “бути не тим”. Дитина боїться не встигнути, запізнитися. Зробити не так, не те, бути засудженою і показаною.

Джерело страху невідповідності - у несформованому у дитини вмінні оцінювати свої вчинки з точки зору моралі, яке лежить в основі почуття відповідальності. що формується. Адже молодший шкільний вік - це найбільш сприятливий період для його формування. Тому, якщо воно активно формується, то ймовірність виникнення страху невідповідності в цьому віці знижується.

Діти відчувають труднощі адаптації в шкільному колективі і страх перед учителем. В основі цього страху лежить страх зробити помилку і бути осміяними.

Як зазначає Р.В. Овчарова, іноді страх перед школою викликаний відсутністю навичок спілкування, конфліктами з ровесниками, страхом проявів фізичної агресії з їх боку. Особливо це характерне для емоційно чутливих, соціокультурно і педагогічно занедбаних дітей. У них часто виникає соціальна дезадаптація, яка вказує на відгородженість, ізольованість у шкільному колективі. Тому завдання учителя буде надання допомогти дитині в успішній адаптації в колективі ровесників. І тому, на психологічну адаптацію вихованців до школи і шкільних вимог, на їх емоційний стан, бажання вчитися впливає характер спілкування учителя з молодшими школярами.

Актуальним завданням сучасної школи є робота, яка спрямовує своє русло на гармонійне формування особистості, створення сприятливих умов для самореалізації кожної дитини.

1.3 Проблема дезадаптації дітей молодшого шкільного віку, форми проявлення і причини дезадаптації

Рання шкільна дезадаптація - негативне явище, що заважає своєчасній повноцінній соціалізації дитини, гармонійному розвитку особистості, перешкоджає подальшій успішності в навчанні, загальній соціально-психологічній адаптації. Тому знаходження шляхів подолання шкільної дезадаптації є важливою і актуальною проблемою для теорії і практики педагогічної науки.

Більшість дослідників виокремлюють шкільну дезадаптацію в “самостійний феномен”, що виникає в результаті невідповідності соціопсихологічного чи психофізіологічного статусу дитини з вимогами нової, соціальної ситуації, тобто ситуації шкільного навчання. Помилкова оцінка характеру та причин труднощів, які виникають в учнів на початку навчання в школі, запізніле виявлення дітей, не готових до навчальної діяльності, породжує більш складні проблеми. Невирішені в дошкільному та молодшому шкільному віці проблеми стають основою для різноманітних відхилень у психосоціальному розвитку на наступних етапах онтогенезу, з особливою гостротою виявляючись у підлітковому віці, коли ефективність колекційної допомоги знижується.

Шкільна дезадаптація - це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушень навчання і поведінки, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, викривлень зовні не появляються, але дитини досить боляче переживає всі шкільні проблеми (це супроводжується тривогою, відсутністю апетиту та розладам сну), тобто в неї спостерігають реакції як активного, так і пасивного процесу. Це може виявитися у настороженості, невпевненості, плаксивості без причин.

П.В. Овчарова зазначає, що проблема шкільної дезадаптації може проявлятися в різних формах і мати різні причини.

Ш Несформованість елементів і навичок навчальної діяльності.

Причина: індивідуальні особливості інтелектуального розвитку, педагогічна занедбаність.

Ш Не сформованість мотивації учіння, спрямованість на інші, позашкільні види діяльності.

Причина: інфантилізм виховання, гіперопіка, несприятливі фактори, що зруйнували позитивну мотивацію (шкільні між особистісні відносини, неадекватне оцінювання навчальної діяльності).

Ш Нездатність до довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності.

Причина: особливості сімейного виховання (гіперпротекція або домінуюча гіпопротекція), той самий тип виховання в дитячому садочку і початковій школі.

Головну причина шкільної дезадаптації в молодших класах полягає у характері сімейного виховання. Якщо дитина приходить до школи із сім'ї, де вона не відчувала переживання “ми”, то і адаптація до школи проходить важко. Несвідоме прагнення до відчуження, несприйняття норм і правил колективу заради зберігання свого “Я” лежать в основі шкільної дезадаптації дітей, які виховані в сім'ях із несформованим почуття “ми” або в сім'ях, де батьків від дітей відділяє стіна байдужості. Інша причина шкільної дезадаптації молодших школярів, полягає в тому, що труднощі у навчанні й поведінці усвідомлюються дітьми в основному через ставлення до них учителя, а причини виникнення дезадаптації часто пов'язані зі ставленнями до дитини та її навчання в сім'ї.

Картину шкільної дезадаптації можна представити у вигляді таблиці.

Таблиця 1. Прояви шкільної дезадаптації в молодших школярів

Форми дезадаптації	Причини	Корекційні заходи
Непристосованість до предметної сторони навчальної діяльності	Недостатній інтелектуальний та психомоторний розвиток дитини, відсутність допомоги та уваги з боку батьків та вчителів	Спеціальні бесіди з дитиною, які дають можливість встановити причини порушень навчальних навичок і надати рекомендації батькам
Невміння довільно керувати своєю поведінкою	Неправильне виховання в сім'ї (відсутність зовнішніх норм, обмежень)	Робота із сім'ю, аналіз власної поведінки вчителем із метою запобігти можливій неправильній поведінці
Невміння увійти в темп шкільного життя (чистіше зустрічається в соматично ослаблених дітей, дітей із затримкою розвитку, слабким типом нервової системи	Неправильне виховання в сім'ї або ігнорування дорослими індивідуальних особливостей дітей	Робота із сім'єю, визначення оптимального режиму навантаження учня
Шкільний невроз або фобія школи” - невміння розв'язати протиріччі між сімейними і шкільними “ми”	Дитина не може вийти за межі сім'ї	Необхідно залучати шкільного психолога - сімейна терапія або групові заняття для дітей у співвідношенні з груповими заняттями для їхніх батьків

Вирішення проблеми шкільної дезадаптації пов'язане з ранньою діагностикою симптомів і факторів ризику, з розробкою диференційованих програм колекційного навчання, з пошуком ефективних засобів психолого-педагогічної підтримки вчителів та батьків дезадаптованих учнів.

Вимоги до змісту методів психодіагностики повністю визначаються переліком симптомів та факторів, які за ними стоять. Перш за все, це такі поширені та чіткі ознаки, як порушення шкільної успішності та поведінки. Труднощі в навчанні можуть бути пов'язані з недорозвитком пізнавальної діяльності. Для виявлення цього підбирають методики дослідження рівня та структури інтелектуального розвитку. Неуспішність може бути зумовлена й недостатнім рівнем “соціальної зрілості” дитини. У цьому випадку рекомендується визначити ступінь її мотиваційної готовності до систематичного шкільного навчання, виконання норм та регламентацій поведінки.

Відхилення у поведінці можуть мати як первинну обумовленість, пов'язану з особливостями нейродинаміки, так і вторинну, яка відображає неадекватні способи компенсаторного реагування дитини на ті чи інші ускладнення в шкільному житті. Об'єктом уваги мають стати діти не з епізодичними, а зі стійкими та достатньо вираженими розладами у поведінці. Це потребує залучення відповідних методів дослідження. [54, с.8]

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи і методики дослідження умов соціальної адаптації молодших школярів

Дослідження умов соціальної адаптації молодших школярів проводилось з використанням таких методик:

І. Методика «Схильність до певного стилю керівництва»

За допомогою цієї методики можна дізнатись про схильність суб'єкта до конкретного стилю керівництва. Однак в реальній управлінській практиці людина може скористатися іншим стилем.

Інструкція

Ви - керівник колективу. Вам пропонується відповісти на запитання: по кожному пункту опитувальника із трьох варіантів (а,б,в) оберіть той, який найбільше характеризує вашу поведінку як керівника;букву обведіть кружечком.

Текст опитувальника - додаток № 1.

Оброблення результатів

Кожний вибір оцінюється в один бал

Ключ до встановлення діагнозу

№ п/п	Відповіді	№п/п	Відповіді
	а	б	в		а	б	в
1	2	3	4	5	6	7	8
1	Д	Л	А	10	А	Л	Д
2	Д	Л	А	11	А	Л	Д
1	2	3	4	5	6	7	8
3 4 5 6 7 8 9	А Д Д Д Д А А	Д А А А А Д Д	Л Л Л Л Л Л Л	12 13 14 15 16 17 18	Д Д А А А Л Д	А А Д Д Д Д А	Л Л Л Л Л А Л

Примітка. У таблиці (ключі) прийняті такі позначення: А- авторитарний стиль керівництва, Д - демократичний стиль керівництва, Л - ліберальний стиль керівництва.

Оскільки абсолютної схильності до конкретного із стилів керівництва не буває, то може йтися про змішані стилі керівництва із тенденцією схильності до одного із них. Ті, хто відповідає здебільшого обирають відповіді, що характеризують демократичний стиль керівництва. Якщо таких відповідей більше 12, то є підстави стверджувати про схильність до демократичного стилю; якщо менше і при цьому вибори А превалюють на три бали над Л, то це свідчить про схильність до авторитарно-демократичного стилю; за превалювання на три бали виборів Л над А - про схильність до ліберально-демократичного стилю.

ІІ. Методика вивчення соціальної адоптації (Додаток 2)

За допомогою даної методики можна зробити висновок про рівень адаптації дитини до навчання в школі. Висновок робиться за такими критеріями:

Ш Успішність к виконання шкільних завдань;

Ш Ступінь вольових зусиль, необхідних школяру для виконання завдань;

Ш Самостійність при виконанні шкільних завдань;

Ш Емоційне відношення до школи;

Ш Взаємовідносини із одногрупниками;

Ш Відношення до вчителя.

Анкета для вивчення соціально-психологічної адаптації до школи /заповнюється класним керівником, обробляється соціальним педагогом, психологом/

ПІБ___________________________

Вік ___________________________

Дата заповнення ___________________________

1. Успішність виконання шкільних завдань:

§ 5 балів - правильне, безпомилкове виконання завдань;

§ 4 бали - незначні поодинокі помилки;

§ 3 бали - поодинокі помилки, пов'язані з пропуском букв чи їх заміною;

§ 2 бали -погане засвоєння матеріалу по одному з основних предметів, часті помилки;

§ 1 бал - погане засвоєння матеріалу з усіх предметів.

Кіл-ть балів: _______________________

2. Ступінь зусиль, необхідних школяреві для виконання шкільних завдань:

§ 5 балів - учень працює легко,вільно,без напруження;

§ 4 бали - виконання завдань не викликає в учня особливих зусиль;

§ 3 бали - іноді учень працює легко,іноді проявляє впертість;

§ 2 бали - виконання завдань здійснюється з великим зусиллям;

§ 1 бал - учень відмовляється працювати, може плакати, кричати,проявляти агресію.

Кіл-ть балів: _______________________

3. Самостійність при виконанні шкільних завдань:

§ 5 балів - учень завжди самостійно виконує завдання;

§ 4 бали - працює самостійно,лише іноді звертається за допомогою до дорослого;

§ 3 бали - іноді працює самостійно, частіше звертається за допомогою;

§ 2 бали - надає перевагу роботі з дорослими, навіть якщо сам може впоратись із завданням;

§ 1 бал - для виконання шкільних завдань потребується ініціатива, постійний нагляд з боку дорослого.

Кіл-ть балів: _______________________

4. Емоційне відношення до школи:

§ 5 балів - учень приходить в школу в гарному настрої, сміється;

§ 4 бали - учень спокійний не проявляє підвищеного настрою;

§ 3 бали - іноді учень приходить в школу в поганому настрої;

§ 2 бали - в учня трапляються прояви негативних емоцій (тривожність, іноді страх, образа);

§ 1 бал - переважає депресивний стан чи агресія.

Кіл-ть балів: _______________________

5. Взаємовідносини із однолітками:

§ 5 балів - дитина ініціативна, має багато друзів;

§ 4 балів - дитина не проявляє ініціативу спілкування, але легко вступає в контакт, коли до нього звертаються інші;

§ 3 бали - сфера спілкування дитини обмежена, спілкується лише з деякими дітьми;

§ 2 бали - знаходиться поруч з дітьми, але не вступає з ними в контакт;

§ 1 бал - дитина замкнута, ізольована від дітей, хоче бути один, або ініціативний в спілкуванні, але часто проявляє негативізм по відношенню до інших дітей.

Кіл-ть балів: _______________________

6. Відношення до вчителя:

§ 5 балів - дитина проявляє дружелюбність до вчителя, охоче спілкується з ним;

§ 4 бали - дорожить хорошою думкою учителя про себе, прагне виконувати всі його вимоги,переживає, якщо зробить щось не так.

§ 3 бали - старається виконувати всі вимоги учителя, але за допомогою звертається до однокласників.

§ 2 бали - виконує вимоги вчителя формально, не зацікавлений у спілкуванні з ним, старається бути непомітним.

§ 1 бал - уникає контакту з учителем, при спілкуванні з ним відчуває невпевненість, або негативні емоції.

Кіл-ть балів: _______________________

Загальна кількість балів: _______________________

Інтерпретація результатів:

§ 1 рівень (високий) - 26-30 балів

§ 2 рівень (вище середнього) - 18-25 балів

§ 3 рівень (середній) - 12-17 балів

§ 4 рівень (нижче середнього) - 6-11 балів

§ 5 рівень (низький) - 1-5 балів

Висновок про рівень соціально-психологічної адаптації: ______________________________________________

ІІІ. Методика вивчення взаємостосунків з однолітками “Соціометрія ”

Між складом групи і кожним з її членів складається певна система стосунків, в якій кожний отримує своє місце. Для виявлення статусу членів групи застосовується соціометричний метод Дж. Морено, який дозволяє кількісно визначити кількість виборок, отриманих кожним співробітником по діловим, рольовим, емоційним критеріям. На основі цих даних будується соціометрична матриця, на якій чітко виражене місце кожного члена групи в її ієрархії. Рангові місця групи, як правило, розподіляються наступним чином:

Лідери (ведучі). На ці місця претендують особи, здатні до активної взаємодії, прийняттю відповідальних рішень, управлінню людьми, творчої ініціативи. Їх реальний рейтинг визначається вибором групи - більше 50% вибору (від 50 до 100%).

Популярні. Наступні за рейтингом за лідерами (від 10 до 50%). До них відносять актив робочої групи, в складі якого переважають люди, здатні бути активними виконавцями, але серед них є і такі, хто в певних обставинах здатний зайняти лідерське місце.

Прийняті. Маючі не більше 10% вибору і низький рейтинг в групі. Вони або неактивні в спільній діяльності, або не змогли встановити позитивні ділові і особові стосунки з членами групи.

Соціально ізольовані (аутсайдери). Які не отримали вибору і стоять поза групою. Для них характерне невизнання їх групою і небажання з ними співпрацювати.

Ця методика дозволяє визначити положення дослідного в системі міжособових стосунків тієї групи, до якої він належить. Дослідження групи за допомогою даної методики, як правило, проводиться тоді, коли група включає в себе не менше 10 чоловік і існує не менше одного року.

Перед початком дослідження, члени групи, які зібрались в якому-небудь приміщенні, наприклад в класі або аудиторії, отримують інструкцію наступного змісту (Додаток 3):

“За час спільного життя і спілкування одне з одним, ви, мабуть, змогли непогано дізнались один про одного, і між вами склались певні особисті і ділові стосунки, симпатії і антипатії, повага, неповага один до одного тощо. Будь ласка, дайте відповідь на запитання, дописавши в них свої відповіді на окремому листі паперу. Його необхідно підписати, щоб ми могли судити про те, хто і кого обирає.

Кого з однокласників в першу чергу, другу і третю ти запросиш на день народження? (емоційне спілкування). Кого з однокласників в першу чергу, другу і третю ти не запросиш на день народження? (емоційне спілкування).

Учні підписують свої листки і на кожне питання записують в суворій послідовності три прізвища. Вибір здійснюється лише із членів досліджуваного колективу.

Число виборів, отриманих кожним учнем, характеризує його місце в системі особистих стосунків, іншими словами, визначає його соціометричний статус.

Листи з відповідями дослідних на запропоновані питання обробляються, і наявна в них інформація переноситься в спеціальну таблицю, яка називається соціометрична матриця. Соціометрична методика проводиться груповим методом, її проведення не вимагає значного часу (до 15 хвилин).

ІV. Методика дослідження самооцінки Дембо-Рубінштейн в модифікації А.М. Прихожан (додаток 4)

Проведення дослідження

Методика зовні дуже проста. На аркуші паперу проводиться вертикальна риса, що означає одна з властивостей, наприклад, щастя. Верхній край відповідає стану, де, на вашу думку знаходиться найщасливіша людина, яку можна представити, а нижньому відповідає стан найнещаснішої людини. Тобто внизу знаходяться негативні цінності, яких людина намагається уникну Людині треба позначити місце на цій лінії, яке, на його думку, відповідає його поточному рівню рисою (-).

Рубінштейна пропонувала в методиці 4 обов'язкових шкали: здоров'я, розумовий розвиток, характер і щастя. Але можна додати додаткові аналізовані властивості, наприклад, задоволеність собою і авторитети, а вгорі навпаки позитивні, до яких прагне.

Для зручності на листку паперу треба накреслити стільки ліній, скільки якостей ви тестуєте (наприклад, 6), при цьому висота кожної лінії має бути 100 мм для зручності подальших вимірів. Кожен міліметр шкали рахуватимемо за 1 бал.

На кожній лінії мають бути позначення верхньої і нижньої точок (помітними горизонтальними лініями), а також середини шкали (невеликою точкою). Зразок можна побачити на малюнку.

Тест необхідно виконати до читання інтерпретації результатів. Інакше розуміння інтерпретації вплине на виконання тесту.

Інструкція. "Будь-яка людина оцінює свої здібності, можливості, характер та ін. Рівень розвитку кожної якості, сторони людської особистості можна умовно зображувати вертикальною лінією, нижня точка якої символізуватиме низький розвиток, а верхня - найвищий. Вам пропонуються сім таких ліній. Вони означають:

Інтерпретація результатів приведена в її класичному виді.

Після простановки відміток ми отримуємо: висоту самооцінки - від "о" до знаку "-".

Висота самооцінки (-)

Кількість балів приблизно від 50 до 75 ("середня" і "висока" самооцінка) відповідають реалістичній або адекватній самооцінці. Кількість балів від 75 до 100, як правило, свідчить про завищену самооцінку і вказує на якісь відхилення у формуванні особи. Така самооцінка може вказувати на спотворення в формуванні особи - закритість для нового досвіду, нечутливість до своїх помилок, зауважень і оцінок оточення. Кількість балів нижче 50 вказує на занижену самооцінку. Самооцінка вважається зниженою, якщо більшість відміток актуальної самооцінки коштують нижче середньої відмітки. В цьому випадку можна говорити про надмірну критичність, або надмірну вимогливість до себе.

Методика може проводитися як фронтально - з цілим класом (чи групою), так і індивідуально. При фронтальній роботі необхідно перевірити, як кожен учень заповнив першу шкалу. Потрібно переконатися, чи правильно застосовуються запропоновані значки, відповісти на питання. Після цього випробовуваний працює самостійно. Час, що відводиться на заповнення шкали разом з читанням інструкції, 10-12 хв.

Таблиця. Кількісні характеристики рівня самооцінки

Параметр	Кількісна характеристика (бал)
	низький	середній	високий	дуже високий
Рівень самооцінки	Менше 45	45-59	60-74	75-100

2.2 Організація проведення дослідження

Організація дослідження:

Дослідження проводилося протягом 2010-2011 рр.:

Перший етап (вересень-грудень 2010 рр.) присвячений теоретичному аналізу наукових даних з теми дослідження,уточненню гіпотези.

Другий етап (січень-березень 2011 рр.) передбачав обґрунтування теоретичної моделі та підбір методів вивчення проблеми дослідження соціальної адаптації дітей молодшого шкільного віку.

Третій етап (березень-квітень 2011 рр.) полягав у аналізі та інтерпретації даних, отриманих в ході дослідження.

Експериментальна база: дослідження соціальної адаптація дітей молодшого шкільного віку проводились на базі ЗОШ №5, з учнями 4 класу.

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ УМОВ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

3.1 Дослідження соціальної адаптації молодших школярів

Дослідження соціальної адаптації молодших школярів проводилося з учнями 4 класу. Дослідження проводилося за методиками, які допомогли визначити соціометричний статус, самооцінку, рівень адаптації учнів, а також стиль керівництва вчителя.

За результатами проведеної методики на визначення соціальної адаптації ми отримали такі результати:

Таблиця - Кількісний показник адаптації школярів

Рівень адаптація	кількісний показник
висока	50 %
середня	30 %
низька	20 %

50 % досліджуваних мають високий показник рівня адаптації до шкільного навчання, такі діти позитивно ставляться до школи: правила і вимоги сприймають адекватно; навчальний матеріал засвоюють легко; глибоко і повно оволодівають програмовим матеріалом, розв'язують ускладнені задачі, чемні, уважно вислуховують вказівки, пояснення вчителя; доручення виконують охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляють високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готуються до всіх уроків; мають у класі позитивний статус.

30 % досліджуваних школярів мають середній рівень адаптації до навчання. Такі діти характеризуються позитивним ставленням до школи: відвідування уроків не викликає у них негативних переживань, розуміють навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоюють основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язують типові задачі; зосереджені і уважні під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребують контролю з боку дорослого; зосередженим бувають тільки тоді, коли роблять щось цікаве для себе; майже завжди готуються до уроків і виконують домашні завдання; доручення виконують сумлінно; дружать з багатьма однокласниками.

20 % досліджуваних школярів мають низький рівень адаптації до школи. Такі діти негативно або байдуже ставляться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, в них переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоюють фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляють до них інтересу; до уроків готуються нерегулярно, потребують постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; можуть зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребують значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконують під контролем і без особливого бажання; пасивні, близьких друзів не мають, знають імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причиново-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався.

У нашому дослідженні процес соціальної адаптації дитини розглядається залежно від типу взаємодії педагога з учнями. Щоб це дослідити ми використовували методику «Стиль педагогічного керівництва». Для дослідження було протестовано вчителя молодших класів. За допомогою аналізу тестування спостерігається змішаний стиль керівництва -демократично-ліберальний, що характеризується середнім рівнем співпраці педагога з дітьми. Даний вчитель характеризується вмінням встановлювати стосунки співпраці з дітьми, здатністю до емоційного співпереживання, відкритого спілкування.

Оскільки в даного вчителя змішаний стиль спілкування - демократично-ліберальний, то у спілкуванні керівник часто діє залежно від свого емоційного стану, що призводить до застосування певного стилю керівництва або поєднання кількох стилів. Даний змішаний тип називають непослідовним стилем, адже він дезорієнтує діяльність і спілкування з дітьми. Оскільки даному вчителю притаманний і ліберальний стиль, то діяльність такого вчителя характеризується невисокою активністю, небажанням і нездатністю вчителя приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій.

Таким чином, зробимо висновок, що на соціальну адаптацію, шкільну адаптацію дітей, на їх емоційний стан, бажання вчитися. Впливає характер спілкування вчителя з молодшими школярами.

Учителю слід віддавати пріоритет гуманістичним, демократичним принципам управління навчально-виховним процесом, оскільки вони повною мірою забезпечують успішний перебіг процесу адаптації.

Для вивчення самооцінки молодших школярів було застосовано методику Дембо-Рубінштейн в модифікації А.М. Прихожан.

Дослідження аналізу тесту показали, що більшість учнів мають високу самооцінку.

Таблиця - Рівень самооцінки дітей молодшого шкільного віку

Рівень самооцінки	Кількісний показник
високий	60%
середній	20%
низький	20%

60% досліджуваних учнів мають високу самооцінку, вони задоволені собою й упевнені в собі. У них більша потреба домінувати над людьми, люблять підкреслювати своє я, виділяти свою думку. Їм байдуже те, що про них говорять, але самі мають схильність критикувати інших. Але у вас є один недолік: занадто серйозно до себе відносяться, не приймають ніякої критичної інформації.

20% досліджуваних учнів мають середній рівень самооцінки. Вони живуть згідно із собою, знають себе й можуть собі довіряти. Мають дорогоцінне вміння знаходити вихід з важких ситуацій як особистого характеру, так і у взаєминах з людьми. У таких дітей нормальна здорова самооцінка, вміють бути для себе підтримкою та джерелом сили й, що найголовніше, не за рахунок інших.

20% досліджуваних учнів мають низьку самооцінку. Очевидно, такі діти незадоволені собою, мучать сумніви та незадоволеність своїм інтелектом, здібностями, досягненнями, своєю зовнішністю, віком, статтю.

В наступній таблиці нам показано як залежить рівень адаптації від самооцінки учнів. В ході цього дослідження було виявлено, що більшість учнів мають високу самооцінку. При цьому вони відносяться до тих, які сягають високого та середнього рівня адаптованості.

Учні з низьким рівнем самооцінки мають середній та низький рівень адаптації. Взаємозвязок рівня адаптації та самооцінки показано в мал. 1.

З поданих результатів ми бачимо, що все у першокласників формується висока, адекватна і низька самооцінка.

Дії школяра, порівняно з діями дошкільника, набувають набагато важливішого для нього значення, оскільки він уже змушений відповідати сам за себе. Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками вчителями). Школяр ніби дивиться на себе очима дорослого. Визнає його авторитет незаперечно приймає його оцінки. Тому часто характеризуючи себе як особистість, учень початкової школи повторює лише те, що чув про себе від дорослих.

Особливу увагу потрібно звернути на показник низької самооцінки. Ми знаємо, що якщо в дитини низька самооцінка значить у неї є певні труднощі в адаптації.

Для соціальної адаптації самооцінка відіграє важливу роль, тому що діти з низькою самооцінкою важко адаптуються в навколишньому середовищі. Не менш важливим є те як дитина сприймає себе в групі чи поза нею. За даними дослідженнями, ми бачимо, що соціальна адаптація є проблемою для молодших школярів.

Для вивчення соціометричного статусу та місця, яке він займає в системі міжособистісних взаємовідносин ми використали соціометричну методику.

Дослідження аналізу тесту показали, що в класі 3 учнів мають статус лідера; 2 - популярних учня; 2 - прийнятих та 3 соціально-ізольованих учня.

В поданій нижче таблиці показано як рівень адаптації залежить від соціометричного статусу. Виявляється, що він впливає на процес адаптації. Учні з високим і середнім рівнем адаптації зазвичай відносяться до лідерів і популярних. Це учні - актив класу, вони впевнені у собі, легко знаходять контакт з іншими, швидко пристосовуються до нового. Але тут є й винятки: «ізольований» учень має високий рівень адаптації. Це пояснюється тим, що дитина має всі характеристики високого і середнього рівнів адаптованості, але учнівським колективом не сприймається. Зазвичай такі діти можуть бути обдарованими, і тому через їх цікавість, допитливість і креативність часто не сприймають. Таким учням варто приділяти значну увагу. Учнів з низьким рівнем адаптації не багато, лише один, який відноситься до ізольованих. Ця дитина невпевнена у собі, вона важко пристосовується до нових умов, тому в колективі є ізольованою.

Взаємозалежність рівня адаптації з соціометричним статусом показано в мал. 2

Аналізуючи результати діагностичних обстежень ми зробили загальний висновок. Що соціальна адаптація молодших школярів є важливою психолого-педагогічною проблемою, на яку слід звернути увагу вчителям, психологам і батькам. За результатами експериментального дослідження ми виявили найбільш типові труднощі, які впливають на соціальну адаптацію молодших школярів: Психолого-педагогічні чинники соціальної адаптації молодших школярів

1. Труднощі дитини у стосунках з вчителем: не відчуває емоційну близькість з вчителем; боїться вчителя; важко вступити в контакт з вчителем.

2. Труднощі дитини у стосунках з однокласниками: її кривдять, дражнять; вона самотня; у неї немає друзів.

3. Низька самооцінка: недооцінювання себе; недовіра до себе; недовіра до людей; недовіра досвіту; відчуття неповноцінності.

Отже, виникнення специфічних труднощів соціальної адаптації молодших школярів насамперед пов'язані з діяльністю педагога, з шкільним оточенням, неправильним вихованням в сім'ї.

Можна передбачити, що категорії дітей з низьким рівнем шкільної адаптації в майбутньому будуть відчувати значні труднощі в шкільному і в повсякденному житті, якщо завчасно не вжити відповідних корекційних і виховних заходів.

Таким чином, проведені нами дослідження показали, на стільки важливою є соціальна адаптація в житті молодшого школяра і як тісно вона пов'язана з шкільною.

3.2 Програми корекційних занять з профілактики та корекції дезадаптації дітей молодшого шкільного віку

Програма 1

Програма розрахована на роботу з групою дітей, які відчувають труднощі адаптації до школи. Вона спрямована на розвиток та вдосконалення комунікативних навичок, уважності, просторових уявлень, формування розумового плану дій та мовленнєвих функцій, розвиток продуктивності психічної діяльності.

Групові заняття проводяться в ігровій формі та включають методики, що стимулюють розвиток дитини як у сфері взаємин, так і в пізнавальній діяльності. Ігрова діяльність навчає дитину керувати власною поведінкою та через взаємодію з іншими розширює її рольовий репертуар. Спілкування в групі розширює межі бачення дитиною власних можливостей через відбивання дій інших та з іншими. Створення ситуації успіху виявляє здатність дитини до самоактуалізації та ефективнішого засвоєння знань. Найбільш привабливі - рольові ігри. Але найслабшим ланцюжком у дітей, які відчувають труднощі у школі, є розвиток мовлення. Цим дітям важко висловлювати власні думки та почуття, звертатися до інших, отримувати зворотний зв'язок. Для розвитку мовлення зазвичай використовують такі прийоми: розігрування відомих казок та створення власних із подальшим їх розігруванням, створення детективу, розігрування сценок із життя дитини. Вдосконалення спонтанного мовлення дитини сприяє формуванню мисленнєвих операцій, логічних умовиводів.

Програму корекційно-розвивальних занять розраховано на 50 годин, по 2 години на тиждень. Тривалість кожного заняття 40-45 хвилин.

Оптимальною формою роботи є ігрове заняття в малій групі дітей (5-7 учнів).

При плануванні і проведенні занять із дітьми молодшого шкільного віку, які мають труднощі в адаптації, слід враховувати деякі принципи організації корекційно-розвивального процесу:

1. Ускладнення поставлених завдань: від спільного виконання завдання з докладним інструктажем до творчих, самостійних робіт (учням пропонують працювати самостійно або придумати подібне завдання).

2. Проведення занять із використанням матеріалу, близького до навчальної програми. Це забезпечує їх вищу ефективність, оскільки дає можливість здійснювати трансляцію вмінь та навичок, отриманих на корекційних заняттях на уроці.

3. Використання ігрових методів і прийомів роботи, що містять елемент змагання. Для цих дітей ігровий мотив найчастіше є провідним, а рівень навчальної та шкільної мотивації достатньо низький.

Схема побудови корекційно-розвивального заняття

1. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП

Привітання - Новини - Комунікативна гра

2. ОСНОВНИЙ ЕТАП ЗАНЯТТЯ

Розвиток довільності та Розвиток мовлення та Домашнє завдання просторових уявлень мислення

3. ЗАКЛЮЧНИЙ ЕТАП ЗАНЯТТЯ

Програма 2

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Наведений тренінг дає позитивні результати щодо розумового розвитку його учасників - у них поліпшується розуміння, запам'ятовування, виклад навчального матеріалу, підвищується інтерес до розумової праці. За спостереженнями Е.В. Заїки, деякі учасники збиралися з власної ініціативи, без учителя, і продовжували займатися опанованими інтелектуальними іграми, залучаючи при цьому у своє коло нових учасників, і навіть намагалися самостійно придумувати аналогічні ігри. Як свідчить наш досвід, запропоновані завдання є продуктивними у роботі з дітьми 1-го і 2-го класів з високим розвитком інтелекту, а також з учнями більш старшого віку.

Програма 3

ІГРОВА ПСИХОКОРЕКЦІЯ ТРУДНОЩІВ СПІЛКУВАННЯ У ДОШКІЛЬНЯТ ТА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Мета програми: усунення викривлень емоційного реагування та стереотипів поведінки, реконструкція повноцінних контактів дитини з однолітками.

Завдання програми:

1. Розвиток внутрішньої активності дітей.

2. Формування соціальної довіри.

3. Навчання самостійного вирішення проблем.

4. Формування адекватної самооцінки дітей.

5. Розвиток соціальних емоцій.

6. Розвиток комунікативних навичок.

Предмет корекції: комунікативна та емоційна сфера дітей молодшого шкільного віку.

Засоби корекції: дитяча гра, елементи психогімнастики, спеціальні прийоми неігрового типу, спрямовані на підвищення згуртованості групи, розвиток навичок спілкування, здатності до емоційної децентрації.

Етапи корекції:

I етап - орієнтовний (3-4 заняття),

II етап - реконструктивний (6-7 занять),

III етап - закріплювальний (2-3 заняття).

ВИСНОВКИ

Проведе дослідження, дає нам можливість узагальнити чинники, що негативно впливають на соціальну адаптацію молодших школярів та обґрунтувати її психолого-педагогічні умови. Зокрема, були виокремленні такі основні чинники,які впливають на соціальну адаптацію:

1) стиль спілкування вчителя з учнями;

2) соціометричний статус учня;

3) рівень самооцінки учня.

В цілому рівень соціальної адаптації молодших школярів хороший, хоча в класі виявлені й діти з низьким рівнем соціальної адаптації також. У своїй роботі вчитель повинен орієнтуватися на доцільний стиль взаємин з учнями, оскільки існує пряма залежність між стилем спілкування вчителя і особливостями перебігу соціальної адаптації молодших школярів. Наприклад, демократично-ліберальний стиль управління навчально-виховним процесом, який, як виявилося в процесі дослідження, притаманний вчителю, забезпечує успішність процесу адаптації, створює сприятливі умови для повноцінного розвитку особистості. Однак у спілкуванні керівник часто діє залежно від свого емоційного стану, що призводить до застосування певного стилю керівництва або поєднання кількох стилів, діяльність такого вчителя характеризується невисокою активністю, небажанням і нездатністю вчитеся приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій.