Дослідження пристосованості підлітків до навколишнього середовища та ставлення до оточення

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Дослідження пристосованості підлітків до навколишнього середовища та ставлення до оточення

План

Вступ

І. Проблема психологічної адаптації дітей підліткового віку

1.1 Психологія підлітків

1.2 Неформальне спілкування в підліткових та юнацьких групах. Субкультура

1.3 Моральне становлення підлітка як ланка розвитку його життєвої компетентності

ІІ. Дослідження пристосованості підлітків до навколишнього середовища та ставлення до оточення

2.1 Експериментальні методи дослідження впливу Я - концепції на визначення життєвої перспективи у юнацькому віці

2.2 Відхилення поведінки підлітка від норми

Висновки

Література

Додаток

Вступ

Підлітковий і юнацький вік є перехідними періодами від залежного дитинства до відповідальної і самостійної дорослості. Це досить тривалий етап (від 11-12 до 24-25 р.), який супроводжується віковими кризами і зв'язаний з виключно важливими змінами в структурі особистості підлітків та юнаків

Найбільше проблем, труднощів виникає у роботі з підлітками.

Шкільному психологу, соціальному працівнику, всім тим, хто надає допомогу підлітку, при зустрічі з ним відкривається його складний світ. Допомога підлітку буде ефективною, якщо спеціаліст зможе побачити його у кількох вимірах: у контексті всієї соціальної ситуації розвитку підлітка, в історії його розвитку, в його теперішньому і майбутньому, в системі взаємин підлітка з дорослими, ровесниками, з самим собою.

Надаючи допомогу конкретному підлітку, необхідно сприймати його не лише як унікального індивіда з властивими йому особливостями темпераменту, характеру, рисами особистості, але й як представника певного віку.

Підлітковий вік (від 11-12 до 14-15 р.) - це ціла епоха в житті людини, період суттєвих змін у фізіологічному і психічному розвитку, в соціальному статусі, у формах поведінки.

У психологічній літературі підлітковий вік визначається як критичний, складний, перехідний. Його кризовий характер і складність полягає у різкому подорослішанні, в стрибку з дитинства в іншу вікову фазу, у нове знання. Підліток стикається з раніше невідомими йому суперечностями у взаєминах між людьми, в яких він губиться, він виявляє у собі почуття і потяги, перед якими є беззахисним.

Підліток водночас є тендітним і сильним, вразливим і небезпечним, він в однаковій мірі є доступним і добру і злу. Він легко і довірливо прив'язується, але може раптово обірвати, здавалось би найбільш міцні зв'язки. Він потребує любові, але бере набагато більше ніж віддає.

Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю його розвитку - рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємозв'язані процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого підлітка і для оточуючих його людей.

Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8--9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Біля 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, -- неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом[1]. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому. Тому запобігання таким злочинам повинно посідати одне з головних місць у подоланні цього негативного явища.

У зв'язку з цим важливим завданням запобігання злочинності неповнолітніх є своєчасне виявлення груп підлітків з антисуспільною орієнтацією, але які ще не стали на шлях вчинення злочинів. Неформальні групи неповнолітніх з'являються на основі їх природної потреби у спілкуванні, а антисуспільного характеру вони набувають поступово у разі безконтрольності за їх поведінкою та шкідливих впливів. Нині суб'єкти запобігання не завжди своєчасно реагують на дозлочинні форми анти-суспільної поведінки груп підлітків, що сприяє їх становленню на шлях скоєння злочинів.

І. Проблема психологічної адаптації дітей підліткового віку

1.1 Психологія підлітків

психологічна адаптація підліток поведінка

Підлітковий вік (від 10-11 до 14-15 років) є перехідним головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації. Всі підлітки цього віку - школярі, вони знаходяться на утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяльністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою біологічно. Найважливіше психологічне новоутворення віку - почуття дорослості являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси - типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього.

Соціальне становище юнацтва неоднорідне. Юність -- завершальний етап первинної соціалізації. Більшість юнаків і дівчат іще навчаються, їхня участь у продуктивній праці розглядається не стільки під кутом зору її економічної ефективності, скільки з позиції виховної цінності. Діяльність і рольова структура особистості на цьому етапі набувають нових, дорослих якостей. Головне завдавши цього віку - вибір професії. Загальна освіта доповнюється тепер соціальною, професійною. Уже після закінчення 9-го класу учні роблять соціальній вибір - продовжувати навчання у середній школі чи піти до ПТУ.

Проміжний стан суспільного становища і статус юнацтва визначають особливості психіки. Багатьох юнаків іще гостро хвилюють проблеми, успадковані від підліткового етапу, - власна вікова специфіка, право на автономію від старших і под. Водночас перед ними стоїть завдання соціального та особистісного самовизначення яке означає якраз не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця в дорослому світі. Це передбачає поряд із ренціацією розумових здібностей та інтересів, без яких утруднено вибір професії, розвиток інтегративних механізмів самосвідомості становлення світогляду і життєвої позиції, а також визначення психосексуальних орієнтацій.

Розширюється діапазон громадсько-політичних ролей та пов'язаних з ними інтересів і відповідальності: в 16 років -- отримання паспорта, у 18 -- виборче право і право на створення сім'ї.

Слід вирізнити студентство як окрему соціальну групу.

Соціальна функція студентства полягає в тому, щоби готуватися громадської та професійної діяльності спеціаліста народного господарства. Ця функція забезпечує відтворення соціальної структури суспільства, тому що студентство як резерв і підростаюча зміна інтелігенції набуває специфічних знань і навичок.

Із соціальної функції та становища студентів випливає особливий характер основної діяльності студентів. Він полягає в навчанні як специфічній формі засвоєння знань у певній галузі науки, а також у накопиченні спеціальних знань і навичок для конкретної професії, яка вимагає вищої чи середньої спеціальної освіти. У студентів немає точно визначених робочих умов. Численні навчальні заходи, самостійна робота -- все це пов'язане з переміною робочих місць, конкретних цілей і характеру діяльності.

Аби уникати помилок у стосунках із підлітками, дорослі, насамперед учителі, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі підлітка, з метою уникнення перевантажень і недовантажень у навчальних завданнях, необґрунтованих конфліктів з учнями.

За нормальних умов між силою подразника і реакцією на нього нервової системи існує певна залежність, яка має вікові та індивідуальні особливості. У підлітковому віці ці співвідношення порушуються, що пов'язане зі збудженим станом центральної нервової системи. Через це, наприклад, і сильні, і слабкі подразники можуть викликати однакову за силою реакцію-відповідь. Може бути й по-іншому: сильні подразники взагалі не викликають відповіді, а на слабкі відповідь є. Річ у тім, що центральна нервова система підлітка стає тимчасово нездатною до відповіді на сильний подразник, бо він її остаточно порозбуджує і переводить у стан гальмування, тому реакції немає. Слабкий же подразник цього не викликає, і тому на нього реакція зберігається. Нарешті, може бути такий стан центральної нервової системи, коли подразник узагалі викликає несподівану, неадекватну реакцію.

Характерно, що в дівчаток більшою мірою виражено порушення емоційного плану -- підвищена образливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою, у хлопчиків - зміна поведінки і рухальних реакцій. їхні дії супроводжуються супутніми рухами рук, ніг, тулуба (не можуть сидіти спокійно, щось крутять у руках, чіпають щось і под.).

Мова підлітків часом уповільнюється, сповільнюються і відповідні реакції на мову дорослих, звернену до них.

Не отримавши відповіді на своє запитання, звернене до підлітка, або чекаючи його занадто довго, дорослі нерідко сердяться і починають дорікати.

Відповіді підлітків на запитання викладача стають біднішими, спрощеними; виникає підозра, що підлітки втратили частину свого словникового запасу. Для отримання вичерпних відповідей доводиться ставити їм додаткові запитання. Усе це створює враження недостатнього знання предмета, невпевненості у знаннях, що негативно впливає на оцінку педагогами відповідей підлітків (такі оцінки часто виявляються неадекватними саме через незнання дорослими стану центральної нервової системи підлітка).

У той же час спостерігається й підвищена стомлюваність підлітків. Втома зазвичай розвивається у двох фазах: у першій з'являється рухальне збентеження (нервова система вже не в змозі загальмувати небажані рухи); другу фазу характеризують сонливість, дрімота або, навпаки, сильне збудження. Це значною мірою пов'язане з тимчасовим пониженням у підлітків опору до втоми, яке розвивається під впливом статичного напруження.

До цього слід додати й відхилення, пов'язані з прискореним ростом. В основі їх лежать дві причини: перша - порушення роботи окремих органів і систем, друга - дефіцит різноманітних речовин, необхідних організмові, що інтенсивно розвивається і росте. Прикладом дії першої є запаморочення, потемніння в очах і навіть втрата свідомості за різкої зміни положення тіла, тривалого нерухомого стану. Прикладом дії другої причини є порушення постави, скривлення хребта і т. д.

Усі ці знання про механізми психофізіологічного розвитку в підлітковому віці необхідні педагогові для вироблення стратегії й тактики побудови і проведення занять, адекватної поведінки спілкування з учнями.

1.2 Неформальне спілкування в підліткових та юнацьких групах. Субкультура

Потреба у спілкуванні в підлітковому та юнацькому віці дуже велика. Часто виникають спонтанні групи, рівень згуртованості яких не поступається рівневі організованого колективу. Щодо характеру лідерства: у шкільних класах офіційний лідер не завжди буває найавторитетнішою людиною. Його висувають не стільки діти, скільки дорослі, успішність кого діяльності залежить від того, налагодить він контакти з неформальними лідерами. У стихійних групах, хоч би яким гострим було в них внутрішнє суперництво, вожаком може стати той, хто має реальний авторитет.

Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх згуртованості визначаються рівнем розвитку взаємовідносин між юнаками й дівчатами. У підлітків первинними осередками спілкування є одностатеві групи хлопців і дівчат; потім дві такі групи, не втрачаючи внутрішньої спільності, утворюють змішану компанію: пізніше всередині цієї компанії утворюються пари з юнаків і дівчат. На основі взаємного потягу, ще пізніше, у віці 19-20 років, такі пари стають стійкішими, а попередня велика компанія розпадається або відходить на задній план. Звісно, ця схема не універсальна, вона має багато варіантів.

І вуличне спілкування, і спонтанні юнацькі групи тісно пов'язані з особливостями юнацької субкультури. За всієї її розпливчастості вона має декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм поведінки, смаки, одяг і зовнішній вигляд; почуття групової спільності й солідарності; характерну манеру поведінки, способи спілкування, залицяння і т. ін.

У юнацьких захопленнях проявляється та реалізується надзвичайно важливе для формування особистості почуття належності: аби бути цілком «своїм», необхідно виглядати «як усі» і розділяти загальні захоплення. Мода, скажімо, є засобом самовираження, комунікації, Ідентифікації. Нарешті, засіб набуття статусу в своєму середовищі: оскільки норми і цінності юнацької субкультури є груповими, оволодіння ними (наприклад, уміння розбиратися у футболі чи рок-музиці) стає обов'язковим і служить способом самоствердження.

Психологічні аспекти самовизначення і вибору професії підлітками та юнаками.

Як показали дослідження, підліток намагається передбачити своє майбутнє, не замислюючись над засобами його досягнення. Його образи майбутнього вирізняються тим, що вони орієнтовані на результат, а не на процес розвитку: підліток може дуже жваво, в деталях, уявляти своє майбутнє становище в суспільстві, не задумуючись над тим, що для цього треба зробити.

У віковій психології професійне самовизначення здебільшого ділять на ряд етапів, тривалість яких, звісно, варіюється.

Перший етап - дитяча гра, під час якої дитина «приміряє» на себе різноманітні професійні ролі та «програє» окремі елементи пов'язаної з ними поведінки. До речі, у деяких особистостей цей, притаманний вікові дитинства етап може залишатися поруч із іншими до пізнього юнацького віку.

Другий етап - підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи іншої привабливої для нього професії.

Третій етап, що охоплює весь підлітковий та більшу частину юнацького вису, - попередній вибір професії. Різні види діяльності сортуються й оцінюються спершу під кутом зору інтересів підлітка («Я люблю історичні романи, мабуть, стану істориком»), потім у площині його здібностей («У мене добре з математикою, чи не зайнятись нею?») і, нарешті, з огляду на його систему цінностей («Я хочу допомагати хворим людям, то стану лікарем»; «Хочу багато заробляти. Яку би вибрати професію?»).

Ясна річ, що інтереси, здібності, цінності проявляються, хоч би й неявко, на будь-якій стадії вибору, вони диференціюються і консолідуються, відбувається боротьба мотивів.

Четвертий етап - практичне ухвалення рішення, власне вибір професії, криє в собі два головні компоненти: визначення рівня кваліфікації майбутньої праці, обсягу й тривалості необхідної підготовки до нього; вибір конкретної спеціальності. Послідовність цих виборів може бути різною. Дівчина може спочатку визначити сферу діяльності («Хочу працювати в медицині»), а потім рівень її кваліфікації (бути лікарем, фельдшером чи медсестрою), або навпаки - спочатку вибрати рівень, а потім уже фах («Буду вступати до вузу, але ще не знаю, до якого»). Фактично, із соціологічних даних, другий шлях рішуче переважає; орієнтація на вступ до вузу формується значно скоріше, ніж визріває вибір конкретної спеціальності.

Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних факторів, опосередковуються ними -- і спілкування, і спрямованість, і самосвідомість, і досвід, і інтелект, і темперамент. Однією з властивостей людини, що формується під безпосереднім впливом суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми, с характер.

Характер -- це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває н суспільстві. Таких рис психологи налічують декілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює для особистості засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер -- це певна програма поведінки. ІЗ ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери.

Структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться:

а) до інших людей, демонструючи уважливість, принциповість, прихильність, комуникативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;

б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;

в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру -- це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.

Виділяють такі основні типи акцентуації характеру.

інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;

екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

некерований тип -- імпульсивний конфліктний, категоричний, підозріливий;

неврастенічна акцентуація -- з домінуванням хворобливою самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності,

сенситивний тип -- з надмірною чутливістю, лякливістю, сором'язливістю, вразливістю;

демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка -- вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором'язливість і тривожність, а флегматику -- розвивати активність.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає наслідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце витупає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

1.3 Моральне становлення підлітка як ланка розвитку його життєвої компетентності

Життєва компетентність як результат соціалізації особистості не можлива без відповідної моральної позиції людини, що формується під впливом різних соціальних інститутів. У підлітковому віці основним таким інститутом є школа, де закладаються основи морального становлення особистості.

Моральне становлення підлітка включає в себе всі компоненти морального становлення дорослої людини. Воно визначає внутрішню позицію підлітка, в основі якої лежить прагнення бути відповідальним за себе, свої особисті якості, світогляд та здатність самостійно відстоювати власні переконання.

Аналіз різних підходів до морального формування школяра [1; 2; 4; 5; 11] дозволяє визначити такі важливі моменти механізму морального становлення підлітка: 1) моральне становлення і розвиток завжди пов'язані зі змінами, що відбуваються в особистості школяра; 2) потяг до самоствердження свого “Я” і до самовиховання та стійкі цілі, потреби, інтереси, ідеали, моральні самооцінки підлітка виступають як внутрішня сила, яка утворює стійкі властивості, що визначають його поведінку залежно від зовнішніх ситуацій; 3) моральна поведінка підлітка визначається його настановами, що детермінуються потребами та ситуаціями, в які він потрапляє, і регулюються позитивними чи негативними оцінками й санкціями з боку референтних осіб; 4) у системі колективних стосунків змінюється внутрішня діяльність підлітка, проте колектив не робить прямого автоматичного впливу на моральний розвиток особистості. Тільки виявляючи активність і відіграючи певну роль у колективі, підліток набуває морального досвіду; 5) у процесі накопичення життєвого досвіду у підлітків відбувається формування моральної свідомості, “яка не тільки допомагає їм правильно орієнтуватися у виборі необхідних способів поведінки та позбуватися шкідливих звичок” [8, с.114]. Цей процес є центральним у моральному становленні підлітка. Структура моральної свідомості школяра відносно стійка, хоча окремі її елементи змінні через постійне їх збагачення й уточнення моральних цінностей.

Одним з провідних компонентів моральної свідомості є моральні знання, що утворюються системою понять, під якою розуміють логічно оформлену думку, що відображає загальні та суттєві ознаки реальних стосунків. Теорія компетентності, як її розуміють у психології, це фактично теорія поведінки, що базується на розумінні понять. Тобто, розуміючи моральні поняття, підліток може виконувати будь-яку моральну дію і бути відповідальним за її результат.

Засвоєнню моральних понять у кожний віковий період передують необхідні уявлення про різні варіації дій та вчинків, процес накопичення яких здійснюється в безпосередній взаємодії з реальною дійсністю або під час спостереження за реальними типами поведінки. Характеризуючи моральні поняття як структурний компонент моральної свідомості, треба зробити наголос на тому, що сталість формування моральної свідомості значною мірою залежить від продуманої системи формування моральних понять. Система понять утворює необхідні моральні знання, які в процесі суспільно корисної діяльності і спілкування набувають суспільного та особистісного значення. Тому засвоєння моральних знань треба розглядати з позиції загальносуспільної і практичної значущості. В іншому випадку вони перетворюються для учнів на об'єкт споживчого інтересу або продукт пасивного засвоєння. У широкому колі суспільних явищ, які відбиваються у свідомості підлітка, виокремлюються та засвоюються ті аспекти явищ, що співвідносяться з моральними знаннями, які він уже має. Моральні проблеми, що виникають у вчинках людей, взаєминах, часто залишаються не поміченими підлітками, якщо раніше в їх свідомості не було відповідних моральних знань. Велика кількість та різний характер інформації з питань моральності призводить до значної різниці у змісті моральних знань, характері та засобах їх сприйняття, а отже, й до різного ставлення до одного й того ж суспільного явища.

Моральні знання є початковою ланкою у процесі опанування учнями моральних цінностей. Під моральними знаннями слід розуміти “відомості про моральні вимоги, оцінки, ідеали та наслідки порушень норм моралі” [7, с.68]. У процесі засвоєння моральних знань здійснюється взаємодія компонентів моральної свідомості особистості. Так, моральні знання являють собою передумову орієнтації в моральних цінностях та у виборі певної лінії поведінки, вони закріплюються в звичках та традиціях.

Специфічною формою прояву моральних знань є розуміння моральних норм, що являє собою здатність дитини осягнути їх смисл, значення і досягнутий завдяки цьому результат.

Проведене діагностичне дослідження, мета якого - визначення особливостей розуміння підлітками моральних норм, показало, що відповіді підлітків можна розподілити на такі групи: правильне повне визначення, правильне неповне, елементарне, неправильне визначення.

Правильне повне визначення моральної норми, що дали підлітки, ґрунтується на розумінні її сутності й розкривається шляхом виділення більшості її ознак. Конкретизуючи зміст кожної норми, учні використовують відповідні моральні якості (14,3%).

При правильному неповному визначенні моральної норми учні виявляють розуміння її сутності, але при визначенні моральної норми допускають деякі неточності або визначають одне поняття через інше (16,4%).

Елементарне визначення моральної норми основане на невиразному уявленні про неї, при цьому учні не можуть самостійно достатньо повно розкрити її зміст, визначення, як правило, ґрунтується на переліченні моральних або аморальних якостей (52,1%).

Неправильне визначення характеризується поясненням моральної норми, що не відповідає її сутності (17,2%).

Когнітивний компонент моральної свідомості являє собою фундамент, базу, на якій ґрунтується світоглядний компонент, тобто переконання, ціннісні орієнтації, інтереси. Діяльність педагогів щодо організації роботи із засвоєння учнями системи моральних знань не самоціль, а лише сходинка до того, щоб формувати у них на цій основі стійкі переконання, які в свою чергу виступають регулятором поведінки особистості. Моральні переконання - це тверді погляди, в яких виявляється впевненість в істинності моральних ідей і яким особистість готова слідувати.[7, с.69] В основі тієї чи іншої дії або вчинку завжди лежить переконання, яке виражає суб'єктивне ставлення до них.

У багатьох психолого-педагогічних дослідженнях [6; 9; 10] наголошується на тому, що наявність моральних цінностей є виявом небайдужості людини у ставленні до навкілля, яка виникає із значущості різних сторін, аспектів навколишнього світу для її життя. Вони, по суті, є результатом оволодіння середовищем з погляду його значення для задоволення потреб особистості і свідчать про рівень її соціальної зрілості. Засвоєні особистістю соціальні норми і вимоги, які становлять зміст її ціннісних уявлень, зумовлюють спрямованість її активності, вибір сфер і засобів реалізації нею своєї внутрішньої позиції, ставлення до тих чи інших явищ навколишнього життя. При цьому особистість починає будувати й узгоджувати свої взаємини з оточуючими, спрямовувати власні зусилля на самовдосконалення відповідно до своїх ціннісних орієнтацій, власних переконань і поглядів. Поведінка, яка підпорядкована системі власних моральних цінностей і є їх реалізацією, свідчить про звільнення особистості від ситуативних впливів, про її здатність до свідомого управління своєю активністю, в тому числі й соціальною. У зв'язку з цим моральні цінності набувають ролі внутрішнього механізму регуляції поведінки. Таке розуміння цінностей дає підстави розглядати їх не тільки як елементи мотиваційної структури особистості, а ще і як важливий елемент структури моральної свідомості, який виступає основою для здійснення людиною вибору тих чи інших соціальних нормативів. Оскільки цінності є за своєю суттю установкою на реалізацію у вчинках тих чи інших елементів матеріальної і духовної культури суспільства, їх вивчення - важлива ланка аналізу соціальної детермінації активності, а також соціально-психологічної адаптації особистості, свідченням якої є адекватне співвідношення її цінностей і цінностей суспільства (тобто індивідуалізоване відтворення у поведінці і діяльності соціально значущих норм і вимог). У зв'язку з цим очевидним стає тісне поєднання цінностей з ідеалами, оцінними критеріями особистості, які утворюють психологічну базу їх формування. У результаті такої функціональної єдності моральні цінності виступають у вигляді певного еталону для оцінки відповідних до конкретних умов зразків соціальної поведінки. Цінності, що характеризують моральне обличчя людини, не мають особливої форми реалізації, вони пронизують усю поведінку людини, всю її діяльність. Соціальний зміст діяльності, в якій виявляються моральні еталони об'єктивно характеризує ціннісну спрямованість особистості, і їй відповідає “...виникаюча в процесі життя й виховання людини стійко домінуюча система мотивів, в якій основні, провідні мотиви підпорядковують собі усі інші, характеризують будову мотиваційної сфери людини” [3, с.442].

Кожний віковий етап становлення особистості характеризується домінуванням певних уявлень про моральні цінності, що залежить від змісту її потреб, домагань, розвитку свідомості та самосвідомості в цілому, а також від тих соціальних умов, в яких вона перебуває. Характеризуючи такий складний компонент моральної свідомості, як моральний мотив, слід зазначити, що його правомірно розглядати як виявлення і як результат активності моральної свідомості, як такий його феномен, в якому дуже концентровано, хоча й неповно, виявляється моральна сутність особистості, як засіб, що забезпечує моральну цілісність особистості. Мотив, як обґрунтування вибору варіанта морального вчинку, являє собою сукупність причин й доводів, підсумком складного комплексу спонук та переживань особистості. За допомогою морального мотиву можна визначити рівень моральної свідомості й наміру учня.

Сутність морального мотиву обумовлена сутністю самої моралі. Все те, що сприяє регуляції людських взаємин на ціннісно-нормативній основі, відображене у спонуках до моральної дії і виступає як моральний мотив [10, с.71].

Як поведінковий компонент моральної свідомості, моральні відносини характеризують ставлення особистості до оточуючих. Під моральними відносинами розуміється ставлення людини, яке формується в результаті її взаємодії з оточуючими людьми та предметами на основі додержання норм моралі. Ставлення до оточуючих проявляється в поведінці підлітка, воно може здійснюватися у вчинках. Але ставлення може бути і прихованим, у цьому випадку тільки конфліктна ситуація може виявити позицію підлітка, його позитивну або негативну спрямованість, або байдуже ставлення до тих чи інших суспільних явищ. Моральні знання впливають на формування позитивного або негативного ставлення до суспільних явищ. Відповідне ставлення підлітків до людей, їх вчинків, їх взаємовідносин впливає на формування моральних знань. Моральні ставлення учнів до оточуючого соціального середовища, як і моральні знання, формуються в діяльності, у спілкуванні з однолітками, вчителями, батьками. Чим різноманітніший характер має діяльність школяра, чим ширше коло людей, з якими він спілкується, чим інтенсивніші і різноманітніші впливи на нього, тим складніше його суб'єктивне ставлення до суспільних явищ, до моральних норм та вимог, що найбільшою мірою характеризує моральне становлення особистості, яка формується.

За результатами проведеного нами дослідження, було виділено чотири групи підлітків з різними ставленнями до моральних норм: 1) підлітки, які активно, позитивно-стійко ставляться до моральних норм; 2) підлітки, які компромісно ставляться до моральних норм, в залежності від ситуації; 3) підлітки, які пасивно і недостатньо стійко ставляться до моральних норм; 4) підлітки, які негативно, нестійко ставляться до моральних норм.

Переважна більшість підлітків (80,3%) має компромісне ставлення до моральних норм, що вказує на залежність поведінки підлітка від ситуації та соціального оточення, в якому відбувається дія.

Підлітки з недостатньо стійким, пасивним ставленням до моральних норм (10,4%), на наш погляд, являють собою групу, що потребує пильної уваги з боку вихователів, бо в них в однаковій мірі ставлення до моральних норм може змінитися як на компромісне, так і на негативне.

Підлітки, що мають негативне, нестійке ставлення до моральних норм (6,2%), характеризуються стійкими формами аморальної поведінки, але ця група у відсотковому співвідношенні невелика; та не дивлячись на це, підлітки, що ввійшли до цієї групи, якнайбільше потребують пильної уваги як такі, що не можуть виконати соціально прийнятного завдання, тобто їх життєва компетентність у моральному відношенні зводиться нанівець.

На жаль, відсоток підлітків з активно, позитивно-стійким ставленням до моральних норм складає всього 3,1%, а це саме ті підлітки яких можна вважати життєво компетентними з точки зору моральності.

Психолого-педагогічне завдання, що постає перед учителем, - допомогти підліткам включитись у нову фазу становлення особистості, правильно зрозуміти суть принципів, що визначають поведінку дорослих. Необхідно дати їм відчути, наскільки підвищилась їх міра відповідальності за свої дії на даному віковому етапі, причому це конкретно має виявитися в їх нових підвищених обов'язках, у розширенні прав, у зміні ставлення до них з боку вихователів, бо саме з цього буде складатися їх моральна життєва компетентність у дорослі роки.

ІІ. Дослідження пристосованості підлітків до навколишнього середовища та ставлення до оточення

2.1 Експериментальні методи дослідження впливу Я - концепції на визначення життєвої перспективи у юнацькому віці

Методика “ Психологічна автобіографія “

Дана методика належить до ситуаційних психодіагностичних методик і була розроблена для оцінки ситуаційних особливостей життєвого шляху особистості. Методика дозволяє виявити особливості сприйняття значущих життєвих ситуацій, а саме найбільш важливих подій в житті людини. Це особливі ситуації тісно пов'язані з особистістю досліджуваного. Називаючи значущі події свого життя, людина переломлює їх через своє “ Я “.

Методику “ Психологічна автобіографія “ можна віднести до проективних методик, оскільки відповіді досліджуваних характеризуються невизначеністю та неоднозначністю. На перший план виступає особистісне значення відповідей - як змістовних характеристик названих подій ( тип, вид ), так і їх формальних особливостей ( кількість, “ вага “, вказана степінь значущості, час подій ).

Надійність даної методики полягає в тому, що вона дає можливість “ вловлювати “ найтонші нюанси в психічному стані досліджуваного. Тому надійність методики можна розуміти як аспект валідності.

Методика характеризується високою поточною валідністю ( достовірність відмінностей по всім показникам, як правило від р < 0,05 до р < 0,001 ) і може використовуватися як при обстеженні соматично здорових, так і соматично хворих.

Техніка проведення дослідження

Для отримання свідчень про переживання, пов'язані з найбільш значущими сферами життя, досліджуваному пропонується перерахувати найбільш важливі, з точки зору досліджуваного події минулого і майбутнього життя. Кількість подій не обмежується. Потім досліджуваного просять дати кількісну оцінку кожній події і вказати приблизну дату. Розроблений бланк обстеження, а також таблиці обробки даних.

Далі опишемо основні показники за якими проводиться аналіз результатів обстеження.

1. Продуктивність сприйняття образів життєвого шляху ( визначається по кількості названих подій ).

2. Оцінка подій.

А. Значущість життєвих подій ( визначається за “ вагою “, якою наділяє досліджуваний ту чи іншу подію ).

Б. Степінь впливу подій ( відповіді досліджуваного поділяються по степені впливу на події, які здійснюють значний вплив ( 4 - 5 балів), помірний вплив ( 3 бали), малий вплив ( 1 - 2 бали)).

3. Середній час ретроспекції та антиципації подій ( для отримання показника середнього часу ретроспекції подій слід сумувати час, який пройшов після кожної вказаної події і поділити отриману суму на загальну кількість подій минулого. Аналогічно визначається показник середнього часу антиципації подій.

4. Зміст подій.

А. Тип і вид значущих подій.

Типи подій :

І. Біологічний ( наприклад травма, народження дитини ).

ІІ. Особистісно - психологічний ( наприклад, вибір життєвого шляху, події пов'язані з використанням вільного часу ).

ІІІ. Тип подій, які належать до змін фізичного середовища ( наприклад : землетрус, політ )

ІV. Події, які належать до змін соціального середовища ( шлюб, просування по службі ).

За видом події можуть належати до наступних життєвих сфер :

1. батьківська сім'я;

2. шлюб;

3. діти;

4. місце проживання;

5. здоров'я;

6. “ Я “;

7. суспільство

8. міжособистісні відносини;

9. матеріальне становище;

10. навчання, підвищення кваліфікації;

11. робота;

12. природа.

Методика “ Тест двадцяти суджень “ ( Хто я такий ? )

Дана методика дозволяє визначити соціальну підсистему “ образу Я “, в якій відображені сприймання, оцінка та переживання людиною самої себе - носія певних соціальних відносин ( або встановити так звану “ соціальну ідентичність “ за Ф. Патакі ).

“ Тест двадцяти суджень “ являє собою особистісний опитувальник, варіант нестандартизованого самозвіту, який наближений до проективних методик дослідження особистості. Дає можливість дослідити само відношення індивіда.

Методика запропонована М. Куном і Т. Мак - Партландом у 1954 році. Теоретичною основою створення даної методики є розроблюване М. Куном розуміння особистості, операціональну сутність якої можна визначити через відповіді на питання : “ Хто я такий ? “, яке людина задає собі сама, чи яке їй задає інша особа.

“ Тест двадцяти суджень “ заснований на використанні не стандартизованого самоопису з наступним контент - аналізом, який проводиться на основі виділення таких категорій :

1. судження - найменування ( ім'я, вік, етнична приналежність );

2. соціально - рольові судження;

3. оцінні судження;

4. форми активності й схильності;

5. “фізичне Я “;

6. компетентність - самовизначення;

7. особистністні характеристики;

8. інші судження.

Вибір даних психодіагностичних методик обумовлений метою нашого дослідження : вивчення впливу Я - концепції на визначення життєвих перспектив у юнацькому віці.

На нашу думку, для вивчення образу “ Я “, життєвого шляху особистості найбільш доцільно використовувати проективні методики, які дають можливість вивчити суб'єктивну сторону життя людини.

3.2 Аналіз одержаних результатів

В дослідженні взяли участь 47 дітей віком 15 - 16 років. Дослідження проводилось у загальноосвітній школі № 11 м. ІДослідження проводилось груповим методом з середини січня до початку березня 2007 року.

Спочатку ми проводили методику “ Психологічна автобіографія “ Отже опишемо результати даної методики.

Як ми вже зазначали, дана методика є ефективною при вивченні життєвого світу особистості, який завжди є опосередкуванням її внутрішнього світу. Методика дозволяє визначити найбільш важливі події, які мали місце у минулому індивіда, а також визначити певні бажані для неї життєві плани, задуми до реалізації яких вона прагне, тобто дає можливість виявити перспективу особистісного розвитку.

В результаті кількісної та якісної обробки результатів були отримані відповідні показники, які будуть описані нижче згідно визначених у попередньому параграфі параметрів.

1.Продуктивність сприйняття образів життєвого шляху.

В цілому, повинна бути вказана достатня кількість подій. Чим більше подій називає досліджуваний, тим вища його загальна продуктивність, що характеризує, як правило, насиченість психологічного часу, легкість актуалізації образів минулого і майбутнього, а також адекватність психічного стану і соціальну адаптованість. Особливо важлива ознака наявність відповідей про майбутні події та сумні. Чим менше таких відповідей, тим більше хвилювання за майбутнє, витіснення хвилюючих подій і психотравмуючих подій минулого.

В таблиці наведені дані, які свідчать про наявність достатньої кількості подій у відповідях досліджуваних - 25,08 %.

Таблиця. Кількість подій

Загальна кількість подій	Кількість минулих подій	Кількість майбутніх подій	Кількість радісних подій	Кількість сумних подій
25,08 %	14,12 %	11,12 %	21,59 %	3,48 %

Даний показник загальної кількості подій збігається з нормативними даними.

Як ми вже зазначали, це свідчить про високу продуктивність та насиченість психологічного часу індивіда. Проте, врахування тільки кількісного показника не достатнє. Для виявлення особливостей життєвого шляху, перспектив особистості не менш важливим є якісний показник. Мається на увазі зміст подій. Часто відмічаються несерйозні та легковажні відповіді ( наприклад, вперше спробував алкогольні напої; люди і покемони ( популярні герої з мультфільму ) будуть жити на Марсі тощо ).

Якщо повернутися до кількості подій, то, як ми бачимо з таблиці 1, переважають радісні події - 21,59 %. Це означає, приблизно 21,59 % досліджуваних надали перевагу радісним подіям.

При порівнянні з кількістю сумних подій ми бачимо значне переваження радісних подій. Показник сумних подій становить 3,48 %. Можливо, така тенденція пов'язана з юнацьким максималізмом, коли людина ніби дивиться на світ через рожеві окуляри, звертаючи увагу на приємні, веселі сторони події, не враховуючи при цьому наслідків чи труднощів, які можуть виникати на шляху до досягнення цілі.

Також, як ми бачимо, переважає кількість минулих подій ( 14,12 % ) порівняно з майбутніми ( 11,12 % ). Звичайно, майбутнє є більш невизначеним і непередбачуваним, тому і події майбутнього називається менш впевнено. Майбутнє пов'язане з прогнозуванням, плануванням подальшого життя і, переважно, називаються події найближчого часу.

2. Оцінка подій.

А. Значущість життєвих подій.

Чим більша “ вага “ життєвих подій, тим вища значущість тих чи інших подій ( бажаних, майбутніх чи минулих, а також подій, які належать до різних типів і видів).

Таблиця. “Вага подій”.

Загальна “вага“ подій	“Вага“ минулих подій	“Вага” майбутніх подій	“Вага” радісних подій	“Вага” сумних подій
81,44 %	37,25 %	48,70 %	98,59 %	8,59 %

Отже найбільш значущими є події майбутнього ( 48,70 % ) і радісні події ( 98,59 % ).

Тобто 48,70 % відповідей досліджуваних вказують на значущість майбутніх подій і 37,25 % - минулих.

Відмінність між показниками значущості радісних і сумних подій більш різка : радісні події - 98,59; сумні - 8,59 %.

Такі результати можна пояснити специфікою юнацького віку. Як відомо, для цього віку характерно прагнення визначити власні цілі, перспективи, знайти себе і своє місце у житті. Проте досягнення поставлених цілей вимагає відповідальності, наполегливості і терпіння, що не завжди враховується у юності. Молодь вступає у доросле життя з великими планами, задумами і одночасно, не маючи достатнього досвіду, не будучи готовими долати перешкоди на шляху до реалізації власних цілей.

Як ми бачимо, низьким є показник значущості сумних подій. Для людини характерна опора на позитивні переживання. Але значне переваження радісних подій може бути пов'язане із бажанням знецінити події, які були травмуючими ( чи є ) для індивіда, з прагненням забути їх.

Таблиця. Степінь впливу подій

Кількість значних подій	Кількість подій помірного значення	Кількість менш значних подій
21,27 %	2,08 %	1,57 %

Перевага надається більш високим оцінкам подій. Називаються головні події життя і зрозуміло, що вони здійснюють значний вплив.

3. Середній час ретроспекції і антиципації подій.

Найбільш важливий діагностичний показник - віддаленість названих подій в минуле. Чим вона менша, тим більше людина відкрита досвіду теперішнього. Чим більша віддаленість подій в минуле (середній час ретроспекції), тим більша степінь їх реалізованості. Чим більша віддаленість подій в майбутнє ( середній час антиципондії ), тим більша степінь їх потенційності.

Таблиця. Середній час антиципації і ретроспекції подій

Середній час антиципації	Середній час ретроспекції
Радісні події	Сумні події	Події в цілому	Радісні події	Сумні події	Події в цілому
3,25%	0,19%	3,44%	4,19%	0,70%	4,89%

У відповідях спостерігається схильність називати більш віддалені події минулого і більш близькі майбутнього. Легше пригадати минулі події ніж передбачити майбутні, які характеризуються невизначеністю, особливо в наш час.

В цьому аспекті нас найбільше цікавить середній час антиципації подій, оскільки він визначає цілі особистості, перспективи її розвитку. Як ми вже зазначали, чим більша віддаленість подій у майбутнє, тим більша степінь їх потенційності, тобто можливості реалізувати їх. Для цього необхідні знання своїх здібностей, інтересів, що приходять в процесі самопізнання.

Якщо цього немає, то індивід не може визначити свої цілі, тобто переживає певні труднощі в особистому самовизначенні.

За результатами нашого дослідження переважає показник середнього часу ретроспекції : 4,89%, а показник середнього часу антиципондії становить 3,44 %. Середній час ретроспекції вказує на міру реалізованості минулих подій, тобто, на основі цього можна робити висновки наскільки повноцінним є життя людини. Це може бути показником рівня задоволеності життям.

Переважання середнього часу ретроспекції може вказувати на те, що у цьому віці є тенденція “ жити сьогоднішнім днем” не задумуючись, особливо, над майбутнім.

5. Зміст подій.

Тип і вид значущих подій.

Даний показник дає змогу виявити найбільш значущі для юнацького віку події, тобто події, які посідають важливе місце у житті юнаків. Цей показник характеризує змістовну сторону відповідей досліджуваних.

Таблиця.“ Вага” подій в залежності від їх змісту

Тип подій	Вид подій
І	ІІ	ІІІ	ІV	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
8,83%	44,48	-	34,27	-0,40	6,14	4,74	1,93	-1,40	26,6	1,80	10,36	3,70	25,89	6,61	0,31

Якщо розглянути тип подій, то тут на перший план виступають події, пов'язані з особистісно-психологічними змінами ( наприклад, вибір життєвого шляху, події пов'язані з проведенням вільного часу). Серед відповідей досліджуваних зустрічаються, наприклад, такі : “Дуже гарно зустріла Новий рік”; “Виїзд за кордон”; “Почав займатися спортом”; “Стану аптекарем” та ін). Події даного типу назвали 44,48% досліджуваних ( ІІ тип).

Увага до власної особистості - типове явище у даному віці. Відкриття власного “Я”, самопізнання, самоаналіз займають важливе місце у житті юнаків та дівчат, і є важливою умовою становлення особистості у ранньому юнацькому віці.

На другому місці події, які належать до змін соціального середовища ( шлюб, просування по службі ). Події цього типу зустрічаються у 34,27 % досліджуваних ( ІV тип подій ).

В цій сфері переважали події майбутнього і типовими відповідями були такі : “ Одружуюся “; “Поступлю у вищий навчальний заклад” ”Перейшла у нову школу”, тощо).

Тут спостерігалась тенденція до називання загальних подій, наприклад: “Поступлю у вищий навчальний заклад”. Який саме заклад? На який факультет? Відсутність конкретних відповідей може свідчити про не чіткість представленості у свідомості індивіда конкретних цілей та задач, а також способів їх досягнення.

Далі , за значущістю, ідуть події біологічного типу ( травма, народження дитини) - І тип подій, йому належить 8,83% відповідей досліджуваних. Тут називались такі події, як :”Перенесла операцію”; “Народження сестрички”. Багато відповідей пов'язані із створенням у майбутньому власної сім'ї.

Щодо подій, пов'язаних із зміною фізичного середовища (землетрус, політ) то вони виявились не важливими. Можливо, це пояснюється байдужим ставленням до екологічних проблем, низьким рівнем екологічної самосвідомості, культури.

Виділення виду подій дозволяє визначити найбільш важливі сфери життя у юнацькому віці.

Серед виду подій домінуючими є події життя, пов'язані з власним “Я”. Як ми вже говорили, переживання пов'язані з відкриттям свого “Я” характерні для цього віку. 26,6% відповідей належить до цього виду. Сюди можна віднести події пов'язані з особистими переживаннями певних подій, наприклад, першого кохання; тут мова йде про “відкриття” в собі нових почуттів та їх переживання.

На другому місці - події пов'язані з навчанням та підвищенням кваліфікації - 25,89% досліджуваних відзначали події, пов'язані з даною сферою життя, як важливі. Сюди входить вибір навчального закладу, професійне самовизначення, тобто визначення професійних інтересів, схильностей. І знову ж таки тут переважають загальні відповіді :” Поступлю в інститут”; ”Отримаю роботу, яка мене цікавить”.

Звичайно, дане питання цікавить старшокласників, адже перед ними стоїть завдання професійного самовизначення, виявлення та усвідомлення своїх інтересів, здібностей і відповідно, вибір спеціальності.

10,36% досліджуваних відмітили важливість сфери між особистісних стосунків. Центральне місце тут належить спілкуванню з ровесниками, друзями, як з дівчатами, так і з хлопцями. Наприклад, “познайомилась з людиною, яка стала моїм найкращим другом”; “гарно провів з друзями своє день народження”, тощо.

Спілкування у цьому віці займає важливе місце, адже через інших, в процесі взаємодії з іншими індивід пізнає себе.

Менш важливими є події пов'язані з роботою (16,61% ), одруженням ( 6,14 % ), сім'єю, матеріальним становищем ( 3,70 % ). Це, можливо, пов'язано з тим, що ці події, пов'язані з більш далекою перспективою, а події, пов'язані з навчанням та спілкуванням - ближньою.

Хоча відповіді пов'язані з даною сферою життя займають значне місце серед загальної кількості відповідей, але не є домінуючими для даного віку.

Найменш значущі події пов'язані з батьківською сім'єю ( - 0,40 % ) та здоров'ям ( - 1,40 % ). Це зумовлено прагненням відокремитись від батьківської опіки і самостійно планувати своє життя.

Легковажне становлення до власного здоров'я є наслідком браку інформації щодо здорового способу життя, несформованістю відповідального ставлення до фізичного стану організму.

Також спостерігається відсутність інтересу до суспільного життя, відсутність активної громадянської позиції ( 1,80 % досліджуваних згадали про події пов'язані із суспільними змінами ).

І знову констатуємо відсутність зацікавленості зовнішнім природнім середовищем ( 0,31 % ).

Отже, узагальнюючи все вище сказане можна виділити такі основні аспекти :

Методика “ Психологічна автобіографія “ дозволяє визначити важливі минулі події, які мали місце в житті людини, а також визначити перспективи її розвитку.

Аналіз та узагальнення результатів дослідження за даною методикою дозволяє зробити наступні висновки :

1. В цілому можна говорити про високу продуктивність сприйняття образів життєвого шляху.

Відмічається тенденція до переважання кількості радісних подій - 21,59 % над сумними подіями.

Також переважає кількість минулих подій - 14,12 % порівняно з майбутніми - 11,12 %.

2. Найбільш значущими є події майбутнього і радісні події. Різниця між значущістю радісних і сумних подій досить велика : 98,59 % і 8,59 %. Такі результати можуть бути наслідком юнацького оптимізму та максималізму.

3. Щодо степені впливу подій, то перевага надається більш високим оцінкам, оскільки індивід називає важливі події свого життя і, зрозуміло, що вони здійснюють значний вплив на особистість.

4. У відповідях спостерігається схильність називати більш віддалені події минулого ( середній час ретроспекції ) і більш близькі майбутнього ( середній час антиципації ).

5. У житті юнаків та дівчат важливе місце займають події пов'язані з розвитком власного “ Я “ ( це стосується і виду, і типу подій ). Також важливе значення надається подіям, які пов'язані із змінами соціального середовища ( 34,27 % ) та подіям, які пов'язані з міжособистісними стосунками ( 10,36 % ). Поряд із значущістю власного “ Я “ ( 26,6 % ) важливе місце займає навчання. (25,89%)