Встановлення внутрішніх програм в немовлячому віці

Формування і розвиток особистості - це процес утворення людської одиниці, яка поєднує в собі риси національні, загальнолюдські, суспільно-значущі та індивідуально-неповторні, хід і результат яких відбувається під впливом середовища, спадковості, виховання. Завдяки цьому кожна дитина реалізує своє природне право бути оригінальною, неординарною, власною індивідуальністю, мати своє "я". Від народження до зрілості людина проходить великий і складний шлях розвитку. Умовно виділяємо 4 напрями розвитку особистості:

тілесний (включає зміни росту, ваги, м'язів, удосконалення органів, відчуття, осанки);

психічний (розвиток пізнавальних, вольових, емоційних можливостей, психічних властивостей і рис характеру);

соціальний (включення в життя суспільства, громади, нації, держави; зміни в помислах і поведінці; міжособистісних стосунках у школі, дитячих об'єднаннях);

загальний (розвиток інтелекту, кмітливості, ерудиції, світогляду, інтересів, а також духовних, культурних і творчих якостей).

Розвиток дитини - це складний процес. Він відбувається під впливом, як зовнішніх, так і внутрішніх сил, що властиві людині, як кожному живому і виростаючому організмові.

До зовнішніх впливів відносяться перш за все умови матеріального життя суспільства, природне і соціальне середовище, спеціально спрямована діяльність педагогів з формування у дитини якостей, необхідних для її участі в житті суспільства, тобто виховання; рідна (материнська) мова, фольклор.

Соціальні фактори формування особистості визначаються соціальним станом людини в суспільстві, на виробництві, у побуті, в сім'ї, її трудовою і громадською активністю, її відношенням до Батьківщини, праці, суспільства, навколишніх людей, самого себе. Соціальні фактори випливають із соціального середовища, де знаходиться дитина.

Середовище - це є поняття досить складне, так як включає у себе все, що знаходяться навколо дитини від народження і до кінця життя, починаючи із сім'ї і закінчуючи соціальним середовищем. Соціальне середовище характеризує те суспільство, де дана людина народилася, розвивалася і виховувалася. Варто відзначити, що людина пасивно не формується під впливом середовища. Суспільне середовище фатально не визначає якості особистості дитини. Одні і ті ж суспільні умови життя людини приводять до різного рівня духовного, морального і інтелектуального розвитку. Формування особистості ґрунтується на цій закономірності.

Соціальні фактори є різноманітними. Вплив їх може бути навмисним і ненавмисним, тобто стихійним, керованим і не керованим, тривалим і короткочасним, об'єктивним і суб'єктивним, запрограмованим і випадковим, необхідним і можливим.

Суспільний лад, державна політика, політика окремих груп, праця, наука, школа, навчання, виховання, побут, сім'я, література, мистецтво, спорт стають факторами формування особистості.

До внутрішніх факторів, що впливають на розвиток і формування особистості в першу чергу варто відзначити спадковість. Завдяки спадковості людина зберігається як природна істота. У спадковість входить генетична програма людини, що визначає його генотип, а також те, що породжується внутрішньоутробним розвитком (вроджені якості) в перші місяці після народження дитини. До біологічних факторів відносимо і турботу дитини про власне здоров'я; спадкові та вроджені індивідуальні властивості нервової системи, її реактивність, імпульсивність, особливості функціонування органів чуття мовного апарату. Структурно-функціональні властивості вищої нервової системи, що визначають особливості відображувальної діяльності мозку є індивідуальними, що приводить до різниці у здібностях. Однак кожна дитина спадкує складну конструкцію головного мозку, що забезпечує йому необмежені можливості розвитку.

1. Особливості немовлячого віку

1.1 Особливості розвитку людини в немовлячому віці

Швидке фізичне зростання немовляти сприяє активному розвитку її психіки.

Ріст здорової дитини-немовляти за перший рік її життя збільшується приблизно в 1,5 раза, а вага становить майже 9- 10 кг. Немовля відрізняється від дорослого пропорціями тіла. Воно має порівняно велику голівку, що становить 1/4 всього тіла (у дорослого 1/8), короткі ніжки, що становлять приблизно 1/3 всієї довжини тіла. Ріжуться молочні зубки.

Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку до кінця першого року життя 850-900 г. Швидко розвиваються аналізатори, зокрема, їх мозкові частини, встановлюються зв'язки між різними ділянками кори, що відповідає збільшенню питомої ваги набутих реакцій у житті дитини.

Специфічна реакція усмішки дитини на обличчя матері є показником того, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини вже склалася. Цю соціальну ситуацію зв'язку дитини з дорослим Л.С. Виготський назвав соціальною ситуацією «МИ». Це говорить про нерозривну єдність дитини і дорослого. Дитина нічого не може без дорослої людини. Життя Та діяльність дитини немов вплетені в життя та діяльність дорослого, який доглядає за нею. Ситуація комфорту малюка залежить від дорослої людини [10].

Соціальна ситуація сумісного життя дитини з матір'ю призводить до виникнення нового типу діяльності - безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері. Як показали дослідження Д.Б. Ельконіна і М.І. Лісіної, специфічна особливість цього типу діяльності заключається в тому, що предметом цієї діяльності є інша людина. Та коли предметом діяльності є інша людина, то така діяльність і є спілкування. Важливо не те, що роблять люди один з одним, підкреслював Д.Б. Ельконін, а те, що предметом діяльності стає інша людина.

Спілкування такого типу в немовлячому віці дуже яскраво виражено. З боку дорослого дитина стає предметом діяльності. З боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм впливу на дорослого. Дуже швидко голосові реакції дитини стануть емоційно активним закликом, хникання перетвориться в поведінковий акт, спрямований на дорослого. Це ще не мова в повному розумінні слова. Це лише тільки емоційно-виразні реакції.

Спілкування в цей період повинно носити емоційно-позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічного здоров'я.

Спираючись на психологічні та педагогічні факти, слід підкреслити, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини-немовляти - це: ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація «МИ», соціальна ситуація комфорту. Показником існування такої соціальної ситуації є позитивний емоційний фон, який є умовою нормального фізичного та психічного розвитку дитини. Цей емоційно-позитивний фон необхідно постійно підтримувати, для чого людство і створило ерзаци присутності дорослого - пустушку та колисання [8].

Отже, провідною діяльністю дитини в немовлячому віці є емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, яка формується у дитини, - це потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись з дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. Д.Б. Ельконін писав: перше, що ми повинні виховати у наших дітей і що розвивається протягом всього дитинства - це потреба дитини в людині, спочатку матері, батьку, потім друзях, товаришах, в колективі і нарешті - в суспільстві. На розвиток цієї потреби слід звернути особливу увагу: з дитиною необхідно розмовляти, посміхатися, розповідати казки, не посилаючись на те, що дитина ще не розуміє того, що говорить дорослий.

Перші ознаки спілкування були описані М.І. Лісіною. Це увага, інтерес до іншої людини (дитина дивиться, прислухається до голосу); емоційний відгук на появу дорослого; намагання звернути на себе увагу, бажання отримати заохочення, певне ставлення до того, що дитина робить. Дефіцит спілкування в немовлячому віці має негативний вплив на все наступне психічне життя дитини. Користуючись словами Е. Еріксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини «основу довіри» або недовіри у ставленні до зовнішнього світу. Відсутність любові між оточуючими дитину людьми і любові до дитини, на думку дослідників, обтяжить вирішення всіх вікових завдань, які будуть виникати перед дитиною протягом етапів розвитку (Г. Бронсон).

Дослідження сім'ї як основної ланки, в якій починається психічний розвиток дитини, підтверджують положення про те, що спілкування дитини і дорослого на першому році життя є провідним типом діяльності дитини. У цій діяльності виникають і розвиваються основні психологічні новоутворення немовляти [12].

Немовлячий період складається з двох підперіодів:

I період - до 5-6 місяців;

II період - від 5-6 місяців до 12 місяців.

Основні віхи фізичного розвитку немовляти і середньостатистичні терміни їх виникнення такі:

1 місяць - дитина піднімає підборіддя;

2 місяць - піднімає груди;

3 місяць - тягнеться за предметом, але, як правило, промахується;

4 місяць - сидить з підтримкою;

5-6 місяців - захоплює рукою предмети;

7 місяць - сидить без підтримки;

8 місяць - сідає без сторонньої допомоги;

9 місяць - стоїть з підтримкою, повзає на животі;

10 місяць - повзає, спираючись на руки і коліна, ходить, тримаючись двома руками;

11 місяць - стоїть без підтримки;

12 місяць - ходить, тримаючись однією рукою.

Рухи немовляти дуже складні і зв'язані з цілісним сприйманням, з'єднаним з відчуттями різних модальностей.

Перший період характеризується тим, що йде надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних систем. Н.М. Щелованов помітив закономірність: у людини сенсорні процеси в. своєму розвитку випереджують розвиток рухів. Котенята народжуються сліпими, щоб вони не розбігалися від матері. У птахів яскраво виражений механізм імпринтінга, який прив'язує їх до матері. У дитини таких механізмів немає. Його поведінка будується під контролем сенсорики.

1.2 Рефлекси у немовлячому віці

У новонародженої дитини спостерігається ціла низка безумовних рефлексів. Довічні автоматизми: рогівковий, кон'юктивальний, сухожильні рефлекси. Транзиторні рефлекси: смоктальний, пошуковий, хоботковий, долонно-ротовий (Бабкіна), хапальний (Робінсона), обхоплювальний (Моро), рефлекс опори, автоматичної ходи, повзання (Бауера), рефлекс Таланта, Переса, рефлекс Керніга (до 4-6 місяців), рефлекс Бабінського (до 1-2 років).

У віці 1 місяця зникає фізіологічний ністагм, з'являється слухове зосередження, дитина відтворює окремі звуки, з'являється перша посмішка. У віці 2 місяців виразніше стають зорове та слухове зосередження, дитина довго дивиться на предмет, повертає голову в бік дорослого або на звук, тримає голову 1-1,5 хв. у вертикальному положенні, швидко відповідає посмішкою, агукає. У віці 3 місяців відзначається стійкий зоровий рефлекс на годування, впізнає матір, лежачи на животі, піднімає тулуб, високо піднявши голову. Добре утримує голову у вертикальному положенні, перевертається зі спини на бік. Повертає голову за предметами. У 4 місяці дитина розрізняє кольори та музичні звуки. Зникає гіпер-тонус верхніх кінцівок і рухи стають вільними. Дитина обмацує предмети та іграшки і захоплює їх. Повертається зі спини на бік і на живіт. Голосно сміється. Гукання стає довшим, з'являються співучі і гортанні звуки. Наприкінці 5 місяця дитина впізнає матір по голосу, розпізнає інтонації голосу, бере з рук іграшки і утримує їх в руках. Повертається зі спини на живіт, може рівно стояти при підтримці під пахви. їсть з ложечки напівгусту та густу їжу. У віці 6 місяців промовляє окремі склади (ма, ба, да), вільно бере іграшки і довго ними бавиться, перекладає їх з однієї руки в іншу. Самостійно сидить, перевертається з живота на спину, намагається повзти. Добре їсть з ложечки, п'є з чашки невелику кількість рідкої їжі. У 7 місяців дитина самостійно тягне до рота пляшечку, довго повторює склади (лепече), добре повзає, п'є з чашки, на питання „де?" шукає і знаходить поглядом предмет. У віці 8 місяців дитина цікавиться своїм відображенням у дзеркалі, дивиться на дії іншої дитини і сміється або лепече. Наслідує дії дорослих. Самостійно сідає, лягає. Тримаючись за бар'єр руками, сама встає, стоїть, опускається, переступає, знає своє ім'я та імена близьких. У віці 9 місяців дитина звертає увагу дорослих на себе, робить танцювальні рухи, виконує прості завдання (дай руку, па-па), п'є з чашки, підтримуючи її руками. У віці 10 місяців дитина добре орієнтується в назвах предметів, промовляє окремі слова (мама, баба), знає назви окремих об'єктів (собака -гав-гав, корова - му-му), виконує різні дії, ходить, тримаючись за руки дорослого, наслідує дорослого. Закріплюються навички охайності. В 11 місяців дитина довго самостійно бавиться з іграшками (збирає пірамідки). Самостійно стоїть, робить перші кроки. Виконує різні дії. Промовляє перші слова. У віці 12 місяців розрізняє предмети за формою, впізнає фото дорослих, самостійно починає ходити. Вимовляє 5-10 слів, виконує вивчені дії, легко повторює нові слова. На 2 році життя удосконалюється координація рухів, посилюється контроль зі сторони зору. Рухи стають чіткішими. Дитина довго ходить, змінює положення, ходить по обмеженій поверхні шириною 15-20 см, піднятою над підлогою на 15-20 см. Швидко розширюється запас слів. Наприкінці 2 року користується простими реченнями, має у запасі 200-400 слів. Удосконалюються гра і дії з предметами (годує ляльку, нанизує кільця на стрижень). Самостійно їсть спочатку густу, а потім і рідку їжу ложкою, частково, з допомогою дорослого, роздягається [5].

Відхилення у психомоторному розвитку спостерігаються при багаточисленній спадковій, вродженій та набутій патології (хвороба Дауна, галактоземія, хвороба Тея-Сакса, гіпотиреоз, гідроцефалія, мікроцефалія, наслідки менінгіту, енцефаліту, пологового ураження ЦНС та ін.).

Претанальна (дородова) стадія та її фази. Розвиток людини розпочинається ще до її народження і проходить такі етапи: зародження (утворення зі статевих клітин зародка), розвиток в організмі матері, народження дитини.

В організмі матері створюється оптимальні умови для розвитку зародка, які відповідають його фізіологічним особливостям, і в яких він найкраще захищений від температурних коливань, травм та впливу хвороботворних мікробів. Зародок із самого початку існування взаємодіє з організмом матері. У його розвитку реалізується спадково закріплена і передана в генах батьків програма побудови людського організму, систем його органів та їх функцій [18].

Період від запліднення яйцеклітини до народження дитини триває дев'ять місяців (280 днів). Розвиток дитячого організму протягом цього часу проходить дві фази: ембріональну (перші три місяці) та фетальну (від трьох місяців до народження). В ембріональній фазі людський зародок у стислі строки проходить скорочено основні стадії еволюції живих організмів - від одноклітинних істот до приматів. У фетальній стадії він стає плодом, набуваючи виразних людських рис у будові тіла, нервової системи. Швидко розвивається головний мозок. У його корі, утворення якої починається вже на восьмому тижні, після чотирьох місяців посилюється ріст зовнішнього її шару. Внутрішній шар росте повільніше, внаслідок цього утворюються борозни й звивини. Формуються інші шари головного мозку, утворюються механізми безумовних рефлекторних актів.

Рефлекс - закономірна реакція організму на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана через центральну нервову систему у відповідь на подразнення рецепторів.

Безумовний рефлекс - природжений рефлекс, стереотипна реакція організму на біологічно значимі впливи зовнішнього чи внутрішнього середовища.

Протягом претанального періоду всі життєві потреби дитячого організму забезпечує мати. її організм здійснює зв'язок плоду із зовнішнім середовищем. Вже на цьому етапі розвитку дитячого організму виявляються різні рефлекторні акти і «спонтанні» рухи плода, зачатки тактильної, температурної, больової, вестибулярної, звукової, вібраційної, смакової, нюхової чутливості. При повторенні одного й того ж подразника реакція плода згасає.

Це свідчить про їх рефлекторну природу, про виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку плода. Експериментально доведено можливість утворення умовних рефлексів у плода та в недоношених дітей. Це означає, що в останні місяці свого утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття [15].

Стадія немовляти, фаза новонародженості. У позаутробному житті дитини, а саме у першій стадії немовляти (від народження до року) виділяють коротку, але надзвичайно важливу фазу новонародженості (триває до чотирьох тижнів). Починається вона з акту народження - радикальної зміни способу життя дитини, перевірки її готовності до позаутробного існування, пристосування до нових умов. Відокремившись фізично від матері, немовля починає дихати легенями, отримуючи кисень з повітря, а не з крові матері, ззовні приймати їжу, перетравлювати її і виділяти непотрібні організму речовини. Протягом перших тижнів життя організм певною мірою адаптується до нового (сухішого, холоднішого, світлішого, різноманітно озвученого) середовища, в якому безупинно відбуваються зміни, часом різкі й несподівані.

Новонароджена дитина має своєрідні анатомо-фізіологічні ознаки: вагу, довжину тіла, розвиток м'язів і кісток, нервової системи. Так, 70 % її тіла становить вода, вага - приблизно 3-3,5 кг, довжина тіла - 48-50 см. М'язи, зв'язки, кістки ще дуже слабкі, нервові механізми не сформовані. Проте нервова система дитини морфологічно (за зовнішнім виглядом, будовою) вже складена. Вага головного мозку становить приблизно 372-400 г. У корі великих півкуль є основні борозни й звивини, така сама кількість нервових клітин, що й у мозку дорослої людини. Проте більшість нервових провідних шляхів ще не покриті мієліновою оболонкою (жироподібною речовиною), наслідком чого є дифузний (розсіяний) характер усіх реакцій дитини. Нервові клітини головного мозку малої Дитини мають ще невеликий потенціал працездатності, швидко втомлюються. Тому в перші тижні життя дитина майже увесь час спить. Активність її виявляється у вроджених чуттєвих і рухових реакціях [7].

Основним пізнавальним органом дитини є рот. Але більш сформованими та енергійними є пов'язані з харчуванням рухи (ссання, ковтання, випльовування, мімічні рухи). Тому важливе значення має природне годування Дитини, яке позитивно впливає на її фізичний, психічний розвиток. Крім харчових рефлексів дитині потрібні також рухи грудної клітини та діафрагми, що забезпечують нормальне дихання.

У новонародженої дитини є чимало рухів, що мають захисне значення: активно захисні рухи (розширення і звуження зіниць, кліпання, зажмурювання, чхання, кашель, випльовування тощо), пасивно захисні реакції (насторожування, завмирання тощо), рефлекси чіпляння.

У перші дні після народження найбільше значення в життєдіяльності дитини мають аналізатори (тактильні, смакові, нюхові, температурні, вестибулярні) і відповідні їм форми чутливості. На звукові подразники новонароджені реагують легким тремтінням повік, незначною зміною пульсу та дихання. Звуки людського голосу викликають більш жваву реакцію. Дещо пізніше починає функціонувати зоровий аналізатор. З появою зорового і слухового зосередження помітно збільшується час неспання дитини, який заповнюється своєрідною активністю, що стає джерелом нових вражень; виникає елементарна пізнавальна активність, пов'язана з потребою в нових враженнях.

Наприкінці першого місяця дитина вперше ніби «визнає» матір: пильно й осмислено дивиться в її очі, неквапно й широко їй усміхається. У маляти з'являється весела міміка, блиск оченят, воно глибоко дихає, простягає ручки, перебирає ніжками. Тривалість такого емоційно-мімічного стану стає довшою, він переноситься й на інших людей, які звертаються до дитини. Це - потреба в людині, у спілкуванні з нею [10].

Друга фаза розвитку немовляти. Під впливом природних і нових потреб, що виникають на їх основі (у враженнях, спілкуванні з дорослими), у дитини швидко розвиваються форми активності й функції, які їх задовольняють. Цьому сприяють: фізичний ріст; розвиток нервової, сенсорної, моторної систем; поява перших форм спілкування з дорослими.

До кінця першого року життя немовля росте швидко: його зріст становить 70-75 см, а вага - 9-10 кг. Прорізуються молочні зуби. Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку однорічної дитини досягає в середньому 850-900 г. Швидко розвиваються аналізатори, зокрема центральні їх мозкові частини; у корі великих півкуль головного мозку відбуваються процеси аналізу і синтезу зовнішніх сигналів. Протягом першого півріччя життя аналізаторні функції швидко вдосконалюються, про що свідчить чіткіше диференціювання різноманітних сигналів. У дев'ять місяців діти розрізняють основні кольори, форми тіл (куб, куля, циліндр, конус).

З'являються перші форми спілкування дитини з дорослими. Протягом першого півріччя дитина починає розрізняти серед інших об'єктів людину. Вже з трьох місяців вона пізнає матір, зосереджує увагу на інших людях, фіксує їх зором і слухом, у чотири-п'ять - розрізняє близьких та чужих людей; у вісім-дев'ять - при спілкуванні з дорослими виникають і перші ігри. Згодом дитина починає гратися сама, надаючи перевагу грі з дорослими.

Диференціюються і функції різних форм домовного спілкування. Якщо спочатку дитина кричить від болю, голоду, реагуючи на дискомфортну ситуацію, то з часом її крик стає звертанням, засобом впливу на інших, у ньому з'являються різні модуляції (гнів, радість, нетерплячість, скарга, переляк). Збагачуються звукові інтонації та арсенал виразних рухів дитини, виникає зв'язок між ними і певними реакціями на них дорослих [11].

Постійно взаємодіючи з дорослими, дитина починає реагувати на їх мову, розуміти слова. Поступово у процес спілкування дитини з дорослими залучаються і мовні засоби, спочатку у формі розуміння їх мовлення. Важливе значення у підготовці мовлення має з трьох місяців гуління («а-а-а», «е-е-е» тощо) - мимовільна неусвідомлена гра звуками, стимулом до якого спершу є голос, поява дорослого. Після шести-семи місяців виникає лепетання - багаторазове повторювання (часом по 20-30 разів поспіль) складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма тощо). Після дев'ятого місяця дитина починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які чує від нього.

Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Діти в цей час розуміють до 10-20 слів. Вони можуть виконувати завчені рухи при їх називанні, виконувати прості доручення - вибирати предмети за вказівкою, припиняти дію з ними під впливом заборони «не можна!». На кінець першого року життя діти вимовляють перші слова: «мама», «тато», «на», «дай» тощо. Спілкування з дитиною на цій стадії розвитку її мовлення ще досить ускладнене і доступне лише близьким їй людям. Але це вже мовне спілкування, що відкриває можливості дитини для засвоєння людського досвіду, нових перспектив її виховання.

Протягом першого півріччя відбувається сенсорний розвиток, а починаючи з другого - прискорюється розвиток рухів (моторики) дитини. Приблизно на п'ятому місяці виникають зорово-тактильно (на дотик)-кінестетичні (стосується положення і руху тіла) відчуття, що складають основу початкового орієнтування дитини у просторі. Відбувається і диференціація кінестетичних відчуттів у долонях і пальцях, що зумовлює розрізнення функцій пальців у акті хапання. Важливим для підвищення практичних і пізнавальних можливостей є розподіл функцій між правою і лівою руками.

На шостому місяці дитина здатна до сидіння, що вимагає від неї значного напруження, потрібного для підтримання рівноваги тіла. Поза сидіння - важливий здобуток у розвитку статики дитини. Саме у цій позі починає формуватися характерне для людини вертикальне положення хребта, пов'язане з функціонуванням внутрішніх органів. Сидіння значно розширює можливості дитини отримувати враження від навколишнього світу, контакту з дорослими [9].

За нормальних умов розвитку восьми-десятимісячна дитина вже може стояти самостійно, за щось тримаючись, пересуватись, а на кінець року робити перші кроки. У формуванні статики дітей виявляються індивідуальні особливості, зумовлені, як їх фізичним станом, так і особливостями виховних впливів. У цій фазі життя дитина виявляє невеликий набір вроджених емоцій.

Емоції - елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму. До емоцій належать переживання задоволення і незадоволення, страху і гніву. На основі вроджених емоційних реакцій формуються умовні емоційні реакції: позитивна реакція на матір, усмішка, пожвавлення, коли дитина чує голос або бачить людину, яка піклується про неї. Емоції значною мірою виявляються у мимовільному наслідуванні. На усмішку маля відповідає усмішкою, плач інших дітей викликає у нього плач. З 7-8 місяців емоції дитини стають різноманітнішими, а їх вияви частіше стають засобом спілкування. Виникають емоційно-рухові умовні реакції на вигляд предметів, передусім іграшок, формується емоційне ставлення до них. У збагаченні емоцій дитини важливими є слова дорослих, пов'язані із цікавими чи приємними для неї діями. Наприкінці першого року виразно виявляються й індивідуальні відмінності в емоційній сфері немовлят, зумовлені особливостями їх життя.

2. Особливості психічного розвитку у немовлячому віці

Загальна закономірність будь-якого поведінкового акту: спочатку зорієнтуватись, а потім діяти. У дитини на самому початку життя це забезпечено природою. У перші півроку життя відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних механізмів, елементарних форм майбутніх орієнтувальних реакцій: зосередженість, кругові рухи, слідкування. У 4 місяці з'являється реакція на новизну (за М.П. Денісовою). Реакція на новизну - це безперечно сенсорна реакція, вона заключається ще і в довготривалому утримуванні погляду на новому предметі.

Протягом першого півріччя життя аналізаторні функції швидко вдосконалюються, про що свідчить більш тонке і стійке диференціювання різноманітних сигналів. У 9 місяців діти розрізняють основні кольори (синій, жовтий, червоний, зелений) та форми тіл (куба, кулі, призми, циліндра, конуса).

Зорове зосередження, яке з'явилося ще на етапі новонародженості, удосконалюється. Після другого місяця зосередження стає більш довготривалішим, у 3 місяці його тривалість досягає 7-8 хвилин. Стає можливим слідкування за предметами, що рухаються. В 4 місяці дитина не просто бачить, але вже дивиться: активно реагує на побачене, рухається, супроводжує голосовою реакцією.

Дитина в 2-3 місяці зазвичай уже проявляє інтерес до об'єктів, які деякою мірою відрізняються від тих, що він бачив раніше. Більш того, нові, що особливо відрізняються від раніше сприйнятих предметів, можуть викликати тривожність, переляк або плач.

Дитина відрізняє об'єкти, які сприймає здоровим аналізатором за формою, складністю, кольором. На колір вона може реагувати уже в 3-4 місяці: якщо її годувати лише з червоної пляшечки, вона безпомилково вибере її серед пляшечок інших кольорів. Ці реакції виробляються по типу умовно рефлекторних зв'язків. Активний інтерес до кольору з'явиться в 6 місяців.

Розвивається також просторове сприймання, а саме сприймання глибини. Психологи провели експеримент з «обривом»: немовля розмістили на скляний стіл, під яким знаходилися дві великі дошки, прикріплені на різних рівнях. Різниця в рівнях цих дощок, обтягнутих яскравою, у велику клітину, тканиною, що і створювало ілюзію «обриву». Маленька дитина, тактильно відчуває рівну поверхню скла, повзе до тканини, не помічає глибини. Але вже після 8 місяців більшість дітей уникають «обрива» і починають плакати [5].

Вважають, що немовлята мають цілісну картину світу, а не мозаїчний набір кольорових плям, ліній і розрізнених елементів. Сприймаючи не окремі властивості і якості предметів, а в цілому предмет, вони створюють узагальнені образи їх.

Зоровий і слуховий аналізатори у своєму швидкому розвиткові значно випереджають руку дитини, яка лише у II періоді починає виконувати пізнавальні функції (дотик, обмацування). Від часу появи зорового й слухового зосередження головну інформацію про навколишнє дитина дістає за допомогою цих вищих аналізаторів у той час, коли кінестетичний, статичний, вестибулярний та інші аналізатори відіграють підпорядковану роль. Внаслідок цього всі дії дитини, у тому числі й сидіння, повзання, хода, стрибки, хоч вони і включають безумовні рефлекси, формуються на основі умовно рефлекторних зв'язків, які утворюються під впливом дорослих, що їх голос вона чує, дії бачить і наслідує.

Розвиток слуху в малят виявляється у диференціації реакцій на звукові подразнення, виникненні орієнтувальних реакцій з поворотом голови на звук, у просторовій його локалізації. Локалізація звуку стає безпомилковою майже у всіх дітей, які розвиваються в нормальних умовах, наприкінці третього місяця.

Вироблення умовних рефлексів на різні звукові сигнали виявляє здатність немовлят розрізняти звуки за висотою, силою і тембром. У другому півріччі діти уже можуть реагувати на музичні мелодії. Вже з цього віку можна вводити в життя дитини елементи музичного виховання [16].

Розвиток слухових відчуттів виявляється у розширенні кола сигналів (поступових звуків, шумів, стуків, дзвінків, голосів тварин), які розпізнаються немовлятами і викликають у них виразні емоції. Особливе місце займають у житті дитини звуки мовлення. Діти дуже рано виявляють особливу чутливість до звуків людського голосу. Мовлення дорослих серед інших соціальних подразників (посмішка, поглажування) найсильніше впливає на дітей, викликаючи у них складну комплексну реакцію (М.І. Лісіна). Вже на 3 місяці дитина розрізняє інтонації, відповідно реагує на них, що дає можливість використовувати їх як засіб заохочення чи стимулювання дій дитини.

Розвиваються голосові реакції дитини. Виникають перші намагання звернути на себе увагу за допомогою голосу, що свідчить про перебудову голосових реакцій в поведінкові акти. Уже з перших місяців життя розвиваються різні типи голосових реакцій: гуління, гудіння, лепетання. При вірному і достатньому спілкуванні дитини і дорослого фонематичний склад лепету відповідає фонематичному складу рідної мови.

II період немовлячого віку зв'язаний з виникненням акту хапання - першої організованої, спрямованої дії. Це справжня революція в розвитку дитини першого року життя. Акт хапання підготовлений всім попереднім життям дитини. Він організовується дорослим, і народжується як сумісна діяльність дитини з дорослим.

Акт хапання - це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов'язкову участь орієнтування. Тому для того, щоб виникло хапання, необхідно, щоб рука перетворилася в орган обслідування, щоб вона «розкрилась». Перший час рука дитини стиснута в кулачок. Поки рука не перетвориться» орган перецепції, вона не може стати органом хапання. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої ручки, слідкує за тим" щоб рука наближалася до предмету.

Акт хапання має надзвичайне значення для психічного розвитку дитини. З ним зв'язане виникнення предметного сприйняття. З розвитком хапання до п'яти місяців встановлюються зоротактильно-кінестетичні зв'язки, що лежать в основі початкового орієнтування дитини в просторі. Відбувається і диференціація кінестетичних відчуттів у долонях і пальцях, що призводить до розрізнення функцій пальців у акті хапання, зокрема до специфічного для людини протиставлення великого і вказівного. Виникають інші способи хапання, двома-трьома пальцями, зумовлені особливостями предметів, які дитина починає виділяти обмацуванням. Обмацування стає можливим внаслідок підвищення чутливої до кінестетичних сигналів під час руху руки і пальців.

Із виникненням обмацування рука дитини починає відігравати в її житті подвійну і надзвичайно важливу роль як органа практичної дії та органа дотику. Дитина 6-7 місяців, схопивши брязкальце, не тільки маніпулює ним, перекладає, постукує, штовхає, розхитує, а й активно обмацує його, обстежує, навпомацки виявляє якусь тріщинку, ямочку, словом, відкриває такі його особливості, які недоступні жодним іншим аналізаторам. Активне обмацування відтепер стає важливою умовою пристосування акту хапання до особливостей сприйманого об'єкта, його форми, величини і ваги. У II півріччі діти вже по-різному готують пальці до схоплення м'яча, палички чи кубика. Тому хапання дедалі більше формується як прямо націлене на даний об'єкт наближення руки до предмета. Це стає можливим завдяки тому, що дитина вже сприймає об'єкт. Із розгорнутої сенсомоторної дії обмацування під контролем зору формуються і відокремлюються орієнтувальні зорові реакції примірювання, які, в свою чергу, випереджають і підготовляють акт хапання. Це один із прикладів формування перцептивної (орієнтувальної) дії як своєрідного інтеріоризованого образу ситуацій і тих дій, які мають бути у ній виховані (О.В. Запорожець) [3].

До кінця немовлячого віку (10-11 до 14 місяців) виникає етап функціональних дій: це більш удосконалена дія нанизування, відкривання, вкладування, але, якщо раніше дитина виконувала дію одним показаним їй способом і на одних і тих же предметах, то тепер вона намагається відтворити дію на всіх можливих об'єктах.

На перший погляд, нібито, розвиток дій - спонтанний процес. Дійсно, здається, що дитину першого року життя майже нічому навчити не можна, але людина була хитрішою. Д.Б. Ельконін говорив, що людина дуже давно придумала програмоване навчання для дітей першого року життя. Це - іграшки, в яких запропоновані ті дії, які за їх допомогою повинна виконувати дитина. Маніпулювання дитини з іграшками - де прихована сумісна діяльність. Тут дорослий присутній не безпосередньо, а опосередковано, нібито запропонований в іграшці.

Хапання, спрямоване на предмет, стимулює виникнення сидіння. Коли дитина сідає, перед нею відкриваються інші предмети. З'являються предмети, до яких дотягнутися неможливо. Знову спрацьовує закон випереджаючого знайомства дитини зі світом, випереджаючого орієнтування. Дитина тягнеться до предмета, він притягує, але отримати його можна лише за допомогою дорослого. Завдяки цьому спілкування набуває іншого характеру, воно стає спілкуванням з приводу предметів. М.І. Лісіна називала його ситуативно-діловим. При ситуативно-діловому спілкуванні діти шукають присутності дорослого, вимагають його доброзичливої уваги, але і цього їм недостатньо - дітям необхідно, щоб дорослий мав відношення до того, чим займається дитина, і активно брав участь у цьому процесі.

Зміна предмета спілкування вимагає нових засобів і способів дії на дорослого. Із простягнутої до недосяжного предмета руки виникає вказівний жест. Він же предметно відносний і вміщує в собі зародження слова. Л.С. Виготський писав, що саме цей вказівний жест є жестом для інших. Його значення і функції створюються спочатку об'єктивною ситуацією і лише потім навколишніми людьми. Вказівний жест раніше починає вказувати рухами те, що розуміється іншими, і лише пізніше стає для самого себе вказівкою [12].

У цих судженнях Л.С. Виготський передбачив потік цікавих досліджень у галузі соціальної і дитячої психології. Так, у розвитку дитини дуже рано, завдяки співчленству соціальних відношень і їх знакової визначеності, виникає так званий феномен соціальної категоризації, що дозволяє із глобальної, недиференційованої ситуації вичленити групи «МИ» і «Вони», «Я» і «Інші» і т.д.(Х. Таджфел, Л. Гараї, М. Кечкі, К. Яро та інші).

Як показали дослідження Дж. Брунера, у дитини вже в домовний період формується цілий ряд способів спілкування. Спочатку це «вимагаючий спосіб» - це вроджена реакція дискомфорту, крики, в яких відсутня пауза, передбачаюча відповідь. За ним виникає «прохальний спосіб» - тут крик менш настійливий, з'являється пауза для очікуванння відповіді. Починаючи з 5-6 місяців з'являється «обмінюючий спосіб» спілкування. У цей період дитина хоче звернути увагу матері на об'єкт і на свій намір брати участь у спілкуванні. Цей спосіб переходить в четвертий - «взаємодіючий спосіб». У сумісній діяльності з дорослим йде розділ позицій говорячого і слухаючого в структурі спілкування.

Виходячи із загальної логіки розвитку дитини на першому році життя, слід визначити ще одну закономірність, про яку писав X. Вернер. Якщо в розвитку з'являється нова функція, то вона постійно супроводжується новими компонентами, які в подальшому її повинні змінити. Як правило, жест супроводжується вокалізацією, але якщо вокалізація іншого типу, відмінна від гуління: вона складається не із голосних, а з приголосних - «КХХ». Так здійснюється новий крок до слова.

До кінця немовлячого віку у дитини виникає перше розуміння слів, а у дорослого з'являється можливість управляти орієнтуванням дитини.

2.2 Криза першого року

Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.

Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Замість єдності батьків і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина.

Криза першого року життя. Протягом першого року в житті дитини відбувається різка зміна ситуації, яка виявляється в переході від біологічного типу розвитку (несформованості поведінки, безпорадності, потреб у їжі й теплі) до соціального (активності, потреб у взаємодії з іншою людиною, пізнанні навколишнього світу), що, як правило, дається їй дуже непросто, породжує кризові переживання.

Криза першого року життя - криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.

Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності.

Перехідний період між немовлячим періодом і раннім дитинством дослідники називають кризою 1 року. Як і будь-яка криза вона зв'язана з появою самостійності і афективних реакцій. Афективні форми поведінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, жестів і міміки, або розуміють, але не виконують те, що вона хоче. Оскільки дитина уже сама може пересуватися по кімнаті (повзати або ходити) в цей час різко збільшується коло недоступних, недосяжних для неї предметів. Дорослим необхідно прибирати гострі речі, закривати електричні розетки, ставити вище електроприлади, посуд тощо. Не всі бажання дитини можна виконати, тому що її дії можуть спричинити шкоду їй самій і оточуючим. Зрозуміло, дитина і раніше була знайома зі словом «не можна», але в кризовий період воно має особливу актуальність.

Афективна реакція на чергове «не можна» або «ні» можуть досягти значної сили: деякі діти дуже кричать, падають на підлогу, б'ють по ній руками, тупають ногами і ін. Частіше всього, коли з'являються сильні афекти у дитини, це пов'язано з певним стилем виховання в сім'ї. Це або надмірний тиск на дитину, що взагалі не дозволяє ніякої самостійності, або непослідовність у вимогах дорослих, коли сьогодні можна, а завтра - ні, або можна при бабусі, а при таткові - ні в якому разі. Встановлення нових взаємин з дитиною, надання їй деякої самостійності, терпіння і витримка пом'якшує кризу, допомагає дитині уникнути гострих емоційних реакцій.

Підсумовуючи дані про пізнавальний розвиток дітей першого року життя, Ж. Піаже виокремив такі стадії розвитку структур взаємодії немовляти з предметами й оточуючими людьми:

а) операційна консолідація (1-4 місяці). Дитина своїми рухами намагається відновити попередні відчуття (наприклад, рух очей у бік привабливого об'єкта чи рух руки до рота). Наприкінці цієї стадії вона зауважує зміни звичної для неї поведінки матері й робить певні зусилля, щоб викликати її звичну реакцію. Якщо це не вдається, немовля починає займатися чимось іншим. Така поведінка свідчить про те, що у дитини починають складатися первинні «наміри», зокрема намагання вплинути на дорослого;

б) операційна координація (4-8 місяців). Зауваживши цікавий рух будь-чого, немовля майже миттєво схоплює його, відтворює, спостерігаючи з інтересом за реакцією дорослого. Дитина вдається до навмисних дій, щоб привернути увагу матері чи іншої дорослої людини (тягне маму за волосся, простягає руки до неї та ін.). Ці дії є спрямованими на іншого сигналами, стимулами до бажаної для дитини поведінки;

в) біфокальна (одночасна сфокусованість дитини на власній дії та реакціях дорослого) координація (8-12 місяців). Виявляється вона в довільному повторенні одного й того самого руху з різними частинами об'єкта. На цій стадії структури взаємодії з неживими об'єктами координуються зі структурами взаємодії з людьми (гра з дорослим, іграшками). Увага дитини одночасно зосереджується і на людині, і на неживому об'єкті (іграшці):

г) удосконалена координація (8-12 місяців). Немовля виявляє здатність здійснювати рухи з об'єктами в різних напрямках. На цій стадії з'являється імітація дитиною рухів і дій, здійснених іншими людьми, ведеться активний пошук цікавих об'єктів, щоб продемонструвати їх іншому.

Отже, у взаємодії з предметами й оточуючими людьми немовля долає стадії операційної консолідації, операційної координації, біфокальну та удосконаленої координації, які є свідченням його пізнавального розвитку.

Дитина першого року, вступаючи в новий період свого життя уже багато може: вона ходить, або намагається це робити; виконує різноманітні дії з предметами; її сприймання можна організувати за допомогою мови, бо вона уже розуміє спрямовані до неї слова дорослих. Дитина починає говорити, і хоча її мова ситуативна і багатозначна, незрозуміла більшості оточуючих, її можливості спілкування з близькими людьми значно розширилися. В основі пізнавального і емоційного розвитку дитини лежить потреба в спілкуванні з дорослим - центральному новоутворенні даного вікового періоду.

3. Встановлення внутрішніх програм в немовлячому віці

немовля рефлекс програма криза

Звідки беруться в людині різні внутрішні переконання?

Перш за все, це дитинство. Дитина народилася, лежить в ліжечку і не розуміє, що відбувається навкруги неї. Вона чує звуки і, хоча не розуміє їх значення, активно реагує на них. Так собака, який теж не розуміє слів, чудово розрізняє інтонації в голосі господарів.

Так само дитина реагує на ті звуки, які вимовляють люди, що знаходяться навкруги неї. Якщо у дитини в сім'ї все гаразд, батьки добре відносяться один до одного, то у дитини виникає неусвідомлюване внутрішнє переконання, що вона перебуває в безпечному місці, тобто виникає внутрішнє переконання: «Світ - безпечне місце».

Якщо батьки (дружина, чоловік, дідусі, бабусі, інші діти) сильно конфліктують між собою, то дитина постійно чує їх роздратовані голоси, які сприймає як загрозу, і у неї виникає бажання захиститися від неї. У результаті у неї виробляється приховане переконання типу: «Світ дорослих - це небезпечне місце, тут весь час потрібно захищатися». В результаті зростає дитина замкнута, внутрішньо агресивна, завжди готова до відбиття нападу, і це залишається на все життя. Зрозуміло, що такі якості особи мало сприяють досягненню успіху в соціумі, весь час і сили доводиться витрачати на захист. Тому в неблагополучних сім'ях рідко зростають спокійні і упевнені в собі діти.

Якщо дитина була неулюблена і постійно чула роздратування і претензії в голосі матерії, то у неї виникає відчуття повної безпорадності, незахищеності, непотрібності, які трансформуються у внутрішню програму типу: «Я нікому не потрібен. Любов і увагу потрібно заслужити. Я негідний любові». Зрозуміло, що людина з такою внутрішньою програмою не буде завжди упевнена в собі і постійно потребуватиме схвалення із сторони.

Але навіть якщо сім'я благополучна, але мама або бабуся весь час випробовує страхи типу: «Ой, чи не простудилася дитинча? Чи добре вона поїла? Як би з ним чого не трапилося!» і так далі, то така суєта теж деколи має не дуже добрі наслідки. Кожна людина є свого роду ходяча банка з електролітом (кров, лімфа), і з нього в оточуюче середовище постійно йдуть електромагнітні і інші випромінювання. Зрозуміло, що від спокійного і люблячого батька йдуть одні хвилі, від вічно роздратованих батьків - інші, від постійно метушливих і батьків, що всього побоюються, - треті. Дитина сприймає ці випромінювання і мимоволі підстроюється під них, просочується ними. Так, наприклад, людина, що не є прихильником футболу і випадково потрапила на стадіон, під час гола мимоволі потрапляє в дуже могутній енергетичний сплеск, створений уболівальниками, і виразно відчуває його. А дитинча? Воно вимушене перші п'ять-шість років постійно знаходитися в полі батьків. Як йому ухилитися від цих вібрацій? Ніяк. У нього мимоволі виробляється таке ж суєтне і невпевнене відношення до життя, яке можна висловити: «світ ненадійний», «як би чого не трапилося» або чи «все я зробив правильно?». У результаті з нього зростає дорослий що постійно сумнівається і невпевнений в собі, який неусвідомлено керується в житті внутрішніми установками типу «Я повинен все робити тільки правильно, але для цього мені не вистачає знань (кваліфікації, віку, навиків, знайомств, здібностей і т.д.), тому я ніколи не доб'юся успіху». Уявляєте, як «солодко жити» з такою внутрішньою установкою?

Загалом, в перші роки життя тільки за рахунок реакції на звуки і випромінювання батьків дитинча одержує свої перші і самі довготривалі установки, які потім роблять вплив на риси його вдачі - замкнутість або відвертість, агресивність або миролюбність, упевненість або хронічну невпевненість, і так далі.

Чи можна змінити ці установки? Тобто чи можна змінити свій характер, стати більш спокійним, упевненим в собі, самостійною людиною? Можна, але для цього будуть потрібно певні зусилля.

Наступне джерело внутрішніх програм - це той досвід і переконання, які батьки передають своїм дітям. Вони можуть робити це свідомо, постійно повторюючи якісь фрази типу: Не «висовуйся! Будь як всі! Це не для тебе! Задовольняйся тим, що є. Знай свою жердину!». Ці фрази сприймаються дитиною як майбутня життєва позиція, і результати її реалізації будуть, як розумієте, не дуже радісними.

Батьки можуть просто в повсякденних бесідах між собою передавати дитині свій життєвий досвід, який може бути укладений в словах типу: «Щоб вижити, потрібно багато і важко трудитися», «Людина створена для праці, як птах для польоту», «Багато грошей - багато неприємностей, ми і малим обійдемося, нам багато чого не потрібно». Зрозуміло, що вони передають цей свій життєвий досвід дитині з найкращих спонук. Але часи могли різко змінитися, і якщо принцип «будь як всі, не висовуйся» допоміг їм вижити в суворі часи сталінських репресій, то цей же досвід не дозволяє їм почати досягати успіху в нових умовах сучасності. Ним і дитині, яка прийняла для себе систему їх цінностей. Тому діти з успішних сімей спочатку мають кращі «стартові умови» - вони більш упевнені в собі, і у них немає внутрішніх установок типу «задовольняйся малим, все інше не для тебе» і «будь як всі, не висовуйся».

Крім того, батьки часто використовують не дуже коректні, м'яко кажучи, вирази для управління своєю дитиною. Пригадайте, що говорили вам батьки, коли хотіли призвати вас до порядку і приборкати ваш невгамовний темперамент. Чи не було в їх лексиконі виразів типу: «Тупиця! Нетяма! Нічого не можеш! Тобі нічого не можна довірити! Вічно ти все зіпсуєш! І в кого ти такий уродився?! У тебе завжди все псується, тобі нічого довірити не можна, ти все зламаєш!»?

Ці слова, багато разів і емоційно повторені батьками, записуються в підсвідомості дитини і потім виявляються в його поведінці у вигляді невпевненості, боязнь зробити помилку, проблем з ухваленням рішень і т.д. Хотіли як краще, а вийшло...

Крім того, частина програм дитині передається практично без слів, за умовчанням, як виражаються програмісти. Які це можуть бути програми? Самі різні [14].

Дитина підросла, злегка навчилася розмовляти, і питає: «А чому мій дідусь такий сивий і в зморшках?». На що доброзичливі батьки охоче пояснюють: «А він старий, йому багато років. Ось стривай, ти підростеш, і до його років теж станеш сивим і скорченим». Дитина слухає ці слова і образно уявляє собі свою старість. Все, програма старіння в організмі запущена, хоча ніхто нікому зла не бажав.

Сильні програми створюють очікування батьків по відношенню до дитини. В сільській місцевості батьки чекають, що підростають нові руки для важкої роботи по господарству - дитина сприймає це як керівництво до дії.

Мати, що присвятила все своє життя дітям, поволі передає своїй дочці приховане переконання «жінка повинна жити ради дітей», яке дочка потім несвідомо відпрацьовує вже в своєму сімейному житті.

В сім'ї робітників, зайнятих важкою і одноманітною працею, дитина мимоволі сприймає їх внутрішній настрій: «Життя - важка річ, потрібно боротися за виживання, відпочивати будемо на тому світі», - і готується багато і важко працювати. А чого чекаєш, то і одержуєш.