Емпіричні дослідження феноменів керівництва та лідерства малих соціальних груп
Структура та класифікація малих соціальних груп. Поняття і механізм групової динаміки. Лідерство та керівництво у групах. Психологічні дослідження на виявлення міжособистісних відносин в учнівській групі. Особливості виявлення відношення групи до лідера.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.10.2012 |
| Размер файла | 332,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз поняття «мала група» та основні підходи у її вивченні
1.1 Структура та класифікація малих соціальних груп
1.2 Динамічні процеси у малій групі
1.3 Поняття і механізм групової динаміки
1.4 Лідерство та керівництво у малих групах
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНІВ КЕРІВНИЦТВА ТА ЛІДЕРСТВА МАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП
2.1 Організація та методика проведення досліджень
2.2 Психологічний аналіз результатів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Людина живе, розвивається і діє в групі. В колективі і під його впливом відбувається становлення особистості - складається її спрямованість, формуються суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. Проте не кожна спільність людей, в яку включена особистість може бути названа колективом.
Необхідно розрізняти поняття "група" і "колектив". Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей, незалежно від того, якого характеру зв'язки виявляються між його членами. Як сукупний суб'єкт діяльності та спілкування група є тим осередком, де перетинаються суб'єкт-об'єктні зв'язки особистості, соціальні та психологічні детермінанти регуляції її поведінки. Це робить групу складним утворенням, зумовлює її функції, ознаки та характер впливу на особистість.
Актуальність даної проблеми для сучасної психологічної науки неможливо недооцінювати. Адже зараз переважна більшість молоді намагається бути активно причетним до такого соціального прошарку як студентство. Це ставить на порядок денний проблеми та питання пов'язані з цим, в тому числі і становище цієї молодої людини в академічній групі, її адаптацію до нових умов навчання та життя, адже на даному етапі вона починає сама приймати важливі для неї рішення, і якими будуть ці рішення не в останню чергу залежить від її взаємин з одногрупниками. Тому дослідження даного питання залишиться актуальним, на нашу думку, ще довгий час. Оскільки змінюється психологічний, соціальний портрет молоді, що вступає до вищих навчальних закладів, а тому і змінюються умови формування академічної групи, що потребує нового вивчення та дослідження.
Створення сприятливого мікроклімату в групі залежить від:
- складу групи;
- наявності чи відсутності лідера;
- діяльності куратора групи.
Ці фактори є чи не найголовнішими і у формуванні структури взаємин у академічній групі.
У формуванні структури взаємин в групі важливу роль відіграє її склад. Характери є те, що всі члени групи являються представниками одного соціального прошарку - студентство, загалом вони одного віку. Це та багато іншого сприяє налагодженню контактів один з одним.
Одним з факторів, що сприяє формуванню структури взаємовідносин в групі є вміле керівництво колективом.
Розділ 1.Теоретичний аналіз поняття «мала група» та основні підходи у її вивченні
1.1 Структура та класифікація малих соціальних груп
У соціальній психології існує чимало класифікацій груп, але найзагальнішою з них є класифікація груп на умовні та реальні, малі й великі.
Отже, розглянемо структуру взаємовідносин на прикладі малих соціальних груп.
Мала соціальна група має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У більшості таких груп ці взаємини мають подвійний характер.
Оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю розв'язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з логікою трудового процесу, виконувати певні вимоги. Це - сукупність взаємовідносин, зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій-антипатій.
Такі взаємини будуються за адміністративним, технологічним чи правовим принципами. Офіційно вони фіксуються і охороняються соціальними інституціями, законодавством або хоча б інструкціями та правилами і пов'язані з виконанням якоїсь конкретної справи. У соціології та соціальній психології подібні відносини називають по-різному: формальними чи офіційними, діловими чи функціональними. Відповідно і групи, об'єднані такими відносинами, називають формальними або офіційними. В організаційному і функціональному аспектах вони завжди пов'язані з організаціями і групами ширшого рівня - вторинними колективами, а через них - із соціальною структурою суспільства.
Діяльність особистості в такій структурі розглядається насамперед як діяльність цілком певного функціонера: канали спілкування в цьому разі хоч і залишають їй певну свободу вибору, але все ж досить жорсткі й обмежені.
Отже, формальна структура групи - це зовнішні комунікативні зв'язки, за допомогою яких здійснюється спілкування людей у праці, навчанні та інших різновидах діяльності. Головними особливостями такої структури, на думку Я. Щепанського, є: поділ праці та спеціалізація функцій; ієрархія посад; наявність системи координації дій; встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передачі інформації [5, c. 251].
Функції соціального контролю здійснюються спеціально створеними організаціями чи конкретними особами, які виступають від імені офіційних інституцій.
У межах офіційної структури у процесі спонтанного розвитку формується неофіційна (неформальна) структура групи, яка відображає внутрішні взаємини між її членами. За своєю природою ці міжособистісні зв'язки у цільових групах є вторинними стосовно формальних відносин, хоч за інших умов вони можуть бути чинником об'єднання людей у різні неформальні групи.
Головна характеристика таких груп - міжособистісне спілкування, що базується на неформальній організації та контролі.
Оскільки неформальні групи виникають самочинно, стихійно, їхня структура, якщо навіть вона і дуже складна, ніде офіційно не зафіксована, не закріплена законодавством чи підзаконними актами. Права та обов'язки членів таких груп більш аморфні й менше визначені, а способи їх реалізації менш конкретні, ніж у формальних групах. Головними засобами контролю тут є звичаї, традиції, групові звички, фіксовані у громадській думці. Це засоби психологічного і морального плану, хоч у деяких випадках вони і регулюють поведінку особистості значно жорсткіше, ніж засоби юридичні чи адміністративні.
У зарубіжній соціології та соціальній психології вивчення структури групових відносин має давню історію. Саме виокремлення формальних та неформальних груп вважається найбільшим "відкриттям" "теорії людських відносин" Е. Мейо. Головна роль у цій теорії, як і в практиці управлінння, відводиться саме неформальній структурі, що використовується для задоволення моральних і психологічних потреб робітника. Останнім часом послідовники Е. Мейо намагаються подолати вузькість "теорії людських відносин", розглядаючи структуру групи як єдність її формальної та неформальної структур.
За фактом "відкриття" неформальної групи стоїть чимало непростих проблем і найважливіша з них - виробнича, пов'язана, як уже зазначалось, із можливістю підвищення продуктивності праці за допомогою неформальних зв'язків. Слід враховувати і те, що через неформальні зв'язки можна досить ефективно впливати на групову свідомість працівників, пом'якшуючи виробничі і навіть соціальні конфлікти [4, c. 251].
Деякі західні дослідники вважають, що там, де формальна теорія і організація не охоплюють соціальних відносин, там це робить неформальна організація. Неформальна організація, на їхню думку, - це людський протест проти знеособлених принципів і останній притулок індивідуальності. Прибічники цієї точки зору визнають, що в сучасному суспільстві формальна структура є зовнішньою, знеособленою щодо людини силою, тому її треба доповнити теплотою неформальних зв'язків, які задовольняють власне людські потреби.
Співвідношення ділової та емоційної структур багато в чому визначає рівень розвитку групи, ефективність її діяльності, міру впливу на особистість. Реально можливі три варіанти такого співвідношення:
- обидві системи відносин не суперечать, а взаємно доповнюють одна одну, неформальні відносини сприяють досягненню цілей офіційної структури;
- офіційна та неофіційна системи відносин розвиваються і функціонують відносно самостійно, незалежно одна від одної;
- між обома системами існують істотні суперечності і неофіційна структура заважає реалізації цілей офіційної структури.
Як уже зазначалось, у формальних структурах спілкування відбувається здебільшого за діловим принципом[3, c. 74].
Спільна діяльність (виробнича, навчальна, політична, спортивна тощо) чинить певні перепони для особистості у виборі каналів зв'язку, тих членів групи, з якими вона взаємодіє, з ким хоче чи не хоче спілкуватися. Місце особистості в системі цих зв'язків визначається тим, наскільки успішно вона реалізує специфічну для групи соціальну функцію (хороший виробничник, відмінний студент тощо). Особисті якості при цьому важливі не самі по собі, а настільки, наскільки вони допомагають виконувати цю функцію.
Офіційно-ділове спілкування має ту перевагу, що дає змогу швидко включатись у комунікацію з людьми різних соціальних груп, різних ціннісних орієнтацій, своєчасно передавати і одержувати необхідну для справи інформацію. Але його ефективність знижується через надто однобічну спрямованість. Коли відносини у групі надмірно регламентовані й формалізовані, потреба в інтимному міжособистісному спілкуванні як вияв особистісної активності не знаходить виходу в цій групі. Між її членами виникають психологічні бар'єри (конфлікти, непорозуміння, напруга), і особистість починає орієнтуватись на інші групи. Усе це суттєво знижує рівень групових відносин і негативно впливає на ефективність діяльності групи.
Неминуча формалізація деяких боків нашого життя розвиває у людей потяг до посилення неформального спілкування в системі повсякденних зв'язків. Так відбувається певна компенсація недоліків офіційного спілкування.
Неофіційна структура групи відображає той реальний факт, що людина - це завжди цілий комплекс соціальних ролей, де офіційна роль, специфічна для конкретної групи, - лише одна з них. У неформальному спілкуванні особливо важливими є індивідуальні схильності (нахили), особливості характеру, настрої, тому воно завжди має характер вибіркових, емоційно насичених контактів. У формуванні цього типу відносин обов'язково беруть участь обидві сторони, виявляючи свою ініціативу та активність.
Але неформальні відносини мають і недоліки. У неформальних групах створюються свої соціальні норми, які не завжди співвідносяться з цінностями формальної організації, отже, людина може опинитися в ситуації, коли до неї ставляться загалом неприйнятні вимоги. До того ж у таких групах часто спостерігається тенденція до супротиву нововведенням, схильність до конформніших реакцій щодо, скажімо, впровадження нового порядку роботи, кількості штату та ін. [3, c. 81].
Поліпшення групових відносин можна досягти завдяки оптимальному поєднанню ділових і неофіційних взаємин. У групах високого рівня розвитку можна виокремити не дві системи відносин, як вважає більшість психологів, а три: офіційно-ділові, неофіційно-ділові та неофіційно-особистісні. Інакше кажучи, оптимальне управління малою групою здійснюється за принципом доповнюваності, коли обидві структури функціонують як певна єдність, у якій не обов'язковий механічний збіг окремих структурних елементів, наприклад, офіційного та неофіційного лідерства.
Як показує практика, в групах із великим досвідом та високою культурою спілкування здебільшого домінують саме неофіційно-ділові відносини, які будуються на ґрунті взаємних залежності, співробітництва, вимогливості, допомоги, довіри. Формування таких відносин безпосередньо пов'язане з проблемою розвитку самої групи, тобто тими складними і багатогранними процесами, що відбуваються в ній. Саме тому кожна мала соціальна група весь час перебуває в певному русі, відбувається зміна її структурних елементів.
1.2 Динамічні процеси у малій групі
Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі.
Групова динаміка (грец. dunamicos - сильний) - сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування .
Соціальна психологія звертає увагу передусім на те, як мала група формується, розвивається, досягає вершини або зникає чи модифікується. Термін “групова динаміка” спочатку використовувався для позначення створеної К. Левіним наукової школи (школа групової динаміки), що тлумачила групу як динамічне ціле. Описуючи її властивості, вчений використовував такі закони:
1. Ціле домінує над частинами. Це означає, що групу не можна розглядати як суму індивідів, оскільки вона часто змінює їх індивідуальну поведінку. Ззовні легше впливати на групу загалом, ніж на поведінку окремих індивідів. За таких умов кожен індивід визнає свою залежність від інших належних до групи індивідів;
2. Окремі елементи об'єднуються у ціле. Отже, основою групи є взаємозалежність індивідів, які охочіше приєднуються до груп, з якими себе ототожнюють, а не до тих, від яких залежать, залишаючись серед осіб, до яких відчувають свою належність, навіть якщо їх поведінка є недружньою.
Пізніше ці міркування і висновки були підтверджені емпірично, що дало змогу з'ясувати закономірності функціонування і розвитку груп різної спрямованості [8, c.140].
Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. Залежно від сповідуваних принципів виокремлюють і класифікують різну їх кількість. За одним із підходів до психологічних механізмів групової динаміки зараховують:
- ідіосинкразійний (грец. idios - особливий, незвичний і synkrasis - змішування) кредит лідера. Феномен “ідіосинкразійного кредиту” є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту з високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший. Наприклад, лідерам, які зробили вагомий внесок у життєдіяльність групи, дозволено у своїй поведінці відхилятися від групових норм, експериментувати з новими можливостями. За умови коли такі експерименти з цілями, способами їх досягнення, новими формами міжособистісної взаємодії більшість груп визнає і схвалює як позитивні, їх результати можуть стати новою груповою нормою. Цей механізм сприяє створенню передумов для переходу групи на вищий рівень розвитку; - розв'язання внутрігрупових суперечностей. Виокремлюють такі типи суперечностей між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інтеграції її з групою; між реальною поведінкою лідера і очікуваннями від неї (ця суперечність зводиться до з'ясування причин розвитку групи через конфлікт між лідером і послідовниками, тобто враховується тільки один аспект розвитку групи). Внутрігруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвитку групи за конструктивного розв'язання суперечностей;
- психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін. Відповідно корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі позначають поняттям “ціннісний внесок індивіда”. У процесі групового функціонування активна участь індивіда (індивідів) у досягненні групової цілі, реалізації групових цінностей “обмінюється” на високий груповий статус. Розвиток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація) [2, c.24].
Зовні простіша, але детальніша класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки.
1. Механізми розвитку:
- ідіосинкразійний кредит лідера;
- нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення;
- внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи;
- ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії.
2. Механізми стабілізації:
- конформність (лат. conformis - подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи.
Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність - це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків;
- сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи;
- згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування.
Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції - інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.
1.3 Поняття і механізм групової динаміки
У процесі суспільного розподілу праці виникає необхідність розв'язання певних соціальних завдань, що й породжує потребу у створенні малих груп, покликаних орієнтуватися на ці завдання. Наприклад, студентська група створюється у зв'язку із вступом випускників шкіл до вищого навчального закладу. Отже, об'єктивні причини виникнення малої групи перебувають поза нею, вони закорінені в ширшій соціальній системі. Важливою психологічною передумовою виникнення групи є потреби індивідів у спілкуванні. На цьому процесі позначаються соціальний досвід, самооцінка індивіда, пов'язані груповим членством очікування, специфіка діяльності, можливість досягнення певної мети та ін.
Мала група, як і кожен соціальний організм, переживає у своєму розвитку зміни етапів, стадій, які різняться характером домінуючих тенденцій у внутрігрупових взаєминах. Кожен із представників різних соціально-психологічних шкіл по-своєму виокремлює ці етапи. Наприклад, американський психолог Б. Такмен, надаючи перевагу двовимірній моделі розвитку групи, розглядає дві основні сфери (виміри) групової життєдіяльності: інструментальну (ділову) сферу, пов'язану з розв'язанням групового завдання, та експресивну (емоційну) сферу, домінантою якої є міжособистісний контекст розвитку групової структури (рис. 1.1). Обидві сфери групового розвитку, хоч і впливають одна на одну, наділені своїми внутрішніми особливостями та закономірностями. У кожній сфері існує по чотири стадії, які послідовно змінюють одна одну.
Рис. 1.1 - Двовимірна модель розвитку групи (за Б. Такменом)
Російський дослідник Л. Уманський, розгортаючи свою концепцію поетапного розвитку групи, взяв за основу послідовну зміну стадій, які різняться ступенем психологічної інтегрованості у діловій та емоційній сферах (рис. 1.2). Груповий розвиток, на його погляд, починається з точки, яка знаходиться всередині стадії і називається конгломерат (лат. conglomerates - нагромаджений) - сукупність незнайомих один одному індивідів. Розвиток групи може відбуватися за двома напрямами: за просоціальної орієнтації (рух до позитивного полюса) група, долаючи різні стадії, розвивається уверх аж до найвищої точки, якою є колектив. За асоціальної спрямованості (рух до негативного полюса) група перетворюється на антиколектив. Поступальний розвиток групи, на думку Л. Уманського, стримують (і зумовлюють) такі суперечності:
- між потенційними можливостями групи та її реальною діяльністю;
- між зростаючою інтеграцією членів групи і потребою кожного з них реалізуватися в ній особистісно;
- між посиленням орієнтації групи на спільне “Ми” і усвідомленням місця і ролі групи в ширшій соціальній спільності.
Рис. 1.2 - Поетапний розвиток групи як колективу (за Л. Уманським)
Загалом підхід Л. Уманського зосереджується на динаміці групових процесів, характеристиці відмінних ознак розвитку групи [8, c.143].
Модель, запропонована І. Волковим, відображає власне емоційну динаміку групи. Охоплюючи чотири послідовних фази розвитку міжособистісного контакту - від первинного сприймання і впізнавання до зчеплення (рис. 1.3), вона містить детальний аналіз розвитку емоційних взаємин у малій соціальній групі.
Рис. 1.3 - Модель емоційної динаміки групи (за І. Волковим)
Англійські консультанти з управління Майк Вудкок і Дейв Френсіс, аналізуючи проблему зрілості групи, зосереджуються на таких стадіях її розвитку: притирання, ближній бій, експериментування, ефективність і зрілість (рис. 1.4). За їх спостереженнями із підвищенням якості роботи групи розширюються можливості об'єднаних у ній індивідів. Унаслідок цього все більше їх бере участь у плануванні, прийнятті рішення, розв'язанні проблем [8, c.149].
Різноманітні стадії групового розвитку аналізують стратометрична теорія колективу (А. Петровський), емпірична модель розвитку групи (Г. Стенфорд і А. Роарк) та ін.
Попри певні відмінності, кожна модель утворення малих соціальних груп не залишає поза увагою такі основні етапи:
- орієнтування у ситуації. Особливість цього етапу полягає в орієнтації осіб групи у міжособистісних взаєминах;
Рис. 1.4 - Стадії розвитку групи (за М. Вудкоком, Д. Френсісом)
- конфлікт. Він є результатом суперечності між індивідами, між групою та індивідами, а також між різними уявленнями про групові цілі і засоби їх досягнення;
- динамічна рівновага. Забезпечує функціонування групи як єдиного цілого, не застраховуючи від виникнення нових непорозумінь [8, c.154].
Виокремлення цих етапів представниками різних наукових шкіл свідчить, що вони є неминучими у соціальному бутті кожної малої соціальної групи.
1.4 Лідерство та керівництво у малих групах
Організація внутрігрупового життя, забезпечення різноманітних аспектів життєдіяльності групи та управління нею безпосередньо пов'язані з вирішенням проблеми лідерства і керівництва. Йдеться про персоніфіковані форми соціального контролю та інтеграції механізмів і способів соціально-психологічного впливу задля досягнення максимального ефекту групової діяльності у спілкуванні та управлінні спільнотою.
Єдність, організованість, мобільність соціальної групи залежать від багатьох зовнішніх (особливості структури, в яку група включена) і внутрішніх чинників. Впливовими чинниками внутрігрупової єдності є керівництво і лідерство.
Керівництво - здійснюваний індивідом чи колективним суб'єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації).
Керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Реалізують функції керівництва спеціалізовані структури (у великих організаціях), а також безпосередньо керівник.
Керівник - індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).
Завдання його полягає у визначенні цілей спільної діяльності, які фіксують напрям розвитку організації, тобто задають образ кінцевого стану, до якого повинна дійти вона через певний проміжок часу. У визначенні таких цілей, структуруванні діяльності й відносин у спільності під час розв'язання нею різноманітних завдань, у впливі на персонал полягають сенс і сутність процесу керівництва.
З феноменом керівництва пов'язаний феномен лідерства у групі (організації). Вони іноді бувають тотожними, а часом породжують у своїй взаємодії протистояння і конфлікти.
Лідерство (англ. leader - провідник, ведучий, керівник) - один з процесів організації й управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом.
Цей процес значною мірою детермінований панівними у суспільстві соціальними відносинами. Його характеризують відносини домінування і підкорення, впливу і наслідування в системі міжособистісних відносин у групі. Лідерство спрямоване на пробудження в членів групи мрії, до якої вони прямуватимуть, наснаження їх необхідною для цього енергією. Ефективність його залежить від наявності у соціальній групі визнаного всіма, авторитетного лідера [5, c.158].
Лідер - наділений найбільшим ціннісним потенціалом індивід, який має провідний вплив у групі.
Феномен лідерства є динамічним процесом малої групи, який може бути доволі суперечливим: домагання лідера і готовність до його провідної ролі можуть і не збігатися. Лідер не висувається групою на відповідну посаду, а спонтанно займає керівну позицію за явної чи прихованої її згоди. Найчастіше він перебирає роль неофіційного керівника, а з його особистістю ідентифікується специфічна система групових норм та цінностей, яка не завжди тотожна офіційній системі. Оскільки лідерство є системою відносин у групі, його слід розглядати як групове явище, адже лідер завжди є елементом цієї структури. Психологічна сутність лідерства полягає у здатності впливати на індивідів і групу, спрямовувати їхні зусилля на досягнення цілей. Між лідерством і керівництвом, керівником і лідером існують певні відмінності (табл. 1.5). Однозначної думки про доцільність поєднання в одній особі керівника і групового лідера у соціально-психологічній науці немає. Поширеним є твердження, що лідерські можливості збільшують силу впливу керівника; за активної реалізації керівником якостей ділового і мотиваційного лідера зростає задоволеність індивідів членством у групі. Не менш настирними є міркування, що ролі керівника і лідера у групі мають належати різним особам. Щодо цього використовують такі аргументи:
- діяльність лідера і керівника має неоднакову спрямованість. Керівник зорієнтований на реалізацію завдань групи, лідер - на її внутрішні інтереси;
- експресивний лідер, стаючи формальним керівником, розвалює групову діяльність або змушений переорієнтовуватися на інструментальні функції (ділова сфера). Це може спричинити його конфлікт з групою (він або не стає керівником, або перестає бути лідером);
- існує не так багато груп, яким властиве поєднання в одній особі керівника та інструментального лідера. Як правило, такими є наукові колективи;
- у багатьох групах (шкільний клас, студентська група) таке поєднання неможливе через вікові, статусні відмінності керівника і групи.
Таблиця 1.1 - Відмінності між керівником і лідером
|
Керівник |
Лідер |
|
|
1 |
2 |
|
|
- Призначається офіційно; - має надані законом певні права та обов'язки; - наділений системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які може впливати на підлеглих; - представляє свою групу в зовнішній сфері відносин; - несе відповідальність перед законом за справи у групі; - регулює офіційні відносини групи як соціальної спільності; - пов'язаний з усією системою суспільних відносин, оскільки керівництво є елементом макросередовища; |
- Визначається стихійно; - може не мати формальних прав і обов'язків; - не має офіційно встановлених певною системою санкцій; - у сфері своєї активності обмежений внутрігруповими стосунками; - не несе відповідальності перед законом за справи у групі; - регулює міжособистісні стосунки у групі; - лідерство виникає за наявності мікросередовища (мала група); |
|
|
- керівництво є явищем стабільнішим, ніж лідерство; - процес прийняття рішення керівником значно складніший, він опосередкований багатьма обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі чи організації; - добре розуміє особливості системи, її правила і процедури; - передусім зважає на кількісні, а не на якісні показники; - шукає добросовісних виконавців; - високоосвічений спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свій професійний і науковий рівень, навчає складних процедур і методів; - не вибачає помилок ні собі, ні іншим; - вважає, що навіть висококомпетентні підлеглі нездатні працювати без контролю і вказівок зверху; - намагається створити собі хороший імідж, хоча це в принципі неможливо через конфліктну природу відносин між ним і підлеглими |
- висунення лідера залежить від настрою групи, змін у міжособистісних відносинах; - здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності; - не намагається зберегти існуючу систему, меншою мірою ніж керівник, спирається на загально прийняті управлінські методи, може нехтувати правилами управлінської ієрархії; - головним принципом успіху вважає невимушеність; - шукає однодумців; - непередбачуваний, винахідливий; - переважно визнає свої помилки і не боїться виправляти їх; - діє за принципом рівності; - цінує повагу колег, має високу репутацію, з повагою ставиться до працівників, захищає їх інтереси |
Незважаючи на відмінності, керівник і лідер часто вирішують і взаємопов'язані проблеми, покликані стимулювати групу, націлювати її на розв'язання групових завдань та ін. Чимало спільних рис містять і психологічні характеристики їх діяльності, зокрема:
- керівник і лідер є координаторами, організаторами соціальної групи;
- керівник і лідер, хоч і різними засобами, здійснюють соціальний вплив у групі;
- керівник і лідер використовують субординаційні відносини (керівник - чітко регламентовані, лідер - заздалегідь не передбачені).
Особа, яка претендує на роль лідера, передусім має компенсувати недоліки і прорахунки у діяльності групи та її керівника. В такому разі лідер повинен взяти на себе відповідальність за реалізацію інтеграційної та об'єднуючої функцій. Не менш важливою є регулятивна функція, спрямована на персоніфікацію функціонально-рольових відносин в групі, встановлення і підтримку сприятливих соціально-психологічних відносин, вироблення і підтримку групових норм. Це особливо важливо для груп, у діяльності яких домінують формальні, позбавлені уваги керівника до підлеглих, відносини.
Отже, вирішальна роль лідера полягає в інтеграції членів групи та регулюванні взаємин у ній. Намагання придушити вияви у групі лідерської ініціативи зобов'язує лідера підтримувати цю ініціативу в усіх її легітимних формах [5, c.154].
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНІВ КЕРІВНИЦТВА ТА ЛІДЕРСТВА МАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП
2.1 Організація та методика проведення досліджень
Соціологічне дослідження - це система логічно послідовних методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, яка передбачає отримання достовірних даних та фактів про явища чи процеси, що вивчаються, для їх подальшого використання в соціальному управлінні.
Соціологічне дослідження містить у собі деякі елементи, що притаманні будь-якій науковій діяльності. По-перше, це об'єкт дослідження. У соціології об'єктом дослідження можуть бути будь-які процеси та явища соціальної дійсності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні, міжнаціональні, сімейно-побутові та ін.). По-друге, це суб'єкт дослідження (соціолог-дослідник або група соціологів). По-третє, як будь-яке інше дослідження, соціологічне спрямоване на досягнення певної мети і вирішення конкретних завдань. По-четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні). По-п'яте, це результати дослідження, заради яких воно проводиться.
Основне завдання соціологічних досліджень - добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт - це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності. Як же вибрати саме ті факти, які допоможуть знайти науково достовірну відповідь на запитання, що цікавлять дослідника, заохотять його до проведення дослідження? Для цього необхідно виокремити випадковий для явища, що вивчається, факт від невипадкових, сконцентрувавши свою увагу на регулярних, масових, інакше кажучи, - типових фактах. Саме для цього соціологічна наука розробила цілу систему наукових процедур. Ці процедури - результат глибоких теоретичних і багаторазових дослідницьких проробок - є надбанням наукової корпорації соціологів.
Соціологічне дослідження складається з трьох основних етапів: підготовчого (розробка програми дослідження), основного (проведення емпіричного дослідження), завершального (обробка й аналіз даних, формування висновків і рекомендацій). Кожний етап включає в себе ряд важливих процедур.
Залежно від складності й масштабності аналізу предмета виділяють три види соціологічного дослідження: розвідувальне (пілотажне), описове, аналітичне.
Найбільш простим видом є розвідувальне (пілотажне) дослідження. Воно будується на спрощеній програмі й охоплює невеликі сукупності, має стислий за обсягом інструментарій. Інструментарій - це методичні документи, за допомогою яких здійснюється збір первинної соціологічної інформації (анкети, бланк-інтерв'ю, питальники, картки для фіксації результатів спостереження чи аналізу документів тощо).
Описове дослідження є більш складним видом соціологічного аналізу. Воно проводиться за розробленою програмою, на базі апробованого інструментарію і застосовується відносно великої спільності людей (наприклад, колектив великого підприємства). Збір інформації тут може бути доповнений методами спостереження, аналізу документів [5, c.145].
Аналітичне дослідження - найбільш поглиблений вид соціологічного аналізу. Воно не тільки описує структурні елементи явища, що вивчається, але й з'ясовує його причини. Підготовка аналітичного дослідження вимагає значного часу, ретельно розробленої програми, інструментарію, попередньої уяви про об'єкт, який вивчається. За методами збору інформації даний вид соціологічного дослідження носить комплексний характер. З гносеологічної точки зору соціологічне дослідження за об'єктом та процедурою є емпіричним, а за рівнем узагальнення воно може бути й емпіричним, і теоретичним.
Будь-яке дослідження починається з постановки проблеми. Проблема дослідження може бути заданою ззовні якимось замовником або викликана пізнавальним інтересом. Що ж таке проблема? Проблема - це завжди протиріччя між знаннями про потреби людей в якихось результативних практичних чи теоретичних діях та відсутністю знань про шляхи й засоби їх реалізації.
Вирішити проблему - значить отримати нове знання або побудувати теоретичну модель, яка б пояснювала те чи інше явище, виявити фактори, які б дозволили вплинути на розвиток явищ у бажаному напрямку.
Замовлення соціологу частіше за все формулюється у вигляді проблемної ситуації, звертається увага на існування якоїсь соціальної суперечності або становиться питання про незадовільний стан справ у тій чи іншій сфері виробництва, управлінні тощо. Соціологу необхідно проблемну ситуацію сформулювати у вигляді проблеми, котру він буде досліджувати.
Після вибору виду соціологічного дослідження починається його підготовка. Даний етап передбачає розробку програми. Програма є обов'язковим вихідним документом будь-якого соціологічного дослідження, незалежно від того, чи є це дослідження теоретичним або прикладним. Програма, як правило, включає в себе наступні розділи: теоретичний (формулювання й обґрунтування проблеми, цілі, завдання, об'єкт та предмет дослідження, формулювання гіпотез); методичний (обґрунтування виборки, обґрунтування методів збору даних, методів обробки й аналізу даних); організаційний (робочий план соціологічного дослідження, порядок дослідження підрозділів, розподіл людських та фінансових ресурсів і т.ін.)
Розглянемо більш детально кожний з цих розділів. Почнемо з теоретичного. Важливим елементом тут виступає формулювання й обґрунтування проблеми соціологічного дослідження. Соціальна проблема означає, як уже відмічалося, стан “знання про незнання” певних сторін, кількісних та якісних змін, причин, інших характеристик явища чи процесу. Зокрема це може бути, наприклад, незнання певною мірою причин кризових явищ у суспільстві, повільного переходу економіки до ринку або причин нинішнього рівня життя широких народних мас в Україні тощо. При цьому важливо не допускати постановки неактуальних проблем. Соціологічне дослідження повинно мати одну проблему. Інакше виникне зайва складність, знизиться якість результатів дослідження.
Не менш важливим елементом теоретичного розділу виступають цілі й завдання дослідження. Ціль дослідження визначає його теоретичну або прикладну орієнтацію. Якщо цілі дослідження нечітко визначені, то можуть виникнути труднощі при оцінці його результатів. Цілі дослідження можуть бути різними. Задачі дослідження являють собою змістовну, методичну й організаційну конкретизацію мети.
Ще один важливий елемент теоретичного розділу програми - визначення об'єкта та предмету соціологічного дослідження. Об'єктом є діяльність людей та умови, в яких вона здійснюється, предметом прийнято вважати ту сторону об'єкта, яку планується безпосередньо вивчати. Одному і тому соціальному об'єкту можуть відповідати декілька різних предметів дослідження (наприклад, щодо студентів вищого навчального закладу предметами дослідження можуть бути навчально-пізнавальна, наукова, громадсько-політична діяльність студентської молоді, спілкування студентів, вільний час тощо).
Формулювання гіпотези - заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного дослідження. Гіпотеза в соціологічному дослідженні - це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування й розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта з урахуванням різноманітних соціальних фактів.
Гіпотези - це відправні моменти для дослідження, від них у прямій залежності знаходяться подальші етапи емпіричного соціологічного дослідження. Слід підкреслити, що формулювання гіпотез - це не марні теоретичні вправи, а розробка логічних вузлових моментів для збору й аналізу емпіричних даних. Якщо дослідником були сформульовані гіпотези, то емпіричні дані використовуються для їх перевірки, підтвердження або спростування. Якщо ж гіпотез з самого початку не було, то різко падає науковий рівень соціологічного дослідження, а його результати й узагальнення зводяться до опису процентних показників тих чи інших індикаторів і до досить простих рекомендацій. Відповідно до висунутих гіпотез обирається конкретний інструментарій дослідження, формулюються запитання. Важливо, щоб усі гіпотези мали необхідний інструмент для свого вирішення [8, c.160].
Поряд із теоретичним велике значення в дослідженні має методичний розділ програми, котрий включає в себе обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збору даних, методи обробки й аналізу даних. Центральне значення в цьому розділі займає питання відбору одиниць аналізу. Об'єкт соціологічного дослідження може бути великим (тисячі, десятки, сотні тисяч людей; населення міста, регіону, працівники підприємств, установ і т.ін.), тому, наприклад, опитати всіх фізично неможливо. За таких умов, коли нараховується 500 і більше чоловік, застосовується вибірковий метод.
Іноді, коли об'єкт дослідження порівняно невеликий і соціолог має сили і можливості його вивчити, він може досліджувати його цілком. Тоді, говорять соціологи, об'єкт дослідження тотожний генеральній сукупності. Генеральна сукупність - це сукупність усіх можливих соціальних об'єктів, яка належить вивченню у межах програми соціологічного дослідження.
Але часто складне дослідження неможливе або в ньому просто немає необхідності. А тому для вирішення завдань дослідження здійснюється вибірка. Вибірка або вторинна сукупність - це частина об'єктів генеральної сукупності, яка відібрана за допомогою спеціальних прийомів для отримання інформації про всю сукупність у цілому. Число одиниць спостереження, що складає вибіркову сукупність, називається її обсягом (обсягом вибірки).
Існує ряд процедур здійснення вибірки. Дослідник повинен указати, скільки ступенів відбору застосовується у вибірці, яка одиниця відбору і теми відбору на кожному ступені; що виступає основою вибірки (список, картотека, карта); яка одиниця спостереження на останньому ступені вибірки тощо.
З питанням вибору методів вибірки органічно зв'язана процедура визначення об'єкта вибіркової сукупності та забезпечення її представництва. Це найбільш важливі питання теорії вибірки. З одного боку, вибіркова сукупність повинна бути досить великою, щоб отримати на її основі достовірну інформацію. З другого - “економною”, тобто оптимальною. Який же критерій оптимальності? Досвід свідчить, що для пробних опитувань достатня вибірка обсягом 100-250 чол. При масових опитуваннях (генеральна сукупність становить 5000 чол. і більше) обсягом вибіркової сукупності повинен становити 10% генеральної сукупності, але не більше 2-2,5 тис. чол. Це гарантує достатньо достовірні результати дослідження. Помилки вибірки, які інколи трапляються, бувають наслідком невірних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності; недостатнього обсягу вибіркової сукупності, неправильного застосування способу відбору одиниць аналізу (наприклад, відбір із неправильно складеного списку, невдалий вибір місця, часу проведення опитування тощо).
Робочий план соціологічного дослідження впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строками проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контролю за проведенням дослідження. Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження [12, c.57].
Психологічні дослідження на виявлення міжособистісних відносин в учнівській групі проводились мною в Кам'янець-Подільському НВК. В 10 класі даного закладу було проведено соціометрію. Учні записали своє прізвище на окремому листочку паперу, а нижче поставили число I записали відповідь на питання: ”Кого б ви зі свого класу запросили до себе на день народження?”. Після того, як учні записали прізвище учня зі свого класу я запропонував їм записати ще одне прізвище учня зі свого класу. Після виконання цих завдань я пропоную учням записати цифру II і відповісти на питання: „Якби вашого куратора звільнили з роботи кого б ви зі свого класу направили до директора як адвоката на захист куратора?”. Переконавшись, що учні записали прізвище учня - „адвоката” я пропоную їм записати ще одне прізвище другого учня - пропоную записати третє і останнє прізвище учня із класу. Після виконання цих завдань учні записують цифру III і аналогічно відповідають на питання: „З ким вам у вашому класі найпростіше, най легше спілкуватися?”. Зміст даних питань спрямовані на виявлення емоційного, ділового і комутативного лідера класу. Листочки з відповідями учні здають і вони становлять матеріал для подальшої обробки.
2.2 Психологічний аналіз результатів
Складається таблиця 1. у першій колонці - прізвища всіх учнів класу. Кількість наступних колонок дорівнює кількості учнів в класі. В цих колонках позначено прізвища учнів числами, які відповідають порядку прізвища в списку з першої колонки.
Результати кожного опитуваного учня фіксую у таблиці таким чином: наприклад, Прохацький О. Назвав послідовно прізвища Холошенка, Чарановського, Долиняка (відповідь на перше питання); обраний першим (Холошенко) отримує три бали, другим (Чарановський) - два бали, третім (Долиняк) - один бал. Відповідно в таблиці результати відповідей учнів фіксуються: на перше запитання - синім кольором, друге - червоним, третє чорним кольором. Таким чином вносяться в таблицю дані всіх опитуваних. Під кожним вертикальним рядком, позначеним числами, записую суму балів. Аналіз результатів соціометрії.
Офіційний староста класу (Бушовська О.) у плані ділових якостей відноситься до пасиву класу. Неофіційним діловим лідером у класі є Шендеров А., до активу можна віднести Баб'як О., Богуцького Ч., Прохацького О. та Холошенка В.. до пасиву класу належать Богданова Т., Бушовська О., Долиняк О., Печений О., Суровий В.. Ділових якостей на думку класу не мають Чарановський А. та Повозніков М..
Емоційним лідером є Прохацький О., до активу (популярності) належить Бушовська О., Долиняк О., Печений О., Суровий В., Холошенко В.; до непопулярних - Баб'як О., Богданова Т., Повозніков М., а також „діловий” - Шендеров А.. Серед учнів класу є один ізольований - Богуцький Ч.. З аналізу матеріалів соціометрії можна помітити, що ділові лідери не користуються симпатіями своїх однокласників.
Комунікативним лідером класу є Долиняк О., - людина вихована і розумна. До активу відносяться Бушовська О., Печений О., Прохацький О., Суровий В., Чарановський А. і Холошенко В., всі інші належать до пасиву класу.
Фактично учнівська група 10 класу поділяється на дві мікрогрупи: хлопці (9 осіб) і дівчата (3 особи), які співпадають за статевими ознаками.
|
№ Кого вибирають |
Хто обирає |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
|
|
1. |
Баб'як О.Л. |
233 |
212 |
1 |
333 |
12 |
||||||||
|
2. |
Богданова Т.В. |
323 |
111 |
|||||||||||
|
3. |
Богуцький Ч.С. |
22 |
23 |
31 |
13 |
|||||||||
|
4. |
Бушовська О.Ю. |
233 |
322 |
11 |
1 |
|||||||||
|
5. |
Долиняк О.О. |
2 |
1 |
33 |
12 |
3 |
21 |
|||||||
|
6. |
Печений О.М. |
12 |
3 |
2 |
13 |
32 |
||||||||
|
7. |
Повозніков М.С. |
21 |
2 |
132 |
33 |
1 |
||||||||
|
8. |
Прохацький О.Й. |
1 |
2 |
11 |
22 |
3 |
33 |
|||||||
|
9. |
Суровий В.О. |
1 |
32 |
1 |
2 |
1 |
33 |
2 |
||||||
|
10. |
Чарановський А.В. |
12 |
313 |
2 |
3 |
21 |
||||||||
|
11. |
Шендеров А.А. |
2 |
3 |
13 |
21 |
1 |
32 |
|||||||
|
12. |
Холошенко В.В. |
3 |
212 |
1 |
323 |
1 |
№=12 Якості
|
4 |
5 |
0 |
6 |
9 |
6 |
3 |
14 |
9 |
6 |
1 |
9 |
|
|
10 |
3 |
10 |
5 |
3 |
2 |
0 |
10 |
3 |
0 |
15 |
10 |
|
|
5 |
4 |
4 |
6 |
10 |
6 |
4 |
8 |
7 |
8 |
3 |
6 |
соціальний група лідерство керівництво
Причиною такого поділу є неоднаковий статевий розвиток, не співпадання інтересів, а також не однакове матеріальне становище. Серед дівчат діловим лідером є Баб'як О., яка користується авторитетом серед всіх учнів класу, а емоційним і комунікативним лідером - Бушовська О.
Також було проведено анкетування, метою якого було виявлення відношення групи до лідера. Анкета включала в себе слідуючи питання:
1. Які риси повинен мати ідеальний староста?
2. Якими рисами володіє ваш староста?
3. Кого б зі своїх друзів ви запросили до себе на день народження?
Чому ви вибрали саме цю людину, якими якостями вона володіє?
4. Якими якостями повинен володіти ідеальний друг?
5. Чи відповідають цим якостям якості вашого найкращого друга?
Аналіз результатів.
З результатів анкетування видно, що учні класу в старості вбачають, по-перше, організатора групи, по-друге, просто розумну людину. Але більшість учнів сприймає офіційного лідера свого класу, Бушовську О., негативно (80%), решта - чітко не визначили своєї позиції. Отже, про старосту 10 класу немає жодного позитивного відгуку. Провівши додаткове спостереження у даному класі мені стало зрозумілим, що Бушовська О. займає посаду старости не завдяки особистим якостям (таким старостою класу може бути кожен), а була призначена зверху завдяки становища її батька серед громадськості міста Кам'янець-Подільського.
З результатів анкетування можна помітити залежність авторитету старости від інтелектуального рівня розвитку (прямо пропорційна залежність). Староста класу сприймається учнями як аморальна особа і їй приписуються такі якості, як „не чесна”, „шестачка”, „доносчиця” і „не розумна”. Звідси видно, що лідери зазнають критики з боку оточуючих, спостерігається боротьба між офіційним і неофіційним лідерами за „вплив” на групу. Таке негативне сприймання лідера може пояснюватись ще й тим, що діловий лідер орієнтований на досягнення групою певної мети і організацію їхньої роботи, а задля цього він йде на конфлікт з групою, а не налагодження міжособистісних відносин.
Серед якостей емоційного лідера на перший план виступають доброта, сміливість, чесність, надійність. У групі дівчат цінуються комунікативність, вміння вислухати. Емоційний лідер повинен мати моральні якості і не обов'язково ділові. Далеко не останнє місце серед якостей емоційного лідера займає і почуття гумору, що теж свідчить про наявність інтелекту старости було б бажаним призначити особу, яка б максимально втілювала в собі якості як ділові та і емоційні, направленні на врегулювання міжособистісних відносин, що сприятиме демократичному стилю керівництва групою.
2.3 Напрямки оптимізації групової діяльності у малій соціальній групі
Сучасне суспільство, як відомо, має розгалужену ієрархічну структуру. Воно послідовно ділиться на частини по різних підставах: структурно-функціональним, територіальним і іншої. Їхнє членування на різні види й одиниці обумовлено потребами керування, характером завдань, особливостями життєдіяльності, технічними, економічними й соціальними причинами. У складному функціонуванні організації особливе місце займають невеликі групи людей, що входять до складу низових підрозділів підприємств (бригади, цеху), відділів і служб, навчальних груп, відділень і інших організацій і об'єднань. Всі вони є малими соціальними структурами й характерні тим, що складові їхні люди живуть і діють у безпосередніх міжособистісних контактах, в інтенсивному груповому спілкуванні. Їхня діяльність носить спільний (колективний, груповий) характер. Такого роду соціальні спільності прийнято називати малими групами або колективами. Вони в міру свого становлення створюють особливу колективну психологію, що регулює спільне життя й діяльність працівників. Примітно, що трудові колективи виступають як цілісного суб'єкта трудової діяльності. Розуміння цього гарантує керівникові колективну підтримку в рішенні продуктивних завдань . Колектив - поняття латинського походження, що означає «збиральництво», тобто цілісність, єдність. Поняття групи тотожно змісту старого російського слова «кружок». В основі того й іншого - зв'язок, об'єднуючий людей. Колективами прийнято називати малі групи, члени яких об'єднані духовними (психологічними) зв'язками ділового (службового), морального й безпосередньо міжособистісного змісту, які спільними зусиллями забезпечують одержання соціально ціннісного результату своєї діяльності. Добре виражають дух колективу такі слова, як «товариство», «трудова родина».
Подобные документы
Поняття про малу групу і її сутнісні ознаки. Класифікація малих груп. Колектив як різновид малої групи. Соціометричний напрямок вивчення малих соціальних груп. Психологічні особливості підліткового віку. Міжособистісні стосунки підлітків у групі.
курсовая работа [54,5 K], добавлен 11.11.2014Суть і зміст поняття "мала група", її особливості, порядок і причини утворення. Класифікація малих груп, їх різновиди та характеристика, відмінні риси, структура та основні елементи. Характеристика динамічних процесів у групі, поняття лідерства в ній.
реферат [42,9 K], добавлен 07.04.2009Лідерство і керівництво в малих групах, характер динамічних процесів. Трактування причин ролевої диференціації лідерства. Дослідження міжособистісних стосунків та міжгрупових відносин у молодшому шкільному віці, ступінь взаємної симпатії-антипатії.
курсовая работа [47,0 K], добавлен 10.11.2010Мала група в психології: поняття, основні явища і процеси. Лідерство і керівництво в малій групі, особливості міжособистісних відносин підлітків у групах однолітків. Емпіричне дослідження особливостей неформального лідерства в підлітковій групі.
курсовая работа [133,9 K], добавлен 13.01.2010Керівництво в малих групах: загальні поняття й підходи. Особливості лідерства у підлітковому віці. Методичне забезпечення дослідження рівня прояву комунікативних та організаторських здібностей осіб підліткового віку. Характеристика психокорекційних вправ.
курсовая работа [338,5 K], добавлен 02.10.2014Теоретичний аналіз дослідження психологічних особливостей учнівських груп і згуртованності. Поняття малої групи, рівневий аналіз групової структури. Розвиток особистості дитини у шкільному віці. Особливості структури міжособових відносин в групах дітей.
курсовая работа [33,9 K], добавлен 15.09.2009Лідерство та керівництво в малих групах, загальні їх поняття й підходи, теорії походження та особливості. Експериментальне вивчення залежності прояву лідерських якостей у підлітковому віці від комунікативних та організаторських здібностей особистості.
курсовая работа [178,7 K], добавлен 28.08.2014Особливості дослідження групових процесів як закономірностей поводження індивідів у різних соціальних групах. Стійкість індивіда до дії нормативного впливу. Дослідження інформаційного впливу та його ефективність. Вивчення відносин індивіда до групи.
реферат [24,9 K], добавлен 12.10.2010Проблема особистості в соціальній психології. Спрямованість особистості та структура міжособистісних відносин. Взаємодія в групі. Соціальна роль та поняття соціометричного статусу. Характеристика методів і груп випробуваних, результати дослідження.
курсовая работа [59,4 K], добавлен 15.01.2011Види взаємозв’язку в груповій роботі. Психологічний клімат у колективах і групах. Психологічна характеристика великих соціальних груп. Емпіричне дослідження згуртованості в групі студентів. Підпорядкування груповим нормам у відкритій формі завуальовано.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 12.01.2014
