Емпіричні дослідження феноменів керівництва та лідерства малих соціальних груп

Ідея зв'язку, як стрижнева в понятті колективу, не випадкова. Саме взаємні зв'язки між людьми є вирішальним чинником, що визначає згуртованість, активність і життєвість об'єднання, членами якого вони стають. У свою чергу, духовні зв'язки між членами колективу залежать від того, як вони сприймають себе, один одного, як ставляться до загальної мети й діяльності.

Малі групи завжди грали винятково важливу роль у житті людей, організацій і всього суспільства. Вони не тільки поєднують і тим самим множать людські сили в інтересах певної діяльності. Вони необхідні для повноцінного життя кожної людини, Для досягнення захищеності, забезпечення умов гармонічного розвитку людини, засвоєння соціального й професійного досвіду, його збереження й збагачення. Варто підкреслити, що колектив виступає головним фактором у розвитку винятково важливої макрохарактеристики людини, твердження його як особистості.

Існує два основних підходи до психологічного вивчення колективу. Відповідно до першого з них колектив представляється як соціальне (надіндивідуальне, надособистісне) утворення, щось самостійне, що зводить не до сукупності складових його членів: юридична особа, суб'єкт конкретної діяльності або праці. Цей підхід може бути названий «антропоморфним», тому що колектив розглядається як цілісний соціальний суб'єкт, життя й діяльність якого відтворює активність кожного свого члена й за рахунок її сам існує. З позиції другого підходу колектив сприймається як соціально-психологічне середовище життя й діяльності людини, середовищее, що люди створюють один для одного. Прихильники цього підходу воліють говорити не про групи й колективи, а про «особистості в групі». Ця концепція виражає особисто орієнтовану точку зору на колектив.

Члени колективу зв'язуються один з одним насамперед функціонально на основі виконання єдиної професійної діяльності. Причому, поділ їхніх дій на індивідуальні. Їх функції (обов'язку) здійснюється так, щоб був забезпечений єдиний контекст праці, щоб працівники були «ретельно приладжені» один до одного, а в остаточному підсумку щоб все це дало можливість ефективно виконати загальне завдання й одержати єдиний груповий результат. Службово-ділові зв'язки з'єднують членів колективу як виконавців певних функцій, кожна з яких, будучи засвоєної, стає стрижнем тієї або іншої спеціальності, посаді, певній ролі при виконанні окремого завдання. Якщо виділити основні соціально-психологічні ознаки сформованості трудового колективу, те, використовуючи їх як критерії й показників, можна визначити рівень його розвитку. У якості основних соціально-психологічних ознак трудового колективу виступають наступні: загальна професійна діяльність; відповідність діяльності соціально значимим цілям; опосередкування міжособистісних відносин цілями, цінностями й змістом спільної праці; свідома, стійка єдність і згуртованість; наявність певної організаційної форми об'єднання працівників; погодженість і врахування основних інтересів всіх членів трудового колективу; стійкість і гармонійність відносин, заснованих на взаємній контактності й відповідальності, самоврядності, а також визнанні не тільки соціально значимих пріоритетів, але й індивідуальних потреб кожного члена колективу. По даних ознаках можна судити про рівень розвитку колективу. Трудовий колектив високого рівня розвитку відрізняється від інших присутністю цілком певних характеристик. Він характеризується, насамперед, стабільністю, професійною й соціально-психологічною стійкістю, що обумовлюється згуртованістю членів колективу. А згуртованість у свою чергу є наслідком прихильності персоналу до тим самим моральних цінностей, діловому (службовому) єдності й особистій дружбі. Другою характеристикою трудового колективу високого рівня розвитку можна назвати соціально-ціннісну орієнтацію інтересів, цілей і всього укладу життєдіяльності. Іншими словами - це його здоровий морально-психологічний стан. Тільки при наявності цих двох ознак та або інша сукупність людей може бути віднесена до колективу. Внутрішня цілісність, інтегрованість - обов'язкове, але недостатня умова колективності, тому що залишається під сумнівом зміст і спрямованість зовнішніх зв'язків, відношення групи до суспільних цінностей і інтересів. Як важлива характеристика трудового колективу виступає його здатність гармонізувати інтереси, цінності й потреби конкретного працівника із загальними цілями й завданнями підприємства. Сформованість такої характеристики колективу дає фундаментальну підставу для його мотивованого зімкнення й активної участі в даній роботі кожного його члена. Існування колективу, його повсякденна діяльність і побут, а також розвиток, ріст припускають наявність спільної психічної активності персоналу, до якого ставиться колективна розумова робота, обмін враженнями й переживаннями, спільна вольова напруга для подолання труднощів і т.д. Цю групову психічну активність, а також її духовні результати звичайно називають колективною психологією.

Колективна психологія характеризується відомими якостями й завжди перебуває в певному стані, що прийнято називати настроєм колективу. Настрій - це взаємозалежні емоційні реакції й переживання, які мають певне фарбування, характеризуються більшою або меншою інтенсивністю й напруженістю й від яких залежить працездатність членів колективу, рівень його ентузіазму, енергії. Буває, що груповий настрій приймає форму порушення, що перевищує безпечні межі, і тоді воно стає домінуючим фактором поводження, що погано піддається раціональному впливу, переконанню. Іноді, під впливом екстремальних ситуацій (пожежа або інше стихійне лихо, різке загострення соціальних або економічних проблем) трапляється перетворення більш-менш організованих груп у юрби розгублених людей, які втрачають керування: у результаті або діють агресивно й руйнівно, або легко піддаються паніці. Практика показує, що спілкування - це явище величезного загально-соціального й індивідуально-групового значення. Воно як кровообіг або обмін речовин у живому організмі, з тим, однак, відмінністю, що має інформаційну, а не речовинну природу. Завдяки спілкуванню людини розвивається духовно й фізично, гуртуються й ефективно діють групи, створюються й передаються від покоління до покоління матеріальні й духовні цінності. На ґрунті спілкування будується все громадське життя, політична й економічна діяльність. Під згуртованістю трудового колективу розуміється єдність думок, подань, оцінок, позицій і відносин його членів до факторів, подіям, явищам, найбільш значимим для колективу. Таким чином, соціально-психологічна структура трудового колективу являє собою систему соціально-психологічних явищ, джерелом яких виступають потреби в підтримці соціально важливих взаємозв'язків і взаємодій між працівниками. Міжособистісне спілкування в колективі виступає головним засобом, що пов'язують нитками між всіма структурними елементами колективної психології й надають їй системно-цілісний характер. Згуртованість колективу характеризується стійкістю й продуктивністю функціонування цієї психологічної системи. Керівник колективу відповідає за те, як налагоджене спілкування й взаємодія персоналу, а також за зміст, структуру й стан колективної психології в цілому. Він не зможе ефективно керувати, якщо буде діяти методами адміністративного тиску й голого примуса, поки не розбереться в особливостях психологічного клімату у своєму структурному підрозділі, не врахує його моральний стан, не зрозуміє розміщення людей і характер їх взаїмо залежностей і впливів. Більше того, повноцінне керівництво колективом не обмежується властиво організаторською діяльністю, що складається в плануванні й забезпеченні спільної роботи. Воно включає, крім того, ще й регулювання внутрішніх, соціально-психологічних процесів, зімкнення колективу, зміцнення трудової дисципліни, попередження й дозвіл деструктивних конфліктів і рішення ряду інших психологічних проблем Все це - свого роду «внутрішнє керівництво». Воно полягає у впливі на основні елементи колективної психології: суспільна думка, взаємини, традиції, настрій і пов'язані з ними комунікативні процеси (спілкування й взаємодія). Внутрішнє керівництво є важливим чинником, що забезпечує нормальне функціонування й розвиток психології трудового колективу. Керівництво колективною психологією здійснюється двома основними способами. Насамперед, керуючий ефект досягається тим, що керівник прагне виявити й використати психологічні фактори, які допомагають рішенню вартих завдань. Він опирається на готовність суспільної думки до певних перемінам і діям, підтримує корисні тенденції, що випливають із внутріколективних традицій, ураховує сформовані взаємини при розміщенні персоналу, дає можливість здоровим елементам колективного настрою виявити себе в дії. Завдяки такій тактиці керування не тільки забезпечується потужна психологічна підтримка його планам, не тільки більш успішно вирішуються виробничі завдання, але й змінюється сама колективна психологія. Колектив починає грати більше активну роль у службових справах. Навпроти, ігнорування соціально-психологічних факторів приводить до того, що механізми внутріколективного життя хиріють або ж міняють свою змістовну орієнтацію: суспільна думка й воля перестають служити цілям підприємства. Другим способом впливу на психологію колективу є цілеспрямоване формування необхідних, але поки ще відсутніх її ланок: коректування групових установок і позицій, налагодження, зм'якшення й зміцнення взаємин між окремими працівниками й групами (категоріями), облагороджування традицій, підйом настрою й т.д. Ці завдання цілком розв'язні, якщо враховуються закономірності, властиві внутріколективним процесам.. Соціально-психологічна компетентність являє собою здатність людини адекватно оцінювати себе, своє місце серед інших людей, ефективно взаємодіяти в системі міжособистісних відносин.

ВИСНОВКИ