Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра загальної та вікової психології

МОТИВАЦІЯ УЧББОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДЛІТКІВ ТА СТАРШОКЛАСНИКІВ

Курсова робота з психології

Студентки фізико-математичного факультету

групи МІ-09-1

освітньо-кваліфікаційний рівень

«бакалавр»

Ломачевської М.Ю.

Науковий керівник:

Устименко С.Ф.

Кандидат психологічних наук, доцент

Кривий Ріг

2011 рік

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми мотивації.

1.1 Теорії мотивації

1.2 Особливості мотивації учбової діяльності підлітків та старшокласників

1.3 Можливості формування мотивації учбової діяльності

Висновок до першого розділу

Розділ 2. Експериментальне дослідження мотивації учбової діяльності школярів.

2.1 Аналіз експериментальної бази

2.2 Аналіз результатів дослідження

2.3 Рекомендації щодо формування мотивації учбової діяльності підлітків та старшокласників

Висновок до другого розділу

Висновок

Список використаних джерел

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

ВСТУП

Актуальність: Навчальна діяльність є провідною діяльністю протягом періоду становлення та самовизначення особистості. Навчальна діяльність, як і будь-яка інша, активується та спрямовується мотивацією, яка є її найважливішою складовою. Саме від мотивації залежить переважна частина успіхів в навчанні, саме її становлення з початком навчання обумовлює подальший розвиток особистості як частки суспільства. В навчанні відбувається процес перетворення, навіть спрямоване самоперетворення дитини в суспільно-корисну істоту. Але в процесі навчання відбувається формування і зміна особистості, в тому числі й її мотивації.

Останніми роками в психологічній науковій літературі питанням мотивації учбової діяльності приділяється особлива увага. Це не випадково, оскільки питання про мотиви - це по суті питання про якість учбової діяльності.

Однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти є побудова такого процесу учіння, який міг би бути основою формування мотиваційної сфери учнів.

У зв'язку з цим виникають суперечності між існуючим станом мотивації учіння у підлітків і сучасними вимогами до їх учбової активності; між потребами практики в науково-обґрунтованих рекомендаціях по управлінню мотиваційною сферою школярів і відсутністю достатніх для цього науково-психологічних знань.

Правильно налаштована діяльність учителя - це така організація навчально-виховного процесу, що реалізується на основі потреб учнів в оволодінні навчальними компетентностями й умінні спілкуватись. Основні вимоги до такої організації полягають у тому, що урок є постійним відкриттям істини, шляхом до пізнання нового, з'ясування закономірностей навколишнього світу. На думку В. Давидова, зміст уроку повинен бути достатньо науковим і теоретичним. В основу такого підходу покладена робота з науковими поняттями предмета. Причому учню мало дати систему понять - потрібно, щоб вона була засвоєна ним, стала реальним інструментом його навчальної діяльності. Реформування системи загальної середньої освіти, зокрема і її початкової ланки, актуалізувало в Україні пошук шляхів удосконалення навчально-виховного процесу, спрямованого на виховання ініціативної, самодостатньої, творчої особистості учня, яка відповідає вимогам. Важливою складовою освітніх реформ є також удосконалення системи оцінювання навчальних досягнень учнів середньої загальноосвітньої школи. Адже за умови оптимальної організації навчально-виховного процесу оцінювання сприяє розвитку пам'яті, мислення та мови учнів, систематизує їх компетентність, своєчасно виявляє прорахунки дидактичного процесу, демонструє результати індивідуалізації та диференціації навчання, допомагає вчителю отримати інформацію про хід навчально-пізнавальної діяльності школярів [10,с.11].

Результативність модернізації загальної і початкової освіти залежить від змін, що відбуваються в змісті сучасної освіти за останнє десятиліття, - перенесення акценту з передачі наочних знань, умінь і навичок на підтримку формування загально учбових умінь, на розвиток самостійності учбових дій, на подолання труднощів, що виникають в ході учбової діяльності. Ці зміни повинні бути направлені на викорінювання погляду на учня як на об'єкт педагогічної дії, нездібної і неготової до «самозрощування», що вимагає цілеспрямованої роботи з боку педагога по формуванню якостей, значущих з соціальної точки зору, без урахування індивідуальних характеристик. В зв'язку з цим турбота про збереження унікальності, своєрідності кожної особи, співпраця педагогів з підлітком по розвитку у нього засобів пізнання і розвитку своїх сутнісних сил, повинні стати основою оновлення змісту загальної і початкової освіти.

Для цього необхідне створення умов для можливості кожному вчитися індивідуально і як наслідок - життєвої траєкторії, на основі якої формується генеральна здібність до самовизначення по відношенню до культури, суспільства, інших людей, самого себе. У освітньому просторі повинні створюватися умови для вирощування унікальності і неповторності кожної особи, її особистої відповідальності за свою долю, визнання нею унікальності і неповторності інших людей.

Останнім часом в сучасному освітньому просторі все більш чітко стали виявлятися тенденції педагогічної підтримки дітей в освіті і вихованні. Кожна дитина має право на комфортне навчання, коли педагог підтримує учня в його власній учбовій діяльності, допомагаючи молодшому школяру вчитися. Для досягнення даної мети необхідно вже на ступені початкової школи забезпечити: розширення прав дитини, пошану особи дитини, врахування освітніх інтересів кожного учня, відповідність освітнього процесу зросту, забезпечення повноцінного фізичного і психічного розвитку дітей.

Мета: розкрити основні особливості мотивації сучасних старшокласників.

Завдання:

1. Розглянути основні теоретичні положення про мотив і мотивацію у зарубіжній і вітчизняній науковій літературі.

2. Охарактеризувати специфіку мотиваційної сфери підлітків та старшокласників.

3. Провести експериментальне дослідження з вивчення мотиваційної сфери старшокласників з метою виявлення їх мотиваційної спрямованості.

4. Розробити програму активізації конструктивних тенденцій розвитку мотиваційної сфери підлітків та старшокласників.

Об'єкт: мотиваційна сфера підлітків та старшокласників.

Предмет: особливості мотивації підлітків та старшокласників.

Гіпотеза: підлітки та старшокласники більше спрямованні на набуття знань, а не на отримання оцінки.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів (теоретичної та практичної частин), висновків до кожного розділі, загального висновку, списку використаних джерел та додатків.

Методи і методики: методи математичної обробки даних, аналіз літературних джерел, спостереження, анкетування респондентів, методики «Мотиви учіння», «Спрямованість на набуття знань» та «Спрямованість на оцінку».

Теоретична і практична значущість роботи полягає у дослідженні мотивації підліткового віку. Нами було здійснено теоретичний аналіз проблеми мотивації та виділено і охарактеризовано існуючі в психології підходи до мотивації, розкрили роль мотивації в успішності навчальної діяльності школярів. Дана курсова робота може використовуватись під час навчальної діяльності вчителів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ МОТИВАЦІЇ

1.1 Теорії мотивації

У сучасних умовах розвитку українського суспільства важливе значення в становленні особистості школяра має проблема якісної освіти. Одним із вирішальних факторів успішності навчання є навчальна мотивація.

У психологічній літературі прийнято виділяти дві групи мотивів пізнавальної діяльності: внутрішні і зовнішні мотиви. Говорячи про зовнішню мотивацію, мають на увазі, що пізнавальне завдання вирішується заради досягнення мети, не пов'язаної з пізнанням об'єкту (мотивація престижу, благополуччя, уникання невдачі і т. ін.). Наприклад, учень вирішує задачу заради того, щоб отримати схвалення. Але те ж саме завдання може вирішуватися і на основі внутрішніх мотивів. Наприклад, щоб розібратися в даному завданні або знайти оригінальні шляхи його вирішення [13, 26, 11].

Мотивація - одне з базових понять у психології, що використовується для пояснення рушійних сил поведінки, діяльності людини. У психологічній літературі аналізуються різні підходи до висвітлення мотивації. Однак її розуміння не зводиться тільки до визначення. Воно обумовлюється також підходом до її вивчення.

Мотивація є більш широким поняттям, ніж мотив. Поняття «мотивація» в психології використовується в двох значеннях: як система факторів, що обумовлює поведінку (цілі, інтереси, потреби, мотиви, наміри), та як характеристика процесу, що підтримує поведінкову активність [13,с.354-356]. Отож мотивація - це сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її початок, обґрунтування, формо вияви.

Багаточисленні теорії мотивації стали з'являтися ще у працях стародавніх філософів. У наш час таких теорій не один десяток. Вивченням мотивації людини займалися Д. Макклелланд, Д. Аткінсон, Г. Хекхаузен, Г. Келлі, Ю. Роттер, К. Роджерс, Р. Мей, А.М. Леонтьєв та ін.

Ще роботи мислителів давнини поклали початок теоріям мотивації, які в подальшому були розвинуті, і які продовжують розвиватися і сьогодні, нараховується вже не один десяток. Можна виділити дві глобальні теорії мотивації: змістовну і процесуальну. У змістовних теоріях акцент робиться на виявленні та вивченні внутрішніх спонукань (потреб, мотивів), які лежать в основі поведінки людей, їхньої професійної діяльності. У процесуальних теоріях розкриваються закономірності організації цілісної мотивованої поведінки з урахуванням взаємодії мотивів з іншими процесами - сприйманням, пізнанням, комунікацією.

Згідно з першим підходом, потреби людини є основним мотивом поведінки, а таким чином, і діяльності особистості. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга, Девіда Мак Клеланда. Найбільш відомою є концепція «ієрархії мотивів» А. Маслоу.

Американський психолог А. Маслоу виділяє п'ять ієрархізованих рівнів потреб:

1. Фізіологічні потреби;

2. Потреби в безпеці й самозбереженні;

3. Потреби у спілкуванні і любові;

4. Потреби у самоствердженні і визнанні;

5. Потреби у самоактуалізації.

Класифікація потреб А. Маслоу суттєво відрізняється від інших класифікацій. По-перше, Маслоу розмежовує не окремі потреби, а цілі їхні групи. По-друге, ці групи впорядковані у ціннісній ієрархії відповідно до їх ролі в розвитку особистості.

Фізіологічні потреби Абрахам Маслоу вважає, безперечно домінуючими в запропонованій ієрархії. На думку А. Маслоу, у людини, яка потребує одночасно їжі, безпеки, любові, самоствердження, почуття голоду заглушить решту потреб. Прагнення писати вірші, бажання володіти автомобілем, мати нову пару взуття, цікавість до історії - все це забувається або стає другорядним. За Маслоу, людина, яка дуже зголодніла, не має ніяких інтересів, окрім їжі. Задоволення цієї потреби сприяє актуалізації пізнавальних та естетичних потреб. Лише коли задоволені всі інші потреби, виникає потреба в самореалізації (самоактуалізації).

Самоактуалізація - прагнення людини якомога повніше виявити, розвинути і реалізувати свої можливості, прагнення особистості бути тим, ким вона може бути [25,с.428]. Згідно з А. Маслоу, якщо полем діяльності індивіда не стає те, до чого він схильний, то виникає незадоволення, неспокій, тривога. Щоб бути у згоді із самим собою, музикант має створювати музику, художник - малювати, поет - писати вірші. Людина зобов'язана виконувати свої можливості і здібності [16,с.328-330].

Людина повинна реалізувати те, що в ній закладено. Якщо людина цього не робить, якщо умови життя заважають реалізації життєвого покликання, то можливий внутрішній конфлікт, здатний спричинити невроз. Навіть якщо задовольняються усі інші потреби, крім потреби само актуалізації, то людина відчуває неспокій, тривогу, незадоволення.

Ієрархія потреб за А. Маслоу при всій її привабливості не є ідеальною.

Серед російських психологів початку ХХ століття, які порушували питання щодо мотивації людської поведінки, визначають О.Ф. Лазурського, М.М. Ланге, Л.С. Виготського, Д.М. Узнадзе та інших, які довгі роки проводили дослідження, спрямовані в основному на вивчення пізнавальних процесів. Із створених у 60-ті роки ХХ ст. концепцій мотивації, більш-менш продуманою та доведеною до певного рівня закінченості вважається тільки створена О.М. Леонтьєвим теорія діяльнісного походження мотиваційної сфери людини [13,с.230-235].

За концепцією О.М. Леонтьєва, всі психологічні особливості людини, в тому числі й мотиваційна сфера, мають свої джерела в практичній діяльності, де і формуються властивості особистості. Причому, між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму (взаємної відповідності) [13,с.231-233].

Поведінці в цілому відповідають потреби людини; системі діяльностей, з котрих вона складається, - розмаїття мотивів; множині дій, формуючих діяльність, - набір цілей. Таким чином, в основі змін, які відбуваються із мотиваційною сферою індивіда, лежить система діяльностей, динаміка розвитку котрих обумовлює зміни в мотиваційній сфері людини, придбання нею нових потреб, мотивів і цілей [30,с.120-125].

Сьогодні діяльнісний підхід розвивається не тільки в країнах колишнього Союзу, а також у державах Західної Європи, США, Японії, Латинської Америки.

Наведене приводить до висновку, що вивчення мотивації може здійснюватися як за логікою реактивної схеми поведінки - (зовнішні стимули - сфера внутрішніх потреб - причина поведінкових реакцій), так і за логікою діяльнісної схеми - (зовнішні стимули - етапи розвитку), при цьому проміжною теоретичною схемою є аналіз поведінки як взаємодії (особистість - оточення) [30,с.121-124].

Таким чином, під мотивацією ми розуміємо внутрішнє спонукання особистості до того чи іншого виду діяльності, пов'язане з задоволенням окремої потреби. Як мотиви можуть виступати: ідеали, інтереси, соціальні установки, цінності.

Отже, навчальна діяльність є провідною діяльністю протягом періоду становлення та самовизначення особистості. Саме від мотивації залежить переважна частина успіхів в навчанні, тому її становлення з початком навчання обумовлює подальший розвиток особистості як частки суспільства.

1.2 Особливості мотивації учбової діяльності підлітків та старшокласників

Учбова діяльність людини, як і будь-яка інша, характеризується передусім суб'єктністю, активністю, предметністю, цілеспрямованістю та усвідомленістю.

На думку Д.Б. Ельконіна, учбова діяльність є специфічним видом людської діяльності. Він наголошує на її соціальному характері: за змістом, оскільки вона спрямована на засвоєння вироблених людством досягнень культури і науки; за смислом, оскільки вона суспільно значуща і соціально оцінюється; за формою, оскільки вона відповідає суспільно виробленим нормам спілкування і здійснюється у спеціальних громадських закладах (школах, вузах, коледжах тощо). У поведінці людини є дві функціонально взаємопов'язані сторони: збуджуюча та регуляційна. Збудження забезпечує активізацію та напрямок поведінки і пов'язано з поняттями мотивації. Ці поняття включають у себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, які є у людини, уявлення про зовнішні фактори, які заставляють її вести себе окремим чином, про керівництво діяльністю у процесі її здійснення. Серед усіх понять, які використовуються у психології для опису та пояснення збуджуючих моментів у поведінці людини є поняттям мотивації і мотиву. Психологічний аналіз учбової діяльності ґрунтується на розумінні її предметного характеру. Предметом діяльності є той результат (матеріальний чи ідеальний), який спонукає суб'єкта до діяльності, задля досягнення якого вона здійснюється. Предмет діяльності не дається людині безпосередньо, а опосередковується її потребами і постає перед суб'єктом як мотив, у вигляді задачі, розв'язання якої дає змогу задовольнити наявну потребу[15,с.154 - 158].

Предмет, та основний її зміст учбової діяльності визначає спрямованість на засвоєння знань, оволодіння узагальненими способами дій, вироблення прийомів і способів дій, їх програм, алгоритмів, внаслідок чого розвивається сам суб'єкт учбової діяльності.

Засоби учбової діяльності, за допомогою яких вона здійснюється, розглядають у декількох аспектах. По-перше, до них відносять інтелектуальні дії, що лежать в основі пізнавальної та дослідницької функцій учбової діяльності: аналіз, синтез, узагальнення, класифікація та ін. По-друге, це знакові і мовні засоби, в формі яких засвоюється досвід, відрефлексовується та відтворюється індивідуальний досвід. По-третє, це так звані фонові знання, включення до яких нових знань структурує індивідуальний досвід суб'єкту.

Термін "мотивація" використовується у сучасній психології у двоякому розумінні як визначення системи факторів, детермінуючих поведінку і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.

Мотивація - це циклічний процес безперервного взаємного впливу та перетворень, у якому суб'єкт дії та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом якого є реально простежена поведінка. Вона пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення окремої цілі. Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистою властивістю, зосередити збуджуючою до здійснення окремих дій [18,с.11].

На думку Л.Д. Столяренко: "Мотив - це збудження до діяльності, пов'язане з задоволенням потреби суб'єкта"[4,с.12-15]. Під мотивом також найчастіше розуміють причину, яка лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта[4,с.12-15]. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальнюючому вигляді являє собою багато диспозицій. З усіх можливих диспозицій найбільш важливим є поняття "потреби". Її ще називають станом нужди людини в окремих умовах, які необхідні для нормального існування та розвитку. У людини крім фізичних та органічних потреб є ще матеріальні, духовні, соціальні. Потреби - динамічно активні стани особистості, що виявляють її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність спрямовану на зняття цієї залежності [8,с.45]. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби - це рушійна сила розвитку особистості. Мотиви, потреби та цілі - є складовими мотиваційної сфери людини.

Навчальна мотивація визначається як частковий вид мотивації, включений в певну діяльність, - в даному випадку діяльність учіння. Як підкреслює, провідний психолог, що займається вивченням мотивації учбової діяльності А.К. Маркова: "Становлення мотивації є не просте зростання позитивного або посилювання негативного відношення до учіння, а ускладнення структури мотиваційної сфери, що стоїть за ним, вхідних в неї спонук" [2,с.354-356]. Тому, аналізуючи мотивацію учбової діяльності, головне не тільки визначити домінуючий мотив, а й враховувати усі структури мотиваційної сфери людини.

Отже, в психологічній літературі, різними авторами виділяються різні види мотивів учбової діяльності. Так, Л.І. Божович указує, що для дітей різного віку не всі мотиви мають однакову спонукальну силу. Одні з них є основними, ведучими, інші - другорядними, побічними, що не мають самостійного значення; які так чи інакше підпорядковані провідним мотивам. У одних випадках таким провідним мотивом може виявитися прагнення завоювати місце відмінника в класі, в іншому випадку - бажання здобути вищу освіту, в третіх - інтерес до самих знань.

Усі вище названі мотиви Л.І. Божович розділяє на дві великі категорії. Одні з них пов'язані із змістом самої учбової діяльності і процесом її виконання; інші - з ширшими взаємовідношенням дитини з навколишнім середовищем. До перших відносяться пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і оволодінням новими уміннями, навиками і знаннями; інші - пов'язані з потребою дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин. У дослідженні Н.М. Власової виділяються також два плани мотивації - довільний і мимовільний. Довільний план мотивації виявляється тоді, коли мотиви в учня викликаються довільно без сторонньої допомоги. Мимовільний план мотивації виявляється в тому разі якщо мотиви хтось спеціально формує [12,с.107-113].

В. Апельт виділив наступні мотиви учіння: соціальні (обов'язок і відповідальність, розуміння соціальної значущості учіння, прагнення зайняти певну позицію у відношенні з тими, що оточують, дістати їх схвалення); пізнавальні (орієнтація на оволодіння новими знаннями, закономірностями, орієнтація на засвоєння способів добування знань); комунікативні (спілкування з однолітками, дорослими); і мотиви саморегуляції (орієнтація на придбання додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення) [1,с.162].

П.М. Якобсон виділяє декілька типів мотивації, пов'язаної з результатами учіння: 1) мотивація, яка умовно може бути названа "негативною". Під негативною мотивацією Якобсон має на увазі спонуки школяра, викликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, які можуть виникнути, якщо він не вчитиметься (докори з боку батьків, вчителів, однокласників). Така мотивація не приводить до успішних результатів; 2) Мотивація, що має позитивний характер, але так само пов'язана з мотивами, закладеними поза самою діяльністю. Ця мотивація виступає в двох формах. У одному випадку така позитивна мотивація визначається вагомим для особи соціальним устремлінням (відчуття обов'язку перед близькими). Інша форма мотивації визначається вузькоособистими мотивами: схвалення тих, що оточують, шляхи до особистого благополуччя; 3) Мотивація, яка лежить в самій учбовій діяльності (мотивація, пов'язана безпосередньо з цілями учіння, задоволення допитливості, подолання перешкод, інтелектуальна активність) [9,с.195].

На думку А.К. Маркової і її співробітників існує три типи відношення школяра до учіння: 1) негативне (бідність і вузькість мотивів, пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату, не сформовані уміння ставити цілі; подолання труднощів); 2) байдуже (або нейтральне) яке характеризується тими ж особливостями що і негативне відношення; 3) позитивне (аморфне, нерозчленоване) спостерігаються нестійкі переживання новизни, допитливості, ненавмисного інтересу; розуміння і первинне осмислення цілей, поставлених вчителем; 4) позитивне (пізнавальне) характеризується пере визначенням і до визначенням завдань вчителя; постановка нових цілей і виникнення на цій основі нових мотивів; 5) позитивне (особисте) характеризується супідрядністю мотивів і їх ієрархією; стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери; збалансованістю і гармонією між окремими мотивами. Крім того, дані автори виділяють так само рівні, етапи, якості і прояви мотивацій учбової діяльності[23,с.81].

До видів мотивів можна віднести пізнавальні і соціальні. Якщо у старшокласника в ході навчання переважає спрямованість на зміст учбового предмету, то можна говорити про наявність пізнавальних мотивацій. Якщо у підлітка та старшокласника виражена спрямованість на іншу людину в ході навчання, то говорять про соціальну мотивацію. І пізнавальні, і соціальні мають рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння добування знань), мотиви самоосвіти (орієнтація на придбання додаткових знань).

Різні мотиви названих видів і рівнів можуть проходити в своєму становленні наступні етапи: актуалізація первинних мотивів, постановка на основі цих мотивів нових цілей, позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей, поява на цій основі нових мотивів, супідрядність різних мотивів.

О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович та А.К. Маркова виділили загальну картину вікової динаміки мотивів учіння. Вони відзначали, що особливості мотивів і пізнавальних інтересів різних вікових категорій, що вчаться, не є фатально неминучими і необхідно властивими [8,с.47-49].

Детально залежність успішності учбової діяльності від мотивації була розглянута Г. Клаусом. Він стверджував, що установки на учіння і на його наочний зміст робить найбільш стійкий вплив на активне привласнення, на протікання цього процесу і на його успішність. Виходячи з цього, він виділив позитивну і негативну мотивацію. Той, хто має сильне бажання оволодіти знаннями вчитиметься без зовнішнього примушення, отримуючи від своїх знань задоволення, проявляючи наполегливість; достатньо швидко освоюючи необхідні відомості, демонструючи інтелект, гнучкість, фантазію.

Отже, мотивація є процесом стимулювання учнів до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей дітей та дорослих. Вивчаючи мотивацію, вчені-психологи виділяли її важливі види, функції, типи та категорії даного пізнавального процесу.

1.3 Можливості формування мотивації учбової діяльності

Навчальна мотивація, як і будь-яка інша, є системним, ієрархічно структурованим утворенням і характеризується спрямованістю, стійкістю та динамічністю. Вона ґрунтується на потребі - психічному стані, що характеризується пізнавальною активністю дитини, її готовністю до засвоєння знань. Емоційне переживання пізнавальної потреби та її задоволення є інтересом. Інтерес, за А.К. Марковою, може бути широким, планованим, результативним, процесуально-змістовним, учбово-пізнавальним і перетворюючим (вищий рівень).

У чисельних дослідженнях обґрунтовується необхідність створення спеціальних умов виникнення розвитку в дитини інтересу до учіння, до вчителя. На основі системного аналізу виділено основні умови, що сприяють розв'язанню цієї задачі.

Загальне системне представлення мотиваційної сфери людини дозволяє дослідникам класифікувати мотиви. Як відомо, в загальній психології види мотивів (мотивації) поведінки (діяльності) розмежовуються за різними підставами, наприклад, в залежності:

1. Від характеру участі в діяльності (що розуміється, знані мотиви, і ті що реально діють, за О.М. Леонтьєвим);

2. Від часу (протяжності) обумовлення діяльності (далека - коротка мотивація за Б.Ф.Ломовим);

3. Від соціальної значущості (соціальні - вузькоособисті, за П.М.Якобсоном);

4. Від факту включеності в саму діяльність або ті, що знаходяться поза нею (широкі соціальні мотиви і вузькоособисті мотиви за Л.І. Божович);

5. Мотиви певного виду діяльності, наприклад, учбової діяльності, і таке інше.

В роботах Л.І. Божович і її співробітників, на матеріалі дослідження учбової діяльності учнів наголошувалося, що вона спонукає ієрархією мотивів, в якій домінуючими можуть бути або внутрішні мотиви, пов'язані із змістом цієї діяльності і її виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою дитини зайняти певну позицію в системі суспільних відносин. При цьому з віком відбувається розвиток співвідношення взаємодіючих потреб і мотивів, зміна провідних домінуючих потреб і своєрідна їх ієрархізація [5,с.15-18].

Можливість створення умов виникнення інтересу до вчителя, до навчання (як емоційного переживання задоволення пізнавальної потреби) і формування самого інтересу наголошувалася багатьма дослідниками. На основі системного аналізу були сформульовані основні чинники, сприяючі тому, щоб навчання було цікавим для школяра[2,с.451-450]. Згідно даних цього аналізу, найважливішою передумовою створення інтересу до навчання є виховання широких соціальних мотивів діяльності, розуміння її сенсу, усвідомлення важливості процесів, що вивчаються, для власної діяльності.

Необхідна умова для створення у учнів інтересу до змісту навчання і до самої учбової діяльності - можливість проявляти в навчанні розумову самостійність і ініціативність. Чим активніше методи навчання, тим легше зацікавити ними учнів. Основний засіб виховання стійкого інтересу до навчання - використання таких питань і завдань, вирішення яких вимагає від учнів активної пошукової діяльності.

Велику роль у формуванні інтересу до учіння відіграє створення проблемної ситуації, зіткнення учнів з трудністю, яку вони не можуть вирішити за допомогою запасу знань, що є у них; стикаючись з трудністю, вони переконуються в необхідності отримання нових знань або застосування старих в новій ситуації. Цікава тільки та робота, яка вимагає постійної напруги. Легкий матеріал, що не вимагає розумової напруги, не викликає інтересу. Подолання труднощів в учбовій діяльності - найважливіша умова виникнення інтересу до неї. Складність учбового матеріалу і учбового завдання призводить до підвищення інтересу тільки тоді, коли ця трудність посильна, переборна, інакше інтерес швидко падає.

Учбовий матеріал і прийоми учбової роботи повинні бути достатньо різноманітні. Різноманітність забезпечується не тільки зіткненням учнів з різними об'єктами в ході навчання, але і тим, що в одному і тому ж об'єкті можна відкривати нові сторони. Новизна матеріалу - найважливіша передумова виникнення інтересу до нього. Проте, пізнання нового повинно спиратися на знання, що вже є у школяра. Використання раніше засвоєних знань - одна з основних умов появи інтересу. Істотний чинник виникнення інтересу до учбового матеріалу - його емоційне забарвлення, живе слово вчителя. Ці положення, сформульовані С.М.Бондаренком, можуть служити певною програмою організації учбового процесу, спеціально направленою на формування інтересу. Різні види інтересу, наприклад результативний, пізнавальний, процесуальний, учбово-пізнавальний та ін., можуть бути співвіднесені з мотиваційними орієнтаціями (Е.І.Савонько, Н.М.Симонова). Продовжуючи дослідження Б.І.Додонова, ці автори на матеріалі вивчення мотивації в оволодінні іноземною мовою у вищому учбовому закладі, виявили чотири мотиваційні орієнтації (на процес, результат, оцінку викладачем і на "уникнення неприємностей"), деякі разом з іншими компонентами учбової мотивації визначають напрям, зміст і результат учбової діяльності. На їх думку, особливості зв'язків між мотиваційними орієнтаціями дозволяють виділити дві істотні характеристики: по-перше, стабільність зв'язків (по критерію щільності) між орієнтаціями на процес і результат, з одного боку, і орієнтаціями на "оцінку викладачем" і "уникнення неприємностей", з іншого, тобто відносну незалежність їх від умов навчання; по-друге, варіабельність зв'язків (по критерію домінування і "питомій вазі") залежно від умов навчання, сітка годинника, особливості учбової програми, зокрема цільові установки [17,с.24-30].

Навчання мотивується, перш за все, внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба "зустрічається" з предметом діяльності - виробленням узагальненого способу дії - і "опредмечується" в ньому, і в той же час дуже різними зовнішніми мотивами - самоствердження, престижність, необхідність, досягнення та ін. На матеріалі дослідження учбової діяльності учнів, було показано, що серед соціогенних потреб найбільший вплив на її ефективність здійснювала потреба в досягненні, під якою розуміється "прагнення людини до поліпшення результатів своєї діяльності"[17,с.25]. Задоволеність учінням залежить від ступеня задоволеності цієї потреби. Ця потреба примушує учнів більше концентруватися на навчанні і в той же час підвищує їх соціальну активність.

Великий, але неоднозначний вплив на навчання здійснює потреба в спілкуванні і домінуванні. Проте для самої діяльності особливо важливі мотиви інтелектуально-пізнавального плану. Це саме та група мотивів, яка співвідноситься із специфічно людською діяльністю, пізнавальною, інтелектуальною потребою, що характеризується (Л.І.Божович), позитивним емоційним тоном і не насичується. Керуючись подібними мотивами, не зважаючи на втому, час, протистоячи іншим спонукачам і іншим відволікаючим чинникам, учень наполегливо і захоплено працює над учбовим матеріалом, над вирішенням учбової задачі. Тут важливий висновок був отриманий Ю.М.Орловим - "найбільший вплив на шкільні успіхи надає пізнавальна потреба у поєднанні з високою потребою в досягненнях" [17,с.23].

А.К.Маркова, визначаючи три типи відношення: негативне, нейтральне, і позитивне, приводить чітку диференціацію останнього на основі включеності в учбовий процес. Дуже важливо для управління учбовою діяльністю: «а) позитивне, наявне, активне, що означає готовність учня включитися в учіння; б) позитивне, активне, пізнавальне; в) позитивне, активне, особово-упереджене, таке, що означає включеність учня як суб'єкта спілкування, як особи і члена суспільства"»[11,с.48-67]. Іншими словами, мотиваційна сфера суб'єкта учбової діяльності або його мотивація не тільки багатокомпонентна, але і різнорідна і різнорівнева, що зайвий раз переконує в надзвичайній складності не тільки її формування, але і врахування, і навіть адекватного аналізу.

У дослідженнях з цієї проблеми розкриті чинники, через які можна впливати на внутрішню динаміку мотиваційних структур, а, отже, управляти їх перебудовою. До таких чинників відносяться зняття оцінки і тимчасових обмежень, демократичний стиль спілкування, ситуація вибору, особова значущість, вид роботи (продуктивний, творчий). Все розглянуте вище свідчить про складність учбової мотивації як психологічного феномена, управління якою в учбовому процесі вимагає врахування її структурної організації, динамічності, вікової обумовленості.

Як особливий вид мотивації, навчальна мотивація, характеризується складною структурою, однією з форм якої є структура внутрішньої (на процес і результат) і зовнішньої (нагорода, уникнення) мотивації. Істотні такі характеристики навчальної мотивації, як її стійкість, зв'язок з рівнем інтелектуального розвитку і характером учбової діяльності.

Мотивація підлітків - один із важливих пунктів в процесі навчання. Правильне мотивування є правильним фундаментом у навчанні, та базою для подальшого розвитку у професійній сфері.

Навчальна мотивація учнів характеризується різними мотивами, які могли б спонукати до навчання, та отримання певних знань, певної професії. На основі опитування підлітків було складено опитувальник А. А. Реана і В. А. Якуніна до якого було включено такі мотиви навчання як: комунікативні, учбово-пізнавальні, широкі соціальні мотиви, уникнення невдачі, а також мотиви престижу. Це є ті мотиви, які спонукають школярів до обрання навчального закладу, до кар'єрного розвитку у майбутньому, до престижу. Підлітки самі визначили різні види мотивів, включили як самі великі та значимі для них, так і мотиви які не були головними при подальшому вступі до навчального закладу.

Розгляньмо ці мотиви дещо детальніше. Комунікативні мотиви, це мотиви які керують учнями при виборі майбутньої професії, учбового закладу і спонукають до поширення комунікації, для надбання певного багажу знать при подальшому спілкуванні з людьми.

Керуючись професійними мотивами, підлітки вбачають себе майбутніми фахівцями і прагнуть отримати знання з області своєї майбутньої професії.

Мати повний багаж необхідних знань, щоб в майбутньому застосовувати їх в обраному навчальному закладі, а надалі і в своїй роботі. Зацікавленість процесом навчання, пізнанням нової інформації, прагнення отримати найповніший облік інформації, завжди жадати найкращих результатів, бути підготовленим до чергових занять і отримувати задоволення від процесу навчання це є підґрунтям для учбово-пізнавальних мотивів.

Соціальні мотиви спонукають учнів замислитися над майбутнім, чи можливе застосування їх обраної в подальшому професії з ціллю придбання грошей, чи то з ціллю отримання певного положення в суспільстві.

Мотиви уникнення не є найкращім керівником при виборі шляху в майбутньому, але деякі школярі керуються ними, лише щоб не відставати від однолітків, не бути порожнім місцем для оточуючих, деякі школярі обирають ту чи іншу професію.

Мотиви престижу - це остання з виділених категорій, коли учнями керує лише бажання лідерства у навчанні, йти попереду не зважаючи ні на що інше, бути першим усюди - це є одним з мотивів, що спонукає школярів до учбової діяльності.

Отже, мотивація відіграє важливу роль у житті особистості, адже оцінка за знання виконує не лише функцію оцінювання рівня володіння матеріалу з вивченої теми, а й прагнення до високого балу.

Висновок до першого розділу

мотивація учбовий підліток старшокласник

Мотивація - це складне психологічне утворення, яке поєднує усвідомлювані та не усвідомлювані індивідом потяги, спонуки та очікування в процесі формування індивідуального способу діяння у світі через засвоєння та продуктивну реконструкцію загальнолюдського досвіду в пізнанні та перетворенні світу.

Мотивація навчальної діяльності визначається як особливий вид мотивації, яка включена в навчальну діяльність учня. Вона визначається цілим рядом специфічних для цієї діяльності факторів. Навчальні мотиви розділяють на пізнавальні та соціальні.

У пункті 1.1 йдеться про те, що мотивацію ми розуміємо як внутрішнє спонукання особистості будь-якого виду діяльності, пов'язане з задоволенням окремої потреби. Отже, навчальна діяльність підлітків та старшокласників є провідною діяльністю протягом періоду становлення та самовизначення особистості. Саме від мотивації залежить переважна частина успіхів в навчанні, тому її становлення з початком навчання обумовлює подальший розвиток особистості як частки суспільства.

У пункті 1.2 йдеться про необхідність умов для створення у учнів інтересу до змісту навчання і до самої учбової діяльності - можливість проявляти в навчанні розумову самостійність і ініціативність. Чим будуть активніші методи навчання, тим легше буде зацікавити ними учнів. Основний засіб виховання стійкого інтересу до навчання - використання таких питань і завдань, вирішення яких вимагає від учнів активної пошукової діяльності. Також велику роль у формуванні інтересу до учіння відіграє створення проблемної ситуації, коли учені зтикається з труднощами, які вони не можуть вирішити за допомогою свого запасу знань, що є у них,вони переконуються в необхідності отримання нових знань. Легкий матеріал, що не вимагає розумової напруги, загалом у підлітків та старшокласників не викликає інтересу. Подолання труднощів в учбовій діяльності - найважливіша умова виникнення інтересу до неї. Складність учбового матеріалу і учбового завдання призводить до підвищення інтересу тільки тоді, коли ця трудність посильна, переборна, інакше інтерес швидко падає.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ УЧБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

2.1 Аналіз експериментальної бази

Аналіз психологічної літератури свідчить про те, що дослідження мотивації учбової діяльності в старшій школі має певні складнощі. Більшість відомих методик розраховані на вміння та навички, якими учень школи недостатньо володіє - здійснювати рефлексію своїх мотивів, порівнювати їх між собою.

Деякі школярі не завжди бувають відвертими, відповіді деяких учнів є значною мірою суб'єктивними, тому що усвідомлення власної думки є дуже важким. Але і суб'єктивні відповіді заслуговують на серйозну увагу, оскільки в них відображений характер усвідомлення учнем себе.

Метою нашого дослідження було виявлення особливостей навчальних мотивів учнів 8 та 10 класів. Дослідженням охоплено лише змістовний бік навчальних мотивів. При цьому ми виходили із теоретичних положень О.Леонтьєва про потенційні та реально діючі мотиви, а також М. Матюхіної про різні рівні усвідомлення мотивів навчання.

Згідно з твердженням О. Леонтьєва, мотиви, які є провідними в ієрархічній структурі мотивації, постійно актуалізуються і мають істотний мотиваційний вплив на навчання школярів, є реально діючими мотивами. Ті самі мотиви, які в певний конкретний проміжок часу не виконують стимулюючої дії й перебувають на найнижчому рівні мотиваційної ієрархії, О. Леонтьєв назвав потенційними [19,с.54].

Принциповою для нашого дослідження є також позиція М. Матюхіної, яка розглядала мотивацію як багаторівневу систему, в якій мотиви перебувають на різних рівнях усвідомлення - від глибокого усвідомлених (але, як показує практика, здебільшого знаних) до мимовільних, неусвідомлених (які в переважній більшості є реально діючими). Виявлення найменш усвідомлених навчальних мотивів учнів та “переведення” їх у категорію усвідомлених спричинить перетворення їх на мотиви-цілі, а, отже, за О. Леонтьєвим, вони стануть актуальною спонукальною силою [20,с.43].

Вивчаючи мотиви учбової діяльності підлітків, ми прагнули не тільки встановити, що спонукає учнів вчитися, враховуючи різні рівні усвідомлення, а й з'ясувати, які мотиви є для них реально діючими.

Поставлені завдання визначили логіку та етапи дослідження.

Відомі методики дослідження мотивації навчання школярів можна систематизувати залежно від цілей дослідження: 1) методики вивчення спрямованості особистості учня; 2) методики вивчення ставлення до школи і пізнавальної діяльності; 3) методики вивчення ставлення до навчального процесу та навчальних предметів.

Із метою вивчення певного типу мотивації учіння, ми використовували батарею методик, які були апробовані науковцями на великих групах школярів, пройшли оцінку на валідність і дають змогу отримати інформацію про середні величини та закономірності розподілу показників, які вивчаються. Комплекс методик дав змогу накопичити значний фактичний матеріал та визначити тип мотивації учіння респондентів.

Дослідження проводилося в Криворізькій загальноосвітній школі № 50, в 8 та 10 класах. Усі методики було застосовано до 34 учнів.

У даній роботі використовувалися наступні методики:

1. Методика “Мотиви учіння” (М. Гінзбург)(див. Додаток А ).

2. Методика “Спрямованість на набуття знань” (Є. Ільїн, Н. Курдюкова) (див. Додаток Б).

3. Методика “Спрямованість на оцінку” (Є. Ільїн, Н. Курдюкова) (див. Додаток В).

Методика «Мотиви учіння» належить до тієї групи, яка вивчає спрямованість особистості учня. В основу методики покладений принцип “персоніфікації” мотивів. Досліджуваним пропонується ряд питань, у якому кожен із досліджуваних мотивів виступає в якості особистісної позиції одного із персонажів. Експеримент проводиться індивідуально. Після зчитування кожного питання перед учнем викладають малюнок, який відповідає змісту і має служити зовнішньою опорою для запам'ятовування (Додаток А). Зачитується інструкція для учнів: «Зараз я буду зачитувати питання, а ви дайте на них відверті відповіді».

Методика «Спрямованість на набуття знань» проводиться наступним чином: учням дається ряд запитань із відповідями «так», або «ні». Із двох відповідей потрібно обрати ту, яка підходить(Додаток Б).

Обробка результатів полягає в тому, що за кожну відповідь нараховується 1 бал.

Оцінювання результатів про мотивацію на набуття знань свідчать відповіді «так» на питання 1-11 і відповіді «ні» на питання 7 і 12. Сума балів від 0 до 12 свідчить про ступінь виразності мотивації на набуття знань.

Методика «Спрямованість на оцінку».

Проведення дослідження. Дається ряд тверджень-запитань. Із двох відповідей «так» і «ні» потрібно обрати одну і поруч з позицією питання поставити “+” (Додаток В).

Обробка результатів. Нараховується по 1 балу за відповіді «так» на питання 1-9 і за відповіді «ні» на питання 10-12. Підраховується загальна сума балів. Що більшою є набрана сума балів, то більшою мірою в учня виражена спрямованість на оцінку.

Співставлення балів за цією методикою і методикою «Спрямованість на набуття знань» (Є. Ільїн, Н. Курдюкова) показує переваги тієї чи іншої тенденції у даного учня: на знання чи на оцінку.

Усі вказані методики взаємодоповнювали одна одну.

2.2 Аналіз результатів дослідження

Дослідження проводилося в Криворізькій загальноосвітній середній школі № 50 в 8 та 10 класах. Деякі методики проводилися групою, а деякі індивідуально. Результати першого етапу дослідження занесені до таблиці 2.1.

Відсотковий розподіл учнів за типом провідних мотивів. Таблиця 2.1

№	Назва провідних мотивів	Клас
		8	10
		Кі-сть	%	Кі-сть	%
1.	зовнішній мотив - підпорядкування вимогам дорослих	7	39	2	12,5
2.	учбово-пізнавальний мотив	2	11	4	25
3.	ігровий мотив, неадекватно перенесений у навчальну сферу	7	39	6	37,5
4.	соціальний мотив	1	5	2	12,5
5.	мотив високої оцінки	1	6	2	12,5

Як засвідчили отримані дані, для підлітків найменш характерним є соціальний тип мотивації та мотив високої оцінки. Зовнішній та ігровий мотиви посіли одну із найвищих позицій. На них вказали 39% восьмикласників та 37,5% десятикласників.

Для десятого класу найменш важливими є зовнішній, соціальний мотиви та мотив високої оцінки. Це пов'язано з тим, що діти цього віку вже майже «стоять на порозі» дорослого життя. Вплив батьків на них втрачає свою здатність, в результаті чого багато рішень десятикласники приймають самостійно.

Ігровий мотив в обох класах ще займає перше місце, адже ні для кого не є секретом, що більшість школярів ходить до школи не стільки за ради навчання, а й заради спілкування зі своїми друзями-однолітками.

Учбово-пізнавальний мотив має не менш важливе місце. Для 11% підлітків цей мотив має головне значення, і лише для 25% старшокласників. Це пов'язано з тим, що десятикласники вже починають замислюватись про своє майбутнє: вступ до університету або робота у певному закладі.

Ми зробили спробу якісно проаналізувати особливості розподілу отриманих експериментальних даних за методикою «Спрямованість на набуття знань» (табл.2.2)

Спрямованість на набуття знань. Таблиця 2.2

Класи	Рівні
	високий	достатній	середній	низький
	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%
10	5	31,3	8	50	3	18,7	0	0
8	5	27,8	10	55,6	2	11,1	1	5,5

З отриманих даних можна зробити висновок, що достатній рівень спрямованості на набуття знань посідає центральне місце, його посіли 50% восьмикласників, та 55,6% десятикласників. Це означає, що для 50% як підлітків, так і старшокласників важливе значення має не тільки гарний атестат, а й знання. Однак для 30% дітей (в середньому) високий рівень знань все ж таки мають важливе значення. Важко не помітити, що для деяких восьмикласників знання не є головними взагалі, що певною мірою відображується і на їх успішності.

Аналізуючи результати дослідження за допомогою методики «Спрямованість на оцінку» можна сказати, що для більшості школярів оцінка посідає одне з головних місць у навчальній діяльності. Значення отриманих знань в результаті навчання втрачає свою важливість. Це говорить про те, що учні прагнуть отримати високий бал різними методами (списуванням під час контрольної, самостійної, екзамену). Отримані дані були занесені до таблиці 2.3.

Рівень значення оцінки у підлітків та старшокласників. Таблиця 2.3.

Класи	Рівні
	високий	середній	низький
	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%
8	1	5,6	15	83,3	2	11,1
10	0	0	15	93,8	1	6,2

Аналізуючи результати дослідження за допомогою даної методики можна зробити висновок, що для більшості восьми та десятикласників оцінка посідає провідне значення. Однак все ж таки для деяких десятикласників рівень значимості позитивної оцінки не високий. У восьмому ж класі висока оцінка ще має провідне значення.

Як засвідчують отримані дані, спрямованість на оцінку у порівнянні зі спрямованістю на знання є нижчою в усіх групах досліджуваних (табл.2.4).

Порівняння середніх показників спрямованості на отримання знань та на оцінку. Таблиця 2.4

Показники	Класи
	8	10
Спрямованість на отримання знань	8,1	8,5
Спрямованість на оцінку	7,3	7,3

Отже можна зробити висновок, що саме розуміння значення учіння у підлітків та старшокласників вплинуло на отримані показники. Учні усіх класів частіше погоджувалися із твердженнями, що після одержання гарної оцінки продовжують гарно готуватися до наступного уроку, що часом бувають незадоволеними своєю відповіддю, а не лише оцінкою, що для них навчання є пізнанням нового, а не тяжким заняттям, що їх оцінки залежать від старанності підготовки до уроку.

2.3 Рекомендації що до формування мотивації учбової діяльності підлітків та старшокласників

Формування позитивного відношення до навчання є важливим чинником підвищення учбової успішності підлітків. Щоб підвищити рівень прагнення до навчання дітей потрібно викликати в них інтерес та заохотити їх, адже, якщо у підлітків не буде інтересу до навчання, то це може призвести до втрати «спільної мови».

Заохочення дітей можна викликати певними діями, такими як:

1) гра, практично-наукова діяльність, та ін.; прагнення відкрити щось нове у вже відомому;

2) винахід (спроба досягати чогось значущого, що матиме право існувати не лише для окремої особистості, але й стане прийнятим для будь-кого);

3) добирати урок так, щоб він не залишався «мертвим тягарем» для учня, а щоб він був цікавою знахідкою для подальшого учіння школяра;

4) за можливості скасувати нагороди і призи за правильно виконанні завдання, обмежуючись лише оціюванням та похвалою;

5) якомога менше використовувати на уроках ситуацію змагання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особистих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності;

6) необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення дитини до навчання;

У коло проблем, пов'язаних з вивченням відношення учнів до навчання, повинні бути включені такі питання як задоволеність навчанням та чинники, що впливають на задоволеність (соціально-психологічні, психолого-педагогічні, диференціально-психологічні, статевовікові).

Висновок до другого розділу

Результати констатуючого експерименту свідчать, що для підлітків найменш характерним є тип мотивації учіння, пов'язаний з інтересом до знань і потребою в їх вивченні. Соціальний мотив та мотив високої оцінки посіли найнижчу позицію (5% і 6%). Проте для 39% восьмикласників переважаючим ще залишається ігровий мотив, неадекватно перенесений у нову навчальну сферу. Окрема група учнів вчаться з примусу (39%).

Для десятикласників ще залишається важливим ігровий мотив. Зовнішній, соціальний мотиви та мотив високої оцінки посідають останнє місце. Це пов'язано з тим, що вплив батьків вже втратив свою дію.

Висока спрямованість на оцінку, як вид мотивації, спостерігається в усіх вікових етапах. Проте не всі діти восьмого та десятого класів добре розуміють об'єктивну роль оцінки.

Нами було проведено ряд методик в дослідно-експериментальній частині на визначення мотивації учбової діяльності підлітка та старшокласника і зроблено такі висновки, що учні мають різнорідні рівні мотивації до навчання та його оцінювання. Але незважаючи на це, все одно чітко виявлено, що більшість як восьмикласників так і десятикласників спрямовані на набуття знань, а не на отримання оцінки, що і підтверджує висунену нами на початку гіпотезу.