У різних науках є низка понять, які визначають моделі об'єктивного світу, змальовуючи різні аспекти, які залежить від науки, що висвітлює певні грані досліджуваного предмету: картина світу, образ світу, модель світу, концептуальна система, світогляд. Всі ці поняття об'єднує філософська орієнтація на репрезентацію суб'єктивного образу об'єктивного світу як специфічного і глобального бачення індивідом оточуючого середовища, яке існує у вигляді його скороченого та видозміненого варіанту [1, с.3].

Зі зміною у часі систем трактування дійсності, що обумовлені її практичним освоєнням, у царинах різних галузей знань здійснювались спроби дослідити не тільки явища оточуючого світу, а й особливості тієї призми, через яку цей світ сприймається. Психологія та психофізіологія сприймання характеризуються величезною базою публікацій та досліджень, масою накопичених фактів. Але більшість із них не отримали вичерпного пояснення. О.М. Леонтьєв у своїй доповіді "Психологія образу” зазначав, що досі не існує теорії сприймання, яка б змогла систематизувати накопичені факти [12].

Вся історія людської цивілізації, весь її розвиток є взаємодією із біосоціальним середовищем, його сприйманням, інтерпретацією та інтеріорізацією, яка полягає в категоризації і систематизації акумульованих знань. В той же час людина ніколи не зможе повністю відображати весь навколишній світ, який завжди залишатиметься багатшим за ідеї, що змальовують його. Щоб осягнути хоч би якусь частину інформації і не захлинутись її нескінченним потоком, людина має обмеження у системі сприймання. Пізнаючи світ, людина спрощує його, підлаштовує під своє розуміння, під категорії, якими вона мислить, трансформує у вигляд, прийнятний для прийняття рішення. Дж. О'Коннор та Дж. Сеймор порівнюють сприймання індивідом оточуючого середовища із зіставленням географічних карт: "Карти мають зображувальний характер: вони як несуть в собі інформацію, так і упускають її, але залишаються безцінними помічниками під час дослідження території. Ми звертаємо увагу на ті аспекти світу, котрі нас цікавлять, та ігноруємо інші." [1, с.2].

Така психічна діяльність суб'єкта як його взаємодія з предметом, явищем, іншою людиною чи групою людей, що сприймаються чи пізнаються, має дві незаперечні умови: наявність об'єкта та суб'єкта сприймання. Під час психологічного аналізу цих умов недостатньо вказати лише на фізичне існування об'єкта. Оточуючий світ має бути відкритим і представленим певним чином, щоб стати психічною реальністю для індивіда. Цим обґрунтовується введення поняття представлення світу як психологічного [17, с.13]. Зважаючи на молодість психологічної науки, і бурхливість процесу становлення її термінологічного базису, розповсюдженість і частота вживання термінів не забезпечує ясної специфіки кожного з них. Тим більше, що розвиток концепцій відображення людиною оточуючого середовища розпочався всього століття тому, до того ж його корені походять з різних наукових дисциплін.

У лінгвістичних та психолінгвістичних науках широких масштабів набула розробка питань щодо мовної концептуалізації дійсності, специфічної для кожної окремої мови. Особливості концептуалізації відображаються у специфіці культури, яка послуговується певною мовою (В. фон Гумбольдт, Й.Л. Вайсгербер, Л. Вітгенштейн). Подальший розвиток цих ідей відбувався, в основному, на початку ХХ століття, і втілився в ряді гіпотез про вплив лінгвістичних концептів на формування і функціонування свідомості носіїв різних мов: гіпотеза лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа [1, с.5-6], роботи Л.Й. Вайсгербера, який вказував на вплив словникового запасу конкретної мови, на сукупність понятійних мислительних засобів, їх передачу через оволодіння мовою як передачу картини світу, зафіксованої у мові [1, с.1-9]. Різниця між мовними картинами світу, перш за все, досліджуються у лінгвоспецифічних словах, які неможливо перекласти на інші мови [5, с.6]. Окрім складної ситуації для перекладачів, цей феномен вказує на різницю у концептуалізації світу, тобто на різницю інтерпретації та сприймання його. Така специфічність слів найчастіше визначається присутністю в них неявних смислів, тобто таких елементів, котрі мають розумітися самі собою, мають певний, загальновідомий для носіїв мови, підтекст, а при перекладі набувають грубості та яскравості, котра все змінює [9, c.11]. Використовуючи слова, що мають неявні смисли, людина, неусвідомлюючи приймає через них певну специфіку сприймання [1, c.8]. Суспільство надає людині вже готову, апробовану досвідом попередників і закріплену в слові, концептуальну конфігурацію, яка має високий ступінь довіри: окрім того, що вся інформація надходить до індивіда первинно через сім'ю, тобто людей, які мають величезний вплив на формування особистості, семантичні елементи настільки тісно переплетені, що людині важко проаналізувати якийсь певний фрагмент, щоб засумніватися в ньому [5, c.13].

Елемент індивідуалізації картини світу відкриває можливість існування неповторних людських особистостей на базі створення індивідуальних картин світу. Додаючи певні відтінки та деталі, людина створює неповторний варіант картини світу, яка знаходиться у постійні динаміці, і може зазнавати серйозних змін за життя людини. "Але, - підкреслює І.В. Андреєва, - повне свавілля при творенні індивідуальної картини світу є неможливим. Щодо головних аспектів, людина не може вважатись повністю неконтрольованою. Її образ світу відрізняється від звичайного образу світу, відображеного у загальній картині світу її часу, лише нюансами. Це зауваження є справедливим лише для ситуації відносно стабільної картини світу у суспільстві і втрачає свою справедливість у ситуації зміни базисних картин світу в суспільстві, або в ситуації плюралізму культур" [1, c.13-14].

Категорія "картина світу" вивчалась не лише психологами та лінгвістами, вона є ключовою темою когнітивістики, що розглядає особливості концептуалізації дійсності, її відображення [42, с.11]. Реконструкція картини світу є важливою задачею лінгвістичної семантики [9, с.2], а історична етнологія досліджує її структуру, формування і трансформації [28, с.110], в якій одним з етапів розвитку поняття картини світу був термін "етос” (узагальнена характеристика культури, соціальної спільноти, що виражається у цінностях та нормах, що панують у ній [34, с.65]).

На сьогодні поряд із картиною світу можна зустріти ряд понять, які вживаються як рівнозначні. В нашій роботі ми проаналізуємо найбільш розповсюджені поняття, що вживаються як синоніми до картини світу. Так, світогляд - це система поглядів на життя, природу і суспільство [2, с.905]. Термін переважно застосовується як філософська категорія, і носить загальнолюдський, глобалістичний характер. Категорія картини світу передусім описує закони функціонування реального Всесвіту в уяві людини (наприклад, світ стоїть на трьох китах, навколо Землі розташовано кришталеві сфери, Сонце обертається навколо Землі т.п.). Залежно від того, яким людина бачить навколишній світ, його закони (наприклад, земне життя - це підготовка до потойбічного; стабільність світу, його доброзичливість до людини і т.п.), вона вибудовує певну концепцію власної персони, стратегію поведінки, цінності (так, цінності людини, яка вважає, що світ буде скоро знищено будуть сильно відрізнятись від ціннісних орієнтацій людини, що впевнена у стабільності власного існування). І.В. Андреєва зазначала: "Картина світу є базовим елементом не лише світогляду людини, а і її світобачення." [1, с.5].

Поняття "модель світу" - описує унікальні знання кожної людини про світ, це суб'єктивна модель реальності, побудована на основі соціальних та особистісних уявлень, відносно якої людина емоційно реагує, будує своє мислення, пізнавальні процеси. А. Карибські перший ввів поняття "карта світу”, і обґрунтував положення про те, що кодуючи реальність, людина створює власне уявлення про реальність, котре не виключає помилок. Модель створюється на основі "фільтрів сприймання” (поняття використовується у розробці теорії комунікації, нейролінгвістичному програмуванні), в якості яких можуть виступати такі елементи структури суб'єктивного досвіду як репрезентативні системи сприймання, стратегії, програми, вірування. З розробкою поняття "модель світу" пов'язаний термін "когнітивна карта" - суб'єктивна картина, яка, насамперед, характеризується просторовими координатами, в котрих локалізовано окремі предмети, що сприймаються.

Концепція "картини світу" була сформульована Робертом Редфільдом у першій половині ХХ століття. За його визначенням, "картина світу" - це бачення світобудови, характерне для того чи іншого народу, уявлення членів спільноти про самих себе та про свої дії, їх активність у світі [14, с.110]. Зародившись на базі етнопсихологічних досліджень, картина світу відрізняється від таких категорій як етос культури, спосіб мислення, національний характер. Перераховані концепції подають опис культури з погляду спостерігача, а картина світу вивчає погляд члена культури на зовнішній світ [14, с.110].

Категорія "образ світу" була вперше запропонована у доповіді О.М. Леонтьєва "Психологія образу”, прочитаній в 1975 році, де вчений розглядав закономірності побудови перцептивних образів в межах психологічної теорії діяльності. Ця доповідь вважається поворотним моментом в історії вивчення сприймання. Вчений пропонував не просто ввести нове поняття, а започаткувати новий принцип досліджень, що дозволить зберегти цілісність об'єкту вивчення у рамках психології образу. У доповіді він зазначав: "Ізолюючи в експерименті процес, що вивчається, ми маємо справу з деякою абстракцією, отже, відразу ж постає проблема повернення до цілісного предмету вивчення в його реальній природі, походженні і специфічному функціонуванні”. Він пропонував опрацьовувати сприймання як образ світу, в якому, сама свідомість створює п'яту квазівимірність - смислове поле, систему значень, об'єктивність, розкриту суспільною практикою пізнання, та ідеалізовану у системі значень та внутрішньосистемних зв'язків. Саме ці феномени, на думку вченого, не отримали вичерпного пояснення, та не були пов'язані системою. Образ світу, за визначенням О.М. Леонтьєва у роботі "Психологія образу”, варто аналізувати як "організовану систему особистісних когніцій організму, котрі конструюють як модель або образ реальності. спосіб ("образ”) яким речі існують. ” [11]. В образ світу входять невидимі якості предметів: амодальні (тобто ті, сприймання яких не може здійснюватись певною сенсорною системою) - відкриваються лише промисловістю, експериментом, мисленням; "надчуттєві” - функціональні якості, такі, як "вартість”. Становлення образу світу у людини - вихід за межі безпосередньої чуттєвості, адже в нього входить не точне віддзеркалення предмету, відображений від нього образ [11, с.260-261].

Значення, закладене в термін образ світу на момент його створення було змінене. Зараз багато авторів, використовуючи цей термін, вживають його як абстракцію, незважаючи на його первинне призначення: наповнити емпіричними даними концепцію, що описує взаємодію між когніціями, які виникають із когнітивної структури, та різноманітністю навколишнього світу [11, с.251]. Кінцеве визначення цього поняття залишається далеким від завершення.О.М. Леонтьев поряд зі словом "образ" часто вживав "картина" [11, с.260-261]. Інші дослідники зазначали, що поняття "образ" було вибрано досить специфічно: вчений розглядав закономірності створення перцептивних образів. Ця тематика і визначила вибір основного терміну, покликаного підкреслити різницю між "світом образів”, як окремих чуттєвих вражень, та цілісним "образом світу”, в якому живе людина. Так, вивчаючи форми емоційного відображення, базовим терміном можна було б обрати "переживання (відчуття) світу”; при вивченні мовленнєвих уявлень - "уявлення світу" [13, 42]. Тому, з часом, цей термін було витіснено більш широким - картина світу.

Всю пізнавальну діяльність людини можна розглядати, як таку, що розвиває уміння орієнтуватися у навколишньому середовищі. Е. Фром визначав орієнтування як одну із основних потреб, що витікають із самої ситуації людського існування [27, с.100]. Але знання, як продукт осягнення світу, існує лише як результат взаємодії між суб'єктом та об'єктом (оточенням), при якій неможливо абсолютно відділити те що додається суб'єктом від того, що давалося об'єктом. Пізнаючи світ засобами психобіологічних ресурсів, будучи активним та конструктивним дослідником, людина не усвідомлює ступінь відповідності результату пізнання оточуючій реальності.

Г. Гельмгольц у своїх спостереженнях зазначав: "не все, що дано у відчуттях, входить в "образ уявлення” [11, с.261]. Необхідно повністю знати природу реальності, щоб оцінити, наскільки певна картина світу є наближеною до неї. Але можливість адаптуватися до оточуючого середовища доводить існування зв'язку між "внутрішнім порядком” та зовнішнім, яка забезпечує життєвий баланс. Вступаючи в контакт з певним аспектом реальності, індивід інтерпретує його згідно з ієрархією особистісних концептів, а отримання зворотного зв'язку дає можливість оцінювати адекватність системи уявлення [11, с.251; 1, с.5]. Але дуже часто сигнали зворотного зв'язку ігноруються в результаті особистісно забарвленого ставлення до результату. Наприклад, конфігурації ідей, сконцентровані в значенні слів рідної мови, часто сприймаються мовцем як такі, що самі собою розуміються, і у нього виникає ілюзія, що так взагалі влаштоване життя [1, с.10].

Історик та громадський діяч Г. Кіреєв також підкреслює важливість цієї функції, зазначаючи, що з картиною світу людина отримує принципово важливу впевненість у стабільності буття. Тобто, отримувала смислоутворююче значення, як відповідь на питання "Де я? ” [7, с.2]. "Без цієї картини, - пише вчений, - людина жила б в полоні постійного відчуття марності та необов'язковості своїх зусиль”. Саме отримавши впевненість у стійкій незрадливості світу, у людини виникає бажання побудувати "на земній тверді” дім, залишити спадок дітям. У ситуації стабільності отримує сенс все, що входить в устремління людини, і виводить її за межі індивідуального життя [7, с.2]. На думку автора, картина світу була і залишається деякою точкою відліку у Невідомому, з якої можна зробити наступний крок, не боячись, що земля зникне з-під ніг. Цінність цієї картини, за роздумами Г. Кіреєва, також полягає в тому, що вона дає можливість вважати, що людина знає, як влаштований світ:". і край землі, і кришталева сфера не були власне забороною на поступ за їх межі. Скоріше, це було позначення меж пізнаного. Меж, за якими реальним буде все, що б ми тільки не уявили”. В цьому сенсі опис нескінченності Всесвіту так само "реальний”, як і давні розповіді про безодню, в яку падали води, що омивали земний суходіл. Цікавою є думка вченого, що концепція світобудови, створена в ХІХ столітті і обумовлена технічно-науковими здобутками, не витримує випробування часом. "Спроба втекти від незрозумілого, заглиблюючись у надра об'єктів, призвела до того, що на дні пробитого наукою колодязя багатьом ввижається те саме обличчя Надприродного, яке вони бачили, коли в релігійному екстазі піднімали очі до неба” [7, с.1].

Картина світу пов'язана з відчуттям внутрішньої визначеності, самоочевидності чого-небудь (у тому числі і самого себе). Для моральної цілісності і для душевного здоров'я людині необхідні відповідні переживання. Отже, картина світу є одним з чинників, що визначають як душевне, так і фізичне здоров'я людини.

Особистість як регуляторна система конструюється завдяки функціям виділення суб'єктом себе з навколишнього світу, презентації і структуризації відносин зі світом і підпорядкування своєї життєдіяльності стійкій структурі цих відносин. Цю систему функцій здійснює підструктура особистості - її смислова сфера. Смислова сфера особистості - це особливим чином організована сукупність смислових утворень (структур) і зв'язків між ними, що забезпечує смислову регуляцію цілісної життєдіяльності суб'єкта у всіх її аспектах.

Зміни, що відбуваються в світі, трансформації реалій буття людини змістовно змінюють наповнення структурних ланок самосвідомості особистості і модифікують картину світу. При цьому структура самосвідомості і картина світу виступають стійкою системою зв'язків людини зі світом, що дозволяє їй зберігати цілісність і тотожність самій собі і світу.

Картина світу відкривається суб'єктом для себе переважно у формі специфічних внутрішніх переживань, відчуттів, які формуються саме завдяки становленню особистісних смислів, які вносять неповторні барви в окремі образи та в картину світу в цілому. Можна сказати, що картин світу є стільки ж скільки людей.

Сьогодні концепція картини світу, ввібравши риси близьких до неї понять (образ, модель світу), деякими дослідниками трактується як "ідеальне утворення, яке може опредмечуватись в знакових формах різного виду, повністю не відображаючись у жодному з них,. є недискретним утворенням, існує у нечіткому, неоформленому, невідрефлексованому стані" [20, с.260-261].

Поняття моделі, образу та картини світу широко використовуються, і відносяться до основних категорій сучасного наукового пізнання. Але деякі їх визначення, зародившись та існуючи паралельно в часі, не розрізняються, взаємозамінюються, вживаються як синоніми, продовжуючи взаємодіяти та змінюватись. Причиною цього, на нашу думку, є природній розвиток термінологічної бази наук, що описують явища комплексного характеру, різноманітні аспекти яких підкреслюються у різних підходах і теоріях.

Феномен материнства як предмет психологічних досліджень

Інтерес науковців до дитинства та материнства виникає на досить пізніх етапах розвитку суспільства та, власне, науки. І на даний момент набуває все більш вираженого полідисциплінарного характеру, стаючи важливим предметом дослідження не тільки в галузях, які традиційно мають до нього безпосереднє відношення (медицина, фізіологія, біологія поведінки), але і в гуманітарних науках, таких як психологія, історія, культурологія, соціологія і т.д. Психологія, що поєднує в собі тенденції природничо-наукових і гуманітарних підходів та здатна вжити превентивних заходів щодо девіації, опиняється в епіцентрі проблем материнства.

Багато дослідників неодноразово наголошували важливість досліджень материнства. Так, М.Ю. Чібісова у своєму дисертаційному дослідженні наводить слова Б. Берне: "Якщо ми хочемо зрозуміти розвиток дитини, і переконані, що ранні роки важливі в її житті, тоді важливо досліджувати наші власні уявлення про матерів. Якщо ми хочемо зрозуміти розвиток людини, тоді материнство є безперечно важливою галуззю досліджень”. [29, с.10]. Материнство - це одна із фундаментальних цінностей людства. Усі сучасні психологічні дослідження в області материнства підкреслюють важливість материнської поведінки для розвитку дитини, розкривають його складну структуру та шляхи розвитку, представляють множинність культурних та індивідуальних варіантів [29; с.26]. І це дозволяє розглядати материнство як самостійну реальність, що вимагає розробки цілісного наукового підходу [24, с.5; 26, с.3]. В основоположній роботі з психології материнства Г.Г. Філіппової [26], було виділено ряд підходів щодо різних аспектів дослідження цього феномену: біологічний, історичний, культурологічний, психологічний та ін. Їх автори одностайно роблять висновок про відсутність адекватного підходу та теоретичної концепції для вивчення цього феномену, і необхідність продовження дослідження материнства як цілісного явища [29; 26; 4]. "Актуальність цілісного психологічного підходу до вивчення материнства підкріплюється тим, що, незважаючи на сучасні досягнення в галузі медицини, фізіології, гінекології та акушерства, підвищення наукового і технічного рівня прийняття пологів та неонатальних практик, психологічні проблеми материнства та раннього дитинства не зменшуються”, - підкреслює автор комплексних досліджень і теоретичних розробок з психології материнства Г.Г. Філіппова [26, 4]. На думку вченої, аналіз досліджень в цій галузі свідчить, що отримані результати відображають загальні особливості жінки, а не специфіку материнської сфери та її формування (не дивлячись на аналіз онтогенетичних факторів розвитку материнської сфери, відсутній аналіз стадій індивідуального розвитку). "Загальна думка всіх психологів, які мають відношення до вивчення материнства, - зазначає автор, - полягає в тому, що, незважаючи на виняткову важливість його дослідження для розробки проблем психології особистості (розвиток дитини та психологія батьківства, насамперед - матері), соціальної психології (психологія сім'ї та суспільства), культурології (культурні моделі материнства і дитинства), воно не забезпечене адекватним теоретичним підходом і методом дослідження" [26, с.29-30].

Традиційно в психології особистості і в дитячій психології аналіз взаємодії матері з дитиною починався з моменту народження дитини [26, с.32]. Загальноприйнятою є точка зору на материнство як "не самостійний" феномен, а існуючий лише в аспекті його віднесення до дитини. Цей факт обмежує його дослідження системою мати-дитя. Однак суб'єкти, які складають цю систему, існують як самостійні [26, с.29-30]. Власні дослідження Г.Г. Філіпової свідчать про існування низки факторів, які готують свідомість і самосвідомість майбутньої матері до прийому дитини ще задовго до народження дитини. Мати залишається суб'єктом своїх власних потреб і особистісних переживань, крім того потреби дитини та забезпечення необхідних умов для її розвитку не можуть бути стовідсотково нею усвідомлені. "Ці закономірності розвитку дитини, що вимагають абсолютно адекватного виконання материнських функцій, тільки в останні десятиліття, і то не повністю, стали предметом наукового дослідження, а мати їх успішно забезпечує вже сотні тисяч років" - констатує Г.Г. Філіппова. Такий підхід робить актуальним дослідження того, яким чином виконання материнських функцій представлено в суб'єктивній сфері матері, які елементи цього відображення є усвідомленими, і яким є їх взаємозв'язок із несвідомим для забезпечення та розвитку материнської поведінки [26, с.32]. Система взаємодії матері та дитини є системою взаємодії двох самостійних суб'єктів, що знаходяться на онтогенетично різних рівнях розвитку психіки та різними формами регуляції діяльності [26, с.31].

Материнство як соціальне та особистісне утворення. Піклування батьків про своє потомство у різних формах зустрічається на всіх стадіях розвитку живих організмів. Але у людини воно набуває особливого значення. Будучи суб'єктом виду Homo sapiens, мати забезпечує розвиток дитини як людської істоти з характерними особливостями структури діяльності, побудовою "робочої моделі світу" та ін. Саме в процесі взаємодії з матір'ю (та частково з іншими близькими дорослими, допущеними до немовляти) дитина включається в процес засвоєння видотипових засобів відображення реальності (в тому числі - до мови), в результаті чого відбуваються видотипові зміни в структурі головного мозку [26, с.124]. Таким чином, материнство забезпечує формування конкретних елементів змісту в ядерному утворенні картини світу дитини і передачу цих утворень через модель материнства.

Найважливіші реакції жінки-матері обумовлені рядом складних гормональних процесів, що створюють умови для сприйнятливості до ситуації взаємодії з дитиною. Однак конкретна інтерпретація своїх станів під час вагітності і в період актуального материнства залежить від особистості матері, сенсу вагітності для неї, соціальної та сімейної ситуації. Гормони можуть допомогти любити чи ненавидіти, але що з цими почуттями робити визначає ситуація та минулий досвід [26, с.116]. Виникнення та реалізація материнської поведінки залежить лише від зовнішніх стимулів [26, с.10-11]. Можливість бути матір'ю закладена лише в жіночій природі, але суспільні норми та цінності здійснюють колосальний вплив на ставлення жінки до материнства, і кожній соціальній установці відповідає певний образ дитини [26, с.9]. Це підтверджується тим, що на вищих стадіях розвитку виникнення схем поведінки відбувається прижиттєво, на матеріалі здобутого досвіду. Чим складніша поведінка, що забезпечується цими схемами, тим довшим та варіативнішим буде шлях їх утворення [26, с.116].

Інтерпретуючи роботи М. Мід, Г.Г. Філіппова писала, що материнська турбота та прив'язаність до дитини настільки глибоко закладені в реальних біологічних умовах зачаття, виношування, пологів та годування материнським молоком, що лише складні соціальні установки можуть повністю зламати їх. Жінки за самою своєю природою є матерями, хіба що їх навчатимуть заперечення своїх дітородних якостей. Далі вона наводить такі слова американської дослідниці: "Суспільство повинно спотворити їх самосвідомість, перекрутити вроджені закономірності їх розвитку, здійснити цілий ряд наруги над ними при їх вихованні, щоб вони перестали хотіти піклуватися про своє дитя." [26, с.6]. Якщо вагітність карається соціальним несхваленням, завдає образи подружнім почуттям, якщо в соціумі понад усе цінують соціальний ранг, жінки можуть іти на все, щоб не народжувати дітей або вбивати їх власними руками (за результатами досліджень, залежно від того, за яку форму відмови від материнства суспільство законодавчо менше карало, та і домінувала в суспільстві). Якщо жіноче почуття адекватності своєї статевої ролі грубо спотворене, пологи пригнічені наркозом, який заважає жінці усвідомити, що вона народила дитину, а годування грудьми замінене штучним насиченням згідно педіатричних рецептів, то в результаті виявляється значне порушення материнських почуттів [26, с.7].

Ієрархія цілей і самих потреб регламентується нормами культури через цінності, які включаються в різні культурні моделі і впливають на структуру ціннісно-смислових орієнтацій людини [26, с.111]. Найскладнішими серед таких моделей виступають ті, що пов'язані з людськими стосунками, які, в свою чергу, забезпечують досягнення певних цілей суспільства (система виховання, навчання, обряди і т.д.) [26, с.111]. Материнська сфера є варіантом більш загальної батьківської, котра, в свою чергу, входить до складу репродуктивної (разом із статевою). Базисом різних поведінкових моделей виступає система потреб. У материнській сфері вона відзначається особливою складністю, адже в ході її реалізації забезпечується не лише продовження роду, а й задоволення потреб особистісного рівня (продовжити себе, реалізувати очікування та плани, відповідати культурній чи індивідуальній моделі особистості та ін.). Саме особистісні потреби можливо задовольнити лише втому випадку, якщо людина усвідомлює зв'язок статевої та батьківської сфер, та їх ролі у становленні майбутнього [26, с.112].

Материнська сфера є динамічним утворенням, що формується протягом усього життя. Окремим етапом у її розвитку Є.І. Ісеніна виділяє етап від народження матері до її вагітності, на якому відбувається розвиток системи потенційних умов для формування вже після пологів базових якостей матері. Ця система умов закладається в соціальній ситуації розвитку материнства, передусім - у взаємодії з власною матір'ю [11, с.63].

Отже, на момент народження власної дитини, у матері існує певний базисний рівень розвитку всіх блоків материнської сфери. Актуальне материнство (взаємодія з конкретною дитиною) модифікує її зміст залежно від умов [26, с.145].

У своїх роботах Г.Г. Філіппова, використовуючи еволюційно-порівняльний підхід, визначила етапи розвитку материнства [26, с.146-199].

Перший етап - взаємодія з власною матір'ю. Починається з внутрішньоутробного періоду розвитку та продовжується все життя. Найбільш значимим на цьому етапі є немовлячий та ранній вік, коли формуються базисні основи особистості та ставлення до світу. За цей період дитина засвоює емоційний зміст взаємодії з матір'ю (вперше цей феномен відзначають під час пологів). Із ситуації власної взаємодії з матір'ю пізніше дитина переносить свій емоційний досвід на взаємодію дорослих з іншими носіями гештальту немовляцтва (іншими дітьми, діти тварин, іграшки та ін.). Спостереження за взаємодією дорослих з цими об'єктами впливає на всі потреби материнської сфери: сприйняття та переживання дорослими турботи про дитину, розподіл їх ролей, емоційність та ін. [25, с.149]. Завдяки цим процесам виникає переживання цінності себе як дитини та цінності дитини взагалі.

Другий етап - розвиток материнської сфери в ігровій діяльності. Вправляння всіх компонентів материнської поведінки та прийняття на себе ролі матері під час сюжетно-рольової гри.

Тертій етап - няньчення. Починається з 4,5 років і продовжується до 6-10 років. не обтяжлива непосильною відповідальністю взаємодія з немовлям є джерелом радості та багатих вражень через необмежену вихованням щиру емоційну ініціативу та можливість апробувати засвоєні під час гри поведінкові навички з реальною дитиною. Дитина переживає власні почуття від взаємодії та реакцію дорослих (острах, хвилювання чи схвалення і радість). За сучасних стандартів життя цей період, який фактично є визначним для формування низки феноменів, сильно видозмінився буквально за сотню років, не запропонувавши альтернативи розвитку материнської сфери. В сучасних родинах нуклеарного типу дітям дошкільного віку, у яких спостерігається найбільш яскравий інтерес до немовлят без вираженого страху перед їх безпорадністю, як правило, не дозволяється безпосередній контакт. Їх частіше залучають до "технічної" допомоги батькам, і вони стають сторонніми спостерігачами взаємодії матері з немовлям, в результаті чого їх яскраві емоції сприймаються як недосяжне для себе задоволення і викликають тугу, нудьгу та роздратування. Технічна сторона догляду таким чином втрачає ранг щасливої турботи. Відбувається зменшення емоційного спілкування з дорослими, зануреними в задоволення від немовляти. На цьому ґрунті виникають ревнощі, деформація цінності дитини і турботи про неї [26, с.153; 25].

Четвертий етап - диференціація мотиваційних засад материнської та статевої сфер. Проходить від завершення попереднього і до вагітності жінки. За цей час відбувається остаточне закріплення цінності дитини та материнства, засвоюються культурні уявлення про нормованість цієї сфери (поняття законнонародженості, первістка в родині, народження від коханого чи не коханого партнера і т.д.). Зникнення заборони на позашлюбні статеві зв'язки, зниження віку вступу в статеві стосунки, наряду зі збільшенням віку залежності від батьків, множинність моделей поведінки в сучасному суспільстві та багато інших причин роблять розвиток цінностей материнства в період статевого дозрівання надзвичайно складним. Якщо в попередньому періоді відчуття від контакту з немовлям не були конкретизовані (а ці відчуття носять ерогенний характер), то під час статевого дозрівання такого типу відчуття переводяться в ранг статевих, не пов'язаних із материнською сферою. І під час подальшого їх виникнення у взаємодії з дитиною можуть переживатись як шокуючі, несумісні та неприємні [26, с.162]. У дітей підліткового віку інтереси зміщуються в бік інтимно-особистісного спілкування з однолітками і пізнавальної діяльності, а пізніше - в сторону статевого розвитку. Однак у сучасних сім'ях саме цих дітей вважають вже здатними до самостійності і відповідальності у догляді за молодшими. Без попереднього закріплення емоційного ставлення до немовляти, і у випадках неадекватного їх віковим інтересам перерозподілу турбот, у підлітків формується ставлення до дитини як до тягаря та перешкоди їх інтересам. Необхідність заспокоїти немовля при недостатній компетентності та без підтримки дорослих призводить до утворення синтонуючого (синхронного повторення емоцій) стилю переживання його негативних станів, перевантаження технічною допомогою шкодить переживанню позитивних емоцій немовляти, призводить до ігнорування або осуду його негативних станів і т.д. [26, с.159]. Якщо до закінчення етапу няньчення досвіду взаємодії з немовлятами не було, то часто виникає страх перед ними, бо підлітки, і навіть юнаки оцінюють наявний у них досвід як недостатній для взаємодії з маленькими дітьми. Це перше враження (враження від волаючого, брудного дитинчати з неприємним запахом) закріплюється у випадку подальшої участі в догляді за дитиною і запам'ятовується на все життя, особливо якщо контакт був короткочасним. А пізніше поволі зникає тільки на досвіді взаємодії з власною дитиною, накладаючи свій відбиток на стосунки з нею [23]. Повне випадіння досвіду няньчення до статевого дозрівання може призвести до сприйняття ситуації взаємодії дорослих із немовлятами як неприродної та неприємної. Почуття дорослих, особливості їх мовного спілкування з немовлям сприймаються як недоречні, дратуючі. Поведінка та вид немовляти не викликають ніяких позитивних емоцій, немає прагнення до контакту, дотику. Даний етап розвитку материнської сфери є найменш дослідженим.

П'ятий етап - взаємодія з власною дитиною. Цей етап є надзвичайно насиченим, і в ньому виділяють самостійні періоди (вагітність, пологи, період грудного годування). За цей час весь напрацьований базис досвіду конкретизується в реальній діяльності під впливом ряду конкретних умов, створюючи неповторну ситуацію взаємодії матері та дитини.

материнство психологічна картина світ

Шостий етап - стосунки з дитиною після закінчення віку з характерними ознаками гештальту немовляцтва. Ставлення матері до дитини стабілізується і зумовлює рівень емоційного благополуччя, особливості розвитку пізнавальної мотивації, стиль переживання стресових ситуацій.

Процес становлення материнства є надзвичайно тендітним утворенням, яке починає розвиватись задовго до навіть самих думок про народження дитини. Результатом багатолітнього шляху до материнства може стати унікальна можливість природного особистісного зростання через появу комплексу психологічних новоутворень та їх осмислення. Дослідження низки авторів (А.О. Копил, О.В. Баженова, Л.Л. Баз, Г.Г. Філіппова, Т.А. Гурьянова та ін.) приходять саме до таких висновків. За умови нормального розвитку материнської сфери до появи дитини період вагітності наповнюється різноманітними та неповторними переживаннями, пов'язаними зі змінами "Я-фізичного”, сприймання співжиття з іншою живою істотою. Такий стан дає можливість розкритись глибинним особливостям жінки, що вливає на її подальшу взаємодію з дитиною (як в плані поведінки, так і в плані уяви, тобто побудові образів, пов'язаних із ситуацією). В статті "Виділення факторів та умов психологічного ризику для майбутнього розвитку дитини” А.О. Копил, О.В. Баженової та Л.Л. Баз зазначено: "За складністю, кількістю протиріч, яскравістю внутрішніх змін особистості період вагітності та підготовки до народження першої дитини нагадує підлітковий, коли робота над створенням себе стає справжньою творчістю" [8, с.41].Г. Г. Філіппова також вважає період вагітності критичним, в ході якої перебудовується свідомість жінки та її взаємодія зі світом. Він стає випробуванням статево-рольової ідентичності, стосунків матері та доньки, яка готується стати матір'ю, спроможності встановлювати адекватний контакт з батьком дитини. В результаті успішного завершення цих перебудов, жінка досягає внутрішньої інтегрованості і успішно вживається в новий соціальний статус, що стає величезним кроком на шляху до справжньої зрілості та самоповаги [26, с.22-24]. У випадках, коли материнська сфера деформована, період вагітності може стати патологічним вирішенням перевантажених почуттям провини ранніх стосунків з матір'ю [26, с.22].

Окрім втрати традицій виховання, саме суспільство зазнало карколомних змін у поглядах на розподіл ролей та функцій між представниками різних статей. Е. Фром вважав, що таке досягнення як рівність жінок не має вводити в оману. Вчений вважав її частиною загального устремління до руйнування відмінностей: "Рівність купується дорогою ціною: жінка стає рівною тому, що вона більше не відрізняться від чоловіка” [28, с.6]. Дослідження проведені групою вчених, А.О. Копил, О.В. Баженовою і Л.Л. Баз, та дослідження самосвідомості молодої жінки М.Ю. Чібісової засвідчили згубний вплив цієї тенденції та формування материнської сфери. Досліджуючи систему перебудови ієрархії мотивів на протязі вагітності, вони зазначали, що у тих жінок, в яких мотив професійної самореалізації конкурував з мотивом материнства протягом всієї вагітності створювалась ситуація надзвичайно сильної напруги, що перешкоджала природній перебудові ієрархії мотивів. У жінок із орієнтацією на професійну діяльність зберігалось ціннісне ставлення до соціальної діяльності, в той час як переживання материнської ментальності відчужувались [29, с.8]. Жінки страждали від неконструктивного почуття провини за те, що не можуть займатись професійною чи суспільною діяльністю. Народження дитини було для них подією за котрою стояла повна невизначеність та втрата своєї цінності. Нерозвинуте, пригнічене жіноче начало та домінування цінностей чоловіка, а не жінки робили для них вагітність джерелом тривоги та внутрішнього дискомфорту [8, с.43].

Існує багато способів реалізації людини як творця. Найбільш легким та природнім Е. Фром вважав материнську турботу та любов: "Вона виходить за межі себе у дитині, її любов до дитини надає значення та сенсу її власному життю" [28, с.21]. Досліджуючи сутність кохання людської істоти у різних його проявах, Е. Фром зазначав, що для більшості людей вся проблема кохання полягає в тому, щоб кохали їх, щоб вони пробуджували почуття до себе, а не в тому, чи здатні вони кохати. Для цього всі свої зусилля чоловіки спрямовують на досягнення максимальної сили та заможності, а жінки - на те, щоб зробити себе привабливою, слідкуючи за своїм тілом та одягом [28, с.6]. Ситуація ж народження дитини унеможливлює для жінки такий спосіб життя, адже філогенетично вироблені норми зумовлюють накопичення жирових тканин у її тілі, яке від цього втрачає пружність, елегантність, а набуває м'якості, тобто перестає відповідати нормам привабливості. Всі ці та багато інших механізмів роблять жінку схожою на дитину для того, щоб вона не викликала агресії у інших членів спільноти на час емоційної нестабільності та в ситуації захисту дитини [26]. Проте установка, що не існує речі простішої, ніж любити, продовжує залишатись переважаючою ідеєю стосовно любові та близьких стосунків [28, с.4]. Неодноразово підкреслюючи важливість особистісної зрілості для всіх форм любові, Е. Фром акцентував увагу на тому, що материнська любов, яка "нічого не бажає для себе” є найскладнішою з форм любові, але найбільш оманливою через звичний факт народження дітей жінками. Жінка, не будучи високо розвиненою особистістю, здатною любити і чужих дітей, і чоловіка, і всіх людей взагалі, за словами вченого, може бути ніжною матір'ю доки дитина маленька, але не зможе пережити емансипацію вже дорослої дитини без втрати своєї любові [28, с.21]. Навчаючись віддавати себе дитині, жінка має унікальну можливість по-новому пережити сенс цього акту, як прояву своєї сили, як здійснення свого внутрішнього багатства, переживання своєї життєздатності, що наповнює радістю [28, с.11]. Саме тому, будучи всім світом для дитини, мати посилює, а не втрачає своє життя разом із її появою [28, с.9].

Г.Г. Філіпова у своїй роботі "Психологія материнства" наводить припущення відомої дослідниці Е. Бадінтер, яка прослідкувавши історію материнських установок на протязі чотирьох століть, прийшла до висновку, що материнська любов - це міф, адже не існує єдиної моделі поведінки та почуттів матері [26, с.6]. На нашу думку, саме тому феномен материнської любові має таку кількість культурних та соціальних варіантів, що мати повинна бути не просто хорошою матір'ю, але і щасливою людиною. А таке поєднання, на думку Е. Фрома, вдається небагатьом [28, с.17]. Наше припущення також підтверджується словами С.Ю. Мещерякової-Замогильної, яка підкреслювала, що важливо не просто любити дитину, але вміти виражати свою любов, вміти діяти згідно внутрішнього "інстинкту”, завдяки чому жінка-мати природнім чином створює найкращі умови для своєї дитини [15, с.4].

Образ материнства, його місце та роль у картині світу людини. Так як вивчення феномену материнства відбувається паралельно в різних галузях наукових знань, і єдиного теоретичного підходу на даний момент не розроблено, кожне окреме дослідження відкриває різні грані цього складного явища.

Вивчення саме образу материнства розпочались усього кілька десятків років тому [8], коли сам підхід вивчення окремих образів предметів та явищ у свідомості людини набув розмаху (образ батька, образ грошей, образ держави та інші). У нашому дослідженні ми розглянули такі тлумачення сутності та структури образу материнства.

На нашу думку, подальше дослідження образу материнства відкриває величезні перспективи. Адже майже не існує даних щодо образу материнства у чоловіків, особливостей його формування та впливу на особистісні якості, стосунки з близькими та життєву стратегію. Хоча, існує ряд даних про важливість позитивного ставлення чоловіків до вагітних та молодих мам [24]. Але на даному етапі дослідження, ми не знайшли даних про вивчення та корекцію батьківського ставлення та вплив цих процесів та становлення жінки як матері.

Образ материнства є надзвичайно глибоким психологічним явищем, що починає формуватись ще до народження дитини, і продовжує своє становлення протягом усього життя [26; 25]. За результатами оброблених нами даних, він включає збірні образ матері та дитини. Вони формуються через переживання стосунків із власною матір'ю [26]; контакти з дітьми, особливо немовлятами та іншими носіями гештальту немовляцтва [26]; спостереження та переживання вироблених в суспільстві цінностей материнства і дитинства [26]; власний досвід переживання вагітності та батьківства. Під дією особистісного та соціокультурного досвіду (який включає ряд додаткових факторів: соціальний та економічний статус матері, ставлення оточуючих до вагітності, статус матері в культурній спільноті та багато інших [26]), окремі переживання, що включаються в досліджуваний образ, отримують певне емоційне навантаження, набувають ціннісного рангу, стають уособленням певного власного смислу. Таким чином, у людини виробляється ставлення, система установок та очікувань до материнства. Якість та інтенсивність утворення всіх цих психологічних явищ визначає наповнення образу материнства, розвиненість смислової сфери щодо цього явища [12]. Розвиток образу материнства визначає психологічну готовність до материнства, та перспективи розвитку окремих його складових (компетентність, емоційний супровід та ін.), ідентифікацію "Я-сама” з "Я-мати”, прийняття материнської ролі, розвитку потребнісно-мотиваційної сфери жінки. На нашу думку, образ материнства - надзвичайно важлива структура картини світу, що забезпечує орієнтацію в системі близьких стосунків та життєвих стратегій. Наповнення оцього образу визначає привабливість, бажаність, цінність факту батьківства. Якщо питома вага таких переживань носить неприємний, болісний для людини характер, то блокується формування потребнісно-мотиваційної сфери материнства. Ці аспекти мають сильний вплив на формування образу майбутнього загалом і спрямування своєї діяльності в певне русло, які ми схематично зобразили на Рис.1.

Але, навіть за найсприятливіших умов, при формуванні цього образу неможливе включення абсолютно всіх особливостей реальної ситуації майбутнього (соціальні, економічні, фізіологічні аспекти батьківства). Тому вивчення індивідуального набору репрезентованих у картині світу функціональних сторін материнства створює широкі можливості для корекційної роботи [26].

Дослідження змісту образу материнства в контексті психологічної картини світу

Опис методик та хід дослідження