Міжетнічні конфлікти: сутність та сучасний стан проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

конфлікт протиріччя соціальний політичний

Нерідко люди не можуть дійти згоди, вони неоднаково оцінюють щоденні життєві ситуації, обирають різні шляхи вирішення спільних проблем. Тому досить часто виникають конфлікти.

Конфлікт як соціальне явище є найбільш гострий спосіб розв`язання важливих протиріч, які виникають у процесі соціальної взаємодії, що полягає в протидії суб`єктів і супроводжується переживанням ними негативних емоцій у ставленні один до одного. Його виникнення і розвиток обумовлений об`єктивними та суб`єктивними причинами. Перші призводять до створення передконфліктної ситуації, а останні в основному пов`язані з тими індивідуальними психологічними особливостями опонентів, які призводять до того, що вони вибирають саме конфліктний, а не будь-який інший спосіб розв`язання об`єктивного протиріччя, яке склалося. Людина не йде на компромісне вирішення проблеми, не поступається, не уникає конфлікту, не намагається обговорити і разом з опонентом взаємовигідно розв`язати протиріччя, яке виникло, а вибирає стратегію протидії. В різні періоди часу проблемами розвитку конфліктології як науки займалися чимало науковців. Пальму першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля та ін. Г. Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем, стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізму саморозвитку. Саме ця ідея в теорії конфлікту активізує інтерес до вивчення проблеми буття. Книга Роджера Фішера та Вільяма Юрі є чи не найвідомішою працею з конфліктології «Шлях до згоди, або Переговори без поразки», також проблеми конфліктології знаходили своє осмислення у праці такого вченого як Кеннет Боулдінг «Конфлікт і захист. Загальна теорія», який довів суть концепції «загальної теорії конфлікту». На його думку конфлікт невід`ємний від суспільного життя. В самій суті особи лежить поривання до постійної ворожнечі і боротьби з собі подібними. Однак конфлікти можливо і потрібно долати чи хоча б обмежувати. Якраз в цьому «загальна теорія конфлікту» повинна відігравати важливу роль. Вона дозволяє контролювати, управляти ними, передбачати їх наслідки.

Вітчизняні вчені Бородіна Б.М. та Коряк Н.М. розкрили анатомію конфлікта. Вони вважають, що для того, щоб відбувся конфлікт потрібні дії з боку опонентів, які направлені на досягнення мети, такі дії вони називають інцидентами. Таким чином, конфлікт - це конфліктна ситуація, яка може існувати задовго до того, як відбулося пряме зіткнення опонентів.

Об'єктом нашої роботи виступає конфлікт як соціальне явище.

Предметом є міжетнічні конфлікти.

При написанні даної роботи ми орієнтувалися на такі поставлені завдання:

Ш Визначити поняття, природу та сутність конфлікту;

Ш Розглянути види конфліктів;

Ш Визначити функції конфлікту;

Ш Розглянути причини виникнення міжетнічних конфліктів;

Ш Розглянути соціально-етнічні процеси в Україні, їх стан та проблеми.

1. Конфлікт як соціально-психологічне явище

1.1 Поняття, природа та сутність конфлікту

Уявляючи весь хаос різних зіткнень, ми задаємося питанням: а чи є якісь об'єктивні закони, що регулюють ці процеси? Чи можна якось пояснити вже існуючі та наростаючі конфлікти, виходячи не із суб'єктивних чинників, не із оцінки поведінки конкретних осіб або політичних груп, а з об'єктивних обставин? Соціальна наука завжди приділяла увагу вивченню суперечностей, але вони не можуть розглядатися як синоніми конфліктів. Суперечності, протилежності, відмінності - це необхідні, але ще недостатні умови для конфлікту; вони перетворюються на конфлікт тоді, коло почнуть взаємодіяти сили, які є носіями. Таким чином, конфлікт - це прояв об'єктивних і суб'єктивних суперечностей, який відображується в протиборстві їх носіїв, тобто сторін.

Прояв конфліктів різноманітний. Вони можуть виникати в рамках одного колективу і між колективами, між релігійними сектами і партійними фракціями; можуть приймати форми страйків і революцій, жорстоких класових битв і міжнаціональних зіткнень, локальних і світових війн; можуть також виникати між чоловіком і жінкою, батьками та дітьми тощо. По-перше, конфлікт можливий лише за наявності двох і більше сторін, причому в процесі розвитку конфлікту виникають тенденції до поляризації сторін суб'єктів, що протистоять один одному. По-друге, необхідною умовою конфлікту є наявність «дефіциту», тобто обмеженої кількості матеріальних та духовних благ, коли всі бажаючі не можуть задовольнити своєї потреби в них. Дефіцит може бути у вигляді речей, матеріальних чи духовних цінностей, престижних занять, професій, робочих місць та ін. По-третє, конфлікт виникає лише тоді, коли сторони намагаються досягти мети за рахунок одна одної. Досягнення однієї сторони успіху означає невдачу іншої. По-четверте, важливим аспектом конфліктних відносин є влада, бо, лише маючи її можна контролювати і спрямовувати поведінку іншої сторони.

В процесі переходу суспільства із одного стану в інший конфлікт розвивається на всіх рівнях соціальної організації:

Ш на громадському рівні - це конфлікти, пов'язані з руйнуванням застарілих і формуванням нових суспільних відносин на основі демократії та ринкових відносин;

Ш на рівні культури - затверджується нова система цінностей, стара ж система руйнується, але активно чинить опір;

Ш на рівні соціально-класової структури - формуються нові соціальні прошарки і групи, однак старі сприймають їх боляче;

Ш на рівні економічних відносин - виникають нові форми організації підприємств, які відповідають ринковій економіці, але дещо зберігаються тяжіння виробників до спланованості і регулюючої ролі держави;

Ш на рівні повсякденного життя - індивіду пропонується самому піклуватися про себе і свою долю; суспільство і держава не гарантують кожному добробут і заможність.

У світі склалися різні рівні аналізу соціальних конфліктів, наприклад, праці Л. Козера, К. Боуддінга, Дж. Бернарда, Л. Крісберга та ін.

1. Соціально-філософський рівень. Він передбачає вивчення соціального конфлікту як певного етапу розвитку соціальної суперечності. Тут поняття "соціальний конфлікт" охоплює широкий спектр різних проявів суперечностей соціальної дійсності, колізій, *ііткнень у суспільному житті. Соціально-філософський рівень є загальною методологічною основою, що визначає спрямованість досліджень соціального конфлікту на всіх інших рівнях.

2. Соціологічний рівень, на якому вивчаються причини і динаміка конфліктів великих спільнот - верств, груп та інших соціальних стратів (шарів). Якщо на соціально-філософському рівні мова йде про питання фундаментальної теорії, то соціологічний рівень пов'язаний з так званими теоріями середнього рівня.

3. Індивідуально-психологічний (особистий) рівень, на якому вивчаються психофізичні особливості і характеристики окремої особи у їх впливі «а виникнення конфлікту, динаміку поведінки особи під час конфлікту.[12]

Усе це викликало нові конфлікти, яких раніше не було; в новому соціальному просторі більшість людей похилого віку не знаходять собі місця, а молодь - гідного працевлаштування.

Переплетіння нових видів конфліктів в умовах збереження старих у свідомості людей сприймається як ситуація хаосу і незвичності, втрати розумних орієнтирів. На розуміння того, що конфлікт є природним явищем для ринку і демократії, спрямовано предмет конфліктології.

Питання про природу соціального конфлікту пов'язано з розумінням природи людини, її взаємозв'язку з суспільством і державою. Будь-який конфлікт, оскільки він виникає в суспільстві та існує між людьми, завжди має суспільний характер. Тут конфлікт виступає як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх соціальних інтересів в умовах взаємної протидії. Суб'єктами цих конфліктів можуть бути індивіди, малі і великі групи, соціальні рухи, економічні і політичні угруповання тощо. Одним із різновидів соціального конфлікту в його широкому розумінні є власне соціальний конфлікт.

Соціальний конфлікт у вузькому значенні цього поняття є боротьбою соціальних спільнот з протилежними інтересами та домінування або підвищення їх соціального статусу в такій суспільній системі, де ці статуси розташовані в певній ієрархії. Інтерес як рушійна сила будь-якого соціального конфлікту в цьому разі виступає як прагнення здобути певний статус.

Психологи розглядають конфлікт як різновид психологічного напруження між двома сторонами, викликаного відкритим антагонізмом, ворожнечею. Культурологи розглядають конфлікт як протидію чи протистояння культур, розквіт і загибель цивілізацій.

Конфлікт - це реальна боротьба між діючими людьми чи групами, незалежно від того, які витоки цієї боротьби та засоби, що мобілізують кожну зі сторін (А.Гідденс).

Конфлікт - результат соціального напруження, яке виникло через незадоволення базових потреб людини і соціальних груп (П.Сорокін).

Глибокий соціальний конфлікт можна відвернути тоді, вважає П.Сорокін, коли ті, хто утримує владу, визнають потреби різних соціальних прошарків, а також знаходять засоби для їх задоволення або компенсації, підтримуючи соціальну нерівність на рівні соціальної норми. Конфлікт - це результат соціальної нерівності між людьми. Становище людей і рівень соціальних вимог визначаються не довічними інстинктами, а зіставленням з іншими людьми.

Конфлікт - це результат розбіжностей цілей та інтересів людей (нормативно - ціннісний підхід - Е.Дюркгейм, Т.Парсонс). Соціальний конфлікт виникає в тому разі, коли дві чи більше сторін переконані в тому, що цілі і діяльності несумісні. Ця точка зору є найбільш узагальненою, адже в будь-якому визначенні конфлікту присутнє питання про розбіжність інтересів, цілей, боротьба за життєві ресурси та ін.

Конфлікт - це ситуація при якій виникає зіткнення протилежних сторін чи поглядів, відсутність згоди між двома і більше суб'єктами. Взаєморозуміння і відкритість - основа рівноправних, безконфліктних стосунків. Дуже важливо не перетворити процес спілкування на взаємне невдоволення, причіпки, недомовки і конфлікти. Хочемо ми цього чи ні, конфлікти супроводжують нас усе життя. Вони вносять напруженість у стосунки, позбавляють нас спокою і радості, надають можливість повноцінно працювати. А особливо прикро, те що конфлікти виникають найчастіше через дрібниці, через наше невміння спілкування, небажання зважати на потреби інших людей. Конфлікти супроводжуються непорозуміннями, образами зруйнованими взаєминами, стресами, почуття невдоволеності Визначають можливі учасники майбутнього конфлікту: суб'єкти, а також його об'єкт.

Суб'єктами конфлікту виступає частина учасників конфліктної взаємодії, інтереси яких зачеплені. Це, наприклад: окремі особи (керівники, співробітники), підрозділи, організації. Вони захищають свої особисті інтереси.

Об'єкт конфлікту - це те, на що претендує кожна з конфліктуючих сторін і що спричинює їхню протидію. Наприклад: ресурси, право приймати рішення, нова посада. Для виникнення конфліктної ситуації необов'язкова наявність об'єкта конфлікту, він може початись і без нього. Наприклад: поганий настрій, ворожість колеги по роботі [2, с.35-36].

Також, виділяють межі конфлікту. Крім природи конфлікту і його сутнісних відмінностей від суміжних явищ необхідно визначати межі конфлікту, тобто його зовнішні контури у просторі і часі. У визначенні меж конфлікту виділяють три аспекти : просторовий, часовий та внутрішньо системний(суб'єктний).

Просторовий конфлікт - визначається територією, на якій відбувається конфлікт.

Часові межі - це тривалість конфлікту, його початок і закінчення [3, с 43].

Початок конфлікту визначається об'єктивними(зовнішніми) актами поведінки, спрямованими проти іншого учасника конфлікту, за умов, що останній усвідомлює ці акти як спрямовані проти нього та їм протидіє.

Закінчення конфлікту є неоднозначним. Він може бути вичерпаний(наприклад, за примиренням сторін), але може припинитися через вихід однієї із сторін із боротьби або її знищення. Можливе припинення конфлікту і в результаті втручання третьої сили - так нерідко завершуються кримінальні і міжнародні конфлікти.[2,с. 38]

Внутрішньо системні межі - означають оцінку того, як тісно пов'язано з конфліктуючими сторонами коло його учасників.

Початок конфлікту: для визнання конфлікту як такого, що вже розпочався, потрібні три умови:

Ш перший учасник конфлікту діє свідомо й активно на шкоду опонентові;

Ш другий учасник усвідомлює, що ці дії спрямовані проти його інтересів;

Ш у зв'язку з цим другий учасник усвідомлює, що зазначені дії спрямовані проти першого учасника. [3, с.43]

В сучасних умовах об'єктивною основою виникнення соціальних ситуацій, що призводять до соціальних конфліктів, є процеси соціальної стратифікації (поділ суспільства на певні соціальні групи за якоюсь істотною об'єднуючою соціальною ознакою ) і соціальної мобільності (процес руху від однієї соціальної групи до іншої). Це означає істотне зниження ролі класового конфлікту і перетворення його на різновид одного з багатьох соціальних конфліктів. Головними вимірами стратифікації є доход або багатство, належність до влади і соціальних можливостей, які вона надає, престиж професії і трудової діяльності, освітній вимір стратифікації.

До конфлікту призводить таке зіткнення інтересів, потреб, поглядів, цілей, мотивів, при якому з'являється протидія сторон. Соціальна протидія - це таке спілкування, поведінка і діяльність, однією з основних цілей якого являється нанесення моральної або матеріальної шкоди опоненту або супротивнику. Саме протидія є ядром соціального конфлікту.[8]

Головними джерелами реальних і можливих соціальних конфліктів в Україні зараз є різке соціальне розшарування за розмірами багатства і доходів, загострення проблем зайнятості, незахищеності, падіння престижу професії, тобто практично по всіх критеріях соціальної стратифікації.

1.2 Види конфліктів та причини їх виникнення

Конфлікт є складним багатомірним явищем. Як соціальний феномен, він зберігає тенденцію до ускладнення, оновлення структури, чинників, що його породжують. Різні типи конфліктів, взаємодіючи, доповнюють один одного, набуваючи нових рис. Це зумовлено динамізацією та ускладненням системи соціальних відносин. Конфлікти розрізняються масштабом, типом, причинами, наслідками, складом учасників, тривалістю, засобами урегулювання. тощо.

За формами прояву визначають соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові та інші типи конфліктів. Щодо функцій розрізняють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні). За принципом доцільності-недоцільності -- закономірні (неминучі), необхідні, вимушені, функціонально невиправдані.

Вчені, досліджуючи критерії класифікації конфліктів, подають такий критерій, як ставлення людини до конфлікту. Наприклад, можна зробити такий поділ:

Ш конфлікти, що оцінюються як небажані - при цьому з'являється захисна позиція особистості;

Ш конфлікти, що сприймаються людиною, як необхідні - в такому разі людина поводиться природніше, адекватно.

Ш за формою прояву: конфлікти того чи іншого напрямку дії, поведінки; конфлікти тієї чи іншої якості, інтенсивності дії, поведінки; конфлікти, що виражаються вербально чи - невербальними засобами; за типом структури взаємин - приховані, відкриті; за соціальною формалізацією - конфлікти офіційні та неофіційні. [3, с.41-42]

Автор подає нам цікаву класифікацію конфліктів Л.А. Єршова:

1. за джерелом: конфлікти, що виникають внаслідок дій об'єктивних факторів соціальної ситуації; конфлікти, що виникають внаслідок зіткнення потреб, мотивів, поглядів, поведінки.

2. за змістом: конфлікти як ділови справи; конфлікти як особисті інтереси.

3. за значущістю: конфлікти, важливі лише для окремих працівників; конфлікти, важливі для окремих індивідів, груп, прошарків населення.

4. за типом розв'язання: конфлікти, що приводять до модифікації обох сторін; конфлікти, що приводять до знищення однієї із сторін, її позицій, стереотипів, установок; конфлікти, що привели до іншої точки зору обидві сторони.

Таблица 1.

Ознака класифікації	Види конфліктів
1. Спосіб розв'язання:	-- насильницькі; -- ненасильницькі
2. Сфера прояву:	-- політичні; -- соціальні; -- економічні; -- організаційні
3. Спрямованість впливу:	-- вертикальні; -- горизонтальні
4. Ступінь виразності:	-- відкриті; -- приховані
5. Кількість учасників:	-- внутріособистісні; -- міжособистісні; -- міжгрупові
6. Потреби:	-- когнітивні; -- конфлікти інтересів

За складом конфліктуючих сторін конфлікти бувають: Внутрішньоособистісні. Вони є суто психологічними, обмежуються рівнем індивідуальної свідомості. Здебільшого - це гостре негативне переживання, викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості, яке відображає її суперечливі зв'язки із соціальним середовищем. Супроводжується такий конфлікт психоемоційною напругою, психологічним стресом, послабленням ділової, творчої активності, негативним емоційним фоном спілкування, заниженням самооцінки. У цьому контексті визначають мотиваційний (між «хочу» та «хочу»), моральний (між «хочу» та «треба»), нереалізованого бажання (між «хочу» та «можу»), рольовий (між «треба» та «треба»), адаптаційний (між «треба» та «можу»), неадекватної самооцінки (між «можу» та «можу») види конфліктів. Як правило, внутріособистісні конфлікти є сферою наукового інтересу психології.

Міжособистісні. У будь-якому міжособистісному конфлікті задіяні щонайменше дві сторони. За своїм змістовим наповненням такі конфлікти бувають ресурсними або ціннісними. Ресурсні конфлікти пов'язані з розподілом матеріальних благ, території, часу тощо (щодо розподілу премій); ціннісні розгортаються в площині взаємовиключних культурних традицій, стереотипів, вірувань (між батьками та дітьми). Причини їх різноманітні, всю їх сукупність соціологи звели до кількох груп:

Ш обмеженість ресурсів;

Ш різні аспекти взаємозалежності;

Ш відмінність цілей;

Ш відмінність уявлень та цінностей;

Ш відмінність у життєвому досвіді та поведінці;

Ш незадоволення комунікацією;

особистісні риси конфліктантів.

Міжособистісні конфлікти супроводжуються такими негативними виявами:

Ш порушують систему комунікацій та взаємостосунків між людьми;

Ш заважають досягненню цілей організації;

Ш послаблюють групову єдність;

Ш ставлять під загрозу інтереси конкретних учасників конфлікту;

Ш підривають їх авторитет і позбавляють підтримки оточення;

Ш призводять до безрезультатного витрачання енергії та ресурсів;

Ш спричиняють появу нових конфліктів;

Ш сприяють виникненню ворожості, насилля і жорстокості;

Ш акцентують увагу на необхідності досягнення «перемоги» у конфлікті, а не на розв'язанні проблеми;

Ш викликають почуття незадоволення і негативний емоційний стан в учасників конфлікту тощо. [7]

Міжособистісні конфлікти класифікують за сферами їх розгортання (ділові, сімейні, побутові, майнові тощо), за наслідками (конструктивні та деструктивні). За критерієм реальності їх поділяють на справжні (конфлікт існує об'єктивно та сприймається адекватно), умовні (конфлікт залежить від зовнішніх обставин, які легко змінюються), зміщені (за явним приховується інший конфлікт), латентні (існує конфліктна ситуація, але конфлікт не відбувається), хибні (не існує об'єктивних підстав для конфлікту, відбувається лише у зв'язку з помилками сприйняття та розуміння). [5, С. 72].

Конфлікти між особистістю і групою. Виробничі та навчальні групи встановлюють певні норми поведінки. Кожен повинен додержуватися, дотримуватися їх, щоб отримати визнання даною неформальною групою як її учасник і тим самим задовольнити свої соціальні потреби. Однак, якщо очікування групи заходять у суперечності з очікуваннями окремої особистості, може виникнути конфлікт. Причини цього виду конфлікту - дисбаланс, що існує між нормами групової поведінки та індивідуальними діями, поглядами чи звичками окремої особи; невиконання або перевиконання обов'язків, недотримання неписаного внутрішнього розпорядку, що має силу закону у даному колективі, етики взаємин тощо. Якщо очікування колективу знаходяться протиріччі з очікуваннями окремої особистості, може виникнути конфлікт. Наприклад, хтось хоче заробити більше і виконує позаурочну роботу, а група розглядає та надмірну старанність як “вистрибнути” вище групи. Отже, якщо позиція окремої особистості буде суттєво відрізнятися від позиції групи, може виникнути конфлікт .

Міжгрупові конфлікти. Можуть відбуватися між різними за розмірами, складом групами. Найчастіше їх породжують незадоволена потреба, соціальна нерівність, різний ступінь участі у владі, невідповідність інтересів та цілей. Соціологію передусім цікавлять соціальні конфлікти, до яких вона відносить конфлікти між суспільством та природою, економічні, трудові, соціального планування, внутріполітичні, військові, міжкультурні, міжнаціональні, етнічні, міждержавні тощо. До міжгрупових конфліктів здебільшого призводять:

Ш міжгрупова ворожість. 3. Фрейд стверджував, що вона існує за будь-якої взаємодії груп. Головною функцією її є згуртування групи;
об'єктивний конфлікт інтересів, неминучість якого зумовлена природними інтересами його суб'єктів;

Ш груповий фоворитизм, сутність якого полягає у намаганні сприяти учасникам власної групи наперекір інтересам тих, хто належить до інших груп.

Одним з найпоширеніших видів міжгрупового конфлікту є трудовий, в основі якого є умови праці, система розподілу ресурсів, прийняті домовленості. Його спричинюють переважно бездієвість та забюрократизо-ваність адміністрації, ігнорування чи незнання роботодавцем норм трудового законодавства та дії. З цим пов'язані низькі соціальні гарантії працівникам, низька зарплата, її несвоєчасне сплачування та ін.

Не є виключенням і конфлікти в організаціях. За складом учасників поділяють на такі категорії: особистість - особистість (міжособистісні), група - група (міжгрупові), особистість - група.

За джерелом конфліктної енергії (причинами) поділяються на структурні (їх спричиняють суперечності щодо завдань, які вирішують сторони (наприклад, між бухгалтерією та іншими підрозділами); інноваційні (будь-яка інновація порушує усталений ритм, традиції, звички, певною мірою торкається інтересів багатьох співробітників, що може спричинити конфлікт); позиційні (стосуються визначення першості, значущості, лідерства, аутсайдерства, локалізовані у сфері символічного визнання (хто є важливішим?); справедливості (виникають на підставі розходжень щодо оцінок трудового внеску, розподілу матеріальних, моральних винагород тощо); суперництво з приводу ресурсів (традиційним для організацій; у конфлікт переростає тоді, коли виконавці, між якими розподіляється певний ресурс, ставлять у залежність від його отримання виконання власних службових обов'язків); динамічні (мають соціально-психологічну природу, часто виникають у нових колективах, де не існує чіткої неформальної структури, не визначився лідер).

Організаційні конфлікти, як правило, спричинюють недоліки в організації трудової діяльності, управлінські помилки, несприятливий соціально-психологічний клімат у колективі.

Найскладнішими та важко регульованими є міжетнічні конфлікти, які, як правило, мають багатолітню передісторію, породжуються комплексом соціально-економічних, політичних, культурних, етнопсихологічних проблем.

Політичні конфлікти поділяють на міждержавні та внутріполітичні, їх особливістю є боротьба за політичний вплив у суспільстві, на міжнародній арені. Серед внутріполітичних конфліктів визначають класові, між політичними партіями та рухами, між гілками влади, боротьбу за лідерство у державі, партії,русі.

Міждержавні конфлікти породжує комплекс причин. Їх основу становить зіткнення національно-державних інтересів. Суб'єктами виступають держави чи коаліції. Такі конфлікти є продовженням зовнішньої, а інколи й внутрішньої політики держав-учасниць. Вони несуть загрозу масової загибелі, локально та глобально впливають на міжнародні відносини. Їх поділяють на конфлікти ідеологій; конфлікти, метою яких є політичне панування, захист економічних інтересів; територіальної цілісності тощо. Головна особливість таких конфліктів полягає в тому, що часто вони реалізуються у формі війни. Беручи до уваги особливості перебігу, реалізації конфліктів, соціологія визначає прості та складні їх форми .

До простих конфліктів відносять:

Ш бойкот - повна або часткова відмова від дій, що можуть бути корисними для іншої сторони; здебільшого він стосується економічних, політичних, організаційних аспектів взаємовідносин;

Ш саботаж - одна з форм боротьби, найчастіше прихованої, в якій використовують дезінформацію, підрив авторитету суперника, знищення його матеріальних засобів;

Ш переслідування - має на меті послаблення, компрометацію противника;

Ш -вербальна та фізична агресія - проявляються через звинувачення, дискредитацію, поширення чуток, фізичне насильство, теракти, вбивства.

До складних форм соціальних конфліктів належать:

Ш суспільний протест - постає як публічна дія з метою вираження незадоволення кимось або чимось;

Ш бунт - його формами є заколот, повстання, за ворушення; як правило, вони короткочасні, вкрай агресивні, стихійні;

Ш соціальна революція - постає як процес різких радикальних якісних змін, суттєвих суспільно-політичних перетворень;

Ш війна - тотальна боротьба між великими суспільними групами, яка здійснюється шляхом збройного насильства.

Відкриті та закриті конфлікти

При відкритому конфлікті зіткнення опонентів є явно вираженим: сварки, суперечки. Взаємодія в цьому випадку регулюється нормами, які відповідають ситуації та рівню учасників конфлікту.

У закритому(прихованому) конфлікті відсутні зовнішні агресивні дії між конфліктуючими сторонами, але при цьому використовуються побічні способи впливу. Це відбувається за умови, що один з учасників конфліктної взаємодії побоюється іншого, або ж у нього немає достатньої влади і сил для відкритої боротьби.

Когнітивні конфлікти та конфлікти інтересів.

Конфлікт когнікативний - це конфлікт поглядів з визначеної проблеми, тобто когнітивних структур. У такому конфлікті метою кожного суб'єкта є переконати опонента довести свою точку зору між ідеологіями, культурами, релігіями не завжди зачіпають добрі відносини між опонентами. Якщо ж одна із сторін за мету перемоги будь-якою ціною свого опонента і допускає застосування при цьому сили або інших засобів впливу, то в цьому випадку конфлікт може перетворитись у міжгруповий, соціальний .

Конфлікти інтересів-це група конфліктів, де кожен конфлікт розвивається через порушені інтереси. Цей вид означає протиборство, що ґрунтується на зіткненні інтересів різних опонентів (організацій, груп, індивідуумів).

Вертикальні і горизонтальні конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, якими володіють опоненти на початку конфліктної взаємодії.

При вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник-підлеглий, вищестояща організація-підприємство.

При горизонтальних конфліктах передбачається взаємодія рівних за обсягом наявної влади: працівник-завідувач фірми, головний бухгалтер-економіст.

Залежно від можливих функцій конфлікту виділяють: функціональний, дисфункціональний .

Взагалі ставлення до конфліктів різної природи неоднакове. Деструктивних повинно бути якомога менше, бо в них проявляються негативний вплив особистості на діяльність. Деструктивний конфлікт виникає коли одна із сторін жорстоко наполягає на своїй позиції і не бажає враховувати інтереси іншої сторони або всієї організації і в цілому і коли один з опонентів вдається до етично засуджуваних методів боротьби, прагне психологічно пригнітити партнера. Наслідки такого конфлікту є дисфункціональними і призводять до зниження особистої задоволеності, групової співпраці і ефективності організації. Також існує конструктивний конфлікт, який виникає, коли опоненти не виходять за межі етичних норм, ділових відносин і розумних аргументів. Вирішення такого конфлікту призводять до вдосконалення відносин між людьми і розвитку соціальної групи. Наслідки такого конфлікту є функціональними і впливають на підвищення ефективності в організації. До причин конструктивних конфліктів можна віднести:

Ш не задоволення оплатою;

Ш несприятливі умови праці;

Ш недоліки в організації праці;

Ш невідповідальність прав і обов'язків;

Ш нечіткість у розподілі обов'язків;

Ш низький рівень дисципліни;

Ш конфліктогенні організаторські структури, що породжуються неефективними схемами взаємодії між різними підструктурами організаціями, закріпленими внутрішніми інструкціями, наказами і ін.

Причина конфлікту є тим пунктом, навколо якого розвертається конфліктна ситуація.

Виділяють наступні причини:

Наявність протилежних орієнтацій. У кожного індивіда і соціальної групи є певний набір ціннісних орієнтацій значущих сторін соціального життя. У момент прагнення до задоволення потреб, при наявності цілей, що блокуються, досягнути яких намагаються декілька індивідів або груп, протилежні ціннісні орієнтації проходять в зіткнення і можуть стати причиною виникнення конфліктів.

Ідеологічні причини. Полягають в різному відношенню до системи ідей, які виправдовують і узаконюють відносини субординації, домінування і основоположні світогляди у різних груп суспільства .

Причини конфлікту, що полягають в різних формах економічної і соціальної нерівності. Ці причини пов'язані зі значними відмінностями в розподілі між індивідами і групами.

Причини конфліктів у відносинах між елементами соціальної структури.Конфлікти з'являються внаслідок різного місця, яке займають структурні елементи в суспільстві, організації або впорядкованій соціальній групі.

Конфлікт з цієї причини буває пов'язаний з бажанням того або іншого структурного елемента зайняти більш високе місце в ієрархічній cтруктурі Орбан Лембрик вважає, що конфлікти в організації виникають через суперечності, що сприймаються людьми як загроза своїм інтересам.

Перша група - причини, що знаходяться у системі об'єкта управління (виконавець, група виконавців). До них відносять: усталений консерватизм, відсталість поглядів, психологічна несумісність співробітників, наявність негативних неформальних лідерів, що негативно впливають на колектив.

Друга група - причини, що складені в стилі керівництва і зумовлені негативними рисами керівника. Ними можуть бути:

Ш відсутність елементарних знань з теорії і психології конфлікту;

Ш відсутність рис лідера;

Ш низька професійна підготовка;

Ш низькі моральні якості;

Ш невідповідальність цілей, що стоять перед колективом, завданням, які вирішують працівники.

Третя група - причини, що виявляються в основних формах конфліктуючих сил :

Ш неможливість розвитку конфлікту (страх, незнання теорії конфліктів);

Ш намагання придумати будь-який конфлікт;

Ш неузгодженість цілей, функцій, обов'язків, прав співробітників за рівнями управління;

Ш перенесення особистих взаємин на службові (симпатії, антипатії);

Ш недостатність інформаційного забезпечення.

Знання зазначених причин дозволить керівнику своєчасно попереджати і вирішувати міжособистісні конфлікти в організаціях.

Серед великої кількості причин конфліктів передусім виділяють загальні причини, які проявляються практично в усіх виникаючих конфліктах. До них відносять:

Ш соціально-політичні і економічні (пов'язані із соціально-політичною ситуацією в країні);

Ш соціально-демографічні (відмінності в установках і мотивах людей, зумовлені їх статтю, віком, приналежністю до етнічних груп;

Ш соціально-психологічні (соціально-психологічні явища у групах, взаємовідносини, лідерство, групові мотиви;

Ш індивідуально-психологічні (відображають індивідуально-психологічні особистості: здібності, темперамент, характер, потреби).

В різних джерелах виділяють велику різноманітність причин, що породжують конфлікти.

Часткові причини - пов'язані з конкретним видом конфлікту (порушення трудового законодавства, службової етики, незадоволеність умовами внаслідок порушення балансу інтересів двох і більше сторін.

У зв'язку з цим виділяють об'єктивні і суб'єктивні причини конфліктів.

Об'єктивні причини конфліктів існують незалежно від волі і бажання учасників взаємодії (обмеженість у ресурсах, погані комунікації. Основні з них:

1. Обмеженість ресурсів, які треба ділити;

2. Розбіжності в уявленнях і цінностях, розбіжності у манері поведінки і життєвому досвіді;

3. Природне зіткнення значущих матеріальних і духовних інтересів людей в процесі їх життєдіяльності;

4. Слабка розробленість правових та інших нормативних процедур розв'язання соціальних суперечностей, що виникають у процесі взаємодії людей;

5. Нестача значущих для нормальної життєдіяльності людей матеріальних і духовних благ;

6. Спосіб життя багатьох українців;

7. Достатньо стійкі стереотипи міжособистісних і міжгрупових стосунків громадян.

Суб'єктивні причини конфліктів обумовлені індивідуальними психологічними особливостями взаємодією людей під час об'єднання їх у соціальні групи. Людина не йде на компромісне вирішення проблеми, не поступається, не уникає конфлікту, не намагається обговорити і разом з опонентом взаємовигідно вирішити існуючу суперечність, а обирає стратегію протидії. Соціально-психологічними факторами конфліктів є психологічна несумісність, незбалансована взаємодія людей. До виникнення соціально-психологічних конфліктів призводить нерозуміння людьми того, що під час обговорення проблеми протилежність позицій може бути викликано нереальною розбіжністю в поглядах опонентів. Однією з найтиповіших причин конфліктів є внутрішньо-груповий фаворитизм, надання переваги членам своєї групи перед представниками інших соціальних груп . [2, с. 54-63] .

Найпоширенішими засобами вирішення конфлікту є:

Ш усунення причин конфлікту, подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін;

Ш зміна вимог однієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв'язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьої сторони;

Ш боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін;

Ш консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань. Консенсус може бути основним (відображує ступінь єдності цілей та цінностей), процедурним (встановлює правила дій), на рівні відношення до політики, влади, керівництва. Часто конфліктуючі сторони різко обмежують можливості вирішення конфлікту шляхом консенсусу.

Особистісні фактори конфліктів зумовлено особливостями психіки людини (мірою її збудливості, егоцентризму, стійкості до стресів, рівнем наполегливості). Причинами керівника можуть стати безпринципність керівника, помилкове розуміння ним єдиноначальності як беззаперечного принципу керування, брутальність у поводженні з підлеглими.

Мотив часто розглядають як внутрішню, суб'єктивну причину того чи іншого вчинку. Зрозуміло, що без спонукаючого мотиву неможливо здійснити певну дію - вона виявиться безглуздою, непотрібною. Мотив є в діях кожного учасника конфлікту .

Аналізуючи причини поведінки сторін у різноманітних конфліктах, неважко помітити, що всі вони зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси. Користь, помста, ненависть, недоброзичливість, образа, незадоволеність прийнятим рішенням, бажання забезпечити себе матеріально сьогодні або в майбутньому -- це лише невелика частка мотивів побутових конфліктів, які зустрічаються, наприклад, у судовій практиці. Іншою, не менш різноманітною, є, наприклад, мотивація групових конфліктів: економічні труднощі, політичні симпатії та антипатії, прагнення лідерства, національна гордість тощо. Такі ж різноманітні мотиви поведінки держав на міжнародній арені. Тобто, конфлікти можуть відображати всю складність сучасного життя.

Виникнення конфлікту нерозривно пов'язано з появою та розвитком суперечностей. Назрівання і розгортання конфлікту відображує кульмінаційний етап боротьбі реальних протилежностей. Розв'язання ж конфлікту веде до руйнування даної суперечливої єдності з одночасним виникненням його нової якості .

1.3 Функції конфлікту

Функції конфліктів у суспільстві вивчалися завжди. Нині їх досліджують науковці-теоретики, практики-конфліктологи й медіатори, бо життя динамічне й розмаїте.

Виділяють такі функції конфлікту: їх поділяють на дві великі групи, відповідні основним сферам суспільного життя - матеріальні та духовні.

Матеріальна функція проявляється в тому, що різноманітні конфлікти здебільшого пов'язані з економічною стороною суспільного життя. Це матеріальний інтерес, користь, а також втрата. Але матеріальні функції можуть мати і творчий аспект. Так, у процесі конфлікту та чи інша сторона може не тільки оволодіти, а й опанувати матеріальними цінностями, яких у неї не було до початку зіткнення.

Духовна функція конфлікту проявляється у вигляді стимулятора тяжких і швидких змін у духовній сфері суспільства. В процесі соціальних конфліктів руйнуються норми, цінності. ідеали, що були притаманні колишнім часам, відчувається радикалізація суспільної свідомості. Конфлікт начебто пориває процес звичайної односторонньої оцінки подій і створює умови для того, щоб побачити суспільне життя з іншого боку, який був закритий. Крім матеріальних і духовних функцій конфлікту, велике значення має низка функцій, які випливають з особливостей соціального організму. Це такі, як:

* Сигнальна функція (соціальний конфлікт - це такий сигнал про необхідність прийняття термінових дій для пошуку та усунення причин суспільного напруження, ретельного вивчення обставин, які створили конфліктну ситуацію).

* Інформаційна функція (розгортання, протікання, повороти конфліктної ситуації несуть значну інформацію про чинники, які її породили і вивчення яких є важливим засобом пізнання суспільних процесів).

* Диференційна функція (характеризує процес соціальної диференціації, яка виникає під впливом конфлікту, що часто проходить через зміну і руйнування колишніх соціальних структур).

* Динамічна функція (конфлікт вносить в розмірний, пливкий рух соціального життя докорінні зміни. Звичайні норми поведінки і діяльності, що роками задовольняли людей, відкидаються з дивною рішучістю і без всякого жалю). Конфліктологи дійшли висновку, що правомірно виокремлювати дві функції будь-якого типу конфліктів: позитивну(конструктивну) і негативну(деструктивну).

До позитивних слід зарахувати дієво - впливові заходи на особистісно - суспільні відносини:

- конфлікт не дає системі відносин, що склалася, закостеніти, він штовхає її до змін і розвитку, відкриває шлях до інновацій, здатних удосконалити суспільні відносини;

- відуграє інформаційно - пізнавальну роль, у процесі конфлікту учасники краще пізнають один одного;

- конфлікт сприяє структуруванню соціальних груп, групуванню однодумців;

- конфлікт знижує «синдром покірності», стимулює активність людей;

- конфлікт стимулює розвиток особистості, виховує у людей почуття відповідальності, допомагає їм усвідомити свою значущість;

- у процесі виникнення критичних ситуацій виявляються непомітні до того чесноти та недоліки людей за їхніми моральними якостями (принциповість, професіоналізм, стійкість, лідерство);

- розв`язання конфлікту знімає напруження;

- конфлікт виконує також діагностичну функцію тощо.

До негативних функцій конфліктів належать:

- погіршення мікроклімату в колективі, зниження продуктивності праці, відволікання частини людей для вирішення конфлікту (створення для них дискомфорту, витрати на невідпрацьовані за виробничим планом години);

- неадекватне сприйняття та непорозуміння один з одним конфліктними сторонами у процесі конфлікту й після нього;

- конфронтанційні прояви в стосунках, які спрямовані більше на перемогу, ніж на розв`язання проблеми для обох сторін;

- моральні та матеріальні витрати на вирішення конфлікту тощо .

В цілому соціальний конфлікт тоді виконує соціально важливу функцію, коли це сприяє прогресу. Але й тоді необхідно враховувати втрати, які завжди мають місце у суспільстві та стосуються як матеріальної, так і моральної сфери. Конфлікт корисний тим, що він розв'язує суперечності, і це його об'єктивна функція, але разом з тим суперечність може бути усунена шляхом зруйнування або серйозного пошкодження. Краще, якщо об'єктивно існуючі суперечності не доводять до конфлікту, а усуваються мирними, цивілізованими засобами.

2.Міжетнічні конфлікти: сутність та сучасний стан проблеми

2.1 Соціально-етнічні процеси в Україні: стан і проблеми

За етнічним складом населення Україна належить до полі етнічних країн. На її території проживають представники близько 130 національностей, всього близько 49 млн. осіб. Серед них 72,6% (37,4 млн.) становлять етнічні українці, 22,1 % (11,4 млн.) - росіяни; з-поміж 5,3 % представників інших національностей (за переписом 1989 р.) - євреї (486 тис.), білоруси (440 тис.), молдавани (325 тис.), болгари (234 тис.), поляки (210 тис.), угорці (136 тис.), румуни (135 тис.), греки (99 тис.), татари (88 тис.), вірмени (54 тис.), цигани (48 тис.), кримські татари (47 тис.), німці (44 тис.), азербайджанці (37 тис.), гагаузи (32 тис.). Близько 7 млн. українців проживає в країнах СНД, 4 млн. - у традиційному зарубіжжі.

Характерно, що корінне населення нашої країни диференційоване за ступенем етнічного розвитку. Більшість його само ідентифікується як українці, частина - як росіяни. Така неоднорідність підсилюється регіональною етнографічною специфікою.

Така диференціація вимагає виваженої національної політики, врахування та узгодження соціально-етнічних інтересів різних спільнот. Досягненню такої мети сприяє законодавча база, що створюється в незалежній Україні, основи національної політики закладено в Конституції України, Декларації про державний суверенітет та Декларації прав національностей України. Приділяючи головну увагу національно-культурному відродженню українського народу, держава гарантує всім етнічним спільнотам і окремим громадянам рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Разом з тим в умовах соціально-економічної та політичної нестабільності, кризових явищ у різних сферах суспільного життя процеси консолідації народу України, національного відродження проходять досить складно, супроводжуються суперечностями, труднощами, що породжує проблеми, в тому числі і соціально-етнічного характеру. До них слід у першу чергу віднести суперечності між принципом рівності усіх націй і народностей та неоднаковими можливостями задоволення їхніх потреб; між утвердженням державної мови і конституційною рівністю усіх інших; між загальносуспільним патріотизмом і патріотизмом окремих етнічних груп.

Для вирішення цих та інших проблем національного відродження України слід спиратися на соціологічний аналіз соціально-етнічних тенденцій, що впливають на процес державотворення, консолідації української нації. Серед них:

Ш Скорочення питомої ваги українців у складі населення (якщо у середині 20-х років українці становили 80,6% населення, то наприкінці 80-х - на початку 90-х років - лише 72,7%).

Ш Зростання кількості росіян, що проживали і проживають в Україні, з 3 млн. у 20-х роках до 11 млн. наприкінці 80-х років.

Ш Звуження сфери вживання української мови (якщо 1959 р. 93,5% вважали рідною українську мову, то через 40 років їх стало 87,7%, і відповідно 12,3% українців 1989 р. назвали рідною мовою російську; відсоток останніх за 10 років не зменшився, а зріс на 1,4%).

Ш Поділ населення України на три великі лінгвістичні групи: україномовних українців (40%), російськомовних українців (33-34%) та російськомовних росіян (20-21%). Навіть серед тих, хто вважає себе українцями, більше третини - російськомовні.

Ш Наявність різного ставлення до проблем державного суверенітету: прихильників входження України до міжнаціонального утворення на зразок Співдружності Незалежних Держав на чолі з Росією є значно більше у східних, південних і почасти центральних регіонах, натомість у західних регіонах переважає прагнення до існування України як самостійної, незалежної держави.

Ш Наявність різних політичних симпатій населення у цих регіонах: коли на Сході традиційно підтримують комуністичну, соціалістичну партії та аграріїв, то на Заході - радикальних і поміркованих націоналістів і демократів.

Як бачимо, складність соціального управління процесом консолідації української нації полягає у переплетінні етнічних проблем із соціальними, політичними, регіонально-демографічними, що надає їм у період радикальних перетворень у суспільстві особливої гостроти. Отже, пріоритету в державній політиці України набуває лінія на створення умов для формування в країні єдиної політичної нації, тобто такої соціально-етнічної спільноти, всі представники якої усвідомлювали б себе українцями незалежно від своєї етнічної, лінгвістичної, регіональної чи політичної належності.

Орієнтиром у досягненні цієї мети мають бути принципи гармонізації міжнаціональних відносин: право націй на самовизначення; реальна рівність прав та обов'язків соціально-етнічних суб'єктів міжнаціональних відносин; визрівання та еволюційний розвиток етнічних процесів; демократична і гнучка національна політика держави та інші.

етносоціологію при цьому покладається функція соціологічного моніторингу стану і тенденцій соціально-етнічних відносин у країні та її регіонах, виявлення соціального напруження на етнічній основі, аналіз громадської думки щодо міжнаціональних відносин і проблем державотворення. Дослідження цих та інших аспектів соціально-етнічних відносин має стати підґрунтям для вироблення виваженої політичної лінії Української держави, засобом зворотного зв'язку в процесі реалізації політики.[4 с.104-106]

2.2 Міжетнічні конфлікти

Міжнаціональні (міжетнічні) конфлікти належать до найбільш заплутаних і складно розв'язуваних. Як показує історія і свідчить сучасність, у більшості полі етнічних країн міжнаціональні, міжетнічні зіткнення за своїми масштабами, тривалістю та інтенсивністю значно перевершують інші типи соціальних конфліктів. Практика доводить, що національні непорозуміння існують та існуватимуть до того часу, доки зберігаються етнічні, культурні та релігійні відмінності.[2, с.133-134].Такими проблемами займається етносоціологія - наука, яка займається порівняльними дослідженнями етнічних груп, акцентуючи увагу на на методах соціології, систематизуючи різні підходи до етнонаціональної сфери суспільного буття.

Об'єктом етносоціології виступають люди, що утворюють різні соціально-етнічні спільноти, представлені у різних соціально-етнічних організаціях та інститутах, і виступають діючими особами в подіях і процесах соціально-етнічного характеру.

Предметом етносоціології є сукупність соціально-національних відносин, що виникають між представниками різних соціально-етнічних груп, спільнот у процесі їх виникнення, життєдіяльності та розвитку.[4, с. 93-94].

Отже, міжнаціональний(міжетнічний) конфлікт - це форма між групового конфлікту, в якому групи з протилежними інтересами розрізняються за етнічною ознакою.

Термін «етнонаціональний конфлікт» охоплює широке коло різних ситуацій, тому конфлікт, який з'являється лише внаслідок ворожості, зустрічається дуже рідко. Виникнувши на економічній, соціально-політичній та іншій поза етнічній основі, на якомусь певному етапі він може набути національного забарвлення, якщо йдеться про протистояння різних національно-державних утворень або зіткнення різних етнічних груп у державі.