Поняття образу розглядається як носій інформації, що прикріпляється відносно певного об'єкту, адже завжди співставляється за допомогою запитання образ чого, відображаючи таким чином певну об'єктивну реальність.

В загальній психології даний через його гносеологічну функцію, в першу чергу - роль образів у зоровому сприйнятті, образній пам'яті, образному мисленню, уяві відчутті. Відтворююча сутність перелічених процесів і виявлення їх основних особливостей розкривалась в експериментальних і теоретичних дослідженнях Б. Ананьєва, С. Кракова, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, А. Смирнова [14].

Образ не є якимось моментальним знімком об'єкта, предмета чи події. Його формування - складний процес, що розгортається в часі, в ході якого відображення стає все більш і більш адекватним об'єкту, предмету чи події, що відображаються. І на кожній його фазі виявляються нові властивості предмета й уточнюються вже виявлені. В процесі відображення відбувається безперервна реконструкція образу в напрямі підвищення рівня його адекватності об'єкту, предмету чи події.

перфекціонізм політик батько образ

Велику увагу образу відводилось місце в теоріях біхевіоризму, як формування, що включає всі набуті знання організму про світ, в кому він існує.

Образ, що регулює свідому цілеспрямовану діяльність людини, включає так чи інакше всі три рівні психічного відображення.

Вихідними постулатами, на які спираються при дослідженні образу, є [14]:

1) психічний образ є відображенням об'єктивної реальності і одночасно

важливою ланкою в системі регуляції дій людини;

2) образ є предметним і суб'єктивним за формою (не може бути відчуженим, відокремленим від суб'єкта);

3) образ завжди має прообраз (вихідні дані);

4) формування образу - активний процес, в ході якого вичерпно використовується інформація з навколишньої реальності, в якій перебуває людина. Зміст образу безперервно збагачується, уточнюється і коригується;

5) психічний образ є системним утворенням, яке характеризується багатомірністю і багаторівневістю. Основним рівнем образного відображення є сенсорно-перцептивний;

6) образ має цілісний характер, котрий забезпечує синтез чуттєвого образу з хаотичного набору почуттів; "…образ … не складається з образів окремих явищ і предметів, а від початку розвивається і функціонує як єдине ціле" [24];

7) образ формується на підставі даних всіх сенсорних модальностей. В більшості форм образного відображення головна роль належить зоровій модальності (візуалізація образу);

8) психічний образ включає актуальні і потенційні, усвідомлювані і неусвідомлювані компоненти;

9) образ ієрархічний. Це структура, що фіксує найважливіші характеристики реальності, а також зв'язок і відносини між ними [9];

10) образ виконує прогностичну функцію, яка є однією з головних. Образ є системою наших очікувань, прогнозів щодо наслідків наших вчинків;

11) образ має знаково-символічний характер. В результаті процесу символізації відбувається подолання матеріально-предметної конкретики явищ об'єктивного світу.

Вивчення образу в межах цілісного підходу вперше було запропоновано Рубінштейном, а саме поняття "образу світу", яке більш детально вивчалось Леонтьєвам. Процес формування "образу світу" є двополярним, з одного полюсу, це об'єктивна реальність, тобто інформація, що надходить ззовні, з іншого полюсу, внутрішні очікування, припущення, що взаємодіючи вписують себе в відому зовнішню реальність. Тобто відбувається процес інтеріоризації, засвоєння норм, правил поведінки соціуму, що розкриває цілісність "образу світу". Послідовники Леонтьєва, зокрема, С. Смирнов, розглядав "образ світу" як відображенням майбутнього, тобто являє собою систему наших очікувань, прогнозів відносно того, що відбувається. внаслідок наших вчинків. І ця прогностична спрямованість являє собою найглибшу і невіддільну характеристику образу світу, а не якусь факультативну функцію" [24].В. Пєтухов показав необхідність подальшої розробки поняття "образ світу" і запропонував зміст цього поняття стосовно психологічного дослідження мислення. Образ світу певної людини виступає у нього як психологічне утворення, що формується в результаті єдності когнітивних, емоційно-смислових компонентів і готовності до дії. Ф. Василюк досліджував образ світу з точки зору типології життєвих світів і розвинув принципову властивість образу - суб'єктивність, тобто вивів на перший план емоційний компонент образу світу [21].

У найзагальнішому вигляді "Я-образ" - самість, тобто інтегральна цілісність, "одноосібність", "дійсність" індивіда, його тотожність самому собі, на підставі якої він вирізняє себе у зовнішньому світі й серед інших людей. Розрізняються індивідуальне (що включає біологічне, фізичне, фізіологічне і психологічне) і соціальне „Я". Маючи безліч характеристик, „Я" загалом має три головні виміри: наявне, реальне „Я" (якою людина бачить себе в даний момент); бажане, ідеальне „Я" (яким би хотів себе бачити). Образ Я екстрапольований в концепції Д. Оффера і Ч. Строзаєра, які розглядають образ "Я" політика як такий, що відповідає". загальній сумі сприйнять, думок і відчуттів людини стосовно себе" [20]. Ці сприйняття, думки й відчуття можуть бути більш-менш ясно простежені в образі "Я", у якому це "Я" розділено на шість різних частин, що тісно взаємодіють між собою. Ці шість компонентів "Я" такі як "фізичне Я", "психологічне Я", "соціальне Я", "сексуальне Я", "сімейне Я", "долаюче конфлікти Я", які пояснюються наступним чином:

1. фізичне Я - це уявлення політика про стан свого здоров'я і фізичну силу або слабкість. Так, загальновідомою є думка про те, що політик повинен бути достатньо здоровим, щоб стан здоров'я не перешкоджав його професійній діяльності.

2. сексуальне Я - це спектр уявлень політика про свої реальні претензії і можливості у сфері статевих відносин. Учені відзначають відсутність статистичних даних про те, як сексуальні вади або сексуальна поведінка пов'язані зі здатністю політика адекватно й ефективно реалізовуватися у своїй професійній діяльності - у політиці. В історії ж існує немало свідчень про те, що багато диктаторів відрізнялися патологією сексуальної сфери і нерідко страждали від різних збочень;

3. сімейне Я є не менш важливим елементом особистості політика. З психоаналізу З. Фройда добре відомо, який величезний вплив мають відносини в батьківській сім'ї на поведінку дорослої людини. І політики потерпають від цього не менше, ніж "пересічні громадяни". Деякі політики долають ранні травми і конфлікти в сім'ї або у сфері дитячо-батьківських відносин, інші - ні, і, стаючи політиками, вони переносять фрустрації зі свого дитинства на своє оточення в країні і у світі;

4. соціальне Я - уявлення політика про свою здатність до спільної діяльності з іншими (політичними партнерами, членами своєї команди тощо), адже для людей, що перебувають на вищій або хоч найменш відповідальній державній посаді, це надзвичайно важливо. Політик повинен навчитися, як вести переговори і як стимулювати своїх колег до виявлення їхніх кращих рис. Він повинен бути здатним використовувати навички відносин між особами для ефективної роботи з різними, інколи ворожими, групами людей, з іншими політичними лідерами;

5. психологічне Я - характеризує уявлення політика про свій внутрішній світ, фантазії, мрії, бажання, ілюзії, страхи і конфлікти. З. Фройд, наприклад, вважав, що психопатологія - доля буденного життя. Як і у звичайних людей, у політиків немає природженого імунітету від невротичних конфліктів, психологічних проблем, а іноді й серйозніших форм психопатології - таких як, наприклад, психоз;

6. долаюче конфлікти Я - уявлення політика про свою здатність вміло й швидко долати конфлікти і знаходити нові рішення старих проблем. Політик мусить володіти достатніми знаннями й інтелектом, щоб сприйняти проблему. Він повинен бути в міру самовпевненим при ухваленні політичних рішень, щоб зуміти передати цю впевненість іншим. Другий аспект "долаючого конфлікти Я" - усвідомлення політиком своєї здатності долати стреси, пов'язані з його діяльністю на посаді, наприклад, глави держави, спікера тощо.

Дані компоненти Я образу політика застосовуються в процесі їх саморепрезентації, яка в свою чергу залежить присутності цих компонентів в інформаційному просторі, для створення власного образу, а точніше іміджу, через деяку маніпулятивну його природу.

В політичній психології для вивчення політичних лідерів застосовується поняття образу, що включає як раціональні так і ірраціональні уявлення реципієнтів, тобто певні їх індивідуальні характеристики та стереотипні уявлення, що формуються під впливом маніпуляції громадської думки засобами масової інформації, також необхідно врахувати, так би мовити третю силу, в якості етнічних особливостей нації, тобто її менталітету [28].

1.1.1 Особливості та умови формування політичних образів

У рамках індивідуально-психічного або психоаналітичного підходів вивчаються процеси політичної соціалізації: формування в дитячому віці конкретного змісту, тобто когнітивного і ціннісного аспектів політичних поглядів людини. Оскільки досвід і знання, та й історична ситуація, в якій живе людина, сильно відрізняються від того, що вона пізнає і переживає в ранньому дитинстві, було б безглуздо думати, що вже в 3-5 років здійснюється остаточний вибір політичної орієнтації [12]. Найбільш відомі вчені-психоаналітики, які вивчали політичну соціалізацію, Д. Істон і Дж. Денніс на підставі емпіричного дослідження 12 тис. американських дітей прийшли до висновку, що в ранньому віці формується механізм "дифузної підтримки" існуючої політичної системи. Ці та інші американські автори вважали, що діти переносять позитивне афективне сприйняття батька і відомого ним представника влади поліцейського - на президента США, в результаті чого фігура глави держави ідеалізується, а потім ця ідеалізація може бути екстрапольована і на більш безособові інститути влади, наприклад конгрес, на символи держави. Отже, дана теоретична гіпотезі, що мала підтвердження в попередньому нашому дослідженні, в якому був виявлений зв'язок образу батьків та політиків, є умовою формування політичного образу як соціального атитюду.

Наступний підхід запропонований вченими Е.В. Гантман, І. Мінтусов виділяють три групи факторів як умови, що опосередковують процес сприйняття електоратом політичного лідера. Вони припустили, що процес розуміння буде опосередкований факторами, що відносяться до пізнавальної сфері виборців, і особливостями комунікативної системи. Третю групу чинників становлять соціально-психологічні особливості виборців як суб'єктів пізнання.

Крім того, Е.В. Єгорова-Гантман виділяє так звані фонові (засвоєні з дитинства, мають стабільністю і малої мінливістю з плином часу) і ситуативні фактори. Перші впливають на формування образу політика незалежно від конкретних умов і подій, другі активізуються тільки в певних ситуаціях, а при інших обставинах їх стан можна назвати латентними.

Таким чином, сформований образ політика може не відповідати актуальним образам політичних лідерів, в цьому випадку відбувається штучне створення образу у вигляді іміджу. Ці два поняття в літературі ототожнюються, однак ми вважаємо, що вони відмінні, саме це положення розглянеться нижче.

1.1.2 Відмінності між поняттями образу та іміджу

Поряд з поняттям "образ" нерідко використовується поняття "імідж". У зв'язку з цим виникає необхідність розглянути деякі його аспекти, а також різницю між поняттями "образ" та "імідж" ("image").

У перекладі з англійської "image" означає образ. Походження цього поняття має кілька тлумачень. Одні вважають, що термін походить від латинського "imago", пов'язаного зі словом "imitar" - імітувати. Згідно з тлумачним словником Вебстера, "імідж - це штучна імітація (утворення) або подача зовнішньої форми якогось об'єкта і, особливо, особи". Деякі науковці, не заперечуючи латинського походження слова "imago", припускають, що так називалися посмертні воскові маски в Давньому Римі, які репрезентували облагороджений вигляд покійного, були його, так би мовити, хвалебною характеристикою.

У нинішньому значенні слово "імідж" уперше застосував З. Фройд - він навіть видавав журнал під такою назвою. За З. Фройдом, імідж - це не стільки реальний образ людини чи предмета (Ego), скільки ідеальний образ (Super Ego), який, природно, відрізняється від реального [23]. З 1940-х років термін почали використовувати рекламісти та спеціалісти зв'язків з громадськістю. В науковий вжиток поняття імідж було введено тільки на початку 1960-х років. О. Феофанов, який одним з перших увів це поняття в спеціальну російськомовну літературу, в книзі "США: реклама і суспільство" (1974 р.) аналізує імідж як головний спосіб психологічного впливу рекламодавця на споживача [26].

Новий словник іншомовних слів [15] дає таке визначення іміджу: "Імідж - цілеспрямовано сформований образ певної особи, явища чи предмета, який підкреслює певні ціннісні характеристики й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на когось з метою популяризації, реклами тощо. Імідж - це візуальна привабливість особи".

У працях, присвячених дослідженню іміджу як глобального соціального явища, можна знайти характеристики, які становлять зміст цього феномена, загальні в розумінні різних авторів [10]. При аналізі умов виникнення та розвитку іміджів в сучасному суспільстві автори підкреслюють "ілюзорну" його природу (П. Фролов, Л. Попова, Є. Перелигіна, О. Яковлева) [26]. Причини виникнення іміджу полягають в бажанні приховати реальність людей від самих себе. Тому зміст іміджу завжди є певною псевдореальністю. Будучи засобом для досягнення певних цілей, імідж здатний наділяти реальні об'єкти додатковими цінностями, які перебувають за межами їх реальних якостей. Імідж спроможний блокувати раціональне пізнання та спричиняти неадекватне відображення реальності. Його можна створювати, змінювати, підтримувати, його можна й зруйнувати, він може бути бездоганно сформованим тощо [10].

Отже, імідж людини - це сконструйований штучний образ, який може мати будь-які затребувані (державою, політиками тощо) характеристики і компоненти і розрахований, зокрема, на обман людей. Це і є головною різницею між поняттями "імідж" та "образ" - останній є переважно критерієм істинності об'єктивної реальності і не може бути прирівняний до "іміджу".

1.2 Дослідження феномену перфекціонізму в психології

У вітчизняній психології тлумачення поняттю "ідеал" дав С.Л. Рубінштейн, що полягає в наступному: "Идеал может выступать в качестве совокупности норм поведения; иногда это образ, воплощающий наиболее ценные в этом смысле привлекательные человеческие черты, образ, который служит образцом…Это предвосхищенное воплощение того, чем он может стать. Это лучшие тенденции, которые, воплотившись в образе-образце, становятся стимулом и регулятором его развития".

Тобто ідеал подається як деякий образ, що втілює цінністні установки, що відтворюються в цінністному відношенні до власних вчинків.

Поняття перфекціонізму як прагнення до досконалості, що розглядається як особистісна характеристика, тобто виділяється тип індивідів - перфекціоністів, які пред'являють до себе високі стандарти, яким слідують для формування своєрідного ідеального Я, щоможе приймати конструктивні та неконструктивні наслідки.

Російська дослідниця Грачева І.І. в своїй дисертаційній роботі на тему "Рівень перфекцірнізму та зміст ідеалів особистості" отримує результати про те, що при різних рівнях перфекціонізму діагностується певна специфіка ідеалу, так найбільш складні та диференційовані уявлення про ідеал у особистостей з високим рівнем перфекціонізму, менш продумані уявлення про ідеал у індивідів із низьким рівнем перфекціонізму, вони описують ідеальні образи, як результат різного роду зовнішніх впливів, ніж результат власних розмірковувань, пошук ідеалу для наслідування [6].

1.2.5 Перфекціонізм як чинник соціальної активності

В працях дослідника К. Дібровського, які присвячені перфекціонізму, були спроби розглянути цей складний феномен у порівнянні із поняттям "самоактуалізації" А. Маслоу. Перфекціонізм представляється як здатність до самодетермінованої активності, а оскільки формування відбувається під впливом соціального оточення, а саме виконання задач задля схваленням оточення. В такій ситуації індивід активно включається в соціальне життя, яке пропагує активну життєву позицію "індивід невід'ємна частина соціуму".

Інша українська дослідниця, І. Гуляс зазначає: суть перфекціоністських настанов розкривається у прагненні до самовдосконалення, що набуло особистісного смислу, перетворилося на інтегральну особистісну диспозицію, орієнтуючи людину на буття, пов'язане із тенденцією її постійного розвитку, самоактуалізації та самотрансценденції в суспільно корисній діяльності". [9]

Отже, перфекціонізм як особистісна спрямованість, що полягає в інтеріоризації моральних цінносте, формує в людині стимул до самовиховання і саморозвитку, що безпосередньо відбувається у зв'язку із соціумом.

Однак К. Дібровський, говорить про те, що навіть висока мотивація до самовдосконалення не може прирівнюватись до самоактуалізації, через те, що існує неадаптивний перфекціонізм, як деяка одержимість, породжує, наприклад, трудоголізм, високу самокритичність та почуття обов'язку, відповідно їх самооцінка прямопропорційно залежатиме від результата діяльності, і в ситуації невдачі втрачає смисл, не відчуває задоволення від свого життя. Трудоголізм породжує труднощі в спілкуванні, повне поглинання в роботу, доказуючи оточуючим свою високу професійну компетентність та незамінність, поряд з цим не залишається часу для вирішення проблем в міжособистісній сфері [17].

Отже, можна зробити такі висновки до першого розділу роботи:

по-перше, образ як регулятор діяльності людини, представляється як носій інформації, що формується в ході активного процесу взаємодії із навколишньою реальністю, динамічне утворення, що безперервно збагачується, уточнюється та корегується;

по-друге, процес формування образа політика, а саме первинного уявлення, опирається на теоретичну гіпотезу, яка розроблена американськими дослідниками Д. Істоном і Дж. Денісом та полягає в тому, що основу майбутніх політичних атитюдів складають сформовані в дитинстві настановлення щодо батьківських (насамперед щодо батька) та інших авторитетних персон;

по-третє, виділяють такі фактори формування політичного образу як фонові, що не залежать від конкретних умов, і ситуативні, або валентні, що змінюються в залежності від обставин. Таким чином, сформований образ політика може не відповідати актуальним образам політичних лідерів, в цьому випадку відбувається штучне створення образу у вигляді іміджу, що і відбувається в нашій країні;

по-четверте, імідж людини - це сконструйований штучний образ, який може мати будь-які затребувані (державою, політиками тощо) характеристики і компоненти і розрахований, зокрема, на обман людей. Це і є головною різницею між поняттями "імідж" та "образ" - останній є переважно критерієм істинності об'єктивної реальності і не може бути прирівняний до "іміджу".

по-п'яте, феномен перфекціонізму як чинник соціальної активності, в умовах сучасного культурного середовища, нав'язує західну модель життя, за якою необхідно добиватись довершеності у всьому, і як наслідок поява неконструктивної настанови, що не дозволяє людині отримувати задоволення від життя.

Розділ 2. Методологічні основи дослідження зв'язку образів батьків та політиків у перфекціоністів