Комунікативна культура студентів вищих учбових закладів

особистісний - спілкування базується на глибокій зацікавленості до студента, визнанні самостійності його особистості. Викладач поважає студентів, уся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності, особистісне спілкування стає спілкуванням духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є авторитетом і найкращим посередником між ним і знаннями про навколишній світ, людей, себе [10, с.71-72].

Вища школа пред'являє високі вимоги до психологічного клімату кафедри, факультету, ВНЗ у цілому, що реалізовується у повсякденному педагогічному спілкуванні. Формування власного індивідуального стилю спілкування зі студентами пов'язане з розвитком творчої індивідуальності професорів, доцентів, викладачів.

Виділимо такі стилі спілкування:

1. Спілкування на основі високих професійних настанов педагога, його ставлення до педагогічної діяльності у цілому. У вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюється ще й загальними професійними інтересами, особливо на профільних кафедрах.

2. Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид комунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності. Особливо це стосується молодих педагогів, якщо вони не бажають потрапити у конфліктну ситуацію.

3. Спілкування - дистанція. Це найбільш поширений тип педагогічного спілкування, за якого постійно спостерігається дистанція у всіх сферах: навчанні - з посиланням на авторитет і професіоналізм; вихованні - на життєвий досвід і вік.

4. Спілкування - загравання. Властиве молодим викладачам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування забезпечує лише фальшивий, дешевий авторитет.

Як правило, у педагогічній практиці спостерігається поєднання стилів у певній пропорції при домінуванні одного з них [2, с.104].

2. Педагогічна майстерність та її елементи

Важливим елементом педагогічної майстерності є особистісні якості педагога.

Особистісними якостями є: педагогічні здібності, комунікативність. вміння управляти своїм психічним станом, емоціями та настроєм;

Педагогічні здібності - якість особистості, яка інтегровано виражається у хистові до педагогічної роботи. Здібності до педагогічної діяльності можна виявити шляхом визначення темпів опанування педагогом професійних педагогічних знань, глибини оволодіння основними прийомами та способами педагогічної діяльності. Тут проявляється в сукупності вся психіка особистості, людина від цієї діяльності отримує велике задоволення, почуття реалізації життєвих прагнень і перспектив, бачить шляхи подальшого самовдосконалення.

Відповідно до основних видів діяльності педагога та його функцій можна виокремити такі педагогічні здібності: виховні, дидактичні, управлінські, перцептивні, комунікативні, дослідницькі та науково-пізнавальні. Окремі педагогічні здібності стали провідними властивостями педагога, без яких неможлива педагогічна діяльність. До них належать, наприклад, комунікативність і педагогічно спрямоване спілкування.

Комунікативність - це одна з головних властивостей особистості, що є, по-перше, основою формування особистості, по-друге, основою будь-якої діяльності, особливо - педагогічної. Всі сучасні педагогічні концепції (педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка, особистісне орієнтована педагогіка) ґрунтуються на демократичному, рівноправному і гуманному спілкуванні та формуванні суб'єкт-суб'єктних взаємин у педагогічному процесі. Власне, характер цього спілкування надає їм особливого забарвлення: високої емоційної насиченості, виразного виховного відтінку, особистісно-гуманного підходу до вихованців тощо. Здібності проявляються в умінні педагога встановлювати педагогічно доцільні взаємини зі студентами, колегами, керівниками навчального закладу [22].

Вміння управляти своїм психічним станом, емоціями та настроєм.

Педагог повинен створити таку духовну, інтелектуальну та емоційну атмосферу під час спілкування, де панувала б атмосфера довіри, добра, людяності, взаєморозуміння та психологічної взаємопідтримки. Завдання педагога - знайти шлях до формування позитивних емоцій у процесі взаємодії [18].

Педагогічна техніка - комплекс знань, умінь, навичок, необхідних педагогу для того, щоб ефективно застосувати на практиці вибрані ним методи педагогічного впливу як на окремих студентів, так і на колектив у цілому. Володіння педагогічною технікою є складовою частиною педагогічної майстерності, потребує глибоких спеціальних знань з педагогіки і психології та особливої практичної підготовки.

У зміст поняття «педагогічна техніка» включають дві групи компонентів: перша пов'язана з умінням педагога управляти своєю поведінкою, це - оптимальне управління емоціями, настроєм, прояв соціально-перцептивних здібностей; володіння технікою мови; виразна демонстрація певних почуттів, суб'єктивного ставлення до тих чи інших дій особин; вміння пізнавати їхній внутрішній душевний стан; друга - пов'язана з умінням педагога впливати на особистість вихованця і колектив, що розкриває процесуальний бік процесу навчання й виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні вміння; технологічні прийоми висування вимог, керування педагогічним спілкуванням тощо: Педагог повинен володіти арсеналом засобів донесення студентам свого досвіду, своїх бачень. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації, в розпорядженні педагога є ще жест, рух, міміка [31].

Професійну компетентність педагога . Психологічні знання, навички та вміння повинні забезпечити педагога чіткими уявленнями про закономірності функціонування психіки вихованця й особливості їх вияву в різних, у тому числі педагогічних і виробничих, умовах; тобто озброїти конкретною методикою впливу на основні складові психічних процесів, які мають надзвичайно важливе значення як в навчальній діяльності, так і в професійній, врахувати психічні властивості особистості та шляхи їх розвитку під час проведення різноманітних заходів; вміло впливати на психічний стан людини і спрямовувати його на підвищення якості їх діяльності; ефективно керувати формуванням психічних утворень, які є основою професійної майстерності як окремого студента, так і колективу.

Не менш глибокі та всебічні знання потрібні педагогу в галузі психології малої групи (колективу), спілкування, виховання і навчання, професійної діяльності. Знання із загальної педагогіки забезпечують, по-перше, теоретичну основу діяльності педагога, по-друге, оволодіння ефективною методикою здійснення різноманітних навчально-виховних заходів, формування навичок і вмінь кожного педагога [22].

Культура мовлення педагога

Культура мовлення - широке і об'ємне поняття, але передусім це- грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова та синтаксичні конструкції та активним використанням основних компонентів виразності усного мовлення - тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології, не багатослів'я[10].

Безсумнівно, для успішності професійної діяльності педагога необхідними є такі риси його мовлення, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення. Не можна собі уявити живого мовлення без інтонації. Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражено й так само сприйнято слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мовлення (системи його звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й голосового тембру). Практичні навички «декодування» інтонації співбесідника, вміння використовувати акустичні засоби впливу на слухачів є необхідними для ефективного професійного спілкування. Однак проблема полягає в тому, що навчитися інтонації як твердять психологи неможливо [25]. Слід зауважити, що штучно створена інтонація помічається слухачами одразу, саме природність інтонації, її відповідність ситуації спілкування є її головними комунікативними перевагами. Відтворення заданої інтонації нічого не навчає, однак можна навчитися слухати й розуміти змістові значення інтонації співбесідника, можна визначити педагогічні можливості використання інтонаційних засобів, виявити спектр їх упливів, співвіднести ці можливості з особливостями певного голосу, індивідуальності мовленнєвої поведінки. Все це створює необхідну базу для вдосконалення практичних засобів інтонування.

Вимоги до комунікативних якостей мовлення викладача зумовлені насамперед функціями, які мовлення виконує в педагогічній діяльності. Головні із них:

- комунікативна - встановлення і регуляція взаємовідносин між викладачем та студентами, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку студентів;

- психологічна - створення умов для забезпечення психологічної свободи студента, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають цьому;

- пізнавальна - забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації студентами, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань;

- організаційна - забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності студентів.

Отже, маємо відзначити, що педагог виступає одним із компонентів двохстороннього навчально-виховного процесу. Існує ряд необхідних рис, необхідних для діяльності викладача, таких як педагогічна майстерність та її елементи: особистісні якості; педагогічна техніка; професійна компетентність педагога, культура мовлення. Дотримуючись усіх правил і норм, викладач буде виступати у якості зразка, адже контактуючи з іншою людиною, особистість на підсвідомому рівні запозичує певні характеристики. Таким чином, комунікативна компетентність студентів залежить від комунікативної компетентності педагога.

Висновки

На освіту на сьогоднішній день суттєво впливають зміни у сучасному суспільстві. На даний час не тільки педагогічна спільнота, але й суспільство загалом розуміє, що володіння інформаційно-комунікаційними технологіями є одним із базових елементів сучасної освіти.

Протягом останнього десятиліття розвинені країни Європи та світу розпочали ґрунтовну дискусію, яка й досі триває на міжнародному рівні, навколо того, як дати людині належні знання, уміння та компетентності для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається.

У складних умовах сучасного соціально-економічного і політичного життя підвищуються вимоги до рівня комунікаційної компетентності як педагога, так і студента.

Розуміння комунікативних умінь як властивості особистості дало нам можливість визначити комунікативні уміння як інтегративну властивість особистості, яка набута на основі раніше засвоєних знань, навичок, яка проявляється у здатності ефективно виконувати комунікативну діяльність у певних умовах.

Рівень сформованості комунікативних умінь студентів безпосередньо впливає на рівень комунікативної компетентності (КК) - здатність користуватися мовою залежно від ситуації, особлива якість мовленнєвої особистості, набута у процесі спілкування або спеціально організованого навчання. Комунікативна компетентність інтерпретується як здатність людини встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. До її складу входить певна сукупність знань та умінь, що забезпечують ефективний перебіг комунікативного процесу.

Здійснивши науково-теоретичний аналіз поняття комунікативної компетентності особистості, ми дійшли висновку, що, як і будь-яка інша діяльність людини, її мовленнєва компетентність зумовлена складною взаємодією функціонування уваги, сприйняття, мислення, пам'яті і визначається низкою характеристик, серед яких:

- структурна (зовнішня і внутрішня) організація;

- предметний зміст;

- загально функціональні психологічні механізми;

- єдність внутрішнього і зовнішнього аспекту;

- єдність змісту і форми реалізації цієї діяльності.

Отже, нами встановлено ряд факторів, що впливають на процес формування комунікативних умінь студентів. За способом впливу їх можна поділити на чотири групи. Перша група (змістовий фактор) стосується змістового компоненту діяльності з формування комунікативних вмінь, друга група (спонукальні фактори) - стосується мотиваційного компонента, третя група містить організаційні фактори, що здійснюють вплив через специфіку організації процесу, четверта група (соціально зумовлені фактори) має фактори, що стосуються суб'єктів даної діяльності (викладача і студента).

Основні фактори формування комунікативних умінь студентів:

- наявність відповідного психологічного клімату;

- позитивна мотивація процесу мовлення;

- знання викладачем специфіки комунікативної діяльності студентів;

- система методів стимулювання пізнавальної діяльності студентів;

- комунікативна майстерність викладача.

Розглянувши теоретико-методологічні основи процесу формування комунікативних умінь студентів, ми дійшли висновку, що ефективне формування комунікативних умінь базується на організації комунікативно спрямованого навчання, в якому комунікативні уміння виступають не тільки умовою і засобом навчальної діяльності, але і її метою. Тому навчальний процес повинен бути організований так, щоб за своїми основними характеристиками він становив собою комунікативну діяльність.

Для успішного вирішення питання формування комунікативних умінь важливо мати точне уявлення про специфіку комунікативної діяльності студентів, актуальні для них проблеми, які стосуються спілкування, ставлення до них та до спілкування взагалі. Перший етап роботи передбачає всебічне вивчення спілкування студентів, ситуації розвитку їх комунікативних вмінь. Орієнтуючись на результати спостереження, викладач має упорядкувати та адаптувати зміст навчальної інформації відповідно до слухацької аудиторії, що і складатиме другий етап.

Ефективність роботи з формування комунікативних умінь залежатиме не тільки від обсягу та змісту навчальної інформації, а й від способу її подання, наявності у студентів інтересу до розвитку своїх комунікативних умінь. Із цих причин на третьому етапі роботи з реалізації обґрунтованих умов формування комунікативних умінь необхідно визначити систему методів стимулювання пізнавальної діяльності та методів навчання. Наступні етапи формування умінь пов'язані з конкретною практичною роботою викладача, реалізацією технології навчання та організацією контролю за процесом формування комунікативних умінь.

Підсумовуючи вище викладене, варто відзначити, що основними психолого-педагогічними умовами формування комунікативних умінь студентів є:

- педагогічна майстерність викладача;

- комунікативні якості мовлення педагога;

- врахування викладачем психологічних особливостей процесу спілкування;

- створення відповідного мовленнєвого середовища.

Комунікативна культура є не лише необхідним компонентом діяльності, але й обов'язковою умовою функціонування суспільних систем. Спільноти, до яких належить кожна людина, формують еталони спілкування, у відповідності з якими людина організовує свою діяльність.

Зростання ролі комунікації викликане прагненням до об'єднання культур, яке сьогодні намітилося в усій світовій спільноті. Комунікативна культура сприймається суспільною свідомістю як умова формування особистості, здатної самою реалізуватися та самоутвердитися, досягти успіхів у міжособистісних стосунках. За цих умов особливої актуальності набуває проблема формування комунікативної культури студентів вищих навчальних закладів.

У складних умовах сучасного соціально-економічного і політичного життя підвищуються вимоги до рівня комунікаційної компетентності як педагога, так і студента.

Розуміння комунікативних умінь як властивості особистості дало нам можливість визначити комунікативні уміння як інтегративну властивість особистості, яка набута на основі раніше засвоєних знань, навичок, яка проявляється у здатності ефективно виконувати комунікативну діяльність у певних умовах.

Здійснивши науково-теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури, ми дійшли висновку, що що комунікативна культура є багатоплановим явищем установлення і розвитку контактів між людьми, що передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і взаєморозуміння між суб'єктами спілкування.

Загалом така культура є консолідуючим елементом, виступає регулятором поведінки, гарантом шанобливого ставлення особистості до інших, розуміння їх, терплячості та взаємоповаги. Отже, вона тим самим слугує одним із механізмів гармонізації особистих і громадських інтересів, розвитку комунікативних умінь особистості.

Дослідженню рівня комунікабельності студентів слугують різні методи.

У психології розрізняють основні і допоміжні методи. До основних методів відносяться: спостереження, опитування, бесіда. До допоміжних методів - усі інші методи: анкет, тестів, інтерв'ю, аналізу продуктів тощо.

Спостереження - науковий метод дослідження, що полягає в послідовному і цілеспрямованому сприйнятті і переробці психічних явищ в їх природному прояві. Спостереження є сприйняттям, тісно пов'язаним із мисленням. Спостерігач робить висновки, осмислює факти, явища, висловлює гіпотези.

Серед психологічних методів значне місце відводиться і опитуванням. Опитування є методом збору інформації про об'єкт, що вивчається, в ході безпосереднього (інтерв'ю) або опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога (інтерв'юєра) і опитуваного (респондента) шляхом реєстрації відповідей респондента на питання, задані соціологом, витікаючи з цілей і завдань дослідження.

Бесіда як психологічний метод передбачає пряме або непряме, усне або письмове отримання від того, що вивчається відомостей про його діяльність, в яких об'єктивувалися властиві йому психологічні явища. Метод бесіди припускає разом з відповідями і постановку питань респондентами. Така двостороння бесіда дає більше інформації з досліджуваної проблеми, чим тільки відповіді випробовуваних на поставлені питання.

Тест - стандартизована методика психологічного виміру, призначена для діагностики враженості психічних властивостей або станів у індивіда при рішенні практичних завдань.

Від інших методів дослідження тести відрізняються тим, що припускають чітку процедуру збору і обробки первинних даних, а також своєрідність їх наступної інтерпретації. За допомогою тестів можна вивчати і порівнювати між собою психологію різних людей, давати диференційовані і порівнянні оцінки.

Найвпливовішими психолого-педагогічними особливостями формування комунікативних умінь студентів вищих навчальних закладів освіти є рівень комунікативної компетентності викладача, зміст навчального матеріалу про сутність комунікативної діяльності, ціле покладення та вмотивованість формування комунікативних вмінь.

Формування педагогом комунікативних умінь і навичок неможливе без певних знань із психології і вміння їх застосовувати на практиці. Адже формування комунікативності нерозривно пов'язане з формуванням у студентів уміння мислити.

Головним фактором у навчанні студентів є особистість педагога. Викладач повинен бути ідеалом, прикладом для наслідування, чим мотивувати студентів до активної комунікації. Постійно спостерігаючи за комунікативною компетентністю викладача на професійному рівні протягом занять, студенти переймають цей досвід і, таким чином, удосконалюють свою культуру спілкування.

Існує ряд необхідних рис, необхідних для діяльності викладача, таких як педагогічна майстерність та її елементи: особистісні якості; педагогічна техніка; професійна компетентність педагога, культура мовлення.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності

Крім вимог до педагога як особистості, існують вимоги, які ставляться до педагога як учителя перед аудиторією студентів. Загальними завданнями педагога з формування комунікативних умінь і навичок є:

- забезпечити мовленнєве середовище;

- забезпечити створення мовленнєвих ситуацій, мовленнєвої практики.

Список використаних джерел

1. Абрамович С. Д. Мовленнєва комунікація / С. Д. Абрамович, М.Ю. Чікарькова: Підручник. - К.: Центр навч. л-ри, 2004.

2. Акімова А.П., Вауліна Л.Д., Кухарєв Н.В. Про етику педагогічного спілкування / А.П. Акімова, Л.Д. Вауліна, Н.В. Кухарєв // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2006. - №1. - С. 104-105.

3. Ананьев Б. Г. Избр. психолог. труды: В 2 т. / Под ред. А. А. Бодалева, Б. Ф. Ломова. - М., 1980. - Т. 1.

4. Антоненко - Давидович Б. Як ми говоримо. - К., 1994. - С.312с.

5. Асмолов А. Г. Психологія особистості: Підручник. / А. Г. Асмолов - М.: Изд-во МГУ, 2004.

6. Баташов Н.А. Совершенствование устной монологической речи студентов 3-го курса языкового факультета на основе системно-функциональной организации учебно-речевого материала: Дис канд.пед.наук: 13.00.02. - Л., 1988. - 203 с.

7. Бех І. Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: навч.-метод. посібн. / І.Д. Бех. - К.: ІЗМН, 1998. - 204 с.

8. Бєляєв О. Культура мовлення вчителя-словесника // Дивослово. - 1995. - № 1. - С. 37-44.

9. Битянова М. Особенности человеческой коммуникации / М.Битянова // Школьный психолог. - 1999. - № 30.

10. Бодалев А. А. и др. Общение как предмет теоретических и прикладных исследований: Избранные психологические труды. / А. А. Бодалев- М.: Международная педагогическая академия, 1995. - 326 с.

11. Боровкова Н. В. Педагогиские условия формирования речевой компетенции студентов технического ВУЗа / Н. В. Боровка // Педагогическое образование и наука. - 2009. №10. - С. 92-95.

12. Булаева К. Б., Павлова Т. А. Роль образования в возрастных изменениях ряда психологических характеристик человека / К. Б. Булаева, Т. А. Павлова // Вопросы психологии. -- 1986. -- № 1. - С. 34-36.

13. Вассерман Л. І., Дюк В. А., Іовльов Б. В., Червінська К.Р. Психологічна діагностика та нові інформаційні технології. / Санкт-Петербург. - 2000.-203с.

14. Винокур Г. Говорящий и слушающий: варианты речевого поведения. - М.: Наука, 1993. - 172 с.

15. Винославська О.В., Андрійченко Н.Г. Розвиток практичної компоненти комунікативної компетентності студентів технічного університету // Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - № 12. -170 с.

16. Волкова Н.П. Педагогічні комунікації: навчальний посібник / Н. П. Волкова. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2002. - 160 с.

17. Выготский Л.С. Мышление и речь. Проблемы психологии развития ребенка. - М.: Просвещение,1976. - 514 с.

18. Гальперин П.Я. Психология мышления и учение о поэтапном формировании умственных действий. - М.: Просвещение, 1978. - 376 с.

19. Гез Н.И. Формирование коммуникативной компетенции как объект зарубежных методических исследований // Иностранные языки в школе. - 1985. -№2. - С.17-24.

20. Джері Д., Джері Дж. Великий тлумачний соціологічний словник. У 2-х тт. / Д. Джері, Дж. Джері - д М.: Енциклопедія, 1999. - 450 с.

21. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /За ред. С.Я.Єрмоленко, - К.: Либідь, 2001. - 224 с.

22. Заброцький М. М. Педагогічна психологія. / М. М. Заброцький - К.: МАУП, 2000. - С. 74-82.

23. Завірюха Л.А. Базові орієнтири життєвої компетентності особистості у сфері спілкування / Л.А. Завірюха // Крок за кроком до життєвої компетентності та успіху: Мат-ли Всеукраїнської наук.-практичної конференції, 16-17 травня 2003 р. - К., 2003. - С. 98-99.

24. Закон України “Про освіту” від 23.12.2010 р. № 2856 ? VII. ? К., 2010.

25. Захаров В. П., Хрящева Н. Ю. Социально-психологический тренинг / В. П. Захаров, Н. Ю. Хрящева. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1989. - 55 с

26. Зеер Э. Ф. Психология профессий: Учебное пособие для студентов вузов. - 2-е изд., перераб., доп. - М.: Академический проект, 2003. - 336с.

27. Изаренков Д. И. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их формирование на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов / Д. И. Изаренков // Русский язык за рубежом. - 2000. - № 4. - С. 54-60.

28. Изаренков Д. И. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их формирование на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов / Д. И. Изаренков // Русский язык за рубежом. - 2000. - № 4. - С. 54-60.

29. Іванова М. Тестування здобувачів: можливості та обмеження / / Довідник з управління персоналом. / М. Іванова - 2006. - № 12.

30. Каган М.С. Человеческая деятельность: опыт системного анализа [Текст]. - М.: Наука, 1985. - 325 с.

31. Казарцева О. М. Культура речевого общения: теория и практика обучения: учеб. пособие / О. М. Казарцева. - 2-е изд., - М.: Флинт, Наука, 1999. - 496 с.

32. Казарцева О. М. Культура речевого общения: теория и практика обучения: учеб. пособие / О. М. Казарцева. - 2-е изд., - М.: Флинт, Наука, 1999. - 496 с.

33. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении / В. А. Кан-Калик. - Москва: Просвещение, 1987. - 214 с.

34. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении: Кн. для учителя [Текст]. - М.: Просвещение, 1987. - 190 с.

35. Коваль А. П. Культура ділового мовлення. / А. П. Коваль-К., 2002. - 235с.

36. Колодич О.Б. Актуальні питання розвитку комунікативної компетентності студентів педагогічних вузів // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та вузі: Зб. наукових праць. - Рівне: Волинські обереги, 2002. - С. 66-69.

37. Колодич О. Б. Актуальні питання розвитку комунікативної компетентності студентів педагогічних вузів / О. Б. Колодич // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та вузі: Зб. наукових праць. - Рівне: Волинські обереги, 2002. - С. 66-69.

38. Колодич О. Б. Сучасні підходи до вивчення мовленнєвої діяльності / О. Б. Колодич// Педагогіка і психологія: Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України / За ред. В.Г.Кременя. - К.: Педагогічна преса. - № 4 (45) 2004. - С. 55-60.

39. Кручек В.А. Фактори та умови формування комунікативних умінь студентів. // Студентський рух у сучасній Україні: реалії, тенденції та перспективи розвитку: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (17 жовтня 2002 року). - К., 2002. - С. 80-81.

40. Культура мови / За ред. Пономарів О.Д. - К.: Довіра, 2000. - 170 с.

41. Курінна А. Ф. Проблема развития коммуникативных умений и навыков в современной методической науке / А. Ф. Курінна Педагогіка і психологія формування творчої особистості. - Київ-Запоріжжя. - 2001. - 123 С.

42. Леонтьев А. Н. Психологические вопросы формирования личности студента / А. Н. Леонтьев // Психология в вузе. - 2003. - № 1-2. - С. 232-241.

43. Леонтьев А.А. Педагогическое общение / А .А. Леонтьев. - М. : Знание, 1979. - 48 с.

44. Максименко С.Д., Заброцький М.М Технологія спілкування (комунікативна компетентність учителя: сутність і шляхи формування) - К: Главник, 2005 с. - (серія “Психологічний інструментарій”). Бібліограф. - 252 с.

45. Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В.І. Педагогіка і психологія вищої школи: Навч. посібник./ О.Г.Мороз, О. С. Падалка, В. І. Юрченко В.І. - К.: НПУ, 2003. - 267 с.

46. Мудрик А. О Коммуникативной культуре / А. Мудрик // Жур. "Директор школы. Украина". - 2004. - №27-28. - С. 55-60.

47. Пасинок В.Г. Мовна підготовка студентів як загальнопедагогічна проблема: Монографія. - Харків: Лівий берег, 1999. - 154 с.

48. Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. / Отв. ред. М. В. Буланова-Топоркова - Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. - 544 с.

49. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. - К.: Рута, 2001. - 320 с.

50. Сковородник Ф.П., Копнина Г.А. О культуре речевой компетенции студента высшего ученого заведения // Филологические науки - 2009. -№3. С. 3-10.

51. Скрипченко О. В., Лисянська Т. М., Скрипченко Л. О. Довідник з педагогіки і психології. / О. В. Скрипченко, Т. М. Лисянська, Л. О. Скрипченко. - К., 2000. - 216 с.

52. Смирнов С. Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности. / С. Д. Смирнов. - М.: Академия, 2001. - 304 с.

53. Столяренко Л.Д. Педагогическая психология для студентов вузов - Ростов н/Д.: Феникс, 2004. - С. 238 - 247.

54. Струганець Л. Теоретичні основи культури мови. - Тернопіль: Астон, 1999. - 197с.

55. Сухомлинський В.О. Слово рідної мови. - Зібр. тв. у 5-и томах. - Т.5. - С. 160-167.

56. Трофімов Ю. Л., Рибалка В. В., Гойчарукта П. А. Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гойчарукта ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. -- 3-тє вид., стереотип. - К.: Либідь, 2001. - 560 с.

57. Ушакова Т.Н. Проблемы психологии речи в трудах А.Н.Леонтьева // Мир психологии. - 2003. - №2. - С.41-50

58. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування / І.М.Цимбалюк. - К.: Професіонал, 2008. - 210 с.

59. Щербан Т.Д. Компетентність - якісна характеристика спілкування // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка, АПН України / За ред. С.Д. Максименко. - К.: Гнозіс, 2002. - Т. IV. - С. 327 - 332.

60. Щербан Т.Д. Критерії продуктивності спілкування // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка, АПН України / За ред. С.Д. Максименко. - 226 с.

61. http://upsihologa.com.ua/tytarenko7.html

62. www.edu-ua.net/library

Размещено на Allbest.ru