Брехня як психологічний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Введення

Глава 1. Брехня як психологічний феномен

1.1. Брехня

1.2. Види брехні

Глава 2. Функції брехні

2.1. Плацебо: брехня для порятунку

2.2. Цнотлива брехня. Групи доброчесного брехні

Глава 3. Діагностика брехні

3.1. Ознаки брехні

3.2. Техніка виявлення брехні

3.2.1. Легка й важка брехня.

Висновок

Список використаної літератури



Введення

У сучасний час, напевно, кожна людина може бути схильний до брехні і обману, а найголовніше він піддається цьому, мало не щодня. Будь то брехня як переховування істини для приховування «темних» справ інших людей, або як приховування фактів, але на благо. Все це оточує нас, і здавалося б, люди повинні прагнути застерегти себе від цього, або хоча б зменшити кількість обманів у свій бік. Але після пошуку інформації з даної проблеми ми побачили, що вона висвітлена слабко. Поняття брехні є предметом дослідження в багатьох гуманітарних науках, але поки це мало сприяє виявленню її специфіки в різних галузях практичної і теоретичної діяльності. Зокрема, не визначені відмітні ознаки категорії брехні в психології: якщо обмежитися характеристикою брехні тільки як оцінкою суджень, в яких невірно представлені факти, то ці ознаки стають невиразними. Більшість з представлених в літературі досліджень спрямовані на вивчення діагностики брехні, а також на вивчення результатів тесту на детекторі брехні.

Аналіз вітчизняних психологічних публікацій показує, що, незважаючи на очевидну актуальність обговорюваної теми, в нашій науці майже немає досліджень, присвячених вивченню закономірностей породження та розуміння брехні в системах комунікації.

Сьогодні, брехня як психологічний феномен вивчають і за кордоном (Пол Екман), і в Росії (Віктор Знаків). На сьогоднішній день робота американського психолога, професора психології Каліфорнійського університету в Сан-Франциско Пола Екман «Психологія брехні» (Санкт-Петербург: Питер, 2000) є однією з книг, у якій досить повно представлені всі напрацювання з цієї проблеми. Дана книга - результат багаторічних досліджень одного з крупних фахівців у світі з даного питання. У Росії написано багато робіт з монографії Екмана. До російського перекладу книги докладено післямова «Західні і російські традиції в розумінні брехні» доктора психологічних наук, професора, провідного наукового співробітника Інституту психології Російської академії наук (РАН) Віктора Знакова, в якому він доповнює Екмана.

Новизна даної роботи полягає в зіставленні даних різних країн, виявлення проблем. Метою курсової роботи є аналіз і систематизація знань з проблеми брехні в психологічній науці. У завдання входить аналіз літератури з проблеми, розгляд сутності брехні, її визначення, аналіз видів брехні.

Теоретичною значимістю даної роботи є виявлення проблем і «прогалин» у вивченні психології брехні. Практично значимої ця робота може бути для студентів, викладачів спеціальності «психологія» у вищих навчальних закладах, людей, що цікавляться проблемою брехні в психології, які вивчають це питання. Надалі планується продовжити дослідження в цій області.



Глава 1. Брехня як психологічний феномен

1.1 Брехня

«Кожна людина є брехня», - йдеться у псалмі 115 (ст. 2). За словами Х. Вайнріха, ми могли б перевести це так: людина є істота, здатна брехати. За Віктору Знаково, брехнею зазвичай називають умисну передачу відомостей, що не відповідають дійсності. Найбільш поширене в європейській культурі визначення Блаженного Августина: брехня - це сказане з бажанням сказати неправду. За допомогою вербальних і невербальних засобів комунікації брехун вводить свого співрозмовника в оману щодо справжнього стану справ в обговорюваній області. У ситуації спілкування брехня є виразом наміри одного зі співрозмовників спотворити правду. Суть брехні завжди зводиться до того, що людина вірить чи думає одне, а в спілкуванні висловлює інше. [1]

У книзі І. Вагіна «Психологія виживання в сучасній Росії» розглядаються проблеми обману і брехні. У ній йдеться про те, що людина, як правило, бреше або для досягнення власних цілей, або для вивищення себе в очах оточуючих, або для приховування інформації, яка може скомпрометувати людини. [2]

Пол Екман у своїй книзі «Психологія брехні» визначає брехня як дію, яким одна людина вводить в оману іншу, роблячи це навмисне, без попереднього повідомлення про свої цілі і без чітко вираженої з боку жертви прохання не розкривати правди. [3]

Віктор Знаків у своєму теоретичному дослідженні «Неправда, брехня і обман як проблеми психології розуміння» говорить про те, що, незважаючи на актуальність порушеної проблеми, у вітчизняній науці досі немає відповіді навіть на питання, першим виникає у будь-якого психолога, що звертається до їх вивченню: «Чи існує будь-то відмінність між психологічним змістом брехні, неправди і обману або це просто синоніми?». Тим часом закордонні вчені давно і плідно працюють в цій галузі психологічної науки. Значна частина їх досліджень присвячена детектору брехні: теорії побудови поліграфа та ефективності його застосування в різних галузях практики, наприклад, при доведенні обвинувачення в суді. [4]

Відзначимо, що в повсякденному житті люди часто використовують слова "брехня", "неправда", "обман" як синонімів, однак, ці поняття з точки зору деяких вітчизняних психологів мають різний зміст.

За Ю.І. Холодному, брехня - це свідоме спотворення відомій суб'єкту істини: вона "являє собою усвідомлений продукт мовленнєвої діяльності, суб'єкта, що має своєю метою ввести в оману" співрозмовника. Брехня є невід'ємною частиною людського буття, проявляється в самих різних ситуаціях, у зв'язку, з чим це явище трактується досить різнопланово. Брехня у психічно здорової, нормально розвиненої людини, як правило, визначається реальними мотивами і спрямована на досягнення конкретних цілей. Тому повна щирість стає практично неможливою і, в разі такої, може, мабуть, розглядатися як психічна патологія. У силу того, що, безумовно, правдивих людей немає, відмінність між брехуном і правдивим людиною носить досить умовний характер і обов'язково вимагає конкретного ситуаційного уточнення.

На відміну від брехні, обман - це напівправда, яка провокує розуміє її людини на помилкові висновки з достовірних фактів; повідомляючи деякі справжні факти, обманщик навмисне приховує інші, важливі для розуміння відомості. Обман лежить в основі того, що прийнято називати військовою хитрістю, яка застосовується з часів давнини.

Обман, як і брехня, виникає тоді, коли стикаються чиїсь інтереси і моральні норми, і там, де для вдається до обману людини ускладнене або неможливе досягнення бажаного результату іншим шляхом. Головне, що ріднить обман з брехнею, - це свідоме прагнення обманщика спотворити істину.

Неправда - це висловлювання, засноване на щирому омані говорить чи на його неповному знанні про те, про що він говорить. Неправда, як і обман, грунтується на неповноті інформації, але, на відміну від обману, мовець не приховує відомої інформації і не переслідує іншої мети, крім передачі повідомлення, що містить неповну (або перекручену) інформацію. [5]

Таким чином, деякі психологи виділяють брехня, обман і неправду як окремі категорії з різними функціями. Інші ж (наприклад, Пол Екман) не розмежовують брехня, більш звертаючи свою увагу ні на визначення, а на її функції. У цілому, можна констатувати, що брехня, обман і неправда є соціально-психологічними компонентами життєдіяльності людини в суспільстві. Тому будь-які спроби "виключити" їх з нашого життя є утопічними, психологічно невірними і, в силу цього, безперспективними.

1.2 Види брехні

Вагін [6] і Екман [7] у своїх книгах виділяють два основних види брехні:

1. Умовчання (приховування правди);

2. Спотворення (повідомлення неправдивої інформації).

Так само виділяють різновиди брехні, такі як: повідомлення правди у вигляді обману і особлива брехня. Розглянемо ці форми брехні:

Умовчання або приховування реальної інформації. На думку І. Вагіна, «більшість людей не приймають цей вид брехні за, безпосередньо, брехня. Людина не видає спотвореної інформації, але й каже реальною. Однак, варто було б придивитися до такого виду обману. Наприклад, коли лікар не повідомляє пацієнтові, що той смертельно хворий, або чоловік не вважає за потрібне говорити своїй дружині, що обідні години роботи він проводить у квартирі її подруги. Досить часто, освітлюється тільки частина інформації, а не потрібна залишається за кадром. Такий метод умовчання прийнято називати «частковим освітленням або виборчої подачею матеріалу». Як приклад такої ситуації можна навести такий випадок: виробник соку пише на упаковках свого товару «100% натуральний апельсиновий сік», звичайно, покупець розуміє це, як констатацію того, що це чистий сік, не розведений водою. Проте, виробник має на увазі, що це тільки апельсиновий сік, а не суміш різних соків, але підносить цю інформацію так, що це йде на їхню користь. І вже позаду дрібним шрифтом додають «відновлений з концентрованого соку».

Спотворення реальної інформації, говорить І. Вагін, це те, що ми і звикли називати брехнею. Коли нам, замість реальної інформації підносять обман, видаючи його за правду, і тим самим, вводячи нас в оману. З такою брехнею ми зустрічаємося кожен день, і саме ця брехня є найнебезпечнішою і самої невиправданою.

Повідомлення правди у вигляді обману. Людина говорить правду так, що у співрозмовника враження, що він бреше, і правдива інформація не приймається. Пол Екман наводить такий приклад:

Дружина говорить з коханцем по телефону і тут несподівано заходить чоловік. Дружина кидає трубку і червоніє.

- З ким ти говорила?

Дружина зображує на обличчі милу посмішку і каже

- З коханцем з ким же ще?

Всі посміялися, і правда залишилася прихованою. У чоловіка не виникло і тіні підозри, хоча дружина, насправді, говорила з коханцем.

І. Вагін також виділяє особливу брехня. Дуже часто людина, яка бреше, не вважає себе брехуном тому, що сам вірить в те, що говорить, а по сему ознаки брехні тут абсолютно не виражені. Він робить це підсвідомо, не усвідомлюючи, навіщо і чому. Зазвичай подібним чином брешуть майже всі, але ця брехня ні на що не впливає - вона не серйозна. Вона спрямована на те, що б справити враження на оточуючих. Це буває перебільшення реальних фактів, дар реальної історії, що сталася з іншими людьми за свою власну і т.д. видати такого брехуна дуже часто може те, що він, через певний час, забуде про сказане і почне суперечити собі.

Автор книги «Психологія виживання в сучасній Росії» радить: «коли ви розумієте, що ця брехня переходить всякі межі, не варто висловлювати свого крайнього невдоволення. Повірте людині, навіть якщо знаєте точно, що він бреше. Це зазвичай відбувається від невпевненості в собі і комплексу неповноцінності. Таку людину не переробити, просто зробіть для себе висновки ». При цьому, якщо з'являється невпевненість, бреше вам людина чи ні, то можна поцікавитися якимись подробицями або уточнити що-небудь з приводу сказаного. Тоді людина може згадати, що сказане ним не є правдою, і почне усвідомлено брехати з усіма витікаючими наслідками і викрити його буде простіше.

Розглянувши думку вітчизняних і американських психологів на види брехні, можна сказати, що приховування правди і повідомлення неправдивої інформації є основними видами брехні, які виділяються обома сторонами.

На закінчення глави 1 потрібно відзначити, що на брехню як психологічний феномен психологи різної ментальності дивляться по-різному. Загалом, брехня є свідоме перекручування відомій суб'єкту істини, яким одна людина вводить в оману іншу, роблячи це навмисне, без попереднього повідомлення про свої цілі. Брехня має чотири види: замовчування, перекручування, повідомлення правди у вигляді обману і так звана «особлива брехня».



Глава 2. Функції брехні

2.1 Плацебо: брехня і ліки

Термін «плацебо» походить від латинського placeo - «подобатися», «бути задоволеним». За словами Володимира Михайлова [8], в класичному розумінні цього слова «плацебо» - імітація ліків. Зазвичай це нешкідливі пігулки з молочного цукру, розфасовані та упаковані як справжні.

Довгий час медики нехтували плацебо, називаючи його «шарлатанськими штучками», «псевдолікуванні». Вважалося, що плацебо - паличка-виручалочка для лікарів, не напружував себе пошуком справжніх причин хвороби. Однак у наші дні плацебо стало об'єктом серйозної уваги. Виявилося, що плацебо, пустушка, по суті, у багатьох випадках діє не гірше справжніх препаратів. Є приклади, коли з його допомогою виліковували невиліковне. Історія з американським препаратом Летріл - один з них. Тридцять років тому цими ліками (його отримували з абрикосових кісточок) лікували рак. Летріл допоміг сотням хворих, визнаних безнадійними. А через деякий час з'ясувалося, що ніякої дії на пухлинні клітини препарат не чинить. Тим часом брали Летріл залишилися жити і деякі з них живуть до цих пір. У чому секрет дії плацебо? Перш ніж відповісти, розглянемо ще один випадок. Молодий чоловік скаржиться на болісні мігрені і болю в шлунку. Лікар, уважно вислухавши його, припускає стрес. З подальшої розмови з'ясовується, що пацієнта тримає в постійній напрузі стан його вагітної дружини. Лікар чудово розуміє, що сидить перед ним людина практично здорова. Але як довести це до її свідомості? Неприпустимо, щоб пацієнт думав, ніби лікар не сприймає серйозно його страждання. Значить, потрібно виписувати ліки. Яке? Транквілізатори мають серйозні побічні ефекти. Аспірин може призвести до порушень в роботі шлунку. Призначати анальгетики безглуздо, оскільки болю викликані сильним емоційним напруженням. Тому доктор виписує ліки, яке явно не заподіє шкоди, переконуючи молодої людини, що саме воно допоможе йому позбавитися від мігрені і болю в шлунку. Через тиждень пацієнт повідомляє, що препарат подіяв. «Диво»-ліками, звичайно, було плацебо. «І воно воістину створило диво: включило механізм саморегуляції організму», - зазначає Володимир Михайлов.

Не так давно провели один експеримент: пацієнтів розділили на дві групи. Першій групі оголосили, що вона буде отримувати нове чудові ліки. Другу повідомили, що про ефективність препарату, який їм належить приймати, мало що відомо. 70 відсотків людей з першої групи відчули себе багато краще. І тільки чверть пацієнтів другої групи могла сказати про себе те ж саме. А між тим все діставали одне і те ж плацебо.

Взагалі випадків зцілення за допомогою «пустушки» за останні півстоліття накопичилося чимало. Американські медики вважають навіть, що плацебо допомагає кожному третьому, причому спектр дії практично безмежний - від післяопераційних станів до головних болів і кашлю. Дивно, але плацебо «працює» і як знеболююче. Відразу ж після операції пацієнтам давали по черзі то морфій, то плацебо. Ефект був однаковий. Водночас з'ясувалося: чим сильніше біль, тим яскравіше дію плацебо. Коли ж його давали замість антигістамінних препаратів, у пацієнтів наступала сонливість, характерна для таких ліків.

Чи вправі лікар обманювати, призначаючи плацебо? Приховуючи від пацієнта справжній стан речей, чи не порушує він медичну етику? Складне питання. У безнадійних випадках деколи доводиться обходити правду мовчанням: нелюдяно обтяжувати і без того жорстокі страждання діагнозом-вироком. Тоді-то плацебо - цілитель, який всередині нас, - і виходить на сцену. І найбільше, що може дати тоді лікар пацієнтові, - надати діяти цього цілителя. Спертися на бажання самої людини одужати, без чого втрачають сенс найкращі ліки (4).

Таким чином, брехня використовується і в добрих цілях, у тому числі, для лікування деяких хвороб за допомогою препаратів, що іменуються «плацебо».

2.2 Цнотлива брехня. Групи доброчесного брехні

Проблема доброчесного обману (брехня і обман в цій главі використовуються як синоніми - прим. Авт.) Відома ще філософам глибокої давнини. Її обговорювали такі мислителі, як Сократ, Платон, Ібн-Сіна, Конфуцій. У Сократа загальновідомий приклад про стратега, який обдурює ворога. Доброчесним буває неправдиве повідомлення лікаря, який зміцнює віру хворого в своє одужання. Кожному з нас, безперечно, відомі випадки обману, викликані гуманістичними спонуканнями, і вони становлять, мабуть, непереборний чинник людського спілкування.

«Блідий, крихкий одинадцятирічний хлопчик, поранений, але живий, був витягнутий вчора з-під уламків невеликого літака, який розбився в неділю в горах Йосемайтского національного парку. Хлопчик провів на місці аварії на висоті 11000 футів кілька діб; він лежав, загорнутий у спальний мішок на задньому сидінні завалених снігом уламків серед бурхливої заметілі, при мінусовій температурі. «Як мої мама і тато? - Було перше запитання приголомшеного п'ятикласника. - З ними все гаразд? »Рятувальники не сказали хлопчикові, що його вітчим і мати, все ще пристебнуті до своїх сидінням у розбитої вщент кабіні, чи не в декількох сантиметрах від нього самого - мертві». [9]

За професором Дубровському, доброчесний обман являє собою вид навмисного обману, оскільки виражає певний інтерес людини. Однак, на відміну від недоброчесних обману, використовуваного для реалізації, як правило, егоїстичного інтересу, «доброчесний обман висловлює такі інтереси суб'єкта, які сумісні з загальнолюдськими цінностями, принципами моралі і справедливості. Це можна інтерпретувати в сенсі збігу інтересів того, хто обманює, і того, хто є об'єктом доброчесного обманного дії ». [10]

Поряд з особистими особливостями суб'єктів спілкування, істотну роль у розумінні такого феномена, як цнотлива брехня, грають ситуативні чинники. Важливим параметром соціальної обстановки є ступінь нормативної або ситуативної підтримки, яка надається брехунові. Один і той же людина в різних ситуаціях може виглядати в очах суспільства героєм, якщо він обдурив ворога, або злочинцем, якщо він обдурив власну референтну групу. Не йдучи від проблеми моральної виправданості брехні, яка виникає практично у всіх областях людського буття - від нуклеарної сім'ї до національних чи расових спільностей, ми все ж не можемо не визнавати того факту, що брехня військовополоненого більш виправдана і навіть запропонована йому нормативно, а брехня священика , судді чи просто близьким людям, як правило, не знаходить ніякого виправдання.

Клас явищ доброчесного обману може бути розбитий на дві групи. До першої з них можуть бути віднесені всі випадки, «коли об'єкт обману і об'єкт доброї справи співпадають». Типовим прикладом цього служить приховування від хворого тієї інформації про справжній стан його здоров'я, яка здатна увергнути хворого у важкі психоемоційні переживання, депресію, суїцидальну настрій; яка різко знизить його активність у боротьбі із захворюванням. Чітко продумана і організована лікарем дезінформація хворого може, навпаки, підвищити його опірність хвороби і додати упевненість в позитивному результаті, сприяти мобілізації його життєвих сил.

Сюди ж можна віднести будь-які інші випадки, де обман відбувається заради того, щоб полегшити становище деякого іншої особи: позбавити його від горя, надмірних негативних емоцій, оберегти від небезпечного захоплення, від помилок, нерозумних дій, припинити думки про самогубство, і тому подібне.

До другої групи належать ті випадки, коли об'єкт обману і об'єкт доброї справи не збігаються. У таких випадках один суб'єкт обманює іншого в ім'я блага або третього, де під третім може виступати будь-щось - від окремої людини до абстрактної ідеї, або ж у своїх власних цілях, які або бачаться справедливими більшості. Наприклад, у випадках, коли необхідно знешкодити терориста, з яким ведуться переговори, вживаються всі можливі форми тиску на нього і спотворення дійсності таким чином, щоб послабити його увагу або змусити його піддатися на провокацію, після чого його можна буде знешкодити. Подібна поведінка осіб, які протидіють небезпеки, є ним запропонованим, рекомендованим, нормативно закріпленим. В інших випадках використовується брехня не є ні продиктованої, ані нормативної, однак, з точки зору деякого більшості, вона є необхідною і виправданою. Наприклад, на допиті підслідного слідчий може використовувати брехню як інструмент тиску на допитуваного. І хоча з моральної, з філософської, з загальнолюдської позиції правда завжди краще, ніж брехня і обман, тим не менше в багатьох випадках обман мовчазно схвалюється і навіть вважається бажаним, як адекватна міра протидії деякої агресивної соціальної даності.

Таким чином, ми маємо досить складну структуру класу доброчесного брехні, яку можна відобразити за допомогою таблиці:

Нормативні Ненормативні

Перша група: Повідомити неправдиву інформацію згідно інструкцією, аби уникнути паніки. Повідомити помилкову інформацію в силу своєї переконаності, що так буде краще.

Друга група: Повідомити хибну інформацію для того, щоб виманити злочинця і знешкодити його. Повідомити помилкову інформацію на допиті, щоб змусити допитуваного дати свідчення.

Нормативні і Моральні ситуації обману

Дещо інша класифікація може бути отримана, якщо за її группирующих основу взяти, з одного боку, всі суспільно-нормативні ситуації обману, а з іншого - особистісно-моральні ситуації обману. У першому випадку обман є необхідним суспільним інструментом, здатним добитися набагато більш вигідних результатів, ніж, якби говорилася виключно правда. Наприклад, «якщо в один прекрасний день всі психологи ухвалять рішення ніколи не вводити в оману піддослідних, то багато експерименти стануть нездійсненними». У другому випадку обман ситуативний, не підлягає або не піддається вивченню, не має явно виражених ознак суспільної угоди, нормативно не формалізовано, і вся відповідальність, як правило, лежить на об'єкті, ініціюванні обман заради деякого блага, яке він припускає. Розглянемо цю класифікацію докладніше.

Суспільно-нормативні ситуації обману

Під суспільно-нормативними ситуаціями слід розуміти всі випадки обману, які володіють наступними ознаками:

-Вони піддаються правовому, нормативному та громадському регулюванню.

Наприклад, розвідник обманює не за своїм бажанням, а з метою деякого суспільства, інтереси якого він представляє. Більш того, він діє з їхньої згоди, схвалення та навчання. Нормативно ніщо не заважає суспільним інститутам заборонити особам, що здійснюють розвідувальну і шпигунську діяльність, використовувати брехня у своїй діяльності. Однак цього не відбувається, що не відбувається в багатьох інших випадках, де брехня мається на увазі як один з важливих інструментів у досягненні суспільних цілей.

-Відмова або заборона на використання брехні може призводити до ситуацій, більш драматичним і несприятливим для суспільства.

Дійсно, можна погодитися з Віктором Знаковим, який говорить, що «іноді ми просто змушені брехати». У вчених виникнуть серйозні труднощі в розробці нових лікарських засобів, з експериментальної психології доведеться виключити велика кількість методик і підходів, при яких випробуваний повинен перебуває в невіданні щодо цілей і завдань експерименту.

-Люди, які обманюють з позиції суспільно-нормативних ситуацій, не переслідують своїх особистих інтересів.

Люди, які обманюють в контексті тієї чи іншої ситуації, не переслідують своїх особистих інтересів або бажання отримати з цього якусь вигоду для себе. Цілком ймовірно, що поза контекстом цих ситуацій ті ж самі люди взагалі не здатні обманювати інших. Обман для них є інструментом, використання якого виправдане в суворо визначених ситуаціях. Наприклад, пілоти літака можуть повідомити пасажирам, що політ проходить нормально, хоча, насправді, в цей час вони відчайдушно борються за виживання літака. У даній ситуації у пілотів немає ніякого особистого інтересу обманювати, вони підкоряються правилу, при якому повідомлення правдивої інформації неминуче призведе до більш драматичних наслідків (паніці). Лікар, який повідомляє хворому про те, що останній «пішов на поправку», не має бажання обманювати і не бачить в цьому особистої вигоди, але знає, що це прискорить і полегшить процес одужання хворого.

-Для будь-якого з поширених випадків суспільно-нормативної ситуації обману існують як численні прецеденти, які піддаються аналізу, так і укладення, що в даних випадках обман буде більш кращий, ніж правда.

За даними американського лікаря Алана Робертса, отриманим в 1993 році, терапія головного болю за допомогою плацебо призводить до 67,9% лікування, а терапія розладів травлення - до 58,0% одужання. А проведений їм порівняльний аналіз дієвості фармакологічних та плацебних препаратів виявив, що «при звичайних головний біль чи розладах травлення плацебо виявилися ефективніше інших медикаментів». [11] Таким чином, в деякому роді можна вважати науково доведеним, що використання обману в терапевтичних ситуаціях може приводити до набагато більш ефективних результатів, ніж у тих випадках, якщо б терапія не використовувала цю можливість. Очевидно, що багато контексти громадських ситуацій, в яких присутня обман, нормативно закріплені в силу того, що їх існування є необхідним, вигідним і ефективним для розвитку самого суспільства, і що така точка зору підкріплена досвідом, аналізом і науковими даними.

-Товариство визнає існування таких ситуацій, коли використання обману виправдано, і, в своїй більшості, згідно з цим.

Згідно ієрархії потреб Абрахама Маслоу, базальні потреби людини - фізіологічні потреби і потреба в безпеці - мають велику цінність для будь-якої більшості, ніж потреби набагато більш високого рівня розвитку - моральні, загальнолюдські. Як наслідок цього, можна зробити висновок, що суспільство в цілому визнає, і готове визнавати, право на існування ситуацій обману, якщо вони орієнтовані на задоволення базальних потреб, пов'язаних з виживанням і безпекою.

Особистісно-моральні ситуації обману

Під особистісно-моральними ситуаціями обману слід розуміти всі випадки, в яких об'єкт або замовчує про справжній стан справ, або спотворює інформацію, припускаючи, що і в тому, і в іншому випадку це буде найкращим виходом для суб'єкта, якому надається помилкова картина дійсності. Основна відмінність таких ситуацій від нормативно-громадських полягає в тому, що обманщиком рухає власне розуміння ситуації, і що він знаходиться поза будь-якого контексту, який би наказував обманне дію як вимушене, виправдане або необхідне.

Особистісно-моральні ситуації обману набагато більш поширене явище, ніж нормативно-громадські, кількість яких хоч і велике, але явно звичайно і досить суворо визначено самим суспільством. Ми зустрічаємо їх і вдома, і на роботі, і на вулиці. Тема брехні на благо - один з улюблених мотивів у літературі, досить згадати лише «На дні» Горького. Віктор Знаків стверджує, що цнотлива брехня взагалі є традиційно російським типом. Проведений ним опитування ("В яких ситуаціях ви можете збрехати?") Виявляє, що більшість людей схильні відповідати так, що Знаків характеризує як «брехня в ім'я порятунку»: спотворення діагнозу, про яке повідомляється невиліковно хворому; бажання захистити близьку людину від зайвих неприємностей; неточне виклад батькам зовсім не героїчних обставин загибелі їхнього сина в армії і т.п. ". А статистичні дослідження отриманих результатів показали, що подібні відповіді« слід визнати найбільш типовими для представників російської культури ».

Якщо не виділяти, як це зробив Знаків, «суб'єктивно-моральний» тип розуміння брехні, властивий російській культурі і ментальності, а зупинитися на запропонованій у цій роботі особистісно-моральної типології обману, не має транскультурний відмінностей, то можна сформулювати і описати основні ознаки, які властиві феномену доброчесного обману в контексті ненормативних ситуацій.

-Особиста переконання, що в певному контексті ситуації краще обдурити або приховати, ніж сказати правду.

Батько, який говорить дитині про те, що діти беруться з капусти, переконаний в тому, що в даній ситуації це багато краще, ніж намагатися пояснити все так, як воно є насправді. Дружина, яка говорить важко хворому чоловікові, що він скоро видужає, так як лікар по секрету поділився з нею прогнозом на його одужання (і що не має відношення до дійсності), переслідує найкращі цілі і вірить, що так буде краще. Син, який пише в листі, як все добре в армії і як йому легко служиться, просто не хоче травмувати своїх батьків справжнім станом справ. У кожному з наведених випадків і в мільйонах можливих подібних випадків люди вибирають сказати неправду, яка, на їхню думку, або зможе поліпшити ситуацію, або її не збільшить.

-Поведінка осіб, які в тих чи інших ситуаціях схильні обманювати заради передбачуваного блага, неможливо контролювати і регламентувати. Воно не піддається нормативному і правовому регулюванню.

Якщо лікар повідомляє пацієнтові неправдиву картину про стан його здоров'я, після якого самопочуття хворого різко погіршиться, то така подія не пройде повз професійного співтовариства, яке регламентує подібні дії, і вимагає точного і професійного їх виконання. Незалежно від правового поля, яке може визначити подібні дії, або не обумовлювати, обманне дія може потрапити в поле зору більш високих соціальних інститутів як факт, що має несподіваний наслідок або створює якийсь прецедент, що вимагає перегляду норм і вимог до виконавця обману. У випадку з особистісно розгнуздується формами обману вплинути на подібні дії практично неможливо. У світі, можливо, мільйони батьків кажуть дітям помилкові картини сексуальних відносин, шлюбних зв'язків та багатьох інших явищ, будучи щиро переконаними, що це принесе лише користь їхнім дітям. Людей, які так чинять, неможливо притягти до відповідальності і змусити їх діяти інакше. Такий доброчесний обман може мати безпосередній стосунок «лише до почуттів ошуканця, а не до юридичного визначення його винність або невинність».

-Для будь-якого з поширених випадків особистісно-моральної ситуації обману не існують однозначних фактів і висновків, які стверджували б, що в даних випадках правда краще обману.

З загальнолюдської, з моральної, з філософської точки зору говорити правду завжди краще, ніж обманювати. Однак не можна сказати однозначно, що в більшості життєвих ситуацій у їх найбільш життєвому поданні правда не завжди передбачається, як найкращий вибір. І в значній кількості ситуацій люди керуються набагато більш приземленими категоріями, виходячи з власного розуміння ситуації. Ніхто не вчив і навряд чи хто і коли небудь зможе навчити солдата говорити своєму смертельно пораненому на полі бою одному, що той скоро видужає і що все буде добре. Навряд чи хто і коли або знайде однозначну відповідь: чи потрібно насправді ділитися зі своїми членами сім'ї поганими новинами, чи краще промовчати про них? Кожна з таких ситуацій має свій певний, унікальний характер. І в такій ситуації вибір кожною конкретною людиною - що сказати, правду чи обман? - Залишається виключно справою совісті, виховання та психологічної індивідуальності людини.

Винятки з правил і спірні питання

Далеко не завжди ми можемо стверджувати, що людина, що здійснює доброчесний обман, дійсно робив це з гуманних міркувань, виходячи з людинолюбства і бажання принести іншому полегшення. «Найчастіше брехуни можуть не усвідомлювати або ж не визнавати, що обман, який на перший погляд видається брехнею на спасіння, вигідний їм самим. Наприклад, один старший віце-президент національної страхової компанії вважає, що правда може виявитися найжорстокішій в тому випадку, якщо страждає самолюбство іншої людини: «Часом не так-то просто заявити якомусь хлопцеві просто в обличчя: не вийде з тебе ніякого голови» . [12] І далі: «Чи не краще в такому випадку пощадити його почуття? А заодно і свої? Адже насправді «не так-то просто» сказати таке цьому «хлопцю» прямо в обличчя, бо можна натрапити на його можливий протест, особливо якщо той вважатиме, що це лише особиста думка. У цьому випадку брехня щадить обох ».

Особиста вигода може бути присутнім як у суспільно-нормативних ситуаціях обману, так і в ситуаціях особистісно-моральних. Лікарем, який пропонує таблетку і знає, що вона не допоможе, але стверджує зворотне, можуть рухати не тільки благородні, але й корисливі інтереси. Слідчий, який бреше підслідному для того, щоб збити його з пантелику, може бути зацікавлений в тому, щоб якомога швидше розкрити злочин і отримати за це певну посадову заохочення. І в деяких ситуаціях добродійною брехні, або соціально дозволеної брехні, ми можемо виявити, що людиною рухають не тільки моральні спонукання, а іноді - і просто аморальні, які лише маскуються під чеснота.

У тих випадках, коли об'єкт обману і об'єкт доброї справи збігаються, необхідно враховувати той факт, що у великій кількості випадків, які, як правило, пов'язані з надзвичайно інтенсивними стресовими ситуаціями, в комунікації має місце не факт доброчесного обману, а самообман. Це пов'язано із захисною реакцією організму на дуже сильний стрес: у ситуаціях несподіваною втрати близької людини, його травматизації чи хвороби навколишні можуть повідомляти неправдиву інформацію не тому, що хочуть полегшити становище інших людей, залучених в стрес, а лише тому, що не здатні самі прийняти справжній стан речей. Таким чином, брехня, формально виглядає як обманне повідомлення ("Ти обов'язково поправишся і видужаєш") - на ділі являє собою захисну реакцію психіки і не може бути віднесено й класифіковано як помилкове.

Слід також відзначити ще один вид обману, на який, зокрема, вказує Віктор Знаків. Цей обман, особливо характерний у дітей, не приносить нікому шкоди, а брешуть приносить деяку користь. «Наприклад, дитина розбив вазу і сказав, що це зробила собака, так як знає, що батьки її не покарають. Йому користь і собаці шкоди ніякого ». Ще більш витончений приклад подібної брехні призводить С. Спілберг у своєму кінофільмі «Список Шиндлера», коли хлопчик обманює нацистів, показуючи на людину, яка вже убитий і називаючи його тією людиною, яку вони розшукують.

Феномен доброчесного обману, особливо в тому сенсі, в якому його бачить Віктор Знаків, виділяючи російський тип розуміння брехні і називаючи його суб'єктивно-моральним, ще потребує свого вивчення у російського вченого-дослідника, якого хвилюють проблеми психології брехні і обману. [13]

Розглянувши другий важливу функцію брехні - «доброчесний обман» відзначимо, що в основному це використання брехні пов'язано також з етичними, моральними аспектами життя людини. Доброчесним буває неправдиве повідомлення лікаря, який зміцнює віру хворого в своє одужання. Доброчесний обман може бути розбитий на дві групи. До першою з них можуть бути віднесені всі випадки, коли об'єкт обману і об'єкт доброї справи співпадають. До другої групи навпаки належать ті випадки, коли об'єкт обману і об'єкт доброї справи не збігаються.

На закінчення глави 2 варто сказати, що існує не тільки «негативна функція» брехні, а й позитивні, багато в чому приносять благо як для ошуканця, так і для обманюємо. Прикладом може служити «плацебо», що використовується в деяких випадках як «ліки», що змушує працювати механізм саморегуляції організму. Доброчесним обманом також є замовчування лікарем реального діагнозу смертельно хворого пацієнта, щоб не погіршувати його стан.

брехня обман психологія плацебо



Глава 3. Діагностика брехні

3.1 Ознаки брехні

Якщо уважно придивитися до брехунові, то завжди можна помітити деякі недоліки в його поведінці. Проблема полягає в тому, що ми віримо в те, в що хочемо вірити, і це вбиває нашу пильність. Для розпізнавання брехні потрібно зберігати холоднокровність і відкинути емоції. На сьогоднішній день виявлено дві основні ознаки брехні - це витік інформації, фактів і інформація про наявність обману. Розглянемо ці ознаки.

Витік інформації - брехун ненавмисно видає себе протиріч інформацією. Можна навести приклад такої ознаки обману. Молодий чоловік пообіцяв своїй дівчині, що кине палити, і коли вона в черговий раз почала розповідати йому про шкоду паління він збрехав їй, що вже кинув, адже заради неї він готовий на все. Приблизно через місяць, коли ця тема стала закритою, хлопець, закашлявшись, поскаржився трохи крізь зуби на свої легені і сказав, що пора йому кидати курити. Чи варто говорити, що обман був моментально розкритий.

Інформація про наявність обману - брехун своєю поведінкою видає лише те, що він говорить неправду, але правдива інформація, як і раніше не відома. Знаючи, що нам брешуть, ми не завжди можемо сказати, що саме від нас намагаються приховати. Я спілкувалася з однією жінкою, яка говорила, що чоловік обманює її. Вона казала: «Він щось приховує від мене, я це відчуваю. Він приходить з роботи похмурим, погано їсть, він навіть відмовляється від своїх улюблених страв! Але коли я питаю його, що трапилося, він говорить, що все добре! Я ж знаю його добре, я знаю, що він мені бреше, але що саме він приховує від мене? ». Через кілька місяців з'ясувалося, що у нього знайшли рак легенів ... »[14]

Таким чином, без помилок брехуна, які багато в чому служать основними ознаками обману, його брехню досить складно розкрити. Поведінка, невірна суперечить інформація - все це може видати брехуна.

3.2 Техніка виявлення брехні

У книзі І. Вагіна [15] описана техніка виявлення брехні, яка дозволить людині, що запідозрив обман, оцінити, наскільки обгрунтовані чи безпідставні його підозри. У книзі наведені основні поведінкові помилки, які робить брехун і за допомогою яких він може бути викрито:

а) слова

«Іноді варто прислухатися до застережень людини. У них, він може сказати те, що дуже боїться сказати. Переплутування слів, може бути, не простий помилкою мови. Це обумовлюється тим, що при брехні людина хвилюється (найчастіше) і трохи втрачає пильність. За коштами цього правда може вирватися назовні. Коли людина свідомо бреше у нього часто, у побудованих ним фразах, присутні вигуки, зайві склади, слова ... наприклад: «Ну ... ну я це ... м-мені мені ... подобається т-твоя нова стрижка!»

б) голос

Часті паузи - це основна ознака обману. Брехун тягне час для того, що б продумати лінію поведінки, особливо, якщо брехун не знав, що йому доведеться брехати. Тон голосу теж різко змінюється. Зазвичай він стає набагато вище, але не можна нехтувати людьми, які, боячись бути викритими, починають насильно грати своїм голосом. Він стає занадто неприродно стриманим, низьким. Короткі покашлювання також показують схвильованість людини.

в) пластика

Руки зазвичай стикаються один з одним. Починається нервове посмикування ногою або будь-які інші ритмічні рухи. Дотик пальцем руки до носа або вуха на кілька секунд. Тільки не переплутайте: у людини ніс або вухо можуть зачесати! Як правило, ніс чешуть швидко і цілеспрямовано, але якщо це рух триває досить довго, то знайте - людина говорить те, що йому говорити не хочеться.

г) міміка

Часто можна спостерігати розгублений вираз обличчя, трохи збентежене. І навіть якщо людина добре тримає себе в руках, будь-який заданий запитання в лоб на тему, з приводу якої вам брешуть, поставить співрозмовника в глухий кут, хоча б на кілька секунд. Поки людина вигадує доречний варіант відповіді, ви можете легко побачити на його обличчі втрачену дитину, викривши його тим самим.

Але всі ці фактори видають хвилювання людини, а є люди, які тримають хвилювання в собі і тоді прикриваються сміхом чи награним і неприродним спокоєм.

У роботі Пола Екмана [16] також розглядаються помилки, що відбуваються у процесі обману, помилки, чинені брехуном всупереч його бажанням; нас цікавить брехня, що видається поведінкою обманщика. «Ознаки обману можуть виявлятися у міміці, рухах, голосових модуляціях, ковтальних рухах, в дуже глибокому або ж, навпаки, поверхневому диханні, в довгих паузах між словами, в застереженнях, мікровирази особи, неточної жестикуляції. Чому брехуни допускають такі промахи в поведінці? Адже так буває не завжди. І тоді брехун виглядає бездоганно; ніщо не видає його обману. Але чому все-таки це відбувається не завжди? У першу чергу, з двох причин: одна з них стосується розуму, інша - почуттів ».

а) невдала лінія поведінки

Брехун не завжди знає наперед, що і де доведеться збрехати. У нього також не завжди є час для того, щоб виробити лінію поведінки, відпрацювати та завчити її. Але і у випадку досить успішного обману, коли лінія поведінки добре продумана, брехун може виявитися не настільки розумний, щоб передбачити всі можливі питання і приготувати відповіді на них. Буває, що брехун змінює лінію поведінки навіть і без усякого тиску обставин, а просто через власного занепокоєння, і потім не може швидко і послідовно відповідати на виникаючі питання.

Всі ці промахи дають легко впізнавані ознаки обману:

Невміння передбачати необхідність брехні;*

Невміння підготувати потрібну лінію поведінки;*

Невміння адекватно реагувати на мінливі обставини;? *

Невміння дотримуватися спочатку прийнятої лінії поведінки;? *

Інколи надто гладка лінія поведінки може бути ознакою шахрая, добре відрепетирували свою роль, і деякі шахраї спеціально здійснюють незначні помилки для того, щоб обман виглядав достовірніше. Відсутність підготовки або невміння дотримуватися спочатку обраної лінії поведінки, як правило, дають ознаки обману, що полягають не в тому, що говорить обманщик, а в тому, як він робить. Необхідність обмірковувати кожне слово (зважувати можливості і обережно добирати слова) виявляє себе в паузах або в більш тонких ознаках, таких, наприклад, як напруга вік і брів, а також у змінах жестикуляції. Ретельність підбору слів не завжди є ознакою обману, хоча деколи це і так.

б) брехня і почуття

Сильні емоції дуже важко контролювати. Крім того, щоб приховати інтонацію, міміку чи специфічні рухи тіла, що виникають при емоційному збудженні, потрібна певна боротьба з самим собою, в результаті чого навіть у випадку вдалого приховування долають в дійсності почуттів можуть виявитися помітними спрямовані на це зусилля, що і з'явиться в свою чергу ознакою обману.

Приховувати емоції нелегко, але не менш важко і фальсифікувати їх, навіть у тому випадку, коли це робиться не з потреби прикрити помилкової емоцією справжню. Для цього потрібно трохи більше, ніж просто заявити: я серджуся або я боюся. Якщо ошуканець хоче, щоб йому повірили, він повинен і виглядати відповідним чином, а його голос і справді звучати злякано або сердито. Підібрати ж необхідні для успішної фальсифікації емоцій жести або інтонації голосу не так-то просто. До того ж далеко не всі люди можуть керувати своєю мімікою. А для успішної фальсифікації горя, страху або гніву необхідно дуже добре володіння мімікою.

в) почуття провини з приводу власної брехні

Муки совісті мають безпосереднє відношення лише до почуттів ошуканця, а не до юридичного визначення винності чи невинності. Крім того, їх також потрібно відрізняти від почуття провини з приводу змісту брехні. Як і страх викриття, докори совісті можуть бути різної інтенсивності. Вони можуть бути досить слабкими або ж, навпаки, настільки сильними, що обман не вдасться, тому що почуття провини спровокує витік інформації або дасть будь-які інші ознаки обману. Слід зазначити, говорить Пол Екман, що докори сумління посилюються в тих випадках, коли:

Жертву обманюють проти її волі;*

Обман дуже егоїстичний;* жертва не витягує ніякої вигоди з обману, а втрачає стільки ж або навіть більше, ніж брехун набуває;

Обман не дозволений, і* ситуація передбачає чесність;

Брехун давно не практикувався в обмані;? *

Брехун і? * жертва давно знайомі особисто;

Брехун і жертва дотримуються одних і тих же соціальних цінностей;*

Жертву важко звинуватити в негативних якостях або зайвої довірливості;*

У жертви є причина припускати обман або, навпаки, брехун сам не хотів би бути брехуном.*

г) страх виявитися викритим

Страх викриття в слабкій формі не небезпечний, навпаки, не дозволяючи розслабитися, він може навіть допомогти брехунові уникнути помилок. Поведінкові ознаки обману, помітні досвідченому спостерігачеві, починають виявлятися вже при середньому рівні страху. Інформація про можливу наявність у брехуна боязні викриття може бути гарною підмогою для верифікатори. Страх викриття найбільш висока у випадках, якщо:

У жертви репутація людини, якого складно обдурити;*

Жертва починає щось підозрювати;*

У брехуна мало досвіду в практиці обману;? *

Брехун схильний до страху викриття;? *

Ставки дуже високі;*

На карту поставлені і нагорода і* покарання або, якщо має місце тільки щось одне з них, ставкою є уникнення покарання;

Покарання за саму брехню, чи за вчинок настільки велике, що признаватися немає сенсу;*

Жертві брехня зовсім невигідна.? *

д) почуття захоплення, іноді випробовуване у разі невдачі

Крім, що виникають у брехуна негативних почуттів, таки як страх викриття і докори совісті, у брехуна можуть виникнути і позитивні емоції. Брехня може вважатися і досягненням, що вже саме по собі приємно. Брехун може відчувати радісне збудження або від виклику, або безпосередньо в процесі обману, коли успіх ще не зовсім зрозумілий. У разі ж успіху може виникнути задоволення від полегшення, гордість за досягнуте або почуття самовдоволеного презирства до жертви. Восторг обдурювання також може бути різної інтенсивності. Він може повністю відсутні; бути незначним в порівнянні з острахом викриття; або ж настільки сильним, що виразиться в певних поведінкових ознаках.

Восторг обдурювання зростає коли:

Жертва веде себе зухвало, маючи репутацію людини, яку важко обдурити;*

Сама брехня є викликом;*

Є розуміють глядачі та поціновувачі майстерності брехуна.*

Суть полягає в тому, що докори сумління, страх викриття, захват обдурювання можуть проявитися в міміці, голосі або пластиці, навіть коли брехун намагається приховати їх. Якщо ж їх все-таки вдається приховати, то внутрішня боротьба, необхідна для того, щоб приховати їх, може також дати поведінкові ознаки обману. Таким чином, існують способи визначення обману за словами, голосу рухам і міміці (3).

У закінченні подглави 3.2. відзначимо, що техніка виявлення брехні розглядається як вітчизняними (Вагін), так і зарубіжними (Екман) психологами. Основні положення технік схожі у представлених авторів. Невиразні, не чітко промовляти слова, тремтячий, що міняє інтонацію голос, неприродне положення рук, нервове посмикування ногою, що бігають очі - все це може свідчити про обман.

3.2.1 Легка й важка брехня

У книзі «Психологія брехні» Пол Екман [17] також розглядає техніку виявлення брехні на прикладах легкої і важкої брехні. «Виявлення брехні - справа непроста і нешвидка. Брехуна можна спіймати лише, коли він починає допускати помилки », - зазначає Екман. Які вони, які можуть або повинні проявитися ще й як виявити їх за певними поведінковим ознаками? Для цього необхідно задавати чимало питань, які повинні мати відношення як до природи брехні самій по собі, так і до особистих особливостей кожного конкретного брехуна і конкретного верифікатори. Жодна людина не може бути абсолютно впевнений ні в тому, видасть себе брехун чи ні, ні в тому виправдається чи ні говорить правду. Виявлення брехні являє собою всього лише здогад, засновану на інформації. Ця здогадка всього лише знижує можливість здійснення помилок віри брехні і невіри правди. Вона дає відчути і Верифікатор (людині, яка хоче викрити брехуна - прим. Авт.), І брехунові всю трудність пророкувань успішності або безуспішності процесу викриття.

Техніка виявлення брехні дозволить людині, непідозрюючому обман, оцінити, наскільки грунтовні чи безпідставні його підозри. На підставі анкети, розробленої Екманом, він проводить аналіз різноманітних видів брехні, щоб показати, чому одні люди брешуть легко, а інші з великими труднощами. Людина, що бреше легко, здійснює мало помилок, таким чином, верифікатори важко його знайти, в той час як брехуна насилу виявити легко. При легкості виконання брехні людині не потрібно приховувати свої емоції, у нього достатньо можливостей брехати про конкретні речі і багатий досвід в такій справі, крім того, у жертви (тобто потенційного верифікатори) зазвичай не виникає підозр.

Розглянемо два приклади брехні (легкої та важкої), наведених Полом Екманом.

1. Прикладом легкої брехні може бути брехня "мисливця за головами" з якоїсь нью-йоркської фірми Сари Джонс. Вона зманюють працівників з однієї компанії в іншу, як правило, конкуруючу. А тому жодна компанія не хотіла позбутися здатних працівників, "мисливці за головами" діють аж ніяк не в лоб. Так Сара отримувала всю необхідну інформацію, задаючи для початку простий, нібито що стосується абсолютно загальних абстрактних досліджень, питання: "Ми вивчаємо вплив освіти на кар'єру. Можу я задати вам кілька запитань? Мені не потрібно знати вашого імені, мене цікавлять лише статистичні дані, що стосуються вашої освіти і трудової діяльності ". І потім Сара Джонс починає випитувати у кандидата все, що їй потрібно: скільки грошей він отримує, яке його сімейний стан, вік, скільки у нього дітей і т.п. Так вона змушує людину давати про себе всю необхідну інформацію - прямо не сходячи з місця, що й потрібно.

2. Прикладом ж важкої брехні може бути брехня пацієнтки психіатричної клініки Мері.

Лікар. Ну, Мері, як ви себе сьогодні відчуваєте?

Мері. Відмінно доктор. Мені хотілося б провести вихідні ... еее ... вдома, з сім'єю, ви ж знаєте. Адже пройшло ... еее ... вже п'ять тижнів, як я тут, у лікарні.

Лікар. І ніякого почуття пригніченості, Мері? Ніяких думок про самогубство? Ви точно їх позбулися?

Мері. Мені, правда, так незручно за всю цю історію. І тепер ... Тепер я точно про це не думаю. Мені просто хочеться додому до чоловіка.

На цих двох прикладах можна розглянути брехня саму по собі, не торкаючись особливостей брехунів та верифікатори. По-перше. Найбільші труднощі при обмані виникають через тих емоцій, які людина відчуває в момент брехні, чим сильніше емоції, які необхідно приховувати, і чим їх більше, тим важче брехати. Мері вимушена була брехати про почуття, Сара - ні. Мері приховує страждання (мотивувати її плани про самогубство), такі почуття приховати дуже важко, крім того, зусилля, спрямовані на приховування, можуть спотворити і зображувані позитивні емоції. По-друге. При обмані чітко видно помилки - у мові, голосі, рухах тіла і у виразі обличчя. У промові ознаки обману проявляються і в підборі слів, і в самому голосі: мовні застереження, непослідовність, багатослівність і паузи (Мері). Крім того, сильні негативні емоції, дають ще одна ознака - підвищення тону. Так само ознаки чотирьох емоцій (страждання, страху, провини, сорому) проявляються в емблемах (потиск плечей), маніпуляціях, призупинених ілюстраціях і мікровирази. Вони видно у відповідних рухах лицьових м'язів, незважаючи на всі спроби брехуна контролювати свою міміку.

Тепер перейдемо від розгляду брехні до аналізу брехунів та верифікатори:

Як вже було сказано, Мері змушена брехати про свої почуття, на відміну від Сари: