Формування самооцінки в юнацькому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування самооцінки в юнацькому віці

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Психологічна характеристика юнацького віку, структура особистості

1.2 Поняття про я-концепцію та її психологічну структуру

РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ САМООЦІНКИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2.1 Мотиви діяльності і професійного самовизначення в період юності

2.2 Формування психіки та характеру в юнацькому віці

2.3 Формування самооцінки в юнацькому віці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Особистість розвивається формуючись. У психології і педагогіці під формуванням розуміють сукупність прийомів і способів соціального впливу на індивіда, ціллю якого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, просоціальних установок, виховання моральних якостей. Розвиваючись, особистість приймає певну форму - певний спосіб організації, структуру, котрий може як сприяти гармонійному розвитку, так і гальмувати його.

Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, прийняття відповідальних рішень, людської близькості, коли цінності дружби, любові є першорядними.

Відповідаючи самому собі на питання «хто я?», «який я?», «до чого я прагну?», молода людина формує: самосвідомість; власний світогляд; прагне самоствердити свою самостійність та оригінальність.

Юнацький вік являє собою наче «третій світ», що існує між дитинством і дорослістю, тому, що біологічно-фізіологічне і статеве дозрівання завершено, але в соціальному відношенні - це ще не самостійна доросла особистість. Юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії і свого місця в житті, сенсу життя, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї. Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я».

У ранньому юнацькому віці поглиблюються та розширюються рефлексивні характеристики самосвідомості. Рефлексія - це процес самосвідомості, на основі якого відбувається самопізнання особистістю самої себе як активного суб'єкта своєї життєдіяльності. Найважливішим надбанням цього віку є відкриття свого внутрішнього світу. Завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я.

Якщо підліток пізнаючи себе через призму інших орієнтується на те, “який я серед інших, наскільки я схожий на них”, то старшокласник більшою мірою орієнтується на те, який він в очах оточуючих, наскільки він відрізняється від інших і наближений до свого ідеалу.

Особливо значущим процесом у розвитку юнацької самосвідомості є формування особистісної ідентичності, становлення адекватного, усвідомленого уявлення про свою значимість.

Мета курсової роботи - проаналізувати процес формування самооцінки в юнацькому віці.

Завдання курсової роботи:

- зробити психологічну характеристику юнацького віку та визначити структуру особистості;

- розглянути поняття про я-концепцію та її психологічну структуру;

- визначити мотиви діяльності і професійного самовизначення в період юності;

- проаналізувати процес формування психіки та характеру в юнацькому віці;

- проаналізувати процес формування самооцінки в юнацькому віці;

- зробити висновки.

РОЗДІЛ I. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Психологічна характеристика юнацького віку, структура особистості

На сьогодні не існує єдиної загальноприйнятої класифікації вікових періодів розвитку людини.

Наприклад Д.Б. Ельконін вік від 15 до 17 років виділяє у такий період - як старший шкільний вік (рання юність). Провідна діяльність даного віку - навчально-професійна; сфера психіки, яка переважно розвивається - пізнавальна; психічні новоутворення даного віку - професійні інтереси, світогляд, самосвідомість. [16, 89]

В класифікації Д. Бромлея виділяється 5 циклів розвитку:

- цикл "юність" в свою чергу поділяється на стадії: 1 - старше шкільне дитинство (від 11 до 15), 2 - пізня юність (від 15до 21 року);

- цикл "дорослість" складається з 3 стадій: 1 - рання "дорослість" (від 21 до 25), 2 - середня дорослість (від 25 до 40), 3 - пізня дорослість (від 40 до 55 ). Досліджуваний вік припадає на 2 стадію циклу "юність", та 1 стадію циклу "дорослість". [12, 79]

За класифікацією Е. Еріксона: [18, 93]

- від 12 до 19 років (підлітковий та юнацький вік);

- від 20 до 25 років (рання зрілість)Класифікація Квінна віковий етап;

- від 12 до 18 років підлітковий, юнацький вік;

- від 18 до 40 років отримав назву молодість;

Г. Крайг виділяє наступні вікові періоди: [23, 94]

- від 12 до 19 років підлітковий і юнацький вік;

- від 19 до 40 років рання дорослість;

Рання юність (15-17 років) тільки початок цього складного етапу розвитку, що завершується приблизно до 20 -21 років, пізня юність -18-25 років [24, 67].

Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, прийняття відповідальних рішень, людської близькості, коли цінності дружби, любові є першорядними.

Відповідаючи самому собі на питання «хто я?», «який я?», «до чого я прагну?», молода людина формує: 1) самосвідомість; 2) власний світогляд; 3) прагне самоствердити свою самостійність та оригінальність.

Юнацький вік являє собою наче «третій світ», що існує між дитинством і дорослістю, тому, що біологічно-фізіологічне і статеве дозрівання завершено, але в соціальному відношенні - це ще не самостійна доросла особистість. Юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії і свого місця в житті, сенсу життя, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї.

Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я». Становлення самосвідомості відбувається за декількома напрямками: 1) відкриття власного внутрішнього світу; 2) виникає усвідомлення неповоротності часу, розуміння скінченості свого існування; 3) формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються й оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, привабливість, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. На основі аналізу досягнутих результатів у різних видах діяльності, врахування думок інших людей про себе і самоспостереження, самоаналізу своїх якостей і здібностей у юнаків формується самоповага, як узагальнене ставлення до себе [22, 89].

Існують різні вікові теорії психологічного розвитку в періоді юності. Уявлення про розвиток особистості складалися в науці під впливом великої кількості різноманітних теорій. Головним в юнацькому віці є формування ідентичності, створення власного "Я". Тільки максимально усвідомлюючи себе, своє особисте "Я", людина здатна проявити свою індивідуальність, в такому випадку людина відчуває себе вільною і щасливою бо знайшла відповідь на проблему людського існування [16, 128].

На кожній фазі життєвого шляху, як підкреслював Л.С. Виготський, складаються певні соціальні ситуації розвитку особистості. Соціальна ситуація розвитку визначає форми і шляхи, йдучи по яких, інвалід оволодіває новими особливостями особистості, черпаючи їх із соціальної дійсності, як з основного джерела розвитку, той шлях на якому соціальне стає індивідуальним [12, 146].

Соціальна ситуація розвитку може бути змінена людиною відповідно до того, як вона прагне замінити своє місце в оточуючому світі, усвідомлюючи, що наявне місце не відповідає її можливостям. Якщо даний процес не відбувається, то виникає відкрите протиріччя між образом життя особистості і її можливостями [24, 76].

Існує ціла низка поглядів зарубіжних вчених щодо умов розвитку особистості:

За З. Фрейдом основою індивідуального та особистісного розвитку є вроджені потяги, або інстинкти, єдиним джерелом психічної енергії є біологічні потяги [16, 117].

За К. Юнгом розвиток це "індивідуалізація", як диференціація від спільноти. Кінцева ціль індивідуалізації - досягнення найвищого рівня "самості", цілісності та повної єдності всіх психічних структур [19, 48].

А. Адлер вважав, що у людини від народження є соціальне почуття, яке зумовлює поєднання з суспільством, подолати почуття особистої неповноцінності, та добитись успіху за рахунок різного роду компенсацій [9, 79].

На думку К. Хорні, основне джерело енергії для розвитку особистості - почуття тривожності, некомфортності, а саме прагнення до безпеки [18, 164].

Потреба в безпеці та захисті значно впливає на вибір професії [17, 154]. Період вибору професії для молодої людини - це період коли молоді люди намагаються розібратися та визначитись в своїх потребах, інтересах, здібностях, цінностях та можливостях. Зазвичай до 25 років молоді люди підбирають роботу, яка їм підходить. Найбільш важливими мотивами вибору ними професії є: практичні роздуми, батьківські установки, бажання реалізувати свої здібності, інтерес до професії, її престижність та орієнтація на систему цінностей особистості, яка є дуже динамічною з віком. Якщо вибрана професія співпадає з "Я-концепцією" особистості, то данна особистість добивається самоактуалізації. Професіональна "Я-концепція" - це уявлення особистості про себе, як про професіонала [3, 57].

Над проблемою "Я-концепції" особистості працювали Б.Г. Ананьєв, І.С. Кон, Д.О. Леонтьєв, О.Б. Орлов.[10, 49] Теоретично з цим поняттям пов'язанні такі психологічні терміни, як самооцінка, самосвідомість, самореалізація. Хабермасу Ю. Виділяє Я-ідентичність що утворюється з сукупності особистісної та соціальної ідентичності [29, 74].

Психосоціальна концепція розвитку особистості показує тісний зв'язок психіки людини і характеру суспільства, в якому вона живе. Е. Еріксон увів поняття «групова ідентичність», яка формується з перших днів життя; дитина орієнтована на включення у певну соціальну групу, починає розуміти світ, як ця група. Але поступово в дитини формується «егоідентичність», почуття сталості та безперервності свого «Я», незважаючи на те, що відбувається багато змін. Формування егоідентичності - тривалий процес; він містить ряд стадій розвитку особистості. У юнацькому віці (5-та стадія) формується центральна форма егоідентичності. Бурхливе фізіологічне зростання, статеве дозрівання, занепокоєність тим, як він виглядає перед іншими, необхідність знайти фахове покликання, здібності, уміння - ось питання, що постають перед підлітком, юнаком На цій стадії наново постають всі критичні питання минулого. Якщо на ранніх стадіях у дитини сформувалися автономія, ініціатива, довіра до світу, впевненість у своїй повноцінності, значущості, то юнак успішно створює цілісну форму егоідентичності, знаходить своє «Я», визнання себе з боку оточуючих. У протилежному випадку відбувається дифузія ідентичності, і молодь не може знайти своє «Я», не усвідомлює своїх цілей і бажань, відбувається повернення, регресія до інфантильних, дитячих, утриманських реакцій, з'являється неясне, але стійке відчуття тривоги, самітності, спустошеності, виникає постійне чекання чогось такого, що може змінити життя, але сама людина активно нічого не робить, з'являється страх перед особистим спілкуванням і нездатність емоційно впливати на осіб протилежної статі, ворожість, презирство до оточуючих, почуття «невизнання себе» з боку інших людей. Якщо людина знайшла себе, то ідентифікація полегшується [18, 56].

Особистість можна охарактеризувати як особливий вимір психології людини, як особливий простір життя, на якому індивід заявляє про себе як про суб'єкт власної діяльності. Отже, суб'єктом не народжуються. Індивід стає суб'єктом своєї діяльності, а в ширшому плані - життя, протягом життєвого шляху, в процесі свого сходження до особистості [8, 67].

Особистість розвивається формуючись. У психології і педагогіці під формуванням розуміють сукупність прийомів і способів соціального впливу на індивіда, ціллю якого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, просоціальних установок, виховання моральних якостей. Розвиваючись, особистість приймає певну форму - певний спосіб організації, структуру, котрий може як сприяти гармонійному розвитку, так і гальмувати його [4, 45].

Основу особистості складає її структура, тобто відносно стійкий зв'язок і взаємодія усіх сторін особистості як цілісного утворення.

У сучасній психології є кілька точок зору на структуру особистості.

Розглянемо деякі з них:

1. Структура особистості за С.Л. Рубінштейном включає три підструктури:

- спрямованість - проявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, у світогляді;

- знання, уміння, навички - набуваються у процесі життя і пізнавальної діяльності;

- індивідуально-типологічні особливості - проявляються у темпераменті, характері, здібностях.

2. Структура особистості за К.К.Платоновим включає чотири підструктури:

- підструктура спрямованості - об'єднує відношення і моральні риси особистості ;

- підструктура форм відображення - індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються в процесі соціального життя;

- підструктура соціального досвіду - включає знання, навички, уміння і звички, набуті в особистому досвіді, шляхом навчання;

- підструктура біологічно обумовлена - типологічні властивості особистості, статеві і вікові особливості, її патологічні зміни, які значною мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

3. Структура особистості за К.К.Ковальовим включає чотири підструктури:

- спрямованості - визначає відношення людини до дійсності, включає різні властивості, систему взаємодіючих потреб та інтересів, ідейних і практичних установок. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості ;

- можливості - включають систему здібностей, яка забезпечує успішне здійснення діяльності. Різні здібності взаємопов'язані і взаємодіють одні з одними;

- характер - визначає стиль поведінки особистості у соціальному середовищі. У ньому проявляється зміст і форма духовного життя людини. У системі характеру виділяються моральні і вольові якості;

- система вправ - забезпечує саморегуляцію, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, життя і діяльності.

4. Структура особистості за З.Фрейдом:

- «Его» - виконує функції захисту від тиску соціального середовища. Напівнесвідоме «Его» опирається свідомому «Супер-его»;

- «Супер-его» - керується принципом дотримання соціальних норм.

- «Ід» - керується прагненням до насолоди. Принцип Его - реальність, а спосіб його функціонування - вироблення захисних механізмів у стані тривоги. Фройд стверджував, що у залежності від виховання вже на перших стадіях дитинства виробляються способи захисту «Его», які перетворюються на риси характеру особистості дорослого.

Отже, завершуючи розгляд основних теоретичних положень про сутність особистості, наведемо ряд визначень цього поняття, що належать відомим психологам.

«Особистість - це суб'єкт і об'єкт суспільних відносин» (А.Г.Ковальов).

«Особистість - суб'єкт діяльності» (О.Н.Леонтьєв).

«Особистість - дієздатний член суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому» (К.К.Платонов).

«Особистість - сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються зовнішні впливи» (С.Л.Рубінштейн).

1.2 Поняття про я-концепцію та її психологічну структуру

Я-концепція - стрижневе утворення онтогенетичного розвитку людини, центральна ланка самосвідомості, відносно усталена динамічна і певною мірою усвідомлена система уявлень особи про саму себе, цілісний образ власного Я, котрий синтезує її самосприйняття такою, я вона є, хоче бути в ідеалі і має обов'язково стати. [6, 15]Я- концепція - продукт самосвідомості людини, сукупність усіх уявлень індивіда про себе, важливий чинник детермінації поведінки. В науковій літературі, незважаючи на підвищену увагу дослідників, передусім філософів, психологів, соціологів і педагогів до пізнання природи цього складного внутрішнього утворення, знову постала проблема вдосконалення психологічної теорії Я-концепції на тлі низки самобутніх наукових підходів (концептуальних схем) до обґрунтування змісту, структури цієї універсально-унікальної реальності психічного світу людини. Я-концепція виникає в людини у процесі розгортання соціальної взаємодії як винятковий результат її культурного розвитку, відносно стійке і водночас піддатливе внутрішнім коливанням і змінам психічне утворення. Вона справляє значимий вплив на перебіг життя людини від дитинства до глибокої старості, зумовлюючи той чи інший вибір життєвого шляху та її власної долі загалом. Відтак первинна залежність Я-концепції від зовнішніх умов та обставин суспільного життя не підлягає сумніву, хоча зрозуміло, що з віком вона відіграє все більш самостійну роль у житті людини [6, 16].Це означає, що навколишній світ, уявлення про інших сприймається кожним через самісний формат Я-концепції, котра формується за етапами соціалізації та організованого виховання і одночасно має відповідне соматичне, передусім індивідуально - природне спричинення. Її головні функції - утвердити у самосвідомості людини своєрідне відчуття визначеності в соціальному просторі, ідентифікуватися з конкретним довкіллям, досягнути благодатного самоототожнення. Залежно від того, на якому рівні - організму, соціального індивіда чи особистості - виявляється активність людини , у структурі Я-концепції В.В. Столін виділяє:

1. Фізичний Я- образ (схема тіла), викликаний потребою у фізичному благополуччі організму.

2. Соціальні ідентичності: статева, вікова, етнічна, громадянська, соціально - рольова, які пов'язані з потребою індивіда у приналежності до спільності і бажанням перебувати у ній.

3. Диференційований (розмежований, розрізнений) образ Я, який характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми і характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми та надає індивіду відчуття власної унікальності, забезпечує потребу у самовизначенні і самореалізації. [5; 6]

Існують також інші варіанти структури аналізованого феномена:

1) неусвідомлені Я, котрі подані лише у переживаннях як установки щодо себе;

2) часткові, парціальні самооцінки;

3) відносно цілісна організація власного Я;

4) Я-концепція як частина системи ціннісних орієнтацій особистості ( І. С. Кон ).

Крім того, Я- концепцію описують із боку змісту і характеру уявлень про себе, складності і диференційованості цих уявлень, їх суб'єктивної важливості для особистості, а також внутрішньої цілісності і послідовності, узгодженості, стійкості у часі (Я - минуле, Я- теперішнє, Я- майбутнє) (М. Розенберг, Є.Т. Соколова). Виокремлюється також динамічне Я (як, за моїми уявленням я змінююся, розвиваюся, яким хочу стати), „уявне Я", „Я - маска", „фантастичне Я" і т. д. Відмінність між „ідеальним Я" і „реальним Я", на думку К.Роджерса, - це важливе джерело розвитку, хоча сутнісні суперечності між ними можуть стати джерелом внутрішньо - особистісних конфліктів і негативних переживань. [6, 17]

Важлива функція Я-концепції - забезпечення внутрішньої узгодженості людини себе із собою, відносної сталості її поведінки, незважаючи на безперервний тиск проблемного світу. Розвиток особистості в усіх її окультурених формах (спілкування, поведінка, діяльність, вчинок) перебуває під визначальним ситуативним впливом Я-концепції. Водночас і вона, структуруючись, інтегруючись та ускладнюючись з віком, формується під дією життя кожної людини, найперше у системі дитячо-батьківських взаємостосунків. Із словами „Я сам" чи „Я сама" Я-концепція набуває активної ролі, впливаючи на інтерпретацію ними соціального і власного пізнавального досвіду, на цілі і завдання, які вони ставлять перед собою, на відповідну систему очікувань, прогнозів майбутнього, оцінку своїх досягнень, а відтак на повно функціональне самостановлення та самоутвердження. [6,17]

Я-концепція - це динамічна система уявлень людини про саму себе, що містить: а) усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших властивостей; б) самооцінку; в) суб'єктивне сприйняття особистістю чинників, які впливають на неї. Розуміння Я- концепції як сукупності установок „на себе" чітко зафіксовано Р.Бернсом. [4;14] У відповідності з цим розумінням, три елемента установки (когнітивний, емоційний і поведінковий) стосовно Я- концепції конкретизується наступним чином:1) Образ Я-уявлення індивіда про себе самого(когнітивна складова).2) Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш чи менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям чи засудженням. 3) Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом „Я" и самооцінкою. В опрацьованій нами літературі найчастіше зустрічалась саме така трьохкомпонентна структура Я- концепції. При цьому самооцінка як афективна складова установки на себе існує в силу того, що її когнітивна складова не сприймається людиною байдуже, а пробуджує в неї оцінки і емоції, інтенсивність яких залежить від контексту і від самого когнітивного змісту. [14, 7]

Інтегральне значення Я-концепції полягає в забезпеченні гармонії психічного світу людини, збалансованого становлення її особистості - індивідуальності. Це підтверджують окремі теоретичні підходи, постулюючи, що людина йде дорогою досягнення максимальної внутрішньої злагоди і досягнення. [6, 30]

Здійснивши короткий опис наукових підходів до обґрунтування змісту та структури Я-концепції розглянемо детальніше її емоційно-оціночну складову - самооцінку.

РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ САМООЦІНКИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2.1 Мотиви діяльності і професійного самовизначення в період юності

Юність - завершальний етап формування особистості. За віковою періодизацією юнацький вік поділяють на дві частини: рання юність (14,5-15 - 17 років) та старший юнацький вік (18-25 років). Рання юність (старший шкільний вік) охоплює вікові межі 14,5-15 - 17 років. Старший школяр стоїть на порозі виходу у самостійне життя. Тому рання юність - це вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини. Важливі завдання юнацького віку - вибір професії, підготовка до трудової діяльності та підготовка до вступу у шлюб та створення власної сім'ї. Л.Божович підкреслює, що саме це створює нову соціальну ситуацію розвитку.

Перед старшим шкільним віком постає необхідність самовизначення, вибору свого життєвого шляху як завдання найважливішої життєвої значущості. Вибір професії стає психологічним центром ситуації розвитку старшокласника. Старші школярі дивляться на теперішнє уже з позиції майбутнього.

Старший шкільний вік - початкова стадія фізичної зрілості і одночасно стадія статевого дозрівання. Старшокласники готові до фізичних та розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці, спорті, відкриває можливості для вибору професії. Усвідомлення своєї фізичної сили і привабливості, здоров'я впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності, оптимізму, активності, поривання до дій.

Проте статева зрілість не означає зрілості соціальної. Юність є перехідним періодом від зрілості фізичної до зрілості соціальної. Якщо статеве дозрівання у зв'язку із акселерацією настає раніше на 2-3 роки, соціальна зрілість настає пізніше, оскільки більше часу потрібно для здобуття освіти.

Саме в ранньому юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя. Значної ваги у свідомості старшокласників набуває усвідомлення ними тих якостей оточуючих людей і своїх власних, які зумовлюють людські взаємини.

Ранній юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність життєвого шляху особистості в цілому.

В ранній юності значно зменшується гострота міжособистісних конфліктів і меншою мірою проявляється негативізм у взаєминах з оточуючими людьми. Покращується загальне фізичне і емоційне самопочуття дітей, зростає їхня контактність та комунікативність. Відзначається більше витримки у поведінці. Усе це засвідчує, що криза підліткового віку або пройшла, або ж їде на спад. Одночасно відбувається стабілізація внутрішнього світу, що виявляється у зниженні рівня тривожності, нормалізації самооцінки.

Ранній юнацький вік - це вік не менших зрушень, ніж підлітковий, проте вони якісно інші і пов'язані із пошуками відповіді на запитання “яким бути?”.

Юнаки та дівчата намагаються досягти автономії. При цьому розмежовується поведінкова автономія (потреба і право самостійно вирішувати питання, які стосуються їх особистого життя), емоційна автономія (потреба і право мати власні прив'язаності, вподобання та вибирати їх незалежно від батьків), моральну і ціннісну автономію (потреба і право на власні погляди, норми, ціннісні орієнтації і фактична їх наявність).

Старший юнацький вік (18-25 років) - це початок дорослості. На цьому етапі молода людина є уже зрілою і в фізичному, і в соціальному плані.

Професійна орієнтація - науково-практична система підготовки підростаючої особистості до свідомого професійного самовизначення. Цю включають повідомлення про різні професії, їхні особливості, виховання інтересу до певної професії чи групи професій з урахуванням особистих нахилів.

Профорієнтаційна робота має три основні складові: професійна інформація, професійна консультація і попередній професійний відбір.

Проблема професійної орієнтації за своїм змістом і засобами є комплексною. В її розв'язанні беруть участь підприємства й установи різних галузей народного господарства, науки, культури, мистецтва, засобів масової інформації.

Центральним у профорієнтаційній роботі зі старшокласниками є її психологічний аспект, оскільки предмет професійної орієнтації - це формування ставлення, інтересів, намірів і здібностей особистості до майбутньої професійної діяльності.

З П.о. тісно пов'язана розробка професіографічного матеріалу та методів психодіагностики особистості.

Професійна придатність - відповідність індивідуальних рис професіонала вимогам, які висуває певна професія до рівня розвитку цих рис. П.п. сприяє досягненню особистістю високих показників у праці і морального задоволення від неї.

Професійне самовизначення юнаків та дівча - процес прийняття рішення особистістю щодо вибору майбутньої трудової діяльності. Воно полягає в усвідомленні особистістю себе як суб'єкта конкретної професійної діяльності і передбачає самооцінку людиною індивідуально-психологічних якостей та зіставлення своїх можливостей з психологічними вимогами професії до спеціаліста.

Професіографія - розділ психології праці, предметом вивчення якого є опис професій відповідно до тих вимог, які вони ставлять до людини. Результатом професіографії є складання професіограми.

Професіограма - перелік і опис загально трудових і спеціальних умінь та навичок, необхідних для успішного виконання певної професійної діяльності. Розробкою теоретичних і практичних проблем професіограми займається психологія праці і її розділ - професійна орієнтація. Знання професіограми основних професій і видів праці має важливе значення для свідомого вибору професій і проведення профконсультацій. Учитель, який проводить профорієнтаційну роботу серед учнів і батьків, має бути обізнаний з професіограмою основних сучасних професій. роботи серед учнів і батьків.

самооцінка юнацький психіка особистість

2.2 Формування психіки та характеру в юнацькому віці

Юність - надзвичайно складна, суперечлива стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості.

Розвиток самосвідомості.

Нові інтелектуальні можливості, які виникають в ранній юності, розширюють горизонти самосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настільки яскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають єдину позицію в оцінці його значення для формування особистості.

Самосвідомість - це, перш за все, механізм, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до самої себе. Ми поділяємо погляд П.Чамати [7, 234], згідно з якою виділяються три основні компоненти самосвідомості:

1) когнітивний (пізнавальний) - система уявлень і знань індивіда про себе (самопізнання, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінка тощо);

2) емоційно-оцінний - емоційна оцінка своїх уявлень і знань індивіда про себе, емоційне ставлення до себе (почуття скромності, гордості, власної гідності тощо);

3) поведінковий (регулятивний) - усі ті прояви психічної активності, у яких виступає свідоме регулювання власних дій, вчинків, свого ставлення до оточуючих і до самого себе (самовладання, самодисципліна, самоконтроль тощо).

М.Боришевський зазначає: “Щоб збагнути винятково важливу роль самосвідомості… слід підкреслити, що предметом чи, точніше, об'єктом самосвідомості… є все єство людини, будь-які її сторони: це і усвідомлення й оцінка свого тіла в цілому, його особливостей порівняно з тілесними характеристиками оточуючих людей, усвідомлення й оцінка… власних моральних якостей…, своїх ставлень, свого місця серед них - і так до нескінченності”. Самосвідомість характеризується також своїм головним продуктом - уявленням про себе, образом Я, який може набувати різної модальності. Образ Я є результат самопізнання, форма узагальненого уявлення людини про себе.

Образ Я включає уявлення про себе як про жінку чи чоловіка; певний зміст інтересів, нахилів, ціннісних орієнтацій. Основу, ядро образу Я складає самооцінка, яка є однією з умов успішної діяльності особистості.

Рання юність є періодом пошуку власного Я, основою формування якого виступає структурована індивідуальна система ціннісних орієнтацій. Завдяки їй у молодої людини розвивається адекватна ідентичність, яка забезпечує готовність до життєво важливих виборів, до особистісного та соціального самовизначення, формування життєвих перспектив. Юнацький вік є сензитивним для впливу на процес формування ціннісних орієнтацій як стійкого елемента життєвої перспективи.

У ранньому юнацькому віці поглиблюються та розширюються рефлексивні характеристики самосвідомості. Рефлексія - це процес самосвідомості, на основі якого відбувається самопізнання особистістю самої себе як активного суб'єкта своєї життєдіяльності. Найважливішим надбанням цього віку є відкриття свого внутрішнього світу. Завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я.

Якщо підліток пізнаючи себе через призму інших орієнтується на те, “який я серед інших, наскільки я схожий на них”, то старшокласник більшою мірою орієнтується на те, який він в очах оточуючих, наскільки він відрізняється від інших і наближений до свого ідеалу.

Особливо значущим процесом у розвитку юнацької самосвідомості є формування особистісної ідентичності, становлення адекватного, усвідомленого уявлення про свою значимість.

Е.Еріксон, розглядаючи розвиток самості в цьому віці, розкриває взаємозв'язок біологічного дозрівання із соціальними ролями та очікуваннями індивіда. На думку вченого, психосоціальна ідентифікація відбудеться в тому випадку, коли молода людина зможе об'єднати все, що вона знає про себе, в єдине ціле, осмислити, пов'язати з минулим та спроектувати в майбутнє. В тому випадку, коли індивід виявився неспроможним вирішити завдання ідентифікації, він не може визначити своє Я, що спричиняє кризові явища в розвитку ідентичності.

Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності про ходить зі значними труднощами. Часто ідентичність досягається ними тільки після тривалого періоду вагань, пробних ціннісних виборів. Індивів входить в смугу так званого психосоціального мораторію, який продовжує в часі перехідний період від дитинства до зрілості. У такій ситуації молода людина втрачає цілеспрямованість та пасивно очікує того часу, коли їй буде надана можливість “знайти себе”. Вона не може виробити власну систему цінностей, цілей та ідеалів, завершити психосоціальне самовизначення. Індивід перебуває у стані невизначеності, розгубленості, що спричинює кризові явища у розвитку ідентичності, неадекватну ідентичність.

Формування ідентичності в ранньому юнацькому віці завершується більш структурованою системою ціннісних орієнтацій, яка визначає життєві пріоритети та послідовність постановки та реалізації цілей. З'являються досить визначені міркування щодо того, ким бути і як будувати своє подальше життя. Завдяки відчуттю індивідуальної само тотожності, єдності та наступності власного Я молода людина готова вибирати життєві цілі, формувати життєві плани, будувати життєві перспективи, робити зважений, обміркований життєвий вибір.

Емоційний розвиток.

У ранньому юнацькому віці збагачується емоційна сфера підростаючої особистості.

Внутрішній світ старшокласників досить складний і тендітний.

В юності нерідко зустрічається загострення переживання самотності, яке, згідно з думкою Е.Фрома, якщо триває довго і не зникає з переходом у новий вік, може призвести до психічних розладів такою ж мірою, як фізичний голод до смерті. Переживання самотності в ранньому юнацькому віці в нормі не є стабільним і зникає при встановленні хороших особистісних стосунків з оточуючими людьми.

Винятково важлива риса особистості, яка започатковується у ранній юності - самоповага, яка являє собою узагальнену самооцінку, міру прийняття чи неприйняття себе як особистості. Юнаки та дівчата із заниженою самоповагою мають низький рівень соціальних домагань особистості, ухиляються від усякої діяльності, у якій наявний момент змагання. Такі молоді люди часто відмовляються від досягнення поставлених цілей, оскільки втратили віру у власні сили. Це, у свою чергу, підкріплює занижену самооцінку.

Самоставлення, самооцінка, локус контролю, агресивність, самотність.

Світогляд і переконання.

Характерною рисою розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є вироблення її світогляду, тобто системи поглядів на світ, суспільне життя, його минуле і майбутнє, на мораль, науку, мистецтво, на людину і сенс її життя. Світогляд, становлячись, регулює взаємини юнаків та дівчат, впливає на формування їх ціннісних орієнтацій, на поведінку, ставлення до людей і проектування свого майбутнього.

У ранньому юнацькому віці моральна свідомість особистості піднімається на вищий щабель, ступінь свідомих моральних переконань. Молода людина обирає доцільні форми поведінки в різних ситуаціях, виходячи з власних моральних настанов і переконань.

Становлення моральних якостей старшокласників тісно пов'язане з формуванням їх моральних ідеалів. Моральні ідеали виступають як взірець, з яким учні звіряються у процесі свідомого самовиховання та самоудосконалення своєї особисті. Ідеали старшокласників стають більш узагальненими та усвідомлюються ними вже не у вигляді конкретної особи, як у підлітковому віці, а як певна система вимог до моральних якостей особистості.

Зміни в свідомості, самосвідомості й світогляді особистості, що відбуваються в цьому віці, позначаються на розвитку її інтересів (пізнавальних, естетичних, суспільно-політичних, етичних). Інтереси стають зрілішими, серйознішими, тривалішими, стійкішими, поглиблюється їх зміст.

Виразнішого характеру набувають професійні інтереси старшокласників. Вони виявляються в поглибленому вивченні навчальних предметів, пов'язаних з обраною галуззю діяльності, поєднуються з усвідомленням своєї придатності до даного виду діяльності.

Значне місце займають спортивні інтереси. Поступаються їм інтереси до різних видів мистецтва, які мають пасивний і споглядацький характер.

Юнацький вік має вирішальне значення в ґендерному розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім'янина.

Формування психологічної готовності до створення сім'ї у юнацькому віці.

Психологічна готовність до сімейного життя - це складне, інтегроване, динамічне психологічне утворення, яке характеризується певними особливостями розвитку самосвідомості, динамічності образу Я. Воно включає стійку позитивну мотивацію до створення сім'ї, актуалізацію знань, які є процесом і результатом соціалізації, соціально-психологічних умінь і навичок, необхідних для реалізації базових функцій сім'ї, розвиток особистісних якостей сім'янина, здатності до емпатійного розуміння партнера і самовладання, конструктивну і самостверджуючу поведінку у шлюбі.

Психологічна готовність до сімейного життя залежить від взаємодії багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників і становить синтез взаємопов'язаних та взаємозумовлених компонентів: мотиваційного-ціннісного, когнітивного, емоційно-регулятивного і поведінкового.

Мотиваційно-ціннісний компонент передбачає наявність у юнаків та дівчат стійкої позитивної мотивації шлюбу як важливої життєвої цінності (ідеальне Я), усвідомлене бажання мати сім'ю, глибоку переконаність у її значущості, прагнення бути щасливим у подружньому житті, потребу в оволодінні знаннями, вміннями та навичками, які є необхідними для створення та успішного функціонування сім'ї (реальне та динамічне Я). Даний компонент знаходить своє вираження в ціннісно-смисловій сфері Я - у настановленнях, ціннісних орієнтаціях, переконаннях, мотивах, моральних нормах, життєвій позиції. Цей компонент готовності відображає змістові характеристики самосвідомості, а саме: вибір життєвих цілей, перспективи особистісного зростання, мотиваційні засади діяльності особистості у будь-якій сфері людського буття, сімейному житті зокрема.

Когнітивний (пізнавальний) компонент - це наявність у юнаків та дівчат системи знань, необхідних у сімейному житті, зокрема з педагогіки і психології, достатнього рівня поінформованості з питань моралі, питань фізіології і сексології шлюбу, а також правничих знань, господарсько-економічних засад функціонування сім'ї. Стійка зорієнтованість дівчини чи юнака на створення сім'ї формується також на основі знань про сім'ю, закономірності перебігу подружнього життя.

До нього входять ті особистісні утворення, функція яких полягає у забезпеченні адекватної орієнтації на свою майбутню сімейну роль. Такими у даному випадку виступали знання, осмислений власний життєвий досвід.

Емоційно-регулятивний компонент передбачає здатність до рефлексії та саморегуляції поведінки і емоційних станів, а також усвідомлення юнаками та дівчатами сформованості таких якостей, як емпатія, співчуття, співпереживання, взаєморозуміння, взаємодопомога, підтримка, здатність контролювати гнів, агресію, негативні переживання тощо. Емоційно-регулятивний компонент включає переживання особистістю хвилюючих подій зустрічі з людиною іншої статі, побачень, залицянь, кохання, перших спроб побудови близьких стосунків. Сюди входить широкий спектр емоційних установок щодо себе (від самоповаги до самоприниження, від поваги до іншого до нівелювання його Я), самокерівництво та саморегуляція поведінки та емоційних станів.

Оскільки передумовою успішного виконання сімейних ролей є система умінь та навичок, то ми виокремлюємо поведінковий компонент готовності. Він включає соціально-психологічні вміння, особливості сценаріїв ґендерної та сексуальної поведінки, специфіку самоорганізації життєдіяльності.

Формування характеру -- це процес становлення стійких психологічних новоутворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем".

У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці -- фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати па увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і Іде відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.

У ранньому дитинстві можливе найбільше відхилення нового напрямку в розвитку темпераменту під впливом зовнішніх умов від уперше розкритих під впливом природних схильностей. Проте й на пізнішому етапі вікового розвитку, а саме в підлітковому віці, у період сильного фізичного та психічного вікового розвитку, коли відбувається глибока перебудова організму та особистості, під впливом зовнішніх умов простежується значне відхилення в розвитку темпераменту від раніше розкритого типу темпераменту. Можна припустити, що коли розкриття природних властивостей темпераменту повністю завершується, відхилення в розвитку під впливом зовнішніх умов стає найменшим.

З'являється й друга сторона у взаємовідношенні розгортання й розвитку темпераменту. Залежно від того, які властивості темпераменту розкрилися на даній віковій сходинці, одні й ті самі зовнішні умови по-різному впливають на зміну темпераменту.

Таким чином, розвиток темпераменту під впливом зовнішніх умов завжди залежить від вікової сходинки розкриття темпераменту.

Іноді зміна темпераменту простежується тоді, коли відбувається різка зміна об'єктивних умов життя та виховання в підлітковому віці. Можна припустити, що в цьому віці завдяки дуже високому напруженню нервових процесів травматизувальні зовнішні фактори діють з особливою силою, це створює найсприятливіші умови для порушення рівноваги збудження та гальмування.

Так, беручи до уваги всі ці фактори, досвідчений педагог помічає індивідуальні особливості темпераменту своїх учнів і відповідно повинен організовувати свою роботу з ними.

Оскільки тип темпераменту є вродженою якістю, з ним треба починати працювати якомога раніше. Дуже сприятливим періодом для такої роботи є молодший шкільний вік.

Правильна навчально-виховна робота в школі виправляє деякі негативні властивості темпераменту дітей. Так, сангвініку необхідно звертати увагу на організацію його діяльності. Організуючи увагу дитини, навчаючи її різних засобів виконання певної дії, вчитель повинен зосереджувати увагу сангвініка на одному занятті спочатку на короткий, а , потім на тривалий час. Це робить сангвініка ретельним у роботі. В організації занять із флегматиком необхідно врахувати його схильність до бездіяльності.

Його уяву слід постійно активізувати спеціальними іграми та вправами, збуджувати його психічну активність постійними заняттями з ними, будити його думку. Це робить флегматика менш пасивним. Необхідно постійно відвертати увагу меланхоліка від сумних думок, фіксувати його увагу на чомусь цікавому, веселому. Необхідно допомогти йому вільно почуватися в дитячому колективі. Враховуючи його невпевненість, корисно використовувати заохочення, схвалення дій дитини. Це робить меланхоліка впевненішим у собі й більш товариським. Холерика треба вчити виконувати продуктивну роботу. Необхідно розвивати в таких дітей альтруїзм, почуття справедливості, увагу до почуттів інших людей. Корисно давати холерику .завдання, які деякою мірою перевищують його сили та здібності, щоб він зрозумів, що він не такий усемогутній, яким себе уявляє. Це робить холерика стриманішим.

На всі типи темпераменту позитивно впливають шкільна дисципліна, фізичне виховання та інші оздоровчі заходи. Робота над темпераментом тісно пов'язана з вихованням у людини волі й твердого характеру, які дають змогу не бути прислужником свого темпераменту, а вміти керувати ним.

Таким чином, теоретичний аналіз літературних джерел дає підстави стверджувати, що темперамент -- це індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки. Будучи однією з найбільш ранніх за походженням і простих за структурою форм вищого психічного синтезу, які складають «індивідні властивості людини» (Б.Ананьєв), темперамент особливо тісно пов'язаний з конституцією організму. Остання поєднує кілька груп властивостей (морфологічних, біохімічних, фізіологічних), які в сукупності, але за провідного впливу властивостей нервової системи, складають основу й механізм темпераменту. У свою чергу і сам темперамент є передумовою та основою особистісних утворень вищого рівня, передусім характеру. Проте він для них -- не лише генетично попередня ланка, оскільки темперамент входить до багатьох вищих інтегральних характеристик особистості. Завдяки цьому підвищується їхня міцність, здатність до вияву в різних обставина:. Ознаки певного типу темпераменту людини не можна розглядати окремо від її віку, вони завжди існують на відповідному «віковому фоні».

Існують вікові особливості темпераменту: в кожному дитячому віці -- своя специфіка прояву типологічних властивостей темпераменту. Ознаки певного типу темпераменту в школярів різних вікових груп не можна розглядати окремо від їхнього віку, вони завжди виступають на відповідному «віковому фоні».

Результати дослідження свідчать, що в молодшому шкільному віці наявні найпростіші, природні прояви темпераменту в так званому «чистому» вигляді, тобто яскраво виражені риси темпераментів. Для молодших школярів властиві визначеність, чіткість і вираженість типологічних рис темпераменту. Це пояснюється тим, що з поведінці учнів початкових класів виразніше та прозоріше виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності (як фізіологічної основи темпераменту), які пізніше перекриваються, маскуються звичними формами поведінки, що склалася в житті особистості. Оскільки в молодшого школяра характер ще не сформувався, намічаються лише деякі його риси, то дитина даного віку ще не здатна володіти своїм темпераментом, стримувати його прояви, якщо вони розходяться з її вимогами до своєї поведінки.