Прояви агресивної поведінки у дітей та підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет ім. М.Коцюбинського

Інститут педагогіки та психології

Кафедра психології

Курсова робота

з психології

Прояви агресивної поведінки у дітей та підлітків

Виконала

Островська Яна Володимирівна

(ІІІ курс, група Е, денна форма навчання)

Науковий керівник:

Сорочинська Віра Євгенівна

Вінниця 2007План

Вступ

1. Теоретичні основи дослідження агресії

1.1 Еволюційний та соціобіологічний підхід до пояснення дитячої агресивності

1.2 Теорії спонук і їх використання у науковому обґрунтуванні агресивності

2. Дитяча агресивність як предмет психологічного аналізу

2.1 Соціальні та моральні аспекти агресії

2.2 Види та прояви дитячої агресивності

3. Корекція агресивної поведінки дітей та підлітків

3.1 Основні напрями корекції дитячої агресивності

3.2 Методичне оснащення корекційних програм

4. Експериментальне дослідження

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Насильство у суспільстві одна з актуальних проблем історії людства. Кожна епоха може «похвалитися» своїм прикладом жорстокості людини. Іноді витоки того чи іншого агресивного вчинку залишаються загадкою як для самого агресора, так і для його жертви. Дослідженням цієї проблеми нині займаються фахівці з різних галузей знань: філософи, соціологи, юристи, лікарі педагоги, психологи. Сьогодні є зростання агресивності підлітків. Це пов'язано передусім із загальною напруженістю і психологічною неврівноваженістю всього суспільства. Зросли показники дитячих крадіжок, шахрайства, розбійних нападів, злочинів з використанням насильства, які супроводжуються все більшою жорстокістю.

Проблема зростання агресивності серед дітей і підлітків стала однією з найбільш актуальних. Більшість людей навіть не замислюються над тим, що різні суперечки, погрози, підвищення голосу є проявом вербальної агресії. Люди можуть навіть не усвідомлювати того, що це прояв агресії. На відмінну від вербальної агресії фізична в більшості випадків є свідомою (беручи до уваги стан афекту).

Нами було проведено дослідження в шкільній гімназії. Метою було: виявити форми та рівень агресивних проявів і ворожі реакції. В нашому дослідженні ми припустили таку гіпотезу: вербальна агресія проявляється частіше за фізичну. Агресивна поведінка може виявлятися вже в ранньому віці, випробовуючи батьківське терпіння і створюючи напруження у стосунках з однолітками.

Аналіз теоретичних підходів як вітчизняних, так і зарубіжних авторів засвідчив, що в даний момент немає чіткого визначення понять «агресія» й «агресивність» , тобто які дії індивіда вважають агресією, а які ні. Учені намагаються знайти першопричину агресії. У той же час розробляються гіпотези соціального походження агресії. Крім того, є різні теоретичні напрями, кожен з яких висуває свої аргументи на захист тієї чи іншої теорії.. Деякі фахівці вказують на достовірний зв'язок між агресивною поведінкою та вродженими чинниками (порушення медіального обміну в мікроанатомній структурі мозку). Інша група вчених пов'язує агресію, сексуальність і саме буття людської природи (людина наділена агресією й жорстокістю від народження). Різноманітні форми вияву: від вербальної до фізичної, від головної до другорядної тощо, додає труднощів під час дослідження проблеми агресії. Остаточно плутають свідчення до стимулювання до агресії різних зовнішніх чинників.

Отже спробуємо розкрити суть проблеми «дитячі та підліткові прояви агресії». Різні підходи, її причини, умови виникнення та способи корегування такої поведінки.

1. Теоретичні основи дослідження агресії

В психологічній науці агресія найчастіше розглядається не як емоція, мотив чи установка, а як модель поведінки. Під агресією слід розуміти будь-яку форму поведінки, яка спрямована на зневагу або кривдження істоти, яка не бажає подібного ставлення. Під агресивністю розуміється властивість особистості, структура, яка є компонентом більш складної структури психічних властивостей. Таке визначення агресії розглядається як модель поведінки, а не як емоція, мотив чи установка.

Вона обмежується сферою злих намірів у поведінці. Агресія передбачає такі дії, унаслідок яких агресор навмисне чинить зло своїй жертві. Прояви агресії у людей дуже різноманітні. На думку відомого дослідника Басса, агресію можна описати використовуючи три основні шкали: фізична агресія - вербальна, активна агресія-пасивна, пряма агресія-непряма. Їх комбінації дають вісім можливих категорій, у рамках яких і відбувається більшість агресивних дій. Було виділено такі типи агресії: фізична - активна - пряма (підлітки б'ють ногами людину, що лежить на асфальті); фізична - активна - непряма (старшокласники закладають, замаскувавши, петарди в туалеті початкової школи); фізична - пасивна - пряма (учні оголошують бойкот однокласнику відміннику); фізична - пасивна - непряма ( учні відмовляються виконати розпорядження класного керівника про прибирання території школи); вербальна - активна - пряма (учень насміхається і принижує іншомовну ученицю); вербальна - активна - непряма (дівчинка зводить наклеп на свою однокласницю); вербальна - пасивна - пряма (група дівчат розпускає плітки про свою однокласницю); вербальна - пасивна -непряма ( учні класу знають, хто зробив шкоду, проте мовчать, коли вчитель несправедливо звинуватив їхнього однокласника).

Агресія - це не лише пряме насильство над особистістю і спричинення фізичного страждання. Вона має місце й тоді, коли хтось когось хоче підставити чи виставити на посміх. Поведінка, спрямована на позбавлення людини заслуженої похвали, поваги, приниження її гідності - також агресія.

1.1 Еволюційний та соціобіологічний підхід до пояснення дитячої агресивності

Єдиної теорії агресії не існує. Є кілька теоретичних напрямів, що по-різному пояснюють сутність і витоки агресії. Основні з них:

Теорія інстинкту. З.Фройд вважає агресивну поведінку вродженою. У ранніх працях він доводить, що людська поведінка обумовлена інстинктом життя - еросом. Енергія інстинкту життя (лібідо) спрямована на його збереження та відтворення. А коли цьому щось перешкоджає, енергія інстинкту життя намагається зруйнувати перешкоду. Це і є агресія.

Пізніше З.Фройд проте, змінив свою думку стосовно джерела агресії. Спостерігши жахи першої світової війни, вчений дійшов висновку про наявність ще одного основного інстинкту - смерті (танатос). Людська поведінка є складною взаємодією цих двох інстинктів. Постійний конфлікт між еросом і танатосом спричинює постійну напруженість. Існують механізми, що забезпечують спрямування руйнівної енергії танатос назовні, оберігаючи таким чином Я.

За З.Фройдом, агресія людини вроджена і неминуча,- якщо енергія танатос не буде спрямована проти інших, то вона руйнуватиме саму особистість. Якщо ми приймаємо пояснення, що прогноз подолання агресії песимістичний. А спосіб зниження агресії, що випливає з такого розуміння її сутності, треба шукати серед способів розрядити внутрішню напруженість і, відтак, зменшити ймовірність спрямування її проти інших людей.

Еволюційний підхід. Його теоретики вважають джерелом агресії інший вроджений механізм - інстинкт боротьби. Найвідоміші його представники - К.Лоренц (зачинатель отологічного підходу) та Андрі з США (автор мисливського підходу). За К.Лоренцом, джерелом агресії є вроджений інстинкт боротьби за виживання, притаманний як тварині, так і людині. У процесі тривалої еволюції сформувався механізм боротьби за виживання, який забезпечував покращення генетичного фонду (давати потомство, захищати його, здобувати їжу могли найсильніші). Механізм боротьби за виживання і є джерелом агресії. Лоренц вважав, що агресивна енергія утворюється в організмі постійно, у певному ритмі й спонтанно. І чим більше цієї енергії нагромадилось, тим меншої сили зовнішній чинник може спричинити агресивну поведінку. Із гіпотези Лоренца про взаємозв'язок між кількості нагромадженої енергії та стимулами, що її вивільняють, випливає важливий для педагогічної діяльності наслідок. Суть якого полягає в тому, що Лоренц вважав, що лише людина з-поміж інших живих істот схильна до насильства над представниками свого ж виду. Цей факт він пояснює тим ,що поряд із наявністю у всіх живих істот вродженого інстинкту боротьби, існує інстинкт приглушення прагнення до насильства. Сила придушення і сила агресії взаємопов'язані - чим вища здатність живого організму наносити жертві серйозні пошкодження, тим й більша сила приглушення агресії. Серед людей (якими вони є від природи імовірність задавати фізичної шкоди одне одному невелика і, отже невелика й сила приглушення агресії. Однак, відносно невеликий проміжок часу людина винайшла технології, які дають їй змогу завдавати іншим людям значної шкоди ( зброя масового знищення), але стримуюча сила, якою людина наділена як вид природи, залишилася невеликою. Прагнення лідерів тоталітарно - фашистських режимів знищувати цілі нації Лоренц пояснював саме домінування у людини здатності до насильства над стримуючими імпульсами, які приглушують агресивні дії.

К.Лоренц вважав агресію неминучою, проте бачив і способи її послаблення: загрозі вибуху агресії можна запобігти, якщо нагромаджену енергію спрямовувати у різноманітні дії. Чинниками, що блокують агресію, є також любов та дружба.

У руслі еволюційного підходу існує ще одна цікава гіпотеза агресії, яку висунув американський дослідник Андрі. Це так звана мисливська гіпотеза. Він вважає, що саме мисливські інстинкти складають основу людської агресивності

Соціобіологічний підхід. На думку соціобіологів агресія розвинулась як засіб отримати свою частку ресурсів і відтак самим забезпечити перевагу роду у природному відборі. Впродовж еволюції гени найстабільніше забезпечують адаптивну поведінку у природному середовищі, сповненому різних, у тому числі несприятливих для виживання подій. Щоб відвоювати свою частину ресурсів, сприяти виживанню тих, хто має подібні гени, тобто родичів і бути агресивним (заважати дати потомство) до тих, чиї гени відмінні від членів власного клану. Таким чином, агресивна взаємодія з конкурентами є одним із шляхів підвищення шансів на успішну репродукцію за умов обмежених ресурсів.

1.2 Теорії спонук і їх використання у науковому обґрунтуванні агресивності

Теорії спонук. Спонукою агресії є неінстинктивна мотиваційна сила, яка виникає в результаті деривації. У цьому разі прагнення завдати шкоди іншим обумовлене зовнішніми стосовно особистості причинами. Однією з впливових теорій, що належать до цього напрямку, є теорія фрустрації агресії (Дж.Долард).

Фрустрацією називають психічний стан, що виникає внаслідок реальної чи уявної перешкоди у досягненні значущої цілі.

Хоча ця теорія має немало прихильників, все ж очевидно, що фрустрація, не завжди призводить до агресії. Вона викликає агресивну поведінку тих людей, які мають звичку реагувати на фрустрацію чи інші агресивні стимули агресією. Люди, для яких звичні інші реакції, будучи фрустрованими, можуть продовжувати різні форми поведінки, а агресія - лише одна з них. Крім того, стає дедалі очевиднішим, що агресія - наслідок багатьох чинників.

Фрустрований індивід падає на підлогу і б'є ногами, кричить чи кидається з кулаками на однокласника. Але може статися, що страх покарання за подібну поведінку його стримує. Тоді для розрядки агресії фрустрований індивід може повернути свої агресивні дії проти того, кого він не боїться, наприклад, молодшого брата, собаку. Вибір жертви для агресії зумовлюється кількома чинниками - силою прагнення до агресії, силою чинників, що перешкоджають агресії та стимульної схожості потенційної жертви із фруструючим чинником. Таким чином, зміщена агресія найбільш імовірно розряджається на тих моделях, стосовно яких сила гальмуючих чинників невелика, але яких висока стимульна схожість із фрустратором. Модель, що пояснює появу зміщеної агресії, розроблена Н.Міллером. До теорії фрустрації вносили поправки і такі відомі вчені як Л.Берковіці та А.Зільман. Так Зільман стверджував, що агресія зумовлена збудженням. Збудження від кількох джерел може наскладуватись, підсилюватись, зменшуючи чи підкріплюючи емоційну реакцію. У результаті збудження прискорюється пульс, підвищується потовиділення та артеріальний тиск. Це підготовка організму до реакції «бийся чи втікай», яка в процесі еволюції виробилась як необхідна для виживання. В руслі цієї теорії було проведено ряд досліджень, які показали, що збудження від таких джерел, як фільми з сценами насильства, збуджуюча еротика, фізична активність, шум - сприяють виникненню та вияву агресивних реакцій.

Теоретики, що вбачають причини агресивних проявів швидше у зовнішніх стимулах, аніж у вродженій схильності до насильства, дають оптимістичний прогноз щодо можливостей знизити людську агресивність, однак тотальне усунення всіх джерел збудження, що йдуть із навколишнього середовища, неможливе.

2. Дитяча агресивність як предмет психологічного аналізу

2.1 Соціальні та моральні аспекти агресії

Особливої педагогічної уваги заслуговує формування особистості дітей-лідерів та запобігання у них проявів агресивності. Загалом, лідерство як особливе психологічне явище є позитивним, коли воно базується на очевидних перевагах особистості над іншими у певних видах діяльності та здатності організовувати діяльність, розв'язувати конфлікти в групі, вести за собою. Таке гармонійне лідерство виникає на ґрунті адекватно високої самооцінки, яка підтримується реальними успіхами і відповідно - визнанням оточення. Проте дуже часто лідерські домагання не мають під собою позитивного ґрунту і стають джерелом агресії. Так буває, коли на перше місце в ієрархії мотивів поведінки виходить престижність. Діти з такими лідерськими претензіями рано засвоюють, що головне в житті - бути першим, кому всі заздрять, з ким хочуть товаришувати, кого хвалять дорослі. І справді, дитина добре засвоює правила взаємин з однокласниками і педагогами, демонструє зразкову поведінку та навчання. Але ця дитина не терпить конкуренції . Тому вона напружено стежить за успіхами інших. Конкурентність - серйозна проблема формування особистості відмінників, яких часто педагог і психолог вважають таким, що не викликають занепокоєння.

Звичайно не всі прояви агресії пов'язані з порушенням самооцінки, підвищеної тривожності та конфліктними переживаннями. Агресивна поведінка іноді просто засвоюється в неблагополучних сім'ях як норма стосунків між людьми.

Є ще одна досить важка категорія дітей, агресивна поведінка яких пов'язана з недостатньою чутливістю до соціальних норм і недостатньо їх диференціацією. Часто такі діти демонструють виражені егоїстичні тенденції: їхні бажання домінують над заборонами, співчуттям до потреб інших. Ще в дошкільному віці вони, щоб заволодіти іграшкою, бувають агресивними, незважаючи на плач та протести скривдженого. В шкільному віці їх вчинки ще більше викликають занепокоєння, межуючи з небезпечними: наприклад, під час розв'язання звичайного конфлікту з однокласником дитина застосовує в бійці палицю. При цьому намагання пояснити їй, що вона могла завдати непоправної шкоди іншому, натикається на нерозуміння тяжкості провини. Дисциплінарні заходи викликають в неї озлобленість, переконаність у несправедливості навколишніх. Поглиблюється ізоляція дитини від колективу, ворожість до нього, що може призвести до формування асоціальної особистості. Іноді таку поведінку можна пояснити умовами вседозволеності в сім'ї , ставленням до неї як до «домашнього божества», коли її бажання - закон. Прийшовши до школи, дитина виявляється дезорієнтованою в системі зовсім інших стосунків, де існують правила, заборони й інтереси інших дітей. Це і може викликати напади агресії.

Водночас прояви агресії з ознаками жорстокості можуть мати під собою і біологічний грунт - хворобливі зміни в регуляторній функції центральної нервової системи. З огляду на це у дитини можуть бути неадекватні афективні реакції на такі обставини, які зазвичай могли б пройти непоміченими. Афективний спалах супроводжується агресивними діями не тільки щодо навколишніх, а й ауто агресією. Порушення вищих рівнів регуляції поведінки іноді проявляється у хворобливих потягах: жорстокості -потребі завдавати болю іншим (садистські нахили). Такий патологічний стан можна запідозрити у випадках неодноразових немотивованих проявів жорстокості без страху завдати страждання живим істотам. Іноді хворобливі потяги бувають у дітей з порушенням інтелектуального розвитку, що обмежує розуміння ними наслідків своїх вчинків. Проте часто вони не пов'язані з зниженим інтелекту.

Діти з хворобливими порушеннями поведінки своїми агресивними діями можуть бути небезпечними у колективі. Тому, коли прояви немотивованої, неадекватними обставинами, що її викликали, чи особливо жорсткої агресії повторюються, дитина потребує лікарської консультації. Необхідно наголосити, що хоча пошкодження центральної нервової системи різко підвищує роль біологічних факторів у виникненні агресивної поведінки, вплив соціального середовища залишається значним і часто вирішальним.

2.2 Види та прояви дитячої агресивності

Дитинство в психологічній науці визначають як основу в формуванні людської особистості, коли своєчасне створення належних умов, правильна організація життя виховання будуть запорукою повноцінного розвитку здорової від народження дитини. Любов до дитини, її визнання та безумовне прийняття, тобто задоволення базової людської потреби, є необхідною умовою комфортного самопочуття дитини, формування її активності та самостійності.

Психологи явище агресії визначають як поведінку людини, спрямовану на заподіяння шкоди іншій людині. Батьки та педагоги не вживають це поняття, але з самою проблемою стикаються щодня, переживаючи прикрі хвилини. Двоє хлопчиків влаштували бійку, дівчинка скаржиться на однокласницю за образливе прізвисько, яким та її називає. Все це прояви агресії, хоча й різні. Вони потребують відповідної реакції з боку дорослих, і необхідно знати, що спонукає дітей до таких дій.

Найгрубішою і неприхованою є фізична агресія - заподіяння фізичної шкоди. Найпоширеніша словесна агресія: образливі прізвиська, лайки, поширення пліток, погрози, докори і звинувачення, крик, верещання. Останнє дуже поширене серед дітей молодшого віку, а той молодших школярів, неврівноважених і таких, що звикли домагатись свого будь-якою ціною.

Іноді з різних причин прямо виразити агресивне ставлення до того, на кого воно спрямоване, буває неможливо. Тоді вдаються до непрямої агресії. Одним із проявів агресії є негативізм - намагання діяти всупереч вимогам, протидіяння авторитету. У дітей негативізм як впертість, відмова виконувати розпорядження дорослих є досить поширеним явищ .

Розрізняють агресію зовнішню, спрямовану на інших людей, і внутрішню (ауто агресія) - на самого себе, наприклад звинувачення себе в нещасті, що сталося, іноді навіть придумування собі покарання. Крайнім проявом аутоагресії є заподіяння собі фізичної шкоди: кусання, дряпання себе, що спостерігається у хворобливо неврівноважених дітей. Більшість психологів поділяють думку, що агресивність - вроджена властивість, спрямована на задоволення своїх потреб. Ця думка підтверджується очевидною агресією зовсім маленьких дітей. Справді, дитина не може задовольнити свої потреби інакше, як привернувши до себе увагу дорослого: вона кричить, коли хоче їсти чи почувається дискомфортно від мокрої пелюшки. Трохи пізніше малюки, не отримавши бажаного, виразніше демонструють своє невдоволення: сердито замахуються ручкою, а то й можуть вдарити, щипаються, кусаються, брикаються, коли їм чинять перепони. Так само агресивно вони вирішують конфлікти між собою, яких виникає безліч. При цьому проявляється рухове збудження і фізична агресія. Поступово, розвиваючись у суспільстві, дитина засвоює прийняті форми взаємин між людьми у процесі захисту своїх інтересів і самоствердження.

Власне, увесь процес виховання її розвитку дитини як особистості - це формування, з одного боку, її активності, без якої неможливі творчість і самоствердження, а з іншого - це здатність бути активною і стверджуватися не всупереч іншим людям, а разом з ними у процесі конструктивного спілкування. Все це стає можливим завдяки засвоєнню моральних норм. Психологи вважають, що п'ятилітній вік - переломний для дитини, коли вона вже може керуватись моральними нормами.

Таким чином, агресивність як прояв активності властива всім людям. Тому в широкому розумінні її не можна тлумачити як негативне явище. Позитивний бік агресивності як здатності до активності - це ініціатива до подолання труднощів, боротьба за виживання, самовдосконалення. Негативного значення агресивність набуває тоді, коли через недоліки соціальної адаптації людина конфліктує з оточенням, неадекватно засвоює і порушує моральні норми, завдаючи шкоди іншим.

Стикаючись з проявом агресії у дитини, педагог має зрозуміти, які причини за нею стоять. Від цього залежатиме вибір тактики педагогічного впливу на дитину.

За зовні подібними проявами агресії, наприклад, бійкою, можуть стояти зовсім різні мотиви. Агресія могла б бути не навмисною, спровокованою імпульсивними діями гіперактивної дитини. Відомо, що у таких дітей надмірно висока збудливість і дуже слабке гальмування. Тому їхня нестримна рухова активність може проявлятись і в задиркуватості, коли дитина, не подумавши, імпульсивно кидається в бійку. Як правило, такі діти незлостиві, не мають лихих намірів і, коли їх зупиняють як порушників дисципліни, воно ніяковіють і не можуть пояснити, чому так вчинили . Іноді дитина може навіть заперечувати вчинене («Це не я!»), чим викликає обурення дорослих, які готові звинуватити її в «безсовісності» та інших моральних гріхах.

Безумовно, за будь-яких обставин бійка неприпустима і у дитини потрвбн6го виробляти певне «табу» щодо до заподіяння іншому фізичної шкоди. Але виробити його можна тільки через упорядкування поведінки дитини в цілому. Це буде легше зробити, якщо дитина стане спільником дорослого, коли вона знає про свій недолік і намагається його долати. Боротися потрібно не з гіперактивною дитиною, а разом з нею з її недоліком. Найважливіше завдання дорослих - вберегти дитину від зневіри, коли після численних негативних оцінок іншими вона й сама вважатиме сам себе поганою і вже не намагатиметься стати кращою. Отоді вже агресивні прояви набудуть іншої, глибшої мотивації, яка свідчитиме про ускладнення стосунків дитини зі світом.

Найчастіше такі ускладнення відбуваються на ґрунті заниженої самооцінки і високої тривожності. Невпевнені, тривожні діти не вміють побудувати свої стосунки з ровесниками і дорослими: вони то проявляють надмірну запобігливість, то раптом ображаються з дріб'язкового приводу і стають агресивними, боронячи своє нібито скривджене « я». Дитина з низькою самооцінкою постійно захищається від ще тільки очікуваної кривди і фактично сама виступає ініціатором конфлікту, хоч і не усвідомлює цього, а отримавши відсіч, скаржиться. Не вірячи в добре ставлення до себе, такі діти дуже самотні, бо суб'єктивно протистоять «ворожому світові». Це небезпечно: дорослішаючи, в підлітковому віці, в пошуках розуміння й підтримки такі діти часто потрапляють у сумнівне товариство, стають на шлях асоціальної поведінки.

Психологічні дослідження показали, що діти з низькою самооцінкою виростають у сім'ях, які з різних причин не можуть забезпечити їм почуття захищеності, коли їх люблять такими, як вони є, а не завдяки певним досягненням. У таких випадках емоційна відчуженість перешкоджає дитині наслідувати моральні цінності батьків. Звідси парадоксальне на перший погляд явище: часто у доброчесних і зразкових батьків росте дитина з асоціальними, агресивними нахилами.

Розвитку агресивності у хлопчиків сприяє жорстка виховна позиція батька, дисциплінарні заходи якого бувають пов'язані з приниженням: висміюванням, позбавленням привілеїв, фізичними покараннями. Мати ж займає непослідовну, ліберальну позицію. За таких умов хлопчики вороже ставляться до батька, який для них не є зразком для наслідування. Їхня ворожість у сім'ї поширюється і на інші сфери спілкування, сприяє розвиткові недовіри і ворожості до світу в цілому.

Причиною агресивної поведінки дитини може бути і завищена самооцінка та рівень домагань, що супроводить до виникнення так званого афекту неадекватності. Завищена самооцінка - це завжди перебільшене уявлення про свої можливості і права, ідеалізація себе. Терплячи невдачі, дитина із завищеною самооцінкою «закриває очі» на їхні справжні причини і намагається знайти «винуватців» серед навколишніх людей та обставин. Так, справедливе зауваження сприймається як незаслужена кривда, адекватна оцінка - як занижена. Це зумовлює і відповідний емоційний стан: настороженість, ворожість, підозріливість. У дитини виникає почуття впевненості в несправедливому ставленні навколишніх, а у відповідь - вибух агресії, яка суб'єктивно оцінюється як захист від кривдників. Це і є афект неадекватності - своєрідна захисна реакція, що допомагає дитині відгородитися від реальності і зберегти високу самооцінку.

3. Корекція агресивної поведінки дітей та підлітків

3.1 Основні напрями корекції дитячої агресивності

Корекційну роботу з агресивними дітьми доцільно проводити в чотирьох напрямках.

1. Навчати дітей соціально прийнятих способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри - переносячи його на гумові та м'які іграшки, подушки, «скляночки для крику» тощо).

Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, невпевненими в собі дітьми, але її неможна рекомендувати для тих, хто працюють з дітьми холеричного типу активності.

Для зниження емоційної напруженості рекомендується залучати дітей до роботи з податливими матеріалами: глиною, пластиліном, тістом. Зазвичай, у такі роботі дитина відповідно демонструє накопичену енергію: ліпить або розминає, стукає по глині кулачком, відриває шматочки від виліпленої фігурки.

2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вміння володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м'язову напругу й зажими в ділянці кисті рук та обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю стискання в кишені «чарівного камінчика» чи іншого талісмана, який попередить агресивні бажання. Можна рекомендувати дитині дуже простий спосіб довести свою силу: стиснути долонями лікті і притиснути руки до грудей - поза витриманої людини (дивись додаток1).

3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови. Дуже важливо проводити спеціальну роботу, спрямовану на розвиток компетентності у спілкуванні дітей з агресивними проявами розвиваючи компетентність у спілкуванні дітей з агресивними проявами, необхідно навчити їх слухати інших, співпрацювати, говорити перед іншими, керувати та підкорятися.

4. Обговорюючи агресивні вчинки необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей, емпатійні почуття.

Для того, щоб попередити появу агресивності у дитини як рис характеру:

· Намагайтеся виключити з поля зору дитини агресивні фільми та фільми жахів

· Ніколи не «зривайте» на дитині свої негативні емоції, цим Ви провокуєте відповідну реакцію помсти

· Якщо напад люті викликаний забороною, тоді краще відмінити. Поясніть дитині, що Ви розумієте чим вона засмучена, але не дозволяйте відмінити заборону, якщо вважаєте її розумною, справедливою та необхідною

· Щоб запобігти проявам агресії з приводу заборони, домовтеся з дитиною завчасно про межі дозволеного, змістовно і зрозуміло обґрунтовуючи причини. При цьому заборона повинна бути твердою, бо вона припускає дотримання дисципліни і покарання за її порушення. Але встановлювати обмеження, що відповідають вікові, або ситуації, варто лише тоді, коли дитина робить щось, чого Ви не схвалюєте. Не знайшовши виходу на ззовні, ворожість збирається, стабілізується і стає рисою характеру. Тому необхідно допомогти дитині навчитися нейтралізувати почуття ворожості і ненависті.

· Допоможіть дитині зрозуміти, що вона сердита, через те, що не в силі висловити свої почуття болі.

· Допоможіть дитині знайти доступні для цього засоби (намалюйте лють, зліпіть її, побийте подушку, або ляльку, покричіть у порожнечу, абощо).

· Поважайте почуття та потреби дитини.

· Сприймайте вияв люті дитини як її біль, тоді Вам легше буде раціонально сприймати почуття дитини.

· Підтримуйте здорову наполегливість та зусилля в досягненні мети.

· Допоможіть дитині сконцентрувати її енергію для отримання бажаного результату.

Не слід забувати, що потреба та готовність до боротьби - це природна властивість, необхідна вжитті людини, тому не треба прагнути повністю позбавити дитину від агресії, слід лише вірно скерувати її, щоб агресивність не стала рисою характеру.

3.2 Методичне оснащення корекційних програм

Проблеми у поведінці дорослих.

Дослідження науковців свідчать, що почуття, сформовані в ранньому дитинстві, в подальшому житті переносяться на інші об'єкти та інших людей, наділяючи кожного особливим стилем спілкування та поведінкою. Якщо дитина - дошкільник розвивається відповідно до встановлених віком норм, то на її «проблемність» впливають ті моделі поведінки, які вона наслідує у найближчих та найрідніших людей. Психологічна практика засвідчує, що батьки, як правило, реагують на негативну поведінку дитини роздратуванням, образою, гнівом або відчаєм, тобто так, як і передбачає дитина, отже утворюється замкнуте коло проблем.

Необхідно зазначити, що однією з виховних помилок, поширених серед дорослих (навіть спеціалістів - педагогів), є бажання позбутися будь-яких проявів дитячої агресивності. Коли старші, ототожнюючи агресію з насиллям і патологічною поведінкою, категорично забороняють ігри і фантазії з проявами ворожості. Типово «правильною» серед дорослих вважається думка, що придушення агресивних проявів у групі дітей автоматично гарантує повне взаєморозуміння, дружелюбність та врівноваженість серед дітей. На жаль, така практика може призвести тільки до накопичення агресивності на підсвідомому рівні дитини.

Спостерігаючи за дітьми в умовах дошкільної групи, можна з упевненістю сказати, що виникнення агресивності впливають не лише чинники, опосередкованими особливостями онтогенетичного розвитку і соціалізації, а й сугубо ситуативні. Частота і вид агресивних проявів залежить від присутності дорослих, які по-різному реагують та оцінюють дитячу поведінку. Якщо у дитини поганий настрій і він виміщає його на навколишніх, то різкі окрики, погрози, а тим паче фізична розправа ніяк не поліпшать ситуацію. Стреси насправді сприяють накопиченню негативних емоцій емоцій, а розрядка може набути форми агресивних дій, тому найкращий спосіб реагування у такому разі - збереження спокою. Не тільки діти, а й дорослі в стані роздратування стукають дверима, зі злістю шпурляють свої речі. Гірше якщо при цьому страждають люди. Тому дуже важливо пояснити дитині, які форми поведінки прийнятні, а які - ні. Самим дорослим також слід дотримуватись заведених правил, інакше дитина сприйме повчання як ще одну форму диктанту над ним, ще одне підтвердження протистояння між дорослими та дітьми.

Вербальна агресія.

Вербальної агресії (вираження негативних почуттів через крики, погрози, сварки, образи, наговори) діти навчаються в дошкільному віці. Іноді від маленького симпатичного хлопчика можна почути грубі слова: «зараз як дам!», «уб'ю!» тощо. Ці погрози можуть здаватися смішними в вустах дітей трьох - шести років, але за ними стоїть реальна ненависть. Яку відчуває маленька людина, і виникає вона не з ні чого, а в результаті образи, почуття неприязні. У таких конфліктних ситуаціях діти набувають досвіду нагнітання напруженості та її розрядки через направлену зовнішньо агресію. Часто повторюючись, така форма поведінки стає звичною, коли дитина вже не може обійтись без лайки і у всьому поганому, що сталося, починає звинувачувати навколишніх, погрожуючи їм усіма можливими способами. Агресивність дитини може виражатися не тільки словами, а й відповідними інтонаціями - погрозливий тон, наприклад, така ж ознака агресивного настрою, негативного ставлення до людини, як і образливі фрази. Однак можна спостерігати, що часто діти безпричинно повторюють за іншими грубі слова, інтонації, дії.

Дорослі по-різному реагують на вербальну агресію малюків, на їхні погані слова: іноді самі ж починають кричати, сварити, обзивати дітей, тобто проявляти агресію, відповідати лайкою на лайку. Однак, «виховуючи культуру слова» таким чином, батьки можуть отримати зворотній ефект - у дитини остаточно сформується впевненість у правильності та дієвості саме подібної форми вираження себе та свого ставлення до оточення. Інші дорослі роблять вигляд, що не чують образливих фраз в розмові дитини і сподіваються, що якщо не акцентувати на цьому уваги, то погані слова та вирази швидше забудуться. У сім'ях, де практикують жорстокий батьківський контроль за дитиною, часто карають її за участь у бійках, сварять за грубі слова, вимагають неухильного шанобливого ставлення до дорослих, дитячі агресивні тенденції цілком можуть трансформуватись у ненависть до всього живого. Спочатку все починається із виривання трави, безжального затоптування квітів, понівечення і ламання гілок дерев. І якщо своєчасно не звернути уваги на ці форми поведінки хлопчиків та дівчаток, вони можуть прорости в щось більше - бажання завдавати болю та страждань тим, хто не в змозі постояти за себе сам. Насамперед до таких належать тварини. Жорстоке поводження дитини з «братами нашими меншими» найчастіше є своєрідною формою замішення інших видів агресії.

Фізичні покарання.

У психологічній практиці, аналізуючи випадки дитячої «проблемності», «агресивності», «впертості», важко пригадати хоча б одну родину, яка, вирішуючи проблеми виховання, не застосувала б фізичних покарань. Тут не йдеться про жорстоке поводження та фізичні тортури, але горезвісний куток та плескач по сідницях - явища, достатньо широко поширені. Мами, тати , бабусі, дідусі використовують їх як дисциплінуючі методи, засоби примушення дитини робити те, що «належить». Наслідуючи дорослих, діти також звертаються до насилля як до способу досягнення власної мети. Та тільки тепер їх застосовують до молодших та слабших і, якщо дівчинка або хлопчик впевнюються в дієвості таки прийомів, то починають використовувати їх дедалі частіше. Дорослим необхідно пам'ятати, що найбільшою повагою користуються ті батьки, стосунки з якими діти оцінюють як дружні, рівноправні. Виховання, яке базується на покаранні, не може вважатися справедливим. Щоб встановити порядок та підтримувати доцільну дисципліну, зовсім не обов'язково карати, адже є інші ефективні методи впливу. Слід пам'ятати, що фізичні методи покарання принижують дитину, травмують її психіку, негативно впливають на самооцінку та провокують бажання помститися. Страх, біль, які пригнічують дитину емоційно, заважають зрозуміти власну поведінку та зробити правильні висновки на майбутнє. Дитина стає лякливою, захищає себе, намагаючись уникнути покарання, починає брехати.

Вчимося розмовляти з дитиною.

У ситуації конфлікту батькам надзвичайно важливо слідкувати за своїми словами, адже вони можуть серйозно нашкодити дитині. Необхідно уникати висловлювань, які прогнозовано викличуть у дитини почуття неприйняття: образ («ти мене ганьбиш!»), лайки («дурень!»), пророцтва («ти ніколи нічого не досягнеш!»), погроз («поки не вибачишся, до телевізора не підійдеш!»), обвинувачень («ти ніколи мене не слухаєш, тому все робиш не правильно»), демонстрування влади («замовкни негайно та не сперечайся зі старшими!»)… Розмовляючи з дитиною, намагайтесь використовувати слова, які виражатимуть вашу віру в її сили та спроможність самостійно приймати адекватні рішення. Якщо ви хочете погодитись з дитиною, не обмежуйтесь простим «так», є інші варіанти відповідей: «якщо хочеш», «якщо тобі так хочеться», «як захочеш так і буде», «щоб ти зараз не вирішив, я згоден». Такі прості психологічні прийоми зменшать емоційну напруженість, а дорослі продемонструють партнерську довіру та впевненість у своїй дитині як у самостійній особі.

Сформуємо деякі принципи спілкування з агресивними дітьми:

- пам'ятайте , що заборона і підвищення голосу - найбільш неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши її, ви можете сподіватись, що агресивність вашої дитини буде подолана;

- дайте дитині вихлюпнути свою агресію, змістіть її на інший об'єкти;

- демонструйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не пускайте при ній спалахи гніву або негативні висловлювання про своїх друзів, колег, складаючи плани помсти;

- хай дитина відчуває кожної миті, що ви любите, цінуєте й приймаєте її. Не соромтесь зайвий раз приголубити або пожаліти.

Якщо необхідно діяти терміново.

Для термінового конструктивного впливу в конфліктних ситуаціях для дорослих рекомендуються такі правила взаємодії з дитиною.

1. Спокійне ставлення у разі незначної агресії:

- повністю ігнорувати агресивні реакції дитини;

- виразити своє розуміння дитячих почуттів;

- Запропонувати дитині щось зробити, попрости про допомогу, переключити її увагу на інше.

позитивно пояснити поведінку («ти сердитий, тому що втомився…»).

2. Дитина відреагує свій гнів у дозволених межах і заспокоюється. Доречно після цього проаналізувати її поведінку разом. Для зниження дитячої агресивності необхідно встановити зворотній зв'язок, використовуючи такі прийоми:

- визнання факту агресії («ти поводишся агресивно»);

- розкрити мотив агресивної поведінки («ти демонструєш силу»);

- називання особистого почуття, обумовленою негативною поведінкою дитини (« я хвилююся, коли ти б'єш…»);

- нагадування правил (« ми ж з тобою ж домовились…»).

3. Контроль за своїми негативними емоціями (роздратуванням, гнівом, злістю, страхом), які виникають у разі взаємодії з агресивними дітьми. Нагадаємо ще раз помилкові дії дорослих, які посилюють емоційну напруженість:

- демонстрування влади;

- агресивні пози і жести: розмова «крізь зуби», перехрещені руки, стиснені щелепи;

- негативна оцінка особистості, її родичів та друзів;

- використання фізичної сили;

- втягування в конфлікт сторонніх людей;

- порівняння дитини з її ровесниками не на її користь;

- накази, вимоги, тиск, висміювання та передражнювання.

Деякі з цих дій, що можуть призупини конфліктну ситуацію тимчасово, не вирішують проблеми, але мають серйозний негативний вплив на становлення дитячої особистості.

«Додаткові джерела» дитячої агресивності.

Продовжуючи тему дитячого сприйняття агресивності, необхідно згадати масове розповсюдження відео- і ТВ-програм із сюжетами жахів та насилля, глядачами яких часто стають дошкільники. Переживання, які виникають навіть при пасивному спостеріганні насильства та агресії на екрані і в реальному житті, тільки посилюють збудження агресивних тенденцій, а не викликають ефекту катарсису. Ця думка ґрунтується на тому, що особливо діти мають високу здатність до наслідування. Чисельні спостереження спеціалістів стверджують, що глядачі з високим рівнем агресивності більше цікавляться відео насильствами, а мало агресивні поверхово переглядають такі фільми, не зосереджуючись на сценах насильства у відповідь.

Крім того, діти, яких часто карають у сім'ї, взагалі більше дивляться телепередачі й улюбленими називають ті програми, у яких переважать стрілянина, погоні, бійки, кров, монстри, вампіри, а улюбленими героями обирають телеперсонажів, у яких основні риси в поведінці-ворожість і агресивність.

Агресивний досвіт засвоюється дитиною та урізноманітнюється через безпосередню участь у ситуаціях прояву агресії та пасивне спостереження за нею. У роботі з цією категорією дітей тактику психолого-педагогічного впливу потрібно вибудовувати залежно від походження агресивної поведінки. В одному випадку необхідно ігнорувати агресивну тенденцію і зовсім не фіксувати на ні уваги; у другому-включаючи агресивні дії в контекст гри, надаючи їм соціально прийнятного змісту; у третьому-не сприймати агресії та встановити заборону на подібні дії; в четвертому-активно включатися в ігрові ситуації до «розтягування» та розгортання агресивних дій і досягати емоційно позитивного вирішення.

Дорослим важливо у будь якій справі знайти для дитини особистісно значущу мету і спрямувати зусилля на підвищення самооцінки та зміцнення впевненості в собі. Будуючи стосунки на основі переконання, доброзичливого тону спілкування, надаючи можливості малюку реалізувати організаторські здібності та енергетичний потенціал, необхідно спокійно і твердо стояти на своїх виховних позиціях. Оскільки дитяча агресивність часто пов'язана з непередбачуваними емоційними реакціями і руйнівними наслідками, засвоєння адекватних соціально прийнятих способів попередження агресії стає першочерговою необхідністю.

У практиці повсякденного спілкування з дитиною спостережливий дорослий може передбачити розвиток агресивних подій, помітивши передвісники дитячого гніву. У когось із них стискаються кулачки, хтось прикушує нижню губу, інший червоніє або дуже напружує ноги. Помітивши подібні зміни у стадії зародження гніву, дорослим легко переключити дитячу увагу на інший вид діяльності або предмет. Уже на другій стадії спалаху гніву втіха чи покарання корисними не будуть. Після розгортання агресивної реакції дитина не в змозі почути та адекватно сприйняти настанови або зауваження дорослих. Тільки після згасання гніву (третя стадія) необхідно в спокійній атмосфері проаналізувати ситуацію, вияснивши причини такої реакції і можливості самої дитини щодо попередження конфлікту.

Прояви агресії в підлітків.

Сьогодні найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли відбувається перехід до нового щабля розвитку особистості. У цей період часто можна помітити нічим не вмотивовані реакції підлітків на, здавалося б, незначні, але справедливі зауваження тих, хто їх оточує. Так, наприклад, на спокійне прохання вчительки підняти з підлоги папірці, які дівчинка розкидала біля парти, та раптом починає грубити, шпурляти на підлогу зошити, а потім вибігає з класу. Або на зауваження батька про те, що математичну задачу можна було б розв'язати набагато коротшим способом, син червоніє, починає хвилюватися, а потім кричить: "Вас просто вчили по-іншому, а тепер тільки так треба робити!"

Серед причин агресивності підлітків можна виділити як соціальні, що зумовлені соціальною напруженістю, психологічною неврівноваженістю всього суспільства, так і психологічні, що пов'язані з віковими психологічними особливостями підлітка, характером міжособистісних взаємовідносин.

Криза соціальної системи, зростання екологічної та економічної нестабільності, зміни у політичній ситуації - все це відбилося на свідомості, почуттях та поведінці дітей, підлітків, молоді. Поляризація доходів, вільна торгівля призвели молоде покоління до користолюбства, хабарництва, шахрайства, рекету. У суспільстві, де висміюються ентузіазм та благородні прориви, здійснюються акти вандалізму в ставленні до пам'ятних культур, а дорослі час від часу демонструють приклади непокори, стає все важче виховувати підростаюче покоління.

Психологи відзначають, що загалом у дітей зросла асоціальна спрямованість, вони стали більш агресивними, вразливими, швидко виходячи із стану рівноваги. Значно зросла кількість психічних захворювань, безпосередньо пов'язаних із соціальними умовами. В окремих дітей розвиваються хибні якості: жорстокість, брехливість, лють; у значної частини підлітків порушуються ціннісні орієнтації. Можна сказати, діти відтворюють у своєму характері всі ненормальності сучасності суспільства.

Крім згаданих вище соціальних причин агресивної поведінки підлітків, слід сказати на деякі найбільш загальні психологічні причина агресивності дітей підліткового віку. Насамперед, до вікових психологічних особливостей. Що притаманні підліткам, належать акцентуації, що загострюються в цей період. Зупинимось зараз лише на деяких типах особистості акцентуйованих підлітків, які найбільш схильні до агресивності.

Так, для групи школярів, які належать так званого демонстративного типу особистості, характерними є потреба уваги до своєї особи. Захоплення соєю персоною (що часто реалізується через негатив). У крайньому разі вони віддають перевагу навіть обуренню або ненависті до себе з боку тих, хто їх оточує, аби тільки не було байдужості. Якщо у навчанні демонстративному підлітку за тих чи інших обставин не вдається виділитись, тоді він обирає інший засіб привернення уваги до себе: бравада, хуліганські вчинки, агресивна поведінка тощо.

У підлітків-гіпертимів тривале перебування в доброму настрої часто затьмарюється спалахами агресії у відповідь на протидію тих, хто їх оточує. І чим більш є прагнення останніх круто пригнітити бажання та наміри підлітка, підкорити його своїй волі тим більшу силу матимуть ці агресивні спалахи.

Найбільш схильними до агресії є підлітки збудливого (епілептоїдного) типу. Головною їхньою рисою є схильність (знижений настрій з дратівливістю, розлюченість, похмурість), наслідком якої можуть афективні розряди. При безперешкодному розвитку ефекту можна спостерігати нестримну лють - погрози, цинічну лайку, жорстокі побої, байдужість до слабості та безпорадності супротивнику і нездатність врахувати силу що перевищує. Таким чином, загострення згаданих типів підліткових акцентуацій може стати причиною формування та закріплення агресивних тенденцій поведінки школярів.

Крім акцентуацій, слід також відзначити зумовлене віком прагнення до підвищення фізичної активності у підлітків, яка може проявлятись в забіякуватості, псуванні майна, руйнувальних діях та інших формах агресивних поведінки, що засуджується суспільством. Часто причиною прояву агресії у підлітків є характерні для даного віку залицяння. В одних випадках агресивність може проявлятися з метою привернути до себе увагу, підкреслити свою фізичну або розумову перевагу; в інших - через невміння адекватно проявити свої почуття; ще - через недостатню усвідомленість своїх почуттів. Нерідко формуванню та посиленню агресивності сприяє потреба у самоствердженні. Якщо ця потреба превалює, то найбільш енергійні підлітки набувають підкреслено агресивного вигляду і прагнуть домінування. Боротьба за лідерство, в свою чергу, базується на жорсткому підкоренні одному та примушення інших. Лідер, як правило, утримує статус за допомогою насильства. Залежно від можливості задовольнити потреби у самоствердженні, самовизначенні, самореалізації, самооцінці підлітків можна умовно поділити на три групи. Перша має такі можливості, у другої вони обмеженні, у третіх цих можливостей зовсім немає. Відбувається первинне розшарування середовища підлітків, розподіл на «хороших» та «поганих», «слухняних» та «порушників», «здібних» та «нездібних». При цьому «нездібні», «погані», «порушники», отримавши таке соціальне клеймо, намагаються його виправдати, для чого використовують прояви непокори та агресії.

Дитина підліткового віку прагне уваги, розуміння, довіри дорослих. Вона намагається грати певну соціальну роль не лише серед однолітків, а й серед дорослих, тобто проявляє соціальну активність. Але іноді дорослі стримують цю активність через те, що в їхньому середовищі утвердилась позиція, що підліток - це насамперед дитина і тому має слухатись. Внаслідок цього між дорослими та підлітками зростає психологічний бар'єр, який намагаються подолати більшою кількістю підлітків, застосовуючи агресивні форми поведінки.

Дослідження показують, що у, «важких», агресивних підлітків, як правило, спостерігається значна диспропорція розвитку первинних та вторинних потреб, відсутність глибоких, стійких інтересів (навчальних, трудових), переконань, негативне ставлення різних видів суспільно-корисної діяльності, неувага оточуючих, тобто поступово відбувається процес деформації соціально психологічної спрямованості особистості підлітка, яка являє собою систему відносин особистості до навколишньої дійсності. У таких підлітків також часто відзначається низький рівень інтелектуальних здібностей, неуважність, слабка пам'ять, вони або занадто повільні, або, навпаки дуже імпульсивні. Дитина з низьким рівнем розвитку пізнавальних процесів (пам'ять, уваги, мислення, уявлення, сприйняття) не може досягти позитивних успіхів у начальній діяльності, яка є домінуючою у шкільному віці, та відчуває себе неповноцінною, тобто дискомфортно в групі більш успішно встигаючих однолітків. Іноді звинувачує в своїх невдачах учителів, озлоблюється проти них. Порушення розвитку емоційно - вольової сфери підлітків також відбивається на їхніх відносинах з однолітками, вчителями, батьками. Все це призводить до пошуку нових друзів, нових видів діяльності за межами школи.

Підлітки, які не знаходять взаємопорозуміння з найближчими їм людьми - у сім'ї, дуже часто набувають агресивних форм поведінки. Стиль життя в таких сім'ях з постійним проявом неповаги один до одного, брутальністю, сварками, неувагою, неорганізованістю побуту залишає незадоволеними основні потреби дитини. До цього додаються зразки асоціальної, а то й антисоціальної поведінки дорослих.

Ще однією з причин агресивної поведінки підлітків може бути також намагання пристосуватися до сучасної реальності за допомогою девіантних форм поведінки. Деякі підлітки використовують агресивні дії, щоб продемонструвати свою «сучасність», так звану «крутизну», вміння протистояти життєвим труднощам і проблемам. Нажаль, у багатьох сучасних підлітків існує досить неадекватне уявлення про мужність, яку воно знерідка ототожнюють з грубощами, жорстокістю, агресивністю. Більш того, такі форми поведінки також провокуються різними засобами масової інформації, референтними групами однолітків (де забіякуватість, агресивність часто сприймається, як доказ мужності) та деформацією сім'ї, яка найчастіше на тільки не створює в підлітків почуття психологічної захищеності, а й сприяє розвитку брутальності, демонстративної непокори.

Інші підлітки використовують, так би мовити, «агресивний щит», себто напускну агресивність з метою відгородитися від реальної дійсності з її проблемами, позбавитись небажаного спілкування тощо. Намагаючись відгородити себе від реального світу, вони відштовхують однолітків або дорослих агресивною поведінкою. Деякі з таких підлітків, замкнувшись у собі, відокремлюють себе від оточуючих величезною стіною недовіри та страху. Якщо педагоги чи батьки не звернуть своєчасно на це уваги, ніким і нічим не захищена маленька людина може зламатися.