Заняття в дитячих аматорських хореографічних колективах як засіб подолання кризи підліткового віку

«М'який» напрям диспозиційної теорії особистості стверджує, що особові особливості, безумовно, залежать від біологічних властивостей людського організму, проте від яких саме і наскільки - не входить в коло їх дослідницьких завдань.

Формально-динамічний напрям представлений в основному роботами вітчизняних психологів Б.М.Тєплова і В.Д.Небиліцина. Основною відмітною особливістю даного напряму є твердження, що в особі людини існують два рівні, два різні аспекти особових властивостей - формально-динамічний і змістовний. Змістовні властивості особи близькі до поняття пропріума. Вони є продуктом виховання, навчання, діяльності і охоплюють не лише знання, уміння, навички, але і все багатство внутрішнього світу людини: інтелект, характер, сенси, установки, цілі і т. ін.

Таким чином, в рамках диспозиційного підходу, особистість - це складна система формально-динамічних властивостей (темпераменту), меж і соціально-обумовлених властивостей пропріума. Структура особистості - це організована ієрархія окремих біологічно детермінованих властивостей, що входять в певні співвідношення і створюють певні типи темпераменту, а також сукупність змістовних властивостей, складових пропріум людини.

Якщо узагальнити визначення поняття «особистість», що існують в рамках різних психологічних теорій і шкіл (К. Юнг, Г. Олпорт, Е. Кречмер, К. Льовін, Ж. Нюттек, Дж. Гилфорд, Г. Айзенк, А. Маслоу і інших), то можна сказати, що особистість традиційно розуміється як синтез всіх характеристик індивіда в унікальну структуру, яка визначається і змінюється в результаті адаптації до мінливого середовища і значною мірою формується реакціями тих, що оточують, на поведінку даного індивіда.

Отже, можна сказати, що особистість людини - це соціальна за своєю природою, відносно стійка і прижиттєво виникаюча психологічна освіта, що є системою мотиваційних стосунків, що опосередковують взаємодії суб'єкта і об'єкта.

Таке визначення особи сповна відповідає її розумінню зокрема у вітчизняній психології (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, А.Н. Леонтьєв, Л.І. Божович).

По-перше, особистість є атрибутивною характеристикою кожного людського суб'єкта, але не самим цим суб'єктом.

По-друге, особистість є такою психологічною характеристикою суб'єкта, яка регулює його стосунки з об'єктивною дійсністю. Таким чином, особистість - це система мотиваційних стосунків, яку має суб'єкт.

Важливий фактор розвитку особистості підлітка - його особиста велика соціальна активність, направлена на засвоєння відповідних зразків і цінностей, на побудування задовільнюючих відносин із дорослими і товаришами, зрештою, на самого себе. Передова наукова думка вважає, що на формування особистості впливають: спадкові дані, соціальне середовище, виховання і самовиховання. Проблема біологічного фактора в розвитку підлітка обумовлена тим, що саме в цьому віці відбуваються кардинальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості. У цей період завершується дитинство, починається перехід до дорослості. Відбувається якісна перебудова особистості, змінюються стосунки з дорослими, підліток засвоює нові суспільні норми поведінки. Спілкування знову, як і в немовлят, стає провідною діяльністю, замінюючи в цьому плані навчальну діяльність. Основним чинником становлення особистості є спілкування.

1.2 Загальна характеристика психофізіологічного розвитку дітей підліткового віку

Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще не відповідає об'єктивному статусу підлітка в житті, але її поява означає, що підліток суб'єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.

Виникнення потреби у пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе - характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.

Соціально-регулююча функція роздумів про себе виявляється в тому, що підліток спочатку звертає увагу на свої недоліки та має потребу в їх подоланні, а вже згодом - на особливості особистості в цілому, свої можливості та переваги.

Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе - його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння надає підліткові знань про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки.

Уявлення про інших людей та самого себе не завжди реалістичні. У багатьох підлітків самооцінювання деяких якостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це може привести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей: з'являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді агресивність і завжди - надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. На перші невдачі підліток, як правило, реагує афективно, а хронічні невдачі підвищують невпевненість у собі. У деяких підлітків знижується рівень домагань, а у деяких з'являється бажання обов'язково подолати труднощі, довести можливість цього собі та усім.

Особливість підлітка - турбота про власну самостійність. З віком сфера претензій на самостійність інтенсивно розширюється. Вони охоплюють не лише конкретні дії та вчинки, а й деякі вибори, рішення, думки. Джерело суперечок підлітків - не лише реальні незгоди, а й прагнення відстояти свою думку. У підлітковому віці починається формування власної позиції з деяких проблем, наприклад, морально-етичних.

Молодші підлітки часто не вміють керувати своєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними афективними реакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а за потреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення до власного зросту, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати себе до розвитку згідно з певними зразками та конкретно значущими завданнями і намірами, які пов'язані з потребами сьогодення та майбутнього.

В цей період підліток має не одну назву, придуманою для нього дорослими: «перехідний», «критичний», «переломний», «важкий». Вони повною мірою відображають складність і значущість процесів розвитку, які відбуваються у цьому віковому періоді. Вік підлітка особливий - відбувається перехід від дитинства до дорослості. За віковою періодизацією - це вік від 11-12 до 14-15 років.

У підлітковому віці розвиток йде у швидкому темпі і по всьому фронту. За короткий час діти дорослішають фізично, морально, розумово, соціально.

Впродовж останніх вісімдесяти років ведеться теоретична суперечка щодо ролі біологічних і соціальних факторів у виникненні явищ критичного розвитку у підлітковому віці.

Основоположники біогенетичного універсалізму (Стенлі Холл та Зігмунд Фройд) розглядали кризу підліткового віку як неминуче явище, зумовлене біологічними факторами, зокрема статевим дозріванням організму. Фрейдисти наголошують, що в цей час досягають зрілості репродуктивні органи, з'являються вторинні статеві ознаки.

Якщо попередні стадії психосексуального розвитку були пов'язані з власним тілесним Я (відповідали тим чи іншим ерогенним зонам), то з підліткового віку нарцисизм дитини зникає, поступаючись спрямованості сексуальних інтересів щодо інших людей. Вони, як об'єкти сексуального задоволення, сприяють розвитку чуттєвості, потягів, потреб, інтересів дорослої людини, тобто «вторинної сексуальності». За З.Фройдом, усі люди у ранньому підлітковому віці проходять через «гомосексуальний період», коли спалах сексуальної енергії підлітка спрямований на людину своєї статі (однолітка чи старшого). Він надає перевагу спілкуванню з ровесниками своєї статі і лише поступово об'єктом енергії лібідо стає особа протилежної статі.

Потрібно наголосити, що психоаналіз практично нівелює вплив соціального оточення, особливо навчання особистості не тільки в дитячі роки, але й у підліткові, юнацькі або зрілі. Тому учні та соратники вченого прагнули вдосконалити психоаналітичну теорію за рахунок розширення ролі соціальних факторів.

Теоретик психоаналізу, представник такого його напряму, як «его аналіз», Е. Еріксон, поділяючи погляди фрейдизму на джерела психічного розвитку, вчений значну увагу приділяв соціуму, що ставить перед особистісним Я розвиваючі завдання, розширює спектр його дії. Не випадково основні стадії розвитку особистості Е. Еріксон, на відміну від З. Фройда, назвав «психосоціальними», а саме особистісне зростання вбачав у переході від однієї стадії до іншої. Вчений зазначав, що на кожній стадії психосоціального розвитку відбувається криза, яку індивідові потрібно переборювати.

За теорією розвитку особистості Еріксона, у якій виокремлюється 8 стадій психосоціального розвитку, підлітковому віку відповідає 5 стадія розвитку особистості. Це вік, коли завершується дитинство, інтенсивно формується ідентичність, базуючись на запереченні та бунті. Вчений називає цей вік віком фізичної зрілості і соціальної незрілості. Дитина значно раніше стає дорослою у фізичному плані, ніж здатною брати на себе соціальні ролі дорослих. Для цього віку характерна емоційна неврівноваженість. Підліток, який щойно переступив вік дитинства, ще не має надійної опори. У стресових ситуаціях він часто повертається до надійної ролі дитини, яка залежна від батьків. Та йому соромно цієї залежності. Намагаючись ствердити свою незалежність, підліток стає непоступливим, різким і, навіть, грубим у стосунках з батьками.

У цей час на долю батьків та вчителів лягає велике психологічне навантаження, вони мають навчитися розумно реагувати на зміни у взаєминах з підлітком, щоб, з одного боку, надати йому незалежність, до якої він прагне, а з іншого - не втратити реального контролю над його поведінкою, втримуючи її у розумних межах.

Проблема кризи підліткового віку є складною, тому, розкриваючи її, потрібно виходити із єдності біологічних змін, що настають в організмі підлітка, і змін у соціальних умовах його життя, його взаємин з його ровесниками та дорослими.

Важливими видаються положення Г. Костюка, що розкривають розвиток людини як біологічної і соціальної системи. Вчений зазначає, що становлення особистості - обумовлений і разом з тим саморозвиваючий процес.

Біологічні фактори.

Зміни, що відбуваються в організмі дитини у перехідний період від дитинства до підліткового віку, зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання відзначається на розвитку і функціях всього організму.

Усе починається зі змін в ендокринній системі. Посилюється діяльність гіпофізу, а його гормони стимулюють ріст тканин і функціонування залоз внутрішньої секреції (статевої, щитовидної залози та ін.), що спричиняє фізичний і фізіологічний розвиток.

Відбувається стрибок у зрості. Ріст в довжину, збільшення маси тіла і об'єму грудної клітки змінюють пропорції тіла і наближають його до характерного для дорослих. Зростає м'язова сила і фізичні можливості підлітків, але вони швидко виснажуються і втомлюються. Втрачається гармонія в рухах, оскільки перебудовується моторний апарат. Втрачається вміння володіти своїм тілом.

У підлітковому віці спостерігається невідповідність у розвитку серця, судинної системи (артерій) і маси тіла. Якщо мускулатура серця і його об'єм збільшуються вдвічі, то діаметр судин залишається вузьким. Тому серце через порівняно ще вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Тому можливі функціональні порушення у діяльності серцево-судинної системи (серцебиття, підвищення кров'яного тиску, головні болі, запаморочення, швидка втома, задишка, блідість, посиніння губ).

Із розвитком, вага головного мозку підлітка наближується до ваги мозку дорослої людини. Далі розвиваються лобні ділянки мозку, частково скроневі та тім'яні, кора головного мозку вдосконалюється на внутрішньоклітинному рівні. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється у розумовій активності підлітка.

Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально пов'язані між собою, підлітковий вік характеризується, з одного боку, бурним підйомом енергії, а з іншого - підвищеною чутливістю до патогенних впливів. З цих причин розумова і фізична перевтома, тривале нервове напруження, сильні негативні емоційні переживання (страх, гнів, образа) можуть бути причинами ендокринних порушень (тимчасовим припиненням менструального циклу у дівчаток) і функціональних розладів нервової системи. Вони виявляються у підвищеній роздратованості, збудливості, нестійкості, слабкості гальмівних механізмів, втомлюваності, розсіяності, у розладах сну.

У дитинстві існує баланс у діяльності ендокринної та нервової системи. У підлітковому віці цей баланс втрачений, а новий тільки почав встановлюватися. Ця перебудова відображається на загальній неврівноваженості, дратівливості, руховій активності, періодичній апатії, в'ялості. У вищій нервовій діяльності підлітка спостерігаються суперечності. В одних випадках учні цього віку поводять себе цілком розсудливо, виважено, а в інших, на ті самі стимули вони реагують неадекватно, надмірно емоційно.

Статеве дозрівання та зрушення у фізичному розвитку справляють немаловажне значення у появі нових психологічних утворень. По-перше, виникає відчуття власної дорослості. По-друге, стимулюється розвиток інтересу до іншої статі, з'являються нові відчуття, переживання, перші романтичні почуття.

Біологічні фактори - початок статевого дозрівання, а також пов'язані з ним бурхливий розвиток і перебудова всіх органів, тканин і систем організму я визначаю як умови, що є необхідними, але не достатніми для повноцінного психічного розвитку, а тільки які впливають на особливості його протікання у дітей підліткового віку.

Соціальні фактори.

Психологи прийшли до висновку, що істотні особливості підлітка залежать від соціальних факторів.

Особливий внесок був зроблений антропологами Маргарет Мід та Бенедикт, які вивчали примітивні цивілізації. Мід вивчала підлітків острову Самоа, що дозволило їй розвіяти думку щодо неминучості кризи і конфліктів у підлітковому віці і доказати їх соціальну, а не біологічну зумовленість. Мід показала безконфліктність, гармонійність переходу від дитинства до дорослості у дівчаток підлітків. Антропологи доводять, що підлітковий вік може мати різну тривалість (всього кілька місяців), що не обов'язковим є існування Едіпового комплексу у хлопчиків.

Доведено, що конкретними соціальними умовами життя дитини визначається:

1. тривалість підліткового віку;

2. наявність чи відсутність криз, конфліктів, труднощів;

3. характер переходу від дитинства до дорослості.

Особливості прояву і протікання підліткового віку визначаються конкретними соціальними умовами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих.

Важливим фактором розвитку особистості підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних соціальних взірців і цінностей, на побудову взаємин із дорослими та ровесниками, на самого себе (проектування своєї особистості і свого майбутнього).

Характеристика учбової діяльності підлітка.

У підлітковому віці учіння залишається провідним видом діяльності, проте воно зазнає значних змін, відбувається подальша його перебудова, що характеризується зростанням його самостійності. Учбова діяльність підлітка характеризується вибірковою готовністю, підвищеною сприйнятливістю до навчання. Великим досягненням підлітка є його готовність до усіх видів учбової діяльності, які роблять його дорослим у власних очах. Та проблема полягає у тому, що цю свою готовність він ще не вміє реалізувати, оскільки не оволодів способами виконання нових форм учбової діяльності.

На початку навчання в 5 класі в учнів спостерігається другий спад успішності, пов'язаний з переходом на предметну систему навчання. Підлітку важко адаптуватися до вимог кожного вчителя-предметника. А.М. Леонтьєв вказував, що нерідко у підлітків знижується і загальний інтерес до школи, відбувається «внутрішній відхід від школи». Основна причина такого відходу полягає у не сформованості учбової діяльності, що не дає можливості задовольнити актуальну потребу віку - потребу у самоствердженні.

Сформованою називається така учбова діяльність, коли учні, які спонукаються прямими мотивами самого учіння, можуть самостійно визначати учбові задачі, вибирати раціональні прийоми та способи їх розв'язування, контролювати та оцінювати свою роботу.

Багатша і складніша змістова, предметна сторона знань вимагає від учнів і досконаліших способів їх набування. Зазнає якісних змін мотивація учіння підлітків. Структура мотивів учіння у підлітків ускладнюється, у них поєднуються широкі соціальні мотиви (усвідомлення обов'язку, прагнення зберегти почесне місце у сім'ї, класі, усвідомлення ролі знань у підготовці до майбутньої трудової діяльності) із власне пізнавальними особистими мотивами (прагнення пізнати щось невідоме, уникнути покарання за невиконання домашніх завдань).

Причини послаблення інтересу до навчання:

1. нестійкість чи недостатність сформованості позитивного ставлення до учбової діяльності;

2. при загалом свідомому і відповідальному ставленні до навчання верх беруть захоплення чимось стороннім (читання пригодницької літератури, футболом, лижами, ковзанами, комп'ютером), що призводить до нехтування обов'язку щоденно готувати уроки;

3. послаблення інтересу як реакція на невдачі у навчанні. Реально гостро переживаючи ці невдачі, підліток маскує свої переживання, робить вигляд, ніби оцінки не мають для нього істотного значення;

4. неприученість до трудових зусиль, неготовність і неспроможність без допомоги батьків (як це було раніше у початкових класах) справлятись із навчальними завданнями;

5. несистематичність виконання навчальних завдань, праця ривками, що зумовлює бажання вдаватись до різних легких нечесних способів (шпаргалок, списування у товаришів);

6. вади деяких аналізаторів (слабкість зору, слуху). Учень соромиться признаватися у цьому своїм одноліткам, не переборює труднощів і втрачає інтерес до навчання;

7. негативні оцінні судження учителів, прояви з їх боку нетактовності, несправедливе оцінювання знань учнів, необ'єктивне применшування успіхів чи переоцінювання.

Формування мотивів учіння безпосередньо пов'язані із задоволенням домінуючих потреб віку, зокрема пізнавальної потреби. При умові її задоволення у підлітка формуються стійкі пізнавальні інтереси, які визначають його позитивне ставлення до навчальних предметів. Незадоволення пізнавальної потреби породжує у підлітка не лише байдужість, апатію, але й негативне ставлення до нецікавих предметів.

Усвідомлення підлітком життєвої значущості знань є важливим мотивом їх учбової діяльності. Для підлітка дуже важливо усвідомити, осмислити значення знань для розвитку їх особистості. Позитивним є те, що знову зростає престиж знань. Пізнавальні і соціальні мотиви учіння підлітків розвиваються в єдності.

У підлітковому віці розширюється зміст поняття «учіння», що зумовлено самостійним набуттям знань, які виходять за межі навчальної програми. Учіння набуває особистісного смислу і перетворюється у самоосвіту.

Розвиток пізнавальних процесів у підлітка.

У підлітковому віці важливим психічним новоутворенням є розвиток довільності психічних процесів, що зумовлено вищими вимогами до них з боку навчальної діяльності.

Розвиток уваги.

У 12-15 років в учнів спостерігається зростання обсягу уваги, її концентрації і стійкості. Проте при одноманітних видах роботи старшим підліткам характерні відвертання і зниження уваги. Саме цікавість роботи є важливою умовою тривалості уваги підлітка. Проте підліток уже може змусити себе бути уважним, виконуючи навіть нецікаві для нього завдання.

Помітний прогрес у зосередженні уваги на об'єктах, даних мислено, в мовній формі, не підкріплених різними засобами унаочнення.

Для підлітків характерним є прагнення виховувати у собі здатність бути уважним. У них зростають елементи самоконтролю і саморегуляції, увага стає більш контрольованою.

Підліток може регулювати і зовнішній вираз уваги, вдавати із себе уважного, зосередженого на роботі, в той час як думки його зайняті якимсь іншим уявним об'єктом. Підліток виявляє більше уваги до інших людей, їх дій, поведінки. Зростаюча довільність уваги підлітка є проявом його вольової активності.

Відчуття і сприймання.

Відчуття та сприймання у підлітковому віці розвиваються та функціонують в єдності. Вони перетворюються на цілеспрямовані сенсорні перцептивні дії.

Удосконалюється чутливість аналізаторів, що позначається на повноті та детальності сприймання. Що тоншими стають відчуття, то змістовнішим сприймання.

Удосконалюються зорові і слухові диференціювання, гострота зору і слуху їх зростає від 12 до 15 років і переважає відповідні показники дорослих. Прогресує розрізнення відтінків кольорів, здатність розрізняти висоту тонів.

Підлітки досконаліше пізнають просторові відношення в природі, практично оволодіваючи ними в процесі вимірювання, розмітки деталей. Вони точніше визначають віддалі між предметами завдяки розумінню їх перспективного зменшення. Вони уже здатні до складнішого аналізу та синтезу сприйманих предметів і явищ дійсності (не обмежуються їх зовнішніми ознаками, а вникають у внутрішню суть).

Довільність сприймання також виявляється у його планомірності і послідовності. Сприймання більше набуває активного характеру, воно стає спостереженням з усіма його характерними особливостями. Сприймання все більше пронизується розумовими операціями зіставлення, порівняння, узагальнення, класифікації.

Проте саморегуляція сприймання у підлітка ще буває недосконалою, оскільки він нерідко обмежується сприйманням якоїсь однієї сторони об'єкта, що спотворює сприймання, або ж поверховим аналізом об'єкта, відбиваючи те, що є найбільш яскравим, цікавим, вражаючим, але не істотним. Недоліки сприймання зумовлені тим, що підліток не завжди вміє належно організувати своє сприймання, іноді захоплено слухає, вдивляється, але не знає, що саме і як слід виділяти у сприйманому, не вміє розповісти про результати своїх спостережень.

Розвиток пам'яті.

Прогресивних змін зазнають усі процеси пам'яті: запам'ятовування, заучування, відтворення, пригадування, впізнавання. Розвиток пам'яті відбувається у тісному взаємозв'язку із розвитком мовлення та мислення. Провідною в перебігу процесів запам'ятовування і відтворення стає розумова діяльність, здійснювана мовними засобами. Її роль виявляється у розвитку свідомої цілеспрямованості запам'ятовування, у зростанні його продуктивності щодо абстрактних суджень і понять, виражених у словесній формі. Досліди Фарапонова доводять, що підлітки краще засвоюють словесний матеріал, ніж наочний.

Підлітки успішно вдаються до комбінованих прийомів запам'ятовування, свідомо чергуючи розуміння і запам'ятовування. Вони також використовують такий прийом запам'ятовування і відтворення як складання плану, користування яким є показником вищого рівня функціонування пам'яті. Помітно зростає роль змістовних зв'язків при заучуванні матеріалу.

Зазнають змін і способи пригадування, зокрема за допомогою письмового плану, який допомагає обдумувати, аналізувати, оживляти потрібні асоціації.

Ріст довільності запам'ятовування, керованого метою запам'ятати, зберегти, щоб потім пригадати, відтворити, є характерним для розвитку пам'яті підлітка. особливо зростає значення словесно-логічної пам'яті.

Розвиток мислення.

Мислення в підлітковому віці пронизує процеси уваги, сприймання, пам'яті, підвищується його роль у мовних актах, уяві, емоційному житті учнів.

Однією із рис підлітків є критицизм, тобто несприйняття на віру пояснень вчителя, батьків. Вони намагаються знайти докази, які заперечують тому, що їм говорять. Це свідчить про посилення мислительної активності.

Проходить подальше вдосконалення процесів порівняння об'єктів, їх аналізу і синтезу, абстрагування їх істотних ознак, узагальнення, утворення понять та оперування ними. Мислення з конкретно-понятійного поступово стає абстрактно-понятійним, розвивається здатність конкретизувати абстрактні поняття, розкривати їх зміст у конкретних образах, уявленнях.

Розвиток міркування та умовисновків.

У підлітковому віці поступово формуються такі якості мислення, як:

- послідовність;

- гнучкість;

- точність;

- самостійність;

- критичність.

Розвиток мовлення.

Вдосконалюється вміння користуватись мовленням як засобом спілкування. Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразної мови, до крилатих слів, метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Вони стають чутливими до краси художнього словесного опису. Виникає потяг до писання віршів.

Характерне оволодіння складними конструкціями підрядних і супідрядних речень із вживанням різних сполучників, дієприкметників та прикметникових зворотів. Кількісно зростає активний словник, підвищується рівень оволодіння значеннями слів.

Підлітки оволодівають читанням «про себе», що підвищує продуктивність розуміння, сприяє розвитку внутрішнього мовлення. Рубінштейн вказував, що мовлення стає контекстним, все менше пов'язаним із конкретною ситуацією.

Старші підлітки успішно використовують засоби зв'язності (узгодження слів у реченні), використовують інтонаційні засоби, повністю оволодівають правильною вимовою слів.

Довільність сприймання також виявляється у його планомірності і послідовності. Сприймання більше набуває активного характеру, воно стає спостереженням з усіма його характерними особливостями. Сприймання все більше пронизується розумовими операціями зіставлення, порівняння, узагальнення, класифікації.

1.3 Хореографічний колектив, як засіб подолання кризи підліткового віку

У всіх напрямах естетичного виховання першорядного значення набуває високий рівень художнього матеріалу, на основі якого проводяться заняття з дітьми-підлітками. До кожного танцю, незалежно від його складності та віку виконавців, повинні бути висунуті певні вимоги з точки зору його художньо-естетичної цінності та виховного значення.

Завдання педагога-хореографа полягає у невпинному підвищенні хореографічної культури дітей, що сприяє формуванню естетичних цінностей підлітків, полягає у:

- ознайомленні їх з кращими зразками танцювального мистецтва;

- з життям і діяльністю провідних хореографів, танцюристів і композиторів, які працювали в галузі як балетної, так і народної музики;

- навчання своїх вихованців основ танцювального мистецтва, надання їм необхідних знань, навичок танцювальної техніки, враховуючи вікові особливості підліткового віку.

Хореографічне виховання дитини не можна уявити без піклування про її фізичний розвиток. Танцюрист, який вільно володіє корпусом і легко координує рухи - повніше і глибше розкриває зміст танцю. Кожний хореографічний рух вимагає від учня емоційності, творчої активності, мобілізації всіх його фізичних і духовних сил. Треба також завжди пам'ятати, що самими емоціями не можна правильно розкрити зміст танцю. Потрібна якість думки, точність рухів, які мають бути доповнені емоційним почуттям.

Дуже важливо, щоб керівниками дитячого хореографічного колективу були справжні фахівці, які знають і люблять мистецтво танцю та роботу з дітьми. Тоді систематичні заняття, зацікавленість підлітків хореографічним мистецтвом дозволяють проводити змістовну роботу, використовуючи специфічні засоби мистецтва танцю з метою формування естетичних цінностей особистості.

Мистецтво танцю є одним з найулюбленіших у дітей, воно близьке їм. І якщо діти, що розпочали заняття хореографією, відвідують їх систематично, виявляють наполегливість і завзяття в набутті танцювальних навичок і знань у підлітковому віці мають вже достатній їх багаж та рівень.

Для успішного налагодження процесу навчання велике значення мають планомірність і систематичність. Треба обов'язково мати навчальну та репертуарну програми, планування на рік та план-конспект заняття.

Зміст таких занять полягає у навчально-підготовчій та виховній роботі, необхідної для досягнення належного рівня вивчення та виконання танців, а також у постановочній роботі з метою участі у концертній діяльності різної спрямованості [133].

У повсякденних заняттях одним з першочергових завдань є підбір і розміщення навчального і репертуарного матеріалу з урахуванням особливостей розумового і фізичного розвитку дітей підліткового віку. Під час занять у кожної дитини, відповідно до її особистості, виявляється темп розвитку танцювальних здібностей і відношення до мистецтва, яке вона вивчає. Деякі підлітки досягають прекрасних результатів, і танець для них стає назавжди близьким і улюбленим мистецтвом. Інші не досягають високих показників, проте всі вони одержують належну підготовку, що формує уявлення про мистецтво танцю, хореографічну і загальнолюдську культуру.

Під час занять хореографічного гуртка учні розучують основні вправи класичного танцю для вироблення правильного положення рук, ніг, голови і корпусу, для розвитку і зміцнення м'язів тіла, тобто для вироблення правильних, легких і чітких рухів. На кожному уроці вони вивчають підготовчі танцювальні вправи, що переростають у танець, доступний для підліткового віку.

Виконавській майстерності учасників ансамблю ефективно сприяють відкриті уроки для вихованців, викладачів, батьків, з подальшим аналізом та професійними висновками.

Дитячий артистизм та розуміння хореографічних творів досягається повсякденною виховною роботою. Кожен урок - це переконливі бесіди на історичну тематику, на утвердження таких понять, як добро, гідність і громадянська свідомість. Заохочуються діти до відвідування концертів, вистав.

Одночасно з виховною місією шліфувалася виконавська майстерність учасників ансамблю. У хореографічних гуртках діти-підлітки вивчають:

1. класичний танець;

2. народно-сценічний танець;

3. історико-побутовий танець;

4. сучасні танці;

5. клас танцювальної техніки;

6. методику роботи з дитячим хореографічним колективом;

7. основи музичної грамоти;

8. початковий курс історії мистецтв та історії хореографії.

Усі перелічені дисципліни мають викладатись за програмами.

При вивченні народних танцювальних рухів слід допомогти дітям зрозуміти національний характер і загальний стиль даного народного танцю. Велика кількість загальних танцювальних рухів запозичена із танців різних народностей з оригінальним їх колоритом. Важливо, щоб педагог правильно пояснив дітям ці особливості.

Крім вивчення вправ народного і класичного танців, які прищеплюють дітям технічні танцювальні навички, танцювальних елементів, до навчальної підготовки підлітків також відносяться танцювальні етюди.

Заняття етюдами - це опрацювання з дітьми окремих епізодів танцювальних постановок з наданням танцюристам певної творчої самостійності в межах змісту і форми твору. У процесі роботи над етюдами можна навчити підлітків виразно і красиво діяти на сцені, що особливо важливо у вивченні танців, як з розгорнутим сюжетом, так і без нього. Не можна розпочинати розучування танцю, не навчивши виконавців спілкуватися один з одним, знаходити природні і правдиві рухи.

Великого значення набуває етюдна робота над ігровими моментами, яка прищеплює підлітку навички самостійного творчого підходу до створення художнього образу, привертає її увагу до характерних рис створюваного образу, що розвиває уважність і спостережливість.

У педагогічній практиці часто доводиться зустрічатися із надмірним захопленням технічно важкими для підлітків рухами. Це призводить до небажаних наслідків - механічного перенесення віртуозних рухів класичного чи народного танцю на аматорську сцену, що частіше робить танці дітей поганою пародією на професійні, і в той же час формує у них хибне розуміння своїх танцювальних можливостей. Для дітей підліткового віку, потрібен підбір рухів, доступний за своїм характером і змістом [128].

Слід приділяти увагу музичному оформленню занять і танцювальних номерів. Щоб привернути увагу підлітків до музики, щоб дитячий танець набув сенсу, необхідно ретельно і обережно підбирати музику для танців і навчальної роботи, систематично знайомити дітей з її змістом і побудовою. Велику допомогу в цьому надають ритмізовані вправи, виконуючи які, діти опановують засоби музичної виразності і музичну термінологію. Грамотне і свідоме ставлення до музичного супроводу танців, прагнення педагога і дітей досягти єдності танцю і музики допомагають піднести майстерність танцю.

Хореографічне мистецтво володіє достатнім арсеналом засобів навчання та виховання для формування естетичних цінностей дітей підліткового віку.

Мета роботи в хореографічному колективі - передавати дітям правдиве мистецтво народу і на ньому виховувати здорову громадянську і патріотичну позиції, поширювати загальнолюдську мораль. Керівники колективів повинні залучати і батьків у вигляді органів самоуправління до відповідальної місії виховання дітей засобами народної хореографії, прищепити їм розуміння відповідальності за виховання дітей в дусі загальнолюдської моралі та народних традицій. У повсякденному спілкуванні з батьками керівник колективу повинен толерантно переконати їх, що саме вони є найпершими і найважливішими вчителями для своїх дітей та вихованців гуртка.

Хореографічне виховання має велике значення в естетичному розвитку людини, засобами танцювального мистецтва воно прищеплює любов до всього красивого, витонченого. Саме така мета стоїть перед керівником хореографічних колективів у школах та позашкільних закладах, оскільки естетичне виховання повинно починатися в ранньому віці.

Викладаючи хореографію у школі чи позашкільних закладах, завжди треба пам'ятати, що танець як мистецтво не може бути беззмістовним, бо він, як і інші види мистецтва, сприяє вивченню дійсності, допомагає формуванню світогляду.

Танець - це сукупність виразних і організованих рухів, підкорених загальному ритму, втілених у завершену художню форму. Він має невичерпні можливості для розкриття думок і почуттів танцюючих. Головне в танці - втілення його ідейного задуму, який розкривається через пантоміму, відповідні пластичні рухи, живі і дійові образи.

Змістом дитячого фольклорного та сучасного танцю для підліткового віку є розкриття побутових сценок із життя минулого і сьогодення, причому дійство має носити життєрадісний, оптимістичний характер, максимально виявляти спритність, безпосередність і грацію дитини. Хоча наявність розгорнутого сюжету не є обов'язковою у дитячому танці, проте сюжетна лінія, чітка драматургія дуже збагачують і пожвавлюють танець. Прагнення до правдивого, реалістичного відображення дійсності ставить свої вимоги до підбору сюжету, музики, костюмів з урахуванням можливостей виконавців, і до вибору танцювальних рухів як виразних засобів мистецтва танцю.

В колективі використовуються такі методи навчання:

- наочні (особистий показ, демонстрація відеоматеріалу, походи на концерти тощо);

- словесні (пояснення рухів та задуму танцю);

- творчі завдання (залучення підлітків до творчості: самостійно поставити етюд на основі музики, картина, літературного твору).

Завданнями колективу є:

- виховати у підлітка культуру виконання танцювальних творів, любов до батьківщини, поваги до людей;

- навчити професійно та грамотно ставитися до занять хореографією, жити танцювальними творами та пропускати через себе почуття головних героїв;

- розвити творчі здібності дитини задля зацікавлення її до хореографії.

Постановочна робота в хореографічному колективі закінчує навчально-виховний процес. Робота керівника дитячого хореографічного колективу - педагога-балетмейстера (постановника) оцінюється постановками, що є в репертуарі колективу. Результати постановочної роботи свідчать про якість навчально-виховної роботи керівника [121].

Як у визначенні змісту танцю, так і в досягненні єдності змісту і форми гарним прикладом є українська народна танцювальна творчість, кращі зразки якої відзначаються єдністю змісту і форми. Підготовка до виконання народних танців полягає у вивченні вправ народно-сценічного тренажу. Вправи народно-сценічного тренажу, за допомогою яких діти підліткового віку вивчають техніку рухів, вчаться правильно виконувати елементи народних танців і композицій. Ці вправи діти вивчають у невеликому обсязі, для чого слід відбирати найбільш необхідні, основні, що допомагають чіткому і виразному виконанню того чи іншого народного танцю.

Основою репертуару в дитячих самодіяльних хореографічних колективах є народні танці, створюючи які, керівник мусить враховувати вікові особливості учасників колективу. Тільки сумлінне і глибоке вивчення народної танцювальної творчості дає можливість створити справді високоякісний репертуар, який спроможний формувати естетичні цінності.

Працюючи над постановкою народних танців, керівники повинні знаходити такі форми, які б відповідали можливостям підліткового віку і одночасно зберігали риси справжнього народного мистецтва. Для цього потрібно працювати з дітьми вдумливо, вимогливо, систематично, пам'ятаючи, що в роботі хореографа не буває дрібниць. Готуючись до занять, керівник гуртка добирає танцювальні рухи, які зрозумілі дітям, доступні для виконання як за своїм змістом, так і за характером.

Мова народного танцювального мистецтва яскрава і виразна. Танець кожного народу - це ілюстрація його життя, побуту, праці, виявлення засобами хореографії багатогранності характеру людини, глибини її душі. На жаль, деякі керівники-хореографи не приділяють достатньої уваги українському народному танцю, не вивчають його, не записують і не опрацьовують фольклорні матеріали. А тим часом, народні танці намагаються ставити чи не в кожному колективі. Відсутність же відповідних знань часто призводить до того, що справжня краса народної хореографії спотворюється, в танець потрапляють чужі йому елементи з танцювального фольклору інших національностей.

Деякі керівники створюють танці на місцевому фольклорному матеріалі своєї області, свого району. Художній матеріал для естетичного виховання дітей повинен відображати життя, близьке дітям, зрозуміле їм. Танці повинні нагадувати захоплюючу гру, що становить специфіку дитячого світу. Примушувати їх копіювати форму танців для дорослих - значить, наносити юним виконавцям великої шкоди.

Керівники дитячої художньої самодіяльності повинні брати за взірець майстерність професіональних колективів, але це зовсім не означає, що вони повинні стати на шлях безпосереднього і точного копіювання.

Кожен керівник дитячого хореографічного колективу повинен мати творче натхнення, достатній досвід і творчі плани, щоб своєю працею пропагувати духовне багатство українського народу. Тому що одним з важливих завдань дитячого художнього аматорства є показ нашої дійсності, створення образів українських дітей-підлітків. Великі можливості для досягнення цієї мети відкриває робота над постановками тематичних і сюжетних танців. Добираючи репертуар для колективу, треба керуватись ідейним спрямуванням хореографічної постановки, їхньої художньої цінності, якістю музичного супроводу і обов'язково віковими особливостями й творчими можливостями дітей підліткового віку.

У сюжетах для танцювальної постановки керівник може використовувати інсценізації картин художників, пісень, казок, байок, оповідань, віршів як з класичної літератури, так і з сучасної. Але не слід забувати про умовність хореографічного мистецтва, адже не всі конкретні життєві події, явища можна передати мовою танцю. Сміливо вирішуючи нові завдання, шукаючи нові засоби виразності, постановник повинен завжди пам'ятати, що головним мірилом творчості є художня правдивість, чітке і ясне донесення до глядача ідейного задуму.

У роботі з дитячою хореографічною постановкою керівник стикається з великими труднощами, бо він часто змушений самостійно відшукувати сюжет постановки, музику до неї тощо. Перш, ніж приступити до здійснення постановки, він повинен провести підготовчу роботу: добрати сюжет, тему постановки, враховуючи її виховне значення і доступність хореографічного вирішення для дітей-підлітків, добрати музику, яка відповідала б змістові цієї постановки і допомогла б розкрити зміст і образи, скласти композиційний план і вирішити, які пошити костюми.

Постановці великих хореографічних композицій передують танцювальні етюди - маленькі хореографічні картинки: інсценізації казок, байок, пісень тощо.

Музика є невід'ємною частиною танцю, важливим компонентом у хореографічному мистецтві, в художньому і естетичному вихованні дітей. Не можна розглядати її як звичайний ритмічний супровід, що полегшує виконання рухів. Добирати музику слід так, щоб зміст танцювальної постановки цілком відповідав характерові музики і давав би можливість при розробці окремих епізодів композиційного плану пов'язувати дію та рухи з музикою. Музика впливає на якість хореографічної постановки, може сприяти успіхові або бути причиною невдачі.

Колектив - це неабияка сила, що примушує підлітка жити в ньому за його законами та канонами. Він діє на будь-яку людину безпосередньо. Якщо підліток не тільки хоче вижити в колективі, а хоче стати його частиною або керувати в деякій мірі самим колективом, він має завоювати його прихильність, стати авторитетною персоною, до думки якої прислухаються всі інші учасники колективу.

Також колектив великою мірою впливає на психічний розвиток підлітка. Тут має місце крилатий вираз: «Покажи мені своїх друзів, і скажу, хто ти є сам». Підліток, приймаючи образ життя групи, стає його частиною - тобто має цінності, пріоритети, цілі в житті, поняття про навколишній світ такі, які має більшість його учасників.

Вивчення хореографічної культури повинно переплітатись в різноманітний репертуар ансамблю танцю, до якого має бути включено достатня кількість танцювальних постановок. Вивчаючи фольклорний матеріал регіонів України та сусідніх держав, необхідно створювати програму колоритних народних танців з метою участі в конкурсах та фестивалях і міжнародного спрямування, що неодмінно збагачує репертуар колективу танцями народів світу.

Хореографічний колектив на міжнародних конкурсах має одночасно виступати і посланцями миру. Митецькою дипломатією та мовою танцю розповідати світові про Україну, про духовну красу нашого народу. І робити це переконливо, і тоді байдужого іноземного глядача до виступів дітей України, особливо після концертних виступів, не буде. Тому, що своїми виступами діти показують велику працьовитість, миролюбність народу, його красивий і здоровий генофонд та багату героїчну історію.

Під час гастрольних поїздок за кордон виховна місія колективу продовжується. Кожна вільна хвилина використовується в пізнавальному плані. Дітей необхідно знайомити з культовими спорудами, пам'ятниками, музеями, народною культурою європейських країн.

Концертними виступами на Батьківщині необхідно виховати національну гідність громадян нашої держави. Неодмінно треба відкликатись на кожне запрошення для виступу, бо саме концертна діяльність однаково важлива як для глядача, так і для виконавця.

Конкурс повинен зміцнювати і розширювати зв'язки з майстрами танцю, доказувати мільйонам глядачів багате мистецтво України, допомагати розкривати невирішені проблеми матеріального забезпечення хореографічних колективів та стимулювати всіх нас до творчої праці.

Тому, на рівні держави потрібні програми розвитку для зростання та подальшого існування дитячих хореографічних колективів. Щоб вони із року в рік примножувалися та фінансувалися, бо саме творчі колективи, такі як мистецькі школи, студії, центри на сьогодні є головними у вихованні молодого покоління людей незалежної України з високим рівнем національної культури та громадянської позиції.

За допомогою нашої держави, необхідні широкомасштабні мистецькі заходи, щоб не припинялась увага та зацікавленість до української народної хореографії. Держава має сприяти таким заходам, бо майбутні покоління не пробачать нам байдужості та втрати національних цінностей, якщо ми хочемо залишатися незалежною, благородною і сильною європейською державою.

Щоб допомогти дитині подолати кризу підліткового віку, або хоча б зменшити психічне та фізіологічне навантаження при її протіканні, треба створити за допомогою колективу необхідні умови. Підліток має приходити на заняття з задоволенням. Для цього керівник повинен запропонувати йому таку атмосферу, яку дитини шукає в складний для неї період. Часто підлітки просто тікають з дому, і колектив має стати для них своєрідною фортецею, де вони можуть заховатися від сторонніх проблем. Оскільки в даний період діти стараються показати себе дорослими людьми через негативні методи (алкоголь, тютюнопаління, ранні статеві стосунки, наркотики тощо), керівник колективу має зацікавити підлітка саме заняттями мистецтвом, що є набагато складнішим методом для показання себе дорослим для дитини.

Звичайно кризи підліткового віку для певних дітей взагалі може не існувати, і тоді вони ведуть себе абсолютно адекватно. Але це виняток з правил. Як правило підлітки в кризі їх віку можуть бути як лідерами, так і ізольованими. В залежності від цього до кожної групи дітей мають застосовуватися різні методи допомоги в подоланні кризи. Якщо це дитина - лідер в групі, можна дати їй можливість спробувати стати на місце викладача та провести всю його роботу по відношенню до своїх же однолітків. Якщо це дитина «ізольована» від колективу, тобто не може знайти спільну мову зі своїми однолітками, можна їй дати легку організаційну роботу, щоб цей підліток почував себе потрібним хоча б комусь.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Розвиток людини - надзвичайно складний процес, в якому беруть участь багато факторів, серед яких помітну роль відіграє і художня культура специфічна сфера діяльності з різнорідними і неоднозначними зв'язками з багатьма сферами суспільного життя. Як ми знаємо, в цю сферу діяльності входить і хореографія. Розвиваючись під безпосереднім впливом ідеологічних і соціально-економічних процесів, хореографія, в свою чергу, має на них суттєвий вплив, і передусім тоді, коли вона виступає ефективним засобом формування людини.

Соціальна значущість мистецтва визначається рівнем впливу художніх образів на внутрішній світ людини, на всі напрямки її соціальної діяльності. Сприйняті і засвоєні художні образи за допомогою хореографії стають мотивуючою силою людської поведінки, смислоутворюючими чинниками життя людей. Хореографія поєднує їх спільністю відношень до соціальних цінностей.

Наука та практика становлять дані про стимулюючий вплив мистецтва танцю на здібності людей, на їх загальний розвиток, підвищення успішності. З навантаженням краще можуть впоратися діти з розвинутими художніми інтересами, перш ніж учень візьметься за вивчення основ різних наук, його мозок має досягти певного рівня розвитку, це відбувається лише за умови постійних і повторюваних сенсорних впливів, і ось тут найважливішу роль відіграє хореографічне виховання.

Естетичне виховання - це формування естетичного відношення людини до дійсності, з його допомогою виробляється орієнтація особистості в світі естетичних вартостей і одночасно - здібність людини до естетичного сприймання і переживання, естетичний смак та ідеал, здатність до праці й творчості за законами краси, до створення мистецьких цінностей.

Ціннісне ставлення до людей виявляється у моральній активності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості, працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, совісті, терпимості до іншого, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогти іншим, обов'язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності.

Морально-етичне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості, його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм - гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.

Моральна культура особистості - це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки. Суспільство виробляє зразок моральної поведінки - моральний ідеал, до якого повинні прагнути всі, вважаючи його розумним, красивим, корисним.

Проблема кризи підліткового віку є складною, тому, розкриваючи її, потрібно виходити із єдності біологічних змін, що настають в організмі підлітка, і змін у соціальних умовах його життя, його взаємин з його ровесниками та дорослими.

Біологічні фактори - початок статевого дозрівання, а також пов'язані з ним бурхливий розвиток і перебудова всіх органів, тканин і систем організму ми визначаємо як умови, що є необхідними, але недостатніми для повноцінного психічного розвитку, а тільки які впливають на особливості його протікання у дітей підліткового віку.

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості, формуванням самооцінки і появою прагнення до самовиховання. Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є виникаюче у нього уявлення про себе як уже не дитину, він починає відчувати себе дорослим, намагається бути і рахуватися з дорослими.

Провідним типом діяльності підлітка стає спілкування з однолітками в громадсько-корисній діяльності. Воно набуває інтимно-особистісного характеру і виокремлюється в самостійну і дуже важливу для підлітка сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість спілкування з батьками.

Можна бачити, що батьки та педагоги нібито опиняються в багатьох «замкнутих колах», серед яких найголовнішими є такі. Застарілі (неефективні) прийоми виховного впливу спричиняють посилення небажаних відхилень у поведінці підлітка, що призводить до зростання тиску громадської думки на батьків і посиленню в них нервового напруження, відчуття тривоги, провини і, як наслідок, викликає нові спроби вплинути на підлітка застарілими методами. Проблеми в спілкуванні призводять до відчуження батьків чи педагогів від підлітка через дію захисних механізмів, що викликає дедалі більше нерозуміння його потреб та мотивів, тих чи інших вчинків, що, у свою чергу, призводить до проблем у спілкуванні і загострення почуття провини. Умовно кажучи, розгубленість, почуття провини можуть бути пов'язані не лише з тим, що дорослі роблять (або з тим, чого вони не роблять), але й з тим, що вони відчувають до своїх власних дітей.