Дослідження рівня професійного вигорання педагогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Дослідження рівня професійного вигорання педагогів»

ВСТУП

Останнім часом у суспільстві бурхливо відбуваються освітні реформи, які повинні нести в собі не тільки великий розвиваючий і навчальний потенціал, а й повинні зберігати здоров'я всіх учасників освітнього процесу. Це можливо, якщо педагог професійно компетентний, фізично і психологічно здорова, а також стійкий до розвитку негативних професійно-обумовлених станів. На сьогоднішній день остання завдання залишається важкоздійснюваним. У зв'язку з великою емоційною напруженістю професійної діяльності педагога, нестандартністю педагогічних ситуацій, відповідальністю і складністю професійної праці вчителя, збільшується ризик розвитку синдрому «емоційного вигорання». При цьому дуже мало звертається уваги на діючі ефективні психолого-педагогічні та медичні технології, які спрямовані на збереження здоров'я педагога, що знижують ризик формування синдрому «емоційного вигорання» і появи кризи професії в цілому.

Проблема психологічного здоров'я особистості, що живе в нестабільному, світі, що змінюється, складних, екстремальних соціо-екологічних умовах, набула особливої актуальності в кінці XX-початку XXI століття - століття наук про людину, серед яких консолідуюче місце належить психології.

Підвищений інтерес до людини як до суб'єкта праці звернув увагу дослідників на зміни, які відбуваються з особистістю в процесі виконання професійної діяльності.

Мета дослідження - визначити рівень професійного вигорання педагогів.

Завдання дослідження:

· Проаналізувати літературу по даній темі;

· Виявити рівень професійного вигорання педагогів;

· Зробити висновки.

Об'єкт дослідження - синдром емоційного вигорання.

Предмет дослідження - особливості емоційного вигорання у педагогів.

Гіпотеза дослідження:

· Синдром емоційного вигорання розвивається в процесі тривалої професійної діяльності педагога;

· На формування синдрому емоційного вигорання впливають, як особистісні якості педагогів, так і організаційні характеристики їх діяльності.

· Своєчасна профілактика і корекція знижує негативні наслідки РЕВ.

Методологічна основа дослідження:

У ході дослідження використовувалися наукові праці таких авторів як: (див. у списку літератури).

Методи дослідження:

· Методика дослідження емоційного стану (за В. В. Бойко);

· Багатофакторний особистісний опитувальник FPI (Автори: І. Фаренберг, Х. Зарг, Р. Гампеля: модифікована форма «В»);

· Метод діагностики міжособистісних відносин (адаптований варіант інтерперсональної діагностики Т. Лірі).

Актуальність

Професія вчителя належить до сфери професій типу "людина - людина», тобто професій, які відрізняються інтенсивністю і напруженістю психоемоційного стану і які найбільш схильні до впливу професійного вигорання. В даний час цей синдром удостоєний діагностичного статусу. Сучасний вчитель покликаний вирішувати завдання, що вимагають серйозних педагогічних зусиль. Освоєння нового змісту навчальних предметів, нових форм і методів викладання, пошуки ефективних шляхів виховання, реалізація гуманістичної парадигми, необхідність враховувати дуже швидкі зміни, що відбуваються в суспільстві та інформаційному полі навчального предмета - все це під силу лише психологічно здорової, професійно компетентному, творчо працює вчителю . Адже від здоров'я вчителя багато в чому залежить і психологічне здоров'я його учнів. Дія численних емоціогенних факторів (як об'єктивних, так і суб'єктивних) викликає у вчителів наростаюче почуття незадоволеності, погіршення самопочуття та настрою, накопичення втоми. Ці фізіологічні показники характеризують напруженість роботи, що призводить до професійних криз, стресів, виснаження і вигорання. Результатом цих процесів є зниження ефективності професійної діяльності вчителя: але перестає справлятися зі своїми обов'язками, втрачає творчий настрій щодо предмета та продукту своєї праці, деформує свої професійні відносини, ролі та комунікації.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРЯННЯ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

Останнім часом багато говорять і пишуть про таке явище, як професійне вигорання. У вітчизняній літературі поняття «професійне вигорання» з'явилося порівняно недавно, хоча за кордоном цей феномен виявлено та активно досліджується вже чверть століття (Маслач, Джонс, Фрейденбергер та ін.) Явище вигоряння проявляється у вигляді цілого ряду симптомів, які утворюють так званий синдром професійного вигорання.

Що це за синдром і чому він виникає?

У процесі виконання будь-якої роботи людям властиво відчувати фізичні та нервово-психічні навантаження. Їх величина може бути різною в різних видах діяльності. При невеликих навантаженнях, які діють постійно, або значних разових навантаженнях несвідомо включаються природні механізми регуляції, і організм справляється з наслідками цих навантажень сам, без свідомої участі людини. В інших випадках, коли навантаження значні і діють тривалий час, буває важливо свідомо використовувати різні прийоми і способи, що допомагають організму відновитися.

Як встановлено численними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних вчених, робота педагогів пов'язана з великими нервово-психічними навантаженнями. Тут маються на увазі не тільки фізіологічні чинники, пов'язані з умовами праці: гіподинамія, підвищене навантаження на зоровий, слуховий та голосової апарати і т.д. мова йде насамперед про психологічних і організаційних труднощах: необхідність бути весь час у формі, неможливість вибору учнів, відсутність емоційної розрядки, велика кількість контактів протягом робочого дня і т.д. При такій роботі день за днем рівень напруженості може накопичуватися. Можливими проявами напруженості є: збудження, підвищена дратівливість, неспокій, м'язова напруга, затискачі в різних частинах тіла, почастішання дихання, серцебиття, підвищена стомлюваність. Хоча можуть бути й інші індивідуальні її прояви. При досягненні певного рівня напруженості організм починає намагатися захищати себе. Це проявляється в неусвідомлюваному або усвідомлюваному бажанні як би зменшити або формалізувати час взаємодії з учнями.

1.1 Поняття синдрому емоційного (професійного) вигоряння. Історія питання

Сьогодні не для кого не секрет, що вчитель - центральна фігура навчально-виховного процесу і відіграє провідну роль у процесі навчання. Тому проблема психологічного благополуччя вчителя є однією з найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної психології. У цьому зв'язку великого значення набуває вивчення феномена вигоряння - психологічного явища, що надає негативний вплив на психофізичний здоров'я і ефективність діяльності фахівців, зайнятих у соціальній сфері. Це захворювання було відкрито на початку 1950х років і довгий час вважалося недослідженою формою вірусної інфекції.

У 1970-х - початку 1980х років деякі медики звернули увагу на незрозумілу соціальну вибірковість нового «вірусу»: до 75% хворих ставилися до так званих «білих комірців» або були членами їх сімей. Більшою мірою захворювання виявилися піддані представники професій, пов'язаних з обслуговуванням клієнтів, а також керівники компаній. Хоча на той момент учені не прийшли до єдиної думки про природу і походження синдрому хронічної втоми, ними було встановлено прямий зв'язок між стресами на роботі, професійними перевантаженнями і зростанням кількості хворих.

Термін «вигорання» (burnout - у перекладі з грецької - припинення горіння) вперше з'явився у науковій літературі у 1974 році, коли американський психолог Х.Дж. Фрейденбергер вжив його у своїй статті, опублікованій в «Журналі соціальних поглядів». Тут цей термін був представлений в контексті концепції, що характеризує психологічний стан здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно навантаженою атмосфері. До цього дане поняття використовувалось у зв'язку з концепцією робочого стресу і визначалося як нездатність впоратися зі стресом, що призводить до деморалізації, фрустрації і зниження ефективності діяльності.

Центральне місце в розвитку вигоряння як наукової концепції зайняли роботи К. Маслач і її колег (С. Джексон, А. Пайнс). Розроблені ними моделі вигоряння послужили основою для проведення подальших досліджень феномену.

Саме поняття феномену неодноразово змінювалося. У 1976 році К. Маслач визначила вигоряння як реакцію на зв'язний з роботою стрес, що призводить до емоційного віддаленню від клієнта, нелюдським відношенню до нього, зниження ефективності в роботі. У 1981 році К. Маслач і С. Джексон запропонували наступне визначення: вигоряння - синдром емоційного виснаження й цинізму, який часто з'являється у персоналу, який працював з людьми, і призводить до розвитку негативного ставлення до своїх клієнтів. У своїй роботі 1986 К. Маслач говорить про те, що люди, що працюють у сфері послуг і освітніх установах, за умовами професії змушені проводити значний час в інтенсивному взаємодії з іншими людьми.

Великий інтерес для досліджень вигоряння представляє концепція А. Пайнс, який розглядає феномен в іншому ракурсі, а саме як результат поступового процесу розчарування у невдалому пошуку сенсу життя, який проявляється в стані фізичного, емоційного та психологічного виснаження. Дана екзистенційна модель у тій чи іншій мірі характерна для представників усіх типів професій.

В. В. Бойко дає наступне визначення емоційного вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравматичні впливу. Являє собою придбаний стереотип емоційного, частіше - професійної поведінки. З одного боку. Воно дозволяє людині дозувати і економно використовувати енергетичні ресурси, з іншого - вигоряння негативно позначається на виконанні роботи і відносинах з людьми.

Професійне вигоряння - це синдром, що розвивається на тлі хронічного стресу і веде до виснаження емоційно-енергетичних і творчих ресурсів працюючої людини.

Синдром професійного вигорання - найнебезпечніша професійна хвороба тих, хто працює з людьми: вчителів, соціальних працівників, психологів, менеджерів. Лікарів, журналістів. Бізнесменів та політиків, - всіх, чия діяльність неможлива без спілкування.

За визначенням М. Є. Водоп'янова, емоційне вигорання - це довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої ефективності. Її можна розглядати в аспекті особистісної деформації, яка відбувається під впливом професійних стресів.

Станом емоційного вигорання зазвичай відповідають такі почуття, думки, дії:

· Почуття: втома від усього, пригніченість, незахищеність, відсутність бажань, страх помилок, страх невизначених неконтрольованих ситуацій, страх здатися недостатньо сильним, недостатньо досконалим.

· Думки: про несправедливість дій щодо себе, незаслужено свого становища в суспільстві, недостатньою оценненості оточуючими власних трудових зусиль, про власну недосконалість.

· Дії: критика по відношенню до оточуючих і самого себе, прагнення бути поміченим або, навпаки, непоміченим, прагнення робити все дуже добре або зовсім не старатися.

Зрозуміло, що певні особистісні характеристики можна назвати факторами ризику в плані появи професійного вигорання.

Найважливішим фактором можна назвати зниження почуття власної гідності. Тому для цих людей стресогенним є ситуації соціального порівняння. Зовні це проявляється як незадоволення своїм статусом, погано приховане роздратування (аж до заздрості) на адресу людей, соціально більш успішних. Їх досягнення трактуються як випадкові, рівно як і власна неможливість зрівнятися з ними.

У багатьох випадках з зниженого самоповаги випливає трудоголізм, висока мотивація успіху (аж до перфекціонізму), прагнення все і завжди зробити добре, бажано краще всіх. Будь-яке зниження результатів праці навіть з об'єктивних причин може викликати неадекватну реакцію: від відходу в себе і свої депресивні переживання до пошуку винного та напрямки в його адресу різких агресивних спалахів.

Наступна особливість - це схильність до інтроверсії, спрямованість інтересів на свій внутрішній світ. Зовні це проявляється як емоційна закритість, формалізація контактів. Будь-яка ситуація, коли є необхідність вийти з ролі, викликає сильну тривогу аж до агресії.

Як правило, ці люди насилу перебудовують свої життєві плани, поведінкові стереотипи, тому самостійно рідко можуть впоратися з проблемою емоційного вигорання. І наступним етапом його розвитку може стати поява тих чи інших психосоматичних захворювань.

До 1982 року в англомовній літературі було опубліковано понад тисячі статей з емоційного згоряння. Представлені в них дослідження носили, головним чином, описовий, епізодичний характер. Спочатку кількість професіоналів, що відносяться до схильним емоційного згорянню, значно менше. Це були працівники медичних установ і різних благодійних організацій. Р. Шваб у 1982 році розширює групу професійного ризику: це, перш за все, вчителі, поліцейські, юристи, тюремний персонал, політики, менеджери всіх рівнів. К. Маслач, одна з провідних фахівців з дослідження емоційного вигорання, вважає що діяльність таких професіоналів дуже різна, але їх об'єднує близький контакт з людьми, який, з емоційної точки зору, часто дуже важко підтримувати тривалий час.

До теперішнього часу існує єдина точка зору на сутність психічного вигорання і його структуру. Згідно з сучасними даними, під психічним вигорянням розуміється стан фізичного, емоційного, розумового виснаження, що виявляється у професійній сфері. Цей синдром включає в себе три основні складові, виділені К. Маслач: емоційну виснаженість, деперсоналізацію (цинізм) і редукцію професійних досягнень.

Під емоційним виснаженням розуміється відчуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою.

Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до праці та об'єктам своєї праці. У соціальній сфері деперсоналізація передбачає непритомне, негуманне ставлення до клієнтів, що приходять для лікування, консультування. Отримання освіти та ін. Контакти з ними стають формальними, знеособленими, що виникають негативні установки можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у внутрішньо стримувати роздратування, яке з часом проривається назовні і призводить до конфліктів.

Редукція професійних досягнень - це виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній. Дослідження останніх років дозволили суттєво розширити сферу розповсюдження цієї структури, включивши професії, не пов'язані з соціальною сферою, що призвело до певної модифікації поняття «вигорання» і його структури. Психічне вигоряння розуміється як професійна криза, пов'язаний з роботою в цілому, а не тільки з міжособистісними взаєминами в її процесі. Таке розуміння кілька змінило і його основні компоненти: емоційне виснаження, цинізм, професійна ефективність. З цих позицій поняття деперсоналізації має більш широке значення і означає негативне ставлення не тільки до клієнтів. Але і до праці та її предмету в цілому.

1.1.1 Фактори, які ініціюють виникнення синдрому емоційного вигорання

Після того, як феномен став загальновизнаним, закономірно виникло запитання про фактори, що сприяють розвитку або, навпаки, гальмують його. Традиційно вони гуртувалися на два великих блоки: особливості професійної діяльності та індивідуальні характеристики самих професіоналів. Найчастіше ці чинники називають зовнішніми і внутрішніми або особистісними та організаційними. Деякі автори виділяли і третю групу чинників, розглядаючи змістовні аспекти діяльності як самостійні.

Форманюк Т.В. виділяє особистісні, рольові та організаційні фактори. (У К. Кондо відповідно: індивідуальні, соціальні і «характер роботи і робочого оточення).

Розглянемо як приклад класифікацію В. В. Бойко, який виділяє ряд зовнішніх і внутрішніх факторів, що провокують емоційне вигоряння.

Група організаційних (зовнішніх (чинників, куди включаються умови матеріального середовища, зміст роботи та соціально-психологічні умови діяльності, є найбільш представницькою в галузі досліджень вигоряння. Не випадково в деяких роботах підкреслюється домінуюча роль цих факторів у виникненні вигоряння. Розглянемо їх:

· Хронічна напружена психоемоційна діяльність: така діяльність пов'язана з інтенсивним спілкуванням, точніше, з цілеспрямованим сприйняттям партнерів і впливом на них. Професіоналу, що працює з людьми, доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти спілкування: активно ставити і вирішувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам'ятовувати і швидко інтерпретувати візуальну, звукову та письмову інформацію, швидко зважувати альтернативи і приймати рішення.

· Дестабілізуюча організація діяльності: основні її ознаки загальновідомі - нечітка організація і планування праці, нестача обладнання, погано структурована і розпливчаста інформація, наявність в ній «бюрократичного шуму» - дрібних подробиць. Протиріч, завищені норми контингенту, з яким пов'язана професійна діяльність (наприклад, учнів у класі). При цьому дестабілізуюча обстановка викликає багаторазовий негативний ефект: вона позначається на самому професіоналі, на суб'єкті спілкування - клієнті, споживача, пацієнта, учня і т.д., а потім на взаєминах обох сторін.

· Підвищена відповідальність за виконувані функції та операції: представники масових професій зазвичай працюють у режимі зовнішнього і внутрішнього контролю. Перш за все. Це стосується медиків. Педагогів, вихователів і т.д. процесуальне зміст їх діяльності полягає в тому, що постійно треба входити і перебувати в стані суб'єкта, з яким здійснюється спільна діяльність. Постійно доводиться приймати на себе енергетичні розряди партнерів. На всіх, хто працює з людьми і чесно ставиться до своїх обов'язків, лежить моральна та юридична відповідальність за благополуччя ввірених ділових партнерів - пацієнтів, учнів, клієнтів і т.д. (Наприклад, шкільний вчитель: за день проведення уроків самовіддача і самоконтроль такі значущі, що до наступного робочого дня психічні ресурси практично не відновлюються).

· Неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності: вона визначається двома основними обставинами - конфліктністю по вертикалі, в системі «керівник-підлеглий», і по горизонталі, в системі «колега-колега». Знервована обстановка спонукає одних розраховувати емоції, а інших - шукати способи економії психічних ресурсів. Рано чи пізно обачна людина з міцними нервами буде схилятися до тактики емоційного вигорання: триматися від всього подалі, не приймати все близько до серця, берегти нерви.

· Психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування: у педагогів і вихователів це діти з аномаліями характеру, нервової системи і з затримками психічного розвитку. У процесі професійної діяльності майже щодня трапляється клієнт або пацієнт, який псує вам нерви або »доводить до сказу». Мимоволі фахівець починає випереджати подібні випадки і вдаватися до економії емоційних ресурсів, переконуючи себе за допомогою формули: «не слід звертати увагу ...». У залежності від статистики своїх спостережень. Він додає, кого саме треба емоційно ігнорувати: невихованих. Розпущених. Нерозумних, примхливих або аморальних. Механізм психологічного захисту знайдений, але емоційна відстороненість може бути використана недоречно, і тоді професіонал не включається до потреби і вимоги цілком нормального партнера по діловому спілкуванню. На цьому ґрунті виникають непорозуміння і конфлікти - емоційне вигорання проявилося своєї недолугої стороною.

До внутрішніх факторів, що зумовлюють емоційне вигорання, у своїй статті «Енергія емоцій у спілкуванні: погляд на себе і на інших», В. В. Бойко відносить наступні чинники:

· Схильність до емоційної ригідності: природно, емоційне вигорання як засіб психологічного захисту виникає швидше у тих. Хто менше реактивів і сприйнятливий, більш емоційно стриманий. Наприклад, формування симптомів вигоряння буде проходити повільно у людей імпульсивних, що володіють рухливими нервовими процесами. Підвищена вразливість і чутливість можуть повністю блокувати розглянутий механізм психологічного захисту і не дозволяє йому розвиватися. Життя багато разів підтверджує сказане. Нерідко виходить так. Що пропрацювавши «в людях» до пенсії, людина, тим не менш. Не втратив чуйність, емоційну залученість, здатність до співучасті і співпереживання.

Інтенсивна интериоризация (сприйняття і переживання) обставин професійної діяльності: дане психологічне явище виникає у людей з підвищеною відповідальністю за доручену справу, виконувану роль. Часто зустрічаються випадки, коли по молодості, недосвідченості і, може бути. Наївності, спеціаліст. Працюючий з людьми, сприймає все дуже емоційно, віддається справі без залишку. Кожен стресовий випадок з практики залишає глибокий слід в душі. Доля, здоров'я, благополуччя суб'єкта діяльності викликає інтенсивне участь і співпереживання, болісні роздуми в безсоння. Професор Решетова Т.В. називає це «безграмотним співчуттям» - повному розчиненні в іншому, слабкими кордонами «Я». Поступово емоційно-енергетичні ресурси виснажуються, і виникає необхідність відновлювати їх або берегти, вдаючись до тих чи інших прийомів психологічного захисту. Деякі фахівці через якийсь час змінюють профіль роботи і навіть професію. Частина молодих вчителів залишає школу в перші 5 років трудового стажу. Але типовий варіант економії ресурсів - емоційне вигоряння. Вчителі через 11 - 16 років набувають енергозберігаючі стратегії виконання професійної діяльності.

Нерідко буває, що в роботі професіонала чергуються періоди інтенсивної интериоризация і психологічного захисту. Часом сприйняття несприятливих сторін діяльності загострюється. І тоді людина дуже переживає стресові ситуації, конфлікти. Допущені помилки. Наприклад. Педагог. Навчився спокійно реагувати на аномалії характерів підліткового віку, раптом зривається в спілкуванні з певною дитиною, обурений його нетактовними витівками та грубістю. Але трапляється. Той же вчитель розуміє, що треба проявити особливу увагу до учня і його родині, однак не в силах зробити відповідні кроки. Емоційне вигоряння обернулося байдужістю та апатією.

· Слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності: тут є два аспекти. По-перше. Професіонал в сфері спілкування не вважає для себе необхідним або чомусь не зацікавлений проявляти співучасть і співпереживання суб'єкту своєї діяльності. Відповідний настрій стимулює не тільки емоційне вигорання, але і його крайні форми - байдужість, байдужість, душевну черствість. По-друге., Людина не звикла, не вміє заохочувати себе за співпереживання і співучасть, притаманні по відношенню до суб'єктів професійної діяльності. Систему самооцінок він підтримує іншими засобами - матеріальним або позиційним досягненнями. Альтруїстична емоційна віддача для такої людини нічого не означає, і він не потребує її, не відчуває від неї задоволення. Природно те, що вигоряти йому просто і легко. Інша річ особистість з альтруїстичними цінностями. Для неї важливо допомагати та співчувати іншим. Втрату емоційності у спілкуванні вона переживає як показник моральних втрат, як втрату людяності.

· Моральні дефекти і дезорієнтація особистості: можливо професіонал мав моральний вада ще до того, як став працювати з людьми, або придбав в процесі діяльності. Моральний дефект обумовлений нездатністю включати у взаємодію з діловими партнерами такі моральні категорії, як совість, доброчесність, добропорядність, чесність, повага до прав і переваг іншої особистості. Моральна дезорієнтація викликається іншими причинами - невмінням відрізняти добре від поганого, благо від шкоди, що завдається іншої особистості. Однак, як у випадку морального дефекту, так і за наявності моральної дезорієнтації, формування морального вигоряння полегшується. Збільшується ймовірність байдужості до суб'єкта діяльності та апатії до виконуваних обов'язків.

До цього переліку можна додати фактори, виділені Т. В. Решетова:

· Неемоційність або невміння спілкуватися;

· Алексімітія у всіх проявах (неможливість висловити словами свої відчуття), завжди пов'язане з тривогою;

· Трудоголізм, коли відбувається камуфлировании якої-небудь проблеми роботою (трудоголік найчастіше прикриває темпом свою професійну неспроможність);

· Люди без ресурсів (соціальні зв'язки, родинні зв'язки, любов, професійна спроможність, економічна стабільність, мета, здоров'я і т. д.).

Однак, одних внутрішніх передумов буває недостатньо, щоб викликати емоційне вигоряння. До цього повинні підключитися зовнішні фактори, пов'язані з організацією роботи та соціально-культурні умови суспільства.

В організації можна виділити три моменти. Один з них - це неефективний стиль керівництва: або надмірно жорсткий «чоловічий», або надмірно м'який «жіночий», нерідко нечіткий і некеровано емоційний. «Чоловічий» стиль керівництва не забезпечує людям необхідної емоційної підтримки, підсилює почуття незахищеності. А «жіночий» піднімає рівень тривоги до нестерпного, оскільки невизначені вимоги ставлять під загрозу реалізацію перфекціонізму, а значить - цілісність власної особистості.

Також погрозою перфекціонізму є робота в умовах тимчасового дефіциту. Оскільки люди будуть намагатися робити все добре, недолік часу призведе їх не тільки до емоційної. Але й до фізичної перевантаження і прояву психосоматики.

Третій момент - це відсутність згуртованого соціального оточення. Яке могло б надати подарунку. Сприяти посиленню «Я» людини за рахунок приєднання до сильного «Ми», і таким чином знизити ризик емоційного вигорання. В якості ілюстрації цього положення можна навести приклад Н. Є. Водоп'янова. яка зазначає, що рівень вигорання у ізраїльських менеджерів нижче, ніж у американських. При цьому вважається, що рівень життя в Америці істотно вище. Дане явище пояснюється тим, що ізраїльтяни отримують підтримку від відчуття соціальної згуртованості.

Але не можна не враховувати і вплив соціально-культурних чинників. Як показують різні дослідження. Рівень емоційного вигорання у людей, що працюють в комунікативних професіях, завжди підвищується в ситуаціях соціально-економічної нестабільності. Дійсно, сучасні умови виступають як депрессогенні фактори за рахунок наявності в них негативного програмування. Особливо часто зустрічається негативне програмування в рекламних акціях. Зокрема, у рекламі ліків.

Отже, ми описали фактори ризику виникнення проблем емоційного вигорання. Однак, як мені видається, для організації психологічної підтримки необхідно сформулювати більш глибокі внутрішні причини, що є джерелом проблеми. На мою думку, це деформація в ранньому дитинстві особистісної структури, яку зручно описати в термінах Е. Берна і його послідовників.

Згідно з їх позиції, в особистості можна виділити три стани: дитина, дорослий. Батько, кожне з яких має свій функціонал. Зокрема, в дитині виділяють природного і пристосувалися. Якості першого - спонтанність, ніжність, імпульсивність, чуттєвість, відкритість творчості, життєрадісність, пустотливість, безконтрольність. Якості іншого - слухняність, ввічливість, адаптивність, з такою дитиною оточуючим спілкуватися зручно. І якщо природний дитина робить те, що йому хочеться робити, і відчуває себе при цьому добре, то пристосувався робить все, щоб отримати схвалення дорослих, тобто щоб було добре оточуючим. Більш того, багато перестають бачити різницю між своїми бажаннями та вимогами оточуючих, перестають «хотіти». А з цим втрачають життєрадісність і оптимізм.

Емоційне вигоряння - один з новітніх, розглянутих у педагогічній літературі, механізмів психологічного захисту. І, в силу своєї новизни. Його визначення дещо розмито, хоча, по суті, ні одне з цих розумінь емоційного вигорання не суперечать один одному. Тому слід розглядати емоційне вигорання як і будь-який механізм психологічного захисту в континуумі:: психологічний захист - невроз ».

Слід зазначити, що емоційне вигоряння має і свої плюси, так як дозволяє людині економно і дозовано витрачати енергетичні ресурси. Емоційне вигоряння негативно позначається на виконанні людиною своєї діяльності та відносинах з партнерами, оскільки призводить до емоційної і особистісної відстороненості, незадоволеності собою, слідом за якими слід тривога, депресія і всілякі психосоматичні порушення, неадекватне емоційне реагування.

Синдром емоційного вигорання ставитися у залежність і від темпераменту. Інакше кажучи. Феномен емоційного вигоряння має місце тоді, коли у суб'єкта праці виникають негативні, негативні відносини до об'єкта своєї праці, однак при цьому об'єктивні умови професій типу «людина-людина» вимагають позитивного і уважного ставлення до нього. У результаті, доводиться на підсвідомому рівні стримувати свої відносини, придушувати їх. Замінювати на протилежні, що може призвести як раз і до незадоволення своєю працею, собою, до емоційної розрядки на своїх близьких, дезорганізуючи і професійну діяльність, і міжособистісні відносини.

1.1.2 Стадії, наслідки і симптоми професійного вигорання

Три стадії професійного вигорання:

Перша стадія:

· Починається приглушенням емоцій, згладжуванням гостроти почуттів і свіжості переживань; фахівець зненацька зауважує: «начебто все поки нормально, але ... нудно і порожньо на душі»;

· Зникають позитивні емоції, з'являється деяка відстороненість у відносинах з членами сім'ї;

· Виникає стан тривожності, незадоволеності; повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «не лізьте до мене, дайте спокій!».

Друга стадія:

· Виникають непорозуміння у відносинах з учнями, професіонал у колі своїх колег починає зі зневагою говорити про деякі з них;

· Неприязнь починає поступово проявлятися в присутності самих учнів - спочатку це важко стримувана апатія, а потім і спалахи роздратування. Подібна поведінка вчителя - це неусвідомлюване їм самим прояв почуття самозбереження при спілкуванні, що перевищує безпечний для організму рівень.

Третя стадія:

· Притупляються уявлення про цінності життя, емоційне ставлення до світу «уплощаєтся», людина стає небезпечно байдужим до всього, навіть власного життя. Така людина за звичкою може ще зберігати зовнішню респектабельність і деякий апломб, але його очі втрачають блиск інтересу до чого б то не було, і майже фізично відчувається холод у його душі.

Три слідства професійного вигорання:

· Зниження самооцінки. «Згорілі» працівники відчувають безпорадність і апатію. З часом це може перейти в агресію і відчай;

· Самотність. Люди, які страждають від емоційного згоряння. Не в змозі встановити нормальний контакт із учнями. Переважають об'єкт-об'єктні відносини.

· Емоційне виснаження. Втома, апатія і депресія, що супроводжують емоційне згоряння, призводить до серйозних фізичних нездужань - гастриту, мігрені, підвищеного артеріального тиску, синдрому хронічної втоми та ін.

Симптоми:

К. Маслач в 1978 році умовно розділила симптоми емоційного вигорання на: фізичні, поведінкові і психологічні.

До фізичних належать:

· Почуття постійної втоми не лише вечорами, але і вранці, одразу після сну;

· Відчуття емоційного і фізичного виснаження;

· Відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію;

· Загальна слабкість, зниження активності та енергії;

· Часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

· Різка втрата або різке збільшення ваги;

· Повна або часткова безсоння;

· Постійне загальмований, навпаки, сонливість і бажання спати протягом дня;

· Задишка або порушення дихання при фізичному або емоційним навантаженням;

· Помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

· Байдужість, нудьга, пасивність і депресія, почуття пригніченості;

· Підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;

· Спалахи невмотивованого роздратування або відмови від спілкування, відхід у себе;

· Постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає;

· Почуття неусвідомленого підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);

· Почуття гіпервідповідальним і постійне почуття страху, що щось не вийти або він не впоратися;

· Загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (по типу «як не старайся, все одно нічого не вийде»);

Поведінкові симптоми:

· Відчуття, що робота стає все важче і важче, а виконувати її - все важче і важче;

· Співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);

· Постійно, без необхідності, бере роботу додому, але і вдома її не робить;

· Вагався у прийнятті рішень;

· Почуття марності, невіра в поліпшення, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів:

· Невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрявання» на дрібних деталях, яка не відповідає вимогам службовим трата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

· Дістанцуємість від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватною критичності;

· Зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день сигарет.

Вигорання може дуже швидко поширитися серед співробітників. Ті, хто схильний до вигоряння, стають циніками, негативістам і песимістами; взаємодіючи на роботі з іншими людьми. Які знаходяться під впливом такого ж стресу, вони можуть швидко перетворити цілу групу в збори вигоряючими. Найбільша вірогідність того, що це відбудеться, існує в організаціях з високим рівнем стресу. Професор К. Чернісс говорить про те, що велика відповідальність за розвиток вигоряння в організації лежить на керівнику, тому що існують такі робочі місця і ситуації. Які, у деякому сенсі, просто створені для вигоряння. Більшість людей, що працюють в цих місцях, вразливе. Вони знаходяться в високострессових ситуаціях, де від них очікується високий рівень виконання роботи, і де вони мають невеликий контроль над тим, що або як вони роблять. До числа таких професій відноситься і професія педагога (наприклад, недолік контролю, який міг би відчувати викладач у класі з 30 активними дітьми, є головним чинником, що сприяє вигоряння).

Також К. Черніс відзначає, що вигорянням страждають не тільки люди, а й організації. Як у індивіда, який страждає вигорянням, в організації з'являються різні симптоми цього явища.

Ось ці симптоми:

· Висока плинність кадрів;

· Зниження залученості співробітників в роботу;

· Пошук «козла відпущення»;

· Антагоністичний груповий процес і наявність парних угруповань;

· Режим залежності, яка у вигляді гніву на керівництво та прояв безпорадності і безнадійності;

· Розвиток критичного ставлення до співробітників;

· Недолік співпраці серед персоналу;

· Прогресуюче падіння ініціативи;

· Зростання почуття незадоволеності від роботи;

· Прояв негативізму щодо ролі або функції відділення.

1.2 Вимоги професії до особистості педагога

Не викликає сумніву, що будь-яка професійна робота, крім фізичних і психологічних особливостей має підставою особистісні якості, що сприяють успіху діяльності людини. У першу чергу це відноситься до професій, де об'єктом професійної активності людини виступає інша людина, і взаємодія «людина-людина» залежать від якостей того й іншого. Професію педагога відносять до професій вищого типу за ознакою необхідності постійної рефлексії на утримання предмета своєї діяльності. Таким чином, не викликає сумніву те, що педагог повинен володіти певною сумою високих особистісних якостей. Педагогічна література переповнена спробами позначити якості, без яких немає успіху педагогічної роботи. Але такі спроби зазвичай закінчуються перерахуванням достоїнств сучасної людини таких як гуманізм, чесність, справедливість, працьовитість і інших настільки ж прекрасних рис гідного людини, але не є похідними певної професії.

Щуркова Н.Є. у своїй роботі «Класне керівництво» (2000р.) говорить про те, що якщо виходити із сутності та змісту професії педагога, то перша основна риса - це інтерес до життя. Вплив цієї особистісної риси на зміст і характер роботи педагога надзвичайно сильне, і тим сильніше, що воно непомітно навіть самому вчителю. Дитинство, так небайдуже до життя, не прощає байдужості до життя кого-небудь, тим більше якщо така байдужість виявляє педагог. Інтерес до життя - умова роботи з дитинством, це умова ефективного виховання, тому що виховання неодмінно орієнтовано на формування здатності бути щасливим, а в основі такої здатності лежить прийняття життя як такого в якості великого дару природи.

Друга особистісна характеристика. Сприяє успішності роботи з дітьми - це інтерес до людини як до такого. Під ним мається на увазі загальне ставлення до людини як до феномену в системі живих організмів на землі. Коли увага до різного роду особистісним проявам «Я» людини пов'язане з пізнанням людської душі, з повагою індивідуальності, з визнанням права людини на особливості і несхожість з іншими людьми і коли у ставленні до людини зберігається ціннісна позиція поза залежності від характеристик цієї людини. Якщо педагогу цікавий людина як така, легко вирішується ціла низка проблем. Вирішується горезвісне питання любові до дитини, тому що педагогу за наявності інтересу до людини цікавий кожен вихованець. Не можна любити сотні і тисячі людей, з якими доводиться працювати вчителеві під час свого професійного життя - для цього не вистачить духовних і фізичних сил. Але, маючи інтерес до людини, працювати з безліччю дітей при всій складності і тонкощі цієї роботи легко, якщо забезпечена професійна компетентність. Інтерес до людини допомагає знайти професійне рівновагу і встояти на професійній висоті, а значить, тверезо оцінювати суть проблеми та шляхи її вирішення.

Третя важлива характеристика - це інтерес до культури. Як особистісна характеристика він, з одного боку, є умовою успішності професійної роботи педагога, а з іншого боку ця риса особистості розвивається в процесі виховання. У поняття культури входить все, що вирощується людиною, все, що стало перетворенням натури. Коли мова йде про інтерес до культури педагога, то мається на увазі широка палітра його інтересів до техніці, науці, мистецтву, влаштування побуту, політичного устрою суспільства, моралі, економіці, гігієни та інших форм творення в світі.

Інтерес до культури у педагога означає не лише власне ознайомлення з фактами розвивається світової культури, а й формування у дітей такої пильної уваги до даними фактами, не тільки перетворення власного життя, а й залучення дітей до коригування звичного змісту та ходу життя у злагоді з досягненнями світової культури, не тільки особисте оцінювання відбувається в культурі, але неодмінно цілеспрямоване залучення дітей до аналітичної роботи розуму в оцінюванні культурних просувань або падінь.

Одне з найбільш сильних протиріч виховання полягає в тому, що педагог є представником вчорашньої культури, йому ж доводиться виступати в ролі представника сьогоднішньої, хоча він нею володіє в недостатній мірі, а іноді і зовсім далекий від неї. Але це протиріччя долається: долучаючи дітей до культури, педагог сам оволодіває тим, що прищеплює дітям.

Згідно Щурковой Н.Є., перераховані вище особистісні характеристики є базовими. Позначимо тепер професійні якості, що забезпечують успішне педагогічне спілкування і взаємодію вчителя з учнями більш докладно. Столяренко Л.Д. до таких якостей відносить:

· Наявність потреби і вмінь спілкування, товариськість, комунікативні якості;

· Здатність емоційної емпатії і розуміння людей;

· Гнучкість, оперативно-творче мислення, що забезпечує вміння швидко і правильно орієнтуватися у мінливих умовах спілкування, швидко змінювати мовний вплив в залежності від ситуації спілкування, індивідуальних особливостей учнів;

· Уміння відчувати і підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні, вміння керувати собою, своїм психічним станом, своїм тілом, голосом, мімікою, уміння керувати настроєм, думками, почуттями, вміння знімати м'язові затиски;

· Здатність до спонтанності (непідготовленою комунікації);

· Уміння прогнозувати можливі педагогічні ситуації, наслідки своїх дій;

· Хороші вербальні здібності: культура, розвиненість мовлення, багатий лексичний запас, правильний підбір мовних засобів;

· Володіння мистецтвом педагогічних переживань, які представляють собою сплав життєвих, природних переживань педагога і педагогічно доцільних переживань, здатних вплинути на учнів у потрібному напрямку;

· Здатність до педагогічної імпровізації, вміння застосовувати всю різноманітність засобів впливу (переконання, навіювання, застосування різних прийомів впливу, пристосувань і прибудов).

На думку Щурковой Н.Є., всі перераховані особистісні якості не замінюють професіоналізму. І тому шкідливі заклики до самовдосконалення особистості педагога, якщо вони не підкріплюються гарним професійним навчанням, але, тим не менш, їх вплив сильно і ґрунтовно.

Виявлені особистісні якості професійно ціннісних. Вони необхідні як умова, вони достатні для педагога. Але вони володіють ще однією важливою роллю: зберігають фізичне, психічне здоров'я педагога, зміцнюють його духовні сили.

1.3 Учитель в напружених умовах

Для того, щоб перейти до емпіричного дослідження необхідно проаналізувати діяльність педагога з точки зору наявності факторів, що ініціюють емоційне вигоряння. Зробимо це з опорою на схему, запропоновану Орлом В.Є.

Розглянемо спочатку групу організаційних чинників, куди включаються умови матеріального середовища, зміст роботи та соціально-психологічні умови діяльності.

Умови роботи. Основний акцент у дослідженні цих факторів був зроблений на тимчасові параметри діяльності та обсягу роботи. Практично всі дослідження дають подібну картину, яка свідчить про те, що підвищення навантаження в діяльності, понаднормова робота, висока тривалість робочого дня стимулюють розвиток вигоряння. Професія педагога підпадає під ці параметри: сам по собі факт, що середня величина робочого тижня вчителі дорівнює за підрахунками Л. Ф. Колеснікова 52 годинах, набагато вища за ту (40 годин), яка встановлена по країні; дуже низька оплата праці, не забезпечує нормального існування (практично всі дослідження підтверджують, що недостатнє винагороду, грошове чи моральне, або його відсутність сприяють виникненню вигоряння), як наслідок понаднормова робота, а значить підвищення навантаження. Що нерідко призводить до фрустрації, тривожності, емоційного спустошення як передумові різних психічних захворювань.

Зміст праці. Дана група чинників включає в себе кількісні та якісні аспекти роботи з учнями (клієнтами, пацієнтами): їх кількість, частоту обслуговування, ступінь глибини контакту. У професії педагога велика кількість учнів у класі може призвести до нестачі елементарного контролю, що буде головним чинником, що сприяє появі вигоряння. Також не секрет, що педагогам в даний час все частіше доводиться мати справу з дітьми з соціально-неблагополучних сімей, гострота проблем цих дітей звичайно сприяє виникненню вигоряння. Найбільш опукло показано вплив цих факторів у тих видах професійної діяльності, де гострота проблем клієнтів поєднується з мінімізацією успіху в ефективності їх вирішення; в педагогіці це можуть бути класи корекції, де при максимальному вкладеному зусиллі з боку педагога, результат може виявитися невисоким. При цьому наголошується, що будь-яка критична ситуація з учнем, незалежно від її специфіки, є тяжким тягарем для педагога, негативно впливаючи на нього і приводячи, зрештою, до вигоряння.

Соціально-психологічні чинники. Аналіз взаємодії між соціально-психологічними відносинами працівників до об'єкта їхньої праці можна провести в двох напрямках: позиції працівників по відношенню до своїх реципієнтів і особливостей поведінки самі реципієнтів (учнів). Існує взаємозв'язок між даною характеристикою і вигоранням. Дана залежність може бути обумовлена специфікою самої діяльності. Вчителі, які характеризуються наявністю опікає ідеології у взаєминах з учнями, а також не використовують репресивну і ситуаційну тактики, демонструють високий рівень вигорання. З іншого боку. Атмосфера в колективі учнів та їх ставлення до вчителя і навчальному процесу можуть провокувати виникнення вигорання у педагогів. Зокрема, наголошується, що апатія учнів і несприятлива атмосфера в класі викликають у вчителів вигоряння.

На підставі вищесказаного ми бачимо, що професія вчителя може бути віднесена до розряду стресогенних професій, що вимагають від викладача самовладання і саморегуляції. Прояви стресу в роботі вчителя різноманітні й великі. У першу чергу виділяються фрустірованность, тривожність, виснаженість, депресія, емоційна ригідність і емоційне спустошення - це ціна відповідальності, яку платить вчитель.

На думку Маркової А.К., для роботи вчителя характерні: інформаційний стрес, що виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли людина не справляється із завданням, не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі при високому ступені відповідальності за їх наслідки, і емоційний стрес, коли під впливом небезпеки, образ виникають емоційні зрушення, зміни в мотивації, характері діяльності, порушення рухового і мовної поведінки.

За даними соціально-демографічних досліджень праця педагога відноситься до числа найбільш напружених в емоційному плані видів праці: за ступенем напруженості навантаження вчителя в середньому більше, ніж у менеджерів і банкірів, генеральних директорів і президентів асоціацій, тобто тех. Хто безпосередньо працює з людьми. Бойко В.В. наводить такі дані: з 7300 педагогів загальноосвітніх шкіл, ризик і підвищений ризик патології серцево-судинної системи відзначений в 29,4% випадків, захворювання судин головного мозку у 37,2% педагогів, 57,8% обстежених мають порушення діяльності шлунково-кишкового тракту . Вся що виявляється соматична патологія супроводжується клінікою неврозоподібних порушень. Невротичні розлади виявилися в 60-70% випадків. Зазначена сторона здоров'я учительства обумовлена багатьма соціальними, економічними. Житлово-побутовими чинниками. Чимала роль тут і психічного напруження, що супроводжує професійні будні педагога. Не дивно, що з метою економії своїх енергоресурсів багато педагогів вдаються до різних механізмів психологічного захисту і приречені на професійне вигоряння.

Розглянемо тепер індивідуальні чинники. У цю групу включені соціально-демографічні та особистісні особливості. Орел В.Е. відзначає, що з усіх соціально-демографічних характеристик найбільш тісний зв'язок з вигорянням має вік і стаж. Причини спаду професійної діяльності вчителя старшого віку («педагогічний криз») виділяє Львова Ю.Л.. На її думку, це:

· Прагнення педагога використовувати нові досягнення науки і неможливість їх реалізувати в стислі терміни навчання; відсутність віддачі учнів; невідповідність очікуваного і фактичного результатів;

· Виникнення і розвиток улюблених прийомів, шаблонів в роботі і усвідомлення того, що потрібно міняти ситуацію, що склалася, але як міняти - невідомо;

· Можливість ізоляції вчителя в педагогічному колективі коли його пошуки, інновації не підтримуються колегами, що викликає почуття тривоги, самотності, зневіри у собі.

Більша частина вчителів справляється з кризою, але частково він може впливати на розвиток вигоряння.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

Дослідження синдрому емоційного вигорання у педагогів проводилися відповідно до поставленої мети і раніше позначеними завданнями.

Об'єктом дослідження є синдром емоційного вигорання.

Предмет дослідження - особливості емоційного вигорання.

База дослідження:

Випробувані став педагогічний колектив, що складається з 40 педагогів з різною тривалістю професійної діяльності.

З них: 26 вчителів-предметників, 6 вчителів початкових класів, 3 педагоги-організатори, 2 соціальних педагога, 1 педагог-психолог, 1 музичний керівник, 1 бібліотекар.

Всі випробовувані-жінки від 22 до 63лет. Середній вік 39.6 років

Мають освіту: 68% вища, 32% середню спеціальну.

Тестування проводилося невеликими групами або індивідуально. Піддослідні отримували інструкції та бланки відповідей (див. додаток). Після проведення тестування, дані тестів, були оброблені і зведені в таблиці показників. На основі отриманих даних ми спробували зробити висновок про вплив стажу на розвиток синдрому емоційного вигорання.

Дослідження здійснювалось у декілька етапів:

На першому етапі дослідження були виявлені соціально-демографічні характеристики досліджуваних.

На другому етапі дослідження були виявлені рівень сформованості синдрому емоційного вигорання та провідні симптоми емоційного вигорання у випробуваних у процесі виконання професійної діяльності.

На третьому етапі проведено аналіз дослідження і зроблені висновки.

2.1 Методи і методики дослідження

У дослідженні використовувалися наступні методи:

1. Методика «Діагностика емоційного вигорання» В. В. Бойко надала докладну картину синдрому емоційного вигорання, з її допомогою діагностували симптоми емоційного вигорання, рівень сформованості та фази розвитку синдрому емоційного вигорання (напруга, резистенції, виснаження)

Дана методика призначена для вимірювання рівня прояву емоційного вигорання. Методика складається з опитувального листа, що включає в себе 84 судження. Інтерпретація результатів проводиться за трьома фазами, що включає в себе по 4 симптому. Відповідно до ключем здійснюються такі підрахунки:

Визначається сума балів роздільно для кожного симптому.

· 9 і менше балів симптом не склався;

· 10-15 балів - складаний симптом;

· 16 і більше балів - симптом склався.

Підраховується сума показників симптомів для кожної з трьох фаз.

· 36 і менше балів - фаза не сформувалася;

· 37-60 балів - фаза в стадії формування;

· 61 і більше балів - фаза сформувалася.

Знаходиться підсумковий показник синдрому емоційного вигорання - сума показників усіх симптомів. Опис даної методики представлено у додатку № 1.

2. Багатофакторний особистісний опитувальник FPI. Автори І. Фаренберг,

Х. Зарг, Р. Гампеля (модифікована форма «В»). Опитувальник і його структура відповідають традиційним особистісним опитувальникам: містить питання, висловлювання, що стосуються способів поведінки, станів, орієнтацій, навичок і фізичних труднощів, на які випробовуваний відповідає «згоден» або «ні». Опитувальник призначений для діагностики таких особистісних властивостей як: невротичність (шк. I); спонтанна агресивність (шк. II); депресивність (шк. III); дратівливість (IV); товариськість (шк. V); врівноваженість (шк. VI); реактивна агресивність (шк. VII); сором'язливість (шк. VIII); відкритість (шк. IX); екстраверсія - інтроверсія (шк. X); емоційна лабільність (шк. XI); маскулінізм - фемінізм (шк. XII). Цей опитувальник призначений для широкого кола досліджуваних, можливо індивідуальне та групове пред'явлення.