Креативність як умова професіоналізму та особистісного зростання фахівця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Креативнiсть, як умова професiоналiзму та особистісного зростання фахiвця

Зміст:

Вступ

Розділ 1. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ФАХІВЦЯ

1.1 Проблема креативності в зарубіжній та вітчизняній психології

1.2 Поняття та характеристика креативної особистості

1.3 Роль та місце креативності в професійній культурі фахівця

1.4 Висновки до 1 розділу

Розділ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕАТИВНОСТІ

2.1 Організація дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження

2.3 Виявлення взаємозв'язку креативністю йз професіоналізмом та особистісним зростанням фахівця

Використана література

Вступ

Сучасний етап розвитку незалежної України характеризується постійними змінами, до яких людині постійно доводиться дуже швидко пристосовуватися, особистісно зростати й розвиватися щоб бути затребуваним у суспільстві. Креативність дозволяє людині вдосконалюватися й не боятися нового, швидко звикати до умов і вимог, що змінюються. Вона створює сприятливі передумови для розвитку особистості в цілому, сприяє її саморозкриттю, самореалізації, самодостатності й толерантності. Основною формою активності особистості, що сформувалася, є, як відомо, професійна діяльність, ефективність якої багато в чому залежить від її творчого характеру. У зв'язку із цим особливого значення набуває рівень розвитку креативности, як одинієї з умов, необхідної для особистісного росту й успішної реалізації професійної діяльності людини.

Креативность - одна з найважливіших загальнонаукових проблем сучасності, яка досліджується на філософських, культурологічних, педагогічних, індивідуально-психологічних, соціально-психологічному рівнях.

Значний внесок у розвиток проблеми креативності внесли як вітчизняні (С.Л. Рубинштейн, Я.А. Пономарів, В.Н. Дунчев, У.Н Дружинін, В.Н. Козленко, Л.Б. Єрмолаєва-Томина, Н.В. Гнатко, Д.Б. Богоявленская, Е.Л. Яковлева, А.В. Морозов, Д.В. Чернилевский і ін.), так і закордонні дослідники (Дж. Гилфорд, Е.П. Торренс, С. Мідник, Де Боно, М. Рорбах А. Ротенберг, Р. Мэй, А.Маслоу, К. Роджерс, Н. Роджерс, Ф.Дж. Раштон, Дж. Рензулли, Дж. Фельдхъюзен, А. Танненбаум, Р. Стернберг, К. Хеллер і ін.) Однак ми вважаємо, що тема креативності як найважливішої якості, що сприяє розвитку професионализма й особистісного росту фахівця, у цьому аспекті недостатньо вивчена, тому ми провели власне дослідження, присвячене цій проблемі.

Об'єкт дослідження - психічні властивості особистості.

Предмет дослідження - креативність як фактор професіоналізму й особистісного зростання фахівця

Мета дослідження: вивчення креативності особистості.

Досягнення даної мети передбачає виконання наступних задач:

1. Вивчення й аналіз літератури, що присвячується проблемі креативности як умови професіоналізму й особистісного зростання фахівця

2. Проведення дослідження соціальної креативности

3. Проведення дослідження невербальної креативности

4. Проведення дослідження вербальної креативности

5. Виявлення різниці досліджуваних видів креативності у респондентів КП «ПТП «Вода» та ЗАТ «Інком»

На різних етапах дослідження застосовувалися наступні методи:

1) Емпірічні:

Спостереження

Бесіда

2) Психо-діагностичні:

Методика визначення соціальної креативності особистості

Тест невербальної креативності Торренса «завершення картинок» (Адаптація А.Н. Вороніна)

Тест вербальної креативності С. Мідника (адаптація А.Н. Вороніна, дорослий варіант)

3) Методи иатематичної обробки:

Кутове перетворення Фішера

Забезпечення вірогідності висновків і результатів дослідження здійснювалося через використання надійних і апробованих у психології методів дослідження, взаємоперевіркою результатів, одержаних різними методами, а також застосуванням методу математичної статистики, такого як кутове перетворення Фішера.

У дослідженні брало участь тридцять працівників КП «ПТП «Вода» і тридцять працівників ЗАТ «Інком», віком від двадцяти до шестидесяти років.

Розділ 1 КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ФАХІВЦЯ

1.1 Проблема креативності в зарубіжній та вітчизняній психології

Вивчення проблеми креативності в цей час набуває комплексний характер, є предметом аналізу різних соціальних дисциплін, і виявляє важливу область досліджень, розташовану на стику різних галузей знання про людину - філософії, соціології й психології. Проблема креативності є однією з основних проблем для психології особистості та її розвитку. Поняття креативність (лат. Creatio - створення, образ) у перекладі з англійської мови означає творчість, тобто в найзагальнішому вигляді це створення нових, оригінальних, більш досконалих матеріальних і духовних цінностей, що мають об'єктивну чи суб'єктивну значимість. Э. Фромм звужує поняття до визначення його як «здатності дивуватися й пізнавати, уміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, націленості на відкриття нового й здатності до глибокого усвідомлення свого досвіду», підкреслюючи не якість результату, а характеристики й процеси, що активізують творчу продуктивність. Аналогічно поняттю «творчість» креативность вивчали, М. Ферсон, Д.Тейлор. та К. Тейлор, що розглядає творчість як рішення завдань.

Ще в 60-х рр. було описано більше 60 визначень креативності та їхнє число продовжує збільшуватися і дотепер. Визначення були проаналізовані й розділені на шість типів творчості:

1) Визначення типу «Гештальт», у яких підкреслюється створення нової цілісності.

2) Визначення, орієнтовані на «кінцевий продукт», або «інноваційні» визначення, у яких підкреслюється продукування чогось нового.

3) «Эстетичні», або «експресивні», визначення, у яких підкреслюється самовираження. Як приклад визначень такого типу приводиться наступне: «Творчій процес - це здатність мислити в недослідженій області, не обмежуючись минулим досвідом».

4) «Психоаналітичні», або «динамічні», визначення, у яких творчість визначається в термінах взаємодії «Я», «Воно» і « Понад-Я».

5) Визначення в термінах «мислення, орієнтованого на рішення», у яких підкреслюється не стільки рішення, скільки сам розумовий процес.

6) Різноманітні визначення, що не укладаються в жодну з перерахованих вище категорій.

Вірогідно, що кількість визначень креативності, яка нагромадилося на цей момент, вже важко оцінити. Як відзначають дослідники, «процес розуміння того, що таке креативність, сам вимагає креативних дій. Починаючи з визначення креативності, ми тим самим прирікаємо себе на невдачу, оскільки креативність ще емпірично не визначена». Автори одного з останніх досліджень визначають креативність, як «досягнення чого-небудь значимого й нового... Інакше кажучи, це те, що люди роблять, щоб змінити світ»[Питання психології].

П. Торранс зібрав у процесі тривалого дослідження креативности різні її визначення, що метафорично описують суть творчості. Наприклад, творчість - це: «копати глибоко, чути запахи, дивитися скрізь, простягати руку в завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ритмі...»[Торренс]

У теперешній час для опису креативності використовується підхід, запропонований, згідно одним джерелам, Р. Муни в 1963 р., іншим - А. Штейном в 1969 р., який використовується багатьма дослідниками й сьогодні.

Дослідження креативності, інтерес до яких в останні роки набагато збільшився, розглядають чотири основних аспекти: креативний процес, креативний продукт, креативну особистість і креативне середовище (сферу, структуру, соціальний контекст, що формує вимоги до продукту творчості)[Питання психології]

Ф.Баррон, що здійснив огляд досліджень по творчості за 10 років (з 1970 по 1980 р.), робить висновок про те, що для більшості досліджень характерні наступні загальні позиції: «Творчість - це потреба адаптивно реагувати на потребу в нових підходах... Це здатність включати в життя щось нове... Нова адаптація звичайно сприяє більшій гнучкості й підвищує можливість росту й виживання», «Творчість - це «щось нове» - це звичайно продукт, що є результатом процесу, здійснюваного людиною... Характеристиками цих нових продуктів, або процесів є їхня новизна, оригінальність, доречність, валідність, здатність задовольняти потреби, адекватність. Багато продуктів є процесами, а багато процесів - продуктами. А людина одночасно й процес і продукт». Р.Муни виділяє чотири основних підходи до творчості залежно від того, який із чотирьох аспектів проблеми виходить на перший план:

середовище, у якому здійснюється творчість;

творчий продукт;

творчий процес;

творча особистість.

Згідно В.Н. Дружиніну, існують не менш ніж три підходи до проблеми творчих здатностей (креативності). Вони сформульовані таким чином:

1. Cамих творчих здібностей не існує. Інтелектуальна обдарованість виступає в якості необхідної, але не достатньої умови творчої активності особистості. Головну роль у детермінації творчої активності грають мотивація, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, А. Маслоу, Д.Б. Богоявленскаяи ін.).

2. Творча здатність (креативность), є самостійним чинником, незалежним від інтелекту (Дж. Гилфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Е.П. Торренс, ЯЛ. Пономарів і ін.) Основним змістовним компонентом поняття креативность тут виступає дивергентне мислення. У більше «м'якому» варіанті ця теорія говорить, що між рівнем інтелекту й рівнем креативности є незначна кореляція. Найбільш розвиненою концепцією є «теорія інтелектуального порога» Е.П. Торренса.

3. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здатностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми активності немає. Креативность розуміється як інтелектуальна обдарованість. Цю точку зору розділяли й розділяють практично всі фахівці в області інтелекту (Д. Векслер, Р. Уайсберг, Г. Айзенк, Л. Термен, Р. Стернберг і інші). Е.Л. Яковлева, аналізуючи проблему креативності відзначає, що більшість досліджень, при всіх своїх розходженнях, розглядають креативность як аспект інтелекту (Дж. Гилфорд, Е.П. Торренс, Л.Термен, Д.Векслер, Де Боно й ін.); ряд досліджень зосередили свою увагу на вивченні мотиваційних, комунікативних характеристиках творчих особистостей. До цього напрямку вона відносить роботи К. Тэйлора (Taylor, 1988), К. Кокс (Сохнув СМ., 1926), Э. Роу (Roe A. 1952), Л.В. Шавининой (Шавинина Л.В., 1993) і ін.

У сучасних дослідженнях існує ще так званий синтетичний підхід, де інтелектуальні, соціальні й особистісні фактори визначаються однаково суттєвими для розвитку креативності. Таким чином, опираючись на думку В.Н. Дружиніна та Е.Л. Яковлевой умовно можна виділити три напрямки у вивченні креативности:

когнітивне (Дж. Гилфорд, Е.П. Торренс, С. Мідник, М. Рорбах А. Ротенберг, Р. Мэй, В.Н. Дунчев М.А. Холодна й ін.);

особистісне (К. Тэйлор, К. Кокс, Э. Роу, А. Маслоу, К. Роджерс, Н. Роджерс, Л.В. Шавинина ін.);

синтетичне (Ф. Дж. Раштон, Дж. Рензулли, Дж. Фельдхъюзен, А. Танненбаум, Р. Стернберг, С. Каплан, К. Хеллер, Д.Б. Богоявленская, A.M. Пертайтите Е.Л. Яковлева й ін.).

На сучасному етапі розвитку вітчизняної психологічної науки виділяється узагальнюючий підхід, представники якого розглядають креативність як інтегративну властивість особистості, цілісно й у розвитку (У.Н. Дружинін, В.Н. Козленко, Л.Б. Єрмолаєва-Томина, Н.В. Гнатко й ін.).

Отже, різноманітні визначення й підходи до вивчення проблеми креативності, характеристики творчості та їхній аналіз, виявляють існування різних позицій, думок, їхня неоднорідність і проблемний характер.

Проблема креативности спочатку одержала широке поширення в закордонній психології. Тут ця проблема особливо широко розглядалася представниками когнітивного напрямку. Фактично до перших досліджень можна віднести вже роботи Ф.Гальтона, що займався вивченням інтелектуальної обдарованості (креативность тут виступає як інтелектуальна обдарованість). Інтелектуальна обдарованість при цьому оцінювалася на основі вимірювання коефіцієнта інтелекту. На таких самих позиціях стояв Л. Термен, що вивчав розходження між дітьми з високим і низьким коефіцієнтом інтелекту. Майже до середини нашого сторіччя обдарованість ототожнювалася з інтелектом і вимірялася за допомогою коефіцієнта інтелекту. У результаті експериментальних досліджень серед здатностей особистості була виділена здатність особливого роду - здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися під час мисленні від традиційних схем, швидко вирішувати проблемні ситуації, така здатність і була названа креативністю.

Систематичне вивчення креативности в закордонній психології починається на початку 50-х років і пов'язане з ім'ям Дж. Гилфорда, який запропонував психологам зосередити свою увагу на вивченні здатності до творчості. Їм і його співробітникам проводилися дослідження, у яких креативность розглядалася як самостійна психологічна характеристика. Концепція креативности як універсальної пізнавальної творчої здатності придбала популярність після виходу робіт Дж. Гилфорда. Основою цієї концепції з'явилася його кубообразная модель структури інтелекту. Гилфорд указав на принципове розходження між двома типами розумових операцій: конвергентної й дивергентної. Конвергентне мислення (сходження) актуалізується тільки в тому випадку, коли людині, що вирішує завдання, потрібно знайти єдино вірне рішення. Таким чином, Гилфорд ототожнив здатність до конвергентного мислення з тестовим інтелектом, вимірюваним високошвидкісними тестами IQ. Дивергентне мислення визначається як «тип мислення, що йде в різних напрямках». Такий тип мислення допускає варіювання шляхів рішення проблеми, приведе до несподіваних висновків і результатів. Дж. Гилфорд уважав операцію дивергенції основою креативности як загальної творчої здатності. У зв'язку із цим він виділив чотири критерії дивергентного мислення:

1) оригінальність - здатність продуцировать окремі асоціації, незвичайні відповіді;

2) семантична гнучкість - здатність виявити основну властивість об'єкта й запропонувати новий спосіб його використання;

3) образна адаптивна гнучкість - здатність змінити форму стимулу таким чином, щоб побачити в ньому нові ознаки й можливості для використання;

4) семантична, спонтанна гнучкість - здатність продуцировать різноманітні ідеї в нерегламентованій ситуації.

Крім того, він визначив шість параметрів креативности:

1) здатність до виявлення й постановки проблем;

2) здатність до генерування великої кількості ідей;

3) гнучкість - здатність до продукування різноманітних ідей;

4) оригінальність - здатність відповідати на подразники нестандартно;

5) здатність удосконалити об'єкт, додаючи деталі;

6) здатність вирішувати проблеми, тобто здатність до аналізу й синтезу. Дивергентне мислення послужило визначенням креативности мислення в рамках даного напрямку. У ряді статей Дж. Гилфорд розглядає відношення інтелекту й креативности. Він думав, що інтелект визначає успішність розуміння й з'ясування нового матеріалу, а дивергентне мислення детермінує творчі досягнення. Крім того, успішність творчої активності визначена обсягом знань ( щозалежать у свою чергу від інтелекту). Гилфорд висловлює припущення, що IQ буде визначати «верхню межу» успішності рішення завдань на дивергентне мислення. Напрямок досліджень, почате Дж. Гилфордом, найбільше послідовно було продовжено П. Торренсом. В основі циклу робіт, проведених Е.П. Торренсом лежить припущення про те, що процеси, що ставляться до рішення проблемної ситуації - від виявлення проблеми до повідомлення про її рішення, - мають пряме відношення до креативности. Саме це визначення свідчить про те, що Е.П. Торренс включає в число проявів креативности не тільки специфічні для неї феномени (наприклад, формулювання гіпотез), але й ті особливості, які безпосередньо пов'язані із загальним інтелектом (наприклад, перевірку гіпотез). Значні перетинання інтелекту й креативности виявлялися й при експериментальному дослідженні характеристик креативности, виділених Е.П. Торренсом, - швидкості, гнучкості, оригінальності й розробленості. У більше пізніх роботах, проведених у середині 70-х рр., Е.П. Торренс уточнив подання про креативности й більш ретельно відібрав процедури її діагностики. У результаті цього концептуальна валидность тестів Е.П. Торренса підвищилася, а референтні показники в значній мірі звільнилися від впливу загального інтелекту. Проте, дані експериментальних робіт про співвідношення інтелекту й креативности залишаються досить суперечливими. Однак очевидно, що креативность і інтелект, навіть якщо вони описують чітко різні набори психологічних властивостей, проте, взаємодіють у процесі розвитку, роблячи один на одного як безпосереднє, так і опосередкований вплив.

Е.П. Торренс визначає творче мислення як «процес відчуття труднощів, проблем, розривів в інформації, що бракують елементів, висування гіпотез щодо цих відсутніх елементів, перевірка й оцінка цих гіпотез; їхній перегляд і повторний огляд; повідомлення результату». Узагальнивши результати власних досліджень, він дійшов висновку, що зв'язок між рівнем інтелекту й креативностью однобічна. Запропонована ним модель «інтелектуального порога» говорить про те, що при IQ = 120, креативность і інтелект утворять єдиний фактор; вище цього порога фактори інтелекту й креативности проявляються як незалежні. Інакше кажучи, до якогось рівня IQ обмежує прояв креативности, вище порога креативность «виривається на волю». Обрані Дж. Гилфордом і П. Торренсом критерії креативности (особливо оригінальність і швидкість), більшим числом авторів ставляться під сумнів. Відзначається, що показники по тестах креативности не завжди збігаються з її проявами в житті. Дж. Гилфорд і П. Торренс належать до прихильників виміру креативности по характеристиках результатів її прояву. Підхід цих авторів дозволив інакше глянути на проблему зв'язку між креативностью й інтелектом.

Дослідники інтелекту прийшли до висновку про слабкий зв'язок творчих здатностей зі здатностями до навчання й інтелектом. Одним з перших на розходження творчої здатності й інтелекту звернув увагу Терстоун. Він відзначив, що у творчій активності важливу роль грають такі фактори як особливості темпераменту, здатність швидко засвоювати й породжувати ідеї (а не критично ставитися до них), що творчі рішення приходять у момент релаксації, розсіювання уваги, а не в момент, коли увага свідомо концентрується на рішенні проблеми.

Однієї з останніх за часом виникнення концепцій креативности є так звана «теорія інвестування», запропонована Р. Стернбер-Гом і Д. Лавертом. Ці автори вважають креативным такої людини, що прагне й здатний «купувати ідеї за низькою ціною й продавати по високої». Р. Стернберг уважає, що людина може не реалізувати свій творчий потенціал у двох випадках:

1) якщо він висловлює ідеї передчасно;

2) якщо він не виносить неї на обговорення занадто довго й тоді вона стає очевидної, «застаріває».

Тут прояву творчості, по Стернбергу, підмінюється його соціальним прийняттям і оцінкою. Згідно Стернбергу, інтелект бере участь у рішенні нових завдань і в автоматизації дій. Стосовно зовнішнього миру інтелектуальне поводження може виражатися в адаптації, виборі типу зовнішнього середовища або її перетворенні. Якщо людина реалізує третій тип відносин, то при цьому він виявить творче поводження.

На думку Р. Стернберга, інтелектуальні здатності, поряд з навколишнім середовищем, мотивацією, індивідуальністю, стилем мислення й знаннями - є джерелами креативности. Особливо важливі, уважає він, три інтелектуальні здатності:

1) синтетична здатність бачити проблему по-новому й переборювати границі повсякденної свідомості;

2) аналітична здатність розпізнавати ідеї, гідні подальшої розробки;

3) практичним, обумовленим контекстом, здатності - уміння переконувати інших у цінності певної ідеї. Важливо саме з'єднання цих трьох здатностей, тому що аналітична здатність, використовувана при відсутності двох інших, приводить до потужного критичного, але не креативному мисленню. Синтетична здатність при відсутності двох інших приводить до породження нових ідей, які, не будучи піддані скрупульозним дослідженням, необхідні для того, щоб, по-перше, оцінити перспективність ідеї, і, по-друге, змусити ідею працювати.

Ф. Баррон і Д. Харрингтон, підводячи підсумки досліджень в області креативности з 1970 по 1980 р., зробили наступні узагальнення того, що відомо про креативности:

Креативность - це здатність адаптивна реагувати на необхідність у нових підходах і нових продуктах. Дана здатність дозволяє також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може носити як свідомий, так і несвідомий характер.

Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця й сили його внутрішньої мотивації

Специфічними властивостями креативного процесу, продукту й особистості є їхня оригінальність, заможність, валидность, адекватність завданню й ще одна властивість, що може бути названо придатністю - эстетической, екологічною, оптимальною формою, правильної й оригінальної на даний момент.

Креативные продукти можуть бути дуже різні по природі: нове рішення проблеми в математику, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини або поеми, нової філософської або релігійної системи, інновація в юриспруденції, свіже рішення соціальних проблем і ін.

Учені не дійшли згоди навіть із приводу того, чи існує взагалі креативность або вона є науковим конструктом, чи самостійний процес креативности, або креативность - це сума інших психічних процесів.

Одне з пониманий креативности - незвичайні прояви ординарних процесів, тобто процесу креативности його прихильники відмовляють у самостійності.

Один з аргументів на користь такого підходу полягає в когнітивній теорії «уроджених структур». Н. Хомский, наприклад, затверджує, що язикова компетентність базується на вроджених структурах людської мови, Дж. Фодор - що такі структури лежать в основі всіх форм людського інтелекту й когнітивних функцій, включаючи математичний, музичний і специфічний інтелект. Всі вже втримується в потенціалі, не можна створити щось із нічого, тобто крім існуючих структур.

У новій області когнітивних наук проявляється скептичне відношення до креативности як самостійному, відмінному від інших процесу. С. Герберт намагається довести, що ординарні когнітивні процеси, трансформовані певними образом, достатні для відкриття базових наукових законів (типу законів Кеплера). Процес рішення творчих завдань описана як взаємодія інших процесів (мислення, пам'яті та ін.).

Однак у креативности як самостійного процесу все-таки є й захисники.

Т. Тардиф і Р. Стернберг, намагаючись проаналізувати вся розмаїтість точок зору, виділили два найбільш загальні підходи до процесу креативности: як до процесу, що протікає в окремій особистості в окремий момент часу (цієї точки зору дотримується більшість дослідників), або як до процесу, залежному від системи соціальних зв'язків, проблемних сфер, критеріїв оцінок креативного продукту й т.д., тобто в широкому соціальному й історичному контексті; при цьому процес креативности не втрачає свого зв'язку з індивідуальністю творця, але вимагає іншого підходу до аналізу процесу і його дозрівання.

Різні дослідники наголошують на різних складових процесу креативности, або ставлячи в основу одну складову, що зізнається центральної, або вишиковуючи складну систему взаємодіючих процесів.

Наприклад, П. Торранс, слідом за Дж. Гилфордом описує креативность у термінах мислення, розуміючи творче мислення «як процес відчування труднощів, проблем, проломів в інформації, що бракують елементів, перекосу в чомусь; побудови здогадів і формулювання гіпотез, що стосуються цих недоліків, оцінки й тестування цих здогадів і гіпотез; можливості їхнього перегляду й перевірки й, нарешті, узагальнення результатів».

Ф. Баррон уважає центральним процес уяви й символізації, що служить критерієм креативности, і вводить визначення креативности як «внутрішнього процесу, що спонтанно триває в дії», затверджуючи, що із цього погляду відсутність продукту не говорить про відсутність креативности. Р. Отернберг також підкреслює важливість здатності створювати «продуктивні метафори».

С. Мідник постулирует, що в основі креативности лежить здатність виходити за рамки стереотипних асоціацій, працювати із широким семантичним полем.

Д. Фелдман пропонує трехчастную модель креативного процесу, що має три зв'язані між собою складові: 1) рефлективність як основний процес, що відрізняє людину від тварин, що дозволяє формувати самосвідомість, самооцінку, за допомогою мови планувати, відбивати й аналізувати мир; 2) цілеспрямованість, або интенциональность, що дозволяє організувати пережитий досвід «усередині й зовні організму»; разом з вірою в можливість змін до кращого дозволяє реально змінювати середовище; 3) володіння способами трансформації й реорганізації, які пропонуються культурою й обумовлюють індивідуальні розходження.

Багато дослідників уважають, що процес креативности специфічний для різних сфер діяльності й знань. Однак деякі загальні вимоги до процесу креативного мислення можна виділити. Креативный процес особистості незалежно від проблеми, на яку він спрямований, включає наступне:

Зміна структури зовнішньої інформації й внутрішніх подань за допомогою формування аналогій і з'єднання концептуальних пробілів.

Постійне переформулювання проблеми.

Застосування існуючих знань, спогадів і образів для створення нового й застосування старих знань і навичок у новому ключі.

Використання невербальної моделі мислення.

Процес креативности вимагає внутрішнього напруження, що може виникати трьома шляхами: у конфлікті між традиційним і новим у кожному кроці креативного процесу; у самих ідеях, у різних шляхах рішення або передбачуваних продуктів; воно може створюватися між хаосом невизначеності й прагненням перейти на більше високий рівень організації й ефективності усередині індивідуальності або суспільства в цілому. Можливо, всі три види напруги виникають на різних етапах креативного процесу.

Що стосується специфічних сфер, у яких креативность із «загальної» стає спеціальної, те тут можна скористатися класифікацією, запропонованої X. Гарднером. Хоча ця класифікація описує сім видів інтелекту, вона «скоріше співвідноситься з видами обдарованості», а стало бути, і креативности, оскільки має на увазі під вираженим видом інтелекту творчі досягнення в даних областях. X. Гарднер виділив сім щодо незалежних інтелектуальних компетенций, певних як навички, що відповідають двом базовим стандартам: формулювання й творчого рішення проблем або нового підходу до вирішених проблем; широкого використання й високої оцінки суспільством.

Лінгвістичний інтелект, заснований на чутливості до змісту слів і ефективний вербальной пам'яті.

Логическо-Математичний інтелект - здатність досліджувати категорії, взаємини й структури шляхом маніпулювання об'єктами, символами, поняттями.

Просторовий інтелект - здатність сприймати й створювати зорово-просторові композиції, маніпулювати об'єктами в розумі.

Телесно-кинестетический інтелект - здатність використовувати рухові, навички в спорті, виконавському мистецтві, у ручній праці.

Музичний інтелект - здатність виконувати, складати й сприймати емоційно музику.

Интраперсональный інтелект - здатність розуміти й пізнавати власні почуття.

Интерперсональный інтелект - здатність зауважувати й розрізняти темперамент, мотивацію й наміри інших людей.

Часто вони виступають разом, наприклад, кинестетический і просторовий інтелект дають компетентність у сфері механіки. Компетентність тільки в одній сфері - лінгвістичної або интерперсональной - також може привести в ряді професій до видатних успіхів. Існують переконливі експериментальні докази існування багатьох видів креативного процесу, залежно від сфери додатка.

Вертаючись до креативности, як процесу, варто підкреслити чималу роль тимчасових характеристик. Одні підкреслюють тривалий період дозрівання ідей. Наприклад, описуючи процес відкриття ролі природного добору в еволюційному процесі Ч. Дарвиным, Х.И. Грубер підкреслює, що інсайти в процесі роботи траплялися часто, але не мали вирішального значення для побудови концепції в цілому.

Інші визнають центральним моментом креативного процесу спалах інсайту. Феномен інсайту залишається у фокусі уваги дослідників і викликає спори із приводу визначення самого поняття і його ролі у творчому процесі. Спектр думок дуже широкий: від практичної відомості креативного процесу до вихідного інсайту до заперечення специфічної ролі інсайту в креативности.

Дж. Девидсон вивчала роль інсайту в креативном процесі в контексті проблеми обдарованості; у тому числі нею проводилися й лонгитюдные дослідження. Вона виділила три види інсайту:

1) інсайт «виборчого декодування» дозволяє відокремити релевантну інформацію від иррелевантной;

2) інсайт «виборчого комбінування» дозволяє правильно зістикувати «шматочки» інформації;

3) інсайт «виборчого порівняння» дозволяє зв'язати цю інформацію з тої, що вже втримується в пам'яті. У творчому процесі можуть фігурувати всі три види інсайту.

Один з обговорюваних дослідниками питанням є причина для розгортання креативного процесу. Перша дихотомія думок розвертається в питанні про роль целеполагания в креативности. Більшість дослідників уважають, що креативный процес - це форма активності в проблемному пошуку, свідома й цілеспрямована спроба розширити існуючі границі знань, зруйнувати існуючі обмеження. З іншого боку, існує точка зору, відповідно до якої креативные продукти суть результати випадкових змін стадій породження й відбору в креативном процесі. Проміжна позиція полягає в тому, що креативный процес ініціюється невдалою спробою в поясненні або гіпотезою, що не підтверджується, або спробою включити нові ідеї в існуючі знання, або спробою прорватися за допомогою самоорганізації через існуючий хаос.

Ще одна проблема - рівні прояву креативного процесу в різних людей. Говорять як про «великий» креативности, що вносить зміни або доповнення в існуюче знання, так і «малої» (наприклад, уміння прикрашати кімнату квітами або вміло підбирати колірну гаму в інтер'єрі). А. Эйнштейн, наприклад, був високо креативен, ніхто із учених його часу не досяг його рівня. На думку Д. Фелдмана, рівень креативности може бути визначений тільки в історичній перспективі.

Спірним представляється також питання: чи є креативный процес «нормативним», але имеющим більше сильного й слабкого прояву, або він доступний тільки певним індивідам (Эдисону, Пикассо, Моцарту й іншим) у рідкі моменти часу? Прихильники є й у тої й в іншої точки зору. Якщо креативность зізнається нормативним процесом, то вона властива кожному - дорослому, дитині й навіть комп'ютеру.

Із цього погляду креативный процес можна тренувати, і це корисно для кожного й підвищує шанси всього суспільства на виживання. Однак Ф. Баррон, М. Шикшентмихалий, X. Грубер і С. Девис, Б. Хеннеси й Т. Амабель уважають, що креативность тренувати не можна, тому що креативный процес виникає тільки в результаті сприятливих сполучень багатьох факторів: структури індивідуальності, необхідних навичок, наявності проблем, спеціального оточення.

Нарешті, важливе питання - наявність свідомих і несвідомих компонентів у процесі креативности. Багато хто вважають, що вміння виражати прихожі з несвідомого ідеї - ключ до креативному процесу. Самі творці й носії видатної креативности підкреслюють активність несвідомого у творчому процесі. Ця концепція сходить до психоаналітичного трактування: К. Юнг, наприклад, уважав, що творчість ділиться на два види - психологічне, пов'язане з роботою свідомості, і визионерское, що виражає архетипические образи несвідомого.

Інші автори ігнорують роль несвідомого в креативности. Консенсус лежить посередине: зважена точка зору відводить несвідомим процесам у креативности певну роль. Наприклад, П. Ленгли й Р. Джонс приписують важливу роль несвідомим елементам у контексті активації пам'яті, що релевантна творчому інсайту й робить доступної інформацію, свідомо не викликану.

Проблемою креативности займалися як вітчизняні, так і закордонні вчені, але спочатку проблема одержала широке поширення в закордонній психології й особливо широко розглядалася представниками когнітивного напрямку. На даному етапі дослідження можна сказати, що креативный процес особистості є специфічним для різних областей знань, але має загальні характеристики; він має тимчасові рамки й певні етапи; важливої складової його є інсайт; креативность -- нормативний процес, однак рівні його прояву залежать від особистісних якостей і средовых характеристик; важливої також можна вважати роль несвідомого в цьому процесі.

1.2 Поняття та характеристика креативної особистості

Креативная особистість - це особистість, готовная змінюватися, відмовитися від стереотипів, вона знаходить оригінальні рішення складних проблем, а також вона більше приваблива в спілкуванні - це пов'язане з її відкритістю новому досвіду. Однієї з характеристик креативной особистості виступає самоприйняття й особистісний ріст.

Особистісний ріст - це розвиток особистості, основними відмітними рисами якого є: - воля вибору - уміння здійснювати свій життєвий вибір по своєму бажанню; - життєрадісність і енергійність у повсякденному житті; - досягнення значного успіху в діяльності, тому що вона служить для них об'єктом самовираження; - прагнення до самопізнання, виявленню своїх особистісних можливостей; - цілісне сприйняття миру; - внутрішня гармонія, богатый внутрішній мир і багато чого іншого.

Креативная особистість має

високий потенціал;

внутрішній ресурс;

здатність до конструктивного, нестандартного мислення;

усвідомленню й розвитку свого досвіду.

Креативность особистості проявляється в будь-яких обставинах, у будь-якій сфері діяльності людини. Але не стимульована ззовні діяльність - це той феномен, що виявляє її однозначно, аналогічно тому, як у свій час введення методу проблемних ситуацій затверджувало мислення, відокремлюючи його від інших психічних процесів. Виходячи із цієї аналогії, визначення креативности особистості виглядає так: якщо мислення - це процес рішення завдань, те креативное мислення - це нестимульоване ззовні продовження мислення. Креативность - чисто особистісна властивість, ця властивість цілісної особистості, що відбиває процесуальна взаємодія пізнавальних і мотиваційних факторів у їхній єдності, де абстрагування однієї зі сторін неможливо.

Поводження креативного людини відбиває взаємодія між трьома основними групами людських якостей. Ці групи являють собою загальні й\або спеціальні здатності вище за середнє, високий рівень включенности в завдання й високий рівень интелекта. Креативные особистості володіють або здатні до розвитку цієї системи якостей і додатку її до будь-який потенційно коштовній області людської діяльності.

Разом з тим, креативная особистість не є результат чисто кількісного росту здатностей. Те, що прийнято називати творчими здатностями, з погляду Д.Б. Богоявленской, є здатність до здійснення ситуативно нестимульованої продуктивної діяльності, тобто здатність до пізнавальної самодіяльності. Її прояв не обмежений сферою професій розумової праці й характеризує творчий характер будь-якого виду праці.

Розуміння творчості як продовження пізнавальної діяльності за межами заданої ситуації дозволяє зрозуміти, як відбувається вихід за межі заздалегідь установленого «масштабу». Креативность як якість особистості проявляється з різних сторін. Істинно креативной особистістю може бути людина захопливою, одержимою якоюсь ідеєю, може бути вчений і музикант, робітник і лікар, двірник і художник, але в кожному разі творча особистість припускає високий рівень творчої активності.

Умовно можна виділити чотири області досліджень креативных особистостей. Першу область становлять дослідження їхніх рис і мотивів. Друга, дуже близька до першого, область утвориться дослідженнями Я в зв'язку із креативностью. Третю область досліджень становлять роботи з креативности в контексті самоактуалізації. Четверта область досліджень креативности особистості на границі із психіатрією й має справу із психопатологічними або близькими до патології феноменами.

Розглянемо область, що вивчає риси й мотиви креативных особистостей.

У дослідженнях особистісних особливостей творчо виявили себе осіб можна виділити, у свою чергу, кілька підходів. К. Мартиндэйл затверджує, що креативность є скоріше генеральною рисою особистості, чим когнітивною навичкою. З іншого боку, креативность є загальна риса особистості, а не безліч зв'язаних між собою особистісних рис.

Однак більшість авторів все-таки схильні виділяти деяка безліч рис особистості, властивих креативным людям. Наприклад, М. Чихуентмихалин відзначає, що креативные особистості містять у собі одночасно на перший погляд взаємовиключні особливості:

1. Креативные особистості мають велику фізичну енергію, але в той же час часто перебувають у стані спокою й відпочинку.

2. У те саме час вони суворі й наївні.

3. У їхній особистості сполучаються грайливість і дисципліна, відповідальність і безвідповідальність.

4. У креативных особистостей перемежовуються подання, фантазії, почуття реальності.

5. Креативные люди проявляють особливості як экстравертов, так і інтровертів.

6. Креативные люди скромні й горді одночасно.

7. Вони уникають стереотипів в області полових ролей.

8. Вони проявляють одночасно бунтарський дух і консерватизм.

9. Багато хто із креативных особистостей демонструють пристрасть до своєї роботи. Також вони можуть найвищою мірою об'єктивно оцінювати свою працю.

10. Відкритість і чутливість креативных людей часто приводить до переживання ними страждання й болю. Але також вони дуже люблять задоволення.

Т. Амабайл і М. Коллинз приводять трохи інший перелік рис креативных особистостей. У набір їхніх характеристик включені:

самодисципліна в частині роботи;

здатність відстрочити задоволення;

персеверативность у ситуаціях фрустрації;

незалежність суджень;

терпимість до невизначеності;

високий ступінь автономності;

відсутність полових стереотипів;

интернальный локус контролю;

схильність до ризику;

високий рівень самоініціації;

прагнення виконувати завдання щонайкраще.

Згідно Р. Кеттеллу, найбільш доведеними рисами особистості креативных людей у галузі науки є шизотимия, радикалізм, интроверсия, домінування.

Інші автори відзначають зв'язок рівня креативности з різними рисами особистості. Наприклад, Д. Маккиннон виявив, що высококреативные особистості характеризувалися слабкою соціалізацією, розмаїтістю психологічних рис, комплексністю й незалежністю. Особистості із середнім рівнем креативности показали високий ступінь нейротизма. У найменш креативных особистостей ступінь нейротичности була нижче, ніж в інших підгрупах досліджуваних. Крім того, найменш креативные особистості були добре пристосовані до норм суспільства й професії, добре социализированы. Результати, які одержав Ж. Желад, певною мірою порівнянні з наведеними вище даними. Було виявлено, що креативные особистості в проффесиональной сфері характеризуються більшої нейротичностью, чим фахівці тих же областей, які явно не ставляться до креативным особистостей.

Своєрідність мотивації креативных особистостей, як уважає К.Мартиндэйл, визначається широким колом їхніх інтересів. Вони відкриті новому досвіду й віддають перевагу новизні. Внутрішня мотивація переважає над зовнішньою. Крім того, креативные люди демонструють здатність до широкої категоризації й ідіосинкразії.

Деякі автори прагнуть будувати типології креативных особистостей. Наприклад, Ф. Фарли виділяє особливий тип - Т-Особистість. Вона визначається як шукач порушення. Люди з таким типом особистості можуть або досягати високого рівня креативности, або демонструвати деструктивне, навіть кримінальне поводження. Вирішальним фактором тут є не енергетичні ресурси людини (знання, уміння, навички плюс сила мотивів), а його моральність. Высококреативные особистості з неординарними здатностями не завжди наділені високою моральністю. Але аморальність, не сприяє розвитку високого рівня креативности.

Розглянемо область, що вивчає Я креативных особистостей, а також креативность як самоактуалізацію.

Незважаючи на величезний масив досліджень Я (Self, Ego), з одного боку, і креативности, з іншої, робіт, спрямованих на вивчення характеру їхніх взаємозв'язків, досить мало. Слід зазначити, щоправда, що всі вони одностайно відзначають той самий результат: у креативных людей висока сила Я.

Р. Кеттелл відзначає високу силу Я в креативных особистостей у науці. Ф. Бэррон виявив, що креативные дослідники мали найвищу силу Я. На силу Я креативной особистості вказує також X. Гоу. М. Айзенк показав, що висока сила Я корелює з високим рівнем психопатології, у той час як висока самоактуалізація, навпаки, - з низькою психопатологією. Люди, які мають низький рівень сили Я и низький рівень психопатології, є некреативными.

Є також дані про зв'язок із креативностью, самодостатністю й упевненістю в собі.У західній літературі розрізняють так звану більшу креативность і малу креативность. М. Боден переформулював це розрізнення в термінах «історичної» проти «особистісної» креативности. Мала, або особистісна, креативность ставиться до повсякденного життя й повсякденних ситуацій, таким, як застосування монети для нарізки сиру, коли немає ножа. Більша, або історична, креативность, навпаки, має справа з досягненнями, які вплинули на культуру й суспільство, наприклад творчі досягнення Эйнштейна.

Креативность у руслі самоактуалізації (остання не ототожнюється тільки з досягненнями гуманістичної психології) варто розуміти як малу, або особистісну, креативность. Креативность тут є природна тенденція до особистісного балансу, психічному здоров'ю й самоактуалізації. Загальна особливість підходів у руслі цього напрямку складається в розвитку ідей холізму стосовно людини, в опорі на його позитивні (в опозиції до негативного) можливості. Наріжні камені в цей напрямок заклали такі вчені як А. Адлер, А. Маслоу й К. Роджерс.

Серед багатьох концептів, які розробляв А. Адлер (прагнення до влади, роль неповноцінності і її компенсації, подання про фінальних цілях і стилях життя, соціальний інтерес), подання про роль творчості були розвинені чи ледве не останніми. Креативное Я є одним з його пізніх інтересів. А. Адлер убачав креативность Я в волі вибору між альтернативними життєвими стилями й фінальними цілями. Хоча мети можуть ініціюватися спадковістю й культурними факторами, в остаточному підсумку ціль виникає все-таки завдяки креативной силі індивідуальності. У цьому проявляється самодетермінація й унікальність індивідуальності. Звичайно індивіди не усвідомлюють повністю свої мети. Через аналіз ситуації в родині, паттерны створення й спогади про раннє дитинство психотерапевт може допомогти індивідуальності визначити її мета як робочу гіпотезу. Повна психотерапія спрямована на глибокі аттитюды й зміни особистості. Завдяки цьому обмеження, які накладає стиль життя, можуть бути значною мірою ослаблені, а іноді й еліміновані, відкриваючи двері повному функціонуванню й креативной життя індивідуальності.

По А. Маслоу, у самоактуалізації особистість проявляє інтегрованість і переборює расщепленность. Завдяки епізодам самоактуалізації особистість стає більше відкритої досвіду, зробленої й спонтанної, юмористичной, трансцендентної й незалежної від нижчих потреб. Завдяки епізодам самоактуалізації людина розкриває свої можливості, близькі до сутності його буття. Креативность є однієї з важливих характеристик самоактуалізації. А. Маслоу опирається на досвід «особливо креативных людей». При цьому, однак, він розуміє креативность широко. Креативность є якість, що може бути застосоване до будь-якого завдання в житті.

Концепція актуализирующейся тенденції К. Роджерса включає всю область мотивації, напруги, потреби, редукцію напруги, а також креативность, що виражається в пошуку тенденцій до задоволення. Актуализирующаяся тенденція характеризує людину як ціле, але не його окремі компоненти (такі, як Я). Ідеальні умови життя людини створюються завдяки повному функціонуванню особистості. Це означає, що особистість вільно виражає свої почуття, робить незалежні вчинки, є креативной і живе «гарною» життям. «Гарне життя є процес, а не стан буття. Це - напрямок, а не місце призначення».

Непристосована людина являє собою протилежний полюс стосовно повністю функціонуючій (реализующей себе) індивідуальності. Непристосована людина - це людина, що захищається. Він скоріше підтримує своє життя, чим поліпшує її й підвищує їй ціну. Він живе по заздалегідь складеному плані, почуває себе об'єктом маніпуляцій, а не вільним, конформістом і залежної від інших, а не креативным. Повністю функціонуюча особистість, навпаки, вільна від захистів, відкрита досвіду, креативна й здатна жити «гарним життям».

Варто приділити увага також тої області, що розглядає зв'язок креативности особистості із психопатологією.

Аристотель, очевидно, був першим, хто вказав на зв'язок креативности із психічними хворобами. З тих пор пройшло багато років. Інтенсивні дослідження цієї проблеми почалися з XIX в. Серед робіт останнього років варто назвати насамперед дослідження Ф. Поста, А. Людвіга й Г. Айзенка.

На відміну від учених, у групі яких психічні відхилення були виражені в найменшому ступені, романісти й драматурги мали сімейні історії, пов'язані із психіатричними хворобами. Письменники, артисти й інтелектуали мали психосексуальные проблеми. Депресивні стани особливо превалювали в письменників. Алкоголізм був проблемою для письменників, артистів і композиторів, у меншому ступені - для політиків і інтелектуалів і взагалі був відсутній у групі вчених.

А. Людвіг вивчав зв'язки між психічними хворобами й винятково високими креативными досягненнями на матеріалі аналізу біографічної інформації про чоловіків і жінок, які жили в XX в. і досягли винятково високих результатів у сфері своєї проффесиональной діяльності. Було встановлено на статистично високому рівні значимості, що представники вищої еліти страждали хронічними хворобами й психічними розладами, особливо депресією, алкоголізмом, труднощами адаптації, соматичними проблемами. Були документальні свідчення про те, що вони проходили відповідні курси лікування.

М. Айзенк вивчав цю же проблему трохи в іншому ключі. Він опирався не на біографічний метод, а на психометрические дослідження. Усе почалося з того, що в 1952 р. Г. Айзенк припустив, що структуру особистості визначають не тільки нейротизм і интроверсия - экстраверсия. Є також третій важливий вимір (риса) особистості - психотизм, що є ортогональним і до невротизму, і до интроверсии - экстраверсии. Наступний аналіз психотизма показав, що один полюс цієї змінної пов'язаний з такими рисами особистості, як альтруїзм, социабельность, здатність до эмпатии, конвенціоналізм, конформізм. Інший полюс цієї ж змінної пов'язаний з такими рисами особистості, як кримінальність, імпульсивність, ворожість, агресивність, психопатія, шизоидность, депрессивность, афективні розлади, шизоаффективность і шизофренія. Більше того, при високому рівні психотизма особистість виявляє, з одного боку, високий рівень креативности, а з іншого боку - агресивність, «холодність», эгоцентричность, імпульсивність, антисоціальність, недружність, упрямость і брутальність.

Варто оцінити досить високо досягнення в області досліджень креативности особистості західними авторами. Головний результат цих робіт полягає в тім, що параметри креативности особистості не можуть бути зведені до креативности мислення. Вивчення особистісних аспектів креативности варто розглядати як самостійну область наукових досліджень.

Одне з головних питань, що залишається відкритим, полягає в тому, щоб зрозуміти, як у креативной особистості співіснують виражені тенденції, з одного боку, до самоактуалізації, а з інший, - до психопатології. На цей парадокс звернув увагу Г. Айзенк, однак він дозволяє його на користь психопатології. Очевидно, може бути й інша постановка цього ж питання. Зокрема, можна припустити, що є якась (поки загадкова) зв'язок між самоактуалізацією й деякими параметрами психопатології (наприклад, психотизмом).

Викликає деякий подив відносно невелика кількість досліджень зв'язків креативности з Я. Очевидно, це пов'язане з тим, що дотепер немає більш-менш визнаних подань про Я и його структуру, незважаючи на величезний масив досліджень Я безвідносно до креативности.

Поза полем уваги західних психологів залишилося й інший, не менш важливе дослідницьке питання. Справа в тому, що основна увага приділяється тому, щоб виділити креативность із особистості, відокремити креативные фактори від «некреативных». Установка на відокремлення й диференціацію приводить, у свою чергу, до певних стратегій досліджень. Вони складаються у виділенні «креативных» і «звичайних» вибірок випробуваних. Тим часом зовсім не вивченим залишається питання про зворотні впливи креативности на особистість і Я, особливості їхнього складу й структури.

Креативная особистість характеризується готовністю змінюватися, відмовлятися від стереотипів і знаходити оригінальні рішення складних проблем, а також більшою привабливістю в спілкуванні, що пов'язане з її відкритістю новому досвіду. Однієї з характеристик креативной особистості виступає високий професіоналізм і особистісний ріст.

1.3 Роль та місце креативності в професійній культурі фахівця + особистісний ріст

У понятті «професіоналізм» відбивається такий ступінь оволодіння людиною психологічною структурою професійної діяльності, що відповідає існуючої в суспільстві стандартам і об'єктивним вимогам. Професіоналізм розглядається як інтегральна характеристика людини-професіонала (як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності й індивідуальності). Професіоналізм людини -- це не тільки досягнення їм високих виробничих показників, але й особливості його професійної мотивації, система його устремлінь, ціннісних ориентаций змісту праці для самої людини, його особистісний ріст [1].

Найважливішим показником рівня професіоналізму фахівця є ступінь розвитку його професійної культури. Сутність професійної культури як цінності поєднується з поняттям професії, що визначається як рід зайняти, трудової діяльності, що вимагає фахових теоретичних знань і практичних умінь й навичок. У свою чергу, професіоналом є лише кваліфікований фахівець, майстер свого діла.

Зрозуміло, що професійна культура, як цінність, синтезує поняття “культура” і “професія”. Ці поняття взаємодіють між собою за такими напрямами: професія фактично функціонує в культурному середовищі отож є об'єктом культурного впливу; людина через свою професійну діяльність творити культуру [2, с. 83].

Автори роботи “Культурологічні проблеми професійної діяльності офіцера” професійну культуру визначають як “сукупність чинних правил і норм поведінки, якими керується особистість для здійснення своєї діяльності в певній сфері соціального буття, що є об'єднанням знань, навичок, умінь з умовами діяльності”[2, с. 84]. Оволодіння будь-якою професією зумовлює соціальне самоутвердження особистості, розкриття власних сил, її всебічний (фізичний, моральний, психічний) розвиток [3, с. 22].