Слід зазначити, що феномен молодіжної субкультури не можна розглядати як щось єдине. Остання поділяється на декілька течій та напрямків, які описані у відповідній літературі [22; 185; 212; 249; 283; 291; 327]. Зокрема встановлено, що найбільш агресивним потенціалом відрізняються субкультури панків, металістів, рокерів, неонацистів, люберів, сатаністів, та кримінальна субкульура. Елементи агресії можна зустріти навіть в студентській субкультурі. Так, в американських університетах щорічно проводиться так званий “Пекельний тиждень”, під час якого новачки, що вступають до студентських братств, проходять крізь різні жорсткі випробування [317].

Слід особливо відмітити, що останнім часом дуже сильний вплив на молодь здійснює саме кримінальна субкультура, яка має агресивне забарвлення. Феномен делінквентної молодіжної субкультури докладно вивчався американськими соціологами в післявоєнні роки [147; 157; 265; 328]. За результатами їх досліджень можна виділити ряд особливостей цієї субкультури: схильність до немотивованої агресії та вандалізму, проведення часу не планується, імпульсивність здійснення вчинків і т.п. В ході проведених в середині 1990-х рр. російськими психологами психосемантичних досліджень свідомості і структури ціннісних орієнтацій девіантної та делінквентної молоді були виявлені висока значущість таких конструктів, як “помститись”, “стати крутим”, “дратися”, і, навпаки, конструкти типу “чесний”, “добрий” втратили свою цінність [166]. Результати досліджень соціологів також свідчать, що велика частина молоді знайома з нормами кримінальної субкультури, часто використовує кримінальний жаргон і т.п. [240; 285].

Вірогідно, що одним з факторів поширення подібних субкультур виступає процес урбанізації. Так, згідно Д.Неміровському, вплив компанії однолітків на актуалізацію девіантної поведінки в місті в 1,5 рази сильніший, ніж на селі [219]. Це узгоджується з тим фактом, що ступінь організації міських молодіжних угруповань вище, ніж в приміських районах (як в нашому, так і в західних суспільствах) [348].

Вплив засобів масової комунікації. Засоби масової комунікації (ЗМК), як відомо, є не лише атрибутом сучасного суспільства, його культури, але й досить впливовим інститутом соціалізації. Особливу роль тут відіграє телебачення (ТБ). Так, за деякими підрахунками, в середньостатистичній сім'ї телевізор працює до 7 годин на добу [103]. Переваги ТБ очевидні - наочно-образне, більш емоційне сприйняття інформації здійснює більш сильний вплив на свідомість та поведінку людини.

Особливої актуальності проблема впливу ЗМК на глядачів набуває в контексті зростання та поширення насильства в сучасному суспільстві. Тому, починаючі з 1950-х рр. на Заході почалось систематичне вивчення проблеми впливу телевізійних сцен насильства на поведінку глядачів. Перші аналогічні дослідження в СРСР були проведені ленінградськими психологами на початку 1980-х рр. [267; 268].

В найбільшій мірі проблема “агресивного ТБ” вивчалась соціальними психологами США (А.Бандура, Л.Берковітц, Л.Ірон, А.Сігал, С.Фешбах, Л.Хьюсман та ін.), що пояснюється певною специфікою американського ТБ. Проведені дослідження свідчать, що головними персонажами в американських кінофільмах частіше всього виступають злочинці, в'язні, наймані вбивці, поліцейські - тобто типажі, які передбачають агресивний стиль поведінки [239]. Проведені соціологічні дослідження цілей та мотивів дій кіногероїв західних телефільмів виявили, що на перших місцях знаходяться мотиви задоволення сексуальних потреб (41% фільмів) та агресивних дій (17%) [1; 257]. Так, в 1969 р. 9 з 10 американських телепередач містили сцени насильства; в 1981 р. їх стало менше, але все ще 2 із 3 [103]; в 1990-х рр. такі сцени містили приблизно 60% американських телепередач та 90% телефільмів [307]. Експерт з питань ТБ О.Ларсен підрахував, що середній 18-річний американський глядач вже має на своєму “рахунку” 1700 годин, проведених перед телевізором, і 15 тисяч актів вбивств, які він міг спостерігати по ньому. Інші дослідники наводять ще більші цифри (20 тисяч актів вбивств та 100 тисяч сцен іншого насильства) [103]. Результати багатьох досліджень, проведених серед підлітків, вказують на те, що фільми з насильницькими сценами (бойовики та інші) складають суттєву частку їх кінорепертуару [93; 103; 257; 287].

Враховуючи виражену орієнтацію сучасного українського суспільства, на західну, в тому числі американську, культуру, можна вважати, що згадана вище проблема в повному обсязі торкається вітчизняної молоді. Слід зазначити, що після скоєння в США терактів у вересні 2001 року, інтерес до проблеми впливу “агресивної” телепродукції одержав нового поштовху. Наслідком цього стали обмеження в показі на американському ТБ деяких телефільмів [289], а у Верховній Раді України розглядалося питання про аналогічні міри у вітчизняному телеефірі.

Говорячи про вплив телевізійних сцен насильства, західні психологи виділяють короткочасні (short-term) та довгочасні (long-term) ефекти [27; 268]. До першого відноситься підвищення психофізіологічного збудження глядачів, і особливих заперечень серед науковців це не викликає. Основні протиріччя стосуються довготривалих ефектів. В цілому, у сучасній соціальній психології існує три основні гіпотези, які пояснюють вплив телевізійних сцен насильства на агресивну поведінку людей [93; 103].

Перша гіпотеза - “гіпотеза моделі”, що спирається на теорію А.Бандури. Згідно неї, агресивна поведінка людей є результатом спостереження та копіювання агресивних дій інших, в т.ч. телевізійних персонажів [339]. Таким чином, агресивна поведінка на телеекрані служить свого роду зразком для “моделювання” реальної поведінки. Так, в лонгитюдному досліджені Л.Хьюсмана та Л.Ірона була виявлена позитивна кореляція між переглядом “агресивних” телепередач у 8-річному віці та рівнем агресивності у віці 19 та 30 років [27; 50; 351; 356]. Результати багатьох інших досліджень також підтверджували гіпотезу моделі [14; 27; 50; 87; 286; 307; 355]. На основі цих результатів Л.Хьюсман розробив комплексну модель взаємозв'язку між переглядом телепродукції, що містить сцени насильства, та феноменом агресивної поведінки (наведена у Додатку А.9.). Серед іншого, в експериментальних дослідженнях А.Бандури був виявлений цікавий феномен. Діти, які дивились фільм, в якому агресивний персонаж був покараний, виявляли значно меншу агресію, ніж ті діти, які дивились фільм, де той же персонаж отримав винагороду [14]. Дослідження російських фахівців підтверджують - те, що діти думають про агресію, впливає на їх реальну поведінку [106].

Друга гіпотеза - “гіпотеза каталізатору”, згідно з якою сцени насильства служать своєрідними стимуляторами збуджуваності та імпульсивної поведінки у їх глядачів (за принципом каталізатору, що прискорює протікання хімічної реакції). Так, згідно Л.Берковітцу, сцени насильства виступають стимуляторами (посилами), що запускають певні когнітивні процеси (збуджують агресивні думки, ідеї, спомини), які вже, в свою чергу, призводять до агресивної поведінки. При цьому Берковітц виділяє наступні фактори, які впливають на вірогідність того, що насильство в ЗМК буде сприяти реальній агресії: побачене сприймається глядачем, як прояв агресії; глядач ототожнює себе з агресором; потенційний об'єкт агресії асоціюється з жертвою агресії телефільму; події, що спостерігаються, повинні виглядати “реальними” [27; 50; 340; 341].

Третя гіпотеза - “гіпотеза катарсису”, з'явилась в результаті досліджень, які, навпаки, вказували на те, що демонстрація сцен насильства призводить до послаблення агресивності. Відбувається свого роду “катарсис” - скидання емоційної напруги [50]. Один з авторів концепції "катарсичної агресії" С.Фешбах стверджує: ”вроджена агресивна фантазія служить засобом контролю над відкритим виразом агресії, і ті, хто відчуває нестачу у внутрішніх ресурсах фантазії, можуть використати зовнішню фантазію агресивного телебачення для цієї мети”[108, 30]. Але при цьому, в ході досліджень все ж таки виявлявся і побічний негативний ефект - у глядачів спостерігалось підвищення рівня байдужості, толерантності до актів насильства (так звана десенситизація).

Слід зазначити, що вивчення проблеми “агресивного ТБ” є достатньо складним саме в плані визначення характеру взаємозв'язку між схильністю індивіда до перегляду “агресивної” телепродукції та його агресивною поведінкою (агресивністю), тобто є цей зв'язок причинно-наслідковим або кореляційним. Іншими словами, людина стає більш агресивною, тому що вона бачить сцени насильства по ТБ, або вона дивиться їх, тому що вона вже є агресивною.

Так чи інакше, більшість проведених досліджень підтверджували “гіпотезу моделі”. На протязі 1970-1990-х рр. декілька офіційних наукових та медичних установ США та провідних дослідників зробили висновки про наявність причинно-наслідкового зв'язку між насильством на телеекрані та в житті [27; 93; 108; 287]. В 1997 р. до цього ж висновку дійшли і російські спеціалісти. Згідно останнім, агресивні діти та підлітки при перегляді “агресивної” телепродукції отримують реальну стимуляцію до насильницьких дій; неагресивні діти та підлітки одержують докладну інформацію про можливість та техніку здійснення агресивних дій, які вони і апробують внаслідок природної допитливості; як перша, так і друга групи осіб засвоюють зразки агресивної поведінки в якості одного із стереотипів звичайної нормальної людської поведінки [332].

Американська дослідниця В.Вуд, проаналізувавши результати 28 різних експериментів, дійшла висновку, що “зображення насильства в ЗМІ в середньому впливає на рівень агресивності людини, коливаючись в діапазоні від слабкого до середнього” [27, 249]. Побічно ці всі висновки підтверджувались фактом виявленого взаємозв'язку між поширенням телебачення в різних країнах та ростом там вбивств [192; 307; 347].

Наприкінці 1990-х рр. американськими фахівцями було проведене чергове загальнонаціональне дослідження, результати якого, серед іншого, дають можливість виявити деякі фактори, що сприяють навчанню насильства у дітей та молоді та втрати чуттєвості до актів насильства. Так, біля 40% актів насильства на телеекрані здійснюються "позитивними" персонажами та героями, тобто тими ролевими моделями, яким діти часто наслідують. Більш третини телепрограм зображують негативних персонажів, які не несуть покарання за свою агресію. Більш 70% агресивних персонажів не відчувають ніяких розкаянь, мук сумління після здійснення насильства. Біля 50% сцен насильства на ТБ не пов'язані з демонстрацією болю та каліцтва. На ТБ дуже рідко зображуються тривалі страждання жертви та наслідки насильства [93].

Результати дослідження, проведені О.Гордяковою в Росії в кінці 1990-х рр., показують, що більшості підлітків подобається телевізійні рекламні роліки, які містять сцени агресії та насильства. Частково це пояснюється тим, що в рекламі ці сцени супроводжуються елементами гумору [67].

Канадський фахівець А.Мартінес зробив наступні загальні висновки, щодо впливу телебачення на психіку дітей та молоді [93]: існує позитивна кореляція між захопленням ТБ та агресією, яка проявляється роком пізніше; емоційна реакція дівчат на ТБ є більш сильнішою, ніж у хлопців, незалежно від рівня IQ, соціоекономічного статусу або етнічної приналежності; захоплення пригодницькими фільмами в віці 7 років дозволяє передбачити рівень фізичної агресивності двома роками пізніше; захоплення пригодницькими, "активними" фільмами в середньому в 4 рази вище серед агресивних дітей; частий перегляд телепрограм сприяє посиленню нервозності, тривоги, страхів та агресивних тенденцій; перегляд телепрограм привчає дітей до прийняття легких рішень та сприяє ще більш частому перегляду; поряд з тим, певні типи телепродукції, здійснюють позитивний вплив на уяву дітей, й ведуть до зменшення агресивних тенденцій.

Необхідно додати, що реакції на конкретну телевізійну програму залежать від особистісних характеристик. Так дослідження ленінградських психологів, проведені на початку 1980-х рр., виявили, що перегляд сцен насильства здійснює збуджуючий вплив на юнаків та пригнічуючий на дівчат; при цьому юнаки віком до 19 років позитивно оцінювали фільми з такими сценами [267; 268]. Згідно американським дослідникам, найбільш сенситивним віковим періодом для наслідування агресивної поведінки по ТБ, вважається вік 8-9 років [369] (згідно іншим джерелам - 8 - 12 років [307]).

Сприйняття інформації, як відомо, залежить ще й від оточення людини [322]. Так, згідно ряду західних спеціалістів, негативний вплив телевізійних сцен насильства на дітей знижується, якщо поряд з ними знаходяться їх батьки, і вони обговорюють побачене після перегляду [27; 369]. Деякі дослідники стверджують, що “телевізійне” насильство переходить в реальне при умові, що людина вірить в його реальність на телеекрані, а тому “агресивні“ мультфільми не здійснюють такого впливу на дітей та підлітків, як “агресивні” фільми [346]. Слід зазначити, що на сучасному етапі джерелом інформації про насильницькі дії виступають не лише телефільми, а й інші жанри, зокрема кримінальні теленовини [74].

Крім проблеми взаємозв'язку сцен насильства та агресивної поведінки існує проблема взаємозв'язку еротичних та порнографічних сцен з феноменом агресії. Так, проведені Р.Бероном дослідження показали, що такий зв'язок є, але він нелінійний. Зокрема було виявлено, що помірковане сексуальне збудження, яке викликане продукцією еротичного змісту, зменшує агресію. Але відверто сексуальна продукція, що призводить до сильного збудження, підвищує вірогідність прояву агресивної поведінки. Подальші дослідження виявили, що ця закономірність діє як по відношенню до чоловіків, так і до жінок [50].

За результатами експериментів, які були проведені в 1980-х рр. американським дослідником Е.Доннерштейном, було виявлено, що порнографічні сцени з елементами агресії в більшій мірі стимулюють агресію чоловіків проти жінок, ніж звичайні порнографічні сюжети [50; 86; 101; 307; 350]. На підставі цих та ряду інших досліджень, було зроблено висновок, що телепродукція, в якій порнографічні сцени поєднуються з насильством, стимулює сексуальну та іншу агресію чоловіків проти жінок. Цьому також сприяє ідея, яка часто міститься в такій телепродукції, що жінки начебто отримують насолоду від сексуальних нападів чоловіків.

В цілому, на даний момент виділяють дві основних моделі впливу порнографічних сцен на глядачів, які, певною мірою, схожі з гіпотезами впливу “агресивного ТБ”. Згідно першій моделі, перегляд порнографічної продукції викликає катарсичний ефект, дозволяє реалізувати згнічені сексуальні фантазії. Згідно другій моделі, перегляд таких сцен стимулює сексуальну агресію, спонукає відтворення сцен насильства [142; 359]. Загалом, актуальність вказаної проблеми обумовлена не лише поширенням порнографічної телепродукції, адже образ жінки, як об'єкту чоловічих бажань, часто використовується в сучасній телерекламі [73].

Комп'ютерні технології. Відомо, що сучасний ринок комп'ютерної продукції заповнений програмами, які вимагають від користувача актуалізації агресивної поведінки (ігри типу «Wolfenstein», «Doom», «Unreal», «Mortal Combat»). Існують дані, що до 85% американських комп'ютерних ігор відрізняються жорстокістю [307]. Тобто, агресія у віртуальному світі виступає головною сюжетною лінією багатьох сучасних комп'ютерних ігор, а використання тактики “вигорілої землі” навіть часто рекомендується самими авторами ігрових програм [41]. Ця проблема, зокрема, була однією з центральних на VII-му Європейському Конгресі з психології, що проходив у 2001 р. [43].

Аналіз робіт, присвячених проблемі взаємозв'язку “агресивних” ігор та агресії дітей та підлітків, дозволяє констатувати сильну поляризацію думок їх авторів: одні з них доводять наявність такого зв'язку, інші заперечують його. Є дані про те, що у піддослідних, які грали в віртуальні війни, спостерігалось підвищення фізіологічного збудження, та агресивних думок [76; 320]. Добре доведеним фактом вважається підвищення агресивності у молодших школярів, які грають в ігри з елементами насильства [320]. Згідно даних деяких російських дослідників, “комп'ютерно-орієнтовані” підлітки мають підвищені показники по всім видам агресії [318].

Російський психолог І.Бурлаков вказує на те, що в основі значної частки подібних комп'ютерних ігор лежить підсвідомий архетип “агресивного лабіринту”, структура якого має три складові: сам лабіринт, чудовисько в ньому (в давньогрецькій міфології - Мінотавр), герой-гравець (Тезей). Останній може вижити (виграти) лише в тому випадку, якщо знищить чудовисько (ворогів) [45].

Порівнюючи вплив комп'ютерних ігор в порівнянні з ТБ, багато фахівців визнають перевагу перших. Причина полягає в створенні за допомогою комп'ютера ефекту “віртуальної” (штучної) реальності, особливостями якої виступають “ефект присутності” у віртуальному світі, та “ефект інтерактивності” - можливість взаємодіяти з персонажами цього світу (зрозуміло, що ТБ не в змозі створити останній ефект). Саме тому з кінця 1990-х рр. в ряді західних країн проблемі поширення “агресивних” комп'ютерних ігор стала приділятися особлива увага, а в США було запроваджено систему сертифікації всіх комп'ютерних ігор та вікового обмеження при їх поширенні (як це раніше робилось з телепродукцією).

Соціальні фрустратори сучасності. Фактори агресивної поведінки, що розглядалися раніше (вплив офіційних інститутів соціалізації, однолітків, ЗМК) можна умовно вважати універсальними, адже вони мають місце майже в усіх сучасних суспільствах, незалежно від їх соціально-економічного становища. Але при цьому не можна забувати і про існування специфічних факторів, які обумовлюються соціально-економічною ситуацією, що склалась в конкретному суспільстві. Ще академік Б.Ананьєв звертав увагу на так звані "соціальні ситуації розвитку особистості", маючи на увазі економічні, політичні, ідеологічні та інші фактори впливу [10].

Спробуємо проаналізувати сучасне становище в Україні в контексті впливу його на молодь, її свідомість та поведінку. Передусім, треба зазначити, що суспільні трансформації 1990-х рр. наклали великий відбиток на структуру молодіжних ціннісних орієнтацій, які, як відомо, виступають регуляторами діяльності особистості, її центральним компонентом. Так, згідно досліджень, проведених Національним Інститутом стратегічних досліджень України, структура ціннісних орієнтацій української молоді середини 1990-х рр. включала наступні складові (в дужках наведений рейтинг цінностей): здоров'я (1), хороша сім'я (2), діти (3), матеріальна забезпеченість (4), впевненість у собі (4), спілкування з друзями (5), кохання (6), цікава робота (7), сексуальна гармонія (8), веселе, цікаве дозвілля (8), прагнення до підвищення культурного рівня, пізнання (9), прагнення до професійного просування (10), вища освіта (11), громадське визнання (12), служіння Богу (13) [65; 102]. Зазначимо, що ця структура в своїй основі підтверджувалась іншими аналогічними дослідженнями [26; 270].

Навіть поверховий аналіз наведеної структури цінностей з точки зору можливості їх досягнення молоддю показує, що біля половини її компонентів мають великі перешкоди на шляху їх досягнення та реалізації внаслідок складної соціально-економічної та екологічної ситуації в Україні. Це торкається таких цінностей, як здоров'я, матеріальна забезпеченість, цікава робота, веселе та цікаве дозвілля, прагнення до підвищення культурного рівня, пізнання, здобуття вищої освіти та інших.

Дослідження вітчизняних соціологів, проведені в 1990-х рр., дають змогу більш точно виділити конкретні перешкоди (або інакше - соціальні фрустратори) на шляху самореалізації молоді. Так, за результатами дослідження, найбільш суттєвими “бар'єрами” були названі: невисоке матеріальне становище (визнається як головна перешкода 27% опитаних з неповною середньою освітою, 45% - з середньою, 34% - з освітою рівня ПТУ, СПТУ, 41% - з середньо-спеціальною освітою та 52% - з вищою освітою); відсутність необхідних зв'язків, впливових знайомих (для 27% опитаних з неповною середньою освітою та 46% - з вищою); відсутність власного житла [31].

Так чи інакше, все це сприяє появі та розвитку агресивних тенденцій як у конкретних особистостей, так і в цілих соціальних групах. Так, відомий американський соціолог Р.Мертон вважає, що асоціальна, в тому числі насильницька, агресивна поведінка молоді, є результатом великої прірви між офіційними культурними цінностями в суспільстві та можливістю їх досягнути. “Антисоціальна поведінка - зазначав він, - набуває значних масштабів тільки тоді, коли система культурних цінностей підносить ... певні символи успіху, загальні для населення в цілому, в той час як соціальна структура суспільства жорстко обмежує або повністю усуває доступ до ... засобів оволодіння цими символами для більшої частини того ж самого населення” [208, 310]. Результати досліджень американських соціологів, проведених ще в 1950-1960-х рр. підтверджують зв'язок делінквентної (в тому числі агресивної) поведінки підлітків та молоді з їх низьким соціально-економічним статусом [62; 178].

В результаті виникає явище “ескапізму” (від англ. escape - “втеча”), тобто намагання молодих людей сховатися від своїх невдач, фрустрації за допомогою алкоголю, наркотиків, сексу, насильства. Одним із шляхів “втечі від себе” може виступати орієнтація молодої людини на різні асоціальні групи, що дозволяє їй знайти товаришів зі схожою долею. Ситуація фрустрації, краху намагань, згідно О.Яковлєву, призводить до особливого афективного переживання - “афекту неадекватності”, який може служити механізмом виникнення агресії [335]. Деякі вітчизняні дослідники говорять про так званий “сюжет виживання” - типову лінію поведінки людини в ситуації, коли їй щось загрожує (складні зовнішні умови), та яка часто супроводжується агресією [229]. Інші вітчизняні дослідники (Н.Алікіна) також звертають увагу на те, що подолання соціально зумовлених надлишкових перешкод має в окремих випадках агресивне забарвлення [7].

Можна з гіркотою констатувати що ця проблема постала в українському суспільстві зі всію своєю гостротою. Так, у Звіті України до Міжнародної конференції “Права людини та її розвиток” (1998 р.), подавалась наступна оцінка ситуації, що склалася в країні: “мільони незадоволених своїм соціальним і економічним статусом, потенційно агресивні” [7, 40]. Переорієнтація на західні цінності та символи успіху (гроші, машина, різні задоволення та ін.), без яких начебто людина не може шанувати себе, призвела до появи та розвитку у значної частини молоді почуття аутсайдерства. Г.Забрянський взагалі вважає аутсайдерство основним механізмом формування антисоціальних підліткових та юнацьких угруповань в СРСР. Такі угруповання з'являлись насамперед на периферії, тобто там, де не було, або були досить обмежені можливості для задоволення соціальних потреб молоді [115]. Взаємозв'язок феноменів аутсайдерства та агресії наведений в Додатку А.10.

Згаданий раніше приклад вітчизняних молодіжних антисоціальних угруповань (“Казанський феномен”) яскраво це підтверджує. Перші такі угруповання з'явились в СРСР в таких містах, як Казань, Чебоксари, Набережні Човни, Люберці та ін., тобто там, де мало місце етнічне або територіальне аутсайдерство. Абсолютну кількість їх членів складали учні ПТУ та технікумів (60%), молодь з нових міських та приміських районів (соціальне аутсайдерство) [218]. Агресивна поведінка “низькостатусних” груп вивчалась і в рамках західної соціальної психології [2].

Аналізуючи постулат Р.Мертона, про суспільні коріння девіантної поведінки, можна дійти висновку, що її виникнення обумовлюється не стільки певними перешкодами на шляху розвитку особистості, певних груп людей, скільки наявністю у інших невеликих груп людей певних привілеїв (особливо, коли вони не підтверджуються ні особистісними, ні професійними якостями). Тобто, як зазначає американський дослідник Е.Аронсон, агресія викликається фрустрацією не як повною депривацією (обмеженням певних потреб), а як відносною депривацією, коли одна людина може бачити, що хтось живе краще, забезпеченіше тощо [14]. Цікаво, що згідно одному з соціологічних визначень, агресія - це форма подолання фрустрації шляхом неадекватного (для даної ситуації) перерозподілу соціальних благ, досягнення мети без врахування оточення, несправедливе вирішення проблем на користь однієї взаємодіючої сторони за рахунок погіршення адаптаційних умов іншої [228].

Таким чином, ми підходимо до проблеми взаємозв'язку феноменів почуття заздрості та агресивної поведінки. На їх зв'язок вказують як деякі вітчизняні, так і західні дослідники [57; 143; 215]. Враховуючи наявність розмірів соціального розшарування в українському суспільстві, зокрема в молодіжному середовищі, можна побачити який великий потенціал агресії міститься в ньому. Поява конфліктів між групами “забезпечених” та “незабезпечених” є яскравим прикладом цього.

Цікавими в цьому плані є результати дослідження російського дослідника Л.Семенюка, в яких простежується кореляція між агресивною поведінкою дітей та молоді з соціальним статусом їх сімей. Зокрема було виявлено, що найвищі показники фізичної агресії мають підлітки, які походять з сімей робітників та селян; вербальна агресія більш поширена серед підлітків з сімей малокваліфікованих робітників та службовців. В той же час, їх однолітки з сімей інтелігенції демонструють, головним чином, “непрямі” форми агресивної поведінки [269].

Аналогічні результати були отримані і О.Ольшанською. Проведені нею дослідження на виявлення рівнів агресивності серед підлітків встановили існування кореляції між рівнем агресії підлітка та соціальним статусом його родини. Так, більш агресивні підлітки походять з сімей працівників бюджетної сфери (дрібні службовці, працівники державних підприємств, наукових установ), тобто представники соціально-дезадаптованих груп населення. Щодо менш агресивних підлітків, то вони, походять, в основному, з сімей банківських службовців, працівників комерційних структур (тобто з груп, які краще адаптовані в сучасному суспільстві) [225]. Подібні результати були отримані і в західних, зокрема американських, дослідженнях [249; 340]. В ряді інших досліджень також був виявлений зв'язок між низьким соціально-економічним статусом сім'ї та поширенням в ній насильницьких взаємовідносин між її членами, рівнем соціальної дезадаптації дітей (що само по собі є фактором агресивної поведінки) [27; 156; 249; 329].

Складні соціально-економічні умови життя призводять до зміни ціннісних орієнтацій в суспільстві з колективістських до індивідуалістичних, і, як наслідок, поширення такого типу світоглядної установки особистості як егоїзм. Проведені російським фахівцем К.Муздибаєвим дослідження свідчать про те, що найвищий рівень егоїзму зараз спостерігається насамперед серед молодих людей, віком до 30 років. В цьому ж дослідженні було виявлено наявність кореляції між рівнем егоїзму особистості та рівнем її агресивності. Так, піддослідні з високим рівнем егоїзму виявляли більшу готовність до таких форм поведінки, як бійка, вбивство при самообороні, помста за нанесену образу і т.п. [216].

Ситуативні фактори агресивної поведінки. Поведінка людини, як відомо, обумовлюється не лише особистісними факторами, а й конкретною соціальною ситуацією, в якій вона знаходиться. Цей постулат, висунений видатним психологом К.Левіним, відображається формулою 1.1.

Формула 1.1.

Фактори поведінки людини [123].

B = f [P ; S]

де B - поведінка, P - особистість, S - ситуація, “психологічне оточення”.

Всі попередньо розглянуті чинники агресивної поведінки можна вважати факторами-передумовами, а конкретна соціальна ситуацію виступає фактором-причиною агресії.

Англійський дослідник М.Аргайл визначає соціальну ситуацію як сукупність характеристик соціальної події, що впливає на індивіда [325]. Згідно ньому, соціальна ситуація визначається наступними факторами: цілі; правила; ролі; набір елементарних дій; послідовність поведінкових актів; концепти (знання, що обумовлюють розуміння ситуації); фізичне середовище; мова та мовлення; труднощі та навички їх подолання [325]. Пізніше М.Аргайл додав ще один фактор - емоційна атмосфера соціальної ситуації.

Головним ситуативним фактором агресивної поведінки людей, в тому числі молоді, виступає конфлікт (провокація), який містить вербальний, або фізичний напад. Ряд дослідників відмічають наявність тісного взаємозв'язку між феноменами конфлікту та агресії [50; 61; 365], а деякі конфліктологи при визначенні поняття “конфлікт” включають в нього компоненти агресивної поведінки [71].

Слід відмітити, що психологічні особливості підлітків сприяють появі конфліктних ситуацій майже на всіх рівнях їх соціальних зв'язків: на рівні сім'ї (внаслідок реакції емансипації), школи (за аналогічною причиною), з однолітками (за причин емоційної нестабільності, підвищеної чуттєвості, імпульсивності поведінки). Слід також звернути увагу на тип (стратегію) поведінки в конфліктних ситуаціях, яку найчастіше обирають молоді люди - їх перша реакція часто має екстрапунітивний, афективний, імпульсивно-агресивний характер, при цьому наслідки своїх дій часто не усвідомлюються [15; 119; 152; 169].

Формальне підтвердження сильного впливу різних провокацій на актуалізацію агресивної поведінки були отримані в ряді експериментів. Так, в серії досліджень, проведених С.Тейлором та його колегами, було виявлено, що більшість людей реагують на фізичну провокацію рішучою контратакою [50]. Аналогічні результати були отримані дослідниками і при дослідженні впливу вербальної агресії [50; 114]. Цей тип агресії, як відомо використовується частіше, ніж фізична, і його наслідки можуть бути не менш серйозні. Так, деякими дослідниками була встановлена тенденція переростання вербальної агресії в відкриту фізичну (дивись Додаток А.11.). А факт поширеності лихослів'я, в т.ч. нецензурних висловів, серед сучасної молоді просто не викликає сумніву. Так, за результатами дослідження вітчизняного фахівця Л.Широкорадюк, 96% підлітків вживають різні лайки [323]. При цьому, як зазначають дослідники, матірні вислови можуть виконувати як агресивні (намагання образити), так і не пов'язані з агресією функції (мат, як признак “дорослості” та “сили”) [214]. Таким чином, один співрозмовник під час спілкування може вжити матірну лексику “автоматично”, в той час як інший - сприйняти це як вербальну агресію. Таким чином, вивчення вербальної агресії в контексті зростання загальної агресії уявляється достатньо актуальним.

Узагальнюючи ці результати можна дійти висновку: більшість людей в міжособистісних відносинах надають перевагу принципу “око за око”, ніж “підставити іншу щоку”. Звідси випливає проблема: чому саме помста є найбільш вірогідною реакцією людини на напад. Р.Берон та Д.Річардсон вказують на дві основні функції, які виконуються агресією у вигляді помсти: 1) помста як захист; 2) помста як засіб підтримати свою гідність в очах інших [50].

Перше пояснення виявляється найбільш простим. Мова тут йде про тенденцію людини оборонятися еквівалентними діями від можливості нанесення їй шкоди. Американські дослідники Г.Денджерінк та М.Ковей пояснюють таку поведінку як інструментальну спробу модифікувати поведінку іншої людини, тобто досягти припинення агресії з боку інших [349].

За даними дослідників вже одна думка про те, що інша людина бажає нанести шкоду, може стати адекватним стимулом агресії. Тобто сприйняття ворожих намірів іншої людини є таким же важливим, як і реальні наміри цієї людини. Як зазначав з цього приводу Е.Фромм, “людина видає агресивну реакцію на свій власний прогноз” [304, 257]. Відбувається процес, описаний в так званій теоремі Томаса - якщо людина оцінює ситуацію як реальну, то вона стає реальною по своїм наслідкам [71; 72]. Це, в свою чергу, ставить перед нами іншу проблему - які фактори змушують людей оцінювати ті чи інші дії як агресивні? Як вважає більшість дослідників, за агресивні дії люди схильні приймати насамперед ті, що мали намір або були неспровоковані; нанесення шкоди або деструктивні дії в цілях самозахисту, навпаки, не так часто вважаються агресивними [27; 50; 352].

Якщо ж розглядати агресію-помсту в молодіжному контексті, то, на наш погляд, більш уваги слід звернути на друге розуміння помсти - як засіб підтримки своєї гідності (соціального статусу) в очах однолітків. Ця реакція породжується, з одного боку, специфікою молодіжної субкультури, де такі якості як стриманість, нерішучість вважаються негативними, і навпаки, сміливість, здатність дати відсіч образнику, постояти за себе - розглядаються як позитивні риси. З іншого боку, реакція групування з однолітками, змушує додавати зусилля (зокрема, і агресивного характеру) для завоювання та підтримки свого особистісного статусу. Це підтверджується й результатами авторських досліджень, згідно яким 19% неповнолітніх злочинців, засуджених за насильницькі злочини, в якості мотиву свого вчинку назвали “підняття авторитету” [91].

Слід також відмітити ще одну особливість феномену помсти. Як було встановлено, типовим явищем є те, що відплата часто значно перевищує за рівнем дії, які породили помсту [14; 168].

Проаналізуємо деякі фактори, які роблять ситуацію потенційно “агресивною”. Так, Т.Румянцева зауважує, що людина більш схильна до агресивного стилю поведінки, коли знаходиться в знайомих умовах, у себе "дома" [264]. Дитяча та підліткова агресія може стимулюватись й специфічними зовнішніми матеріальними умовами ситуації. Прикладом цього може бути агресивна поведінка дітей та підлітків на смітниках - ситуація “нічийних” речей, відсутності будь-якого контролю з боку, дозволяє їм порушити заборону на прояв агресивних почуттів та дій, та відкрито “виплеснути” їх [232].

Американські дослідники вказують також на такі ситуативні передумови агресивної поведінки як висока температура оточуючого середовища, сильний звук, висока щільність людей в одному місці та ряд інших [27; 50; 319; 360]. Л.Берковітц також вказує на те, що проста наявність речей, пов'язаних з агресією (наприклад, зброя), може провокувати агресивну поведінку людей. Як відмічав з цього приводу дослідник, "палець тисне на курок, але й курок може тиснути на палець" [50, 176-177]. Цікаво, що згідно Л.Берковітцу, іграшкова зброя так само стимулює агресію, як і справжня [27].

Говорячи про ситуативні фактори агресії сучасної молоді, не можна обійти увагою різні військові конфлікти як в світі в цілому, так і на теренах СНД. Мова йде про те, що військовослужбовці, яким доводиться брати участь у бойових діях, часто отримують так звані бойові психічні травми, одним з симптомів яких є агресивна поведінка, підвищена конфліктність [121]. Опитування психологів та психіатрів, проведене російськими соціологами, показало, що біля 30% учасників бойових дій в Афганістані та більш 70% - в Чечні, знаходяться в стані такого постравматичного синдрому [238]. Таким чином, війни останніх років (Абхазія, Придністров'я, Чечня та ін.) можна вважати не лише наслідком, а й одним з факторів поширення агресії серед молоді держав СНД.

Цікаві дані про ситуативні фактори агресії були отримані в експериментах американських дослідників М.Дойча, С.Мілгрема, М.Шеріфа та Ф.Зімбардо. Так, вивчаючи ступінь конформності людей, їх готовності виконувати накази агресивного змісту, С.Мілгрем використав експериментальний пристрій "машина агресії" (прилад для нанесення іншій людині ударів електрострумом). Напруга ударів коливалась від 15 до 450 В, і кожного разу підвищувалась на 15 В (насправді удари "Учню" не наносились, але "Вчитель" цього не знав). Експериментатор, що знаходився в кімнаті з "Вчителем" змушував (використовуючи лише вербальні фрази) останнього проводити експеримент до кінця, тобто до напруги 450В. Результати експерименту виявились приголомшливими: всі 100% піддослідних довели напругу до 300В (рівень електрошоку), та 65% - до 450В (максимум) [209]. Вивчаючи причини таких результатів, С.Мілгрем виділив ряд ситуативних факторів, які, на його думку, сприяли такій поведінці піддослідних. Серед останніх, були виділені [209]:

емоційне віддалення від жертви: "учень" знаходився в іншому приміщенні; коли "Вчитель" та "Учень" знаходились в одній кімнаті, до рівня в 450В дійшло "лише" 40% піддослідних;

наявність та легітимність авторитета: наявність експериментатора в кімнаті впливало на піддослідних; коли він віддавав накази по телефону, йому підкорялися 21% піддослідних. Крім того, експеримент відбувався в стінах Йєльского університету, тобто в офіційній науковій установі.

Дослідження М.Дойча дозволили виявити, що в умовах конкуренції люди демонструють ворожі та агресивні реакції, в той час як в в умовах кооперації - просоціальні, дружелюбні, альтруістичні установки (так званий “закон соціальних відносин”) [71]. В експерименті М.Шеріфа, в якому брали участь дві групи підлітків, аналогічна тенденція була підтверджена на міжгруповому рівні [2; 71; 192]. На жаль, слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства, все більше поширюється саме конкурентний тип взаємовідносин між людьми. А це призводить до зростання ваги ворожих та агресивних реакцій людей.

Експеримент, проведений Ф.Зімбардо, також дає змогу оцінити вплив соціальної ситуації на процес виникнення агресивної поведінки. В підвалах Стенфордського університету були створені умови по типу в'язниці. Студенти-піддослідні були повинні грати ролі "в'язнів" та "охоронників" на продовж двох тижнів. Але через 6 днів дослідники зупинили експеримент, оскільки між "в'язнями" та "охоронцями" склались не просто ворожі, а відверто жорстокі відносини [125].

Відомий дослідник проблеми стресів Л.О.Кітаєв-Смик на основі своїх досліджень виділив 5 ступенів так званої "стресогенної агресивності" (агресивних тенденції, що виникають в результаті стресових ситуацій): від агресивних тенденцій, які чітко не усвідомлюються, до навмисної підготовки та здійснення агресивних актів [146].

Результати ряду проведених досліджень підтверджують вплив ситуативних фрустраційних факторів на виникнення агресивних фантазій (тобто, фактично, ворожості) [254]. Крім того, було виявлена наявність взаємозв'язку між виникненням агресивних реакцій в групах в стресових умовах та характеристиками (рівнем розвитку) цих груп. Так, при низькому рівні розвитку групи, ситуація стресу провокує конфлікти, агресивні реакції її членів [71; 237].

Згідно результатам дослідження Н.Алікіної, агресивні дії проявляються у молоді в тих ситуаціях, коли інші форми поведінки не дають очікуваних результатів. Так, з 11 можливих стратегій поведінки у важких ситуаціях, які були проранжировані учнями-десятикласниками, вербальна агресія опинилась на 6-му місці, фізична агресія - на 9-му [231].

Результати соціологічних досліджень Д.Неміровського відображають спектр ситуацій, при яких молодь готова проявити фізичну агресію. Згідно отриманих даних, більшість (31,9%) молоді готова проявити фізичну агресію з метою захисту себе та близьких, 19,1% - з метою помсти, 6,7% - під впливом алкоголю або наркотиків, 3,6% - під впливом компанії, 2% - при впевненості в відсутності покарання, 1,5% - при нудзі, 1% - при будь-яких обставинах, 0,8% - при необхідності добути гроші, 0,5% - з цікавості [219]. Можна побачити, що двома основними факторами виступають ситуативні - самозахист і помста. В той же час піддослідні явно принижують роль таких факторів, як вплив алкоголю та компанії однолітків. Зазначимо, що дослідження проводилось на початку 1990-х рр., і тому роль певних факторів (наприклад "необхідність добути гроші") в сучасних умовах могла змінитись.

Все вищесказане дає змогу зробити висновок, що ситуативні фактори виступають одними з найважливіших причин виникнення агресивної поведінки людей, а ситуативна агресія - одним з найважливіших боків феномену агресії, зокрема серед молоді. Тому не випадково, в кримінології існує поняття “криміногенної ситуації” - ситуація, яка в силу свого фактичного змісту (гострий конфлікт, бійка і т.ін.) сприяє здійсненню злочину, особливо насильницького [167]. Так, С.Кудрявцев виявив та описав декілька типів конфліктних ситуацій, які провокують здійснення насильницьких злочинів (фізичне насильство, захоплення суб'єкту або об'єкту, вербальна образа, створення перешкод, незгода з мотивами, погроза) [168]. Актуальність подальшого вивчення ситуативних факторів обумовлюється ще й тим, що вони стимулюють агресію у всіх людей, в тому числі і у неагресивних.

Розглядаючи ситуативні фактори агресивної поведінки, ми виходимо на більш загальну проблему ситуативності та трансситуативності (стійкості) поведінки людини. Дослідниками пропонуються різні, зокрема полярні, точки зору на цю проблему. Американські соціальні психологи особливо підкреслюють значення ситуативного фактору в поведінці людини, говорячи про феномен “влади ситуації” (power of situation) [14; 50; 126; 209]. Так, дослідники Ф. Зімбардо та М. Ляйпе виділяють ряд умов, при яких поведінка людини буде обумовлюватися, головним чином, ситуативними факторами: нестача часу, новизна, нестандартність ситуації, в якій опинилась людина і ряд інших [209].

Дещо іншу точку зору пропонує російський дослідник А.Реан, згідно якому при вирішенні проблеми факторів людської поведінки більш продуктивним є принцип доповнення (взаємодії) трансситуативних та ситуативних факторів. При цьому в більшості випадків детермінуючими факторами є особистісні фактори, тоді як ситуативні відіграють роль модулятора, визначаючи варіативність прояву перших. Але, в деяких випадках, ієрархія факторів може змінюватись [253].

Ідею про взаємне доповнення ситуативних та особистісних факторів в поведінці людини поділяє і американський дослідник М.Дойч. За результатами своїх досліджень він дійшов до наступних висновків: індивіди помітно відрізняються один від одного по ступеню прояву своїх особистісних рис в різних соціальних ситуаціях; існують різні типи соціальних ситуацій: в одних індивідуальні відмінності в поведінці проявляються слабо, інші допускають більш широкий прояв індивідуальних рис [71].

Російська дослідниця Н.Грішина зазначає, що чим більш визначеною є та чи інша ситуація, тим більш однотипні реакції вона буде викликати. І навпаки, якщо ситуація є невизначеною, її сприйняття (і реакція на неї) залежатиме від індивідуальних особливостей її учасників [71].

Висновки до першого розділу

1. Проблема людської агресії та агресивності є однією з найбільш актуальних в психологічній науці, зокрема в соціальній психології. В силу ряду причин, ступінь розробки цієї проблеми в західній психології (особливо - в американській) вище, ніж в вітчизняній. По деяким питанням спеціалісти досягли більш-менш спільної точки зору (відносно загального визначення агресії, її класифікації); при цьому залишається цілий ряд спірних питань (етіологія агресії, ступінь впливу тих або інших факторів тощо).

Більшість спеціалістів визначають агресію, як поведінку, яка спрямована на заподіяння шкоди іншій живій істоті. Таким чином, головними моментами при визначенні агресії виступають нанесення шкоди (збитків) та навмисність таких дій.

Агресивна поведінка людини має багато форм прояву, тому спеціалістами розроблені декілька типологій агресії. До основних типів агресії відносяться: агресія фізична та вербальна, ворожа (агресія-самоціль) та інструментальна (агресія-засіб), “доброякісна” (агресія-самозахист) та “злоякісна” (деструктивна жорстокість).

2. В психологічній науці існує чотири основних методологічних напрямки в вивчені етіології агресії. Один з них розглядає агресію як вроджений інстинкт (З.Фрейд, К.Лоренц). Другий обумовлює агресію спадковістю (генами), рівнем гормонів або специфікою функціонування ЦНС людини, тобто біохімічними факторами. Третій напрямок пов'язує агресію з фрустрацією, тобто тут вже враховується можливість зовнішнього (соціального) впливу (Д.Доллард, Н.Міллер, Л.Берковітц). Четвертий напрямок вважає агресію продуктом соціального навчання (А.Бандура). В останній час все більше вчених пропонують розглядати агресію, її витоки з урахуванням різних теоретичних підходів.

3. Певні особливості підліткового та юнацького віку обумовлюють специфіку молодіжної агресії, форм її прояву, мотивації та ін. До основних особливостей підлітково-молодіжної агресії можна віднести імпульсивність та неадекватність цього типу поведінкових реакцій, перевагу групових форм агресії над індивідуальними.

Соціально-психологічні фактори агресивної поведінки в цілому співпадають з факторами становлення та розвитку особистості людини. Вони складаються як з факторів, універсальних для молоді будь-якого суспільства (сім'я, система освіти, група однолітків, засоби масової комунікації), так і специфічних, притаманних конкретному суспільству, що знаходиться в певному соціально-економічному становищі; сюди також відноситься фактор конкретної соціальної ситуації, в якій знаходиться людина.

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ

У другому розділі розкриваємо поняття: соціально-педагогічна діяльність, профілактика, діагностика. Далі знайти інформацію про профілактику агресивної поведінки, пункт 2.1 повністю присвячений питанню соціальної, соціально-пед. та психологічної профілактики агресивної поведінки, можна включити вправи і тренінги запобігання агресивності (з книги Атамасової, «Важковиховуваність»).Пункт 2.2. присвячений аналізу опитування і проведених методик Розенцвейга на практиці (методики у додатки)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ