Розвиток творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

33

Зміст

Вступ

1. Дидактико-психологічні основи розвитку творчої особистості

1.1 Психолого-педагогічне обґрунтування проблеми творчих здібностей у дітей молодшого шкільного віку

1.2 Творча діяльність, її види

1.3 Механізм розвитку творчості

2. Розвиток творчої особистості на уроках образотворчого мистецтва

2.1 Особливості розвитку творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва

2.2 Методи розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

2.3 Розвиток зображувально-художніх здібностей дітей засобами нетрадиційних художніх технік

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Актуальність теми курсової роботи. Проблема розвитку дитячих творчих здібностей є досить актуальною на сучасному етапі.

Дитинство - єдиний період життя, коли творчість може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креативні можливості дитинства, тому провідна психолого-педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання і спрямування розвитку особистості.

Значущість проблеми розвитку дитячої творчості, розкриття і максимальної реалізації творчих здібностей кожної особистості підкреслюється й у державних документах: національній доктрині розвитку освіти в Україні, законах «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про мову», «Державному компоненті дошкільної освіти».

У сучасній теорії здібностей суперечними лишаються питання про структуру здібностей, співвідношення між задатками і здібностями. Більш поширеною є думка про задатки як органічну успадковану передумову розвитку здібностей. Щоб задатки перетворилися на здібності, окрім природженої схильності, потрібно, щоб людина включилася до діяльності, виявила зацікавленість, бажання займатися нею, певні вміння та навички. Адже часто буває і так, що маючи неабияку схильність до певного виду діяльності, людина не використовує цей природний дар, не розвиває свої здібності.

Творчі здібності вчені аналізують як психологічні особливості дитини, які сприяють оволодінню цією діяльністю. Важливо визначитися, які вміння потрібно сформувати в дітей, щоб вони відчували свободу своїх дій у творчості, мали можливість проявити творчість, успішно здійснювати цю діяльність.

Проблема розвитку творчих і спеціальних здібностей дітей вивчається в межах творчої діяльності, пов'язаної зі сприйманням художніх творів, їх творчим виконанням і відтворенням здобутих вражень та уявлень у власній творчості. У процесі художньої діяльності відбувається розвиток естетичних і художніх здібностей дітей.

Розробленість теми:

Аналіз наукової літератури показує, що проблема розвитку творчих здібностей у дітей молодшого шкільного віку досліджується багатьма авторами.

Теорія здібностей представлена в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів (Б. Ананьєв, Л. Виготський, С. Гончаренко, І. Іщенко, О.Ковальов, Г. Костюк, С. Кулачківська, В. Крутецький, О. Леонтьєв, М.Лейтес, О.Матюшкін, В.Моляко, Л. Момот, Я.Пономарьов, І.І.Терещенко, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадриков, В.М. Ямницький, Дж. Гілфорд, Д. Рензуллі, К.Роджерс, С. Торренс та ін.), які визначають їх як психічні властивості індивіда, що регулюють досягнення людини і слугують умовою життєдіяльності; як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції та мають індивідуальну міру прояву і виявляються в успішності та якісній своєрідності засвоєння і реалізації діяльності.

Проблема здібностей у вітчизняній психології досліджується з різних наукових позицій в основному в рамках процесуально-діяльнісного підходу. Одна з них пов'язана з визначенням здібностей як родової якості людини, що дозволяє їй засвоювати досягнення культури (Л.С. Виготський, Гальперін, В.В.Давидова, Д.Б.Ельконін, В.Т. Кудрявцев, Слободчиков, О.М. Леонтьєв).

Ще один підхід до вивчення проблеми здібностей акцентує увагу на індивідуально-психологічних особливостях особистості (М.С. Лейтес, І.І.Терещенко).

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей розвитку творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

- розкрити сутність понять «творчість», «здібності», «творчі здібності»;

- визначити шляхи, методи, умови розвитку творчих здібностей у дітей молодшого шкільного віку.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є творчі здібності.

Предметом є дослідження особливостей розвитку творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про сутність, структуру та види творчих здібностей, творчої діяльності, особливості розвитку творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва в молодшому шкільному віці.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

У першому розділі дається психолого-педагогічне обґрунтування проблеми творчих здібностей у дітей молодшого шкільного віку, розкривається поняття творчої діяльності, її види. У другому розділі характеризуються особливості розвитку творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва, методи розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку.

Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми.



1. Дидактико-психологічні основи розвитку творчої особистості

1.1 Психолого-педагогічне обґрунтування проблеми творчих здібностей у дітей молодшого шкільного віку

Проблема дитячої творчості є досить актуальною на сучасному етапі.

Дослідження багатьох вчених дозволяють визначити необхідність і можливість розвитку творчих здібностей у дітей з молодшого шкільного віку.

Теорія здібностей представлена в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів (Б. Ананьєв, Л. Виготський, С. Гончаренко, І. Іщенко, О.Ковальов, Г. Костюк, С. Кулачківська, В. Крутецький, О. Леонтьєв, М.Лейтес, О.Матюшкін, В.Моляко, Л. Момот, Я.Пономарьов, І.І.Терещенко, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадриков, В.М. Ямницький, Дж. Гілфорд, Д. Рензуллі, К.Роджерс, С. Торренс та ін.), які визначають їх як психічні властивості індивіда, що регулюють досягнення людини і слугують умовою життєдіяльності [23, с. 230]; як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції та мають індивідуальну міру прояву і виявляються в успішності та якісній своєрідності засвоєння і реалізації діяльності [27, с. 79].

Проблема здібностей у вітчизняній психології досліджується з різних наукових позицій в основному в рамках процесуально-діяльнісного підходу. Одна з них пов'язана з визначенням здібностей як родової якості людини, що дозволяє їй засвоювати досягнення культури (Л.С. Виготський, Гальперін, В.В.Давидова, Д.Б.Ельконін, В.Т. Кудрявцев, Слободчиков, О.М. Леонтьєв).

Ще один підхід до вивчення проблеми здібностей акцентує увагу на індивідуально-психологічних особливостях особистості (М.С. Лейтес, І.І.Терещенко). Так, І.І.Терещенко називає три характерні риси здібностей: 1) те, що відрізняє одну людину від іншої; 2) те, що має відношення до успішності виконання дій; 3) легкість і швидкість оволодіння знаннями та навичками. Автор вирішує принципові питання проблеми здібностей до конкретних видів діяльності, насамперед виявлення якісної своєрідності здібностей та якісних індивідуально-психологічних відмінностей людей, які виявляють здібності до одного і того ж виду діяльності [39, с. 6].

Представники іншого підходу усвідомлюють провідну роль особистості, і вбачають у здібностях оцінний критерій її потенційних можливостей, систему узагальнених дій, що є результатом розвитку психічних процесів і реалізується через внутрішні умови суб'єкта (Г. Костюк, Б. Ломов, Б.Теплов, С. Рубінштейн).

У сучасній теорії здібностей суперечними лишаються питання про структуру здібностей, співвідношення між задатками і здібностями. Більш поширеною є думка, про задатки як органічну успадковану передумову розвитку здібностей. Щоб задатки перетворилися на здібності, окрім природженої схильності, потрібно, щоб людина включилася до діяльності, виявила зацікавленість, бажання займатися нею, певні вміння та навички [23]. Адже часто буває і так, що маючи неабияку схильність до певного виду діяльності, людина не використовує цей природний дар, не розвиває свої здібності.

Істотним моментом у проблемі здібностей є питання про взаємозв'язок між здібностями і вміннями. З одного боку, розвиток здібностей неможливий поза процесом оволодіння відповідними знаннями, вміннями та навичками. З іншого боку, процес формування знань і навичок залежить від індивідуальних особливостей людини, здібності дозволяють швидше, легше й глибше оволодіти відповідним знаннями, вміннями та навичками. Дехто з науковців, спираючись на положення про взаємозв'язок здібностей, умінь, водночас не вважає за необхідне їх диференціювати (О. Ковальов, В.Крутецький).

Творчі здібності вчені аналізують як психологічні особливості дитини, які сприяють оволодінню цією діяльністю. Важливо визначитися, які вміння потрібно сформувати в дітей, щоб вони відчували свободу своїх дій у творчості, мали можливість проявити творчість, успішно здійснювати цю діяльність.

Справедливим є висновок учених про необхідність узгодження проблеми здібностей з проблемою загального розвитку дитини, оскільки здібності не можуть бути задані зовні, обов'язково повинні бути у внутрішньому розвитку індивіда передумови для їх органічного росту; здібності не даються у готовому вигляді, до і за межами всілякого розвитку (С.Рубінштейн).

І.І.Терещенко, слідом за С. Рубінштейном стверджує, що здібності завжди є результатом розвитку, адже здібність не може виникнути поза відповідною конкретною діяльністю [39, с. 6]. Здібності не тільки виявляються й існують у певній діяльності, вони в діяльності народжуються і розвиваються, так, наприклад, творчі художні здібності можуть розвиватися тільки в образотворчій діяльності.

Різноманітність визначення здібностей зумовила появу різноваріантних типологій, які відрізняються критеріями, що лежать в їх основі. Так, за критерієм виду психічних функціональних систем здібності поділяють на сенсомоторні, перцептивні, атенціональні, мнемічні, імажитивні, розумові, комунікативні; за критерієм основного виду діяльності -- наукові (математичні, лінгвістичні і таке інше), творчі (музичні, літературні, художні). Крім того, вчені виокремлюють поняття "загальні" і "спеціальні" здібності, водночас підкреслюючи їх взаємопов'язаність: розвиток спеціальних здібностей можливий лише за умови наявності в людини загальних здібностей. С. Рубінштейн стверджує, що загальні - це здібності до навчання і праці, а спеціальні -- це лише різні прояви, різні сторони загальної здібності до засвоєння досягнень людської культури та її подальшого руху [17, с. 73].

Низка вчених (Л. Венгер, Ю. Гільбух, О. Дяченко, В. Крутецький, О.Матюшкін, Г. Айзенк, Д. Векслер, Р. Стернберг) відносять до загальних інтелектуальні, розумові здібності, що є необхідною умовою виконання будь-якої діяльності, а спеціальними називають загальні інтелектуальні здібності, розвинені відповідно до конкретної діяльності (М. Подьяков, О. Тихомиров).

У сучасній вітчизняній та світовій психології проблема творчих здібностей розвивається в декількох напрямках.

Вчені одного напрямку співвідносять творчі здібності з максимальним рівнем розвитку розумових здібностей (Г. Айзенк, Л. Венгер, М. Веракса, М.Лейтес, М. Поддьяков, Д. Векслер, Р. Стернберг). Для досліджень цієї проблеми в молодшому шкільному віці характерним є акцент на розвиток уяви (О.М. Дяченко, В.Т.Кудряпцев).

Представники іншого напрямку визначають загальні здібності до переконструювання здобутого раніше досвіду як творчість. Інші вчені протиставляють творчість репродуктивній діяльності і особливий акцент роблять на активності безсвідомого. Його механізм визначається як «взаємодія активного домінуючого безсвідомого з пасивною, субдомінантною свідомістю» (В. Дружинні, О.Кучерявий, Я. Пономарьов).

Ще одна група вчених розглядають творчі здібності, які усвідомлюються ними як інтегральну якість особистості, що об'єднує когнітивну і особистісну сфери і виявляється при дозріванні багатьох психічних структур особистості (Д.Богоявленська, Г. Костюк, А. Маслоу, Л.М.Шульга, В. Ямницький,). Учені наполягають саме на розвитку творчої особистості, не обмежуючись творчими здібностями. В основі творчості, на думку Л.М.Шульги, лежить особлива категорія здібностей -- духовні здібності, в яких він убачає "цілісну сутність", "інтегральний прояв інтелекту і духовності людини" [40, с. 154]. У цій новій сутності інтелект має інструментальний характер. Автор виводить, що в духовних здібностях проявляється особистість, "сутність індивідуальності людини".

Інша позиція вчених, за якої в основі творчих здібностей вбачають продуктивну дивергентність, що оцінюється коефіцієнтом Сг (креативності). Ця позиція відповідає поглядам Дж. Гілфорда, Г. Грубера, О.Матюшкіна, Є. Торренса, В.Ямницького. Концепція креативності базується на теоретичній моделі структури інтелекту Дж. Гілфорда, центральною ланкою якої є відмінність між конвергентним та дивергентним типами мислення. Основою креативності, за Гілфордом, є операції дивергенції, перетворення та імплікації [15].

Важливим у теорії креативності є питання про визначення критеріїв оцінки творчих здібностей. Найуживанішими у практиці залишаються тести креативності Є.Торренса. Пошук нових підходів до розробки даного питання пов'язується з їх численними модифікаціями: аналіз засобів домальовування (О.Дяченко, С.Чурбанова), відмова від стимулюючої інструкції (В. Дружинін, О.Матюшкін), якісний аналіз показників креативності (В. Дружинін), використання гри як моделі дослідження (В.М.Дружинін, Н.В. Хазратова).

Одна із спроб розв'язати цю проблему належить Д.Крюковій, яка виділяє загальні, історично розвинені форми творчих здібностей: реалізм уяви, вміння бачити ціле раніше частин, надситуативно-перетворюючий характер творчих рішень, уявно-практичне експериментування [24, с. 10].

Проблема розвитку творчих і спеціальних здібностей дітей вивчається в межах творчої діяльності, пов'язаної зі сприйманням художніх творів, їх творчим виконанням і відтворенням здобутих вражень та уявлень у власній творчості. У процесі художньої діяльності відбувається розвиток естетичних і художніх здібностей дітей.

1.2 Творча діяльність, її види

Різні дослідники питання творчості розглядають її в різних ракурсах. Так, О.О.Борисова [8] вважає, що власне творчість починається там, де перестає бути тільки відповіддю, тільки рішенням поставленого завдання. Тобто, там, де самоцінним являється сам процес діяльності, а не лише результат. Саме в цьому виході за межі заданого, в цій здатності до продовження пізнання за рамками вимог заданої ситуації, і криється таємниця вищих форм творчості, здатність бачити в предметі щось нове, таке, чого не бачать інші. Таку ж точку зору мають С.В.Гололоб [13] та Г.В.Локарева [28], вони вважають, що творчість - це факт нестандартного рішення простого завдання, здатність побачити те, що не вкладається в рамки раніше засвоєного.

За Н.Т. Гурець [16] творчість - це діяльність людини, спрямована не тільки на творення нових за змістом та формою матеріальних та духовних цінностей, як твердить О.О.Борисова [8], але й на розвиток самої особистості. Творчість забезпечується посиленою діяльністю особистості, тобто її цілеспрямованою активністю. Творчість - похідне інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру [8].

Одні наділяють здатністю творити лише геніїв, інші, і таких більшість, вважають, що творчі здібності можна розвинути. Зустрічаються і такі крайні точки зору, як в П.Торренса: “творчість - природній процес, породжений сильною потребою людини в знятті напруги, яка виникає в ситуації незавершеності або невизначеності” [8, с. 54].

Але процес розуміння того, що таке творчість, сам вимагає творчого підходу. У всіх судженнях вчених ми можемо прослідкувати думку, що специфічними властивостями творчого процесу, продукту та особистості є їх оригінальність, слушність, валідність, адекватність завданню. Наприклад, одне з розумінь творчості - незвичайні прояви ординарних процесів [12, с. 41]. Саме творча діяльність людини робить її істотою, зверненою до майбутнього, творить його та видозмінює своє сьогодення.

Для вивчення творчості О.О.Борисова ввела [8] одиницю її аналізу - інтелектуальну активність. Це продовження пізнавальної діяльності, не зумовлене ні практичними потребами, ні зовнішньою чи суб'єктивною негативною оцінкою роботи. Вчена виділяє декілька рівнів інтелектуальної активності. Якщо навіть при найдобросовіснішій та енергійній роботі досліджуваний залишається в рамках способу дії, знайденого спочатку, то це показник пасивного рівня - безініціативне прийняття того, що задане ззовні. Ще однією відмінною рисою пасивного рівня є нетерпляча потреба в нових враженнях, як тільки звик до старих; в цьому розпізнається незрілість думки, поверхневість. Для людини ж з найвищим рівнем інтелектуальної активності - креативним емпірично знайдена закономірність стає не кінцевим пунктом розумового процесу, а проблемою - самостійною метою дослідження. Другим рівнем інтелектуальної активності є евристичний.

В.Н.Кардашов [20] теж виділяє три рівні творчості: низький, середній та високий.

1.3 Механізм розвитку творчості

Одним з головних завдань загальноосвітньої школи є виховання мислячої людини. Психологами показано, що ступінь удосконалення чуттєвого пізнання залежить не стільки від розвитку органів чуттів, скільки від ступеня розвитку мислення [19]. На жаль, сучасне навчання розвиває в дітях найчастіше лише один бік - виконавчі здібності, а більш складний та важливий бік - творчі здібності людини залишаються на волю випадку і у більшості залишаються на плачевному рівні. Якщо ж суспільство надає перевагу покірним виконавцям, що вміють тільки ретельно повторити готове, то суспільство влаштовано погано, і треба його змінити [18]. Творча діяльність, як більш складна, під силу лише людині, виконавча може бути перекладена і на тварин, і на машини.

Природа щедро наділила кожну здорову дитину можливостями розвиватися, і потрібно лише знайти, як реалізувати ці можливості, і тоді кожен здоровий малюк зможе піднятися на найбільші висоти творчої діяльності. Творчість - доля всіх в тому чи іншому ступені, вона ж є нормальним та постійним супутником дитячого розвитку. Генетики стверджують: духовний розвиток не записується в генах. Геніальність - це не відхилення, це оголення природних можливостей. Пізнавши природні закономірності появи алмазів в природі, люди навчилися їх виготовляти штучно. Проникнувши в одну з великих таємниць природи - таємницю виникнення та розвитку творчих здібностей, - люди навчаться вирощувати… таланти.

Не можна погодитися з теоріями, в яких здатність до творчості розглядають як наявність вродженого інтелекту. Людина не народжується творчо мислячою від природи, цю творчість треба розвивати, створюючи певні умови, навіть в випадку відсутності часткових задатків, які компенсуються за рахунок розвитку інших, споріднених [26]. О.М.Сафонова з цього приводу резонно відмічає: “Творчо мислить той, хто хоче творчо мислити” [34, с. 144]. Психічні якості не “дозрівають”, а складаються в залежності від умов, в яких дитина живе та виховується [34, с. 144]. У всі куточки шкільного життя: в поведінку, відносини, режим та ритми діяльності, зміст, форми і методи виховання та навчання, в вправи повинен ввійти дух творчого начала, а не тільки в сфері пізнавальної діяльності. Потрібно озброїти студентів вмінням “бачити” [34, с. 145].

Розвивати творчі здібності треба, орієнтуючись на індивідуально-психологічні особливості учнів та психологічну готовність педагога до реалізації методів роботи з обдарованими дітьми. Вибір методів творчої роботи залежить від віку учнів, їхнього розвитку, інтересів, характеру. Але максимальний позитивний ефект виховання можна досягнути лише тоді, коли “вектори” учительського, батьківського, суспільного (всі види середовища, масові засоби комунікації) виховання співпадають по направленості та є творчими по суті, по формам і характеру поставлених цілей [33, с. 24].

Для розвитку творчих здібностей потрібно підштовхувати дітей до рішення, а не вирішувати за них. Творче мислення починає працювати в кожної і будь-якої нормальної людини, коли саме життя, практика наражають її на якісь труднощі, перепони, що виступають у вигляді більш чи менш складних задач, які збуджують їх розум, примушують мислити, шукати і знаходити відповідні рішення [17, с. 73]. Проблеми створюють творчість. Істота, яка є цілком пристосованою до оточуючого світу, не могла б нічого бажати, ні до чого прагнути, і, звичайно, нічого не могла б творити [16, с. 15].

До числа умов, які сприяють творчості, відноситься комплекс, який починається з створення особливостей ситуації, що сприяє інтуїтивному схопленню ідеї рішення творчої проблеми, і закінчується вихованням необхідних здібностей, створенням творчого клімату, якостей особистості творця, адже створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації. Ось щодо останнього, вже давно в літературі точаться суперечки: “Якими саме якостями повинна володіти творча особистість?”. Найгарячіша дискусія ведеться навколо питання, чи можна ототожнювати творчість з інтелектом. Цікавим являється те, що інтелектуальні здібності - не обов'язкова складова творчих здібностей [12, с. 25]. Кореляція складає або 0, або є навіть від'ємною (висока компетентність не дозволяє вирватися за рамки існуючих стереотипів). Люди з рівнем інтелекту вище середнього частіше мають бідну конкретну уяву або не мають її зовсім [12, с. 28].

Якщо для людини “мета творчості - самовіддача, а не галас, не успіх”, тоді стає можливим такий розвиток творчої думки, який веде до проникнення в глибинні шари дій. Якщо самоцінним є сам процес діяльності, то в цьому випадку він не обривається, він розвивається. “Треба шукати не тих, хто знає більше, а тих, хто знає краще” [7, с. 6]. Мабуть, це також одна з причин, чому дослідники наполягають на тому, що творчість - якась більш складна своєрідність психіки, ніж інтелект. І.В.Омельчук [31] взагалі категорична в цьому питанні. Вона стверджує, що немає осіб з низьким інтелектом, але високою креативністю. Але навіть високі показники креативності - ще не гарантія великих творчих досягнень в подальшому, а лише свідчення значної ймовірності їх появи. Н.Н.Ростовцев свідчить, що творчі здібності - вищий рівень розвитку інтелектуальних здібностей [32, с. 123]. Без відтворної діяльності не може бути ніякої творчості. Творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства та різноманітності попереднього досвіду людини, тому що цей досвід являє собою матеріал, з якого створюються будови фантазії. О.О.Борисова підходить до цього питання більш радикально: людина навчена може досягти більших успіхів, ніж здібна, але в силу обставин погано вивчена [8, с. 36]. Тому неправі ті, хто стверджує, що дитина має ширшу уяву. Дитина може уявити собі значно менше, ніж доросла людина, але дитина більше довіряє продуктам своєї уяви та менше їх контролює. Те, що дитина бачить і чує, є першими опорними точками для його майбутньої творчості. Вона накопичує матеріал, з якого з часом буде будувати його фантазія. Далі йде дуже складний процес переробки цього матеріалу [16, с. 21].



2. Розвиток творчої особистості на уроках образотворчого мистецтва

2.1 Особливості розвитку творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва

Молодший шкільний вік є сприятливим для творчого розвитку дітей, їхніх здібностей до творчості. Саме в цей період активно розвиваються уява, дар фантазувати, творчо мислити, помітно проявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

Однією із сфер, де на ранніх стадіях життя проявляється творча активність дітей, є образотворче мистецтво. Як відомо всі діти малюють. Малювання є основним засобом вираження себе на самих ранніх стадіях життя. Тільки в малюванні діти із самого початку вільні від обмежень (знання нотної грамоти у музиці, уміння виразити свою думку в літературі) і тому малювання з усіх видів художньої творчості їм найближче. Гранично обмежені в художніх засобах, щоб розвити свою думку, діти, спираючись на свій творчий інстинкт, знаходять дивовижні рішення, самостійно відкривають образотворчі закони.

Саме завдяки малюнку дорослі отримують можливість заглянути у внутрішній світ маленької людини, осягнути логіку дитячої творчості, бо малювати й думати для неї одне і те ж. В малюнках діти не зображають реальний світ, вони відтворюють свій особистий світ на папері. Характерною особливістю дитячих малюнків є лаконічність, зосередженість і концентрація думки. Образотворчі засоби спроможні передавати думки і почуття більш безпосередньо, вони більш особистісні та інтимні. Вони також мають невичерпний потенціал розвитку емоційної сфери дитини. Без розвитку почуттів, без розвитку уяви, без пристрасті до творчості людина не зможе сьогодні продвинутися в області самих вузьких і суто технічних знань. Творча уява сьогодні все більше ціниться у всіх галузях життя.

Провідну роль у процесі розвитку творчих здібностей дітей від трьох до семи років займають або батьки, або педагоги дошкільних закладів (за умови їх відвідування). Найкращий спосіб виховання творчості в дітях -- це бути самому творчою особистістю. Вона може бути застосована і відносно батьків. Бо саме дітям до шести-семи років належить найбільша кількість найцікавіших малюнків. Потужна інтуїція, у цьому віці, компенсує недостатність знань про життя. Інтуїція допомагає виконати найсміливіші задуми дитини.

За даними А.Анджейчак, у шість-сім років, а іноді і в дев'ять-одинадцять, відбувається повна криза образотворчої діяльності. По мірі ускладнення життєвих вражень і проблем дитини, однієї інтуїції для їх вираження стає недостатньо. У зв'язку з цим наступає віковий і творчий переломний момент. В результаті втрачається чіткість малюнка, його наївність, пропадає гармонійне світосприйняття. Дитина більше не може обмежуватися імпровізацією, стихійністю, фантазією [1, с. 8].

Подорослішавши фізично дитина дорослішає і в мистецтві. На новому етапі для творчості дитині необхідно мати деякі професійні навички й знання. Доля дитини здебільшого залежить від того, чи вчать її малювати. Чи пізнає вона ремесло художника, чи знає техніку письма, графіки, взагалі всієї технології, яка необхідна при малюванні.

Знання ремесла звільнить дитину від сумнівів у своїх здібностях, допоможе зосередитись, набути впевненості, воно буде сприяти розкриттю тих задатків, якими володіє від природи, допоможе виразити себе, зберегти й закріпити творчу свободу.

Безумовно, щедро обдаровані від природи талантом діти зберігають свою творчу індивідуальність і в більш пізньому віці, а то і в продовж усього життя, так, як українські народні митці К.Білокур, Г.Собачко, М.Приймаченко.

Але більшість дітей, щоб уникнути зриву і не втратити інтерес до малювання, потрібне керівництво.

Тож малюванню, проте як і кожній справі, дитину треба починати вчити у певний чітко окреслений час. Технічним же навичкам малювання, вірогідно, необхідно починати вчити у шість-сім років, тобто з першого класу. Саме в цей час дитина відчуває необхідність у більш активній участі педагога. Творчість демократична по своїй суті. Коли дитина малює, немає місця командуванню, тиску, погрозам та покаранням. Тим більше, що пізнавальна активність властива дитині без усякого примусу. Шкільний учитель не повинен позбавляти дитину права на власне бачення. Уроки малювання не повинні носити формального характеру.

Тому надзвичайно важливим моментом у системі освіти є фахова підготовка вчителя образотворчого мистецтва. Практика показала доцільність поєднання спеціальностей учитель образотворчого мистецтва та вчитель початкових класів.

Заняття малюванням розвивають людину в цілому, прилучають її до самого головного -- процесу творчості. Художня творчість приносить дитині духовну рівновагу, розкриває здібність дитини до навчання, до уміння думати, аналізувати, шукати й знаходити оптимальні рішення у всіх випадках життя [28, с. 93].

Мобілізуючи великі затрати розумової діяльності, малювання прискорює процеси розвитку просторового мислення, образного бачення, розвиває розумові здібності, спостережливість дітей, відчуття гармонії.

В навчанні необхідно розвивати не тільки розумову, а й емоційну сфери. Істинно художня освіта допомагає розвинути вміння долати слабість і страх, розвинути ініціативність, здібність мислити та діяти самобутньо й природно, без примусу. А в результаті -- глибоке розуміння життєвих процесів. Здібність бачити, відкривати й створювати нове. Істинна освіта допоможе людині будь-якої професії стати творцем.

Досвід образотворчої діяльності, через який людина проходить у дитинстві, позначається на формуванні її особистості. Можна з переконаністю сказати, що із творчо розвинутих дітей виростуть творчі люди, незалежно від того, якій саме професії вони присвятять своє подальше життя.

Проблеми, які пропонуються для вирішення на уроках образотворчого мистецтва, завжди мають кілька розв'язків. Вони дають можливість виявити неповторність. Особистості, реалізувати духовний потенціал школяра. Виконуючи такі навчальні завдання дитина шукає в собі творця. Тому вчителька розуміє, що тут дуже важливо поважати особистість учня, намагатися зберегти його індивідуальність, вірити в його творчі сили.

Образотворче мистецтво розвиває зорову пам'ять, спостережливість, просторову уяву, дрібну моторику пальців, окомір, вміння зосереджуватись, наполегливість у досягненні мети, почуття ритму і гармонії [11, с. 14].

Змістовні і цікаві уроки вчителя відіграють важливу роль в естетичному вихованні. А якщо до таких уроків додати продуману, організовану позакласну роботу з мистецтва, то роль художника-вчителя стає ще більше значущою.

Робота в школі вимагає душевних і фізичних зусиль. Це складна, клопітка і виснажлива праця. Однак саме творчий підхід до роботи дає можливість вчителю відновлювати наснагу та натхнення до своєї праці.

Отже, образотворче мистецтво - один із засобів творчого розвитку вчителя та учнів. “Творчість, - писав В.О. Сухомлинський, починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу. При цьому людська особистість немовби зливається із своїм духовним надбанням” [9, с. 61].

2.2 Методи розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

Методи - це прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюється розвиток творчих здатностей [9, с. 63].

Одним з основних принципів навчання є принцип від простого до складного. Цей принцип полягає в поступовому розвитку творчих здібностей.

Під методами навчання образотворчої діяльності розуміють систему дій педагога, що організує практичну й пізнавальну діяльність дітей, що спрямована на засвоєння змісту

У процесі організації навчання розвитку творчих здібностей велике значення надається загально дидактичним принципам: науковості, систематичності, послідовності, доступності, наочності, активності, міцності, індивідуального підходу.

Всі заняття по розвитку творчих здібностей проводяться в грі. Для цього потрібні ігри нового типу: творчі, розвиваючі ігри, які при всій своїй розмаїтості об'єднані під загальною назвою не випадково, вони всі виходять із загальної ідеї й мають характерні творчі здатності:

1. Кожна гра являє собою набір завдань.

2. Завдання дають дитині в різній формі, і в такий спосіб знайомлять їх з різними способами передачі інформації.

3. Завдання розташовані приблизно в порядку зростання складності.

4. Завдання мають дуже широкий діапазон труднощів. Тому ігри можуть викликати зацікавленість протягом багатьох років.

5. Поступове зростання труднощів завдань сприяє розвитку творчих здібностей.

6. Для ефективності розвитку творчих здібностей у дітей необхідно дотримуватись умов:

- розвиток з здібностей потрібно починати із самого раннього віку;

- завдання-сходи створюють умови, що випереджають розвиток здібностей;

- творчі ігри повинні бути різноманітні за своїм змістом, тому що створюють атмосферу вільної й радісної творчості [19, с. 21].

До практичних методів відносяться вправи, ігри, моделювання.

Вправи - багаторазове повторення дитиною практичних і розумових заданих дій. Вправи розділяються на конструктивні, повторювально-виконавські, творчі.

Ігровий метод припускає використання різних компонентів ігрової діяльності в сполученні з іншими прийомами.

Моделювання - це процес створення моделей й їхнього використання.

До наочних методів відноситься спостереження - розглядання малюнків, картин, перегляд фільмів.

Словесними методами є: розповідь, бесіда, читання, переказ.

У роботі з дітьми всі ці методи повинні сполучатися один з одним.

Останнім часом розроблена нова класифікація методів. Авторами нової класифікації є: І.Я.Лернер, М.Н.Скаткін, вона включає наступні методи навчання: інформативно - рецептивний; репродуктивний; дослідницький; евристичний; метод проблемного викладу матеріалу.

В інформаційно-рецептивний метод включаються наступні прийоми: розглядання; спостереження; екскурсія; зразок вихователя; показ вихователя.

Словесний метод містить у собі: бесіду; розповідь, мистецтвознавчу розповідь; використання зразків педагога; художнє слово.

Евристичний метод спрямований на прояв самостійності в певному моменті роботи на занятті, тобто педагог пропонує дитині виконати частину роботи самостійно.

Дослідницький метод спрямований на розвиток у дітей не тільки самостійності, але й фантазії й творчості. Педагог пропонує самостійно виконати не одну частина, а всю роботу [29, с. 61].

У своїй діяльності вчитель має використовувати різні методи й прийоми в малюванні, ліпленні, аплікації.



2.3 Розвиток зображувально-художніх здібностей дітей засобами нетрадиційних художніх технік

Природа настільки щедра до людини, що наділила кожного талантом. Той, хто не володіє пензлем живописця, мистецтвом музиканта, може досягти великих успіхів у спорті, науці, а той, хто байдужий до наукових істин, стане незамінним фахівцем, про якого скажуть «Майстер на всі руки».

Дитина ще не встигла народитися, а в ній уже живе велика таємниця таланту. І високе призначення педагога -- допомогти маленькій людині розгадати секрети свого внутрішнього «я».

Пізнання себе і навколишнього світу відбувається через почуття. Тому так важливо навчити малюка бачити, чути, відчувати цей світ, сприймати його як диво. І в цьому на допомогу приходить мистецтво. Унікальні особливості цього виду духовно-практичної діяльності базуються на тому, що людина завдяки мистецтву не лише набуває знань про навколишній світ, а й засвоює емоційно-цілісне ставлення до себе і навколишніх, відкриває для себе дійсність як внутрішній світ людини, сповнений особистісним сенсом. Це відкриття «людяності» світу кожна окрема особистість робить завдяки тому, що в художньо-творчій діяльності (створенні, сприйнятті, інтерпретації творів мистецтва) вона збагачується суспільно-історичним досвідом, який переживає як власний. Мистецтво розвиває в людині універсальну здатність до творчого вдосконалення будь-якої діяльності.

Мистецтво має звертатися не тільки до розуму людини, а насамперед до її серця, до її почуттів, розвивати естетичний смак. Взагалі під естетичною освітою треба розуміти систематичний розвиток органів чуття і творчих здібностей, що розширює можливість насолоджуватись красою і створювати її. Розвиток творчих здібностей усіх дітей -- одна з найважливіших проблем сучасної педагогіки. І тому назріла проблема у пошуках нових шляхів розвитку зображувальної діяльності дітей.

Малювання -- благодатна діяльність для виховання почуттів. Перед усім тому, що майже усі дітки люблять малювати -- це продуктивна діяльність, яка дає змогу малюку відтворити на аркуші паперу світ своїх думок і почуттів.

Завдання вчителів полягає в тому, щоб розвинути творчу уяву малюка, навчити бачити і відтворювати навколишній світ по-своєму. Тому вже з молодшого віку потрібно намагатись виявляти і розвивати творчість дитини шляхом нетрадиційних форм, методів і прийомів у зображувальній діяльності.

Такий вид діяльності захоплює малюків, виховує естетичний смак, творче уявлення, фантазію, наполегливість і самостійність.

Так з'явилися дитячі малюнки, виконані пальцем (квіти, сліди, горобина, вишеньки, калина, намистинки, дощик тощо), кулачками (сліди), ручкою (павучок, пташки), м'ятим папером, штапиками, по зволоженому аркуші паперу, а також цікаві малюнки, виконані свічкою, і «клякса-малякса». Ця діяльність приносить дітям велику радість, задоволення, вражає своєю загадковістю, чарівністю і неповторністю. Поєднання фарб різних кольорів вчить бачити красу, розвиває їх творчу уяву, естетичний смак. Діти стають більш активними, уважнішими до навколишнього світу [13, с. 161].

Діти отримують велике задоволення, це викликає гарний настрій, що, в свою чергу, сприяє активному засвоєнню умінь і розвитку творчих здібностей. Важливе місце на уроках образотворчого мистецтва являє ознайомлення з нетрадиційними техніками.

Види технік, що використовуються на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі для розвитку творчих здібностей: плямографія, гратографія, виготовлення штампиків, монотипія на склі, монотипія “близнята” [13, с. 58].

Плямографія. З даним видом техніки дітки ознайомлюються навчаючись в другому класі.

Метою уроку при ознайомленні з таким видом техніки, як плямографія, постає завдання: ознайомити учнів з виражальними можливостями плями; навчити працювати тушшю в техніці “плямографії”; розвивати образне мислення, зорову та емоційну чутливість; виховувати естетичні почуття, смак, акуратність у роботі з тушшю; активізувати творчу ініціативу учнів.

Для уроку потрібне таке обладнання: папір, туш, трубочка для коктейлю, чи соломинка. творчий здібність образотворче мистецтво

Для повідомлення теми уроку, вчитель проводить вступну бесіду. Де розповідає казочку про пригоду, що трапилась з Буратіно та Мальвіною.

Коли хлопчик намочивши носик в чорнило ляпнув на клаптик чистого паперу. Для того, щоб очистити папір від клякси, він напружившись, дмухнув на ляпку, виганяючи її з аркуша, та крапля, розтягнула всі свої волохаті лапи і вгризлася ними в папір [26, с. 82].

Ось так, незвично, Буратіно навчився ставити ляпки і бачити у кожній із них незвичайні казкові та фантастичні істоти.

Вчитель закликає пофантазувати, на якусь мить стати маленькими чарівниками і спробувати перетворити звичайнісінькі ляпки на щось цікаве.

Для початку роботи дітки повинні підстелити газету чи папір, щоб захистити свій одяг від бризок. Набирають на пензлик туші. А тепер ставлять пензлик над аркушем папері і стукають по ньому олівцем. Пізніше на ще вологу ляпку різко дмухають, користуючись трубочкою чи соломинкою.

Тоді вчитель надає таке завдання: спробувати побачити в плямах якусь картинку, вигадати казку про побачене.

Гратографія. Ознайомлення з таким видом техніки як гратографія, проводиться теж у другому класі.

Метою уроку постає таке завдання: ознайомити учнів з технікою гравюри на вощеному папері; формувати поняття про теплу і холодну гаму кольорів, розвивати образне мислення, композиційні навички; вчити учнів виконувати композиції без попередньої прорисовки олівцем; прищеплювати любов до рідного краю.

Для цієї теми в основі закладено - зображення квітки Айстри.

Вчитель зачитує казку, з якої дітки дізнаються, чому саме таку назву отримали ці квіти. Дітки уважно слухають казку І.Калинця “Про те, як зірка на землі стала айстрою”.

Поетапно виконується композиція вчителем та дітьми одночасно.

а) наносять на папір фарби різних тонів (чорний не використовуємо);

б) покривають аркуш парафіном, використавши звичайну свічку;

в) зверху наносять туш чорного кольору.

Щоб туш не розпливалася по парафіну, час від часу потрібно вмочувати пензлик у мильний розчин.

г) після висихання видряпується голкою чи іншим гострим предметом композиція.

Монотипія на склі. З даним видом техніки діти ознайомлюються навчаючись в третьому класі.

За мету до уроку, ставляться такі вимоги: вчити дітей прийомам і методам художнього відтворення образів довколишнього середовища, користуючись технікою монотипії; розвивати уміння бачити в різноманітних лініях, задуману композицію (зимовий пейзаж), формувати охайність, самостійність. Бажання творити прекрасне довкола себе.

Вступну бесіду вчитель проводить досить поширено, оскільки тема уроку звучить так: “усі дерева в інеї”. Ведеться розмова про чудову пору року зиму.

Практична робота учнів і вчителів (колективна робота):

а) готується скло, розробляємо ескіз в якому присутні рості форми, ставимо під скло;

б) зволожують папір;

в) на скло наносять фарбу згідно ескізу (при використанні акварельних фарб необхідно додавати мило);

г) на скло з нанесеною фарбою прикладають папір зволоженою стороною до скла. Зверху проводять ребром долоні.

д) тримаючи за два кутики папір, різко відривають його скла - монотипія готова.

Монотипія “близнята”. З цим незвичайним видом незвичайним видом техніки діти ознайомлюються наприкінці 2 класу.

Метою даного уроку постає: навчити дітей прийомів і методів художнього відтворення образів комах, користуючись технікою монотипії; розвивати уміння бачити в різноманітних лініях, плямах. В заданій кольоровій гамі задуману композицію (світ комах(; поглиблювати знання учнів про рівномірне заповнення площини аркуша паперу; дати елементарні поняття симетричної форми та сформувати розуміння ролі осі симетрії в її побудові.

Спочатку діти беруть аркуш білого папері і рівненько та охайно згинають навпіл по широкій стороні. Після розгинання він матиме вигляд розгорнутої книжки. Малюють тільки на одній стороні. На якій саме - лівій чи правій - це на тій, яка більше до вподоби. На малюночку повинне народитися найяскравіший, найгарніший серед метеликів, який тільки може бути з країни Фантазії. Фарбами різних кольорів малюють візерунки на крильцях. Але спочатку малюють зелений лужок з квіточками.

Проводять внизу обраної сторінки кілька прямих та хвилястих ліній коричневого (земля), жовтого (пісок), зеленого (трава) кольорів. А потім згортають папір, добре притискають сторінки. Розгорнувши аркуш, побачать, що на другій сторонці, на якій нічого не малювали, теж з'явилося зображення і землі, і піску, і травички - все точнісінько так, як на першій сторінці.



Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики - проблему розвитку творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва в молодшому шкільному віці. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:

1. Дитинство - єдиний період життя, коли творчість може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креативні можливості дитинства, тому провідна психолого-педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання і спрямування розвитку особистості.

2. Творчі здібності вчені аналізують як психологічні особливості дитини, які сприяють оволодінню цією діяльністю. Важливо визначитися, які вміння потрібно сформувати в дітей, щоб вони відчували свободу своїх дій у творчості, мали можливість проявити творчість, успішно здійснювати цю діяльність.

3. Вчені визначають здібності як психічні властивості індивіда, що регулюють досягнення людини і слугують умовою життєдіяльності; як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції та мають індивідуальну міру прояву і виявляються в успішності та якісній своєрідності засвоєння і реалізації діяльності.

4. Природа щедро наділила кожну здорову дитину можливостями розвиватися, і потрібно лише знайти, як реалізувати ці можливості, і тоді кожен здоровий малюк зможе піднятися на найбільші висоти творчої діяльності. Творчість - доля всіх в тому чи іншому ступені, вона ж є нормальним та постійним супутником дитячого розвитку.

5. Однією із сфер, де на ранніх стадіях життя проявляється творча активність дітей, є образотворче мистецтво. Як відомо всі діти малюють. Малювання є основним засобом вираження себе на самих ранніх стадіях життя. Тільки в малюванні діти із самого початку вільні від обмежень (знання нотної грамоти у музиці, уміння виразити свою думку в літературі) і тому малювання з усіх видів художньої творчості їм найближче. Гранично обмежені в художніх засобах, щоб розвити свою думку, діти, спираючись на свій творчий інстинкт, знаходять дивовижні рішення, самостійно відкривають образотворчі закони.

6. Досвід образотворчої діяльності, через який людина проходить у дитинстві, позначається на формуванні її особистості. Можна з переконаністю сказати, що із творчо розвинутих дітей виростуть творчі люди, незалежно від того, якій саме професії вони присвятять своє подальше життя.

7. Образотворче мистецтво розвиває зорову пам'ять, спостережливість, просторову уяву, дрібну моторику пальців, окомір, вміння зосереджуватись, наполегливість у досягненні мети, почуття ритму і гармонії.

8. Для ефективності розвитку творчих здібностей у дітей необхідно дотримуватись умов:

- розвиток з здібностей потрібно починати із самого раннього віку;

- завдання-сходи створюють умови, що випереджають розвиток здібностей;

- творчі ігри повинні бути різноманітні за своїм змістом, тому що створюють атмосферу вільної й радісної творчості.

9. Завдання вчителів полягає в тому, щоб розвинути творчу уяву малюка, навчити бачити і відтворювати навколишній світ по-своєму. Тому вже з молодшого віку потрібно намагатись виявляти і розвивати творчість дитини шляхом нетрадиційних форм, методів і прийомів у зображувальній діяльності.

10. Види технік, що використовуються на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі для розвитку творчих здібностей дітей: плямографія, гратографія, виготовлення штампиків, монотипія на склі, монотипія “близнята”.



Список використаної літератури

1. Анджейчак А. Психолого-педагогічні умови формування творчої особистості дитини в освітньо-виховних закладах// Обдарована дитина. - 2000. - №5. - С. 8-13.

2. Бакушинский А.В. Художественное творчество и воспитание. Опыт исследования на материале пространственных искусств. - М., 2005.- 240 с.

3. Балл Г.О. Про визначальні характеристики здібностей і принципи їх врахування у навчально-виховній роботі// Психологія. - 2002. - №2. - С. 2-4.

4. Баранов А.А. Развитие творческих способностей у младших школьников в изобразительной и игровой деятельности. - К., 2003. - С. 115-123.

5. Барко В. Психолого-педагогічна діагностика творчого потенціалу особистості учня в навально-виховному процесі. - К., 2000. - 85 с.

6. Барко В. Як визначити творчі здібності дитини? - К., 2001. - С.79.

7. Берека В. Роль позашкільних закладів у формуванні творчої особистості// Педагогічний вісник. - 2004. - №2. - С. 6-7.

8. Борисова О.О. Формування творчих здібностей молодших школярів. - К., 2004. - 120 с.

9. Вільга І. Врахування сталих індивідуальних рис особистості як аспект гуманізації навчання і виховання// Педагогіка і психологія. - 1999. - №2. - С. 61-67.

10. Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів. - Харків, 2005. - 110 с.

11. Воронюк І.В. Психологічні особливості реалізації творчого потенціалу молодших школярів. - К., 2003. - 20 с.

12. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. - К., 2001. - 96 с.

13. Гололоб С.В. Уроки фантазії. - К., 2005. - 480 с.

14. Голуб Т. Виховуємо обдарованих дітей// Завуч. - 2004. - №22. - С. 47-53.

15. Григоренко Г.И. Игра как средство развития детского творчества. - К., 2000. - С. 72-75.

16. Гурець Н.Т. Педагогічні умови розвитку творчої активності молодших школярів у гуртковій роботі. - Харків, 2004. - 25 с.

17. Ендовицкая Т. О развитии творческих способностей// Дошкольное воспитание. - 1999. - №12. - С. 73-75.

18. Ірклієнко В.С. /Розвиток творчої особистості в системі безперервної освіти. - К., 2001. - С.89-91.

19. Кабши І.Ю. Розвиток художніх здібностей дітей молодшого шкільного віку// Психологія. - 2001. - №3. - С. 18-22.

20. Кардашов В.Н. Теоретические и методические основы художественно-творческого развития школьников. - К., 2000. - 160 с.

21. Клюшина Н.В. Когда интересно и весело// Педагогічна робота. - 1999.- №1. - С. 33-34.

22. Кобзарь Б.С. Внеурочная воспитательная работа в школах и в группах продленного дня. - К., 2000. - 309 с.

23. Корчаловская Н. Комплексные занятия по развитию творческих способностей школьников. - К.: Феникс, 2003. - 288с.

24. Крюкова Д. До проблем удосконалення навчально-виховного процесу в навчальному закладі// Рідна школа. - 2003. - № 8. - С. 10-11.

25. Кутьев В.О. Внеурочная деятельность школьников. - М.: Просвещение, 1999. - 287 с.

26. Леонтьев А.А. Научите человека фантазии… (творчество и развивающее образование)// Вопросы психологии. - 2002. - №5. - С. 82-85.

27. Литвиненко С.А. Малювання як засіб розвитку творчості молодших школярів. - Запоріжжя, 2005. - С. 79-83.

28. Локарева Г.В. Воображение как элемент в развитии творческих способностей. - Запоріжжя, 2005. - С. 93-99.

29. Матюшкин А.М. Развитие творческой активности школьников. - М.: Педагогика, 2001. - 160 с.

30. Моляко В.А. Творческая одарённость и воспитание творческой личности. - К.: Знание, 2001. - С. 25-36.

31. Омельчук І.В. Творчість у контексті розвитку людини. - К., 2003. - С. 42-55.

32. Ростовцев Н.Н. Методика викладання зображувального мистецтва в школі. - М.: Просвещение, 2000. - 214 с.

33. Савенков А.И. Основные подходы к разработке концепции одарённости// Педагогика.- 1999. - №3.- С. 24-29.

34. Сафонова О.М. Навчає гра. - К., 2005. - С. 144-148.

35. Селиванов В.С. Основы общей педагогики. - М.: Академия, 2000. - 295 с.

36. Серапулова Є. Виховання обдарованої дитини// Початкова школа. -2000. - №2. - С. 3-5.