Неформальне підліткове середовище як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Міжнародний економіко-гуманітарний університет

ім. С.Дем'янчука

Інститут педагогічної освіти

Курсова робота

з соціальної психології

на тему:

«Неформальне підліткове середовище як об'єкт соціально-педагогічної діяльності»

Виконала:

студентка 4 курсу

групи 62- ППС

педагогічного факультету

заочної форми навчання

Сабатіна Н.В.

Рівне - 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика неформального підліткового середовища як об'єкта соціально-педагогічної діяльності

1.1 Неформальні об'єднання як осередок формування протиправної поведінки підлітків

1.2 Психолого-педагогічний огляд осіб-членів неформальних об'єднань

1.3 Зміст і специфіка соціально-педагогічної роботи з неформальними групами неповнолітніх

Розділ 2. Експериментальне дослідження міжособистісних стосунків в неформальній групі підлітків

2.1 Опис методики дослідження взаємовідносин в групі

2.2 Результати дослідження

Висновки

Література

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Підлітковий вік є перехідним, оскільки це - період статевого дозрівання, паралельно з яким досягають в основному зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації. Як правило, всі підлітки цього віку - школярі. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно - це вік протиріччя. Звідси - типові вікові конфлікти та їх заломлення в самосвідомості підлітка.

Потреба у спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає в дітей дуже рано і з роками посилюється. Одна з причин важливої ролі цього спілкування - це створення прототипу дорослих взаємин, які можна реалізовувати у подальшому житті. Особливості поведінки підлітків у колективі проявляються в переважанні у них емоційної рухливості над здатністю до гальмування; тяжіння до різноманітної діяльності; у частих конфліктах, які мають вибуховий характер та їх причин, що закриті для дорослих.

Для підлітків характерне майже інстинктивне групування з однолітками. Підліткові угрупування поділяють на формальні й неформальні.

Формальні характеризується позитивною спрямованістю, які сприяють формуванню позитивної соціальної активності молодих людей. Неформальні характеризується тим, що мають в основному занадто розважальну спрямованість, орієнтовані лише на отримання задоволення.

Неформальні об'єднання молоді - це несанкціоновані владою молодіжні групи, що автономно й спонтанно виникають, об'єднані загальними ідеалами й інтересами, відмінними від загальноприйнятих, традиційних уявлень про престижність і корисність.

Соціальному педагогові необхідно досліджувати та вивчати неформальні групи через наступні причини:

- потрібно знати, що твориться в цій сфері, які спостерігаються тенденції та напрямки для того, щоб могти управляти цим процесом;

- малі неформальні групи слід розглядати як випадок функціонування і розвитку суспільства. Вони є суспільством в мініатюрі, а невеликі групи значно простіше дослідити, аніж суспільство загалом.

Розробленість теми:

Аналіз публікацій по обраній темі свідчить про те, що є велика кількість досліджень неформальних груп підлітків та психологічних аспектів стосунків між ними.

Неформальні об'єднання як осередок формування протиправної поведінки підлітків досліджують Н.Ф. Головатий, В. Веселуха, Н.К. Голубєв, В.І. Забрянський, Д.В. Ольшанський.

Особливості соціально-педагогічної роботи з неформальними групами неповнолітніх досліджують Н.Ф. Басов, Р.Х. Безпалько, В.Н. Каласьєв, А.Й. Капська, Г. Мєщанова, О.М. Палій, М.В. Шакурова та інші.

Мета курсової роботи полягає у вивченні неформального підліткового середовища як об'єкта соціально-педагогічної діяльності.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

охарактеризувати неформальні об'єднання як осередок формування протиправної поведінки підлітків;

провести психолого-педагогічний огляд осіб-членів неформальних об'єднань;

розкрити зміст і специфіку соціально-педагогічної роботи з неформальними групами неповнолітніх;

провести експериментальне дослідження міжособистісних стосунків в неформальній групі підлітків.

Об'єктом дослідження є неформальні підліткові групи.

Предмет - соціально-психологічні особливості становлення взаємовідносин в групі підлітків.

Методи дослідження. При проведенні дослідження застосовувалися теоретичні й експериментальні методи: теоретичний аналіз, анкетування, тестування, методи статистичного аналізу.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про неформальне підліткове середовище як об'єкт соціально-педагогічної роботи. Проведено ряд досліджень, результати яких можуть бути використані в подальшій роботі з неформальними підлітковими групами.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження.

неформальна група неповнолітній підліток

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕФОРМАЛЬНОГО ПІДЛІТКОВОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК ОБ'ЄКТА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Неформальні об'єднання як осередок формування протиправної поведінки підлітків

Потреба у спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає в дітей дуже рано і з роками посилюється. Вплив групи однолітків на процес соціалізації дитини розпочинається набагато раніше від початку підліткового віку. Одна з причин важливої ролі цього спілкування - це створення прототипу дорослих взаємин, які можна реалізовувати у подальшому житті. Особливості поведінки підлітків у колективі проявляються в переважанні у них емоційної рухливості над здатністю до гальмування; тяжіння до різноманітної діяльності; у частих конфліктах, які мають вибуховий характер та їх причин, що закриті для дорослих. Підлітковий тип спілкування характерний для учнів IV-VII класів. Спілкування підлітків з однолітками відбувається звичайно в процесі спільної діяльності. Поведінка ж підлітків по-суті є колективно-груповою.

Для підлітків характерне майже інстинктивне групування з однолітками. Багато підліткових неформальних груп жорстко структуровані, в них є лідер, його найближчі прибічники, “бійці” та “опозиція”. Такі групи мають свою територію, яку “захищають” від однолітків з інших груп. Інший тип груп - так звані епізодичні “тусовки”, які відрізняються більш розмитою структурою та відсутністю постійного лідера. Потрібно сказати, що у замкнених закладах реакція угрупувань у підлітків проявляється особливо сильно. Велика кількість правопорушень здійснюються саме у групі. Реакція угрупування - головний регулятор поведінки неповнолітніх злочинців.

Підліткові угрупування поділяють на формальні й неформальні [8, с. 24].

Формальні характеризується позитивною спрямованістю, які сприяють формуванню позитивної соціальної активності молодих людей. Неформальні характеризується тим, що мають в основному занадто розважальну спрямованість, орієнтовані лише на отримання задоволення.

Формальні - це шкільний клас, підліткові клуби, скаутські організації, фанатські, спортивні клуби і т.д. [8, с. 26].

Неформальні об'єднання молоді - це несанкціоновані владою молодіжні групи, що автономно й спонтанно виникають, об'єднані загальними ідеалами й інтересами, відмінними від загальноприйнятих, традиційних уявлень про престижність і корисність. Неформальні об'єднання молоді створюють особливий молодіжний соціум або молодіжну групу, в якій відображаються, як специфічно молодіжні інтереси (спорт, мода і т.д.), так і традиційні форми діяльності (політика, мистецтво, бізнес тощо). В якості таких об'єднань виступають різного роду ініціативні групи, клуби за інтересами, групи ризику. Вони мають цілком певну внутрішню структуру. Всі неформальні об'єднання молоді умовно можна розділити на об'єднання молодіжної групи й молодіжні групи соціально-політичних ініціатив.

Соціальному працівникові, щоб працювати з такими підлітками, переконливо вести з ними діалог, варто знати особливості кожної групи, кожного підлітка. Необхідно зібрати дані про існуючі групи в місті, селищі, районі: хто в них входить, чи піддані вони наркоманії і розпусті, чи є серед них правопорушники. Важливо з'ясувати інтереси членів групи, їхній культурний рівень, ідеали, переконання, прагнення, довідатися про структуру груп, правила прийому до них, характер лідерства, про відношення членів групи до суспільства.

Учені проаналізували причини, за якими підлітки виявляються в неформальних об'єднаннях. Серед них такі причин:

потреба в друзях;

прагнення пізнати незвичайне, у тому числі сучасне західне мистецтво;

неуспішність у школі й відчуження від шкільного колективу;

відсутність інтересу до чого-небудь, бездіяльність, байдужість до навчання;

потреба в емоційних враженнях;

відсутність індивідуального підходу в школі при наявності затримки в розумовому розвитку в окремих учнів;

неуважність до підлітків і конфлікти в родині, бездоглядність, самотність, занедбаність, беззахисність;

оригінальність вражень, які підлітки одержують в групах, незалежність;

можливість виявити протест проти становища молоді в сучасних умовах [6, с. 36].

Ю.Г. Волков вважає, що при з'ясуванні причин утворення груп з психологічної точки зору необхідно встановити “комунікабельність особистості, його ставлення до близьких. Необхідно з'ясувати, які в ньому превалюючі почуття, установки, що характеризують його як члена людського співіснування. Кожна людина належить до певного народу, професії, сім'ї, гуртка. У сім'ї потрібно шукати ту атмосферу, в якій зародився моральний тип людини, основну причину того чи іншого морального відбитку, який у кожному необхідно побачити. Але далі йде коло знайомих. У цьому колі уже готується подальший шлях молодої людини. Важко перебільшити значення для життя окремої людини цього кола, в якому вона живе. Воно частково являє собою результати психологічного відбору особи, тобто, недоліки людини у моральному відношенні у цьому колі отримують посилення і освячення. Крім того, тут діє страшна сила переконання і самопереконання, які створюють із цього кола справжнє джерело психічного впливу, тому що здійснюється постійний психічний взаємообмін” [6, с. 37].

На думку Н.К. Голубєва, психологічною основою об'єднання неповнолітніх у стихійні й організовані групи лежить природній потяг дітей одне до одного. Ця єдність досягається солідарністю підлітків, юнаків для досягнення якої-небудь мети, єдністю правил, що визначають норми поведінки. Вчений вважав, що кожна така група має свій характер, виділяє із свого середовища своєрідні особистості та має свою маленьку історію. Цементуючими якостями таких груп, на його думку, є внутрішнє переконання (свідомість) і ”дух”, тобто суспільна думка. У таких осередках неповнолітні надають одне одному допомогу, підтримку, почувають себе у більшій небезпеці, їм легше переносити різні негаразди” [10, с. 48].

Велику увагу вивченню об'єднань неповнолітніх приділяв Д.В. Ольшанський. На його думку, ці групи хороші тим, що вони вільні, рухомі, знаходяться у близькій дотичності з життям і різноманітні. Він рахував, що їх позитивна роль полягає у задоволенні потреби у вибірковому спілкуванні, в активності й самоутвердженні, завдяки чому неповнолітні володіють практичністю і добре орієнтуються у складних умовах оточуючого життя [24, с. 18].

Приєднання до неформальних груп - нормальний вибір підлітків. Вихідні мотиви, які приводять його до неформальної групи, оцінюються вченими як природні для даного віку. Так, О.О. Бількевич вважає, що “не деформовані природні потреби підлітків у модному одязі, престижних предметах, вживанні спиртного, наркотичних речовин і т.д., а соціальні потреби в спілкуванні, самоутвердженні, престижу, стремління покращити своє життя штовхають їх на взаємодію одного з одним. І такими іншими людьми виступають не батьки, не педагоги і навіть “не нормальні ровесники”, а стихійно об'єднані неформальні групи” [4, с. 105].

В.І. Забрянський вказує на суттєву обставину, яка детермінує входження неповнолітнього у неформальну групу і відмічає: “Недостатній інтелектуальний і культурний рівень, який заважає зосередитись, заглибитись у знання, книги, фантазії; поганий приклад для наслідування дорослих; комунікативний голод і анонімність міського спілкування й співжиття, і найважливіше - відсутність свободи вибору, альтернативи приєднання до неформальної спільноти визначає шлях неповнолітнього” [12, с. 41]. А також він зауважує: тотальність обмеження його свободи полягає в тому, що тікаючи від тиску сім'ї й навчально-виховного закладу, він попадає у залежність від неформальних стосунків.

Педагог, що працює з подібними підлітками, насамперед має пам'ятати про необхідність індивідуального підходу до кожного учасника групи та диференційованого підходу до кожної групи. Заборона групи може тільки спровокувати протиправні дії підлітків. Важливо розібратися в проблемах, що хвилюють їх, спробувати допомогти у їхньому рішенні; переконати їх у тому, що вони помиляються, показуючи правдиві цінності вітчизняної і закордонної культури. Необхідно знайти з цими підлітками спільну мову, обрати шляхи створення умов для їхнього самовираження і самореалізації.

Однак у тих випадках, коли діяльність групи здобуває протиправний характер (якщо в групі пропагуються наркотики, пияцтво, насильство, жорстокість, порнографія, проституція, неофашизм), варто застосувати заборону. У таких випадках необхідно роз'єднати групу, переорієнтувати її цілі на суспільно корисні, нейтралізувати лідерів. При цьому головне - працювати з кожним підлітком окремо.

Неформальні об'єднання за їх головними ознаками й характерними рисами називають ще самодіяльними самокерованими об'єднаннями (ССО). Участь молоді в неформальних об'єднаннях пов'язана з потребою вільного самовираження, неформального спілкування з однолітками. Цю функцію перебирають на себе ССО, де можна знайти друга, висловити душевні переживання, вислухати інших, відчути себе вільно й комфортно. Причиною виникнення неформальних об'єднань є протиріччя між збільшенням вільного часу та рівнем загальної культури, різноманітних потреб молоді з одного боку, а з іншого - педагогічний формалізм в організації виховної роботи, намагання жорстко регламентувати їх діяльність [1, с. 195].

Особливо небезпечним той факт, що в неформальних угрупованнях формується протиправна кримінальна поведінка, чому сприяє вседозволеність у цих групах, бажання бути дорослішими і незалежними від батьків. Часто ефект групи поглинає людину, вона втрачає свою особистість, здійснює протиправні вчинки, будучи зараженою тим, що це роблять інші.

Ситуація ускладнюється через те, що пiдлiтки з поведінкою, яка відхиляється вiд соціальних норм, формально входячи до шкільних колективів, часто фактично опиняються поза ними. З одного боку, це пасивний процес: переважну бiльшiсть “проблемних” однокласники не лише не обирають як бажаних партнерів при здiйсненнi будь-якої спільної дiяльностi, а навпаки, вбачають у них небажаних партнерів [3, с. 61]. З іншого боку, входження до неформальної підліткової групи - активний процес: пiдлiток, незадоволений своєю соцiальною позицією і роллю у сферi навчання чи працi, шукає можливостi для самоствердження, самореалiзацiї, визнання власної особистостi. Якщо цi прагнення, потреби, запити не задовольняються у повсякденній взаємодії, то вони починають спрямовуватися у негативне русло. Тому стихiйнi підліткові групи часто реалiзують потребу у спiлкуваннi у “чистому виглядi”. В основi цих об'єднань лежать не професiйнi чи колегiальнi iнтереси, не серйозні, глибокі, змістовні захоплення, “проблемних” штовхає один до одного саме “проблемність” їх ситуацій та характерiв, вiдчуженiсть вiд бiльш благополучних ровесникiв.

Домiнуючий мотив входження до неформальної групи - страх лишитися в iзоляцiї, потреба в розумiннi, рiвноправностi, авторитетi. У асоціальних неформальних групах дiють iншi, нiж у формальних колективах, способи самоствердження. Данi дослiджень дають змогу об'єднати їх у чотири групи: 1) невиконання основних соцiальних обов'язкiв; 2) невиконання прийнятих у суспiльствi стандартiв поведiнки; 3) аморальна поведiнка; 4) правопорушення [25, с. 137].

Якi форми самоствердження обере та чи iнша група, залежить вiд складу групи, лiдера, рiвня кримiнального зараження середовища та кримiнальних традицiй.

Мотивацiя протиправної поведiнки неповнолiтнiх має iстотну специфiку вiдносно аналогiчної мотивацiї дорослих. Своєрiднiсть особливостей мотивацiї поведiнки неповнолiтнiх правопорушникiв характеризується значною розповсюдженiстю в основi протиправної поведiнки пiдлiткiв iмпульсивних та ситуативних мотивiв, пiдвищеним впливом факторiв, пов'язаних iз самоствердженням, особливою значущiстю групової iнтеграцiї у мотивацiї поведiнки, впливом таких соцiально-психологiчних явищ, як навiювання та наслiдування; великою рiзноманiтнiстю спонукань, якi лежать в основi мотивацiї конкретних видiв злочинної поведiнки. Вiкові ж особливості неповнолiтнiх в основному виконують роль “прискорювача” та “посилювача” девіантної поведiнки.

Багато пiдлiткiв, увiйшовши до групи, вiдчувають гордiсть за належнiсть до неї. Сприйнятливість неповнолiтнього до чужих впливів, гостра вразливiсть часто роблять його iграшкою випадкових обставин, якi безпосередньо спонукають до здiйснення правопорушень та злочинiв. Водночас зазначенi особливостi призводять до того, що на формування рiшучостi здiйснити злочин нерiдко вирiшальний вплив справляють негативні приклади, дiї товариша-ровесника, а також дорослого, пiдбурювання, але не внутрiшнi установки неповнолiтнього.

1.2 Психолого-педагогічний огляд членів неформальних об'єднань

Підлітковий вік - етап від 10-11 до 15 років, що відповідає початку переходу від дитинства до юності. Цей період у житті людини відноситься до числа критичних, що пов'язано з кардинальними змінами у сферах:

а) свідомості;

б) діяльності;

в) системи взаємовідносин індивіда [13, с. 33].

Насамперед, підлітковий вік характеризується швидким ростом, формуванням організму в процесі статевого дозрівання, що відображається на психофізіологічних особливостях особи. Основу формування нових психологічних і особистісних якостей неповнолітнього цього віку складає спілкування у рамках практичних видів діяльності й дозвілля.

Для підлітків характерним є активне бажання “ввійти” у світ дорослих та орієнтація поведінки на його норми й цінності, розвиток самооцінки і самосвідомості, інтересу до себе як особистості, своїх можливостей та здібностей. При відсутності умов для індивідуалізації і позитивної реалізації своїх нових можливостей самоутвердження підлітка може приймати викривлені форми і призводити до відхилень у поведінці.

Важливим механізмом впливу підліткової групи на індивіда є імітація - прагнення відтворювати (копіювати) форми поведінки ровесників чи дорослих, починаючи від манери говорити, одягатися і до ставлення щодо алкоголізму, наркотиків, тютюну, протилежної статі. Свідомо чи несвідомо підлітки шукають приклад для наслідування. Тривожним є факт, коли ним стає особа з негативною спрямованістю поведінки, неправильними суспільними установками.

Підлітки дуже бояться бути відкинутими референтною групою. Для їхнього віку характерним є високий рівень конформізму, тобто готовності до прийняття групових норм, зміни поведінки чи переконань у відповідності з позицією групи. При цьому слід урахувати, що захисні механізми стосовно впливу й маніпуляції у підлітків не достатньо сформовані, що пов'язане з нестабільністю психіки, власних переконань.

Розрізняють два види впливу групи на індивіда: нормативне - підпорядкування впливу групи, з яким пов'язане визнання, повага; інформаційне - підпорядкування впливу групи унаслідок прийняття суджень інших людей про реальність.

В.А. Скуратівський виділяє наступні форми впливу:

- переконання - висловлення або обговорення аргументів у користь певного рішення або позиції з метою формування або зміни ставлення індивіда до даного рішення або позиції; свідомий неаргументований вплив на людину або групу людей, що має своєю метою зміни їх стану, ставлення до чого-небудь і створення передумов до певних дій;

- зараження - передача свого стану або відношення іншій людині чи групі людей, які яким-небудь чином переймають цей стан;

- маніпуляція - провокування підлітка до прийняття рішень або виконання дій, необхідних для досягнення ініціатором своїх власних цілей;

- примус (тиск) - схильність людини до виконання певних дій за допомогою санкцій або погрози їх примінення [31, с. 122].

Неформальна група - це індивіди, які взаємодіють один з одним на основі неформальних зв'язків. Як правило, таке об'єднання - відносно невелика кількість індивідів, пов'язаних спільними контактами, цілями і завданнями. Як правило, в такій групі є лідер, довкола якого об'єднані інші члени. На відміну від формальної групи - реальної або умовної спільноти, що має юридично фіксований статус, - неформальне об'єднання не має правового підтвердження.

Неформальні групи можуть бути організовані як у рамках формальних, так і поза ними. Перші є у рамках певних організацій, другі - існують незалежно від формальних. Вони утворюються на основі просторової близькості (сусіди), спільності інтересів, психофізіологічних характеристик, особистої симпатії. Контакти в таких групах є глибші й ширші, більш значущі для індивідів. Саме такі групи справляють суттєвий вплив на соціалізацію особистості.

Серед особливостей неформальних груп неповнолітніх, слід виділити наступні:

1. Вікова потреба підлітків у відособленні, автономізації, що має прояв у прагненні до самостійності, незалежності, пошуку можливості самореалізації, які є основними причинами виникнення різноманітних неформальних об'єднань.

2. У групі підліток отримує захист у різних його проявах: психологічному, фізичному, моральному, матеріальному. Відчуття захищеності, набуте в групі, підвищує самооцінку підлітка, впевненість у собі.

3. Членство у групі забезпечує доступ до інформації, яку підліток не отримує в сім'ї чи школі.

4. Наявність емоційно насиченого спілкування та задоволення, що приходить від групової діяльності.

5. Підлітків притягує чесність, відвертість і щирість відносин у групі ровесників.

6. Однією з причин входження підлітка у неформальну групу є такий мотив як спосіб подолання внутрішнього конфлікту особистості, мікросоціумі та насамперед у сім'ї. Тобто, відсутність уваги й розуміння з боку дорослих посилює вплив формальних і неформальних колективів.

7. Важливою є така характерна риса неформальних груп як “гедонізм” - прагнення до отримання максимально сильних приємних відчуттів.

8. Прагнення підлітків компенсувати недоліки спілкування, що закладені в традиційних структурах навчальних закладів [6, с. 54].

У процесі становлення і розвитку неформальної підліткової групи виникають і закріплюються певні групові норми, які тією чи іншою мірою повинні розділяти всі учасники. Груповими нормами виступають певні правила, вироблені нею, які прийняті більшістю і регулюють взаємовідносини як між членами групи, так і її діяльність у соціумі. Групові норми і правила відносяться до стилю спілкування, визначають межі дозволеного і забороненого, ступінь відкритості (відсутність чи наявність таємниць від групи), способи підпорядкування.

З метою об'єднання групи використовуються наступні методи: взаємна позитивна підтримка, розмова лідера з окремими членами групи, організація і заохочення сумісної діяльності, спільні ігри й дозвілля, шантаж ініціатора вийти з групи, тиск, погрози й образи.

Виділяють наступні різновидності неформальної самодіяльності:

1. Агресивна самодіяльність. Базується на найбільш примітивних уявленнях про ієрархію цінностей, заснованих на культі сили. Простота (примітивізм), наглядність самоутвердження в даній формі придають особливу популярність у середовищі підлітків з мінімальним рівнем інтелектуального і культурного розвитку. Психологія групи базується на протиставленні «ми - вони».

2. Епатажна самодіяльність. В її основі лежить виклик нормам, які склалися, канонам, правилам, думкам щодо одягу, зачіски. Для неповнолітніх зовнішній епатаж - часто найбільш доступна (за рівнем розвитку, психологічному складу, соціальним можливостям) форма самоствердження, а також засіб знайти адекватне середовище спілкування.

3. Альтернативна самодіяльність. Характеризується виробленням альтернативних суспільним загально прийнятним, офіційним правилам і нормам поведінки, форм проведення дозвілля, способу життя.

4. Соціальна і політична самодіяльність. Націлена на вирішення конкретних соціальних проблем [19, с. 237].

1.3 Зміст і специфіка соціально-педагогічної роботи з неформальними групами неповнолітніх

Для роботи з неформальними об'єднаннями необхідною є актуалізація діяльності соціального педагога, яка має свою специфіку і особливості.

У роботі з неформальними підлітковими групами особливу увагу слід приділити найбільш актуальним проблемам сьогодення підлітків:

1. Попередження жорстокості та агресії.

2. Профілактика вчинення правопорушень, злочинів.

3. Запобігання вживанню алкогольних напоїв, токсичних і наркотичних речовин, тютюнопалінню.

4. Профілактика проведення азартних ігор, лихослів'я.

5. Превенція переслідувань окремих неповнолітніх.

6. Подолання аморальної поведінки [38, с. 104].

Існує два основних напрями роботи з попередження й подолання асоціального спрямування неформальних груп неповнолітніх:

1) опора на індивідуальну й групову роботу з попередження асоціальних проявів (індивідуальні консультації, групові тренінги);

2) корекція й втручання в педагогічний процес (індивідуалізація навчання й виховання, корекція виховних впливів і оптимізація взаємодії керівника групи, педагогів з учнем).

Соціально-педагогічна робота первинної профілактики стосується просоціальних неформальних груп неповнолітніх. Це можна представити у вигляді блоків.

1. Соціально-педагогічний захист.

Соціальний захист включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції України).

Можна виділи три складові індивідуальної роботи педагога з неповнолітніми, спрямованої на забезпечення їх соціально-правового захисту:

- соціально-правова допомога;

- соціально-психологічна підтримка;

- педагогічний вплив [11, с. 204].

2. Посилення виховної роботи з формальними колективами.

Виховний колектив, який створюється у навчальному закладі, повинен підготувати молоду людину до активної участі в житті колективу.

3. Діагностика рівня сформованості та розвитку неформальних об'єднань неповнолітніх.

Діагностика підліткових груп має на меті визначення спрямованості групи, її складу, структури взаємостосунків, установок і орієнтації. До кількісних показників, що діагностуються, відносять: віковий і чисельний склад групи; соціальний і статевий склад; тривалість її існування, частоту і тривалість зустрічей членів; місця зустрічей; рівень групового розвитку на основі самодіагностики; відповідальність за групову діяльність.

До якісних показників, що діагностуються, відносять: підготовленість до спільної діяльності, яка виражається в її ефективності і результативності; характер, цілі, мотиви і спрямованість діяльності; рівень організованості, згуртованості, стійкості, конфліктності, групової прийнятності; внутрішньогрупова структура; типи спілкування і відносин; групові інтереси, потреби і способи їх задоволення, норми і цінності. Кінцевою метою діагнозу є визначення способів дії на групу [13, с. 139].

У діяльності педагога використовується паспортизація неформальних груп неповнолітніх. Паспорт заповнюється в результаті аналізу бесід з її членами, зіставлення інформації, одержаної від різних неповнолітніх. Проводиться як взаємодоповнення, так і виключення помилкової інформації. І тільки у крайньому випадку можливе застосування методу “включеного спостереження”, які припускають, що дослідник по віку і характеру поведінки особливо не виділяється серед членів неформальної групи.

4. Надання й організація альтернативи проведення дозвілля.

Проблема зайнятості у вільний від навчання час є надзвичайно актуальною. Тому дуже важливим є організація проведення вільного часу неповнолітніх спільними зусиллями педагогів закладу та іншими структурами органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

5. Безпосередня профілактична робота з неформальними групами неповнолітніх.

Загальний рівень такої діяльності передбачає профілактичну роботу. Соціальний педагог обов'язково повинен знати типологію об'єднань, ознаки приналежності неповнолітнього до тієї чи іншої групи, головні напрями самореалізації та можливі прояви асоціальної чи кримінальної поведінки, що дає можливість ефективної профілактичної роботи.

Соціально-педагогічна діяльність з групами може реалізовуватися за декількома напрямами:

1) використання потенціалу існуючих просоціальних груп з метою вирішення завдань педагогізації соціального середовища, створення опосередкованих умов розвитку, реабілітації чи корекції особистості; надання просоціальним групам соціальної допомоги;

2) сумісна діяльність з психологом, батьками, педагогами для профілактики входження неповнолітніх у групи асоціального спрямування, переорієнтації неправильних установок [26, с. 64].

Заходи вторинної профілактики з метою подолання поведінкових відхилень у діяльності асоціальних неформальних груп неповнолітніх:

1. Профілактична робота з неповнолітнім членом неформальної групи асоціального спрямування.

2. Робота з батьками неповнолітніх.

3. Подолання конфліктів, дезадаптації неповнолітніх у межах формальних колективів.

4. Безпосередня соціально-педагогічна робота з неформальним об'єднанням неповнолітніх асоціального спрямування [21, с. 15].

Соціально-педагогічним впливом на спрямованість і діяльність неформальної групи є:

- через поведінку лідера;

- введення в групу осіб, які мають просоціальну спрямованість;

- через переорієнтацію діяльності неформальної групи асоціального спрямування.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ В НЕФОРМАЛЬНІЙ ГРУПІ ПІДЛІТКІВ

2.1 Опис методики дослідження взаємовідносин в групі

Вагома роль пiдлiткових груп у способi життя пiдлiткiв знаходить своє вiдображення в тих соцiальних функцiях, якi вони виконують.

Функцiя спiлкування є однією з головних функцiй підліткових груп. Iстотною тенденцiєю перехiдного вiку є переорiєнтацiя спiлкування з батькiв, вчителiв, тобто людей, старших за віком, на ровесникiв. Hе школа та сiм'я, де вiдбувається засвоєння нових знань, але не виникає нового “досвiду життя”, а група ровесникiв, особливо неформальна, дає пiдлiтковi досвiд залучення до соцiальних ролей та функцiй. У процесi спiлкування з ровесниками змiнюються зв'язки пiдлiтка з оточуючим середовищем, вiн прагне подолати певну обмеженiсть сiмейного та шкiльного кола спiлкування i вийти на більш широке поле соцiальної взаємодії.

Спiлкування у пiдлiтковому вiцi відбувається, за свідченнями психологів, на основi суперечливого переплетення двох потреб: виокремленостi i потреби у належностi до якоїсь групи [1, с. 130]. Почуття самотностi, пов'язане з проблемами становлення особистостi, породжує у пiдлiткiв прагнення до спiлкування та взаємодії з ровесниками, у товариствi яких вони знаходять або прагнуть знайти те, в чому їм вiдмовляють дорослi.

З функцiєю спiлкування тiсно пов'язана i функцiя дозвiлля, оскільки в підлітковому віці саме група ровесників відіграє домінуючу роль у використаннi вiльного часу та проведеннi дозвiлля неповнолітніх [10, с. 24].

Причини потягу пiдлiткiв до спiлкування з ровесниками та утворення пiдлiткових груп рiзноманiтнi. По-перше, крiм фiзiологiчних, у кожної людини є психологiчнi потреби, якi з'являються пiд впливом особистiсних та соцiальних факторiв, чому сприяє спiлкування. Це потреби у безпецi, страх залишитися в iзоляцiї, потреба в увазi, спiвучастi, підтримці, взаєморозумінні. Задоволення таких i подiбних психологiчних потреб посередництвом соцiальної взаємодiї пояснює прагнення до спiлкування та утворення пiдлiткових груп.

Другою причиною значного потягу до спiлкування з ровесниками є iнформацiйнi потреби. Вже для дошкiльнят спiлкування виступає надзвичайно важливим каналом iнформацiї, через нього дiти, а згодом пiдлiтки отримують багато необхiдних вiдомостей, які з певних причин їм не повiдомляють дорослi.

По-третє, потяг до спiлкування - це специфiчний вид мiжособистiсних стосункiв i статусно-рольового становлення пiдлiтка. Різноманітні види спiльної дiяльностi виробляють необхiднi навички соцiальної взаємодiї, вмiння підкорятися колективнiй дисциплiнi i водночас вiдстоювати власнi права, спiввiдносити особистi iнтереси з суспiльними. Поза спільнотою ровесникiв, де стосунки будуються на рiвних правах i певний статус потрiбно заслужити, а потім вмiти підтримувати, індивід не може виробити необхiдних комунiкативних якостей. Змагальнiсть групових вiдносин, якої немає у стосунках з батьками, також служить цiнною життєвою школою.

Четвертою причиною служить те, що спiлкування у пiдлiтковiй групi - це специфiчний вид емоцiйних контактiв i усвiдомлення групової спiльностi. Тому стихiйно-групове спiлкування як певний етап у процесi соцiалiзацiї дiтей є вiдомим психологiчним фактом [2, с. 48].

Групова ідентичність, солiдарнiсть, товариське взаєморозумiння та підтримка - це для підлітка не лише полегшення автономiзацiї вiд дорослих, але й емоцiйне благополуччя та стiйкiсть. Здатність заслужити повагу i любов рiдних, товаришiв має вирiшальне значення для юнацького самоствердження. Основними проявами впливу ровесників, що зростає, є збільшення кількості часу, який підліток проводить серед них, авторитет і значущість групових норм та критеріїв, зростаюча потреба у визнанні та схваленні з боку однолітків.

Для підлітка важливо не просто виконання якоїсь ролі, але й те, щоб ця роль відповідала його індивідуальності. Груповий статус підлітка і його відношення до колективу детермінується з одного боку, його індивідуально-особовими властивостями, з іншого боку - особливостями групи і її діяльності.

Для експериментального дослідження соціометричного статусу та міжособистісних стосунків в групі ми обрали такі методики: методика “Соціометрія”, методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса та методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі.

Дослідження було проведене на базі групи брейкерів, яка нараховує 15 підлітків віком від 13 до 15 років.

Методика “Соціометрія”

Між складом групи і кожним з її членів складається певна система стосунків, в якій кожний отримує своє місце. Для виявлення статусу членів групи застосовується соціометричний метод Дж. Морено, який дозволяє кількісно визначити кількість виборок, отриманих кожним членом групи по діловим, рольовим, емоційним критеріям. На основі цих даних будується соціометрична матриця, на якій чітко виражене місце кожного члена групи в її ієрархії. Рангові місця групи, як правило, розподіляються наступним чином:

Лідери (ведучі). На ці місця претендують особи, здатні до активної взаємодії, прийняттю відповідальних рішень, управлінню людьми, творчої ініціативи. Їх реальний рейтинг визначається вибором групи - більше 50% вибору (від 50 до 100%).

Переважні. Наступні за рейтингом за лідерами (від 10 до 50%). До них відносять актив робочої групи, в складі якого переважають люди, здатні бути активними виконавцями, але серед них є і такі, хто в певних обставинах здатний зайняти лідерське місце.

Відвернені. Маючі не більше 10% вибору і низький рейтинг в групі. Вони або неактивні в спільній діяльності, або не змогли встановити позитивні ділові і особові стосунки з членами групи.

Ізольовані. Які не отримали вибору і стоять поза групою. Для них характерне невизнання їх групою і небажання з ними співпрацювати.

Ця методика дозволяє визначити положення дослідного в системі міжособових стосунків тієї групи, до якої він належить.

Перед початком дослідження, члени групи, отримують інструкцію наступного змісту:

“ За час спілкування одне з одним, ви, мабуть, змогли непогано взнати один одного, і між вами склались певні особисті і ділові стосунки, симпатії і антипатії, повага, неповага один до одного тощо. Будь ласка, дайте у цьому зв'язку відповідь на наступні запитання, дописавши в них свої відповіді на окремому листі паперу. Його необхідно підписати, щоб ми могли судити про те, хто і кого обирає.

Кому в першу чергу, другу і третю Ви розповісте про те, як провели час в компанії друзів? (емоційне спілкування).

Хто може вказати на Ваші недоліки, кого б Ви послухали? (Довірче спілкування)”.

Число виборів, отриманих кожним членом групи, характеризує його місце в системі особистих стосунків, іншими словами, визначає його соціометричний статус.

По першому питанню (Емоційному спілкуванню):

.

Лідери: від 5 і більше виборів.

Переважні: 4-3 вибори.

Відвернені: 2-1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

По другому питанню (Моральне спілкування):

Лідери: від 4 і більше виборів.

Переважні: 3-2 вибори.

Відвернені: 1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

Методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса

Мета дослідження - встановити розподіл у зазначеній групі спрямованості особистості по відношенні до оточуючих.

Анкета складається з 27 пунктів-думок, по кожному з яких можливі три варіанти відповідей, відповідні трьом видам спрямованості особистості. Респондент повинен вибрати одну відповідь, яка найбільшою мірою висловлює його думку або відповідає реальності, і ще один, який, навпаки, найбільш далекий від його думки, чи ж найменше відповідає реальності. Відповідь "найбільше" одержує 2 бали, "найменше" - 0, невибрана - 1 бал. Бали, набрані по всіх 27 пунктах, підсумовуються для кожного виду спрямованості окремо.

За допомогою методики виявляються наступні спрямованості:

1. Спрямованість на себе (Я) - агресивність у досягненні статусу, владність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність, інтровертованість.

2. Спрямованість на спілкування (О) - прагнення за будь-яких умов підтримувати відносини з дітьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто в збиток виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності і емоційних відносинах з людьми.

3. Спрямованість на справу (Д) - зацікавленість у рішенні проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на співпрацю, здатність відстоювати на користь справи власну думку, яка корисна для досягнення загальної мети.

Інструкція: "Опитний лист складається з 27 пунктів. По кожному з них можливі три варіанти відповідей: А, Б, В.

1. З відповідей на кожний із пунктів виберіть той, який краще всього виражає Вашу точку зору з даного питання. Можливо, що якісь з варіантів відповідей здадуться Вам рівноцінними. Проте, ми просимо Вас відібрати з них тільки один, а саме той, який найбільшою мірою відповідає Вашій думці і понад усе цінний для Вас. Букву, якою позначена відповідь, (А, Б, В) напишіть на листі для запису відповідей поряд з номером відповідного пункту (1-27) під рубрикою "НАЙБІЛЬШЕ".

2. Потім з відповідей на кожний з пунктів виберіть той, який найдальше віддалений від Вашої точки зору, найменше для Вас цінний. Букву, якою позначена відповідь, знову напишіть на листі для запису відповідей поряд з номером відповідного пункту, в стовпці під рубрикою "НАЙМЕНШЕ".

3. Таким чином, для відповіді на кожне з питань Ви використовуєте дві букви, які й запишіть у відповідні стовпці. Решта відповідей ніде не записується. Прагніть бути максимально правдивим!

Серед варіантів відповіді немає "хороших" або "поганих", тому не прагніть вгадати, яка з відповідей є "правильною" або "кращою" для Вас." [Додаток 1]

Таблиця 2.1

КЛЮЧ

№ п/п.	Я	О	Д	№ п/п.	Я	О	Д
1	А	В	Б	15	Б	В	А
2	Б	В	А	16	А	В	Б
3	А	В	Б	17	А	В	Б
4	В	Б	А	18	А	Б	В
5	Б	А	В	19	А	Б	В
6	В	А	Б	20	В	Б	А
7	В	Б	А	21	Б	А	В
8	А	Б	В	22	Б	А	В
9	В	А	Б	23	В	А	Б
10	А	В	Б	24	Б	В	А
11	Б	В	А	25	А	В	Б
12	Б	А	В	26	В	А	Б
13	В	А	Б	27	Б	А	В
14	А	В	Б

Методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі

Методика призначена для дослідження представлень суб'єкта про себе й ідеальне "Я", а також для вивчення взаємостосунків у групах. За допомогою даної методики виявляється переважаючий тип відносин до людей у самооцінці й взаємооцінці.

При дослідженні міжособистісних відносин найчастіше виділяються два чинники: домінування-підпорядкування і дружелюбність-агресивність. Саме ці чинники визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Вони названі М. Аргайлом у числі головних компонентів при аналізі стилю міжособистісної поведінки і за змістом можуть бути співвіднесені з двома з трьох головних осей семантичного диференціала Ч. Звідти: оцінка і сила. У багаторічному дослідженні, що проводиться американськими психологами під керівництвом Б. Бейлза, поведінка члена групи оцінюється за двома змінними, аналіз яких здійснюється в тривимірному просторі, утвореному трьома осями: домінування-підпорядкування, дружелюбність-недружелюбність, емоційність-аналітичність.

Для представлення основних соціальних орієнтації Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді круга, розділеного на сектори. У цьому крузі по горизонтальній і вертикальній осях позначені чотири орієнтації: домінування-підпорядкування, дружелюбність-ворожість. У свою чергу ці сектори розділені на вісім - відповідно більш приватним відносинам. Для ще тоншого опису круг ділять на 16 секторів, але частіше використовуються октанти, певним чином орієнтовані відносно двох головних осей.

Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближчі результати випробовуваного до центру кола, тим сильніше взаємозв'язок цих двох змінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підпорядкування) і горизонтальна (дружелюбність-ворожість) осі. Відстань отриманих показників від центра кола вказує на адаптивність або екстремальність інтерперсональної поведінки.

Опитувальник містить 128 оцінних думок, з яких у кожному з 8 типів відносин утворюються 16 пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що думки, направлені на виявлення якого-небудь типу відносин, розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці підраховується кількість відносин кожного типу.

Максимальна оцінка рівня - 16 балів, але вона розділена на чотири ступені вираженості відношення:

Таблиця 2.2

0-4 бали - низька	адаптивна поведінка
5-8 балів - помірна
9-12 балів - висока	екстремальна поведінка до патології
13-16 балів - екстремальна

Різні напрями діагностики дозволяють визначити тип особистості, а також зіставляти дані по окремих аспектах. Наприклад, "соціальне "Я"", "реальне "Я"", "мої партнери" і т.д.

Методика може бути представлена респонденту або списком (за абеткою або у випадковому порядку), або на окремих картках. Йому пропонується вказати ті твердження, які відповідають його уявленню про себе, відносяться до іншої людини або його ідеалу.

В результаті робиться підрахунок балів по кожній октанті за допомогою спеціального "ключа" до опитувальника. Отримані бали переносяться на дискограму, при цьому відстань від центру круга відповідає числу балів по даній октанті (від 0 до 16). Кінці векторів з'єднуються й утворюють особистісний профіль.

За спеціальними формулами визначаються показники за двома основними чинниками: домінування і дружелюбність.

Домінування = (I - V) + 0,7 Ч (VIІІ + ІІ - IV - VI)

Дружелюбність = (VІІ - ІІІ) + 0,7 Ч (VIII - ІІ - IV+VI)

Якісний аналіз отриманих даних проводиться шляхом порівняння дискограм, що демонструють відмінність між представленнями різних людей. С.В. Максимовим приведені індекси точності рефлексії, диференційованості сприйняття ступеня благополучності положення особистості в групі, ступені усвідомлення особистістю думки групи, значущості групи для особистості.

Типи відношення до оточуючих

I. Авторитарний

13-16 - диктаторський, владний, деспотичний характер, тип сильної особистості, яка лідирує у всіх видах групової діяльності. Всіх наставляє, повчає, у всьому прагне покладатися на свою думку, не вміє приймати поради інших. Оточуючі відзначають цю владність, але визнають її.

9-12 - домінантний, енергійний, компетентний, авторитетний лідер, успішний у справах, любить давати поради, вимагає до себе поваги.

0-8 - упевнена в собі людина, але не обов'язково лідер, наполегливий і настирний.

II. Егоїстичний

13-16 - прагне бути над усіма, але одночасно в стороні від усіх, самозакоханий, обачливий, незалежний, себелюбний. Труднощі перекладає на оточуючих, але сам відноситься до них дещо відчужено, хвалькуватий, самовдоволений, зарозумілий.

0-12 - егоїстичні риси, орієнтація на себе, схильність до суперництва.

ІІІ. Агресивний

13-16 - жорсткий і ворожий по відношенню до оточуючих, різкий, жорсткий, агресивність може доходити до асоціальної поведінки.

9-12 - вимогливий, прямолінійний, відвертий, строгий і різкий в оцінці інших, непримиренний, схильний у всьому звинувачувати оточуючих, глузливий, іронічний, дратівливий.

0-8 - упертий, наполегливий, настирний і енергійний.

IV. Підозрілий

13-16 - відчужений по відношенню до ворожого і злобного світу, підозрілий, образливий, схильний до сумніву у всьому, злопам'ятний, постійно скаржиться на всіх (шизоїдний тип характеру).

9-12 - критичний, зазнає труднощі в інтерперсональних контактах із-за підозрілості і боязні поганого відношення, замкнутий, скептичний, розчарований в людях, потайний, свій негативізм проявляє у вербальній агресії.

0-8 - критичний по відношенню до всіх соціальних явищ і навколишніх людей.

V. Підлеглий

13-16 - покірний, схильний до самоприниження, слабовільний, схильний поступатися всім і у всьому, завжди ставить себе на останнє місце і засуджує себе, приписує собі провину, пасивний, прагне знайти опору в кому-небудь сильнішому.

9-12 - соромливий, покірливий, легко бентежиться, схильний підкорятися сильнішому без урахування ситуації.

0-8 - скромний, боязкий, поступливий, емоційно стриманий, здатний підкорятися, не має власної думки, слухняно і чесно виконує свої обов'язки.

VI. Залежний

13-16 - різко невпевнений у собі, має нав'язливі страхи, побоювання, турбується з будь-якого приводу, тому залежний від інших, від чужої думки.

9-12 - слухняний, боязливий, безпорадний, не вміє проявити опір, щиро вважає, що інші завжди мають рацію.

0-8 - конформний, м'який, чекає допомоги й порад, довірливий, схильний до захоплення оточуючих, увічливий.

VII. Доброзичливий

9-12 - доброзичливий і люб'язний зі всіма, орієнтований на прийняття і соціальне схвалення, прагне задовольнити вимоги всіх, "бути хорошим" для всіх без урахування ситуації, прагне до цілей мікрогрупи, має розвинені механізми витіснення і придушення, емоційно лабільний (істероїдний тип характеру).

0-8 - схильний до співробітництва, кооперації, гнучкий і компромісний при вирішенні проблем і в конфліктних ситуаціях, прагне бути у згоді з думкою оточуючих, свідомо конформний, слідує умовностям, правилам і принципам "хорошого тону" у відносинах з людьми, ініціативний ентузіаст у досягненні мети групи, прагне допомагати, відчувати себе в центрі уваги, заслужити визнання і любов, товариський, проявляє теплоту і дружелюбність у відносинах.

VIІІ. Альтруїстичний

9-16 - гіпервідповідальний, завжди приносить у жертву свої інтереси, прагне допомогти і співчувати всім, нав'язливий у своїй допомозі й дуже активний по відношенню до оточуючих, неадекватно приймає на себе відповідальність за інших (може бути тільки зовнішня "маска", що приховує особистість протилежного типу).

0-8 - відповідальний по відношенню до людей, делікатний, м'який, добрий, емоційне ставлення до людей проявляє у співчутті, симпатії, турботі, ласці, вміє підбадьорити і заспокоїти оточуючих, безкорисливий і чуйний.

Текст опитувальника наводиться в Додатку 2.

2.2 Результати дослідження

Результати дослідження доречно оформити в вигляді таблиці, в які подаються індивідуальні коефіцієнти по кожному виду спілкування.

Таблиця 2.3

№	Прізвище	Емоційне спілкування	Моральне спілкування
1	Александрович А.	1	Відвернений	1	Відвернений
2	Багалюбський Д.	1	Відвернений	1	Відвернений
3	Бапров А.	2	Відвернений	2	Переважний
4	Байла В.	5	Лідер	4	Лідер
5	Вінокуров С.	5	Лідер	3	Переважний
6	Глядя К.	4	Переважний	3	Переважний
7	Демченко Д.	1	Відвернений	1	Відвернений
8	Ємельяненко А.	5	Лідер	3	Переважний
9	Іванов О.	4	Переважний	3	Переважний
10	Іщенко Н.	0	Ізольований	0	Ізольований
11	Максименко К.	1	Відвернений	0	Ізольований
12	Левченко В.	5	Лідер	5	Лідер
13	Літкевич Д.	3	Переважний	3	Переважний
14	Літовко В.	3	Переважний	3	Переважний
15	Луньов К.	3	Переважний	2	Переважний

Звідси видно, який соціометричний статус займає кожний з опитаних.

Аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок про те, що у колективі при емоційному спілкуванні переважних - 33,3%, відвернених - 33,3%, лідерів - 26,7%, ізольованих - 6,7%, такі люди намагаються придушити особистість співрозмовника, не бажаючи розуміти співрозмовника, при цьому вимагаючи згоди з власною позицією. Вони не рахуються з чужою точкою зору, відкидаючи її.

При моральному спілкуванні у колективі більше переважних - 53,4%, відвернених - 20%, ізольованих - 13,3 % та лідерів - 13,3%.

Провівши методику “Соціометрія” отримали дані, завдяки яким можна зробити висновок, що у колективі переважають люди з переважним соціальним статусом і середнім рівнем потреби в спілкуванні, респонденти, які займають високий соціометричний статус і мають високий рівень потреби в спілкуванні бачать у співрозмовника особистість, довіряють та поважають думку співрозмовника, спілкування засноване на рівноправних стосунках та взаємопорозумінні. Люди, які відносяться до групи з низькою потребою у спілкуванні і мають ізольований соціальний статус, не рахуються з точкою зору інших, прагнуть “придушити” особистість співрозмовника. Не бажаючи зрозуміти співрозмовника, але вимагають, щоб з їх позицією погоджувались і розуміли. Саме це й є причиною того, що дітей відносять до групи ізольованих і відвернених.

Дослідивши спрямованість особистості за методикою Б. Басса отримали такі результати:

"Я" - Спрямованість на себе - орієнтація на пряму винагороду і задоволення безвідносно роботи і співробітників, агресивність у досягненні статусу, владність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність, інтровертованість) - вибирають 3 осіб (20 %);

"О" - Спрямованість на спілкування - прагнення за будь-яких умов підтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто в збиток виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності і емоційних відносинах з людьми) - вибирають 9 осіб (60%);