Формування національної гідності особистості в умовах незалежної української держави

Теоретичне обґрунтування поняття "національна гідність" в умовах сучасного суспільства. Система національного виховання свідомого українського громадянина. Формування національної свідомості та гідності школярів засобами усної народної творчості.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 25.04.2011
Размер файла 116,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування національної гідності особистості в умовах незалежної української держави

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування поняття «національної гідності» в умовах сучасного суспільства

1.1 Система національного виховання

1.2 Формування національної свідомості школярів

1.3 Формування національної гідності засобами усної народної творчості

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сьогодні перед суспільством і школою стоїть проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який поєднує в собі національні риси та самобутність українського народу.

І саме національне виховання передбачає надання широких можливостей для пізнання української історії, культури, традицій, звичаїв, мови, формування національної гідності, розвитку особистісних рис громадянина української держави.

Дитинство - це важливий і неповторний період формування особистості. Саме в цей період дитина формується фізично, психічно, інтелектуально, здобуває необхідні знання, вміння та навички.

В цей період діти потребують приділення найбільшої уваги. Від розумного ставлення до дитячих проблем, інтересів та потреб залежить доля кожної дитини у формуванні цілісної особистості.

В наш час зміст освіти спрямований на збереження дитячої субкультури, зорієнтований на цінності та інтереси дитини. У свідомості дитини закладаються фундаментальні світоглядні поняття, моральні цінності, переконання. Першим соціальним осередком дитини є сім'я. Тому так важливо дати системні знання про сім'ю, родину, історію свого роду. Саме осмисленні найвідоміших і найближчих явищ та подій формується національна свідомість дитини й перед нею розкриваються перспективи пізнання світу.

У процесі навчання на формування особистості дитини має великий вплив музична діяльність, яка є провідним засобом естетичного і національного виховання дітей.

Сьогодні Україна виборола свою незалежність, розбудовує власну державу, відроджує історичну пам'ять народу, культуру, мову, а також музичне мистецтво, відповідно відроджується національна система виховання.

Лише правильно організована, вона може сформувати повноцінну, національно-свідому особистість громадянина України.

Систематично вихователі знайомлять дітей з творами українського музичного мистецтва.

Під час слухання діти оволодівають новими знаннями про «шедеври» створені рідним народом. Поступово через мистецтво до дітей надходить розуміння того, що вони живуть в країні, не пишатись якою - неможливо.

В наш час, коли відбувається духовне відродження і становлення нашої держави, актуальності набуває питання національного виховання через твори українського мистецтва.

На жаль, це питання є ще не досконально дослідженим. Це і сприяло вибору теми курсової роботи.

Об'єкт - національне виховання дітей.

Предмет - формування національної гідності особистості в умовах незалежної української держави.

Мета : теоретично обґрунтувати поняття «національна гідність» в умовах сучасного суспільства. Дослідити шлях формування національної свідомості школярів. Ознайомитися з системою національного виховання. Довести ефективність використання усної народної творчості на формування національної гідності.

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування поняття «національної гідності» в умовах сучасного суспільства

У складному процесі формування національної гідності особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівень його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі - формування національної свідомості та самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

К. Д. Ушинський вважав головним завданням школи виховання в учнів високих почуттів любові й відданості народові. Великого значення в зв'язку з цим він надавав вивченню історії - історія народу, його життя і боротьби в минулому й тепер, вивченню рідної мови, літератури і особливо фольклору. Ушинський писав, що з вуст трудового народу “ллється чудова народна пісня, з якої черпають своє натхнення і поет, і художник, і музикант; чується влучне, глибоке слово, в яке, за допомогою науки і дуже розвиненої думки, вдумуються філолог та філософ і дивуються глибині і істині цього слова...”

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизні, оволодівати військовими знаннями, а також вивчити бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) О. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) -- першооснова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) -- припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) -- передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, до рідної мови, рівність у коханні. Дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки. Бабусі; непохитну рівність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювати повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар -- це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День Конституції, України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (2--5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька, День Родини. Передбачає він і регіональні урочистості, приурочені до певних історичних подій в минулому, специфічним видам трудової діяльності (проводи на полонину в Карпатах, наприклад). Є в народному календарі дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.

Складова народного календаря -- родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).

Таким чином моральне виховання відіграє велику роль у формуванні національної гідності особистості в умовах незалежної української держави. Багато педагогів приділяло увагу саме цьому вихованню, адже це одне з найперших і найголовніших завдань - виховати повноцінну особистість, що і можна домогтися саме моральним вихованням.

Виховання починається з нашого народження і не закінчується ніколи. Найперше, з чого розпочинається наш шлях до національної гідності особистості - це мамина пісня, рідна мова, побут сім'ї, а вже згодом залучаються педагоги.

Особливості виховання дітей в українській родині.

В Україні завжди приділяли не аби якого значення вихованню дітей. Найбільш значущими вважали такі якості, як доброта, справедливість, любов до свого народу, батьківщини, працелюбність тощо. З раннього віку дітей залучали до національних ремесел. Навчали різьблення, бондарства, гончарної справи, лозоплетіння, килимарства, вишивання, плетіння, розпису, виготовлення з природного матеріалу посуду, іграшок, прикрас тощо. Всі ці вироби були відомими далеко за межами України. При цьому переслідувалися два важливих завдання: навчити ремесла і виховати любов до праці (праця - потреба, а не тягар), що і досі залишається провідним компонентом виховання підростаючого покоління. Людина, яка уміла і любила трудитися цінувала свою і чужу працю користувалася загальною повагою. Наприклад, гарною вважалася та дівчина, яка була ще й трудівницею.

Педагогічний досвід, накопичений століттями і збережений українським народом як одне з самих величніших духовних багатств, є неоцінимим вкладом в сімейному вихованні дітей.

Народ споконвіку прагнув одухотворити працю за допомогою різноманітних засобів, прикрасити побут і облагородити взаємини між людьми. Цим і зумовлено основне кредо народної педагогіки в галузі естетичного виховання: навчити жити за законами краси і благородства. Практика родинного виховання по залученню дітей до прекрасного починається дуже рано, з маминої колискової пісні, в якій народ опоетизовує природу, любов і ніжність, людяність і добро, а також з ладок-потішок, дитячої іграшки і казки. В українському фольклорі чимало дитячих пісень, які привчають дітей виконувати ігрові і танцювальні рухи під мелодію пісні. Такий спосіб заохочення дітей до пісні й танцю передається з покоління в покоління.

Народний фольклор це основа основ виховання дітей, універсальна педагогічна система, в якій тисячоліття народного досвіду вже відібрали самі природні і необхідні форми розвитку мови, музикальних здібностей, логічного і образного мислення, трудових навичок, естетичних та моральних ідеалів. І вони не просто відібрані, як сума методичних прийомів, вони ніби вплетені в художню форму.

Фольклор (народна мудрість) - це художня педагогіка! Це саме та система естетичного виховання дітей за допомогою літератури й мистецтва (слова, музика, танці), яку лише намагаються розробити деякі експериментальні студії і школи мистецтв і яка часом здається елітарною, недоступною для всіх. А тут в фольклорі все це давно започатковано. Українська народна педагогіка протягом тисячоліть розробила розмаїття форм і методів естетичного, художнього виховання. Причому це не лише для обраних, обдарований а й для всіх дітей.

Науковці доводять, що за роки життя дитина пізнає більше, ніж за наступний період. Ні одна система виховання, крім фольклорного, не бере за основу той самий "критичний період розвитку дитини", в якому "відбувається закладання звукової інформації". Це вирішується на все життя.

А тому багато залежить від того, якою буде ця сама перша "звукова інформація". На чому виховується дитина з перших днів життя: на віковому педагогічному досвіді українського народу, чи на певних педагогічних експериментах, у яких "кроликами" стають свої ж діти.

Фольклор у цьому відношенні незамінимий. У всякому випадку, до цього часу не знайдено рівноцінного йому замінника. До фольклорного виховання ми звертаємося як до того природного і органічного, що встановлює екологічну рівновагу природи й людини.

Все розпочинається з пестування - колискових пісень, пестушок і потішок. Древньогрецьке слово "убаюкувати" означає не лише "умовляти", а й "замовляти". Колискові пісні - це заговори, обереги, засновані на магічній силі впливу слова й музики, на їх уміннях заспокоювати, оберігати, охороняти.

Фольклорні тексти пісень дуже давні; вони передаються від покоління до покоління завдяки стійким українським традиціям.

Фольклор має й практичне значення: адже "ладушки", "сорока-воровка" - це найкращий спосіб розвитку координації рухів, тобто своєрідна дитяча гімнастика (українська дитяча народна аеробіка), а скоромовки - засіб розвитку мови, ліквідація її природних недоліків (українська народна логопедія), де все базується на ритмі, на поетичному слові.

Непомітно і ненав'язливо - вже до двох-трьох років дитина стає на шлях самостійного мовлення. Мова - наша жива історія. Через мову можливо проаналізувати наш віковий шлях: у ній збереглися слова та вирази, які з глибини віків доносять думки і сподівання, злети й падіння, пережиті українським народом під впливом різних чинників. Саме завдяки мові сприймається усна народна творчість, осягається сутність творів прикладного мистецтва, історія їх творення, побутове призначення народної творчості.

Отже, мова відбиває етнічну культуру народу, його побут, звичаї, і є засобом естетичного виховання, національної самосвідомості, основ громадськості, патріотичних почуттів.

Ось чому перше слово дитина має почути і вимовити рідною мовою. Рідна мова обумовлює психічний розвиток дитини, сприяє усвідомленню себе як представника української нації.

Любов до мови свого народу можна сформувати, використовуючи її у безпосередньому спілкуванні дитини з рідними, близькими людьми. Тепло взаємин з дорослими сприяє залученню дитини до духовних цінностей, спонукає наслідувати їх мову, ставлення до довкілля. У формах усної народної творчості українського народу потішках, забавлянках, піснях втілюється дбайливе, чуйне ставлення дорослих до дітей.

Очевидно, українська народна педагогіка, як синтез любові й мудрості старших поколінь, і породила особливо захоплюючу форму збагачення життєвого досвіду дитини - різного роду ігри. Полегшуючи в такий спосіб оволодіння рідним словом, традиціями, що склалися історично, українська народна педагогіка легко й природно дає змогу ввести гру, ігрові моменти в повсякдення дітей, зробити її життєво необхідною. Нині це джерело доступно донесене до дітей мелодійністю української мови, елементами історії, етнографії.

Українська народна педагогіка має чіткі правила мовного етикету. Основна її вимога - ввічливість, статечність, пристойність, уважність та чемність. "Красиве слово - золотий ключ", - говорить народна мудрість.

Але поетична вишуканість, звукова чи змістовна, ніколи не буває у фольклорі самоціллю. Фольклор як народне прикладне мистецтво має практичне значення: поняття користі й краси в ньому нероздільні.

Так в народних билинах при змалюванні спорядження богатирів майже завжди підкреслюється, що шовкові підпруги, булані стремена, золоті пряжки - це не лише окраса, а й міцність багатирської упряжі: підпруги шовкові не рвуться, булані стремена не гнуться, золоті пряжки не ржавіють ("Ілля Муромець").

Як бачимо, українська народна педагогіка має багато засобів, методів та прийомів естетичного виховання в сім'ї. Уміле їх використання в сімейному вихованні дає змогу навчити дитину бачити й відчувати прекрасне, розуміти й цінити твори мистецтва, прилучатися до художньої творчості.

Визначний вплив на розвиток естетичних смаків відіграють родинні взаємини в сім'ї і відношення старших до дитини.

Баченню законів краси сприяють й ніжна, щира мамина пісня над колискою, материнська ласкава усмішка до дитини; приваблива іграшка, що її дарує дитині батько; чарівна бабусина казка, яка вчить добру й злу, формує поняття про красу життя й буденні недоречності, які трапляються на життєвому шляху; цікава дідусева розповідь, чи гумор; чарівна прогулянка, захоплююча гра з сестрою чи братом відкривають веселкову красу навколишнього світу.

Багато естетичних переживань дітей обумовлюються спілкуванням їх з природою. Вплив природи посилюється, якщо ці переживання підтримуються співпереживаннями з дорослими, близькими людьми. Висадження квітів та догляд за ними створюють емоційні переживання дітей і формують поняття, що прекрасне може й повинна створювати сама людина. Бачене дитина завжди намагається передати в малюнках. Малювати люблять всі діти, і суть не в тому, як малює дитина, а в тому, яку насолоду вона від цього одержує. Дітям вкарбовуються в память ті картини, вишивки, рушники, які висять вдома на стіні. Це сприяє зацікавленню дітей творами образотворчого мистецтва. Добре, якщо в сім'ї люблять хорошу музику, люблять співати; якщо родина відвідує календарні свята, обрядові свята, приймає в них участь, залучаючи до цього й своїх дітей.

Пісням, танцям, музиці народна педагогіка завжди приділяла велику увару, покладала великі надії на їх виховне значення. І роль сім'ї, роль батьків в цьому питанні дуже значна.

Отже, виховання дітей - це найбільш приємна батьківська функція, і естетичне, патріотичне, моральне виховання в сім'ї є його складовою частиною. Тож вміле використання в сімейному вихованні засобів, прийомів, методів української народної педагогіки дає змогу дитині жити й творити за законами краси, пишатися своєю країною, жити у злагоді зі своїм оточенням і бути повноцінною особистістю.

1.1 Система національного виховання. Національний характер освіти і національне виховання

Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності.

Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній само ідентифікації, розвитку культури українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями.

Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури, міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, національної гідності, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів, переконань на основі цінностей вітчизняної світової культури.

Головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання.

Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

Національне виховання -- це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.

Національне виховання -- це виховання підростаючого покоління у дусі українського виховного ідеалу на багатовікових традиціях. Воно ґрунтується на засадах родинного виховання, ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють кращі зразки виховної мудрості народу. Національне виховання - цілеспрямований, систематичний. Регульований виховний процес, що має на меті утвердження у свідомості нації, народу етнічної (національної культурної мовної єдності, перетворення національної цінності з ідеалу мислителів і поглядів української інтелігенції в ідейні переконання та норми моральної поведінки всіх членів суспільства, тобто «провести» національне із суто теоретичної свідомості у практичну свідомість багатомільйонних мас) (4 с.14)

Основні принципи національного виховання -- гуманізм, демократизм, народність, єдність родинного і шкільного впливу, природо відповідність, виховання у праці, самодіяльність учнів.

Конкретний зміст національного виховання залежить від державного устрою, світогляду, релігії і моралі, рівня розвитку культури, національних особливостей народу. Виховний ідеал - це мета виховання. Образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи учнів. Виховний ідеал як мета виховання визначає систему освіти і виховання, її зміст, методи, форми.

Наука доводить, що справжнє виховання глибоко національне за суттю, змістом, характером та історичним покликанням. Адже нація -- це насамперед система різноманітних природних (біологічних, зокрема анатомічних, фізіологічних, психічних), історично зумовлених ознак тіла, душі й розуму, тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільності людей. Відповідно різні ознаки якості людей залежно від національної приналежності мусять максимально враховуватися під час організації виховного процесу. Мова йде про наповнення виховного процесу самобутнім змістом, засобами, методами виховної роботи, які виробилися в кожної нації протягом століть і є невід'ємною часткою її духовної культури.

Позицію про те, що виховання має яскраво виражений національний характер, здавна підтримували видатні філософи, педагоги, психологи. Як немає взагалі людини (абстрактної, безликої, без конкретної національної приналежності), а є людина-українець, росіянин, японець, так немає виховання взагалі, а є німецьке виховання, японське виховання тощо.

Національне виховання е основою культурно-історичного розвитку нації, а відповідно й особистості. Ставши одним із чинників духовного життя народу, виховання пішло у кожного народу своїм особливим шляхом, і тепер кожен єврейський народ має свою окрему характеристичну систему (5. ст.12.).

Держава покликана стати гарантом у вихованні, освітньому процесі. Як для української нації, так і всіх інших етнічних спільностей, що проживають в Україні. Так само, як нація без своєї держави є недовершеною нацією, так і держава не може бути високорозвиненою, якщо вона безнаціональна. Адже держава -- витвір нації. Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а навпаки, дадуть оригінальні самобутні скарби задля вселюдського поступу воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до других народів і тим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народними і національними С.Ф.Русова (10)

Науковці стверджують, що не може існувати суспільство, в якому не було б окреслено науково вивірених основних ідеологічних установок, котрі б вели суспільство до єдиної мети. Але ця ідея мусить бути не нав'язаною ззовні, а виробленою самим народом. Вона полягає у тому, що кожен народ, нація, етнос у процесі свого розвитку виробили історично зумовлену ідеологію, яка своїм корінням сягає сивої давнини і ідеями якої пройняті всі сфери життєдіяльності народу.

Національна ідеологія є ідейним багатством нації, системою філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних і релігійних ідей, поглядів, принципів, ідеалів, які відповідають прагненню, інтересам, потребам нації, суверенітету її держави.

Головна мета національного виховання передбачає формування в молоді громадської відповідальності, яка припускає добровільний вибір поведінки, що відповідала б певній соціальне значущій меті, на здійснення якої спрямовані зусилля держави. Конкретними формами знову виступають правова, політична і моральна відповідальність.

Досягнення головної мети -- формування громадських рис особистості може успішно здійснюватися завдяки правильному визначенню змісту виховного процесу. У змісті виховання закладаються світоглядні основи особистості, знання про розвиток природи і суспільства, розкриваються роль і місце особи, її держави, народу в навколишньому світі.

Для української національної освіти характерною була і залишається увага до пізнання світобудови, світотворення, спрямованість на цілісність, єдність гармонійного злиття людини -- природи -- космосу. Все це властиве національному світогляду, філософії, мисленню українців. Це вироблення широкого кругозору, розуміння загальної наукової картини світу, органічної єдності людини, природи, суспільства, нерозривності та наступності часів і поколінь.

Структура знання -- дійовий засіб впливу на особистість, систему її соціальних, національних, а відтак і всіх інших стосунків. Через знання можна створити передумови для засвоєння і практичного втілення нових ідей, нового сприйняття світу і принципово іншого ставлення до природи, космосу, нації і суспільства, розуміння самого себе.

Національний компонент виховання найвиразніше має втілюватися в змісті навчальних дисциплін, їх методичному забезпеченні, атмосфері й дизайні навчальних закладів, їх зв'язку з етносередовищем. Вивчення мови, літератури, історії, географії повинно всебічно відображати національні особливості, відзначатися етнічним забарвленням, бути джерелом формування національної свідомості, національної гордості.

Особлива роль у змісті навчання і виховання відводиться українознавству, яке є методологічною основою організації навчання і виховання в сучасних умовах.

Поряд з українознавством базисним методологічним предметом є філософія як наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і людського пізнання. Комплекс філософських предметів покликаний формувати в особистості світоглядні орієнтири, прилучати молодь до надбань вселюдської культури і моралі, формувати бачення перспективи.

Важливе пізнавальне і виховне значення для підростаючого покоління мають надбання національної філософської думки, відображені у народній міфології, фольклорі, символіці, календарно-родинній обрядовості тощо. Народна філософія -- це філософія добра, краси, правди, справедливості, миру і дружби з іншими національностями.

Величезний духовний потенціал містить вивчення рідної мови. Рідна мова -- природний вихователь. Вона концентрує у собі весь культурно-історичний шлях людей, є могутнім засобом єднання народу, консолідації національних сил. Це самобутній засіб мислення, світобачення.

Спостерігається пряма залежність: чим глибше проникає молодь у скарбницю національної матеріальної і духовної культури, осмислює найвищі досягнення своєї нації, тим глибші в неї патріотичні почуття, стійкіші громадянські поривання, підвищується якість навчання, трудової діяльності.

При доборі змісту навчання і виховання важливо максимально враховувати можливості і задатки дітей, їхню національну приналежність, тобто дотримуватись принципу природовідповідності.

Національне виховання як цілісна система грунтується на таких фундаментальних принципах: природовідповідності, культуровідповідності, етнізації, гуманізмі, демократизмі, єдності сім'ї і школи, наступності і спадкоємності поколінь.

Принцип природовідповідності у виховному процесі передбачає виховання людини в людині, розвиток того, що закладено в кожній дитині природою. Цієї позиції чітко дотримується ряд сучасних науковців: Є.Сявавко, М. Стельмахович, О.Киричук, Киричук, І.Мартинюк та інші. Дотримання принципу природовідповідності сприяє споконвічній єдності людини з природою -- це один з провідних принципів народної педагогіки.

Принцип культуровідповідності означає здійснення виховного процесу в рідному для дитини середовищі або наближеному до нього. Засвоєні і примножені попередніми поколіннями традиції і звичаї, історія і культура містять у собі духовні, моральні цінності і відповідно мають величезне значення у системі виховання. Виховання починається у сім'ї, дитсадку і школі на матеріалі національної культури, тобто на культурному досвіді матері і батька, свого роду, далеких пращурів, на культурно-історичних, національно-духовних традиціях рідного народу.

Принцип етнізації виховного процесу передбачає наповнення його національним змістом, спрямованим на формування національної свідомості громадянина. Він покликаний відтворити в дітях рідний народ, увічнити специфічне, самобутнє, що є у кожній нації.

Принцип гуманізму покликаний утверджувати високе суспільне визнання людини, її гідності, цінності як особистості, право на свободу, щастя і виявлення здібностей. Цей принцип передбачає створення для особистості умов гармонізації відносин між людиною і суспільством, людиною і природою тощо.

Запорукою гуманізації є рівень демократичності у навчальному закладі, співдружності педагогів і учнів, дисциплінованості і відповідальності молоді. Найслабіша дитина має відчувати, що таке гідність. Для українців завжди характерними були гуманізм і добросердність.

Дотримання принципу демократизму у виховному процесі вимагає відповідного рівня гуманістичності, виключає байдужість, черствість у стосунках між учителем і учнем. В основу його необхідно покласти почуття милосердя, вміння сприймати біль інших людей, здатність відгукнутися на чуже горе.

Принцип єдності сім'ї і школи, сім'ї і громадськості означає їх зближення на основі взаєморозуміння, взаємовиховання, взаємодопомоги. Користь від державного і сімейного, громадського виховання обопільна.

Найкращі умови для розвитку особистості створюються у процесі поєднання родинних і загальнолюдських, загальнонаціональних і регіональних традицій, звичаїв і обрядів, які підтримуються насамперед батьками, громадськістю. При цьому активне включення дітей -- могутній фактор впливу на особистість.

Принцип наступності і спадкоємності поколінь, культурних і духовних цінностей становить серцевину змісту освіти і виховання, забезпечує неперервність виховного процесу: від родинного дошкільного до вузівського виховання. Кожен наступний етап виступає як логічне продовження попередніх, завдяки чому формується цілісне світосприйняття. Такий підхід до організації виховного процесу сприяє збереженню і примноженню духовної єдності поколінь.

Принцип цілісності вимагає, щоб весь вплив на людину (особу) був постійним, неперервним.

Таким чином, кожен з перелічених принципів національного виховання пронизує більшою чи меншою мірою всі напрями виховання. Принципи виховання виступають у ролі керівництва до дії, правил організації виховного процесу. Вони є методологічною основою національного виховання.

Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння дітьми змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними шляхами, засобами:

1. Рідна мова. Українська мова є однією з найдавніших і розвинутіших мов світу. Вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів , пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна.

За ступенем поширення на планеті українська мова перебуває в другому десятку мов світу, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов'янських народів. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народотворчу історичну роль.

2.Родовід. Засобами рідної мови діти найбільше усвідомлюють ідейно-моральні цінності родоводу, його основоположну роль у житті людини, нації, її культури і духовності. Від роду до народу, нації - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної свідомості і повноцінності, громадської зрілості. В умовах вивчення свого роду, продовження його справ, реалізації мрій і надій, тобто в процесі родовідного виховання виникають психологічний комфорт, упевненість у своїх силах і можливостях. Сім'я, школа, громадськість виробляють потребу в кожній дитині знати свій родовід, вивчати своє генетичне коріння, родовідне дерево.

3.Рідна історія. З історії родоводу починається історія рідного народу. Українська система виховання ґрунтується на фактах, відомостях, наукових знаннях історії Батьківщини - України. Її історія розкриває найцінніше духовне багатство - знання про виникнення, становлення і розвиток свого народу, нації, Вітчизни. Вивчаючи історію України, вихованці глибоко засвоюють першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на території нашої Держави. У системі національного виховання і освіти знання історії рідного народу є базовим для вивчення історії всього світу. Вивчення історії рідного народу є особлива роль у виконанні національно свідомого громадянина. (8. с.118).

4.Краєзнавство. У формуванні «кореневої» системи духовності дитини провідна роль належить краєзнавству. Вітчизнознавство починається з краєзнавства - історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, справ і мистецьких традицій дідів, прадідів, їхнього подвижництва в ім'я вільного життя з'являється гідність за свою країну, пращурів тощо . Не можна допускати, щоб історичні події забувалися, пам'ятні місця занедбувалися, національний герб - зневажався. Краєзнавча діяльність створює умови для глибокого засвоєння регіональних особливостей національного життя (етнографічних, фольклорних, мовних, тощо) для формування їх як типових представників даної місцевості.

5.Природа рідного краю. Однією з причин порушення єдності людини з природою було те, що нехтувалися численні засоби національної системи виховання, спрямовані на формування в молоді екологічного світобачення. Народна виховна мудрість із колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Національна система виховання домагається глибокого усвідомлення того, що відображено в свідомості українця рідна природа (жива і нежива) є «корінням», «фундаментом» національної духовності, культури. Українська система виховання пройнята ідеями вірності і відданості природі батьківського краю. Народ має величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатства.

6.Національна міфологія. Українські легенди, притчі, міфи є найпоширенішими жанрами народної міфології, що втілює в собі могутній пізнавальний і виховний потенціал. У міфології - витоки українського національного характеру, способу мислення, світогляду, філософського осмислення дійсності. Міфологія - один з найдавніших видів народної творчості. Буланов пише - «Космогонічні погляди українського народу про світотвір вказують на своєрідність сприйняття і світобачення українцем. Це добре видно при аналізі поглядів та вірування представлена українського етносу, з легенд про створення світу про перших людей на землі тощо» (9.с.13 - 14). В давні часи наші предки вірували в те, що природа жива вона може чути та спілкуватися, розуміти їх. Людська віра одухотворю вала все навкруги. А традиційні народні свята стали її складовою частиною. Міфологія - чисте і незамулене пізнішими нашаруваннями, політичними віяннями джерело, що буде вічною скарбницею знань про найбільш ранні етапи історичного розвитку народу. Міфологічні твори втілюють надбання народної мудрості, художньо-образного бачення світу, символічного відображення предметів і явищ життя, фантастичні уявлення предків, їхні пориви в майбутнє, виточені і високі почуття та оригінальні мислительні дії. Звернення до міфологічних джерел стимулює розвиток сучасної думки, надає життєвої сили, допомагає зберігати і зміцнювати «золоту нитку історії», розвивати національну самобутність.

7.Фольклор. у ньому відображено багатогранну і глибоку душу народу, його духовне багатство. У фольклорі - першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя.

У думах, піснях, прислів'ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високо поетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. Український народ - один з найпісенніших у світі. Поринаючи в естетично принадне народнопісенне багатство, кожна дитина усвідомлює, що пісня - незмінний супутник українця. Фольклорне виховання пробуджує любов до життя, енергію національного творення, теплоту серця і ніжність душі. Фольклорне виховання є найважливішою частиною етнопедагогіки, серцевиною національної системи виховання. Вся Українська творчість спонукає до любові, духовності, моральних цінностей. Національний фольклор передається з покоління і підтримує національний дух українських людей.

8.Народний календар. Це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності відзначаються народом протягом року. Народний календар - енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючого покоління.

Щодо молоді, народний календар виконує найголовнішу роль природо відповідальної програми національного виховання. Педагогіку народного календаря можна назвати педагогікою життя і праці, добра і краси. Зміст народного календаря, його ідейно-моральна наснаженість мудро спрямовані на виховання в молоді добропорядності, добродійності, милосердя та багатьох інших чеснот.

Традиції, звичаї і обряди народного календаря комплексно діють на особистість, всебічно розвивають її.

10.Національна символіка. Наш народ виробив багатющу символіку, яка виникла та усталювалась протягом століть і стосується істотних сторін, доленосних подій у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст, спрямованість.

Українська символіка виконує історично-важливу функцію консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту, об'єднання споконвічних українських земель в єдину суверену державу.

Національна символіка України - герб (тризуб), прапор (синьо-жовтого кольору), гімн «Ще не вмерла в Україні», в історичній пам'яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України.

Важливими традиційними засобами патріотичного гуманістичного і громадянського виховання молоді є символи, пов'язані з козацтвом, Запорозькою Січчю, гетьманщиною. Такі поняття, як Запорозька Січ, Хортиця, булава, бунчук, пернач, козацький прапор, образи вічно живих у пам'яті народній козаків-витязів Байди, Мамая, Тараса Бульби символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу.

Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам'яті, калина, верба тощо)в свідомості кожного українця викликають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища. Народна символіка має велике значення в етнізації дітей, формування в них історичної пам'яті свідомості.

11.Народні прикмети, вірування. В них відображено зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті орієнтуючу, регулюючу і прогнозуючу функцію.

Народні прикмети та вірування одухотворяють природу, вчать дітей берегти та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань - народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової, господарської діяльності в майбутньому. Особливе місце у вихованні гуманістичного громадянина мають місце релігійно - виховні традиції.

12.Релігійно виховні традиції. Не можна закривати очі на той історичний факт, що в процесі зародження та становлення української національної системи виховання і в наш час релігійні виховні традиції мали і мають значний вплив на молодь, в першу чергу у сім'ях віруючих, яких нині в Україні мільйони. Уряд навчальних закладів вивчають Закон Божий - факультативно, на добровільних заходах, розширюються мережа недільних шкіл.

Християнство, зокрема православна релігія, віра наших предків утверджує загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, краси, справедливості, благородства, милосердя тощо. Релігійне мислення, духовність - це специфічна сфера ідеального життя, яка набуває національних ознак. Під впливом релігії, як правило, формуються гуманні погляди на людину, природу, суспільство. Такі люди не можуть зробити зла, шкоди іншим людям. Національна система виховання використовує кращі здобутки церкви, релігії у вихованні підростаючого покоління. Серед української діаспори і на материковій Україні відроджується РУН віра - рідна українська національна віра, в основі якої - віра наших пращурів - дайбожичів дохристиянської доби. Виховними традиціями дайбожицької культури, духовності, РУН-віри належать дедалі більше місця в національній системі виховання.

13.Родинно-побутова культура. Одне з найважливіших і невідкладних завдань - відродження багаточисленних традицій української родинно-побутової культури. Її основу складають глибока, всеперемагаюча любов, материнська і батьківська, до дітей, шанобливе ставлення до бабусі і дідуся, інших родичів, прив'язаність до отчого дому, специфічне, у відповідності з традиційним розумінням українцями краси і затишку, оформлення хати (кімнати, квартири), садиби, дбайливе ставлення до природи, людей інших національностей. Родинно-побутова культура -це збереження рідної мови, продовження заповітів батьків і дідів, вивчення свого родоводу, історії народу, розвиток рідного мистецтва, життя за нормами народної моралі, етикету та інше. Національна система виховання відкриває підростаючим поколінням витоки родинно-побутової культури, зміцнює сім'ю - «націю в мініатюрі». Родинно-побутова культура постійно збагачується і поглиблюється в результаті вдосконалення сімейних стосунків, пізнання духовної спадщини батьків, дідів, прадідів, а також здобутків сучасної науки, досвіду інших родин з питань виховання дітей.

14.Національні традиції, звичаї і обряди. В основі понять «народ», «нація» лежать стійкі віковічні традиції - трудові, моральні, етичні та інші. Традиції і звичаї бувають родинні, регіональні і загальнонаціональні. Традиції, звичаї і обряди об'єднують минуле і майбутнє народу, старші і молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Традиції і звичай - це своєрідні віковічні духовні устої розвитку народу, нації, які втілюють в собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому і естетичному житті. Г.Ващенко писав: - Скільки з уст нашого народу можна почути легенд, переказів, скільки пісень, приказок, співаночок, - трагічних, смутних веселих і безжурних. Який же великий безсмертний скарб культури народу нашого.

Кожна людина є представником якогось конкретного народу. Народ має свою мову, свою національну культуру. Культура кожного народу має свою національну форму.

Традиції (від лат. Traditio - передача) - це досвід, звичаї, вироби, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються від покоління до покоління. У традиціях поєднується минуле, сучасне і майбутнє. «Традиція, - писав відомий композитор І.Ф. Стравінський, - поняття родове; вона не просто «передається» з покоління в покоління від батьків до дітей, вона проходить певний життєвий процес, народжується, росте, досягає зрілості, йде на спад і знову відроджується… Істинна традиція живе в суперечності».

У нерозривній єдності з традиціями перебувають народні звичаї. Звичаї - загальноприйнятий порядок, правила, дії, які здавна існують у громадському житті, побуті, діяльності певного народу, суспільної групи, колективу. Це те, що стало звичайним, засвоєним, загальноважливим, насущним.

Педагогічне значення народних традицій полягає у тому, що вони є результатом виховних зусиль багатьох поколінь і виступають важливим засобом виховання. Через систему традицій і звичаїв український народ відтворює себе, свою духовну народну культуру, свій характер і національну психологію у своїх дітях.

До народної культури, народного мистецтва, народних традицій належить декоративна творчість українського народу. Це різьба по дереву, вишиванки, вибійки, вироби з шкіри, металу, кераміки, килимарство, лозоплетіння, ткацтво, писанкарство.

15.Національна творчість. Зміст, принципи, форми і методи української національної системи виховання готують юнаків, дівчат до народної творчості, виробляють у них творче ставлення до життя. Оволодіння кожним вихованцем національним світоглядом, характером, свідомістю, способом мислення забезпечує те, що він починає творити саме по-українськи, в традиційному національному дусі. Національна система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися здібності, вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її творчий потенціал.

Національна система виховання широко використовує традиції і звичаї з метою формування в молоді етнічної самобутності, творчого ставлення до дійсності. Вихована в творчому національному дусі, молодь покликана розвивати традиції і звичаї батьків і дідів у нових конкретно-історичних обставинах, поглиблюючи самобутній колорит суверенної України.

Національна система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися нахили, здібності, вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її творчий потенціал. Національна система виховання є складовою і невід'ємною частиною життєдіяльності, життєтворчості рідного народу. Тому система компонентів народної духовності, шляхи і засоби їх формування мають визначати сутність і зміст національної системи виховання.

формування національна свідомість гідність особистість

1.2 Формування національної свідомості школярів. Формування національної самосвідомості

З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні. Звідси - необхідність у відродженні і розбудові національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості, яка усвідомлює свій інтелектуальний та культурний потенціал як найвищі цінності нації.

Організовуючи і здійснюючи національне виховання, учителі мають усвідомлювати, що в жодній країні світу немає виховання "взагалі". Воно завжди має конкретно - історичну, національно - державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, яка високо цінує свою громадянську й особисту гідність, совість і честь.

Національне виховання - це виховання дітей на культурно - історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях та обрядах, багатовіковій традиції, духовності. Щоб формувати національну свідомість учнів, треба вивчати створену упродовж віків самим українським народом систему поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтири.

В основі національної системи виховання має лежати формування основних компонентів духовного світу дитини як майбутньої особистості, серед яких слід вирізнити національну психологію, національний характер і народну мораль. Самобутність української національної психології зумовлена матеріальними чинниками, культурно - історичними обставинами (особливостями природи, території, економіки, культури тощо), природними особливостями українців (анатомічними, фізіологічними, генетичними). Учителі мають помічати і розвивати в кожній дитині національно - психологічні особливості. Недооцінка, нехтування всім багатством і різноманітністю рис, відтінків національної психології (темпом і способом мислення, перебігом емоцій і почуттів, особливостями мовлення) збіднює психічне життя дитини, звужує світосприймання, спотворює оригінальне світобачення.

Психологія українця - це психологія працьовитого господаря, захисника особистості і державної незалежності Батьківщини - України. Це психологія людини, яка одвічно захищала сама себе, свою матеріальну і духовну спадщину, падала в нерівному бою, підіймалася, перемагала і в години політичної незалежності України сягала вершин світової цивілізації. Історично відповідальна місія учителів - знати національну психологію і формувати її в кожній дитині.

Національний характер українців формувався упродовж віків. Вічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і доброзичливість, пісенність і музичність, працьовитість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбство і душевне багатство - лише деякі типові риси відомого в цивілізованому світі українського характеру. . Завдання учителів - не руйнувати його, а всіляко підтримувати, зберігати і розвивати. Національна самосвідомість забезпечує глибоке осмислення кожною дитиною народних моральних та етичних положень. Мораль народу (совісність, правдивість, гідність) охоплює всі грані життя, вона є його сутністю. У процесі відродження й утвердження національної самосвідомості відновлюються принципи, норми народної моралі, яка за своєю суттю є загальнолюдською. Одним із провідних принципів національного виховання має стати принцип культуровідповідності - опанування молодими поколіннями певних набутків народної культури.


Подобные документы

  • Вплив культури на формування національної свідомості будь-якого народу. Особливості зв’язку мови та національної свідомості етносу. Основні риси ділового спілкування з японцями, порядок і важливі моменти проведення переговорів. Японський діловий стиль.

    контрольная работа [19,1 K], добавлен 19.07.2011

  • Концепції психологічних основ виховання в сучасній педагогічній психології. Роль дитинства в становленні особистості. Поняття виховного впливу. Ефективність психогімнастики як засобу емоційного впливу на формування особистості дитини дошкільного вiку.

    курсовая работа [52,3 K], добавлен 09.02.2011

  • Концепції психологічних основ виховання в сучасній педагогічній психології. Роль дитинства в становленні особистості. Поняття виховного впливу і їх класифікація. Застосування колекційних психогімнастичних програм для розвитку особистості дошкільника.

    курсовая работа [48,1 K], добавлен 09.03.2011

  • Визначення сутності, структури масової свідомості та її ролі в системі соціальних зв'язків. Аналіз формування масової свідомості в умовах існування тоталітарної держави. Встановлення особливості психологічного впливу харизматичного лідера на думку людини.

    курсовая работа [57,8 K], добавлен 26.05.2010

  • Поняття про спілкування та його функції. Теоретичне обґрунтування психологічних особливостей процесу спілкування та експериментальне вивчення його впливу на розвиток особистості у юнацькому віці. Методи організації дослідження комунікативної активності.

    курсовая работа [158,9 K], добавлен 10.09.2011

  • Психологічні аспекти та особливості формування політичної культури української студентської молоді в умовах нестабільного суспільства та шляхи її реформування. Регіональний чинник та національна ідея у формуванні політичної культури молодих громадян.

    дипломная работа [111,0 K], добавлен 06.08.2008

  • Дослідження поняття про соціальний інтелект як психічну якість особистості. З'ясування впливу порушень у процесі виховання молодшого школяра на формування структурних компонентів соціального інтелекту. Характеристика основних стилів сімейного виховання.

    дипломная работа [124,7 K], добавлен 22.06.2012

  • Аналіз підходів до поняття нарцисизму, причини та передумови для його формування. Вплив особливостей сімейного виховання на розвиток нарцисичної та психічно стійкої особистості. Вивчення нарцисичного розладу як порушення процесу самоідентифікації.

    статья [25,4 K], добавлен 06.09.2017

  • Актуальність проблеми виховання майбутнього фахівця з вищою освітою. Мета, завдання та зміст виховання студентської молоді. Особливості розвитку моральної свідомості студентів. Специфіка психологічних механізмів, критерії та етапи формування особистості.

    контрольная работа [25,2 K], добавлен 16.05.2011

  • Національна свідомість як "колективна воля". Соціально-психологічна сутність поняття нації. Комунікативні і розпізнавальні засоби окремих особистостей чи груп. Поняття національної ідентифікації. Мова, як одна зі складових поняття етнічної ідентичності.

    реферат [18,9 K], добавлен 15.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.