Психолого-педагогічні особливості взаємодії обдарованих дітей у класному колективі

Предмет дослідження: психолого-педагогічні особливості організації взаємодії обдарованих дітей з однокласниками.

2. Визначити особливості обдарованих дітей;

3. Дослідити процес взаємодії обдарованих дітей у класному колективі.

Дослідження проводилося на базі Білопільської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 2.

Багато вчених займаються цією проблемою.Серед відомих сучасних дослідників обдарованості можна назвати: А. М. Матюшкіна, Дж. Рензуллі, Л. Терстоун, А. Танненбаум, Дж. Фельдхьюсен, С.Стернберг,А. Танненбаум, В.Штерн, Ю. Гільбух, Б. Теплов, М. Холодна, Р. Моляко, Д. Ушаков, М. Лейтес, О.Кульчицька, Ф.Гальтон.

РОЗДІЛ І. Обдарованість як психолого-педагогічна проблема

Проблема обдарованості в даний час стає усе більш актуальною. Це перш за все пов'язано з потребою суспільства в неординарній творчій особі. Невизначеність сучасного довкілля вимагає не лише високу активність людини, але і його уміння, здібності нестандартної поведінки. Проблема виховання обдарованої дитини існує ще з давніх часів. Тему виховання і навчання обдарованої особистості розробляли багато педагогів і психологів різних часів. Серед відомих дослідників проблеми обдарованості можна назвати: А.М.Матюшкін, М. А. Холодна, В.Н.Дружиніна, Б.М.Теплов, С.Л. Рубінштейн, Н. С. Лейтес, Дж. Фельдхьюсен, А. Таненбаум, Л. Терстоун.

В першому розділі ми хочемо не лише розкрити сутність понять "обдарованість", "обдарована дитина". Кожен вчений дає своє визначення поняттю обдарованості, але часто його пов'язують з інтелектом, середовищем та спадковістю. Для оцінки обдарованості використовуються різноманітні критерії. Тому обдарованість виділяється за: широтою прояву, типом передбачуваної діяльності, інтенсивністю вияву підвищеної готовності до навчання, видом прояву.

Перш ніж висвітлювати дане питання, слід ознайомитися з такими поняттями, як "задатки" та "здібності", оскільки вони - це невід'ємна складова обдарованості.

Задатки - це спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку здібностей. У свою чергу, здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками. Але не всі задатки, з якими народжується людина, обов'язково перетворюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від задатків не залежить зміст психічних властивостей, які входять до кожної здібності. Ці властивості формуються у взаємодії із зовнішнім світом [12, 254]. Одна з найважливіших потреб, від реалізації якої залежить розвиток здібностей - це пізнавальна потреба, яка тісно взаємодіє з потребою спілкування.

Обдарованість - це системна якість психіки, що розвивається протягом життя, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

С. Л. Рубінштейн визначає поняття "загальної обдарованості" і "спеціальних здібностей". Загальна обдарованість - сукупність всіх даних людини, від яких залежить продуктивність її діяльності. Спеціальні здібності - це прояв загальної обдарованості, стосовно конкретних сфер діяльності.

Н. С. Лейтес з терміном "обдарованість" пов'язує особливе багатство здібностей, під обдарованістю дитини розуміється більш високе, ніж у її однолітків, при інших рівних умовах, сприйняття до учіння і більш виражені творчі прояви [20, 49].

Обдарована дитина - це дитина, що виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у тому чи іншому виді діяльності.

Аналізуючи поняття "обдарованість" у зарубіжній психолого-педагогічній літературі, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв`язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості тощо.

А. Таненбаум, займаючись вивченням обдарованості, застосував психосоціальний підхід. Він визначає поняття "обдарованість" за п`ятьма чинниками:

- високий рівень загального інтелекту;

- наявність спеціальних здібностей;

- певні особистісні особливості;

- вплив середовища;

- щасливий випадок.

На думку автора, успіх залежить від наявності всіх цих чинників, тоді як відсутність хоча б одного може призвести до невдачі.

На сьогоднішній день психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрового, навчального, трудового). Водночас не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального таланту.

А. М. Матюшкін розглядає обдарованість як загальну передумову творчого розвитку і становлення творчої особистості, виділяє п`ять її структурних компонентів:

- домінуюча роль пізнавальної мотивації;

- дослідницька творча активність;

- можливість досягнення оригінальних рішень;

- можливості прогнозування і передбачення;

- здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

На думку Дж. Фельдхьюсена, в основі загальної обдарованості лежать загальні здібності, що включають:

- здатність добре мислити, ефективно переробляти інформацію;

- досягати розуміння;

- вирішувати проблеми;

- використовувати методокогнітивні системи. [21, 68].

1) навчальну, "розумову винятковість";

2) наукову здатність;

3) творчість;

4) соціальне лідерство;

5) винахідливість.

Л. Терстоун розглядав кілька типів обдарованих дітей:

- які показують загальну розумову акселерацію для своїх років, високий IQ (коєфіцієнт інтелектуальності);

- які перевершують інших у деякій спеціалізованій галузі, наприклад, у математиці або в навчанні, що дуже залежить від словесної швидкості;

- які зі спеціальними талантами в мистецтві або з механічною кмітливістю;

- які з виключною оригінальністю і винахідливістю - креативний тип.

Дж. Рензуллі запропонував триколову модель обдарованості, що включає:

1. Здібності вищі за середні або талант. При цьому високі інтелектуальні здібності є необхідною, але недостатньою умовою для високих досягнень.

2. Залучення до задачі потребує наполегливості, ретельності, вольових зусиль. Відзначено, що існує період високого залучення до завдання і період низького залучення. Ці періоди відповідно пов'язані з високою і низькою продуктивністю діяльності.

3. Креативність розуміється як своєрідність поводження особистості, що виражається в оригінальних способах одержання продукту, в нових підходах до вирішення проблем, створення оригінального продукту.

У цілому ж можна уявити обдарованість як систему, що включає такі компоненти: анатомо-фізіологічні задатки; сенсорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю; інтелектуальні та розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації і вирішувати нові проблеми; емоційно-вольові структури, що визначають тривалі домінантні орієнтації і їх штучне підтримування; високий рівень продукування нових образів, фантазія, уявлення і цілий ряд інших. [22,97].

· широтою прояву - загальна або спеціальна;

· типом передбачуваної діяльності - інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна, конструкторська, лідерська;

· інтенсивністю вияву підвищеної готовності до навчання - обдаровані, високообдаровані, виключно або особливо обдаровані (таланти й вундеркінди);

· видом прояву - явний і прихований той, що не проявився;

· темпом психічного розвитку - обдаровані з нормальним темпом вікового розвитку або ж із значним його випередженням;

· віковими особливостями прояву - стабільні або ті, що приходять (вікові);

· особистісними, гендерними (соціально-статевими) та іншими особливостями.

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарованих дітей. Доцільно виділити дві такі групи: до однієї з них належать діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистісних й інших сторін психіки; в іншу входять діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю на рівні сформованості вказаних психічних процесів. Наприклад, дитина з високорозвинутим інтелектом може відрізнятися емоційною нестійкістю, недорозвиненістю психомоторної сфери та ін. До другої групи частіше за все потрапляють високо або виключно обдаровані діти. [11,19].

Також слід згадати про творчо-обдаровану дитину - це особистість, яка має яскраво виражену спрямованість на здобуття наукових знань, генерування нових ідей при розв'язанні навчально-творчих і дослідницьких завдань, знає історію й сьогоднішні тенденції розвитку предмета дослідження, володіє значним обсягом інформації, має критичне мислення, відчуття нового, високу допитливість, особистісну установку на сприйняття оригінального, незвичайного, вміє встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити висновки, аналізувати інформацію, будувати гіпотези, є чутливою до суперечностей, організована, наполеглива в досягненні мети, має інтуїцію, здатна до передбачення, фантазування, відкритого спілкування.

Видатний психолог П. С. Виготський зазначав, що творчість - необхідна умова існування і все, що виходить за межі рутини завдячує своїм виникненням творчій діяльності людини. Досвід багатьох вітчизняних та зарубіжних педагогів свідчить про можливість і необхідність формування у школярів творчої особистості [11, 21].

Вчені дають різні визначення поняттю «обдарованість», досить часто порушуються питання про зв`язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості. Уявлення про обдарованість як сукупність здібностей, що виявляються у якій-небудь діяльності, лягли в основу численних класифікацій.

1.2 Психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей

Обдарована дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В неї відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність, незалежність у діяльності. Така дитина характеризується цілим рядом особливостей. Ці особливості стосуються специфіки сенсорних процесів, прояву інтелекту і творчості, а також взаємовідносин з оточуючими. [16,297].

1. Допитливість. Перший рівень допитливості - цікавість. Цікавість - бажання новизни інтелектуальної стимуляції, потреба в розумових враженнях. Однак у багатьох дітей цікавість не переростає повною мірою в допитливість. Обдарованим дітям у більшому ступені властиве прагнення до пізнання, дослідження навколишнього світу. Обдарована дитина не терпить обмежень на свої дослідження.

2. Надчутливість до проблем. Пов`язана з характером навчання.

Догматичний зміст у сполученні з домінуванням репродуктивних методів навчання - основні чинники, що придушують дитячу надчутливість до проблем. І навпаки - проблемне, орієнтоване на самостійну дослідницьку практику дитини, навчання розкриває як цю здатність, так і інші необхідні для творчості якості. Розвиток цієї здатності тісно пов'язаний з умінням змінювати точку зору на проблему. Саме ця властивість часто і забезпечує прорив до невідомого раніше.

3. Надситуативна активність (пізнавальна самодіяльність). Йдеться про постійне прагнення до поглиблення в проблему.

4. Високий рівень розвитку логічного мислення. Відомий психолог В.Н.Дружинін у психолого-педагогічній літературі узагальнив три основні позиції на проблему чи допомагає у творчості уміння мислити логічно:

- перша відмовляється від якого б то не було поділу цієї функції;

- друга будується на твердженні, що між інтелектом і креативністю існують граничні відносини; для прояву креативності потрібний інтелект не нижче середнього, або «немає дурних креативів», але є «нетворчі інтелектуали»;

- третя стверджує, що інтелект і креативність - незалежні здібності.

5. Підвищений інтерес до дивергентних задач. Практично всі задачі, що використовуються при традиційному навчанні, належать до числа конвергентних, тобто умова задачі припускає існування лише однієї, єдино правильної відповіді, що може бути обчислено шляхом строгих, логічних міркувань на основі використання засвоєних правил і алгоритмів (теореми, закони тощо). Обдаровані діти віддають перевагу дивергентним задачам, у яких кінцевий розумовий продукт (відповіді) не виводиться прямо з умов. Рішення їх вимагає пошуку різних підходів, допускає і частково припускає їхнє зіставлення. А не виводимість відповідей із самої умови і недосказаність, що виявляється таким чином, вимагає не просто мобілізації й об'єднання вже отриманих знань, а інтуїції, прояснення (інсайту) [16,299].

6. Оригінальність мислення. Здатність висувати нові, несподівані ідеї відрізняються від широко відомих, банальних, звичайно називають оригінальністю мислення. Виявляється ця особливість у мисленні і поводженні дитини, у спілкуванні з однолітками і дорослими, у всіх видах діяльності. Оригінальність (або її відсутність) яскраво виражається в характері і тематиці самостійних малюнків, творів історії, конструюванні та інших продуктах дитячої діяльності. Багато психологів розглядають оригінальність мислення як одну із основних особливостей мислення творчо обдарованої людини. Але при цьому поряд зі здатністю продукувати оригінальні ідеї можливий і інший спосіб творчості - розробляти існуючі. Якщо перший спосіб особливо цінується у творчості науковій і технічній, то другий - у художній.

7. Гнучкість мислення. Здатність швидко і легко знаходити нові стратегії рішення, встановлювати асоціативні зв'язки і переходити (у мисленні і поводженні) від явищ одного класу до інших, часто далеких за змістом, називають гнучкістю мислення. Гнучкість мислення тісно пов'язана з багатством і розмаїтістю минулого досвіду дитини (обсяг знань, умінь, навичок тощо), однак цілком нею не визначається. Зв'язок між ними має дуже складний характер. Наприклад, у деяких ситуаціях обсяг знань не тільки не сприяє генеруванню нових ідей і стратегій, але навпаки, виступає як стимулюючий чинник.

8. Легкість генерування ідей (продуктивність) мислення. Пов'язують із креативністю, гнучкістю мислення. Чим більше ідей, тим більше можливостей для вибору з них оптимальних, зіставлення, розвитку, поглиблення тощо. Велика кількість ідей, з одного боку, є основою, з іншого боку - необхідною передумовою творчості. Генерування ідей тим вище, чим менше тиск стереотипів, що набуваються в процесі засвоєння досвіду (знань, умінь, навичок) і часто прямо диктуються його змістом [17,12].

9. Легкість асоціювання. Може бути представлено як здатність до вироблення узагальнених стратегій на основі виявлення схованих від звичайного погляду зв'язків і відносин і їх подальшої деталізації. Вона виражена найбільше явно в умінні знаходити аналогії там, де традиційно вони не вбачаються, у здатності знайти шлях до вирішення проблеми, використовуючи різну інформацію.

10. Здатність до прогнозування. Це рідкісна якість, що включає в себе уяву, інтуїцію, здатність до аналізу. Здатність до прогнозування в значній мірі залежить від ступеня розвитку схильності до задач дивергентного типу, гнучкості мислення, легкості генерування ідей, легкості асоціювання.

11. Висока концентрація уваги. Виражається це, по-перше, високим ступенем заглибленості в задачу; по-друге, можливістю успішного настроювання уваги навіть при наявності перешкод на сприймання інформації, що відноситься до обраної мети. Обдарована дитина часто буває поглинена заняттям, яке зацікавило, настільки, що її практично неможливо відвернути, причому займатися своєю справою вона здатна тривалий час, може повертатися до нього протягом декількох днів.

12. Відмінна пам'ять.

13. Здатність до оцінки. Є похідним критерієм критичного мислення. Здатність до оцінки, з погляду А.М.Матюшкіна, забезпечує самодостатність, самоконтроль, впевненість обдарованої, творчої дитини в собі, у своїх здібностях, своїх рішеннях, визначаючи цим її самостійність, неконформність і багато інших інтелектуальних і особистісних якостей.

14. Особливості схильностей та інтересів. В обдарованих дітей схильності широкі і при цьому стійкі та усвідомлені. Націленість, прихильність справі служить одним із найточніших показників обдарованості. Також слід зазначити характерну для обдарованих дітей широту інтересів. Їм багато чого вдається, багато чого до душі і тому їм хочеться спробувати себе в найрізноманітніших сферах.

На відміну від "дорослої", яка є реальністю у створенні продукту або ідеї, дитяча обдарованість має свою специфіку в продуктах творчості, перебігу творчого процесу, індивідуального розвитку, предметної спрямованості [23,15].

Специфічні особливості дитячої обдарованості: 1) вона є суто суб'єктивною діяльністю, продукт якої не має суспільної значущості, мотивована почуттями задоволення, інтересу, отже, самим процесом творчості;

2) вона може мати замасковані й реальні форми свого прояву, тобто дитина може заявити про себе завдяки певним успіхам у якійсь діяльності, здебільшого - це музика, здібності до образотворчої діяльності, художньої, артистичної або це наукова, технічна обдарованість;

3) дитяча творчість - нелінійна, й за своїм виявом має гетерохронний характер: одна дитина може мати на якомусь етапі свого розвитку значні досягнення, а потім виявляється, що це "мильна кулька", інша тривалий час носить свої здібності, які можуть яскраво проявитися в юнацькому або зрілому віці;

4) творчі здібності можуть співіснувати на рівні підсвідомості й суб'єктивно бути незрозумілими для дорослих;

5) прояв обдарованості пов'язаний з різними формами дисинхронії: між середовищем і особистістю дитини, між віком й індивідуальними досягненнями, між моторикою й інтелектом;

6) обдаровані діти мають свої специфічні особливості на відміну від "норми": це висока пізнавальна активність, особливий інтерес до читання, рання предметна спрямованість пізнавальної активності, високий рівень сенсорики і пам'яті, значна працездатність без стомлювання, високий рівень домагань.

7) дитяча творчість характеризується наявністю потенціальної обдарованості, яка може маскуватися найрізноманітнішими відхиленнями у поведінці, починаючи від повної зосередженості на цікавій діяльності до проявів неврівноваженості у стосунках;

8) дитяча обдарованість піддається розвитку, тому рання її діагностика й створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку творчо обдарованої дитини [3, 75].

Існують специфічні особливості дитячої обдарованості допитливість, надчутливість до проблем, високий рівень розвитку логічного мислення та ін. Обдаровані діти мають високу пізнавальну активність, працездатність, високий рівень домагань.

1.3 Умови організації індивідуальної освіти та виховання обдарованих дітей

Проблема вивчення психологічної організації індивідуальної освіти та виховання обдарованих дітей є надзвичайно актуальною в наш час. Соціальні, технічні та наукові перетворення в суспільстві, які відбуваються, поставили перед системою освіти гострі проблеми, одною з яких є проблема виявлення, розвитку та навчання обдарованих дітей. Саме обдаровані діти зуміють зрозуміти і осягнути всі інноваційні процеси в розвитку передових технологій в різних областях діяльності, які відбуваються у світі. Соціокультурні та економічні зміни, які відбуваються в Україні, спричиняють зміну пріоритетів і цінностей, особливо у сфері формування сучасної особистості, яка б уміла адаптуватися у багатогранному світі, що дуже швидко змінюється. Проблему підтримки, розвитку і навчання обдарованих дітей в Україні наша держава усвідомила лише в останнє десятиліття XX ст., звернувши на неї увагу науки, а також педагогічної практики. Хоча не можна сказати, що це питання однозначне і воно вирішене. [23, 14]

В 1988 р. О. М. Матюшкін писав про це наступне: "Сучасне дошкільне та шкільне навчання орієнтоване на середнього учня, а професійне і вище -- на середнього студента і середнього спеціаліста. Держава витрачає значні кошти на дослідження, корекційне навчання і учнів, які є розумово відсталими чи на тих, що мають деякі труднощі в навчанні, але нема жодної програми по дослідженню, навчанню і вихованню обдарованих і талановитих дітей та учнів, які наділені найбільш високими творчими можливостями. Науковий сенс роботи по виявленню обдарованих і талановитих складається в тому, що вона дає можливість розкрити на самій великій виборці природу і психологічний механізм творчості, забезпечити можливості використання законів творчості для удосконалення змісту і методів навчання всіх дітей і учнів загалом. Навчання і розвиток обдарованих і талановитих дітей складає ідеальну модель творчого розвитку людини. Розвиток наукових досліджень дозволить ставити і більш успішно вирішувати проблему розвитку обдарованих і талановитих дітей і учнів не методом стихійного відбору, а на основі сучасних знань про природу обдарованості, розробки психологічних засобів стимулювання і допомоги обдарованим і талановитим дітям" [24,68].

Феномен обдарованості залишається і в наш час загадкою для дітей, вчителів та багатьох батьків. Турбота про обдарованих дітей сьогодні -- це турбота про розвиток майбутнього науки, культури, соціального життя. Проблема діагностики та розвитку обдарованих дітей на всіх етапах їхнього навчання, проблема розуміння дітьми своєї обдарованості та особистої відповідальності за творчу самореалізацію існує, як і проблема реалізації ін-дивідуального підходу до таких дітей в умовах освітньо-виховного процесу [11,63].

Велике значення проблеми розвитку обдарованості відмічалося в СРСР ще у першій чверті XX ст. (1920-1936 рр.) Саме тоді намітились основні напрямки досліджень проблеми обдарованості: природа обдарованості, її виявлення в дитячому віці і розвиток. Дослідження радянських психологів були включені в систему міжнародних та європейських досліджень і знаходились на рівні світової науки (П. П. Блонський, Л. С. Виготський, В. В. Зеньковський, Г. І. Россолімо, Г. І. Челпанов, В. М. Екземплярський).

До 1917 р. в Росії існували гімназії, в яких виділялися і формувалися групи обдарованих учнів, але вони призначалися, в першу чергу, для дітей, батьки яких належали до "вищого світу". Виключенням були балетні школи, які набирала дітей із всіх соціальних прошарків. У 1936 р. дослідження проблеми обдарованості були припинені, навіть особливий підхід до обдарованих дітей був фактично заборонений. Це відбулося з ідеологічних причин, хоча деякі аспекти проблеми обдарованості вивчалися. Допомога обдарованим дітям розцінювалася як вирощування інтелектуальної еліти і порушення соціальної справедливості.

В цей же час у зарубіжній психології ці дослідження розвивались і підтримувались соціальним замовленням, тим самим набуваючи виражений практичний напрямок. Тільки починаючи з кінця 80-х років XX ст., було відкрито новий етап у дослідженні проблеми обдарованості, і в подальшому стала викликати підвищений інтерес. На сучасному етапі проблему психології обдарованості розробляли такі вчені, як Б. М. Теплов, В. А. Крутецький, Н. О. Менчинська, Д. Б. Богоявленська, В. Н. Дружинін, Н. С. Лейтес, О. М. Матюшкін, В. С. Юркевич. Свій внесок у вивчення проблем обдарованої особистості зробили й українські психологи -- Г. С. Костюк, В. О. Моляко, Р. О. Семенова.

Для реалізації оптимального процесу навчання дітей із загальною обдарованістю, які виявляють високий рівень допитливості і здібностей в багатьох областях людської діяльності, для його індивідуалізації повинні бути створені нові дітоцентричні моделі навчання і виховання, які є адекватними їх когнітивній і особистісній своєрідності. Створення таких цілісних систем розвитку обдарованих дітей є важливим кроком у вирішенні проблем розкриття дитячої обдарованості [24,69].

У процесі навчання обдарованих дітей принципи індивідуального підходу для кожного -- пріоритетні. Забезпечити повноцінне і різностороннє розкриття потенціалу обдарованої особистості, підтримати психологічний клімат, найбільш оптимізований до потреб дитини, соціалізувати дитину у колективі, який відповідає рівню психологічного та інтелектуального розвитку, задовольнити в повній мірі пізнавальну потребу та жагу до праці, найкраще розвинути здібність до самонавчання і т.д. -- цього можна досягнути, ви-користовуючи методи індивідуальної освіти.

Дистанційна освіта (ДО) -- тип навчання, який засновано на освітній взаємодії віддалених один від одного педагогів і учнів, що реалізується за до-помогою телекомунікаційних технологій і ресурсів мережі Інтернет. Для дистанційного навчання характерні всі компоненти, які притаманні учбовому процесу системи навчання; смисл, цілі, зміст, організаційні форми, засоби навчання, система контролю і оцінки результатів [25,272].

Коли дитина навчається екстерном, вона не відвідує школу кожний день, а лише отримує завдання, консультується з викладачами і здає контрольні роботи, заліки, а у випускних класах (9 і 11) -- державні випускні екзамени. Строки навчання скорочені або подовжені, в процесі навчання учні працюють з текстами підручників, посібників та додаткової літератури, спираючись на індивідуальний план, методичні вказівки.

Домашня освіта є особливим соціальним інститутом освіти, який існував і існує паралельно з інституціональними (державними, суспільними та ін.) формами освіти. Між цими двома формами освіти існують функціональні зв'язки трьох типів:

Обдарована дитина надає перевагу спілкуванню з дітьми, старшими за віком або, навіть, з дорослими. Це відбувається тому, що інтелектуальний розвиток обдарованої дитини дещо випереджає віковий розвиток. Такі діти шукають спілкування за інтересами. Власні захоплення, улюблена справа, велика кількість часу, який витрачається на саморозвиток, не сприяють тісному спілкуванню з однолітками, водночас знання, уміння й здібності не завжди цінуються в дитячих колективах. Не знайшовши однодумців серед однолітків, обдаровані діти самореалізуються поза школою, поза класом, але це не означає, що вони відмовляються від колективу взагалі, натомість підбираються декілька колективів, які утворюються за інтересом. [24, 69]

Обдарованим дітям іноді притаманна уразливість, швидка стомлюваність. У них часто й непередбачувано змінюється настрій, іноді виникає бажання усім суперечити. А "винна" в цьому нервова система, яка не може постійно підтримувати високу напругу. Іноді егоцентризм обдарованої дитини призводить до того, що вона сприймає все, що відбувається в побуті, на свій рахунок. І те, що може не стурбувати пересічну дитину, здатне глибоко вразити дитину обдаровану. Іноді такі діти відчувають провину навіть тоді, коли їх ні в чому не звинувачують. Навіть нейтральна репліка може бути розцінена як недружня критика. Тому й реакція таких дітей може бути різкою навіть на незначну подію. Емоційний дискомфорт знижує у дитини бажання навчатися, гальмує процес засвоєння знань.

Почуття страху і напруги, які часто супроводжують ті чи інші труднощі, просто паралізують пізнавальну активність дитини, часто викликають прояви агресивності. Постійні негативні переживання, іноді знижена самооцінка призводять до того, що розумова діяльність дитини знижується, зменшується її інтелектуальна продуктивність. Дитина перестає повноцінно використовувати в навчанні свої можливості, а то й зовсім докладати будь-яких зусиль для оволодіння навчальною дисципліною. Такі особливості стають суттєвим гальмом успішного входження обдарованої дитини в Соціальне середовище школі. Тому слід думати, як їй допомогти. Труднощі у спілкуванні можливі не тільки через незручний характер, а також через несвоєчасність вироблення у них вміння спілкуватися, особистісної комунікативної культури, тобто соціалізованості. [23, 16]

Кількість дітей, які отримують освіту індивідуально зростає з кожним роком. Для того щоб забезпечити повноцінний і різносторонній розвиток особистості, підтримати психологічний клімат, найкращим для обдарованої дитини буде індивідуальна освіта.

мислення творчість освіта консиліум

РОЗДІЛ ІІ. Практичний аспект організації взаємодії обдарованих дітей у класному колективі

Завданнями другого розділу були такі: дослідити процес взаємодії обдарованої дитини у класному колективі та визначення інтенсивності пізнавальної потреби таких дітей. Нажаль у класному колективі діти стикаються з різноманітними проблемами не лише з однолітками, але і з вчителем. Недостатній психологічний рівень підготовки вчителя для роботи з дітьми, що проявляють нестандартність в поведінці і мисленні, призводить до того, що, оцінюючи своїх підопічних, вчителі відзначають в них демонстративність, бажання все робити по-своєму (упертість), істеричність. Психологи вважають, що такі оцінки часто є наслідком неадекватного розуміння вчителем особи і розвитку обдарованої дитини. Складність, на думку Д. Вебба, П. Торренса Е. Мекстрота і С. Толану, полягає якраз в тому, що саме обдарована дитина без спеціальної допомоги психолога або кваліфікованого вчителя не може зрозуміти, в чому причина його опору тим видам робіт, які охоче виконуються іншими дітьми. Незадовільні оцінки, зауваження батьків і вчителів стосовно лінощів обдарованої дитини впливають на ставлення ровесників до неї. Вони, у свою чергу, негативно оцінюють не тільки її успіхи в навчанні, але й характер, зовнішній вигляд. У класі формується зневажливе ставлення до такого учня. Порушені взаємини в шкільному колективі -- це завжди біда, а не провина такої дитини.

Обдаровані діти , маючи свої особисті інтереси, заглиблюються в них, і їх зовсім не цікавить те, що відбувається у класі: воно здається їм дріб'язковим. Такі діти не завжди спілкуються з однолітками, особливо з тими, хто інтелектуально мало розвинений і не має ніяких інтересів.

Ці особливості поведінки обдарованої дитини викликають низку непорозумінь у взаєминах з педагогами і однолітками. Збоку однолітків глибока і змістовна обізнаність обдарованої дитини в якійсь галузі науки чи мистецтва, яскраві прояви здібностей, успіхи в академічних знаннях викликають або велике захоплення і повагу, або заздрість і ставлення, що пов'язане з цим почуттям. У педагога обдарована, отже, нестандартна дитина теж викликає інколи негативне ставлення: з одного боку, педагог розуміє, що така дитина потребує специфічної і досить складної роботи, а з другого - відчуває, що просто не має відповідних знань, або не має часу, щоб такому учневі приділити достатньо уваги. Між тим, обдарована дитина вимагає до себе підвищеної уваги ще й тому, що їй властиві певні риси особистості, які узагальнено можна назвати "наполегливість". Ця риса включає і високу працездатність, і вимогливість до себе, активність, упертість, бажання довести почату справу до кінця. Саме наполегливість "примушує" дитину активно працювати над тим, що її цікавить, досягати, не дивлячись ані на які перешкоди, певних успіхів, тобто наполегливість стає основною життєвою мотивацією, яка перекреслює всі інші [23, 14]

Звичайно, обдарованість - унікальне явище і вимагає уважного і дбайливого ставлення, а кожний випадок обдарованості потребує свого індивідуального підходу. Обдарована дитина "випадає" із звичайного, стандартного, буденного. Школа і обов'язковість, відсутність свободи для творчості її дратує, викликає нудьгу, а то й взагалі небажання відвідувати школу. І починається "гоніння": вчителі, не розуміючи дитину, скаржаться батькам, а ті, в свою чергу, вимагають стандартної поведінки від дитини. А вона, занурившись у свої інтереси, не може зрозуміти, чого від неї хочуть, коли вона працює, щось шукає, цікавиться певною проблемою. Згодом вона усвідомлює, що її ніхто не розуміє. Все це призводить до того, що обдарована дитина занурюється в собі, її все менше цікавить спілкування з однолітками, і в результаті вона опиняється в ізоляції.

Іншим варіантом поведінки обдарованої дитини у її спілкуванні з однолітками може бути роздратованість, а то, навіть, нетерпимість до тих, хто інтелектуально нижче і не бажає підвищувати свій рівень, не має наміру чимось зацікавитися. Обдарована дитина мало спілкується з такими однолітками тому, що їй з ними нудно і нецікаво, адже вона задумується над такими складними проблемами, які ще просто не існують для "нормальної" дитини. Через ці причини вона спілкується з тими, хто старший, хто більше знає і вже має певні пізнавальні інтереси [11, 6].

Отже, проблеми обдарованих дітей можна класифікувати за такими ознаками:

1. Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасно розвинуте мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточуючих - це далеко не повний перелік якостей обдарованих дітей.

З одного боку, ці якості допомагають обдарованій дитині досягати високих результатів у сфері її обдарованості, з іншого - служать джерелом конфліктів.

2. Агресивність обдарованих дітей. Часто обдаровану дитину просто не розуміють ні однолітки, ні педагоги, а іноді й батьки. Це веде до складних переживань такої дитини, вона або закривається, замикається в собі, намагаючись збагнути, чому її не розуміють, або, не бажаючи миритися з роллю вигнанця, вдається до різноманітних хитрощів, намагаючись отримати соціальну підтримку. Якщо ж така тактика не приносить бажаних результатів, дитина у відповідь на завданий їй біль прагне відповісти кривдникам тим же. У цьому випадку вона може використати всі види агресивних реакцій: непряму, вербальну, фізичну [23, 17].

3. Неприязнь до школи. Порушення в поведінці обдарованих дітей можуть з'явитися тому, що навчальний план не відповідає їхнім здібностям.

4. Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри й нецікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки, що мають середні здібності. Унаслідок цього обдарована дитина виявляється в ізоляції.

5. Конформізм. Обдаровані діти, відхиляючи стандартні вимоги, не схильні до конформізму, особливо, якщо ці стандарти йдуть всупереч їхнім або здаються безглуздими.

6. Занурення у філософські проблеми. Для обдарованих дітей характерним є замислюватися над такими явищами як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування й філософські проблеми, в значно більшому ступені, ніж для середньої дитини.

7. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Обдаровані діти часто віддають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, оскільки вони уступають останнім у фізичному розвиткові.

8. Потяг до досконалості. Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості. Вони не заспокоюються, не досягнувши вищого рівня.

9. Відчуття незадоволеності. Таке ставлення до самих себе пов'язано з характерним для обдарованих дітей прагненням досягти досконалості в усьому, стати кращими, ніж вони є. Вони дуже критично ставляться до власних досягнень, часто незадоволені ними, звідси - відчуття власної неадекватності й низька самооцінка [16, 301].

Зважаючи на вищезазначені аргументи, організація роботи з обдарованими дітьми вимагає від адміністрації навчального закладу значних зусиль[19, 26].

В основі робрти з обдарованими дітьми повинні лежати принципи психолого-педагогічного вивчення особистості учнів.

Педагогічні принципи:

- вивчення особистості дитини через її навчальну діяльність;

- педагогічне спостереження соціального статусу учнів у класі;

- моніторинг якості навчального процесу.

Психологічні принципи:

- діагностика психічного стану та психічних процесів дитини;

- дослідження та корекція соціального статусу дитини;

- вивчення особистості дитини у розвитку [19, 3].

Одним з важливих напрямів діяльності вчителя в загальноосвітній школі є його робота з учнями, які мають особливі здібності. Вони характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам'ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю та ін. Їм притаманна неординарність, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Це створює сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності та збільшення її обсягу й інтенсивності з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку навчальних можливостей учнів, а не стримувало цей процес через недостатню їх завантаженість.

Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний -- необхідний ученим, політикам, економістам; образно-художній -- дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам; раціонально-образний -- історикам, філософам, учителям; емоційно-почут-тєвий -- режисерам, літераторам. Щодо обдарованих учнів особливу увагу слід звернути на такі моменти: повне задоволення запитів найпідготовленіших дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх із сучасною наукою; створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для розвитку здібностей, виявлених у певній галузі діяльності; забезпечення можливостей для широкого вияву елементів творчості в навчальній і позашкільній роботі; залучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; запобігання розвитку в них переоцінки своїх можливостей, лінощів через систематичну недовантаженість [4, 28].