Девіантна поведінка як прояв дисфункцій родини

Девіантна поведінка «по-перше, існує по тому, що нова соціальна система виникає не на порожньому місці, а виростає з ряду елементів колишньої, зруйнованої системи - чи йде мова про людей або про елементи продуктивних сил, духовної або матеріальної культури.

По-друге, процес розвитку самої нової соціальної системи звичайно нерівномірний, а це породжує диспропорції в співвідношенні деяких з її елементів і приводить до відставання деяких з них і тим або іншим дефектам функціонування.

По-третє, може спостерігатися неповна адаптація системи, що розвивається, до зовнішніх і внутрішніх умов її існування. Говорячи іншими словами, соціальний, культурний або технічний розвиток може часом не поспівати за знову виникаючими суспільними, духовними або економічними потребами.

По-четверте, не можна скидати з рахунків випадкові події. Усе це в сукупності і служить конкретним джерелом девіації «. Кудрявцев В.Н. Исследовательская проблема - социальные отклонения // Социол. исслед. 1983. № 2

Говорячи про девіантну поведінку, соціологи виходять з того, що вона являє собою «соціальне явище», виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам)». Гилинский Я.И. Соц-гия девиантного поведения как специальная социологическая теория. // Соц.исслед. 1991 № 4

Що ж є причиною такої поведінки?

Вона опосередковується головним чином економічними відносинами. Однак антигромадська поведінка не знаходиться в прямій залежності від їхнього стану. Взаємозв'язок тут більш складній і багатоплановій. Але про те, що вона існує в прямої залежності від їхнього стану, говорить вся історія розвитку суспільства.

Але основне, що ми не повинні упускати з виду, це існування різних форм соціальної нерівності. Як показує життєва практика, ті або інші форми нерівності продовжують існувати, причому викликані вони не реально обумовленими розходженнями, а деформованими суспільними відносинами: приналежністю до влади, причетністю до тіньової економіки, тощо.

Загострення протиріч між фізичним і розумовим, кваліфікованим і некваліфікованим, престижною і не престижною працею створює передумову для аморальної поведінки людей. Звичайно, це не означає, що некваліфікована праця прямо і безпосередньо спричиняє відхилення. І серед працівників низької кваліфікації переважна більшість живе з почуттям громадського обов'язку, відповідальності. Разом з тим дослідження фіксують тісний взаємозв'язок між змістом праці і злочинною поведінкою. Осіб з високою виробничою кваліфікацією серед злочинців у 6 разів менше, ніж працівників цієї кваліфікації в загальній структурі населення. Так, у найбільш розвитому індустріальному й урбанізованому регіоні злочинна активність осіб, що виконують роботу вручну, перевищує відповідний показник для тих, хто трудиться за допомогою машин і механізмів, у 3,2 рази, а для зайнятих ремонтом і накладкою - 26 разів.

За даними С.И. Плаксія, молоді люди, зайняті некваліфікованою, фізично важкою працею, у 3 рази частіше допускають порушення трудової дисципліни, серед них у 4,2 рази більше частка споживаючі спиртні напої щотижня, чим серед їхніх однолітків високої кваліфікації. Зв'язок між змістом праці й антигромадською поведінкою, звичайно, не прямий. Він опосередкований психологічним і моральним станом, що відбиває протиріччя між потребами працівника й обставинами його виробничої ситуації.

Таким чином, при аналізі умов і причин відхилень не можна скидати з рахунка протиріччя інтересів різних шарів і груп трудящих. Сучасне суспільство не вільне від загострень і зіткнень інтересів, що можуть виникати в процесі взаємодії окремих підприємств, галузей народного господарства і суспільства в цілому.

Несвоєчасне і неадекватне вирішення подібних протиріч накладає визначений відбиток на свідомість і поведінку людей. На ґрунті зневаги державними інтересами виростає розрив між словом і справою, соціальна апатія. Переживаючи безгосподарність, махінації, приписки, байдужність керівництва до матеріальних цінностей, люди починають пасивно відноситися до закликів, шукають шляхи полегшити свою працю за рахунок суспільства. Джерелом негативних явищ стають помилки і перекручення в керуванні, порушення законності, принципів демократії і справедливості [25].

Розглядаючи девіантну поведінку не можна обійти питання про соціальну спадковість. Спадковість, як відомо, не обмежується рамками біологічних процесів, поширюється на багато інші, у тому числі і на соціальні. Із соціальною спадковістю зв'язане відтворення як позитивних, так і негативних сторін способу життя людей. Механізм соціального спадкування не позбавлений протиріч. Одне з них полягає в тім, що предметом спадкування стає не тільки нормальний, але і порочний життєвий досвід, що за допомогою соціальної інформації передається від покоління до покоління.

Аналіз проявів девіантної поведінки, припускає виділення типологічних груп, що мають як загальні риси, так і специфічні особливості. Угруповання видів і форм відхилень має сенс здійснювати по сферах життєдіяльності людей. Багато груп можуть бути віднесені до усіх без винятку сферам громадського життя, а ряд з них не завжди уособлює девіантну поведінку, що відхиляється, хоча, зрозуміло, і характеризує визначені вади у свідомості і поведінки людей.

2.2 Родина, як середовище прояву основних форм девіантної поведінки

Сім'я грає велику роль у можливостях виникненні девіантної поведінки у членів її родини, таких, як: алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління та ін.

При цьому можна говорити о розбіжностях тих чи інших форм девіації. Так, соціологічні дослідження злочинності і її заподій беруть початок у роботах російського статистика К.Ф. Германа (1824 р.). Могутній поштовх у розвитку соціології злочинності дала робота франко-бельгійського вченого - математика-статистика Л.А. Кетле «Соціальна фізика» (1835 р.). У ній, спираючи на статистичний аналіз, Кетле дійде висновку про те, що всякий соціальний лад припускає визначена кількість і визначений порядок злочинів, що випливають з його організації.

У міру вивчення проблем злочинності більша кількість факторів, що впливають на її динаміку, попадає в поле зору дослідників. До них можна віднести: соціальний стан, рід зайняти, освіту, убогість як самостійний фактор. Виявлене також особливе значення декласування, тобто руйнування або ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою. У 30-і роки ХХ сторіччя дослідження, проведені представниками так називаної чикагської школи в соціології, виявили вплив внутріміських розходжень на рівень злочинності: самі «злочинні райони» - райони, де є присутнім високий ступінь соціальної дезорганізації. Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного і соціального у формуванні злочинної поведінки.

Як відзначають дослідники, розвиток злочинності в нашій країні по основних якісних показниках наближається до загальносвітових тенденцій. Хоча поки региструємий рівень злочинності в нас нижче, ніж в індустріальних країнах, але дуже високий темп приросту злочинів. У цьому зв'язку потрібно враховувати, що злочинність має поріг кількісного і якісного насичення, за яким вона з кримінологічної, правоохоронної проблеми перетворюється в проблему політичну [1].

В Україні на стан злочинності великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Фахівці відзначають, що поки ще характер злочинності в нашій країні можна визначити як «патріархальний», але вже помітні процеси, що говорять про «індустріалізацію» девіантності.

Незадоволена соціальна потреба викликає до життя стихійний прояв нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити функцію законних інститутів, однак за рахунок існуючих норм і правил. У своїх крайніх проявах подібна активність може проявитися в протиправних, злочинних діях.

Злочинність є проявом дисфункції соціальних інститутів. Наприклад, дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т. п.). Злочинність функціонально зв'язана з протіканням соціальних процесів, що визначають характер і напрямки суспільного розвитку, зміст соціальних змін [1].

Економічна злочинність, як дисфункція економіки соціального інституту, являє собою явище, що виникає в ході й у зв'язку з взаємодією держави і економіки. У ході цієї взаємодії державні структури, що розпоряджаються практичним і правовим ресурсом влади, пересікаються з економічними інститутами, суб'єктами господарських відносин, що розпоряджаються матеріальними (майновими, грошовими) ресурсами.

Аналогічно можна сказати про появу злочинності у зв'язку з дисфункціональним впливом сім'ї.

Соціологія розглядає злочинність як соціальне явище, що носить деструктивний для суспільства характер. Її можна визначити як відносно стійку розповсюджену форму девіантної поведінки, що досягла ступеня суспільної небезпеки і визначена карним законодавством.

У зв'язку зі значним зменшенням віку злочинців - поняття злочинності серед неповнолітніх і молоді зв'язано з віковими групами від 14 до 29 років, хоча ряд тенденцій має місце й у молодших вікових групах.

Специфічними рисами злочинності молоді і неповнолітніх є:

По-перше, її висока латентність (тобто неповнота виявлених злочинів).

Через це нефактичний рівень злочинності в 2-3 рази вище, ніж зареєстрований. Латентність зв'язана з наступними факторами:

а) дорослі потерпілі не завжди звертаються в правоохоронні органи;

б) значна частина злочинів відбувається у своєму ж середовищі, взаємини в якій специфічні й у ряді випадків виключають повідомлення батькам, учителям, працівникам міліції;

в) у правоохоронних органів у даний час недостатньо сил і засобів, і тому вони прагнуть зосередити них на боротьбі з тяжкими злочинами, у той час як заява про менш тяжкі злочини (а це 4/5 усіх злочинів неповнолітніх, тобто крадіжки, хуліганство, грабежі) часто залишаються без реєстрації і заходу для них не приймаються [1].

По-друге, серед молодого покоління підвищеною кримінальною активністю відрізняються неповнолітні. Рівень злочинності серед підлітків у 1,5 разів перевищує аналогічний показник серед інших молодіжних груп.

По-третє, злочинність неповнолітніх носить переважно груповий характер - 3 з 5 чинених злочинів.

По-четверте, злочинність неповнолітніх і молоді в значно більшому ступені, ніж злочинність дорослих, «відчутно» до мір боротьби з нею, до рівня контролю з боку родини, виховних установ, соціальних служб, громадськості, тим більше, що до 80% злочинів відбувається поблизу місця проживання, навчання, у тому числі і безпосередньо в навчальних закладах і гуртожитках.

Процес перетворення злочинності обумовлений, як правило, залученням неповнолітніх у злочинну діяльність шляхом передачі кримінального досвіду і підбурювання карними елементами.

Усе більше молодих людей утягують у сферу організованої злочинності.

У цілому молоді люди у віці від 14 до 29 років роблять 57% усіх зареєстрованих злочинів.

Процес правопорушення підлітка в правопорушника або злочинця забирає тривалий час. В міру наростання соціальної дезадаптації девіантний підліток стає об'єктом впливу різних інститутів, що займаються профілактикою дитячої бездоглядності і правопорушень неповнолітніх. Вони, у залежності від виконуваних ними функцій можуть бути розділені на 4 категорії:

1. Установи первинної соціальної профілактики. Дитячі сади, школи, установи додаткової освіти, мед. установи і т. п., діяльність яких спрямована на забезпечення адекватної соціалізації основної маси дітей, реалізацію їхніх прав і законних інтересів.

2. Установи первинної спеціальної профілактики. Соціальні притулки, реабілітаційні центри для дітей з обмеженими можливостями, центри соціальної допомоги родини і дітям, психолого - медико - соціальні центри, центри постинтернатної адаптації і т. п., що надають допомогу соціально - дезадаптованим дітям і дітям, опинившимся у важкій життєвій ситуації, що мають підвищений ризик здійснення правопорушення.

3. Установи вторинної спеціальної профілактики. Відділи попередження правопорушень неповнолітніх органів внутрішніх справ, відкриті і закриті спеціальні учбово - виховні установи, що повинні здійснювати ресоціалізацію неповнолітніх правопорушників і дітей, що зробили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку настання кримінальної відповідальності.

4. Установи кримінально - правової і кримінально-виконавчої профілактики. Виховні колонії, головною задачею яких є попередження рецидивної злочинності неповнолітніх.

Таким чином, ріст дитячої злочинності в Україні відповідає загальносвітовій тенденції, яку можна розглядати в якості мегатенденції - спрямованої, тривалої і глобальної динаміки розвитку цього соціального феномену. Субстанціальні причини мегатенденції повинні бути однаковими незалежно від просторових і тимчасових розходжень. Вони є постійно діючими факторами. Наростаюча соціальна дезорганізація веде до втрати соціальними інститутами даного суспільства можливості реалізовувати основну функцію - задоволення конкретної соціальної потреби.

Ще однією формою девіантної поведінки є алкоголізм. Фактично алкоголь ввійшов у наше життя, ставши елементом соціальних ритуалів, обов'язковою умовою офіційних церемоній, свят, деяких способів часопроводження, рішення особистих проблем. Однак ця соціокультурна ситуація дорого обходитися суспільству. Як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтувань при обтяжуючих обставинах, майже 40% інших злочинів зв'язані зі сп'янінням. Вбивства, грабежі, розбійні напади, нанесення тяжких тілесних ушкоджень у 70% випадків відбуваються особами в нетверезому стані; близько 50% усіх розводів також зв'язано з пияцтвом.

Вивчення різних аспектів споживання алкоголю і його наслідків представляє велику складність. За якими критеріями можна судити про алкогольну ситуацію і її динаміку? Як правило, використовуються три групи соціологічних показників гостроти алкогольної проблеми і масштабів поширення пияцтва в країні: по-перше, рівень споживання алкоголю на душу населення і структура споживання; по-друге, характеристики масової поведінки, що є наслідком споживання спиртного; по-третє, збиток, заподіяний економіці і суспільству пияцтвом.

Показник рівня споживання алкоголю має сенс тільки в сполученні з даними про структуру споживання. Варто враховувати і ще цілий ряд характеристик, наприклад, регулярність споживання, тривалість, зв'язок із прийомом їжі. Важливі й особливості розподілу загального обсягу споживання алкоголю серед населення: чисельність і склад питущих, непитущих, питущих помірковано; розподіл споживання алкоголю між чоловіками і жінками, по віку і інших соціально-демографічних ознаках. Поведінка при однаковому ступені сп'яніння й оцінки цієї поведінки також істотно розрізняються в соціокультурних і етнічних групах. Усі перераховані характеристики входять у поняття моделі алкогольного споживання.

Життєвий досвід і наукові дослідження переконливо показали величезну шкоду і непоправний збиток, що наносить зловживання алкоголем фізичному і психічному здоров'ю, працездатності і творчій активності людини, добробутові родини і суспільства в цілому.

Більшість соціологів, юристів і економістів, що займаються соціальним аспектом алкоголізму, як основну причину пияцтва висувають живучість звичок і звичаїв, що дісталися нам від предків, прихильність людей «до диких питних звичаїв».

Разом з тім під впливом вікових традицій і звичок підсилювалася дія й інших відомих факторів, що сприяли розвиткові алкоголізму [41].

Про негативний вплив пияцтва батьків на потомство знали ще в далекій давнині. Грецька міфологія оповідає, що богиня Гера родила від сп'янілого Зевса кульгавого Гефеста. Виречення Плутарха «п'яниці народжують п'яниць» стало крилатим. Нині ж учені-медики єдині в думці про те, що спадкоємний фактор являє собою той ґрунт, на якому легше усього формується пристрасть до спиртного і наркотиків, розвивається алкоголізм і наркоманія. В однаковій мірі доведень пагубний вплив алкоголізму і наркоманії батьків на здоров'я їхніх дітей. Діти алкоголіків і наркоманів народжуються кволими, хворобливими, психічно і фізично відсталими, погане учаться, конфліктують з однолітками і т. п.

За останні десятиліття зросло число випадків алкоголізму і наркоманії серед молоді, включаючи підлітків і юнаків. Фахівці-медики пояснюють це, насамперед тим, що діти, що виросли в алкогольних родинах, мають у тому або іншому ступені ослаблений біологічний ґрунт або схильність до алкоголізму. Цьому, зрозуміло, сприяє і ранне знайомство молоді зі спиртними напоями. Так, дослідження показали, що багато молодих людей до моменту закінчення школи вже знали смак вина. А деякі з них навіть устигли звести з ним більш близьке знайомство.

За даними статистики, 80% убивств і більш 90% випадків хуліганства відбувається в п'яному виді. Від 60 до 80% прогулів, чинених на промислових підприємствах, також зв'язані зі споживанням алкоголю або інших одурманюючих засобів. У середньому по країні злочини, зв'язані з алкоголем, складають 43%.

Правда у тім, що в загальній сукупності проблем, що виникають у зв'язку з вживанням алкоголю і наркотичних засобів, центральне місце займає проблема соціальної, моральної деградації. Саме отут корінь небезпеки пияцтва, алкоголізму і наркоманії як соціального явища. Моральна деформація особистості п'яниці і наркомана є джерелом антигромадської поведінки. Алкогольне або наркотичне сп'яніння, що веде до тимчасового придушення моральних і психічних регуляторів людської поведінки, досить часто виступає безпосередньою причиною того або іншого злочину [22].

Алкоголізм і наркоманія є прямими стимуляторами антигромадської поведінки, у тому числі злочинної.

Причини, що визначають взаємозв'язок між пияцтвом, алкоголізмом, наркоманією й інтенсивністю злочинної поведінки особистості, як говориться, лежать на поверхні:

у стані сп'яніння знижується можливість особистості контролювати свої вчинки в конкретних життєвих ситуаціях;

здійснення злочинів стимулює алкогольна деградація особистості і зв'язаний з нею спосіб життя;

неправомірна поведінка п'яниць провокує і загострює конфлікти і т. п.

Паралельно з ростом корисливої мотивації поведінки алкоголіків і наркоманів збільшується їхня схильність до паразитичного способу життя. Це зв'язано з утратою ними бажання займатися суспільно корисною працею.

Масове зловживання спиртними напоями об'єктивно спричиняє збільшення числа молодих людей з явищами явної деградації, аморальної поведінки.

До аналогічних наслідків може привести наркоманія. Термін «наркоманія» походить від грецьких слів narke - «заціпеніння» і mania - «розповідь, божевілля». Це захворювання, що виражається у фізичній і (або) психічної залежності від наркотичних засобів, що поступово приводить до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій організму. Наркоманія (наркотизм) як соціальне явище характеризується ступенем поширеності споживання наркотиків або прирівняних до них речовин без медичних показань, куди входити як зловживання наркотиками, так і хворобливе (звичне) їхнє споживання. Конвенція про психотропні речовини 1977 р. як наркотики розглядає речовини, що викликають залежність (звикання) на основі порушення або гноблення центральної нервової системи, порушення моторних функцій, мислення, поведінки, сприйняття, появи галюцинацій або зміни настрою. Усього нараховується близько 240 видів наркотичних речовин рослинного і хімічного походження [33].

Атмосфера самозаспокоєності в 60-70-х рр. ХХ століття виявилася однією з головних причин того, що в суспільстві не звертали достатньо уваги на цю гостру соціальну проблему. Це зло охопило різні суспільні групи, вразило представників найбільш дієздатної частини населення.

За даними А.А. Габіані, наркоманія поширена головним чином серед чоловіків у віці до 35 років, що проживають у містах. Особливо тривожить те, що третина з них - молодь до 25 років. Хоча наркоманія являє собою, насамперед міську проблему, однак географія споживання наркотичних засобів розширилася, пагубна пристрасть проникнула навіть в окремі сільські райони.

Середня тривалість життя наркомана 5-7 років. Серед підлітків (до 18 років), що вживає наркотики, смертність вище на 30%. Серед наркоманів до 25років - на 50%, після 25 років - на 70%.

Вище рівень смертності серед чоловіків, вони найчастіше гинуть від передозування. «Професійна» хвороба наркоманів - гепатит. В останні роки з нею почав конкурувати СНІД. Більшість усіх випадків зараження СНІДом відбувається через шприц.

З погляду рівня освіти наркомани мало чим відрізняються від своїх однолітків: більшість (83,3%) має середню, незакінчену вищу або вищу освіту, 61,7% працювали, 5,8% училися, не працювали і не училися - 24,8% (але якщо дивитися правді в особу ті за останні кілька років - освічених «утворених» наркоманів вусі менше, а останніх вусі більше).

Приблизно кожен другий живе в родині, де хтось зловживає спиртним або наркотиками, має судимість або важко хвора, часто психічними або нервовими захворюваннями.

Досить широко поширена полінаркоманія. Гашиш приймають 83,9%, морфій - 46,7, опій - 43,8, кокаїн - 11,7, героїн - 2%. Більшість - приблизно 3/4 - почали з гашишеві, що, всупереч існуючій думці про нібито незначну шкідливість, приводити до тяжких наслідків. Викликає заклопотаність і та обставина, що багато хто відносяться до категорії хронічних наркоманів, тобто осіб, давно і систематично приймаючі наркотики.

Більшість опитаних (77,1%) пристрастилися до зілля під впливом інших осіб. До числа спокусників відносяться головним чином друзі і знайомі. Майже 2/3 мали гедоністичні устремління, відчували спрагу гострих відчуттів, четверта частина вступила на цей шлях, наслідуючи іншим, зі снобістських спонукань.

Число тих, хто шукав у наркотиках забуття після перенесеної психічної травми, особистої драми або потягнувся до них через незадоволеність життям, не велико. Приведені дані спростовують спрощене уявлення, начебто головна причина споживання наркотиків - бажання перебороти страждання, придбати щиросердечну рівновагу.

Споживачі наркотиків платять за них чималі гроші. Зрозуміло, що відповідну суму більшість споживачів наркотиків можуть дістати тільки злочинним шляхом, тому що багато хто з них не працюють, а якщо і трудяться, то таких грошів не заробляють. Це дозволяє зробити висновок, що наркоманія ставши такою суспільною проблемою, не бачити якої вже не можна: потрібне глибоке пророблення мір боротьби з цим явищем, у тому числі і за допомогою виявлення глибинних соціальних причин [40].

Ще одна форма девіантної поведінки, яка може розглядатися, як слідство дисфункції родини - суїцид. Суїцид - намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма поведінки пасивного типу, що відхиляється, є способом відходу від нерозв'язних проблем, від самого життя.

У різні епохи й у різних культурах існували свої оцінки цього явища: часто самогубство засуджували (з погляду християнської моралі самогубство вважається тяжким гріхом), іноді ж допускали і вважали у визначених ситуаціях обов'язковим. При оцінці конкретних суїцидальних актів багато що залежить від мотивів і обставин, від особливостей особистості. Дослідження свідчать, що фактором, що провокує суїцидну поведінку, виступає специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і родинний стан [3].

Світовий досвід дослідження самогубств виявляє основні закономірності суїцидної поведінки. Суїциди в більшому ступені характерні для високорозвинених країн, і сьогодні існує тенденція до збільшення їхнього числа. Суїцидна активність має визначені тимчасові цикли. Факт весняно-літнього піка й осінньо-зимового спаду її був відзначений ще Е. Дюркгеймом. Кількість самогубств зростає у вівторок і знижується в середу-четвер. Кінець тижня більше «небезпечний» для чоловіків. Співвідношення між чоловіками і жінками приблизно таке: 4:1 при вдалих самогубствах і 4:2 при спробах, тобто суїцидна поведінка чоловіків частіше приводить до трагічного результату.

Дюркгейм виділив 4 типи самогубств: аномічне, егоїстичне, альтруїстичне і фаталістичне.

Аномічний тип самогубств одержує поширення, коли в суспільстві виникає неузгодженість ціннісного світу. Люди можуть переживати економічні негоди, війни й інші катаклізми без процентного росту самогубств, якщо зберігається високий ступінь їхньої соціальної інтеграції.

Егоїстичне самогубство обумовлене розривом соціальних зв'язків у силу тих або інших причин (смерть близьких, розлучення). Соціальна роз'єднаність у цих і подібних випадках породжує відчуття нікчемності, самітності, безцілісності існування.

Альтруїстичне самогубство, навпроти, обумовлено дуже сильним поглинанням індивіда соціальною групою. Прикладами подібного типу може бути самогубство дружини після смерті чоловіка.

Фаталістичне самогубство виникає, коли з боку групи виходить надлишковий контроль, що виражається в строгій регламентації в особистому житті. Для деяких індивідів це може стати нестерпним. [6]

Відзначено, що імовірність прояву цієї форми відхилень залежить і від вікової групи. Самогубства відбуваються частіше у віці після 55 і до 20 років, сьогодні самогубцями стають навіть 10-12-літні діти. Світова статистика свідчить, що суїцидна поведінка частіше виявляється в містах, серед самотніх і на крайніх полюсах суспільної ієрархії.

Дослідження суїцидної поведінки на території колишнього СРСР виявляє цілий ряд особливостей. Усі колишні республіки Радянського Союзу можна умовно розділити на дві групи: перша - республіки Європейської частини колишнього СРСР, Росія, Грузія, у них рівень самогубств серед міського населення нижче, ніж серед сільського, і складає близько 70%; друга - республіки Середньої Азії, Закавказзя (крім Грузії), Казахстан; тут рівень міських самогубств вище, ніж у сільській місцевості, у середньому у 2 рази. Перше співвідношення можна назвати європейським, а друге - азіатським типом поширення самогубств. Азіатський тип поширення самогубств порозумівається національно-релігійними традиціями, особливостями міжособистісних відносин, великою кількістю багатодітних родин, урбанізацією; європейський - несприятливою соціально-економічною обстановкою на селі, стагнацією сільського життя, відтоком працездатних селян у міста, старінням сільських жителів. По цих же причинах серед міст по числу самогубств лідирують малі і середні.

Оскільки самогубство - діяння навмисне, то, перш ніж говорити про його попередження, необхідно розглянути мотиви і причин самогубств:

1. Особисто-сімейні конфлікти, у тому числі сімейні конфлікти, розвід; хвороба, смерть близьких; самітність; невдала любов; образи з бокові навколишніх; полова неспроможність.

2. Стан здоров'я, у тому числі психічні захворювання; соматичні захворювання; каліцтва.

3. Конфлікти, зв'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента, у тому числі побоювання кримінальної відповідальності; страх іншого покарання або ганьби.

4. Матеріально-побутові труднощі.

5. Конфлікти, зв'язані з роботою або навчанням,

у тому числі конфлікти на роботі; неуспіхи в навчанні.

6. Інші мотиви [36].

Більшість людей, що планують самогубство, не хоче вмирати. Їх переповняє почуття безнадійності, гніву на оточуючих; вони переконують себе, що їхні проблеми ніколи не будуть вирішені. Це спроба знайти допомогу і підтримку у навколишніх. Така людина може стати жертвою власних дій і, навпроти, орієнтована на лікування, він швидко розуміє, що самогубство - не вихід зі сформованої ситуації. Методами профілактики запобігання самогубств є постійні спостереження за особами із суїцидальними настроями, наявність телефонів довіри й анонімних психологічних консультацій, а у відомій ситуації - негайна допомога психіатра. В Україні сьогодні з'явився ряд суїцидологічних центрів і кабінетів соціально-психологічної допомоги, де люди в критичній ситуації можуть одержати професійну допомогу.

У ряді територій не забезпечується належний рівень державного контролю за умовами змісту і виховання дітей підлітків в освітніх установах. Тим часом, нерідкі випадки рукоприкладства педагогів і інших антипедагогічних впливів на неповнолітніх, злочинів у відношенні дітей у стінах навчальних закладів. Роль сім'ї та сімейного виховання має на це великий вплив.

Одна із форм девіантної поведінки - проституція. Під проституцією розуміється така форма позашлюбних сексуальних відносин, що не ґрунтується на особистій схильності або почуттєвому потязі, при цьому для однієї зі сторін (жінки) важливим стимулом є заробіток.

Ключовою ознакою сучасної проституції є те, що жінки і їхні клієнти звичайно не знають один одного. І хоча чоловіки можуть стати завсідниками подібних закладів, спочатку відносини встановлюються не на основі особистого знайомства. Проституція прямо зв'язана з розвитком капіталізму, виникненням великих міст і комерціалізації суспільних відносин [30].

У сучасній Україні ряди повій поповнюються в основному за рахунок бідноти, як було і раніш, але до них приєднується і значне число представниць з більш забезпечених шарів. Зростаюче число розводів штовхає деяких дівчин, що потрапили в нестаток, до проституції. Крім того, деякі дівчини не зуміли знайти роботу після одержання освіти, улаштовуються масажистками або дівчинками по виклику, підшукуючи собі тим часом іншу роботу.

Прийнята в 1951 році резолюція ООН засуджує тих, хто організує проституцію або наживається на повіях, але не забороняє проституцію як таку. Резолюція була формально прийнята 53 країнами - членами ООН хоча законодавство цих держав по проблемі проституції досить різноманітні. У ряді країн проституція поза законом. В інших країнах (наприклад, у Великобританії) заборонені лише визначені види - такі як вулична і дитяча проституція. У деяких країнах центральні або місцеві влади видають дозвіл офіційно визнаним публічним будинкам або секс - салонам таким як «Ерос-центр» у ФРН або «Удома сексу» в Амстердамі лише не багато країн дозволяють чоловічу проституцію [21].

Часто в проституцію утягуються діти. Так, соціологами були проведені дослідження дитячої проституції в США на основі інформації 596 департаментів поліції і 125 установ соціального забезпечення по всій території країни. Згідно з цими даними, річний доход від дитячої проституції може досягти 2 млрд. доларів. У результаті дослідження дитячої проституції в США, західноєвропейських країнах і Росії говорять про те, що вона має в основному «малий масштаб», наприклад, діти, що утекли з будинку і залишилися без засобів до існування, звертаються до проституції, щоб вижити.

Можна виділити 3 основні категорії дітей, що займаються проституцією.

1. «Втікачі» - ті, хто або залишає будинок і не розшукується батьками або завзято біжить усякий раз, коли його знаходять і повертають батькам.

2. «Гуляки» - це ті, хто в основному живе будинку, але у визначені періоди часу поводить поза ним, пропадаючи, наприклад, час від часу на кілька ночей.

3. «Відказники» - діти, батьки яких байдужні до того, що вони роблять.

Усі категорії включають як хлопчиків, так і дівчинок.

Як широко поширилася дитяча проституція? Ця проблема торкається сотень тисяч дітей, якщо не мільйони. Один з делегатів Всесвітнього конгресу проти комерційної сексуальної експлуатації дітей (1996) говорив: «Дітей купують і продають як сексуальний ширвжиток. Ними торгують у своїх країнах і продають за кордон як контрабанду, них укладають у борделі і примушують скоритися численним мисливцям за сексом».

Ця проблема придбала міжнаціональний розмах, її вплив поширився на різні покоління людей. По оцінках фахівців, щороку мільйон дітей надходить на незаконний секс - ринок, оборот якого обчислюється млрд. доларів. Одні діти змушені займатися проституцією для того, щоб вижити, допомогти своїй родині або заробити на одяг і інші речі. Досить часто дітей викрадають і змушують займатися проституцією. Багато дівчинок і хлопчиків починають торгувати собою через погане ставлення в родині - на вулиці вони виявляються через насильство вдома і кровозмішення.

Таким чином можна зробити висновок, що кожна девіація містить у собі руйнівний і творчий початок, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивними девіації є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі.

3. Конфлікти в сім'ї, як фактор стимуляції девіантної поведінки

3.1 Конфлікти в сім'ї: основні характеристики і причини

девіантний родина поведінка конфлікт

Відношення між людьми в родині з усіх людських відносин бувають найбільш глибокими і міцними. Вони включають чотири основних види відносин: психофізіологічні, психологічні, соціальні і культурні. Психофізіологічні - це відносини біологічного споріднення і полові відносини. Психологічні включають відкритість, довіру, турботу друг про друга, взаємну моральну й емоційну підтримку. Соціальні відносини містять розподіл ролей, матеріальну залежність у родині, а також статусні відносини: авторитет, керівництво, підпорядкування й ін. Культурні - це особливого роду внутрісімейні зв'язки і відносини, обумовлені традиціями, звичаями, що склалися в умовах визначеної культури (національна, релігійної і т.д.), усередині якої дана родина виникла й існує. Уся ця складна система відносин впливає на сімейне взаєморозуміння і виховання дітей. Усередині кожного з виду відносин можуть існувати як згода, так і розбіжність, що можуть позитивно або негативно позначатися на відносинах і вихованні.

Спільне життя жадає від чоловіка і жінки постійної готовності до компромісу в кожнім з названих видів відносин, уміння вважатися з особистими інтересами і потребами партнера, поважати один одного, довіряти один одному, знаходити взаєморозуміння один з одним. Статистика шлюборозлучних процесів показує, що найбільші труднощі виникають у сфері відносин, зв'язаних із внутрісімейною культурою. На них приходиться велика частина розводів, особливо в молодих родинах, що існують від року до п'яти років. Культура спілкування припускає, у свою чергу, взаємну довіру, увічливість, тактовність, чуйність, доброзичливість, уважність, чуйність, доброту.

Частіш за все під конфліктом розуміється обопільний негативний психічний стан двох або більш людей, що характеризується ворожістю, негативізмом у відносинах, викликане несумісністю їхніх поглядів, інтересів або потреб. Конфлікти бувають відкриті або сховані. Відкриті конфлікти приймають форму сварки, скандалу, бійки і т.д. Сховані ж конфлікти не мають яскравого зовнішнього прояву, це внутрішнє невдоволення, але їхній вплив на подружні відносини не менш відчутне, чим відкритих. Особливості конфліктів у родині виражаються в тім, що психічний стан чоловіка і жінки може перейти в стресове, що спотворює психіку людини; загострюються негативні переживання в духовному світі людини, може наступити стан спустошеності, при якому усі здається байдужним.

У зв'язку з особливою виховною роллю родини виникає питання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи родини на виховання дитини. Для цього спочатку необхідно точно визначити внутрісімейні соціально-психологічні фактори, що мають виховне значення.

І ще раз хочеться звернутися до народної мудрості: «Любов без дітей, що квітка без запаху». Народження і виховання дітей - апогей подружнього життя. Як ні романтична любов сама по собі, як ні сильна вона і прекрасна, велич шлюбові додають діти. У процесі виховання дітей виникає дуже багато проблем і питань. За даними соціологів конфлікти між чоловіками з приводу дітей по частоті коштують на першому місці. Причому не тільки в молодих батьків, але і батьків зі стажем.

Джерелами порушення сімейних відносин є, як правило, зіткнення різних представлень чоловіка і дружини про цілях родини, про конкретний зміст її функцій і способів їхньої реалізації, про розподіл ролей у родині. Якщо чоловік і жінка не будуть розуміти один одного в життєво важливих для існування шлюбу питаннях і діяти відповідним чином, якщо не вироблять загальну систему поглядів, то подружні відносини будуть руйнуватися.

Учені вважають, що багато причин невдалих шлюбів існують вже в момент їхнього висновку. Ці причини іменуються факторами ризику побудови щасливої родини.

Вік вступу в шлюб. Соціологічні дослідження показують, що ранній висновок шлюбу є важливим чинником, що впливає на задоволеність відносинами в родині. При вивченні успішних і неуспішних шлюбів з'ясувалося, що в групі успішних родин тільки 43% одружилися до 21 року, а неуспішних 69%. Успішний шлюб припускає високий рівень соціальної і психологічної зрілості людей, тому що для нього необхідні стійкі установки, визначені знання й уміння, чого в найчастіше немає в юнацькому віці.

Економічний фактор. Вивчення шлюборозлучної практики показало, що мала зарплата, відсутність окремої квартири ніколи не називається як першопричину розладу в родині, на першому місці звичайно коштують причини морально-психологічного характеру, а матеріальні утруднення можуть збільшувати розбіжності й ускладнювати вже порушені відносини.

Житлові умови. Цей фактор зв'язаний з роздільним або спільним проживанням молодої пари з батьками. Дані досліджень говорять про те, що молоді родини, що проживають разом з батьками, трохи стабильніше тих, хто живе роздільно, хоча конфлікти між молодими чоловіками і їхніми батьками при спільному проживанні виникають нерідко. З однієї сторони спільне проживання сприяє зовнішньому соціальному контролеві з боку батьків за молодою парою, виконанням її сімейних функцій, збагачує особистісні контакти. Однак, з іншої сторони життя з батьками може утрудняти процес адоптації чоловіка і жінки, заважає їхньої бажаної самостійності, заважає розвиткові почуття відповідальності за створену родину.

Величезну роль грають такі фактори, як батьківські родини, у яких виховувалися чоловік і жінка; відношення батьків до шлюбу дітей; дошлюбна вагітність - є при створенні родини високим фактором ризику. Прискорене формування родини приводить до незадоволеності, що впливає і на емоційну сторону взаємин між чоловіком і дружиною.

Тривалість знайомства до шлюбу. Цей фактор є досить значимим для міцності шлюбу. Нетривалість знайомства до шлюбу не дозволяє майбутнім дружинам довідатися один одного настільки, щоб мати адекватне представлення про можливості спільної адоптації, особливостях характерів і темпераментів.

Конфлікт викликається якийсь складної для чоловіка і жінки проблемою. Конфлікти специфічні для різних стадій розвитку родини. Найбільш істотна роль конфлікту в період формування родини, коли чоловік і жінка тільки починають пристосовуватися друг до друга. Саме на цьому етапі важливо визначити способи і шляхи рішення конфліктних ситуацій. На першому етапі розвитку родини, коли закладається система цінностей і формується сімейна мікрокультура, важливу роль грає функція дозвілля. З народженням дитини з'являються нові проблеми, що вимагають дозволи, особливого значення набуває господарсько-побутова і виховна функція. На етапі дорослішання дітей, виходу чоловіка і жінки на пенсію відносини в родині міняються, і конфлікт має інший ґрунт.

Існує залежність між конфліктом і особистостями конфліктуючих. Так, є люди, що випробують позитивні емоції при конфлікті. Деякі ж переживають їх дуже болісно, оскільки не переносять будь-яку психічну напруженість. Визначені риси характеру людини (злість, запальність, примхливість, уразливість і т.д.) можуть загострювати виникаючі розбіжності, збільшувати неприязність у відносинах. От чому важливо виховувати в собі з юного років ті якості, що можуть сприяти умінню налагоджувати стосунки з людьми. Можна з упевненістю сказати, що якщо чоловік і жінка з якихось причин не зуміли знайти вірний, адекватний спосіб рішення своїх проблем, то конфлікт, навіть природної і закономірний для даної стадії життєвого циклу родини, виявляється нездоланним.

Виникнення сварок, що ніколи не проходять безвісти, - один зі згубних наслідків адаптації любові. Говорять: милі сваряться, тільки потішаються. Але це не так. Усяка сварка необоротна, тобто накладає якийсь відбиток на подальші відносини. Але як часто сварки ґрунтуються на дрібницях!

Найчастіше неусвідомлюваною причиною сварки є негативна психологічна установка. У стані емоційної утоми людина часто стає причепливим, нестриманим. Краще відразу зрозуміти причину зриву і відразу це розуміння продемонструвати: «Я розумію, ти сьогодні утомився і тому так причепливий…» такий прояв доброзичливості звичайно допомагає винному одуматися. Якщо ж іншому вчасно не вдається стриматися, сварка наростає, як сніжний кому.

Часто конфлікти виникають через те, що чоловік і жінка не зрозуміли один одного, тому що не виразили свого відношення до справи досить ясно. Щоб посваритися використовується усі: і як чистять зуби, і як тримають ложку, і яке в іншого захоплення. Для цього потрібна тільки відповідна установка. І якщо узято установку на «війну» у будинку, то сварка неминуча. І немає більшої образи, чим та, котра нанесена близькою людиною. Він може «ударити» боляче, тому що знає, куди треба бити, щоб заподіяти біль. Образа - найтяжке переживання. Хоча тут є і такий аспект: необґрунтована і надмірна уразливість деяких. Психологи звертають увагу от на що. Образа може викликати агресію, що включає всі імунні механізми, початківці працювати вхолосту. Любою же гормон, що не використаний організмом, перетворюється для нього в отруту, а виходить, послабляє людини. Якщо постійно думати про свої образи, організм буде піддаватися небезпечним перевантаженням. Для того щоб звільнятися від цих хворобливих явищ психіки, потрібно займатися самовихованням думки. Перебороти зайву уразливість - значить знайти шляхи до більш гнучкого міжособистісного спілкування.

Виникнення конфліктів зв'язане з прагненням людей задовольняти ті або інші потреби або створити умови для їхнього задоволення без врахування інтересів іншого чоловіка або члена родини.

Вибір засобів взаємодії конфліктуючими чоловіками залежить від рівня культури, типу темпераменту, особливостей характеру, ступеня психолого-педагогічної готовності до сімейного життя, віку і т. п.

У залежності від засобів, обираних чоловіками для дозволу конфлікту, він може виконувати як руйнівну, так і творчу роль. До засобів, що руйнують сімейні відносини, відносяться образи, приниження людського достоїнства, прагнення провчити, побільше скривдити, звалити провину за виниклий конфлікт один на одного. У підсумку зникає взаємну повагу, подружню взаємодію стає неприємним обов'язком. В другому випадку, коли конфлікт виконує творчу роль, чоловік і жінка прагнуть вибирати засоби, що сприяють з'ясуванню причин конфліктів, шукають них насамперед у своїх діях і вчинках, виражають взаємну готовність змінити сформовані взаємини.

Сам дух родини, характер відносин у ній, загальний стиль і тон шлюбу прийнятий називати сімейною атмосферою. По суті, вона є основним джерелом радості або неприємностей, відчуття повноти шлюбу або його неповноцінності. Сімейна атмосфера складається з багатьох елементів, головний з яких - моральне здоров'я родини, тісно зв'язане з життям суспільства. Можна сказати, що моральна сімейна атмосфера стійка в такій мері, у якій соціальна родина й у який щирі і чесні чоловік і жінка у своїх взаєминах. Причому моральна свідомість родини і чоловіка і жінки постійно зростає, якщо тут не проголошують принципів, а ними керуються, не говорять про те, як треба поводитися, а просто живуть за законами совісті і честі, не міркують про моралі, а живуть відповідно до неї. Така атмосфера оптимістична, пронизана високою моральністю, впевненістю в майбутньому.

Сімейна атмосфера - це психологічний клімат родини. Вона містить у собі духовне життя батьків і дітей, єдність їхніх інтересів, захоплень, переживань. У цьому випадку психологи говорять про духовну єдність родини, коли кожний прагнути зрозуміти інших, розділити їхньої турботи, допомогти. Духовна єдність споює родину в колектив, допомагає створенню загального стилю і тону життя.

Кожний у родині реально може затвердити себе в очах близьких, завоювати повагу, довіра, одержати схвалення, виразити себе саме в сфері побуту і вільного часу. Культура вільного часу дуже впливає на атмосферу в родині. Якщо вільний час планується для самотворення і росту духовних потреб, воно дає саму різноманітну гаму позитивних вражень.

Духовна ж близькість створюється на основі психологічної сумісності чоловіка і жінки, батьків і дітей у системі міжособистісних відносин, що має регулююче значення для стилю і тону подружніх відносин.

Сумісність - значить близькість, подібність або таку різницю, коли характери, погляди, звички не ворожі, а доповнюють один одного. Саме від такої багатослівної сумісності - емоційної, духовної, моральної, сексуальної - залежить доля шлюбу: чим повніше це сумісність, чим більше в чоловіка і дружини близьких сторін, тим краще їм один з одним, чим менше - тим тускніше їхнє життя.

Слово «сумісність» народилося в біології і медицині. Щоб тканина, що пересаджують в інший організм, прижилася (виявилася сумісною), їй потрібно майже близнюкове споріднення з цим організмом. Для психологічної сумісності важливо не споріднення, а подібність, щиросердечні «загальні знаменники»: досить, щоб люди хоча б у чомусь головному доповнювали один одного або були схожі один на одного, як схожі берези різних порід, як схожі слова, що римуються. Тобто треба, щоб різні властивості людей не ворогували, а уживалися між собою.

Таке уживання винятково важливо для сімейного життя, тому що полюбити можна різних людей, а зберегти любов (або потяг) - тільки до сумісної людини. І чим індивідуальніше люди, чим глибше їхня своєрідність, тим більше граней сумісності потрібно їхньої психології, підсвідомості.

Найкраща сумісність - це, видимо, сплав подібності і полярності, і вона коштує на трьох китах: на спорідненні душ, тобто подібності щиросердечного відношення до життя; на щиросердечній близькості - близькості інтересів, поглядів, ідеалів; на протилежності нервового складу. Найкраще сполучаються люди, у яких близький душевно-духовний світ і полярний темпераменти (наприклад, холерик і флегматик або сангвінік).

Любов - стихійна сила, вона приходить і іде сама. Сумісність - частіше плід наших страждань, дитя нашої волі і почуттів, свідомості і поводження. Створювати її приходиться звичайно щодня, без перерв: адже люди увесь час міняються - дорослішають, старіють, у них ростуть діти, робляться іншими уклад життя, звички, характери, погляди, пристрасті, і до всіх цих змін треба увесь час пристосовуватися, пристосовувати свою душу і поведінку.

При цьому не варто віддалятися в крайність і думати, що гарні відносини в чоловіка і дружини можуть бути тільки при повній, усебічній сумісності. Часто людей зв'язують далеко не всі нитки, але вони терпимо відносяться до не дуже приємного для них рискам в іншій людині, поважають його право на самостійність, «автономію». До речі говорячи, і ця терпимість до неминучих недоліків близької людини, і повага до його самостійності входять у число головних опор сумісності.

Повна, усебічна сумісність узагалі буває дуже рідко. Куди частіше зустрічається неповна сумісність, не всебічна, але різнобічна, і її звичайно вистачає для гарних відносин, якщо тільки дбайливо відноситися до них.

Найкраще сумісність створюється, коли їй допомагає любов. Люблячі як би обмінюються частками своїх «я», переймають друг від друга якісь риски, властивості душ. Обмінюються не завжди кращим у собі, а часто тим, що в одного яскравіше і що здається іншому притягальним.

Обмін частками свого «я», психологічне узагальнення один одного - паливо любові, що підтримує її вогонь. Якщо цього палива ні, любов найчастіше гасне.

Сплав цієї спільності і різниці і створює всю непросту мозаїку подружніх відносин. З одного боку, самим психологічним глибинам людини - особистості потрібно, щоб у нього було якнайбільше загальних інтересів із близькою людиною, щоб у них «римувалося» якнайбільше сторін душі.

Сумісність - це або тяжіння до того, що подобається в людині, або «мирне співіснування» з тим, що здається нейтральним або не дуже приємним. Несумісність - неуживання з тим, що не подобається, дряпає, відчувається як неприємне. Сумісність з достоїнством людини часто несе в собі вкраплення несумісності з його недоліками, вірніше, з тим, що здається недоліками. Причому головне тут - саме «здається» - не те, що є насправді, а те, що бачиться, відчувається, здається гарною рискою або поганий.

В одних людей між сумісністю і несумісністю йде гостра ворожнеча, і ланцюг їхніх відносин рветься на ланки притягань і відштовхувань. В інших - частіше в тих, хто терплячіше й у кого недоліки слабкіше - сумісність переважує й уколи несумісності ранять менше, не дуже затьмарюють гарні відносини.

Ці відносини дають більше задоволення, якщо люди поводяться як би за законами подвійної оптики: не дають собі звикати до гарних сторін близької людини і намагаються так будувати життя, щоб ці гарні сторони не тьмяніли; чужі недоліки намагаються терпіти і прощати, свої - стримувати і будувати життя так, щоб вони поменше вилазили назовні.

Старання ці неймовірно важкі, вони віднімають масу щиросердечних сил, але дають замість такі потоки задоволення, такі заряди енергії, що набагато перевершують нервові витрати.

Якщо такі старання слабкі, люди повертаються друг до друга слабкими сторонами і нитки їхніх потягів починають слабшати і лопаються одна за іншою. На основі цього і виникає конфлікт.

Тому варто піклуватися про кожен елемент сімейної атмосфери, інакше неминуче в ній з'являється протиріччя, конфлікти, невідповідності і виникає неприємна емоційна напруженість. Саме родина створює високу цінність, бути може саму прекрасну, - радість. І тому сімейна атмосфера повинна бути власне кажучи своєму оптимістичної, побудованої на позитивних емоціях і переживаннях.