Егоїзм та егоцентризм у дітей дошкільного віку та шляхи подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний інститут

Кафедра педагогіки, психології дошкільної освіти і родинного виховання

Курсова робота

на тему:

«Егоїзм та егоцентризм у дітей дошкільного віку та шляхи подолання»

Виконала:

студентка ІІІ курсу

групи ДОб-5-06-5.0д

Дрофа Т.П.

Керівник:

Одудько К.Д.

Київ - 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Егоїзм та егоцентризм у дітей дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема

1.1 Психолого-педагогічні дослідження з проблеми егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

1.2 Причини виникнення егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

Висновки до Розділу І

Розділ ІІ. Шляхи подолання егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

2.1 Діагностика егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

2.2 Шляхи подолання егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

2.3 Методичні та практичні рекомендації для вихователів та батьків щодо подолання егоїзму у дітей дошкільного віку

Висновки до Розділу ІІ

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додаток 1

Вступ

Оскільки егоїзм та егоцентризм - поняття з області формування самосвідомості, самооцінки та формування особистісних орієнтацій, то ,як і будь-яке інше питання, пов'язане із формуванням гармонійно розвиненої особистості, вони цікавлять психологів та педагогів.

Центром особистості є „ego” - центр психічного життя людини, від якого залежить функціонування всіх інших структур. Це індикатор, який обумовлює взаємодію особистості зі світом. Однією з важливих проблем психології особистості є центрованість її на своєму „ego”. В свій час різні дослідники, які займались дослідженням особистості, не лишали без уваги і питання „ego”. Ця тема дуже багатогранна.

Зокрема питаннями егоцентризму займався Жан Піаже, засновник женевської школи генетичної психології. У початковий період своєї діяльності він описав особливості уявлень дітей про світ: нероздільність до певного віку світу і власного Я (своїх дій, думок), анімізм (одушевлення світу), артіфікалізм (розуміння світу як створену руками людину) і інші, в основі яких лежить певна розумова позиція дитяти, названа Піаже егоцентризмом. Саме Піаже розвинув думку про егоцентричне мовлення дітей дошкільного віку.

Багато науковців (переважно представників глибинної психології), завдяки дослідженням Зиґмунда Фрейда, звернули увагу на те, що егоцентризм може виступати як захисний механізм особистості.

На сьогоднішній день актуальним залишається питання щодо критеріїв оцінки адекватності егоцентризму в поведінці особистості.

Не всі дослідники можуть прийти до згоди в питання про природу егоцентризму як психологічного феномену. Його розглядають як пізнавальну позицію, елемент смислової сфери особистості, компонент спрямованості, а також властивість та процес. Наразі, не можна достеменно стверджувати, що це різні або тотожні поняття, але те, що подібний дисонанс у поглядах спричинює труднощі у діагностиці та корекції цього явища, не викликає сумнівів.

Проблема егоїзму та егоцентризму служить предметом досліджень в педагогіці та психології, проте в літературі, нажаль, ще не накопичено достатньо повний експериментальний матеріал. Саме цим зумовлена актуальність теми нашого дослідження: «Егоїзм та егоцентризм у дітей дошкільного віку та шляхи подолання»

Об'єкт дослідження: процес виникнення егоїзму та егоцентризму.

Предмет дослідження: Егоїзм та егоцентризм у дітей дошкільного віку.

Мета дослідження: З'ясувати причини та шляхи подолання егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку.

Виходячи з мети нашого дослідження ми ставимо перед собою такі завдання:

· проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження;

· виявити особливості егоцентризму у дітей дошкільного віку;

· визначити причини виникнення егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку;

· встановити шляхи подолання егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку.

Розділ І Егоїзм та егоцентризм у дітей дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема

1.1 Психолого-педагогічні дослідження з проблеми егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

Розглянемо різні погляди і підходи до питання егоцентризму. Під поняттям егоцентризм розуміють:

· схильність розглядати в центрі подій себе та свої переживання;

· нездатність або невміння індивіда стати на чужу точку зору;

· сприйняття своєї точки зору як єдиної, що існує.

Поняття егоїзм трактують як:

· схильність піклуватись переважно про своє особисте благо;

· риса особистості, яка полягає в любові до себе, зосередженні на власному „Я”, байдужості до інших людей;

· моральний принцип особи, групи людей, які своїми діями показують зверхність своїх інтересів, порівняно з інтересами інших

· ціннісна орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням в його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб відносно до інтересів інших людей і соціальних груп.

Розглядаючи розвиток мислення, Жан Піаже звернув увагу на поняття „егоцентризм”. Саме Піаже першим ввів це поняття в психологію і використав його аби позначити особливість мислення дітей до 8-10 років. Проте, перш ніж почати характеризувати це явище, згідно вчення Піаже, на мою думку, варто звернутись до такої важливої особливості дитячої психіки - феномену егоцентричної мови.

Егоцентрична мова (англ. egocentric speech) - один із зовнішніх проявів егоцентричної позиції дитини. Згідно Ж. Піаже, дитяча мова егоцентрична тому, що дитя говорить лише «зі своєї точки зору» і не намагається стати на точку зору співбесідника. Дитина думає, що інші її розуміють (так само, як і він себе), і не відчуває бажання впливати на співбесідника і дійсно повідомити йому що-небудь.

Таке розуміння егоцентричної мови зустріло багато заперечень (Л.С. Виготський, Ш. Бюлер, Ст Штерн, С. Айзенк і ін.), і Піаже в пізніших роботах спробував уточнити сенс цього поняття. Вербальний егоцентризм дитини визначається тим, що дитина говорить, не намагаючись вплинути на співрозмовника і не усвідомлює відмінності власної точки зору і точки зору інших.

Від 3 до 6 років егоцентрична мова поступово убуває, а після 7 років практично зникає зовсім. Там, де панують авторитет дорослого і стосунки примусу, відсоток егоцентричної мови досить високий. У середовищі ровесників, де можливі дискусії і суперечки, відсоток егоцентричної мови знижується.

Виготський надавав поняттю „егоцентрична мова” інше значення. Згідно його концепції, егоцентрична мова - це „мова для себе”, і в ході розвитку вона не зникає безслідно, а перетворюється на внутрішню мову. Піаже високо оцінив гіпотезу Виготського, одночасно підкресливши своєрідність власної концепції. Егоцентрична мова характеризується, на думку Піаже, тим, що суб'єкт недостатньо усвідомлює значення своєї позиції і особистих можливостей в картині зовнішнього світу і проектує на цьому світі свої суб'єктивні уявлення.

Вербальний егоцентризм, за Піаже, служить лише зовнішнім виявом більш глибокої інтелектуальної та соціальної позиції дитини. Піаже назвав таку спонтанну розумову позицію егоцентризмом. Спочатку він характеризував егоцентризм як стан, коли дитина розглядає весь світ зі своєї точки зору, яку він не усвідомлює. Ця точка зору сприймається як абсолютна. Дитина не може навіть здогадуватись, що речі можуть виглядати інакше, ніж їй уявляється. Егоцентризм означає відсутність усвідомлення своєї суб'єктивності, відсутність об'єктивної оцінки і міри навколишнього.

Саме егоцентричність мислення дозволяє дитині маніпулювати предметами і все в більшій мірі набувати здатність до їх порівняння, класифікації, впорядкованому розташуванню (тобто здійсненню над ними окремих дій). Так дитина поступово вчиться дивитись на речі з різних точок зору і ставати все більш об'єктивною.

Егоцентризм, згідно з Піаже, - фактор пізнання, одна із стадій розвитку мислення дитини.

Л.Ф. Обухова та Н.Б. Шумакова проводили дослідження щодо уявлень дітей про фізичну причинність (рух хмар та небесних тіл, рух тіл під дією сили тяжіння, походження вітру, сновидіння). Вони використовували питання типу „звідки на небі сонце, місяць, зірки? Звідки воно (сонце) з'явилось? Як ти вважаєш, сонце (місяць, зірки) рухаються чи стоять на місці? Чому воно (сонце) рухається (або не рухається)? Чому сонце (місяць) не падає? Як воно тримається? Чому ручка (сумка, листок паперу та інші речі) падають? Чому повітряна кулька не падає?” та багато інших питань. В експерименті приймали участь діти середньої, старшої і підготовчої групи дитячого садка від 4 до 7 років. Найбільш ти пічні відповіді дітей наведені в Додатку 1. Обухова виділила дивовижне поєднання наївних егоцентричних уявлень і наукових висловлювань у дітей старшого дошкільного віку. Знаведених в Додатку 1 прикладів видно, що нові, отриманні дітьми знання ще не дозволяють дитині подолати егоцентричні ілюзії.

Вивчення проблеми егоцентризму займалась і Т. Пашукова. Головне значення для неї має вивчення егоцентризму як властивості особистості. Вона розглядає його з позицій інтрапсихологічного підходу, тобто досліджуючи особливості внутрішньої структури особистості: егоцентричні мотиви й потяги, самооцінку, рівень домагань і потреб, спрямованість особистості, смислову сферу свідомості, егоцентричні якості особистості.

Вирішальне значення для збереження унікальності, несуперечливості его системи та її включеності в контекст мають свідомість і самосвідомість, як нероздільні компоненти особистості. Характеризуючи складну системну будову свідомості й самосвідомості, Т. Пашукова поділяє уявлення В. Століна про наявність у структурі самосвідомості особистості когнітивної та емоційної складових, які розглядаються як ще одне підтвердження феноменології пізнавально-когнітивного й емоційного егоцентризму.

Ключовим поняттям у соціально-психологічному підході до егоцентризму для Т. Пашукової стає поняття „позиція”, під яким розуміється „місце й система ставлення, яка із цим місцем пов'язана”, а найважливішими детермінантами соціально-психологічної позиції вважаються статево-рольова належність, статус, характер соціального сприйняття й стосунків з іншими людьми. Поняття „позиція” і „спрямованість” особистості відкривають можливість описати феномени егоцентризму, що відрязняються за змістом та обсягом. Щодо змісту егоцентризм визначається можливостями фіксації людини на думках, уявленнях, переживаннях, станах, точці зору, оцінці себе іншими, переживаннях стосовно свого статусу й ставлення до себе. Щодо обсягу феномени егоцентризму визначаються кількістю сфер, властивостей і станів суб'єкта, що мають егоцентричний зміст.

Кардинально новий погляд на природу егоцентризму відкрили експерименти М. Хьюза і М. Маратсоса , видозмінивши задачі „піажевського типу”. Зберігаючи логіко-структурний (той, що пропонував Піаже) зміст, вони наблизили форму цих задач до життєвого досвіду дитини, до її реальної мотивації. Результати виявилися вражаючими: рівень егоцентризму в дітей різко знизився! Резюмуючи ці дослідження, М. Доналдсон вказує, що в дослідженнях Ж. Піаже діти не цілком розуміли, що їх просили зробити, а тому експерименти з його задачами виявляли не стільки егоцентризм дітей, скільки дослідницький егоцентризм дорослих, логіко-раціоналістичні конструкції яких не цілком адекватні соціально-життєвій реальності дітей. На думку М. Доналдсон, нові дослідження взагалі ставлять під сумнів егоцентризм мислення дошкільнят.

Зиґмунд Фрейд розглядав егоцентризм як захисний механізм, який є компонентом несвідомого, що є результатом роботи такої структури особистості як „super- ego”. Ця структура на думку З. Фрейда, виконує роль цензора і забезпечує самоконтроль в поведінці, а також захищає свідомість від „руйнівних впливів несвідомих ірраціональних імпульсів, наших бажань і прагнень, що не відповідають моральним нормам”. Оскільки Фрейд є представником глибинної психології, то не дивно, що спроб пояснити функцію егоцентризму як захисну належать саме представникам глибинної психології: А. Адлер, К. Хорні, Е. Еріксон, Е. Фром, Г. Тінберген, Г. Лаффлін, Г. Годфруа, М. Мак-Вільямс.

Серед вітчизняних авторів цієї думки дотримувалися С.В. Зайцев, В.А. Петровський, В.А. Семиченко, А.А. Налчаджян. Слід зазначити, що в межах цього підходу егоцентризм досить часто не відокремлювали від близьких за значенням понять (нарцисизм, еготизм, центрація), і це є важливою проблемою в дослідженнях егоцентризму як захисного механізму.

Першим поняття про захисні механізми розпочав аналізувати в своїх працях Фрейд. Як термін поняття «егоцентризм» Фрейд не вживав, він часто ототожнював його з егоїзмом. Егоїзм, за Фрейдом, цілком природна властивість психіки людини. Навпаки, альтруїстичні тенденції, самопожертва і турбота про благо всіх є патологією, захисною реакцією, яка спрямована на зменшення тривоги і почуття провини.

За Фрейдом, людина егоцентрична від природи, і це її нормальний стан.

Продовжувачем традицій вивчення егоцентризму в межах психодинамічного підходу можна вважати Е. Фромма. Його структура особистості теж включає в себе егоцентричні тенденції. Згідно з його концепцією, особистість має вроджені індивідуалістичні і колективістичні тенденції, які перебувають в конфлікті між собою. Від природи особистість не є суто егоцентричною, але під впливом зовнішніх умов розвитку така тенденція може стати домінуючою. Радикальною формою егоцентризму він вважав відчуження (внутрішнє, а не зовнішнє).

Не всі дослідники розглядали егоцентризм і його захисну функцію з негативної точки зору. В працях Пашукової Т.І. особливо підкреслюється позитивна роль егоцентризму як захисного механізму особистості. Зокрема егоцентризм забезпечує стабільність ego-системи (сукупності елементів свідомості, які організують цілісну і ціннісну поведінку людини в системі міжособистісних стосунків).

Спираючись на дослідження Пашукової можна припустити, що егоцентризм виконує позитивну захисну функцію, допомагає людині адаптуватися до нових умов життя.

Проблема егоїзму мало заявлена в літературі. Проте, відомо, що в свій час філософи, психологи і навіть теологи розглядали питання егоїзму.

„Егоїзм колосальний - він підвищується над світом, - писав Артур Шопенгауер. - Бо якби кожній окремій людині був запропонований вибір між його особистим знищенням і загибеллю всього світу, то мені немає потреби говорити, куди, в більшості випадків, схилився б цей вибір”.

І справді егоїзм зростає в загрожуючи масштабах, особливо, коли ослаблена система контролю і розширені межі дозволеного.

Припускається, що термін „егоїст” вперше вжитий Вольфом. Кант в своїй праці „Метафізика” дає визначення „метафізичного егоїста”: „Той, хто стверджує, що немає ніякої істоти, крім нього, є метафізичний егоїст...” За визначенням Канта, таким егоїстам неможливо довести, що існує що-небудь, крім них.

У філософії розрізняли „моральний егоїзм”. Його визначення в свій час намагались дати Гоббс, Спіноза, Гольбах, Гельвецій, Руссо, Міль та інші.

В історії філософії егоїзм як принцип і як характеристика суспільних вдач неодноразово ставав предметом зацікавленої уваги і підтримки. В суспільній думці Нового часу була вироблена концепція так званого „розумного”, або „освіченого” егоїзму.

А що ж означає егоїзм в психології?

Егоїзм (від латинського ego - я) - точка зору, позиція, поведінка людини, повністю спрямована її Я, на її благо. Це є негативна ціннісна орієнтація особистості, крайня форма індивідуалізму, яка проявляється в усвідомленому корисливому протиставленні особистих інтересів і потреб інтересам інших людей і суспільства в цілому.

Відчуття своєї індивідуальності, свого „Я”, виокремлення себе з оточуючого світу і потреба утвердитися в ньому необхідні дитині для становлення її особистості. Ці процеси починаються у віці від двох років. Дитина починає прагнути до визнання з боку оточуючих, через це він потребує від них уваги, похвал, вираження любові і гарантій благополуччя. У своїх домаганнях вона може бути нав'язлива, уперта і примхлива.

Від дорослих, які поруч з дитиною, залежить, якими сформуються взаємовідносини між самосвідомістю дитини і світом оточуючих її людей: чи навчиться вона розуміти чужі потреби і почуття, співпереживати їм, надавати безкорисливу допомогу, або звикне сприймати все і всіх тільки як засіб задоволення своїх потреб і бажань.

В деяких етичних і психологічних концепціях егоїзм розглядається як природжена властивість людини, завдяки якій забезпечується захист його життєдіяльності і найбільш повне дотримання його інтересів. Проте, деякий науковий досвід свідчить, що корисливе знехтування інтересами інших приносить лише удавану короткочасну вигоду, а в цілому обумовлює ізоляцію людини, негативне відношення до неї оточуючих і, як наслідок - неминучі втрати (як моральні, так і матеріальні).

Павелків і Цигипало відмічають, що егоїстична позицію у взаєминах з однолітками дитина може зайняти на основі своєї самооцінки. Така позиція полягає в байдужості до інших дітей, зосередженні уваги на предметах. Діти з такою позицією часто нічого не знають про своїх ровесників і навіть не завжди пам'ятають їхні імена, проявляють стосовно них грубість, агресивність.

Психолог Людмила Путляєва зазначає, що дитячий егоїзм - абсолютно нормальне і, головне, загальне явище. Дитина народжується з генетично заданим завданням - вижити в цьому світі. До року дитина зайнята забезпеченням свого комфорту і голосно сповіщає нас, якщо цей комфорт порушено (якщо вона голодний, намок або незручно лежить, ми дізнаємося про це одразу). Ми терпляче за ним доглядаємо, навіть не думаючи звинуватити його в егоїзмі, хоча він живе тільки для себе за рахунок інших - нас. Від року до двох років дитина адаптується в світі: починає ходити, говорити, опановувати багато навичок. Вона - у центрі уваги сім'ї, навколо неї все крутиться, але ніхто не називає його егоїстом. Від двох до трьох років найголовніше для малюка - гра. Чи знаєте з досвіду, як важко відірвати його від іграшок? Він готовий відмовитися від їжі, зручностей, і спати його можна укласти тільки з улюбленою іграшкою. І це теж стандартний вікової егоїзм, тому в психології він носить назву здорового егоїзму. Дитина, по суті, виявляє здорову захисну реакцію.

З трьох років (іноді трохи раніше, іноді - пізніше) дитина починає усвідомлювати своє „я”. Перший показник цього - поява займенника „я” замість „він” чи „вона” (або свого імені в третій особі). Чуємо: „Я хочу гуляти, їсти, пити ...” - замість: „Вова хоче...”. У цей період починають проростати зародки дорослого егоїзму - вже не здорового.

Дорослий егоїзм - це ціннісна орієнтація людини у своїй діяльності і поведінці на своєкорисливі особисті інтереси без врахування інтересів інших людей. У дитини цей вид егоїзму спочатку мало помітний. Він маскується тим, що дитина вступає в стадію необхідної адаптації до соціального середовища. Іншими словами, вона отримує свій власний досвід життя у відносинах з людьми. Досвід цей може бути і позитивним, і негативним.

Варто розглянути спочатку, як складається соціальний досвід дитини в сім'ї.

Здоровий егоїзм має на увазі прагнення дитини до всього позитивного, радісного, приємного, що сприяє його зростанню і самоствердженню. Саме тому вона чіпляється до дорослих з нескінченними проханнями подивитися, як вона намалювала (побудувала, зламала, помила, зробила) щось сама. „Я” не сходить з мови дитини. Це не зарозумілість, не вихваляння - це потреба заявити про себе і знайти своє місце серед інших. Дитині потрібна ваша оцінка, тому що сама вона ще не орієнтується в поняттях „добре”, „погано” та не знає різниці між ними. Тільки оцінка з боку дозволяє їй навчитися оцінювати себе, тому дорослим не варто зупиняти її в цьому процесі адаптації. А от далі багато що залежить саме від дорослих (особливо від батьків). Якщо в сім'ї перебільшують значення особистості дитини, захоплюються усіма її вчинками, обговорюють у присутності дитини її здібності і таланти, порівнюють її з іншими, менш успішними, дітьми - значить, неминуче сіють насіння надмірного себелюбства, формують у дитини егоїзм.

Задоволення примх та забаганок, задарювання іграшками, потурання всім бажанням ( „купи”, „хочу”, „принеси” тощо) поступово виховують домашнього тирана. З віком зростають вимоги, вимагання стає рисою особистості, а звичка думати тільки про себе породжує душевну черствість.

Виховання у дитини егоїзму породжує проблеми. Серед них:

· егоцентризм - це повна нездатність прийняти або навіть припустити можливість іншої, відмінної від своєї, точки зору. Це неможливість зрозуміти мотивацію або моральні підстави вчинків інших людей. Це неможливість адекватно і об'єктивно передати інформацію іншим особам.

· інфантилізм. Інфант як належне приймає знаки уваги і турботу про себе, але йому і в голову не прийде турбота про інших. У його досвіді немає самостійних рішень. Тому для них характерне гостре відчуття незахищеності і потреба в опіці до старості.

У егоїста завжди критичність до себе знижена, а це означає психологічну незрілість людини.

Існує думка, що єдина дитина в сім'ї обов'язково виростає егоїстом. Не обов'язково. Але батьківської праці буде потрібно значно більше, ніж в багатодітній родині, де проблема егоїзму практично не виникає. Для дітей з великої родини природно, що батьки належать їм усім, а більшої уваги вимагають малюки.

Зовсім не так складаються стосунки з двома дітьми, особливо якщо вони сильно розрізняються за віком. Звикла бути центром сім'ї старша дитина раптом позбавляється загальної турботи і уваги. Але це не означає, що в цьому випадку її сформований егоїзм зруйнується. Якщо батьки заздалегідь не підготують первістка до ролі важливого помічника, улюбленого старшого дитини, до його егоїзму приєднається ревнощі - згубний і руйнівне почуття. Ревнощі, посилюючи егоїзм, перетворюють його або в егоцентризм, або у форму відчуженого егоїзму. У разі відчуженого егоїзму дитина отримує комплекс «нелюбої дитини». Комплекс може бути настільки стійким, що іноді залишається на все життя, супроводжуючись несправедливим почуттям образи на батьків і молодшу дитину.

Якщо виходити з того, що головним обов'язком батьків є научіння дитини обходитися без них, то можна констатувати, що батьки, які виховали егоїстів, свого завдання не виконали.

Тепер вийдемо за рамки родини. Дитина адаптується у соціальному середовищі, її досвід різноманітний (дав іграшку - відняв іграшку, допоміг молодшому забратися на гірку - штовхнув з гірки, обняв - вдарив і т.п.). Якщо дорослі відзначають тільки погані вчинки дитини, а хороші сприймають як належне, ніяк не заохочуючи їх, у дитини з'являється привід для озлоблення. Виникає форма відчуженого егоїзму. Постійні звинувачення в егоїзмі можуть призвести до прийняття дитиною образу „егоїста”. Цей образ може навіть сподобатися дитині, тому що така позиція звільняє від відповідальності, від душевних переживань за поганий, егоїстичний вчинок.

Отже, як бачимо, грань переходу від здорового егоїзму до „вихованого” (патологічного) егоїзму з усіма його наслідками, дуже тонка. І дорослим (особливо батькам і вихователям) варто бути дуже уважними як до поведінки дитини, так і своєї поведінки.

1.2 Причини виникнення егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

егоїзм егоцентризм дошкільний дитина

Розвиток егоїзму і перетворення його в домінуючу спрямованість особистості є наслідком дефектів виховання. Якщо тактика сімейного виховання об'єктивно направлена на закріплення таких проявів, як завищена самооцінка і егоцентризм, то в дитини може сформуватися стійка ціннісна орієнтація, при якій враховуються лише її власні інтереси, переживання та інше. У зрілому віці подібна концентрація на своєму „Я” , байдужість до внутрішнього світу іншої людини та суспільних інтересів може призвести до відчуження як переживання людиною самоти у ворожому йому світі.

Егоїстична спрямованість дитячої самосвідомості зміцнюється, перш за все, там, де батьки весь уклад сімейного життя орієнтують на потреби та комфорт своєї дитини. Прагнучи доставити їй радість або подарунками викликати її ласку й увагу до себе, батьки і родичі іноді змагаються у щедрості своїх приношень. Це сприяє перенасиченню наявним, розвитку забаганок і примх, формує установку на очікування і вимогу подарунків, зміцнює утилітарно-споживче відношення до оточуючих. До таких самих наслідків приводить і звичка батьків демонстративно віддавати дитині все найсмачніше і найкраще. Шкідливою помилкою є прагнення звільняти дитину від будь-якого фізичного зусилля, від самообслуговування, від участі в праці. Так формується життєва позиція утриманця. Однак і протилежне (холодне, байдуже, що принижує) відношення до дитини породжує емоційну тупість, бездушність до оточуючих, агресивну готовність відстоювати навіть найнезначніший власний інтерес.

Отже, оскільки в період дошкільного дитинства батьки - це найближче оточення дитини, то основними причинами формування егоїзму у дітей є певні помилки у поведінці батьків.

Спробуємо перелічити типові помилки батьків, які ведуть до формування егоїзму у дітей:

1. Перебільшення значення особистості дитини. Мова йде, звичайно, не про заниження, але про адекватність оцінки. Це можна виразити такою формулою (для батьків): „Не хваліть без причини, не замовчуйте реальних переваг дитини”.

2. Нав'язування дитині власних прагматичних установок і своїх бажань знижує мотивацію і інтерес до життя у дитини.

3. Виконання необхідних справ за дітей позбавляє їх власної ініціативи.

4. Особистий егоїстичний приклад батьків при декларації моральних норм. Моральні уявлення дітей при цьому стають невизначеними через внутрішній конфлікт.

5. Підкуп дітей. У цьому випадку дитина починає цінувати не свої вчинки, а їх вартість. Власна оцінка переноситься, таким чином, з морально-етичних принципів на матеріальне вираження. Крім того, плата знижує ентузіазм і творчий потенціал людини.

6. Велика (надмірна) виховна активність сім'ї знижує самооцінку дитини, пригнічує його і веде до психологічної незрілості.

Своєрідним є підхід до пояснення причин виникнення егоцентризму Адлера - представника психодинамічного напрямку. Егоцентричну особистість він називає невротичною. Така людина, на його думку, характеризується центрованістю на власних проблемах, відсутністю зацікавленості проблемами інших людей. Причини подібного явища А. Адлер вбачає в несприятливих умовах життя в дитинстві (фізичні вади, неправильний стиль виховання). Егоцентризм розвивається на основі відчуття неповноцінності, яке порушує нормальні міжособистісні стосунки і призводить до духовної ізоляції індивіда, вважає Адлер.

Піаже вважав егоцентричність думки дитини певною закономірністю, а тому і причин дитячого егоцентризму не виділяв. Піаже вважав егоцентричну думку дитини важливою ланкою між аутичною думкою ( вона підсвідома, вона не пристосовує дитину до оточуючої її зовнішньої дійсності, а створює уявну дійсність) й соціалізованою думкою (вона свідома, переслідує ясні цілі, пристосовує дитину до дійсності.)

Висновки до Розділу І

Багато вчених в свій час, досліджуючи питання розвитку особистості у дітей, звертались до понять „егоїзм” та „егоцентризм”.

Особливий внесок у дослідження питання егоцентризму вніс Жан Піаже. Його дослідження є одними з найбільш грунтовних. Егоцентризм, за визначенням Піаже, є особливістю мислення дітей. Це нездатність індивіда встати на чужу точку зору.

Питання егоїзму в літературі розглянуто не так широко, як поняття егоцентризму, проте відомо, що саме це питання в різні часи було предметом досліджень у філософії, психології, педагогіці. Єгоїзм розглядається як негативна ціннісна орієнтація особистості, як моральний принцип особи чи групи людей, які своїми діями показують зверхність своїх інтересів порівняно з інтересами інших.

Дитячий егоїзм і дитячий егоцентризм - явище нормальне і навіть закономірне. Дитячий „здоровий” егоїзм є нормальним до трьох-чотирьох річного віку (коли дитина позначення себе самої використовує займенник „я”, замість називання себе в третій особі; тут має місце криза трьох років і новоутворення „Я сам”), а егоцентризм дитини - до чотирьохрічного віку.

Егоцентрична дитина не здатна відділити своє „Я” і „не-Я” (те, що не входить до структури її особистості). Егоцентризм означає, що дитина, уявляючи собі природу й інших людей не враховує свій об'єктивний стан (судить суб'єктивно).

Причини егоїзму та егоцентризму можуть бути різноманітними, але однією з найголовніших є дефекти у вихованні дитини.

Розділ ІІ. Шляхи подолання егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

2.1 Діагностика егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

Жан Піаже підкреслював, що зниження егоцентризму пояснюється не додаванням знань, а трансформацією вихідної позиції, коли суб'єкт співвідносить свою точку зору з іншими можливими. Звільнитись в якомусь відношенні від егоцентризму і його наслідків - значить в цьому відношенні децентруватись, а не лише набути нові знання про речі і соціальну групу. За словами Піаже, звільнитися від егоцентризму - означає осягнути те, що було сприйняте суб'єктивно, знайти своє місце в системі точок зору, встановити між речами, особистостями і власним „Я” систему спільних і взаємних відносин.

Одним із механізмів подолання егоцентризму є виховання у дітей соціального інтересу.

Подолання егоцентризму - одне з центральних завдань виховання. Його найважливіший механізм - формування у дитини здібності оцінювати ту чи іншу ситуацію з різних точок зору, терпимо ставитися до незвичних думок і суджень.

Легше, мабуть, запобігти формування егоїзму у дітей, ніж потім боротись із „вихованим” егоїзмом.

Запобігання розвитку егоїзму вирішальною мірою залежить від вмілого обліку батьками індивідуальних особливостей дитини, включення її в гармонійні відносини з дорослими й однолітками.

Егоїзм розквітає в сім'ї, отже, надзвичайно важливо уважно ставитись до поведінки дитини і при перших сигналах, проявах її егоїстичної позиції усувати таку особистісну спрямованість.

Обмеження егоїзму забезпечується основними моральними нормами і цінностями, а також нормами внутрішньогрупової поведінки.

Усунення ж егоїзму виступає важливою задачею виховання як формування соціально зрілої особистості.

На жаль, окремих методик на діагностування егоїзму не розроблено. Оскільки поняття „егоїзм” пов'язане із самооцінкою, самосвідомістю, ціннісними і особистісними орієнтаціями і взагалі з розвитком особистості, то на мою думку буде доречно застосовувати деякі з методик, спрямованих на діагностування цих питань.

Так, наприклад психологічні особливості прояву самооцінки визначаються за допомогою наступних методик: вивчення самооцінки дитини за допомогою методики «Драбинка», В.Г. Шур; методика «Намалюй себе», А.М. Парафіян, З. Васіляускайте.

І, звісно можна використовувати спостереження за особливостями прояву самооцінки у дітей старшого дошкільного віку у провідній діяльності.

Методика дослідження самооцінки дитини «Драбинка», В.Г. Щур. Дана методика заснована на оцінюванні дітьми старшого дошкільного віку своїх особистісних якостей, таких як доброта; розумові якості; сила; сміливість; здоров'я; зовнішність; вольові якості. Обстежуваним пропонувалося на зображенні сходів в сім ступенів відзначити фішками рівень розвитку у них цих якостей (показник самооцінки) і рівень домагань (такий рівень розвитку цих якостей, яку б їхню задовольнив).

Крім оцінки, даної дітьми самим собі, пропонувалося відзначити іншими фішками своє місце з позиції оточуючих його людей: однолітків, батьків, вихователів. Методика дозволяє визначити висоту самооцінки дітей старшого дошкільного віку, її стійкість або суперечливість, рівень домагань особистості і ступінь неузгодженості рівнів самооцінки і домагань, а також адекватність уявлень дитини про самого себе.

Методика «Намалюй себе», А.М. Парафіян, З. Васіляускайте. Дана методика є проективною методикою вивчення особистості дітей старшого дошкільного віку. Методика заснована на пропозиції дітям намалювати три малюнки певними кольоровими олівцями. На першій сторінці - наголошується ім'я, вік дитини, стать; на другій - необхідно намалювати „поганого хлопчика” або „погану дівчинку” чорним і коричневим олівцями; на третьому - „гарного хлопчика” або „гарну дівчинку” синім і червоним олівцями, на четвертій - себе, своє „Я”, всіма барвами, запропонованими за дослідження. Дана методика заснована на вивченні самооцінки та загального емоційного ставлення до себе дітей старшого дошкільного віку.

Спостереження за особливостями прояву самооцінки у дітей старшого дошкільного віку у провідній діяльності. Даний вид методики представляє собою спостереження за дітьми у вільній ігрової діяльності. Спостереження за дітьми проводилось за певними критеріями: ініціатор гри; прийняття пропозицій по грі від інших дітей; облік точок зору інших дітей; самостійний вибір ролей або прийняття ролі від інших; виконання головних або другорядних ролей; виправлення чи критика інших дітей; активність дитини у грі .

Тобто, спостереження проводиться за тією поведінкою дитини, яка спостерігалась в грі в момент проведення дослідження. Ця методика дозволяє виявити наявність певних особливостей прояву самооцінки у дітей старшого дошкільного віку в грі.

Також можна використовувати тест "Дім-Дерево-Людина".

Ця, одна з найвідоміших, проективних методик дослідження особистості була запропонована Дж. Буком в 1948 р. Тест призначений як для дорослих, так і для дітей, можливе групове обстеження.

Суть методики полягає в наступному. Обстежуваному пропонується намалювати будинок, дерево і людину. Потім проводиться опитування за розробленим планом.

Р. Берні при використанні тесту „Дім-Дерево-Людина” просить зобразити дерево, будинок і людини в одному малюнку, в одній сцені, що відбувається. Вважається, що взаємодія між будинком, деревом і людиною представляє собою зорову метафору. Якщо привести весь малюнок у дію, то цілком можливо помітити те, що дійсно відбувається в нашому житті.

Особливим способом інтерпретації може бути порядок, в якому виконується малюнок будинку, дерева і людини.

Певне значення має і вибір кольору. Чим довше, невпевненіше й важче суб'єкт підбирає кольори, тим більше вірогідність наявності особистісних порушень.

Розміщення окремих елементів на аркуші також відіграє певну роль.

Наявність чи відсутність у малюнку дрібних деталей також має свою роль.

Існує ще багато схожих методик на вивчення особистості дитини. Вони можуть допомогти педагогу чи психологу діагностувати наявність егоїзму у дитини.

Що стосується діагностики егоцентризму, то тут можна використовувати методику „Закінчення речень...”. Незаперечною перевагою цієї методики є швидкість проведення і обробки результатів. Результат методики не є самостійним діагнозом, а є приводом для більш глибокого дослідження. Досліджуваному пропонується кілька незакінчених речень і пропонується, довго не замислюючись, продовжити їх. Обробка полягає в підрахуванні кількості використаних у продовженнях слів „я”, „моє”, „мої” і так далі.

На мою думку ця методика не є ефективною до застосування у дошкільному віці.

Піаже провів багато експериментів, які показують, що до певного віку дитина не може стати на іншу, чужу точку зору. Наочним прикладом егоцентричної позиції дитини служить експеримент з макетом трьох гір, описаний Піаже й Інельдер. Гори на макеті були різної висоти і кожна з них мала якусь відмінну від інших рису - будиночок, річку, снігову вершину. Експериментатор давав досліджуваному кілька фотографій, на яких всі три гори були зображені з різних сторін. Будиночок, річка і снігова вершина були добре помітні на знімках. Досліджуваного просили вибрати фотографію, де гори були зображені так, як він їх бачить в даний момент в цьому ракурсі. Зазвичай дитина вибирала правильний знімок. Після цього експериментатор показував дитині ляльку з головою у вигляді гладкої кулі без обличчя, аби вона (дитина) не могла слідкувати за напрямком погляду ляльки. Іграшку ставили на іншу сторону макета. Тепер на прохання вибрати фотографію, де гори зображені так, як бачить їх лялька, дитина обирала знімок, де гори були зображені так, як вона їх бачить сама. Якщо дитину і ляльку міняли мсцями, то знову і знову вона обирала знімок, де гори виглядають так, як сприймає їх зі свого місця вона. Так робили більшість досліджуваних дошкільників.

В цьому експерименті діти ставали жертвою суб'єктивної ілюзії. Вони навіть не підозрювали, що існують інші оцінки речей і не співвідносили їх зі своєю власною.

Оскільки цей експеримент дав змогу Піаже зробити висновок щодо егоцентричності дітей, то, на мою думку, запропоновану ним методику можна використовувати у діагностиці егоцентризму дітей дошкільного віку.

Досліджуючи егоцентризм, Піаже ставив дітям прості питання, відповідаючи на які, дітям треба було подивитися на ситуацію з точки зору іншої людини. Наприклад, він питав дитину, скільки у нього братів, а почувши відповідь: «У мене два брата», ставив дитині таке запитання: «А скільки братів у твого старшого брата? »Як правило, діти 3-4 років губилися і не могли правильно відповісти на це питання, відповідаючи, що у брата тільки один брат.

2.2 Шляхи подолання егоїзму та егоцентризму у дітей дошкільного віку

Характеризуючи інтелектуальні передумови подолання егоцентризму, Т. Пашукова відзначає, що для Ж. Піаже головні умови формування децентрації: у сфері інтелекту - формування операцій угруповання й зворотності, а в сфері соціальних відносин - становлення спроможності до кооперації й координації.

Т. Пашукова вказує, що зниження егоцентризму відбувається шляхом соціальних взаємодій, у яких дитина співставляє свою точку зору з іншими.

Дж. Смедслунд висуває думку про те, що розвиток децентрації розпочинається не тільки в інтелектуальних операціях (диференціації частини й цілого, групуванння), але й у відношеннях та позиції дитини до інших людей. Він також розвиває ідею Ж. Піаже про те, що важливу роль у розвитку децентрації відіграють комунікативні конфлікти.

В. Недопасова вивчала значення рольової гри в подоланні пізнавального егоцентризму. Вона виходила з того, що в процесі сюжетно-рольової гри діти виконують різні ролі, посідають різні позиції і по-різному будують стосунки з іншими дітьми. Дослідження показало, що зміна ролей і позицій у грі „розхитує” Я-центрованість дитини й ілюзії „абсолютності” свого становища у світі, сприяє розвиткові координації дій і стосунків з іншими людьми, тобто формує спроможність до децентрації. Пов'язуючи егоцентризм дитини з її позицією, В. Недоспасова висунула гіпотезу, що головним моментом у подоланні центрації є уміння дитини враховувати в міркуванні власну позицію й позиції інших осіб. Навчання дітей оволодінню умовно-динамічною позицією (за допомогою ототожнення себе з іншою людиною) виявилося ефективним засобом формування у них спроможності до децентрації.

Т. Пашукова показує, що соціальна спрямованість, навички децентрації й елементи спроможності уявити себе на місці іншого в дошкільників розвиваються в спільній діяльності дитини з дорослими й дітьми, у спілкуванні й іграх. Узагальнюючи дослідження зарубіжних і вітчизняних психологів, вона доходить висновку, що здатність до децентрації, розуміння ролі інших людей та уміння уявити себе на місці інших формуються десь років у дев'ять.

А що ж робити, якщо у дитини помітні ознаки егоїзму? Як їх усунути чи запобігти їх появі? Наваеду кілька порад:

* Варто зняти дріб'язкову опіку з дитини (розбудити вранці, щоб не проспав; нагадати про необхідні справах; сидіти поруч при виконанні уроків; обслуговувати за їжею і після тощо).

* Потрібно дати дитині можливість отримати негативний досвід її дій або бездіяльності (без небезпеки для життя). Дайте можливість самостійного вибору та прийняття рішень. Цей досвід для дитини дійсно більш цінний, ніж нав'язуване вами готове рішення.

* Потрібно привчати дитину до посильної допомоги вдома, до роботи для всіх, а не тільки для самообслуговування.

* Батькам ватро цікавитися не лише справами дитини, але й успіхами її друзів, заохочувати його позитивні оцінки на адресу друзів.

* Дуже важливо розширювати соціальне середовище дитини, вчити її жити в ньому. Особливо важливим є перебування дитини в групі однолітків, де егоїзм швидко виявляється і отримує відсіч. Тому, на мою думку, шкідливо замикати дитину в сім'ї, потрібно розширювати зону її спілкування з однолітками.

Найбільш дієвий і надійний спосіб уникнути формування непотрібної якості або риси особистості дитини - виховати в ньому протилежну якість. Егоїзму протистоїть альтруїзм. Що ж це таке?

Альтруїзм позначає форми поведінки людини, орієнтовані на співчуття і милосердя до інших людей, безкорисливе служіння їм і готовність до самовідречення в ім'я їхнього блага. Альтруїзм у дошкільників виявляється в симпатії, доброзичливості, готовності допомогти, прийняти умови гри іншої дитини, в загальній „поступливості”. Крайній випадок альтруїзму - „життя для інших”.

Багато хто притримується думки, що виховувати альтруїзм ні до чого, аргументуючи це тим, що „в умовах соціальної та психологічної відособленості людей турбота про інтереси ближнього можлива лише при обмеженні власного інтересу.” Але не потрібно забувати, що для того, аби бути щасливою і прийнятою з любов'ю в соєму оточенні дитині потрібно рахуватися з інтересами інших і навіть допомагати в їх реалізації. Для егоїста це неможливо, а для альтруїста (або скажемо м'якше - для схильної до альтруїзму людини) це легко, приємно і радісно.

Альтруїзм - явище дивовижне і всеосяжне, притаманне всьому тваринному світу. Альтруїзм корисний і життєво необхідний.

Починаючи з Ч. Дарвіна багато вчених спостерігали явище альтруїзму у комах і тварин. Було висунуто припущення про особливу роль альтруїзму в еволюційному процесі. В.П. Ефроімсон у роботі «Родовід альтруїзму» підтвердив спостереження вчених. Так, наприклад, виживання в групах живих істот, де альтруїзм закріплений генетично, виявилася вищою, ніж у тих, де цього явища виявлено не було. Спостереження вітчизняних клінічних лікарів за хворими показали, що швидше одужують, мають менше ускладнень і більший відсоток виживання ті з них, хто менше зосереджений на собі і більше допомагає іншим, то є альтруїсти.

У 1990 році група ізраїльських учених під керівництвом Ебштейна оголосила про знаходження „гена ризику” у деяких людей. Для них був характерний невиправданий ризик - пошук екстремальних для себе ситуацій, схильність до ризикованих проб наркотиків і тому подібне. Іншими словами, простежуються егоїстична спрямованість поведінки цієї групи людей та ігнорування ними почуттів інших людей.

Наступним кроком в дослідженнях вчених було знаходження „гена альтруїзму”. Були взяті зразки крові у 354 членів багатодітних сімей і одночасно проведені психологічні дослідження для виявлення якостей самовідданості і безкорисливості, характерних для альтруїзму. У двох третин випробовуваних виявилися достовірними збігу психологічних і генетичних характеристик.

Інтерпретувати ці дослідження поки рано: вони знаходяться в стадії опрацювання. Чи будуть зроблені висновки на користь генетичної обумовленості якостей егоїзму й альтруїзму в людині, чи вони не підтвердяться, ніхто не знає.

А суспільству треба виховувати дітей з найбільшою користю для них. А це означає - вберегти їх від егоїзму. Але чи можна виховати альтруїзм і як це зробити?

Варто почати з виховання у дитини емпатії. Емпатія - це здатність людини емоційно відгукуватися на переживання інших людей, уміння поставити себе на їхнє місце, зрозуміти їх стан, думки та почуття. Вже з визначення зрозуміло, що в емпатії зовсім немає місця егоїзму. Розрізняють два види емпатії - співпереживання (переживання тих же почуттів, які відчуває інша людина) і співчуття (розуміння ситуації, але відчуття при цьому можуть бути іншими). Якщо дитину навчити співчуттю і співпереживання людям, тваринам, рослинам, це забезпечить їй профілактику від егоїзму, полегшить життя серед інших людей і дасть їй більше шансів на успішне життя в суспільстві.

2.3 Методичні та практичні рекомендації для вихователів та батьків щодо подолання егоїзму у дітей дошкільного віку

Оскільки основне завдання виховання - формування гармонійно розвиненої собистості, зокрема і особистості моральної, важливо усувати фактори, що відіграють деструктивну роль у цьому відношенні. Такими факторами є „его-потяги”. Це поняття використовує І.Д. Бех на позначення негативних рис особистості, пов'язаних із себелюбством, егоїстичного ядра особистості. Надалі в роботі я буду використовувати це поняття, адже на мою думку виховні дії мають бути спрямовані перш за все на усунення саме егоїстичного ядра.

Виховна тактика щодо цих емоційних утворень має передбачати послаблення їх дії, нейтралізацію їх проявів.

„Его-потяги” складають егоїстичне ядро особистості, її глибинний шар, а отже, характеризуються великою силою переживання. Егоїстичне ядро у дитини природжене; воно спричинює у неї аморальні дії.

На основі себелюбства і тих „его-потягів”, які є похідними від нього формується егоїстична спрямованість особистості. Всі інтереси, потреби особистості з егоїстичною орієнтацією спрямовані тільки на саму себе. Вона прагне брати якомога більше від суспільства, ігноруючи потреби інших людей. Вихованець з егоїстичною спрямованістю не прагне зрозуміти людей, допомогти їм. У них він прагне побачити насамперед те, що може загрожувати його особистості або що допоможе йому самоствердитися.

Успіх виховної роботи педагога стосовно блокування „его-потягів” вихованців вирішальною мірою залежить від їхньої мотиваційної залученості у даний процес. Відтак, суттєвого значення набуває використання основних механізмів формування мотиваційної залученості як прагнення індивіда до особистісної самозміни. Розглянемо ці механізми:

1) Механізм співучасті. Його сутність - у створенні єдиного „емоційно-смислового” настрою в учасників процесу перевиховання. Цей механізм має загальнопсихологічне і педагогічне значення і тією чи іншою мірою використовується у педагогічній практиці. Педагоги застосовують його у своїй роботі. У цьому зв'язку зауважимо: педагог мусить не просто провести певний виховний захід, а «прожити» його разом із вихованцями (В.О. Сухомлинський, Ш.О. Амонашвілі, Є.М. Ільїн та ін.); більше того, отримані в сучасних експериментальних дослідженнях матеріали свідчать про необхідність більш високого рівня організації цієї роботи: слід не просто пояснювати, вимагати і навіть не просто проживати разом із вихованцями певні події, а спеціально і цілеспрямовано створювати виховне „співучасне середовище”, той психологічний ґрунт, який забезпечує високу мотиваційну включеність у виховний процес кожного учасника і концентрує його зусилля на засадах самовиховання. Майстром формування „співучасного середовища” був А.С. Макаренко.

Механізм співучасті реально проявляється у формі співпереживання, співстраждання педагога і вихованця.

2) Механізм формування адекватного ставлення вихованця до „его-потягів”. Проблема адекватного ставлення до особистісних недоліків - одна з найбільш фундаментальних; вона тісно пов'язана з такими традиційними для психології питаннями, як рівень домагань і самооцінка, ефект неадекватності, у більш широкому плані - формування „Я-концепції”.

І.Д. Бех зазначав, що в практиці виховання педагоги більшою мірою сконцентровані на особистісних недоліках вихованців і значно менше заклопотані тим, наскільки вони самі адекватні в оцінці цих недоліків і як до власних недоліків ставиться сама дитина. У цьому напрямі й має розгортатися робота щодо реалізації даного механізму.

3) Механізм використання енергетики „ідеального Я”. Тут слід враховувати положення про співвідношення „ідеального” і „реального Я”. Звикаючи жити на рівні свого „реального Я”, людина залишає низку своїх можливостей нереалізованими. Включаючись у корекційний виховний процес, дитина фактично заявляє „відмову” від свого звичайного „реального Я”, пов'язаного з особистісними вадами, й починає цілеспрямоване просування до свого „ідеального Я” поза цими вадами. Цьому також сприяє створювана й заохочувальна атмосфера доброзичливої взаємної підтримки в групі, уважного ставлення до успіхів і досягнень, кожного вихованця, що відбивається на підвищенні мотивації до особистісної самозміни, збільшенні внутрішньої активності енергетичного потенціалу особистості.

Протидіяти проявам „его-потягів” можна за допомогою їх усвідомлення, яке пов'язане з їх називанням. Далі слід викликати незадоволення, гнів стосовно тієї чи іншої егоїстичної пристрасті. Це буде гнів благородний, такий, що виникає як результат усвідомлення „его-потягу”. Дитина мусить вчитися вести внутрішню суперечку зі своїми „его-потягами”, засуджуючи їх, використовувати проти них вольові зусилля.

Крім уявної (подумки) боротьби з егоїстичними пристрастями, необхідно вправляти вихованця у відповідних вчинках, тобто в таких діях, які прямо їм протилежні. Наприклад, щоб загальмувати жадібність, слід практично проявити щедрість; безпорадність можна нейтралізувати, навчаючи дитину знаходити вихід із важких ситуацій.

Коли, з одного боку, не дається поступка „его-потягам”, а з другого - виховуються суспільно значущі моральні цінності, у підростаючої особистості поступово розвивається загальна гуманістична спрямованість.

Корекція „его-потягів” вихованця має передбачати його постановку в ситуації вимушеної відмови від вигідних тільки для нього угод. Враховуючи постійне прагнення у дітей з „его-потягами” до задоволення своїх особистих потреб з мінімальними енергетичними затратами і без врахування інтересів оточення, необхідно створювати ситуації досягнення задоволення шляхів особистих трудових внесків без залучення інших дітей. Недоцільно також допускати випадки, коли діти з „его-потягами” починають осуджувати тих, хто намагається щось зробити для інших, але йому це не вдається. Необхідно звертати увагу на те, щоб вихованці частіше ставили вимоги до себе, ніж до інших.

Важливою ланкою по усуненню „его-потягів” у вихованців є співпраця педагога з сім'єю, а також наявність у дитини позитивних прикладів для наслідування.

Висновки до Розділу ІІ

Оскільки до певного віку егоїзм та егоцентризм вважається явищем нормально, то в перші роки життя дітей, діагностуючи у них те чи інше явище, не варто бити на сполох. А от після чотирьох років вже потрібно проводити роботи з психокорекції.