Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Аналіз проблеми негативних психічних станів особистості шкільного віку

1.1 Негативні психічні стани особистості та їх характеристика

1.2 Вікові особливості розвитку негативних психоемоційних станів в школярів

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Експериментальне дослідження негативних психічних станів у школярів

2.1 Динаміка розвитку негативних психічних станів в учнів

2.2 Вплив науково-технічного прогресу на психоемоційний стан учнів

Висновки до розділу 2

Розділ 3.ПРОФІЛАКТИКА ПСИХОЕМОЦІЙНИХ СТРЕСІВ У ШКОЛЯРІВ

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



ВСТУП

Актуальність дослідження. Важливим завданням сучасної школи є формування гармонійно розвиненої, фізично та психічно здорової особистості. Проте на успішність розв'язання цього завдання сьогодні негативно впливають ряд чинників: проблеми нестабільного соціально-економічного становлення держави, складність соціальної ситуації розвитку дитини, внутрішньо сімейна атмосфера та особливості взаємин батьків, відсутність спеціалізованих програм навчання для батьків, щоб вчасно реагувати на зміну емоційного та психічного стану дитини, відсутність уваги батьків щодо дозвілля дитини, рівень професійності та психологічної освіченості вчителів, складність адаптації дитини в суспільстві, різноманітні соціальні впливи, емоційні нестабільність та вразливість дітей, вікові, індивідуально-типологічні властивості тощо. Окремі з цих чинників зумовлюють появу у дітей шкільного віку психоемоційного стресу, який, при відсутності належної психологічної корекції, адекватних змін умов навчання та виховання, може формуватись у стійкі властивості особистості та деформувати її подальший розвиток, стати причиною погіршення успішності навчальної діяльності, поведінки, зумовити порушення взаємин з учнями, стати причиною серйозних порушень здоров'я.

Об'єктом дослідження є психоемоційний стрес школярів.

Предметом дослідження є корекція негативних психічних станів учнів шкільного віку.

Мета дослідження - особливості прояву психоемоційного стресу в учнів шкільного віку та їх психокорекція за допомогою фізичних вправ та навантажень.

В основу дослідження було покладено гіпотезу: попередити прояв стресу у школярів можна за умови своєчасної діагностики та його корекції у дітей протягом навчання в школі за допомогою різноманітних адаптаційних вправ.

Мета та гіпотеза дослідження зумовили постановку завдань дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз категорії психічних станів, а також особливостей походження, розвитку та критеріїв диференціації негативних психічних станів особистості.

2. Уточнити класифікацію негативних психічних станів.

3. Вивчити негативні психічні стани у шкільному віці - динаміку розвитку, особливості прояву та перебігу.

4. Розробити програму корекції психоемоційного стресу в учнів за допомогою різноманітних фізичних навантажень.

5. Вивчити вплив фізичних навантажень на психіку школярів .

У дослідженні використано комплекс теоретичних та емпіричних методів:

- загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження (аналіз та систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення даних теоретичних та експериментальних досліджень, моделювання та ін.);

- медичні дослідження впливу фізичної культури, комплексів різноманітних вправ на здоров'я та психіку учнів;

- аналіз результатів навчальної діяльності, документації, метод експертних оцінок, констатувальний та формувальний експерименти, психотехнічні, психогімнастичні ігри, вправи на відреагування та релаксацію.



Розділ 1. аналіз проблеми негативних психічних станів особистості шкільного віку

1.1 Негативні психічні стани особистості та їх характеристика

Вивчення психічних станів в силу особливостей їх прояву та впливу на особистість набувають дедалі більшого наукового та практичного значення. В нинішніх складних соціально-економічних умовах розвитку люди різних вікових категорій, в тому числі і діти, відчувають на собі вплив багатьох емоціогенних факторів, які призводять до дезадаптації, зниження продуктивності діяльності і навіть до погіршення здоров'я.

Психічні стани - це особлива категорія в психології, яка об'єднує велику групу психічних явищ та є однією з основних складових, що входять до визначення психіки. Дослідження проблеми психічних станів особистості було і залишається актуальним для теоретичної та практичної психології, оскільки вони мають вагомий вплив на діяльність, поведінку, розвиток особистості впродовж всіх етапів онтогенезу.

Психічні стани мають ряд істотних ознак:

Полярність. Для більшості психічних станів властивий протилежний стан.

Рухливість та відносна стійкість. Психічні стани носять тимчасовий характер, тобто мають початок, кінець та певну динаміку (стадії протікання). Бувають стани, які тривають значний проміжок часу, наприклад депресивні.

Взаємозв'язок з психічними процесами та властивостями особистості. Психічні стани в силу своїх ознак займають умовно проміжне положення в структурі психіки, розташовуючись поміж процесами та властивостями особистості. Стани формуються на основі психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових), закріпившись на їхній основі можуть виникнути особливі властивості та якості особистості.

Індивідуальна своєрідність. Психічні стани нерозривно пов'язані з індивідуальними особливостями особистості, її спрямованістю, ціннісними переконаннями, з особливостями її попереднього досвіду. Так, людині з меланхолічним темпераментом властиво перебільшувати невдачі, тлумачити всі події песимістично, бо переважаючим для неї є пригнічений, тривожний психічний стан.

Типовість. Незалежно від особливостей виховання, індивідуально-психологічних відмінностей, досвіду людей у більшості випадків зустрічаються психічні стани, які є схожими, типовими.

Цілісність. Психічний стан як особливе психічне явище справляє вплив та охоплює всю психіку людини в цілому, впливаючи як на її когнітивну сферу, так і на емоційно-почуттєву та вольову сфери.

Багатоманітність станів. Виділяють велику кількість психічних станів, їх різновидів.

Психічні стани знаходять своє об'єктивне відображення у переживаннях та поведінці людини, спонукаючи її на ті чи інші дії, вчинки. Зміна ситуації призводить до переходу індивіда в інший психічний стан. Одна і та ж ситуація може викликати суттєво відмінні психічні стани у двох різних людей.[3, ст.147]

Різні за особливостями впливу на особистість психічні стани поділяються науковцями на позитивні та негативні.

Негативні психічні стани - це саме ті, які призводять до дисгармоній в особистісному розвитку, до помітних негативних зрушень у поведінці, в діяльності, у міжособистісних взаєминах. Порушення поведінки у випадку закріплення окремих негативних психічних станів може проявлятися у певній спрямованості особистості на їх уникання, недотриманні соціальних та правових норм, у девіантній і навіть у асоціальній поведінці. Ця спрямованість є похідним утворенням від власне негативних психічних станів. Вплив негативних психічних станів на діяльність призводить до зниження її продуктивності, ефективності, раціональності. Негативно позначаються такі стани на процесах спілкування та міжособистісної взаємодії. Найчастіше наслідками цього є прояви у людей конфліктності, протистояння у стосунках з іншими, вербальна і навіть фізична агресія. Подібні стани можуть призводити також до порушення процесів емоційної саморегуляції, до підвищення збудливості, неврівноваженості, тривожності.

Однією з суттєвих ознак негативних психічних станів є те, що більшість з них важко піддаються контролю та регуляції, носять афективний характер, вимагають значних вольових зусиль щодо їх гальмування. Від рівня сформованості навичок емоційної саморегуляції, вольових якостей прямо залежать кількісні та якісні показники перебігу негативних психічних станів особистості за різних обставин. Загалом у психології всі психічні стани, в тому числі й емоції, поділяються на стенічні (мобілізуючі та такі, які підвищують ефективність діяльності) та на астенічні (демобілізуючі, тобто такі, які призводять до перенапруження, виснаження нервової системи і, як наслідок, знижують продуктивність будь-якої діяльності).[5, ст.78]

Більшість негативних психічних станів за своїм змістом та наслідками є астенічними і тривалий та систематичний їх вплив на особистість може призвести до нервово-психічного перенапруження, а в окремих випадках аж до складних невротичних змін індивіда.

Негативні психічні стани проявляються у випадку наявності низького рівня особистісної саморегуляції. Саме це, на наш погляд, враховуючи вікові особливості школярів, може стати однією з причин розвитку в них негативних психічних станів.

Психічні стани містять у собі, як правило, емоційний та вольовий компоненти. До негативних вольових станів відносять стани апатії, нудьги, нерішучості, невпевненості, байдужості, безнадійності, відсутності мотивації, втоми, пасивності тощо. Найбільшу групу негативних психічних станів складають емоційні стани. Серед них вагоме місце посідають наступні: хвилювання, тривога, страх, паніка, гнів, афект, незадоволення, сум, горе, розпач, пригніченість, емоційна напруга, ненависть, фрустрація, агресія, депресія і т.п.[11, ст.102]

У системі негативних психічних станів школярів провідне місце посідають також емоційні негативні стани, які є типовими для них, враховуючи їх вікові та індивідуальні особливості. Саме тому більшість емоційних станів учнів стали предметом нашого теоретико-експериментального аналізу

Зміст, функції та характерні прояви і наслідки негативних психічних станів знаходяться в тісному взаємозв'язку між собою, а тому проведемо їх детальний аналіз та інтерпретацію.

Стан тривоги.

Тривога - це емоційний стан гострої внутрішньої часто беззмістовної схвильованості, яка пов'язується особистістю з прогнозуванням невдач, небезпеки або з очікуванням чого-небудь важливого, значущого для людини в умовах невизначеності.

Тривожність. На відміну від стану тривоги, тривожність розглядають, як психічну властивість, що проявляється, як схильність індивіда переживати стан схвильованості та тривоги в різноманітних ситуаціях та обставинах. Тривожність характеризується пониженим порогом виникнення тривоги або ж “готовністю до тривоги”, вона призводить до викривлення світосприйняття особистістю, до бачення навколишнього світу як потенційно небезпечного, загрожуючого.

Психічна напруга. Складність діяльності, її інтенсивність, непосильність може призвести до появи у значної кількості осіб стану психічної напруги. У психологічних словниках поняття "психічна напруга" визначають, як стани людини, які виникають в ускладнених умовах діяльності та в стресогенних ситуаціях.

Стан страху належить до категорії фундаментальних емоцій людини. Він виникає у ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямований на джерело дійсної чи уявної небезпеки.

Страх - це дуже сильна емоція, яка справляє відчутний вплив на всі когнітивні процеси та поведінку людини. Коли ми відчуваємо страх, наша увага різко звужується, загострюючись на об'єкті чи ситуації, які сигналізують нам про небезпеку.

Стан гніву - це один з базових психічних станів людини поряд з радістю, страхом, сумом. Поняття “гнів” в науковій літературі вживається синонімічно до понять обурення, злість. Сильний стан гніву називається люттю. В такому за інтенсивністю стані проявляється максимально неконтрольована агресивна поведінка, набуваючи ознак афекту.

Агресія - це емоційний стан, що характеризується імпульсивною поведінкою, афективними переживаннями гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізичну чи моральну). Це вмотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам і правилам поведінки людей у суспільстві та завдає шкоди об'єктам нападу. Варто розмежовувати поняття агресії та агресивності.

Агресивність - це властивість особистості, яка проявляється у схильності до швидкого розгортання стану агресії.

Стан депресії - це негативний психічний стан, який характеризується зниженням настрою, відчуттям пригніченості, песимістичними поглядами на життя, загальмованістю мислення, рухової активності тощо.

Апатія є достатньо розповсюдженим негативним психічним станом у людей, при якому проявляється індиферентність, інертність, байдужість, відсутність інтересу до зовнішніх явищ і подій. Цей стан призводить до втрати активного ставлення особистості до життя, життєвих орієнтирів, викликає стан пасивності.

Стан пасивності, як і попередній стан, відноситься до групи вольових станів та має негативні наслідки, які деструктивно впливають на практичну діяльність особистості. Психічний стан пасивності свідчить про слабкість процесів збудження й гальмування.

Стан астенії характеризується ослабленістю психічних потенціалів особистості, підвищеною втомлюваністю, істотними змінами в емоційній сфері, що проявляються через емоційну лабільність, нестійкість настрою, дратівливість, плаксивість, а також через почуття меншовартості, невпевненості, сорому та сором'язливості.

Втома - є одним з найвагоміших факторів, від якого залежить рівень продуктивності будь-якої діяльності. Найчастіше зустрічається розуміння втоми, як тимчасового зниження працездатності під впливом тривалої дії навантаження або його непосильності. Виділяють фізичну й розумову втому, гостру і хронічну, розглядають специфічні види втоми - сенсорну, розумову.

Стан перевтоми виникає при загостренні стану втоми на ґрунті якого можуть сформуватися різні захворювання. Такий складний за своїми симптомами патологічний стан називають у зарубіжній психології “синдромом хронічної перевтоми”.

Стан монотонії близький за змістом та наслідками зі станом втоми. Цей стан виникає в особистості внаслідок одноманітної, стереотипної діяльності з браком нової інформації, вражень. Стан монотонії характеризується також загальним зниженням активності на всіх рівнях психічної діяльності, ініціативності, відсутністю мети, зниженням мотивації, що негативно відображається на продуктивності діяльності.

Стрес є одним з центральних понять у сучасній психології. У сучасній психології стрес розглядають переважно, як стан психічного (емоційного) напруження. Таким чином, термін "стрес" сьогодні використовується для означення широкого кола реакцій людини, які виникають у відповідь на різноманітні стимули (стресори).

Фрустрація тісно пов'язана зі станом стресу. В сучасній психології розглядається в двох значеннях:

1. Як психічний стан зростаючого емоційно-вольового напруження, що виникає в ситуаціях, які перешкоджають досягненню поставленої мети чи задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її престижу;

2. Це специфічна ситуація, яка блокує, перериває діяльність, поведінку спрямовану на досягнення значимої мети, задоволення потреб, інтересів.[8, ст.74]

Модель розвитку та наслідків негативних психічних станів у школярів

Як видно з моделі, далеко не всі ситуації можуть стати стресовими для людини, це пов'язано з тим, що кожна з них має певний ступінь особистісної значущості, в залежності від потреб та інтересів особистості, її вікових особливостей, минулого досвіду, наявності психотравм у подібних ситуаціях і т.п.

Наявність значної кількості негативних психічних станів у школярів є першопричиною появи та розвитку дезадаптації особистості.

1.2 Вікові особливості розвитку негативних психоемоційних станів в школярів

З метою усвідомлення особливостей прояву негативних психічних станів особистості шкільного віку мною проведено аналіз факторів їх розвитку. Всі негативні психічні стани можуть бути наслідком впливу на людину як різноманітних вроджених, так і соціальних факторів.

Сьогодні в суспільстві мають місце негативні тенденції, які ускладнюють формування особистості дитини і, перш за все, розвиток її емоційно-вольової сфери. Серед них можна виокремити наступні:

1. Зростання зайнятості батьків, особливо матерів. Спеціалісти стверджують, що зменшення тривалості спілкування з дитиною, недостатність тепла, доброти у взаємостосунках та ряд інших факторів разюче відображаються на особистісному, перш за все емоційному, розвитку дитини.

2. Збіднення та формалізація контактів з дитиною у поєднанні з підвищеною вимогливістю до її виконавської дисципліни.

3. Зростання кількості розлучень та сімейних конфліктів.

4. Соціально-психологічні проблеми пов'язані з школою, навчанням.

5. Зростання кількості дітей, які мають ті чи інші органічні передумови ненормативного розвитку. До цієї групи відносяться діти з пошкодженнями центральної нервової системи, мозкових структур, з ослабленою нервовою системою внаслідок ускладнень протікання пренатального та натального періодів розвитку, внаслідок ураження інфекційними захворюваннями тощо.[17.ст.34]

До вікових труднощів та проблем, які за певних несприятливих умов можуть призводити до виникнення у дітей негативних психічних станів, також відносяться:

1. Труднощі, які обумовлені появою нового шкільного режиму дня. Особливим чином це стосується дітей, які в дошкільному віці не відвідували дошкільні заклади.

2. Труднощі адаптації дитини до класного колективу. Особливо у дітей, які росли в сім'ях, де одна дитина, якій постійно приділявся надлишок уваги або була її цілковита відсутність.

3. Труднощі, що викликані відносинами між дитиною та вчителем.

4. Труднощі, що обумовлені зміною домашньої ситуації дитини.

Вченими виділяються наступні можливі причини появи негативних психічних станів у шкільному віці:

1. Неправильне виховання в сім'ї - неприйняття дитини з боку батька, гіперсоціалізація з боку матері.

2. Наявність компенсаторних характерологічних властивостей особистості дитини та негативних особистісних утворень (егоцентризм, афективність, брехливість, симуляція, демонстративність та ін.).

3. Негативне ставлення вчителя до дитини, для якої він є авторитетом.

4. Неадекватні взаємостосунки з однолітками.

Дитина розвивається і виховується за певних умов, під впливом багатьох обставин. Ефективне виховання, яке відповідає потребам суспільства і самої особистості, можливе лише тоді, коли впливи різних факторів беруться під контроль, стають керованими.[1.ст56]

Формування особистості дитини проходить за певних умов, і в першу чергу тих, які створюються їй змалечку в родині. Якщо виховні умови адекватні, з одного боку, потребам суспільства, а з іншого - віковим, індивідуальним потребам дитини, то вона досягає максимально можливого особистісного розвитку.

Неблагополуччя в сім'ї тією чи іншою мірою практично завжди призводить до неблагополучного психічного розвитку дитини, формування її як особистості. Вищевказане негативно позначається, насамперед, на соціальній адаптації дитини, на спілкуванні її з оточуючими та однолітками, на емоційно-вольовій, інтелектуальній сфері.[15.ст43]

У шкільному віці під переважаючим впливом сім'ї відбувається інтенсивний процес розвитку самосвідомості дитини: формується її самооцінка як емоційно-ціннісне ставлення до себе та до інших людей, відбувається соціальна адаптація, а також продовжує формуватись образ “Я”, який виступає одним із провідних мотивів регуляції діяльності та поведінки особистості. Враховуючи вищесказане, саме в цьому віці негативна атмосфера в сім'ї може завдати найбільшої шкоди дитині і вплинути на появу негативних рис характеру.

Неблагополучна сім'я - це в першу чергу та, в якій спостерігаються дефекти виховання, до яких ми відносимо: приховане емоційне відторгнення, неприйняття, коли дитину не люблять і постійно нагадують їй про це; гіперопіка, що не дозволяє будь-якої самостійності з боку дитини, гіпоопіка, яка полягає у повній відсутності виховання з боку батьків, непослідовність у вихованні та інші. Крім перерахованих дефектів у вихованні, на особистість дитини сильний негативний вплив має також наявність психотравмуючих ситуацій в сім'ї. До таких ситуацій можна віднести різного роду сварки, чвари, бійки, скандали в сім'ї, намагання розлучитись і т.п. Одним з найбільш потужних неблагополучних факторів, який руйнує не тільки сім'ю, але й душевну рівновагу дитини, є пияцтво батьків.[7.ст.23]

Будь-які психічні стани, їх прояви та характеристика залежать від ряду генетичних та соціальних факторів. Серед них можна виокремити певну вроджену, генетичну зумовленість їх прояву типологією нервової системи, динамікою нервових процесів, а також „соціальний фактор”.

Ефективність навчальної діяльності залежить не лише від об'єктивних факторів (організації навчального процесу та якості викладання), а й від суб'єктивних, психологічних чинників, тобто від того, як особистість ставиться до цієї діяльності, яка її внутрішня позиція, якого смислу для неї набуває навчальна діяльність, а також від суто індивідуально-психологічних особливостей, зокрема особливостей сформованості її емоційно-вольової сфери.

Головним джерелом інформації про себе, як і про інших, для дитини є дорослий, який, в буквальному сенсі, визначає, хто така дитина. Даючи оцінні судження вчинків дитини, вони виробляють у неї певне емоційне ставлення до себе, почуття власної цінності.

На момент навчання в школі самооцінка дітей, як правило, є завищеною, дитина високо оцінює свої досягнення, незалежно від реальних результатів своїх дій та вчинків. Це пояснюється тим, що загальна позитивна самооцінка поширюється на окремі дії, що школяр ще не може відділити позитивне ставлення до себе в цілому від оцінки своїх конкретних дій. Повторювані негативні оцінки та оцінні судження здібностей, успіхів дитини в процесі навчання і зауваження дорослих часто не дають очікуваного результату, а викликають лише образу чи відмову від неуспішної діяльності і це також часто призводить до формування у дитини неадекватної, заниженої самооцінки.

Негативні оцінкові судження, відсутність схвалення, позитивного підкріплення поряд з надмірною вимогливістю та принциповістю дорослих призводить до формування реалістично недосяжного образу “Я-ідеального” та неадекватного образу “Я-реального”, що в свою чергу призводить до появи викривленого емоційно-оцінкового відношення школярів до себе.[18.ст.54]

Вчителю дуже важливо знати самооцінку дітей, адже різко завищена або занижена самооцінка обмежує саморозвиток дитини. Також вчителеві необхідно знати самооцінку дітей для налагодження нормальних взаємовідносин з дітьми, які відіграють важливу роль у розвитку дитини в цілому і у розвитку її самооцінки, зокрема.

Взаємини з учителем мають велике значення для школяра з таких причин:

· це інший тип нерівноправних взаємин, який відрізняється від стосунків з батьками якісно більшим рівнем об'єктивності, оскільки в школі є чіткі критерії оцінювання успішності навчання та поведінки дитини;

· цей тип взаємин відрізняється значною емоційністю та достатньо високою емоційною залежністю учня від особистості вчителя та його ставлень до нього;

· взаємини з учителем є, з точки зору психології, добрим підготовчим етапом для переходу до рівноправних взаємин, тобто вони мають ніби перехідний характер; з взаєминами “дитина-батьки” їх зближує нерівноправність; з взаєминами “дитина-учитель” їх зближує об'єктивність критеріїв оцінювання та зниження залежності.

Змінюється також соціальна позиція та соціальний статус дитини. Обов'язки перед батьками заміняються всеохоплюючими в школі спільними об'єктивними вимогами. Це потребує поглиблення почуття відповідальності та контролю учня над своєю поведінкою. Наслідком нової соціальної позиції дитини в молодшому шкільному віці стає зростання вимог до довільного управління своєю поведінкою та розвиток довільності.

Одразу після приходу дитини в школу починає розвиватися і третій сегмент її системи соціальних взаємодій - взаємини з однокласниками. Ці відносини відрізняються від дошкільних взаємин характером взаємозалежності. Якщо в дошкільному віці інша дитина швидше є об'єктом ігрової активності, то для молодшого школяра дружба і взаємна групова регуляція стають важливими чинниками особистісного розвитку.

У дітей шкільного віку у випадках гострих психічних травм чи хронічних психотравмуючих впливів, джерелом яких часто є школа та сім'я, формується афективний рівень реагування. Його прояви характеризуються підвищенням загальної емоційної збудливості, тривожністю, симптомами і синдромами страхів, проявами агресії та негативізму. Все це призводить до дезадаптаційних наслідків. Серед страхів типовим для дітей шкільного віку є страх „бути не тим", тобто не відповідати загальноприйнятим нормам, очікуванням з боку значущих особистостей. З одного боку, це і страх бути не тим, хто отримує визнання, хто відповідає груповим стандартам, тобто страх осуду та покарання, втрати прихильності з боку інших і, отже, страх соціальної ізоляції.[23.ст.15]

Негативне ставлення значущих дорослих може призвести до того, що реальні, а інколи й вигадані труднощі, які пов'язані з навчанням, почнуть сприйматися дитиною як такі, які неможливо вирішити, породжені її невиправними недоліками. Якщо ж ці негативні переживання дитини не компенсуються це може призвести до виникнення вищеописаного синдрому психогенної шкільної дезадаптації або ж емоційної дезадаптації.

Висновок до розділу 1

Вивчення психоемоційних станів та стресу є надзвичайно важливим з наукової точки зору, оскільки в нинішніх складних соціально-економічних умовах розвитку люди різних вікових категорій, в тому числі і діти, відчувають на собі вплив багатьох емоціогенних факторів, які призводять до дезадаптації, зниження продуктивності діяльності і навіть до погіршення здоров'я. Дослідження проблеми психічних станів особистості було і залишається актуальним для теоретичної та практичної психології, оскільки вони мають вагомий вплив на діяльність, поведінку, розвиток особистості протягом всього життя.

У системі негативних психічних станів школярів провідне місце посідають також емоційні негативні стани, які є типовими для них, враховуючи їх вікові та індивідуальні особливості. Саме тому більшість емоційних станів учнів стали предметом мого аналізу.

З метою усвідомлення особливостей прояву негативних психічних станів особистості шкільного віку мною проведено аналіз факторів їх розвитку. Всі негативні психічні стани можуть бути наслідком впливу на людину як різноманітних вроджених, так і соціальних факторів.

Сьогодні в суспільстві мають місце негативні тенденції, які ускладнюють формування особистості дитини і, перш за все, розвиток її емоційно-вольової сфери. Тому надзвичайно важливо шукати шляхи зниження шкідливого впливу негативних проявів суспільства на вразливу психіку дитини шкільного віку.

Розділ 2. Експериментальне дослідження негативних психічних станів у школярів

2.1 Динаміка розвитку негативних психічних станів в учнів

Дослідження негативних психічних станів дітей проводилося за допомогою ряду підібраних методик, які складались з тесту-опитувальника дитячих неврозів, ряду проективних методик, а також на основі спостережень, експертних оцінок, аналізу документації, результатів діяльності, спілкування, навчання учнів та ін.

За результатами проведеного експерименту серед учнів було виявлено складний спектр негативних психічних станів. Вони представлені в узагальненому вигляді в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Особливості прояву негативних психічних станів в учнів 1-4-х класів

Категорія негативних психічних станів	Прояв психічних станів в учнів (у %):
	1 класу	2 класу	3 класу	4 класу
Тривога	57,0	41,5	28,5	33,5
Агресія	15,5	26,5	16,0	13,0
Страх	49,5	34,5	36,0	35,0
Депресія	14,5	22,5	21,0	24,0
Астенія	23,0	25,0	14,0	12,5

Як видно з таблиці 2.1. та мал. 2.2., в учнів початкових класів чітко прослідковується динаміка розвитку виокремлених мною психічних станів протягом їх навчання у початковій школі. Найбільш вираженими у них є стани тривоги та страху. В середньому, майже в 2 рази рідше, ніж тривога та страх, у них проявляються стани астенії, депресії та агресії. Стан тривоги у дітей впродовж навчання в початковій школі за показником інтенсивності стрімко знижується від класу до класу. Водночас, виявлено незначне зростання у 4-му класі кількості тривожних дітей, що напряму пов'язано, на мою думку, з ситуацією переходу дітей від початкової до базової школи та з усвідомленням ними змін умов навчання (збільшення числа нових педагогів, розставання зі своїм першим вчителем, поява нових навчальних дисциплін, нових учнів у 5-му класі тощо).

Мал.2.2. Особливості прояву негативних психічних станів в учнів 1-4-х класів

Найбільш інтенсивний стан тривоги, який характерний для учнів першого класу, обумовлений складністю адаптаційного періоду навчання в школі. Поряд з цим в учнів першого класу високий відсоток щодо прояву такого стану, як страх, який вже у другому класі суттєво знижується та залишається майже на одному рівні у третьому та четвертому класах.

Депресивні стани, що проявляються переважно у стійкому зниженні настрою, найменш представлені в учнів 1-го класу і найбільш характерні для учнів 2, 3 та 4-го класів. Стан астенії, який виникає переважно, як наслідок нервово-психічного перенапруження та втоми, був нами зафіксований у значної кількості дітей 1-го та 2-го класу. У 3-му та 4-му класах відсоток таких дітей значно зменшився, що на мою думку, пов'язано з певним розширенням їх адаптаційних можливостей. Відбувається поступове зростання в учнів здатності до самоконтролю та вольової саморегуляції психічних станів, що призводить до зменшення у дітей показників агресивності, страху та ін.

У молодшому шкільному віці негативні психічні стани є мінливими, але у випадку частого повторення психогенних, психотравмуючих ситуацій, які провокують їх виникнення, вони можуть закріплюватись у стійкі психічні властивості та якості особистості. Останні викликають дисгармонію особистісного розвитку дитини, порушення її взаємин з однолітками та вчителями, зниження успішності навчання. В такому випадку є конче необхідним проведення психокорекційної роботи з метою призупинення деструктивного розвитку особистості.

Дезадаптаційні наслідки впливу на учнів негативних психічних станів

В учнів молодших класів негативні психічні стани є основним фактором розвитку “шкільної дезадаптації”, яка проявляється в погіршені показників навчальної діяльності, у порушеннях дисципліни, у девіантній поведінці, конфліктних взаємовідносинах у групі однолітків. У внутрішньому, суб'єктивному аспекті окремі негативні психічні стани можуть призвести до психогенних порушень.[9.ст.57]

Негативні психічні стани деструктивно позначаються на життєдіяльності дитини, зокрема, на показниках успішності її навчання та поведінки в школі, а також на міжособистісних взаєминах, соціальному статусі у дитячому колективі. Показники успішності навчання та поведінки учнів визначалися як за аналізом шкільної документації, так і за оцінкою діяльності, поведінки, психічних станів експертами, якими виступали шкільні психологи та вчителі початкових класів. Успішність навчання дітей з 12-бальної переводилася для зручності у 5-бальну систему.

Так встановлено, що у дітей з чітко вираженими негативними психічними станами успішність навчання значно гірша, ніж у дітей норми (див. Табл. 2.3.).

Встановлено, що близько 56% дітей з негативними психічними станами навчаються на “задовільно” та “незадовільно” з переважної більшості дисциплін. Кількість дітей з негативними психічними станами, що навчаються на “добре” складає всього 41%, а на - “відмінно” навчаються лише 3% таких учнів.

Серед учнів, у яких не було виявлено негативних психічних станів, навчається переважно на “відмінно” 41%, на “добре” - 42%, а на “задовільно” та “незадовільно” лише 17% школярів.

психічний стан емоційний учень

Таблиця 2.3.

Успішність навчання учнів молодшого шкільного віку в залежності від наявності в них негативних психічних станів

Молодші школярі, в яких:	Навчаються ( у % ) на:
	Незадовільно	Задовільно	Добре	Відмінно
Наявні негативні психічні станами	19	37	41	3
Відсутні негативні стани	2	15	42	41

Отже, як видно з таблиці 2.3., серед школярів, які мають низький рівень успішності (навчаються на “задовільно” та “незадовільно”) майже на 39% більше тих, у яких виявлені негативні психічні стани, порівняно з учнями норми, а відмінників навчання серед них - відповідно менше на 38%.

На основі аналізу спостережень та експертних оцінок щодо поведінки дітей були виявлені наступні тенденції, а саме: для 67% учнів з негативними психічними станами характерною є незадовільна поведінка, у групі норми така поведінка виявлена лише у 21% учнів, що більше, ніж у 3 рази.

Негативні психічні стани дітей деструктивно позначаються й на успішності їх навчання та спілкування. Зазначене ще раз підтверджує необхідність проведення з такою категорією дітей психокорекційної, профілактичної роботи.



2.2 Вплив науково-технічного прогресу на психоемоційний стан учнів

При організації режиму дня дітей не можна нехтувати рухом як природним проявом живого організму. Вже з перших місяців життя дитяти необхідно створювати йому можливість досить рухатися. Вільні рухи сприяють зміцненню його м'язової системи, вони є потужним біологічним стимулятором всіх функцій зростаючого організму .

Фізична активність допомагає знайти здоров'я, фізичне і психічне благополуччя, а значить, може абсолютно змінити наше життя і зробити людину щасливішою.

Фізкультура повинна увійти до побуту кожної людини починаючи з наймолодшого віку. Смілива ініціатива масового навчання плавання немовлят під гаслом «Плавати раніше, ніж ходити» дає відмінні результати. У Мюнхені був проведений цікавий експеримент, в результаті якого всі 750 малят, що навчилися плавати раніше, ніж ходити, по рівню розумового розвитку виявилися вище середнього. Те ж саме було відмічено і в розвитку малят, що почали ходити з дня народження. Відомо, що рухи, особливо рухи пальців рук, самі по собі незвичайно сильно стимулюють розвиток мозку.

Ми знаємо, як деколи легко відчужують людей різного віку, у тому числі і шкільного, від активних занять фізкультурою у зв'язку із слабким здоров'ям. Це серйозна помилка. Потрібне не звільнення від фізкультури, а строге індивідуальне навантаження. Любов до м'язової роботи потрібно розвивати і культивувати з дитинства через гру. Лесгафт говорив: «Гра є вправа, за допомогою якої дитя готується до життя. Виженете гру з темних і задушливих коридорів, під'їздів, сходових кліток. Хай діти грають па свіжому повітрі у будь-який час роки. Більше рухливих ігор». Потрібно дати школярам можливість побігати взимку 10 хвилин без пальта у дворі, пограти у футбол, поганяти шайбу. Треба організовувати необхідну рухову розрядку і не розглядати задоволення у фізіологічній потребі в русі як порушення дисципліни. Об'єм рухової активності дітей безпосередньо впливає на їх здоров'я і успішність.

Однак із розвитком науки і техніки ми все менше часу віддаємо на фізичні вправи, надаючи перевагу пасивному відпочинку. Більше того, батьки привчають до такого стилю життя свої дітей. Нажаль, вони абсолютно не задумуються, який вплив це може мати на формування психіки дітей шкільного віку.

На сьогоднішній день різко зросла кількість часу, який діти присвячують перегляду телепередач і кінофільмів, ігор на комп'ютері. Багато з них, особливо з сюжетами жахів, насильства і вбивств, викликають сильні, негативні емоційні реакції, що супроводжуються різким збільшенням вмісту в крові адреналіну (серцебиття, підвищення артеріального тиску).

Це призводить до неадекватного сприйняття реальності, жорстокості та інших психоемоційних розладів.

Сучасне життя повне зовнішніх стресових подразників, яких неможливо уникнути. Місто породжує шум і забруднення повітря разом з високими швидкостями, злочинністю і грубістю. Для того, щоб будь-який стресовий подразник, наприклад шум, шкідливо впливав, йому необов'язково бути гучним. Стресовий ефект настає при будь-якому неконтрольованому шумі, що повторюється.

Виникнення і характер стресу багато в чому визначаються реактивністю самого організму, яка у свою чергу залежить від функціонального стану фізіологічних систем, спадкових властивостей організму, раніше перенесених захворювань, від віку і інших чинників.[4.ст.64]

Емоційний стрес (хвилювання, збудження, напруга) -- це суб'єктивний стан яскраво вираженого психоемоційного переживання людиною (задоволення або незадоволення, радість, страх, гнів і так далі) конфліктних життєвих ситуацій, які гостро або тривало обмежують задоволення його соціальних і біологічних потреб.

Складність даної проблеми полягає в тому, що на відміну від дикуна цивілізована людина зобов'язана стримувати свої емоції, тобто залишатися витриманим, спокійним. Така людина прагне погасити виниклу в організмі пожежу, тобто стримати соматичні прояви, рухові відповіді і мовні реакції. Однак дитина не може повністю контролювати свої емоційні реакції і адекватно оцінювати інформацію, яку отримує через телебачення, інтернет та інші засоби масової інформації. Тому батькам необхідно слідкувати за тематикою передач, фільмів, які дивиться дитина, і обмежувати час, який дитина проводить перед телевізором та комп'ютером, оскільки її психіку легко травмувати. Батькам необхідно заохочувати дітей до занять спортом, активного відпочинку, планувати режим дня, забезпечити достатню тривалість сну, тренувати навики самоконтролю, допомагати самовираженню дитини. Бо вчасно не виявлений стрес може негативно вплинути на фізичне здоров'я.

Довготривалий стрес негативно впливає на організм, особливо на функцію серцево-судинної системи. Підвищена концентрація так званих "гормонів стресу" - адреналіну та норадреналіну, прямим шляхом діє на серце, кровоносні судини та спричиняє розвиток артеріальної гіпертензії, збільшення рівня холестерину та глюкози в крові, стрес може привести до ослаблення імунної системи.

Висновок до розділу 2

Дослідження негативних психічних станів дітей проводилося за допомогою ряду підібраних методик, які складались з тесту-опитувальника дитячих неврозів, ряду проективних методик, а також на основі спостережень, експертних оцінок, аналізу документації, результатів діяльності, спілкування, навчання учнів та ін.

За результатами проведеного експерименту серед учнів було виявлено складний спектр негативних психічних станів. В учнів молодших класів негативні психічні стани є основним фактором розвитку “шкільної дезадаптації”, яка проявляється в погіршені показників навчальної діяльності, у порушеннях дисципліни, у девіантній поведінці, конфліктних взаємовідносинах у групі однолітків.

У внутрішньому, суб'єктивному аспекті окремі негативні психічні стани можуть призвести до психогенних порушень. Негативні психічні стани деструктивно позначаються на життєдіяльності дитини, зокрема, на показниках успішності її навчання та поведінки в школі, а також на міжособистісних взаєминах, соціальному статусі у дитячому колективі.

При організації режиму дня дітей не можна нехтувати рухом як природним проявом живого організму. Вже з перших місяців життя дитяти необхідно створювати йому можливість досить рухатися. Вільні рухи сприяють зміцненню його м'язової системи, вони є потужним біологічним стимулятором всіх функцій зростаючого організму .

Фізична активність допомагає знайти здоров'я, фізичне і психічне благополуччя, а значить, може абсолютно змінити наше життя і зробити людину щасливішою.

Однак із розвитком науки і техніки ми все менше часу віддаємо на фізичні вправи, надаючи перевагу пасивному відпочинку. Більше того, батьки привчають до такого стилю життя своїх дітей. Нажаль, вони абсолютно не задумуються, який вплив це може мати на формування психіки дітей шкільного віку.

Тому батькам необхідно слідкувати за тематикою передач, фільмів, які дивиться дитина, і обмежувати час, який дитина проводить перед телевізором та комп'ютером, оскільки її психіку легко травмувати. Батькам необхідно заохочувати дітей до занять спортом, активного відпочинку, планувати режим дня, забезпечити достатню тривалість сну, тренувати навики самоконтролю, допомагати самовираженню дитини. Бо вчасно не виявлений стрес може негативно вплинути на фізичне здоров'я.



РОЗДІЛ 3 ПРОФІЛАКТИКА ПСИХОЕМОЦІЙНИХ СТРЕСІВ У ШКОЛЯРІВ

Науково-технічний прогрес багато в чому змінив підхід до людини, додавши особливу актуальність питанню про всесторонньо розвинену особу, однією із складових якої є фізичні якості людини. Значення рухів, що є однією з основних екологічних закономірностей в біології і фізіології людини, настільки велике, що їх справедливо розглядають як провідну ознаку життя.

Чим інтенсивніше розвиватимуться такі напрями медичної науки, як проблеми оздоровлення населення і профілактики захворювань, тим більше збільшиться тривалість життя людей. Говорять, що людина вмирає не від певної хвороби, а від свого способу життя. За допомогою відповідного виховання і пропаганди спосіб життя, що несе хвороби, може бути змінений. Фізичні вправи -- джерело щасливого, здорового, повноцінного життя. Л.Н. Толстой справедливо говорив: «Треба неодмінно струшувати себе фізично, аби бути здоровим етично». А.В. Луначарський якось сказав: «Спорт формує культуру оптимізму, культуру бадьорості».[12.ст.134]

У організмі людини все прекрасно збалансовано. Нам необхідний сповна певний об'єм фізичних навантажень, певна кількість всіляких живильних речовин, певний час сну і відпочинку.

Фізичні тренування благотворно діють на емоційну сферу людини. Сучасним людям, які схильні до стресів і хвилювань, потрібний спосіб збереження душевного спокою і свободи від тривог. Але інтелект знаходиться під тиском, і емоції постійно виходять з рівноваги, подібно до деякого психологічного маятника. Періодично багато хто втрачає емоційну гармонію, що знижує рівень життєвої енергії, цілеспрямованість. Вирішення проблеми часто виявляється неймовірно простим: потрібний всього лише хороший сон, фізичне навантаження і раціональне харчування.

Досить часто дратівливість і втрата бажання працювати можуть бути результатом низької рухової активності. Люди, що почали бігати, плавати або використовувати інше навантаження на витривалість, зазвичай стають наполегливішими. При цьому, ймовірно, відбувається не лише збільшення фізичних ресурсів організму, але і розширення психічних резервів людини.

Вплив фізичних навантажень на функціональний стан центральної нервової системи величезний. Не втратила свого значення формула «В здоровому тілі -- здоровий дух», яка служить людству протягом багатьох тисячоліть. Сучасною наукою встановлено, що вплив фізичних навантажень на центральну нервову систему здійснюється безперервно і різноманітно. Тому не випадково В.А. Вересаєв писав: «Лише широке різностороннє життя у всій різноманітності його виявів, у всій різноманітності сприйняттів, що надходять до мозку, зможе дати широке і енергійне життя самому мозку». В. Гюго із цього приводу говорив, що «...необхідно підтримувати фортецю тіла, аби зберегти фортецю духу».[6.ст.142]

Первинне значення для нормального перебігу психічних процесів має, безумовно, фізична активність внаслідок того, що між діяльністю центральної нервової системи і роботою опорно-рухового апарату людини існує дуже тісний зв'язок. У скелетній мускулатурі знаходяться специфічні нервові закінчення (пропріорецептори), які при м'язових скороченнях за принципом зворотного зв'язку посилають в мозок стимулюючі імпульси. Дослідження підтверджують, що багато функцій ЦНС залежать від активності м'язів. З одного боку, завдання імпульсів, що йдуть від пропріорецепторів, полягає в тому, аби сигналізувати мозку про реалізацію здійснюваних рухів (наприклад, таких як піднімання руки, стискування кистей і тому подібне). З іншої -- специфічні нервові клітини одночасно підвищують загальний тонус кори головного мозку, внаслідок чого зростає його загальна функціональна здатність. Загальновідомо, що багато людей думають краще при ходьбі, чим в сидячому положенні, що оратори схильні супроводжувати свою мову жестикуляцією, а актори вважають за краще вивчати свою роль під час прогулянок.[7.ст.51]

Систематичне залучення м'язової системи до рухової активності, здійснює величезний вплив на весь організм, стимулює інтелектуальну діяльність людини, підвищує продуктивність розумової праці.

Активна м'язова діяльність сприятливо впливає на функціонування різних фізіологічних систем організму. Фізичні вправи позитивно позначаються на розумовій працездатності і стані вегетативної сфери організму, діяльності внутрішніх органів, нормалізують змінні процеси, тобто сприяють збереженню постійності внутрішнього середовища. М'язовий апарат добре тренованої людини має в своєму розпорядженні великі запаси енергетичних потенціалів, які можуть бути ефективно використані в екстрених випадках.

Фізичне тренування формує гармонійну взаємодію рухових, вегетативних і психічних функцій, визначає функціонування нервових і гуморальних регуляторних механізмів. Інтенсивна м'язова діяльність є природним і найкращим засобом профілактики гіпокінетичних розладів, серед яких найбільше значення мають порушення функції серцево-судинної системи.

Важливі фізичні тренування, які створюють певний психологічний ефект. Дослідження лікарів і фізіологів спорту наближають нас до необхідного наукового розуміння єдності фізичного і емоційного здоров'я. Інтенсивна м'язова діяльність здатна значною мірою нейтралізувати зміни в організмі, викликані емоційною напругою, і тим самим погасити виникаючу «емоційну бурю». Недаремно життєві спостереження і спеціальні дослідження свідчать про найважливішу роль м'язової праці засобом, що знижує напругу

Фізичні вправи допомагають пом'якшити стрес в тому випадку, якщо людина починає їх виконувати в мить, коли відчуває нервову напругу. І якщо ви вправляєтеся в кінці дня, то аеробна фізична активність допоможе вам зняти нервову напругу, втому, розслабитися і навіть заряджатися енергією, що дозволить вам зайнятися ще якою-небудь справою.[3.ст.42]

Чому заняття фізичними вправами в кінці дня дозволяють пом'якшити нервове збудження? Найімовірніше, поліпшення обміну речовин в результаті фізичного навантаження допомагає нейтралізувати підвищену секрецію адреналіну.

Фізичні тренування попереджають трофічні розлади і дегенеративні зміни багатьох систем організму, зокрема розвиток атрофії м'язів.

Під час підготовки до контрольних робіт та екзаменів значно знижується рухова активність, яка призводить до пригнічення фізіологічних і психічних реакцій організму підлітка. Тому виникає необхідність у створенні спортивно-оздоровчої програми, яка б підвищила рухову активність, активізувала сомато-вісцеральні рефлекторні зв'язки, що лежать в основі формування функціональних резервів фізіологічних систем, посилення імунобіологічних властивостей і стреслімітуючої системи організму, які є своєрідними протекторами до негативного впливу стресогенних чинників на організм учня

Психоемоційні стреси пригнічують фізіологічні та психічні реакції організму. На тлі гіпокінезії, яка зростає в умовах сучасного навчання як у загальних, так і у спеціалізованих освітніх закладах, хронічні стресогенні чинники є причиною виникнення патологічних станів вісцеральних систем організму (серцево-судинної, травної), погіршення регуляторних впливів нейрогуморальної системи й послаблення імунобіологічних властивостей організму. Найбільш оптимальними чинниками корекції психоемоційного стресу є тренувальні ефекти (структурно-функціональний слід адаптації організму до фізичних навантажень та економізація його функцій).[9.ст.54]

Вивчення психофізичних констант підлітків 14-16 років дозволяє стверджувати, юнаків і дівчат різних вікових груп переважають учні із середнім рівнем фізичного розвитку (51% юнаків і 48% дівчат); у 55% юнаків і 48% дівчат показники соматичного здоров'я знаходяться на нижчому від середнього рівні, у 20 і 24% відповідно - на низькому. Показник нейротизму у юнаків з високим рівнем соматичного здоров'я становить 46%, з низьким - 23%; у дівчат відповідно 56 і 25%. За показниками реактивної та особистісної тривожності у юнаків переважають середній (відповідно 55 і 57% хлопців) і високий (39 і 37%) рівні. У 47% дівчат виявлено середній рівень реактивної, у 46% - особистісної тривожності. Високий рівень тривожності характерний відповідно для 47 і 51% обстежених.

Найпопулярнішим видом діяльності під час дозвілля серед учнів є відвідування дискотек та комп'ютерні розваги, а заняття фізичними вправами за своєю значущістю посідають шосте місце. При цьому найулюбленішими популярними видами рухової активності є спортивні ігри, плавання та оздоровчо-спортивний туризм. Головними мотивами до занять фізичними вправами є прагнення бути здоровим (65% дівчат і 78% хлопців) та мати гарну статуру (35% дівчат і 22% юнаків).[14.ст.142]

Вивчення характеру взаємозв'язків між індивідуально-типологічними властивостями і соматичним здоров'ям показало, що серед юнаків найбільший життєвий і силовий індекси мають холерики та меланхоліки, що зумовлено меншою масою тіла. Найкращі показники індексів Робінсона й Руф'є виявлено у флегматиків та сангвініків, що свідчить про тісний взаємозв'язок між рухливістю нервових процесів і функцією серцево-судинної системи. У дівчат найбільший життєвий та силовий індекси мають холерики. У функціональних показниках серцево-судинної системи перевагу мають дівчата-флегматики та сангвініки. На підставі цих результатів було розроблено психологічні рекомендації для занять фізичними вправами підліткам 14-16 років, які мають різні типи темпераменту.

До оздоровчих заходів належать: раціональне харчування; правильний режим праці, відпочинку і живлення; активний відпочинок; повноцінний нічний сон; виключення шкідливих звичок.

Крім того, доцільне перемикання з одного виду діяльності на інший, особливо при розвитку втоми. При перемиканні в корі головного мозку виникає нове вогнище збудження, яке ніби гасить, гальмує старі вогнища, що викликали втому або негативне збудження. У цих умовах вимикаються з діяльності раніше збуджені центри з наданням їм відпочинку.

Фізичні вправи в цьому випадку діють як природний чинник, що розряджає надлишки гормонів і що допомагає організму повернутися до стану хімічної рівноваги.

Розрізняють два рівні, на яких діють чинники зменшення стресових дій:

-- здатність не виснажуватися в щоденних стресових ситуаціях;

-- здатність розслабитися після напруженого дня, аби відчувати себе відпочилим, свіжим, енергійним і готовим до роботи.

Після відпочинку з'являється відчуття щастя і навіть ейфорії, розслаблення, що супроводжується позитивними емоційними відчуттями.