Теоретичні основи проходження особистістю кризи підліткового віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи проходження особистістю кризи підліткового віку

1.1 Суть, етапи і значення кризи підліткового віку

1.2 Особливості емоційної сфери та сексуальності підлітків

1.3 Особливості відносин підлітків з батьками та ровесниками

Висновок

2. Теоретичні основи використання малюнкових тестів для діагностики особистості

2.1 Загальна характеристика малюнкових тестів

2.2 Переваги і особливості використання малюнкових тестів для діагностики підлітків

Висновок

Список використаної літератури

емоційна підліток особистість діагностика

Вступ

Внутрішній світ підлітка - загадковий світ, наше завдання - дізнатися про нього. На цей внутрішній світ впливає багато чинників, зокрема макросередовище (суспільство в цілому) і мікросередовище (близьке оточуюче середовище). Взаємовідносини між членами сім'ї, між однолітками, емоційні переживання та турботи підлітків саме вони впливають на розвиток особистості.

Особистість підлітка - це жива і органічна єдність її індивідуальних особливостей. Однією з характерних рис особистості цього віку є її незавершеність, здатність швидко змінюватися. Друга риса - ніжність і тендітність особистості, що відзначається її легкою піддатливістю.

Підліток легко вбирає різні переживання, не вміючи зрозуміти свої конфлікти і правильно їх вирішити.

Мікросередовище підлітка, це його близьке оточуюче середовище - сім'я, друзі, клас.

В залежності від того яке буде це мікросередовище (позитивним чи негативним) воно буде відігравати важливу роль у розвитку його особистості, у поведінці, у його успішності у навчанні і т.п.

Тож постає питання - який метод є ефективним, доступним і цікавим для вивчення мікросередовища підлітка як для нього самого, так і для психолога?

Серед діагностичних засобів, що використовуються у світовій психологічній практиці, проективні методики набирають все більшої популярності, завдяки неймовірній показовості, легкості у проведенні, і інтересу з боку підлітка - майже кожний любить малювати і це приносить йому задоволення .

На відміну від інших тестів, малюнкові можна проводити багаторазово, при цьому вони не втрачають свого діагностичного значення, їх застосовують для вивчення людей різного віку - від дитини до дорослого.

Вперше застосовувати ці тести почали за кордоном в 20-ті роки минулого століття. В Україні поки що широкого застосування ці методики не набули.

Ці методи засновані на принципі єдності свідомості і діяльності: що переживає дитина, відчуває, як ставиться до інших, це все можна побачити з її малюнка. До того ж у дитини є багато позитивних сторін: процес малювання надає розгальмовуючий вплив на дитину, зменшує напругу, простий в застосуванні.

Малюнкові тести основним методом дослідження якогось психічного явища бути не можуть, тому що мають деякі недоліки, це зокрема невелика надійність отриманих результатів, це пов'язано з суб'єктивністю інтерпретацій. На відміну від більш формалізованих тестів, таких, як тест інтелекту або особистісні опитувальники, малюнкові тести, як правило, не дозволяють кількісно виміряти психічну властивість чи явище. Через це важко науковими методами підтвердити надійність і валідність цих методик.

Об'єкт дослідження - діти підліткового віку.

Предмет дослідження - проективні методики як засіб діагностики почуттів і особистісних характеристик підлітків.

Ціль курсової роботи - вивчити проективні методики, що використовуються для вивчення мікросередовища підлітка.

Задачі курсової роботи: проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі використання малюнка як метода вивчення мікросередовища дитини.

Методи дослідження: теоретичний, вивчення і аналіз літератури, систематизація і класифікація.

1. Теоретичні основи проходження особистістю кризи підліткового віку

1.1 Суть, етапи і значення кризи підліткового віку

У намаганнях пояснити суттєві анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка сформувалися різноманітні теорії про біологічну зумовленість його особливостей. Автор першої фундаментальної праці про підлітковий період, американський психолог Гренвіл-Стенлі Холл, осмислюючи багатий і різноманітний матеріал спостережень, висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.

Особливості підліткового віку С. Холл асоціював із бурхливою перехідною епохою, «коли наші пращури вели кочове життя, билися, полювали, доглядали вогнище, блукали на волі, шукали пригод».

Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями С. Холла, є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінити природу.

Згідно з психоаналітичною теорією 3. Фрейда неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку.

У 20--30-ті роки XX ст. психологічна наука зосереджувалася на пізнанні залежності деяких особливостей особистості підлітка від його соціального оточення. З цією метою було досліджено життя і психічні особливості підлітків в умовах примітивної цивілізації острова Самоа задля встановлення, що в розвитку людини залежить від природи, а що від культури (конкретних суспільно-історичних умов). Результати досліджень описані у працях американського етнографа Маргарет Мід. Оскільки в розвитку підлітків острова Самоа симптомів кризи не виявлено, це переконливо доводить необґрунтованість тверджень про біологічне походження підліткової кризи. Вона пов'язана не із дозріванням організму, а з особливостями соціалізації. Однак індивідуальні варіанти її перебігу певною мірою залежать від вроджених особливостей нервової системи.

На основі етнографічних досліджень американський психолог Рут Бенедикт зробила висновок, що перехід від дитинства до дорослості різний у різних суспільствах і його не можна вважати природно зумовленим. Вона довела, що конкретні соціальні обставини життя дитини зумовлюють тривалість підліткового віку, наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів, особливості переходу від дитинства до дорослості. Згідно з цими дослідженнями у людині природне не може бути протиставлене соціальному, оскільки природне в ній теж є соціальним.

У дослідженні підліткового віку важливо, на думку Л. Виготського, виокремити основне новоутворення у психіці підлітка, з'ясувати соціальну ситуацію його розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.

Підліткову кризу недарма вважають найгострішою серед криз. Відбувається потужна ендокринна перебудова організму, тіло виходить з-під контролю, людину несподівано охоплюють архаїчні емоційні стани, які майже не контролюються. Навчання погіршується, працездатність знижується, інтереси згасають, негативізм по відношенню до старших не знає меж.

Внутрішні драми, що їх переживає підліток, часто набагато складніші, ніж зовнішні конфлікти, яких також чимало. Внутрішній світ з його глибинами стає реальністю, яка важливіша за все інше. Повсякчас виникають все нові й нові проблеми, які треба вирішувати самому, наодинці з собою. Ця криза є кризою самоусвідомлення, коли людина набуває почуття власної індивідуальності.

Підлітковий вік можна порівняти з епохою хаосу, як підкреслював відомий дослідник цієї проблеми С. Холл, епохою, коли тваринні, напівварварські тенденції стикаються з вимогами соціуму. Бунтівне отроцтво є віком домінування надмірної активності аж до цілковитого виснаження, божевільної веселості - до глибокого суму, упевненості у собі, що переходить у хворобливу сором'язливість, егоїзму, який змінюється альтруїстичними проявами, потягу до спілкування, що переходить у бажання бути наодинці із собою, чутливості, яка непомітно стає апатією. [6, 310]

Негативна фаза кризового періоду закінчується із завершенням тілесного дозрівання. Виникають нові джерела радості - це й пригоди, і мистецтво, і щоденники, і вірші, і нескінченні розмови з найближчим товаришем, проникнення у життєвий світ іншого, і мрії, значення яких важко переоцінити. В цей час відбувається вибір між почуттям визначеності власного «Я», формуванням так званої его-ідентичності та почуттям дифузії, розмитості, невизначеності ролей. Якщо відчувається рольова сплутаність, можливі регресія на інфантильний рівень розвитку, зростання тривожності, страху перед спілкуванням, протилежною статтю, ворожість до суспільних вимог.

Закінчення школи є подією, що для багатьох юнаків стає стартовою для переживання чергової вікової кризи - кризи початку, коли відбувається пересаджування коренів на самостійний ґрунт.

Експериментально доведено, що саме в юнацтві фіксуються найнижча задоволеність смислом життя, найгостріша невпевненість у собі, переживається тяжкий стан загальної невизначеності. Людина опиняється на порозі нового, самостійного життя, відчуває незвичний тягар відповідальності за кожний свій крок, хоче зрозуміти своє призначення, відчути, куди саме слід рухатись, що робити.

Ідеали мають те ж значення для юнака, що й буденність. Навколишній світ повинен до ідеалів тягнутись, його треба рятувати, тому так хвилюють героїчні вчинки, подвиги. Юнак любить те, що гаряче хоче змінювати, вдосконалювати, звільняти з полону повсякдення. Головні конфлікти є конфліктами ціннісними: норми оточення, субкультури майже ніколи не збігаються з нормами, що закладені сім'єю.

Людина у 16-17 років має віддалені життєві цілі, пов'язані з майбутнею працею, продовженням навчання, соціальним просуванням, сім'єю. Але завжди є неузгодженість віддалених цілей з актуальною життєвою ситуацією, як показує у своїх дослідженнях Є. Головаха. Самовизначення не може відбуватися без самообмежень. Вибір професійної діяльності є водночас і звуженням перспектив, відмовою від безлічі інших можливостей. Додамо, що успіх у діяльності юнак сприймає як щось випадкове, а невдачі - як розчарування у власних можливостях, свою провину.

Е. Шпрангер розглядав підлітковий вік всередині юнацького, межі якого він визначав 13-19 роками у дівчат і 14-21 роками у хлопців. Перша фаза цього віку - власне підліткова - обмежується 14-17 роками. Вона характеризується кризою, змістом якого є звільнення від дитячої залежності. Е. Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва. [6, 330]

Перший тип характеризується різкою, бурхливою, кризовою течією, коли отроцтво переживається як друге народження, у результаті якого виникає нове «Я». Другий тип розвитку - плавне, повільне, поступове зростання, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у власній особистості. Третій тип є таким процесом розвитку, коли підліток сам активно і свідомо формує і виховує себе, долаючи зусиллям волі внутрішні тривоги і кризи. Він характерний для людей з високим рівнем самоконтролю і самодисципліни.

Е. Шпрангер спробував зрозуміти одне з найглибших переживань в житті людини - любов і її прояви в підлітковому і юнацькому віці. Він дав психологічний опис двох сторін любові - еротики і сексуальності, які як переживання глибоко відрізняються один від одного і, по Е. Шпрангеру, належать до різних шарів психіки. [6, 331]

Е. Шпрангер виділяє три ступені еротичних переживань. Перша - чутливість, коли юна людина у міру свого дозрівання вчиться сприймати внутрішню, натхненну красу. Друга - психічне розуміння, яке «сприймає іншого як духовну освіту, як певну осмислену форму». Третя - розуміюча симпатія - «співзвуччя душі, що покоїться на естетичному відношенні, але що ґрунтується також і на сумісному переживанні глибоких цінностей». [6, 332]

Для підлітка віра в ідеал ототожнюється з вірою в улюблену людину. «Джерелом сили юнацького еросу, у всіх його формах є в більшій мірі власне внутрішнє життя, ніж реальна особа, на яку він направлений».

Сексуальність, по Е. Шпрангеру комплекс психічних і тілесних переживань і ваблень, що характеризуються специфічною плотською насолодою. Перша поява сексуально забарвлених переживань пов'язана, як відзначає Шпрангер, з відчуттям жаху, страху перед чимось таємничим і незнайомим. Сюди ж домішується відчуття сорому, пов'язане з переживанням, хоча і не зовсім ясних, але заборонених речей. [6, 335]

Пошук біологічного значення пубертатного періоду представлений в роботах Ш. Бюлер. [7, 273]

Підлітковий вік визначається нею на основі поняття пубертатності. Пубертатний період - це період дозрівання, це стадія, в якій людина стає статевозрілою, хоча після цього фізичне зростання у людини продовжується ще якийсь час. Період до початку пубертатності Ш. Бюлер називає дитинством людину, а завершальну частину пубертатного періоду - юністю. Фаза пубертатності, дозрівання виявляється у людини в особливих психічних явищах, які Ш. Бюлер називає психічною пубертатністю, яка з'являється ще до фізичного дозрівання як його передвісник і продовжується довгий час після нього.

Ш. Бюлер відрізняє психічну пубертатність від тілесної. На її думку, із зростанням культури відбувається подовження періоду психічної пубертатності, що і є причиною багатьох труднощів, пов'язаних з цим періодом життя. Фізична пубертатність протікає у хлопчиків в середньому між 14-16 роками, у дівчаток - між 13 і 15 роками. Зрозуміло, існують відмінності між містом і селом, між окремими країнами, великий вплив надає клімат. Нижньою межею нормального початку пубертатності слід вважати 10-11 років, верхньою -18 років. Середня норма лежить посередині. [7, 279].

Психічні симптоми перехідного віку починаються, як правило, значно раніше. Окремі «психічні симптоми» з'являються вже в 11-12 років: підлітки неприборкані і забіякуваті, ігри старших підлітків їм ще незрозумілі, а для дитячих ігор вони вважають себе дуже великими. Проникати особистою самолюбністю і високими ідеалами вони ще не можуть, і в той же час у них немає дитячого підпорядкування авторитету. Ця фаза є, прелюдією до періоду психічної пубертатності.

За цією фазою слідують дві головні фази, які Ш. Бюлер називає пубертатною стадією і юністю. Межа між ними проходить в 17 років. Перетворення підлітка в хлопця виявляється в зміні основної установки по відношенню до навколишнього світу: за життєзапереченням, властивим пубертатній стадії, слідує життєствердження, що характеризує юнацьку.

Основні риси негативної фази, це «підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан», а також «фізичне і душевне нездужання», яке знаходить свій прояв в забіякуватості і капризах. Підлітки незадоволені собою.

Позитивний період приходить поступово і починається з того, що перед підлітком відкриваються нові джерела радості. Кажучи про верхню межу юнацького віку, Ш. Бюлер відзначає, що вона відноситься до 21-му або 24-м рокам, оскільки в цей час спостерігається відносна стабілізація характеру і певні риси зрілостіє [7, 280]

Дослідження Г. Гецер містить цікаві дані, пов'язані з переходом від негативної фази пубертатного періоду до позитивної.

Першою ознакою спадання негативної фази Г. Гецер вважає підвищення продуктивності, відзначаючи, що у 70 % дівчаток «першою продуктивною роботою була літературна робота, хоча дівчаток можна було б охарактеризувати як нездібних до письма». Г. Гецер відзначає, що до кінця негативної фази у більшості дівчаток виявлялися спроби до літературного письма: написання листів, ведення щоденників, віршування. У дівчаток, які до негативної фази займалися літературною творчістю, в період негативної фази ця творчість уривалася. [7, 301]

Посилаючись на дослідження Ш. Бюлер, Г. Гецер пише про те, що на закінчення негативної фази наступає так звана стадія мрійливості, яка знаходиться в тимчасовому проміжку від 13 до 16 років.

Розглядаючи перебіг негативної фази у хлопчиків, Г. Гецер відзначає, що під час негативної фази у хлопчиків виникає «туга по другові», але вона, так би мовити, ще пасивна. До кінця негативної фази підліток активно шукає друга і знаходить його, хоча згодом їх дружні відносини можуть і не зберегтися. Отже, потреба в другу і знаходження його є ще одна межа, що характеризує момент переходу від негативної стадії до позитивної. [7, 303]

Е. Штерн розглядав підлітковий вік як один з етапів формування особи. [6, 405]

Е. Штерн описав шість типів: теоретичний тип - особистість, всі прагнення якої направлені на об'єктивне пізнання дійсності; естетичний тип - особистість для якої об'єктивне пізнання чуже, вона прагне спіткати одиничний випадок і «вичерпати його без залишку зі всіма його індивідуальними особливостями»; економічний тип - життям такої людини управляє ідея користі, прагнення «з якнайменшою витратою сили досягти найбільшого результату»; соціальний - «значення життя складає любов, спілкування і життя для інших людей»; політичний - для такої особистості характерне прагнення до влади, панування і впливу; релігійний - така особистість співвідносить «всяке одиничне явище із загальним значенням життя і світу».

По Е. Штерну, перехідний вік характеризує не тільки особлива спрямованість думок і відчуттів, прагнень і ідеалів, але і особливий образ дій. Серйозна гра особливо важлива для розвитку підлітка, оскільки в ній підліток вчиться «стримувати свої цілі, загартовувати свої сили, встановлювати відношення до різних видів інтересів, які в ньому є і в яких він повинен розібратися». Згідно поглядам Е. Штерна, людина залишається молодою до тих пір, поки вона до чогось прагне, поки вона має перед собою мету, поки вона знає, що за стадією, якої вона досягла, є інша - вища.

Молода людина повинна залишатися вічно шукаючою, яка знає, що вона шукає або повинна шукати. [6, 408]

Юність - всього лише початок дорослого життя. Відчуття того, що все життя попереду, дає можливість пробувати, помилятися і шукати з легкою душею. Тут дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості, рамки окремих віків носять все більш умовний характер. Криза 17 років - рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя. [14, 218]

Більшість 17-річних орієнтується на продовження освіти, небагато - на пошук роботи, на який не зважилися після 9 класу. Вища освіта їм необхідна, щоб одержати професію, що дозволяє «жити гідно», «багато заробляти», «забезпечувати себе і сім'ю». Існують дві категорії випускників школи: перші сподіваються на допомогу батьків (платний ВУЗ) і не втрачають душевної рівноваги; другі розраховують на свої сили - найбільш схильні до пов'язаних зі вступом до ВУЗу стресів.

Для важко переживаючих кризу 17 років характерні різні страхи. Відповідальність за зроблений вибір, реальні досягнення в цей час - вже великий вантаж. Сюди ще додаються страхи перед новим життям, перед можливістю помилки, перед невдачею під час вступу до ВУЗу, у хлопців - перед армією. Висока тривожність і виражений страх можуть привести до виникнення невротичних реакцій й інших хронічних захворювань. Але якщо навіть випускник мало тривожний, і все складається вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з іншими людьми викликають значну напруженість. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають в цьому впевненість в собі, відчуття компетентності, підтримка сім'ї і інше. [7, 315].

Вік - категорія конкретно-історична. 19-20-річні хлопці основні труднощі свого життя пов'язують з появою відповідальності, якої не було раніше. Цінують свій вік, який разом з проблемами приніс і ширші можливості

Отже, враховуючи різні теорії, можна стверджувати, що особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих.

Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин (відносин із навколишнім світом). Біологічний чинник впливає на підлітка опосередковано -- через соціальні стосунки з оточенням.

1.2 Особливості емоційної сфери та сексуальності підлітків

Підлітковий вік - це своєрідний «третій світ», який існує між дитинством і дорослістю. Біологічно це вік статевого дозрівання, поруч з яким стають більш зрілими й інші біологічні системи організму. Психологічно це період складного формування нової особистісної і соціальної ідентичності, для якого характерні максимальні диспропорції у рівнях і темпах розвитку. Підліток отримує нові домашні та шкільні обов'язки. Відбувається завершення орієнтації дитини на «жіночу» та «чоловічу» діяльність. Підлітковий вік схожий на міст між дитинством та зрілістю, по якому кожен повинний пройти, перш ніж стати відповідальною і творчою дорослою людиною.

Психологи умовно розділяють підлітковий вік на два періоди: власне підлітковий (11-15 років) та ранній юнацький (16-19 років).

На формування особистості в підлітковий період значний вплив здійснює процес статевого дозрівання. Ріст дорослої людини залежить як від спадкових факторів, так і від умов оточуючого середовища. Чим раніше починається статеве дозрівання, тим коротший період швидкого росту і тим швидше він закінчується. Перш за все, у молодих людей бурхливо змінюється зріст і вага, змінюються пропорції тіла. Спочатку до «дорослих» розмірів доростають голова, кисті рук і ступні, потім - руки та ноги - і в останню чергу - тулуб. Це призводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Діти часто відчувають себе в цьому віці незграбними, вайлуватими. [3, 95]

У підлітковий період у зв'язку з швидким розвитком організму виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні мозку. Тому для дітей цього віку характерні перепади судинного та мозкового тонусу. Такі перепади викликають швидку зміну фізичного стану та відповідно настрою. При цьому дитина може довгий час переносити фізичні навантаження, пов'язані з його захопленнями (наприклад, грати у футбол, шалено танцювати на дискотеці), і одночасно у досить спокійний період «падати від втоми». Особливо часто це проявляється по відношенню до інтелектуальних навантажень.

Емоційну нестабільність підлітків посилює сексуальне збудження, що супроводжує процес статевого дозрівання. Важливо пам'ятати, що підліток прагне чітко розмежувати у своїй свідомості любов і секс. Не можна цинічно ставитися до його почуттів, висміювати їх - це може стати причиною розладів у його дорослому житті. Аж до нездатності встановлювати зрілі стосунки з протилежною статтю.

Позитивна самооцінка підлітка, прийняття його ровесниками та популярність в групі великою мірою залежить від фізичної привабливості. Зовнішній вигляд людини впливає на розвиток її особистості, встановлення контактів та соціальну поведінку. Зовнішньо привабливі підлітки, як правило, викликають у оточуючих позитивне ставлення до себе; їх вважають чуйними, доброзичливими, розумними та успішними. Таке ставлення часто є причиною того, що симпатичні підлітки мають вищу самооцінку, краще адаптуються в суспільстві та краще володіють навичками міжособистісних відносин.

Образ «Я» у підлітка також залежить від його ваги. Багато підлітків турбуються через свою вагу, вважаючи, що вона перевищує норму. Худорлявих підлітків турбує інша проблема - їх організм спалює більше калорій, ніж отримує. «Кістлявість» та «Недостатньо атлетична статура» особливо турбує хлопчиків.

Юність є періодом «нормальної кризи», для якого характерні коливання сили «Я» та посилення конфліктів. Найголовнішою задачею цього періоду є формування почуття ідентичності, визначення своєї ролі в світі, формування власної системи цінностей та морального кодексу.

Види спрямованості особистості підлітка:

Гуманістична спрямованість - ставлення підлітка до себе та суспільства - позитивні;

Егоїстична спрямованість - він сам є набагато більш значимим, ніж суспільство;

Депресивна спрямованість - він сам не є цінністю для себе; ставлення до суспільства - умовно позитивне;

Суїцидальна спрямованість - ні суспільство, ні особистість для самої себе не є цінними. [3, 150]

За теорією когнітивного розвитку Жана Піаже підлітковий вік є стадією формальних операцій, на якій підліток виходить за межі конкретних переживань та починає мислити більш логічно та абстрактно. Розвивається здатність аналізувати власні думки, для вирішення проблем та виведення заключень підліток застосовує логічні роздуми. Підлітки вперше стають в змозі, абстрагуючись від конкретного, будувати та перевіряти гіпотези відносно своєї власної поведінки та поведінки оточуючих, застосовувати метаперспективу, тобто роздумувати про самого себе та оточуючих/, передбачати можливі наслідки своїх чи чужих дій.

Будь-яка дрібниця може викликати почуття сором'язливості. Деякі, щоб уникнути критичних зауважень приятелів, стають дуже сором'язливими та закриваються у собі, ховаючись від реального світу. Деякі стають нетовариськими, підозрілими і готові сперечатися та битися з найменшого приводу. Інші поводять себе екстравагантно, намагаючись за напускною бравадою приховати тривогу та невпевненість у собі.

Вітчизняний психіатр Лічко А.Є. розглядає підлітковий період як фазу загострення певних індивідуально-психологічних рис, появи акцентуацій, які при дії сильних психогенних факторів можуть спричинити тимчасову дезадаптацію особистості. Юнацький вік у порівнянні з підлітковим характеризується більшою диференційованістю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, підвищенням самоконтролю і саморегуляції. Але «як загальні особливості цього віку відзначаються мінливість настрою з переходами від невпинних веселощів до сумування та поєднання полярних якостей, що змінюють одна одну. До таких якостей відноситься особлива підліткова сенситивність - чутливість до оцінки іншими своєї зовнішності, здібностей, умінь і, поряд з цим, надмірна самовпевненість і критичність по відношенню до оточуючих. Тонка чутливість часто поєднується з емоційною ригідністю, болюча сором'язливість - з нахабністю, бажання бути визнаним і оціненим іншими - з підкресленою незалежністю, боротьба з авторитетами - з обожнюванням випадкових кумирів, чуттєве фантазування - з сухим мудрствуванням».

Серед названих емоцій та почуттів у стресовій ситуації можна виділити такі: почуття страху, злості до себе та до інших, фізіологічні відчуття тремтіння, швидкого серцебиття, напруги, розгубленості, суму, печалі, депресії. У старшому підлітковому віці змінюються способи вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, удосконалюється управління своїми почуттями та настроями. [3, 104]

Емоційні коливання між крайніми протилежностями були б розцінені як стовідсотково патологічні у будь-який інший період життя. У підлітковий період вони означають не більше, ніж дорослу структуру особистості, якій потрібен довгий час для формування, коли особистість не припиняє експериментувати, адже «В житті рідко зустрічаються ситуації, з якими справитися важче, ніж підлітку в період боротьби за звільнення і незалежність «я».

1.3 Особливості відносин підлітків з батьками та ровесниками

Сучасна школа має виконувати соціальне замовлення особистості - вчити бути конкурентно здатною у суспільстві з ринковою економікою, виробити вміння планувати стратегію власного життя, орієнтуватися в системі найрізноманітніших суперечливих і неоднозначних цінностей, сформувати високу культуру взаємин. Увага до питань формування культури міжособистісних взаємин підлітків об'єктивно зумовлена впливом їх на стиль спілкування, на моральний мікроклімат у шкільних колективах, на громадську активність, самопочуття. Міжособистісні взаємини є одним із засобів самоствердження підлітка і зумовлені суб'єктивною потребою у спілкуванні та її задоволенням. На думку М. Обозова, Я. Коломинського, міжособистісні взаємини виникають і формуються у взаємодії, спільній діяльності, спілкуванні. Дослідження вітчизняних педагогів і психологів (Л. Божович, Д. Ельконін, Л. Орбан, ін.) свідчать, що найбільш значимим і домінуючим для підлітків є спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту аспектів його поведінки і діяльності [1, 43].

Міжособистісні взаємини, що складаються у класі, часто зумовлюють появу невеликих мікрогруп, що відіграють помітну роль у житті колективу загалом. У таких мікрогрупах може складатися власна етика взаємин, свої вимоги до особистості. Добре, якщо така етика не протирічить вимогам вчителів і колективу. У протилежному випадку вона може стати «смисловим бар'єром» (Л. Божович) між педагогами та учнями. Як бачимо, міжособистісні взаємини є одним із важливих факторів емоційного клімату групи. «Виховати громадянина, тобто людину з певним набором прав і обов'язків, можна тільки у товаристві собі подібних. Тому цілеспрямована організація між суб'єктної взаємодії вихованців, їх спілкування є найважливішим засобом виховання» [2, 7].

Міжособистісна взаємодія підлітків характеризується «позитивністю, індиферентністю, негативністю емоційних переживань, адекватністю і неадекватністю взаєморозуміння і когнітивним ототожненням або відсутністю такого ототожнення між суб'єктами; готовністю до співпраці, бездіяльності чи виявлення опору один до одного». [4, 6]

Однак розвитку особистості підлітка, його соціальній адаптації та самореалізації у суспільстві сприяють лише такі взаємини, що включають позитивні емоційні переживання, а також мотиви поведінки, установки та способи дій, що не суперечать існуючим у суспільстві нормам загальнолюдської моралі. Інакше кажучи, підліток мусить бути здатним до виявлення культури у взаєминах з іншими людьми. Власне, під культурою міжособистісних взаємин слід розуміти адекватне сприймання підлітками однолітків і старших та їх прагнення до виявлення у власних взаєминах гуманних цінностей. У психолого-педагогічній структурі культури міжособистісних взаємин ми виділяємо три взаємопов'язаних компоненти: когнітивний, емоційно-мотиваційний і діяльнісний. Когнітивний компонент передбачає формування знань про норми моралі, загальнолюдські цінності, етику взаємин між людьми. Від того, які у підлітка склались ціннісні орієнтації, якими принципами і нормами він керується у своїй діяльності, поведінці, від сформованості у нього «сфери уявлень про обов'язкове і цінне» (Якобсон), що включає поняття добра, зла, справедливості тощо, значною мірою залежить його здатність до етичних взаємин.

Етичні знання, які підліток здобуває в процесі спеціального навчання і виховання, є тим вихідним матеріалом, який він випробовує в ході власної моральної діяльності, у спілкуванні з іншими людьми, в процесі різних видів діяльності загалом. Щоби творити добро і протистояти злу, підліток повинен мати знання про те, що є добро, а що - зло. Мета виховання полягає в тому, щоб, морально удосконалюючись, людина у своїх стосунках з іншими переборювала зло». [5, 89]

Уявлення про добро і зло в індивідуальній моральній свідомості не завжди співпадають із загальноприйнятими поглядами на ці етичні категорії. Якщо розуміння добра підлітком обмежене лише колом його егоїстичних інтересів, то конфлікти з оточуючими стають неминучими, а він сам виступає як носій зла. Якщо ж індивідуальне сприйняття добра співпадає із загальноприйнятим, то розходження між загальноприйнятою та індивідуальною мораллю майже не буває або ж вони несуттєві. Таким чином, при наявності знань про норми поведінки, про те, що є добро, а що зло, можливий свідомий і вмотивований вибір вчинку, який відповідає або ж протирічить існуючим у суспільстві нормам моралі.

Загалом, у процесі формування когнітивного компоненту підлітків підводять до розуміння загальнолюдських цінностей, що визначають культуру взаємин між людьми.

Когнітивний компонент набуває моральної цінності у структурі міжособистісних взаємин підлітків за умови його органічного злиття із почуттями особистості, тобто лише в тому випадку, коли людина здатна не лише безпомилково визначати добро і зло, але і відчувати внутрішню потребу і готовність творити добро і разом з тим переживати почуття відрази до того, що протирічить нормам моралі.

«Процес засвоєння знань здійснюється через «внутрішній світ» особистості, в якому відображається ставлення людини до того, що вона робить і що роблять з нею. Активність особистості проявляється у характерних для неї мотивах поведінки, установках і способах дії, у різноманітній діяльності, направленій на перетворення оточуючої дійсності». [8, 115]

Почуття, емоції, потреби, мотиви - це складники другого компоненту культури міжособистісних взаємин - емоційно-мотиваційного.

Мотиваційна сфера є особливою для кожного вікового періоду. Характер мотиваційної сфери особистості підлітка обґрунтовано Л. Божович, І. Бехом, Б. Ломовим, Г. Костюком, І. Коном та іншими.

У підлітковому віці в центрі уваги постають питання, пов'язані з правилами громадської поведінки і нормами взаємовідносин між людьми, у підлітків починають складатися відносно стійкі і незалежні від випадкових впливів моральні погляди, судження, оцінки. Підлітки часто йдуть за тими нормами, які прийняті в їх середовищі, особливо якщо моральні вимоги й оцінки того чи іншого колективу не співпадають з вимогами дорослих.

Підлітковий вік є тим періодом, коли у дітей виникають переконання щодо прийняття чи неприйняття певних правил поведінки. Прийняття етичних норм може виходити із бажання завоювати хороше ставлення чи уникнути осуду, із прагнення до ідентифікації з певним зразком (ідеалом), із бажання відповідати власним цінностям, які до цього часу засвоювались підлітком із оточуючого середовища, а тепер стають внутрішніми. [9, 326]

Такі внутрішні, суб'єктно-особистісні спонукання до дій є мотивами. Оцінити поведінку підлітків без розуміння мотивів неможливо.

Мотиви виникають, розвиваються і формуються на основі потреб. Відповідно до ієрархії потреб А. Маслоу, найбільш важливими для підлітка є потреби, пов'язані із статусно-рольовим визначенням, потреби у визнанні, потреби, пов'язані з власним «Я», інакше кажучи, потреби у самоствердженні. Трансформуючись у мотиви, вони зумовлюють поведінку підлітка.

Головною спонукою, що визначає характер міжособистісних взаємин підлітків і зумовлює їх поведінку, є потреба у спілкуванні. «Спілкування - це взаємодія між людьми, в процесі якої розвиваються, проявляються і формуються їх особистісні взаємини». [1, 53]

У підлітковому віці спостерігається загострення потреби у спілкуванні з ровесниками. З цим пов'язане і прагнення зайняти своє місце в колективі, і бути визнаним та прийнятим товаришами, інакше кажучи, мусить бути задоволена потреба у самоствердженні. Ступенем реалізації даної потреби визначається емоційне благополуччя або самопочуття учня у системі міжособистісних взаємин.

Спостереження і деякі дослідження підтверджують, що підліток досить емоційно переживає свій статус у групі. Незадоволеність потреби у спілкуванні негативно відбивається на поведінці дитини, впливає на успішність, штовхає на протиправні вчинки. У цьому зв'язку виникає ряд педагогічних проблем. Насамперед, проблема ізольованої дитини, учня, якого ніхто не вибирає, ніхто в класі не любить. У такого підлітка не задовольняється одна з найважливіших соціальних потреб - потреба у спілкуванні, а це може призвести школярів до дезадаптації.

Як бачимо, потреби, трансформуючись у мотиви, детермінують поведінку підлітка, яка набуває етичної цінності за умови сформованості відповідних умінь та навичок у дитини.

У структурі культури міжособистісних взаємин провідним є діяльнісний компонент, що пов'язаний із «конкретними вміннями і навичками поведінки і самокеруванням власною поведінкою під впливом почуття обов'язку, честі, совісті». [10, 42]

Діяльнісний компонент включає в себе всі рухи, дії, мову, вчинки, пов'язані із регуляцією діяльності суб'єктів і їх взаємодією. Вміння і навички морально-етичної поведінки здобуваються у процесі соціальної активності підлітка, який намагається усвідомити і засвоїти зразки етичної поведінки. Оскільки особистісною цінністю для підлітків є прагнення зайняти своє місце у колективі, бути визнаним, то у намаганнях самоствердитись вони досить часто набувають негативних форм спілкування. Така поведінка свідчить про відсутність моральних знань або ж їх недостатню усвідомленість, не сформованість етично-цінних мотивів або ж відсутність (чи недостатність) досвіду моральної поведінки. Отже, усі три компоненти культури міжособистісних взаємин перебувають у тісному зв'язку. Прогнозувати розвиток культури міжособистісних взаємин підлітків і планувати конкретну роботу з ними неможливо без точної діагностики рівня морального розвитку особистості.

Як свідчать дослідження, привабливість навчання у школі та інтереси в основному визначаються для підлітків можливістю широкого спілкування з ровесниками. У 89 % підлітків є компанії, в які вони збираються, щоб поспілкуватися, розважитись. А для 82 % у шкільному навчанні привабливим є спілкування з товаришами.

Більшість дорослих, які оточують підлітка, недооцінюють суб'єктивну значущість для підлітка сфери його спілкування з товаришами. Для старших підлітків головним стає прагнення до автономії у колективі ровесників і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків. Незадоволення цієї потреби призводить до переживань. За даними досліджень, негативні стосунки з товаришами викликають переживання у 48 % підлітків.

Важливість для підлітка спілкування з ровесниками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім з батьками і вчителями. Причина - нерозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їх хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших вчинків, прагнень, цінностей: «прикро, коли батьки сварять мене», «не погоджуються зі мною», «не поважають», «починають виховувати», «не розуміють мене». З цих причин частина підлітків, вирушаючи в похід чи їдучи в інше місто на відпочинок, бажала б залишити вдома батьків: «щоб бути вільним», «бути самостійним», «відпочити від них», «не хочу, щоб вони за мною слідкували». Однак 34 % підлітків залишили б удома своїх однокласників, які «не вміють спілкуватися», «недисципліновані». Важко порозумітися зі своїми однолітками 52 % підлітків, тому що ті «обзиваються», «круті», «високої думки про себе», «у нас різні думки».

За даними опитування, культура взаємин для старших підлітків виявляється у «культурі спілкування» - 34 %, взаємоповазі - 27 %, добрих відносинах між людьми - 8 %. Не дають визначення цьому поняттю 9 % опитаних.

Серед якостей, що сприяють порозумінню людей, підлітки називають: «вихованість», «схожість характерів», «ввічливість», «дружнє ставлення», «культура мови». Міжособистісне спілкування підлітків ускладнюється певними характеристиками особистості і комунікативної поведінки школярів. Підлітки вказують причини, що заважають вільному спілкуванню з іншими: «закомплексованість», «скромність», «важкий характер», «бракує сміливості (причина у ставленні товаришів)». А в окремих підлітків труднощі у стосунках пов'язані із становищем у системі взаємин класу: «не дають висловитись», «не поважають», «у класі я найгірший учень», «ображають».

Про відсутність знань культури взаємин свідчать такі вислови: «боюсь сказати таке, за що буде соромно», «боюсь сказати не по темі».

У своїх діях підлітки користуються ситуативною мотивацією, виявляючи культуру взаємин «там, де вийде», «у школі», «при розмові з учителем», «не завжди, але на людях точно», «у потрібних ситуаціях».

Як бачимо, взаємини підлітків з іншими є серйозною проблемою сучасної виховної ситуації. Повноцінне становлення особистості передбачає формування культури міжособистісних взаємин, що включає забезпечення передачі соціальних цінностей та установок і усвідомлення особистістю необхідності діяти відповідно з існуючими у суспільстві нормами і правилами моралі; формування почуттів, етичних потреб і мотивів поведінки; формування морального досвіду, який включає вміння та навички етичного аналізу, самоаналізу і самооцінки, позитивний досвід соціальної поведінки.

Висновок

Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими.

Підлітковий вік - це своєрідний «третій світ», який існує між дитинством і дорослістю. Біологічно це вік статевого дозрівання, поруч з яким стають більш зрілими й інші біологічні системи організму. Психологічно це період складного формування нової особистісної і соціальної ідентичності, для якого характерні максимальні диспропорції у рівнях і темпах розвитку. Підліток отримує нові домашні та шкільні обов'язки. Відбувається завершення орієнтації дитини на «жіночу» та «чоловічу» діяльність. Підлітковий вік схожий на міст між дитинством та зрілістю, по якому кожен повинний пройти, перш ніж стати відповідальною і творчою дорослою людиною.

Психологи умовно розділяють підлітковий вік на два періоди: власне підлітковий (11-15 років) та ранній юнацький (16-19 років).

Підлітковий вік є тим періодом, коли у дітей виникають переконання щодо прийняття чи неприйняття певних правил поведінки.

У підлітковому віці спостерігається загострення потреби у спілкуванні з ровесниками.

2. Теоретичні основи використання малюнкових тестів для діагностики особистості

2.1 Загальна характеристика малюнкових тестів

Малюнкові тести мають поряд переваг - як при роботі з дорослими, так і з дітьми.

Вважається, що тестові ситуації достатньо звичні і дозволяють тестованим розкріпачитися і проявити ті особливості, які не знайшли виходу на раніших етапах дослідження. До того ж у процесі малювання контроль так званого «цензора свідомості» слабшає, що дозволяє в тій чи іншій мірі розкритися несвідомому.

Малюнки можуть опинитися гарним приводом для встановлення контакту і взаєморозуміння з випробовуваним, що дозволить отримати додаткову інформацію про нього. [11]

У 50-х роках проективний малюнок (малюнкові тести «Дім-дерево-людина», «Дерево», «Автопортрет», «Малюнок сім'ї» та інші) набув значного поширення на Заході. Зазначені методики претендують на комплексне вивчення особистості.

Наприклад, тест «Дім, дерево, людина», на думку його автора Дж. Бука, є адекватним засобом для дослідження афективної сфери особистості, потреб, рівня психосексуального розвитку, інтелекту та ін.

Автор тесту «Дерево» К. Кох наголошує на здатності методики виявити такі психологічні характеристики, як загальний рівень розвитку, стиль діяльності, позицію стосовно оточуючих, інтереси, актуальні переживання, особливості стосунків з батьками, дитячі психічні травми та ін.

Тест «Будинок, дерево, людина» («БДЛ») складається з двох етапів:

· перший етап - сам процес малювання;

· другий етап - бесіда після того, як малюнок готовий, під час якої випробовуваний описує, характеризує та інтерпретує намальовані об'єкти і те, що їх оточує, а також висловлює виниклі у зв'язку з ними асоціації.

Було відмічено, що замкнуті люди, захоплені процесом малювання, стають розкріпаченішими.

Виявилось, що паузу в малюванні - «відрив від олівця» - можна з успіхом використовувати, щоб розговорити випробовуваного.

Мета методики. Оцінка особистості випробовуваного, рівня розвитку, працездатності та інтеграції, отримання даних, що стосуються сфери його взаємин з навколишнім світом в цілому і з конкретними людьми зокрема.

Випробовуваному надається лист паперу з олівцем і озвучується прохання намалювати будинок, дерево і людину настільки добре, як він зможе це зробити. Він може стирати його скільки завгодно і обдумати стільки часу, скільки йому на це знадобитися.

Кожен об'єкт (будинок, дерево, людина), намальований окремо або в композиції, слід розглядати як автопортрет, оскільки кожен випробовуваний зображає його з якимись особливостями, що мають для нього за якими-небудь причинами істотне значення, причому ці особливості мають реальну підоснову, відмінну від того, що можуть говорити про це випробовувані.

Процес інтерпретації полягає в послідовному аналізі наступних груп елементів: деталі, пропорції, перспектива, час, якість ліній, самокритичність, відношення до завдання, коментарі.

Відсутність обов'язкових деталей в малюнках випробовуваних, таких, що мали рівень інтелекту середній або вище середнього, часто свідчить про зниження цього рівня.

В деяких випадках, з погляду пропорцій і перспективи малюнок був виконаний добре, але містив мінімум деталей, це може означати, що випробовуваному властиві:

1) схильність до замкнутості (вважається, що за кількістю деталей можна судити про ступінь контактності з навколишнім середовищем);

2) «аномальне» ігнорування традиційних речей.

Якщо використання мінімуму деталей в малюнку поєднується з низьким рівнем якості пропорційних і просторових відносин, можна припустити, що відбувається зниження інтелектуальної працездатності, яке має оборотний, або необоротний характер.

Деякі випробовувані зображали дерево у вигляді замочної щілини, тобто з кроною у вигляді круга або овалу (місце з'єднання із стовбуром у якого може бути як замкнутим, так і незамкнутим), а стовбур - у вигляді двох вертикальних ліній, сполучених або не сполучених в підставі, що означає сильні ворожі імпульси.

Рубці та (або) зламані гілки дерева, що поникли або мертві, мабуть, символізують психічні травми.

Графічні або вербальні вказівки, які свідчать про те, що дерево мертве, розцінюються як ознаки відчуття неповноцінності або неспроможності, даремності, провини і тому подібне. При цьому образ абсолютно мертвого дерева може означати погану пристосованість випробуваного більшою мірою, ніж образ частково мертвого дерева.

Найчастіше мертвими або частково мертвими називають гілки або коріння, в цьому випадку інтерпретація, правомiрнiсть якої поки не доведена, трактує пошкоджені гілки як символ травмуючої дії навколишнього середовища.

На деяких малюнках зображувалося сонце, яке заходить, що може означати депресивний настрій. Сонце, намальоване за хмарою, має на увазі турбуючи відношення, що не дають задоволення, між випробовуваним і «зігріваючою» або ворожою, загрозливою фігурою.

Було встановлено, що невпевнені в собі випробувані іноді зображали одну деталь окремо від іншої або від малюнка в цілому без урахування зв'язку між ними, а іноді - симетрично (дві труби, два вікна, двоє дверей).

У портреті людини деякі випробовувані малювали її без рук або ступень, чим виражали відчуття власної безпорадності.

Тест «Малюнок сім'ї». Цей тест допоможе вам зазирнути в душу дитини і зрозуміти, чим вона живе, що її турбує, чи комфортно їй в сім'ї та як вона ставиться до рідних. Запропонуйте дитині намалювати сім'ю. Не варто давати якісь вказівки чи уточнення. Не підказуйте, кого малювати.

Підсумки тесту. Якщо на малюнку немає когось із членів сім'ї - це говорить про відсутність у дитини емоційного контакту з цією людиною. Відсутність самого автора малюнка свідчить про його труднощі у стосунках з близькими. На малюнку - вигаданий член сім'ї? Це означає, що дитина отримує недостатньо уваги, хоче бути комусь потрібною. Чим авторитетніша в очах малюка людина, тим вона більша на малюнку. Якщо дитина малює себе дуже маленькою, розміщеною в куточку аркуша,- у неї занижена самооцінка, і навпаки. Малюк зображений в центрі, між татом і мамою, або ж на першому плані - значить, відчуває себе потрібним, йому затишно в сім'ї. Якщо ж намальований окремо від інших або на задньому плані - це ознака ревнощів, неблагополуччя. Відстань між зображеними членами сім'ї та дитиною свідчить про їхню емоційну близькість. Частини тіла. Найрозумнішого, на його думку, члена сім'ї малюк зображає з великою головою. Персонажі з великими очима сприймаються дитиною, як такі, що потребують допомоги. Люди з великими вухами - це ті, які слухаються навколишніх. Якщо вух взагалі немає, людина нікого не слухає, ігнорує те, що про неї говорять. Персонаж з великим чи заштрихованим ротом сприймається як джерело загрози. Якщо рот взагалі відсутній або зображений у вигляді рисочки - людина, як вважає малюк, приховує свої почуття, не може висловити чи впливати на інших. Чим більше пальців на руках, тим сильніший персонаж. Довжина рук говорить про комунікабельність. Короткі руки видають внутрішню слабкість, нерішучість, нестачу спілкування. Права нога символізує опору поза сім'єю, а ліва - в сім'ї. Кольорова гама малюнка - індикатор палітри почуттів. Найулюбленішими кольорами дитина малює найближчих їй членів сім'ї або себе, і навпаки. Сонце на малюнку - символ тепла й захисту. Люди і предмети, які знаходяться між малюком і сонцем,- це те, що заважає йому відчувати себе захищеним.

«Хто я в малюнку». Візьміть чистий аркуш паперу (формат А-4), кольорові олівці і гумку. Лист паперу тричі складіть навпіл, потім розгорніть і, поклавши його горизонтально, прономеруйте з ліва направо (верхній ряд з 1 по 4, нижній з 5 по 8). Перемалюйте символи, приведені на мал. 1, у відповідні квадрати.

Інструкція: використовуючи символи з 1 по 8 постарайтеся, не задумуючись домалювати усе, що спадає на думку. Дайте волю своїй фантазії, згадайте безтурботні хвилини свого життя. Кожний із запропонованих символів викликає якісь асоціації, почуття, образи. Спробуйте їх зобразити. Треба завершити кожен запропонований символ. Малювати можна доти, поки не набридне. Використання різних кольорів тільки підсилює образи.

Після виконання цього завдання переверніть аркуш і знову пронумеруйте квадрати, як це робили спочатку. Починаючи з першого верхнього квадрата по 7-ий включно, не займаючи багато місця, впишіть наступні слова: гнів, радість, умиротворення, депресія, людська енергія, жіночність, хворобливість. У 8-му квадраті помістіть будь-яке, що спало на думку, слово, означає людську якість -- переживання.