Процеси пам’яті, її види та розвиток

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Кафедра психології

Курсова робота

на тему: «Процеси пам'яті, її види та розвиток»

Виконала

студентка 721 групи

природничо-географічного

факультету

Глива Юлія

Володимирівна

Перевірила

Гальцова Світлана

Василівна

Суми-2009

План

Вступ

І. Загальні відомості про пам'ять

1.1 Поняття про пам'ять

1.2 Феноменальні можливості пам'яті

1.3 Фізіологічні основи пам'яті

ІІ. Класифікація видів пам'яті

2.1 За змістом

2.2 За часом зберігання

2.3 За ступенем опосередкованості

2.4 За походженням

ІІІ. Процеси й закономірності пам'яті

ІV. Вікові особливості пам'яті

4.1 Дошкільний вік

4.2 Молодший шкільний вік

4.3 Розвиток пам'яті у підлітків

4.4 Розвиток пам'яті у старшокласників

V. Розвиток і виховання пам'яті

VІ. Практична частина

6.1 Дослідження ретроактивного гальмування

6.2 Хід виконання завдання

6.3 Опрацювання даних виконаного завдання

Висновки

Рекомендації

Використана література

Вступ

Голова без пам'яті - що фортеця без гарнізону.

Наполеон Бонапарт

Щоб піднятися на вищий ступінь розвитку, дитина має засвоїти знання про навколишній світ, оволодіти нормами поведінки, набути певних навичок і вмінь. Усе це пов'язано з роботою пам'яті. Якби людина не запам'ятовувала те, що сприймала, переживала, робила, її психічний розвиток був би неможливий.

За допомогою пам'яті людина накопичує інформацію про закономірності навколишнього світу, свої враження про нього. Пам'ять є найважливішою передумовою розвитку й навчання особистості. За допомогою. пам'яті людина інтегрує минуле, сьогодення й майбутнє. Пам'ять стала важливим надбанням людини як біосоціальної істоти.

Актуальність роботи полягає в тому, що в умовах колосальної кількості інформації в сучасному світі питання раціонального користування нею постає як ніколи гостро.

Об'єкт: процеси пам'яті у дітей шкільного віку.

Предмет: явище ретроактивного гальмування при відтворенні завченого матеріалу.

Гіпотеза: я вважаю, що у процесі навчання треба обов'язково враховувати явище ретроактивного гальмування, особливо при складанні розкладу занять. Не бажано ставити в розкладі поряд такі предмети, як фізика й хімія, математика й геометрія, українська мова й українська література і т. д.

Мета : дослідити особливості процесів пам'яті у дітей молодшого шкільного віку, підлітків та старших школярів, простежити динаміку змін структурних елементів пам'яті та вивчити вплив організації навчального процесу на продуктивність мнемічних процесів.

Завдання:

- детально ознайомитися з науковою літературою, опрацювати теоретичний матеріал;

- зробити висновки по кожному розділу даної теми;

- провести практичне дослідження ретроактивного гальмування;

- зробити рекомендації щодо поліпшення організації навчального процесу для покращення сприймання й запам'ятовування програмного матеріалу.

Методи: при дослідженні пам'яті були використані практичні й теоретичні методи.

1) організаційні методи: зумовлюють стратегію організаційних досліджень (кількість досліджених і тривалість досліджень). Була використана порівняльна стратегія - велика кількість досліджуваних і невеликий проміжок часу;

2) емпіричні методи: методи отримання фактичного матеріалу. Був використаний один із основних методів - експеримент (активна позиція дослідника); За умовами проведення експеримент лабораторний, за метою - констатуючий.

3) методи математичних результатів (відсотки);

4) інтерпретаційний метод - структурний ( з'ясування явищ, що з чим пов'язано).

Практичне значення: знання про особливості пам'яті та її процесів дає можливість продуктивніше працювати зі складним теоретичним матеріалом та значними обсягами інформації. Курсова робота направлена на практичне її застосування в навчальній діяльності старшокласників.

І. Загальні відомості про пам'ять

1.1 Поняття про пам'ять

Людина не може ставитися байдуже до оточуючого світу, а всяка людська активність побудована на процесі пізнання, тобто відображенні в психіці особи реальної дійсності. Процес пізнання розпочинається з відчуттів та спостережень, що, пройшовши стадії уявлень і пам'яті, перетвориться в мислення й завершення в процесах прийняття рішень та виконанні дій.

Уже в старовинні часи люди звертали свою увагу на значення пам'яті. Есхіл, використавши уста Прометея, промовив: «Послухай, що я зробив цим смертним. Придумав числа, навчив складати слова й дав їм пам'ять». Стародавні греки матір'ю всіх муз вважали богиню пам'яті Мнемозину.

Роль пам'яті на різних щаблях історії неоднакова. У далекі часи, коли люди не володіли писемністю, вимоги до міцності та чіткості запам'ятовування й збереження досвіду були високими. Сучасна людина не в змозі буквально відтворювати те, що сприйняла, бо об'єм відомостей дуже великий. У зв'язку з цим змінились вимоги й до навчання. Якщо раніше в навчанні важливо було запам'ятати й відтворити відомості, то тепер на перший план виходять завдання розумового розвитку учнів. За даними психолого-педагогічних досліджень останніх десятиліть докорінно змінилися зміст і методи навчання в початковій її ланці (Ш.А. Амонашвілі, В.В. Давидов, Л.В. Заков, В.В. Рєпін, Д.Б. Ельконін а ін.).

Пам'яттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища пам'яті - складні, феноменальні - ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме й почнемо з визначень понять, у своїй різнобарвності доповнюючих одне одного. У Великій Радянській Енциклопедії сказано: пам'ять - це «здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму й багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки». Радянський психолог А.Р. Лурія говорить про пам'ять: «Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову, стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запис, зберігання й відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли».

Пам'ять як один із рівнів відображення оточуючої дійсності являє собою сукупність процесів, які сприяють організації й збереженню минулого досвіду. Пам'ять можна визначити як психофізіологічний процес, який виконує функції запам'ятовування, збереження й відтворення матеріалу.

Упродовж історії психології створено чимало теорій, які мають пояснити сутність і закономірності пам'яті. Вони формувалися в рамках певних напрямків психології і тому розв'язували проблему з позицій притаманних останнім методологічних принципів. Поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіорістична, когнітивна і діяльнісна теорії пам'яті.

Асоціативна теорія - виразник асоціанізму, напрямку, який виник ще на філософському етапі історії психології (Аристотель). Пояснювальним принципом для нього стало поняття асоціації ( лат. assocіatіo - сполучення, з'єднання) - зв'язку між психічними явищами. Стосовно пам'яті такі зв'язки встановлюються між окремими частинами матеріалу, що запам'ятовується чи відтворюється. І справді, щось пригадуючи, людина нібито відшуковує зв'язок між наявним матеріалом і тим, який потрібно відтворити.

Було встановлено такі закономірності утворення асоціацій, як схожість (матеріал запам'ятовується й відтворюється завдяки зв'язку з матеріалом подібного змісту), суміжність (матеріал запам'ятовується й відтворюється шляхом поєднання попереднім матеріалом), контраст (матеріалом пам'яті стає те, що відрізняється від матеріалу, який зберігається). При цьому має значення ступінь віддаленості асоціації: що меншим він є (наприклад, у випадку безпосереднього, причиново-наслідкового зв'язку), то краще запам'ятовується й відтворюється матеріал. Ця теорія знаходить своїх прихильників і в наші дні, але вона не пояснює істотних характеристик людської пам'яті, зокрема таких, як вибірковість (матеріал, що асоціюється, запам'ятовується далеко не завжди)та залежність процесів пам'яті від особливостей організації матеріалу.

Гештальтпсихологічна теорія долає останній недолік і засвідчує, що не лише сприймання, а й пам'ять значною мірою визначається будовою її предмета. Відомо, наприклад, що безглуздий, погано структурований матеріал запам'ятовується дуже важко, натомість добре організований - легко, практично без повторень. Цікаво, що навіть тоді, коли матеріал об'єктивно не має чіткої структури, він нерідко розчленовується або об'єднується індивідом шляхом ритмізації, симетризації тощо, тобто індивід сам прагне перебудувати його з тим, щоб краще запам'ятовувався. Проте не тільки організація матеріалу визначає ефективність пам'яті.

Біхевіористична теорія підкреслює роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу, і знаходить останнє подібним до процесу формування рухових навичок під час научіння. Установлено також, що закріплення відбувається шляхом поступового підвищення ефективності, проте з негативним прискоренням. Зокрема, через певний час настає затримка ефективності. Таке явище, напевне, пояснюється закономірними стрибкоподібними змінами, що, наростаючи, супроводжують формування навички.

У процесі закріплення має місце перенесення навичок - позитивний (позитивне перенесення) або негативний (негативне перенесення) вплив результатів попереднього навчання на наступне. Впливає на успішність закріплення також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності між людьми.

Когнітивна теорія підходить до пам'яті як до сукупності різноманітних блоків і процесів переробки інформації. Одні з таких блоків забезпечують виокремлення та розпізнавання характерних рис інформації, другі - побудову когнітивної карти (схеми), яка дає змогу орієнтуватися в особливостях інформації, треті - утримування інформації впродовж якогось (короткого чи тривалого) часу, четверті - представлення її в певній формі. За теорією, процесами переробки інформації є: увага, повторення, об'єднання , доповнення, зміна тощо. Вони регулюють перебіг інформації в межах блоків та між ними, відповідають за її кодування, збереження й представлення. Проте, як і названі вище, ця теорія не враховує активності індивіда стосовно матеріалу - предмета його пам'яті

Діяльнісна теорія виходить з аналізу особливостей взаємодії індивіда з предметом пам'яті. З її позицій, закономірності пам'яті визначаються не тільки зв'язком між елементами матеріалу, його організацією чи процесами закріплення й обробки, а, головним чином, тим, що робить індивід з цим матеріалом і яке місце він посідає в структурі його діяльності. Ця теорія не заперечує досягнень інших теорій і дозволяє використовувати їх під час пояснення природи та закономірностей пам'яті.

У межах теорії, пам'ять, як і інші складові пізнавальної діяльності, розглядається як ланка активного зв'язку людини зі світом. У своїй характерній формі це мнемічні дії, спрямовані на запам'ятовування чи відтворення певного матеріалу. Це аналіз, синтез, повторення, перегрупування, виділення інформативних ознак і побудова в такий спосіб мнемічного образу (уявлення) - ідеальної форми матеріалу. Як і образ узагалі, мнемічний образ є продуктом взаємодії суб'єкта з об'єктом, а тому він небезсторонній, відображає не лише матеріал, а й ставлення до нього суб'єкта, несе в собі його індивідуальність. Однак це засіб, користуючись яким індивід взаємодіє зі світом, живе.

Пам'ять - активність індивіда, хоч далеко не завжди усвідомлювана. Вона може набувати вигляду мнемічної діяльності, яка підкорена меті щось запам'ятати чи відтворити, але найчастіше входить до складу іншої діяльності, обслуговує її.

Діяльнісну природу пам'яті засвідчує аналіз закономірностей її розвитку. Виявляється, людина поступово оволодіває своєю пам'яттю, вчиться керувати нею. Принаймні, історіогенез пам'яті - це шлях переходу від зовнішніх дій із матеріалом до внутрішніх, тобто шлях інтеріоризації.

Свідченням такого переходу є поява «вузлів на пам'ять», якими починає користуватись первісна людина і які стають зовнішньою опорою, що дає змогу ефективніше, ніж до цього, запам'ятовувати й відтворювати минуле. Спочатку це відбувається в межах магії. Так, за віруванням одного з американських племен, успішному збиранню кактуса, що має наркотичний ефект, перешкоджає «гріх» дружин збирачів. Тому через чотири дні після того, як чоловіки вирушать у похід, жінки збираються й сповідуються перед «великим батьком» - вогнем. Для цього кожна кидає в багаття мотузочок, на якому вузлами позначила «для пам'яті» своїх коханців. Вузол тут слугує засобом запам'ятовування, а спалення мотузки - забування. Це допоміжні стимули, користуючись якими людина отримує здатність керувати своєю пам'яттю. З часом ці засоби виходять за межі магії та дістають певну самостійність. Давні австралійці, щоб передати повідомлення на велику відстань, споряджали в дорогу людину, якій давали паличку або прямокутну дощечку з «зарубками для пам'яті». Так позначаються певні події, особи, предмети і їхні кількість, місцевість, щоб допомогти їх відтворити у пам'яті.

На зміну «вузлам» і «зарубкам» приходять досконаліші засоби. Перуанці вже володіли «вузловим письмом», знаки якого не мають раз і назавжди встановленого значення. Це вже символи змісту послання - умовні допоміжні стимули для пам'яті. Справжнє письмо бере початок від зовнішніх засобів запам'ятовування, але в подальшому виконує функції мов, а не пам'яті. Розвиток пам'яті іде іншою лінією - від використання зовнішніх до використання внутрішніх засобів запам'ятовування й відтворення. Це також лінія переходу від «натуральних» до «культурних» функцій. Унаслідок цього пам'ять з безпосереднього процесу перетворюється на опосередкований. І якщо вона спочатку опосередковується зовнішніми діями, то пізніше, завдяки інтеріоризації, - внутрішніми. Вона стає особливою внутрішньою активністю - мнемічною дією.

Це вже власне людська пам'ять. Вона може поступатися природній точністю, але значно могутніша за неї. Подібно до того, як ми переважаємо своїх віддалених предків не міцністю наших скелетів або силою мускулатури, не гостротою зору й тонкістю нюху, а тими засобами виробництва й технічними навичками, якими володіємо, подібно до цього й наші психологічні функції первісної людини завдяки історично надбаним або більш високим формам своєї організації.

Історіогенез і онтогенез пам'яті йде через розвиток запам'ятовування за допомогою зовнішніх знаків-стимулів. З часом ці стимули інтеріоризуються й стають внутрішніми засобами, користуючись якими індивід починає керувати своєю пам'яттю. Це якісно змінює саму пам'ять: вона перетворюється на складно організовану активність, яка обслуговує процес пізнання індивідом дійсності. Звичайно, він може мати гарну природну пам'ять, але вона істотно не визначатиме його життя. Це не завжди усвідомлюється й, напевно, тому люди полюбляють скаржитися на вади своєї пам'яті.

Швидше, пам'ять індивіда, як і інші пізнавальні процеси - сукупність складно організованих і багаторівневих механізмів. Один з них - фізіологічний (саме про нього йдеться у прикладах) - складні процеси мозку, які далеко не завжди мають зовнішні вияви. Можна сказати, що вони перебувають в індивідові, але не належать йому.

Звичайно, ця закономірність стосується і власне психологічних рівнів пам'яті, на що вказує аналіз несвідомого. Воно несе в собі не лише індивідуальний, а й колективний досвід. І цей досвід виявляє себе через особливі стани індивіда: під час сновидінь, гіпнозу, під дією наркотичних препаратів тощо. Ця царина пам'яті непідвладна індивідові, тобто також матеріал, який у ньому, але не для нього. Її прагнуть використати в гіпнопедії - навчанні під час сну чи гіпнозу (стану, близького до сну), коли гіпнотизер може впливати на пам'ять загіпнотизованого. Однак продуктивність, особливо віддалена, такого навчання невисока.

Найважливіші риси пам'яті - це тривалість, точність, місткість, швидкість відтворення , швидкість запам'ятовування .

Тривалість пам'яті - це спроможність упродовж довгого часу зберігати сприйнятий досвід. З огляду на цю рису різні люди мають дуже великі індивідуальні відмінності. Деякі спроможні навіть через багато років згадати обличчя й імена шкільних друзів, а також багато різних обставин зі спільно прожитих років. Інші ж уже за декілька годин не можуть відновити в пам'яті обличчя особи, з якою зустрічалися. Тривалість пам'яті має вибірковий характер. Це означає, що в тих галузях, якими ми спеціально цікавимося, вона буде значно більша, ніж в усіх інших.

Точність пам'яті, або її докладність, виявляється в пригадуванні фактів і подій, з якими людина стикалася, та змісту інформації, яку здобула, у відповідності до реального стану речей. Ця риса дуже важлива як при навчанні. так і при практичному застосуванні набутих знань. Очевидно, що можуть з'являтися певні відхилення й похибки у відображенні у свідомості реальних фактів, однак у людей, які володіють точною і докладною пам'яттю, їх небагато. Ця особливість пам'яті дозволяє людині використовувати здобутий раніше досвід.

Місткість (об'єм) - кількість інформації, яку здатна запам'ятати людина.

Готовність до відтворення. Ця риса полягає в здатності швидко відтворювати у свідомості ту інформацію, яку раніше довелося запам'ятати. Готовність до відтворення можна вважати аналогічною рисою до гнучкості й пластичності мислення, тим більше, що вони тісно пов'язані. Завдяки швидкому відтворенню в пам'яті відповідних образів можемо ефективно використовувати набутий раніше досвід. Розпізнавання полягає в розрізненні збудників, які в даний момент діють на наші органи чуття, з тими, які на нас впливали раніше.

Швидкість запам'ятовування - риса пам'яті, яка в різних людей суттєво відрізняється. Загалом ті, які швидко запам'ятовують якийсь матеріал, також спроможні цю інформацію надовго зберігати в пам'яті. Однак, це правило не всеохоплююче. Нерідко зустрічаються випадки, коли людині потрібно зовсім мало часу, щоб щось запам'ятати, але так само скоро вона забуває все те, чого навчилася. Швидкість запам'ятовування можна збільшити за допомогою спеціального тренування пам'яті.

Пам'ять забезпечує безперервність психічного життя людини - те, що вона залишається завжди сама собою, накопичення нею всіх видів знань, будь-які формули навчання. Вона заснована на здатності мозку зберігати сліди зовнішніх впливів (а також і впливів, що надходять із середини організму). Ми можемо і згадати і те, що було хвилину назад, і події вчорашнього дня, і багато із того, про що ми дізналися у далекому минулому. Багато - але не все. Пам'ять людини вибіркова.

Значення пам'яті в житті людини дуже велике. Абсолютно все, що ми знаємо, уміємо, є наслідком здатності мозку запам'ятовувати і зберігати в пам'яті образи, думки, почуття, рух і його системи. Людина, яка б не мала пам'яті, знаходилася б усе життя в стані новонародженого, була б істотою, яка не здатна нічому навчитися, а її дії визначалися б лише інстинктами.

Із того, що ми запам'ятовуємо, переживаємо, робимо, і т.д. частина зовсім не запам'ятовується, частина зберігається в пам'яті лічені секунди і хвилини, а дещо залишається на роки і навіть на все життя.

Пам'ять, таким чином, - явище складної природи, що має свій філогенез, історіогенез й онтогенез. Але в усіх випадках її розвиток зумовлено ускладненням діяльності живої істоти.

1.2 Феноменальні можливості пам'яті

Можливості пам'яті безмежні. Вважається, що доросла людина спроможна запам'ятати від двадцяти до ста тисяч слів. І завжди були люди, які мали феноменальну пам'ять. Олександр Македонський пам'ятав імена всіх своїх воїнів. Академік Абрам Йоффе знав напам'ять усю таблицю логарифмів. Вольфґангу Амадею Моцарту достатньо було почути музичний твір лише раз, щоб не лише виконати його, а й відтворити на папері. Такою ж досконалою музичною пам'яттю володів Сергій Рахманінов. Диригент Артуро Тосканіні пам'ятав кожну ноту з 400 партитур. Вінстон Черчілль знав напам'ять майже всього Шекспіра. Білл Гейтс пам'ятає сотні кодів створеної ним комп'ютерної мови. Саме у Львові було встановлено (у 2006 році) два світові рекорди - зі швидкісного запам'ятовування й відтворення інформації, а також із запам'ятовування й відтворення числа “пі”. Два мільйони цифр числа “пі” після коми (5 100 чисел!) 35-річний львів'янин Андрій Слюсарчук запам'ятав за 117 секунд, а представники Книги рекордів України і Книги рекордів Гіннесса у присутності вчених у галузі біології, психіатрії, фізики, математики й комп'ютерних технологій документально зафіксували унікальні результати.

Кілька років тому видатний сучасний математик і кібернетик фон Нейман зробив сенсаційне повідомлення. За його розрахунками виходило, що мозок людини може вмістити приблизно 100000000000000000000 одиниць інформації. У перекладі на загальноприйняту мову це означає : кожен з нас може запам'ятати всю інформацію, що знаходиться в мільйонах томів найбільшої у світі Бібліотеці імені Леніна.

Середньостатистична людина використовує не більш як 10 відсотків вроджених можливостей своєї пам'яті. Отож 90 відсотків “марнуються”, бо ми не вміємо користуватися природними процесами запам'ятовування. А ці закони дуже прості: враження, повторювання та асоціація. Найтривкіше - зорове враження, адже нерви, що ведуть від ока до мозку, у двадцять разів грубші порівняно з тими, що ведуть від вуха до мозку. Для прикладу: Марк Твен не міг запам'ятати послідовності свого виступу, коли користувався записами, але коли закинув записування й почав користуватися малюнками, всі його проблеми в цьому плані зникли. Наступний закон пам'яті - повторювання. Тисячі студентів-мусульман знають напам'ять Коран - в основному, за рахунок повторювання. І, нарешті, третій закон - асоціація. Єдиний спосіб надійно запам'ятати певний факт - пов'язати його з якимось іншим.

Усе пам'ятати неможливо. Зрозуміло, що є люди, які мають посилену пам'ять. Доволі часто посилену пам'ять мають діти. Але є поняття гіперестезії, коли людина запам'ятовує все підряд і не спроможна відділити, як кажуть, зерно від полови. Відомі непоодинокі випадки надзвичайної природної памяті, але її носії часто стають мнемоністами - артистами, що демонструють глядачам свої здібності. Один з таких, описаний А. Р. Лурія, взагалі страждав від неможливості щось забути. Якось він безпомилково відтворив одразу, а також через 15 років після запам'ятовування, штучну, яка нічого не означає, велику математичну формулу. Щоб щось забути, він уявляв це написаним чи намальованим на папері, який на його очах згоряє. Та незважаючи на видатну пам'ять, творчих досягнень і навіть життєвих успіхів ця людина не мала. У медичній літературі описано, зокрема, випадок із московським журналістом Соломоном Шерешевським, який мав феноменальну пам'ять і саме через свої надзвичайні, виняткові здібності до фіксування інформації й закінчив життя у психіатричній лікарні. Він запам'ятовував, наприклад, таблицю з 50 цифр упродовж трьох хвилин, і вона “залягала” у його пам'яті назавжди. Тому психіатри вчили пацієнта Шерешевського забувати, бо голова журналіста була подібна до смітника. Уміння забувати має велике значення у виживанні людей - мозок повинен звільнятися від непотрібного тягаря вражень і знань. Отож пам'ять ніби сама регулює навантаження, готується до прийому нової інформації. При цьому стара інформація не зникає безслідно, а переходить із активної пам'яті в пасивну, звідки її інколи вдається витягнути.

Із чим пов'язане погіршення пам'яті? Трапляється, що з віком люди втрачають пам'ять на сьогоднішні події, однак у них залишається пам'ять на минуле, причому дуже далеке - хворі з так званою старечою забудькуватістю у найдрібніших деталях відтворюють події раннього дитинства, одначе не спроможні втримати в пам'яті те, що відбулося, припустимо, півгодини тому. Цей закон описав французький психіатр і психотерапевт Рібо. Недоумкуватість і зниження пам'яті завжди пов'язані з якоюсь катастрофою мозку - йдеться про пухлину мозку, інсульт, наслідки черепно-мозкової травми, атеросклероз судин головного мозку, хворобу Альцгеймера або старечий маразм. Є ще так званий Корсаковський синдром - його описав російський психіатр на прикладі людей, які зловживали алкоголем. У цьому випадку основним симптомом недоумкуватості є неможливість фіксації інформації: такі хворі нічого не пам'ятають - ні того, що щойно їли, ні того, з ким щойно спілкувалися, ні того, як звати лікаря… Щоправда, у них є захисний механізм, який також належить до розладів пам'яті, - вони щось вигадують, щоб заповнити прогалини у пам'яті або подають за сьогодення те, що відбувалося в інший період часу. І все це несвідомо. Корсаковський синдром описано і в людей зі судинною патологією. Оскільки механізми виникнення порушень пам'яті до кінця не з'ясовані, було б неправильно стверджувати, що є препарати, які лікують пам'ять. Але оскільки пам'ять пов'язана з процесами, що відбуваються у мозковій тканині, і порушення пам'яті пов'язані з порушенням тих процесів, то певні препарати діють на порушену функцію, на метаболічні (тобто обміну речовин) мозкові процеси, сприяють їх активізації, впливають на тонус судин, на корекцію кров'яного тиску. Тобто дотично вони впливають на поліпшення пам'яті, але… ніколи не зроблять розумного із недоумкуватого. До прикладу: як не лікували Рональда Рейгана, що, як відомо, хворів на недоумкуватість, він так і не спромігся згадати ім'я своєї коханої дружини Ненсі! Одначе, якщо своєчасно помітити послаблення пам'яті, то за допомогою певних медикаментів можливо-таки призупинити цей процес, принаймні не дати йому швидко розвиватися. Тренуватися треба! Доведено, що люди, зайняті інтелектуальною працею, менше ризикують наразитися на недоумкуватість. Також у виграші “допитливі”, що суто для себе вивчають, припустимо, іноземні мови або запам'ятовують уподобані вірші, тобто постійно навантажують мозок, постійно примушуючи сіру речовину працювати. Тому вчитися - завжди треба.

Якщо феноменальна пам'ять не дана від природи, то власними зусиллями її можна значно вдосконалити. Але слід памятати, що процеси пам'яті прямо впливають на психічне здоров'я індивіда, на роботу мозку. Значне перенапруження його може призвести до непередбачуваних наслідків. Зверніть увагу на свою пам'ять - можливо в ній рзвинутий один аспект- чи то зорова, чи то слухова, чи інша пам'ять. Він і буде фундаментальним орієнтиром у подальшій вашій професії.

Немає нічого поганого в тому, що ми забуваємо. Це своєрідна захисна реакція організму на сторонні впливи, що являють собою безкінечні потоки інформації - потрібної і зайвої. Треба намагатися запам'ятовувати те, що вам напевне знадобиться в житті. Тому тренувати пам'ять завжди треба. «Вік живи - вік навчайся», - говорить народна мудрість. Тому чудові можливості пам'яті індивіда - справа його власних рук.

1.3 Фізіологічні основи пам'яті

Не зустрінеш людину, яка б скаржилася на свій розум, однак люди, які жаліються на свою пам'ять, не така вже й рідкість.

Ларошфуко

Незважаючи на численні дослідження психологів, нейрофізіологів, фізіологічні механізми пам'яті ще й досі залишаються мало вивченими. Прийнято вважати, що фізіологічна основа тривалої пам'яті полягає в так званих слідових часових зв'язках, утворених у корі півкуль головного мозку на умовно-рефлекторних принципах. Запам'ятовування можливе завдяки пластичності нервової системи, мозку, тобто завдяки притаманній нервовій системі властивості змінюватися під впливом подразників, залишати й зберігати сліди діяння подразників. Мозок кожної людини має властивість пластичності, але ступінь цієї пластичності у різних людей різний. Від ступеня пластичності мозку залежить і якість пам'яті людини. Пластичність мозку не є раз і назавжди даною й незмінною властивістю. Показником пластичності мозку є швидкість утворення в корі великих півкуль тимчасових нервових зв'язків, тривалість їх збереження, жвавість і легкість їх оживлення.

Є ряд досліджень, які розширюють і поглиблюють знання про механізми закріплення і збереження слідів вражень. Відомо, що існують певні умови для фіксації і збереження сліду. За одних умов виниклий слід збудження є короткочасним, зберігається секунди чи хвилини, за інших - зберігається детально. Щоб короткочасний слід збудження став довгочасним, необхідний деякий час, протягом якого слід закріплюється, або як кажуть психологи, консолідується. Якщо після виникнення сліду збудження в нервовій клітині або групі клітин тут же виникає інший слід від дії нового подразника, то початкове враження загальмовується і зникає, тобто не консолідується. Таким чином, здобуті експериментальні факти дають змогу зробити такі висновки: вплив або збудження викликає зміни рибонуклеїнової кислоти в нервовій клітині; ці зміни створюють можливість специфічно відповідати на повторні подразники.

Тимчасові нервові зв'язки є фізіологічним механізмом утворення асоціацій. Асоціація - це зв'язок між окремим подіями, фактами або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленим в нашій пам'яті. Без цих зв'язків, або асоціацій, неможлива нормальна психічна діяльність людини, у тому числі діяльність пам'яті. Запам'ятовування будь-якого предмета завжди відбувається у зв'язку з іншими предметами. Асоціативні процеси в корі головного мозку забезпечують запам'ятовування й відтворення різних явищ дійсності в певному зв'язку й послідовності. Асоціації бувають кількох видів: асоціації за схожістю і асоціації за контрастом.

З'ясовано, що пам'ять забезпечується системою спільно працюючих функціональних блоків мозку, провідну роль серед яких відіграє блок прийому, переробки й збереження інформації. Неврони, що входять до складу останнього, спеціально пристосовані для утримування слідів збуджень і звіряння їх з характеристиками інформації, що надходить. Тривале збереження цих слідів й активне користування ними перебуває під контролем лобових часток мозку. Ушкодження останніх супроводжується безконтрольним відтворенням випадкових вражень: пам'ять втрачає свій вибірковий і цілеспрямований характер. Короткочасне збереження інформації досягається переважно за рахунок її циркулювання в замкнених нервових-ревербераційних (від лат. reverbero - відбиваю, відкидаю) колах. У синапсах (від гр.ухґнбшйт - поєднання) - місцях контакту невронів, що утворюють ці кола, виникають хімічні та морфологічні зміни, що на певний час зберігають сліди збудження.

Пам'ять, як і інші пізнавальні процеси, має динамічну й системну локалізацію. Так, електростимуляція ділянок скроневої частини недомінантної півкулі викликає у хворої образ події, яка злякала її ще в дитинстві. Стимуляція цих самих ділянок мозку іншої хворої перенесла її на двадцять років назад, і вона побачила себе з новонародженою донькою на руках. Третя почула голос свого сина, що лунав із двору разом з криками дітей, гавканням собак і сигналами автомобілів. У всіх цих випадках пацієнтки заново переживали події минулого.

Ці та подібні їм випадки дають підстави гадати, що в пам'яті людини утримується значно більше, ніж їй здається. Наприклад, мав місце випадок, коли малоосвічена німкеня, захворівши на лихоманку, в маренні заговорила грецькою, латиною, давньоєврейською мовами. Виявилося, що іще дівчинкою вона жила у пастора, який часто читав уголос свої книги. Істотно, що одужавши, вона знову стала недалекою жінкою, і не підозрювала, що зберігає її пам'ять.

Напевне, в мозкові знаходять відбиток сліди багатьох (а можливо, й усіх) вражень, які мали місце в минулому. Але чи є це власне пам'яттю індивіда? Очевидно, ні. Не випадково, що описані ситуації є захворюваннями, тобто патологією, а не нормою. Фактично, таким самим випадком є і пам'ять мнемоністів.

Пам'ять людини функціонує не лише на психологічному і фізіологічному рівнях, а й на молекулярному, біохімічному. Збудження невронів, як виявлено, помітно підвищує вміст у них рибонуклеїнової кислоти (РНК), причому повторна дія того самого подразника викликає ті хімічні реакції, що мали місце при початковому збудженні. Зниження рівня РНК у невронах супроводжується порушенням паняті, підвищення - поліпшенням. Практично необмежена кількість можливих змін молекул РНК є базою збереження надзвичайно великої кількості слідів збуджень.

Стали всесвітньо відомими досліди з план аріями - плоскими черв'яками. Одну групу, шляхом вироблення умовних рефлексів, привчали проходити певний лабіринт. Після того, як вони запам'ятовували шлях (унаслідок багаторазових повторень, неправильні спроби карались електричним подразненням), з них екстрагували РНК, яку потім вводили різним групам план арій. Та група, якій вводилася РНК від привчених план арій, виявила тенденцію частіше реагувати на умовний подразник, ніж контрольна група. Хоча ці результати не завжди вдається повторити, проте не виключено, що в майбутньому може бути виділений матеріальний, біохімічний, носій пам'яті у «чистому вигляді». Але, знову ж таки - чи буде це пам'яттю у психологічному значенні слова?

Такою ж «пам'яттю» є й дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК). Це носій переважно родового досвіду - вона містить генетичні коди організму, його генотип. ДНК має різновиди, одні з яких беруть участь і у закріпленні індивідуального досвіду: принаймні, вироблення умовних рефлексів у різних груп тварин супроводжується помітною інтенсифікацією синтезу ДНК в ділянках нової кори. Висловлюють думку, що протоплазма нервових клітин зберігає здатність, що з'явилася ще в найпростіших, - формувати сліди збуджень за рахунок перебудови ДНК. Є також гіпотеза, що ДНК передає закодовану інформацію молекулам РНК і вона використовується для синтезу специфічних білків. Останні, спричинюючи зміни в синапсах, сприяють закріпленню зв'язків між невронами різних частин мозку, а отже - тривалому збереженню слідів збуджень.

Отже, в процесі неодноразових досліджень було встановлено, що сліди пам'яті виявляються в змінах, які в процесі навчання (набуття і закріплення нових рефлекторних зв'язків) відбуваються в нервових клітинах окремих внутрішніх структур головного мозку. Це виражається , частково, у підвищенні пластичності нейронів гіппокампа, ретикулярної формації та рухливої кори на збуджуючі впливи в процесі научіння.

ІІ. Класифікація видів пам'яті

Пам'ять окремої людини індивідуальна й залежить від багатьох факторів - фізичних та психологічних. Тому кажуть, що пам'ятей стільки ж, скільки й доброчинностей. Та все ж різнобарвність видів нашої пам'яті можна класифікувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає перспективну можливість вивчати феномен пам'яті. В основу класифікації пам'яті покладені три ознаки, згідно з якими її розподіляють: 1) по переважанню форм психічної активності - моторній, емоціональній, образній або інтелектуальній; 2) по способу запам'ятовування - довільному або мимовільному; 3) по тривалості, строку зберігання інформації. Об'єкти діяльності - рух, почуття, образ або слово - дали назви таким видам пам'яті, як моторна, емоціональна, образна та словесно-логічна.

Залежно від характеру матеріалу, часу його зберігання, ступеня опосередкованості механізмів, походження пам'ять поділяється на види.:

Мал.1.Феноменологія пам'яті

2.1 За змістом

За сзмыстомпам'ять може бути руховою, емоційною, образною й словесно-логічною. Є відомості, що саме в такому порядку складається онтогенез пам'яті .

Рухова (кінетична або моторна) пам'ять - "пам'ять тіла", "пам'ять-звичка". Вона виражається у формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто непомітних для людини. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк пов'язані з моторними навичками.

Кажуть: « Стиль - це людина», але багато що може бути змінено та покращено при самоконтролі та коректуванні системи власних рухів. Тому фізіолог І. С. Бериташвілі називав моторну пам'ять пам'яттю вправляння. Кінетичну пам'ять закріплюють та вдосконалюють природній дар та постійні тренування. Рухова пам'ять іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні, заучуючи слова або запам'ятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити діяти інакше - промовляти про себе або записувати.

Моторна пам'ять - основа формування практичних навичок ходіння, письма, танцю, їзди на велосипеді, складових професійної діяльності. Без пам'яті на рухи людина не змогла б накопичувати досвід безпосередньої взаємодії зі світом і переходити до вищих форм цього закріплення і відтворення. На руховій пам'яті ґрунтуються всі інші - складніші її види. Це заперечував французький філософ А. Бергсон у праці «Матерія і пам'ять»: «Існують два глибоко відмінні різновиди пам'яті. Один з них, фіксований в організмі, становить не що інше, як сукупність раціонально побудованих механізмів, що забезпечують відповідний руховий відгук на різні можливі запити… Це, радше, звичка, ніж пам'ять, вона залучає до справи наш минулий досвід, однак не викликає його образу. Інший різновид - це справжня пам'ять. Збігаючись за протяжністю зі свідомістю, вона утримує і послідовно вибудовує один за одним…всі наші стани мірою того, як вони настають.., дійсно рухаючись у…минулому, на відміну від першої пам'яті, котра діє в … теперішньому».

Однак уже 6-7-місячні діти, щоб відновити в пам'яті предмет, що зник з поля зору, починають повторювати пов'язану з ним дію. Тобто мнемічний образ з моменту своєї появи базується на дії, яка і є реальним каналом зв'язку між минулим і майбутнім. Лише у подальшому пам'ять, ускладнюючись, отримує незалежність, та й то відносну, від дії. Ця пам'ять необхідна малій дитині, коли вона вчиться використовувати предмети щоденного побуту, та при вивченні письма, спортсмену, який прагне вдосконалити свої досягнення, а також кожному, хто навчається використовувати різноманітні інструменти й пристрої в професійній діяльності.

Емоційна пам'ять надає можливість зберігати емоції та почуття. Завдяки предметності почуттів - віднесеності до ситуації, що їх викликала, змістом емоційної пам'яті є не самі по собі почуття, а емоційно забарвлені події, які відбувалися в минулому. Та й запам'ятовується насамперед те, що збуджує емоції. Саме тому фільм «Доля людини» (за однойменним оповіданням М. О. Шолохова) залишився в пам'яті переважної більшості глядачів у вигляді епізоду «зізнання»героя фільму Андрія Соколова бездомному хлопчикові Ванюші в тому, що він є його батьком. Цей вид пам'яті надає досвідові індивіда глибоко особистого характеру, робить його пам'ять унікальним явищем. Окрім того, емоційній пам'яті притаманна міцність: глибоко пережиті, особливо неприємні, події важко забути. Опитування людей про перші спогади дитинства також показали, що найчастіше вони пов'язані зі страхом, нещасними випадками в родині, покараннями, образами, розлукою. Щоправда, коли такі події викликають інтенсивні негативні переживання й спричинюють, наприклад, психічну травму, то вони можуть бути витіснені в несвідоме, але це також форма зберігання матеріалу, і, навіть не усвідомлюючись, він все таки може позначатися на настрої та діях індивіда. Припускають, що її морфологічною основою служать розподілені нервові мережі, що включають нейрональні групи різних відділів кори й найближчої підкірки.

Образна пам'ять - відображення минулого у формі переважно зорових, слухових, нюхових, смакових, дотикових мнемічних образів. На відміну від відповідних сенсорних чи перцептивних образів вони не такі яскраві, менше деталізовані, але більш узагальнені. Як і будь-який інший матеріал пам'яті, мнемічні образи змінюються: зазнають впливу з боку інших уявлень, процесів збереження й забування, а тому характеризуються як мінливі образи реальності. Винятком серед них є ейдетичні (від гр. ейдпт - вигляд, образ) образи - яскраві та чіткі уявлення, що зберігаються в пам'яті без будь-яких змін. Вони можуть бути викликані індивідом навіть після тривалого часу після їх виникнення. Ейдетична пам'ять зустрічається в художників, музикантів і нерідко поєднується з синестезією відчуттів Найчастіше прояви такої пам'яті спостерігаються в дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Дослідженнями доведено, що ейдетичні образи, як і образна пам'ять загалом, усе ж не пасивна копія з предметів і явищ дійсності, а особлива активність, до того ж спрямована на розв'язання пізнавальної задачі. Її морфологічною основою є складні нейрональні мережі, що включають взаємозалежні нейронні ланки, розташовані в різних відділах мозку.

Словесно-логічна - специфічно людська пам'ять на думки, висловлювання, закономірності та особливості побудови складного за змістом матеріалу. Це найвищий етап онтогенезу пам'яті, від якого великою мірою залежить успішність теоретичного освоєння індивідом дійсності. Словесно-логічна пам'ять формується в процесі навчальної діяльності, у зв'язку з оволодінням поняттями. Вона реалізується не лише мнемічними, а й розумовими діями, що зближує її з мисленням. Характерно, що цей вид пам'яті, на відміну від інших, в осіб інтелектуальної праці з віком не зазнає еволюційних змін. Вона є специфічним видом пам'яті, властивим тільки для людини, і пов'язана з функціонуванням другої сигнальної системи. Вважається, щ її морфологічну основу можна схематично представити як упорядковану послідовність лінійних ланок. Тому випадіння навіть однієї ланки, як правило, призводить до порушення послідовності збережених у пам'яті подій і випадінню з неї певного обсягу інформації.

2.2 За часом зберігання

Залежно від часу зберігання матеріалу пам'ять поділяється на сенсорну, короткочасну й тривалу.

Сенсорна пам'ять характеризується дуже коротким (до 2 с ) часом збереження матеріалу, який фіксується в периферичних частинах аналізаторів (на сітківці ока, у внутрішніх каналах вуха, у закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів). Вона має різні підвиди, помітну роль серед яких відіграє зорова й слухова пам'ять. Це миттєвий, безпосередній відбиток різної модальності, обсяг якого може бути більшим за обсяг короткочасної пам'яті. Є необхідна умова утримування інформації в сенсорній пам'яті: наявність настановлення на її появу. Коли досліджуваним протягом 50 мс показували кілька рядків літер, то вони змогли відтворити не більше 4-5 з них, та й то лише з одного рядка. Коли ж відразу після демонстрації вони чули звук, висота якого вказувала на рядок, котрий потрібно відтворити, то називали з цього рядка до 8-ми літер. Завдяки сенсорній пам'яті індивід отримує можливість розпізнавати образи ще в процесі їх формування й відразу ж «зчитувати» необхідну інформацію.

Короткочасна пам'ять забезпечує оперативне утримування й відтворення матеріалу, що надходить із сенсорної й тривалої пам'яті. Це ніби ланка зв'язку між ними. Матеріал зберігається в ній до 30 с, часто у вигляді відлуння явища, яке щойно мало місце. Так, звучить, наприклад, почутий номер телефону, який ми не збираємося запам'ятовувати. Вона обслуговує ситуативні задачі діяльності, що вимагають негайного застосування матеріалу, що надходить або зберігається. Обсяг короткочасної пам'яті обмежений: більшість людей не в змозі відразу утримати більше, ніж дозволяє «магічне число сім плюс або мінус два». Проте це не стосується наочного матеріалу (облич, пейзажів, творів образотворчого мистецтва), обсяг короткочасного запам'ятовування якого може бути більшим. Для збереження інформації в короткочасній пам'яті завжди потрібне піддержування безперервної уваги до того матеріалу, що запам'ятовується на протязі всього часу його тримання в пам'яті; при довготривалому запам'ятовуванні в цьому нема необхідності. Очевидно, обсяг короткочасної пам'яті визначається не кількістю стимулів, що утримуються водночас, а дією механізму кодування інформації. Установлено також, що в основі короткочасної пам'яті лежать процеси активного проговорювання, тобто повторення індивідом матеріалу. Якщо таке приговорювання має механічний характер, то матеріал, як правило, забувається, якщо осмислений і супроводжується мнемічними діями, то переходить у тривалу пам'ять (мал.2).

Мал.2. Взаємозв'язок короткочасної і тривалої пам'яті (за Р. Аткінсоном)

Тривала пам'ять є головним сховищем людського досвіду. Вона забезпечує довгочасне (від годин до десятиліть) збереження матеріалу часто значного обсягу. Але, зберігаючись, він зазнає впливу процесів запам'ятовування, забування, відтворення. Нерідко це призводить до втрати форми матеріалу, натомість чіткіше виокремлюється структура його значень. Умовою адекватного збереження матеріалу є його використання індивідом під час розв'язування життєвих завдань тактичного й стратегічного характеру. При користуванні довготривалою пам'яттю для згадування нерідко потрібні певні вольові зусилля, тому її функціонування зазвичай пов'язане з волею.

Організація матеріалу у тривалій пам'яті підпорядковується таким принципам, як «повторення без повторення», використання засобів, залежність запам'ятовування від місця матеріалу в структурі діяльності. За першим принципом, матеріал структурується так, щоб швидко й точно включитися в розв'язування завдань, які можуть постати в майбутньому. Дія цього принципу простежується на прикладі формування рухової пам'яті., яке здійснюється під контролем «образу потрібного майбутнього». Другий принцип засвідчує: матеріал запам'ятовується й зберігається завдяки його перебудові в особливим чином смислові групи. Принцип використання засобів розкриває, як індивід оволодіває і керує своєю пам'яттю. Він обґрунтований дослідженнями, у яких висвітлено залежність запам'ятовування від зв'язків матеріалу з мотивами, цілями та умовами діяльності.

2.3 За ступенем опосередкованості

Залежно від ступеня опосередкованості, пам'ять поділяється на мимовільну, перехідну(зовнішньо опосередковану), довільну й метапам'ять.

Мимовільна пам'ять є ранньою, генетично першою й нерозвиненою формою пам'яті. Спочатку вона складається в межах стосунків «дитина-дорослий», обслуговує процес оволодіння дитиною предметними діями й забезпечує закріплення відповідних операцій. На цій підставі пізніше виникають уявлення, відносно відособлені від дій. Лише на останньому етапі розвитку мимовільної пам'яті з'являється план уявлень, але він також обслуговує зовнішні дії, забезпечуючи порядок їх виконання дитиною. Цей етап також пов'язаний з ускладненням взаємин дитини з навколишніми в процесі спільної діяльності.

Перехідна (зовнішньо опосередкована) пам'ять характеризується використанням дитиною зовнішніх засобів для керування своїми уявленнями. Зовнішньо опосередкованими при цьому спочатку стають акти відтворення (бо вони раніше спонукаються дорослими). а пізніше - запам'ятовування. На перших етапах розвитку перехідної форми пам'яті функцію таких засобів виконує дитячий малюнок, згодом - усне, потім - письмове мовлення. Починаючи з першого класу школярі навчаються використовувати письмове мовлення для перебудови текстів, що даються для запам'ятовування. У свою чергу, це зумовлює перехід до мнемічних дій дитини з уявленнями.

Довільна пам'ять - сукупність мнемічних дій, що їх виконує дорослий за допомогою мнемічних операцій. Головними серед них є: прилучення матеріалу до системи досвіду індивіда, пошук і визначення способу організації матеріалу для його наступного відтворення; використання одиниць відтворення на підставі встановлення просторово-часових зв'язків між елементами матеріалу. Продуктом довільної пам'яті стає складно організований мнемічний образ, який не стільки відображає минуле, скільки слугує підготовці до діяльності в майбутньому. Відтак, критерієм розвиненої довільної пам'яті є міра усвідомлюваності індивідом мети й смислу запам'ятовування чи відтворення.

Метапамять (від гр.мефб - після, за) - найвищий рівень онтогенезу пам'яті, який спостерігається в осіб інтелектуальної праці. Цьому виду пам'яті притаманні: симультанність запам'ятовування (збіг в часі запам'ятовування і сприймання), повнота, точність і лабільність мнемічного образу, готовність до вибіркового симультанного відтворення, висока організація мнемічних дій. Окрім того, метапам'ять щільно пов'язана з творчою уявою.

2.4. За походженням

У залежності від її природженого чи надбаного характеру виділяють генотипічну й фенотипічну пам'ять.

Генотипічна пам'ять успадковується і у людини представлена у вигляді певного набору безумовних рефлексів.

Фенотипічна - набувається індивідуально в процесі онтогенетичного розвитку.

Пам'ять людини, звичайно ж, глибоко індивідуалізоване явище. Відтак, найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і проміжний. Образний тип пам'яті виявляють ті, хто крае оперує матеріалом, даним у наочній формі, та створює асоціації переважно зорової чи слухової модальності. Словесно-логічний тип спостерігається у тих, хто добре запам'ятовує й відтворює закономірності побудови складно організованого матеріалу. Проміжним типом пам'яті володають особи, у яких немає переважних способів оперування матеріалом. Кожний із типів пам'яті ґрунтується на певних задатках здібностей, але вони формуються також у процесі мнемічної діяльності. Серед задатків особливе значення мають властивості нервової системи. Такими, насамперед, є: рухливість, сила, врівноваженість. Установлено, що високу продуктивність процесів пам'яті показують особи із сильною нервовою системою, хоча логічну структуру матеріалу краще запам'ятовують представники слабкої. Мимовільна пам'ять розвиненіша в осіб з рухливою нервовою системою, а довільна -- з інертною. Тексти краще запам'ятовують школярі з неврівноваженою (в бік збудження) нервовою системою. Одні властивості нервової системи позначаються тільки на формальних, а інші -- на змістовних характеристиках пам'яті. Проте переважання в матеріалі пам'яті образів, думок або почуттів, те чи те іх поєднання залежить від характеру й особливостей діяльностей -- одиниць людського життя. Зрештою саме вони визначають можливості індивідуальної пам'яті й напрямок подальшого розвитку. Завдяки пам'яті індивід отримує можливість оперувати здобутками свого мислення