Розвиток особистості у формі спілкування

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

ВСТУП

1 МОЛОДЬ ТА СПІЛКУВАННЯ

1.1 Загальна характеристика юнаків

1.2 Юнак як суб'єкт спілкування

2 ВПЛИВ КОЛЕКТИВУ НА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

2.1 Розвиток творчої індивідуальності у колективі

2.2 Роль колективу у формуванні та становленні особистості юнака

3 МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ

3.1 Спілкування як міжособистісна взаємодія

3.2 Міжособистісні стосунки в групах

3.3 Методи вивчення міжособистісних стосунків

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

РЕФЕРАТ

У віковій психології вік старшого школяра (9-11 класи, 15-17 років), прийнято відносити до ранньої юності. Конкретний зміст юності як етапи розвитку особистості визначається насамперед соціальними умовами. Саме від соціальних умов залежить положення молоді в суспільстві, обсяг знань, якими їй належить оволодіти, ряд інших факторів.

Старший школяр знаходиться ніби на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.

Багато дослідників вважають основним новоутворенням в старшому шкільному віці особисте і професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється саме істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості.

Готовність до самовизначення передбачає формування у старших школярів стійких, свідомо вироблених уявлень про свої обов'язки і права по відношенню до суспільства, інших людей, моральних принципів і переконань, розуміння обов'язку, відповідальності, уміння аналізувати власний життєвий досвід, спостерігати за явищами сучасності і надавати їм оцінку тощо.

Іншими словами, психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у старшокласників деяких психологічних утворень і механізмів, що забезпечують їм в подальшому свідоме, активне і творче життя.

Одна з найважливіших психологічних характеристик зрілої особи - її ціннісні орієнтації (ЦО). В ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сенситивний, дуже благоприємний для утворення ЦО як стійкої властивості особистості, що сприяє становленню світогляду школярів, їх відношення до оточуючої дійсності (М.А. Волкова, В.Д. Єрмоленко, Б.С. Круглов, О.С. Шаров). В цих дослідженнях встановлено, що ЦО особи слід вивчати з точки зору виявлення їх психологічної суті, причин виникнення, механізмів формування і розглядати як певний результат особистого розвитку, як результат взаємодіє суб'єктивних і об'єктивних детермінант цього розвитку.

В залежності від того, на які цінності орієнтується школяр (до чого в життя він прагне, що в цьому житті він бажає створити або отримати, в чому бачить особову цінність спілкування, своєї діяльності тощо), можна казати про соціальну зрілість. Іншими словами, про особову зрілість старшокласників можна судити по тому, наскільки змістовний бік ЦО, характерний для цього вікового періоду, буде відповідати інтересам суспільства.

В старшому шкільному віці посилюється суспільна направленість особи учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям.

Юнацтво - період завершення формування особистості. Але не можна забувати, що старшокласник вже є особистістю, часто досить яскравою і своєрідною.

Юнацька особистість ніколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива і мінлива. Сама розповсюджена типова помилка вчителів - невміння роздивитись глибинні властивості, ядро особи старшокласника, оцінка його за якимись усередненими формальними і зовнішніми показниками. Таким, як зовнішня дисциплінованість і навчальна успішність.

В юнацькому віці вже чітко видно направленість особистості. Одні старшокласники чітко орієнтовані на діяльність, навіть, якщо основна сфера їх діяльності ще не визначена, такі юнаки відрізняються вираженою потребою в досягненні, вмінні ставити перед собою конкретну мету, розподіляти і планувати свій час. Інші живуть, головним чином, уявленням; світ їх фантазій і мрій часто погано взаємодіють з їх практичною діяльністю. Треті пасивно пливуть за течією, орієнтуючись переважно на задоволення своїх сьогоднішніх потреб в спілкуванні, емоційному комфорті, і не надто замислюються над майбутнім.

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. “Логічним центром” загальної системи соціологічної науки в останній час стає проблема спілкування. На її основі можливий більш глибокий аналіз соціологічних закономірностей і механізмів регуляції поведінки людини, формування її внутрішнього стану.

Культура спілкування включає до себе невербальні фактори, суттєві при передачі інформації. Відомо, що як одна з умов ефективної комунікації виступає обов'язкове урахування особливостей партнера по спілкуванню. У Давньому Римі та Давній Греції культура мовлення дуже довго була об'єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологічні висловлювання. Саме поняття культури мовного (вербального) спілкування дозволяє побачити засоби оптимізації комунікації тому, що включає також й знання співрозмовниками мовних стратегій чи стратегій спілкування.

Культура спілкування включає й такий суттєвий компонент, як культуру мислення, вона сприяє адекватній орієнтації суб'єкта мови у заданих умовах спілкування а, крім цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логіки) для досягнення цілей комунікації.

Під культурою мовного спілкування вчені розуміють високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Культура мовного спілкування - це багатопланове явище, яке можна уявити у вигляді декількох рівнів. До першого належать високо розвинуті пізнавальні процеси, насамперед, мислення. До другого - сукупність мовних та позамовних знань. Особливо в юнацькому віці спілкування стає головним джерелом пізнання навколишнього світу, а вміння творчо вирішувати проблему є важливим при соціалізації та адаптації в суспільстві, що й визначає актуальність даної курсової роботи.

Проблема спілкування пов'язана з працями А.Н. Леонтьєва, який вважав, що спілкування - певний бік діяльності, бо воно існує у кожній діяльності в якості її елементу. В.К. Соковкин аналізує людське спілкування як взаєморозуміння, як комунікацію, як діяльність, як відносини та як взаємовплив. Б.Г. Ананьєв підкреслював, що головною характеристикою спілкування, як діяльності є те, що через неї людина будує свої взаємовідносини з іншими людьми.

Представник психології К. Левін розглядав спілкування в юнацькому віці з точки зору соціально-психологічного явища.

Д.Б. Ельконін розглядає значення спілкування в старшому шкільному віці з позиції культурно-історичної теорії.

Більшість дослідники (Л.С. Виготський, Л.М. Божович, І.С. Кон ті інші психологи юнацтва) так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, яке має для старших школярів спілкування з однолітками.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей впливу спілкування на розвиток особистості старшокласників.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

1 проаналізувати наукову літературу з проблемами теми курсової роботи;

2 проаналізувати проблеми спілкування старшокласників, у різних групах та соціально-психологічних аспектів взаємовідношень;

3 проаналізувати соціометричний статус учнів у колективі;

4 визначити потребу старшокласників у спілкуванні;

5 вплив спілкування на розвиток особистості старшокласників.

1 Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є закономірності спілкування в юнацькому віці.

2 Предметом є дослідження особливостей потреби і культури спілкування старшокласників.

Методи дослідження: використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення, бесіда.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості впливу спілкування на розвиток особистості, значення спілкування для старшокласників, вивчено потребу у спілкуванні старшокласників.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розкриття у ньому соціометричного статусу має значення для виявлення переважаючого стилю спілкування.

1 МОЛОДЬ ТА СПІЛКУВАННЯ

1.1 Загальна характеристика юнаків

Сучасна молодь примудряється витрачати на бесіди чимало часу як в учбовому закладі, так і поза ним. Деякі батьки і, навіть вчителі, схильні називати це пустою тратою часу. Однак мислителі минулого і сучасні вчені називають це ніяк іншим як спілкуванням.

Значення спілкування в житті сучасної людини чимале і продовжує зростати. Від нього все в більшій мірі залежить успішність професійної діяльності, активність в суспільному житті і, нарешті, особисте щастя кожного. Це пов'язано із соціальною тенденцією, яку називають зростанням ролі людського фактору в житті суспільства.

Потреба в спілкуванні є у кожної нормальної людини. І вона виникає вже у немовляти і задовольняється тоді в першу чергу і головним чином у спілкуванні з матір`ю. З віком ця потреба диференціюється. Щоб її задовольнити, необхідні не лише близькі люди, але й інші, наприклад, ровесники. Чим дорослішою стає людина, тим в більшій мірі їй притаманна потреба в емоційному контакті з іншими людьми.

Польський психолог К. Обуховський визначає потребу в емоційному зв'язку як необхідність людини в двосторонніх і багатосторонніх відносинах з людьми. Людина повинна відчувати себе предметом зацікавлення і симпатії тих людей, до яких її притягує. Крім того, вона повинна відчувати своє співзвуччя з цими людьми, переживати їх горе і радості. Тобто, відносини один до одного повинні бути взаємними і емоційно позитивно забарвленими.

Спілкування стає тим, до чого всі так прагнуть, коли відбувається обмін знаннями, інформацією, емоціями, досвідом, вміннями, відношеннями до когось або чогось, які партнери, співбесідники сприймають як важливі, значимі, цінні, тобто обмін духовними і емоційними цінностями.

Але у психолого-педагогічній літературі особлива увага звертається на спілкування у підлітковий і юнацький період.

Виявляється зовсім не просто налагодити належні стосунки із юнаком. Через так званий переворот у його віці він зазнає чимало змін у власному розвитку, як фізичному, так і психічному, тому він відчуває дискомфорт. Юнак - ще цілком несформована особистість і не може негайно адаптуватися до нових перемін у власному житті, тому стикається із перешкодами на шляху взаємовідносин з іншими людьми.

Юнак, вже не дитина, і ще не дорослий, займає іншу позицію у соціальному середовищі, і як новий його член бере активну участь у спілкуванні з іншими представниками. Тут він зустрічає людей різних вікових категорій з різними цінностями, з різним досвідом. І знайти тут гармонію - складна річ для юнака. Це відзначається як у спілкуванні з дорослими, так і у спілкуванні з ровесниками.

Як відомо, підлітки непостійні у своїх інтересах, тому легко можуть змінити свій погляд на ту чи іншу справу. Це, зокрема, виявляється у стосунках з однолітками. В численних ситуаціях юнак поводиться відповідно до норм, прийнятих у певному середовищі.

Ровесники можуть дати поштовх до виникнення в нього цікавості в тій сфері, яка раніше не привертала його уваги. Проте спілкування з однолітками може нести за собою і руйнівний характер, тобто, гасити будь - який інтерес до того, що раніше приваблювало, захоплювало. Часом юнак може потрапити в колектив, в якому можуть не визнати його поглядів. В такому колективі юнак не здатний буде задовольняти свою потребу у спілкуванні, знайти друзів для обміну цінностями. Це можливо стане причиною його пасивності, замкнутості тощо.

Відповідно у спілкуванні з батьками у юнаків виникають труднощі. Здавалося б, батьки як найближчі, найрідніші люди, повинні насамперед задовольнити потребу у спілкуванні юнака. Але в реальності їм важко домогтися прихильності своїх дітей, власне, через своє невміння або небажання зрозуміти ким стала їхня дитина і чого вона потребує. Юнак просто відвертається від рідних, не бажаючи мати відвертих стосунків з ними, і шукає собі «рідних» в середовищі, в якому він перебуває, і формує свою особистість.

Збільшену образливість, негативізм, агресивність дитини Л.І. Божович пов`язує із незадоволенням потреби в спілкуванні, в реалізації особистості значних вимог. Вивчаючи спілкування школярів, А.В. Мудрик прийшов до висновку, що в підлітковому віці воно спрямоване на задоволення потреби в новій інформації, емоційних зв'язках і соціально особистісному ствердженні.

Юнацький вік - це період, коли людина вчиться спілкуватися, і відповідно до того на скільки вона є комунікативною, залежать її стосунки з іншими людьми.

В зв'язку з цим розрізняють три різних індивідуальних стилі її комунікативної активності.

Юнаки з індивідуальним стилем комунікативної активності більше прагнуть до спілкування, легко знайомляться, для них немає труднощів виступати перед великою кількістю людей. Вони визначаються ініціативністю в знайомленні з людьми, коло їхніх зв'язків широке. Але їхнє спілкування не стійке, зв'язки короткочасні. Цей стиль характеризує людей, що прагнуть до напруженої розумової і фізичної праці, з високою працездатністю, яким легко переключатися з одного виду діяльності на інший. Вони не чутливі до поразок у спілкуванні, а впевнені в собі люди. Їм притаманні енергійність, домінантність, рішучість, жорсткість, безпечність, прямолінійність, нестриманість. У класі вони займають середньо статусну позицію. Цей стиль носить назву «жорстко - поверхневого».

Юнаки, яким притаманний другий стиль комунікативної активності, вирізняються високою потребую поділитися своїми думками і враженнями з іншими людьми, різноманіттям зовнішнього вираження емоцій у спілкуванні: швидкістю змін у міміці, пантоміміці, інтонації голосу. Вони прагнуть до глибоких взаємовідносин з партнерами у спілкуванні. Визначаються відвертістю, схильність до різноманіття у предметній діяльності і соціальному контакті. Їм властиві свобода і плавність мовлення, а також швидкість сприймання чужої мови. Ці юнаки зберігають спокій і впевненість в собі при виконанні будь - якої справи. У них в міру виражена потреба до довіри і визнання з боку інших, прагнення до тісної співпраці, мають високий навчальний статус у класі. Це «м'яко - довірливий стиль комунікативної активності».

Нарешті, третій стиль комунікативної активності притаманний юнакам, які визначаються нешироким колом зв'язків, емоційною зрілістю, здібністю контролювати свої емоції, врівноваженістю. Вони консервативні, не люблять перемін. В ході міжособистісної взаємодії проявляють скромність, схильність брати на себе чужі обов'язки, альтруїзм, стійкість і постійність зв'язків з одними і тими ж людьми. Це «вибірково - стійкий стиль».

Індивідуальний стиль комунікативної активності - це складне, багато комплексне утворення, що включає міжособистісну взаємодію і операційно - динамічні характеристики, спрямовані на встановлення соціальних зв'язків, побудову стійких взаємних відносин, тобто, активне пристосування до соціального середовища.

Як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології та педагогіці немало вчених зробило свій внесок у розвиток даної проблеми. Вони показали свою точку зору на тему особливостей спілкування в підлітковому віці.

Для початку з`ясуємо, яку позицію у трактуванні особливостей юнацького віку займає зарубіжна психологія, висновки і положення якої прийнятні для вітчизняної психології і педагогіки. Зарубіжна психологія абсолютизує роль статевої зрілості, намагаючись із цього біологічного фактора вивести усі психологічні особливості розвитку юнака.

Так, Б`юлер один із представників зарубіжної психології, вважає, що в юнацькому віці починають домінувати статеві інстинкти і пов'язані з ними потяги і прагнення, які і визначають поведінку юнака, лежать в основі його вчинків, почуттів, інтересів, думок і бажань. Статева зрілість, як і всі інші сторони фізичного розвитку, визначають психічний розвиток юнака, і відносяться до фактору, яким не можна ігнорувати.

Не прийнятними є спроби деяких психологів трактувати юнацький вік, як вік важкої кризи, яка виникає внаслідок статевого дозрівання. На думку багатьох зарубіжних психологів, статева зрілість настільки сильно впливає на весь організм і психіку юнака та є великим навантаженням на свідомість, що неминуче викликає різного роду загострення, «вибухи», бунтарство, трагічні колізії. Звідси «неминучими» особливостями юнацького віку, стверджують Штерн, Б`юлер і їх послідовники, є анархізм, впертість, егоїзм, індивідуалізм, замкнутість, прагнення до самотності, лінивство, грубість, роздратованість.

Зарубіжні психологи, вивчаючи юнака, який живе і розвивається в специфічних суспільних умовах неправомірно переносять одержані ними висновки на юнака взагалі, не відділяючи того, що притаманне підлітковому періоду розвитку, від того, що зумовлене середовищем, конкретними умовами життя. Наприклад, Адлер і його послідовники, вивчаючи юнака, який живе і розвивається в умовах суспільства, зробили висновок, що для нього характерними є прагнення до самоствердження, ціллю якого є зайняти домінуюче місце, досягти особистого успіху, виділятися серед ровесників і підкорити їх собі. Очевидно, таке уявлення в певній мірі відповідає дійсності, оскільки в суспільстві ідеалом є «сильна» особистість, здатна відстояти свої переконання, досягти успіху будь - якою ціною, здатна завоювати панівне ставлення в суспільстві. Але не існує жодних підстав вважати, що ці риси характеризують юнацький вік взагалі.

Звісно, не всі зарубіжні психологи займають таку позицію. Наприклад, американський психолог Р. Кулен у своїй праці «Психологія розвитку юнака» говорить про труднощі розвитку учня, виділяючи біологічні і соціальні фактори

Він визначає юнацький період як той, коли люди оволодівають вмінням вирішувати певні проблеми соціально - статевого характеру, вибору професії, звільнення від впливу батьків і т.д.

Вирішуючи такі проблеми людина переходить в «дорослість». Таким чином, Кулен ставить в основу періодизації соціально - етичні категорії, ігноруючи, по суті, вікові, фізичні і психічні особливості.

Також Кулен вважає, що інтелектуальний розвиток юнака значно випереджує його досвід, юнак не в змозі реалізувати можливості, які йому

надає рівень його інтелектуального розвитку. Та вітчизняні психологи вважають, що інтелектуальний розвиток - це не «саморозвиток», а наслідок навчання і виховання. Виховання і навчання, досвід, відповідна діяльність стимулюють розвиток психіки, а не навпаки. Нормальний розвиток відповідає лише при правильному вихованні, і за відповідних умов.

Слід згадати і про теорії біологічної зумовленості особливостей юнака і явищ критичного розвитку в цей віковий період. Головними представниками однієї з таких теорій є Стенлі Холл і Зігмунд Фрейд, які стали основоположниками напряму під назвою біогенетичного універсалізму.

У вітчизняній психолого-педагогічній літературі підлітковому віку приділяється чимало уваги. Це досить унікальний за своєю сутністю період розвитку, який відрізняється від дитинства та дорослості. Вік цей нестабільний і характеризується багатьма кількісними і якісними змінами в організмі юнака. Відбувається статеве дозрівання. Значних змін зазнає психічна діяльність юнака. Народжуються нові інтереси. Змінюються стосунки з дорослими і товаришами. Яскраво виявляється прагнення до самотності й властивих дорослим форм поведінки. Ці зміни проходять досить бурхливо.

Нові інтереси і прагнення юнака бувають мінливими. Стосунки із старшими, зокрема батьками і педагогами, особливо коли дорослі не розуміють змін, які відбуваються в особистості юнака, і продовжують ставитися до нього, як до дитини.

Важливим є те, що у юнацькому віці відбувається інтенсивне формування особистості, що набуває суперечливого характеру. У самосвідомості виникає нове почуття - почуття дорослості - ставлення юнака до себе як до дорослої людини. Така суб'єктивна сторона дорослості вважається центральним новоутворенням юнацького. Юнак прагне, щоб до нього ставилися як до дорослої людини, він претендує на рівноправ'я з дорослими і йде на конфлікти, відстоюючи власну позицію «дорослого». Почуття дорослості проявляється і в прагненні до самостійності, бажанні обмежити деякі сфери свого життя від контролю батьків. Це стосується питань зовнішності, відносин з ровесниками, навіть навчання. Але юнак - це ще підліток, хоч має деякі риси дорослого, і хоч намагається осмислювати свої прагнення і дії, як це робить дорослий, осмислює їх своєрідно, по-дитячому. Тож така суперечливість психічного розвитку юнака потребує правильного пояснення і врахування у виховну керівництві становленням його особистості.

Юнацький вік - період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості. Особливості самосвідомості юнака формується у зв'язку з виникненням у нього нового становлення до себе. Прагнення пізнати себе, свої особливості, інтерес до самого себе, роздуми про свої достоїнства й недоліки - це характерне для юнака. Хоча він і переоцінює власні можливості як дорослої людини, так чутливо ставиться до своїх невдач, що спонукає його до самовдосконалення.

Слід відмітити характерну для юнацького віку високу збудливість, бурхливу активність, ініціативність. Якщо всю цю енергію спрямувати у відповідне русло, то наслідки будуть очевидні.

Щодо діяльності то для юнака основною діяльністю залишається навчання, а для декого вже і робота. Проте воно зазнає значних змін як в організації так і в змісті, так і в характері його перебігу. Учень тепер набуває систематичних знань з основ наук. Багатша і складніша змістова предметна сторона знань вимагає від нього і досконалих способів їх набування. Перед учнями відкривається ширші можливості застосування набутих знань у процесі навчальної діяльності. Змінюється і мотивація навчання. Їхні пізнавальні інтереси стають виразнішими, чіткішими і змістовнішими. Усвідомлення юнаками життєвої значущості знань є важливим мотивом їхньої учбової діяльності. Юнаки все частіше замислюються над тим, для чого вони вивчають той чи інший предмет, яке він матиме значення для їхньої підготовки до оволодіння професією, яка їм подобається.

Серед багатьох особливостей, притаманних юнаку, є також його місце в суспільстві.

1.2 Юнак як суб'єкт спілкування

В процесі свого розвитку людина стає суб'єктом спілкування, «це перетворення в суб'єкт є не що інше, як процес виховання, процес становлення особових якостей в даної людини, процес її залучення до інших людей і відособлення від інших, її соціалізації і самоутвердження». Основною сферою реалізації потреби в емоційному контакті є сфера між особових відносин в які вступають юнаки з оточуючими їх людьми в сім`ї, в дворі в групі, в навчальному закладі і т.д. Тут реалізація потреби має явний характер. В той же час типова є ситуація, коли реалізація потреби в емоційному контакті має прихований характер. Це відбувається тоді, коли вона реалізується юнаками в інших сферах життєдіяльності. Так, наприклад, прагнення до участі в різній спільній діяльності з однолітками нерідко є наслідком неусвідомлюваного прагнення до спілкування з ними. В той же час учбовий процес, спортивні захоплення і т.д., стають сферами реалізації підлітком і потреби в емоційних контактах. Можливості для реалізації потреби в емоційних контактах надає юнакам сумісна життєдіяльність з однолітками в класі, секції.

Ці можливості бувають великими або малими залежно від різноманітності, насиченості, привабливості для хлопців життєдіяльності колективу.

На самоповагу юнаків впливають практично всі сфери спілкування. Так, хлопців, що мають молодших братів або сестер, вище інших однолітків оцінюють себе за такими якостями, як сміливість, доброта, розум, самостійність, і чекають високих оцінок по цих якостях від оточуючих. Особливо істотний вплив на самоповагу юнака має спілкування з однолітками, бо особистісні якості найбільш цінуються ними в тих або інших умовах. На формування самоповаги впливає їх спілкування з дорослими: близькість відносин з батьками, вияв ними серйозного, поважного інтересу до всіх сфер життя юнака, до його інтересів, захопленням, проблемам, їх уміння поважати думку юнака з різних питань.

Близькі дружні відносини з батьками сприяють появі в юнаків відчуття упевненості в собі, в своїх силах.

Висока самоповага украй важлива для всього процесу розвитку особистості юнака. Рівень самоповаги юнака самим безпосереднім чином впливає на те, як він реалізує себе як суб'єкт спілкування, визначає поведінку юнака в процесі спілкування, вибір партнерів по спілкуванню, відношення до них.

Відношення до партнерів по спілкуванню багато в чому визначається соціальними установками юнака. Залежно від них він може виявляти цікавість до всіх оточуючих або тільки до тих партнерів, які володіють певними соціальними, віковими, статевими або особистісними характеристиками. Він може сприймати потенційних або реальних партнерів по спілкуванню як явно цінних для себе або як неприємних і навіть небезпечних. Він може відноситися до оточуючих з тією або іншою мірою зацікавленості, щирості, може чекати від партнерів альтруїстської або егоїстичної поведінки по відношенню до себе. Все це багато в чому залежить від ступеня сформованості в юнака установки на товариськість.

Товариськість можна визначити як сильно розвинуте, стійке прагнення особи до контактів з оточуючими, яке поєднується з швидкістю їх встановлення.

Важливою соціальною установкою юнака по відношенню до партнерів по спілкуванню є готовність до емпатії, тобто до співпереживання і співчуття. Високий рівень готовності до емпатії пов'язаний з щедристю, оптимістичністю, щиристю, емоційністю, виявом інтересу до інших людей. Людина з низьким рівнем емпатії виявляє непохитність, егоїстичність, вимогливість, зосередженість на самому собі, схильність несподіваним спалахам, схилення до умоглядного підходу до оточуючого життя.

На кожному віковому етапі життєдіяльність людини складається з багатьох сфер. Серед них можна виділити домінуючі, тобто ті, в яких людина певного віку має потребу і можливість реалізувати свою активність. Для юнака такими і життєдіяльності є пізнання, наочно-практична діяльність, гра, спілкування, спорт.

Спілкування юнаків - це обмін духовними цінностями, який відбувається у формі діалогу юнака як з «іншими Я», так і в процесі взаємодії з оточуючими людьми. Цьому обміну властиві вікові особливості, і він надає як стихійний, так і до певної міри цілеспрямований вплив, що педагогічно спрямовується, на ставлення і життєдіяльність груп, колективів і особистості юнака, Спілкування не тільки самостійна сфера життєдіяльності юнаків, воно охоплює всі інші сфери його життя. Цим визначається та сама найважливіша роль, яку спілкування відіграє у процесі становлення і життєдіяльності особистості. Цим пояснюється і інтерес педагогіки до цього феномена, прагнення виявити його роль у формування особистості, його виховні можливості. В основі розробленої педагогічної класифікації виховних функцій спілкування (вона враховує і психологічні класифікації) лежить уявлення про те, що вони, з одного боку, продовжуються спілкуванням як стихійним соціальним процесом, а з іншого відображають заданість спілкування соціальними умовами і певний ступінь регулювання через педагогічний процес.

Ми виділяємо наступні виховні функції спілкування юнаків: нормативну (відображає освоєння юнаків норм соціально-типової поведінки тобто спілкування як нормативний процес), пізнавальну (відображає придбаннями індивідуального соціального досвіду в процесі спілкування, тобто спілкування як пізнавальний процес), емоційну (відображає спілкування як ефектний процес), актуалізуючу (реалізацію, що відображає, в спілкуванні типових і індивідуальних сторін особи юнака, тобто спілкування як спосіб і засіб соціального затвердження особистості).

Суть спілкування як нормативного процесу подвійна. З одного боку, спілкування юнаків регулюється певними нормами, з іншого - саме вміщує цілий спектр норм, регулюючих життєдіяльність особи в суспільстві, її поведінка в різних колективах і групах, її участь в пізнанні, діяльності, грі і т.д. Основним каналом, через який підлітки пізнають поліфонічність навколишнього світу, є їх суспільна практика. Визначальну роль в цьому кінець кінцем, безумовно, відіграють норми і цінності суспільства і їх реалізація в суспільному житті, але вони засвоюються кожною людиною через призму її безпосереднього оточення.

Спілкування робить великий вплив на сприйняття інформації і засвоєння її підлітком. Це пов'язано з тим, що найближче оточення спілкування впливає на вибірковість сприйняття і засвоєння інформації підлітком. Ті групи, в яких спілкується юнак, сприймають, оцінюють і відбирають всю інформацію в межах своєї компетенції, з точки зору найбільш значущих для них норм і цінностей. В результаті навіть інформація, джерелами якої є учбово-виховний процес і засоби масової інформації, сприймається і засвоюється не в чистому вигляді, а в більшій або меншій мірі трансформованому, тобто спілкування в процесі життєдіяльності в різних колективах і групах доповнює, розширює, заглиблює або, навпаки, звужує і обідняє цю інформацію,

«Спілкування - сама найважливіша детермінанта емоційних станів людини, Весь спектр людських емоцій виникає і розвивається в умовах спілкування людей. Цими умовами визначається рівень емоційної напруженості, в цих умовах здійснюється і емоційна розрядка». Емоційна функція реалізується як у сфері спілкування, так і в процесі спілкування юнаків в інших сферах життєдіяльності. Інтенсивність її реалізації обумовлена багатьма обставинами: змістом спілкування, емоційною близькістю партнерів, їх емоційною залученістю в спілкування і т.д. Актуалізуюча функція спілкування юнаків (спілкування як спосіб і засіб соціального затвердження особистості) відображає потребу в соціальному твердженні, яка з'являється в людини дуже рано і реалізується в різних формах і з різним ступенем усвідомленості і інтенсивності у різному віці.

Сфера спілкування займає в процесі соціального затвердження особистості юнака самостійне і дуже важливе місце. Саме в ній виявляється його самостійність, заохочується прагнення до дорослості, приймаються або не приймаються погляди, знаходять підтримку настрою і переживання. В спілкуванні кожному підлітку хочеться обов'язково знайти свою індивідуальну позицію. Пошуки свого місця в навколишньому середовищі для нього репетиція і одночасно перший етап знаходження себе в житті взагалі. Прагнення знайти індивідуальність і зайняти адекватну їй позицію у жодному випадку не суперечить колективізму. Соціальний характер інтересів, цілей особистості не виключає індивідуальних шляхів їх задоволення і досягнення. Виховні функції спілкування відіграють саму найважливішу роль у формуванні, розвитку і вихованні особистості юнака. Якщо провідним видом діяльності молодшого школяра є навчання, і істотні зміни в психічному розвитку були пов'язані з ним, то у юнака основна роль належить системі взаємостосунків, що встановлюються з тими людьми, які оточують. Саме система взаємостосунків з соціальним середовищем і визначає спрямованість його психічного розвитку. Своєрідність розвитку юнака полягає в тому, що він включається в нову систему відносин і спілкування з дорослими і товаришами, займаючи серед них нове місце, виконуючи нові функції.

І батьки, і вчителі, повинні будувати свої взаємостосунки виходячи з почуття дорослості юнака, що розвивається. Якщо враховують його збільшені можливості, відносяться до нього з повагою і довірою, створюють умови, допомагають долати труднощі в навчанні і суспільно-корисній діяльності, допомагають у встановленні взаємостосунків з товаришами, то тим самим створюються сприятливі умови для психічного розвитку.

Юнак включається в різні види суспільно-корисної діяльності, що розширює сферу спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, формуванню етичних якостей особистості.

Хоча навчання і залишається головною справою юнака, але основні новоутворення в його психіці обумовлені суспільно-корисною діяльністю. Це пов'язано з тим, що суспільно-корисна діяльність найбільшою мірою задовольняє домінуючі для цього віку потреби в спілкуванні з однолітками і потреба в самоствердженні. Задовольняючи ці потреби, юнак виробляє погляди на різні явища природи і суспільства, засвоює соціальні цінності, мораль, правила поведінки. Саме з суспільно-корисною діяльністю пов'язані резерви виховання юнака як громадянина.

На психічний розвиток юнака, його поведінку значний вплив має громадська думка товаришів. У всіх своїх діях і вчинках він орієнтується перш за все на цю думку. Вчитель для юнака не є таким незаперечним авторитетом, як для молодших школярів. Підлітки ставлять високі вимоги до діяльності, поведінки, особистості вчителя. Встановлюючи відносини з багатьма вчителями, вони постійно їх оцінюють. На основі цих оцінних думок юнак і будує своє відношення до вчителів.

Відбувається зміна положення юнака в сім'ї: із зростанням фізичних і розумових можливостей йому починають більше довіряти і доручати виконання складної домашньої роботи, включати в обговорення сімейних проблем.

Труднощі в роботі з юнаками обумовлені психологічними особливостями віку: підвищеною збудливістю, відносною нестійкістю нервової системи, швидкими змінами в організмі, завищеними домаганнями, які часто переходять в нахабство, переоцінкою можливостей, самовпевненістю і ін.

Юнаки самі просять, щоб написали про юнацький період якомога страшніше, щоб всі зрозуміли, як жахливо себе відчуває юнак в період статевого дозрівання. Коли хочеш і не хочеш, коли можеш і не можеш, коли весь час зайнятий пошуком відповіді на безглузде питання: «Дорослий ти чи ні?».

Д.І. Фельдштейн встановив, що процес соціального розвитку особистості в юнацький період проходить через три стадії які закономірно чергуються між собою.

1-а стадія характеризується появою нових тенденцій розвитку діяльності, коли раніше накопичені смислові навантаження вичленять нові можливості функціонування дитини, створюючи відповідне поле для її розгорненої діяльності.

2-а стадія відрізняється максимальною реалізацією, акумуляцією розвитку провідного типу діяльності.

3-а стадія - насиченням провідного типу діяльності при неможливості подальшої реалізації його потенціалів, що веде до актуалізації іншої сторони діяльності.

Соціальний розвиток йде від усвідомлення підлітком своїх соціальних можливостей, через становлення особистісних новоутворень, до прояву, зміцнення, якісної зміни соціальної позиції в результаті власної творчої діяльності.

В міру дорослішання у юнака змінюються характер і особливості виділення себе в суспільстві, розуміння суспільства, ієрархія суспільних зв'язків, змінюються його мотиви і міра їх адекватності суспільним потребам.

Підлітком розв'язується не просто завдання заняття певного місця в суспільстві, але і проблема взаємостосунків, визначення себе в суспільстві і через суспільство, тобто розв'язується завдання особистого самовизначення, ухвалення активної позиції щодо соціокультурних цінностей і тим самим визначення сенсу свого існування. За твердженням Д.І. Фельдштейна певний рівень соціальної зрілості випереджає інтелектуальний розвиток юнака. Згідно концепції А.В. Петровського розвиток особистості людини можна уявити як процес входження в суспільно-історичне буття, представлене в житті людини, її участь в діяльності і спілкуванні різних груп, в яких вона освоюється і які активно засвоює тобто як процес входження в нове соціальне середовище і інтеграцію в ньому. Міра стабільності цього середовища різна, тому, необхідно побудувати 2 моделі розвитку особистості. 1-а - розрахована на відносно стабільне соціальне середовище, 2-а - на становлення особистості в середовищі, яке змінюється. Етапи розвитку особистості у відносно стабільній спільності називається фазами розвитку особистості.

Наприклад, юнак, що потрапив в нову для нього компанію ровесників, спочатку прагне нічим не виділятися, засвоює прийняті в ній норми спілкування, лексики, стиль одягу, загальноприйняті інтереси і смаки - адаптується.

Справившись з труднощами адаптації, юнак починає усвідомлювати, що він як особистість втрачає себе, оскільки інші не можуть в ньому розгледіти індивідуальності. І юнак шукає засоби і способи для позначення своєї індивідуальності.

Ровесники придивляючись до особливостей юнака, підтримують лише ті, які сприяють успіху спільної діяльності, що сприяє інтеграції особистості у спілкуванні.

Розвиток особистості юнака відбувається в умовах розвитку групи статевого дозрівання, істотної перебудови організму, який змінюються і нерівномірно протікає у хлопчиків і дівчаток тим самим створює усередині класу дві статевовікові групи.

Різноманіття завдань в різних видах діяльності веде до диференціації школярів, утворюючих в одному випадку просоціальні групи (як результат роботи в суспільних організаціях, турпоходах, спортивних секціях і т.д.), а в іншому - асоціальні групи, які гальмують, а іноді і спотворюють розвиток особистості юнака.

Статистичні дані про конфлікти юнаків з батьками в різних країнах приблизно однакові: не дивлячись на те що близько 70% юнаків відзначають наявність яких-небудь проблем, які предметом суперечок і взаємних скарг, серйозні конфлікти юнаків з батьками зустрічаються приблизно в 15-20% сімей, приблизно 5-10% знаходяться в постійних гострих конфліктах, заявляють про нерозуміння з боку батьків і глибокі розбіжностям з багатьох питань. В цілому ж більше 60% юнаків вважають, що зустрічають розуміння з боку батьків і отримують задоволення від їх наявності. З цим узгоджуються і цілий ряд даних: більшість юнаків мають емоційно позитивне відношення до своєї сім'ї, упевнено себе відчувають в сім'ї і люблять спілкуватися з членами своєї сім'ї. Конфліктують з батьками постійно - 3%, часто - 10%, іноді - 26%, рідко - 38%, не мають конфліктів 22% опитаних.

2 ВПЛИВ КОЛЕКТИВУ НА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

2.1 Розвиток творчої індивідуальності у колективі

На початковій стадії згуртування колективу емоційно - психологічні відносини займають головне місце. Кожен індивід у цей час прагне знайти серед колективу - товаришів, друзів, компанію, яка б його прийняла і зайняти в ній гідне місце. Досить інтенсивно утворюються малі групи, частина з яких носить нестійкий характер.

Характер відносин у колективі - важлива умова ефективності його впливу на особистість в будь - якій спільноті, в яку входить юнак. Ефективність впливу колективних відносин на особистість юнака підвищується, якщо вони забезпечують можливість участі кожного в вирішенні спільних завдань. Якщо у колективі панує така система відносин, то в ньому раціонально розподіляються обов'язки між членами колективу, які відповідають інтересам як окремих членів, так і колектива в цілому. На жаль, у більшості груп спостерігається таке явище, коли в діяльності колективу бере учать лише незначна його частина, інші ж маючи певні доручення, не знають своїх прав та обов'язків.

Відносини мають бути сприятливими для розвитку творчої індивідуальності кожного з членів колективу. Це можливо лише тоді, коли в центрі уваги юнаків не лише колективні перспективи, цікаві спільні справи, а й особистість кожного учасника, його творчий потенціал. Для колективних відносин важлива не лише доброзичливість, а й оптимістичність: віра колективу в свої сили і сили кожного з його членів, впевненість в завтрашньому дні, в можливості подолати всі труднощі, які виникають. Надзвичайно важливою є наявність почуття захищеності у юнаків, впевненість в тому, що жоден член колективу не може бути ображеним чи приниженим. Відносини, які складаються між юнаками в групі, не завжди відіграють позитивну роль в процесі формування особистості конкретного індивіда.

Ефективність і характер впливу відносин на процес розвитку особистості залежать від того, наскільки сприятливе становище даного юнака в системі колективних відносин. Колектив лише тоді є сприятливим середовищем для індивідуального розвитку тієї чи іншої людини, коли її становище в колективі є сприятливим, коли статус її доволі високий, коли колектив бачить в ній особистість яскраву, оригінальну, цікаву. Якщо ж вона не приймається колективом, є приниженою в колективі або займає „штучне” , вимушене положення, група перестає бути по відношенню до неї повноцінним фактором індивідуального розвитку.

Формування виховного впливу колективу на особистість залежить від того, чим і як живе колектив. Необхідною умовою позитивного впливу колективу на особистість є емоційне багатство життя колективу. Потреба людини обмінюватися емоціями відіграє суттєву роль у її становленні. Розвиток цієї потреби починається в віці 3 - х років. Це характеризується збільшенням оточення, людей, які в змозі задовольнити цю потребу. Деякий час головною залишається потреба контактувати з іншими людьми, байдуже з дітьми чи з дорослими.

Творчість - це діяльність, в яку людина вкладає немовби часточку своєї душі, і чим більше вона вкладає, тим багатшою стає її душа. Процес творчості характерний тим, що творець своєю працею та її наслідками справляє величезний вплив на тих, хто поруч з ним. Одухотворення і натхнення однієї особистості породжує одухотворення і натхнення в душах інших людей. Якщо ви хочете, щоб людина благотворно впливала на людину, утверджуйте в духовному житті колективу й особистості творчість. Виявлення творчості характерне для дитини з самого раннього віку, бо творчість - норма дитячого розвитку.

Хоча схильність до творчості з роками нерідко зникає, реалізація творчих здібностей дитини робить більш багатшим та змістовнішим її життя, збагачує її однолітків, колектив, значно впливає на учбово-виховний процес. Становлення творчої індивідуальності у шкільному віці є важливою умовою подальшого повноцінного розвитку особистості. Людина, якій притаманний постійний та свідомий інтерес до творчості, вміння реалізовувати свої творчі можливості більш успішно адаптується до змінних умов праці і життєвих вимог, легше створює свій власний індивідуальний стиль діяльності. Розвиток творчої індивідуальності юнака пов'язаний зі степенем усвідомлення ним власної особистості та особистого ставлення до оточення.

Вирішальну роль у розвитку творчого потенціалу людини відіграють і такі соціальні фактори, як рівень культури ближнього оточення, педагогічна культура батьків, важкість та привабливість завдань, які виникають перед дорослішою людиною, ставлення до нього однолітків та дорослих.

Ефективність впливу колективу на розвиток індивідуальності різна в різні періоди життя людини. Наприклад, на індивідуальні прояви молодших школярів впливає більшою мірою не колектив, а вчитель. Велике значення для становлення індивідуальності школяра мають такі характеристики колективу, як різноманітність характерів та здібностей його членів, різноманіття форм і змісту їх сумісної діяльності, спілкування, ігор. Взаємодія, взаємовплив дітей, складність завдань, які стоять перед колективом, постійно ставлять людину перед проблемними ситуаціями, потребують від нього активності та самостійності, вміння швидко орієнтуватися в обстановці, творчо вирішувати нові, несподівані завдання, досягати взаєморозуміння з товаришами, згідності сумісних дій, знімати напругу, тобто проявляти творчість.

Сприятливе становище в системі колективних відносин породжує у юнаків почуття захищеності, емоціонального комфорту, впевненості у своїх силах. Саме це є передмовою для активних пошуків себе, творчої участі у житті колективу в якості суб'єкта колективної діяльності. Високе визнання колективом у всіх відносинах отримують далеко не всі люди, але для нормального розвитку індивідуальності це і необов'язково. Надмірно сприятливе становище у колективі, яке постійно супроводжує людину, може навіть заважати адекватному пізнанню нею себе, розвитку самокритичності і прагнення до самовиховання, тобто гальмувати процес становлення індивідуальності.

Юнацьке об'єднання без керованої роботи педагогів може як стимулювати, так і придушувати розвиток індивідуальності окремих юнаків; сприяти розквіту різноманітних здібностей та уніфікувати зміст і форми виявлення можливостей окремих членів; викликати активність, самостійність людей сліпе підкорення, розвивати творчі можливості всього колективу і окремих дітей.

Головними умовами, які підвищують ефективність впливу колективу на розвиток творчої індивідуальності юнаків, є: організація різносторонньої життєдіяльності людей, насичення колективної життєдіяльності творчістю, озброєння юнаків різноманітними способами діяльності, навичками спілкування. Все це забезпечує підростаючій особистості можливість накопичення досвіду успішної творчості в діяльності, спілкуванні, грі, постійного удосконалення свого творчого різноманіття.

Про ефективність впливу колективу на розвиток індивідуальності кожного з його членів свідчить зменшення в колективі кількості юнаків з невираженими творчими спрямуваннями, які проявляють свої творчі можливості за межами колективу; збільшення кількості юнаків, які творчо беруть участь у життєдіяльності колективу; ускладнення колективної діяльності, зменшення протиріч, конфліктів.

2.2 Роль колективу у формуванні та становленні особистості юнака

Лише в атмосфері колективу з його гуманними етично - психологічними відносинами між людьми, можлива плідна творча діяльність кожного індивіда, створюються реальні умови для всебічного розвитку здібностей людини - трудівника і застосування їх в різних сферах трудової діяльності. Колективізм створює реальні передумови для виявлення потенційних творчих можливостей особистості, розвиток її соціально значущої ініціативи, цілеспрямованості, свідомої участі в управлінні суспільними процесами.

В.О. Сухомлинський наголошував думку про те, що „особистість - це гвинтик механізму, який має підкорятися інтересам колективу. Він вважав, що колектив - це багатство індивідуальностей, і чим більше самодостатніх індивідуальностей буде в кожному колективі, тим багатшим він буде. Треба враховувати особистість, якщо вона щось вміє, щось знає і може цим поділитися. Чим більше буде таких дітей, тим більш діяльнішим буде колектив.

Якщо відбувається об'єднання дітей, які цікавляться вирішенням якоїсь проблеми, це буде справжній колектив. Рано чи пізно час беззастережної індивідуальності пройде. Отже, людина має працювати і вчитися у групі. Вже зараз наша школа і наша педагогіка доходить до цієї думки і надалі вона буде спиратися на ці ідеї”.

Колектив як невід'ємна складова цілісного суспільного організму не зводитися до сукупності індивідів, об'єднаних лише на основі формальної організації або по ознаках психологічної комунікації. Єдність його характеризується головним чином відносинами людей, об'єднаних спільною метою.

Важливим наслідком формування переконань є виникнення одного з стрижневих якостей особистості, а саме моральної стійкості. Під формуванням стійкості психологи розуміють „поступове перетворення дитини з істоти, підкореної зовнішнім впливом, у суб'єкта, здатного діяти самостійно, на основі сформованих переконань”. Значення цієї риси особистості важко не помітити. Бо вона - джерело принциповості, умова, яка дозволяє людини відстоювати свої погляди і переконання, якості, без якої неможливе формування бійця. Людина свідомо чи підсвідомо, але постійно порівнює себе з реальними людьми або ідеальними еталонами. Вона постійно зіставляє себе, свої дії і вчинки з певним ідеальним уявленням про себе. Так виникає самооцінка. Саме так відбувається зіставлення реальної поведінки групи з певним еталоном. Так народжується оцінка людиною групи.

Психологам добре відомо, що емоційне благополуччя як дорослої, так і підростаючої людини в значній мірі визначається зіставленням її самооцінки і оцінки його оточуючими. Якщо цього збігу не має і група оцінює людину нижче, ніж вона себе, то людина відчуває розчарування, невдоволеність, прагнення покинути ту спільноту, в якій вона не знайшла на її погляд визнання.

Саме по собі емоційне благополуччя, товариськість, відсутність принижених та ізольованих дітей, взаємна прихильність необхідні для формування справжнього колективу. Хоча ж емоційна єдність групи, взята сама по собі, не являється достатнім критерієм розвитку групи. Важко з'ясувати, на основі яких орієнтацій та цінностей виникає ця єдність. Виявляється, що на початкових етапах формування групи вибір товаришів характеризується більшою мірою безпосередньою емоціональною оцінкою і вмінням спілкуватись. Вибираючи товаришів, юнаки певним чином орієнтуються на зовнішні якості, а не на особистісні.

3 МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ

3.1 Спілкування як міжособистісна взаємодія

Спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформацією з іншими людьми. Вона звертається до них із проханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відповіді чи виконання доручення. У таких випадках спілкування виступає як інтеракція -- сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складається у спільній діяльності.

У процесі свого розвитку суспільство поступово виробляє певні зразки поведінки, які визначають правила взаємодії та взаємовідносин між людьми і функціонують як соціальні норми. Ці норми в різних спільнотах можуть суттєво відрізнятися. Їх порушення включає механізм соціального контролю, який реалізується як схвалення чи несхвалення, осуд, покарання, що коригують поведінку того, хто від них відхиляється. Діапазон соціальних норм дуже широкий: від чітко встановлених вимог трудової дисципліни до правил ввічливості у спілкуванні.

Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь роль. Роль -- нормативна поведінка, яку оточуючі очікують від кожного, хто виконує певні соціальні функції. Та сама людина в різних ситуаціях виконує різні ролі: вдома це може бути глава сім'ї, у транспорті -- пасажир, у лікарні -- пацієнт, на підприємстві -- робітник і та. ін. Соціальний контроль у процесах взаємодії зумовлюється соціальними очікуваннями такої поведінки від людини, яка б відповідала ситуації і обраній ролі. Наприклад, від військового очікують, що він виявлятиме дисциплінованість, зібраність у критичній ситуації, сміливість, рішучість і розсудливість.