Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудувати свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очікуванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цінностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.

У спільній діяльності конфлікти виникають внаслідок предметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особистих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предметно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє розриву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало підібрані засоби спілкування з партнером. Психологи розробили вже багато програм, спрямованих на попередження і вирішення конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.

Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зараження, навіювання, наслідування і переконання.

Зараження -- передавання суб'єктом свого емоційного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під час паніки, масових психозів.

Навіювання характеризується вибірковим впливом на конкретну людину, яка некритично сприймає інформацію.

Наслідування виявляється в повторенні людиною зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є дотримання моди.

Переконання -- вплив на партнера по спілкуванню за допомогою доказів і аргументів.

Ефективність спілкування залежить не тільки від засобів впливу на партнера, а й від стилю спілкування -- характерного способу встановлення і розвитку контактів. Найпоширенішими є авторитарний, демократичний і суперечливий стилі. Авторитарний стиль характеризується ігноруванням думки партнера і нав'язуванням своїх поглядів. Демократичний стиль пов'язаний із застосуванням таких засобів спілкування, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до повідомлення. Суперечливий стиль -- це нестійка тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна практика свідчить, що найбільшого впливу на співрозмовника досягають за демократичного стилю спілкування.

3.2 Міжособистісні стосунки в групах

Суспільна природа людини реалізується через її належність до різних спільнот, у яких виникають і розвиваються міжособистісні стосунки з партнерами. Їх структура і особливості залежать від того, в які групи включається людина, які права і обов'язки для себе вибирає.

Класифікація груп

Протягом життя кожна людина безпосередньо взаємодіє і спілкується з іншими людьми, реалізуючи свою суспільну сутність. Таке спілкування відбувається в групах.

Група -- об'єднання людей, створене на основі певної спільно/для них ознаки, що виявляється в їх сумісній діяльності, зокрема в спілкуванні.

У соціально-психологічному аналізі груп однією з найважливіших проблем є їх класифікація. Багатство ознак, які при цьому можна обрати за критерій, породжує різноманітні її варіанти. Так, залежно від того, безпосередніми чи опосередкованими є взаємозв'язки між індивідами, групи поділяють на умовні й реальні.

Умовна група -- об'єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки. Члени такої групи можуть бути незнайомими між собою і ніколи не зустрічатись. Ознаки умовних груп бувають різними: стать, вік, професія, етнічна належність та ін. Прикладами умовних груп є підлітки (всі діти віком 10--15 років), символічна збірна команда світу з футболу, яку формують журналісти, тощо.

Реальна група -- контактне об'єднання людей, яке утворилося на основі спільної для них просторово-часової ознаки. Це обмежена за розмірами спільнота людей, які в певний час у певному місці взаємодіють і спілкуються між собою. Час існування реальної групи може бути як коротким, так і тривалим. Реальні групи бувають малими і великими.

Мала група -- відносно стійке об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт індивідів, пов'язаних між собою спільними цілями, завданнями. Чисельність такої групи -- від 2 до 30--40 осіб. Людина може одночасно входити до складу кількох малих груп. Приклади малих груп: сім'я, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда. Об'єднання кількох малих груп утворює велику групу.

У психології малі групи часто поділяють на первинні та вторинні. Первинна група -- об'єднання людей, пов'язаних між собою родинними узами, дружбою чи спільними інтересами. Головними ознаками первинної групи є контакт віч-на-віч, постійне спілкування і мала чисельність (від 2 до 5--7 осіб). Вторинна група -- це об'єднання декількох первинних груп. Класичним прикладом первинної групи є сім'я, а вторинної -- громада, яка об'єднує декілька сімей.

У вітчизняній психології цей термін має дещо інше значення. Видатний український педагог Антон Макаренко (1888--1939) пропонував поділяти групи на первинні та вторинні колективи.

Первинний колектив, на його думку, не просто група індивідів, які взаємодіють між собою, а цілеспрямований союз особистостей. Особи, які належать до первинного колективу, мають постійні ділові та дружні стосунки (клас, виробнича бригада тощо).

Вторинний колектив -- група, що складається з декількох первинних колективів (підприємство, школа та ін.).

За способом утворення групи поділяють на формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні).

Формальна група -- група, що має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи обране керівництво і встановлені права та обов'язки осіб, які належать до цієї групи. Наприклад, студентська група створюється на основі розпорядження декана вузу, військовий підрозділ -- за наказом командира військової частини. У таких групах чітко визначено їх чисельність, а іноді й термін існування.

Неформальна група не має юридично зафіксованого статусу. Вона виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації -- симпатії, зближення поглядів, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих осіб у конкретних видах діяльності, певних захоплень у вільний час. Такими е, наприклад, різні молодіжні об'єднання (рокери, панки та ін.), асоціальні групи (злодії, наркомани).

За ознакою ставлення особистості до внутрішніх норм виділяють референтну (еталонну) групу.

Референтна (еталонна) група -- реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості. З її представниками людина порівнює себе, на її норми і цінності орієнтується у своїй поведінці й самооцінці. Ця група виконує нормативну і порівняльну функції.

За рівнем розвитку всі групи поділяють на чотири види: дифузні, асоціації (просоціальні й асоціальні), корпорації й колективи.

Дифузна група -- нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно значущої діяльності. У ній міжособистісні стосунки не опосередковує зміст спільної діяльності, оскільки вона відсутня. Склад групи -- випадковий, відносини встановлюються на рівні симпатії -- антипатії. Прикладом такої групи є люди, що їдуть в одному купе поїзда.

Асоціація -- група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для кожного зміст спільної діяльності. Ролі і статуси в такій групі суворо детерміновані, але від цього не залежить ефективність спільної діяльності. Асоціація має свої групові норми і цінності, що підтримують її функціонування і на які орієнтуються її суб'єкти.

Залежно від спрямованості діяльності асоціації поділяють на просоціальні й асоціальні.

Просоціальні асоціації -- групи, цінності яких не суперечать цінностям суспільства. Асоціальні асоціації --групи з антисуспільними цінностями. Прикладом просоціальної асоціації є товариство колекціонерів, асоціальної -- група підлітків-хуліганів.

Корпорація -- група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для її членів, але асоціальний зміст групової діяльності. Корпорацією можна вважати добре згуртовану групу, що протиставляє себе суспільству, порушує норми моралі та права, дбає лише про корисливі групові інтереси. Це замкнуте об'єднання, відгороджене від впливу суспільства. Воно має авторитарного лідера, який застосовує суворі методи управління. Типовим прикладом корпорації є мафіозне об'єднання. Асоціальні асоціації відрізняються від корпорації своєю структурою і характером дій. У них немає стійкого лідера і суворих методів управління.

Колектив -- група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рівнем розвитку групи, бо в ньому, крім характерної для попередніх трьох видів груп ознаки (особистісна значущість діяльності), з'являється нова -- суспільна цінність діяльності. Колектив є ідеальною з погляду суспільства спільнотою. Тому будь-яке суспільство прагне відтворити себе в колективах, які боролися б за втілення його ідеалів і цінностей.

Отже, класифікація груп за рівнем їх розвитку ґрунтується на основі міжособистісних стосунків, які виникають в умовах спільної діяльності.

Особливості міжособистісних стосунків у групах зумовлені характером спільної діяльності індивідів. Одним із найважливіших показників сформованості міжособистісних стосунків, а відповідно і результатом формування групи, є рівень групового розвитку. Саме на цих положеннях ґрунтується теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків, більш поширена серед вітчизняних учених. На противагу їм зарубіжні, передусім американські, психологи вважають, що показниками сформованості групи є тривалість її існування, кількість комунікацій між її членами, наявність відносин влади і підпорядкування. Об'єктом соціально-психологічних досліджень вони взяли малу групу -- об'єднання людей, які перебувають у безпосередньому контакті. Вважаючи її спільнотою, що виникла на основі емоційних зв'язків, учені досліджували її згуртованість, стійкість проти сил, що руйнують внутрігрупові стосунки, залежність чи незалежність особистості від групи. Однак одержані висновки були зроблені без врахування багатьох важливих факторів, а тому мали спрощений характер.

Ще в середині XX ст. американські вчені встановили, що в умовах групового тиску майже третина індивідів змінює свою думку і приймає нав'язану більшістю -- виявляє конформізм. Отже, стверджували вони, в умовах групового тиску індивід може бути лише конформістом (не висловлювати і не відстоювати свою думку) або нонконформістом (відстоювати свою точку зору, не погоджуючись із групою). Така методологічна помилка зумовлена тим, що дослідження проводилося на дифузних групах, що об'єднували випадкових людей, які між собою не мали ніяких стосунків.

Вітчизняні психологи довели, що в реальних колективах діють зовсім інші закономірності, відмінні від тих, які американські дослідники оголосили універсальними.

Найхарактернішою особливістю колективу, яка не могла бути виявлена при дослідженні дифузних груп, є колективістське самовизначення. Воно виявляється в тому, що член колективу не бездумно терпить тиск групи, а вибірково ставиться до будь-яких впливів, приймаючи одні й відхиляючи інші, залежно від принципів і цілей спільної діяльності, учасником якої він є. Здійснюючи самовизначення, він реалізує своє право жити в колективі, маючи власні погляди, оцінки і переконання. На відміну від дифузної групи в колективі переважає колективістичне самовизначення як реакція особистості на груповий тиск. У групах, об'єднаних спільною діяльністю, міжособистісні стосунки завжди опосередковуються її змістом, цілями і цінностями.

З урахуванням цього А. Петровський розробив стратометричну концепцію колективу, згідно з якою міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу структуру, в основі якої -- спільна діяльність, а компонентами є різні страти (шари). Центральною ланкою групової структури є зміст самої групової діяльності. Першу страту утворює ставлення кожного члена групи до цілей, завдань і принципів групової діяльності. Друга страта містить характеристики міжособистісних стосунків, опосередковані змістом спільної діяльності та прийнятими в групі принципами і ціннісними орієнтаціями. До неї відноситься колективістичне самовизначення та інші феномени міжособистісних стосунків. Третя, поверхова, страта охоплює соціально-психологічні явища, властиві психології групи: конформність, згуртованість, сумісність тощо. У колективі вони відступають на задній план, стають компонентом загальної структури міжособистісних стосунків, створеної сукупністю всіх страт.

У конкретно-психологічному плані міжособистісні стосунки -- це сукупність об'єктивних зв'язків і взаємодій між особами, які належать до певної групи. Вони завжди мають емоційне забарвлення. Їх сталість і неповторність забезпечує особиста привабливість людей, що ґрунтується на почутті симпатії. Міжособистісна привабливість чи непривабливість може набувати сталого характеру і переходити у взаємну прихильність чи неприхильність.

Міжособистісні стосунки набувають ділового чи особистісного характеру. На основі цього їх поділяють на типи: знайомство, приятелювання, товаришування, дружба, любов, подружжя, родина, деструктивні стосунки.

Важливу роль для розрізнення міжособистісних стосунків відіграє вибірковість щодо партнерів, яка визначається за кількістю ознак, що мають значення для встановлення стосунків. Найменшу вибірковість мають знайомства, найбільшу -- дружба і кохання. Як зазначають українські психологи, у середньому індивід знайомий зі 150--500, приятелює із 70--150, дружить із 2 - 3 особами.

3.3 Методи вивчення міжособистісних стосунків

Міжособистісні стосунки в групах вивчають за допомогою методів спостереження, експерименту, бесіди, анкет і соціометрії. Вибір і застосування методу залежить від конкретних завдань і умов. Останнім часом з цією метою широко використовують соціометричну, референто-метричну методики.

Соціометрія. У 30-х роках XX ст. Д.-Л. Морено при вивченні соціальних взаємодій у групі запропонував так звану соціометричну процедуру, яка потім отримала назву «соціометрія». Пізніше в роботах зарубіжних та вітчизняних учених вона зазнала серйозної модифікації.

На практиці соціометрію використовують для виявлення симпатій чи антипатій між особами, що належать до групи, які самі можуть не усвідомлювати свого ставлення до інших. У ролі соціометричного критерію при дослідженні виступає запитання «З ким би ти хотів...?». Воно може стосуватися будь-якої сфери людських відносин: спільної праці, навчання, відпочинку, розваг. За значимістю розрізняють сильні й слабкі критерії вибору. Сильні критерії стосуються найважливіших і найзначущіших для досліджуваного аспектів його життя: роботи, навчання, суспільне корисної роботи, спільного відпочинку. Слабкі критерії охоплюють коло питань, пов'язаних із ситуативними обставинами: виконанням одноразових доручень, грою, прогулянкою, екскурсією, культпоходом. При цьому кількість обраних осіб може обмежуватися. Опитуваного просять також установити послідовність свого вибору (у першу чергу, в другу чергу і т. д.). За потреби виявити осіб із негативним статусом соціометричним критерієм слугує запитання «З ким би ти не хотів...?».

Результати взаємного вибору переносять у соціометричну матрицю, що має вигляд турнірної таблиці. У ній по вертикалі записують за алфавітом прізвища всіх членів групи, а по горизонталі -- їх порядкові номери у списку. На перехрестях рядка і стовпця позитивний вибір позначають знаком «+»; якщо вибір взаємний, то «+» обводять кружечком. Потім у кожному стовпці по вертикалі підраховують кількість позитивних виборів кожного індивіда і кількість взаємних виборів. На підставі цих даних встановлюють, хто в групі є соціометричною зіркою, а хто виявився ізольованим (нульовий вибір) за певним критерієм.

Графічно результати зображають у вигляді соціограми, якщо в групі не більше 20 осіб. Дівчат позначають кружечками, а хлопців -- трикутниками з вказівкою порядкового номеру в списку. У центральному крузі розташовують тих, хто отримав максимальну кількість позитивних виборів. Це соціометричні «зірки». У другій зоні розміщують осіб, які отримали більше половини, а в третій -- тих, хто отримав половину і менше позитивних виборів. У крайній зоні перебуватимуть «ізольовані» --ті, хто робив позитивні вибори, але сам не отримав їх. Вибір позначається лінією між значками зі стрілкою у напрямі обраного. Якщо вибір взаємний, стрілками позначають обидва кінці лінії.

Соціометричний метод є оперативним, але він дає лише картину емоційних ставлень усередині групи. Вона дуже нестійка і за різними критеріями може істотно відрізнятися. Крім того, відповіді індивідів можуть не відповідати дійсності.

Суттєві міжособистісні стосунки людей розкриваються в умовах спільної діяльності. Тому результати соціометрії лише фіксують наявність емоційних ставлень, не даючи змоги розкрити їх причини, встановити, чому один індивід обрав саме того, а не іншого. Мотиви вибору, що дуже важливо для психології, залишаються невідомими. Відносини між людьми, на думку американського психолога М. Аргайла, опосередковані багатьма факторами, а соціометричний вибір охоплює лише невелику частину свідомих елементів у цих відносинах.

За даними соціометричної матриці можна розрахувати більше 20 групових показників: соціометричний статус будь-якого члена групи, індекс групової згуртованості, індекс інтегративності групи, рефлексивний коефіцієнт усвідомленості та інші. Однак більшість вітчизняних учених вважає їх формальними і до того ж сумнівними.

Референтометрія. У народі кажуть: «Скажи, хто твої друзі, і я скажу, хто ти». У групі завжди виділяється коло осіб, на думку і оцінку яких особистість орієнтується, тобто з певних причин вони виявляються референтними, утворюють референтну групу. Знання референтної групи часто допомагає встановити мотиви поведінки людини. Для її визначення вітчизняні дослідники запропонували методику референтометрії, що дає змогу всередині групи, до якої належить особистість, виявляти її референтну групу. Цього не можна зробити за допомогою соціометричного тесту.

Референтометрична процедура складається з двох етапів. На першому її учасникам дають набір карток із прізвищами всіх інших членів групи, на яких запропоновано (для всіх однаковий) набір певних рис (наприклад, сміливий, добрий, розумний тощо). Учасників просять оцінити кожну особу, що належить до групи, за певною шкалою. На іншому боці картки вказано прізвище того, хто оцінював. На кожного учасника групи одержують n - 1 карток з оцінками його якостей. На другому етапі для кожного учасника картки розкладають вниз оцінками, тобто він може бачити лише прізвище того, хто оцінював.

Головна ідея експерименту полягає в тому, щоб виявити вибіркове ставлення кожного лише до кількох осіб, що входять до групи. Адже учасникам референтометричної процедури повідомляють, що їм дозволяють ознайомитися з оцінками не більше, ніж на 5--8 картках. Причому сигнал про припинення досліду може пролунати після будь-якого вибору. Як правило, кожен з учасників послідовно ознайомлюється з оцінками тільки тих осіб, які його найбільше цікавлять. В умовах емоційного напруження і дефіциту часу досліджувані розкривають (іноді навіть несвідомо) свою ранговану референтну групу. Отже, порівняно із соціометрією референтометрична методика виявляє глибшій змістовніші характеристики групової диференціації.

ВИСНОВКИ

Юнацький вік - це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей. Поява почуття дорослості, як специфічного новоутворення самосвідомості, є структурним центром особистості юнака, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу загалом. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності юнака, його основні прагнення, бажання, переживання й ефективні реакції. Юнаки відкриті для спілкування з людьми - однолітками й дорослими, а замкнутість зумовлена відчуттям, що їх не розуміють, переживанням несправедливості чи неповаги до себе.

У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від думки чи ставлення оточуючих. Юнаки намагаються демонструвати свої кращі риси, заслужити схвальні відгуки - особливо від тих, чия думка для них важлива.

Юнаки схильні вибирати друзів, цінності яких подібні на їх власні, тому цінності батьків та однолітків можуть значною мірою збігатися через спільність їх походження, соціально-економічних умов життя, релігії, освіти і навіть місцем проживання.

Центральне місце в житті юнака займає спілкування з ровесниками. Якщо основою для об'єднань раніше виступала спільна діяльність, то тепер: привабливість тих чи інших занять визначається передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками. Таке спілкування дедалі більше виходить за межі навчального життя, охоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, виділяються в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя. Це пояснює, з одногу боку, підвищений конформізм юнаків щодо компаній однолітків, а, з іншого, їх недисциплінованість і навіть правопорушення через невміння досягати бажаного становища у таких компаніях.

Спілкування з товаришами в цьому віці набуває такої цінності, що нерідко витісняє на задній план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Навчання привертає увагу не стільки своїм змістом, скільки можливостями спілкування з однолітками. Прийнято вважати, що потреба в спілкуванні у юнацькому віці знижується, поступаючись місцем потребі в спілкуванні з однолітками. Проте, як показують деякі дані, необхідно розрізняти спілкування формальне, регламентоване, присвячене питанням поведінки, навчання і т. п.

Якщо перше викликає у юнаків гостру незадоволеність, то потреба в другому не менше, ніж в спілкуванні з однолітками, але задовольняється менше ніж наполовину (29,2%). При цьому виявлено, що спілкуванням з матір'ю задоволені тільки 31,1% юнаків, а спілкуванням з батьком - і того менше - 9,1%. Причиною такого психологічного бар'єру, що виникає між юнаком і батьками, І. С. Кон називає «невміння і небажання вислухати, зрозуміти те, що відбувається в складному юнацькому світі», невміння прийняти юнака як деяку автономну реальність, упевненість в непогрішності свого життєвого досвіду.

«Вони мене не слухають!» - найпоширеніша (і абсолютно справедлива) скарга хлопчиків і дівчаток на батьків. За оцінкою юнаків, рівень розуміння з боку батьків, легкість спілкування і власна відвертість з ними різко знижуються від 7-го до 9-му класу, і по всіх цих параметрах батьки значно поступаються друзям - одноліткам опитаних (Кон І. З, 1989. 3. 114).

Відношення до сім'ї в ході дорослішання змінюється. В процесі соціалізації група ровесників в значній мірі заміщає батьків («знецінення» батьків - по виразу X. Ремшмідта). Перенесення центру соціалізації з сім'ї в групу ровесників приводить до ослаблення емоційних зв'язків з батьками. Необхідно помітити, що зауваження щодо «знецінення» батьків в юнацькому віці є дуже поширеними і навіть, можна сказати, стали загальним місцем. Наприклад, для юнацького віку описана спеціальна поведінкова особливість - «реакція емансипації». Зроблені навіть спроби пояснити її з еволюційно-біологічної точки зору. Все це вірно як загальний напрям вікового розвитку особи. Проте глобалізація цих уявлень, гіперболізування ідеї про «заміщення батьків» групою однолітків мало відповідає реальній психологічній картині.

Є дані, що хоча батьки як центр орієнтації і ідентифікації відступають в цьому віці на другий план, це відноситься лише до серед областей життя. Для більшості молодих людей батьки, і особливо мати, залишаються головними емоційно близькими особами.

Так, в одному дослідженні німецьких психологів було показано, що в проблемних ситуаціях найемоційніше близькою, довіреною особою для юнака перш за все служить мати, а потім залежно від ситуації в різній послідовності - батько, подруга або друг. У іншому дослідженні, виконаному на вітчизняній вибірці, молоді люди ранжирували, з ким вони вважали за краще б проводити свій вільний час - з батьками, з друзями, в компанії однолітків своєї статі, в змішаній компанії і т.д. Батьки опинилися у хлопчиків на останньому місці, у дівчаток - на четвертому місці. Проте, відповідаючи на питання: «З ким би ти став радитися в складній житейській ситуації?» - і ті та інші поставили на перше місце матір. На другому місці у хлопчиків опинився батько, у дівчаток - друг, подруга. Інакше кажучи, як помітив з приводу цих результатів І. 3. Кон, з друзями приємно розважатися, але в скрутну хвилину краще звернутися до мами. Останні дані, одержані на вибірках сучасних юнаків, хлопчиків і дівчаток, підтверджують цю тенденцію. Як показано в одному такому дослідженні, в системі відносин особи до соціального оточення, визначалося у тому числі і відношення до однолітків, саме відношення до матері виявилося найбільш позитивним. Було встановлено, що зниження позитивного відношення до матері, збільшення негативних дескрипторів (характеристик) при описі матері корелює із загальним зростанням негативізації всіх соціальних відносин особи.

Стосунки юнака з товаришами, однолітками, однокласниками складні, є різноманітні і змістовні. Спілкування з дорослими для юнака не вирішує всіх запитань, а їх втручання нерідко викликає образу і протест.

Спілкування з товаришами складає для юнака більшу цінність, причому рідко навчання відходить на другий план. З одного боку, у юнака яскраво проявляється проблема спілкування, спільної діяльності, колективного життя, дружби, а з іншого - бажання бути прийнятним, визнаним, шанованим товаришами.

У змісті спілкування теж відбуваються зміни. Якщо молодшого юнака цікавили питання навчання і поведінки, то старшого більше цікавлять проблеми особистого спілкування, розвитку індивідуальності.

Поведінка юнака знаходиться в залежності від поведінки дорослого. На зауваження, образи, погрози підліток переважно відповідає грубістю. Для того, щоб не допускати таких проявів поведінки, дорослий повинен бути разом з ним, а не «над» ним, допомагати будувати власний шлях, а не вести за собою.

Якщо у спілкуванні з дорослими юнак засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідними випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. У спілкуванні з дорослим юнак завжди перебуває у позиції молодшого, певною мірою підкореного. І лише у стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим.

Саме тому спілкування старших юнаків необхідно вважати важливою психологічною умовою їх особистісного розвитку. Невдачі у спілкуванні призводять до внутрішнього дискомфорту, компенсувати який не можуть ніякі об'єктивні високі показники в інших сферах їх життя та діяльності.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ