Особливості прояву агресивної і конфліктної поведінки в підлітковому віці

Вступ

Так як за останнє десятиліття в усьому світі, особливо в країнах СНД, відмічається ріст насильницьких дій, сполучених з особливою жорстокістю, вандалізмом і знущанням над людьми. Такі соціально небезпечні прояви, звичайно пов'язані з поняттями агресії й агресивності, викликають серйозне занепокоєння. Особливо гострою в даний момент є проблема росту підліткової злочинності й асоціальності. Більшість психологів і педагогів виявилися зовсім непідготовленими нi теоретично, ні практично до рішення проблем підліткової агресивності. Тому проблема агресивності і конфліктності є на сьогоднішній день дуже актуальною.

Слід зазначити, що сама по собі тема «підліткової агресивності і конфліктності» була закрита і тому не одержала належної розробки вітчизняної психології. Навіть у даний час публікації на цю тему в нас одиничні і являють собою, головним чином, огляд закордонних досліджень.

Агресія є невід'ємною динамічною характеристикою активності й адаптації людини. У соціальному плані особистість повинна неминуче мати визначений ступінь агресивності. У «нормі» вона може виявитися якістю соціально проблемною і навіть необхідною. У противному випадку це приводить до піддатливості, комфортності, пасивності поведінки.

У порівнянні з недавнім минулим, зросло число важких злочинів, повсякденна свідомість фіксує збільшення конфліктів і факторів агресивного поведінки підлітків. Ми є свідками зміни цієї соціальної структури суспільства, інтенсивних процесів розшарування населення по майновій ознаці, стосовно різних форм власності. На ґрунті соціальних протиріч виникають міжгрупові і міжособистісні конфлікти.

Ріст агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відбиває одну з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де останнім часом різко зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків.

Не випадково в західній психології тема агресії й агресивності підлітків дуже актуальна, і постійно в полі зору вчених і практиків. Існує велика кiлькiсть теоретичних концепцій, що пояснюють ці феномени, проводяться експериментальні дослідження, багато психотерапевтичних шкіл зіштовхувалися з проблемою агресивної поведінки, намагаючись розробити технічно її корекцію.

Мета дослідження полягає у вивченні і виявленні залежності агресивності і конфліктності в підлітковому віці.

У нашому дослідженні

Об'єктом є агресивність як властивість особистості в підлітковому віці.

Предметом - особливості прояву агресивної і конфліктної поведінки в підлітковому віці.

У ході побудови гіпотези ми виходимо з припущення про те, що в підлітковому віці в хлопчиків рівень агресивності і конфліктності вище, ніж у дівчаток, а також що підвищена агресивність є причиною конфліктної поведінки. Крім того, ми припускаємо, що в підлітків з високим рівнем агресивності і конфліктності домінуючою формою поведінки в конфлікті є суперництво.

Також були поставлені наступні задачі:

1. Зробити аналіз теоретичних джерел по проблемі дослідження.

2. Провести експериментальне дослідження з метою виявлення залежності між агресивною і конфліктною поведінкою.

3. Зробити обробку, аналіз і інтерпретацію даних.

4. Розробити корекційну програму з метою профілактики і корекції агресивної і конфліктної поведінки підлітків.

Практична значимість: розробка системи корекційної роботи і психолого-педагогічних рекомендацій щодо профілактики і корекції агресивності та конфліктності.

Розділ І. Теоретичні дослідження агресивності і конфліктності в підлітковому віці

1.1 Загальні відомості про агресивну i конфліктну поведінку підлітків

Агресія - це поведінка, яка спрямована на заподіяння шкоди, нанесення збитку одушевленим і неживим предметам, а також конкретній людині чи іншим людям. Агресивна активність може виявляється по - різному: у формі фантазій, погроз, сварок, у бійках, у демонстративній неслухняності, у поводженні яке провокує конфлікт, у руйнівних діях і інших соціально - не схвалюваних формах поведінки. [27]

Агресія, що виявляється в повсякденній формі в дітей і підлітків, не має зв'язку з порушеннями встановлених законодавством правил, закономірно відокремлюється від соціальної поведінки. Агресивна поведінка такого, можна сказати, «побутового» характеру звичайно відносяться до області індивідуальної агресиології і є предметом вивчення психолого-педагогічної науки. [8]

Агресивність - властивість особистості, полягає в готовності і перевазі використання насильницьких засобів для реалізації своїх цілей.

Агресія - прояв агресивності в деструктивних діях, метою яких є нанесення шкоди тій чи іншій особі. Агресивність у різних осіб може мати різний ступінь виразності - від майже повної відсутності до граничного розвитку. Ймовірно, гармонічно розвинута особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. [14]

Потреби індивідуального розвитку і суспільної практики повинні формувати в людях здатність до встановлення перешкод, а часом і фізичному подоланню того, що протидіє цьому процесу. Повна відсутність агресивності приводить до пригніченості, нездатності зайняти активну життєву позицію. Разом з тим, надмірний розвиток агресивності по типу акцентуації починає визначати весь вигляд особистості, перетворює її в конфліктну, нездатну на соціальну кооперацію, а у своєму крайньому вираженні є патологією (соціальною і клінічною ): агресія втрачає раціонально - виборчу спрямованість і стає причиною поведінки, що виявляється у виправданій ворожості, злостивості, жорстокості, негативізмі. [37]

Так як поведінка людини обумовлюється багатьма факторами, психологічний механізм і причини агресивних проявів у кожної окремої людини можуть істотно розрізнятися.

Наприклад, дорослі нерідко виявляються свідками, словесної агресії (образа), яка виявляється у дітей стосовно однолітків і навіть старших. Іноді приходиться спостерігати руйнування предметів, що потрапилися на очі підлітку, їхнє люте знищення. При ретельному розгляді таких випадків може виявитися, що вони також належали кривднику, а брутальність була обумовлена» вміщенням злості на випадкових осіб. Іноді бажання попустувати, пожартувати, підбити кого - це може завершитися сваркою і бійкою. Разом з тим, необразлива, на перший погляд, мотивація вчинку - «просто так», «пожартував», «а хіба не можна побалуватися?», що підлітки часто виправдують свої дії, може маскувати небезпечну психологію зневажливого, цинічного відношення до людини, коли кривдять молодших і слабких. [28]

Щоб зрозуміти причини прояву агресії, варто враховувати, що у формуванні механізму агресивних дій бере участь безліч різних умов. Ставало зрозумілим, що готові рецепти на усі випадки життя навряд чи будуть обґрунтованими. Однак передбачувані дані про прояви агресії людиною можуть виявитися корисними навіть для психологічно компетентного орієнтування в життєвих ситуаціях. [34]

Дослідження показують, що з проявами агресії людини пов'язані наступні фактори:

1. Соціально - економічна і політична організація суспільства, у якій переважає атмосфера конкретної боротьби за права і привілеї.

2. Моральні норми поведінки, що задаються соціальними умовами, дегуманізируючі почуття людини. Агресія в цьому випадку може бути наслідком яскраво вираженого протиріччя між ідеалами, цінностями і байдужістю, які пропогандуються, що реально виявляється, безжалісним відношенням до людини. Декларативний характер закликів до гуманізму розмиває границі понять добра і зла, атрофує почуття сорому, у силу чого людина перестає розуміти і виконувати елементарні норми порядності, що вважалися колись звичними.

3. Умови мікро середовища, тобто сімейного, родинного оточення знайомих і однолітків. У них часто приємлются архаїчні, на рівні пережитків, погляди і звички побутового поведінки, що обумовлюють агресивні прояви.

4. Характер і система виховання, що сприяють тому, що агресивні дії стають звичним засобом досягнення своїх потреб.

5. Вікові й індивідуально - психологічні особливості. Вони є одним з основних факторів, що визначають своєрідність проявів агресії, так як обумовлюють головні розходження в психічній діяльності людей. Від них залежить специфіка сприйняття й оцінки навколишнього, характер внутрішніх переживань і емоційних реакцій, мотивація вчинків і діяльності. Так, проявiв до підлітків тих же вимог, що і до молодших школярів, може викликати в них агресивну реакцію.

6. Наявність соматичного неблагополуччя, послабленого здоров'я, психічних захворювань. Наприклад, так звана несоціалізована агресивність дітей і підлітків, що виявляється в емоційних розладах і поганих міжособистісних відносинах (розгальмоване, погано керована поведінка, непередбачені дії, плаксивість, часті капризи, гнівливість, упертість і ворожа настроєність стосовно навколишнього).

7. Фізичні умови навколишнього середовища. Атмосферні впливи (перепади тиску, різке коливання температури - від жари до холоду і навпаки), нагромадження впливів, що виникають від шкідливих джерел, висока концентрація у великих містах, неможливість усамітнитися, гам також можуть викликати прояви нервозності, вибухи гніву, що у даних випадках є природною захисною реакцією організму. Істотним є виділення того моменту, що ці реакції закономірно підсилюються навесні у зв'язку з зимовою утомою організму і недостачею вітамінів, і до них у більшому ступені схильний молодий, не стійкий організм.

8. Специфічний вплив алкоголю і наркотиків. Вживання алкоголю і наркотиків порушує нормальне протікання фізіологічних процесів і психологічної діяльності людини, послаблює дію механізмів саморегуляції. У силу цієї поведінки людина стає розгальмованою з частими проявами агресії на адресу навколишніх і інших асоціальних реакцій. [27]

У формі агресивної поведінки реалізуються цілком природні людські прагнення до саморегуляції і самоствердження. У розумінні людини, що виявляє агресію - будь це дитина, підліток, юнак, неповнолітній правопорушник і, нерідко навіть дорослий злочинець, - це форма поведінки об'єктивно чи явно помилкова, усвідомлено чи неусвідомлено має психологічні змісти самозахисту своєї особистості.

При цьому ситуації, пов'язані з агресивною поведінкою, часто багато в чому відбивають життєвий досвід дитинства. [40]

Агресивні прояви можуть бути: 1) засобом досягнення визначеної мети, 2) способом психологічної розрядки; заміщення блокованої потреби: 3) самоціллю; 4) способом задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні.

Таким чином, агресивність людини неоднорідна, варіює від слабкої до крайнього ступеня по своїй модальності і призначенню . Можна виділити параметри агресивності різної модальності, що відрізняються:

1) інтенсивністю агресії , її жорстокістю;

2) спрямованістю на конкретну особу або взагалі на всіх людей;

3) ситуативністю чи стійкістю агресивних тенденцій особистості. [35]

Умовно можна виділити наступні різновиди поведінки з позиції агресивності:

1) антиагресивність - негативне відношення до будь-яких агресивних проявів людини, що завжди намагається примиритися з людьми, вважає для себе неможливим бити слабкого, жінку, дітей, каліку; у випадку конфлікту вважає, що краще піти, стерпіти чи звернутися в міліцію , оборонятися лише при явному фізичному нападі;

2) інтенсивна агресія - мотивована задоволенням, одержуваним від виконання умовно - агресивної діяльності ( гри, боротьби, змагання), що не має мети заподіяння шкоди. Таким чином, спорт є соціально прийнятною формою прояву агресивних тенденцій людини, своєрідною розрядкою агресії, а також формою самоствердження, підвищення соціального статусу й одержання матеріальних благ;

3) агресивність недиференційована - несильний прояв агресії, що виражається в дратівливості і скандалах з будь-якого приводу і з усілякими людьми, у запальності, різкості, брутальності , але ці люди можуть дійти до фізичної агресії і навіть злочину на сімейно - побутовому ґрунті;

4) агресивність локальна чи імпульсивна, - агресія виявляється як безпосередня реакція на ситуацію конфлікту, людина може словесно образити супротивника (вербальна агресія) , але допускає і фізичні засоби агресії, може вдарити, побити і т.п. Ступінь загального роздратування виражений менше, ніж у попередньому підтипі;

5) умови, інструментальна агресія, пов'язана із самоствердженням, наприклад у хлоп'ячій метушні;

6) агресивність ворожа - стійкі емоції злості, ненависті, заздрості, людина свою ворожість виявляє відкрито, але не прагне до зіткнення сторін, реальна фізична агресія може бути і не дуже вираженої. Ненависть може бути спрямована на конкретну особу. Сторонні, незнайомі люди в такої людини можуть викликати роздратування і злість без усякого приводу. Виникає бажання принизити людину, відчуваючи до неї презирство і ненависть, і цим домогтися поваги навколишніх. У бійках холоднокровний, у випадку перемоги згадує бійку з задоволенням. Свою агресію спочатку може стримувати, а потім мстити різними способами: (наклепом, інтригами , фізичною агресією). У випадку переваги сил і ймовірності безкарності може дійти до вбивства. У цілому до людей відноситься вороже;

7) інструментальна агресія - для досягнення якоїсь значної мети;

8) жорстока агресія - насильство й агресія як самоціль, агресивні дії завжди перевищують дії супротивника, відрізняються надмірної жорстокістю й особливою злістю, мінімальний привід і максимальна жорстокість. Такі люди вчиняють особливо жорстокі злочини;

9) психопатична агресія - жорстока і часто безглузда агресія, де повторюються акти агресії (агресивний психопат, «маньяк - убивця»);

10) агресія по мотиві групової солідарності - агресія чи навіть убивство відбувається внаслідок прагнення дотримуватися групових традицій, затвердити себе в очах своєї групи, бажання одержати схвалення своєї групи, показати свою силу, рішучість, безстрашність. Цей вид агресії часто виявляється в групах підлітків. Військова агресія ( дії військовослужбовців у бойових умовах, вбивство ворога) є соціально визнаною і схвалюваною формою агресії по мотиву групової ( чи національної) солідарності, реалізуються соціальні традиції «захисту батьківщини», «захисту визначних ідей», наприклад, захисту демократії, захисту правопорядку і т.п.;

11) сексуальна агресія різного ступеня - від сексуальної брутальності до зґвалтування, сексуального знущання. Фрейд писав, що сексуальність більшості чоловіків містить у собі домішки агресії, бажання підкоряти, так що садизм - просте відокремлення і гіпертрофія агресивного компонента, властивого нормальної сексуальності. Ендокринологи констатували, що агресивна поведінка самців і їхня сексуальна активність обумовлена впливом одних i з тих же гормонів - андрогенів, а психологи - що виражені компоненти агресивності присутні в еротичних фантазіях, а іноді й у сексуальному поводженні чоловіків. А з іншого боку, придушення сексуальних потягів, сексуальна незадоволеність людей також супроводжується ростом роздратування й агресивних імпульсів, відмовлення жінки від задоволення сексуального бажання чоловіка приводить знову ж до агресії. [36]

Агресія тісно пов'язана з проявом почуття ревнощів, ненависті, заздрості, образи, злості, страху, гніву, що грають немаловажну роль у регуляції поведінки людини й особливо дітей, підлітків, юнаків, чія емоційна сфера відрізняється нестійкістю і підвищеною реакцією на суперечливу і динамічну реальність. Заздрість, злість, ревнощі порушують не тільки міжособистісну взаємодію, але і є каталізатором суспільно небезпечних діянь і серйозних злочинів серед неповнолітніх і осіб молодого віку. [8]

Афективні процеси можуть визначати не тільки поведінки особистості, але і формувати багато особливостей її характеру. Наприклад, часто повторювані агресивні прояви, що мають афективну природу ( емоції, почуття, емоційні стани), виявляють тенденцію до фіксації в поведінки людини. Спочатку вони виявляються як своєрідні афективні стереотипи поведінки, а пізніше в якості його особистісних рис і особливостей, що здобувають визначений ступінь автономності. [38]

Слід також зазначити, що принцип симпатії - антипатії в поведiнцi, досить зрозумілий із психологічної точки зору, вимагає визнати, що доброзичливі дії, вчинені у відношенні однієї особи, можуть бути припинені у відношенні іншої.

Так чи інакше принципи симпатії - антипатії в поведінці порушує логіку морального мислення, відповідно до якого вчинок носить загальний характер, так як відбувається у відношенні однієї особи так само, як він був зроблений у цій симпатії у відношенні будь-якої іншої.

Агресія в дитини може бути пов'язана з особистісним змістом самоствердження і самозахисту. Тому агресивні дії можна віднести до захисту самовідношення. Самовідношення являє собою переживання, відносно стійке почуття, що пронизує самосприйняття і «я - образ». Загальна закономірність полягає в тому, що самовідношення активно захищається особистістю. При цьому «агресивний захист» є одним із видів захисту самовідношення і виявляється в екстреній вибуховій мобілізації захисту проти погрози «Я», в агресії стосовно критика чи кривдника.

На виникнення агресії часто впливають не тільки фактори, опосередковані особливостями процесу розвитку в онтогенезі і соціалізації, але і ситуативні. До числа таких основних факторів можна віднести наступні:

1) оцінка іншими людьми;

2) націленість агресії;

3) сприйняття агресії;

4) бажання відплати. [40]

У літературі представлено кілька класифікацій агресії. Ведучою є концепція Г. Амона, яка має наступні види:

- конструктивна агресія (відкритий прояв агресивних спонукань, реалізований у соціально прийнятній формі при наявності відповідних поведінкових навичок і стереотипів емоційного реагування, відкритості соціальному досвіду і можливості саморегуляції поведінки);

- диференційована агресія (відсутність достатньої реалізації агресивних спонукань при дефіциті відповідних поведінкових навичок і тенденцій до надмірного придушення емоційних реакцій);

- деструктивна агресія (прямий прояв агресивності, пов'язаний із порушенням морально-етичних норм).

I.Б. Бойко пропонує включати в типологію форм агресивності адаптивну агресію - стиль поведінки відповідний стереотипам, вироблений у конкретному середовищі і мікросоціумі, і патологічну агресію, обумовлену психічним недорозвиненням чи розладом. [26]

А тепер переходимо до розгляду конфліктності. Отже:

Конфлікт - це дуже складне психологічне явище. Найбільш гострий спосіб вирiшення значимих протиріч, якi виникають у процесі взаємодії, що полягають у протидії суб'єктів конфлікту і звичайно супроводжуються негативними емоціями. Якщо суб'єкти конфлікту протидіють, але не переживають негативні емоції, зовні не виявляють їх, не протидіють один одному, то такі ситуації є предконфліктними. Протидії суб'єктів конфлікту може розвертатися в трьох сферах: спілкуванні, поведінці, діяльності.

Соціальні конфлікти в залежності від форм, методів і інтенсивності протидії, підрозділяються на насильницькі і ненасильницькі, більш інтенсивні і менш інтенсивні, відкриті і закриті ( патентні ). У залежності від часу протікання - затяжні і швидкоплинні. У залежності від масштабів поширення - локальні і широкомасштабні. [44]

З урахуванням мотивації конфлікту і суб'єктивного сприйняття ситуації виділяють види конфліктів:

Помилковий конфлікт - суб'єкт сприймає ситуацію як конфліктну, хоча реальних причин немає.

Потенційний конфлікт - існує реальне усвідомлення для виникнення конфлікту, але поки одна із сторін чи обидві в силу тих чи інших причин ще не усвідомили ситуацію як конфліктну.

Щирий конфлікт - реальне зіткнення між сторонами. У свою чергу, інтенсивний конфлікт можна розділити на наступні підвиди:

· конструктивний - виникаючий на основі реально існуючих між суб'єктами протиріч;

· випадковий - виникаючий через непорозуміння чи випадковий збіг обставин;

· зміщений - виникаючий на помилковій підставі, коли щира причина схована;

· невірно приписаний конфлікт - це конфлікт , у якому щирий винуватець, суб'єкт конфлікту, знаходиться за «кулісами» протиборства, а в конфлікті задіяні учасники, що не мають до нього відношення. [45]

Якщо за підставу класифікації береться психічний стан сторін і відповідні цьому стану поведінки людей у конфліктних ситуаціях, то конфлікти поділяють на раціональні й емоційні. У залежності від мети конфлікту і його наслідків, конфлікти підрозділяють на позитивні і негативні, конструктивні і деструктивні. [16]

Визначення системи причин є результатом системно - генетичного аналізу конфліктів. Необхідно розрізняти причини конфліктів і причини змін у їхніх характеристиках. Фактори і причини конфліктів носять об'єктивно - суб'єктивний характер і можуть бути об'єднані в чотири групи: об'єктивні, організаційно - управлінські, соціально - психологічні, особистісні.

Основними об'єктивними факторами виникнення конфліктів виступають: природне зіткнення інтересів людей у процесі їхньої життєдіяльності; слабка розробленість і використання на Україні нормативних процедур вирiшення соціальних протиріч; недоліки і несправедливий розподіл значимих для нормальної життєдіяльності людей матеріальних і духовних благ; сам спосіб життя українців, пов'язаний з невпорядкованістю і радикальними масштабами, швидкими змінами; традиційні для нас стереотипи конфліктного вирiшення соціальних протиріч і ін. [19]

Основними організаційно - управлінськими причинами конфліктів є: структурно - організаційні, функціонально - організаційні, особисто - функціональні і ситуативно - управлінські.

До типових соціально - психологічних причин конфліктів відносяться: втрати і перекручування інформації в процесі міжособистісної і міжгрупової комунікації; розбалансована і рольова взаємодія людей; вибір різних способів оцінки результатів діяльності; різний підхід до оцінки тих самих складних подій; внутрішньогруповий фаворитизм; змагання і конкуренція; обмежена здатність до децентрації й ін.

Основними особистісними причинами конфліктів виступають: суб'єктивна оцінка поведінки партнера як неприпустимого; низька конфліктостійкість; поганий розвиток емпатії; неадекватний рівень домагань, акцентуації характеру, темперамент і ін. [44]

У сфері народного утворення прийнято виділяти чотири суб'єкта діяльності: учень, вчитель, батьки й адміністратор. У залежності від того, які суб'єкти вступають у взаємодії, можна виділити наступні види конфліктів: учень - учень, учень - вчитель, учень - батьки, учень - адміністратор, вчитель - вчитель, вчитель - батьки, вчитель - адміністратор і т.д.

Розглянемо один з найбільш розповсюджених у навчальній діяльності конфлікт між учнями .

Конфлікти в підлітковому середовищі характерні для всіх часів і народів. Найбільш поширені серед учнів лідерства, у яких відбувається боротьба двох - трьох лідерів і їхніх угруповань за першість у класі. У середніх класах часто конфліктують група хлопчиків і група дівчаток. Може позначатися конфлікт двох - трьох підлітків з цілим класом чи спалахнути конфліктне протистояння одного школяра і класу. За спостереженнями психолога ( О.Ситковська, О. Михайлова) шлях до лідерства особливо в підлітковому середовищі, пов'язаний з демонстрацією переваги, цинізму, жорстокості, безжалісності. Дитяча жорстокість - явище суспільне. Один із парадоксів світової педагогіки полягає в тому, що дитина набагато більше дорослого піддаеться спокусі стадності, невмотивованої жорстокості. [2]

Генезис агресивної поведінки підлітків пов'язаний з дефектами соціалізації особистості. Так, виявлений позитивний зв'язок між кількістю агресивних дій і частотою їхнього покарання, застосовуваного батьками ( Р. Сирс). Крім того було підтверджено, що конфліктні хлопчики виховувалися, як правило, батьками, до яких застосовували фізичне насильство (А. Бандура). Тому ряд дослідників вважають покарання моделлю конфліктного поведінки особистості (Л. Джавинен, С. Лоренс). [7]

На ранніх етапах соціалізації агресія може виникати і випадково, але при успішному досягненні мети агресивним способом може виявлятися прагнення знову використовувати для результату різних важких ситуацій. При наявності відповідної особистісної основи важливим стає не агресія - спосіб досягнення, а агресія - самоціль. Вона стає самостійним мотивом поведінки, обумовлюючи ворожість стосовно інших при низькому рівні самоконтролю.

Крім того, конфлікти підлітка у відносинах з однокласниками обумовлені важливою особливістю віку - формуванням морально-етичних критеріїв оцінки однолітка і пов'язані з цією вимогою до його поведінки ( В. Лозацева).

Конфронтація з дітьми, умови життя яких сьогодні не можна назвати сприятливими, є звичайною складовою частиною реальності. На думку психолога М. Рибакової, серед конфліктів між вчителями й учнями виділяють наступні конфлікти:

· діяльності, що виникають із приводу успішності учня, виконання їм не учбових завдань;

· поведінки (вчинків), що виникають із приводу порушення учнем правил поведінки в школі і поза нею;

· відносин, що виникають у сфері емоційно - особистісних відносин учнів і вчителя. [33]

Серед конфліктів між вчителем і учнем виділяють конфлікти діяльності,

відносин і поведінки.

Педагогічні конфлікти мають особливості, пов'язані із специфікою навчальної діяльності, розходженням у статусі і віці взаємодіючих сторін, а також розходження в життєвому досвіді учнів який породжує різний ступінь відповідальності за помилки при вирішенні конфліктів. [11]

1.2 Причини агресивної поведінки у підлітковому віці

Сполучення несприятливих біологічних і психологічних, сімейних та інших соціально - психологічних факторів створює весь спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з оточуючими людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну школу життєвих цінностей. Сам образ життя, середовище і коло спілкування сприяють розвитку і закріпленню дивіантної поведінки. У такий спосіб негативний мікроклімат, що має місце у багатьох родинах, обумовлює виникнення відчуженості, брутальності, ворожості визначеної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч волі навколишніх, що дає об'єктивні передумови для виконання демонстративної непокори, агресивності, конфліктності і руйнівних дій. [23]

Інтенсивний розвиток самосвідомості і самокритичності приводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє протиріччя і не тільки в навколишньому світі, але і в уявi про себе.

Стихійно складаються компанії однолітків, поєднують підлітків, близьких за рівнем розвитку, інтересами. Група закріплює і навіть культивує девіалентні цінності і способи поведінки, впливає на особистісний розвиток підлітків, стаючи регулятором їхньої поведінки. Почуття, що втрачається підлітком, дистанції, відчуття припустимого і неприпустимого приводить до непередбачених дій. Існують особливі групи, для яких характерна установка на негайне задоволення бажань , на пасивний захист від труднощів, прагнення перекладати відповідальність на інших. Підлітків в таких групах відрізняє зневажливе відношення до навчання, погана успішність. [10]

Сучасний підліток живе у світі, складному по своєму змісту і тенденціями соціалізації. Це пов'язано , по-перше, з темпом і ритмом техніко-логічних перетворень, якi пред'являють підростаючим людям нові вимоги. По-друге, насиченим характером інформації, що створює масу „шумів”, якi глибинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції. По-третє, з екологічними й економічними ознаками, що вразили наше суспільство, яке викликає в дітей почуття безнадійності і роздратування. При цьому в молодих людей розвивається почуття протесту, часто неусвідомлено, і разом з тим зростає їхня індивідуалізація, яка при втраті загальносоціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше за інших вікових груп страждають від нестабільності соціальних, економічних і моральних обставин в країні, втративши на сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах , - старі зруйновані, нові не створені. [21]

Особистість дитини і підлітка формується не сама по собі, а в навколишнім середовищі. Особливо важлива роль малих груп, у яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Насамперед це стосується родини. Різні автори виділяють різні типи неблагополучних родин, де виявляються діти з поведінкою, що відхиляється. Ці класифікації не суперечать, а доповнюють, іноді повторюючи одна одну.

Олексієва Л.С. розрізняє наступні види неблагополучних родин:

1) конфліктна;

2) аморальна;

3) педагогічно некомпетентна;

4) асоціальна.

Бочкарева Т.П. виділяє родини:

1) з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі але і грубі, неповажні стосовно своїх дітей;

2) у який відсутні емоційні контакти між її членами, байдужність до потреб дитини при зовнішнiй благополучності відносин, дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значимі відносини поза родиною;

3) з нездоровою моральною атмосферою, де дитині прищеплюються соціально небажані потреби й інтереси, вона втягується в аморальний спосіб життя.

Баєружас З.В. виділяє варіанти виховних ситуацій, що сприяють появі поведінки, яка відхиляється:

1) відсутність свідомого виховного процесу на дитину;

2) високий рівень придушення і навіть насильства у вихованні , вичерпують себе , як правило, до підліткового віку;

3) перебільшення з егоїстичних мiркувань самостійность дитини;

4) хаотичність у вихованні через незгоду батьків.

Личко А.Е. виділяє 4 неблагополучні ситуації в родині;

1) гіперопіка різних ступенів: від бажання бути співучасником усіх проявів внутрішнього життя дітей( його думок, почуттів, поведінки) до сімейної тиранії;

2) гіпоопіка, що нерідко переходить у бездоглядність;

3) ситуація, що створює кумира родини - постійна увага до будь-якого спонуканню дитини і непомірна повага за дуже скромні успіхи;

4) ситуація, що створює «попелюшок» у родині - з'явилося багато родин, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям. [42]

92 з 100 обстежених деліквентних підлітків росли у вкрай несприятливих обставинах: 40% росли в неповних родинах, у 11% обоє батьки позбавлені батьківських прав, у 19 % найближчі родичі на момент обстеження знаходилися в місцях позбавлення волі, у 88 % батьківських родин вихованців відзначалося зловживання спиртними напоями хоча б одним з батьків. Повна бездоглядність, безконтрольність поведінки з боку батьків, байдужість у подальшій долі підлітка відзначена в 76 % випадків.

Так як в дитини дуже рано формуються первинні форми поведінки, що можуть пояснити його вчинки й агресивні прояви вже в більш пізньому віці.

Нерідко під час обговорення проблеми важко роз'яснених агресивних ексцесів неповнолітніх уживають термін «невмотивована» агресія. Конкретний аналіз агресивної форми поведінкової активності показує, що спочатку агресія дійсно є невмотивованою, виступаючи як змушене поведінкове відхилення, що поступово перетворюється у свідомо виборчу форму агресивної поведінки і діяльності. Процес перетворення невмотивованої агресії в мотивовану агресивну поведінку починається з того, що підліток, як правило хоче відповідати вимогам суспільства, однак не може цього реалізувати ( досягти) у силу причин конституціального порядку, соціальних умов, невміння правильно визначити свою соціальну ідентичність ( соціальний стан ) і ролі суперечливих чекань значимих інших, недостатнього оволодіння приємленими способами соціальної адаптації і подолання труднощів. [9]

Установлена динаміка змін способів дій неповнолітніх свідчить про те, що навіть наявні в них адаптаційні форми поведінки (доцільні чи менш доцільні) можуть під впливом важких ситуацій змінитися проявами агресії.

Якщо підходити до агресивної поведінки підлітків з погляду співвідношення внутрішнього змісту агресивних дій ( самозахист ) і фактичних наслідків виявленої агресії, то приходиться констатувати малоефективність адаптаційного потенціалу даного роду активності. Це дозволяє агресивні прояви, що спостерігаються в підлітковому віці, віднести до розряду захисних форм поведінки, що, нерідко, мають дезадаптивний результат. [17]

У даному віковому періоді агресивна поведінки, як правило, являє собою результат дії сукупності умов, що пред'являють підвищені вимоги до психологічних і особистісних можливостей індивіда так як механізми регуляції поведінки ще не досягли своєї досконалості в силу триваючого процесу змагання і розвитку психофізичних структур організму індивіда і його недостатнього життєвого досвіду. Тому стосовно до підліткового віку можна говорити в ситуаційно обумовленій агресивній поведінці, що завжди має чітку психологічну спрямованість, виявляється в гостро визначених ситуаціях і є своєрідним захисним механізмом.

В агресивно-захисній поведінці значно виражений комплекс афективних, грубо емоційних переживань. Частота цих афективно - емоційних реакцій у всіх вікових групах дітей і підлітків досить поширена. Різноманітні і форми поведінки, бійки, крадіжки, брехня, пропуски занять у школі і т.д.

Мета таких реакцій може полягати в тому, щоб повернути втрачену увагу, що виявляється раніше з боку батьків чи інших дорослих.

Найчастіше до агресивних проявiв у родині між дітьми ведуть їхні власні небажання поділитися один з одним, неможливість усамітнитися, напружені відносини з нерідними членами родини, ревнощі, егоїзм, розходження характеру, а також нерівне звертання до них з боку дорослих.

Якщо в поведінці дорослих, незважаючи на всі обставини iсхнього напруженого життя, не будуть проявляти реальноi турботи, уваги і любові до дітей, варто очікувати, що агресивна поведінка з часом не припиниться. Дитина буде виявляти брутальність, упертість, висміювати батьків, інших дорослих. Навіть в агресивній поведінці дорослої людини часто відбуваються ситуації дитинства, що травмують, так як під їхній вплив формується емоційно пригноблена, надмірно зосереджена на собі, невпевнена у своїй значимості людина, у якої домінує почуття ущемлення, позбавлення, нерідко - озлобленості. [37]

Логічним наслідком такого неблагополуччя в житті підлітка є поведінка, спрямоване на те, щоб довести іншим і відчути самому свою повноцінність. Як правило така поведінка не усуває дійсних причин, що його обумовили. Ця неконструктивна агресивна поведінка проявляється в запеклих і безрозсудних по сміливості діях, що з боку можуть здаватися дурним бешкетництвом і грубим порушенням поведінки. Не виключено і прояв актів насильства і жорстокості, за яких ховаються мотиви самоствердження і самоіспитів.

Невдачі в навчанні також можуть заповнюватися проявом запеклої сміливості , брутальності, у бійках і у важкороз'яснених вчинках. Така поведінка, на думку підлітка, компенсує, тобто заміняє погане навчання. В очах же навколишніх ця форма самоствердження оцінюється як агресивна поведінка. [8]

Прагнення дитини, а пізніше підлітка наслідувати в усьому визначеному типу чи образу, якщо вони по якійсь причині його залучають чи просто є значимими і близькими для них людьми, може служити серйозною причиною порушення поведінки.

Якщо в родині чи найближчому оточенні грубі форми відносин один до одного вважаються припустимими, то неповага, взаємна образа нерідко обман і неправда, егоїстичні тенденції легко відтворюються підлітком і в інших життєвих ситуаціях. Дорослі, самі того не підозрюючи, можуть бути прикладом агресивної поведінки, що виражається в демонстрації «праведного» обурення, у надмірній акцентованості своєї уразливості, нескінченних умовляннях, докорах до членів родини або колективу без достатній при цьому самокритики на адресу своїх недоліків.

Дорослі нерідко не виявляють достатнього такту і психологічної тонкості стосовно дітей і можуть критикувати їх у присутності сторонніх. Іноді, на їхню думку, це допомагає виправити підлітку якийсь недолік: підтягтися в навчанні, змінити поведінку. Однак , щоб такий педагогічний прийом увінчався успіхом, необхідно знати індивідуальні переживання підлітка. У противному випадку нанесена образа обумовить небажані наслідки.

Нерідко, щоб покарати кривдника, звернувши на нього відплату навколишніх, доставити йому серйозні неприємності, неповнолітніми здійснюються спроби до самогубства. Мотиви суїцидального поведінки підлітків часто подібні з мотивами агресивної поведінки, так як відбивають бажання суїциданта нанести шкоду кривднику, покарати його. [12]

Агресія також може бути обумовлена типовими для підлітків формами поведінки, заснованими на реакції імітації, наслідування, зараження. Ці реакції належать до найбільш ранніх (первинних і нерозвинених) рівнів регуляції поведінкової активності і характеризуються тим, що мислення і свідомість людини виявляють у них виражену залежність почуттів, емоцій і пристрастей. До цього приєднується недостатня сформованість цінних орієнтацій, що далеко не сприяє упорядкованості і цілеспрямованості дій, що здійснюються.

Імітація, наслідування і зараження не тільки може включатися в процес утворення механізму агресивної поведінки, але і прямим чином пояснити його, як це буває, наприклад, у деяких групових правопорушеннях неповнолітніх і вчинених ними актах вандалізму. Як правило зазначені реакції найбільш виражені в підлітків з ознаками інфантилізму і рисами емоційно - вольової нестійкості. Ці ж підлітки схильні до наслідування так званих асоціальних «героїв» із кіно і телепередач, агресія яких як правило, винагороджується і представляється у виграшному світлі. [9]

Факт явища визначеного роду кіно- і телепродукції на агресивну поведінку підлітків не варто перебільшувати. По наявним даним, телевізійне насильство збільшує ймовірність агресивних реакцій у тих, хто і так схильний до агресії. І все-таки наслідки від засвоєння таких культурних «еталонів» досить пагубні.

Теж саме стосується й окремих видів спорту, де допускається безпосередній фізичний контакт. Різні види фізичних агресій, застосовуваних у спорті, як правило контрольовані, особливо в спортсменів високого класу, Відтворення ж таких форм поведінки поза даними умовами змагання залежить від якостей особистості спортсмена і характеру виховної роботи , проведеної з ними тренером.

Іноді буває і так, що боязкий і соромливий підліток, щоб перебороти в собі ці риси, які заважають, починає займатися спортом, обираючи, звичайно, той його вид, що є більш наочним прикладом сміливості і сили. Тому демонстрації прийомів спортивної боротьби, що нерідко можна виділити в групі підлітків, ще не свідчить про схильність до застосування грубої сили.

Недиференційованість сфери сексуальних потягів у підлітковому віці також може обумовити агресивні прояви, що будуть спрямовані як на об'єкт сексуального потяга, так і на особу, що торкнулося, на думку підлітка, його самолюбства, принизив в очах протилежної статі. Як показник власної можливості досягти пануючого положення і підкорити інше можуть виступати сексуально - насильницькі дії, чинені підлітком. Рання алкоголізація в підлітковому віці, підліткові наркоманії тісно пов'язані з поведінкою агресивного типу. Добре відомо, що сп'яніння нерідке супроводжується різким перепадом у настрої (від легких, приємних відчуттів до спонтанних вибухів гніву), злостивістю, агресією, руйнівними діями, спробами самоскалічення, що свідчать про розгальмованість сексуально-розбещених потягів. При девіаціях токсикоматичного характеру агресивної поведінки первісно виявляється як наслідок стану сп'яніння чи наркотизації. Надалі необхідність наявності засобів для придбання алкоголю і наркотиків робить агресію цілеспрямованою поведінкою, а не просто сумним наслідком алкогольної і наркотичної інтоксикації. [18]

Визначеними особливостями відрізняється агресивна поведінка «важких» підлітків. Їхня агресія, як правило, є одним з багатьох засобів , яку використовують підлітки для самоіспиту, пізнання своїх можливостей за допомогою спеціально створюваних конфліктних ситуацій. Іноді стимули, що викликають агресивну поведінку «важковиховуваних» підлітків, відіграють роль не причин, а приводів для здійснення вчинків, i мотивом агресивної поведінки є пошук сильних вражень. [26]

1.3 Аналіз літератури. Основні підходи до походження агресії і конфліктності

У теорії, що пояснює природу агресивності, існує три відмінних один від одного підхода. Усі вони відбивають погляд і емпіричний досвід конкретних дослідників і психологічних шкіл різного часу. [40]

Теорія потягів

(психоенергетична модель)

Одним з основоположників цієї теорії, без сумніву, є З. Фрейд. Він вважав, що в людині існує два найбільш могутні інстинкти: сексуальний і інстинкт смерті. Перший розглядався як прагнення, пов'язані з творчими тенденціями в поведінці людини: любов'ю, турботою, близькістю. Другий несе в собі енергію руйнування, його завданням є приводити все органічно живуче до стану безжиттєвості. [39] Це злість, ненависть, деструктивність.

Погляди З. Фрейда багато в чому розділялися й іншими психологами, які розглядають агресивний компонент мотивації як один з основних у поведінці людини. [40]

К. Лоренц стверджував, що агресивний інстинкт багато значить у процесі еволюції, виживання, адаптації людини. Але стрімкий розвиток науково-технічної місії і прогрес обігнали природно поточне біологічне і психологічне дозрівання людини і призвели до уповільнення розвитку гальмових механізмів агресії. Інакше внутрішнє напруження буде накопичуватися і створювати тиск всередині організму, поки не призведе до спалаху не контрольованої поведінки. [20]

Згідно А. Адлеру, агресивність є невід'ємною якістю свідомості, організуючої його діяльність. Агресія розуміється в більш широкому контексті напруги конфронтуючих початків: життя і смерті, суб'єкта й об'єкта, любові і війни. Універсальною властивістю живої матерії є змагання боротьба за першість, прагнення до переваги. Більш того, усякий контрпримус, тобто відповідна агресія, є природною свідомою чи несвідомою реакцією людини на примус, що випливає з прагнення кожного [1] індивіда відчувати себе суб'єктом, а не об'єктом. Інший представник психоаналізу Е. Фромм розглядав два зовсім різних види агресії. Це оборонна, „доброякісна” агресія, яка служить справі вираження людини; вона має біологічні корені і загасає як тільки зникає небезпека чи загроза життю. Інший вид представляє „злоякісна” агресія- це деструктивність і жорстокість, що властиві тільки людині і визначаються різними психологічними і соціальними факторами. [41]

Фрустраційна теорія

(гомостатична модель)

Ця теорія виникла як протиставлення концепціям потягів: тут агресивна поведінка розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Основоположником цього напрямку дослідження агресивності вважається Дж. Доллард. Відповідно до його поглядів, агресія - це не автоматично виникаючі в організмі людини потяги, а реакція на фрустрацію: спроба перебороти перешкоди на шляху до задоволення потреб, досягненню задоволення й емоційної рівноваги.[12]

Розглянута теорія затверджує, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації, і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію. Схема „фрустрація-агресія” базується на чотирьох основних поняттях: агресія, фрустація, гальмування і заміщення. [40]

Однією з примітних ідей теорії агресії є ефект катарсису, запозичений із психоаналізу. Катарсис - це процес звільнення чи порушення енергії, який нагромадився, що приводить до зниження рівня напруги в результаті чого досягається психологічна рівновага й ослаблення готовності до агресії. Прихильники фрустраціонної теорії погодилися і трохи видозмінили свою позицію. Представниками такої модифікованої форми теорії є Л. Берковитц. У концептуальну схему "фрустрація-агресія" він увів три істотні виправлення: а) фрустрація не обов'язково реалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них; б) навіть при стані готовності агресія не виникає без належних умов; в) вихід із фруструючих ситуацій за допомогою агресивних дій виховує в індивіда звичку до подібних дій. [34]

Прихильники другого плину створили власну концепцію фрустрації, в основу якої покладений аналіз фрустраційних ситуацій, класифікації і типології реакцій на фрустрацію, так, С. Розенцвейгом виділяються три типи причин, що викликають фрустрацію: 1) позбавлення - відсутність необхідних засобів для досягнення мети чи задоволення потреби. 2) утрати - утрата предметів чи об'єктів, що раніше задовольняли потреби. 3) конфлікт - одночасне існування двох несумісних один з одним спонукань, амбівалентних почуттів чи відносин.

Крім того, багато дослідників стали розглядати агресію лише як один з можливих виходів із фрустраційної ситуації. Більш того, деякі з них прийшли до висновку, що при фрустрації особистість реагує цілим комплексом захисних реакцій, одна з яких відіграє ведучу роль. [З6]

Теорія соціального навчання

(біхевіоральна модель)

На відміну від інших, ця теорія говорить про те, що агресія являє собою засвояну повединку в процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій і соціального підкріплення.

Теорія соціального навчання - це, у першу чергу, вивчення людської поведінки, орієнтованої на зразок. Тому істотна увага тут приділяється вивченню впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивнiй повединцi.

Найбільш відомим представником поведінкового підходу до агресії є Арнольд Басс. Він визначає фрустрацію як блокування процесу бажаного поводження і вводить поняття атаки, що поставляє організму ворожі стимули. При цьому атака викликає сильну агресивну реакцію, а фрустрація слабне. [40]

А. Басс вважає, що потрібно враховувати розходження між окремими видами агресії. Для класифікації агресивної поведінки він пропонує три дихотамії: фізична-вербальна агресія, активна-пасивна, спрямована ненаправлена.

Пряма агресія безпосередньо спрямована проти жертви, при непрямiй жертва не присутня, а про неї поширюється наклеп чи агресія спрямована проти об'єктів - замінників , представників „кола” жертви.

А. Басс стверджував, що варто розрізняти ворожість і агресивність. Ворожість виражається почуттям збурювання, образи і підозрілості. Причому , ворожа особистість не обов'язково агресивна, а, навпаки. [36]

Інший відомий представник поведінкового підходу А. Бандура, підкреслював, що якщо людина з дитинства бачить приклади агресивного поводження людей, то в силу підтвердження вона навчається агресивним діям. Дослідження показали, що агресивні хлопчики виховувалися батьками, які застосовували стосовно них фізичне насильство - вони могли вести себе покірно вдома, але стосовно ровесників і сторонніх людей виявляли більше агресивності, чим їхні товариші, у яких у родині була інша, мирна ситуація. [40]

В даний час теорія соціального навчання є найбільш ефективною в пророкуванні агресивного поводження, особливо якщо є відомості про агресора і ситуацію соціального розвитку. [37]

Крім того, на сучасному етапі розвитку психології різними авторами запропоновано багато визначень агресії: по-перше, під агресією розуміється сильна активність, прагнення до самоствердження, внутрішня сила, що дає можливість людині протистояти зовнішнім силам (Ф. Аллан); по-друге, під агресією розуміються акти і реакції ворожості, атаки, руйнування, прояву сили в спробі нанести шкоду чи збиток іншій людині, об'єкту чи суспільству (X. Дельгадо) [40]

Вітчизняні дослідники розуміють агресію як цілеспрямоване, руйнівне поводження, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, яке наносить шкоду об'єктам нападу (одушевленим і неживим), що заподіює фізичний збиток людям і викликають у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стани психічної напруженості, страху, пригніченості і т.д.).

При цьому агресивні дії виступають:

- як засіб досягнення значимої мети;

- як спосіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності;

- як самоціль, що задовольняє потреба в самореалізації і самоствердженні.

В останньому випадку агресивність безпосередньо повязана з «я-концепцією» особистості. (С.Н. Еникопопов). [27]

Агресивність можна визначити як особистісну характеристику, придбану і зафіксовану в процесі розвитку особистості на основі соціального навчання і полягає в агресивних реакціях на різного роду подразники.

Інтенсивність і неадекватність агресивних реакцій залежать від попереднього досвіду, культурних норм і стандартів, від реактивності нервової системи, сили і рівноваги нервових процесів, а також від сприйняття й інтерпретації різних подразників, здатних викликати агресію і т.п. Можна стверджувати, що агресія як форма поведінки знаходиться в прямій залежності від комплексного особистісного утворення, що детермінує і направляє реалізацію агресивного поводження. [40]

В останні роки у вітчизняній літературі виділяється самостійна акцентуація характеру по „криміногенному” типу, під якою розуміється визначений тип розвитку підлітка, коли з раннього дитинства визначаються некерованість поведінки і труднощі соціалізації в сполученні з порушеннями побудови загальноприйнятої системи цінностей (А. Г. Амбрумова, Є. Г. Трайнина). Поведінка відрізняється божевільною жорстокістю, відсутністю корисливих спонукань на тлі постійної запеклості й агресивності. М. Клайн вказує, що в поведінці даного типу акцентуації в раннім дитинстві притаманні наступні ознаки:

- зверхактивність (дитина неспокійна, непосидюча, агресивна, постійно зачіпає навколишні предмети, однолітків);

- відволікаємість і розсіяність уваги (дитина випробує труднощі, зосередження, вона не здатна довести почату справу до кінця);

- імпульсивність (зненацька кидає почате, може збрехати, узяти чужу річ);

- збудливість (дитина вкрай дратівлива, неврівноважена, плаче, ображається, по-незначному приводу починає кричати, ламати речі, битися). [27]

Отже, аналіз вітчизняних і закордонних публікацій, що пояснюють природу агресії, виявляють кілька основних тенденцій чи напрямків.

Перший напрямок базується на вивченні біологічних основ, агресивної поведінки пов'язаної із установленням біологічних, гормональних механізмів, які впливають на його формування. До цього напрямку варто віднести і дослідження жорстокості при психічних розладах, агресивності у зв'язку з деякими психічними хворобами з наростаючим психічним дефектом, розпадом особистості (М.І. Буянов, А.Є Личко).

В другому напрямку агресивні прояви розуміються як стійка готовність індивіда до активних руйнівних актів і дій. При цьому вони часто виражають собою витиснуті малоусвідомлені переживання і представляють своєрідний клапан для виходу небезпечних бажань (З. Фрейд). Підвищення агресивної поведінки пов'язується і з внутрішнім особистісним конфліктом (В.М. Мясищев), неповноцінним розвитком образа «Я» (К. Бютнер). Прихильники третього напрямку вважають контроль над агресивними імпульсами і непряме їхнє вираження результатом соціального навчання (А. Бандура).

Четвертий напрямок розглядає агресію як реакцію на фрустрацію. При надмірній чи інтенсивній тривалості емоціно-негативних станів виникає втрата емоційного контролю і знижується поріг агресивних поведінкових реакцій (Дж. Доллард, С.Д. Озерковський).