Акцентуація характеру підліткового віку

46

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

Кафедра психології у виробничій сфері

Курсова робота

Акцентуація характеру підліткового віку

Підготувала студентка групи БП - 31

Ходань Оксана

Науковий керівник:

доцент Періг Ірина Мирославівна

Тернопіль 2010

План

Зміст

Вступ

Розділ I. Соціальна ситуація розвитку в підлітковому віці як фактор розвитку акцентуації характеру

1.1 Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка

1.2 Психологічні особливості підліткового віку

1.2.1 Соціальні умови

1.2.2 Провідна діяльність підліткового віку

1.2.3 Новоутворення підліткового віку

1.3 Криза підліткового віку

Розділ II. Характер: формування та розвиток його акцентуації

2.1 Поняття характеру

2.2 Акцентуація характеру

2.3 Види акцентуацій

Розділ III. Психодіагностика акцентуацій характеру

3.1 Процедура експериментального дослідження

3.2 Аналіз результатів констатувального експерименту

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Кожний віковий період в житті людини за своєю суттю дуже важливий. Розвивається людина, розвивається і особистість, індивідуальність. І особливо велику роль відіграють перші етапи становлення людини-особистості, серед яких і є підлітковий період. Підліток - це вже не дитина, але ще і не дорослий. І ця, в дечому маргінальна позиція підлітка і є специфікою цього періоду, але це не далеко ще не розкриває суті, не пояснює його поведінки.

Однією із інформативних, індивідуально-психологічних властивостей особистості є її характер. Відомо, що від цього соціально-зумовленого утворення, залежного від усіх етапів онтогенезу детермінований життєвий шлях особистості, її доля, поведінка, вчинки, ставлення до себе, оточуючих тощо, в даному контексті, стара індійська мудрість гласить: посійте слово - пожнете вчинок, посійте вчинок - пожнете характер, посійте характер - пожнете долю.

Вирішальним етапом формування характеру, закладання фундаментальних характерологічних якостей, науковці відзначають період другого народження особистості, за О. М. Леонтьєвим, - підлітковий вік.

Оскільки даний вік, етап безумовно складний, бурхливий, переломний в силу труднощів активного анатомо-фізіологічного, статевого дозрівання, особистісного розвитку (розвитку самосвідомості, самоповаги, самоствердження, Я-образу, почуття дорослості) та суперечностей між підлітком і умовами оточення (дорослі, батьки, вчителі, ровесники), тому відбувається розвиток небажаних поведінкових симптомокомплексів, аж до девіантної поведінки, загострення характеру, а точніше їх акцентуацій, які негативно впливають на особистість підростаючої людини. Надалі їх можуть спричинити психічні відхилення (психопатії).

З огляду на вище означене тема акцентуацій характеру набуває особливої актуальності.

Об'єкт дослідження - особливості формування характеру в підлітковому віці.

Предмет дослідження - акцентуації характеру підлітків.

Гіпотеза дослідження - загострений прояв рис характеру (акцентуацій) обумовлений складністю підліткового віку.

Мета - дослідити особливості формування характеру і його акцентуацій в підлітковому віці.

Завдання:

1.Здійснити огляд літературних джерел з проблеми, що вивчається.

2. Визначити категоріальний апарат дослідження

3. Підбір методів дослідження.

4. Проведення експерименту.

5. Обробка отриманих результатів та їх аналіз.

Методи дослідження:

1.Теоретичні (аналіз психолого-педагогічної літератури, узагальнення, систематизація отриманих даних)

2.Емпіричні (спостереження, експеримент, опитування, бесіда).

3.Кількісні і якісні методи обробки даних.

4.Інтерпретаційні.

Розділ I. Соціальна ситуація розвитку в підлітковому віці як фактор розвитку акцентуації характеру

1.1 Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка

Біологічно підлітковий вік, як ми вже відмічали, відноситься до передпубертатного і пубертатного періоду, хоча і не співпадає повністю. Передпубертатний період це від 7 до 11-13 років, пубертатний від 11-16 у дівчат і від 13 до 17-18 років у хлопців (а саме, хлопці відстають на два роки у своєму розвитку), при чому це не межа. Пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами в організмі підлітка, в тому числі і поява вторинних статевих ознак [8, 22-23].

Початок пубертату пов'язано зі змінами в ендокринній системі (діяльність гіпофізу активізується, особливо його передня доля, гормони якої стимулюють ріст тканин і функціонування щитовидної, статевих, надниркових - залоз внутрішньої секреції), а це веде за собою різкий стрибок у рості, збільшення у розмірі ваги, частин тіла, крім мозку, черепної коробки і статевих органів. Як правило, подовжуються ноги і збільшується тіло в цілому, через рік - зростає і тулуб. А саме, пропорції тіла наближуються до характерних дорослим. Хребет відстає в річній прибавці від темпу росту тіла в довжину, бо до 14 років простір між хребтом ще заповнений хрящем, що і визначає податливість хребта до скривлення при неправильному положенні тіла, тривалих двосторонніх напругах або надмірному фізичному навантаженні. У хлопців активно ростуть м'язи і збільшується чисельність червоних кров'яних тілець, які несуть кисень до м'язів; об'єм легенів стає більшим, ніж у дівчат (відбувається розвиток м'язів у хлопців за чоловічим типом, а м'яких тканин у дівчат - по жіночому типу, але цей процес ще не завершується, тому м'язи підлітка втомлюються скоріше, ніж у дорослих) [5, 30-31].

Нерівномірність розвитку серця і судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто приводить до деяких тимчасових порушень кровообігу, підвищення артеріального тиску, напруженості серцевої діяльності, головних болів. Нервова система ще не завжди здатна витримувати сильні і довгодіючі подразники і під цим впливом їх частина переходить до стану гальмування або, навпаки, сильного збудження.

На початку юності виробляються гормони - андрогени, які стимулюють статевий потяг, а значить і інтерес до іншої статі (це пов'язано і з початком статевого дозрівання - у дівчат - менструації, у хлопців - полюції). Отже, пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами і організмі підлітка - пубертатний стрибок. Бурхливий ріст, дозрівання організму, відбуваючи психічні зміни (далі буде розглянуто) - відбивається на функціональних становищах підлітка. Образливість, плач без якої-небудь видимої (часто навіть неусвідомленої) причини, часто різка зміна настрою найбільш характерна для дівчат (особливо загострюється в дні менструації). У хлопців зростає рухлива активність. В 13-14 років - часто відмічається своєрідне чередування всплесків активності і її падіння. З підвищеною втомлюваністю пов'язано і явище специфічних “підліткових лінощів”. Зміни, які відбуваються у моторній сфері: нове відношення росту м'язів і м'язової сили, зміни пропорцій тіла - приводять до тимчасових порушень координації великих і малих рухів [5, 34-35].

Процес дозрівання впливає і на розвиток мови, особливо у хлопців. Вона стає більш лаконічною і стереотипною.

Біологічне дозрівання веде за собою і зміни у зовнішності, особливо це стосується обличчя. Самооцінка зовнішності являється важливою передумовою формування Я-концепції, ідентичності, (чоловік, жінка), загального відношення до себе. Виникаюча диспластичність, надмірна вага, функціональна слабкість і функціональні зрушення ведуть до значних переживань, пов'язаних з подобою тіла фізичним Я.

У підлітковому віці втрачається існуючий в дитинстві баланс діяльності ендокринної і нервової систем, а новий тільки-но ще встановлюється. Ця перебудова впливає і на внутрішньому стані реакцій, настрої підлітків і являється основою для його загальної нестабільності, роздратованості, вибуховості, збудливості, рухливої активності, періодичною апатією, в'ялістю. Найбільш важливими компонентами психофізіологічного розвитку підлітка є статеве дозрівання і статева ідентифікація, які являються двома лініями єдиного процесу психосексуального розвитку [28, 101].

1.2 Психологічні особливості підліткового віку

1.2.1 Соціальні умови

У підлітковому, як і в молодшому шкільному віці, основним соціальним середовищем дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов'язані із внутрішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих.

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін. [23,194-195].

Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості. Отже, основним чинником розвитку підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову стосунків з дорослими, ровесниками [7,23].

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв'язку з предметним навчанням стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, врахування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л. Божович, зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків [18,78-79].

Отже, для соціальної ситуації розвитку підлітка характерні перехід до середньої школи, зміна стосунків з учителями, однолітками, батьками, розширення сфери соціальної активності [23,195]

1.3.2 Провідна діяльність підлітка

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом [23,195]

У спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов не всі морально-етичні норми можуть бути ним засвоєні та випробовані. І лише в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим [18, 80].

Український педагог Василь Сухомлинський (1918-- 1970) вдало відобразив через монолог підлітка основні суперечності його стосунків з дорослими: “Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не зважуйте кожен мій крок, не повивайте мене пеленками нагляду і недовіри, не нагадуйте й словом про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною висока гора, це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і чим вище ступає моя нога, тим ширший горизонт відкривається мені, тим більше я бачу людей, тим більше пізнаю їх, тим більше людей бачать мене. Від величі до безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка старшого друга. Я досягну своєї вершини, якщо буду спиратись на плече сильного і мудрого друга. Та мені соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб всі вважали, наче я самостійно, своїми силами доберуся до вершини” [23,196-197]

У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають [3, 40]

Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів [10,130]

Характерною особливістю підлітка є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками, і трохи старшими за себе, стосунки з якими відіграють важливу роль у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Для цього йому потрібно відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є високоморальними.

Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, одноліткамипідліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе [4, 72-73].

В.В. Давидов спростовує цю думку, вказуючи, що «особистісне спілкування підлітків отримує своє різностороннє виявлення саме під час виконання ними різних видів суспільно корисної діяльності». На його погляд, саме вона є провідною у підлітковому віці [8, 99]

У суспільно корисній діяльності відбувається не тільки опанування знань, розвиток умінь і навичок, а й соціалізація підлітка як особистості Завдяки цій діяльності він засвоює правила поведінки, суспільну мораль, у нього формуються погляди, переконання, принципи, ідеали, життєві цілі [4, 74]

Суспільно корисна діяльність забезпечує умови для самовираження підлітка в суспільно значущих справах, для розвитку його самодіяльності, відповідає прагненню зайняти вагоміше становище в системі суспільних відносин.

Поряд із суспільно корисною діяльністю, спілкуванням основним видом діяльності підлітка залишається навчання. Він віддає перевагу тим видам навчальної діяльності, які, за його переконанням, роблять його дорослим у власних очах та в очах значущих інших.

У більшості підлітків, як правило, знижується інтерес до навчання, а школа перестає бути для них центром особистісного (морального, духовного) життя. Здебільшого це спричинено несформованістю навчальної діяльності у молодшому шкільному віці, що не дає змоги задовольнити найактуальнішу потребу підлітка -- потребу в самоствердженні [6, 16-17]

У багатьох учнів з'являється стійке прагнення до розумової роботи, оволодіння новими знаннями та вміннями, усвідомлений інтерес до певних навчальних предметів і відповідних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту[4, 76-78].

Д.І. Фельдштейн звертає увагу на особливості провідної діяльності дітей підліткового віку в сучасних умовах. За його спостереженнями, сучасні підлітки, з одного боку, віддають перевагу індивідуальному виконанню соціально важливих справ, при цьому не завжди ідентифікують себе з групою, колективом, намагаються самоствердитися у таких справах, виконуючи їх самостійно. З іншого, підлітки кінця 90-х відрізняються від своїх однолітків 60-х років більшою самокритичністю. Перспективу своєї користі суспільству вони бачать у збагаченні власної індивідуальності, набутті певної соціальної позиції, самореалізації.

Тільки за доцільно організованих міжособистісного спілкування, суспільно корисної діяльності, навчання відбувається повноцінний психічний розвиток та особистісне становлення підлітка.[27,43]

1.2.1 Новоутворення підліткового віку

Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні.

Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих [23, 201-202].

У підлітка виникає специфічне ставлення до себе, він заперечує свою належність до дітей, прагне бути і вважатися дорослим. Це новоутворення виражає нову життєву позицію підлітка щодо людей і світу, визначає зміст і специфічну спрямованість його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій.[8, 102].

Підлітка не влаштовують правила, обмеження, мораль послуху, які існують для дітей і є джерелом їхньої несамостійності, нерівноправності з дорослими.

Підліток намагається долучитися до життя і діяльності дорослих шляхом наслідування. Спершу він переймає те, що доступніше для нього: зовнішній вигляд і манеру поведінки.

Підліток ставить перед собою віддаленіші цілі, формує перші життєві плани (вибір професії), ідеали, прагне бути на когось схожим, набути певні риси характеру, моральні переконання [10, 135].

У цьому віці посилюється негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою незалежність [4, 80].

Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства) [10, 136].

Старший підліток, як і молодший, потребує товариства ровесників, але його самоствердження виявляється у прагненні утвердитись у власних очах, а не в очах оточуючих [7,25].

До центральних психологічних новоутворень відносяться - поява самосвідомості.

На думку М. Клее існує три головних завдання становлення підліткової самосвідомості:

1) самоусвідомлення часової протяжності власного Я, яке включає дитяче минуле і визначає проекцію в майбутнє,

2) усвідомлення себе як відмінного від інтеріорізованих батьківських думок про себе,

3) здійснення системи виборів, яка забезпечує цілісність особистості (вибір професії, статева поляризація, ідеологічні установки тощо) [4, 82-83].

Л.С. Виготський зазначав, що важливі новоутворення підліткового віку відбуваються в середині важливих для підлітка відношеннях з однолітками обох статей, в середині ведучої для підліткового періоду діяльності орієнтації на себе, відкриття себе.

Підліток неначе дивиться на себе, свої можливості начебто ззовні, порівнює себе з іншими - дорослими і однолітками. Відбувається перехід орієнтації на оцінку оточуючих до орієнтації на самооцінку, формується уявлення про Я-ідеальне [3, 145].

Піаже писав, що коли дитина кооперується з собі подібним, вона вже доросла [18, 83].

У підлітковому віці відбувається становлення спрямованості, виборності сприймання, формується абстрактне теоретичне мислення, розвиваються гіпотетико-дедуктивні процеси (на основі одних загальних уявлень, шляхом побудови гіпотез і їх перевірка), з'являється можливість будувати складні висновки, видвігати гіпотези і перевіряти їх. Формування теоретичного дискурсивного (міркуючого) мислення - мислення, яке основане на оперуванні не конкретними образами, а поняттями. Тому в інтелектуальній діяльності посилюється індивідуальні відмінності, пов'язані з розрізненням самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого індивідуального підходу до рішення задач [23,207-208]

Отже, психологічні новоутворення відбуваються завдяки розвитку соціальної дорослості - становлення готовності дитини до життя у суспільстві дорослих як його повноцінного і повноправного члена. Але поява у підлітка відчуття особистої дорослості і потреби в її визнанні вступає іноді (навіть у більшості випадків) у конфлікт, протиріччя, в якому значну роль відіграє характер (його риси), який формується в цей період [4, 87-88].

1.2 Криза підліткового віку

Сьогодні в психологічній літературі можна знайти різні точки зору щодо розуміння підліткового періоду, а точніше підліткової кризи. Але в цілому їх можна представити у вигляді двох точок зору: з одного боку - акцент робиться на ідеї перелому, раптових змін у розвитку, які і ведуть за собою значні зміни у поведінці, мисленні і уявленні (які є необхідними, потрібними), а з іншого - розуміння кризи як психологічного відхилення (порушення), яке супроводжується стражданнями, пригніченістю, тривожністю. А саме, одні психологи вважають можливість без кризового проходження цього періоду (Д.Д. Ельконін, М. Кле, Н. Роттер та ін.). Інші ж, навпаки, підкреслюють його конфліктність, кризисність.

Опис підліткового періоду, як стресу, переживань і конфлікту має досить довгу історію. Вперше подібну характеристику дав ще Ж.-Ж. Руссо, а за ним - німецькі романтики. Подібні уявлення, але вже у сучасній психології, як про емоційну бурю (внутрішні конфлікти, напруга, нестабільність) було привнесено Стенлі Холлом - його формулою, яка була запозичена у тих же німецьких романтиків - “storm and stress”.[4,26]

Психоаналіз розглядав підлітковий вік як період у тривалому розвитку людини (пробудження лібідо - сексуальної енергії розпочинається ще до пубертату), тому, те, що відбувається в цей час, пояснюється через особливості дитинства, яке наче відтворюється у підлітковому віці, а значить і відроджує старі конфлікти (в тому числі і Едипів комплекс).[29, 47]

Роберт Бернс у поведінці підлітків вбачав дещо парадоксальне: очевидний негативізм часто може комбінуватись (або поєднуватись) з явною конформністю, а прагнення до автономністі, незалежністі - з проханнями про допомогу, пораду.

Коулмен перший намагався пояснити трудність проблеми перехідного періоду з двох позицій - психоаналітичної і соціально-психологічної.[6,112-113]

Л.С. Виготський першим із радянських психологів ввів в періодизацію дитячого розвитку поняття про критичні, перехідні і про стабільні, усталені вікові періоди; і запропонував розділити і розглядати окремо критичний період статевого дозрівання і стабільний період - підлітковий вік, тим самим вважаючи, що характер “вибуху” зовсім необов'язковий для перехідного періоду. Л.С. Виготський зазначав, що за всяким негативним симптомом кризи приховується позитивний зміст, який полягає в основному у переході до нової і вищої форми розвитку. Підліток наче провокує заборони, спеціально примушуючи перевірити свої сили у подоланні цих заборон.[3, 126-127]

Емпіричні дослідження, які були проведені в наш час, надали замало доказів ідеї конфліктної кризи в нормальному розвитку підлітка. Так Доуван і Адельсон у своєму дослідженні прийшли до висновку, що хоча підлітковий період багатьма і вважається специфічним етапом у розвитку людини, ця криза являється в цьому процесі винятком. А саме для підліткового віку необов'язково характерні психологічні потрясіння і конфлікти (це підтверджують і лонгітюдні дослідження на маленьких дітях і дітях передпідліткового віку, які не виявили симптомів психологічних порушень).

Тому-то підліткова криза і патологія - це зовсім не одне і теж сааме [7, 138]

Так коли ж наступає цей час підліткової кризи? Підлітковий вік - це період онтогенезу, який знаходиться між дитинством і ранньою юністю (вік від 10-11 до 13-14 років, хоча це відносно); тому його іноді розділяють на підперіоди:

- передпідлітковий,

- молодший підлітковий вік,

- середній підлітковий.

Головна особливість підліткового періоду - різкі якісні зміни, які зачіпають всі сторони (і фізичну, і психічну, соціальну, психологічну) розвитку, при чому в одних це відбувається скоріше, у інших - повільніше (наприклад - дівчата розвиваються скоріше за хлопчиків; розвиток різних сторін психіки відбувається нерівномірно). Тому асинхронність розвитку розглядається як інтеріндивідуальна (неспівпадання у часі психологічного розвитку підлітків, які належать до одного хронологічного віку), так і інтраіндивідуальна (а саме - відмінність з боку розвитку одного підлітка) [4,29-30].

Криза підліткового віку проходить три фази:

1) негативну (передкритичну) - фаза ломки старих поглядів, стереотипів, структур,

2) апогей кризи (як правило - це тринадцять років),

3) посткритична фаза - період формування нових стереотипів і побудови нових структур [20,27].

В завдання психології і входить надання допомоги підлітку в розумінні того, що з ним відбувається, своєчасна діагностика крайніх форм кризи. Але для цього потрібно вловити специфіку цього віку: роздивитись і усвідомити ті зміни, які і відбуваються в організмі підлітка (як фізичні, так і психічні) [7,106].`

Розділ II. Характер: формування та розвиток його акцентуації

2.1 Поняття характеру

Термін “характер” грецького походження і в перекладі означає “риса”, “ознака”, “особливість”. У наукове і побутове використання його вперше ввів Теофраст. До нього для позначення діяльного чи практичного аспекту особистості використовували термін “етос”. Із самого початку слово характер означало сукупність різних ознак (частіше морального плану), які відрізняють одну людину від іншої.

Коли йдеться про характер людини, то мають на увазі такі її риси, як сумлінність і несумлінність у роботі, чуйне і байдуже ставлення до людей, привітність, скромність, егоїзм, сміливість, охайність, бережливість. Багато вчених вважає ставлення головною ознакою характеру. У ньому виражено суспільно-історичний досвід зв'язку індивіда з навколишнім світом. Разом із тим у характері конкретної людини відображаються суспільно-історичні умови, в яких вона живе, і спрямованість її виховання, оскільки і те, й інше визначають певні риси характеру особистості.

Характер - складне й індивідуально-своєрідне поєднання рис людини, яке формується в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявляється в її поведінці [22, 601-602].

Характер є основою особистості. Від його особливостей значно залежить стиль поведінки і діяльності людини, її життєві успіхи і невдачі. Позитивні характерологічні риси допомагають долати серйозні труднощі при досягненні поставлених цілей. Люди з такими рисами доброзичливо ставляться до інших людей, установлюють дружні стосунки, успішно співробітничають, стимулюють діяльність колективу, роблять її цікавою і повнокровною. І навпаки, людина з важким характером - похмура, озлоблена, заважає жити всьому колективу, створює атмосферу напруженості, нервозності, є джерелом постійних конфліктів [2, 13-14].

Відносини між людьми встановлюються і розвиваються в суспільстві. При цьому в межах кожного етносу формується так званий типовий характер, що охоплює найтиповіші риси.

Виявляється характер людини в її діях та вчинках і накладає на них певний відбиток. Від нього залежить поведінка людини за різних обставин: рішучість у прийнятті рішень, наполегливість у досягненні поставленої мети, винахідливість при уникненні небезпеки тощо [20, 206-207].

Поняття характеру дуже відрізняється в різних теоретичних побудовах. В сучасній зарубіжній характерології можна виділити три напрямки:

1. Конституційно-біологічний (пов'язаний з іменем Кречмера. Характер по суті зводиться до суми конституції і темпераменту)

2. Психоаналітичний (З. Фрейд, Г. Юнг, А. Адлер. Характер пояснюється виходячи із безсвідомих потягів людини).

3. Ідеологічний (Психоетична теорія Робека. Характер заключається в гальмуванні інстинктів, які визначаються етико-логічними санкціями)

Характер формується на основі темпераменту під впливом умов життя. В характері, риси темпераменту містяться в перетвореному вигляді. Вони зрозумілі і прийняті або не прийняті людиною. Та все ж, ознаки характеру більш змістовні і більш оформлені. Наприклад, в руховій сфері ознаки темпераменту: швидкий, жвавий, різкий, в'ялий... Характеру - охайний, зібраний, організований або навпаки неорганізований і т.д. Тому межа, яка розділяє темперамент і характер досить умовна. Між характером і особистістю також існують відмінності. Риси характеру відображають те, як діє людина, а риси особистості те, за ради чого він діє.

Особливе значення для формування характеру мають перші роки життя людини. Перші ознаки виникнення і закріплення рис характеру можна спостерігати вже на початку життя людини. Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для становлення характеру. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні так і негативні риси. Початок формування таких рис пов'язаний з першими місяцями життя і значною мірою залежить від стилю спілкування з дитиною матері чи особи, що її заміняє [5, 54-55].

Як правило,характер визначається не кожним поодиноким, більш менш випадковим вчинком, а всім життям людини. Лише виняткові за своїм значенням вчинки людини - ті, які визначають вузлові моменти в його біографії, поворотні етапи в його життєвому шляху, накладають певний відбиток і на її характер; взагалі ж в характері людини відображається її образ життя в цілому; відображаючи образ життя людини, характер у свою чергу відображається в ньому. Образ життя включає певний образ дій в єдності і взаємопроникненні з об'єктивними умовами, в яких він здійснюється. Образ же дій людини, яка завжди виходить з тих або інших спонукань, включає певний образ думок, відчуттів, спонукань діючого суб'єкта в єдності і взаємопроникненні з об'єктивною течією і результатами її дій. Тому, у міру того як формується певний образ життя людини, формується і сама людина; у міру того як в ході дій людини виділяється і закріплюється характерний для нього, більш менш стійкий образ дій, в ньому самому виділяється і закріплюється більш менш стійкий лад його особливостей. Він формується залежно від об'єктивних суспільних умов і конкретних життєвих обставин, в яких проходить життєвий шлях людини, на основі його природних властивостей -перш за все темпераменту - в результаті його діянь і вчинків [22, 622-623].

2.2 Акцентуація характеру

В словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру властива вразливість особистості по відношенню не до будь-яких (як при психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого “місця найменшого супротиву” даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших [21, 194].Подібне визначення акцентуації характеру надав А.Е. Лічко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при яких спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психології і поведінці людини, які межують з патологією [14, 67]. Такі акцентуації, як тимчасовий стан психіки частіш за всього спостерігається саме у підлітковому і ранньому юнацькому віці. В процесі зростання дитини-підлітка особливості її характеру, які з'явились в дитинстві, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть загострюватися. Акцентуація з неявними проявами, навідміну від явних, потрібно вважати звичайним варіантом норми [18,85-86]. Як вважає німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру настільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть привести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру частенько зустрічаються саме у підлітків (50-80%). Акцентуація характеру за К. Леонгардом - це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми [12, 43].

Мінливість характерологічних рис людини виявляється не тільки в їх якісній різноманітності, а й у кількісному вираженні. Та сама риса у різних людей розвинута неоднаково. Є люди щедріші і менш щедрі, впертіші і поступливіші тощо. Коли кількісний вимір риси характеру наближається до граничних величин і досягає межі норми, виникає акцентуація характеру.

Акцентуація характеру - граничний варіант норми, наслідок посилення окремих його рис [9, 47].

При цьому в людини з'являється підвищена вразливість до одних стресогенних впливів за відносної стійкості до інших. Ця особливсть часто виявляється лише в тих складних ситуаціях, які потребують активної роботи саме слабкої ланки. У звичайних умовах наявність акцентуації не заважає людині в її діяльності, але за несприятливих умов може призвести до серйозних змін у її поведінці, виникнення неврозів чи гострих емоційних реакцій [16, 212-213].

2.3 Види акцентуацій

Розрізняють явну і приховану акцентуацію характеру (Личко А.Є., Александров А.А., 1973).

Явна акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру. Ретельно зібраний анамнез, відомості від близьких, нетривале спостереження, особливо в середовищі однолітків, а також результати експериментально-патохарактерологічної оцінки за допомогою діагностичного опитувальника (Личко А.Є., Іванов Н.Я., 1977) дозволяють розпізнати цей тип. Проте вираженість рис певного типу не перешкоджає можливості задовільної соціальної адаптації. Займане положення звичайно відповідає здібностям і можливостям. У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до "місця найменшого опору", можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При дорослішанні особливості характеру стають достатньо вираженими, але компенсуються і звичайно не заважають адаптації.

Прихована акцентуація. Цей ступінь мабуть повинен бути віднесений не до крайніх, а до звичайних норм. У буденних, звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певний тип характеру

Єдиної класифікації типів акцентуації поки не існує. Кожен із дослідників (К. Леонгард, російський психіатр Андрій Личко (1926-1996) та ін.) називає різну кількість акцентуйованих типів і дає їм назви. Проте за різною термінологією часто виявляються однакові описи акцентуйованих рис, що дає змогу виокремити найважливіші типи акцентуації [31,5].

Класифікація, яку запропонував Леонгард, має слідуючий вигляд:

1. Гіпертимний (гіперактивний) - надмірно піднятий настрій, завжди веселий, балакучий, енергійний, самостійний, прагне до: лідерства, ризику, авантюр, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, відсутня межа самокритичності. Діти з гіпертимною акцентуацією характеру контактні, комунікабельні, жваво жестикулюють, ініціативні, у них яскраво вираженні організаторські здібності, оптимістична налаштованість. Нормальному розвитку характеру підлітків з гіпертимною акцентуацією можуть зашкодити як відсутність нагляду, так і жорстокий контроль, проти якого вони бурхливо протестують. Такі діти цінують доброзичливе, шанобливе ставлення педагога, можуть бути активними його помічниками, лідерами у підліткових групах, організаторами корисних справ [12, 123-124].

2. Дистимічний - Даний тип є протилежний гіпертимному, постійно понижений настрій, зажура (сум), замкнутість, небагатослівність, песимістичність, його обтяжує гучне суспільство, у конфлікти вступає рідко, частіше в них виступає пасивною стороною. В переважній більшості вони мають низький рівень комунікації і як наслідок цього дуже вузьке коло товаришів. Вони швидко втомлюються, важко переносять неприємності. Цінують тих, хто дружить з ними і схильні їм підпорядковуватися. Віддають перевагу роботі, що не потребує широкого кола спілкування [12,131-132].

3. Циклоїдний - товариськість циклічно змінюється (висока в період доброго настрою (підвищеного) і низька - пригніченості). У період піднесеного настрою виявляють себе як люди з гипертимічною акцентуацією, у період спаду - з дистимічною. У період спаду загострено сприймають прикрощі, аж до самогубства. Бувають випадки маніакально-депресивного психозу. Інтереси залежать від циклу настрою. Схильні до розчарування в професії, зміни місця роботи. На зауваження і докори можуть відреагувати роздратуванням, грубістю і гнівом, ще більше при цьому засмучуючись [12, 135-136]

4. Емотивний (емоційний) - Надмірна чутливість, уразливість, глибоко переживають найменші прикрощі, занадто чутливі до зауважень, невдач, тому в них частіше сумний настрій. Віддають перевагу вузькому колу друзів і близьких, котрих розуміють з півслова. Рідко вступають у конфлікти, відіграють в них пасивну роль.

Образи не виказують назовні. радіють чужим удачам. Виконавці, з високим почуттям обов'язку. Гарні cім'янини. Можуть виникнути конфлікти з близькою людиною, смерть або хвороба рідних сприймається трагічно. Протипоказані несправедливість, хамство, перебування в оточенні брутальних людей. Схильні до невротичної депресії, інфаркту, гіпертонії. Діяльність, якій віддається перевага: мистецтво, медицина, виховання дітей, догляд за тваринами, рослинами [12,145-146].

5. Демонстративний - Виражене прагнення бути в центрі уваги і досягти своїх цілей за будь-яку ціну: сльози, непритомність, скандали, хвороби, хвастощі, вбрання, незвичні захоплення, неправда. Легко забувають про свої непорядні вчинки. Поведінка залежить від людини, з якою має справу, висока пристосовуваність до людей. Схильність до інтриг, самовпевненості і високих претензій. Провокують конфлікти, при цьому активно захищаються. Ситуації зачеплення інтересів, недооцінка заслуг, повалення з “п'єдесталу” викликають істеричні реакції. Схильність до істерії. Замкнуте коло спілкування, одноманітна робота пригнічують їх [12, 151-152].

6. Збудливий - Підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, “занудливість”, але можлива підлесливість, послужливість (як маскування). Схильність до хамства і нецензурної лайки або мовчазності, сповільненості в бесіді. Активно і часто конфліктують, не уникають сварок з начальством, невживчиві у колективі, у сім'ї деспотичні та жорстокі. Поза приступами гніву - сумлінність, акуратність, любов до дітей. Через нелагідність часто змінюють місце роботи [12, 158-159].

7. Застрягаючий - “Застрягають” на своїх думках, не можуть забути образ, “зводять, ведуть рахунки”, службова і побутова незговірливість, схильність до затяжних чвар, у конфліктах частіше бувають є активною стороною, чітко визначене коло ворогів і друзів. Виявляють властолюбство - “занудливість мораліста”. Зачеплене самолюбство, несправедлива образа, перешкода до досягнення честолюбних цілей, ситуація ревнощів здатні викликати “манію переслідування, ревнощів” тощо. Віддають перевагу роботі, що дає відчуття незалежності і можливість проявити себе [12, 164-165].

8. Тривожно-педантичний - Виражена занудливість у виді “пережовування” подробиць, на службі здатні замучити відвідувачів формальними вимогами, зморюють домашніх надмірною акуратністю. Сумлінність, акуратність, серйозність, надійність у справах і почуттях, рівний настрій. Прагнуть перекласти прийняття важливого рішення на інших. Віддають перевагу “паперовій роботі”, не схильні змінювати місце роботи [12, 170].

9. Тривожний (психостенічний) - Знижений фон настрою, побоювання за себе, близьких, боязкість. непевність у собі, крайня нерішучість, довго переживають невдачу, сумніваються у своїх діях, рідко вступають у конфлікти, пасивна роль, дружелюбні, самокритичні, ретельні. Боязкість, помисливість, внаслідок беззахисності служать часом мішенню для жартів, “козлами відпущення”. Ситуації страху, погрози, покарання, глузувань, несправедливих обвинувачень протипоказані. Не може бути керівником, приймати відповідальні рішення, тому що буде нескінченно зважувати, переживати. а рішення прийняти не зможе [12, 177].

10. Екзальтований (лабільний) - Дуже мінливий настрій, емоції яскраво виражені, підвищене відволікання на зовнішні події, балакучість, улюбливість, альтруїзм, почуття співчуття, художній смак, артистичне обдарування, яскравість почуттів, прихильність до друзів, надмірна вразливість, патетичність, панікерство, схильність до розпачу. Невдачі, сумні події сприймають трагічно. Схильні до невротичної депресії [12,183-184].

11. Інтровертований (шизоїдний, аутистичний) - Мала товариськість, замкнуті, осторонь від усіх, спілкування при необхідності, занурені в себе, про себе нічого не розповідають, свої переживання не розкривають, хоча властива підвищена ранимість. Стримано, холодно ставляться до інших людей, навіть до близьких. Поведінка, логіка часто не зрозумілі для оточуючих. Люблять самітність. У конфлікти вступають рідко - при спробі вторгнутися в їхній внутрішній світ. Перебірливість у виборі партнера у шлюбі, пошук ідеалу. Емоційна холодність і слабка прихильність до близьких. На усе має свою точку зору, що часто різко відрізняється від думки більшості. Самітність, нав'язливість, безцеремонність, брутальність оточуючих посилюють замкнутість. Часті випадки захворювання шизофренією [12, 193].

12. Екстравертований (конформний) - Висока товариськість, балакучі, своєї думки не мають, дуже несамостійні, прагнуть бути як усі, неорганізовані, віддають перевагу підпорядковуванню. Накази начальства приймають без обдумування. У спілкуванні з друзями й у сім'ї поступаються лідерством іншому. Готові вислухати “сповідь” іншого, старанність. Ситуації вимушеної самітності, безконтрольність і нерегламентаність життя протипоказані. Схильність до гіпоманіакальності. Легка присто совуваність до нової роботи. Коли завдання та правила поведінки чітко визначені, можуть бути гарними виконавцями [12, 205-206].

Дуже схожа з цією класифікацією і класифікація А.Е. Лічко, котра вже характеризує акцентуації характеру підлітків.

1. Гіпертимний тип. Відрізняється рухливістю, схильністю до пустунства, товариськістю. Дуже галасливі, завжди добрий настрій. За хороших загальних здібностей одночасно і велика невсидчивість, тому і навчаються нерівномірно. Часто можуть конфліктувати з дорослими. У них багато захоплень, хобі, але вони дуже недовготривалі (поверхневі) часто такі підлітки переоцінюються свої можливості, занадто впевнені в собі. Одноманітні, насичені звичайною діяльністб уроки не цікавлять їх. Як правило, чим нижча у гіпертимного підлітка загальна мотивація навчальної діяльності, тим важче йому працювати на уроці без відхилень у поведінці. Найкращим способом нейтралізації гіпертима в процесі навчання є залучення його до цікавої, різноманітної, доступної для нього діяльності [14, 46-47].

2. Циклоїдний тип. Висока дратівливість, схильність до апатії, перевага віддається самотності. Тяжко переживають навіть незначні невдачі, дуже дратуються навіть на критику, зауваження. Настрій час від часу змінюється від припіднятого до подавленого з періодами приблизно 2-3 неділі. Цей тип акцентуації характеру найчастіше спостерігається у старшому підлітковому і ранньому юнацькому віці. Серйозні невдачі та дорікання оточуючих можуть поглибити їх депресивний стан або викликати гостру афективну реакцію з можливими спробами суїциду. Оптимальною позицією близьких щодо підлітка, який перебуває у депресивному стані, є ненав'язлива турбота й увага. В цей період необхідно, наскільки можливо, знизити вимоги до підлітка, забезпечити теплі стосунки із значущою для нього людиною[14, 53-54].

3. Лабільний тип. Характерний вкрай змінливий настрій. Приводом для цього може послугувати навіть незначне - слово, погляд. Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки добре розуміють і відчувають відношення до них оточуючих. Від настрою залежить самопочуття, апетит, працездатність, бажання побути на самоті, або в галасливій компанії. Хоч іноді лабільні підлітки виглядають легковажними, насправді вони здатні на глибоку і щиру прив'язаність до рідних, друзів, надзвичайно чутливі до доброти, підтримки. Турботу до себе сприймають із вдячністю [14, 58-59].

4. Астено-невротичний тип. Характерна висока підозріливість і капризність, втомляємість, особливо при виконанні розумової праці, і роздратованість. В антено-невротиків, як правило, помітні добові цикли бадьорості та втоми. Найсприятливішими для їх інтенсивної навчальної роботи є другий і третій уроки, початок і середина тижня, перша половина чверті. Особливо важка для них третя чверть [14, 61].

5. Сензитивний тип. Цей тип характеризується високою чутливістю до всього: і те що втішає, і те, що засмучує. Такі підлітки не люблять великих компаній, веселих ігор. Найчастіше вони сором'язливі і несміливі при сторонніх, а відкритими і товариськими вони бувають тільки з добре знайомими людьми. Віддають перевагу спілкуванню з малюками і дорослими, чим з ровесниками. Дуже слухняні і прив'язані до батьків. Дуже рано формується почуття відповідальності, високі моральні вимоги до себе й оточуючих. Рівень контактності сенситивних підлітків нижчий середнього. Надають перевагу вузькому колу друзів, рідко конфліктують, оскільки переважно займають пасивну позицію, образи тримають у собі. Нестерпні для них ситуації, в яких вони є об'єктом насмішок, підозр у негативних вчинках, несправедливих звинувачуваннях. Це може спровокувати їх гостру афективну реакцію або депресію, підштовхнути до конфлікту [14, 62-63].

6. Психоастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших. характерна крайня нерішучість, боязкість, постійна схильність до сумнівів, їх охоплює страх за себе, за рідних, вони марновірні, для зменшення тривоги і страхів знаходять свої прикмети і ритуали дій для “захисту себе від нещасть” [14, 68-69].

7. Шизоїдний тип. Головна риса - замкнутість (надання переваги самотності). Підлітки дуже часто демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють стан інших, їх почуття. Їх дуже важко зрозуміти оточуючим, особливо однолітками, а їх, як правило, не дуже люблять. [14,71].Характеризується внутрішньою відірваністю від зовнішнього світу, відсутністю внутрішньої послідовності у всій психіці; це дивні і незрозумілі люди, від яких не знаєш, чого чекати, вони холодні до інших і дуже ранимі самі. Шизоїд ігнорує те, що не відповідає його уявленням, свої вимоги будує незалежно від реальності, у нього своя логіка, і це позначається на його мисленні, що носить індивідуальний, іноді дуже оригінальний характер; він замкнений, дратівливий, уникає спілкування [14, 74].

8. Епілептоїдний тип. Дуже часто плачуть, особливо в ранньому віці. Такі діти люблять мучити тварин, ображати меншого, в компаніях дітей поводять себе як диктатори. Їх риси - жорстокість, власність, егоїзм. Характерна крайня дратівливість, нетерпимість до думки оточуючих, цілком не виносять заперечень, зауважень, у сім'ї - часто тирани, легко впадають у гнів, не можуть стриматися, виражають свій гнів у лайці, рукоприкладстві, втрачаючи часом контроль за власними діями до повної несамовитості (“у гніві - страшний, може вбити” або “трясеться від гніву”) [14, 76].

9. Істероїдний тип. Найбільш характерна риса цього типу - егоцентризм, прагнення до постійної уваги до своєї особи. Головне для них - привертати до себе увагу оточуючих у будь який спосіб (неправда, демонстративні сцени, непритомності, паралічі, хвороби тощо)., вислуховувати у свою адресу захоплення і похвалу [14, 85].

10. Нестійкий тип. Іноді про нього говорять як про слабовільного, котрий пливе за течією. Таких підлітків дуже притягають розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні в тому числі професійні інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє. Для підлітків, які репрезентують цей тип, характерна передусім патологічна слабкість волі. Їх соціальна поведінка більше залежить від впливу людей, котрі їх оточують, ніж від них самих. Особливо небезпечна для таких дітей зміна життєвої ситуації [14, 90-92].

11. Конформний тип. Цей тип демонструє бездумне, а часто просто підпорядкування будь-яким авторитетам, групі. Це тип пристосування. Характерне прагнення наслідувати інших, “бути як всі”, освоювати стандарти поведінки, поглядів, думок, властиві даній соціальній групі, не маючи власних позицій (“конституційно нерозумний”, за класифікацією психіатра Ганнушкіна) [14, 92].

За класифікацією А.Є. Личко існують ще й змішані типи, які складають майже половину випадків явної акцентуації. Їх особливості неважко описати на підставі наданих характеристик. Поєднання, що зустрічаються, не випадкові: риси одних типів з'єднуються один з одним досить часто, інші ж не поєднуються майже ніколи. Фахівцями пропонуються два типи поєднань.

Проміжні типи. Вони обумовлені ендогенними закономірностями, перш за все генетичними чинниками, а також особливостями розвитку в ранньому дитинстві. До них відносяться лабільно-циклоїдний і конформно-гіпертимні типи, а також поєднання лабільного типу з астено-невротичним і сенситивним, астено-невротичного з сенситивним і психастенічним. Сюди ж можуть бути віднесені також проміжні типи - шизоїдно-сенситивний, шизоїдно-психастенічний, шизоїдно-епілептоїдний, шизоїдно-істероїдний, істероїдно-епілептоїдний. Можлива трансформація гіпертимного типу в циклоїдний через різні ендогенні закономірності.

Амальгамові типи. Вони формуються як наслідок нашарування рис одного типу на ендогенне ядро іншого через неправильне виховання або інші хронічно діючі психогенні чинники. Тут також можливі лише деякі нашарування одного типу на іншій. Гіпертимно-нестійкий і гіпертимно-істероїдний типи є приєднанням нестійких або істероїдних рис гіпертимній основі [14, 95-96].

Отже, за несприятливих умов особистісний розвиток підлітків характеризується суперечливістю, дисгармонійністю та винекненням акцентуацій характеру [23, 232].

Розділ III. Психодіагностика акцентуації характеру

3.1 Процедура експериментального дослідження

Діагностику типу акцентуацій характеру можна провести за допомогою слідуючих методик: ПДО (патохарактерологічного діагностичного опитувальника) Лічко, тесту “Установлене поле”, кольорового тесту М. Люшера, опитувальника Леонгарда - Шмішека, МПДО та інших.

ПДО - запропонований А.Е. Лічко в 1976 році для визначення типів акцентуації характеру і варіантів конституціональних психопатій в підлітковому і юнацькому віці (14-18 років). Опитувальник складається з 25 наборів фраз - тверджень, які відображають відношення до ряду життєвих проблем (“самопочуття”, “настрій”, “відношення до себе” тощо). В кожному наборі 10-19 тверджень. Дослідження потрібно проводити у два етапи [14, 156].