Соціально-педагогічні умови захисту дитинства у діяльності загальноосвітньої школи

- встановлення опіки над неповнолітніми іншими членами родини, які утримують їх, допомагають ізолювати від негативного впливу батьків;

- сім'ю неповнолітнього ставлять на облік у службі у справах неповнолітніх як неблагополучну і застосовують до батьків заходи виховно-примусового характеру.

Так, будь-яке насильство над неповнолітніми в сім'ї є небезпечним для їх розвитку й соціалізації. У роботу з деякими батьками слід залучати працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, суду. У таких випадках мають місце примусові заходи виховного характеру щодо батьків. Окрім коректного втручання, методів і прийомів педагогічного впливу, консультування, попередження, можуть застосовуватися суворіші міри покарання, такі як відібрання дітей від батьків, позбавлення їх батьківських прав стосовно своїх дітей.

Отже, індивідуальна робота з батьками здійснюється у випадках порушення основних прав і законних інтересів дітей, передбачених міжнародним і національним законодавством. Вона спрямована на відновлення порушених прав дітей, нормалізацію стосунків між батьками і дітьми, сімейного виховання дітей загалом.

Забезпечення дотримання прав неповнолітнього в колективі, де він навчається чи працює, здійснюється у співпраці педагогів цих колективів. Така форма роботи обумовлена специфікою самого колективу, його основною діяльністю, особовим складом, чисельністю членів колективу. Це передбачає:

- за необхідності надання допомоги неповнолітньому в навчальній чи трудовій діяльності;

- корекцію поведінки неповнолітнього в колективі, усунення негативних факторів впливу на нього;

- вивчення стану виховання неповнолітнього в колективі;

- активізацію діяльності педагогів, наставників з питань організації навчання і праці неповнолітнього;

- вивчення характеру взаємостосунків дитини у межах колективу;

- залучення до активної діяльності в межах формального колективу.

З метою запобігти порушенням прав дітей, в яких вони навчаються чи працюють, повинні проводитись профілактичні заходи, що передбачає постійне вивчення стану дотримання прав дітей, умов їх виховання, внесення відповідних коректив. Ефективність забезпечують різні форми і методи роботи з неповнолітніми у формальному колективі.

Неповнолітнім, які не вчаться чи не працюють через ті чи інші обставини, дуже важливо надавати кваліфіковану допомогу. Зменшенню негативного впливу в кожному конкретному випадку сприяє безпосередня робота щодо залучення неповнолітніх до праці, навчання, правильна організація їхнього дозвілля. Незайнятість, відсутність навчальних чи трудових інтересів, призводить до соціальної дезадаптації, а відтак і до більшої уразливості у соціумі, попадання під вплив факторів негативного характеру.

Проведеним дослідженням складу неповнолітніх правопорушників, які стоять на обліку кримінальної міліції у справах неповнолітніх, за видами зайнятості встановлено, що він має досить стабільну структуру. Так, у 1996р. неповнолітніх, які не працювали і не вчились, було 8,2%, у 1997 р. - 23,8%, у 1998 р. - 27,7%, - у 1999 р. - 25,2%, у 2000 р. - 25,1%, у 2003 р. - 25,3%. За цей проміжок часу серед засуджених осіб віком до 18 років частка неповнолітніх, які ніде не навчались і не працювали згідно державної статистичної звітності, становила: у 1996р. - 26,1%, у 1997р. - 40%, у 1998р - 28,4%,у 1999 р. - 24,9%. У 2000 р. їх кількість збільшилась на 12,9% і станом на сьогоднішній день цей показник залишається на постійному високому рівні [65].

У наш час багатьом випускникам загальноосвітніх шкіл, профтехучилищ, технікумів, ліцеїв, коледжів не вдається працевлаштуватися. Як свідчать статистичні дані, частка молоді, яка не працює та не навчається, серед різних вікових груп є наступною: 15-17 років - 7%, 18-19 років - 27%. 20-24 роки - 23%, 25-28 років - 25%. Тобто, найбільш критичним періодом для організації зайнятості молодих людей є вік виповнення вісімнадцятиліття. Найбільша частина тих, хто не працює та не навчається, серед випускників середніх шкіл: кожна четверта молода людина, що має середню освіту, не працює і не навчається.

Слід зазначити, що поширеною серед неповнолітніх є неформальна зайнятість. Загальна частка тих, хто має такий вид зайнятості складає 17%. Серед осіб неповнолітнього віку, які не навчаються і не працюють, відсоток неформально зайнятих в 2,5 рази вищий. Неформально зайнятими є 28% офіційно незайнятих осіб віком 15-17 років. Така зайнятість розділяється на складові: виконання сезонних робіт, випадкові заробітки, вирощення сільськогосподарської продукції, приватний бізнес, допомога батькам у їхній власній справі [18, 15]. Тому першочергово постає завдання профорієнтаційної роботи серед молодих осіб. Такий підхід дозволяє побудувати спільно з неповнолітнім перспективи його майбутнього життя, психологічно підтримати.

Міри профілактичного впливу стосовно організації зайнятості неповнолітніх є соціального, організаційного, психологічного, педагогічного характеру. Це передбачає застосування заходів, спрямованих на оточення неповнолітнього, влаштування й нормалізацію його побутових умов, залучення до цього процесу педагогів, батьків, працівників кримінальної міліції та служби у справах неповнолітніх, а також сприяння у направленні на навчання чи працевлаштуванні через адміністрацію підприємств, установ та організацій.

Профілактичні заходи спрямовуються і на формування моральних рис та правосвідомості неповнолітнього, проведення з ним індивідуальних бесід, методично-роз'яснювальної роботи та надання корекційно-консультативної допомоги.

Реалізація профілактичних заходів передбачає врахування передусім того, що неповнолітні в силу нестійкості й несформованості психіки, характеру, вольових якостей не завжди здатні адекватно оцінити ситуацію, здатні легко піддаватися негативному впливу свого оточення й здійснювати непродумані, імпульсивні дії. Тому дуже важливим є надання кваліфікованої психологічної допомоги, завдяки якій неповнолітньому легше переносити труднощі, адаптовуватися до тимчасових особистих негараздів.

Дуже важливим є організація проведення вільного часу неповнолітніх, що здійснюється спільними зусиллями органів у справах неповнолітніх, педагогів навчальних закладів та іншими структурами органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Проблему дозвілля неповнолітніх можна розглядати у двох аспектах. З одного боку - відсутність чи слабка організація культурно-масових заходів, платність послуг, недостатнє інформування, неналагодженість взаємодії учасників виховного процесу. З іншого - вплив неформальних об'єднань, осіб, які ведуть антигромадський чи аморальний спосіб життя, низький освітній рівень батьків. Усе це стає причиною того, що дозвілля неповнолітніх є неорганізованим, безцільним, що рано чи пізно призводить до збіднення їх інтересів, може стати умовою порушених прав дитини.

Вирішення питання організації дозвілля полягає і в тому, щоб не тільки залучити неповнолітнього до позаурочної роботи в навчально-виховних закладах, позашкільних установ, а й подолати стереотипи у нього та його батьків щодо необхідності його змістовного і різнобічного проведення.

Організація дозвілля - участь у діяльності позашкільних закладів, різних гуртків, секцій, активна громадська робота. У них передбачені заходи, спрямовані на організацію і допомогу в проведенні неповнолітніми вільного часу.

Важливим напрямом соціально-педагогічного захисту неповнолітніх є усунення впливу факторів негативного характеру мікрооточення.

Негативними чинниками в мікрооточенні неповнолітнього виступають:

- неблагополучні сім'ї;

- члени родини з асоціальною поведінкою;

- неформальні групи асоціального спрямування.

ВИСНОВКИ

Провідна роль закладів освіти у соціально-педагогічній діяльності суспільства полягає у безпосередньому зосередженні їх на досягненні ідеалу соціального виховання країни: стосовно особистості -- "гармонійно розвинутої, високоосвіченої, соціальне активної й національно свідомої людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення", стосовно суспільства - "консолідація українського народу в українську політичну націю, яка прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу", та на здійсненні його мети -"набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури".

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст. значно розширила основну мету української системи освіти: "створити умови для розвитку та самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства".

Педагогічному колективу, що прийняв рішення вдосконалювати соціально-педагогічну діяльність школи, тобто, крім навчання, підсилити соціально-виховний аспект, необхідно ще раз пригадати особливості навчання та виховання у єдиному соціально-педагогічному процесі школи. Наведемо їх за:

1) змістом. У сфері виховання людина засвоює духовний досвід людства - єдиний для кожного індивіда. Знайомлячись із всім комплексом ставлень (соціальних, моральних, естетичних, інтелектуальних тощо), вихованець обирає й інтерналізує (процес засвоєння соціальних ідей як специфічного досвіду людства і становлення цих ідей домінантами, регуляторами образу життя людини вищі цінності; в цьому процесі нема ідей, ставлень, соціальних знань, до яких людина залишається байдужою, вона, перепускаючи їх через себе, привласнює їх чи відхиляє. У процесі навчання учень не обов'язково засвоює всі вже існуючі компоненти людського досвіду, знань, більш того, загальноприйнятно, що учень має право навчатися тому, що відповідає його нахилам і потребам.

2) формою. Виховання - неформальний процес (процес в умовах неформальних стосунків, дружніх зв'язків, на засаді взаємних симпатій, спільності, інтересів тощо). Вихователь усвідомлено керує процесом становлення і розвитку позиції особистості, її духовності, але вихованець цього не має усвідомлювати, тобто він не повинен сприймати себе як об'єкт виховання. Процес виховання будується так, щоб для вихованця він був процесом самореалізації, задоволення його особистих потреб, інтересів. Але це не означає, що вихователь щось нав'язує дитині. Соціальний педагог, як і будь-який інший вихователь, ініціює духовні зусилля вихованців, лише допомагає особистому формуванню їх образу "Я", образу життя, системи цінностей, ставлень людини, а "не встромляє, як касету у відеомагнітофон, у свідомість дитини своє життєве кредо". Навчання, навпроти, є формальний процес - процес в умовах формальних стосунків, встановлених відповідними інструкціями, наказами, розпорядженнями, де кожний усвідомлює свою роль через стосунки "Я учитель - ти учень".

3) наслідками. Результатом виховання є система різноманітних ставлень, зокрема, і до знань, умінь, навичок. Наслідком навчання -- знання, уміння, навички, зокрема, і в галузі різноманітних ставлень. Без позитивного ставлення до навчання, знань взагалі, важко очікувати високого рівня освіченості людини.

4) часом реалізації наслідків. Соціальні ідеї, духовні цінності, ставлення, що інтерналізуються у процесі соціального виховання, підлягають негайному втіленню в особисту поведінку людини. Відсутність тотожності між тим, що людина "знає" як треба себе поводити і тим, як "діє" є суттєвою ознакою неефективності соціального виховання. Навчання багато в чому спрямоване в майбутнє. Знання, вміння, навички необов'язково мають бути негайно використаними.

5) оформленням наслідків. Вихованість - сугубо особиста справа людини, звичайно не виставляється на показ; в процесі соціального виховання питання про вихованість набуває офіційного статусу лише в разі грубого порушення суспільних норм поведінки. У середині виховного процесу вихованість є педагогічною таємницею й інформація про неї не може бути розповсюджена без згоди вихованця чи його батьків. Наслідок навчання оформляється тим чи іншим документом, який свідчить про досягнення учня. Від наслідків навчання залежить соціальний статус людини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абетка української політики: Довідник. Вип.5 /Авт.-упоряд.: .Томенко (кер.кол.), Л.Бадешко, В.Гребельник та інші.-К: Смолоскип, 2002.-368с.

2. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности /Отв.ред.Е.А.Лукашева.-М.: Наука, 1988.-с.21.

3. Батьків не обирають . (проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні)-К.: А.Л.Д., 1997.-144с.

4. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2003.-134 с.

5. Бейсебаев К.М., Попова Г. М. Правовое воспитание несовершеннолетних и его формы в деятельности горрайорганов внутренних дел. Учебное пособие. - М., 1983. - 46 с.

6. Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріадські керівні принципи, 1990)//Програма “Співучасть”, Вип.1- Дніпропетровськ, 2000р.

7. Кэрол Белами. Положение детей в мире, 2001 г.-Unicef, Детский фонд ООН, 2002.- 112с.

8. Конвенція про права дитини.-К.:АТ “Видавництво “Столиця”, 1997.-32с.

9. Комментарий в «Европейской конвенции о защите прав человека»/Под ред. Донны Ромиен.-Страстбург:Совет Европы, 1995.

10. Корнякова Т. Інтереси держави - це і права дітей, права кожного з громадян // Вісник прокуратури.- 2003.-№2.-с.14-17.

11. Костенко Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознание преступника) .-К.: Наукова думка, 1990.-146с.

12. Ситуаційний аналіз становища дітей та жінок в Україні//Доповідь ЮНІСЕФ.-К., 2001.- 64с.

13. Словарь по социальной педагогике: Учеб.пособие для студ.высш.учеб.заведений/Авт.-сост.Л.В.Мардахаев - М.:Издательский центр «Академия», 2002.-368с.

14. Смагина Л.И., Корнейчик А.С., Петрикевич А.А., Царик И.А. Сто уроков по правам ребенка.-Минск: “Уныверсыт эцкас”, 1999.

15. Спеціалізовані установи ООН: (Международные организации систем ООН. Справочник /Сост.А.А.Татаренко.- М.:Международные отношения, 1990г.-192с.

16. Становище дітей в світі, 2005 р. -ЮНІСЕФ, 2005 р.

17. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. Т.1. Вопросы воспитания.-М., 1953.-326 с.

18. Фіцула М.М. Правове виховання учнів. Навчально-методичний посібник. -Тернопіль, 1996.-180с.

19. Шость Н.В., Козир М.К., Ситник О.М. Енциклопедія сучасного права неповнолітніх. - К., 1997. -346 с.

20. Щеглова С.Н. Права детей и дети о правах (Социологический анализ).-М.: Социум, 1998.-87с.

21. Юридичний словник / За ред. Б.М.Бабія, Ф.Г.Бурчака, В.М.Корецького, В.В.Цвєткова. Видання друге, перероблене і доповнене.-К,: 1983.-872с.

ДОДАТКИ

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Сутність наукового дослідження. Задачі наукового дослідження в соціальній педагогіці. Етапи і методи соціально-педагогічного дослідження.

Сутність наукового дослідження

У назві лекції три слова: дослідження, соціально-педагогічне дослідження і методи. У такій послідовності ми і розкриємо зміст лекції. Насамперед з'ясуємо, яку роль грає дослідження в будь-якій науці.

Науковий статус і соціальний престиж будь-якої науки багато в чому залежить від рівня розробленості її теорії як вищої форми організації наукового знання, що дає цілісне представлення про закономірності й істотні зв'язки визначеної області дійсності. Наукове знання необхідне для розвитку будь-якої науки, у тому числі і для соціальної педагогіки.

Наукове дослідження - це процес вироблення наукових знань, один з видів пізнавальної діяльності вченого. Будь-яке наукове дослідження характеризується визначеними якостями: об'єктивністю, відтворюваністю, доказовістю і точністю.

Займаються науковими дослідженнями, як правило, учені, що професійно до цього підготовлені; працюють вони в наукових установах, що мають експериментальне і лабораторне устаткування. Кожна наука для добування нових знань використовує свої методи і засоби. Для побудови наукових теорій учені використовують понятійний і категоріальний апарат науки, володіють системою наукової інформації. Знання в процесі дослідження можуть виступати або як передумова, або як засіб, або як результат наукового дослідження.

Розрізняють два види наукового дослідження: емпіричне і теоретичне. Емпіризм - філософське навчання, що визнає почуттєвий досвід єдиним джерелом знань. Емпіричне пізнання будується на вивченні реальної дійсності, практичного досвіду.. Займаються емпіричним дослідженням, як правило, практики - професіонали в тій або іншій області діяльності (учителі, соціальні педагоги, психологи й ін.).

Теоретичними дослідженнями, як ми уже відзначили, займаються спеціально до того підготовлені люди: професори, доценти, наукові співробітники, що працюють у наукових установах, а також у вищих навчальних закладах.

В емпіричному дослідженні, як правило, використовують такі методи, як спостереження, опис, експеримент; при теоретических дослідженнях, поряд з цими методами використовують методи абстрагування, ідеалізації, аксиоматизации, формалізації, моделювання й ін. Крім того, на емпіричному і теоретичному рівнях використовують такі логічні методи, як аналіз - синтез, індукція - дедукція й ін. Докладніше про неї буде сказано нижче.

Відрізняються емпіричні і теоретичні дослідження також отриманими результатами. У першому випадку вони фіксуються у виді тверджень, правил, рекомендацій, у другому - це теоретичні знання: наукові концепції, закони і закономірності, відкриття і винаходи й ін.

Порівняння емпіричного і теоретичного пізнання представимо в таблиці:

Емпіричне пізнання

Емпіричне дослідження здійснюється практичними працівниками, зайнятими професійної діяльністю.

Пізнавальна діяльність не носить систематичного і цілеспрямованого характеру.

Методи пізнання - спостереження, опис, експеримент і ін.

Отримані знання фіксуються у виді тверджень, правил, рекомендацій і ін.

Наукове пізнання

Наукове дослідження проводиться спеціально підготовленими до цьому вченими.

Наукова діяльність носить систематичний і цілеспрямований характер.

Спеціальні методи пізнання: абстрагування, ідеалізація, формалізація, моделювання й ін.

Отримані знання відбивають у виді наукових концепцій, законів і закономірностей, винаходів і відкриттів і до.

Незважаючи на відмінність емпіричного і теоретичного знання, вони тісно між собою взаємозалежні: теоретичне дослідження будується на основі знань, фактів, виявлених у процесі вивчення реальної дійсності. Емпіричний рівень дозволяє вивчати реальну дійсність, виявляти нові факти і явища, і на основі їхній будувати узагальнення, робити висновки, давати практичні рекомендації. На теоретичному рівні висуваються загальні закономірності, що дозволяють пояснити взаємозв'язок раніше відкритих фактів і явищ, формулювати закони, на основі яких можливо пророчити розвиток майбутніх подій. Це лише загальна схема наукових досліджень, відкриття нових наукових законів. Перехід від емпіричного рівня до теоретичного означає якісний стрибок у знанні.

Задачі наукового дослідження в соціальній педагогіці

Відродження соціальної педагогіки як області наукового знання і практичної діяльності в Росії, як було сказано вище, почалося в 90-х роках. Проблемами соціальної педагогіки стали займатися видні учені країни: В.Г. Бочарова, В.И. Загвязинский, А.В. Мудрик, Л.Я. Олиференко, Г.Н. Филонов і багато хто інші в Російській академії утворення - ведучій педагогічній установі країни, вищих навчальних закладах Москви, Санкт-Петербурга, Омська, Екатеринбурга й ін., а також в інших наукових співтовариствах (Академії соціального утворення, Академії соціальних наук і др.).

Наукове дослідження в області соціальної педагогіки прийнято називати соціально-педагогічним; воно являє собою спеціально організований процес пізнання, у якому відбувається вироблення теоретичних систематизованих знань про сутності соціальної педагогіки, її змісті, методах і формах діяльності соціального педагога. Специфіка соціально-педагогічного дослідження, його складність визначається тим, що предметом дослідження стає вся система взаємин людини, що розвивається, з навколишнім його середовищем, усе різноманіття соціальних зв'язків. Цей процес динамічний, що розвивається: росте і змінюється з кожним днем дитина, змінюється середовище, що його оточує, виникають, закріплюються або навпаки розриваються соціальні зв'язки із середовищем і багато інших процесів, що впливають на становлення особистості дитини.

Становлення і розвиток соціальної педагогіки в Росії висуває перед ученими цілий комплекс задач, що умовно можна розділити на три великі групи.

Перша група зв'язана з теоретичними проблемами соціальної педагогіки. До них відносяться уточнення об'єкта і предмета дослідження науки, розробка її поняттєво-категоріальної системи на основі вивчення становлення соціальної педагогіки за рубежем і в історії вітчизняної культури, а також конкретних сучасних умов розвитку нашого суспільства; виявлення принципів цих областей наукової діяльності і критеріїв оцінки соціально-педагогічних досліджень, специфіки методів дослідження науки.

Теоретичні проблеми зв'язані з побудовою сучасних соціально-педагогічних, соціально-психологічних, філолофсько-соціальних, історико-соціальних і інших концепцій соціальної педагогіки, діагностуванням і прогнозуванням соціально-педагогічних явищ. Наприклад, розробка системи соціально-правового захисту дитинства в Росії; розвиток дитячих будинків у тім або іншому регіоні країни; федеральна, регіональні і муніципальної системи керування соціальними службами для дітей і ін. Не можна сказати, що такі системи не існують, зовсім навпаки, у практиці відбувається їхній інтенсивний розвиток. Однак їхнє прогнозування і розвиток ведеться, як правило, на стихійно-емпіричному рівні.

Друга велика область наукових досліджень зв'язана з розробкою теорій, що обслуговують безпосередньо соціально-педагогічну діяльність: дослідження змісту, методів і засобів, використовуваних у діяльності соціального педагога, взаємозв'язок соціальної педагогіки із соціальною роботою, спеціальної і коррекционной педагогікою, історією соціальної педагогіки; розробка технологій діяльності соціального педагога з різними групами дітей і в різних соціально-педагогічних установах і ін. Наприклад, розробка змісту і методів роботи з дітьми в різних соціумах; робота соціального педагога з родиною, у якій є дитина-інвалід; робота соціального педагога з дітьми поводження, що відхиляється; робота соціального педагога у виховних колоніях і ін.

Нарешті, третя велика група проблем зв'язана з професійною підготовкою соціального педагога: розробка концепцій такої підготовки, уточнення стандартів професійної підготовки соціального педагога, розробка комплексу навчальних посібників: по соціальній педагогіці, історії соціальної педагогіки, соціально-педагогічним технологіям і ін.; розробка змісту, форм і методів семінарських, лабораторних занять, практикумів, форм і методів проведення практики, атестації випускників навчальних закладів і ін.

Ефективність наукових досліджень у соціальній педагогіці багато в чому залежить від того, які джерела вона використовує у своїй творчій діяльності: підходи, зразки, ідеї, технології й ін. В.И. Загвязинский виділяє п'ять таких джерел: 1) загальнолюдські гуманістичні ідеали, відбиті в так називаному соціальному замовленні суспільства; 2) досягнення всього комплексу наук про людину: психології, педагогіки, валеологии (науки про здоровий спосіб життя), до цьому також можна додати філософію, соціологію, соціальну роботу; 3) теоретичні концепції і вітчизняний і закордонний досвід; 4) педагогічний потенціал навколишньої дитини соціального середовища (родини, школи, установ культури й ін.); 5) творчий потенціал працівників соціальної сфери (соціальних педагогів, соціальних працівників, соціальних психологів і ін.).

Етапи і методи соціально-педагогічного дослідження

Для наукового дослідження важливе визначення мети або цілей дослідження, обмеження області дослідження (у просторі і в часі), тому що объять неосяжне неможливо, тому правильно визначити логікові дослідження, намітити план дослідження - важливий момент у роботі вченого.

План - найпростіший засіб для досягнення максимальних результатів при мінімальних витратах сил. Тривалість періоду планування має велике значення як для якості виконаної роботи, так і для скорочення загального часу виконання.

План - це робочий інструмент, яким користується дослідник. Він, природно, може змінюватися, уточнюватися, виправлятися. Кращий план - це план зміни планів. Розробка плану фактично сприяє розробці логіки дослідження, у якому послідовність кроків дослідження багато в чому визначається отриманими вже в ході роботи результатами і новими виниклими труднощами.

Розрізняють три етапи конструювання логіки дослідження: постановочний, власне дослідницький і оформительско-внедренческий.

Перший етап дослідження - вибір області дослідження, визначення проблеми, уточнення теми дослідження, попереднє формулювання гіпотези і задач дослідження. Будь-яке наукове дослідження починається з визначення проблеми: теоретичного або практичного питання, відповідь на який вам невідомий і на який потрібно відповісти. Проблема - це щось невідоме в науці, це міст від невідомого до відомого. Часто уживають вираження "проблема - це знання про незнання".

Реальна соціально-педагогічна дійсність велика і багатогранна, тому насамперед необхідно виділити об'єктивну сферу, на яку спрямована увага дослідника. Образно говорячи, існує "поле дослідження" - об'єкт, у якому повинний розібратися вчений. Вибір об'єкта дослідження залежить від багатьох факторів, варто враховувати, наскільки актуальна для дослідження ця область, що може нового сказати вчений у результаті дослідницької роботи, які перспективи розвитку цієї області знання для соціальної педагогіки, наскільки цікава ця тема для самого дослідника, який досвід роботи він має в цій області. Переходячи від практики і досвіду практичної діяльності, необхідно детально розібратися в "поле дослідження" (об'єкті) і знайти недосліджена ділянка - "біла пляма", що і буде предметом дослідження. Цей пошук досить тривалий.

З одного боку, реальна дійсність, що знає дослідник, з іншого боку - його сумніву, наскільки актуально це для науки, а може ця проблема вже досліджена іншими вченими, але він цього не знає. Сумніву, непевність, припущення і т.п. завжди супроводжують науковий пошук ученого. Наприклад, ви хочете займатися проблемами соціально-педагогічною реабілітацією дітей. Актуальність цієї теми обумовлена соціальними потребами суспільства в реабілітації дезадаптованих дітей, педагогічною не розробленістю такої системи реабілітації в соціально-педагогічних установах. Але це "поле дослідження" надзвичайно велике і багатогранно, тому необхідно, як було сказано вище, виділити свій "ділянка" - предмет дослідження. Для цього потрібно ввести обмеження в дослідженні. У названій області можуть бути такі обмеження: границі досліджуваного в житті підлітків періоду визначаються від 13-14 до 17 років, тому що цей вік найбільш значимий з погляду формування інтересів, потреб дітей і прояви відхилень у їхньому поводженні; друге обмеження може бути зв'язане з визначенням соціуму, у якому відбувається реабілітація підлітків, наприклад, це може бути велике промислове місто, що робить позитивний і негативний вплив на соціалізацію підлітка. Визначення об'єкта і предмета дослідження досить складна задача навіть для досвідченого дослідника, тому початківець учений повинний пам'ятати, що об'єкт і предмет дослідження - це не рядоположені поняття, об'єкт і предмет співвідносяться як загальне і частка або як родове і видове поняття, об'єкт і предмет супідрядні один одному.

Наступний важливий етап у дослідженні - це формулювання теми, теж непроста задача для починаючого дослідника. Ученого знову мучить сумнів - чи правильний він визначив назву теми дослідження, що у процесі роботи може уточнюватися, коректуватися, але вона завжди повинна знаходитися в рамках предмета дослідження. Існують визначені вимоги до формулювання теми: у назві теми бажано відбити проблему, область дослідження й обмеження; у темі повинне бути відбитий рух від досягнутій і відомого до невідомого, у назві краще не вживати слова "проблема" (вона не ставиться, а вирішується), "роль" (це актуальність, що розкривається в роботі), "за допомогою" (це скоріше методи, що також відбивають у роботі); у назві бажано уникати союзу "і" або ком, інакше вам доведеться розглядати не одну, а дві проблеми. Для приклада, приведеного вище, тема може звучати в такий спосіб: "Соціально-педагогічна реабілітація підлітків в умовах великого промислового міста".

Наступна важлива процедура - визначення гіпотези дослідження. Гіпотеза - це гіпотетичне припущення, яких необхідно довести. Щоб зрозуміти суть гіпотези, відвернемося від наших досліджень і представимо, що вчений захотів вивести новий сорт гладіолусів. Займаючись цією роботою, він, звичайно, знає, що це за квіти, як вони ростуть, як можна виводити нові сорти, і припускає, який сорт хоче вивести він сам, його колір, форму, висоту й інші характеристики. Вчений описує передбачуваний сорт, а далі намічає те, що необхідно для цього зробити. Після того, як він все предположив і склав план дій, він починає діяти - виводити цей сорт, експериментувати і переконуватися в тім, наскільки вірні були його припущення. Гіпотеза в результаті наукового дослідження може виправдатися, може частково виправдатися, а може зовсім не виправдатися. Негативний результат у науці - це теж науковий результат.

Приведений вище приклад показує, що гіпотеза пронизує все дослідження фактично від початку до кінця. Гіпотеза фактично повинна передбачити результат роботи, визначити в основних рисах її підсумок, і всі наступні етапи роботи будуть сходинками до досягнення результату.

Формулювання гіпотези - теж непроста робота для дослідника . Для цього дослідник повинний мати визначені знання логіки, сутності наукового дослідження, емпіричним досвідом у рамках досліджуваної проблеми, мати здібності до конструювання і переконструювання знань, уявному моделюванню, прогнозуванню. Можна виділити ряд вимог до формулювання гіпотези. Для цього дослідник думкою відповідає на наступні питання: що є самим істотним у предметі дослідження, який головний інструмент (метод) дослідження, який склад (з яких елементів) і структура (взаємозв'язок і взаимообусловленностъ елементів) досліджуваного предмета дослідження, як розвивається предмет дослідження (тривалість протікання явищ, зміна елементів, зв'язок із зовнішнім світом, прогноз і ін.), які умови успішності рішення задач, що думаються. Наприклад, у приведеному вище прикладі: "Соціально-педагогічна реабілітація підлітків в умовах великого промислового міста буде проходити успішно, якщо функціонує система соціальних служб, в основі якої лежить модульна структурно-функціональна модель, що включає три компоненти, функціональний компонент, що має три складові: діагностичну (соціальні розвитку дітей і їхніх потреб), діяльносну (системообразующие види діяльності) і прогностичну (задачі соціальних служб); структурний компонент, що включає установи соціалізації в мікросоціумі, профільні служби реабілітації і координаційний науково-методичний центр; модульний компонент, що дозволяє створювати варіанти соціальних служб у залежності від потреб дитини і соціуму".

Завершується перший - постановочний - етап дослідження постановкою задач. Задачі дослідження повинні відповідати проблемі, предметові і гіпотезі дослідження, їхній звичайно дослідник висуває три-чотири. Найчастіше перша зв'язана з вивченням історії і сучасного стану проблеми, друга - з розкриттям структури, функцій, сутності досліджуваного, третя - з розробкою умов реалізації досліджуваних явищ у практиці, четверта - із проведенням експерименту по перевірці висунутих гіпотез. Звичайно, задач може бути і більше і менше, усі залежить від того, яку наукову проблему вирішує вчений. Фактично задачі - це уточнення плану дослідження.

Далі вчений буде одну за іншою вирішувати ці задачі. Так, у приведеному вище прикладі, дослідник може поставити наступні задачі: виявити ступінь розробленості проблеми в теорії і практиці; розробити модель міської соціальної служби реабілітації підлітків; визначити соціально-педагогічні умови реабілітації підлітків; експериментально перевірити висунуті положення.

Другий етап наукової праці - власне дослідницький. Цей етап у кожного дослідника протікає по-своєму. Однак є багато загального для всіх досліджень. Насамперед він зв'язаний з вибором методів дослідження.

Метод (греч. буквально "шлях до чого-небудь") у самому загальному значенні - спосіб досягнення мети, він є умовою і засобом одержання нових знань. Метод - це інструмент для рішення головної задачі науки - відкриття об'єктивних законів дійсності. У процесі розвитку пізнання об'єктивного світу людством вироблені загальні принципи наукового мислення, що одержали назву загальнонаукових методів. Як було показано вище, це емпіричні (спостереження, опис, діагностика, експеримент і ін.), теоретичні (абстрагування, моделювання й ін.), а також методи, застосовувані на теоретичному й емпіричному рівнях: аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, узагальнення й ін.

Поряд із загальнонауковими існують спеціальні методи конкретних наук, що відбивають специфіку предмета кожної науки. У кожнім спеціальному методі виявляються тією чи іншою мірою принципи і методи наукового мислення. Оскільки соціальна педагогіка - це порівняно молода галузь педагогічної науки, їй ще має бути виробити свої специфічні методи дослідження. На даному етапі розвитку цієї науки вона використовує як загальнонаукові методи Дослідження, так і методи наук, дуже близьких їй по предметі дослідження, насамперед педагогічні, психологічн і соціологічні.

Власне дослідження починається з вивчення літературних джерел і узагальнення досвіду практичної діяльності. Аналіз літературних джерел починається, як правило, з уточнення основних, ключових понять дослідження, що відбиті в його темі.

Природно, що кожен дослідник зацікавлений якнайшвидше одержати точні дані про вивченість теми. Але чим повніше освітлені питання досліджуваної теми в літературі, тим більше імовірність для дослідника не упустити щось дуже важливе в роботі. Тому одним зі шляхів оперативного аналізу стану досліджуваної проблеми є вивчення базових, основних понять, що відбиті в темі, проблемі, задачах дослідження. Аналіз ключових понять дослідження краще починати зі словниково-енциклопедичної літератури, тому що в ній концентрированно і повно відбита сутність того або іншого поняття на даному етапі розвитку науки. В усіх галузях науки, у тому числі в педагогіці і соціальній педагогіці, відбувається упорядкування, своєрідна інвентаризація основних понять, складаються каталоги понять. Результатом розвитку наукових мов виступають тезауруси, що дають опис системи знань про ту або іншу дійсність. Вони являють собою словник дескрипторів. Під дескпритором звичайно розуміють лексичну одиницю, тобто слово або словосполучення, якому надається однозначний зміст. Такими дескрипторными словами, наприклад, можуть виступати соціальна педагогіка, соціально-педагогічне дослідження соціальне виховання й ін. Необхідність створення таких словників виникла в зв'язку зі створенням інформаційно-пошукових мов (ИПЯ), що складають елемент інформаційно-пошукової системи (ИПС). Такий пошук можна здійснити по електронному каталозі в бібліотеках або ж скористатися послугами Інтернету.

Далі можна переходити до наукових праць по темі дослідження. Початківець учений, аналізуючи такі джерела, дуже швидко дійде висновку, що те саме поняття по-різному може тлумачитися різними авторами. Тому перед дослідником коштує задача - або самому дати визначення цього поняття (і це буде визначений внесок його в науку), або прийняти точку зору якого-небудь автора і їй випливати протягом усього дослідження. Однозначність тлумачення прийнятих у дослідженні ключових понять є одним із застав успішності дослідження. Аналіз джерел необхідний для вивчення різних теорій, підходів у вітчизняній і закордонній теорії і практиці.

Однак для побудови теорії учені використовують такі відомі в педагогіці і соціології методи, як спостереження, бесіда, опитування, анкетування, вивчення творчих робіт дітей, вивчення їхніх особистих справ і ін.

Дамо коротку характеристику деяким з них. Спостереження в соціально-педагогічному дослідженні - метод пізнання соціально-педагогічних явищ на основі сприйняття органами почуттів з одночасною первинною обробкою й аналізом одержуваної інформації. Наукове спостереження відрізняється від повсякденного поруч ознак: цілеспрямованістю, аналітичним характером, комплексністю, систематичністю. Спостереження може бути безперервне і дискретне; широке (наприклад, спостереження за групою дитят-бурлак) або вузькоспеціальне (використання дітей як жебраків); дослідник може бути включений у сам досліджуваний процес або ж бути стороннім спостерігачем. Використання різних технічних засобів (фотографії, відеозапис і ін.) значно полегшує дослідникові його задачі. Кожен вид дослідження має свої переваги і недоліки. Достоїнством спостереження є можливість вивчати предмет у природних умовах, враховувати його багатогранні зв'язки і прояви, змінювати конкретну ситуацію або навмисно створювати нову. До недоліків цього методу варто віднести його трудомісткість і тривалість; а також вплив суб'єктивних факторів, тобто самого дослідника, на процес спостереження.

Опитувальні методи. До них традиційно відносяться усний (бесіда й інтерв'ю) і письмовий (анкетування) опитування. Метою опитувальних методів є виявлення досвіду, оцінки, точки зору дитини або групи дітей. У бесіді також можливий обмін думками, суперечки, дискусії. При використанні цих методів дослідження ясна, чітко поставлена ціль; заздалегідь продуманий план бесіди, визначення питань, що будуть задані випробуваним. Розрізняють питання закритого типу, коли опитуваному необхідно вибрати один із пропонованих відповідей; напівзакритого типу, коли опитуваний крім обраного з запропонованих відповідей може висловити своя власна думка; і відкритого типу, у цьому випадку випробуваний на всі питання дає своя відповідь.

Ці методи також мають свої слабкі і сильні сторони. До сильних сторін варто віднести можливість живого контакту дослідника з випробуваним, можливість індивідуалізації відповідей, їхнього коректування під час опитування, оперативної діагностики вірогідності і повноти відповідей. Однак методи опитування трудомісткі, вимагають тривалого часу в експерименті, не дають можливість охопити велика кількість випробуваних.

Ці недоліки частково усуваються при використанні письмових питань і анкетуванні. При цьому більш ретельна підготовка ведеться перед проведенням опитування. Анкети можуть бути відкриті, коли випробуваний указує свої вихідні дані (прізвище, ім'я, вік і ін.), а також закриті, у яких невідомо конкретна опитувана особа.

Метод анкетування запозичений із соціології, тому до нього пред'являються такі ж вимоги, що й у соціологічних дослідженнях.

У соціальній педагогіці широко використовуються методи дослідження, застосовувані в психології при вивченні особистості дитини, його характеру, темпераменту, соціальної групи, соціуму, що оточує дитини, і ін. При цьому варто пам'ятати, що вчений у своїх дослідженнях може скористатися послугами тих або інших фахівців. У цьому випадку можна привести таку аналогію: коли ви приходите до терапевта, те перш, ніж поставити вам діагноз, лікар відправляє вас на обстеження, і йому в цьому допомагають багато фахівців, одні проводять аналіз крові, інші сили, треті знімають кардіограму й ін. Тому для того, щоб вивчити дитини в якомусь соціумі, можна скористатися послугами психолога, медика, педагога й інших фахівців. Важливо, щоб учений представляв точно, які конкретні задачі йому необхідно вирішити і хто йому може допомогти в цьому.

Емпіричні знання, добуті таким шляхом, дозволяють ученому вибудувати своє теоретичне бачення проблеми, у цьому випадку він користується теоретичними методами. Побудова теорії і перехід від неї до реальної дійсності зв'язані з формуванням ідеалізованих об'єктів, моделей, що не мають безпосередніх аналогів в емпіричному знанні. Призначення таких ідеальних об'єктів служить засобом виявлення і дослідження закономірних зв'язків, властивої тієї або іншої реальної соціально-педагогічної дійсності. Говорячи про ідеальну модель, варто пам'ятати, що вона не існує в реальності так само, як у природі немає ідеального газу, тим часом багато фізичних законів відкриті завдяки тому, що було введено це поняття.

Для побудови ідеальної картини досліджуваного об'єкта застосовуються системний підхід і метод моделювання.

Слово "система" походить від гречок. "ціле". Під системою розуміють сукупність кінцевого числа елементів, що знаходяться у визначених відносинах і зв'язках один з одним, що утворять визначену цілісність і єдність, Системні об'єкти, що відносяться до педагогіки і соціальної педагогіки, украй складні. Об'єкт їхнього дослідження - дитина і соціум - це матеріальні, що розвиваються і динамічні системи. Тому при дослідженні таких систем на допомогу дослідникам приходить системний аналіз або системний підхід. При використанні цього методу складний системний об'єкт не вичерпується особливостями його складових елементів, а зв'язаний насамперед із взаємодією цих елементів. При цьому розкриваються як причини явищ, так і вплив результатів на причини, його що породили.

У дослідника складається представлення про досліджуваний об'єкт як системі, у якій акцентується увага на ведучим (системообразующих) факторах, взаємозв'язках і взаємозалежності елементів системи. Звідси йде вибудовування структури системи; виявлення окремих функціональних особливостей елементів її, визначення вихідних, основних і похідних факторів, взаємовпливу цілого і його елементів, динаміки розвитку системи.

Саме по собі побудова ідеальної моделі вченим недостатньо, вона потрібна остільки, оскільки є основою для практичної діяльності, дає можливість використовувати неї на практиці, перетворювати й удосконалювати. Тому наступний етап дослідження - визначення умов, при яких ця система може працювати. Ці знання відбивають соціально-педагогічну дійсність, який вона повинна бути, на думку дослідника.

Побудоване в такий спосіб наукове знання дослідника вимагає перевірки - експерименту. Як правило, розрізняють два види експерименту: що констатує і формує. Експеримент, що констатує, застосовується на початку дослідження для з'ясування стану об'єкта дослідження. Після розробки наукових положень проводиться формуючий експеримент по апробації наукових припущень, перевірці їхньої ефективності. Поряд з основним - формуючої - експериментом проводиться дублюючий, у якому ідеї і гіпотези перевіряються на іншому матеріалі, у трохи інших умовах. Потім проводиться аналіз цих експериментів. І у висновку приводяться висновки: наскільки підтвердилася висунута дослідником гіпотеза, як були вирішені задачі дослідження, які перспективи подальшої роботи в цьому напрямку.

Важливим завершальним етапом дослідницької роботи вченого повинне бути оформлення результатів наукового дослідження. Для студента, що освоює ази дослідницької діяльності, це - курсові і дипломні роботи. Для починаючого вченого - захист дисертації: магістерської - для обучающихся в магістратурі, кандидатської - для аспірантів і здобувачів ученого ступеня кандидата наук. Результатом дослідження може також стати патент на науковий винахід або відкриття. У більшості ж випадків наукові праці оформляються як різні наукові видання: монографії, навчальні посібники, методичні рекомендації.

Схема складання історії розвитку дитини

1. Анкетні данні дитини на основі відомостей про сім'ю, дата народження дитини. Повний склад сім'ї, а також родичів або інших осіб, які реально беруть участь у вихованні дитини. Зміни у складі сім'ї з моменту народження дитини. Загальні відомості про житлові, матеріальні та побутові умови життя сім'ї (при наявності несприятливих умов тут і далі необхідно давати детальну характеристику).

2. Особливості перинатального періоду розвитку дитини. Загальні відомості про умови розвитку дитини до та після народження. Наявність факторів ризику в стані здоров'я матері та дитини.

3. Стан здоров'я дитини на теперішній час. Наявність травм і операцій, хронічні захворювання та їх частота, випадки госпіталізації. Постановка дитини на облік у психоневролога або інших спеціалістів. Особливості сну та харчування з моменту народження.

4. Де і ким виховувалася дитина, починаючи з народження? Хто доглядав за дитиною протягом перших двох років життя? Відвідування дитиною ясел, дитячого садка або інших дитячих закладів (вказати тип закладу і термін перебування в ньому; наприклад: цілодобовий, денний, спеціальний - логопедичний, для дітей з неврологічними захворюваннями тощо). Як дитина звикала до дитячого закладу, як складалися відносини з дітьми, чи були скарги вихователів? Чи були різкі зміни в обстановці, в якій зростала дитина (наприклад, перейди, часті або довгострокові розлучення батьків). Реакція на них дитини.

5. Розвиток у ранні дитячі роки (до трьох років включно). Особливості розвитку моторики. Строки появи основних сенсомоторних реакцій: коли дитина почала сидіти, стояти, ходити і таке інше. Загальний емоційний фон. Розвиток мови. Активність освоєння оточення, допитливість. Ставлення до близьких і незнайомих дорослих Володіння предметними діями (коли дитина навчилася самостійно їсти, одягатися). Строки формування навичок самообслуговування. Прояви самостійності, наполегливості. Труднощі в поведінці дитини. Улюблені заняття, ігри.

6. Розвиток дитини у дошкільному віці. Улюблені заняття дитини. Ігри, в які дитині подобається грати. Чи подобається малювати, з якого віку? Чи любить слухати казки, вчити вірші, дивитися телевізійні програми? Вміння читати. Коли і як, за чиєю ініціативою навчилася читати? Як розвинута фізично? Чи має домашні обов'язки? Чи практикуються спільні форми діяльності дитини з дорослими? Відносини з однолітками. Взаємини з членами сім'ї. Типові конфлікти, їх частота. Покарання та заохочення з боку дорослих. Актуальні заборони. Особливості характеру. Які секції, студії відвідує дитина? Як проводить своє дозвілля? Ранні прояви здібностей до музики, малювання тощо. Чи виявляє ініціативу, в чому? Чи відмічаються страхи або які-небудь інші небажані прояви?

7. Розвиток дитини у молодшому шкільному віці В якому віці вступила до школи? Чи легко адаптувалася до шкільного життя? Тип навчального закладу (спецшкола, інтернат тощо). Відвідування групи продовженого дня. Чи була зміна школи, класу, з якої причини? Успішність. Улюблені та неулюблені предмети. Виконання домашніх завдань. Стосунки з однокласниками (дружні, конфліктні тощо). Стосунки з вчителями. Участь у громадському житті школи. Наявність позашкільних занять та захоплень, участь у неформальних організаціях. Ступінь самостійності. Обов'язки вдома Місце ігор, телебачення і читання у дозвіллі дитини. Найтиповіші конфлікти.

8. Які ще фактори, з точки зору батьків та інших дорослих, котрі спілкуються з дитиною, важливо відзначити в історії її розвитку.

Наведений перелік запитань -- це схема, яку можна використати в роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку. Важливим доповненням до зібраної інформації служить аналіз продуктів діяльності дитини (малюнки, шкільні зошити і різні вироби).

Загальна схема "соціальної історії клієнта" має такий вигляд:

1. Особистість:

- ім'я, адреса, час та місце народження, шлюбний статус, релігійна, расова, етнічна належність;

- сім'я, близькі родичі - імена, дати народження і смерті, місця проживання, можливості сім'ї та очікування клієнта;

- освіта;

- трудова діяльність: місця роботи, час та причини звільнення, стан на цей час; культурний розвиток;

- оточуюче середовище: значущі стосунки поза сім'єю; значущі фактори у сусідській та більш широкій спільності.

2. Турботи, потреби, проблеми:

- причина звертання за допомогою;

- час появи стурбованості (тривоги), потреби або проблеми; початок, характер і результати спроб впоратися з ними; фактори, які впливають на стурбованість, потребу або проблему і такі, що сприяли зверненню за соціальною підтримкою;

- здатність працювати, виконувати свої функції;

- загальнолюдські погреби клієнта: потреби, що вдовольнялися раніше; потреби сьогодення та їх вдоволення;

- потреби клієнта як члена певної групи населення: які домінують суспільні і культурні фактори та установки, як вони впливають на; своєрідність клієнта в даній групі, його ставлення до своїх обов'язків, а також засоби, за допомогою яких клієнт виконує ці обов'язки; адаптація до стилю життя в специфічній групі; адаптація до очікувань, які панують у суспільстві; невідповідність між діями клієнта всередині специфічної групи та очікуваннями суспільства по відношенню до цієї групи;

- потреби клієнта, які викликані домінуючими настановами суспільства;

- потреби, які засновані на очікуваннях оточення: обов'язки клієнта перед сім'єю, колегами, організаціями, общиною та його ставлення до них; з'ясування, чи реалістичні ці обов'язки та очікування і потреби клієнта, які виникли у цьому зв'язку;

- потреби клієнта, які пов'язані з проханням про допомогу (послугу): як загальні і специфічні потреби (або потреба) впливають на прохання про послугу; які фактори блокують їх задоволення або, навпаки, могли би сприяти їх реалізації.

3. Підтримка та обмеження в наданні допомоги:

- що очікує клієнт в період (і в результаті) надання допомоги; які його уявлення, інтереси, плани щодо послуг, яка його мотивація в бажанні отримати послуги, що може стати перешкодою в їх наданні, які має внутрішні ресурси для досягнення очікуваних змін;

- яка спостерігається обстановка в оточенні клієнта, чи вона здатна допомогти, чи завдає шкоди клієнтові;

- фактори, як впливають на мотивацію клієнта, його здібності та можливості;

- яка природа стресу,

- чи реалістичні очікування клієнта

Не всі дані, які закладені в цю схему, важливі в усіх випадках надання соціальної допомоги. Може статися так, що потрібна лише частина з них, а можливо виникне необхідність у додатковій інформації. Наведену схему соціальної історії людини доцільніше використовувати у роботі з дорослими.