Соціально-педагогічні умови захисту дитинства у діяльності загальноосвітньої школи

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року.

Звернення подаються Уповноваженому з прав людини у письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений з прав людини відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; відмовляє у розгляді звернення.

Уповноважений з прав людини не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо зацікавлена особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Організація охорони дітей за місцем їх проживання передбачена ст.5 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:

- проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, вирішення інших питань, що їх стосуються;

- розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;

- вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;

- організацію пільгового проїзду міським пасажирським та автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) в сільській місцевості учнів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей, що навчаються в професійно-технічних навчальних закладах;

- вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства;

- вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Трудові колективи, благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвинутої системи патронату дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини. Реалізації державної політики у сфері охорони дитинства, забезпеченню координації дій у вирішенні питань, пов'язаних із життєзабезпеченням та розвитком дітей, також посприяло прийняття у 1992 році Постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства”.

Загалом, підставами розгляду скарги про порушення основних прав дитини є:

- звернення до органів виконавчої влади чи суспільних інститутів самого неповнолітнього, його батьків, педагогів, вихователів, знайомих чи друзів;

- підняття клопотання службою у справах неповнолітніх, органами опіки й піклування, соціальними службами про порушення законних прав й інтересів дітей перед органами прокуратури, суду, іншими структурами державної виконавчої влади та суспільними інститутами;

- винесення ухвали відповідного змісту судом унаслідок проведення судового розслідування і виявлення при цьому факту порушення прав чи основних інтересів неповнолітнього;

- звернення органів прокуратури до відповідних соціальних, державних служб про усунення умов, причин і обставин, які спричинили порушення законних прав неповнолітніх;

Рис. 1. Механізм соціально-правового захисту прав дітей у діяльності соціального педагога

- підняття педагогічним чи трудовим колективом, громадськістю чи фізичною особою клопотання про усунення факту порушення прав дитини.

Отже, охорона дитинства у діяльності соціального педагога окрім елементів педагогічного, містить заходи соціального та правового характеру. Це обумовлює здійснення захисту прав та інтересів дітей як складного комплексу взаємообумовлених і взаємопов'язаних заходів, форм, методів і прийомів роботи, що у єдності визначають специфіку і технологію цієї роботи, здійснюваної соціальним педагогом.

2.1 Специфіка теорії соціально-педагогічного захисту дитинства

Соціально-педагогічний захист дитинства має свої особливості й закономірності.

Мета діяльності соціального педагога щодо захисту дитинства - сприяння реалізації конституційних прав і законних інтересів неповнолітніх, їх фізичному, інтелектуальному, психічному, духовному і моральному розвитку, самореалізації та реабілітації.

Щодо покращення соціально-правового захисту дітей, рівня знань ними своїх прав перед педагогами постають завдання:

- освоєння положень конституційного, цивільного, сімейного, трудового, адміністративного, кримінального, процесуального права в частині охорони дитинства;

- сприяння процесу соціалізації дитини через налагодження співпраці педагогів, громадськості, батьків та активного залучення до цього процесу працівників соціальних служб, правоохоронних органів та інших установ і організацій;

- здійснення безпосереднього виховного впливу, спрямованого на допомогу дитині в її самореалізації, самоствердженні, навчання неповнолітніх користуватися своїми правами;

- усунення перешкод у процесі соціалізації дітей;

- реалізація психологічного підходу, організаційно-педагогічних заходів, спрямованих на подолання недоліків у формуванні особистості неповнолітніх.

У діяльності соціального педагога безпосереднє виконання поставлених завдань щодо реалізації прав дітей вимагає:

1. Знати та впроваджувати державну політику, спрямовану на захист дітей в усіх сферах їх життєдіяльності. Так, в Україні за роки незалежності прийнято закони та врегульовано нормативно-правову базу з метою захисту прав й інтересів дітей. Соціальна політика в галузі охорони дитинства базується на міжнародних положеннях у цій сфері, оскільки нашою державою ратифіковано Конвенцію ООН про права дитини, виконуються інші міжнародні нормативи з питань охорони дитинства.

2. Законодавча база щодо захисту прав дітей передбачає в діяльності соціального педагога використовувати всі реальні можливості. На сьогодні в Україні функціонують різноманітні заклади й установи з надання допомоги та здійснення соціально-правового захисту неповнолітніх. Налагоджено систему охорони дитинства, яка охоплює нормативно-правову базу, діяльність установ, організацій та закладів, які тією чи іншою мірою здійснюють захист прав дітей, розроблену технологію застосування заходів із забезпечення законності в сфері охорони дитинства, міжнародне співробітництво з питань, що стосуються прав неповнолітніх.

3. Сприяння реалізації прав дітей, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією та іншими законами, нормативно-правовими актами України, обумовлює необхідність знати механізм захисту прав дитини. Процедура його реалізації потребує урахування важливих елементів:

- особливості звернення неповнолітнього, його батьків чи педагогів про необхідність соціально-правового захисту;

- шляхи залучення до охорони прав дітей працівників відповідних установ, організацій та закладів;

- форми співпраці та взаємодії фізичних осіб, органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, різних суспільних інститутів з питань, що стосуються захисту законних інтересів і прав дітей;

- методи соціально-педагогічної роботи в сфері охорони дитинства;

- засоби контролю за правильною реалізацією та дотриманням прав дітей різними соціальними структурами, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями, фізичними особами.

4. Забезпечувати дотримання гарантованих державою правових норм щодо дитини. Надзвичайно необхідною є робота соціального педагога в конкретній ситуації з дитиною, її батьками, безпосереднім мікросоціальним середовищем, що її оточує. Слід забезпечити широкий спектр соціальних, педагогічних, психологічних, організаційних послуг. Це також передбачає організацію діяльності з державними та недержавними інститутами, фізичними особами, які тією чи іншою мірою займаються охороною прав дітей.

5. Підвищувати рівень правових знань. Потрібна систематична робота з покращення професійної культури, складовою частиною якої виступає правова обізнаність, висока правосвідомість. Це сприятиме підвищенню авторитету та довіри до соціальних педагогів й зростанню бажання батьків, дітей звернутись по захист і допомогу.

Для реалізації функції захисту прав дітей необхідно знати:

- основні права неповнолітніх, законодавчо гарантовані державою;

- особливості діяльності працівників установ, організацій та закладів, у повноваження яких входить охорона дитинства;

- технології захисту прав дитини.

Необхідними вміннями соціального педагога для реалізації прав дітей є:

- використовувати правові норми в інтересах дитини;

- володіти механізмами та технологіями надання допомоги неповнолітньому при порушенні його прав;

- здійснювати просвітницько-інформаційну та правовиховну роботу серед неповнолітніх, батьків, педагогів, громадськості;

- сприяти соціалізації дитини шляхом налагодження співпраці з суспільними і державними інститутами;

- здійснювати профілактичну й координаційну роботу з питань, що стосуються попередження порушенням й відновлення прав дитини.

Принципами здійснення соціально-педагогічної діяльності з питань охорони дитинства є:

- принцип клієнтоцентризму - розгляд соціальної ситуації, в якій перебуває клієнт, з точки зору його інтересів і прав;

- принцип “ненанесення шкоди” - заходи з охорони прав та інтересів особи ні в якому випадку не повинні призводити до негативних наслідків для неї;

- принцип обґрунтованості - рішення повинні бути валідними, відповідати положенням законодавчих та нормативно-правових актів;

- принцип ефективності - соціально-педагогічна робота з питань захисту прав та законних інтересів дітей не повинна призводити до небажаних чи непередбачуваних наслідків;

- принцип системності й всебічного підходу - вирішення проблеми неповнолітніх у діяльності соціального педагога потребує аналізу мікросоціального та сімейного оточення, особливостей умов проживання, виховання й розвитку особистості, урахування всіх факторів у життєдіяльності кожного індивіда;

- принцип зв'язку теорії з практикою суспільного життя - урахування особливостей системи охорони дитинства, організації та управління соціальною, правовою сферами в державі;

- принцип інтеграції - здійснення діяльності шляхом об'єднання зусиль й скоординованої роботи усіх осіб, причетних до охорони дитинства.

Основний зміст соціально-педагогічної діяльності з охорони дитинства включає технологію соціального діагнозу, забезпечення різних видів соціального патронажу й обслуговування, здійснення форм і методів роботи з питань захисту прав дітей, профілактику негативних проявів щодо них, підвищення рівня правосвідомості та правове виховання неповнолітніх, просвітницько-інформаційну роботу серед батьків, населення, соціальне прогнозування загалом та у кожній конкретній ситуації дитини.

Змістом діяльності соціального педагога в сфері охорони дитинства повинні забезпечуватися:

- стабілізація становища дітей та зниження рівня порушень прав дітей;

- підвищення правосвідомості дітей, їхніх батьків;

- забезпечення гарантій прав дітей, а отже дієвості права в суспільстві;

- підвищення потенціалу сім'ї, суспільних інститутів у соціально-правовому захисті дітей.

Форми і методи, які застосовуються у діяльності соціально педагога з питань охорони дитинства, мають деяку специфіку.

Соціологічними методами є:

- метод аналізу документів - дозволяє оперативно одержати фактографічні дані про неповнолітнього та його мікрооточення, які у більшості випадків носять об'єктивний характер;

- метод експертних оцінок - заснований на опитуванні або інтерв'юванні, за допомогою яких виявляється інформація, що відображає знання, думки, ціннісні орієнтації і установки клієнтів, їх відношення до подій, явищ дійсності; використовується в ситуаціях, коли та або інша проблема потребує оцінки компетентних осіб -- експертів, що мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження;

- біографічний метод - використання соціальних біографій, що дозволяє на основі аналізу особистих документів та характеристик досліджувати суб'єктивні сторони суспільного життя особи; вивчаються стосунки неповнолітнього, в які він був включений опосередковано або безпосередньо;

- спостереження - як емпіричний метод дослідження використовується для збору інформації та відомостей про неповнолітнього, його сім'ю, мікросоціальне оточення, при вивченні зовнішніх проявів поведінки особи без втручання в протікання його діяльності.

Соціально-педагогічна діяльність базується на використанні педагогічних методів. Важливим є правильне застосування методів формування суспільної свідомості. Так, бесіда:

1. Використовується протягом всього процесу соціальної роботи з неповнолітнім. Налагодження співпраці, контакту можливе тільки за умови проведення ефективної бесіди, з урахуванням усіх вимог, які її підвищують. Допомагає тактовність, ініціативність, комунікабельність, професіоналізм соціального педагога

2. Особливо значущою є перша бесіда. Під час її проведення встановлюються дані, інформація, якими необхідно буде володіти протягом часу, потрібного для вирішення проблеми.

3. Метод бесіди застосовується стосовно неповнолітнього, його батьків, а також усіх, задіяних до профілактичного процесу.

4. Результативною буде бесіда, тема, план, мета, завдання якої продумані попередньо.

5. Місце, час, умови проведення мають також особливе значення для ефективності бесіди. Вони повинні бути відповідними цілям її тематики.

Диспут має місце при вирішення доцільності застосування того чи іншого методу, профілактичного заходу в роботі з неповнолітнім, його оточенням. Учасниками диспуту можуть виступати педагоги, медики, працівники правоохоронних органів, служби у справах неповнолітніх, соціальних служб, а також фізичні особи. Особливо цінним було б залучення до диспуту самого неповнолітнього, що є показником високого рівня розвитку його правосвідомості.

Лекція на правовиховну тематику ефективно проходить із залученням працівників правоохоронних органів, фахівців інших державних та суспільних сфер. На ефективність її проведення впливає актуальність обраної тематики, місце, умови і час, відведений для висвітлення проблемного питання. Краще сприйматиметься інформаційний матеріал, якщо лекція проходитиме у формі відеолекторію. У заходах плану виховної роботи багатьох навчальних закладів ще практикується проведення кінолекторію за визначеною тематикою.

Серед методів формування досвіду суспільної поведінки у сфері охорони дитинства слід назвати вправу, привчання, попередження, доручення.

Вправа має місце через засвоєння дитиною вимог щодо захисту прав і законних інтересів неповнолітньої особи і застосовується до тих пір, поки її поведінка не набуває автоматичності.

Привчання як профілактичний метод повинен застосовуватися, починаючи з раннього віку дитини, а також мати місце у всіх сферах життєдіяльності дитини.

Доручення у соціально-педагогічній діяльності має застосування в індивідуальній роботі з неповнолітніми і повинне характеризуватися посильністю, стимулюючим впливом.

Попередження застосовується у випадку неправомірної поведінки самої дитини чи з метою застерегти від порушення правових суспільних норм.

Серед методів стимулювання і оцінки поведінки при захисті прав і законних інтересів неповнолітніх слід назвати методи заохочення і покарання, що в основному застосовуються до самої дитини. Вони сприяють активізації поведінки особистості, вироблення власної позиції у тій чи іншій ситуації, адекватності у ставленні до оточуючих, до суспільних моральних норм. Заохочення має вигляд пропаганди та підтримки правомірної поведінки особи, покарання - припинення асоціальної, антигромадської поведінки шляхом накладення певних стягнень, обмежень. Попри різні зовнішні прояви, обидва ці методи формують погляди, переконання, позицію особистості, сприяють покращенню якості її соціалізації.

Важливу групу складають методи перевірки та оцінки ефективності проведеної роботи.

Параметричний метод полягає в зіставленні двох ключових параметрів: вихідного соціального стану клієнта і його стану після застосування форм і методів соціально-педагогічної роботи. Різниця між цими двома параметрами є результатом, що свідчить про ефективність проведеної роботи.

Аналіз опитування -- один з найбільш часто використовуваних методів в соціально-педагогічній роботі за досліджуваною проблемою. Даний метод дозволяє оперативно одержати дані про заходи, які застосовувались стосовно дитини, прийняті рішення й стан їх виконання, її соціальний стан і благополуччя.

Технологічність соціально-педагогічного захисту дитинства передбачає правильне дотримання принципів, алгоритму процедур і способів перевірки ефективності різних методів роботи. Охорона дитинства у діяльності соціального педагога включає мету, діагноз, план і програму, їх реалізацію, аналіз. Алгоритм процедур типової технології захисту прав дитини має такий загальний вигляд:

- ознайомлення з проблемою клієнта, визначення мети і завдань соціально-педагогічної роботи;

- виділення предмету, вибір основних показників або критеріїв;

- розробка плану роботи та реалізація форм і методів соціально-педагогічної діяльності;

- визначення ефективності соціально-педагогічної роботи, соціального стану клієнта;

- корекція процесу виховання й розвитку дитини у відповідності до внесених змін;

- формулювання висновків, прогнозування.

Отже, соціально-педагогічна діяльність у сфері захисту прав дітей характеризується рядом особливостей.

1. Необхідною є постійна діагностика рівня правосвідомості неповнолітніх. Це вимагає аналізу розуміння ними окремих понять, глибини їх сформованості. Потрібне постійне психолого-педагогічне вивчення кожної дитини.

2. Дуже важливим є урахування факторів зовнішнього впливу на дитину, їх рівня і якості (формального і неформального оточення, членів сім'ї).

3. Захист прав дітей загалом потребує диференційованого підходу в кожній конкретній ситуації, тобто, урахування: специфіки категорії особи, яка потребує соціально-правового захисту і допомоги; особливостей життєдіяльності неповнолітнього у різних сферах; специфіки впливу на кожного індивіда залежно від умов його виховання й проживання, психолого-педагогічної характеристики, очікуваних результатів профілактично-реабілітаційної роботи.

4. Варіативним є самий механізм охорони прав і законних інтересів дітей у державі. Це потребує знань шляхів захисту індивіда з урахуванням його вихідного соціального стану та форм, методів надання соціально-правової й психолого-педагогічної допомоги.

5. Технологія, механізм захисту прав особи повинні бути прозорими, чіткими, доцільними, обґрунтованими і зрозумілими як для самого неповнолітнього, так і для його батьків.

6. Соціально-педагогічний захист дитинства вимагає здійснення соціального прогнозу, що свідчить про професіоналізм, високий фаховий рівень.

7. Як правило, соціально-педагогічна діяльність у сфері захисту прав дітей має комплексний характер, спрямована на нормалізацію стосунків неповнолітнього, його соціально-правового статусу, корекцію відхилень у правосвідомості, налагодження взаємодії усіх осіб, причетних до його виховання й організації життєдіяльності.

4. Напрями практичної діяльності соціального педагога у сфері захисту прав дітей.

Формування особистості неповнолітнього залежить від факторів, які обумовлюють і визначають спрямованість цього процесу. Характер реагування на порушення прав особи з боку держави відображається на її самосвідомості, ставленні до суспільства, чинних у ньому моральних і правових норм. Це визначає те, що:

1) порушення прав неповнолітніх має бути не тільки у правовому полі зору держави, а й соціології, педагогіки;

2) охорона прав та інтересів дітей здійснюється у всіх сферах їх життєдіяльності.

Реалізація прав дітей у суспільстві передбачає:

- розроблення та подальше вдосконалення національної соціально-правової політики стосовно дітей та їх сімей;

- вдосконалення та розширення сфери соціально-правового захисту неповнолітніх;

- підвищення рівня життя суспільства загалом і, насамперед, уразливих категорій, серед яких і неповнолітні;

- підвищення інформованості та навчання батьків, педагогів і вихователів;

- формування відповідного фахового рівня працівників сфери соціально-правового захисту населення;

- здійснення просвітницької, інформаційної, консультаційної, правовиховної роботи педагогів з дітьми, батьками на індивідуальному рівні.

Соціально-педагогічна робота, спрямована на захист прав неповнолітніх, відбувається на загальному та індивідуальному рівнях.

Загальний рівень соціально-педагогічної діяльності передбачає профілактичну роботу з усіма особами віком до 18 років, а саме:

- діагностику рівня сформованості та розвитку правосвідомості неповнолітніх;

- реалізацію заходів просвітницько-інформаційної та правовиховної діяльності;

- налагодження взаємодії працівників усіх структур, задіяних до процесу сприяння соціалізації та виховання неповнолітніх.

Проведенню просвітницько-інформаційної та правовиховної роботи передує діагностика рівня сформованості та розвитку правосвідомості неповнолітніх. Законодавча база, механізм охорони дитинства шляхом функціонування інститутів, задіяних до цього, у нашому суспільстві в основному є налагодженими. Слабкою ланкою у цьому процесі залишається насамперед правова обізнаність дітей, їхніх батьків.

Профілактична робота з неповнолітніми обумовлена необхідністю формування у них навичок поведінки, які відповідні правовим нормам суспільства. Це насамперед і підвищення рівня їх правосвідомості у сфері знань та уявлень про свої права. Однак, для розвитку особистості певної суми знань недостатньо. Володіючи ними, можна проявити егоцентричні нахили, низький рівень моральності. Неповнолітні повинні володіти у сукупності внутрішньою правовою культурою, мати відповідні погляди, переконання, які визначали б їхню поведінку, а також вміти відстоювати свою позицію у критичних ситуаціях, у ставленні до людей. Це вимагає підходити до дослідження правосвідомості неповнолітніх комплексно.

Розвиток особистості дитини проходить зазвичай складно і суперечливо. Визначення та підвищення рівня правосвідомості неповнолітніх допомагає:

- уникнути вчинення ними правопорушень, аморальних вчинків;

- забезпечити дієвість усіх норм права, спрямованих на створення сприятливих умов життя, життєдіяльності неповнолітніх;

- вибрати шляхи, форми, методи підвищення правосвідомості особистості;

- підвищити рівень правової культури в суспільних стосунках.

Правосвідомість неповнолітніх умовно можна поділити на декілька сфер. Одна стосується знань про право взагалі, друга - про свої обов'язки у сфері правових відносин, третя - власне про свої права, законодавчо гарантовані у даному суспільстві. Всі вони нерозривно взаємопов'язані одна з одною, взаємообумовлюють і визначають загальний розвиток правосвідомості особи. Дуже часто, говорячи про правосвідомість, мається на увазі якась одна з цих трьох сфер.

Загалом, рівень розвитку правосвідомості, правової культури неповнолітніх перебуває на низькому рівні. Це дуже часто стає причиною соціальної дезадаптації, погіршення якості розвитку, виникнення відхилень у поведінці. Низька правосвідомість неповнолітніх тягне за собою, з одного боку, вчинення правопорушень, злочинів, асоціальних дій, з іншого - недостатній рівень розвитку таких якостей, як гідність, самоповага. Природнє бажання самоутвердитись унаслідок цього набуває викривленого, деформованого характеру, оскільки така поведінка є здебільшого асоціальною.

Закономірно постає запитання, наскільки добре володіють знаннями про свої права неповнолітні правопорушники. Це діти:

- які через вчинення правопорушень проявили низький рівень розвитку правосвідомості загалом, її дефектність та відхилення;

- здебільшого виховуються у неблагополучних тією чи іншою мірою сім'ї, тобто, зазнали порушень своїх прав у сімейному оточенні;

- які у своєму житті уже порушили правову чи суспільну норму і у зв'язку з цим вимушені задуматись над своїми правами.

Із 142 засуджених із звільненням від відбування покарання підлітків і юнаків, тільки 12% з них змогли чітко назвати свої права, передбачені законодавством з моменту розслідування вчинених неповнолітньою особою протиправних дій і до відбуття нею покарання, 38% - про переважну більшість своїх прав чули, але не слідкували за абсолютним їх дотриманням, 53% - знали про свої права частково, тією чи іншою мірою змогли проаналізувати їх дієвість. Серед останніх ніхто не назвав права на свободу виявлення власних поглядів.

Добре відомими для неповнолітніх правопорушників виявилися такі права, як: мати захисника, бути затриманим не більше часу, встановленого законом, неприпустимість фізичного насилля з боку працівників органів у справах неповнолітніх, представлення їхніх інтересів батьками. Це є свідченням набутого досвіду. На момент вчинення протиправних дій повний перелік своїх прав не знав жоден з правопорушників, а деякі з них - тільки третина (29%) осіб досліджуваної категорії.

Багато засуджених із звільненням від відбування покарання з випробуванням чули про Конвенцію ООН про права дитини, але ніхто не зміг сказати, які саме права передбачені нею. Більша половина з них були впевнені, що їхні права захищені державою (64%). Решта (36%) респондентів визначили, що захист їх прав покладено на батьків, педагогів. Загалом, для неповнолітніх правопорушників характерним є неправильне розуміння правових понять правопорядку, законності, гуманності, справедливості.

Визнаючи дефектність правосвідомості неповнолітніх правопорушників, слід відмітити, що її формування здебільшого здійснювалося через призму негативного ставлення до оточення. Насамперед, несприятливих сімейних умов: майже кожний другий з них виховується у неблагополучній тією чи іншою мірою сім'ї. Більшість мають значні проблеми у стосунках з ровесниками, у навчальних колективах. Часто паралельно з негативними проявами низької правосвідомості у неповнолітніх правопорушників спостерігається замкнутість, озлобленість у ставленні до оточуючих.

Як доводять результати дослідження, ніхто з правопорушників нічого не знає про надання допомоги у разі порушення їхніх прав: ні органів, до яких можна звернутися, ні самого механізму цього процесу. Майже третина із досліджуваної категорії осіб (28%) впевнені, що їх права у процесі розслідування злочину на досудовому етапі, розгляду справи у суді, при призначенні покарання та його відбуванні не були порушені, 26% - заперечують, що правовий захист, передбачений державою законодавчо, має місце на практиці, майже половина з них (46%) - не розмежовують діяльності працівників органів внутрішніх справ, суду з політикою держави та її нормативно-правовим забезпеченням.

У тих неповнолітніх, які вступили у конфлікт із законом, знання своїх прав дещо підвищується. Покращується їх обізнаність зі своїми правами, гарантованими державою у ситуаціях, пов'язаних з порушенням правових норм. Завадою при їх застосуванні у багатьох випадках стають і незнання механізмів захисту своїх прав, і недовіра до осіб, які ці права забезпечують, і до системи правосуддя загалом.

Слід відмітити і наявність значних відхилень у моральному розвитку правопорушників, що значною мірою пов'язано з відхиленнями у їх правосвідомості. Це проявляється: по-перше, у розумінні й впровадженні понять чесності, справедливості, взаємопідтримки; по-друге, у розвитку негативних рис, таких як хитрість, цинізм, зневажливість, корисливість, егоїзм; по-третє, у нормах поведінки - готовність діяти поза законом, вміння обманювати.

Можна зробити висновок: якщо неповнолітній володіє високими моральними якостями, вчинення ним правопорушення неможливе, оскільки він керується цим у ставлення до оточення. Вчинення аморальних, протиправних, асоціальних дій неповнолітніми з добре розвинутими моральними позитивними рисами іноді пояснюється впливом осіб з негативною спрямованістю поведінки, несприятливими умовами та обставинами.

З огляду на викладене, серед причин низької правосвідомості неповнолітніх виступають:

- низький рівень знань своїх прав;

- несформованість відповідного рівня морально-правової культури;

- дефектність, упущення, недоліки в дієвості права та розуміння цього неповнолітніми;

- неузгодженість між нормативно-правовою базою суспільства та механізмами її реалізації;

- відсутність чіткої системи формування правосвідомості.

Підвищення правосвідомості населення та неповнолітніх у частині знань та уявлень про свої права можливе за певних умов.

Правовий захист, законодавчо гарантований державою, має мати чітке й точне виконання на практиці.

Правові та моральні норми самим своїм змістом повинні впливати на свідомість молодих осіб, формуючи у них уявлення, переконання, норми поведінки. Спрямувати формування правосвідомості у правильне русло допомагає законодавче забезпечення та гуманне впровадження правових норм щодо захисту особи від неправомірних дій інших людей.

Необхідним є активізація правового виховання неповнолітніх, що включає інформування, консультування, створення виховуючих ситуацій за місцем навчання і проживання, підвищення ролі сімейного впливу.

На практиці має мати місце підвищення правосвідомості неповнолітніх загалом, елементом якої є і розвиток знань про свої права.

Оскільки рівень знань неповнолітніми своїх прав залишається на дуже низькому рівні, потребує вдосконалення та інтенсифікація системи їх формування.

Визначення рівня правосвідомості неповнолітніх передбачає проведення анкетування, спостережень, бесід, застосування методів експертної оцінки, вивчення документації. Орієнтовна схема алгоритму діагностики рівня правосвідомості неповнолітніх має вигляд: визначення мети, предмету дослідження - розробка плану діагностики - реалізація діагностичної методики - аналіз критеріїв та показників - формування висновків.

З метою підвищення рівня освоєння неповнолітніми правових норм суспільства у частині знань своїх прав передбачається просвітницько-інформаційна діяльність. Здебільшого це здійснюється у взаємодії суспільних інститутів та структур державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у частині: охорони здоров'я дітей; державної сімейної політики; правового захисту дитини у різних сферах її життєдіяльності; правового захисту неповнолітніх при порушенні ними правових суспільних норм; діяльності установ, організацій та закладів, що надають соціально-правову допомогу й захист неповнолітнім, їх нормативно-правової бази діяльності та особливостей функціонування; механізму соціально-правового захисту неповнолітніми своїх прав, шляхів отримання ними соціально-правової допомоги в державі.

Така просвітницька робота здійснюється за допомогою різних форм і методів:

- лекцій, кіно- і відеолекторіїв, групових й індивідуальних бесід;

- розкриття закономірностей спільної профілактичної та соціально-правової діяльності працівників органів суду, прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, адвокатури через засоби масової інформації;

- організації тренінгових занять для осіб, які потребують посиленого педагогічного впливу;

- правової пропаганди та висвітлення інформації правового характеру через телебачення, радіо, пресу;

- здійснення просвітницько-інформаційних заходів серед учнів за місцем їх навчання;

- проведення виховних заходів під час дозвілля неповнолітніх у місцях їх масового збору та за місцем проживання;

- поширення друкованої інформації з відповідними роз'ясненнями.

У порівнянні з правовиховною просвітницька робота є спрямованою на загальне сприйняття інформації. При цьому не аналізується її виховний вплив на конкретну групу, окремого індивіда. Безпосередньо на формування правосвідомості, навичок, норм і правил поведінки спрямоване правове виховання. Слід також зауважити, що просвітницько-інформаційна робота насамперед розвиває правосвідомість, а правовиховна - і сприяє формуванню на її основі позитивних навичок поведінки.

Правове виховання неповнолітніх у соціально-педагогічній діяльності працівників соціальної сфери є комплексом навчально-виховних та організаційних заходів масового, групового та індивідуального характеру з метою підвищення правосвідомості та правової культури. Правове виховання розглядається як:

- розвиток уявлень і знань про право;

- формування навичок, норм і правил власної поведінки індивіда;

- розвиток правової культури у суспільних відносинах.

Загалом, алгоритм правового виховання можна визначити наступним чином: засвоєння знань з основ права - розвиток уявлень, поглядів і переконань - формування навичок поведінки - покращення суспільної правової культури.

Виховними елементами формування високої правової культури виступають:

- формування уявлень про правові норми через призму моральності та духовності;

- ознайомлення з чинним законодавством через засоби масової інформації, друковані видання в доступній і популяризованій формах;

- добровільна участь неповнолітніх у просвітницько-інформаційних заходах у закладах навчання, за місцем проживання;

- залучення до правовиховної роботи не тільки педагогів, працівників соціальної сфери, а й правоохоронних органів, органів у справах неповнолітніх;

- доцільне й обґрунтоване використання методів переконання й примусу;

- врахування специфіки процесів розвитку й виховання неповнолітніх.

У частині засвоєння неповнолітніми своїх прав таке виховання є ефективним за певних умов.

Розвиток правосвідомості з раннього віку Так, О.Мойсеєва пропонує скористатися досвідом Великої Британії, Німеччини, Швеції, в яких інформація правового захисту щодо особистої безпеки та своїх прав у доступній формі (ігри, мальовані посібники, теле-, відеопрограми) починає надаватися вже з трьох-чотирьох років [43,60].

Формування правових норм у відповідності до віку дитини.

Практичне підтвердження дієвості правових вимог у суспільних відносинах.

Високий фаховий рівень педагога, який надає правову інформацію та здійснює правове виховання, його теоретичну і практичну підготовленість до такої роботи з неповнолітніми.

Оптимізація впровадження та викладу факультативів, спецкурсів у напрямі розвитку правової культури в навчально-виховному процесі.

Організація навчально-виховного процесу в закладах освіти з урахуванням необхідності актуалізації правового інформування та виховання неповнолітніх. Фіцула М.М. зауважує, що у правовому вихованні учнів важливу роль відіграє їх своєчасне інформування про прийняття того чи іншого правового акту [71,5].

Організація правового виховання не тільки під час навчання, а й в позаурочний час, у діяльності позашкільних закладів.

Інформування неповнолітніх провідними фахівцями у даній галузі.

Формування високого рівня самосвідомості неповнолітніх загалом.

Свідченням ефективності просвітницько-інформаційної роботи та правового виховання є високий рівень правосвідомості неповнолітнього, його внутрішнє переконання про необхідність дотримання правових норм у власній поведінці та у суспільних відносинах, позитивна спрямованість поведінки кожного індивіда у всіх сферах життєдіяльності.

На індивідуальному рівні соціально-педагогічного захисту можна визначити такі напрями:

- індивідуально-профілактична робота з неповнолітнім з метою запобігти порушенню та відновленню його прав і законних інтересів, що включає і правове виховання;

- організація виховання дитини у сім'ї, формальних і неформальних колективах;

- проведення заходів, які мають характер соціально-правового захисту та допомоги, зокрема, вплив на батьків у разі невиконання ними обов'язків щодо виховання дітей;

- розформування груп негативного спрямування, членами яких є неповнолітні;

- сприяння у працевлаштуванні, залучення до навчання.

Безпосередня індивідуальна робота з неповнолітніми є одним з пріоритетних напрямів в діяльності навчально-виховних закладів, соціальних служб, органів у справах неповнолітніх, організацій, що здійснюють соціально-правовий захист. Соціально-педагогічна діяльність передбачає:

- реалізацію загальних просвітницько-інформаційних заходів із залученням до них окремих вихованців;

- надання консультативно-інформаційної допомоги особам віком до 18 років, їх батькам;

- практичне сприяння у здійсненні гарантованих державою прав неповнолітнього шляхом співпраці з різними соціальними інститутами;

- надання різноманітних професійних послуг у конкретній життєвій ситуації дитини;

- формування високого рівня правосвідомості особи, бажання діяти відповідно норм моралі й діючого законодавства завдяки застосування форм, методів і прийомів педагогічного впливу;

- здійснення виховного впливу з метою подолання неправильних уявлень про суспільні правові та моральні норми, негативних рис і навичок поведінки.

Можна виділи три складові індивідуальної роботи соціального педагога з неповнолітніми, спрямованої на забезпечення дотримання їх прав:

- соціально-правова допомога;

- соціально-психологічна підтримка;

- педагогічний вплив.

Соціально-правова допомога для неповнолітніх передбачається у частині охорони їх права на житло, забезпечення нормальних умов проживання, виховання, навчання, отримання спеціальності, працевлаштування, а також щодо реалізації їх права на повноцінний, гармонійний розвиток загалом. І, насамперед, організаційна допомога має надаватись щодо механізму звернення особи за соціально-правовим захистом у різні інстанції, забезпечення дієвості, вчасності соціально-правової допомоги.

Соціально-психологічна підтримка здійснюється з метою недопущення стосовно неповнолітнього морального, психологічного чи фізичного насильства особами з його найближчого оточення, формування у нього адекватної самооцінки, високого рівня самосвідомості.

Педагогічний вплив на неповнолітнього забезпечує корекцію відхилень у його правосвідомості та поведінці, сприяє засвоєнню ним правових вимог та формуванню у нього навичок поведінки згідно моральних і правових норм суспільства. З огляду на те, що рівень знань неповнолітніми своїх прав залишається на дуже низькому рівні, потребує вдосконалення система формування їх правосвідомості, частиною якої є індивідуальна робота педагога у кожному конкретному випадку.

Індивідуальний підхід в роботі з неповнолітніми здійснюється за певними етапами.

I етап - збір інформації, відомостей про неповнолітнього, вивчення особливостей його особистості, умов виховання в сім'ї, становища в навчальному чи трудовому колективі, у неформальних об'єднаннях та встановлення психологічного контакту з ним. Збір відомостей здійснюють шляхом вивчення його характеристик, при проведенні бесід з ним, його батьками, педагогами чи працівниками колективів, де він навчається, працює. Важливість цього етапу полягає в тому, що не тільки виявляються особливості особистості, а й встановлюються причини порушення прав для їх усунення.

Метою діагнозу соціального стану вихованця у діяльності педагога є виявлення причин порушення прав та інтересів, законодавчо гарантованих державою, вжиття заходів до їх усунення. Об'єктом вивчення неповнолітніх осіб є сукупність суспільних відносин, що їх стосуються: сім'я; формальний колектив, де вони навчаються чи працюють; коло друзів, з якими вони спілкуються, щоб визначити спрямованість їхньої поведінки; вплив на них осіб протилежної статі; об'єктивні та суб'єктивні чинники мікрооточення.

II етап - розробка та реалізація плану роботи з неповнолітнім. При його здійсненні враховують усі виявлені факти. Дії, спрямовані на захист прав та законних інтересів особи, є різними залежно від її індивідуально-психологічних особливостей.

III етап - корекція соціального становища неповнолітніх та формулювання висновків. Всі форми і методи, прийоми і засоби соціального, педагогічного, юридичного, психологічного впливу (допомога, поради, консультації) надаються тільки на основі узагальнених висновків усіх осіб, причетних до соціально-правового захисту індивіда.

Форми і методи соціально-педагогічної роботи з метою запобігти порушенням прав неповнолітніх залежать від:

1) психолого-педагогічної характеристики особи, яка її потребує, особливостей психіки дитячого, підліткового чи юнацького віку;

2) характеру соціально-педагогічної проблеми (порушення прав, законних інтересів, неправомірні дії щодо дитини з боку батьків, педагогів, інших фізичних чи юридичних осіб у тій чи іншій сфері її життєдіяльності);

3) індивідуальних особливостей особи віком до 18 років, яка потребує соціально-педагогічного захисту і допомоги, та умов, у яких вона виховується;

4) очікуваних результатів.

Такими формами та методами є:

- проведення з неповнолітнім індивідуальної роботи за місцем його навчання чи праці;

- проведення індивідуальної роботи в соціальній службі чи державній установі;

- здійснення виховної роботи за місцем проживання неповнолітнього;

- обговорення фактів, подій, явищ його життя;

- обговорення матеріалів спеціально організованого відео- чи кінолекторію, телепередач, інформаційних повідомлень;

- профілактична робота з особами, які належать до найближчого оточення неповнолітнього;

- проведення відповідної організаційної роботи з педагогами, наставниками різних сфер життєдіяльності дитини;

- вирішення проблеми неповнолітнього шляхом налагодження співпраці з структурами, задіяними до захисту прав і законних інтересів індивіда;

- підняття клопотання про необхідність соціально-правового захисту дитини перед органами у справах неповнолітніх.

Здійснюючи індивідуальну роботу з неповнолітніми щодо захисту їх прав та інтересів, слід намагатися: а) знайти індивідуальний підхід; б) використовувати методи і прийоми, які б оптимально відповідали індивідуальним особливостям, ситуації та становищу, в якому вони проживають і виховуються; в) включати до індивідуальної роботи з ними працівників інших соціально-правових структур; г) здійснювати контроль за станом соціального стану неповнолітнього шляхом аналізу й узагальнення отриманих відомостей.

Робота щодо захисту прав і законних інтересів дітей здійснюється з метою реалізації планів індивідуального розвитку особистості. Шляхом правильного вирішення назрілих проблем у повсякденні та життєдіяльності неповнолітніх у них формується свідомість майбутнього громадянина суспільства. І чим багатшими будуть знання і досвід, тим впевненіше молода людина почуватиметься у подальшому житті, тим вищою буде її самосвідомість.

Профілактична робота з батьками щодо захисту прав їх неповнолітніх дітей є одним із найважливіших напрямів діяльності соціального педагога, оскільки згідно вимог законодавства головним завданням сімейного виховання є забезпечення гармонійного всебічного розвитку дитини, підготовка її до життя в існуючих соціальних умовах та реалізація творчих задатків. Держава покладає на батьків обов'язок і відповідальність за виховання дітей, за створення в сім'ї умов для повноцінного фізичного, психічного розвитку, формування її інтелектуальних здібностей, моральних якостей, організації життєдіяльності дитини відповідно суспільних вимог та до законодавчих документів, які охороняють її права. Сімейним вихованням повинні забезпечуватися дії батьків, спрямовані на влаштування побуту, організацію навчальної діяльності, позитивного впливу школи, соціального оточення, забезпечення дитині гармонійного всебічного розвитку.

Під порушенням прав та інтересів дітей батьками мається на увазі: а)незабезпечення умов для гармонійного розвитку й виховання; б) відсутність належної уваги й зусиль для усунення причин, що заважають їх вихованню; в) упущення в залученні неповнолітнього до навчання чи праці; г) ведення батьками антигромадського чи аморального способу життя; д) фізичне, психологічне, емоційне насильство.

Батьками не завжди забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності і розвитку. Аналіз діяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в м. Тернополі з питань соціально-правового захисту дітей показує наступне. У 2004 році на засіданнях опікунської ради виконавчого комітету Тернопільської міської ради було заслухано більше 790 справ, у яких тією чи іншою мірою піднімалось питання захисту прав неповнолітніх та їхніх законних інтересів. А саме: позбавлення батьківських прав за їх безвідповідальне ставлення до виконання батьківських обов'язків стосовно дітей - 6,5%; відібрання дітей від батьків у зв'язку з неналежним ставленням батьків до своїх обов'язків щодо виховання дітей - 12%; захист житлових прав неповнолітніх - 34% або 1/3 всіх справ; захист майнових прав дітей - 1,5%; встановлення опіки й піклування - 7,5%; вирішення сімейних конфліктних ситуацій, у яких страждають діти та щодо усунення умов, обставин, причин, які спричинюють насильство над дітьми в сім'ї - 3,5%; влаштування дітей у державні заклади в зв'язку з втратою батьків - 14%; про встановлення місця проживання дітей у зв'язку з розлученням чи тимчасовою відсутністю батьків - 21% з усіх справ.

Тобто, половина з розглянутих питань (50,5%) стосувалась захисту прав дітей саме через неналежне здійснення сімейного виховання, п'ята частина (21%) - щодо постійної чи тимчасової відсутності батьків, третя частина (35,5%) - щодо вирішення житлових і майнових прав дітей.

Вибір форми роботи з батьками залежить від того, якими є недоліки сімейного виховання. Одні батьки потребують поради, інші - конкретної допомоги, треті - роз'яснювально-профілактичної роботи, четверті - застосування заходів примусового впливу. Соціально-педагогічну роботу з батьками неповнолітніх можна поділити наступним чином.

Профілактичні заходи, спрямовані на попередження порушень прав дітей самими батьками.

Профілактичні заходи, спрямовані на запобігання порушень прав дітей у їх найближчому оточенні серед друзів, ровесників, у формальних колективах і неформальних об'єднаннях.

Реабілітаційна, спрямована на відновлення уже порушених прав неповнолітніх їх батьками.

Реабілітаційна, спрямована на відновлення уже порушених прав неповнолітніх особами їх мікросоціального оточення.

Слід ураховувати, що робота з батьками з питань охорони дитинства проводиться і на загальному рівні соціально-педагогічної діяльності. Це передбачає реалізацію усіх доступних і доцільних форм просвітницько-інформаційної роботи серед населення. У цьому напрямі також одними із важливих шляхів підвищення правової відповідальності батьків за виховання і розвиток їхніх дітей є батьківські збори, перегляд і проведення теле-, радіопередач, індивідуальних консультацій та зустрічей батьків з фахівцями соціальної сфери, працівниками правоохоронних органів, організація культурно-масових заходів.

Формами й методами роботи з батьками, щоб запобігти порушенню ними прав дітей, слід виділити:

- інформаційні (бесіди, консультації, роз'яснення, рекомендації);

- соціально-економічні (сприяння наданню соціальної допомоги членам сім'ї як форми захисту неповнолітньої особи та консультації щодо отримання соціально-правової допомоги);

- соціально-педагогічні (організаційні заходи, педагогічний вплив, психологічна підтримка).

Організація індивідуальної роботи соціального педагога з батьками неповнолітніх з метою запобігти й усунути порушення прав останніх має характер:

1. Соціально-організаційний - здійснюється задля забезпечення права на житло, нормальні умови проживання й виховання, навчання та отримання спеціальності, захист від морального і фізичного насильства. Формами й методами соціально-організаційного напряму забезпечується активізація діяльності самих батьків. Важливо врахувати наступне.

Порада, рекомендація, консультація надається тільки після глибокого і всебічного вивчення системи виховання дітей в сім'ї, стилю взаємовідносин між батьками і дітьми, індивідуальних особливостей кожного з її членів.

Відвідування сім'ї за місцем проживання застосовується з метою з'ясування, корекції відносин та стилю спілкування між батьками і дітьми.

Індивідуальна бесіда з батьками за місцем проживання та (чи) через виклик їх у державну установу чи заклад є дієвим методом запобігти порушенню ними прав дітей в ситуації необхідності термінового реагування.

Ефективною є спільна робота соціального педагога з батьками задля сприяння у залученні неповнолітнього до навчання чи праці, організації життєдіяльності у різних сферах.

До батьків неповнолітніх, які не виконують належним чином обов'язків з виховання дітей, застосовують примусові заходи впливу. Серед них:

- попередження;

- розгляд питання про неналежне виховання батьками своїх дітей за місцем їх праці;

- звернення до органів місцевого самоврядування, державної виконавчої влади з проханням вплинути на батьків, які не займаються вихованням дітей, не забезпечують їм належних умов для розвитку й соціалізації;

- притягнення до відповідальності через правоохоронні органи;

- підняття клопотання перед службою у справах неповнолітніх, органами опіки й піклування про відібрання дітей від батьків чи позбавлення батьків їх прав стосовно дітей.

2. Психолого-педагогічний вплив здійснюється з метою організації морально-психологічного впливу на батьків неповнолітнього. Вибір форм і методів обумовлений необхідністю надання соціально-організаційної чи соціально-психологічної допомоги та типом сім'ї, в якій він виховується:

- налагодження взаєморозуміння між батьками і неповнолітнім;

- подолання вад стилю взаємовідносин;

- допомога у виборі технології захисту прав дитини;

- організація самостійної роботи батьків з питань захисту прав дитини;

- посилення відповідальності батьків за умови виховання й розвитку дітей;

- залучення до організації виховання неповнолітніх у сім'ї працівників органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування;

- ізоляція неповнолітнього від батьків шляхом направлення його в інтернат, влаштування на проживання в гуртожиток професійно-технічного закладу, в якому він навчається;