Допомога підліткам в особистому зростанні

Комплекс дисморфоманії

Отже, суспільство - цілісність, а кожна особистість - його невід'ємна складова, тож світогляд юної людини, чия особистість знаходиться у процесі формування, має ґрунтуватися саме на усвідомленні себе як істоти суспільної. Не є обов'язковим обирати чужу теорію як основну концепцію власного життя (теорія індивідуації не є еталоном, вона - лише один з прикладів шляху досягнення компромісу із суспільством), але варто інтерпретувати, сформовану сторіччями, істину по-своєму, варто оглядітися на досвід минулих поколінь, але при цьому ніколи не забувати, що кожна людина - це частина людства, що тільки у суспільстві може проявитися унікальність особистості, бо суспільство робить її унікальною, а вона - суспільство. Адже не беззмістовно Мірказарім Норбєков казав: «Ми самостійно створюємо те, що бажаємо та не бажаємо». І головне, у стосунках із суспільством не треба точно притримуватися створених кимсь канонів, треба, поєднуючи розум і почуття, - навчитися відчувати суспільство, передбачати його поведінку. Кожний свій крок юна людина має узгоджувати із бажаннями суспільства та власними для того, що суспільство допомагало їй, а вона - йому. Можливо, сучасна молодь міркує, що праця задля суспільного блага нічого не варта, але це не так, адже, роблячи щось для суспільства, піднімається самооцінка особистості, вона відчуває моральне задоволення і має шанс отримати популярність, тобто стати безсмертною для усього суспільства.

Юна особистість робить виклик суспільству - неформально одягається, слухає нестандартну музику, але це має робитися з метою самовисловитися, показати настрій свого духу суспільству, а не викликати його агресію. Суспільство, в свою чергу, не має ніякого морального права засуджувати цю особистість, намагатися змінити її, бо кожен є індивідуальністю і має право на приватний вибір.

Головним є те, що особистість, більш того юна особистість, не повинна забувати про старі ідеали, адже саме на них будується суспільство, а далі і людство. Але що ж робити юній людині, коли вона опиняється у суспільстві, чий стиль життя суперечить усім моральним нормам? - треба дбати про безпеку та ніколи не зраджувати своїм ідеалам, буди стійким та обачливим.

Світ багатий на несправедливість, але необхідно десь загубити власну агресивність, навчитися пробачати, нехай заради власного ж спокою, менше сваритися, адже ще Дейл Карнегі вважав, що «найсильнішим є не той, хто перемагає свого ворога, а той, хто лютого ворога може перетворити на товариша».

Дружні стосунки суспільства та особистості призведуть до гармонії між ними, у якій і формуватиметься кожна юна особистість.

Гармонія [гр. harmonia] - узгодженість у поєднанні чогось, поняття, що також використовується в математичній науці та є музичним терміном.

Гармонія особистості та суспільства формує високоморальних, сильних духом особистостей, що призводить до удосконалення усього людства. Гармонія особистості і суспільства - це conditio sine qua non, тобто необхідна умова, розвитку всесвіту. Та не варто накладати на термін «гармонії» ярмо «стабільності», бо гармонія - це та міра негативу і позитиву, яка потрібна на певний момент людству для розвитку. «Гармонія особистості та суспільства» - звучить локально, але хіба не на локальному щасті будується глобальне?

«Люди досягнуть щастя лише у суспільстві», - звертався до загалу Клод Адріан Гельвецій і, звичайно, він не помилявся, адже усе, що створювалося протягом сторіч, створювалося в ім'я суспільства та для розвитку людства.

Підлітковий егоцентризм

Неодноразово ми читали і чули про те, наскільки небезпечним є егоїзм. Часто егоїзм і його «молодший брат» егоцентризм ототожнюються, і йдеться про те, що насправді небезпечні обидва. У своїй статті «Що таке містика» професор Ліврага пише: «Егоїзм і його екзотерична (зовнішня -- Прим. ред.) тінь -- егоцентризм -- завжди були перешкодою на шляху фізичного, психічного, розумового і духовного розвитку...».

Цілком зрозуміло, що шкідливим є як егоїзм, так і егоцентризм. Але ми б хотіли ще раз розглянути цю проблему і спробувати більш глибоко розібратися у чому ж різниця між тим й іншим поняттям.

Чому егоцентризм є лише екзотеричною стороною егоїзму? Чому виявляється, що егоїзм має більш глибоке коріння і викликає більш страшні, непередбачувані наслідки, тоді як егоцентризм завжди залишається лише його зовнішнім, видимим проявом?

Егоцентризм -- це відчуття себе центром світу і всіх подій. Це потреба бути головним, завжди притягувати увагу оточуючих. Якщо під природним розуміти поведінку і вчинки, які походять з елементарних інстинктів та імпульсів, закладених у людині, то в деякому сенсі можемо сказати, що й егоцентризм є природним її станом. Однак цей стан, риси характеру і поведінка властиві саме людині, а серед тварин зустрічаються досить рідко. Тварини проживають своє життя природно, вони захищають себе і своїх малюків від інших тварин і людини лише тоді, коли відчувають небезпеку.

Дивно, але часто так буває, що контакт з людиною «уражає» домашніх тварин «вірусом егоцентризму», і ми спостерігаємо, як в них починає проявлятися така знайома нам потреба притягувати до себе всі погляди, привласнювати всі ласки і виключну увагу господаря. Так разом з егоцентризмом народжуються ревнощі. Із самих перших місяців свого життя дитина вимагає до себе виключної уваги батьків, особливо матері. У неї є свої способи і своя «тактика», яка дозволяє їй досягти цього, приводячи у захоплення дорослих, які з радістю і захватом помічають, що така крихітна істота вже в дечому стала схожою на них. Минає час, діти і молоді люди згодом все частіше починають відчувати потребу бути центром уваги вдома, серед друзів, у школі, у своєму оточенні. Егоцентризм поступово перетворюється на своєрідну форму самоствердження. Пізніше він може викликати почуття, які помилково називають коханням, не помічаючи, що в їх основу покладено дух власності. Бажання відчувати себе коханим у даному випадку буде означати вимогу бути центром існування для іншої людини. Пізніше із цього народжується антилюбов -- егоїзм. Бути егоїстом -- значить відчувати себе не просто центром, а єдиним центром світу. Хоча людина знає, що є інші люди, вона живе і поводить себе так, начебто їх не існує, і не помічає нікого й нічого, крім самої себе. У даному випадку можна буквально зрозуміти притчу про журавлів, яку розповідав Платон у своїх «Діалогах». Після довгих міркувань журавлі, які зустрічались на таємних зборах, приходять до висновку, що істоти, які існують в світі, поділяються на дві великі частини: журавлі і «не журавлі». Те ж саме відбувається і з людиною-егоїстом. Для неї весь світ складається з двох очевидних і зрозумілих частин: вона сама, основна, головна і єдина у своєму роді, і всі інші «не-я», лише примарно існуючі в уяві егоїста де-небудь в його власній тіні.

Справа навіть не у тому, що егоїст ізолюється від світу, як дехто думає. Навпаки, егоїст чудово бачить все розмаїття життя. Річ у тім, що це розмаїття його не цікавить, так як не цікавить і те, що може відбутися з іншими людьми, якщо він не задоволений собою і його бажання та вимоги не задовольняються. Крім того, що він егоцентрист, він до того ж холодний і байдужий до всього іншого, йому «наплювати» на інших людей і вже недостатньо того, що він є центром уваги. Будучи цілком поглиненим тією потворною формою любові, яку він відчуває до самого себе, він не поважає, не в змозі цінувати навіть цю увагу. Егоїст проявляє одночасно і ревнощі егоцентриста, і повну нездатність любити, яка вже стала головною рисою його особистості. У цитованій нами статті професора Лівраги говориться: «Любов -- віддача, і відповідно, віддача -- це прояв Любові...» Як досягнути тієї високої цілі, до якої прагнуть всі справжні людські стосунки?

Справжні взаємовідносини і співіснування неможливі, якщо в них немає щедрості і любові. Вони також неможливі і тоді, коли будуються на всеперемагаючому і всеохоплюючому егоїстичному почутті людини, яка гадає, що вона -- єдиний центр світу. Для того, щоб народилися справжні взаємини і щоб люди могли співіснувати один з одним, необхідно відкрити власне серце і знайти у ньому місце, хоча б куточок, для інших істот, які живуть на землі. Необхідно розширити свідомість і навчитися проникати в душу, у справжню суть всіх речей, необхідно відчути таємничу безкрайність Всесвіту. Необхідно пізнати все живе, навчитися любити і поважати його. Ми повинні звільнитися з в'язниці власного егоїзму і проявити мужність, щоб показати себе такими, якими ми є, розділивши з іншими все прекрасне, що маємо і що несемо в душі.

Не виправдовуючи егоцентризм і розуміючи, що він є лише першим, інфантильним етапом самоствердження людини, ми повинні всіма силами намагатися знищити темні сторони егоїзму, з якого народжується не лише егоцентризм, але й інше зло, і які є найстрашнішою перешкодою на шляху нашого духовного розвитку. Ніхто не може розвиватися духовно і досягти поставлених перед собою завдань, якщо при цьому зневажає інших людей і залишається байдужим до їх проблем і страждань, до їх мрій і духовного розвитку.

Ніхто не може досягти звільнення, якщо перед цим сам не звільниться від пут егоїзму, котрі заважають йому любити і допомагати іншим. Для егоїстів Нірвани не існує. Наші короткі роздуми ми закінчуємо словами професора Лівраги: «Немає людини, яка була б більшим боягузом, ніж егоїст. І немає людини більш жорстокої, ніж егоїст. Ніхто так не пишається собою і не виявляє свою силу, як себелюбна людина у своїх перемогах і тріумфах. Але ніхто й і ніколи не буває таким жалюгідним і слабким, як егоїст у своїх падіннях».

Криза 13-го року життя: її симптоми та шляхи подолання

Підлітковий вік часто називають "критичним". У психології критичними називають такі періоди розвитку, коли організм має підвищену сензитивність (чутливість) до якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, дії яких саме в цей (і ні який інший) період розвитку мають особливо важливі, безповоротні наслідки. Такі періоди часто супроводяться психологічною напруженістю, перебудовою. У психології вони мають назву "вікових криз". Це складні стани, які характеризуються більш-менш вираженою конфліктністю. Вони є істотними, статистично нормальними, тривають не довго за часом (до року).

Їх називають нормативними життєвими кризами, на відміну від "ненормативних" - таких, як невротичні які мають в основі випадкові, особливі обставини (наприклад смерть батьків).

Нормативна криза підліткового віку відрізняється від інших криз (1,3 і 7 років) більшою тривалістю за часом і силою. Їх проявами є бурхливі негативні реакції з приводу будь-яких дій дорослих.

Якщо такий стан триває надто довго і бурхливо, це може вказати шкільному психологу на наявність "ненормативної" кризи у підлітків. Якщо дорослі чуйно ставляться до підлітків, знають, розуміють і враховують їхні вікові особливості, то можливий так званий безкризовий розвиток дитини, тобто криза проходитиме у згладженій, не агресивній формі. Підлітковий вік у своїх проявах не однорідний і має певні етапи.

Так, деякі психологи (наприклад, Шерлота Блер) вбачають у підлітковому віці дві фази - негативну і позитивну. Вік негативної фази у дівчаток припадає приблизно на 11-13 років, а у хлопчиків - на 14-16.

Негативна фаза характеризується почуттям тривоги, занепокоєності, роздратованістю, диспропорцією у психічному та фізичному розвитку, агресивністю і т.д. Це період внутрішнього метушіння, суперечливих почуттів, абстрактного бунту, меланхолії та зниженої працездатності. Позитивна фаза наступає поступово. Її прояв можна побачити у почутті єдності з природою, в умінні по-новому сприймати мистецтво. З'являється новий світ цінностей, потреба в інтимно-особистісному спілкуванні, коханні, мріях.

У психології існує розподіл на молодший і старший підлітковий вік. Вони мають певні розбіжності. Так для молодшого підлітка новоутворенням є здатність до ідентифікації, для старшого - почуття самостійності і перше кохання.

У підлітковому віці відбувається бурхлива взаємодія, взаємопроникнення зовнішнього середовища і внутрішнього світу дитини. У процесі цієї взаємодії йде розвиток самосвідомості підлітка. У зв'язку з цим для нього стає можливим більш глибоке і широке розуміння інших людей.

Соціальний розвиток, що приводить до утворення особистості, набуває у самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.

Тема підліткового дорослішання цікава для науковців, перш за все, тим, що саме в цей період життя людини виникає вікова криза. Необхідність адаптаційного подолання вікової кризи є вельми важливим завданням як для самих дітей, так і для їх дорослого оточення (практична актуальність проблеми). Узагальнення значного прикладного матеріалу з цього питання (наукова актуальність проблеми) потребує обов'язкового теоретичного обгрунтування. Однією з форм побудови необхідних теоретичних викладок є типологія.

Розробці пропонованої типології (мета статті) передував, по-перше, аналіз теоретичних досягнень з різних (за методологією) галузей психології - теорій становлення особистості у викладенні вітчизняних та зарубіжних авторів , теорій концепції життєвого шляху, екзистенціальної філософії та екзистенціальної психології. По-друге, враховувалися результати власного емпіричного дослідження, проінтерпретовані за допомогою якісних і кількісних методів опрацювання (контент-аналіз, класифікація, кластерізація, кореляційний і факторний аналіз). При розгляді кризи підліткового періоду було зроблено (основний висновок дослідження) акцент на впливі на перебіг цього періоду екзистенціального аспекту дорослішання, а не фізіологічного, психологічного чи соціального (хоча участь цих змінних у зростанні дитини безумовно враховувалася). Зміст же екзистенціального аспекту розкривався нами як процес визначення підлітком своєї смисложиттєвої позиції (тобто розуміння, інтерпретація, створення ним основ свого існування ).

Перехід від дитинства до дорослості

Проблема вивчення психічного розвитку і, зокрема, становлення особистості є однією з основоположних у вітчизняних та зарубіжних психологічних дослідженнях. Однак у вітчизняній психології дослідження розподіляються на ті, що вивчають ранню пору життя людини (від дитинства до юності), та на ті, що вивчають зрілі етапи її життя. Розподіл обумовлюється методологічною різницею: у першому випадку людина (дитина) вивчається з точки зору психологічних і психофізіологічних симптомокомплексів, які відрізняють один вік від іншого; в другому - симптомокомплекси віку не виокремлюються, оскільки людина розглядається крізь призму її „самоздійснення" протягом усього її життєвого шляху. Інакше кажучи, дитина та період її дорослішання подається в теоріях лише як об'єкт досліджень, а доросла людина - як суб'єкт її власного життя.

Розглядаючи проблему дорослішання суб'єкта в процесі навчання у вищому навчальному закладі, будемо характеризувати юність як віковий етап з точки зору здатності особистості до активної діяльності по перетворенню навколишнього світу, тобто „світопобудови, створення власного життєвого простору".

Кожна фаза життя має в межах всього розвитку власне окреме завдання. Як сказав Гете: „Ідуть не тільки, щоб прийти, а щоб жити протягом шляху". Це стосується і юнацтва: людина протягом даного відрізку часу має вирішити ряд певних проблем. Різні психологічні школи по-різному декларують зміст завдань юнацького віку, але загалом жаданий результат - це перехід до самостійного дорослого життя внаслідок здійснення низки свідомих „життєвих виборів" та подолання вікової кризи.

При ознайомленні з поглядами різних психологічних шкіл на кризу юнацького віку було би доречно пригадати вплив на перебіг цього періоду екзистенціального аспекту дорослішання (на якому роблять акцент представники гуманістичної психології), а не фізіологічного, психологічного чи соціального (хоча участь цих змінних у зростанні дитини безумовно враховується). Зміст же екзистенціального аспекту розкривався нами як процес визначення юнаком своєї смисложиттєвої позиції (тобто розуміння, інтерпретація, створення ним основ свого існування).

Цікаво було б звернутися до описової, „полярної, поліметричної" характеристики даного віку, створену в рамках епігенетичної концепції Е.Еріксона. Тут йдеться про „набуття відданості та вірності" як очікуваний результат розвитку, який може бути досягнено у групі однолітків як у провідній сфері стосунків. Тут же зазначені суттєві полярні утворення в особистості: „ідентичність - невизнання".

Продовжуючи тему зарубіжних авторів, хотілося б пригадати Шарлоту Бюлер, яка висунула припущення, що юність (як і кожна фаза життєвого шляху) має власні домінуючі тенденції, мотивації. В даному випадку „прагнення до самоздійснення" є і процесом, і підсумком пережитого юнаком чи дівчиною в цей кризовий період.

На цьому ж наголошується в цікавому дослідженні американських вчених Р.Гаулда, Д.Левінсона, Д.Вейланта, які вбачають зміст життєвого вибору, що здійснюється, у „віддаленні від батьківського дому, дорослішанню, потягу до самостійності". При цьому домінуючим почуттям є „невизначеність".

У вітчизняній психології детально розробив цю важливу епоху життя І.Кон: перехід від дитинства до зрілості він поділив на три етапи (підлітковий, юнацький вік та пізня юність, або початок дорослості). До того ж кожен період розглядається всесторонньо: „з точки зору біологічного дозрівання, в соціальному та психологічному аспектах. Так, біологічно юнацький вік - це повне завершення полового дозрівання, а початок дорослості характеризується зрілістю організму у всіх відношеннях; в плані соціальному юнацтво - це період завершення первинної соціалізації; психологічно ж юнацький вік характеризується становленням самосвідомості, образу „Я", самовизначенням, обранням професії, найважливіше психологічне новоутворення - це відкриття внутрішнього світу особистості". Для пізньої юності ведучий вид діяльності - праця. Окресливши таким чином головні характеристики юнацького вікового періоду, І.Кон повністю реалізував методологічні ідеї класика вікової психології, Л.С.Виготського.

Тож особистісна інтеграція завершується саме кризою юності (17--21 рік), що виявляється початком становлення авторського підходу до визначення і реалізації свого власного погляду на життя і на вибір індивідуального способу життя. Початок рівня суб'єктності вбачається у формуванні реальних життєвих планів, активному освоєнні професійної діяльності, соціальної ролі дорослого, пошуку супутника життя.

Знаючи завдання даного вікового етапу, окресливши можливі проблемні ситуації, можемо перейти до обговорення особливостей перебігу дорослішання в період навчання у вищому навчальному закладі, а також про можливості втручання та допомоги, оптимізації цього процесу (адже не забуваємо: від отриманого „результату" залежатиме якість життя в усій державі).

Типові проблеми "зростання" достатньо ефективно вирішуються на рівні "тут і тепер", тобто шляхом аналізу, більш об'ємного розгляду, відзеркалення, усвідомлення ситуацій, які складаються зараз у реальному житті, чи безпосередньо в процесі індивідуальної консультації або групового тренінгу. Це стає темою розмов в тренінгах типу "марафон", "особистісно центрована група", а також змістом сцен в психодрамі. В результаті групової роботи знижуються тривога, напруження відносно інших людей, виникає краще розуміння себе, інших, покращується вміння реалізувати свої потреби у близьких стосунках.

Звичайно, наслідки короткочасних несистематичних втручань суто індивідуальні і залежатимуть від глибини і об'єму попередніх розладів (які дуже гарно висвітлені в статті Л.М.Смольської „Фактори дитинства, що впливають на успішність в дорослому віці"). В деяких випадках цього цілком достатньо на шляху вирішення вікової кризи, в деяких - це стає тільки початком для більш тривалої психокорекції .Тут і постає питання про необхідність загальнодержавної соціальної програми для студентів, в процесі якої проробляються конфлікти дитинства, знаходяться можливості установлення більш зрілих стосунків із власними батьками, прийняття їх і себе. А внаслідок цього виникає можливість встановлювати більш реалістичні, здорові стосунки з іншими. Як висловилася одна студентка, яка усвідомила, що тривалий час "віддавала" ролі своїх батьків подругам та юнакам, але (і саме тому, що) "відмовляла" в цьому праві реальним батькам: "Бути дорослим - це вміти прощати."

В цьому відбивається розуміння того, що бути дорослим - це також вміти встановлювати зрілі стосунки з людьми. Нажаль, досить часто це вміння не приходить автоматично чи природньо, особливо, коли є пошкодження стосунків на попередніх етапах розвитку особистості, і соціальна ситуація не сприяє цьому, а в ній панує конкурентна боротьба, підозрілість, відокремленість.

Позитивному вирішенню психоціальної кризи юності сприяє така соціальна ситуація, яка характеризується партнерством, кооперацією, взаємоповагою, довірою. В лабораторних умовах вона може бути створеною під час групової чи індивідуальної психокоррекції, а в реальніх - це питання організації стосунків і створення відповідної соціально-психологічної атмосфери в навчальному процесі, і в усіх сферах студентського життя.
Головне пам'ятати, що для другого періоду юності типовими є „максималізм і категоричність, які не завжди свідчать про принциповість". Особливо дані якості виражаються через негативне ставлення до думок та дій дорослих, тож фахівці мають бути готовими до скептично критичного та іронічного ставлення.

Підводячи підсумки, зауважимо, що студента, тобто юнака чи дівчину, маємо сприймати комплексно, тобто, як підкреслює О.В.Винославська, „у трьох іпостасях":

· соціальній, яка обумовлена належністю студента до певної соціальної (академічної групи і виявляється через виконання ним функцій майбутнього фахівця;

· психологічній, що являє собою єдність психічних процесів, станів і таких властивостей як характер, темперамент, спрямованість, здібності, від яких, власне, і залежить протікання психічних процесів та виникнення психічних станів;

· біологічній, що включає в себе тип нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, соматичний тип, психомоторику, фізичний стан тощо.

Це означає, що при здійсненні будь-яких практичних заходів для вирішення проблем юнацтва, маємо брати до уваги характеристики якостей та можливостей студентів, їх вікових та особистісних особливостей в усіх зазначених напрямках.

Статева ідентичність

Статеве виховання має важливе значення для подальшого розвитку дитини. Саме від таких установок, які батьки зможуть дати їй, залежить її майбутнє сімейне життя, відношення до шлюбу, до протилежної статі і її поведінка в сексуальних стосунках.

Статеве виховання є предметом виключної уваги сучасних батьків, оскільки тепер вже ніхто не вважає, що такою природною і фундаментальною функцією як статева, можна керувати, тримаючи дітей в невіданні. Ми прекрасно розуміємо, що страх і не усвідомлення можуть спричинити хворобу, ось чому важливо щиро пояснити дітям, як все відбувається насправді.

Спираючись на наукову літературу, зазначимо: формування психосексуальної культури людини не можливе без виховання адекватно-позитивного сприймання власного образу об'єктом, що нероздільно пов'язаний з прийняттям власної природної статевості, сексуальності, статево-рольової та сексуально-рольової поведінки. Психосексуальна культура виділяється із загального прояву особистісного буття не тільки своїм узагальнено історичним досвідом у вигляді форм спілкування осіб певної статі, норм поведінки, традиційних цінностей та тенденцій до певних визначених форм діяльності, а й особливостями, пов'язаними з безпосереднім буттям людини як статевої істоти в повсякденній практиці та спілкуванні.

Виховний процес відбувається на різних рівнях: шкільна освіта, позашкільна освіта, дитячі угруповання за інтересами, сім'я. І якщо в минулі десятиліття вирішальну роль у пізнанні статевих особливостей організму відігравали друзі, вулиця, то сьогодні цей процес повинен стати керованим. Вирішальну роль в переорієнтації виховного впливу на молоду людину і сприймання себе, повинна відіграти освіта. На жаль сім'я, яка є місцем постійного проживання дитини, не завжди готова до правильного пояснення всіх статевих особливостей та вікових змін, які відбуваються з дитиною.

Серед предметів, які посідають чільне місце у статевому вихованні дитини, виділяється курс біології. Знайомство із відмінностями ролі особин чоловічої та жіночої статі у процесі збереження виду починається в розділі «Рослини». Саме тут учні отримують перші знання про статеві органи та статеві клітини, відмінності в їх будові та функціях. Розділ «Тварини» знайомить учнів із відмінностями у будові та ролі особин чоловічої та жіночої статі. В розділі «Людина та її здоров'я» учні, вивчаючи особливості будови різних систем організму, знайомляться із відмінностями їх будови у чоловіків та жінок. Наприклад, у темі «Опорно-рухова система», розглядаються особливості будови тазових кісток, скелетних м'язів чоловіків та жінок, у темі «Кров» йде мова про вміст еритроцитів у особин різної статі, у темі «Органи дихання» вивчається питання про статеві відмінності життєвої ємкості легень. Ці знання є базою для осмисленого розуміння ролі і місця осіб чоловічої і жіночої статі у житті суспільства і побуті. Особливе місце в курсі біології посідає тема «Розмноження та розвиток організму людини». Тут вивчається будова статевої системи, особливості функціонування її у чоловіків та жінок, процеси запліднення та внутріутробного розвитку дитини, захворювання статевої системи та їх профілактика. Окреме місце в цій темі посідають питання регуляції народжуваності і рівної відповідальності осіб обох статей за створення найсприятливіших умов для внутріутробного розвитку, народження та росту дитини. Тому на цих уроках учень повинен отримати повні і ґрунтовні відповіді на всі питання, які його цікавлять. Для цього вчитель змушений продумати такі форми роботи, які дадуть учням можливість вільно висловлюватися і обговорювати цікаві для них проблеми. Ми вважаємо, що в цьому випадку може бути доцільним групова форма роботи, технології інтерактивного навчання, дискусія. В шкільній програмі, нажаль, мала увага звертається на психосексуальний розвиток підлітка, етапи становлення сексуальності та статеві відмінності цього процесу.

Період статевого дозрівання - один із найбільш відповідальних в житті людини. Вона вступає в цей період дитиною, є протягом нього підлітком, а по закінченню статевого дозрівання стає дорослим. Статеве дозрівання - процес, в результаті якого людина досягає найбільшої ступені вираження свого ставлення до чоловічої чи жіночої статі, не тільки в біологічному, а й в соціальному плані.

Разом з тим, в сексуальній ідентифікації особистості, в вирішенні напрямку чоловічої чи жіночої диференціації і, тим більше, в формуванні морально-етичної сексуальної позиції, головну роль займає виховання. Тільки об'єднані в рамках системного підходу, а не взяті окремо ці фактори приводять до розуміння розвитку статі у людини: Статевий потяг в людини, на відміну від тварин, є інтегрованим результатом діяльності біологічних і соціально-психологічних детермінантів. В індивідуальному розвитку статі особливо виділяється пубертатний період.

Психосексуальний розвиток дитини, із закладеною в його основі генетичною програмою, і передбачена культурою статева соціалізація завжди діє і повинна розглядатися спільно, з урахуванням того, як вони заломлюються в статевій самосвідомості індивіда.

пов'язано з розумовим і соціальним розвитком дитини.

Статева ідентичність заснована, з одного боку, на соматичних ознаках (образ тіла), а з іншого боку - на поведінкових та характерологічних властивостях, що оцінюються за ступінню їх, відмінності чи невідповідності нормативному стереотипу маскулінності чи фемінності. При чому, як і всі інші самооцінки, вони багато в чому похідні від оцінки дитини оточуючими. Всі ці характеристики, багатовимірні і часто неоднозначні. Уже в дошкільнят часто виникає проблема співвідношення статеворольових орієнтацій дитини, тобто оцінки нею ступені своєї маскулінності-фемінності, і її статеворольових уподобань, які є шляхом отримання відповіді на запитання "Ким би ти хотів бути - хлопчиком чи дівчинкою?" і експериментів, коли дитина змушена вибирати між чоловічим і жіночим зразком чи роллю.

Процеси усвідомлення і формування ставлення до зовнішніх та внутрішніх компонентів образу тіла мають свою логіку. Усвідомлення зовнішніх компонентів образу тіла відбувається в процесі взаємного дотику власного тіла і тіла іншого, співвідношення видимого власного образу з еталонним. При формуванні зовнішніх компонентів образу тіла людина наче дивиться на себе очима іншого і тіло виступає як об'єкт оцінювання: гарне-погане, красиве-некрасиве, влаштовує-не влаштовує, привабливе-не привабливе і т.д. В процесі розвитку, крім можливості дивитися на себе збоку, збільшується усвідомлюваний внутрішній простір. Відношення до себе і до своєї власної тілесності стає менш об'єктивним. Воно буде суб'єктивним, коли людина дозволить собі бути сама собою, приймаючи себе в усьому різноманітті з достоїнствами і недоліками. Таке відношення свідчить про розширення свідомості і збільшення її реалістичності. Тілесність стає чуттєвою, невід'ємною частиною Я, беззаперечною цінністю.

Для досягнення мети статевого виховання доводиться враховувати складний характер психосексуального розвитку. Наукові уявлення про складність формування статі у людини коментує .Г.С.Васильченко (1977), характеризуючи перші 5 рівнів статевого розвитку як фізикальні детермінанти, а наступні рівні як « певні форми поведінки». Уже на ранніх стопах (з 4-го до 6-го місяця внутріутробного життя) проходить диференціювання механізмів гіпоталамусу для чоловічого чи жіночого типу, вирішуючи напрямок сексуального розвитку в майбутньому.

Сексуальні установки

Сексуальна установка - готовність, схильність до певних сексуальних дій. Існують механоцентрична установка - установка на техніку статевого акту; оргазмоцентрична - установка на оргазм; екстазоцентрична установка - готовність до екстазу, багатократного переживання оргазму.

Говорячи про сексуальність і сексуальну активність, варто відзначити наступне:

1. Сексуальність, що трактується суттєво ширше, ніж статевий потяг, що базується на інстинкті, починає розвиватись і проявлятися значно раніше пубертатного періоду в розвитку організму.

2. Прояви всіх стадій розвитку сексуальності є цілком нормальними, не повинні в жодному випадку блокуватися чи піддаватися критиці.

3. Важливою складовою сексуальності є зміни, які відбуваються в тілі підлітків.

4. У всіх підлітків є сексуальне життя - реальне чи у фантазіях. Роздуми про секс є важливою частиною дорослішання.

5. Більшість підлітків стають готовими до сексуальної активності швидше фізично, ніж емоційно.

6. З сексуальною активністю пов'язані як здорові (почуття близькості з іншою людиною, фізична насолода, вивчення себе) так і нездорові наслідки (вагітність, венеричні захворювання тощо).

7. Сексуальність однаково бентежить дітей, підлітків і дорослих.

Для адекватного розуміння підліткової сексуальності важливе врахування принаймні трьох обставин.

1. Підліткова сексуальність ще ізольована від інших складових кохання. Підлітка тягне до жінок, яких він не кохає, і він кохає дівчину (жінку), до якої його не притягає бажання. Кохання й тілесний потяг взаємовиключають одне одного. Кохання-дружба, кохання-ідеалізація, кохання-мрія, закоханість здалеку, цнотлива піднесеність стосунків - з одного боку, і ницість тілесних стосунків, що приваблює - з другого. Зіткнення романтичного кохання із сексуальним потягом, що розвивається, драматичне для підлітка незалежно від того, чи вміють дорослі побачити й зрозуміти цю драму.

Три моменти, які за своєю сутністю неминуче повинні збігатися, а саме статеве бажання, задоволення та статеве розмноження Ї розділені між собою проміжками у кілька років. Дівчина 10 років може прагнути бути жінкою, але справжньою жінкою вона здатна бути починаючи з 17 років, а матір'ю - не раніше двадцяти.

2. Переживання сексуального потягу часто виявляється сильніше самого потягу. Обмежені можливості реалізації сексуального потягу і необмежені можливості еротичних уявлень і фантазій створюють своєрідну і напружену психоестетичну диспропорцію, вихід з якої може мати крайні форми сексуальної поведінки.

3. Сексуальна поведінка підлітків носить передовсім і переважно характер сексуального експериментування - самостійного, гомосоціального і лише пізніше гетеросексуального з формуванням кінцевої сексуальної спрямованості (мастурбація, петтінг, сексуальний дебют тощо).

Перший сексуальний досвід і сексуальна поведінка

Підлітковий період - дуже важливий період для розвитку особистості. Психологи називають його латентним періодом, у який усі інші думки пробуджують статеву самосвідомість. Прилив гормонів викликає нові сильні бажання. І тут перед молодою людиною постає вибір: або задовольняти їх, або підкорити їх своїй волі. Сама атмосфера сучасного суспільства часом підштовхує нас до висновку, що навчитися сексу важливіше, ніж навчитися любити. Проте передчасні статеві стосунки, що є величезними емоційними переживаннями, позбавляють молоду людину великої кількості енергії, яка необхідна для емоційного, морального, творчого та інтелектуального розвитку. Це - дуже важливий час для того, щоб навчитися будувати глибокі, засновані на довір'ї, стосунки, що базуються на чесності та вірності відносин. Тому дружба є дуже важливою. Закохані парочки перекреслюють для себе існування цілого світу. Ви мабуть помічали їх, вони воркують чи обнімаються десь у кутку. З ними швидко стає нудно.

Часто ексклюзивні відносини між двома людьми народжують відчуження від інших. Друзі відчувають себе забутими та покинутими, тому що у "закоханої пари" не залишається на них часу. Також ревнощі та суперництво може стати зброєю, що руйнує багаторічну дружбу за декілька тижнів або навіть днів. Якщо друзі займаються сексом один з одним, вони ніколи не зможуть відновити колишні чисто дружні стосунки, навіть якщо вони перервуть сексуальні стосунки.

Якщо ми втрачаємо активний зв'язок з іншими людьми, заглиблюючись одне в одного, легко заглибитись у область фантазій та уявити, що за цими стосунками стоїть дещо набагато більше, ніж є насправді. Нам так хочеться задовольнити свою потребу у захисті, дружбі та душевній близькості. Але якщо людина, що знаходиться поряд, не є довічною другою половинкою, як це зазвичай буває у закоханих одне в одного підлітків, ми просто будуємо повітряні замки, які колись будуть грубо зруйновані реальністю.

Багато молодих людей інтуїтивно відчувають святість своєї сексуальності. Вони відчувають, що втрачати невинність під час не вартих того відносин та продовжувати зловживати своєю сексуальністю - теж саме, що йти проти себе. Це стає джерелом постійного сорому та погіршується ще й тим, що передчасну статеву активність потрібно приховувати від батьків та членів родини. Хто може уявити собі людину, що вбігає у квартиру з вигуком: "Мама, тато, я зробив це, я зробив - це було чудово!" - після свого першого сексуального зв'язку? На жаль, цей перший досвід буває далеким від захвату. Доводиться нести важкий та непотрібний тягар - почуття провини. Часто після цього люди не можуть бути такими, якими були раніше - "ламаються", адже проти совісті йти нелегко.

Передчасний статевий зв'язок може ускладнити і навіть зруйнувати відношення у нашому майбутньому сімейному житті. Як можна забути тих, хто був раніше і не порівнювати їх зі своїм чоловіком/ дружиною? Як би ви почували себе у такі моменти, що б відчувала ваша "половина", якби ви поділилися тими думками, які спадають вам на думку? Якщо ви не могли контролювати себе до шлюбу, хто може дати гарантію, що пізніше ви будете себе контролювати, особливо у стресових ситуаціях, підчас сильної спокуси? А якщо ви принесете невиліковне венеричне захворювання у свій подружній союз? Нещодавня статистика чітко показує, що чим більше дошлюбних зв'язків, тим більша ймовірність розлучення. Розлучення впливає не лише на подружжя та дитину, але має ще й соціальні наслідки. Кількість неповних сімей, що збільшується, погано впливає на сучасне суспільство. У дітей з неповних сімей нижче рівень успішності, ніж у їх однолітків з нормальних (повних) сімей. Статистика говорить про те, що їм набагато складніше створити власну міцну сім'ю, вони більше схильні до антисоціальної поведінки і для держави вони є важчим тягарем, особливо у фінансовому відношенні.

Секс - це емоційне переживання, переживання, що є глибоко особистим, особливо для дівчат. Вони природно відкриваються статевому партнеру і тому стають вразливими. Із-за вразливості реальним стає біль розлучення. Можна робити вигляд, що ніякого болю немає і з ним/нею легко порвати, можна навчитися забувати, але коли рвуться стосунки, скріплені статевим зв'язком, у людині помирає частка власного "я". Особливо, коли ви молоді, дуже важко зрозуміти, як розібратися з усіма емоціями та почуттями, пов'язаними із закоханістю та розчаруванням у коханні. Часто не знаєш, до кого звернутися за допомогою.

Без допомоги та підтримки досить легко повторити стару модель поведінки і, як і минулого разу бути глибоко розчарованим. Коли таке трапляється, ми відчуваємо себе неспроможними контролювати своє власне життя; нам не вистачає духовних, моральних сил та здібностей слідувати своїм внутрішнім принципам. Тому нас легко можуть використовувати інші і ми також вчимося користуватися людьми у своїх інтересах, наша самооцінка та повага до себе при цьому падає все нижче і нижче.

Секс, не зважаючи на його привабливість, заважає психологічному та емоційному розвитку молодих людей. Це підтверджується соціологічними опитуваннями, у яких жінки, що підлітками почали безладне статеве життя, висловлювали менше задоволення своєю сексуальністю у дорослому віці. Найщасливішими себе вважали жінки, що зберігали цноту до шлюбу і що вийшли заміж лише один раз. Передчасний статевий зв'язок зовсім не допоможе вам у житті.

Підліток у сім'ї. Формування моральних принципів, цінностей та переконань

Поряд із позитивним значенням засобів масової інформації для розвитку молодої людини, їхній вплив на суспільну свідомість, зокрема юнаків і дівчат, стає дедалі небезпечним. Інформація сучасних засобів медіа, що перевантажена ідеями, руслами боротьби, конкуренції, насильства, конструює психіку молоді, навіює моделі агресивної поведінки та відчуття небезпечного життя. Значна частина батьків занепокоєна сильним потягом їхніх дітей до телебачення, відеофільмів та ігор, що відволікають їх від навчальних занять, різноманітних видів діяльності, корисних для особистісного розвитку молоді, вияву їхніх здібностей. Небезпека з боку засобів масової інформації полягає ще в тому сенсі, що вони "перехоплюють" у батьків виховний вплив на дітей, послаблюють результативність їхніх педагогічних дій, оскільки стають вагомим джерелом значущої та привабливої для молоді інформації. Унаслідок цієї конкуренції деякі батьки послаблюють свій контроль над поведінкою дітей, застосовують авторитарні дії, методи примусового впливу, що вимагають від них беззаперечного підкорення. Така стереотипна, одноосібна поведінка батьків без урахування дій, потреб, бажань дітей спонукає їх до більшого відчуження, вияву незадоволення, агресій, гніву тощо, а також посилює їхній потяг до теле- й відеофільмів, комп'ютерних ігор тощо.

Сім'я - це найвагоміший осередок, чинник виховання молоді, формування у них соціальних рис, моральних цінностей. Від сімейного виховання залежить, яким вартостям учні надають перевагу, які їхні захоплення, як вони ставляться до ЗМІ. Тому переважаюча роль сім'ї у формуванні особистості молодої людини як критичного споживача мас-медіа беззаперечна. Проте слід зазначити, що батькам, як і педагогам, протидіяти невибірковому сильному потягу дітей до медіа продукції, що формувався роками, набагато складніше. Ефективніше застосовувати превентивні, профілактичні дії, заходи щодо розвитку в учнів критичного ставлення до засобів медіа.

Дослідники проблем агресії засвідчують, що учні, які з дитинства зазначають насильство, образи, приниження в сім'ї, перебувають у стані фрустрації, депресії, гніву тощо, що зумовлює схильність до агресії, войовничості, інтерес до інформації, сцен насильства, боротьби, вбивства. Тому, як зазначають науковці, батьки повинні набувати компетентності щодо розвитку позитивних міжособистісних стосунків з дітьми, досягнення взаєморозуміння з ними, а також дієвості. Насамперед, вони повинні вміти налагоджувати дисципліну в сім'ї без насильства й тиску на дітей. Виховання в учнів чуйності й кооперативності, умінь емоційного контролю й моральної оцінки власної поведінки стає протидією негативним впливам засобів масової інформації. Тому деякі педагогічні поради батькам щодо формування в учнів критичного ставлення до медіа впливів доцільні.

1. Створення психологічно-комфортного "виховного" середовища в сім'ї на засадах довірливої, толерантної міжособистісної взаємодії батьків й учнів - найвагоміша умова розвитку позитивного самопочуття дитини, набуття моральних цінностей.

Саме засобами сімейного середовища, що охоплює моделі гуманістичних стосунків, вияву пізнавального інтересу до позитивних сторін життя, батьки здійснюють вплив на розвиток особистості, привчають дитину до моральної поведінки, навіюють потяг до справедливості й доброти. Важливе завдання у цій справі - це досягнення міри в організації контролю за діями й поведінкою учнів та надання їм прав й свобод у виборі вчинків, самоорганізації поведінки. Контроль за життєдіяльністю дитини є вагомим обов'язком батьків. Проте він означає не навіювання страху, завоювання влади над дитиною, спонукання її до підкорення батьківським вимогам, а налагодження й підтримку конструктивної взаємодії з нею, вибір педагогічних дій, що не суперечать її потребам, бажанням і ненав'язливо стимулюють до дотримання соціальних норм, самостійного прийняття рішень. Любов, емпатія, щирість і відкритість - головні умови створення позитивного, морального клімату в сім'ї. Досягнення взаємодії угоди батьків й учнів у процесі вирішення проблем дисципліни й деструктивної поведінки є важливим способом непримусового педагогічного впливу на особистість.

Узгодження дій дорослих з дітьми, пошук взаєморозуміння можливі у процесі їхнього конструктивного спілкування, під час якого батьки виявляють повагу й позитивне ставлення до дитини, відкриті до її думки, приймають її незалежно від того, якою імпульсивною й афективною є її поведінка. Таке спілкування не ставить за мету звинувачувати школяра у чомусь, підтверджувати його провину чи хибність суджень. Натомість, воно передбачає вирішення проблеми - обговорення доцільності батьківських вимог і бажань дітей, розгляд можливих наслідків у разі недотримання соціальних норм, спільне прийняття найоптимальнішого розв'язку. Саме завдяки конструктивному спілкуванню батьки мають змогу вислухати і зрозуміти дитину, пізнати її мотиви реальної поведінки, роз'яснити їй суть відповідних соціальних норм, майстерно переконати в доцільності їхнього виконання.
Вагомим завданням батьків є вибір методів виховного впливу, завдяки яким вони прищеплюють в учнів позитивне ставлення до моральних цінностей, здобутків духовної культури, апелюють до розуму, почуттів дитини. Накази, моральні нотації, беззаперечне напучення батьків не викликають у дітей позитивний емоційний відгук, переживання зразків гуманної, доброчинної поведінки людей. Навпаки, такий підхід може породжувати у них приховану ворожість, нещирість, іноді бар'єр у прагненні до наслідування соціально цінної поведінки.

Заборони також не є гарантом зміни поведінки учнів і виконання ними педагогічних вимог, оскільки не забезпечують простір для їхнього морального міркування й рефлексії власних дій. Хоча вони інколи підкорюються цим настановам, їхні погляди й прагнення залишаються попередніми. Щоби спонукати учнів до дотримання соціально цінних норм, важливо, насамперед, викликати у них негативне ставлення до вчинків, небезпечних або шкідливих для суспільного життя (насильство, вбивство). Тому довірливий, відкритий до думок дітей словесний вплив дорослих дає змогу розкрити їм суть моральних цінностей, стимулює їх до власних роздумів, осмислення зв'язку окремих вчинків із життям інших людей. Логічні міркування, доводи, емоційні спогади, розповіді батьків, що виявляються в безпосередніх, ненав"язливих формах, стають зрозумілішими для школярів на противагу наказам, вказівкам, які зміст моральних ідей, норм цілком не розкривають. Залучення учнів до аналізу реальних ситуацій, власних вчинків і поведінки інших, а також сцен людського життя, представлених на телеекранах, сприяє виробленню ними критичного, усвідомленого ставлення до дійсності й самих себе. Необхідно, щоби словесні дії батьків і обговорення з дітьми соціальних норм були орієнтовані на їхні інтереси й розвивалися у напрямі до особистості. Тоді з'являється спільне міркування, взаєморозуміння, а учні привчаються не до самозахисту, як це буває у процесі навчальних настанов батьків, а до замислення над моральними проблемами.

У справі виховання дітей, зокрема формування у них критичного, вибіркового ставлення до медіа-засобів, батьки, зазвичай, вдаються до методів заохочення і покарання, що зумовлюють реакції учнів, протилежні очікуванням дорослих. Проте покарання - це завжди примус, який ще більше підсилює погану поведінку. Наприклад, якщо сварити дитину й не дозволяти їй дивитися телевізор або грати в комп'ютерні ігри, вона буде виявляти агресивні реакції та ще більше тягнутися до цих розваг. Покарання може бути ефективним, якщо стосується поведінки, що не стала звичною для школяра і не є залякуванням дитини. Важливо, щоб він усвідомлював провину й не був озлобленим на батьків. Загалом покарання слід поєднувати із заохоченням позитивних вчинків в учнів. В ситуаціях, коли дитина не погоджується з вимогами батьків та виявляє агресію, варто ігнорувати таку поведінку й підкріплювати неагресивну. Саме позитивні ствердження замість постійного зауваження усіх неправильних дій дитини, підтримка навіть незначних її успіхів у напрямі вдосконалення своєї поведінки стають доцільним заохоченням моральної поведінки.

Виховне середовище в сім'ї визначається тим, які види життєдіяльності дітей реалізовують батьки та як. Виховання дитини в сім'ї значною мірою залежить від того, чи вона має свої обов'язки, залучена до різних видів діяльності, що важливі для досягнення благоустрою, культурно-освітнього, морального, естетичного рівнів розвитку сім'ї. Якщо батьки не залучають учнів до різноманітних справ, тоді вони мають вільний час і не знають, як ним скористатися, тому починають захоплюватися різними розвагами, зокрема надмірним без вибору й самоконтролю оглядом телепрограм, різноманітних фільмів й комп'ютерними іграми, в яких переважає войовнича тематика, сцени насильства. Кожна діяльність володіє значним потенціалом для виховання особистості - її інтересів, здібностей, соціальної поведінки, моральних якостей тощо. Участь й захоплення дитини діяльністю збагачує її інтереси та зумовлює критичне ставлення до медіа-засобів, послаблює її потяг до змісту медіа-інформації, що не розвиває пізнавальні здібності та не навчає соціально цінній поведінці. А тому діяльність повинна охоплювати усі сфери життя учнів і батьків (праця, пізнання, спорт, художньо-естетична творчість, дозвілля) і задовольняти різноманітні їхні потреби.

Батькам важко впливати на поведінку своїх дітей, якщо вони не привчають їх до певного порядку й дисципліни. З цією метою доцільно залучати учнів до визначення правил поведінки усіх представників сім'ї. Ці правила у першу чергу охоплюють й уточнюють конкретні дії учнів стосовно різних сфер життя в сім'ї. Вони повинні визначати обов'язки дітей, особливості дотримання режиму життя, ставлення та участь в різних видах діяльності значущої для благополуччя сім'ї. Бажано, щоб правила поведінки уточнювали час і можливості огляду учнями телепрограм, користування комп'ютером. Визначення правил необхідне для привчання учнів до дисципліни та формування у них умінь самоконтролю й саморегуляції поведінки.

2. Захоплення учнів медіа-інформацією, що розвиває пізнавальні інтереси, здібності, моральні цінності учнів, допоможе нейтралізувати їхню увагу й надмірний потяг до сюжетів насильства на телеекрані чи в інших засобах масової інформації.

Існує багато телепрограм, радіопередач, медіа-текстів, що вміщують пізнавальну інформацію, розкривають моделі моральної поведінки. Оволодіння такою інформацією має велике виховне значення для формування особистості молодої людини. Отримання науково обгрунтованих знань про різні сфери життя сприяє розвитку світогляду учнів, задоволенню їхніх пізнавальних потреб і разом з тим відволікає їхню увагу від інформації, що приваблива тільки за формою, але не має пізнавального значення.

У цьому контексті батьки повинні виявити власну ініціативу щодо вибору програм, текстів для спільного ознайомлення разом з дітьми. Залучати учнів до оволодіння інформацією, цінною для їхнього розумового й морального розвитку, доцільно непримусово й ненав'язливо, інакше батьківські директивні настанови і вказівки мають викликати в учнів зворотню реакцію. Приклад батьків, їхнє захоплення деякими програмами чи фільмами, міркування в присутності дітей, обговорення з ними ідей, сюжетів, науково і соціально значущих, може мати вплив на учнів, заразити їх інтересом до наукової інформації, цінностей культури.

3. Для нейтралізації негативного впливу мас-медіа на поведінку учнів, розвитку у них критичного ставлення до засобів медіа батькам доцільно знати причини й мотиви їхнього захоплення тематикою насильства, що переважає в медіа-інформації.

Як зазначають науковці, потяг учнів до засобів масової інформації визначається їхніми потребами, а також набутим соціальним досвідом. Зазвичай учні виявляють інтерес до тих фільмів, що надають їм інформацію, необхідну для задоволення їхніх потреб. Або привабливою для них стає та інформація, що відповідає вже знайомій їм моделі поведінки, ті вчинки, які вони колись спостерігали і до яких небайдужі.