Соціально-психологічні прийоми дослідження малої соціальної групи

Зміст

Вступ

Розділ І. Аналіз психологічно-соціального дослідження малої соціальної групи

1.1 Визначення і класифікація малої соціальної групи

1.2 Групова згуртованість як фактор становлення дитячої особистості в колективі

1.3 Ігрова діяльність як метод підвищення згуртованості дитячого колективу

Розділ ІІ. Прийоми дослідження малої соціальної групи підлітків

2.1 Аналіз методів дослідження рівня згуртованості малої соціальної групи

2.2 Комплекс ігор, пропонований для підвищення рівня згуртованості групи

2.3 Порівняльний аналіз результатів дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Інтерес до дослідження малих груп виник дуже давно, власне кажучи негайно слідом за тим, як почала обговорюватися проблема взаємин суспільства й особистості й, зокрема, питання про взаємовідношення особистості й середовища її формування. Інтуїтивно будь-яким дослідником, що приступає до аналізу цієї проблеми, мала група розуміється як те первинне середовище, у якій особистість робить свої перші кроки й продовжує далі свій шлях розвитку. Очевидним є той простий факт, що з перших днів свого життя людина пов'язана з певними малими групами, причому не просто випробовує на собі їхній вплив, але тільки в них і через них одержує першу інформацію про зовнішній світ і надалі організовує свою діяльність. У цьому змісті феномен малої групи лежить на поверхні й безпосередньо даний соціальному психологові як предмет аналізу.

Тема даної курсової роботи: «Соціально-психологічні прийоми дослідження малої соціальної групи».

Актуальність теми полягає в тому, що досліджуваною групою буде група дітей притулку для неповнолітніх. Адже саме ці діти потребують особливої уваги. Як уже було сказано: тільки в згуртованому колективі особистість може повноцінно розвинутися. В ході взаємодії члени групи виробляють і установлюють норми, правила поведінки, стандарти. Це відбувається в результаті включення їх в спільну діяльність. Всі вищеназвані фактори є базисом для формування згуртованості.

Тенденція до згуртованості сприяє стимулюванню стану відкритості учасників групи до цінностей, які установлені в даній групі, та її учасників. Внутрішньогруповий конфлікт, напроти, стимулює ріст напруги в групі, підвищення напруги в групі, посилення захисних механізмів, що призводить до зниження ефективності релаксаційних вправ.

В процесі згуртованості групи формується групове взаєморозуміння, посилюючись в залежності від фази розвитку групи.

Метою роботи є: в процесі проведення спеціально підібраних ігор підвищити згуртованість групи.

Об'єктом дослідження являється діяльність групи дітей віком від 12 до 15 років притулку для неповнолітніх.

Предмет роботи: соціально-психологічні прийоми дослідження малої соціальної групи. В даній роботі прийоми будуть розглядатися через методи, а саме: анкетування, ігри, спостереження.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що за допомогою гри можливо підвищити рівень згуртованості і комунікабельності групи неповнолітніх.

Для досягнення поставленої мети, нам потрібно виконати ряд задач:

1) вивчити і аналізувати психолого-педагогічну і методичну літературу з проблеми дослідження;

2)виявити рівень згуртованості і комунікабельності групи неповнолітніх;

3)підібрати і провести ігри, які б сприяли підвищенню згуртованості;

4)провести контрольне дослідження рівня згуртованості групи.

Структура курсового дослідження: робота складається зі вступу, 2 розділів (теоретичного і практичного), висновків, списку використаної літератури та додатків.

Методи роботи: обробка даних, отриманих в результаті проведення дослідження, анкетуванні, ігри.

РОЗДІЛ І.

1.1 Аналіз психологічного дослідження малих соціальних груп

1.1.1 Визначення і класифікація малої соціальної групи

Якщо вибрати з незліченних визначень малих груп найбільше «синтетичне», то воно зводиться приблизно до наступного: «Під малою групою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані загальною соціальною діяльністю й перебувають у безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів» [6.42]. Це досить універсальне визначення, що не претендує на точність дефініції й носить скоріше описовий характер, допускає всілякі тлумачення, залежно від того, який зміст додати включеним у нього поняттям. Наприклад, у системі інтеракціоністської орієнтації, де вихідним поняттям є поняття «взаємодії», фокус у цьому визначенні вбачається саме в тому, що мала група - це певна система взаємодії, тому що слова «загальна соціальна діяльність» тлумачаться тут в інтеракціоністському змісті. Для когнітивістської орієнтації в цьому ж визначенні відшукується інший опорний пункт: не важливо, на основі загальної діяльності або простої взаємодії, але в групі виникають певні елементи групової когнітивної структури - норми й цінності, що і є саме істотне для групи.

Це ж визначення у вітчизняній соціальній психології наповнюється новим змістом: установлення факту «загальної соціальної діяльності» відразу ж задає групу як елемент соціальної структури суспільства, як осередок у більше широкій системі поділу праці. Наявність у малій групі загальної соціальної діяльності дозволяє інтерпретувати групу як суб'єкта цієї діяльності й тим самим пропонує теоретичну схему для всього наступного дослідження. Для того щоб саме ця інтерпретація придбала достатню визначеність, можна в наведеному визначенні виділити саме істотне й значиме, а саме: «мала група - це група, у якій суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистих контактів» О”Коннор К. Теория и практика игровой психотерапии. Питер, 2002.461с. [30.104]. У цьому визначенні втримуються в стислому виді основні ознаки малої групи, виділювані в інших системах соціально-психологічного знання, і разом з тим чітко проведена основна ідея розуміння групи з погляду принципу діяльності.

При такому розумінні мала група - це група, що реально існує не у вакуумі, а в певній системі суспільних відносин, вона виступає як суб'єкт конкретного виду соціальної діяльності, «як ланка певної суспільної системи, як частина суспільної структури» (23.145). Визначення фіксує й специфічну ознаку малої групи, що відрізняє її від більших груп: суспільні відносини виступають тут у формі безпосередніх особистих контактів.

Тепер необхідно розшифрувати кількісні характеристики малої групи, тому що сказати: «нечисленна по складу» група - значить запропонувати тавтологію. У літературі давно йде дискусія про нижню й верхню межі малої групи. У більшості досліджень число членів малої групи коливалося між 2 й 7 при модальному числі 2 (згадано в 71% випадків). Цей підрахунок збігається з уявленням, що має широке поширення, про те, що найменшою малою групою є група із двох чоловік - так називана «діада».

Суперечка про те, діада або тріада є найменший варіант малої групи, може бути також нескінченним, якщо не привести на користь якогось із підходів вагомих аргументів. Є спроби привести такі аргу-менти на користь тріади як найменшої одиниці малої групи (Соціально-психологічні проблеми керівництва й керування колективами, 1974). Опираючись на експериментальний досвід дослідження малих груп як суб'єктів й об'єктів керування, автори приходять до наступних висновків. У діаді фіксується лише сама найпростіша, генетично первинна форма спілкування - чисто емоційний контакт. Однак діаду досить важко розглянути як справжній суб'єкт діяльності, оскільки в ній практично неможливо вичленувати той тип спілкування, що опосередкований спільною діяльністю: у діаді в принципі нерозв'язний конфлікт, що виник із приводу діяльності, тому що він неминуче здобуває характер чисто міжособистісного конфлікту.

Діаду досить важко розглянути як справжній суб'єкт діяльності, оскільки в ній практично неможливо вичленувати той тип спілкування, що опосередкований спільною діяльністю: у діаді в принципі нерозв'язний конфлікт, що виник із приводу діяльності, тому що він неминуче здобуває характер чисто міжособистісного конфлікту. Присутність у групі третьої особи створює нову позицію - спостерігача, що додає істотно новий момент до виникаючої системи взаємин: цей «третій» може додати щось до однієї з позицій у конфлікті, сам будучи не включений у нього й тому представляючи саме не міжособистісне, а діяльний початок. Цим створюється основа для дозволу конфлікту й знімається його особистісна природа, будучи замінена включенням у конфлікт діяльнісних підстав. Ця точка зору знаходить певну підтримку, але не можна сказати, що питання вирішене остаточно.

Не менш гостро стоїть питання й про «верхню» межу малої групи. Якщо звернутися до практики досліджень, то там знаходимо самі довільні числа, що визначають цю верхню межу: 10, 15, 20 чоловік. У деяких дослідженнях Морено, автора соціометричної методики, розрахованої саме на застосування в малих групах, згадуються групи й по 30-40 чоловік, коли мова йде про шкільні класи.

Представляється, що можна запропонувати рішення на основі прийнятого нами принципу аналізу груп. Якщо досліджувана мала група повинна бути насамперед реально існуючою групою і якщо вона розглядається як суб'єкт діяльності, то логічно не встановлювати якусь тверду «верхню» межу її, а приймати за такий реально існуючий, даний розмір досліджуваної групи, продиктований потребою спільної групової діяльності. Іншими словами, якщо група задана в системі суспільних відносин у якомусь конкретному розмірі і якщо він достатній для виконання конкретної діяльності, то саме цю межу й можна прийняти в дослідженні як «верхню».

Це специфічне рішення проблеми, але воно не тільки припустимо, але й найбільш обґрунтовано. Малою групою тоді виявляється така група, що являє собою деяку одиницю спільної діяльності, її розмір визначається емпірично: при дослідженні сім'ї як малої групи, наприклад, на рівні будуть досліджуватися й сім'ї, що складаються із трьох чоловік, і сім'ї, що складаються із дванадцяти чоловік; при аналізі робочих бригад як мала група може прийматися й бригада з п'яти чоловік і бригада із сорока чоловік, якщо при цьому саме вона виступає одиницею запропонованої їй діяльності.

Достаток малих груп у суспільстві припускає їхню величезну розмаїтість, і тому для цілей досліджень необхідна їхня класифікація. Неоднозначність поняття малої групи породила й неоднозначність пропонованих класифікацій. У принципі припустимі всілякі підстави для класифікації малих груп: групи розрізняються за наступними параметрами:

· за часом їхнього існування (довгострокові й короткочасні);

· за ступенем тісноти контакту між членами;

· за способом входження індивіда й т.д.

У цей час відомо біля п'ятдесяти різних підстав класифікації. Доцільно вибрати з них найпоширеніші, якимись є три класифікації:

1) розподіл малих груп на «первинні» й «вторинні»;

2) розподіл їх на «формальні» «неформальні»;

3) розподіл на «групи членства» й «референтні групи».

Як видно, кожна із цих трьох класифікацій задає деяку дихотомію.

Розподіл малих груп на первинні і вторинні вперше були запропоновано Ч. Лантухи, що спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім'я, група друзів, група найближчих сусідів. Пізніше Лантухи запропонував певну ознаку, що дозволила б визначити істотну характеристику первинних груп - безпосередність контактів. Але при виділенні такої ознаки первинні групи стали ототожнювати з малими групами, і тоді класифікація втратила свій зміст. Якщо ознака малих груп - їхня контактність, то недоцільно усередині них виділяти ще якісь особливі групи, де специфічною ознакою буде ця сама контактність. Тому за традицією зберігається розподіл на первинні й вторинні групи (вторинні в цьому випадку ті, де немає безпосередніх контактів, а для спілкування між членами використовуються різні «посередники» у вигляді засобів зв'язку, наприклад), але власне кажучи досліджуються надалі саме первинні групи, тому що тільки вони задовольняють критерію малої групи. Практичного значення ця класифікація в цей час не має.

Друге з історично запропонованих розподілів малих груп - це розподіл їх на формальні й неформальні. Уперше цей розподіл був запропонований Э. Мэйо при проведенні їм знаменитих Хоторнских експериментів. Згідно Мэйо, формальна група відрізняється тим, що в ній чітко задані всі позиції її членів, вони запропоновані груповими нормами. Відповідно у формальній групі також строго розподілені й ролі всіх членів групи, у системі підпорядкування так називаній структурі влади: подання про відносини по вертикалі як відносини з певною системою ролей і статусів. Прикладом формальної групи є будь-яка група, створена в умовах якоїсь конкретної діяльності: робоча бригада, шкільний клас, спортивна команда й т.д. Усередині формальних груп Э. Мэйо виявив ще й «неформальні» групи, які складаються й виникають стихійно, де ні статуси, ні ролі не запропоновані, де заданої системи взаємин по вертикалі немає. Неформальна група може створюватися усередині формальної, коли, наприклад, у шкільному класі виникають угруповання, що складаються із близьких друзів, об'єднаних якимось спільним інтересом, таким чином, усередині формальної групи переплітаються дві структури відносин. Але неформальна група може виникати й сама по собі, не усередині формальної групи, а поза нею: люди, що випадково об'єдналися для ігор у волейбол де-небудь на пляжі, або більше тісна компанія друзів, що належать до зовсім різних формальних груп, є прикладами таких неформальних груп. Іноді в рамках такої групи (скажемо, у групі туристів, що відправилися в похід на один день), незважаючи на її неформальний характер, виникає спільна діяльність, і тоді група здобуває деякі риси формальної групи: у ній виділяються певні, хоча й короткочасні, позиції й ролі. Практично було встановлено, що в реальній дійсності дуже важко вичленувати строго формальні й строго неформальні групи, особливо в тих випадках, коли неформальні групи виникали в рамках формальних.

Тому в соціальній психології народилися речення, що знімають цю дихотомію. З одного боку, були уведені поняття формальна й неформальна структури групи (або структура формальних і неформальних відносин), і розрізнятися сталі не групи, а тип, характер відносин усередині них. У реченнях Мэйо втримувався саме такий зміст, а перенесення визначень «формальна» й «неформальна» на характеристику груп було зроблено досить довільно. З іншого боку, було уведено більше радикальне розходження понять «група» й «організація», що характерно для розвитку соціальної психології останніх двадцяти років. Незважаючи на достаток досліджень по соціальній психології організацій, досить чіткого поділу понять «організація» й «формальна група» дотепер не існує. У ряді випадків мова йде саме про те, що всяка формальна група на відміну від неформальної має риси організації.

Незважаючи на деяку нечіткість термінології, виявлення самої наявності двох структур у малих групах мало дуже велике значення. Воно було вже підкреслено в дослідженнях Мэйо, і з них згодом були зроблені висновки, що мали певний соціальний зміст, а саме: можливість використати неформальну структуру відносин в інтересах організації. У цей час є велика кількість експериментальних досліджень, присвячених виявленню впливу певного співвідношення формальної й неформальної структур групи на її згуртованість, продуктивність і т.д.

Таким чином, і друга із традиційно сформованих класифікацій малих груп не може вважатися строгою, хоча побудована на її основі класифікація структур є корисною для розвитку подань про природу груп.

Третя класифікація розводить так називані групи членства й референтні групи. Вона була уведена Г. Хайменом, якому належить відкриття самого феномена «референтної групи». В експериментах Хаймена було показано, що частина членів певних малих груп (у цьому випадку це були студентські групи) розділяє норми поводження, прийняті аж ніяк не в цій групі, а в якийсь інший, на яку вони орієнтуються. Такі групи, у які індивіди не включені реально, але норми яких вони приймають, Хаймен назвав референтними групами. Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства було відзначено в роботах М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов'язане з «системою відліку», що індивід уживає для порівняння свого статусу зі статусом інших осіб. Надалі Г. Келлі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їхні функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивідові або як еталон для порівняння свого поводження з нею, або для нормативної оцінки його.

У цей час у літературі зустрічається двояке вживання терміна «референтна група»: іноді як група, що протистоїть групі членства, іноді як група, що виникає усередині групи членства. У цьому другому випадку референтна група визначається як «значиме коло спілкування», тобто як коло осіб, обраних зі складу реальної групи як особливо значимих для індивіда. При цьому може виникнути ситуація, коли норми, прийняті групою, стають особисто прийнятні для індивіда лише тоді, коли вони прийняті «значимим колом спілкування», тобто з'являється ще як би проміжний орієнтир, на який має намір рівнятися індивід. І таке тлумачення має певне значення, але, очевидно, у цьому випадку варто говорити не про «референтні групи», а про «референтність» як особливу властивість відносин у групі, коли хтось із її членів вибирає як крапка відліку для свого поводження й діяльності певне коло осіб (2. 128).

Розподіл на групи членства й референтні групи відкриває цікаву перспективу для прикладних досліджень, зокрема в області вивчення протиправного поводження підлітків: з'ясувати питання, чому людина, включена у такі групи членства, як шкільний клас, спортивна команда, починає раптом орієнтуватися не на ті норми, які прийняті в них, а на норми зовсім інших груп, у які вона спочатку з усім не включена (якихось сумнівних елементів «з вулиці»). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію цього факту: група членства втратила свою привабливість для індивіда, він зіставляє своє поводження з іншою групою. Звичайно, це ще не відповідь на питання: чому саме ця група придбало для нього настільки важливе значення, а та група його втратила? Очевидно, вся проблематика референтних груп чекає ще свого подальшому розвитку, тому що поки все залишається на рівні констатації того, яка група є для індивіда референтною, але не пояснення, чому саме - вона.

1.2 Групова згуртованість як фактор становлення дитячої особистості в колективі

Існує цілий ряд експериментальних робіт з виявлення групової згуртованості або, як часто їх позначають, по виявленню групової єдності. З них треба назвати дослідження А. Бейвеласа, у яких особливе значення надається характеру групових цілей:

· операціональна мета групи - це побудова оптимальної системи комунікацій;

· символічна ціль групи - це мета, що відповідає індивідуальним намірам членів групи.

Згуртованість залежить від реалізації й того, і іншого характеру цілей. Як бачимо, інтерпретація феномена стає тут багатшою.

Логічно уявити собі новий підхід до дослідження згуртованості, якщо він буде опиратися на прийняті принципи розуміння групи й, зокрема, на ідею про те, що головним інтегратором групи є спільна діяльність її членів. Тоді процес формування групи і її подальшого розвитку з'являється як процес все більшого згуртовування цієї групи, але аж ніяк не на основі збільшення лише емоційної її привабливості, а на основі все більшого включення індивідів у процес спільної діяльності. Для цього виявляються інші підстави згуртованості. Щоб краще зрозуміти їхню природу, варто сказати, що мова йде саме про згуртованість групи, а не про сумісність людей у групі. Хоча сумісність і згуртованість тісно зв'язані, кожне із цих понять позначає різний аспект характеристики групи. Сумісність членів групи означає, що даний склад групи можливий для забезпечення виконання групою її функцій, що члени групи можуть взаємодіяти. Згуртованість групи означає, що даний склад групи не просто можливий, але що він інтегрований щонайкраще, що в ньому досягнутий особливий ступінь розвитку відносин, а саме такий ступінь, при якому всі члени групи в найбільшій мірі розділяють мету групової діяльності й ті цінності, які пов'язані із цією діяльністю. Це визначення відмінності від згуртованості від сумісності підвело нас до розуміння згуртованості в рамках принципу діяльності.

Нові принципи дослідження згуртованості розроблені А.В. Петровським. Вони становлять частину єдиної концепції, названої раніше «стратометричною концепцією групової активності», а пізніше - «теорією діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин у групі». Основна ідея полягає в тому, що всю структуру малої групи можна уявити собі як складову із трьох (в останній редакції чотирьох) основних шарів, або, в іншій термінології, «страт»:

· зовнішній рівень групової структури, де дані безпосередні емоційні міжособистісні відносини, тобто те, що традиційно вимірялося соціометрією;

· другий шар, що представляє собою більш глибоке утворення, позначується терміном «ціннісно-орієнтаційна єдність» (ЦОЕ), що характеризується тим, що відносини тут опосередковані спільною діяльністю, вираженням чого є збіг для членів групи орієнтації на основні цінності, що стосуються процесу спільної діяльності. Соціометрія, побудувавши свою методику на основі вибору, не показувала, як відзначалося, мотивів цього вибору. Для вивчення другого шару (ЦОЕ) потрібна тому інша методика, що дозволяє розкрити мотиви вибору. Теорія ж дає ключ, за допомогою якого ці мотиви можуть бути виявлені: це - збіг ціннісних орієнтації, що стосується спільної діяльності;

· третій шар групової структури розташований ще глибше й припускає ще більше включення індивіда в спільну групову діяльність: на цьому рівні члени групи розділяють мети групової діяльності, і, отже, тут можуть бути виявлені найбільш серйозні, значимі мотиви вибору членами групи один одного. Можна припустити, що мотиви вибору на цьому рівні пов'язані із прийняттям також загальних цінностей, але більше абстрактного рівня: цінностей, пов'язаних з більше загальним відношенням до праці, до навколишнього, до миру. Цей третій шар відносин був названий «ядром» групової структури.

Все сказане має безпосереднє відношення до розуміння згуртованості групи. Ця характеристика з'являється тут як певний процес розвитку внутрішньогрупових зв'язків, що відповідає розвитку групової діяльності. Три шари групових структур можуть одночасно бути розглянуті і як три рівні розвитку групи, зокрема, три рівні розвитку групової згуртованості. На першому рівні (що відповідає поверхневому шару внутрішньогрупових відносин) згуртованість дійсно виражається розвитком емоційних контактів (В). На другому рівні (що відповідає другому шару - ЦОЕ) відбувається подальше зімкнення групи, і тепер це виражається в збігі в членів групи основної системи цінностей, пов'язаних із процесом спільної діяльності (Б). На третьому рівні (що відповідає «ядерному» шару внутрішньогрупових відносин) інтеграція групи (а виходить, і її згуртованість) проявляється в тім, що всі члени групи починають розділяти загальні цілі групової діяльності (А).

Істотним моментом при цьому виступає та обставина, що розвиток згуртованості здійснюється не за рахунок розвитку лише комунікативної практики (як, скажемо, це було в Ньюкома), а на основі спільної діяльності. Крім того, єдність групи, виражена в єдності ціннісних орієнтації членів групи, інтерпретується не просто як подібність цих орієнтації, а і як втілення цієї подібності в тканину практичних дій членів групи. При такій інтерпретації згуртованості обов'язковий третій крок в аналізі, тобто перехід від установлення єдності ціннісних орієнтації до встановлення ще більш високого рівня єдності - єдності цілей групової діяльності як вираження згуртованості. «Якщо кожний з вищезгаданих феноменів згуртованості є показником лише окремих шарів і шарів внутрішньогрупової активності, то спільність мети, будучи детермінантою всіх їх разом узятих, може служити референтом дійсної єдності групи як цілого» (Донцов, 1979). Можна вважати, звичайно, що збіг цілей групової діяльності є в той же самий час і вищий рівень ціннісної єдності групи, оскільки самі мети спільної діяльності є також певна цінність. Таким чином, у практиці дослідження згуртованість повинна бути проаналізована і як збіг цінностей, що стосуються предмета спільної діяльності, і як свого роду «діяльнісне втілення» цього збігу.

Експеримент А.И. Донцова, проведений в 14 московських середніх школах, мав на меті виявити, як у роботі вчителів збігаються подання про цінності діяльності з реальним втіленням їх у повсякденній практиці викладання й виховання. Виявлялися два шари згуртованості: згуртованість, показана на прикладі оцінки «еталонного» учня, і згуртованість, показана на прикладі оцінки реальних учнів. У результаті дослідження був отриманий висновок, що спільність оцінок реальних учнів, дана вчителями однієї школи, вище, ніж погодженість їхніх подань про еталон учня, тобто згуртованість у реальній діяльності виявилася вище, ніж згуртованість, зареєстрована лише як збіг думок (тому що відношенням до еталона може бути тільки думка, але не реальна діяльність).

Друга частина дослідження дала досить цікавий результат. Коли оцінюванню піддавалися не учні, а колеги-вчителі, то єдність ціннісних подань виявилася вище в тому випадку, коли мова йшла саме про еталон учителя, і нижче, коли давалися оцінки реальним колегам. Інтерпретація цього факту знову підтверджує основний принцип: конкретним предметом діяльності вчителя не є інший учитель - колега, тому оцінювання його, а виходить, і збіг такого роду цінностей не є параметр безпосередньої конкретної діяльності даної групи. Навпроти, еталонний колега більшою мірою виявився цінністю, включеною в безпосередню практику роботи вчителя. (Образ такого «еталонного» колеги виникає, наприклад, на різних методичних конференціях, зборах «предметників».) Таким чином, була підтверджена гіпотеза дослідження про те, що дійсна інтеграція групи (а, отже, і її згуртованість) здійснюється насамперед у ході спільної діяльності (Донцов, 1979).

Таке розуміння згуртованості дозволяє по-новому підійти до факту формування малої групи. Виникнувши завдяки зовнішнім обставинам, мала група «переживає» тривалий процес свого становлення як психологічна спільність. Найважливішим змістом цього процесу є розвиток групової згуртованості. У ході цього розвитку група не просто продукує деякі норми й цінності, а члени її не просто засвоюють їх. Здійснюється набагато більше глибока інтеграція групи, коли цінності про предметну діяльність групи все більшою мірою розділяються окремими індивідами, не тому, що вони їм більше або менше «подобаються», а тому, що індивіди включені в саму їхню спільну діяльність. Діяльність же ця стає настільки значимою в житті кожного члена групи, що він приймає її цінності не під впливом розвитку комунікацій, переконання, але самим фактом свого усе більше повного й активного включення в діяльність групи. Головною детермінантою утворення групи в психологічному значенні цього слова виступає спільна діяльність. Вона є, таким чином, не тільки зовні заданою умовою існування даної групи, але й внутрішня підстава її існування.

1.3 Гра як метод підвищення згуртованості дитячого колективу

В основі різних методик лежить визнання того, що гра робить сильний вплив на розвиток особи. У сучасній психології гра використовується для підвищення рівня згуртованості і комунікабельності у вигляді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, розігруванні різних ситуацій і ін. Гра сприяє створенню близьких відносин між членами групи, знімає напруженість, тривогу, страх перед тим, що оточує, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально значущих наслідків.

Психокоректувальний ефект ігрових занять у дітей досягається завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між дітьми і дорослими. Гра коригує пригнічувані негативні емоції, страхи, невпевненість в собі, розширює здібності дітей до спілкування, збільшує діапазон доступних дитині дій з предметами.

Відмітні ознаки розгортання гри - швидкозмінні ситуації, в яких опиняється об'єкт після дій з ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації.

Структуру дитячої гри складають ролі, узяті на себе дітьми; ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; ігрове вживання предметів - заміщення реальних предметів ігровими (умовними); реальні відносини між учасниками гри.

Сюжетом гри є відтворна в ній область дійсності. Змістом гри виступає те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності і відносин між дорослими в їх дорослому житті.

Діагностична функція полягає в уточненні особливостей характеру дитини і взаємин з оточуючими. Спостереження за грою дозволяє одержати додаткову інформацію. У грі дитина на сенсомоторному рівні демонструє те, що вона коли-небудь випробовувала.

Діти більш повно і безпосередньо виражають себе в грі, ніж в словах. А вимагати від дитини, щоб вона розповідала про себе, означає - автоматично споруджувати бар'єр в терапевтичних відносинах, як би кажучи дитині: Ти повинен піднятися на мій рівень спілкування і використовувати для цього слова.

Функція гри полягає в наданні дитині емоційного і моторного самовираження, переживання напруги, страхів і фантазій. Гра надає конкретну форму і вираз внутрішньому світу, дає можливість організувати свій досвід. Для дитини важливий процес гри, а не її результат. Вона розігрує минулі переживання, розчиняючи їх в новому сприйнятті і в нових формах поведінки. Аналогічним чином вона намагається вирішити свої проблеми і внутрішні конфлікти, програти своє утруднення або збентеження.

Результати обстежень показують, що в процесі гри зміцнюються і розвиваються психічні процеси, підвищується фрустраційна толерантність і створюються адекватні форми психічного реагування.

Ігротерапія використовується як в індивідуальній, так і в груповій формі. Головним критерієм переваги групової ігротерапії є наявність у дитини соціальної потреби в спілкуванні, що формується на ранній стадії дитячого розвитку.

У разі, коли соціальна потреба у дитини відсутня, постає особливе завдання формування потреби в соціальному спілкуванні, яка може бути оптимально вирішена у формі індивідуальної ігротерапії. Якщо соціальна потреба вже сформована, то якнайкращою формою корекції особових порушень спілкування буде групова ігротерапія.

Групова ігротерапія - це психологічний і соціальний процес, в якому діти природним чином взаємодіють один з одним, набувають нових знань не тільки про інших дітей, але і про себе. Цей метод має на увазі гру як терапевтичний процес і є ефективним засобом корекції функціональних нервово-психічних розладів, психосоматичних захворювань і психопрофілактіки.

Групова ігрова терапія є психологічним і соціальним прогресом, в якому діти, природним чином взаємодіючи один з одним, набувають нових знань не тільки про інших дітей, але і про себе. В процесі взаємодії діти допомагають один одному узяти на себе відповідальність за побудову міжособистісних стосунків. Потім діти природним чином переносять ці способи взаємодії з однолітками безпосередньо за межі групи.

РОЗДІЛ ІІ. Прийоми дослідження малої соціальної групи підлітків

2.1 Аналіз методів дослідження згуртованості малої соціальної групи

На основі теоретичного аналізу даної проблеми ми провели дослідницько-експериментальну роботу, яка включала 3 етапи: констатуючий, формуючий, контрольний.

Метою даного дослідження є:

1) дослідити рівень згуртованості групи неповнолітніх віком від 12 до 14 років;

2) підвищити рівень згуртованості групи неповнолітніх.

Для досягнення поставленої мети були висунуті такі задачі:

1. Провести психодіагностичне дослідження для виявлення рівня згуртованості групи неповнолітніх.

2. Провести ряд ігор для підвищення згуртованості.

3. Провести контрольне психодіагностичне дослідження для виявлення рівні згуртованості після проведення корекційної програми.

За досліджувану групу в своїй роботі ми беремо групу притулку для неповнолітніх «Пролісок».

Дана група є формальною, тому що членство й взаємини в ній «носять формальний характер, тобто визначений формальними приписаннями й домовленостями».

Кількість дітей в групі притулку не перевищує 10. На момент дослідження в групі було 10 дітей.

Досліджувалася група дітей віком від 12 до 14 років.

Для того, щоб допомогти дітям краще зрозуміти один одного, навчити легше спілкуватися не тільки з однолітками, а й з педагогами, з людьми, яких вони зустрічають поза стінами притулку, треба спочатку виявити рівень згуртованості і комунікабельності групи.

Досліджувати рівень згуртованості групи ми будемо за допомогою Індексу групової згуртованості Сішора.

Даний тест складається з 5 питань, на кожне з яких є декілька варіантів відповідей. Відповіді кодуються в балах, які наведені поряд в дужках. Максимальна сума - 19 балів, мінімальна - 5. Під час опитування бали вказувати не потрібно.

Кожному підлітку видається аркуш паперу, на якому він повинен поставити номер питання і номер відповіді.

І. Як би Ви оцінили свою приналежність до групи?

1. Відчуваю себе її членом, частиною групи (5).

2. Беру участь в більшості видів діяльності (4).

3. Беру участь в одних видах діяльності і не приймаю участі в інших (3).

4. Не відчуваю, що являюся членом групи (2).

5. Живу окремо від групи (1).

6. Не знаю, важко відповісти (1).

ІІ. Перейшли б Ви в іншу групу, якби Вам надали таку можливість?

1. Так, дуже хотів би перейти (1).

2. Скоріш перейшов би, чим залишився (2).

3. Не бачу ніякої різниці (3).

4. Скоріше за все, залишився б в своїй групі (4).

5. Дуже хотів би залишитися в своїй групі (5).

6. Не знаю, важко відповісти (1).

ІІІ. Які взаємостосунки між членами Вашої групи?

1. Кращі, ніж в інших групах (3).

2. Приблизно такі ж, як і в більшості груп (2).

3. Гірші, ніж в більшості колективів (1).

4. Не знаю, важко відповісти (1).

ІV. Які у Вас стосунки з вихователями?

1. Кращі, ніж в більшості колективів (3).

2. Приблизно такі ж, як і в більшості колективів (2).

3. Гірші, ніж в більшості колективів (1).

4. Не знаю, важко відповісти (1).

V. Яке Ваше ставлення до діла (занять, навчання…) у Вашій групі.

1. Краще, ніж в більшості колективів (3).

2. Приблизно таке ж, як і в більшості колективів (2).

3. Гірше, ніж в більшості колективів (1).

4. Не знаю, важко відповісти (1).

Результати анкети заносимо в таблицю.

Таблиця 1. Індекс групової згуртованості

Nп/п	Ім'я дитини	1 питання	2 питання	3 питання	4 питання	5 питання
1	Артем Д.	3	3	2	2	2
2	Віка Т.	2	2	1	2	2
3	Віталій Я.	2	3	1	1	1
4	Дмитро К.	3	1	2	2	2
5	Ілля Б.	1	1	1	2	1
6	Людмила О.	3	3	2	2	1
7	Максим Д.	4	4	2	2	2
8	Наталя Г.	1	3	1	1	1
9	Олександр І.	3	3	2	2	2
10	Тетяна Ш.	2	3	1	1	2

З отриманих результатів ми бачимо, що рівень згуртованості в даній групі дітей дуже низька. Група не є єдиним колективом, в якій кожна дитина може себе реалізувати, досягти якихось бажаних результатів.

Поняття комунікативні уміння включає не тільки оцінку співбесідника, визначення його сильних і слабких сторін, але і уміння встановити дружню атмосферу, уміння зрозуміти проблеми співбесідника. Для перевірки цих якостей пропонуємо наступний тест.

Тест на комунікативність А.А Кареліна

Інструкція: На 10 запитань потрібно дати відповіді, які оцінюються:

«майже завжди»	-	2 бали;
«в більшості випадків»	-	4 бали;
«іноді»	-	6 балів;
«зрідка»	-	8 балів;
«майже ніколи»	-	10 балів.

Список запитань:

1. Чи намагаєтеся Ви закінчити бесіду в тих випадках, коли тема (або співбесідник) нецікаві Вам?

2. Чи дратують Вас манери Вашого партнера по спілкуванню?

3. Чи може невдалий вираз іншої людини спровокувати Вас на різкість або грубість?

4. Чи уникаєте Ви вступати в розмову з невідомою або малознайомою Вам людиною?

5. Чи маєте Ви звичку перебивати того, хто говорить?

6. Чи робите Ви вигляд, що уважно слухаєте, а самі думаєте зовсім про інше?

7. Чи змінюєте Ви тон, голос, вираз обличчя в залежності від того, хто Вас співбесідник?

8. Чи змінюєте Ви тему розмови, якщо вона затонула неприємні для Вас теми?

9. Чи виправляєте Ви співбесідника, якщо в його мові зустрічаються неправильно вжиті слова, назви, вульгаризми?

10. Чи буває у Вас поблажливий тон з відтінком зневаги та іронії по відношенню до співбесідника?

Отримані результати ми заносимо в таблицю.

Таблиця 2. Результати тесту комунікативних умінь.

N п/п	Ім'я дитини	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	Всьогоб
1	Артем Д.	6	8	8	8	6	2	6	4	4	2	54
2	Віка Т.	2	4	4	8	2	2	4	2	4	2	34
3	Віталій Я	2	6	4	2	4	4	6	2	4	6	40
4	Дмитро К.	4	4	2	6	4	4	4	2	2	4	36
5	Ілля Б.	2	2	4	4	6	6	4	2	4	4	38
6	Людмила О.	6	4	6	4	2	6	8	2	4	6	48
7	Максим Д.	8	6	6	8	6	6	6	4	4	6	60
8	Наталя Г.	4	6	4	6	6	4	6	2	4	4	46
9	Олександр І.	6	4	4	6	2	4	4	2	6	6	44
10	Тетяна Ш.	4	4	6	4	2	4	4	4	4	4	40

Чим більше балів, тим в більшому ступені розвинуте уміння слухати. Якщо набрано більше 62 балів, то слухач «вище середнього рівня». Середній бал слухачів 55.

З даного тесту, ми можемо зробити висновок, що діти не дуже вміють пристосовуватися до співбесідника. Якщо за середній бал ми беремо 55, то тільки один хлопець має бал, вищий за нього. Ще в одного бал 54 - будемо вважати, що це середній бал. В інших дітей рівень уміння слухати співбесідника нижчий за середній, а значить, у них є труднощі із розумінням інших людей.

Для перевірки рівня згуртованості групи ми провели ще один тест «Експертна оцінка згуртованості групи».

Інструкція до тесту:

У методиці дається сім психологічних характеристик групи. Тестовані вихователі вибирають одне з трьох пропонованих тверджень (A, B, C), яке, на їх думку, найбільш всього відображає дійсний стан групи, що вивчається.

Тестовий матеріал:

1. Виберіть одне твердження, яке найбільшою мірою відображає стан групи.

А) Думаю, що всім дітям тепло, затишно і комфортно в групі, вони в колі друзів;

В) далеко не всі відчувають дружню підтримку групи;

С) є в групі самотні діти.

2. Виберіть одне твердження, яке найбільшою мірою відображає стан групи.

А) В основному діти дорожать групою;

В) основна маса дітей не задумується про значення групи в своєму житті;

С) думаю, що є такі діти, що хотіли б поміняти свій клас.

3. Виберіть одне твердження, яке найбільшою мірою відображає стан групи.

А) Відчувається, що в групі виявляється турбота про кожну дитину;

В) група виходить в своїй діяльності за рамки турботи про себе, про притулок, проявляє турботу у великих масштабах;

С) можна сказати, що групу турбуюсь швидше зовнішні справи типу дискотек, ніж внутрішні - захист кожного учня.

4. Виберіть одне твердження, яке найбільшою мірою відображає стан групи.

А) Можна висловити задоволення від виховної роботи в групі;

В) думаю, що виховна робота в групі може бути доповнена деякими важливими моментами;

С) вважаю, що вона вимагає корінної зміни.

5. Виберіть одне твердження, яке найбільшою мірою відображає стан групи.

А) Можна позитивно оцінити колективні творчі справи, що проводяться в групі;

В) треба б частіше вводити в практику колективні творчі справи;

С) нові колективні творчі справи трупі не потрібні.

6. Виберіть одне твердження, яке найбільшою мірою відображає стан групи.

А) Думаю, що в класі є основа для загальної дружби;

В) в основному дружать групами, загального не виходить;

С) дружба всіх в групі неможлива.

7. Виберіть одне твердження, яке найбільшою мірою відображає стан групи.

А) Думаю, що більшість дітей проявляють свої здібності і інтереси в групі;

В) в групі дуже обмежені можливості для прояву здібностей дітей;

С) є багато дітей в групі, здібності і інтереси яких ще не розкриті.

У визначенні згуртованості групи повинно бути зайнято 2-3 педагоги. В групі притулку на групі працюють 2 вихователя, значить, дану анкету будемо пропонувати тільки двом.

Таблиця 3

Відповіді в балах до тесту «Експертна оцінка згуртованості групи»

N питання	Відповіді в балах
	А	Б	С
1	10	2	-10
2	10	2	-10
3	10	20	-10
4	10	5	-10
5	20	10	-10
6	10	6	-5
7	30	20	-10

Підраховується загальний сумарний результат в балах. Найбільшою сумою балів може бути 100, найменшою - 65.

Високий рівень групової згуртованості - 76-100 балів (є згуртований колектив, де серед всіх цінується і поважається особа кожної дитини, що вчиться не тільки здійснювати активну значущу діяльність усередині групи, а й надає позитивну дію на тих, що оточують).

Середній рівень групової згуртованості - 46-75 балів (у групі відсутня єдність колективу, є наявними лише окремі угрупування по симпатіях, загальних інтересах і т.д., позитивна діяльність дітей обмежена тільки рамками своєї групи).

Низький рівень групової згуртованості - 30-45 балів (учні роз'єднані, є лише окремі лідери, що пригнічують осіб інших, колективні справи проводяться від випадку до випадку і не роблять значного впливу як на дітей даної групи, так і на тих, що оточують).

Критичний рівень групової згуртованості - нижче 30 балів (діти неорганізовані, немає лідерів серед них самих, відсутні і авторитете серед дорослих - вихователів).

Таблиця 4

Підсумок відповідей вихователів

N питання	Відповіді в балах
	Вихователь Тетяна Павлівна Б.	Вихователь Наталя Сергіївна Д.
1	2	-10
2	2	2
3	-10	-10
4	-10	5
5	10	10
6	10	6
7	20	20
Заг. бал	24	23

Із отриманих результатів ми можемо судити, що в групі критичний рівень згуртованості. Вихователі потребують допомоги психолога в своїй роботі для досягнення поставлених задач.

Для визначення рівня самотності дітей в групі ми пропонуємо провести наступний тест.

Методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності Д. Рассела і М. Фергюсона.

Інструкція: «Вам пропонується ряд тверджень. Розгляньте послідовно кожне і оцініть з погляду частоти їх прояву стосовно вашого життя за допомогою чотирьох варіантів відповідей: часто, іноді, зрідка, ніколи. Вибраний варіант відзначте знаком +».

Обробка результатів: підраховується кількість кожного варіацій відповідей:

· сума відповідей «часто» помножується на 3;

· «іноді» - на 2;

· «зрідка» - на 1;

· «ніколи» - на 0.

Високий ступінь самотності показують від 40 до 60 балів, середній - від 20 до 40, від 0 до 20 балів - низький рівень самотності.

Таблиця 5

Текст анкети

N п/п	Твердження	Часто	Іноді	Зрідка	Ніколи
1	Я нещасливий, займаючись стількома речами наодинці
2	Мені ні з ким поговорити
3	Для мене нестерпно бути таким самотнім
4	Мені не вистачає спілкування
5	Я відчуваю, ніби ніхто дійсно не розуміє себе
6	Я застаю себе в очікуванні, що люди подзвонять або напишуть мені
7	Немає нікого, до кого я міг би звернутися
8	Я зараз ні з ким не близький
9	Ті, хто мене оточують, не розділяють моїх інтересів та ідей
10	Я почуваю себе покинутим
11	Я не здатний розкріпачуватися і прощатися з тими, хто мене оточує
12	Я відчуваю себе абсолютно самотнім
13	Мої стосунки з іншими дітьми поверхневі
14	Я вмираю від туги по компанії
15	Насправді ніхто як слід не знає мене
16	Я відчуваю себе ізольованим від інших
17	Я нещасливий, будучи таким знедоленим
18	Мені важко заводити друзів
19	Я відчуваю себе виключеним і ізольованим іншими.
20	Люди навколо мене, але не зі мною

Кожній дитині було роздано подібні бланки анкет і в таблиці 6 ми можемо побачити вже оброблені результати відповідей.

Таблиця 6

Загальна сума набраних балів в результаті анкетування на самотність

Nп/п	Ім'я дитини	Набрані бали
1	Артем Д.	34
2	Віка Т.	36
3	Віталій Я	51
4	Дмитро К.	31
5	Ілля Б.	53
6	Людмила О.	41
7	Максим Д.	36
8	Наталя Г.	38
9	Олександр І.	40
10	Тетяна Ш.	46

З наведених результатів ми можемо зробити висновок, що рівень самотності дітей в даній групі досить високий. У 50% показаний високий рівень самотності. І у іншої половини середній рівень самотності. Звісно, що діти, які в колективі відчувають себе самотніми, не можуть бути щасливими.

З отриманих результатів ми бачимо, що дана група дітей не згуртована. Щоб допомогти дітям реалізуватися (що можливо тільки в згуртованому колективі) ми проведемо комплекс занять, який, на нашу думку, допоможе дітям стати дружнішими, згуртує колектив.

2.2 Комплекс ігор, пропонований для підвищення рівня згуртованості групи

Ми пропонуємо ряд ігор, спрямованих на діагностику й розвиток ефективної взаємодії в умовах роботи з малою дитячою групою.

Робота буде проходити в декілька етапів. Кожна зустріч передбачає етап рефлексії. З проведених раніше тестів ми вже маємо уяву про стан учасників, їхнє бажання працювати, якого результату вони очікують, що вони хочуть одержати наприкінці зустрічі.

На І етапі ми проводимо гру «Катастрофа в пустелі», аналогами якої є «Аварія корабля», «Політ на місяць

Матеріали: спеціальні бланки для кожного з учасників, ручки.

Ведучий: Зараз всі ви - пасажири авіалайнера, що робив переліт з Європи в Центральну Африку. При перельоті над пустелею Сахара на борту літака раптово спалахнула пожежа, двигуни відмовили і авіалайнер звалився на землю. Відомо тільки, що найближчий населений пункт від вас - приблизно за 300км. Під уламками літака вам вдалося виявити п'ятнадцять предметів, які залишилися неушкодженими після аварії. Ваше завдання - проранжувати один за одним ці предмети відповідно до їхньої значимості для вашого порятунку. Для цього потрібно поставити цифру 1 найважливішому предмету, цифру 2 - трохи менш важливому і так до п'ятнадцятого, найменш важливого для вас. Заповнюйте перший стовпчик бланка. Кожний працює самостійно протягом 15 хвилин.

1. Мисливський ніж.

2. Кишеньковий ліхтарик.

3. Карта околиць.

4. Поліетиленовий плащ.

5. Магнітний компас.

6. Переносна газова плита з балоном.

7. Мисливська рушниця з боєприпасами.

8. Парашут червоно-білого кольору.

9. Пачка солі.

10. Півтора літра води на кожного.

11. Визначник їстівних тварин і рослин.

12. Сонячні окуляри для кожного.

13. Літр горілки на всіх.

14. Легке на півпальто для кожного.

15. Кишенькове дзеркало.

Після індивідуального ранжування психолог пропонує групі розбитися на пари й проранжувати ці предмети знову разом із партнером, заповнюючи при цьому другий стовпчик бланку. Час роботи - 15 хвилин. На наступному етапі гри всі учасники сідають у коло і виробляють загально групове рішення. Тут час можна обмежити 30 хв., а можна не обмежувати взагалі. Заповнюється третій стовпчик бланку.

Після обговорення і відповіді психолог зачитує «правильну відповідь» [дод.1]. Для кожного предмета обчислюється різниця між номером, що був індивідуально визначений самостійно, у групі й експертами. Абсолютні значення різниць складаються і якщо сума перевищує 30, то учасникам або групі не вдалося врятуватися. Після цього важливо в кожного довідатися, чи задоволений він отриманим результатом.

Обговорення.

- Що викликало задоволеність, або незадоволеність результатом гри?

- Що перешкодило взяти активну участь в обговоренні?

- Чому не вдалося обстояти свою думку?

- Хто найбільшою мірою вплинув на результат групового рішення, виявився лідером, повів за собою групу?

- Які способи поведінки були результативні, а які ні в ході обговорення?

- Як варто було б побудувати дискусію, щоб швидше прийти до спільної думки й не обмежити чиїхось прав?

Оскільки гра вимагає чимало емоційних та інтелектуальних витрат, то зустріч можна завершити такою вправою.

Вправа «Амеба»

Мета: показати учасникам, що для ефективної роботи в групі не обов'язково потрібний лідер у традиційному розумінні.

Психолог пропонує учасникам зібратися рядом в одному з кутків кімнати й покласти одну руку на плече іншого учасника групи. У такий спосіб створено «амебу», яка може рухатися тільки всіма своїми частинами одночасно. Якщо учасник у русі відпускає плече сусіда, то він повинен швидко схопити плече сусіда. Тобто, «амеба» може рухатися всіма частинами одночасно, у неї немає голови, хвоста (тобто, лідера і відстаючих). У будь-який момент кожен може стати «провідною частиною амеби», переклавши руку на плече іншого учасника групи, якщо це допоможе переборювати йому перешкоди.

У ході руху «амеби» психолог створює вузький прохід (зі стільців) і пропонує з одного кута кімнати пройти через прохід в інший кут.

ІІ етап. Формування розуміння взаємозалежності, важливості внеску кожного в спільну справу.

Вправа «Будуємо автомобіль»

Мета: допомогти членам групи оцінити й зрозуміти внесок інших у спільну справу.

Матеріал: папір і олівці за кількістю малих груп.

Групу розбивають на невелику кількість малих груп (бажано після попередньої гри поміняти групи), роздають аркуші й олівці. На аркуші потрібно зробити стилізований малюнок автомобіля. Кожний учасник малої групи повинен додати до малюнка одну деталь, що найкраще ілюструє його рису, яку учасник може дати групі, або символізує характер його взаємодії з групою (наприклад, хтось може намалювати фару й написати: «Я забезпечую загону довгострокове бачення майбутнього»).

Після малювання по черзі кожна група презентує й показує свій малюнок аудиторії. Кожний член малої групи по черзі показує свій особистий внесок у зображення автомобіля й пояснює причини. Вправа дозволяє учасникам і педагогам краще зрозуміти сильні сторони й потенційний внесок один одного.

Вправа «Геометричні фігури»

Мета: показати учасникам рівень згуртованості й розуміння в групі, зняття емоційного напруження.

За певний час необхідно побудувати геометричну фігуру з усіх учасників групи.

Прямокутник	-	за 12сек
Квадрат	-	за 10сек
Трикутник	-	за 8сек
Ромб	-	за 6сек
Коло	-	за 3сек

Побудувати фігуру з великої кількості учасників буває складно, можна давати спробу побудувати фігуру кілька разів або задати як домашнє завдання, сказавши, що так буде перевірятися згуртованість і рівень розвитку групи. Завдання можна ускладнити, не дозволяючи учасника спілкуватися вербально.

ІІІ етап. Формування основ уміння домовитися.

Вправа «Порахувати до 18»

Мета: показати учасникам рівень згуртованості й розуміння в групі.

Група повинна один за одним порахувати до певного числа (або рівного, або більшого за число учасників), при чому певну цифру повинен вимовити тільки один учасник. Домовлятися, хто саме це робитиме, не можна. Тільки-но цю цифру вимовляють декілька людей одночасно, або довго не вимовляє ніхто, рахунок починається з початку.

Факультативне правило: кожний член групи повинен вимовити хоча б одне число.

Вправа «Гаряче повітря»

Мета: проілюструвати матеріал про формування команд і спілкування.