48

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми впливу особистісних характеристик студентів психологів на розвиток професійної придатності

1.1 Аналіз проблеми визначення профпридатності майбутнього практичного психолога у науковій літературі

1.2 Психологічний аналіз професійно важливих якостей особистості практичного психолога

1.3 Параметри і критерії особистісної придатності cтудентів до професійного навчання за спеціальністю „психологія”

Висновок до першого розділу

Розділ 2. Емпіричне дослідження особистісної придатності майбутніх психологів

2.1 Організація дослідження особистісної придатності випускників до професійної діяльності

2.2 Підбір та характеристика методик психодіагностики особистісної придатності випускників до професійної діяльності

2.3 Інтерпретація результатів дослідження професійної придатності майбутніх психологів

2.4 Вивчення взаємозвязків між групами професійної відповідності та показниками успішності навчання студентів-психологів

Висновок до другого розділу

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Соціальні та економічні трансформації, що відбуваються останніми роками в українському суспільстві, зумовлюють наявність широкого кола особистісних та міжособистісних проблем, які вимагають кваліфікованої фахової психологічної допомоги. Тому постійно підвищується попит на психологічні послуги в різних сферах суспільної діяльності, а, отже, зростають потреби та вимоги до системи професійної підготовки психологічних кадрів. Одним із аспектів цієї проблеми є завдання підвищення ефективності процесу підготовки фахівців-психологів у вищих навчальних закладах (ВНЗ) на загальних принципах гуманізації особистісно-орієнтованої освіти, що зумовлює врахування особистісного потенціалу студентів відповідно до вимог обраної професії, до особистості самого практичного психолога як субєкта психологічної взаємодії.

Таке підвищення вимог означає і зростання ролі відповідності особистості фахівця вимогам його професійної діяльності. Враховуючи, що спектр особистісних рис і провідних тенденцій майбутніх практичних психологів надзвичайно широкий, постає проблема визначення тих мінімально необхідних якостей особистості, відсутність яких унеможливлює успішну роботу за фахом практичного психолога.

За даними зарубіжних авторів лише приблизно одна третина фахівців, котрі здобули психологічну освіту, можуть працювати в галузі практичної психології, тобто стати практикуючими психологами і дійсно надавати допомогу клієнтам. Проблема наявності власних психологічних проблем у майбутнього психолога стає суттєвим гальмом його професійної самореалізації, а для людини з психологічними травмами діяльність у цій сфері може стати формою компенсаторної поведінки, на що звертали увагу ще К. Юнг та К. Роджерс. К. Юнг з цього питання зауважував: «Люди з неврівноваженою психікою часто бажають стати психіатрами, …бо це дає величезне задоволення: якщо ви не впевнені в собі самому, ви можете сказати:”…Інші набагато гірші!” [16, с 59].

Сучасними вченими-дослідниками (Н.В. Чепелєва, В.Г. Панок, Т.М. Титаренко) також відмічається, що „психологічними спеціальностями часто прагнуть оволодіти акцентуйовані особи або люди з помітними особистісними проблемами. Переважна їх більшість малопридатна у професійному плані. У практичній роботі вони, як правило, розвязують свої особистісні проблеми і мало опікуються проблемами клієнта” [15,10].

Актуальність питання стосовно наявності особистісних проблем у фахівця-психолога зумовлюється ще й тим, що саме практикуючий психолог у своїй професійній діяльності стикається з такими явищами, ситуаціями, психічними та іншими проявами суспільного та особистого життя, від яких залежить людська доля та саме людське життя. Враховуючи таку високу міру відповідальності, можна стверджувати, що високопрофесійне вирішення проблем клієнта багато в чому залежить від особистості самого психолога, від рівня його професійної та особистісної підготовки у системі вищої школи, від рівня вимог, які повинні висуватися з самого початку при відборі майбутніх фахівців у галузі практичної психології. Неврахування особистісних якостей як основного фактору професійної придатності студентів під час навчання у ВНЗ призводить до того, що дипломовані психологи демонструють на практиці відсутність емпатії, терпіння, доброзичливості, толерантності, а іноді переносять власні особистісні проблеми на процес взаємодії з клієнтами. Як наслідок, професійна карєра такого “спеціаліста” не складається, що часто призводить до виникнення кризи особистісного розвитку, а результати діяльності такого професійно неспроможного психолога, як правило, дискредитують психологічну науку та можуть нанести непоправної шкоди життю та діяльності людини [6].

Вивчення аспектів проблеми відповідності особистості до вимог професії простежується у працях Б.Г. Ананьєва, В.С. Мерліна, К.К. Платонова, В.Д. Шадрікова, О.Ф. Бондаренка, С.Д. Максименка, Н.В. Чепелєвої, Б.О. Федоришина, В.В. Рибалки, М.В. Савчина та інших, спрямованих на визначення тих якостей особистості, які сприяють успішній роботі фахівця. Але, водночас, не достатньо досліджений та визначений той мінімально-необхідний обсяг професійно значущих якостей особистості, відсутність якого призводить до негативних наслідків у професійній роботі практичного психолога або унеможливлює її взагалі.

Сучасний науковий підхід до аналізу особистості практичного психолога окреслює певне коло професійно важливих якостей фахівця. Значна частина з них може бути сформована, розвинена або вдосконалена в процесі навчання у ВНЗ та подальшої професійної діяльності за допомогою різноманітних психолого-педагогічних засобів розвитку та саморозвитку.

Але поряд із цим існує певне коло рис та якостей особистості, педагогічні можливості розвитку яких обмежені, або наявність яких унеможливлює успішну професійну діяльність практичного психолога. Поділяючи положення Н.В. Чепелєвої про необхідність диференціації студентів за рівнем їхньої професійної придатності до роботи з людьми та доцільності “визначити мінімальну кількість особистісних якостей, відсутність яких робить випускника психологічного факультету непридатним до оволодіння професією практичного психолога” [15,17], ми визначили тему нашого дослідження: „Вплив особистісних характеристик студентів-психологів на розвиток професійної придатності”.

Обєкт дослідження - професійна придатність студентів-психологів.

1. Вивчити проблему розвитку професійної придатності студентів-психологів.

2. Зробити теоретичний аналіз основних особистісних характеристик, які впливають на розвиток професійної придатності.

3. Провести емпіричне дослідження особистісних характеристик студентів-психологів, які впливають на професійну придатність.

4. Встановити відмінності між групами професійної придатності та профнепридатності.

Методи дослідження. Для розвязання визначених завдань були використані методи: теоретичні - аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація та класифікація теоретичних і дослідних даних; емпіричні - констатуючий експеримент, контент аналіз, тестування, методи математичної статистики та порівняльного аналізу експериментальних даних. Методики:

· опитувальник міні-мульт - скорочений варіант мінесотської методики багатостороннього дослідження особистості - (адаптація теста MMPI Ф.Б. Березіним, М.П. Мірошниковим, 1976);

· методика „Діагностика рівня полікомунікативної емпатії” (І.М. Юсупова);

· опитувальник комунікативних та організаторських схильності “КОС-1”(В. Синявський і Б. Федоришин);

· опитувальник формально-динамічних властивостей особистості В.М. Русалова;

· Методика „ВН-2”.Виявлення й оцінка усталеності розподілення уваги Б.О. Федоришин;

· методика “Прогресивні матриці” Равена.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося впродовж січня-травня 2009 року. Прийняло участь 52 майбутніх практичних психологів, студенти випускного курсу факультету соціології та психології БДПУ (Бердянського державного педагогічного університету).

Розділ 1 Теоретичний аналіз проблеми впливу особистісних характеристик студентів психологів на розвиток професійної придатності

1.1 Аналіз проблеми визначення профпридатності майбутнього практичного психолога

Професійна придатність особистості розглядається у науковій літературі як сукупність особистісних якостей людини, які впливають на успішність засвоєння професійних знань та ефективність виконання трудової діяльності.

Професійну придатність розглядали такі вчені як В.О. Бодров, О.М. Іванова, Є.О. Клімов, Б.Ф. Ломов, К.К. Платонов, В.Д. Шадріков, Б.О. Федоришин, В.В. Рибалка, П.С. Перепелиця, Н.В. Самоукіна. При цьому сучасний підхід до розуміння професійної придатності фахівця полягає у визначенні професійно важливих якостей особистості спеціаліста, виявленні реального рівня їх вираженості, що є необхідною умовою прогнозування успішності професійної діяльності. Наголошується, що одна частина професійно важливих якостей може розвиватися і вдосконалюватися у процесі професійної освіти та діяльності, а друга частина, внаслідок обмеженості можливостей свого розвитку, може зумовлювати низьку ефективність професійної успішності, виступати чинником особистісної непридатності до оволодіння даним фахом.

Виявлення ступеня придатності людини до певного виду діяльності розглядається як основне завдання професійного відбору (В.О. Бодров, В.П. Зінченко, Є.О. Клімов, Б.В. Кулагін, Н.В. Макаренко, Є.О. Мілерян, Б.О. Пухов, П.С. Перепелиця та ін.), що передбачає розробку і обґрунтування адекватних методів і процедур для отримання випереджувальної інформації щодо успішності майбутньої професійної діяльності. У структурі профвідбору дослідниками підкреслюється обов'язковість врахування особистісного аспекту, сутністю якого є діагностика і прогнозування ступеня розвитку тих якостей особистості, що відповідають вимогам конкретних професій і сприяють їх успішному засвоєнню та ефективній фаховій діяльності.

Необхідність психологічного професійного відбору особливо актуальна для професій типу „людина-людина”, зокрема - професії психолога, зважаючи на те, що її об'єктом є людська особистість. Як зазначають дослідники, визначення рівня профпридатності майбутнього практичного психолога доцільно проводити напередодні вступу до ВНЗ (А.К. Дмитренко, М.В. Молоканов, В.Г. Панок, Н.І. Пов'якель, Н.В. Пророк, Е.О. Помиткін, Л.М. Собчик, Н.В. Чепелєва та ін.).

Ми солідарні з думкою ряду фахівців, що на сучасному етапі становлення наукової психології методики професійного відбору за фахом практичного психолога тільки створюються, не визначений з достатньою повнотою перелік професійно важливих якостей та діапазон їх індивідуальних відмінностей, не існує чітко означених показників і критеріїв професійної придатності (В.Г. Панок, О.П. Саннікова, О.П. Сергєєнкова, С.М. Симоненко, Н.В. Чепелєва та ін.).

Завдання визначення рівня професійної придатності має два шляхи розв'язання, що базуються на основі різних підходів: „за максимумом” та „за мінімумом” (О.О. Бодальов, К.М. Гуревич, А.О. Деркач, А.А. Крилов, Н.В. Макаренко, В.А. Пухов та ін.). Для реалізації першого підходу необхідним є виявлення осіб з високим рівнем розвитку професійно важливих якостей особистості, тобто відбір за найбільш відповідними якостями, що не враховує потенціал розвитку, який існує в осіб із зниженими (але в межах фахових вимог) показниками. Другий підхід, “за мінімумом”, полягає у визначенні ознак професійної непридатності та, на цій основі, - у виявленні кола осіб, що є прогностично неперспективними у плані професійної успішності. Це дає можливість вчасно переорієнтувати їх на інший фах, що більше відповідає їх особистісним якостям. Такий підхід дає можливість більш чітко означити прогностично перспективних абітурієнтів та запропонувати напрями розвитку професійно значущих якостей для осіб із зниженими показниками професійної придатності до професії психолога.

Вважаємо, що підхід “за мінімумом” є не менш ефективним, аніж перший підхід “за максимумом”, оскільки виявлення осіб з надто низькими показниками рівня професійно важливих якостей дає можливість вірогідно прогнозувати їх малоефективну професійну діяльність, пов'язану з великою кількістю професійних помилок (особливо, коли ціна помилки - доля людини), та знижену успішність під час навчання, а також своєчасно рекомендувати їм напрям саморозвитку або переорієнтації на інші професії. Проведена таким чином диференціація кандидатів на навчання з метою визначення мінімальної кількості особистісних якостей, відсутність яких робить людину непридатною для оволодіння професією практичного психолога (Н.В. Чепелєва), дозволяє підвищити після відбору ефективність підготовки фахівців, бо дає можливість зосередити зусилля професійної підготовки саме на тих особах, які прогностично спроможні успішно засвоїти та кваліфіковано застосовувати весь комплекс професійних знань та вмінь при дотриманні фахових вимог до особистості практичного психолога.

На основі положень щодо диференціації кандидатів на навчання за критеріями профпридатності (В.О. Бодров, Є.О. Клімов, Б.В. Кулагін, Б.Ф. Ломов, Н.В. Макаренко та ін.) нами були визначені принципи формування двох основних груп профвідповідності (ПВ) абітурієнтів: профпридатності (ПП) - прогностично перспективних у плані професійної успішності та профнепридатності (ПН) - при наявності визначених ознак профнепридатності.

Як показало вивчення досліджуваної проблеми, визначенню професійно важливих якостей особистості практичного психолога та особливостей його фахової діяльності, виходячи з аналізу особливостей фахової діяльності, у сучасній науковій літературі приділяється значна увага. Аналізуючи вимоги професії до особистості фахівця, дослідники висловлюють різні точки зору стосовно важливості тих чи інших індивідуально-психологічних особливостей. Дослідники дійшли висновку, що переважна частина професійно важливих рис та якостей особистості практичного психолога може бути сформована або удосконалена протягом навчання у ВНЗ та у подальшій професійній діяльності. Поряд з цим існує певне коло несприятливих для професійної діяльності якостей, можливості формування і розвитку яких під час навчання обмежені. Наявність цих якостей у подальшому визначає низьку ефективність професійної діяльності, надмірне перевантаження і перенапруження особистості, велику кількість професійних помилок у подальшій діяльності в сфері взаємодії „людина-людина”. Внаслідок цього наявність таких особистісних якостей робить малоймовірним або ж унеможливлює взагалі оволодіння професією практичного психолога на фахово необхідному рівні.

Ми поділяємо висновки названих вище дослідників, що низький або занадто високий рівні вираженості окремих професійно важливих якостей, можливості формування та корекції яких під час навчання у ВНЗ обмежені, виступають несприятливим фактором щодо успішності навчання та діяльності практичного психолога і визначають його фахову невідповідність.

1.2 Психологічний аналіз професійно важливих якостей особистості практичного психолога

На сучасному етапі психологічний аналіз професійної діяльності фахівця розглядається в рамках теорії діяльності, виходячи з праць Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, К.К. Платонова і продовжений у дослідженнях В.П. Зінченка, К.О. Абульханової-Славської, Б.Ф. Ломова, О.Ф. Бондаренка, С.Д. Максименка, В.Д. Шадрікова, Н.В. Чепелєвої, В.Г. Панка, Т.С. Яценко, О.О. Бодальова, А.О.Деркача, І.В. Дубровіної, І.М. Юсупова, М.В. Молоканова та інш. Ці дослідження окреслюють також ціле коло професійно значущих якостей фахівця. Зазначимо, що аспекти підготовки фахівців психолого-педагогічних спеціальностей у переважній більшості досліджень не зводяться лише до рівня їх академічної підготовки. Очевидним є той факт, що рівень професійної компетентності залежить не лише від знань, умінь, навичок та стажу роботи, але й від особистості практичного психолога, наявності та прояву окремих рис особистості та особливостей інтелекту.

В ході психологічного аналізу професійної діяльності у професіограмі „психолог” зазначаються вимоги що до професійно важливих якостей. Такі як добре розвинені комунікативні здібності, тактовність, відчуття відповідальності, уміння співпереживати, спостережливість, аналітичний розум, емоційна стійкість, розвинена словесно-логічна і образна пам'ять, уважність.[34]

На думку О.П. Саннікової, поки ще не дуже повно вивчені критерії успішності діяльності; роль психічних, індивідуально-типологічних особливостей в успішності діяльності; професійно значущі якості особистості психолога-практика. Вона пропонує розглядати особистість професіонала як складну “багатомірну модель”, яка включає в себе: 1) індивідуально-типологічні особливості (формально-динамічні та якісні особливості індивідуальності); 2) професійно значущі властивості особистості; 3) професійну компетентність (знання, навички, вміння, їх якісний рівень). Індивідуальність професіонала-психолога як динамічна система формується в діяльності, досягає досконалості при високій мотивації і певній спрямованості особистості за умови відсутності якостей профнепридатності.

Н.В. Чепелєва зазначає, що провідним інструментом роботи практичного психолога, окрім тестів та спеціальних психологічних методик, є власна особистість фахівця. Запропонована нею модель особистості психолога-практика включає п?ять підструктур, серед яких визначені: мотиваційно-цільова, когнітивна, операціонально-технологічна, комунікативно-рольова, регулятивна, Рівень сформованості всіх професійно важливих якостей і властивостей, професійних умінь та навичок у кожній підструктурі моделі особистості практичного психолога значною мірою забезпечують продуктивність професійної діяльності, компетентність у розв?язанні психологічних завдань і надання кваліфікованої психологічної допомоги населенню.

О.Ф. Бондаренко, розглядаючи питання щодо структури моделі особистості практичного психолога, зазначає, що функціональна модель особистості психолога-практика містить в собі як мінімум три рівні репрезентації: рівень соціально-рольової нормованості праці спеціаліста; “технологічний” рівень; рівень персоналізації.

Проблему професійного становлення особистості загалом (Н.С. Пряжников, С.П. Крегжде ) та особистості психолога зокрема в своїх працях розглядають І.Р. Григорова, В.І. Коновальчук, М.Є. Литвак, О.П. Сергєєнкова, Т.І. Федотюк, Л.В. Усачова та ін., зазначаючи, що професійне самовизначення та самоідентифікація фахівця - практичного психолога відбувається під час навчання та подальшої професійної діяльності в процесі особистісного розвитку і формування професійно важливих якостей та вмінь.

Емоційна регуляція і емоційна витривалість, комунікабельність, вміння слухати і підтримувати розмову, здатність легко встановлювати контакти з людьми - всі ці якості практичного психолога відмічають в своїх працях Н.В. Чепелєва, В.Г. Панок; крім того, чи не найважливішим в структурі особистості психолога - практика вони вважають той особистісний сенс, життєві і світоглядні позиції, що зумовлюють вибір людиною цієї професії.

Г.С. Абрамова зазначає, що психолог, впливаючи на іншу людину, сам є носієм індивідуальної свідомості, носієм професійної етики і тому повинен бути вільним від будь-яких оціночних категорій. Позиція психолога припускає реалістичний оптимізм, відкритість для нового особистісного досвіду, для розвитку. Спонтанність розглядається як професійно важлива риса психолога, бо лише за допомоги спонтанності, звичайної експресії можна викликати в людині відповідну емоційну реакцію; психологу потрібно володіти великою внутрішньою дисципліною, щоб втриматися від негайної поради, дії, засудження, потрібно весь час бути в напруженні, щоб аналізувати і відтворювати в своїй уяві внутрішній світ клієнта. При цьому Г.С. Абрамова розглядає психолога як особистість із втіленням таких рис, як оптимізм, життєвий успіх, щастя; з вмінням швидко і виважено приймати рішення, відповідати за результати цих рішень.

Р.В. Овчарова висловлюючи свої роздуми стосовно того, який же психолог сьогодні потрібен, визначає чотири домінанти в структурі особистості психолога: 1) інтелектуальність; 2) соціальність; 3) емоційна стабільність; 4) гуманістична спрямованість.

Проблемою особистості практичного психолога займалося багато дослідників, зокрема, Ю.М. Ємельянов, О.Ф. Бондаренко, С.Н. Хоружий та ін. Так, згідно даних досліджень, наведених С.Н. Хоружий, професійно бажаними для психолога визначаються наступні риси та якості: емоційний контроль, стриманість, надійність, психічна стабільність; оптимізм, енергійність, відкритість, невимушеність, теплота; здатність до пристосування. Наявність вільної від протиріч, позитивної „Я-концепції” слід вважати необхідним елементом у характеристиці функціональної особистості психолога-консультанта. Базуючись на проведеному аналізі проблем функціональної особистості психолога-консультанта, автор відзначає, що відмічені професійно значущі якості можуть діагностуватися за допомогою трьохрівневої системи діагностичних процедур.

Н.Ф. Калина, А.Н. Миронюк вважають, що найважливішою професійно значущою якістю психолога є його вміння спілкуватися з людьми. У звязку з цим у процесі підготовки та подальшої професійної діяльності фахівця постає проблема комунікативної компетентності практичного психолога.

1. М. Юсупов виділяє найважливішими в особистості психолога емпатію, емоційну стійкість, альтруїзм, високий соціальний інтелект, здатність до ефективного реагування та прогнозування міжособистісних стосунків. Також він вибудовує пріоритетний ряд професійно необхідних якостей наступним чином: емпатія - афективна, когнітивна, предикативна; соціальна сензитивність - спостережлива, номотетична, ідеографічна; емоційна стійкість; альтруїзм; незалежність; комунікативність, самоконтроль, професійні знання .

На підставі низки досліджень із використанням психограм психолога-практика та визначення професійно важливих якостей успішного фахівця С.Н. Симоненко та С.С. Трейгер дійшли висновку, що по значущості перше місце займають комунікативні та емпатійні особистісні якості фахівця-психолога .

Згідно дослідженням М.Б. і Т.І. Гретченків психолог повинен мати такі професійно необхідні здібності: уважність, спостережливість, сензитивність, емпатію, рішучість, впевненість у своїх силах, енергійність, активність, прагнення керувати ситуацією і знаходити оптимальний вихід з неї, комунікабельність.

Ю.М. Ємельянов, Г.С. Кузьмін роблять висновок, що особливу увагу необхідно приділяти наступним професійно важливим ознакам: емоційний контроль, відкритість, оптимізм, порядність (тобто моральність, людяність); відповідальність; соціальна зрілість; стриманість, стресостійкість; терпимість, послідовність, наполегливість; уважність, високі показники оперативної памяті; адекватність самооцінки; тактовність; соціальна чутливість, реактивність, гнучкість.

О.С. Латій, Л.М. Собчик вказують на необхідність для психолога високого рівня інтелекту, широкого кругозору та високого рівня самопізнання, незалежності мислення, вміння співчувати та внутрішньої узгодженості.

Н.А. Амінов, М.В. Молоканов, розглядаючи професійно важливі якості психолога, вказують на провідну роль в особистості фахівця спостережливості, швидкого орієнтування в ситуації, інтуїції, емпатії, співчуття, доброти і поваги до людини, готовності до надання допомоги, вміння аналізувати свою поведінку (рефлексії), а також самоконтролю.

Т.І. Федотюк визначає такі професійно важливі якості практичного психолога, як: розвинені комунікативні та емпатійні здібності; гуманне, поважне, доброзичливе ставлення до людей та бажання допомогти; високий інтелект; швидкість, глибина, гнучкість, критичність та самостійність мислення; необхідний рівень сформованості мисленнєвих операцій та пізнавальних процесів.

В.В. Гусейнов виділяє в якості професійно значущих комунікативні риси, які визначають рівень спілкування практичного психолога і є необхідною умовою здійснення професійної діяльності.

Дослідження Л.О. Кияшко, проведені на основі результатів, отриманих від групи експертів, досвідчених психологів-практиків, дали можливість виділити групу ознак, найбільш значущих у професійній діяльності практичного психолога: емпатію, щирість, терпимість, любов до людей, професійну компетентність, спостережливість, вміння оцінювати причини соціальних явищ, вміння слухати, демократизм, витримку, безоцінне ставлення до людей .

Згідно поглядів Н.В. Бачманової та Н.А. Стафуріної структура комплексу психологічних здібностей практичного психолога складається з наступних блоків: 1) здатність до повного і правильного, реального сприйняття об?єкта; 2) здатність до розуміння внутрішніх властивостей і особливостей об?єкта; 3) здатність до співпереживання, емпатія, доброта і повага до людини; 4) здатність до самоаналізу, рефлексія; 5) уміння керувати самим собою і процесом спілкування, бути уважним, уміння слухати та ін.

Професійно важливими можна вважати такі психофізичні властивості і психічні якості особистості, що характеризують нервову систему як сталу, міцну, стресостійку і водночас досить гнучку і пластичну. Це зумовлює високу працездатність і саморегуляцію особистості, несхильність до психічного збудження та швидкого виснаження. Всі ці риси постають передумовою розвитку професійної рефлексії - регулюючого і стабілізуючого балансового механізму в діяльності фахівця з практичної психології.

О.Ф. Бондаренко, стосовно зовнішнього вигляду практичного психолога зазначає, що зовні привабливі психологи сприймаються більш позитивно, ніж непривабливі. Люди більш схильні довіритися і покластися на такого психолога, вигляд, одяг та манери поведінки якого відповідають загальноухваленим у суспільстві стандартам.

Аналіз фахової літератури свідчить про те, що важливим фактором у професійному плані є рівень розвитку інтелекту. Як зазначав Б.Г. Ананьєв, у структурі особистості найбільш вагомим і значущим є інтелектуальний фактор, що позитивно корелює з показниками загального розумового розвитку, вербального та невербального інтелекту, уваги та загальної успішності навчання. Саме інтелект, здатність логічно мислити, робити висновки дозволяє ефективно аналізувати поведінку, думки та якості іншої людини, при цьому важливу роль відіграє професійний інтелект психолога-практика. Згідно досліджень М.В. Молоканова був виявлений його вплив на вираженість в особистісному профілі майбутніх практичних психологів факторів “загальна інтелектуальність” та “соціальна сміливість”.

А.І. Нафтулєв розглядає професійний інтелект як інтегральний ефект конкретної соціально-детермінованої діяльності, яка забезпечує адаптацію (в широкому розумінні) до неї суб'єкта.

К. Роджерс наполягає на тому, що психолог і психотерапевт повинен бути конгруентним, тобто вільним від внутрішнього конфлікту під час роботи з клієнтом. Це не означає, що для успішної діяльності психолог повинен бути взагалі вільним від внутрішніх переживань та конфліктів - це бажано, але навряд чи можливо. Тут, на наш погляд, мається на увазі, що на момент психологічного контакту з клієнтом психолог повинен вміти професійно переключитися повністю на проблеми клієнта та хоча б тимчасово звільнитися від власних проблем. [12],[30]

Формування особистості психолога-практика - це велике, багаторівневе і складне завдання вищої школи. Переважна більшість професійно важливих якостей особистості може бути сформована протягом навчання, деякі якості - розвинені і скориговані за допомогою додаткових засобів і програм, але існує певне коло професійно значущих якостей, які повинні бути притаманні особистості абітурієнта і виражені на тому певному мінімально достатньому рівні, який дозволяє їх розвивати на основі індивідуального підходу та використання різноманітних психокорекційних засобів з метою їх вдосконалення. Якщо вони не притаманні особистості абітурієнта, то вимоги, які висуває професія практичного психолога, не співпадатимуть з провідними тенденціями особистості, внаслідок чого ефективність професійної діяльності такого фахівця є прогностично низькою та супроводжується великою кількістю помилок у роботі, а потреба у самореалізації особистості не буде задоволена, що може призвести до глибокого внутрішнього конфлікту.

Узагальнюючи вищенаведені результати всебічного аналізу діяльності психолога-практика, а також наукових досліджень стосовно його професійно важливих рис та якостей для визначення рівня його професійної придатності, нами були зроблені наступні висновки.

До професійно важливих якостей практичного психолога дослідники відносять:

1) у сфері сформованості інтересів, етичних і світоглядних позицій: гуманістичну спрямованість на людину; альтруїзм, наявність стійкої системи цінностей, особистісний сенс, життєві і світоглядні позиції, орієнтовані на духовність і альтруїзм; безоцінне відношення до клієнта і розвинуту емпатію, щирість, чутливість, сенситивність, домінування соціальної енергійності і соціальної пластичності; порядність (в розумінні моральності та людяності), соціальна зрілість, стресостійкість, терпимість та послідовність у своїх діях та думках, наполегливість, соціальна чутливість, реактивність, гнучкість;

2) у сфері міжособистісної взаємодії: дипломатичність, толерантність, достатній рівень комунікативних здібностей і уміння слухати; відповідальність, рішучість, впевненість у своїх силах, активність, енергійність і доброзичливість, стриманість і емоційна стійкість, адаптивність, здатність до рефлексії, дружелюбність, ввічливість, тактовність, коректність, життєрадісність, відкритість до чужих ідей, думок, точок зору, здатність до лідерства, помірне домінування;

3) в інтелектуальній сфері: високі загальні розумові здібності, достатньо високий рівень інтелекту, достатній рівень логічного мислення; гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати, здатність мислити вільно, самостійно, аналітично; високі показники уваги (обсяг, розподіл, інтенсивність, переключення), спостережливість, здоровий глузд, достатньо виражена соціальна складова інтелекту та фасилітивність, багатий лексичний запас, почуття гумору, достатньо високі показники памяті;

4) стосовно особистості психолога-практика: збалансованість, гармонійність рис особистості, оптимізм, енергійність, висока працездатність, велика внутрішня дисципліна, емоційна витривалість, самоконтроль та саморегуляція, психічна стабільність, врівноваженість, конгруентність, внутрішня згода та впорядкованість, фрустраційна толерантність, відсутність хронічних внутрішніх конфліктів, ентузіазм, старанність, відповідальність у роботі, ретельність, вміння і бажання піклуватися іншими людьми, чесність, інтелігентність, мобільність;

5) по відношенню до себе: сталість і адекватність самооцінки і самосприйняття, здатність до самовдосконалення, самокритичність, високий рівень самопізнання та здатність до компенсації недоліків і слабких сторін, значна сила ”Я”, розвинене почуття власної гідності та віра в свої можливості.

Значна частина професійно важливих рис та якостей практичного психолога може бути сформована і розвинена в процесі навчання у ВНЗ та подальшій професійній діяльності. Але є також такі особистісні якості, можливості розвитку і формування яких обмежені. Саме ці параметри і є предметом вивчення і аналізу в плані професійної придатності.

1.3 Параметри і критерії особистісної придатності cтудентів до професійного навчання за спеціальністю „Психологія”

На сучасному етапі існує багато підходів до вивчення та дослідження структури особистості, її окремих складових, наявності акцентуацій і патологій та методів їх психодіагностики (Л.Ф. Бурлачук, А.Г. Асмолов, Б. Г. Ананьєв, О.О. Бодальов, В.В. Столін, Й. Шванцара, Б.В. Зейгарнік, В. М. Ігнаткін, К.В. Казаков, Г.С. Абрамова, Н.Л. Каменська, А.Є. Личко, В. С. Мерлін, К.М. Гуревич, А.В. Петровський, Є.О. Климов, В.М. Радчук, Л.М. Собчик, О.Т. Соколова, О.М. Леонтьєв, Ю.Б. Гіппенрейтер, В.Л. Маріщук та ін.).

На думку цих дослідників можна виділити комплекс параметрів та критеріїв, що дозволять вивчити особистісну придатність та непридатність до професійної діяльності за будь-яким профілем, в тому числі й за спеціальністю практичний психолог. Так, Л.М. Собчик у своєму дослідженні з багатостороннього вивчення особистості робить висновок про те, що стиль діяльності зумовлюється провідними тенденціями особистості. Тому до критеріїв професійної придатності дослідник відносить спектр таких структурних компонентів особистості, як мотиваційна спрямованість, самооцінка, стиль міжособистісної поведінки, риси характеру, тип реагування на стрес, захисні механізми, когнітивний стиль, провідні тенденції, фон настрою, ступінь адаптованості або можливий тип дезадаптації, наявність психічних відхилень та можливих патологій.

Значущім критерієм професійної придатності багато вчених визначають емпатію як професійно важливу властивість для психолога, яка необхідна для ефективного спілкування з клієнтом. Вони розглядають її як здатність до співпадання, проникнення в його почуття, потреби та інтереси. Про необхідність емпатійного розуміння, співпереживання для ефективної психотерапії вказували ще К. Роджерс, К. Юнг, Р. Грінсон та ін. На сучасному етапі емпатію як професійно необхідну рису при психолого-педагогічній взаємодії та спілкуванні визначають В.Г. Панок, Н.В. Чепелєва, Т.С. Яценко, І.В. Дубровіна, Ю.Л. Трофімов, Л.М. Собчик, О.Д. Кайріс, І.М. Юсупов, Т.В. Василишина та багато інших вітчизняних та зарубіжних науковців-психологів.

У кожному конкретному виді діяльності людини виявляються ті вміння і здібності, які для неї є провідними. В тих професіях, які за своїм змістом тісно повязані з активною взаємодією людини з іншою людиною, в якості одних із основних виступають комунікативні та організаторські здібності, відсутність яких взагалі унеможливлює успішну діяльність в цій сфері. В діяльності практичного психолога, суттю якої є індивідуальний процес взаємодії з клієнтом, комунікативні здібності відіграють важливу роль. Успішність цієї діяльності багато в чому залежить від рівня розвитку цих здібностей і можливості формування на їх основі вмінь встановлювати взаємовідносини між людьми та впливати на людей. Тому дослідники В. Панок, Н. Чепелєва, Н.І. Пов'якель визначають у структурі необхідних складових особистості практичного психолога такі риси та якості, як здатність легко встановлювати контакт з іншими, легкість у спілкуванні, комунікабельність, уміння слухати і підтримувати розмову. Таким чином, комунікативні здібності є важливим показником успішної діяльності у сфері практичної психології.

Згідно концепції П.К. Анохіна, поведінка людини складається з континуума поведінкових актів, кожний з яких реалізується як ієрархія чотирьох блоків: аферентного синтеза, програмування, виконання і зворотнього звязку. Якщо прийняти, що формальні властивості індивідуальної поведінки утворюються в результаті “системного узагальнення” індивідуальних біологічних властивостей, залучених в функціональні системи поведінки людини, то, виходячи з внутрішньої чотирьохстадійної структури функціональної системи, слід допустити існування і чотирьох фундаментальних параметрів формальної організації поведінки людини.

Перший характеризує в найбільш узагальненій формі широту-вузькість аферентного синтезу, чи, іншими словами, ступінь напруженості взаємодії організму з оточенням; другий відображає ступінь легкості (складності) переключення з одних програм поведінки на другі; третій показує ступінь швидкості виконання тієї чи іншої програми поведінки; четвертий параметр формального аспекту поведінки відображає поріг чутливості до можливого неспівпадання результату дії з акцептором результату дії. Висока чутливість до неспівпадання може явитися причиною високої емоційної чутливості чи негативних форм емоційності, і, навпаки, низька чутливість може послужити причиною низької емоційної чутливості чи позитивних форм емоційності.

Запропонована класифікація параметрів формального аспекту поведінки узгоджується з уявленням про темперамент в школі Теплова-Небиліцина. На початковому етапі досліджень темперамент представляли як структуру, що складається з двох компонентів: активності і емоційності. Проте з наступних експериментальних досліджень було встановлено, що активність може бути представлена у вигляді трьох компонентів: ергічності (витривалості), пластичності і швидкості. Ергічність співвідноситься з широтою аферентного синтезу; пластичність, в такому розумінні, виступає як узагальнена характеристика легкості переходу з одних програм поведінки на інші, а швидкість як риса темпераменту може бути повязана зі швидкістю реалізації поведінкових програм.

Згідно цього підходу, в структурі темпераменту відмічається чотири фундаментальних виміри: ергічність, пластичність, швидкість (темп) та емоційна чутливість, а в поведінці людини виділяється взаємодія її з предметним і з соціальним середовищем. Оскільки однією з домінант професійної діяльності практичного психолога є її соціальна спрямованість (О.Ф. Бондаренко, Р.В. Овчарова, Н.В. Пророк та ін.), тому наявність достатнього рівня розвитку соціальних складових (соціальної ергічності та соціальної пластичності) в структурі особистості фахівця є тим критерієм, що зумовлює спроможність успішної діяльності.

Професія практичного психолога вимагає стійкого розподілу уваги між різними обєктами і процесами діяльності. Наприклад, при консультуванні психолог повинен одночасно розподіляти увагу на процес спілкування та процес обробки і аналізу отриманої інформації. Процес обробки полягає в паралельному виконанні різних операцій: це і співвідношення, порівняння, віднесення окремих розрізнених даних до певної концептуальної моделі і одночасно коректування ходу співбесіди з метою уточнення діагнозу, і швидка перебудова при необхідності логіки співбесіди на нову концептуальну модель. Тобто необхідно постійно розподіляти увагу на два або більше процесів і розподіл цей повинен бути стійким, тому що навіть одна пропущена деталь може бути головною і змінювати всю картину. Психолог не може обмежуватися сприйняттям тільки вербальної інформації, яка поступає до нього, одночасно в полі зору потрібно утримувати мімічні, вегетативні, емоційні реакції, зовнішні зміни. Крім того, складність і динамічність цієї інформації вимагають від спеціаліста постійної готовності до маневрування, використання нових методів та невпинного пошуку. Отже, психологічна структура професійної діяльності практичного психолога висуває підвищені вимоги до показників розподілу уваги (Г. Абрамова, М.Б. Гретченко, Р.В. Овчарова , І.В. Дубровіна та ін.). Звідси можна зробити висновок про необхідність оцінки, серед інших професійно важливих якостей, здатності майбутнього практичного психолога розподіляти увагу і попереднє виявлення її низького рівня розглядати як передумову професійної непридатності за даним фахом.

Розглядаючи питання визначення професійної придатності практичного психолога, багато дослідників зазначають, що для успішної професійної діяльності йому повинен бути притаманний рівень інтелектуального розвитку не нижчий від середнього рівня (Р.В. Овчарова, В.Г. Панок, Н.В. Чепелєва та ін.). Так зокрема, К. Роджерс „критерієм відбору на засадах мінімуму факторів” психологів і психотерапевтів визначав „неабиякі розумові здібності і розсудливість”. [12,с. 91]. Саме інтелект забезпечує ефективний аналіз рис та якостей особистості, дає змогу долати стереотипи (як особистісні, так і професійні), є центральним механізмом розуміння поведінки іншої людини .

Висновок до першого розділу

У першому розділі викладено результати аналізу наукової літератури з проблеми дослідження, зокрема, здійснено огляд концепцій професійної придатності особистості в процесі професійного відбору; виявлено професійно важливі якості особистості практичного психолога на основі пcихологічного аналізу особливостей його фахової діяльності; розглянуто методичні підходи до визначення особистісної придатності практичного психолога щодо професійної діяльності.

Аналізуючи вимоги професії до особистості фахівця, дослідники висловлюють різні точки зору стосовно важливості тих чи інших індивідуально-психологічних особливостей. Найчастіше виділяють такі професійно важливі якості психолога: гуманізм, домінування соціальної ергічності, емоційна чутливість, соціальна зрілість, моральність, висока комунікативність, толерантність, емпатійність, здатність до рефлексії, щирість, дружелюбність, відкритість, активність, відповідальність, високі інтелектуальні показники, професійне мислення, емоційна стійкість, витривалість, тактовність, високий рівень розвитку показників уваги, достатній рівень професійної мотивації, пластичність і динамічність мислення, багатий лексичний запас, збалансованість та гармонійність рис особистості, конгруентність, відсутність хронічних внутрішніх конфліктів, оптимізм, висока працездатність та дисциплінованість, сталість і адекватність самооцінки, здатність до самовдосконалення, самокритичність, високий рівень самопізнання та здатність до компенсації або вдосконалення недоліків і слабких сторін своєї особистості, розвинуте почуття власної гідності тощо (Г.С. Абрамова, І.В. Бачманова, О.О. Бодальов, О.Ф. Бондаренко, А.О. Деркач, Ю.М. Ємельянова, Л.О. Кияшко, Н.Г. Лобова, М.В. Молоканов, Н.В. Наумчик, Р.В. Овчарова, В.Г. Панок, Н.І. Пов'якель, Н.В. Пророк, О.П. Саннікова, Л.М. Собчик, Н.А. Стафуріна, Л.Г. Терлецька, Л.І. Уманець, Т.І. Федотюк, Н.В. Чепелєва, І.М. Юсупов та ін.).

На основі проведеного теоретичного аналізу до таких якостей особистісної непридатності до оволодіння фахом практичного психолога відносимо наявність будь-якої психічної патології, виражених акцентуацій (збудливого, демонстративного, застрягаючого та дистимного типу), високої емоційної нестабільності, агресивності, глибокої інтровертованості, дуже низької емпатійності, комунікативності, слабо виражених соціальних компонентів ергічності та пластичності, низький рівень логічного мислення та уважності. Необхідно також враховувати деякі інші медичні протипоказання: сильні вади мовлення, дефекти зору та слуху, які не піддаються корекції.

Отже, до особистісних характеристик студентів-психологів, що впливають на особистісну придатність відносять:

- наявністі (відсутність) психічних відхилень та можливих патологій;

- емпатії;

- комунікативних здібностей;

- соціальної ергічності та соціальної пластичності;

- особливостей уваги;

- рівня інтелектуального розвитку.

Методики, за допомогою яких ми досліджували ці особистісні характеристики описані нижче, у другому розділі.

Розділ 2. Емпіричне дослідження особистісної придатності майбутніх психологів

2.1 Організація дослідження

Експериментальне вивчення професійної придатності майбутніх практичних психологів здійснювалось на базі факультету психології та соціології Бердянського державного педагогічного університету. У експерименті прийняли участь 52 студента 5 курсу. Дослідження особистісної придатності майбутніх психологів здійснювалось впродовж січня-травня 2009 року.

2.2 Підбір та характеристика методик психодіагностики особистісної придатності випускників до професійної діяльності

Для проведеня емпіричного дослідження особистісної придатності майбутніх психологів ми обрали 6 групових методик діагностики. Розглянемо докладно кожний компонент програми та обґрунтуємо критерії професійної придатності та непридатності для кожного досліджуваного параметру.

Дослідження індивідуально-психологічних особливостей особистості ми здійснювали за допомогою опитувальника MMИЛ - методики багатостороннього дослідження особистості (адаптація теста MMPI Ф.Б. Березіним, М.П. Мірошниковим, 1976). Методика подана у додатку А.

Використання цієї методики дає можливість отримати багатосторонній портрет особистості за значеннями клінічних шкал - іпохондрії, депресії, істерії, психопатії, паранойї, психастенії, шизофренії, гіпоманії та шкали соціальної інтроверсії (назви шкал за Ф.Б. Березіним та М.П. Мірошниковим). Значення показників профілю вище 70-75 Т-балів може свідчити про наявність відповідної патології.

Отже, на основі вказаної методики були визначені зони професійної придатності для студентів спеціальністі ”Практична психологія” для чоловіків і жінок, що наведено відповідно на рис 2.1 та рис 2.2.

Рис.2.1 Зони профвідповідності для чоловіків

Рис.2.2 Зони профвідповідності для жінок

Дослідження рівня розвитку емпатії ми здійснювали за допомогою опитувальника І. Юсупова.

Застосування даної методики дозволяє визначити рівень розвитку емпатії в цілому та її окремих компонентів: емпатії з батьками, з літніми людьми, з дітьми, з тваринами, з героями художніх творів, з незнайомими та малознайомими людьми. Методика подана у додатку Б. Єдина метрична уніполярна шкала інтервалів дозволяє, користуючись ключем-дешифратором, одержати загальну характеристику емпатії на основі даних, які представляють всі діагностичні шкали і дають характеристику окремих складових емпатії. Обробка результатів полягає в тому, що після перевірки достовірності результату визначають кількісні показники емпатії та її компонентів і диференціюють отримані результати відповідно пяти визначених рівнів: дуже низький, низький, середній, високий та дуже високий згідно табл.2.1.

Таблиця 2.1

Показники рівня розвитку емпатії

Як видно з табл.2.1, осіб, які виявили середній (37-62 бали), високий (63-81 бал) і дуже високий (82-90 балів) рівень емпатії, ми віднесли до групи професійно придатних (ПП). Необхідно зауважити, що оскільки робота практичного психолога повязана з емоційними навантаженнями, а особи з дуже високим рівнем емпатії є надто емоційно чутливими, то їх можуть експлуатувати егоїстично спрямовані особи (які можуть бути серед клієнтів) і, зловживаючи їхньою добротою, реалізувати власні егоїстичні прагнення. Тому таким високочутливим емоційним особистостям, майбутнім психологам-практикам, необхідно вміти відстояти себе в умовах зіткнення з індивідуалізмом та корисливістю.

Особи, які показали низький (12-36 балів) рівень емпатії, вимагають диференційованого підходу з точки зору професійної придатності. Осіб з низьким рівнем (12-36 балів) розвитку емпатії та несприятливими результатами за іншими показниками комплексного дослідження майбутніх психологів-практиків відносимо до групи професійно непридатних (ПН) разом із особами, які показали дуже низький (5-11 балів) рівень розвитку емпатійних здібностей. Такі особистості не здатні відчути стан іншої людини, ввійти у внутрішній світ емоцій і переживань, мало турбуються наслідками своєї діяльності і тому розглядаються нами як професійно непридатні.

Дослідження комунікативних схильностей випускників ми здійснювали за допомогою опитувальника “КОС-1”. Автори методики В. Синявський і Б. Федоришин. Опитувальник поданий у додатку В.

Аналіз комунікативних здібностей дозволяє розглянути їх психологічну структуру, виділити в ній саме ті компоненти, які можуть бути індикаторами відповідних здібностей. Комунікативні здібності характеризуються вмінням легко і швидко встановлювати товариські та ділові контакти з людьми, намаганням розширення сфери спілкування, участі у суспільних та колективних справах, які задовільняють потребу в широкому і інтенсивному спілкуванні.