66

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Курсова робота

по загальній психології

на тему:

2005 р.

ЗМІСТ

• ВВЕДЕННЯ 3
• 1. Поняття «темперамент» 5
• 2. Гуморальні теорії 10
• 3. Морфологічні теорії 14
• 4. Нейродинамічні теорії 44
• 5. Факторні теорії темпераменту 52
• 6. Порівняльний аналіз теорій темпераменту 55
• 7. Темперамент і діяльність 58
• 8. Характеристика основних видів темпераменту 60
• 9. Темперамент і характер 62
• ВИСНОВОК 63
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 64

ВВЕДЕННЯ

Я вибрала цю тему для моєї курсової роботи, тому що вважаю її цікавої й пізнавальної.

Проблема взаємин один з одним цікавила людей із древніх часів. Люди намагалися зрозуміти, чому вони такі різні. Розібратися в собі. Одним з перших, хто спробував якось класифікувати людей по типах і пояснити їхнє поводження залежно від цього типу, був Гіппократ. Уже тоді (і ще раніше) людство замислювалося про причини сварок і розбіжностей. А останнім часом вивчення темпераменту і його властивостей стало ще більш популярним серед людей всіх віків.

Розглянемо такий приклад. Юнак і дівчина недавно познайомилися й незабаром вирішили одружитися. Спочатку вони були на сьомому небі від щастя, але через кілька місяців почали виникати розбіжності, дрібні сварки по дрібницях. А потім нерідко бували й досить великі сварки з усіма наслідками, що випливають звідси. Молоді із працею могли переносити один одного довгий час, їм було ніяково й обтяжливо наодинці. Плани на майбутнє валилися, модель міцної сім'ї залишилася далеко в минулому, а думки про настільки бажаний раніше дитині взагалі перестали виникати. Чоловік і дружина вишукували друг у друга недоліки, намагалися знайти погані риси в характері, указували на помилки й промахи. Вона говорила, що він вічно сидить у будинку, нікуди не виходить, перестав спілкуватися із друзями, що вона в гості ходить одна, начебто сім'ї й немає зовсім. А йому здавалося, що дружина увесь час шукає пригод на свою голову й ніяк не хоче залишити його хоч на хвилину в тиші й спокої.

Чому так відбувалося? Так тому, що в цих людей були різні типи темпераменту. Він був замкнутим, нетовариським й апатичним флегматиком, а вона - романтичною, химерної, злегка нервової (сангвінік із часток холерика). По визначенню людям з такими типами важко бути разом. Якби чоловік і жінка знали про це, то вони спочатку спробували б просто пожити разом, придивитися друг до друга, і якщо їм би стало важко разом, те тоді вони ще раз подумали б, чи варто одружуватися. Або, знаючи темперамент один одного, вони могли б піти на поступки, з огляду на індивідуальні особливості, знайти якийсь компроміс. Таким чином, знання цієї теми дуже допомогло б цим людям. Схожі проблеми дуже часто виникають у сім'ях, де є діти. Дочка любить спілкування, шумні компанії, дискотеки, а мама й папа - тихі, домашні люди. Батьки забороняють дочці багато гуляти, приводити додому багато друзів, дочка злиться, починає їх обманювати, батьки довідаються про обман, відносини псуються усе більше, і здається, що вже немає виходу. Батьки не розуміють дитину, вона їх. Але вихід є. Головне - знайти причину розбіжностей (а ця типова невідповідність темпераментів). Якби ця сім'я знала особливості темпераменту один одного, то можна було б зрозуміти причини поводження й піти на поступки й т.д.

Багато проблем у молоді, та й не тільки, викликають відношення в колективі. Їм важко знайти загальну мову, зрозуміти один одного. Особливо яскраві конфлікти виникають у дітей. Якщо дитина не такий як всі, то інші починають над ним знущатися, вони не думають, що йому просто не цікаво те, що цікаво ім. У дітей знову ж різні темпераменти. Знаючи це, батьки могли б більш правильно виховати їх, дати зрозуміти, що в кожного є право на вибір, що всі люди різні. Також, знання теми дозволяє успішно вирішувати проблеми типу «вчитель-учень», «начальник-підлеглий» і багато хто інших. Взагалі, мені здається, це досить цікава тема й людям було б набагато простіше жити на світі, будь вони більше чуйними по відношенню друг до друга, хотіли б зрозуміти причини конфліктів й усунути їх, а не зациклювались на своїй персоні. А якщо люди розберуться в залежності темпераменту від конституції, то стане ще легше будувати свої відносини з навколишніми.

Взагалі, психологія - цікавий предмет. Багатьом людям цікаво пізнавати себе, спостерігати за поводженням інших, робити висновки. Багато в чому це ставиться до вивчення темпераменту. Я вважаю цю тему актуальної й потрібної для людей.

Поняття «темперамент»

Ще в далекій давнині вчені, спостерігаючи зовнішні особливості поводження людей, звернули увагу на більші індивідуальні розходження щодо цього. Одні дуже рухливі, емоційно збудливі, енергійні. Інші повільні, спокійні, незворушні. Одні товариські, легко вступають у контакти з навколишніми, життєрадісні, інші замкнуті, потайливі.

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку його психічної діяльності й поводження.

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій й інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження й діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною й невирішеною проблемою. Однак при всьому різноманітті підходів до проблеми, учені й практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно вродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі й постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаються один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру.

Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в дозрілих літах і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту ставляться індивідуальні особливості, які регулюють динаміку психічної діяльності в цілому; характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів; мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу; перебувають у строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту; однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Користуючись певними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.

У цей час виділяють два основних показники динаміки психічних процесів і поводження (активність й емоційність).

Активність виражається в різному ступені прагнення активно діяти, проявляти себе в різноманітній діяльності. Прояв активності в різних людей по-різному. Можна відзначити дві крайності( з одного боку, більша енергія, пристрасність і стрімкість у психічній діяльності, рухах і мовленні, а з іншого боку - пасивність, інертність, повільність, млявість психічної діяльності, рухи й мовлення.

Другий показник динамічності - емоційність - виражається в різному ступені емоційної збудливості, у швидкості виникнення й силі емоцій людини, в емоційній вразливості (сприйнятливості до емоційних впливів).

Розрізняють чотири основних види темпераменту, які одержали наступні назви (сангвінічний (живий), флегматичний (повільний, спокійний), холеричний (енергійний, жагучий) і меланхолійний (замкнутий), схильний до глибоких переживань).

Давньогрецький лікар Гіппократ (V - IV вв. до нашої ери) уважав, що темпераменти порозуміваються різними співвідношеннями основних видів рідини в організмі й тим, яка з них переважає(кров (з лат. “сангвис”), слиз (з греч. “флегма”), червоно-жовта жовч (з греч. “холе”) або чорна жовч (з греч. “мелайн холе”). Тепер ясно, звідки узялися назви темпераментів і сам термін “темперамент”.

Темперамент характеризує динамічність (рухливість) особистості, але не характеризує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником більшої або меншої суспільної цінності особистості, не визначає її можливості (не слід змішувати властивості темпераменту із властивостями характеру або зі здатностями).

Основні компоненти темпераменту

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значні труднощі, обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що ставляться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний із цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будову й різні форми психологічного прояву.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність психічної активності полягає в прагнення особистості до самовираження, ефективному освоєнню й перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особистості: її інтелектуальними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюється від млявості, потужної стрімкості дій і постійного підйому - на іншому.

До групи якостей, що становлять перший компонент темпераменту, впритул примикає група якостей, що становлять другий - руховий, або моторний компонент, що веде роль у якому грають якості, пов'язані з функцією рухового апарату. Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда й ряд інших ознак м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової й мовної моторики становить ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці й тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія.

Третім основним компонентом темпераменту є “емоційність“, що представляє собою великий комплекс властивостей й якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання й припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і має розгалужену власну структуру. Як основні характеристики “емоційності” виділяють вразливість. Імпульсивність й емоційну лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном “імпульсивність” позначається швидкість, з якої емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування й свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з якої припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

Основні компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та своєрідна єдність спонукання, дії й переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту й дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості - її спрямованості, характеру. здатностей й ін.

Темперамент (панцира. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному співвідношенні) - уроджена характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що становлять цю діяльність психічних процесів і станів.

Властивості темпераменту до числа властиво особистісних якостей людини можна віднести тільки умовно, вони скоріше становлять індивідуальні його особливості, тому що в основному біологічно обумовлені і є вродженими. Проте, темперамент впливає на формування характеру й поводження людини, іноді визначає його вчинки, його індивідуальність, тому повністю відокремити темперамент від особистості не можна. Він виступає як би сполучною ланкою між організмом, особистістю й пізнавальними процесами.

2. Гуморальні теорії

Існує багато теорій темпераменту. Найдавнішими з них є гуморальні теорії, що зв'язують темперамент із властивостями тих або інших рідких середовищ організму. Найбільше яскраво цю групу теорій темпераменту представляла класифікація темпераменту, заснована на навчанні Гіппократа. Він уважав, що рівень життєдіяльності організму визначається співвідношенням між чотирма рідинами, що циркулюють у людському організмі, - кров'ю, жовчю, чорною жовчю й слизом (лімфою, флегмою). Співвідношення цих рідин, індивідуально своєрідне в кожного організму, позначалося з грецької мови терміном «красіс» (суміш, сполучення), що у перекладі на латинську мову звучить як «temperament». На основі теорії Гіппократа, поступово сформувалося навчання про чотири типи темпераменту, по кількості головних рідин, гіпотетична перевага яких в організмі, і дало назву основним типам темпераменту: сангвінічному (від латинського sanguis - кров), холеричному (від грецького chole - жовч), меланхолійному (від грецького melaina - чорна жовч) і флегматичному (від грецького phlegma - слиз).

Типи темпераментів по Канту

У новий час психологічна характеристика цих типів темпераменту була узагальнена й систематизована вперше німецьким філософом И. Кантом («Антропологія», 1789). Органічною основою темпераменту Кант вважав якісні особливості крові, тобто розділяв позицію прихильників гуморальних теорій. Кант, як і Гіппократ, установив такі ж чотири темпераменти.

Холеричний темперамент характеризує запальної людини. 0 такій людині говорять, що він занадто гарячий, нестриманий. Разом з тим такий індивід швидко остигає й заспокоюється, якщо йому уступають, ідуть назустріч. Його рухи рвучкі, але нетривалі. Холеричний темперамент має те достоїнство, що дозволяє зосередити значні зусилля в короткий проміжок часу. Зате при тривалій роботі людині з таким темпераментом не завжди вистачає витримки.

Сангвінічний темперамент характеризує людини досить веселої вдачі. Він представляється оптимістом, повним надій, гумористом, жартівником, баляндрасником. Він швидко запалюється, але настільки ж швидко остигає, втрачає інтерес до того, що зовсім ще недавно його дуже хвилювало й притягало до себе. Сангвінік багато обіцяє, але не завжди стримує свої обіцянки. Він легко й із задоволенням вступає в контакти з незнайомими людьми, є гарним співрозмовником, всі люди йому друзі. Його відрізняє доброта, готовність прийти рятуйте! Напружена розумова або фізична робота його швидко стомлює. Люди сангвінічного темпераменту мають швидку реакцію, легко й незабаром пристосовуються до умов, що змінюються, життя, мають підвищену працездатність, особливо в початковий період роботи, але зате до кінця знижують працездатність через швидку стомлюваність і падіння інтересу.

Флегматичний темперамент ставиться до холоднокровної людини. Він виражає собою скоріше схильність до бездіяльності, чим до напруженої, активної роботи. Така людина повільно приходить у стан порушення, але зате надовго. Це заміняє йому повільність входження в роботу. Флегматики не в змозі швидко зібратися й сконцентрувати зусилля, але замість цього мають коштовну здатність довго й завзято працювати, домагаючись поставленої мети.

Меланхолійний темперамент властивий людині протилежного, в основному похмурого настрою. Така людина звичайно живе складним і напруженим внутрішнім життям, надає великого значення всьому, що його стосується, має підвищену тривожність і раниму душу. Така людина нерідко буває стриманим й особливо контролює себе при видачі обіцянок. Він ніколи не обіцяє того, що не в змозі зробити, досить страждає тому, що не може виконати дану обіцянку, навіть у тому випадку, якщо його виконання безпосередньо від нього самого мало залежить. Ті, кому властивий темперамент меланхолійного типу, відрізняються повільним входженням у роботу, але зате й більшою витримкою. Їхня працездатність звичайно вище в середині або до кінця роботи, а не на початку.

Помітимо, що в даній класифікації темпераментів по Канті неодноразово згадуються властивості, що ставляться не тільки до динамічних особливостей психіки й поводження людини, але й до характеру чинених їм типових учинків. Це не випадково, тому що в психології дорослої людини важко розділити між собою темперамент і характер, тому що характер формується під впливом темпераменту ще в дитинстві. Крім того, властивості темпераменту існують і проявляються не самі по собі, а у вчинках людини в різних соціально значимих ситуаціях.

Кожний із представлених типів темпераменту сам по собі не є ні гарним, ні поганим (якщо не зв'язувати темперамент і характер). Проявляючись у динамічних особливостях психіки й поводження людини, кожен тип темпераменту може мати свої достоїнства й недоліки. Люди сангвінічного темпераменту мають швидку реакцію, легко й незабаром пристосовуються до умов, що змінюються, життя, мають підвищену працездатність, особливо, у початковий період роботи, але зате до кінця знижують працездатність через швидку стомлюваність і падіння інтересу. Навпроти, ті, кому властивий темперамент меланхолійного типу, відрізняються повільним входженням у роботу, але зате й більшою витримкою. Їхня працездатність звичайно вище в середині або до кінця роботи, а не на початку. У цілому ж, продуктивність й якість роботи в сангвініків і меланхоліків приблизно однакові, а розходження стосуються в основному тільки динаміки роботи в різні її періоди.

Холеричний темперамент має те достоїнство, що дозволяє зосередити значні зусилля в короткий проміжок часу, Зате при тривалій роботі людині з таким темпераментом не завжди вистачає витримки. Флегматики, навпроти, не в змозі швидко зібратися й сконцентрувати зусилля, але замість цього мають коштовну здатність довго й завзято працювати, домагаючись поставленої мети. Тип темпераменту людини необхідно приймати в розрахунок там, де робота висуває особливі вимоги до зазначених динамічних особливостей діяльності.

Малюнок 1. - Характеристика властивостей темпераменту

3. Морфологічні теорії

Існують ще й морфологічні теорії темпераменту. До них ставляться теорії темпераменту, висунуті Е. Кречмером й У. Шелдоном. Далі ми викладемо їхню сутність і спробуємо знайти зв'язок між типом темпераменту й будовою тіла.

Типологія характерів, як правило, будується на існуванні певних типових рис. Типовими називаються риси й прояви характеру, які є загальними й показовими для деякої групи людей. Відповідно під типом характеру варто розуміти вираження в індивідуальному характері рис, загальних для деякої групи людей.

Слід також зазначити, що все типології людських характерів, як правило, виходять із ряду загальних ідей.

1. Характер людини формується в онтогенезі відносно рано й протягом іншого життя проявляє себе як більш-менш стійке особистісне утворення.

2. Сполучення особистісних рис, які входять у характер людини, не є випадковими.

3. Більша частина людей у відповідності зі своїми основними рисами характеру може бути розділена на типові групи.

Необхідно відзначити, що спроби створення типології характеру не завжди ґрунтувалися на наукових методах.

Значний вплив на дослідження характеру зробила фізіогноміка (від греч. physis - природа, gnomon - знаючий) - навчання про зв'язок між зовнішнім виглядом людини і його приналежністю до певного типу особистості. Головна ідея даного навчання будується на припущенні про те, що по зовнішніх ознаках можуть бути встановлені психологічні характеристики людини, що належить до того або іншого типу. Найбільш відомої стала фізіогномічна система И. К. Лафатера, що вважали основним шляхом пізнання людського характеру вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки й т.д.

Як окремий напрямок характерології можна виділити підхід, заснований на визначенні індивідуальних особливостей людини по його позі й положенню тіла. На думку деяких психологів, у позі людини розкривається його характер: як він коштує, як іде, як сидить і навіть у якій позі засинає. Не менш знамениту й багату історію, чим фізіогноміка, має хіромантія. Хіромантія (від грец. cheir -- рука й manteia -- гадання, пророцтво) -- це система пророкування чорт характеру людини і його доль по шкірному рельєфі долонь. Наукова психологія відкидає хіромантію, однак вивчення пальцевих візерунків у зв'язку зі спадковістю дало поштовх до виникнення нової галузі знання - дерматогліфіки, що може бути поставлена в один ряд з конституціональним напрямком характерології, представником якого є Е. Кречмер.

Кречмер виділив й описав чотири найбільше що часто зустрічаються типу будови тіла, або конституцій людини. Відповідно до типу статури він виділив три основні типи темпераменту. Крім цього він приймав спроби об'єднати поводження людини, зв'язавши його з типом статури.

Поняття «акцентуації» було уведено в психологію К. Леонгардом. Його концепція «акцентованих особистостей» ґрунтувалася на припущенні про наявність основних і додаткових рис особистостей. На думку Леонгарда, акцентуації особистості насамперед проявляються в спілкуванні з іншими людьми. Тому, оцінюючи стилі спілкування, можна виділити певні типи акцентуації. У класифікацію, запропоновану Леонгардом, входять наступні типи:

1. Гіпертимний тип. Його характеризує надзвичайна контактність, балакучість, виразність жестів, міміки, пантоміміки. Така людина часто спонтанно відхиляється від первісної теми розмови. У нього виникають епізодичні конфлікти з оточуючими людьми через недостатньо серйозне відношення до своїх обов'язків. Позитивні риси людей цього типу: енергійність, спрага діяльності, оптимізм, ініціативність. Разом з тим є й негативні риси: легкодумство, підвищена дратівливість, схильність до аморальних учинків.

2. Дистимний тип. Його характеризує низька контактність, небагатослівність, що домінує песимістичний настрій. Такі люди звичайно є домосідами, ведуть замкнутий спосіб життя. Вони мають у своєму розпорядженні наступні риси особистості: серйозність, сумлінність, загострене почуття справедливості, пасивність, сповільненість мислення, неповороткість.

3. Циклоїдний тип. Йому властиві досить часті періодичні зміни настрою, у результаті чого так само часто міняється манера спілкування з оточуючими людьми. У період підвищеного настрою такі люди є товариськими, а в період подавленого - замкнутими.

4. Збудливий тип. Даному типу властиві низька контактність у спілкуванні, сповільненість вербальних і невербальних реакцій. Нерідко такі люди занудливі й похмурі, схильні до хамства й свари, конфліктам, у яких самі є активною, провокуючою стороною. Вони нелагідні в колективі, владні в сім'ї.

5. тип, Що Застряє. Його характеризує помірна товариськість, схильність до моралей, небалакучість. У конфліктах звичайно виступає ініціаторами, прагне домогтися високих показників у будь-якій справі, висуває підвищені вимоги до себе; уразливий, уразливий, підозрілий, мстивий.

6. Педантичний тип. Людина такого типу рідко вступає в конфлікти, виступаючи в них пасивною стороною. На службі він поводиться як бюрократ, пред'являючи навколишньої багато формальних вимог. Разом з тим він з полюванням уступає лідерство іншим людям. Його привабливі риси: сумлінність, акуратність, серйозність, надійність, а відразливі - формалізм, бурчання.

7. Тривожний тип. Цим людям властиві низька контактність, боязкість, непевність у собі, мінорний настрій. Вони рідко вступають у конфлікти з навколишніми, граючи в них в основному пасивну роль, у них шукають підтримки й опори. Мають у своєму розпорядженні дружелюбність, самокритичністю, ретельністю.

8. Емотивний тип. Ці люди віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі обраних, з якими встановлюються гарні контакти, яких вони розуміють «з півслова». Рідко самі вступають у конфлікти, граючи в них пасивну роль. Образи носять у собі, не «вихлюпуючи» назовні. Привабливі риси: доброта, жалісливість, загострене почуття боргу, ретельність. Відразливі риси: надмірна чутливість, слізливість.

9. Демонстративний тип. Цей тип акцентуації характеризується легкістю встановлення контактів, прагненням до лідерства, спрагою влади й похвали. Така людина демонструє високу пристосовність до людей і разом з тим схильність до інтриг. Люди з акцентуацією такого типу дратують навколишньою самовпевненістю й високими домаганнями, систематично самі провокують конфлікти, але при цьому активно захищаються. Вони мають наступні риси: увічливістю, артистичністю, здатністю захопити інших, неординарністю мислення й учинків. Їхні відразливі риси: егоїзм, лицемірство, хвастощі, ухиляння від роботи.

10. Екзальтований тип. Йому властиві висока контактність, балакучість, влюбливість. Такі люди часто сперечаються, але не доводять справа до відкритих конфліктів. У конфліктних ситуаціях вони бувають як активної, так і пасивною стороною. Разом з тим особи даної типологічної групи прив'язані й уважні до друзів і близьким. Вони альтруїстичні, мають почуття зі страждання, гарний смак, проявляють яскравість і щирість почуттів. Відразливі риси: панікерство, схильність сію хвилинним настроям.

11. Екстравертований тип. Такі люди відрізняються високою контактністю, у них маса друзів, знайомих, вони балакучі до балакучості, відкриті для будь-якої інформації, рідко вступають у конфлікти з навколишніми й звичайно грають у них пасивну роль. У спілкуванні із друзями, на роботі й у сім'ї вони часто уступають лідерство іншим, воліють підкорятися й перебувати в тіні. Вони мають у своєму розпорядженні такі привабливі риси, як готовність уважно вислухати інший, зробити те, про що просять, ретельність. Відразливі особливості: схильність впливу, легкодумство, необдуманість учинків, пристрасть до розваг, до участі в поширенні пліток і слухів.

12. Інтровертований тип. Його, на відміну від попереднього, характеризує дуже низька контактність, замкнутість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Такі люди люблять самітність; вступають у конфлікти з навколишніми тільки при спробах безцеремонного втручання в їхнє особисте життя. Вони часто являють собою емоційно холодних ідеалістів, відносно слабко прив'язаних до людей. Мають такі привабливі риси, як стриманість, наявність твердих переконань, принциповість. Є в них і відразливі риси. Це - упертість, ригідність мислення, завзяте відстоювання своїх ідей.

Пізніше класифікацію характерів на основі опису акцентуацій запропонував А. Е. Личко. Ця класифікація побудована на основі спостережень за підлітками. Акцентуація характеру, по Личко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються не вихідні за межі норми відхилення в поводженні людини, що граничать із патологією. Класифікація акцентуацій характерів у підлітків, що запропонував Личко, виглядає в такий спосіб:

1. Гіпертимний тип. Підлітки цього типу відрізняються рухливістю, товариськістю, схильністю до бешкетництва. Вони завжди вносять багато шуму, люблять неспокійні компанії однолітків. При гарних загальних здатностях вони виявляють непосидючість, недостатню дисциплінованість, учаться нерівно. З дорослими - батьками й педагогами - у них нерідко виникають конфлікти. Підлітки гіпертимного типу часто переоцінюють свої здатності, бувають занадто самовпевненими, прагнуть показати себе, зробити на навколишнє враження.

2. Циклоїдний тип. Характеризується підвищеною дратівливістю й схильністю до апатії. Підлітки з акцентуацією характеру даного типу воліють перебувати будинку одні, замість того щоб десь бувати з однолітками. Вони важко переживають навіть незначні неприємності, на зауваження реагують украй дратівливо. Настрій у них періодично міняється від піднятого до подавленого.

3. Лабільний тип. Цей тип характеризується крайньою мінливістю настрою, причому часто воно непередбачено. Приводи для несподіваної зміни настрою можуть виявитися найнікчемнішими, наприклад, кимсь випадково загублене слово, чийсь непривітний погляд. Всі вони здатні поринути в зневіру й похмурий настрій при відсутності яких-небудь серйозних неприємностей і невдач. Поводження цих підлітків багато в чому залежить від сію хвилинного настрою. Вони добре розуміють і почувають відношення до них оточуючих людей.

4. Астеноневротичний тип. Цей тип характеризується підвищеною помисливістю й примхливістю, стомлюваністю й дратівливістю. Особливо часто стомлюваність проявляється при інтелектуальній діяльності.

5. Сензитивний тип. Йому властива підвищена чутливість до всього: до того, що радує, і до того, що засмучує або лякає. Ці підлітки не люблять більших компаній, рухливих ігор. Вони звичайно соромливі й боязкі при сторонніх людях і тому часто сприймаються навколишніми як замкнуті.

Відкрито й товариські вони бувають тільки з тими, хто їм добре знайомий, спілкуванню з однолітками віддають перевагу спілкуванню з малятами й дорослими. Вони відрізняються слухняністю й виявляють більшу прихильність до батьків. Разом з тим у цих же підлітків досить рано формується почуття довге, виявляються високі моральні вимоги до себе й до оточуючих людей.

6. Психастенічний тип. Такі, підлітки характеризуються прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до міркувань і міркувань, до самоаналізу й оцінок поводження інших людей. Однак нерідко вони бувають більше сильні на словах, а не на ділі. Самовпевненість у них сполучається з нерішучістю, а безапеляційність суджень - з поспішністю дій, що вживають саме в ті моменти, коли потрібна обережність й обачність.

7. Шизоїдний тип. Найбільш істотна риса цього типу - замкнутість. Ці підлітки не дуже тягнуться до однолітків, воліють бути одні, перебувати в компанії дорослих. Вони нерідко демонструють зовнішню байдужність до оточуючих людей, відсутність інтересу до них, погано розуміють стану інших людей, їхнього переживання, не вміють співчувати. Їхній внутрішній мир нерідко наповнений різними фантазіями, якими-небудь, особливими захопленнями. У зовнішніх проявах своїх почуттів вони досить стримані, не завжди зрозумілі для навколишніх, насамперед для своїх однолітків, які їх, як правило, не дуже люблять.

8. Эпілептоїдний тип. Ці підлітки часто плачуть, переводять навколишніх, особливо в раннім дитинстві. Такі діти, як відзначає Личко, люблять мучити тварин, дражнити молодших, знущатися з безпомічного. У дитячих компаніях вони поводяться як диктатори. Їхні типові риси - жорстокість, владність, себелюбність. У групі дітей, якими вони керують, такі підлітки встановлюють свої тверді, майже терористичні порядки, причому їхня особиста влада в таких групах тримається в основному на добровільній покірності інших дітей або на страху. В умовах твердого дисциплінарного режиму вони почувають себе нерідко на висоті, намагаються догоджати начальству, домагатися певних переваг перед однолітками, одержати владу, установити свій диктат над навколишніми.

9. Істероїдный тип. Головна риса цього типу - егоцентризм, спрага постійної уваги до власної особи. у підлітків даного типу нерідко виражена схильність до театральності, позерству. Такі діти на превелику силу виносять, коли в їхній присутності хтось хвалить їх же товариша, коли іншим приділяють більше увагу, чим їм самим. Для них насущною потребою стає прагнення залучати до себе увага навколишніх, вислухувати у свою адресу захвати й похвали. Разом з тим, будучи нездатними стати теперішніми лідерами й організаторами справи, завоювати собі неформальний авторитет, вони часто й швидко терплять фіаско.

10. Нестійкий тип. Його іноді невірно характеризують як тип слабовільного, пливучого за течією людини. Підлітки даного типу виявляють підвищену схильність і тягу до розваг, причому не перебираючи, а також до неробства й ледарства. У них відсутні які-небудь серйозні, у тому числі професійні, інтереси, вони майже зовсім не думають про своє майбутнє.

11. Конформний тип. Підлітки даного типу демонструють кон'юнктурне, а часто просто бездумне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. Вони звичайно схильні до моралізування й консерватизму, а їх головне життєве кредо - «бути як всі». Це тип пристосованця, що заради своїх власних інтересів готовий зрадити товариша, покинути його у важку хвилину, але, що б він не зробив, він завжди знайде «моральне» виправдання своєму вчинку, причому нерідко навіть не одне.

Існують й інші класифікації типів характеру. Наприклад, широко відома типологія характеру, побудована на основі відносини людини до життя, суспільству й моральним цінностям. Її автор -- Е. Фромм, що назвав дану класифікацію соціальною типологією характерів. На думку автора цієї концепції, соціальний характер визначає мислення, емоції й дії індивідів. Е. Фромм вивів наступні основні типи соціальних характерів.

1. "Мазохіст-садист". Це тип людини, що схильний бачити причини своїх життєвих успіхів і невдач, а також причини спостережуваних соціальних подій не в складних обставинах, а в людях. Прагнучи усунути ці причини, він направляє свою агресію на людину, що представляється йому причиною невдачі. Якщо мова йде про нього самому, то його агресивні дії направляються на себе; якщо як причина виступають інші люди, то вони стають жертвами його агресивності. Така людина багато займається самоосвітою, самовдосконаленням, «переробкою» людей «у кращу сторону». Така людина особливо небезпечна для навколишніх, коли він одержує над ними влада: він починає їх тероризувати, виходячи при цьому з «благих намірів». На думку Фромму, у людей цього типу поряд з мазохістськими схильностями майже завжди присутні й садистські тенденції. Вони проявляються в прагненні ставити людей у залежність від себе, здобувати над ними повну й безмежну владу, експлуатувати їх, заподіювати їм біль і страждання, насолоджуватися тим, як вони страждають.

2. "Руйнівник". Характеризується вираженою агресивністю й активним прагненням до усунення, знищенню об'єкта, що викликав фрустрацію, катастрофу надій у даної людини. До руйнівності як до засобу дозволу своїх життєвих проблем звичайно звертаються люди, які випробовують почуття тривоги й безсилля, обмежені в реалізації своїх інтелектуальних й емоційних можливостей.

3. "Конформіст-автомат". Такий індивід, зштовхнувшись із важкорозв'язними соціальними й особистими життєвими проблемами, перестає «бути самим собою». Він беззаперечно підкоряється обставинам, суспільству будь-якого типу, вимогам соціальної групи, швидко засвоюючи той тип мислення й спосіб поводження, що властивий більшості людей у даній ситуації. У такої людини майже ніколи немає ні власної думки, ні вираженої соціальної позиції. Він фактично втрачає власне «Я», свою індивідуальність і звик випробовувати саме ті почуття, які від нього очікуються в певних ситуаціях. Це тип свідомого або несвідомого пристосованця.

Широке поширення одержала класифікація характерів залежно від приналежності до екстравертованому й інтровертованому типу, запропонована К. Юнгом. Екстравертам властиві імпульсивність, ініціативність, гнучкість поводження, товариськість. Для інтровертів характерна фіксація інтересів особистості на явищах власного внутрішнього миру, нетовариськість, замкнутість, схильність до самоаналізу, утруднена адаптація.

Слід зазначити, що в процесі побудови різноманітних психологічних концепцій характер нерідко зв'язують із темпераментом, а в деяких випадках і змішують ці поняття. У сучасній науці серед пануючих поглядів на взаємини характеру й темпераменту можна виділити чотири основних підходи: По-перше, дуже часто має місце ототожнення характеру й темпераменту. Прикладом тому може служити концепція Е. Кречмера, що зв'язав тип статури з темпераментом і з особливостями поводження. По-друге, у деяких психологічних концепціях можна виявити протиставлення характеру й темпераменту. По-третє, вивчаючи психологічні концепції, ми можемо зустрітися з думками різних дослідників про те, що темперамент є елементом характеру, його ядром, незмінною частиною. Наприклад, такої точки зору дотримувався С. Л. Рубінштейн. І, нарешті, по-четверте, деякі автори розглядають темперамент як природна основа характеру. До їхнього числа ставляться Л. С. Виготський і Б. Г. Ананьєв.

Слід зазначити, що всі існуючі концепції типів характеру володіють одним досить істотним недоліком. Справа в тому, що кожна людина індивідуальна й не завжди може бути віднесений до певного типу. Дуже часто в того самого людини виявляються досить розвиненими самі різні риси характеру. Тому виникає питання, на який дотепер немає задовільної відповіді: що робити з тими людьми, які не вписуються в класифікацію й не можуть бути віднесені однозначно до жодного із запропонованих типів? Така проміжна група людей становить досить значну частину - до половини всіх людей.

Існуючі наукові проблеми є підставою для пошуку нових рішень проблем опису й прогнозування вчинків людини.

Типологічна модель Е. Кречмера

Типи будови тіла

У часи Е. Кречмера ще не було точного навчання про конституції, заснованого на будові тіла, були відсутні систематичні дослідження, розроблені в деталях. Описані ним нижче типи не є «ідеальними типами», які виникли відповідно до певної керівної ідеї. Вони отримані емпірично, у такий спосіб: де можна встановити достатня кількість морфологічних подібностей у достатньої кількості осіб, там Кречмер приступає до визначення цифрових даних. При вирахуванні середніх величин ясно виступають загальні ознаки, тим часом, як різні риси в кожному окремому випадку, затушовуються в середній величині. Подібним же чином він надходить при інших, тільки ознаках, що вловлюють оптично. Кречмер діє, як би копіюючи портрети 100 осіб одного типу на одній і тім же папері, при цьому співпадаючі риси інтенсивно підсилюються, не відповідні один одному затушовуються. Він описує як типові, лише риси, що підсилюються в середній величині. На матеріалі Кречмера навряд чи можливо виявити такий тип у масовій кількості, без кропіткої попередньої вправи ока: скоріше ми в кожному окремому випадку знаходимо тип завуальованим гетерогенними «індивідуальними» рисами й місцями затушованим.

При описі типів Кречмер керується не найбільш частими, але найбільш яскравими випадками, які ясніше всього зображують те загальне й емпірично констатуємо, що ми звичайно бачимо в згладженій формі.

Під конституцією ми розуміємо суму всіх індивідуальних властивостей, які спочивають на спадковості, тобто закладені генотипічні.

Користуючись описаним методом, він установив три постійно повторюваних головних типи будови тіла, які назвав астенічним, атлетичним і пікничним. Ці типи зустрічаються в чоловіків і жінок, але при більше слабкої морфологічного диференційованого жіночого тіла яскраві картини в жінок бувають набагато рідше. Спосіб же розподілу цих типів у шизофренічній і циркулярній групах досить різний і дуже цікавий.

Потрібно сказати, що Кречмер проводив свої дослідження на душевнохворих людях і не завжди його методику можна застосовувати до здорового. Однак у здоровому житті ми всюди зауважуємо ці ж три типи; самі по собі вони не містять нічого хворобливого, але свідчать про певних нормально-біологічних схильностей, з яких лише незначна частина досягла патологічного завершення, як у психіатричній області, так й у певних внутрішніх захворюваннях. Поряд із цими більшими головними типами існують, звичайно, різні невеликі групи, тому що люди зі строго певним типом конституції дуже рідкі.

Ми ще раз підкреслюємо, що морфологію будови тіла треба спочатку вивчати на чоловіках, а потім уже на жінках. Будова жіночого тіла (у рисах особи, розвитку м'язів і жиру) у загальному менш рельєфно, тому жінки часто демонструють атипічні й менш різкі прояви.

Астенічний тип

Чоловічий астенічний тип характеризується головним чином слабким ростом по товщині при середньому не зменшеному росту в довжину. Це недостатній розвиток товщини проходить через частини тіла - особу, шию, тулуб, кості, судинну систему - і через всі форми тканин, шкіру, жирову тканину, м'язи, кості, судинну систему. Внаслідок цього, середня вага, а також розміри в обсязі й ширині знижені в порівнянні із середніми розмірами, характерними для чоловіків.

Отже, у важких випадках створюється загальна картина: худа, тонка людина, що здається вище, ніж він насправді, недокрівний, з вузькими плечима, із сухими тонком'язовими руками, з тонкокістними кистями, з довгою, вузькою, плоскою грудною кліткою, на якій можна перерахувати ребра, з гострим реберним кутом, з тонкого, позбавленого жиру животом, з такими ж руками й ногами. У чоловіків спостерігається явне відставання ваги тіла від його довжини й обсягу груди від обсягу стегон.

Представники цього типу, схильні до шизофренії, мають більше широкі плечі при плоскої, як дошка, грудній клітці й дуже ніжних плечових костях. Замість тонкого живота в окремих випадках в'ялий, відвиснутий живіт або відкладення жиру євнухоїдного або жіночого розподілу, що не можна змішувати з пікнічним жирним животом. Нерідко утворяться варіанти й комбінації астенічного й атлетичного типів, коли поряд з астенічними ознаками виступають й атлетичні (наприклад, довга, вузька грудна клітка з міцними кінцівками, невідповідність між особою й будовою тіла й т.д.) або середній тип жилавої-стрункої фігури, для якого характерна граціозна худорлявість або міцні м'язи.

Якщо розглянемо тип протягом розвитку його життя, то помітимо, що у всіх вікових періодах він залишається досить постійним. У дитячому віці ці люди бувають слабкими й ніжними; у період дозрівання вони швидко ростуть і витягаються, у зрілості й старості вони не виявляють ні найменшої схильності до правильного нагромадження жиру й розвитку м'язів.

У частини астеніків впадає в око як важлива біологічна ознака їхнє передчасне старіння. Були відзначені чоловіки у віці між 35 й 40 роками, які були старими зі зморшкуватої, зовсім сухою, в'ялою й побляклою шкірою й з перевитими скроневими артеріями.

Астенічні жінки по своїй статурі нагадують астенічних чоловіків, за винятком одного: вони не тільки сухорляві, але часто й малорослі. Нормальний і навіть посилений ріст у довжину, у них зустрічається, але не так часто. Невідповідність між ростом і вагою тіла в астенічних чоловіків виражено більш різко, ніж у жінок.

Атлетичний тип

Чоловічий атлетичний тип характеризується сильним розвитком кістяка., мускулатури, шкіри..

Загальний вигляд самих яскравих представників цього роду: середнього або високого зросту чоловіка з особливо широкими й виступаючими плечима, ставною грудною кліткою, пружним животом, з формою тулуба, що зменшується донизу, так що таз й усе ще ставні ноги в порівнянні з верхніми частинами тіла й, особливо із сильно розвиненим плечовим поясом здаються іноді тонкими. Щільна висока голова прямо тримається на вільній шиї, причому лінійні контури, видимі попереду, надають шийній частині плеча особливий відбиток.

Лінії, що окреслюють тіло, утворяться виступаючими м'язами сильно розвитий мускулатури, що вимальовується пластично, як мускульний рельєф. Груба будова костей характерно для ключиці, зап'ястя й плюсни. Поряд із плечовим поясом досить добре розвинені кінцівки. Найбільший обсяг руки в атлетів досягає 25 см, величини, що перевищує на 5 см середні розміри в чоловіків. Обсяг руки в 23 см досить частий. Довжина кінцівок скоріше велика, чим мала. Шкіра має пружні-еластичні властивості, а на особі вона особливо щільна, товста, іноді пастозна. На противагу всім цим тканинам жировий шар порівняно помірний, майже нормально виражений. Цим, насамперед, обумовлюється точний мускульний рельєф, причому надмірно розвинена мускулатура помітно проступає через тонкий жировий шар.

Ріст тіла в загальному вище за середнє; довжина більше 180 див зустрічається нерідко.

У будові тіла можна помітити, поряд з тільки що описаним типом, що володіє порівняно стрункою нижньою частиною тіла й пластичним виступом форм тіла, ще варіант, що відрізняється загальною незграбністю. Розходження в розвитку плечей і таза при цьому не заслуговує на увагу, все некрасиво, грубо, незграбно, шкіра особи пастозна, мускульний рельєф затушовується дифузійним розвитком жиру.

Дослідження розвитку атлетичного типу залежно від віку дає мало цікавого. Цей тип ясно виступає вже в періоді дозрівання приблизно з 18 років; з повним розвитком голови після 25 років він стає більше пластичним і чітким. Було встановлено кілька випадків атлетів в 50-літньому віці. Важко припустити, що цей добре виражений тип у більше пізньому віці так швидко нівелюється, що його не можна розпізнати хоча б по голові й будові кістяка.

Атлетичний тип у жінок, оскільки його тут можна розпізнати, такий же, що й у чоловіків, але з відомими характерними відмінностями. Розвиток жиру в атлетичних жінок не затримано, а рясно; звичайно, воно гармоніює з іншими тканинами, насамперед з костями й м'язами. Поряд із цим типом атлетичних жінок можна зустріти, однак, і жінок з вираженим мускулінизмом у рисах особи й будові тіла. Крім грудинно-плечевого поясу часто сильно розвинений і таз. Будова тіла в атлетичних жінок робить враження ненормального, надмірно виступаючого, грубуватого й масивного на відміну від будови тіла в атлетичних чоловіків. Це відбувається тому, що чоловіки-атлетики іноді наближаються до нашого художнього ідеалу краси, у той час як наш ідеал жіночої краси не погодиться з атлетичним. Тут доречно застерегти від внесення суб'єктивних оцінок у діагностику будови тіла. Не можна затверджувати, що один із трьох типів у фізичному відношенні краще пристосований до життєвої боротьби. Атлетику легше бути борцем, астенікові - льотчиком, при багатьох професіях зовсім байдуже, чи присвячує себе їм той або іншої. Багато астеніків протягом всього здорові життя й доживають до глибокої старості, тоді як їх більше ставні ровесники давно вмерли від серцевого удару.

Пікничний тип

Пікничний тип у середньому віці характеризується сильним розвитком внутрішніх порожнин тіла (голови, груди, живота) і схильністю торса до ожиріння при ніжній структурі рухового апарата (плечового пояса й кінцівок).

Загальне враження при виражених випадках досить характерне: середнього росту щільна фігура, з м'якою широкою особою на короткої масивної, сидячої між плечима, шиї, ґрунтовний жирний живіт виступає із грудної клітки, що розширюється донизу глибокої склепінної.

Якщо ми розглянемо кінцівки, то помітимо, що вони м'які, круглі, зі слабковиразливим рельєфом м'язів і костей, часто витончені; руки м'які, короткі й широкі. Кистьові суглоби й ключиці нерідко стрункі й ніжні. При цьому плечі не виступають широко, як в атлетів, але (головним чином у старих людей) круглі, трохи підняті й зрушені вперед, часто спускаються до грудей при різкому вигині на внутрішньому краї. Створюється враження, що весь плечовий пояс зрушать уперед і нагору стосовно трохи роздутої грудної клітки; голова опускається вперед між плечима, так що коротка, товста шия поступово майже зникає й верхня грудна частина хребта робить легкий кіфотичний вигін. У профіль шия не виглядає, як в інших типів, стрункою, круглою колоною, на якій тримається різко виступаюча й відмежована голова, а у виражених випадках середнього й більше літнього віку кінчик підборіддя косою лінією безпосередньо пов'язаний з верхнім кінцем грудини.

Пропорція грудей, плечей, шиї, не стосуючись конфігурації особи, характеру ожиріння, є самою цікавою в пікничної будові тіла. Якщо тулуб атлетичного типу здається широким, то пікничного - глибоким; якщо трофічний акцент лежить на плечовому поясі й кінцях рук і ніг, те - на центрі тулуба, на бочкообразно донизу грудній клітці, що розширюється, і богатом жиром животі. Кінцівки в середньому скоріше короткі, чим довгі.

Пікніки мають певну тенденцію до ожиріння. Ожиріння пікніків тримається в помірних границях й у першу чергу проявляється в схильності до ожиріння торса, жир переважно відкладається в компактному жирному животі. Всі інші форми тіла завдяки дифузійному відкладенню жиру м'які й закруглені, але не потайливі й не виродливі. Часто ікри також піддані ожирінню, Навпроти, передпліччя, кисті й бічні частини плечей мають помірний жировий шар. Ноги в літніх пікнічних чоловіків можуть бути дуже тонкими.

Шкіра не в'яла, як в астеніків, не пружна, як в атлетів, а м'яка й добре облягає тіло. Вона середньої товщини із сильними вигинами контурів, особливо в скулових костей. На зовнішній поверхні плечей шкіра натягнута. М'яза середньої сили, але м'якої консистенції.

Ріст пікніків середній. Відносно сильне відкладення жиру сковується на тім, що на противагу іншим типам, вага тіла в пікніків перевищує ріст. Пікніки нерідко виявляють залежно від періодів і зміни психотичних фаз сильні й різкі коливання ваги тіла. Невеликі кремезні фігури серед пікніків нашого населення зустрічаються досить часто, але майже всі вони вище 160 див. Дуже високі пікніки бувають рідко. Е. Кречмер виявив тільки два випадки з ростом 181 й 182 див (при наявності атлетичних елементів будови тіла), які перейшли границю 180 див.

Пікничний тип є досить обкресленим і не виявляє яких-небудь несподіваних варіантів. Варто підкреслити, що він завдяки будові кістяка й, насамперед, що не залежить від жирового шару розмірам черепа й особи й кистей часто має характерні пропорції грудей, плечей і шиї. Для його діагнозу зовсім не потрібно наявності більше сильного жирового шару. Грубі обриси тіла істотно розрізняються залежно від того, чи має пікнік жирний живіт або товста шия. Якщо не забувати той, що більшість робітників важкої праці й особи молодше за 35-40 років не володіють компактним пікнічним жировим шаром, то можна зрозуміти, чому можливі помилкові діагнози, якщо покладатися тільки на цей досить важливий і виробляюче враження, але не завжди постійний симптом. Приєднання ознак інших типів може зовсім затушовувати пікнічну картину, але при ретельному розгляді й вимірі виявляються характерні пікнічні компоненти. Комбінації з атлетичними елементами нерідкі - у цьому випадку плечі ширше й кінцівки більше кощаві й грубі. У пікніків-астеніків невеликий жирний живіт, довгі вузькі кінцівки.