Сучасні проблеми психологічного консультування в сфері освіти

РЕФЕРАТ

Сучасні проблеми психологічного консультування в сфері освіти

Вступ

Основне завдання консультування в сфері освіти це -- оптимізація міжособистісної взаємодії в системі "педагог -- дитина", "батьки -- дитина", "педагог -- батьки".

До основних проблем (запитів), з якими звертаються до психолога-консультанта, можна зарахувати:

- неадекватність педагогічних впливів на особистість дитини;

- конфліктні ситуації в сім'ї;

- переживання дітьми різного віку негативних емоцій стосовно школи, ставлення до навчання;

- проблеми психічного здоров'я дітей, що навчаються в загальноосвітніх та спеціальних закладах;

- вплив стресогенних факторів на успіхи в школі;

- проблеми шкільної дезадаптації;

- дитячий алкоголізм та наркоманія.

Розв'язання зазначених вище проблем передбачає, перш за все, знаходження основних причин, які провокують появу тих чи інших труднощів. З досвіду роботи можна стверджувати, що найбільш поширеними причинами виникнення труднощів у педагогічному спілкуванні є:

- несформованість навичок вербальної та невербально! комунікації (перефразування, збіднений словниковий запас, нелогічність висловлювань, недоречність виразів тощо);

- відсутність необхідного зворотного зв'язку;

- формальність в організації педагогічної взаємодії (особливо в процесі прийняття спільних рішень);

- неврахування вікових та індивідуальних особливостей дітей у процесі спілкування, ігнорування закономірностей психічного розвитку особистості, зокрема переживання нею критичних періодів;

- низька культура педагогічного спілкування та нехтування внутрішньою неготовністю співрозмовника (зокрема, дитини) до критичного ставлення чи оцінювання;

- низький рівень гуманізації дитячих закладів.

У сфері взаємин батьків та педагогів з дошкільнятами особливо важливо пам'ятати про вразливість та динамічність дитячої психіки, про наявність сенситивних (найбільш сприятливих) періодів у віковому розвитку дитини, про специфіку переживання криз у різний віковий період. Так, наприклад, розв'язання проблеми трирічної вікової кризи і пов'язаним з нею погіршанням взаємин дитини з батьками, вимагає спрямувати зусилля на з'ясування специфіки (особливостей) індивідуального фізичного та психічного розвитку дитини, розгляду конкретних ситуацій, в яких дитина поводиться агресивно чи викликає особливе занепокоєння батьків. Під час аналізу стресогенних факторів важливо звернути увагу батьків на раптовість та несподіваність реакцій, проговорити можливі профілактичні заходи, які б попередили розвиток нейротичності та ворожості з боку дитини.

Доречно з'ясувати також можливі причини гіперактивності або, навпаки, підвищеної пасивності дітей дошкільного віку. Для цього важливо провести попередню діагностику на встановлення типу нервової системи та темпераменту. Нерідко причини конфліктів містяться у неадекватних способах вирішення якогось питання або ж простої неуважності батьків до дитячого настрою чи інтересів.

Досить болючою залишається проблема суттєвих розбіжностей між батьками і педагогами з приводу методики навчання і виховання дитини дошкільного віку. Можна розробити план проведення консультації на цю тему, де за круглим столом розглянути найбільш раціональні і доречні способи розв'язання тієї чи іншої проблеми, організувати психологічний лекторій тощо.

Однієї з поширених проблем є небажання дитини, що досягла семирічного віку, навчатися в школі. Причини криються здебільшого в неготовності дитини до школи, яка включає інтелектуальні, мотиваційні та емоційні аспекти. Під час консультування важливо проаналізувати мотиви неадекватної поведінки дитини, соціальну ситуацію її розвитку, а також специфіку підготовки дитини до школи в сім'ї. На основі такого обговорення можна розробити відповідні рекомендації щодо подальшої взаємодії з дитиною, можливо, порекомендувати зустрітися зі спеціалістами-медиками чи дефектологами.

Процедура проведення консультування з проблеми погіршання поведінки дітей передбачає врахування індивідуальних особливостей батьків, їх готовність до змін, а також психолого-педагогічну культуру. Нерідко позитивні результати дає і додаткове діагностування батьків (наприклад, тестування на з'ясування типу ставлення батьків до дитини).

Специфіка проведення психологічного консультування батьків щодо раннього виявлення і розвитку здібностей у дітей передбачає: врахування умов психічного розвитку дитини, її близького соціального оточення, особливостей індивідуального розвитку, наявність психічних травм тощо. Спільно з батьками вирішується питання навчання дітей (тип школи, рівень навантаження, кваліфікація педагогів).

Психолого-педагогічне консультування батьків дітей молодшого шкільного віку передбачає врахування нормативних психічних новоутворень (рефлексія, довільність, внутрішній план дій), включення дитини у процес учіння, специфіку взаємин з однокласниками, статус дитини в сім'ї. В ході консультування доводиться враховувати цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних обставин, через які в дітей виникають проблеми з навчанням у школі та можуть складатися погані взаємини з однолітками. Практичні рекомендації з виявлення й усунення цих причин мають складатися в процесі діалогу з батьками та за наявності необхідної інформації від учителів. Психологічне консультування батьків дітей цього віку має бути спрямоване на оптимізацію батьківського впливу та підвищення їхнього авторитету.

Основними чинниками розвитку особистості молодшого школяра є ставлення дорослих до шкільної успішності, дисципліни, старанності учнів, дитячих звичок. Думка вчителя для молодшого школяра є найбільш істотною та безапеляційною. Школярі звертаються до вчителя з найрізноманітніших проблем -- від випадкових, ситуативних до болючих особистісних (наприклад, конфлікти в сім'ї, розлучення батьків). Тому важливо, щоб педагог був емпатійною, чутливою людиною, зміг відділити суттєве від ситуативного, а в разі необхідності -- звернутися по допомогу до психолога.

Вирішення психолого-педагогічних проблем дітей підліткового віку має також цілий ряд особливостей. До типових конфліктів між батьками і підлітками можна віднести: неадекватне соціальне поводження підлітків, небажання підлітка спілкуватися зі своїми батьками, ділитися з ними своїми думками і переживаннями, розповідати про те, що з ними відбувається: зниження навчальної активності, погіршання результатів навчання в школі, неадекватність самооцінки тощо. Вступ у підлітковий вік не передбачає входження дитини у нову групу (якщо не йдеться про значущу групу поза школою). Передбачається подальший розвиток особистості за нових умов, оскільки сама група підлітків стає іншою (в результаті інтеграції соціальних і психологічних змін).

Психологу в роботі з підлітками варто пам'ятати, що суттєві зміни у структурі особистості підлітка відзначаються, перш за все, зрушеннями у самосвідомості. Підліток починає уявляти себе дорослим, намагається виражати нову життєву позицію як у ставленні до себе, так і до інших та світу в цілому. В такій ситуації підліток часто заявляє про свої права -- на самостійні рішення, на вибір друзів, на проведення вільного часу. Він ображається, опирається, захищається всіма відомими йому методами, інколи викликаючи обурення та протест дорослих.

Суперечність між самоставленням підлітка та ставленням дорослого часто є джерелом тривалих конфліктів та відчуження. Практичні дії, спрямовані на корекцію відчуження підлітка, в першу чергу від його батьків, передбачають як індивідуальну, так і групову роботу, спрямовану на підвищення рівня саморегуляції підлітків, навчання їх способам конструктивного розв'язання проблем, підвищення стресо-стійкості, зниження тривожності та агресивності, поліпшення соціалізації в суспільстві.

У бесідах з батьками необхідно звертати увагу на складність перебігу вікових криз. Так, наприклад, у підлітковому віці вона часто ускладнюється стилем взаємодії в сім'ї, проявами індивідуальності дитини, її здоров'ям та опосередковується соціальною ситуацією (статусом у школі, взаєминами з друзями, системою оцінювання вчителів тощо). В процесі консультації потрібно налаштовувати батьків на позицію співробітництва, спільного вирішення сімейних проблем, а підлітків -- на довіру, врахування досвіду батьків, безоцінне ставлення до позиції, що відрізняється від їх власної, вчити аналізувати власні і чужі вчинки, зменшуючи категоричність суджень.

Головне завдання консультанта -- зняти психологічний бар'єр, налаштувати на готовність до співпраці, звертати увагу на мотивацію людських вчинків, а не лише на їх результати.

Можна запропонувати підліткам вести щоденні записи спостережень за своєю поведінкою, виділяючи те, що їм найбільше сподобалось, а що викликало неприємні емоції.

Щодо консультування юнаків і дівчат старшого шкільного віку, то можна виділити типові випадки і ситуації звертання до консультації батьків старшокласників, а також їх самих. Серед них:

- погані взаємини між старшокласниками та їхніми батьками, послаблення впливу на прийняття рішень дітьми;

- невдоволення батьків тим, як їхні діти вибирають собі друзів, особливо стосунками між статями;

- розбіжності між батьками і дітьми щодо вибору дитиною майбутньої професії, нездатність відшукати адекватні способи досягнення згоди;

- відсутність спільних інтересів, небажання дітей проводити час разом із батьками;

- конфлікти між розлученою матір'ю (батьком) і дорослою дитиною через те, що в родині з'явився новий чоловік (нова жінка), конфліктні ситуації як наслідок поганих взаємин між дорослими дітьми від різних батьків в одній і тій же родині.

До можливих ефективних способів практичного розв'язання згаданих вище проблем можна зарахувати:

- індивідуальні бесіди з учасниками конфліктних ситуацій, у ході яких спільно проаналізувати причини погіршання міжособистіс-них стосунків;

- групові зустрічі (тренінги, круглі столи, диспути, ділові ігри), на яких оптимізувати процеси саморегуляції, здатність до відкритого демонстрування як позитивного, прихильного, так і негативного ставлення; виробляються уміння до гнучкого управління емоціями, емпатійного слухання, спільного знаходження конструктивних рішень тощо.

У ході індивідуальних консультацій потрібно звернути увагу клієнта (старшокласника) на зміст його власних переживань, що викликає в них стійку негативну реакцію, вияснити, як би вони вчинили на місці батьків чи вчителів. Під час бесід з батьками важливо звернути

їхню увагу на типові й специфічні прояви індивідуальних якостей дітей, на які необхідно зважати, якщо дорослі щиро хочуть налагодити з ними стосунки.

Під час групових зустрічей можна виробити спільні правила поведінки (бачити позитивне, оцінювати свої дії, критика у вигляді рекомендацій, спокійне представлення своєї позиції, пошуки компромісу, утримання від з'ясування стосунків у стані роздратування).

У практиці психологічного консультування доводиться працювати з запитами щодо розвитку тих чи інших здібностей, а інколи й розробляти відповідні рекомендації. При цьому ми посилаємось як до задатків (біологічної основи здібностей), так і до соціальної ситуації розвитку особистості. Раннє виявлення і діагностика задатків є необхідною умовою для їх своєчасного й активного використання в процесі розвитку здібностей. Період, протягом якого в дітей уперше виявляються наявні задатки, є різним і залежить від багатьох факторів.

Умови, що забезпечують повноцінне формування здібностей людини, передбачають, перш за все, уважне ставлення до занять дитини, врахування її прагнення до тієї чи іншої діяльності. В практиці ми часто спостерігаємо можливості розвитку здібностей за відсутності яскраво виражених задатків. Варто зазначити, що можливість регулювати, зокрема активізувати формування здібностей залежить, в першу чергу, від віку людини, наявності сенситивних періодів для розвитку тих чи інших психічних якостей.

Інтелектуальні здібності людини мають визначену структуру. Тому необхідно враховувати складність цього виду здібностей у процесі їхнього розвитку. В основі формування розумових здібностей лежить розвиток процесів мислення. Розвиток трьох основних видів мислення -- дійового, образного і словесно-логічного -- опосередковується не лише задатками і соціальною ситуацією розвитку особистості, а й організацією провідної діяльності, характерної для того чи іншого вікового періоду.

Для повноцінного розвитку інтелекту потрібно пам'ятати про загальні закони розвитку дитячого мислення, важливість систематичного інтелектуального тренування для підтримки адекватного рівня розвитку розумових здібностей людини.

Особливості консультування щодо розвитку мнемонічних здібностей. Мнемонічні здібності людини -- здатність до успішного запам'ятовування, оптимального збереження та вчасного необхідного відтворення засвоєного досвіду. Багатоаспектність прояву мнемонічних здібностей і безліч проблем щодо розвитку пам'яті сприяє тому, що в практиці психологічного консультування все частіше з'являються запити на поліпшення процесів та якості пам'яті.

У практиці психологічного консультування робиться акцент на основних законах та особливостях розвитку пам'яті. Необхідно відзначити своєрідність індивідуальних проблем прояву пам'яті у різних клієнтів. Як правило, важливо провести різнобічну і точну психодіагностику проявів пам'яті клієнта перед тим, як давати йому рекомендації щодо поліпшення пам'яті. Фактори, які необхідно враховувати, пропонуючи клієнтові конкретні рекомендації з удосконалення його пам'яті: індивідуальні розходження в розвитку різних видів пам'яті в людини, вікові закономірності розвитку пам'яті, необхідність комплексного і спеціалізованого удосконалювання пам'яті, взаємозв'язок у розвитку пам'яті й інтелекту людини.

До засобів поліпшення запам'ятовування, підвищення якості збереження матеріалу в пам'яті людини та удосконалення процесу відтворення матеріалу можна віднести: розподіл матеріалу за смисловим навантаженням, структурування матеріалу за значенням та часом використання, знаходження асоціацій і стимулювання позитивним підкріпленням. Серед традиційних запитів -- запити на підвищення продуктивності зорової і слухової пам'яті. Є багато практичних розробок та тренінгів, спрямованих саме на розвиток окремих видів пам'яті. Однак при цьому обов'язковою умовою є повноцінність функціонування аналізаторів.

Людська психіка організована таким чином, що ми охоче сприймаємо потік позитивної інформації і намагаємось відмежуватись від негативної, особливо болючої. Як правило, батьки із задоволенням вислуховують інформацію про успіхи своїх дітей і намагаються не концентруватись на негативних проявах поведінки, знаходячи виправдання та шукаючи "крайнього" (учитель, погані друзі, вулиця). Практика показує, що девіантність -- це здебільшого результат неадекватного впливу батьків або ж їх надмірне опікування, або ігнорування справжніх інтересів дітей, їхніх потреб, прагнень, неврахування вікових та індивідуальних особливостей розвитку.

Помітивши негаразди у поведінці дітей, негайні кроки батьків мають бути спрямовані на організацію життєдіяльності дітей -- від розпорядку дня та щоденного виконання доручень, домашніх завдань до спільних сімейних заходів (екскурсії, літній відпочинок, робота на присадибній ділянці тощо). В процесі обговорення соціальної ситуації розвитку дитини часто виявляється, що вона почала уникати дому, щоб не бути присутньою при сварках батьків, тому роботу в таких випадках варто починати з перебудови та зміни стосунків у сім'ї, створення домашнього затишку.

Деякі діти намагаються поза власною домівкою знайти те, чого їм там не вистачає, однак у таких ситуаціях дитина часто потрапляє під згубний вплив "вулиці", де вона почуває себе дорослою, навчаючись "шкідливим" звичкам, демонструючи силу, зневажаючи моральні норми поведінки. Головне, щоб не дати можливість закріпитись подібній поведінці у дитячій свідомості. Рекомендації щодо "згасання" прагнення до аномальної поведінки ми можемо знайти, зокрема, у біхевіористичному напрямі психологічного консультування. Інколи доводиться рекомендувати проведення спеціальних заходів щодо корекції дитячої поведінки (з метою попередження дитячої злочинності).

Важливого значення набуває організація спілкування девіантних (із порушеннями у поведінці) підлітків, зміна їх статусу в групі, пошуки друзів, включення в групи "за інтересами".

Профілактика алкоголізму та наркоманії має здебільшого стосуватись організації дитячої діяльності, вона передбачає гуманізацію батьківської та педагогічної взаємодії, підвищення відповідальності батьків за коректність власної поведінки.

На жаль, інколи в ході консультування таких дітей доводиться констатувати неврологічні та серйозні психосоматичні порушення, які не можна усунути без втручання лікарів, медичного обстеження.

Тривале перебування дитини в умовах соціальної депривації (обмежень, незадоволення життєво важливих потреб) дома або в школі передбачає спершу зняття стану психічної напруги, дискомфорту. Здебільшого психолог може звернутись по допомогу до соціальних служб, а інколи доводиться залучати і служби захисту прав дитини.

Стосовно таких ризиків для здоров'я, як куріння, алкоголізм, наркоманія, то саме батьки можуть стати реальним джерелом знань. Роль школи також важко переоцінити. Цілеспрямований потік інформації щодо здорового способу життя може вплинути на спосіб життя дітей. Варто частіше говорити про проблеми дітей з усіма компетентними органами, запобігати серйозним порушенням, успішно взаємодіяти з педагогічним колективом та органами охорони здоров'я.

1. Проблеми розвитку комунікативних здібностей

Досить актуальними залишаються проблеми розвитку комунікативних здібностей.

Ознаки, за якими можна судити про наявність у клієнта комунікативних проблем: неадекватне або несвоєчасне реагування на звернення, почуття зніяковілості, неуважне реагування на вербальні стимули, недиференційованість невербальних стимулів, невміння використовувати наявні знання, недорозвиненість почуття гумору тощо.

Варто відзначити важливість розвитку спостережливості для поліпшення комунікативних здібностей. Корисною є зміна об'єктів і ситуацій спілкування, передбачення результату спілкування з конкретною людиною. В ході консультативної бесіди необхідно добиватись усвідомлення клієнтом причин зміни в його настрої після спілкування з певними людьми в конкретних ситуаціях. Можна запропонувати зробити деякі кроки з нормалізації реакції клієнта на дії окремих людей у спілкуванні з ним.

Деяким клієнтам інколи просто не вистачає ініціативи в спілкуванні з людьми для налагодження контакту. Іншим рекомендується стати більш уважним, доброзичливим слухачем. Клієнти часто запитують, як викликати симпатію з боку інших людей. Для початку варто проаналізувати можливі причини антипатії або ворожості, котрі клієнт може викликати до себе з боку інших людей, а вже потім віднайти найбільш оптимальні для себе способи усунення цих причин.

Особливості консультування щодо поліпшення організаторських здібностей клієнта.

Перш за все, потрібно з'ясувати, чи усвідомлює клієнт, які знання й уміння повинен мати гарний організатор. Початковий етап роботи з клієнтом з удосконалювання його організаторських здібностей може стосуватись складання індивідуальної програми щодо корекції та розвитку окремих рис характеру, складання самоописів та передбачення перспективних напрямів самовиховання.

Розвиток спеціальних здібностей передбачає наявність необхідних умов. Зокрема, розвиток математичних здібностей передбачає формування цілого ряду спеціальних умінь, що входять у структуру математичних здібностей, послідовність практичних дій, розвиток формальної логіки.

Важливо спільно виробити практичні рекомендації щодо роботи з дітьми, зокрема дошкільного віку, коли особистість переживає цілий ряд сенситивних періодів, сприятливих для актуалізації психічних якостей і процесів. Дії консультанта мають бути спрямовані на прискорене оволодіння суб'єктом новими знаннями, уміннями і навичками, необхідними для оптимізації прояву тих чи інших спеціальних здібностей.

Хотілось би відзначити важливість виявлення прагнення людини до досягнення визначених цілей. Дефіцит останнього часто є причиною сповільненого розвитку здібностей особистості, навіть за наявності необхідних біологічних задатків та сприятливих психосоціальних обставин.

2. Консультування з проблем шкільної адаптації та успішності

Більшість дітей з великим бажанням і зацікавленістю йде до школи. Діти готові добре вчитись, приносити хороші оцінки, отримувати задоволення від перебування в групі ровесників, із задоволенням слухають вчителя. Чому діти з часом втрачають інтерес і до школи, і до навчання? Такі запитання хвилюють як батьків, так і педагогів, бо не секрет, що дитина, яка хоче навчатися, досягає більших успіхів. Одна з основних причин шкільної неуспішності -- низький рівень психічної адаптованості дитини до нових умов, до шкільних правил, до вимог учителя, загалом, до нової соціальної ситуації.

Природа шкільної неуспішності і дезадаптації може бути представлена різноманітними факторами:

- недоліками у підготовці дитини до школи (І. Дубровіна, 1975, К. Кравцова, 1981,1. Булах, 1998 та ін.);

- соматичною ослабленістю дитини (Н. Попова, 1983, В. Соок, 1985);

- порушеннями у формуванні рухових та окремих психічних функцій (М. Озерецький,1928, Н. Лебедева, 1977, Й. Шванцара, 1978, Я. Стре-ляу, 1982);

- емоційними розладами (Л. Славіна, 1966,0. Захаров, 1982, М. Тихо-нова, 2002).

- великими перевантаженнями, що викликають розгальмованість та зниження дисципліни (Н. Лебедева, 1977).

Не викликає сумніву, що одна з глибоких причин неуспішності і шкільної дезадаптованості -- це відставання в інтелектуальному розвитку, несформованість в учня мислительних операцій.

Під час організації консультативного процесу необхідно враховувати тип нервової системи дитини, наявність нейродинамічних порушень, невротичних симптомів. Так, для легко збудливих дітей типовими є розлади уваги, порушення цілеспрямованої діяльності, що серйозно заважає засвоєнню навчального матеріалу; інша форма психофізіологічних розладів пов'язана з помітним зниженням активності, працездатності та загальною психічною загальмованістю. Очевидно, такі діти не встигають вчасно виконувати завдання в групі, хвилюються під час контрольних, переживають труднощі під час опитування. У них поступово може сформуватись комплекс неповноцінності, занижена самооцінка та низький рівень домагань.

Причинами значних труднощів у навчанні дітей можуть виступати нейродинамічні порушення, які виступають у формі емоційної нестабільності, поганого самопочуття, зниження настрою, бурхливого реагування на ситуацію неуспіху. Все це знижує рівень успішності навіть за наявних високих показників інтелектуального розвитку.

Психологічні труднощі дезадаптаційного характеру виступають як похідні (вторинні), тобто формуються як наслідок психофізичних порушень, соціально-психологічних конфліктів, неадекватного оцінювання, неправильної інтерпретації індивідуального психологічного розвитку дитини тощо.

У процесі індивідуального психологічного консультування необхідно визначити основні причини низької навчальної адаптації учнів, а не лише концентруватись на конкретних проявах дезадаптації. Важливу роль в успішній адаптації дітей до школи відіграють характерологічні особливості дитини, наявність основних вікових новоутворень та включеність у провідну діяльність.

Уміння контактувати з ровесниками, включатись у комунікативну діяльність, а також сформованість навичок комунікації посідає основне місце в ситуації переходу учня до іншої школи, що вимагає подолання значних труднощів у спілкуванні. Відомо, що в ситуації ізоляції дитини (особливо в кризовий період) виникають порушення психогенного характеру, які можуть закріпитись у вигляді "депривованого типу реагування" -- агресивності, замкнутості, недовіри.

У період навчання в школі інколи виникає інтегрована несприятлива ситуація, яка характеризується негативним впливом соціальних (зовнішніх) та психофізичних (внутрішніх) факторів. До такої соціальної ситуації ми відносимо атмосферу, яка складається у більшості закладів інтернатного типу, які характеризуються закритістю, обмеженістю контактів, депривацією інтересів та бідністю емоційних проявів.

Важливо вчасно помітити небезпечні ознаки шкільної дезадаптації та упередити руйнівні наслідки особистісного характеру -- емоційні порушення, зниження пізнавального інтересу, поведінкові негаразди.

У ході консультування учителів та вихователів варто не лише проаналізувати причини та прояви дезадаптації тієї чи іншої вікової групи дітей, не лише вивчити індивідуальні характеристики дезадаптованих, а й обговорити шляхи корекції негативної поведінки. Останні залежать від рівня дезадаптованості, вікового періоду, соціальної ситуації розвитку та необхідного досвіду роботи педагога. Консультант, зокрема, навчає таким відомим у гуманістичній психології прийомам і методам, як емпатійне слухання (вчування у внутрішній світ дитини, глибинна оцінка її стану), парадоксальна інтенція (сприяємо відкритому переживанню дитиною справжніх, хоча б і негативних почуттів), діалогічне обговорення ситуації тощо.

Особливої уваги вимагає перша зустріч з клієнтом. Важливо, щоб він повірив у вашу щирість, прагнення зрозуміти, розібратись і допомогти. Клієнт (чи то учень, чи хтось із батьків) має зручно влаштуватись у кріслі, заспокоїтись, без особливого втручання викласти інформацію, настроїтись на серйозну роботу. Не можна забувати, що немає неважливої інформації, а також про приховані мотиви та прагнення клієнта, про давні (ранні) болісні спогади, а також про систему захистів та опорів, які виявляються під час таких зустрічей.

Кожний сеанс має закінчуватись підведенням якихось підсумків щодо виконання контракту (домовленості), зняттям напруження, а також обговоренням наступних зустрічей та програми самостійної роботи клієнта.

Основними показниками успішного консультування з проблем шкільної дезадаптації виступають: інтерес до навчання в школі або до окремих предметів, критичне ставлення до своїх успіхів, зниження агресивних проявів, налагодження стосунків з ровесниками, участь у спільних шкільних заходах, наявність адекватної самооцінки, готовність до співпраці, прагнення до самовдосконалення.

3. Психологічне забезпечення профільної освіти

Профільна освіта намагається поєднати програми для підліткового та юнацького віку. З одного боку, у період шкільного навчання психічний розвиток ще не завершений, тому необхідно забезпечити різноманітність і універсальність змісту освіти. З іншого боку, цю універсальність доводиться поєднувати із завданнями професійного самовизначення, властивого юнацтву й ранній дорослості.

Введення профільного навчання є одним з основних напрямів модернізації освіти. Основна мета профільного навчання - розвантажити шкільні програми й надати школярам можливість поглибленого вивчення тих предметів, які їх більше захоплюють і будуть необхідні для його подальших життєвих планів.

Принцип індивідуалізації в профільних класах передбачає:

тривалу підготовку засобами освіти до широкого вибору учнями старших класів типу профільної освіти;

реальну можливість зміни ними профілю на будь-якому етапі профільного навчання;

самостійне визначення завдань своєї базової, варіативної й профільної освіти з урахуванням своїх (і родини) можливостей і виявлених здібностей, змін життєвих і професійних планів.

4. Завдання психологічного супроводу профільної освіти

Рання професіоналізація й спеціалізація знань припускає вибіркове навантаження на окремі сторони психіки дитини. Без грамотного психологічного супроводу ці обставини можуть призвести до нерівномірності інтелектуального й особистісного розвитку дітей.

Тому одним з найважливіших завдань психологічного супроводу є моніторинг і своєчасне усунення можливих факторів виникнення нерівномірності розвитку дітей та підлітків.

Сьогодні ситуація склалася так, що підлітки часто здійснюють вимушений вибір профілю подальшого навчання. В умовах несамостійної професіоналізації звичайні вікові завдання підліткового віку виникають перед учнями в спотвореній формі.

Наприклад, завдання формування часової перспективи перед дитиною взагалі не ставиться, оскільки в більшості випадків це завдання за неї "вирішують" батьки. У результаті не формується часова перспектива і - як наслідок - втрачається навчальна мотивація в даний момент. Тому одним із завдань психологічного супроводу профільного навчання є профорієнтація.

Відомо, що люди різняться своїми індивідуальними особливостями, це означає, що вони будуть більш успішними в певних видах діяльності й навчання, ніж інші. Ця обставина перетвориться на завдання вступної діагностики, що дозволяє прогнозувати й усувати можливі труднощі в навчальній діяльності.

Отже, психологічний супровід профільного навчання передбачає три завдання:

моніторинг і своєчасне усунення можливих нерівномірностей розвитку учнів;

поглиблену профорієнтацію учнів;

психологічну діагностику при відборі учнів у профільні класи.

Моніторинг і своєчасне усунення відхилень у розвитку учнів

У цьому підході до профільного навчання виходимо з положення Д.Ельконіна про те, що рушійною силою психічного розвитку є не форма, а зміст навчання.

Це значить, що без спеціальної корекції профільне навчання може призвести до однобокого психічного розвитку. Для того, щоб усунути ці небажані побічні ефекти, необхідно систематично відслідковувати розвиток старшокласника у процесі профільного навчання.

Для досягнення цієї мети використовують два класи методів - тести інтелекту й тести досягнень:

тести інтелекту здебільшого спрямовані на вимірювання рівня розвитку логічних операцій на основі різного інтуїтивно підібраного змісту,

тести досягнень дозволяють оцінити конкретні знання й навички учнів безвідносно до рівня розвитку логічних операцій.

Таким чином, ми маємо окремо діагностику розвитку й окремо діагностику навчання.

Поглиблена особистісно орієнтована профорієнтаційна робота з учнями

Профорієнтаційна робота з учнями у профільному навчанні має свої специфічні риси. Одна з особливостей полягає в тому, що більшість профільних класів уже так чи інакше, вільно або вимушено вибрали певну спеціалізацію навчання.

В більшості випадків підліток має вже готовий план навчання у ВНЗ й професіоналізацію. Така форма професійного самовизначення "ззовні" може призвести до пасивності, втрати мотивації навчання, зниження інтересу до власної особистості й розмитості самосвідомості.

Іншою крайністю є передчасне обмеження світогляду й самосвідомості старшокласника, пов'язане з вузько утилітарним ставленням до освіти.

Профільне навчання найефективніше в тих випадках, коли немає часу на навчання в процесі роботи. Для сучасних "короткоживучих" професій необхідні вже підготовлені кадри, готові відразу приступити до роботи. Це значить, що вибір повинен бути усвідомленим, самостійним.

Маємо парадокс: з одного боку, часу на вибір немає, з іншого боку - цей вибір повинен бути вільним, усвідомленим, самостійним.

Підліток, що опинився під подвійним тиском, найчастіше не здатний знайти адекватний вихід без психологічної допомоги. Це означає, що профорієнтаційна робота повинна бути обов'язковим і значним за часом компонентом будь-якого профільного навчання. Причому особистісно орієнтована профорієнтаційна робота повинна стати не тільки завданням психологічної служби, але й універсальним компонентом освітнього процесу.

Профорієнтаційну роботу варто спрямувати на розвиток особистісної активності учнів, переробку некритично засвоєних від дорослих професійних планів й оцінок. За умови проведення такої роботи профільне навчання дає можливість формувати чіткий життєвий план, досягти високого рівня професіоналізму на ранніх етапах становлення кар'єри й відповідає запитам сучасного суспільства. Практика психологічного супроводу профільних класів дозволяє узагальнити результати самих різних спостережень й експериментів і по-новому подивитися на сучасне дитинство і його періодизацію.

Для методичного забезпечення організації поглибленної профорієнтаційної роботи обласний науково-методичний центр психології і соціології освіти розробив для практичних психологів "Картку професійної спрямованості", яка містить перелік діагностик та алгоритм діагностичної діяльності.

5. Результати психологічного супроводу профільних класів

Соціальна ситуація розвитку дітей, що навчаються в профільних класах, полягає в тому, що суспільство в особі батьків і вчителів висуває дитині суперечливі вимоги включитися в процес професіоналізації, удосконалюватися в одному напрямку й мати універсальні знання, набори особистісних рис. Залишаються невичерпаними мотиви підліткового періоду, спрямовані на спілкування з однолітками.

Ця специфічна соціальна ситуація розвитку породжує низку діяльностей, спрямованих на розв'язання протиріччя. Такими специфічними діяльностями є форсоване навчання й особливі захоплення.

Особливі захоплення відрізняються від "хобі-реакцій", описаних у психіатрії А.Лічко, трьома ознаками: у свідомості учня вони пов'язані з його професіоналізацією; вони забезпечують тісне змістовне спілкування із групою однолітків, а не відривають від нього; підлітки прагнуть до суспільно значимої реалізації свого захоплення. Захоплення дозволяють вирішити протиріччя, закладене в соціальній ситуації дітей. З одного боку, стає можливим продовження спілкування з однолітками, а з іншого боку - інтенсивне навчання й професіоналізація. Здебільшого захоплення мають універсальний характер! Найяскравішим прикладом є захоплення комп'ютером або окремими навчальними предметами - засобом реалізації професій. Ця провідна для нового вікового періоду діяльність приводить до виникнення новоутворень. Таким унікальним новоутворенням виявляється, наприклад, псевдопрофесійний світогляд, що є особливим варіантом "почуття дорослості" і виникає усередині діяльності особливих захоплень.

Псевдопрофесійний світогляд являє собою набір стереотипів мислення, переживання й поведінки, які характерні для професіоналів певної галузі. Цей світогляд відрізняється яскравою виразністю й стає центром особистості підлітка.

6. Рівні допрофільноі підготовки

Центральною ланкою переходу до профільної школи повинна стати допрофільна підготовка випускників основної школи.

Основні завданнями допрофільної підготовки:

підготовка учня до усвідомленого вибору профілю подальшого навчання;

організація проби вибору;

організація знайомства учнів зі світом професій.

В основній школі для учнів 8-9-х класів апробуються 4 рівні допрофільної підготовки. Розглянемо їх докладніше.

Рівень I. Введення курсів за вибором

Для розробки програми курсу за вибором необхідно:

Проаналізувати зміст навчального предмета в рамках обраного профілю.

Визначити, чим зміст курсу за вибором буде відрізнятися від базового або профільного курсу.

Визначити тему, зміст, мету курсу, його функцію в рамках профілю.

Розділити зміст програми курсу на модулі, розділи, теми, відвести необхідну кількість годин на кожний з них.

З'ясувати можливість забезпечити цей курс навчальними й допоміжними матеріалами: підручниками, хрестоматіями, дидактичними матеріалами, лабораторним устаткуванням, реактивами. Скласти список літератури для вчителя й для учнів.

Виділити основні види діяльності учнів, визначити частку самостійної роботи, творчої діяльності учнів при вивченні курсу. Якщо програма курсу припускає виконання практичних робіт, лабораторних досвідів, проведення екскурсій, виконання проектів, то їхній опис має бути у програмі.

Продумати, які освітні продукти будуть створені учнями в процесі освоєння програми курсу.

Визначити критерії, що дозволяють оцінити успішність освоєння програми курсу.

Продумати форму звітності учнів за підсумками освоєння програми курсу: проект, реферат, виступ тощо.

Рівень 2. Організація проектної, дослідницької діяльності школярів

Дослідницька діяльність учнів пов'язана з вирішенням учнями творчого, дослідницького завдання із заздалегідь невідомим рішенням (на відміну від практикуму, що служить для ілюстрації законів природи), що передбачає наявність основних етапів, характерних для дослідження в науковій сфері, виходячи із прийнятих традицій: постановка проблеми, вивчення теорії, присвяченій проблематиці, добір методик дослідження й практичне оволодіння ними, збір власного матеріалу, його аналіз і узагальнення, науковий коментар, власні висновки.

Проектна діяльність учнів - спільна навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів, що має мету, методи, способи діяльності, спрямована на досягнення загального результату діяльності. Неодмінною умовою проектної діяльності є наявність заздалегідь вироблених очікувань щодо кінцевого продукту діяльності, етапів проектування (вироблення концепції, визначення завдань проекту, доступних і оптимальних ресурсів діяльності, створення плану, програм й організація діяльності по реалізації проекту, його осмислення й рефлексію результатів діяльності).

Проектно-дослідницька діяльність - діяльність щодо проектування власного дослідження, що припускає визначення мети, принципів відбору методик, планування перебігу дослідження, очікуваних результатів, оцінка реалізації дослідження, необхідних ресурсів.

Завдання дослідницької діяльності в сучасній школі. В сучасних умовах, коли актуальне питання про зниження навчального навантаження дітей, термін "дослідницька діяльність учнів" набуває іншого значення. В ньому зменшується частка профорієнтаційного компонента, факторів наукової новизни досліджень і зростає зміст, пов'язаний з розумінням дослідницької діяльності як інструмента підвищення якості освіти.

Відмінності між дослідницькою й проектною діяльністю. Головним результатом дослідницької діяльності є інтелектуальний продукт, що встановлює істину в результаті процедури дослідження й поданий у стандартному вигляді.

При цьому проектна організація процесу дослідження є засобом встановлення істини, способом найефективнішого пізнання.

Рівень 3. Професійне самовизначення старшокласників

Модель самовизначення (табл. 1), запропонована П.Лернером, не рівнозначна "паспорту", "стандарту людини", у яких описуються деякі набори знань, умінь і навичок і параметри "соціального характеру" (Е.Фромм), що дозволяє в "культурах корисності" (О.Асмолов) не тільки формувати "соціальне замовлення", а й закладати їх у фундамент проектування районних освітніх систем, програм у конкретних навчальних закладах. Модель являє собою "пучок векторів" долучення людини до актуальної культури, можливих для розвитку в соціально-економічних умовах засобами освіти.

Модель самовизначення учнів у старших профільних класах може бути реалізована лише за умови:

консолідації зусиль учнів і педагогів у прийнятті й здійсненні супроводу;

при організації освітнього процесу істотною є постановка завдання щодо освоєння учнями різних типів діяльності (зокрема, дослідницької й проектної), що є ключовою умовою розвитку універсальних компетенції й навичок;

за відмови від тоталітарного виховання "за зразком" на користь створення збагаченого освітнього середовища, що супроводжує індивідуальний розвиток і самовизначення дитини й підлітка.

Таблиця 1 - Структура моделі самовизначення старших школярів

Самовизначення	Ознаки самовизначення
Життєве	Особисте й сімейне благополуччя Здоров'я особисте й близьких Прагнення повноцінного життя й долучення до культури Якість життя (достаток, відпочинок, дозвілля) Добропорядність і охайність життя Збереження й збільшення матеріальних, духовних і культурних цінностей родини, роду й народу Ефективність як працівника Суспільне й культурне призначення Виховання майбутніх дітей
Валеологічне	Фізичні можливості й стан здоров'я Психічне здоров'я Генетична спадщина Звички, схильності Знання превентивної медицини
Когнітивне	Ступінь і якість оволодіння змістом середньої освіти Широта світогляду Коло читання Доступність інформаційних ресурсів Коло спілкування Потреби в додатковій освіті
Моральне	Практична реалізація життєвих планів Пошук відповіді на запитання: "ким бути?" і "яким бути?" Співвідношення між реальним та ідеальним "Я" Уявлення про себе в минулому, сьогоденні й майбутньому Аномальна емоційно-психологічна симптоматика Акцентуації характеру Відносна стабілізація внутрішнього й зовнішнього життя
Професійне	Схвальна сфера професійної діяльності Уявлення про світ праці й професій Характер і умови майбутньої трудової діяльності Кращі професії й спеціальності Траєкторії одержання професії й спеціальності Особисті професійно важливі риси Підготовленість до здобутті професійної освіти Досвід продуктивної роботи
Соціально-економічне	Законослухняність і соціальна безконфліктність Громадська активність Ступінь особистої волі Соціальний статус Тендерні аспекти Найманий робітник Приватний підприємець Громадянство Домагання щодо оплати праці Зайнятість професійною роботою
Технологічне	Виконання тонких операцій ручними інструментами Керування машинною технікою Виконання й розуміння креслень, схем, графіків Володіння побутовою й офісною технікою

Види супроводу самовизначення школярів. Супровід самовизначення підлітків передбачає педагогічне, психологічне й гуманітарно-соціальне забезпечення. У таблиці 2 вказано: якщо супроводжувати, то куди й до чого, а також подано ситуації індивідуального самовизначення, що потребують професійної підтримки з боку всіх суб'єктів освітнього середовища.

Таблиця 2

Супровід
Педагогічний	Психологічний	Гуманітарно-соціальний
Культивування схильностей і задатків	Діагностика	Післяшкільні плани
Ключові компетенції	Вікові кризи	Використання й доповнення потенціалу родини
Індивідуальні освітні траєкторії	Образ "Я"	Життєві плани й спрямування
Інформаційне забезпечення індивідуальних освітніх траєкторій	Корекція самооцінки	Ціннісні орієнтації
Технологічні й професійні проби	Ділові й вольові риси особистості	Прийнятний бізнес дітей і підлітків
Індивідуалізація педагогічних технологій	Психологічне консультування	Гранти, стипендії
Індивідуальні освітні запити	Інтимно-особистісні стосунки	Правове консультування
Творчі конкурси, олімпіади	Психологічний комфорт	Трудові об'єднання школярів
Світогляд	Самоідентифікація	Дозвілля, відпочинок
Коло читання	Емпатія	Прийом до ВНЗ
Допитливість	Комунікабельність	Волонтерство
Розширення креативного поля	Толерантність	Здоровий спосіб життя
Патріотизм	Конфліктні ситуації	Міжнаціональні стосунки
Відкритий розум	Стресостійкість психіки	Громадянська позиція, соціальна активність

Рівень 4. Організація роботи з професійної орієнтації учнів

Профорієнтаційна робота в закладі освіти - це спеціально організована діяльність, спрямована на надання учням психолого-педагогічної підтримки в проектуванні ними варіантів продовження навчання у профільних і непрофільних класах старшої школи, в установах професійної освіти.

Елементи профорієнтаційної роботи:

допомога кожному школяреві у виборі напрямку й місця подальшого навчання;

робота з підвищення готовності підлітка до соціального, професійного й культурного самовизначення.

У цій діяльності можна виділити кілька етапів, і на кожному з них досить чітко вимальовується свій "фронт робіт":

1. Виявляють освітні запити учнів, що закінчують 8-й клас. На цьому етапі здійснюється:

надання "освітньої карти" району, міста, області;

попередня діагностика освітнього запиту школярів з урахуванням думки їх батьків, основних мотивів майбутнього вибору, інтересів і схильностей.

2. Для дев'ятикласників передбачається:

навчання способів вибору індивідуального маршруту освітньої діяльності;

організація психолого-педагогічної діагностики й самодіагностики, що дозволяє шукати версії про схильність до напрямків освітньої діяльності в умовах профільного навчання;

виявлення основних проблем у виборі профілю навчання.

3. По закінченні 9-го класу:

реалізуються "проби вибору профілю навчання". Із цією метою доцільно почати одноденне або дводенне "занурення" у проблему вибору. Ця процедура повинна бути заздалегідь передбачена навчальним планом школи;

виявляється відповідність можливостей школяра вимогам профілю;

співвідносяться аргументи "за" й "проти" певного вибору профілю. При цьому важливо, щоб у ранжируванні факторів незалежно брали участь сам учень, його батьки й учителі.

З метою визначення професійних намірів школярів працівники соціально психологічної служби умовно поділяють школярів на чотири категорії за ступенем сформованості професійних планів, які можна з'ясувати в групових (масових) опитуваннях.

Робота з кожною окремою категорією учнів проводиться різними способами й прийомами. Для проведення індивідуальних та групових консультацій практичному психологу рекомендується алгоритм "Картки професійної спрямованості школяра".

За ступенем сформованості професійних планів визначають школярів, які:

1. Вже визначили своє майбутнє покликання. Вони мають потребу в тому, щоб їм було вказано шляхи подальшого здобуття освіти, вибору навчального закладу, в якому можна здобути спеціальність, перспективи роботи. Іноді необхідно підказати шляхи самовиховання, самоосвіти, підготовки себе до опанування професії.

2. Не знають, куди йти вчитися або працювати, не мають конкретних життєвих професійних планів. Ця категорія учнів має потребу в роботі з професійної освіти. Ознайомлення з різними професіями й спеціальностями допомагає їм визначити своє майбутнє. У роботі з учнями можна застосовувати анкети на виявлення інтересів, результати яких можуть бути першим кроком для наступного самовизначення й допоможуть школярам звузити сферу вибору й зорієнтуватися в розмаїтті професій.

3. Обрали свою майбутню професію, але з певних причин опанування професії або істотно обмежене для них, або зовсім протипоказане (за станом здоров'я; за наявності суттєво завищеного рівня домагань, за неадекватної самооцінки). Учням необхідна робота з переорієнтації. Завданням діяльності шкільного психолога має стати визначення системи педагогічних і психологічних впливів на школяра з метою його переорієнтації. Переорієнтація передбачає вирішення підлітком досить складного протиріччя між власним бажанням, з одного боку, і неможливістю (або обмеженістю) займатися цією діяльністю - з іншого.

4. Обрали одразу кілька професій, часто протилежного характеру. Ця чисельна група учнів характеризується тим, що у визначенні свого професійного вибору школярі орієнтуються винятково на поради й думки товаришів і оточення, не замислюючись над своїми можливостями та переваги професії.

Думки й поради бувають суперечливими, тому професійне самовизначення цих учнів стає надзвичайно складною справою. Саме такі школярі найбільше потребують допомоги з боку шкільного психолога. Основною метою роботи шкільного психолога з учнями є не тільки вирішення протиріч, а й здійснення стійкого й цілеспрямованого професійного вибору.

Для того, щоб вибір професії був свідомим і вільним, необхідно враховувати принаймні три фактори: інформованість (орієнтування) школярів про світ професій, знання своїх особистісних можливостей, уміння співвідносити особистісні риси з вимогами до професії або спеціальності.

Вибір професії завжди пов'язаний з такими категоріями, як можливості й потреби, інтерес і мета, такими факторами, як нахили й мотивація, передбачення результатів ухвалених рішень. Однією з невирішених проблем є рання поетапна профорієнтаційна діагностика, що враховувала б вікові зміни мотиваційної сфери дитини (табл. 3).

Таблиця 3

Клас	Види діяльності	Мотиваційні зміни
	Ознайомлення зі світом найпоширеніших (популярних) професій, з професіями своїх батьків і близьких	Формується правильне емоційне ставлення до процесу праці, з'являється бажання займатися корисною працею, якісно виконувати доручену справу
5-7	Ознайомлення з професіями своїх батьків і близьких людей, з професіями свого регіону. Повинні знати, де і які знання вони можуть застосовувати у своєму регіоні (районі). Ознайомитися з потребами району в певних спеціальностях і звернути увагу саме на ці спеціальності	Формуються прогностичні вміння щодо трудової діяльності, можливостей реалізації обраної професії в районі (регіоні). Відбувається виділення професійної мети, професійної мрії (чого хоче досягти, чого може досягти)
8-9	Введення курсу "Основи вибору професії". Вивчення професійних інтересів і нахилів. З'ясування подальших життєвих планів. Визначення наявності рейтингу професій. Рекомендується вибір однієї з п'яти сфер професійної діяльності: людина-природа, людина-техніка, людина-людина, людина-знакова система, людина-художній образ	Формуються стійкі професійні інтереси, відбувається вибір подальшого шляху навчання в 10-11-х класах. Підсилюється увага до подальших освітніх планів. Школярі отримують інформацію про світ професій, спеціальності, навчальні заклади. З'ясовуються уявлення про перешкоди на шляху до улюбленої професії
10-11	Вивчення планів продовження освіти й вибору подальшої професійної діяльності, вибір профілю навчання. Наявність власного рейтингу професій. Допомога у виборі майбутньої професії. Школярі уточнюють відповідність наявних рис професійно важливим рисами обраної професії, стану здоров'я - вимогам обраної професії	Звертається увага не тільки на психофізіологічні риси школярів, необхідні для оволодіння професією, а й відбувається корекція вибору старшокласників, підлітки отримують допомогу в самооцінці своїх здібностей і нахилів

7. Алгоритм профорієнтаційної діагностики та консультуванням школярів

Прізвище

Ім'я

По батькові

Дата народження

Стан здоров'я: а) здоровий; б) функціональні відхилення; в) хронічні захворювання.

Інтереси і схильності:

ДДО:П_Т_Ч_3_Х_

Картка інтересів (методика А.Голомштока):

1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18
19	20	21	22	23	24

Комунікативні й організаторські схильності:

Кк-1,2, 3, 4, 5.

До-1,2, 3, 4, 5.

Улюблені предмети:

Улюблені заняття у вільний час:

Яка галузь діяльності або знань найбільше цікавить:

а) природничо-наукова (хімія, біологія, медицина, геологія, с/г);

б) точні науки (математика, фізика);

в) суспільно-наукова (історія, політологія, філософія, економіка, право);

г) гуманітарна (література, журналістика, лінгвістика, педагогіка, психологія);

д) мистецтво (музичне, театральне, образотворче);

є) інтереси відсутні.

Виразність професійних інтересів і схильностей:

а) яскраво виражені (у якій галузі діяльності, підкреслити): сфера мистецтв, технічних інтересів, роботи з людьми, розумової праці, фізичної праці, матеріальних інтересів;