Девіація як соціальна проблема
Поняття, предмет та об’єкт соціальної девіації. Різновиди відхилення, патології поведінки. Причини її виникнення та шляхи подолання. Психолого-педагогічні особливості осіб з девіантною поведінкою. Методика профілактики девіантної поведінки серед молоді.
Рубрика | Психология |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 07.04.2009 |
Размер файла | 66,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
Зміст
Вступ
Розділ І. Поняття девіації. Предмет та об'єкт соціальної девіації
1.1 Культурні та психічні відхилення
1.2 Індивідуальні і групові відхилення
1.3 Первинне і вторинне відхилення
1.4 Культурно схвалювані відхилення
1.5 Культурно засуджувальні відхилення
Розділ ІІ. Типи девіації
2.1 Креативна поведінка
2.2 Делінк
2.3 Адекватна поведінка
2.4 Патохарактерологічна поведінка
2.5 Психопатологічна поведінка
2.6 Девіантна поведінка на базі гіперздібностей
Розділ ІІІ. Психологічні та соціальні фактори формування девіантної поведінки
Розділ IV. Основні концепції девіантної поведінки
Розділ V. Причини виникнення девіантної поведінки та шляхи її подолання
Розділ VІ. Нормативна і девіантна поведінка особистості в умовах соціалізації
Розділ VІІ.. Психолого-педагогічні особливості осіб з девіантною поведінкою
7.1 Важковиховуваність як передумова відхилень у поведінці неповнолітніх
7.2 Психолого-педагогічна характеристика неповнолітніх правопорушників
7.3 Класифікація і типологія правопорушників
Розділ VІІІ. Методика профілактики девіантної поведінки серед молоді
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У контексті соціальної моделі відхилення в поведінці дітей розглядаються в зв'язку з умовами сімейного виховання та міжособистісної взаємодії. Неадекватна поведінка дітей стала розглядатись як деформований процес соціального досвіду, як результат суб'єктивного реагування на сімейне неблагополуччя, негативний баланс заохочень та покарань, відсутність любові до дитини тощо. Поступове накопичення нерозв'язаних конфліктів і призводить до відхилень поведінки. Таким чином, соціальна модель дозволила розглядати поведінку дитини не лише як таку, що не відповідає нормам, а й таку, яку можна корегувати.
У межах соціологічного підходу існує багатогранність в аналізі причин виникнення девіантної поведінки серед неповнолітніх. Так, концепція соціалізації (А. Коуен та ін.) заснована на твердженні, що девіантної поведінки люди навчаються в процесі засвоєння культури певної групи.
Автори теорії аномії М. Сімен, Р.К. Мертон вважають: якщо індивіди мають загальні цілі, але узаконені засоби для досягнення цих цілей доступні не всім повною мірою або зовсім недосяжні для деяких соціальних груп, то в суспільстві слід очікувати високого рівня девіантної поведінки.
У концепції стагнації (Е. Лемерт, Г. Беккер, Е. Гофман) відхилення в поведінці розглядаються як наслідок негативної соціальної реакції. Індивіду в цьому випадку відводиться лише роль пасивного об'єкта впливу з боку суспільства.
Автори теорії соціального контролю Е. Дюркгейм і Ф. Нант вважали, що за нормальних умов соціальної організації дії індивідів регулюються соціальними нормами, і тому девіація майже відсутня. Але за умов соціальної дезінтеграції нормативний контроль стає слабший, що відкриває можливості для реалізації девіантної поведінки.
Теорія конфлікту культур акцентувала увагу на тому, що зразки поведінки в конкретній соціальній системі вважаються девіантними, якщо вони розцінюються на засадах стандартів інших соціальних культур.
Психологічний підхід до аналізу девіантної поведінки характеризується тим, що термін "девіантна поведінка" ототожнюється з терміном "поведінка з відхиленням", але в широкому розумінні цього слова з усім проявом як негативного, так і позитивного змісту. В цьому випадку мова переважно йде про наявність відхилення від психічної норми чи про наявність відхилення від соціальної норми, суть якого полягає в дефективності ціннісних орієнтацій особистості, в неадекватності оцінки свого місця і призначення серед оточуючих. З огляду на це, в науці сформувались і два загальних напрями, що досліджували девіантність як наслідок різних стадій розвитку психічних захворювань у межах акцентуації характеру та поведінки з відхиленням від соціальної норми.
Вітчизняні дослідники девіантних проявів (Зейгарник Б.В., Личко А.Є., Максимова Н.Ю., Захаров А.Н., Гройсман А.Л.) внаслідок соціально-психологічної деформації особистості розрізняли відхилення раптові, неочікувані, зумовлені своєрідністю вікових (переважно підліткових) особливостей, та девіантну поведінку як результат та прояв тривалого процесу деформації особистості.
Велику ймовірність виникнення девіантних учинків підкреслювала і Шарлотта Бюлер, яка вбачала у підлітковому віці дві фази - позитивну і негативну. Вік негативної фази у дівчат припадає приблизно на 11-13 років, у хлопців -- на 14-16 років. Негативна фаза характеризується почуттям тривоги, занепокоєності, роздратованості. Це період внутрішньої метушні, суперечливих почуттів, абстрактного бунту, меланхолії та зни-ження працездатності, протестуючого характеру поведінки. Позитивна фаза наступає поступово і проявляється в умінні переструктуровувати свої стосунки з дорослими. Характеристика девіантної поведінки набуває особливої значущості, наприклад, у зв'язку з реальним розглядом проблеми адаптованості неповнолітніх у нових соціальних умовах, зокрема, при вступі до ПТУ.
Доцільно зауважити, що стихійна або не спрямована соціалізація відбувається під час безпосереднього спілкування людей, у процесі взаємодії, завдяки чому здійснюється зміна структури і змісту стосунків. І хоча стихійно форма соціалізації детермінується сферою безпосереднього спілкування, цілеспрямовані виховні впливи можуть відігравати належну роль. Не можна стверджувати, що в соціальному суспільстві процес соціалізації проходить оптимально. Порушення процесу соціалізації на будь-якому етапі може стати причиною дезадаптації, проявами якої є розбалансованість самооцінки, невпевненість та підвищена тривожність. Із зміною соціального середовища подібна деструктивна тенденція значно загострюється.
Негативний вплив на формування особистості дитини має також неправильна позиція дорослого у вихованні. Найбільш поширеними серед неправильних типів виховання у ситуаціях прояву адиктивної поведінки є домінуюча гіперпротекція, виховання з підвищеною моральною відповідальністю, виховання за типом кумира сім'ї. Такі позиції дорослих у вихованні своїх дітей породжують в останніх почуття безвідповідальності, пасивності, інфантилізму, байдужості, роздратованості, агресивності, що, в свою чергу, спричинює розвиток різних відхилень у поведінці дітей;
відсутність педагогічних знань батьків та надмірні покарання дітей. У випадках, коли покарання небажане і навіть з погляду педагогічного впливу на особистість неможливе та небезпечне, воно може викликати стан тривалого психологічного дискомфорту. Впливаючи на формування особистості дитини, її звички, стиль поведінки, надмірне покарання сприяє розвитку нещирості, замкнутості, хитрості. Особливо сенситивним для цього є підлітковий вік, коли недостатня зрілість особистості заважає їй не тільки повно і глибоко усвідомити ситуацію, а й правильно зрозуміти її соціальні наслідки. Це не дозволяє вихователю і батькам побачити реальну картину наркоманії, тим більше її передбачити;
домінуюча безкарність дитини: 53% опитаних нами неповнолітніх наркоманів відповіли, що їхні батьки, як правило, не вдавалися до покарань. Коли безкарність систематична, то вона слугує основою для формування у людини безвідповідальності за власні вчинки, байдужості до себе і оточуючих, інфантилізму;
сімейне неблагополуччя також сприяє розвитку емоційних відхилень і на їх основі різноманітних соціальних дезадаптацій, зокрема, наркоманії. Аналіз досліджень підтверджує, що найчастіше згубна пристрасть з'являється у сім'ях, де один з батьків мав судимість (2%), вів паразитичний спосіб життя (8%), відбувалися конфлікти, бійки, сварки (14%). Ці обставини слід, звичайно, розглядати у взаємозв'язку з низьким культурним та освітнім рівнем батьків дітей з адиктивною поведінкою, що заважає наданню їм дієвої допомоги у навчанні, обмежує їх можливості у контактах з іншими дітьми, позитивний вплив на них з боку різних соціальних інституцій тощо;
реакція імітації є типовою для поведінки підлітків як результат наслідування батьків, що ведуть аморальний спосіб життя (14, 224-226).
Дослідження свідчать, що конституційні риси особистості, індивідуально-типологічні особливості її характеру відіграють хаотичну роль у прогредієнтності адиктивної поведінки.
Кожному типові характеру властива відповідна сенситивність. Якщо психічна травма, емоційний стрес чи складна життєва ситуація зачіпає цю вразливу рису, то з'являються різноманітні зриви - від невротичних реакцій до станів важкої і тривалої дезадаптації з асоціальною поведінкою.
Відомо, що суперечності і проблеми у житті людини набувають патогенного характеру, якщо у структурі самої особистості є риси агресивності, впертості, претензійності, химерності, надмірної чутливості.
Патогенез може бути наслідком невідповідності потреб особистості і засобів їх досягнення, що виявляються значно нижче ріжучими від потреб і домагань, вони виникають, коли, об'єктивна необхідність заважає вирішенню завдань, що стоять перед людиною або ж робить суперечності невирішеними для неї, а мету -- недосяжною.
Таким чином, патогенна ситуація, що призводить до психоневрозу особистості, характеризується її індивідуальністю, неспроможністю чи невмінням знайти у цій ситуації раціональний, продуктивний вихід.
Зараз вважається, що у підлітків з психопатіями та акцентуаціями характеру ризик розвитку адитивної поведінки досить сильний. Найбільш сприятливим щодо цього є нестійкий тип акцентуації. Він проявляється у неспроможності дитини до систематичної, наполегливої праці, що вимагає здатності до вольових зусиль, підлітки нестійкого типу акцентуації, як правило, уникають розумових та фізичних навантажень.
Потяг до розваг та насолоди -- гедоністична установка, яка поступово стає невід'ємною рисою характеру підлітків нестійкого типу акцентуації. Тому соціально прийнятні способи розваг не завжди можуть їх задовольняти. Це сприяє появі потреби у нових, незвичних, більш гострих переживаннях, задовольнити які здатна дозволити лише вулична група, де найчастіше і проходить знайомство з наркогенними речовинами.
Після нестійкого типу акцентуації характеру ризик адитивної поведінки зумовлюють епілептоїдний, гіпертимний та істероїдний типи. Цей ризик особливо зростає, коли всі типи акцентуації виявляються змішаними, «амальгамними», тобто, коли на відповідне конституційне ядро накладаються риси нестійкого типу. Економічна нестабільність у країні, зростання суперечностей, які неодмінно супроводжують перехідні періоди розвитку суспільства, відсутність упевненості в майбутньому посилюють труднощі визначення сенсу життя підростаючим поколінням . Це сприяє виникненню й засвоєнню асоціальних та аморальних норм поведінки, втраті психічної стійкості до впливу негативних факторів у соціально - інформаційній та міжособистісній сферах, зростанню соціально неприйнятних ( девіантних) форм поведінки .
Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.
Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому і суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма - це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. «Соціальна норма, - відзначає Я.І. Гілинський, - визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій».
Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».
Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Можна зрозуміти повну гіркоту висловлювання А. Солженіцина: «Яка це реформа, якщо результат її - презирство до праці і відраза до неї, якщо праця стала ганебним, а шахрайство стало доблесним.
Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому положенні. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції.
Тому темою нашого дослідження обрано : «Девіантна поведінка».
Предмет дослідження: причини виникнення девіантної поведінки та шлях їх подолання.
Мета: дослідити основні проблеми девіантної поведінки, причини виникнення ,методика профілактики девіантної поведінки серед молоді.
Гіпотеза : Девіація визначається не внутрішньою дисгармонією типів характеру, але й впливу соціальних чинників.
Розділ І. Поняття девіації. Предмет та об'єкт соціології девіації
Під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).
У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне.
Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».
У теорії організації склалося єдине - для природних і суспільних наук - розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це - природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи.
Спеціальні соціологічні теорії досліджують окремі соціальні феномени як підсистеми конкретної суспільної системи, залежності об'єкта вивчення від соціального цілого і взаємозв'язку з іншими соціальними процесами (підсистемами).
Предметом подібних теорій можуть виступати соціальні явища й інститути у визначеній сфері суспільного буття (праця, політика, побут, дозвілля) чи ж «наскрізні», властивим різним сферам.
Функціонально частки соціологічні теорії служать методологією пізнання окремих соціологічних процесів, спільностей, інститутів і методологічною основою емпіричних досліджень.
Як було сказано раніше, під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).
У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування
Соціологія девіантної поведінки відноситься до «наскрізних» теорій. Специфіка її предмету полягає в тому, що коло досліджуваних явищ історично мінливе і залежить від сформованих у даний момент у конкретному суспільстві соціальних норм.
Існування кожної системи (фізичної, біологічної, соціальної) є динамічний стан, єдність процесів збереження і зміни. Девіації (флуктуації в неживій природі, мутації - у живий) є загальною формою, механізмом, способом мінливості, а, отже, і життєдіяльності, розвитку кожної системи. Чим вище рівень її організації (організованості), чим система динамічні, тим більше значать зміни як засіб збереження (по вираженню І. Пригожіна - «порядок через флуктуації»).
Оскільки функціонування соціальних систем нерозривно зв'язано з людською життєдіяльністю (предметною колективною свідомою діяльністю суспільної людини), соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом девіантного поводження.
Об'єктами дослідження виступають різні види відхилень.
1.1 Культурні і психічні відхилення
Соціологів цікавлять насамперед культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільності від норм культури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються зв'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилень у соціальному поводженні зв'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи з психічними відхиленнями. Однак особистісна дезорганізація далеко не єдина причина поводження, що відхиляється. Звичайно психічно ненормальні особистості цілком виконують усі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для особистостей, психічно цілком нормальних, бувають характерні дуже серйозні відхилення. Питання про тім, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів.
1.2 Індивідуальні і групові відхилення
індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;
групове, розглянуте як конформне поводження члена девіантної групи стосовно її субкультури (наприклад, підлітки з важких родин, що проводять велику частину свого життя в підвалах. "Підвальне життя" здається їм нормальною, у них існує свій "підвальний" моральний кодекс, свої закони і культурні комплекси. У даному випадку в наявності групове відхилення від домінуючої культури, тому що підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури).
1.3 Первинне і вторинне відхилення
Під первинним відхиленням мається на увазі поводження особистості, що відхиляється, що у цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. У даному випадку чинені індивідом відхилення так незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девіантом і не вважає себе таким. Для нього і для навколишніх відхилення виглядає просто маленькою витівкою, чи ексцентричністю на худий кінець помилкою.
Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих у групі норм, що соціально визначається як девіантне.
1.4 Культурно схвалювані відхилення
Поводження, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Варто виділити необхідні якості і способи поводження, що можуть привести до соціально схвалюваних відхилень:
зверхінтелектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поводження, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише при досягненні обмеженого числа соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей великого ученого чи культурного діяча, у той же час зверх інтелектуальність менш необхідна для актора, чи спортсмена політичного лідера;
особливі схильності. Дозволяють виявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності.
зверх мотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за чи позбавлення переживання, перенесені в чи дитинстві юності. Наприклад, існує думка, що Наполеон мала високу мотивацію до досягнення успіху і влади в результаті самітності, випробуваного їм у дитинстві, чи Ніколо Паганіні постійно прагнув до слави і пошани в результаті перенесених у дитинстві нестатку і глузувань однолітків;
особистісні якості - особистісні риси і властивості характеру, що допомагають досягти узвишшя особистості;
щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їхній прояв у визначеному місці й у визначений час.
1.5 Культурно засуджувані відхилення
Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що виявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, спрямованої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж моральних норм і законів у суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося.
Розділ ІІ. Типи девіації
2.1 Креативна поведінка
Креативна поведінка може мати форму нового мислення, нових ідей, дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів. Подібна форма поведінка носить конструктивний, перетворюючий характер, у цілому сприятливий більш ефективним стратегіям в організації.
Асоціальна поведінка
Асоціальна поведінка -- поведінка, що виражається у відхиленні від виконання етичних норм, корпоративних цінностей деструктивно впливає на міжособистісні відносини, виробничий процес.
Розповсюджені варіанти асоціального поведінка:
- Агресивне поведінка.
- Конфліктність.
- Субкультурні девіації (сленг, шрамування, татуювання і т.д., якщо ці прявления не є частиною іміджу компанії).
- Сутяжництво, кверулянтство.
- Лихослів'я, поширення пліток.
- Сексуальні домагання в професійному середовищі.
- Втягненість в азартні ігри.
- Розголошення комерційної таємниці.
- Маніпулювання з метою реалізації власних інтересів.
- Відмовлення від виконання професійних обов'язків.
- Облудність.
Неправда в загальжиттєвому змісті -- приховання, перекручування правдивої, об'єктивної інформації про положення справ. Виділяють два види неправди:
- пасивна неправда, тобто умовчання важливої інформації;
- активна неправда, тобто навмисне повідомлення свідомо перекручених відомостей.
Помилкові твердження можуть бути сформовані шляхом виключення окремих елементів події, чи інформації шляхом доповнення реальної інформації вигаданими елементами, можлива також перестановка окремих елементів події в часі і просторі.
По спрямованості помилкова інформація тимчасово виконує функцію психологічного захисту позитивного образа «Я» і може бути виправдувальної, обвинувальної (одночасно обвинувальної у відношенні одних облич і виправдувальної у відношенні інших), а також нейтральної.
Причинами, що спонукують співробітника до помилкових тверджень, можуть бути:
- визначений рівень функціонального, психічного стану, що не дозволяє адекватно інтерпретувати події;
- визначений освітній, інтелектуальний рівень, що виступає основою для помилок у сприйнятті, помилкових посилок;
- наявність визначених фіксованих установок;
- особиста зацікавленість;
- визначені патохарактерологічні особливості (демонстративність, екзальтованість і т.д.);
- вплив, що випробував людину з боку зацікавлених осіб (прохання, домовленості, підкуп, шантаж).
Ознаки неправди:
- протиріччя між інформацією, що повідомляється, про визначені обставини і зведеннями по цьому ж приводі з інших джерел;
- повідомлення одним обличчям різних зведень по цьому ж приводі, «плутанина»;
- невизначеність, неконкретність інформації;
- наявність в інформаційному повідомленні фраз, виражень, слів, що не відповідають мовному стилю що говорить;
- бідність емоційного тла висловлення;
- вегетативні зміни: почервоніння, блідість шкірних покривів, потовиділення, тремор рук;
- завзяте підкреслення своєї добропорядності і бажання співробітничати;
- відхилення від відповіді на пряме запитання; відхід у побічні асоціації.
У професійному середовищі свідомо помилкова, неповна, несвоєчасна інформація, є одним з основних факторів економічних утрат, соціальних конфліктів, створює умови уразливості (віктимізації) підприємства.
2.2 Делінквентна (антисоціальа) поведінка
Делінквентна (антисоціальна) поведінка -- поведінка, що відхиляється, з чітко вираженою антигромадською спрямованістю, що здобуває, у крайніх своїх проявах, кримінально карний характер. Воно може виражатися у формі правопорушень, у виді чи дій бездій, що волочуть за собою карну чи цивільну відповідальність.
Основні види делінквентна поведінка:
- Хуліганство.
- Крадіжки.
- Грабіж.
- Вандалізм.
- Фізичне насильство.
- Наклеп.
- Шахрайство.
- Хабарництво.
- Вимагання.
- Зловживання службовим становищем.
- Посадова підробка.
- Випуск недоброякісної продукції і т.д.
Злочину, чинені в професійному середовищі, виділяються по ряду ознак. Як правило, злочину економічного характеру роблять посадові і матеріально відповідальні обличчя. Злочини відбуваються даними обличчями в зв'язку і на підставі безпосередньо своїх професійних посадових повноважень у процесі виробництва, збереження, збуту, забезпечення схоронності виготовленої і продукції, що випускається, а також розподілу і збереження коштів. В основі злочинів лежить порушення правил нормативного характеру, що визначають умови здійснення відповідної діяльності.
Суб'єктом делінквентної поведінки може бути:
- один індивід,
- випадкова група,
- ситуаційна група з попередньою змовою,
- організована група,
- блок груп.
У груповому суб'єкті делінквентної поведінки існує рольовий розподіл:
- організатори -- вони ж ініціатори, керівники, ідеологи, що керують злочинної групи;
- активні учасники -- другі обличчя, що постійно беруть участь у злочинній діяльності, ідентифікують себе з її цінностями, постійно реалізують специфічні для даної групи моделі поведінка, виражають її інтереси, забезпечують безпеку;
- безпосередні учасники -- обличчя, що беруть участь в окремих епізодах розкрадання.
Своєрідність даної форми девіантної поведінки характеризується поруч ознак:
- Наявність тенденції, що детермінує, об'єднуючу групу.
- Автономність девіантной групи.
- Орієнтація на високий рівень безпеки.
- Використання сучасних технічних засобів.
- Висока швидкість, точність проведення операцій.
- Прагнення всіх учасників групи до приховання щирих мотивів взаємодії.
- Глибока конспіративність, строго обмежений коло зацікавлених осіб.
- Широка інформованість у злочинному полі.
- Володіння необхідним набором поведінкових тактик, гнучкість у їхньому застосуванні.
- Висока згуртованість групи.
- Чіткий розподіл ролей у групі.
- Ієрархічна організація керування в групі.
- Наявність діючих, абсолютних, твердих санкцій у групі у випадку невиконання ким-небудь з учасників своїх зобов'язань.
2.3 Аддиктивна поведінка
Аддиктивна поведінка -- поведінка, що відхиляється, із прагненням до відходу від реальності:
- за допомогою прийому психоактивних засобів, або
- надмірною фіксацією на визначених видах діяльності.
Психоактивна речовина (ПАВ) -- будь-яка хімічна речовина, здатне при однократному прийомі змінити настрій, фізичний стан, самовідчуття, сприйняття навколишнього, а при систематичному прийомі викликати психічну чи фізичну залежність (наркотичні речовини органічного і синтетичного походження, токсические речовини, психотропні препарати). Особливості впливу на центральну нервову систему: стимулятори, галлюциногени, ейфоризатори, транквілізатори, седативні засоби і т.д.
Зловживання ПАВ зустрічається в представників будь-яких шарів суспільства. У результаті вживання ПАВ відзначаються такі особливості поведінка, як зниження працездатності, підвищення потенціалу аварійності, прогули, здійснення різного роду злочинів, у тому числі і на професійному ґрунті, насильство, злодійство і т.д. У цілому, мова йде про деградацію особистості. Ризик зловживання ПАВ в чоловіків вище, ніж у жінок.
З приводу надмірної фіксації на визначених видах діяльності відзначимо наступне.
Зверхцінними для роботодавця можуть виявитися психологічні захоплення працівника:
- «трудоголізм»;
- гемблінг (ігрова залежність: комп'ютерна залежність, азартні ігри);
- фанатизм у будь-якій сфері.
Необхідно розрізняти аддиктивну поведінку, що загрожує життєдіяльності людини, його оточенню і просто шкідливі звички, що не досягають ступеня залежності, і не представляють реальної погрози (переїдання, голодування, паління).
Ознаками залежного поведінка є:
- прагнення до зміни стану;
- ненасичуваність, постійне бажання продовжити вплив агента аддикції;
- послідовний процес формування аддикції;
- формування психологічної субкультури;
- особистісні зміни, дезадаптація;
- розвиток зверхцінного емоційного відношення до агента аддикції;
- диссоциативное розлад особистості;
- заперечення хвороби;
- неможливість припинити аддикцію самостійно.
У професійному співтоваристві залежне поведінка формує визначену субкультуру. Як правило, відбувається об'єднання зацікавлених у спільному девиантном времяпрепровождении обличчя, виробляється загальна мова, система рольових відносин, перерозподіляються тимчасові ресурси, формуються девиантние, делинквентние групи.
2.4 Патохарактерологічна поведінка
Патохарактерологічна поведінка -- поведінка, що відхиляється, обумовленими патологічними змінами характеру внаслідок дефектів виховання. Характер є універсальним, адаптаційним механізмом індивідуальності. Найбільше часто реалізовані мотиви, типи, способи відносин, володіння зі стресовими ситуаціями формують характер людини, спосіб його соціальної реалізації.
Характер людини представлений унікальним набором рис, кожна з який являє собою визначені стійкі поведінкові модулі: тривожність, педантичність і т.д. Виразність кожної риси може незалежно варіювати від слабкої до надмірної (акцентованої).
Патохарактерологічні реакції (по А.Е. Личко, 1985) -- психогенно обумовлені виражені і стереотипно повторювані відхилення в поводженні, що відрізняються від нормальних його форм схильністю:
- до генералізації (здатність виникати у всіляких ситуаціях і по різним, найчастіше, незначним приводам);
- до стереотипності проявів (повторюючи як кліше по різних приводах ті самі вчинки);
- перевищувати стеля поведінкових порушень, однак, відповідно до поведінкового девіаціями, властивими групі, який належить індивідуум;
- приводити до соціального дезадаптації.
Основні типи патохарактерологічних реакцій:
- Відмовлення (характеризується чи відсутністю зниженням прагнення до природних контактів з навколишніми).
- Опозиція (характеризується активним чи пасивним протиставленням себе навколишнім).
- Імітація (характеризується прагненням до наслідування якому-небудь чи обличчю образу).
- Компенсація (характеризується прагненням чи сховати заповнити власну неспроможність у якій-небудь області успіхом в іншій).
- Гіперкомпенсація (характеризується прагненням досягти успіху саме в тієї область діяльності, у якій відзначається неспроможність).
- Емансипація (характеризується схильністю до підкресленої власної самостійності і незалежності).
- Групування (характеризується нездатністю до самостійної діяльності і прагненням вирішити власні проблеми за допомогою угруповання з іншими людьми).
У професійній діяльності патохарактерологические реакції можуть виступати як наслідок соматических захворювань, стрессогенних ситуацій, недоліків керування.
2.5 Психопатологічне поведінка
Психопатологічне поведінка -- поведінка, що відхиляється, обумовленими психічними розладами. До даної категорії відносяться девиации поведінка, обумовлені соматичними неврологічними, інфекційними захворюваннями, аномалії сексуального поведінка, розладу особистості, агресивне, суіцидальна поведінка, посттравматичний розлад.
У професійному середовищі важлива своєчасна клініко-психологічна кваліфікація розладу. Такі прояви, як часті непритомності, загальна загальмованість, емоційна тупість, афективна нестійкість, тривала депресія; сутяжництво, клептоманія, різні форми фобій; аутизация, чудності мислення, мови; облудність, тенденція експлуатувати навколишніх і т.д. можуть бути первинними симптомами органічних, психічних розладів.
2.6 Девіантна поведінка на базі гіперздібностей
Девіантна поведінка на базі гіперздібностей -- поведінка, що відхиляється, що супроводжується девіаціями в повсякденному житті, при особливої обдарованості і навіть геніальності в інших сферах життя.
Розділ ІІІ. Психологічні та соціальні фактори формування девіантної поведінки
Слід зазначити, що психологічні традиції вивчення такого складного явища, як девіантна поведінка, складалися в основному в соціологічних школах. Дослідження соціологів кінця XIX - початку XX ст. Ж. Кетле, Е. Дюркгейма, Д. Дьюі, М. Вебера, Л. Леві-Брюля та ін. встановили зв'язок між девіантної поведінкою і соціальними умовами існування людей. Статистичний аналіз різних аномальних проявів (злочинності, самогубств, проституції), проведений Ж. Кетле та Е. Дюркгеймом, показав, що число аномалій кожен раз неминуче зростало в періоди воєн, економічних криз, соціальних потрясінь, що спростовувало теорію "вродженого" злочинця і свідчило про соціальні корені цього явища. Для його означення Е. Дюркгейм ввів поняття аномії як стану послаблення нормативної системи суспільства, що викликається різкими змінами. Цей термін істотно модифікував Р. Мертон: на його думку, аномія є результатом конфлікту чи неузгодженості між "культурою" і "соціальною структурою", нормальними, законними засобами і спонуканнями до пошуку нових (незаконних) засобів задоволення потреб. Р. Мертон виділяє п'ять шляхів "анемічного пристосування" як реакції на анемічну напругу за різних форм адаптації: конформність, інновація, ритуалізм, ретритизм і бунт. Конформізм (відповідність) є єдиним типом не девіантної поведінки. Інновація припускає згоду зі схвалюваними даною культурою цілями при використанні соціальне не схвалюваних засобів їхнього досягнення (наприклад, шантаж, рекет); ритуалізм заперечує цілі даної культури, але згоден використовувати соціальне схвалювані засоби; ретритизм (відступ) спостерігається у випадку, коли людина одночасно відкидає і цілі, і соціальне схвалювані засоби їхнього досягнення (наприклад, бродяги, наркомани). І, нарешті, бунт - прагнення замінити старі цілі і засоби новими. Типи девіацій, за Р. Мертоном, виникають із комбінації двох перемінних (мета і засоби її досягнення), при цьому рольова поведінка може варіюватися. Анемічна теорія не пояснює, якими повинні бути умови, щоб з'явилася та чи інша форма адаптації; її основна заслуга полягає в обґрунтуванні положення, що емпірично встановлені норми девіантної поведінки тісно пов'язані з положенням девіантної особистості в рамках соціальної структури суспільства. Т. Парсонс розширив типологію анемічних пристосувань Р. Мертона і сформулював вісім типів девіантної поведінки. Він пояснює виникнення девіантних мотивацій недосягненням очікувань. Аномія - це стан, у якому цінності і норми не є більше вказівкою, як правильно поводитися, і тому втрачають свою значимість. Основною причиною аномії є парадоксальність системи цінностей, центральне місце в якій займають цінності особистого успіху і його досягнення. У рамках соціологічного підходу можна виділити інтеракціоністський напрям (Ф. Танненбаум, І. Гоффман, Е. Лемерт, Г. Беккер) і структурний аналіз. Основним положенням першого є теза, що девіантність - не іманентна властивість соціальної поведінки, а лише наслідок оцінки (стигмації, "таврування") її як девіантної. Отже девіація обумовлена здатністю впливових груп суспільства нав'язувати певні стандарти. Аналіз причин девіантної поведінки спрямований у даному випадку на вивчення явищ і чинників, що визначають чи впливають на приписування статусу девіанта окремим особам. Структурний аналіз пропонує два пояснення причин девіації:- культурологічне, коли причиною девіації є конфлікти між нормами субкультури (етнічними, релігійними, політичними тощо) і пануючої культури (С. Селін, О. Турк та ін.);- конфліктологічне (К. Маркс, Р. Квінін, І. Тейлор та ін.), де девіація є наслідком соціально-економічною протиріч. Російська соціологічна школа пояснює девіантну поведінку двома причинами: а) розбіжністю вимог норми з вимогами життя, з одного боку, і б) невідповідністю вимог життя інтересам даної особистості - з іншого. У більш1 Кондратьев Я.Ю. Загальна характеристика психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ: Лекція / К.: МВС України. НАВСУ, 2002. -39с.
Суспільство, з одного боку, орієнтує індивіда на конформну поведінку, що є умовою соціальної стабільності, а з іншого боку - об'єктивно вимагає від нього ініціативності, тобто виходу за рамки загальноприйнятих стандартів. Тому соціалізація особистості завжди містить у собі елементи як конформізму, так і нонконформізму1.Щоб знайти адекватні підходи до сучасної постановки проблеми девіантності в контексті психологічної науки, корисно проаналізувати також досвід західних традицій, орієнтованих на теорії соціокультурної динаміки і соціальної стратифікації (П. Сорокін); теорію соціальних детермінант колективної поведінки (Дж. Смелзер); концепцію необхідності девіантів для суспільства (Е. Еріксон); теорію деструктивності соціального конфлікту як однієї з форм девіантної поведінки (Д. Кретч, Р. Кратчфілд); теорію фрустрації (Дж. Долард, Л. Беркович); теорію диференційованого зв'язку (Е. Сазерленд), центральною тезою якої є те, що особистість засуджується тільки тоді, коли установка, що сприяє порушенню закону, переважає над установкою негативної оцінки подібних дій2.Дещо інший напрям - пояснення джерел і причин девіантної поведінки. Таких теорій також достатньо багато: одні вважають, що люди схильні до певних типів поведінки за своїм біологічним складом, і що "кримінальний тип", зокрема, є результатом деградації на більш ранні стадії еволюції (Ч. Ломброзо); інші пов'язують девіантну поведінку з особливостями будови тіла (Е. Кречмер, X. Шелдон), аномаліями статевих хромосом (П. Джекобе, Й. Ланге, У. Прайс); треті обґрунтовують психологічне пояснення девіації "розумовими дефектами", "дегенеративністю", "слабоумством", запрограмованістю відхилень (Т. Херші, М. Вольфганг). Культурологічне пояснення девіацій базується на визнанні "конфлікту між нормами культури" (Селлін, Міллер); етогенетичне Кондратьев Я.Ю. Роль керівника ОВС в удосконаленні правоохоронної діяльності/МВС України, НАВСУ. - К. - с.15 .2 Бобнева М.И. Психологические проблемы социального развития личности // Социальная психология личности. -- М.: Наука, 1979, с.48
детермінованістю функціонуючих у даній культурі (окремих субкультурах) правил, аналогічних граматичним ("соціальна граматика" Р. Харре).
Якщо соціологічні теорії пояснюють девіантну поведінку впливом зовнішніх (об'єктивних) чинників, то психологічні підходи до розуміння механізмів девіантної поведінки, базуючись на соціологічних, спрямовують зусилля на визначення чинників суб'єктивних. Як і в першому випадку, єдності тут немає, що цілком зрозуміло з огляду на надзвичайну складність самого феномену "особистість". Але узагальнення накопиченого у цьому напрямі досвіду, на нашу думку, є необхідним для розуміння витоків девіантної поведінки молоді2.Найбільш загальним критерієм у межах будь-якого психологічного підходу є здатність суб'єкта до адаптації. У західній психології і психотерапії критерій адаптивності вважається найбільш універсальним і в той же час найбільш комплексним. Вітчизняна психологія розглядає адаптацію лише як один із аспектів психічного розвитку, що часом утрачає своє провідне значення, зокрема, коли йдеться про прогресивний, хоча і нерівномірний розвиток творчих здібностей, пов'язаних із процесом формування особистості та виникненням якісних новоутворень (Л.С. Виготський, П.П. Блонський, Б.Г. Ананьев, В.М. Мясищев та ін.).До цього висновку приходять і деякі зарубіжні психологи, наприклад, М. Герберт. Він вважає організуючим "ядром" особистості "Я-концепцію", що характеризується як її інтеграцією (відсутність внутрішніх протиріч і гармонійні погляди на життя), так і відносною автономією (здатність до незалежної, самостійної поведінки). Автономія, у свою чергу, передбачає наявність впевненості в собі та високу позитивну самооцінку; невпевненість і низька самооцінка стають джерелом порушень адаптації та аномалій розвитку3.1 Медведев B.C. Професійна деформація співробітників пенітенціарних установ. -- Київ: Київський інститут внутрішніх справ, 1996, С.79.2 Куличенко В.В., Столбовой В.П. Профессиональная деформация сотрудников уголовного розыска: сущность и пути профилактики. - Киев: КВШ МВД СССР, 1990, С.15.3 Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. - Изд. 3-е, испр. и доп. - М.: Независимая фирма "Класс", 2001, С. 68.
Основним джерелом відхилень у психоаналізі звичайно вважається постійний конфлікт між несвідомими потягами ("Id") і соціальними обмеженнями природної активності дитини ("Ego" і "Super-Ego"). Нормальний розвиток особистості визначається при цьому наявністю оптимальних захисних механізмів, що врівноважують сфери свідомого і несвідомого; у іншому випадку, зокрема, при невротичному захисті, формування особистості набуває аномального характеру. Неофрейдисти, відмовившись від уявлень про виключно сексуальну етіологію девіацій, пояснюють їх дефіцитом емоційного контакту, теплого спілкування з матір'ю в перші роки життя, відсутністю почуття безпеки і довіри (К. Хорні, Д. Боулбі, Г. Салліван, Е. Еріксон та ін.)1.Дещо інше уявлення про відхилення можна знайти в "індивідуальній психології"" А. Адлера2. Відповідно до його поглядів, дитина з'являється на світ із двома базовими почуттями-прагненнями:а) почуття неповноцінності і прагнення до досконалості як компенсація цього почуття;б) соціальне почуття спільності і прагнення до встановлення значимих соціальних відносин.Розвиток соціальне значимих здібностей чи, за А. Адлером, "компенсація на корисній стороні життя", веде до формування почуття власної цінності, до домінування почуття спільності над індивідуалістичним прагненням до переваги. У випадку "компенсації на марній стороні життя" почуття неповноцінності трансформується в комплекс неповноцінності, що складає основу неврозу, або в зворотний бік цього комплексу - "комплекс переваги", що може виявлятися, наприклад, у ригідній позиції "вундеркінда", не готового до систематичної праці і рівноправного спілкування з однолітками. При цьому джерелом відхилень є не стільки самі комплекси, скільки нездатність індивіда встановити адекватний контакт із навколишнім середовищем1.1 Бурлачук Л. Ф. Исследование личности в клинической психологии (на основе метода Роршаха).--К.: Вища школа, 1979, С. 64.2 Бурлачук Л Ф., Грабская Н.И., Кочарян А.С.. Основы психотерапии. - К.: Ника-Центр, 1999, С. 112.
Розділ IV. Основні концепції девіантної поведінки
Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У відмінності від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку, будучи «природними», або недостатньо адекватні їм, а інколи вступають у протиріччя через перекручений - класово обмежене, релігійне, суб'єктивістське, міфологізоване - відображення об'єктивних закономірностей. У такому випадку аномальною стає «норма», «нормальні» же відхилення від її.
Ось чому соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це - соціальна творчість: наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне. Негативні - дизфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це - соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид.
Границі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців).
Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».
Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою.
Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній елімінування чи мінімізації.
Розділ V. Причини виникнення девіантної поведінки
та шляхи її подолання
У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї крапки зору, культурні зразки поводження є що відхиляються, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій визначеної субкультури, конфліктної стосовно пануючого в даному суспільстві типу культури.
У сучасній вітчизняній соціології безсумнівний інтерес представляє позиція Я.І. Гілінського, що вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їхніх авторів поєднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.
Загальною закономірністю поводження, що відхиляється, виступає факт щодо стійкого взаємозв'язку між різними формами девіацій. Ці взаємозв'язки можуть носити вид індукції декількох форм соціальної патології, коли одне явище підсилює інше. Приміром, алкоголізм сприяє посиленню хуліганства. В інших випадках, навпаки, установлена зворотна кореляційна залежність (рівні убивств і самогубств).
Існує і залежність усіх форм прояву девіації від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів. Особливу гостроту ця проблема придбала сьогодні в нашій країні, де всі сфери громадського життя перетерплюють серйозні зміни, відбувається девальвація колишніх норм поводження. Устояні способи діяльності не приносять бажаних результатів. Неузгодженість між очікуваним і реальністю підвищує напруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель свого поводження, вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотні зміни перетерплюють і самі норми. Найчастіше відключаються культурні обмежники, слабшає вся система соціального контролю.
Професор В.Н. Іванов виділяє такі причини девіації як: ті зміни в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті «маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій.
«Головна ознака маргіналізації, - пише Е. Стариков, - розривши соціальних зв'язків, причому в «класичному» випадку послідовно рвуться економічні, соціальні і духовні зв'язки». Економічні зв'язки рвуться в першу чергу й у першу ж чергу відновлюються. Повільніше всього відновлюються духовні зв'язки, тому що вони залежать від відомої «переоцінки цінностей».
Однієї з характерних соціального поводження маргиналів є зниження рівня соціальних чекань і соціальних потреб. Одним з найважчих наслідків цього для суспільства є його примітивізація, що виявляється у виробництві, у побуті, у духовному житті. Основним соціальним джерелом посилення маргиналізації суспільства є зростаюче безробіття в її явних і схованих формах.
Які перспективи самої маргиналізації суспільства? У самому загальному виді на це питання можна відповісти в такий спосіб. Під впливом змін, що відбуваються в суспільстві, викликаних ринковими реформами, частина маргиналів буде продовжувати рух по спадної, тобто опускатися на соціальне дно (люмпенизироваться). Друга частина маргиналів знаходить постепнно способи адаптації до нових реальностей, знаходить новий соціальний статус, нові соціальні зв'язки і якості. Вони заповнюють нові ніші в соціальній структурі суспільства, починають грати більш активну, самостійну роль у суспільному житті.
Інша група причин зв'язана з поширенням різного роду соціальних патологій. Зокрема, ростом психічних захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду населення. Не можна не відзначити, що серед різних видів соціальних відхилень широке поширення одержав останнім часом соціальний паразитизм у формі бродяжництва, жебрацтва і проституції. Для нього характерна прогресуюча стійкість, що перетворює подібне соціальне відхилення в спосіб життя (відмовлення від участі в суспільно корисній праці, орієнтація сугубо на нетрудові доходи). Небезпека цього паразитизму небезпечна в будь-якій формі. Так, наприклад, люди, що займаються бродяжництвом і жебрацтвом, нерідко виступають у ролі посередників у поширенні наркотиків, роблять крадіжки, допомагають збути крадене.
Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній елімінування чи мінімізації.
Подобные документы
Поняття "норми" і його зв'язок з девіантною поведінкою. Аддіктивні форми поведінки. Особливості прояву схильності до девіантної поведінки у чоловіків та жінок, працівників органів внутрішніх справ. Проблема девіантної поведінки в сучасних умовах.
дипломная работа [94,6 K], добавлен 26.12.2012Методологічні підходи дослідження проблем девіантної поведінки. Основні причини, що приводять підлітків до девіантної поведінки. Девіація як процес. Основні вияви девіантної поведінки. Передумови формування девіантної поведінки у родині та у школі.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 13.10.2012Психологія девіантної поведінки як міждисциплінарна галузь наукового знання. Поняття поведінкової норми, патології та девіації. Специфіка формування асоціальної поведінки особистості. Патохарактерологічний варіант розвитку девіантної поведінки.
курс лекций [136,8 K], добавлен 11.03.2011Психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка комплексу заходів щодо її психологічної корекції. Профілактика та подолання відхилень від норм поведінки в підлітковому віці. Педагогічні особливості девіантної поведінки.
дипломная работа [139,9 K], добавлен 02.06.2019Вивчення проблеми трудоголізму як форми девіантної поведінки. Ознаки трудоголізму, причини його виникнення. Класифікація та психологічні особливості трудоголіків. Методичні основи виявлення, психологічної діагностики та профілактики трудоголізму.
курсовая работа [96,1 K], добавлен 17.06.2015Оцінка поведінкової норми. Види та суб'єкти девіантної поведінки. Клінічні прояви відхилень від норми. Соціальна дезадаптація як причина протиправної поведінки неповнолітніх. Способи надання психологічної допомоги підліткам з девіантною поведінкою.
реферат [22,3 K], добавлен 15.06.2009Специфіка соціальної роботи з дітьми. Проблеми дітей з девіантною поведінкою та їх психологічні особливості. Корекційно-виховна діяльність молодіжного центру "Розвиток", соціальні технології профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх.
дипломная работа [114,7 K], добавлен 16.05.2013Проблема схильності дітей до девіантної поведінки. Засоби роботи з дітьми для профілактики і запобігання проявів у них девіантної поведінки. Вплив біологічних та соціально-психологічних факторів на формування неадекватної поведінки дітей дошкільного віку.
статья [18,6 K], добавлен 22.04.2015Огляд проблеми розмежування понять норми та девіантної поведінки. Визначення впливу сімейного неблагополуччя на відхилену поведінку підлітка. Методи діагностики девіантної поведінки серед учнів школи, інтерпретація та аналіз отриманих результатів.
курсовая работа [46,7 K], добавлен 26.08.2014Ознайомлення із змістом біологічної, соціологічної, кримінологічної, конфліктологічної і культурологічної теорій обґрунтування причин виникнення девіації. Розгляд основних проявів відхилень у поведінці - злочинності, алкоголізму, наркоманії та суїциду.
реферат [25,1 K], добавлен 16.06.2011