Історія вітчизняної кібернетики та інформатики (етапи накопичення наукової спадщини та досвіду інформатизації суспільства)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва

УДК 002(09);007(09);681.5(09).

Історія вітчизняної кібернетики та інформатики (етапи накопичення наукової спадщини та досвіду інформатизації суспільства)

07.00.07 _ історія науки і техніки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Хоменко Лев Григорович

Київ

Інститут кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України 2000

Дисертацією є монографія.

Роботу виконано в Інституті кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, провідний науковий співробітник інституту історії України НАН України ПЛЮЩ Микола Романович

доктор технічних наук, професор, головний науковий співробітник інституту кібернетики В.М.Глушкова, Заслужений діяч науки України РАБІНОВИЧ Зіновій Львович

доктор фізико-математичних наук, професор, професор кафедри вищої математики Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ Вячеслав Олексійович

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 28 вересня 2000 р о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.189.01 у центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України за адресою: 01032, Київ, бульвар Шевченка, 60.

3 дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ЦДПІН НАН України.

Автореферат розісланий 15 липня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат економічних наук Л.С. ЛОБАНОВА

кібернетика інформатика культура

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАЦІ

Актуальність вибраної теми. Знаменним феноменом сучасності і найважливішим кроком до нового сприйняття наукової картини Всесвіту став кібернетичний світогляд, який пов'язаний з організаційно-інформаційними аспектами як найважливішими категоріями, всезагальними для явищ матеріального буття. Сформована в СРСР на цих підвалинах молода наука фізико-математичного профілю кібернетика надала методи та засоби пізнання та цивілізованого управління ще не вивченими складними організаціями (системами) і стала потужним фактором науково-технічного прогресу, істотно інтенсифікуючим розвиток і можливості продуктивних сил. У розвинених країнах посиленню цього фактору, що вважається найважливішою стратегічною проблемою сучасності у боротьбі за виживання, за відвернення криз, за економічну, технологічну, інтелектуальну, військову могутність, надані найважливіші пріоритети, підпорядковані основні зусилля та ресурси.

Але, не дивлячись на очевидну необхідність активізації розвитку кібернетики та її дійового авангарду _ інформатики, в СРСР та Україні склалася критична ситуація. Більш як десятирічне відставання від рівня розвинених країн у галузі електронізації та інформаційних технологій не скорочується, а продовжує збільшуватись, сягаючи за деякими показниками необоротного, катастрофічного масштабу.

Важливим чинником досягнення перелому у цій ситуації та стимулом розбудови науково-технічного базису інформатизації нашого суспільства є глибоке оволодіння цінною творчою спадщиною вітчизняних наукових шкіл, критичне переосмислення досвіду досягнень, помилок, впливу позитивних та негативних факторів. Без цього очікуване нагромадження потужного освітнього потенціалу та соціального стимулу, обов'язкових для успіху політики інформатизації України, не уявляється можливим. Тому об'єктом дослідження вибрана саме кібернетика та інформатика, запропонована простора тематична бібліографія.

Ступінь вивчення теми. Стан розвитку наукових напрямків пізнавального апарату кібернетики, уявлення про її предмет та методи на рівні 70-х років відображені енциклопедією кібернетики. Фрагментарні відомості про генезис часткових наукових напрямків та деякі методологічні проблеми оприлюднені збірником “Кібернетику _ на службу комунізму”, серією “Кібернетика _ необмежені можливості та можливі обмеження”, у спеціальній та проблемній літературі, наукових звітах, дисертаціях, архівних матеріалах. Певним кроком до узагальнення комплексної проблематики кібернетики стала монографія І.О.Апокіна “Кібернетика та науково-технічний прогрес” (1982), що висвітлила роль кібернетики в контексті всесвітньої науково-технічної революції середини ХХ ст., але закономірності її розвитку в нашій країні не досліджені. Академік В.М.Глушков одним з перших звернувся до аналізу досягнень з кібернетики в СРСР, його уявлення оприлюднено у Британській енциклопедії за 1967р.; творчі біографії деяких конструкторів технічних засобів кібернетики дослідив Б.М.Маліновський. Огляд наукових досягнень, отриманих Інститутом кібернетики НАН України, подав І.В.Сергієнко. Але повного системного дослідження історії кібернетики та інформатики в СРСР та Україні, яке охоплювало б не тільки перелік досягнень, але й аналіз помилок та гальмуючих факторів, що в цілому відповідало б об'єктивності підходу, ще не виконано.

Мета та задачі праці - здійснити історико-наукове дослідження процесів становлення і розвитку вітчизняної кібернетики (в СРСР і в Україні), яке охоплює такі завдання:

1. Провести системний історико-науковий аналіз загальних закономірностей розвитку кібернетики і формування інформатики за умови прогресуючого посилення їх приналежності до світової інформаційної культури і входження в ІНТЕРНЕТ. Установлення границь періодів, етапів та узагальненої схеми періодизації історії вітчизняної кібернетики.

2. Розробити класифікацію та виконати дослідження розвитку структури комплексу основних теоретичних напрямків, що сформували науковий апарат кібернетики та інформатики:

а) провести аналіз часткових закономірностей розвитку фундаментальних наукових дисциплін _ складових кібернетики _ математичної логіки та теорії алгоритмів, обчислювальної математики, теорії імовірностей, теорії випадкових процесів та математичної статистики, теорії інформації та автоматичного управління, методів оптимізації тощо, які взагалом створили вихідний комплекс знань _ фундаментальний базис кібернетики;

б) виконати аналіз розвитку специфічних наукових напрямків, які виникли в рамках самої кібернетики, в першу чергу _ теорії дискретних автоматів, теорії самонавчальних та самоорганізовувальних систем, теорії формальних мов, граматик та теоретичного програмування, теорії розпізнавання образів, проблематики штучного інтелекту, експериментальних методів моделювання тощо;

в) вивчити етапи становлення спеціальних галузево-орієнтованих напрямків _ технічної кібернетики, економічної кібернетики, біомедичної, соціальної та правової кібернетики;

г) провести аналіз розвитку прикладних напрямків _ обчислювальної техніки (ОТ), проектування архітектур та програмного забезпечення ЕОМ, об'єктних форм штучного інтелекту та спеціальних теорій і експериментальних методів, що відносяться до проблематики створення АСУ та інших системних форм застосування ОТ у різноманітних сферах діяльності.

3. Виконати дослідження внеску крупних наукових шкіл, їх фундаторів та видатних вчених у розбудову фундаментальних та прикладних підвалин кібернетики, а також питань підготовки та якісного стану наукових кадрів.

4. Подати аналіз суспільних процесів, факторів та концепцій, що послугували джерелом як досягнень, так і стратегічних прорахунків на кожному етапі і загальмували формування інформаційно-обчислювального потенціалу в нашій країні.

5. Здійснити узагальнення розрізнених результатів з ціллю репродукції концептуально повної феноменології зародження, розвитку та прогнозного орієнтування широкого комплексу знань з кібернетики та інформатики.

Наукова новизна. Новими науковими результатами є такі:

1. Розкрита цілісна картина історії кібернетики та інформатики _ від зародження і до сучасності.

2. По кожному тематичному етапу, кожному розділу і по праці в цілому подані висновки історико-наукового характеру, отримані внаслідок комплексного аналізу розвитку теоретичних напрямків, засобів та методів кібернетики і інформатики та досвіду їх практичного застосування в усіх сферах наукової, господарської, оборонної діяльності СРСР та України.

3. Побудована узагальнена схема періодизації досліджуваної області інтегрованих знань, в основу якої, на відміну від звично прийнятих підходів, покладено системний підхід, тобто виявлення закономірностей загального процесу шляхом графологічного співставлення процесів, які є його конституентами.

4. Показані процеси інституалізації крупних наукових та конструкторських шкіл а також роль їх засновників; виявлені фундаторська для кібернетики роль праць випускника Харківського університету О.О.Богданова за 30 років до Н.Вінера (США), якому помилково призначувалась ця роль, пріоритет праць О.М.Колмогорова, який за багато років до К.Шенона (США) відкрив поняття кількості інформації, праць І.О.Вишнеградського, який започаткував теорію автоматичного управління, праць Г.В.Щипанова по теорії інваріантності та ін.

5. Досліджена діалектика взаємовпливу кібернетики як суспільного явища та суспільних феноменів більш високого рівня (таких, як стан загальної методології наукових досліджень, поява в обігу нових загальнонаукових понять, автоматизація наукових, технологічних та економічних процесів як показник прогресу людської цивілізації), що визначило статус кібернетики як дієвого міждисциплінарного напрямку, який інтенсифікує розвиток наукових знань та продуктивних сил суспільства.

6. Сформульована концепція апарату теоретичної інформатики як джерела нових прикладних методів та теорій, обов'язкових для обгрунтування нових технологій та засобів їх підтримки, визначених широкою проблематикою інформатизації нашого суспільства.

7. Виконано причинно-наслідковий аналіз помилок та стратегічних прорахунків, які загальмували перші спроби кібернетизації (інформатизації) країни і обумовили поетапне відставання нашої ОТ та інформатики від світового рівня (на кожному етапі зроблено співставлення зі світовими досягненнями). Такий аналіз у СРСР заборонявся. Запропонована відтворювальна концепція, направлена на подолання цього відставання.

Практична корисність. Результати дисертаційної праці потрібні для коректування програм інформатизації нашого суспільства і змістовного прогнозування на основі визначених історичних закономірностей з урахуванням досвіду досягнень та прорахунків, для пошуку прототипів, попередження дублювання наукових тем та повторних розробок, для розвитку викладацької, лекційно-освітньої, музейної діяльності та інших сфер суспільно-культурологічної практики. Праця містить засоби впливу світоглядного та виховного характеру, цілеспрямовані на всенародне оволодіння творчою спадщиною вітчизняних наукових шкіл та досвідом інформатизації суспільства, виховання патріотизму та нарощування потужного соціального стимулу, обов'язкового для успіху політики інформатизації України.

Апробація праці. Матеріали дисертації доповідались на семінарі “Методологічні та історичні аспекти кібернетики” при науковій раді по комплексній проблемі “Кібернетика” АН СРСР 01.03.83р., на засіданні семінару відділення філософії, методології та логіки науки Інституту філософії НАН України 26.03.91р. та семінарі відділення математичної кібернетики та математичного забезпечення Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України 09.08.91р., на засіданні вченої ради відділення математичної кібернетики та системного аналізу Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України 20.02.98 р., на засіданні відділу історії науки ЦДПІН ім. Г.М.Доброва НАН України 09.04.98 р.та відділу теорії цифрових автоматів інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України 12.01.00 р.

2. СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ПРАЦІ

Дисертація містить 455 сторінок і складається з п'яти розділів. Перший подає історію зародження фундаментальних концепцій, засобів комп'ютерної техніки і формування кібернетичного світогляду. Другий відображає процеси створення технічної бази кібернетики та переходу від заперечення кібернетики до визнання цієї галузі знань у СРСР. Третій розділ присвячений розбудові структури теоретичного апарату кібернетики в широкому (відмінному від вінеровського) розумінні і впровадженню перших кібернетичних систем. У четвертому розглянено процеси завершення формування кібернетики як науки і узагальнено досвід впровадження складних системних форм автоматизованого управління. У п'ятому розділі подається концепція наукового апарату інформатики, нові засоби, методи, актуальні тези та проблематика їх застосувань. У заключному розділі аналізуються гносеологічні та соціальні наслідки кібернетики, причини сучасного її критичного стану, пропонується відтворювальна концепція по виходу з цього стану та прогнозна орієнтація. Список використаної літератури включає 518 найменувань.

Перший розділ “Предмет та передісторія кібернетики” розкриває процеси зародження ідей, підходів та початкових знань, які об'єктивно призвели до формування кібернетики як світоглядного феномену, пов'язаного з управлінням складними організаціями, з боротьбою проти невпинного зростання ентропії _ всесвітнього хаосу. Він грунтується на тезі про схожість процесів управління у складних соціальних, технічних, біологічних та інших організаціях (системах). Ці процеси зводяться до накопичення і перетворення інформатизації з метою формування керуючих рішень, а це дозволяє підійти до різнорідних систем з єдиною (інформаційною) міркою ступеню їх організованості, дозволяє усвідомити роль критичних інформаційних ситуацій, що складалися історично і отримали назву першого та другого інформаційних бар'єрів.

Перший інформаційний бар'єр, який визначив границю розумових здібностей людини (вождя) при одноосібному керуванні соціально-виробничими ланками первинного суспільства, ознаменував необхідність створення засобів ОТ та формування логіко-математичного мислення, яке обумовило постійну тенденцію до формалізації розумових процесів. З античних часів відома думка філософів піфагорійської школи (Платон, IV в. до н/е) про поняття кібернетики як мистецтва управління і ідея перетворення цього мистецтва в науку; у творах А.М.Ампера та Ф.В.Тренковського (XIX в.) ще не побудована кібернетика уже трактується як комплексна наука управління державою та поточною політикою.

З іменем Аристотеля (IV в. до н/е) зв'язуються перші праці з формальної логіки (викладеної у вигляді фігур силогізмів) та застосування дедуктивного методу побудови стверджень із вихідних аксіом. Ідеї Г.Лейбніца (XVIII в.) про універсальну математичну символіку, реалізацію умовиводів а допомогою операцій над символами та побудову логічних числень стали витоком розвитку як математичної логіки, остаточно оформленої працями Б.Рассела, Г.Фреге, А.Уайтхеда, так і алгебри двоїчної логіки (у працях Дж.Буля, У.С.Джевонса та ін.). Описувані логічними функціями релейно-контактні схеми знайшли застосування для створення пристроїв та систем автоматики, які стали предметом теорії оптимального автоматичного регулювання (попередниці технічної кібернетики), заснованої працями І.А.Вишнеградського, Д.К.Максвелла та ін. (XIX в.)

З початку XIX в. складність розв'язання задач соціально-економічного управління стала перевищувати сумарні розумові здібності всього населення, що визначило ситуацію наближення другого інформаційного бар'єру. Сили хаосу, визвані інтенсивною, але некерованою соціально-економічною діяльністю, стали систематично збурювати уклад життя (економічні кризи, революції, війни, тоталітарні ідеології) у розвинених країнах. Загострилась суспільна потреба в практичному формуванні комплексної кібернетичної науки та відповідного потужного технічного інструментарію (який втілював би ідею універсального перетворювача інформації), що були здатні подолати другий інформаційний бар'єр на шляху до приборкання цих сил. Абстрактну модель такого програмнокерованого перетворювача дали А.Тьюрінг та Е.Пост (1936р.) при розробці засад теорії алгоритмів. Другим витоком можливостей його практичної реалізації став досвід інтерпретації формул алгебри логіки у термінах релейно-контактних схем (В.І.Шестаков, К.Шенон, 1934), які започаткували теорію дискретних автоматів.

Бурхлива математизація гуманітарних знань на початку XX в. з використанням закладених К.Гаусом та П.Л.Чебишевим теорії імовірностей та математичної статистики, праці Я.І.Грдини по математичному обгрунтуванню спільності процесів управління у живих організмах та технічних системах, праці по математичній економіці, економетрії та моделюванню оптимізаційних систем надвисокої складності (макромоделі Ф.Кане, Д.Кейнса) сформували передумови для широких теоретичних узагальнень. Їх наслідком стали побудова О.О.Богдановим початкової концепції кібернетичної науки-тектології (1917-1929 рр.) та орієнтація на розроблення рефлекторних автоматів, роботів та перших комп'ютерів. Це комп'ютери Дж.Атанасова (США), А.Тьюрінга (Англія), К.Цузе (Германія) та ін., створені на початку 40-х років. Задачі обробки інформації породили поняття кількість інформації, розроблене О.М.Колмогоровим та К.Шеноном.

Як підсумок працями Ст.Біра, Н.Вінера, С.Кліні, У.Ешбі та ін. формуються засади кібернетичного світогляду: природні та штучно створені складні організації, які мають цільову поведінку, усвідомлюються як перетворювачі інформації (системи керування); управлінську функцію в системі керування здатні виконати інтелектуальні машини; в міру нарощування організованості систем вони набувають властивості, адекватні свідомості, здатності до самовдосконалення та самовідтворення; відмінність живого від неживого умовна; матерія може існувати не тільки у формі речовини або енергії, але й у формі інформації; телеологічна поведінка складної системи не залежить від причинності і т. ін. Така коротка характеристика нового світоглядного феномену, який охопив і розвинув ідеї тектології і став проявом загальнонаукової тенденції до сприйняття глобальної картини буття як імовірнісного Всесвіту замість колишніх детерміністських уявлень. Але практику і теорію проектування ЕОМ та різноманітних автоматизованих систем управління, що базуються на ЕОМ, об'єднали в окрему дисципліну _ інформатику (праці Дж.Неймана, М.Уілкса, Дж.Екерта); з'явились ЕОМ “нейманівського типу” з запам'ятовуванням програм _ базовий прототип сучасних комп'ютерів.

Другий розділ. “Від появи електронної обчислювальної техніки до визнання кібернетики в СРСР. Роки 1945-1959”. Формування наукових знань, які становили підвалини побудови кібернетичної науки, зустріло в СРСР ідеологічне протистояння і суворі репресії проти їх подвижників. Праці Г.Фреге, Б.Рассела, А.Уайтхеда в галузі розвитку логічних теорій кваліфікувались як метафізичні за своєю основою, макроекономічне моделювання Дж.Кейнса _ як апологетика загниваючого імперіалізму. А розробка В.О.Базаровим, О.О.Богдановим, М.І.Бухаріним, М.Д.Кондратьєвим, В.В.Леонтьєвим та іншими вченими методів макромоделювання соціалістичної економіки (згодом ці методи стали наріжним каменем економічної кібернетики) сприймалися як відступ від марксистської діалектики на користь буржуазній науці.

Якщо ще у 20-ті роки проводились дискусії про побудову умовиводів, про моделювання економіки, виробництва, а проблемі управління та організації підприємства була присвячена тематика близько 20 журналів, то, починаючи з 1930 р., всі прогресивні концепції, що виходили за межі компартійних догм, подавлялися. Зокрема, тектологія О.О.Богданова заборонялась як ніби-то “один з варіантів суб'єктивно-ідеалістичної філософії”, яку “широко використовували вороги”. Симптоматична і оцінка кібернетики: “... Передчуття своєї близької загибелі примушує імперіалістів вигадувати антисуспільні теорії, такі, як кібернетика _ про оточуючий нас світ хаотичної моралі, про буяння випадку у імовірнісному Всесвіті, про заперечення причинно-наслідкових зв'язків і про техноїзм-учення про оживаючі системи; кібернетика одна із тих лженаук, яка приречена на крах ще до загибелі імперіалізму”.

За умови протистояння кібернетиці та “електронному мозку” (тобто комп'ютерові) народногосподарчі потреби в обробці інформації задовольнялись засобами аналогової та лічильно-перфораційної техніки. Позиції прибічників цих засобів посилювались тим, що наукова громадськість ще не усвідомила реальних переваг комп'ютерної техніки: наші перші ЕОМ МЕСМ, БЕСМ, Стріла, М-2, які створені школами С.О.Лебедєва, Ю.Я.Базилевского, І.С.Брука на початку 50-х років, були засекречені. Та під впливом ідей XX з'їзду КПРС (1956) і гострої потреби в обробці великих масивів інформації для прийняття точних, виважених рішень у галузях атомної енергетики, ракетної техніки, космонавтики ідеологічне протистояння проти кібернетики пом'якшало. Це дало змогу виступити на захист цієї науки. Процесу визнання кібернетики була надана форма загальнонаукової дискусії, розпочатої за ініціативою О.А.Ляпунова (за участю А.І.Берга, В.М.Глушкова, А.І.Кітова, С.Л.Соболева, В.В.Солодовнікова, С.Б.Яблонського). Як наслідок визначилась більш широка (порівняно з початковою) трактовка предмету та проблематики кібернетики як комплексної науки, що має єдиний предмет досліджень, єдиний (інформаційний) підхід, єдиний метод. Вона повністю охопила не тільки теорію алгоритмів, системний аналіз, теорію інформації, теорію ЕОМ та їх численні застосування в різноманітних системах управління, але і практику проектування таких машин та систем, що вивчалось раніше інформатикою.

10 квітня 1959 р. можна вважати днем визнання цієї науки: була організована наукова рада з комплексної проблеми “Кібернетика” АН СРСР, яку очолив А.І.Берг. Почалось розгортання системи обчислювальних центрів (ОЦ) республіканських академій наук, крупних НДІ та університетів, які становляться першими ланками організаційного об'єднання учених та осередками успішних досліджень з кібернетичної тематики, зокрема, в галузі розробки методів автоматизації програмування а допомогою операторної та адресної мов, компіляторів цих мов та бібліотек стандартних підпрограм (А.П.Єршов, О.А.Ляпунов, М.Р.Шура-Бура, К.Л.Ющенко, Ю.І.Янов). На жаль, недовіра до кібернетики залишилася, але трансформувалась в типові для ідеологізованого суспільства безглузді перестраховки _ в режимі підбору кадрів вчених та впровадження посиленого партійного прошарку, в надлишковій цензурі та прискіпливому засекречуванні отриманого передового досвіду, в створенні штучних тяганин на шляху випуску нових ЕОМ. А ігнорування ролі напівпровідникової культури (у контексті ідеологічної боротьби проти космополітизму), яка бурхливо розвивалась у США, призвело до застою нашої ОТ на рівні лампових зразків, на базі яких введено в дію перші системи протиповітряної та протиракетної оборони тощо. У розвинених країнах з середини 50-х років уже вироблялись нові ЕОМ другого покоління з багатократно вищим рівнем надійності, з'явились комп'ютерні мережі, реалізовано міжнародні мови програмування високого рівня ФОРТРАН, АЛГОЛ та ін.

Третій розділ. “Формування кібернетичних підходів до пізнання світу і створення засобів кібернетичної техніки. Роки 1959-1966”. Країна вступила в період кібернетичного ентузіазму, крупносерійного випуску та системного застосування ЕОМ (у рамках прийнятого семирічного плану комплексної автоматизації виробництва) і регулярної підготовки кадрів. Розбудова узагальненої В.М.Глушковим, О.А.Ляпуновим, А.І.Бергом та іншими вченими інтегративної концепції наукового апарату кібернетики грунтувалась перш за все на досягненнях математики. Вона охопила математичну логіку, теорію імовірностей, обчислювальну математику. До неї відноситься теорія інформації, що має справу з кількісною мірою інформації, теорія кодування, що вивчає способи подання інформації у вигляді послідовності букв абстрактних алфавітів, та теорія алгоритмів, пов'язана з перетворенням таких послідовностей.

У рамках кібернетики сформувалась теорія дискретних автоматів, що вивчає довільні перетворювачі дискретної інформації, до якої примикають теорія формальних мов та граматик (яка становить основу загальної теорії знакових систем) і теоретичне програмування. Неперервні та дискретні форми подання інформації вивчаються в таких розділах теоретичної кібернетики, як теорія випадкових процесів, теорія ігор та статистичних рішень і в методиці розв'язування складних оптимізаційних задач (лінійне, опукле, стохастичне та динамічне програмування, методи спуску, оптимізації на графах тощо).

Використовуючи наявний науковий апарат, зародилась і отримала розвиток більш специфічна для кібернетики проблематика штучного інтелекту (ШІ). А поява принципово нового методу машинного моделювання для експериментального вивчення об'єктів та явищ за їх математичним описанням (без натурального експерименту) поставила кібернетику в особливе положення щодо інших наук: вона охопила значно ширшу, ніж математика, сферу міждисциплінарного застосування (практично всі знання, включаючи і ті, що не мають точного математичного описання), заклала підгрунтя комплексного підходу до дослідження складних систем, який становить основу теорії дослідження операцій та системного аналізу при обгрунтуванні прийняття рішень. Теорія складних систем керування посіла місце основного розділу кібернетики.

Виходячи зі специфіки предмету досліджень сформувались спеціальні галузево-орієнтовані напрямки: технічна кібернетика, яка вивчає складні технічні системи керування в усіх сферах застосувань, економічна кібернетика, що вивчає і організовує процеси управління в економічних системах, біологічна кібернетика, предметом якої є процеси управління в живих організмах, і військова кібернетика (управління військами, бойовою технікою та засобами наведення). Серед прикладних напрямків перше місце посіла ОТ _ основа технічної бази кібернетики; проектування ЕОМ, різноманітних цифрових пристроїв та методологія програмування стали, по суті, областями прикладного застосування теорії автоматів і теорії алгоритмів.

Головні інтереси наукових колективів, які бурхливо формувались у ці роки, спрямовувались на вивчення математичних моделей реальних систем (від нейрона до складних технічних, військових, соціально-економічних організацій), розв'язання задач управління та комплексної автоматизації промисловості і формування нових розділів математики для обслуговування потреб кібернетики. При цьому отримано фундаментальні, пріоритетні у світі результати: працями В.М.Глушкова створено загальну теорію автоматів і алгебру алгоритмів, в рамках яких сформульовано новий рівень модельного подання ЕОМ у вигляді дискретного перетворювача (композиції операційного та керуючого автоматів) і розроблено теорію періодично-визначених функцій; цими працями закладено базу формального апарату сумісного проектування ЕОМ та програмного забезпечення (ПЗ). Важливу роль у галузі синтезу електронних систем посіли також труди Ю.І.Журавльова, О.Б.Лупанова, С.В.Яблонського. Шляхи оптимального описання алгоритмів відкриті працями О.М.Колмогорова по теорії складності (ентропії) математичних об'єктів, працями Ю.І.Янова і О.А.Ляпунова закладено теорію схем програм. Широко відомі дослідження школи А.І.Мальцева по теорії моделей, побудована О.М.Колмогоровим алгоритмічна теорія інформації, створена О.О.Харкевичем теорія кодування а також методи регуляризації обчислювальних алгоритмів (В.К.Іванов, М.О.Лаврент'єв, А.М.Тихонов) та їх оптимізації (М.С.Бахвалов).

До пріоритетних розробок відносять також зворотний метод установлення вивідності при машинному доведенні стверджень (С.Ю.Маслов), методи математичного програмування (Л.В.Конторович, Л.С.Понтрягін), економіко-математичне моделювання (А.Г.Аганбегян, М.П.Бусленко, В.С.Немчинов), числове програмування складних оптимізаційних задач (праці В.О.Ємелічева, В.С.Михалевича, М.М.Мойсеєва), де слід відзначити метод послідовного аналізу варіантів (В.С.Михалевич) та метод субградієнту для багатовимірних задач (Н.З.Шор). Важливі результати отримані з системного аналізу та дослідження операцій засобами імітаційного моделювання (М.П.Бусленко, І.М.Коваленко), теорії масового обслуговування (Б.В.Гнеденко, І.М.Коваленко), теорії розписань (В.С.Танаєв, В.В.Шкурба), теорії ігор та статистичних рішень (М.М.Воробйов, Ю.В.Прохоров, Б.Н.Пшеничний). Формуються й нові наукові напрямки _ системотехніка як методологія проектування автоматизованих систем управління на базі ЕОМ (праці В.М.Глушкова, Б.М.Петрова, В.І.Скурихіна), теорія стохастичного програмування (В.С.Михалевич, Ю.М.Єрмольєв), яка враховує вплив випадкових чинників при аналізі систем, теорія нейронних мереж (П.К.Анохін, Ю.Г.Антомонов).

Пріоритетні позиції досягнуто і по прикладних напрямках _ розроблено принцип структурної інтерпретації мов високого рівня (В.М.Глушков), конвейєрний принцип обробки інформації (С.О.Лебедєв), однорідні універсальні обчислювальні середовища (Е.В.Євреїнов) та ін. Всі базові серії ЕОМ першого покоління БЕСМ, Урал, Мінськ, М-20 розвинено до рівня архітектури другого покоління, з'явились безлампові керуючі ЕОМ (КОМ) та інтелектуальні міні-ЕОМ серії МИР. Здійснено перехід від арифметичних застосувань комп'ютерів до переважно системних форм їх використання у складі автоматизованих систем реального часу класів АСОД, АСДУ, АСУТП. Застосування кібернетичних підходів розповсюдилось також на деякі сфери діяльності в галузях науки (інформаційний пошук, доведення наукових теорем, керування експериментом), проектування та випробування об'єктів нової техніки, програмованого навчання, моделювання стану організму та діагностики хвороб, розпізнавання та синтезу образів, організації космічних польотів, протиракетної оборони тощо.

Але в умовах напливу нових кадрів висуванців партії і вибуху кібернетичної ейфорії помилково вважалось, що ЕОМ можуть самостійно виконувати всі допоміжні роботи по програмуванню задач, програмувати повністю автоматично, а також виконувати всі функції аналогової техніки і приладів автоматичного регулювання. Тому ПЗ, мови програмування та периферійне обладнання, начебто, не мають істотної цінності, а соціальна користь від впровадження ЕОМ визначається ніби тільки економією від скорочення кількості обслуговуючих дану проблему математиків.

Ці безглуздя та скорочення числа математиків загальмували праці по ПЗ другого покоління (що унеможливило реалізацію мультипрограмних режимів роботи ЕОМ), а транслятором з АЛГОЛ була обладнана лише одна ЕОМ М-20. Тяжкі наслідки спричинили також відсутність засобів периферії для стиковки цифрових КОМ з повсюдно існуючою промисловою автоматикою аналогового характеру та вже традиційне відставання з новітньої напівпровідникової технології, що спричинило занадто низьку надійність КОМ і неспроможність їх функціонування в замкнених контурах автоматизації технологічних процесів. Тому серед масово впроваджених АСУТП виправдали себе лише одиниці; широко розрекламований державний план комплексної автоматизації не виправдався і не привів до очікуваної технологічної революції. Хоч відставання нашої ОТ стало очевидним, проте вивчення причин диспропорції між теорією та практикою і вивчення механізму гальмування прогресу ОТ підлягало цензурній забороні. За кордоном у ці ж роки вже впроваджувались ряди нових ЕОМ третього покоління з мультипрограмним ПЗ, реалізовано мови КОБОЛ, ПЛ/1, БЕЙСІК і екранні термінали, створено багатопроцесорні супер-ЕОМ та континентальні комп'ютерні мережі. З'явились міні-ЕОМ, у сотні разів перевищуючі наші по ступеню надійності.

Четвертий розділ “Завершення формування кібернетики як науки, зміщення інтересів на область впровадження систем високої складності. Роки 1966-1983”. Згідно з національними програмами автоматизації промислово-технологічних процесів, автоматизації керування науковими, економічними та військовими об'єктами надвисокої складності за допомогою АСУ та загальнодержавної автоматизованої системи ЗДАС установлені планові завдання по розбудові потужної кібернетичної індустрії та випуску ЕОМ третього покоління. Концептуальну основу обчислювальних процесів сформували математична логіка, алгебра та теорія алгоритмів з їх численними відгалуженнями та тематичними розділами. Серед нових відгалужень з'явилась заснована на ідеях О.М.Колмогорова загальна теорія нумерацій (Ю.Л.Єршов); розвиток теорії моделей О.І.Мальцева та конструктивного підходу А.А.Маркова передумовили нові досягнення М.О.Шаніна по теорії машинних (без участі людини) доведень теорем, а праці В.М.Глушкова з використанням методів схем програм послугували основою програмної логіки.

Специфічним відгалуженням теорії алгоритмів (і автоматів) є теорія дискретних перетворювачів інформації, прикладну цінність якої становить теорія алгоритмічного проектування ЕОМ нових поколінь, що спирається на апарат періодично-визначених функцій і алгебри структур даних (праці В.М.Глушкова). Розвивається теорія складності алгоритмів, теорії нескінченних, імовірнісних, ітеративних та зростаючих автоматів (праці О.М.Колмогорова, Я.М.Барздіня, Р.Г.Бухарева, С.В.Яблонського). Другим специфічним відгалуженням є теорія формальних мов та граматик, що вивчає синтезуючі та аналізуючі моделі мов (праці О.В.Гладкого); перспективними напрямками стало співставлення граматик з автоматами (В.М.Глушков, І.В.Вельбицький) та модельний аналіз синтаксичної структури речень (О.В.Гладкий).

Третє специфічне відгалуження теорії алгоритмів - це теоретичне програмування, що вивчає засновані О.А.Ляпуновим та А.П.Єршовим моделі (схеми) програм та системи їх еквівалентних перетворень і застосовується для обгрунтування побудови та коректності ПЗ (праці А.П.Єршова, М.О.Криницького, Ю.І.Янова); побудовано моделі паралельного програмування, які довели перевагу асинхронного методу над послідовно-паралельним (В.Е.Котов, Е.Х.Тиугу), та теорію структур даних (В.М.Глушков, О.А.Летичевський).

Практично теорією математичних моделей, побудови алгоритмів та постановки математичних експериментів стала обчислювальна математика, в рамках якої створено теорію оптимізації числових методів (М.С.Бахвалов), теорію розв'язування оптимізаційних (В.Г.Болтянський) та некоректно поставлених задач (А.М.Тихонов), теорію аналітичних перетворень (В.М.Глушков) і засновано низку інших тематичних відгалужень та методів, направлених на економію інформаційного ресурсу.

Один з найпотужніших апаратів дослідження, що справив фундаментальний вплив на кібернетику, сформували прикладні напрямки теорії випадкових процесів та математичної статистики. З ними пов'язана теорія інформації, новими напрямками якої є оптимізація методів кодування за параметрами складності з використанням каскадних кодів (Р.Л.Добрушин, В.В.Зяблов), теорія біноїдних кодів стосовно ефективності обчислювальних мереж (С.І.Самойленко) та нова проблематика теорії арифметичних кодів (Ю.Г.Дадаєв).

Другою величезною сферою застосування імовірнісних та статистичних уявлень є численні розділи теорії дослідження операцій. Серед них _ теорія масового обслуговування, головними задачами якої є дослідження вхідних потоків (І.М.Коваленко), дослідження систем з пріоритетним обслуговуванням (Б.В.Гнеденко), проблеми стійкості та оптимальності (О.О.Боровков); методика статистичних випробувань на ЕОМ, зокрема теорія імітаційного та системного моделювання (М.П.Бусленко, І.М.Коваленко, М.М.Мойсеєв); теорія надійності функціонування складних організацій (систем), що охоплює статистичну їх оцінку, оптимальне резервування та керування запасами (М.П.Бусленко, І.М.Коваленко, Ю.К.Беляєв).

Остаточно сформовані теорія дослідження операцій, теорія імітаційного моделювання та математична теорія оптимізації (побудована працями Ю.М.Єрмольєва по стохастичним квазіградієнтам, працями А.Г.Аганбегяна по теорії макроекономічного моделювання, працями В.С.Михалевича, М.М.Мойсеєва, І.В.Сергієнко, Б.Н.Пшеничного, В.О.Трубіна, Н.З.Шора, яка охопила числові методи оптимізації, багатокритеріальний вибір, теорію ігор та оптимальних розміщень) заклали в цілому комплексну базу математичної теорії складних систем _ системного аналізу (теорії прийняття рішень), методологічну концепцію якого становить системний підхід.

Оволодіння все більш складними системами вимагало підвищення інтелектуалізації технічних засобів керування та розширення проблематики штучного інтелекту. Серед отриманих тут пріоритетних результатів _ створення теорії адаптивних та самонавчальних автоматів (М.А.Айзерман, Д.О.Поспєлов, Я.З.Ципкін), теорії розв'язуючиx правил для задач розпізнавання (Ю.І.Журавльов), синтаксичної теорії розпізнавання (В.А.Ковалевський), а також методу діалогового доведення теорем на основі алгоритму очевидності (В.М.Глушков). Розроблені процедури формування розпливчастих (М.М.Бонгард) і складних (В.П.Гладун) понять. Досліджено організацію подачі знань шляхом узагальнених описів _ фреймів (праці Д.О.Поспєлова) та шляхом структурування мовних текстів засобами семантичних мереж (Е.Х.Тиугу). Вивчені задачі імітації психологічної сфери людини у робототехнічних системах (М.М.Амосов), задачі спілкування з ЕОМ на природних мовах (А.П.Єршов, О.С.Нарин'яні), перекладу цих мов (О.В.Гладкий, О.С.Кулагіна), а також задачі діалогового розв'язання складних процедур проектування, планування, програмованого навчання (В.М.Глушков, Ю.О.Кореляков). Як наслідок сформувались наукові основи створення баз знань, інтелектуальних запитально-відповідних та експертних систем з природомовним спілкуванням.

З початку 70-х років інтереси вчених під впливом державного стимулювання перемістились на практичні проблеми обслуговування крупних наукових програм інтенсифікації промисловості та економіки держави, що обумовило бурхливий розвиток галузево-орієнтованих та прикладних напрямків. Так, економічна кібернетика, яка охопила задачі сітьового та календарного планування, багатокритеріальної оптимізації та макроекономіки, зайнялась проблемами організації верхніх рівнів систем управління народногосподарськими процесами і розвивалась працями А.Г.Аганбегяна, В.М.Глушкова, В.С.Михалевича, М.П.Федоренка; системотехніка охопила проблеми автоматизації середніх рівнів (праці І.О.Данильченка, С.Б.Михалева, В.І.Скурихіна, К.Н.Шихаєва); предмет технічної кібернетики становили низові ланки АСУ та інших систем управління, автоматизація технологічних процесів, наукового експерименту, проектування нової техніки та технологічна підготовка виробництва (праці С.В.Ємельянова, О.М.Летова, Б.М.Петрова, В.О.Трапезнікова, Я.З.Ципкіна). Роль людського фактору, життєдіяльність організму та можливість біонічних запозичень з найбільш доцільного використання інформаційних ресурсів та адаптації у складі систем управління вивчались біомедичною кібернетикою (праці М.М.Амосова, П.К.Анохіна, Ю.Г.Антомонова, Н.П.Бехтеревої). Досягнені реальні результати в ракетно-космічній сфері та обороні, що є предметом військової кібернетики.

Отже, остаточно сформована кібернетика за своїм статусом може розглядатись як комплексний науковий напрямок фізико-математичного профілю, який базується на алгебро-алгоритмічному, імовірнісному та оптимізаційному фундаментах. Він охопив значно ширшу, ніж математика, сферу міждисциплінарних застосувань (практично всі людські знання) і зробився дієвим фактором прогресу економіки, науки, технології, менеджменту. Отриманий за його найважливішими теоретичними напрямками світовий пріоритет дозволив підтримати у ці роки високий науково-технічний та оборонний потенціал країни навіть за умови застою в сфері ОТ (прийнятним інструментом залишалась головним чином застаріла модель другого покоління БЕСМ-6).

Причиною застійного стану в ОТ виявились два безглузді стратегічні прорахунки: стратегією створення засобів третього покоління стала його повна монополізація виробничими відомствами з відривом від прогресивної академічної науки і (другий) орієнтація на фактично нелегальне копіювання застарілих закордонних зразків з відтворенням їх на базі вітчизняної неякісної мікросхемотехнології. Скопійовані громіздкі системи ПЗ виявились недбало документованими і не вписувались в існуюче різноманіття методів організації обчислювальних процесів. До того ж монопольно випущені трьома відомствами засоби ОТ між собою не стикувались і за надійністю в десятки разів поступались закордонним прототипам.

Все це згубно вплинуло на компоновку та експлуатацію технічних комплексів і конфігурацій для створюваних різноманітних системних форм реального часу та складних систем класів САПР, АСУП, ГАСУ, ТАСУ, РАСУ та АСНД, обладнаних базами даних (з запам'ятовуванням інформаційних моделей об'єктів керування), і на послідовну інтеграцію цих систем у ЗДАС _ прообраз сучасної ІНТЕРНЕТ. Проте промислова підтримка впровадженню нових перспективних вітчизняних комплексів з боку відомств-монополістів практично не надавалась. Великої шкоди втіленню національних програм кібернетизації суспільства нанесло також нерозуміння проблеми з боку владних структур, непідготовленість адміністрацій автоматизованих підприємств та ігнорування досвіду вітчизняних досягнень і прорахунків, вивчення якого до того ж піддавалось цензурній забороні та засекречуванню. Тому ідея АСУ (максимальна кількість яких досягнена в 1989 р., становила 15580 одиниць), проект ЗДАС, а також і сама кібернетика були необгрунтовано скомпрометовані. Грандіозна національна програма кібернетизації суспільства (що за витратами перевищувала космічну і ядерну програми), яка мала вивести нашу економіку із стану застою і довести перевагу соціалістичної системи господарства, виявилась нездійсненою за існуючих умов непідготовленості та безглуздь. За кордоном, де інформатика та ОТ прогресували на засадах вільної конкуренції, уже з початку 70-х років були введені в дію високонадійні мультипроцесорні комплекси четвертого покоління, які об'єднувались у склад міжнародних обчислювальних мереж Арпанет, Сайбернет, Інтернет та ін., а практично всі підприємства, що потребували автоматизації, були обладнані ефективними засобами АСУ.

П'ятий розділ “Переосмислення практичних підсумків кібернетики, розбудова концептуальних засад інформатизації суспільства (з 1983р.)”. Майже чвертьвіковий період екстенсивного розвитку кібернетики змінився усвідомленням необхідності концентрації сил і засобів над інтенсифікацією робіт і підвищенням рівня практичної народногосподарської віддачі від кібернетики _ створення якісної комп'ютерної техніки та ефективних засобів ПЗ, розвиткові засобів спілкування з ЕОМ, засобів комунікації та нових інтелектуальних систем управління з урахуванням досвіду перших невдач. Узагальнена сукупність прикладних напрямків кібернетики (охоплених поняттям “обчислювальних теорій”), які вивчають обчислювальні процедури, інформаційні процеси і системи в соціальному середовищі, отримала статус синтезованої науково-практичної дисципліни інформатики (праці В.П.Веліхова, В.М.Глушкова, А.О.Дородніцина, А.П.Єршова). Її предметом є інформаційні та комунікативні технології.

Концептуальну основу її наукової бази визначила теоретична інформатика, що базується на алгебро-алгоритмічному фундаменті. Вона охопила розроблені працями Я.М.Барздіня, В.М.Глушкова, А.П.Єршова, О.М.Колмогорова, С.С.Лаврова, В.А.Успенського, Е.Х.Тиугу, С.В.Яблонського прикладні напрямки математичної логіки, теорії алгоритмів, теорії функціональних систем та дискретних автоматів, включаючи теоретичне програмування, теорію формальних мов, граматик, паралельного програмування, теорію структур даних тощо. Найбільш широке поле її практичних застосувань становить формування нових технологій побудови інформаційного, алгоритмічного, програмного і апаратного забезпечення програмно-технічних комплексів.

Центром уваги стали такі поняття, як практична нерозв'язуваність задач, складність обчислень та доведення стверджень про програми, концепція змішаних обчислень, абстрактна модель трансформаційної моделі та ідея лексикона програмування як загального мовного середовища, що містить описання семантики. Ці поняття обумовили нові підходи до побудови ефективного ПЗ а також до усунення бар'єру між машинними та людськими мовами при спілкуванні з ЕОМ. Теоретична інформатика також становить собою джерело як формальних мов логіки та алгоритмів (більшість яких входить у мови програмування, логічного доведення стверджень, мови роботи ЕОМ), так і абстрактних моделей функціональних систем С.В.Яблонського, динамічних систем В.М.Глушкова (які одноразово описують процеси, породжені програмами, так і процеси функціонування апаратури) та структурних моделей розподілених обчислювальних середовищ.

Всі ці математичні поняття та абстракції послугували розвиткові теорії проектування сучасних паралельних архітектур ЕОМ, багатопроцесорних комплексів, інженерних технологій ПЗ, нетрадиційних стилей програмування (праці В.А.Бабаяна, І.В.Вельбицького, Ю.В.Капітонової, В.Є.Котова, О.А.Летичевського, Е.Х.Тиугу). Під впливом абстракцій теоретичної інформатики розроблені ефективні методи оптимізації машинних обчислень (праці М.С.Бахвалова), їх розпаралелення (праці В.В.Воєводіна), символьно-аналітичних перетворень та математичного експерименту з доказовими обчисленнями (праці С.В.Ємельянова, О.А.Летичевського, О.А.Самарського), які дозволили побудувати нові наукові гіпотези і прогнозувати нові ефекти в галузях фізики, хімії, біології, економіки тощо.

Теоретико-імовірнісний фундамент інформатизації _ це апарат теорії випадкових процесів та математичної статистики (праці шкіл Б.В.Гнеденко, І.М.Коваленко, О.М.Колмогорова, Ю.А.Розанова, Р.Л.Стратоновича). На його основі сформовано науковий інструментарій теорії дифузійних процесів, гаусовських випадкових процесів, марковських процесів, ланцюгів Маркова, інструментарій статистичного моделювання та ін., що створили базу найбільш дієвих, глибокопроникаючих науково-методологічних засобів та підходів у справі обгрунтування складних задач. Широкі застосування отримали вони при розв'язанні задач сучасної теорії інформації для кодування та організації обчислювальних процесів у середовищі мереж ЕОМ та колективних систем передачі даних (школи Р.Л.Добрушина, В.О.Котельникова, В.І.Сіфорова), при розв'язанні задач з комплексної теорії дослідження операцій (з теорії масового обслуговування, з теорії надійності та катастроф складних систем, з теорії управління запасами, теорії профілактичних замін, математичного програмування, теорії ігор та ін.), а також з теорії імітаційного та системного моделювання (праці шкіл М.П.Бусленка, В.М.Глушкова, Б.В.Гнеденка, І.М.Коваленка, М.М.Мойсеєва, О.А.Самарського).

Теоретико-оптимізаційний фундамент інформатизації для широкого застосування та обгрунтування задач керування великої розмірності становлять математичні методи багатокритеріальної оптимізації, методи субградієнта, динамічного програмування та аналізу модельних варіантів (які регулюються критерієм оптимальності), а також методи випуклого програмування, стохастичних квазіградієнтів, системної та комбінаторної оптимізації, економічного макромоделювання тощо (праці шкіл А.Г.Аганбегяна, М.М.Красовського, В.С.Михалевича, Ю.М.Єрмольєва, Б.М.Пшеничного та ін). Цей фундамент став витоком найдоцільніших методів розв'язання задач та пошуку оптимальних режимів керування організаціями високої складності. На шляху синтезу ряду напрямків теоретичної інформатики, методології системного аналізу і спираючись на імовірнісний та оптимізаційний фундаменти формується нова широка галузь знань _ математична теорія керованих систем (МТКС) як загальнонаукова база проектування АСУ довільного рівня керування (праці шкіл Л.С.Понтрягіна, М.М.Красовського, О.Б.Куржанського, О.І.Кухтенка, Ю.С.Осипова та ін).

Потреби розроблення складних інформаційних технологій та систем управління визвали зміщення проблематики штучного інтелекту на область оперування змістовними поняттями _ створення когнітивних систем з природомовним спілкуванням, зобов'язаних своєю появою працям Д.О.Поспєлова, В.І.Пушкіна, Е.Ф.Скороходька, Е.Х.Тиугу за логіко-лінгвістичними моделями (семантичні мережі, фрейми, продукційні системи), за організацією семантичної (асоціативної) пам'яті та баз знань. Серійні зразки інтелектуальної продукції _ когнітивні системи на базі ЕОМ з інтелектуальним інтерфейсом (експертні, діагностичні, прогностичні та обчислювально-аналітичні системи, АСУ швидкого реагування), а також системи імітації антропоморфних процесів _ розпізнавання та синтез відео- та аудіо - зображень, переклад природних мов з однієї на іншу, логічне доведення наукових стверджень, моделювання міркувань ученого (формування понять) тощо _ радикально підвищили продуктивність обробки інформації, значно розширили контингент непрограмуючих користувачів ЕОМ та ефективність наукових досліджень, особливо в математично слабоформалізованих предметних середовищах.

Істотно структуризована та розширена проблематика спеціальних галузево-орієнтованих напрямків, у першу чергу технічної кібернетики: з'явилась теорія прийняття рішень за умови невизначеності, керування стохастичними та квантовими процесами, теорія робастного та адаптивного керування тощо (праці Є.О.Барбашина, О.О.Красовського, В.М.Кунцевича, В.Л.Харитонова). Чіткої структуризації зазнала і біомедична кібернетика: самовизначились медична кібернетика, медична інформатика, нейрокібернетика, психологічна та фізіологічна кібернетика (праці М.М.Амосова, Ю.Г.Антомонова, В.М.Белова, Н.П.Бехтеревої).

Нові математичні методи пошуку оптимальних режимів управління та побудови надскладних комплексів макромоделей і систем обробки економічних даних (цінність яких з переходом від командної до ринково-економічної системи багаторазово зросла) відкриті працями Ю.М.Єрмольєва, В.Л. Макарова, М.М.Красовського, Б.М.Пшеничного, Н.З.Шора. Істотні успіхи отримані і з військової кібернетики _ створені системи керування та точного наведення засобів поразки, електронні системи протиракетного захисту, введена в дію глобальна система протиповітряної оборони СРСР. Сформувались соціальна та правова кібернетика, методологія системно-аналітичних (ситуаційних) та екологічних досліджень тощо.

Основу технічної бази інформатики посіли головним чином засоби мікропроцесорної техніки _ персональні ЕОМ та мікрокомп'ютери, для яких сформований досить дешевий ринок програмного та інформаційного продукту. Завдяки можливості вбудовувати ці засоби в об'єкти керування зі створенням локальних обчислювальних мереж, автоматизованих робочих місць (АРМ), лабораторій, гнучких виробничих модулей тощо був проторований шлях у раніше недоступні сфери комп'ютеризації, шлях до впровадження комплексно-інтегрованих АСУ, розподілених систем управління, обчислювальних середовищ. Існуючі потужні ОЦ колективного користування втратили свою колишню провідну роль. Для розв'язання надскладних задач державного значення створені унікальні зразки суперЕОМ, які втілили в собі сучасні досягнення з інтелектуалізації, з паралелізму обробки команд і даних, з адаптивності структур. Серед них відомі макроконвейєрні (В.М.Глушков), векторно-конвейєрні (М.О.Карцев, В.А.Мельніков) і модульні асинхронні комплекси (В.Є.Котов). Проте труднощі з проблемами суміщення та спадковості ПЗ обмежили сфери їх застосувань; більш популярними виявились мультипроцесорні комплекси ряду Ельбрус (Г.Г.Рябов).