Розробка проекту "web-бібліотеки"

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з теми: «Розробка проекту «web-бібліотеки»»

Зміст

Вступ

1. Історія Інтернету, його структура і можливості

1.1 Всесвітня павутина

1.2 Технології Всесвітньої павутини

1.3 Історія Всесвітньої павутини

1.4 Перспективи розвитку Всесвітньої павутини

1.5 Способи активного відображення інформації у Всесвітній павутині

1.6 Сучасні Інтернет технології

2. Історія виникнення «web-бібліотеки»

2.1 Розвиток «web-бібліотеки»

2.2 Класифікація «web-бібліотеки»

2.3 Закордонний досвід

2.4 «web-бібліотеки» в Україні: створення, розвиток та використання

2.5 Авторське право в середовищі «web-бібліотек» України

3. Виникнення ідеї та аналіз ситуації

3.1 Обґрунтування проекту. Аналіз ситуації

3.2 Проект структури «web-бібліотеки»

4. Побудова сайту

4.1 Мета й призначення розробленого сайту

4.2 Цільова аудиторія

4.3 Система управління сайтом «web-бібліотеки»

4.4 Інструкція користувача

Висновок

Вступ

інтернет інформація web бібліотека

Трансформація економічного і соціального життя, що відбувається під суттєвим впливом інформаційних технологій, зумовила широке використання знань та ідей, які людство накопичувало протягом століть, тому інформаційна діяльність стає невід'ємною частиною його діяльності. Інформатизація держав передбачає саме ефективне використання знань, інтегрування можливостей і досвіду світового глобального економічного середовища, вимагає об'єднання зусиль усього міжнародного співтовариства.

Роботи щодо електронних бібліотек було розпочато у США у 80-х рр., у Великобританії -- на початку 90-х рр. минулого століття. Зазвичай такі роботи розпочиналися з виконання проектів невеликими групами спеціалістів, але протягом кількох років такі проекти набували статусу національних програм та міжнародних проектів. Прикладами можуть слугувати проект створення ЕБ для країн «великої сімки», до участі в якому було запрошено і Росію, програми «DLI» у США та «eLib» у Великобританії. В Японії ведуться роботи з реалізації проекту ««web-бібліотеки» 21 століття». У Німеччині створюється ЕБ «Global-Info».

Організація управління інформаційними ресурсами припускає створення норм і механізмів, що забезпечують, координацію діяльності з формування інформаційних ресурсів; визначення повноважень і відповідальності стосовно інформаційних ресурсів органів державного управління, органів місцевого самоврядування, підприємств і установ; визначення порядку фінансування і фінансової звітності зі створення і ведення інформаційних ресурсів; організацію реєстрації й обліку інформаційних ресурсів як майна; контроль використання інформаційних ресурсів і надання їх у доступ; контроль захисту і збереження інформаційних ресурсів.

Інформаційне суспільство, як ми його уявляємо, дає можливість людям всебічно із найкращим результатом реалізовувати свій потенціал і прагнення. Для цього інформаційні технології мають спрямовуватися на досягнення взаємодоповнюючих цілей: забезпечення сталого зростання народів, підвищення їхнього добробуту, стимулювання суспільної злагоди і повної реалізації стабільного транспарентного і відповідального управління. Досягнення цієї мети і вирішення виникаючих проблем вимагає ефективних національних і міжнародних стратегій розвитку правових відносин.

У розвинутих країнах світу влада не просто спостерігає за розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, а створює для цього спеціальні умови, упорядковує і системно організовує саму інформацію, засоби телекомунікації, а найголовніше права громадян щодо доступу до інформації. Хоча функціонування великих інформаційних систем потребує сумісності, яка необхідна під час обміну інформацією. Головною проблемою є не технічна або програмна сумісність, а визнання необхідності використовувати інформацію, підготовлену в інших установах, розділяючи відповідальність за створення інформації, оскільки, наприклад, програми зі створення електронних бібліотек об'єднують зусилля різних державних та громадських, як правило, некомерційних, структур. Ці програми призначені для інтеграції ресурсів університетів, бібліотек, музеїв, архівів та інших інформаційних закладів за допомогою сучасних інформаційних технологій.

Відставання ж в галузі інформатизації в умовах глобалізації загрожує корінним національним інтересам країни.

Сучасна наука, за наявними оцінками, упритул підійшла до такого рівня, коли можуть створюватися небачені раніше геополітичні загрози науково-технічного характеру, а ідеології засекречування в сфері науки, на жаль, немає. Проблематична сама по собі, вона не може бути остаточно врегульована правовими нормами прямої дії, зокрема чинним Законом «Про державну таємницю», оскільки основні предмети академічної та галузевої науки вирізняються різноманітною термінологією. До того ж вони внесені до переліку тем, які фінансуються з національного бюджету (народом), і належать до системи інформації. За таких умов інститут державної та інших таємниць в умовах глобалізації має стати, зокрема специфічним засобом боротьби з наукомістким тероризмом, а також посилити контроль за особливо небезпечними з цієї точки зору НДДКР.

Розроблюючи національні стратегії, кожна країна виходить з поставленої мети, наявної інформаційної інфраструктури, накопиченого досвіду протидії негативним факторам і підтримки позитивних факторів суспільного розвитку.

Законодавства США, Великобританії, Російської Федерації, інших розвинутих демократичних країн, гарантуючи своїм громадянам конституційне право на отримання, зберігання і розповсюдження повної, достовірної і своєчасної інформації з усіх питань життєдіяльності держави і суспільства, водночас обмежують розповсюдження визначених відомостей, що належать до забезпечення національних інтересів держави, її безпеки і обороноздатності. Правові основи віднесення таких відомостей до державних таємниць встановлено законодавчо відповідною системою захисту державних таємниць у діяльності органів законодавчої, виконавчої і судової влади, органів місцевого управління і самоврядування, органів державного контролю і нагляду, юридичних осіб, незалежно від форм власності, а також фізичних осіб на території держави та в її установах за кордоном. Наприклад, у Великобританії ці питання регулюються законом «Про захист державних таємниць»,у Литовській Республіці -- «Про державні таємниці та їх охорону», в Республіці Білорусь -- «Про державні таємниці» тощо.

В Україні правовий режим державної таємниці (ДТ) визначено Законом України «Про державну таємницю», іншими нормативно-правовими актами, а також укладеними Україною міжнародними договорами та угодами про взаємну охорону державних таємниць і регулює у суспільстві відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням, охороною та контролем з боку держави за станом цієї роботи. Його дія не поширюється на відносини, пов'язані з охороною іншої, передбаченої законом, таємниці (службової, військової, банківської, комерційної тощо), якщо остання водночас не є ДТ. Інформація розглядається як ДТ з часу її внесення до Зводу відомостей, що становлять ДТ України (ЗВДТ).

Забезпечення інформаційної безпеки є досить складним видом діяльності, пов'язаним з протидією загрозам національним інтересам в інформаційній сфері, оскільки до об'єктів національних інтересів в інформаційній сфері належать: інформація, інформаційна інфраструктура, правовий статус людини і громадянина в галузі інформаційної діяльності. Свобода суттєво розширила інформаційні потреби і взаємовідносини соціально активної частини нашого суспільства, поставила на порядок денний потребу чітко уявити загрози нашому вільному розвитку та шляхи попередження і протидії цим загрозам без посилення використання силових структур у політичних і економічних сферах. Дискусії 5], що ведуться навколо цього питання, зумовлюють гостру потребу нашого суспільства у створенні цивільних державних інституцій, які б контролювали свободу інформаційних відносин, опрацьовуючи сучасні світові законодавчі тенденції.

Проблеми визначення організаційно-правового статусу функції державного управління інформаційними ресурсами актуальні всюди. Задовільної статистичної характеристики наявності і використання інформаційного ресурсу у світовому масштабі немає поки в жодній країні, а за окремими категоріями і видами інформації відсутні навіть узагальнюючі дані. Так, у 1996 році половина обстежених британських установ мала недоліки в сфері інформації і документації, 18% керівників користуються послугами персоналу, 77,6% шукають інформацію самостійно.

Тому найпринциповішою проблемою стає правове регулювання обміну інформаційними ресурсами, оскільки в умовах динамічного розвитку світових інформаційних комунікацій і технологій вони стають дедалі більш доступними для кожної людини, а питання створення правового поля, спроможного регламентувати використання Інтернет-технологій, залишається далеким від свого вирішення.

Можна виділити кілька основних джерел загроз безпеці інформаційного суспільства щодо інтересів особистості, суспільства і держави, зокрема зі збереження національної ідентичності.

Інтереси особи в інформаційній сфері полягають, насамперед, у реальному забезпеченні конституційних прав і свобод людини і громадянина на доступ до відкритої інформації, на використання інформації для здійснення не забороненої законом діяльності, а також у захисті інформації, що забезпечує особисту безпеку, духовний і інтелектуальний розвиток. Хоча «як ідеал» взято створення правової держави, а в Україні ухвалено величезну кількість законів і підзаконних актів, але не створено саме право, оскільки цей процес набагато складніший і вимагає участі не одного покоління, торкається фундаментальних характеристик суспільного життя. Політики ж і олігархи нерідко деформували правову систему заради своїх політичних і економічних амбіцій.

Істотне скорочення «інформаційних» відстаней (часу доступу до необхідної інформації) пов'язане з появою нових можливостей для освіти і формування особистості, реалізації її потенціалу. Однак інформаційна інфраструктура безпосередньо впливає і на психічну діяльність та формування соціальної поведінки людей. Тому найбільш небезпечним джерелом загроз інтересам як особи, так і суспільства є істотне розширення можливостей маніпулювання свідомістю людини за рахунок формування довкола неї індивідуального «віртуального інформаційного простору», а також уможливлення використання технологій впливу на її психічну діяльність. Зокрема, об'єктом загрози маніпулювання поведінкою індивіда чи соціальних груп сьогодні стають моральні й національні духовні цінності. І, якщо, наприклад, до вияву загрози деякі знання або свідомість оцінювалися індивідом як правдиві чи наближені до правдивих, то після її вияву дані відомості можуть уже оцінюватися ним як помилкові.

Складність процедур, реалізованих у сучасних технологіях доступу до інформаційних ресурсів, збільшує залежність людини від створювачів інформаційних технологій, які визначають алгоритми пошуку інформації і надання їй вигляду, зручного для сприйняття. Власне кажучи, саме вони багато в чому формують інформаційне коло життя, визначають умови, в яких живе і вирішує свої життєві проблеми пересічний громадянин держави. За таких обставин винятково важливим завданням держави є забезпечення безпеки взаємодії людини з інформаційною інфраструктурою.

Взагалі поняття «приватне життя» є новим для нашого суспільства, хоча уявляється як фундаментальне поняття для розуміння, зокрема, європейського менталітету і законодавства, і потребує термінового визначення законодавством України, якщо ми прямуємо до європейської інтеграції.

Саме несанкціоноване використання персональних даних, що накопичуються різними структурами, зокрема органами державної влади, є небезпечним джерелом загроз інтересам особистості. Розширення можливостей прихованого збирання інформації, що становить особисту і сімейну таємницю, відомостей про приватне життя, знижує правовий статус людини і громадянина. На жаль, сучасні технології не вирішують усіх труднощів реалізації механізмів охорони цих зведень.

До того ж прогалини у правовому регулюванні відносин з приводу охорони недоторканості приватного життя, особистої й сімейної таємниць стимулюють діяльність деяких індивідів і організацій щодо одержання доступу до інформації, що захищається, і використанні її для обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Перший закон про захист даних, що встановлював правила збереження і надання інформації про громадян, був ухвалений у ФРН, у федеральній землі Гессен, у 1970 р. Потім ця практика поширилася у всьому світі. Зобов'язання держави в цій галузі були закріплені в різних міжнародних документах, наприклад, у Конвенції з захисту прав громадян (1981 р.) і ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку) визначають інформацію про особу як дані, що потребують захисту на всіх етапах збирання, зберігання та поширення, гарантуючи право громадян на доступ до особистих даних. У всіх документах наголошується, що інформація про особу має бути отримана чесним і законним шляхом, використовуватися тільки для заздалегідь визначеної дозволеної законом мети.

Порушення таких законів стають приводом для громадських скандалів і судових позовів. Так, у США кілька комп'ютерних фірм було звинувачено у тому, що вони продавали інформацію про клієнтів рекламним компаніям. У Великобританії в січні 2004 року вибухнув голосний скандал, пов'язаний з тим, що співробітники податкової служби незаконно вивчали декларації про доходи відомих бізнесменів і представників шоу-бізнесу. З'ясувалося, що дані збиралися і навіть продавалися організаціям і приватним особам. В Японії сили національної самооборони збирали інформацію про людей, які відповідно до закону про свободу інформації зверталися до прес-служби військового відомства. Військові зберігали не тільки імена, адреси і дати народження цих людей, але і готували досьє про їхні особисті якості й інтереси. Коли все це з'ясувалося, військовим довелося вибачатися і знищити відповідну інформацію.

У Німеччині 2003 року звинувачено співробітників авіакомпанії Lufthansa, які не тільки не зберегли, а й певним незаконним чином поширили конфіденційну інформацію про клієнтів, які часто користувалися першим классом.

У розвинутих країнах Західної Європи і США інформаційне законодавство формувалося і вдосконалюється в умовах сталого функціонування структур громадянського суспільства і правових держав. Для України залишаються характерними кризові явища, коли суспільні й державні інституції потрясають перманентні горизонтальні й вертикальні адміністративні реформи. За таких умов можна лише передбачити, які порушення прав особи в інформаційній сфері відбуваються в Україні.

Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають у захисті, зміцненні демократії, досягненні й підтримці суспільної злагоди, підвищенні творчої активності населення.

Україна успадкувала від СРСР потужну інфраструктуру -- могутні й численні науково-технічні комплекси у промисловості, в сфері освіти і науки, електричних мереж, транспортних магістралей тощо. Вітчизняна система відтворення інтелектуального потенціалу в 70-80-х роках минулого століття, за визнанням учених світового рівня, навіть за недосконалого економічного механізму, перевершувала рівні США і багатьох інших європейських держав. Саме завдяки наявності, насамперед, цієї інфраструктури наша держава принципово відрізняється від країн, що розвиваються. Крім того, система освіти, що існувала в країні, надавала досить високий мінімум знань (як засвідчив час, радянська освіта виявилася найкращою у світі) і уявлення про те, що отримані знання, не є остаточними і чимало знань залишається за межами підручника. Тому авторитет ученого, тобто людини, яка намагається сягнути за межі підручників, в Україні є досить високим. Сьогодні перед українськими науковцями на порядку денному стоїть питання визначити свою мету у розвитку держави в ХХІ столітті, зокрема, що нового і корисного передбачається дати своєму народові й світу за умов ретельного вивчення успадкованого інформаційного капіталу.

Потенційно серйозні загрози інтересам суспільства в інформаційній сфері пов'язані, зокрема, з ускладненням і недостатнім професіоналізмом експлуатації та захисту інформаційних систем і мереж зв'язку, які обслуговують критично важливі інфраструктури забезпечення життєдіяльності суспільства, а саме: інформаційні системи енергетичної, транспортної, трубопровідної й деяких інших інфраструктур. Ці загрози можуть виявлятися як навмисні, так і ненавмисні помилки, збої та відмови техніки і програмного забезпечення, а також внаслідок шкідливого впливу на ці інфраструктури з боку злочинних структур і кримінальних елементів. Масштаб можливих наслідків некоректносте й у роботі технічного і програмного забезпечення інформаційних систем до деякої міри можна уявити по витратах на рішення «Проблеми-2000», коли, за деякими оцінками, світове співтовариство витратило близько 500 млрд доларів США.

Небезпечним джерелом загроз є концентрація засобів масової інформації в руках невеликої групи власників. За таких умов виявляються проблеми захисту суспільства від маніпулювання суспільною думкою стосовно суспільно значимих подій, а також руйнування моральних підвалин суспільства.

Нарешті, небезпечним джерелом загроз є розширення масштабів вітчизняної й міжнародної комп'ютерної злочинності. Ці загрози можуть виявлятися у вигляді спроб здійснення шахрайських операцій з використанням глобальних чи вітчизняних інформаційно-телекомунікаційних систем, «відмивання» коштів, отриманих протиправним шляхом, одержання неправомірного доступу до фінансової, банківської й іншої інформації, що може використовуватися в корисливих цілях.

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для гармонійного розвитку інформаційної інфраструктури країни, реалізації конституційних прав і свобод громадян, зміцненні конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності країни, встановлення політичної й соціальної стабільності, економічного процвітання, безумовного виконання законів і підтримки правопорядку, розвитку міжнародного співробітництва на основі партнерства.

Надто небезпечними джерелами загроз інтересам держави в інформаційній сфері є неконтрольоване поширення «інформаційної зброї», яка є сукупністю засобів, методів і технологій, що забезпечують можливість силового впливу на інформаційну сферу протилежної сторони з метою руйнування її інформаційної інфраструктури, системи керування державою, зниження обороноздатності та спроби реалізації концепцій ведення «інформаційних воєн». Досвід ведення сучасних бойових і політичних дій свідчить, що руйнівний вплив «інформаційної зброї» в інформаційному суспільстві виявляється дедалі могутнішим і ефективнішим, оскільки іноземні компанії посідають майже монопольне становище на ринку інформаційних продуктів, що провокує їхнє бажання використати наявну перевагу для досягнення власних інтересів.

Такі загрози виявляються за наявності протиправного доступу до інформації, що становить державну таємницю, іншої конфіденційної інформації, розкриття якої може завдати шкоди інтересам держави.

Загрози інформації у формі повідомлень більш різноманітні. Повідомлення існують у деякому матеріальному вигляді і призначені для передачі відомостей іншим індивідам чи соціальним групам. Значущість цих відомостей для адресата багато в чому залежить від дотримання необхідних умов передачі: режиму доступу до інформації, своєчасності доведення, збереження переданих відомостей, потреби адресата в цих відомостях тощо. Відповідно, зашкодити повідомленням можна шляхом знищення, перекручування, порушення доступу, затримки передачі. Повідомлення, передані каналами зв'язку, можуть бути перехоплені, знищені, замінені іншими, модифіковані.

Так, неважко уявити собі наслідки перехоплення повідомлення про майбутню зміну курсу національної грошової одиниці чи планові акції учасників виборчої кампанії. Відомості, отримані у результаті таких перехоплень, можуть бути використані для здійснення масштабних спекулятивних операцій і, як наслідок,-- завдання шкоди економічному життю суспільства, його соціальній стабільності або для порушення планів виборчої кампанії деяких учасників виборів і завдання шкоди конституційним правам і свободам громадян.

Порушення встановлених правил доступу громадян до відомостей, що становлять державну таємницю, наприклад, про технології виробництва зброї масового ураження, може призвести до розголошення цих зведень і спричинити використання такої зброї кримінальними структурами, міжнародними терористичними організаціями, завдання шкоди суспільству, виникнення труднощів у його позитивному розвитку. Відомості, що зберігаються у формі архівних документів, також можуть бути знищені, викрадені та модифіковані. Наслідком цих дій можуть бути перекручування історичних фактів, які легітимізують владу, державні кордони, інші важливі ознаки нації чи органів керування її розвитком, що спричинює руйнування духовних цінностей нації.

Найбільш небезпечними джерелами загроз інтересам особистості, суспільства і держави в збереженні національної ідентичності в умовах інформаційного суспільства є використання окремими державами і політичними угрупованнями глобальної інформаційної інфраструктури для пропаганди своїх духовних цінностей, які знижують рівень соціальної значущості духовних цінностей суспільства і нації. Небезпека від загроз, які виникають унаслідок цього, істотно залежить від ступеня стійкості націй, що відстають в економічному розвитку, їхніх можливостей у протидії цим загрозам. Кожна країна вирішує зазначені проблеми в цій сфері, виходячи з того досвіду, який вона встигла накопичити, і мети, яку вона перед собою ставить.

Новизна цих проблем і небезпека наслідків вияву загроз активізує наукові дослідження розглянутих явищ як найбільш ефективного засобу їхнього об'єктивного аналізу і прогнозу розвитку.

Здатність нації у відведений історією термін ефективно вирішити проблеми забезпечення інформаційної безпеки є необхідною умовою її рівноправної участі у формуванні глобального інформаційного суспільства.

Таким чином, наукове забезпечення інформаційної безпеки, на думку автора, полягає у комплексному дослідженні розвитку інформаційної сфери як одного із системо утворюючих факторів життя сучасного суспільства.

Комплексність досліджень потребує розробки єдиної теоретичної та методологічної основи забезпечення інформаційної безпеки, відпрацювання насамперед таких незалежних напрямів цих досліджень: визначення змісту національних інтересів в інформаційній сфері; виявлення загроз інформаційній безпеці; оцінка ступеня небезпеки загроз; формування системи протидії загрозам; вибір засобів і визначення методів ефективної протидії найбільш небезпечним загрозам.

1. Історія Інтернету, його структура і можливості

1.1 Всесвітня павутина

Всесвітня павутина (англ. World Wide Web) - глобальний інформаційний простір, заснований на фізичній інфраструктурі Інтернету і протоколі передачі даних HTTP. Всесвітня павутина викликала справжню революцію в інформаційних технологіях і бум в розвитку Інтернету. Часто, кажучи про Інтернет, мають на увазі саме Всесвітню павутину. Для позначення Всесвітньої павутини також використовують слово веб (англ. web) і абревіатуру «WWW»

Мал 1.1. Внутрішня структура мережі інтернет

Всесвітню павутину утворюють мільйони веб-серверів мережі Інтернет, розташованих по всьому світу. Веб - сервер є програмою, що запускається на підключеному до мережі комп'ютері і використовує протокол HTTP для передачі даних. У найпростішому вигляді така програма отримує по мережі HTTP-запит на певний ресурс, знаходить відповідний файл на локальному жорсткому диску і відправляє його по мережі запитом комп'ютера. Більш складні веб-сервери здатні динамічно розподіляти ресурси у відповідь на HTTP-запит. Для ідентифікації ресурсів (найчастіше файлів або їх частин) у Всесвітній павутині використовуються однакові ідентифікатори URI ресурсів (англ. Uniform Resource Identifier). Для визначення місцезнаходження ресурсів у мережі використовуються однакові локатори ресурсів URL (англ. Uniform Resource Locator). Такі URL-локатори поєднують в собі технологію ідентифікації URI і систему доменних імен DNS (англ. Domain Name System) - доменне ім'я (або безпосередньо IP-адреса в числовий запису) входить до складу URL для позначення комп'ютера (точніше - одного з його мережевих інтерфейсів ), який виконує код потрібного веб - сервера.

Для перегляду інформації, отриманої від веб-сервера, на клієнтському комп'ютері застосовується спеціальна програма - веб-браузер. Основна функція веб-браузера - відображення гіпертексту. Всесвітня павутина нерозривно пов'язана з поняттями гіпертексту та гіперпосилання. Велика частина інформації в Інтернеті представляє з себе саме гіпертекст. Для полегшення створення, зберігання і відображення гіпертексту у Всесвітній павутині традиційно використовується мова HTML (англ. HyperText Markup Language), мова розмітки гіпертексту. Робота по розмітці гіпертексту називається версткою, майстра по розмітці називають веб-майстром або вебмайстром (без дефіса). Після HTML-розмітки вийшов гіпертекст вміщується у файл, такий HTML-файл є найпоширенішим ресурсом Всесвітньої павутини. Після того, як HTML-файл стає доступний веб-сервера, його починають називати «веб-сторінкою». Набір веб-сторінок утворює веб-сайт. У гіпертекст веб-сторінок додаються гіперпосилання. Гіперпосилання допомагають користувачам Всесвітньої павутини легко переміщатися між ресурсами (файлами) незалежно від того, знаходяться ресурси на локальному комп'ютері або на віддаленому сервері. Гіперпосилання веба засновані на технології URL.

1.2 Технології Всесвітньої павутини

Мал.1.2. Узагальнена структура мережі Інтернет

Всесвітня павутина стоїть на «трьох китах»: HTTP, HTML і URL. Хоча останнім часом HTML розпочав кілька здавати свої позиції і поступатися їх більш сучасним технологіям розмітки: XHTML і XML. XML (англ. eXtensible Markup Language) позиціонується як фундамент для інших мов розмітки. Для покращення візуального сприйняття Веба стала широко застосовуватися технологія CSS, яка дозволяє задавати єдині стилі оформлення для безлічі веб-сторінок. Ще одне нововведення, на яке варто звернути увагу, - система позначення ресурсів URN (англ. Uniform Resource Name).

Популярна концепція розвитку Всесвітньої павутини - створення семантичної павутини. Семантична павутина - це надбудова над існуючою Всесвітньою павутиною, яка покликана зробити розміщену в мережі інформацію зрозумілішою для комп'ютерів. Семантична павутина - це концепція мережі, у якій кожен ресурс людською мовою був би забезпечений описом, зрозумілим комп'ютеру. Семантична павутина відкриває доступ до чітко структурованої інформації для будь-яких додатків, незалежно від платформи і незалежно від мов програмування. Програми зможуть самі знаходити потрібні ресурси, обробляти інформацію, класифікувати дані, виявляти логічні зв'язки, робити висновки і навіть ухвалювати рішення на основі цих висновків. При широкому розповсюдженні і грамотному впровадженні семантична павутина може викликати революцію в Інтернеті. Для створення зрозумілого комп'ютеру опису ресурсу, в семантичній павутині використовується формат RDF (англ. Resource Description Framework), що заснований на синтаксисі XML і використовує ідентифікатори URI для позначення ресурсів. Новинки в цій галузі - це RDFS (англ. RDF Schema) і SPARQL (англ. Protocol And RDF Query Language) (вимовляється як «спаркл»), нова мова запитів для швидкого доступу до даних RDF.

1.3 Історія Всесвітньої павутини

Винахідниками всесвітньої павутини вважаються Тім Бернерс-Лі і, меншою мірою, Роберт Кайо. Тім Бернерс-Лі є автором технологій HTTP, URI / URL і HTML. У 1980 році він працював в Європейській раді з ядерних досліджень (фр. Conseil Europeen pour la Recherche Nucleaire, CERN) консультантом з програмного забезпечення. Саме там, в Женеві (Швейцарія), він для власних потреб написав програму «Енквайр» (англ. «Enquire», можна вільно перекласти як "Дізнавач»), яка використовувала випадкові асоціації для зберігання даних і заклала концептуальну основу для Всесвітньої павутини.

У 1989 році, працюючи в CERN над внутрішньою мережею організації, Тім Бернерс-Лі запропонував глобальний гіпертекстовий проект, тепер відомий як Всесвітня павутина. Проект мав на увазі публікацію гіпертекстових документів, пов'язаних між собою гіперпосиланнями, що полегшило б пошук і консолідацію інформації для вчених CERN. Для здійснення проекту Тімом Бернерс-Лі (спільно з його помічниками) були винайдені ідентифікатори URI, протокол HTTP і мову HTML. Це технології, без яких уже не можна собі уявити сучасний Інтернет. У період з 1991 по 1993 рік Бернерс-Лі удосконалив технічні специфікації цих стандартів і опублікував їх. Але, все ж таки, офіційно роком народження Всесвітньої павутини потрібно вважати 1989 рік.

У рамках проекту Бернерс-Лі написав перший у світі веб-сервер «httpd» і перший в світі гіпертекстовий веб-браузер, що називався «WorldWideWeb». Цей браузер був одночасно і WYSIWYG-редактором (скор. від англ. What You See Is What You Get - що бачиш, те й отримаєш), його розробка була розпочата в жовтні 1990 року, а закінчена в грудні того ж року. Програма працювала в середовищі «NeXTStep» і почала поширюватися по Інтернету влітку 1991 року. Перший у світі веб-сайт Бернерс-Лі створив за адресою http://info.cern.ch/, тепер сайт зберігається в архіві. Цей сайт з'явився он-лайн в Інтернеті 6 серпня 1991 року. На цьому сайті описувалося, що таке Всесвітня павутина, як встановити веб-сервер, як використовувати браузер і т. п. Цей сайт також був першим в світі інтернет-каталогом, тому що пізніше Тім Бернерс-Лі розмістив і підтримував там список посилань на інші сайти.

І все ж теоретичні основи Веба були закладені набагато раніше Бернерса-Лі. Ще в 1945 році Ваннавер Буш розробив концепцію «Memex» - допоміжних механічних засобів «розширення людської пам'яті». Memex - це пристрій, в якому людина зберігає всі свої книги та записи (а в ідеалі - і всі свої знання, піддаються формальному опису) і яке видає потрібну інформацію з достатньою швидкістю і гнучкістю. Воно є розширенням і доповненням пам'яті людини. Бушем було також передбачено всеосяжне індексування текстів та мультимедійних ресурсів з можливістю швидкого пошуку необхідної інформації. Наступним значним кроком на шляху до Всесвітньої павутини було створення гіпертексту (термін введений Тедом Нельсоном в 1965 році).

З 1994 року основну роботу з розвитку Всесвітньої павутини взяв на себе Консорціум Всесвітньої павутини (англ. World Wide Web Consortium, W3C), заснований і до цих пір очолюваний Тімом Бернерс-Лі. Даний Консорціум - організація, яка розробляє й впроваджує технологічні стандарти для Інтернету та Всесвітньої павутини. Місія W3C: "Повністю розкрити потенціал Всесвітньої павутини, шляхом створення протоколів і принципів, що гарантують довгостроковий розвиток Мережі". Два інших найважливіших завдання Консорціуму - забезпечити повну «інтернаціоналізацію Мережі» і зробити Мережу доступною для людей з обмеженими можливостями.

W3C розробляє для Інтернету єдині принципи й стандарти (названі «Рекомендаціями», англ. W3C Recommendations), які потім впроваджуються виробниками програм й устаткування. Таким чином досягається сумісність між програмними продуктами й апаратурами різних компаній, що робить Всесвітню мережу більше зробленої, універсальної й зручної. Всі Рекомендації Консорціуму відкриті, тобто не захищені патентами і можуть упроваджуватися будь-якою людиною без всяких фінансових відрахувань консорціуму.

1.4 Перспективи розвитку Всесвітньої павутини

В даний час намітилися дві тенденції в розвитку Всесвітньої павутини: семантична павутина і соціальна павутина. Семантична павутина передбачає поліпшення зв'язності і релевантності інформації у Всесвітній павутині через введення нових форматів метаданих. Соціальна павутина покладається на роботу з упорядкування наявної в Павутині інформації, виконувану самими користувачами Павутини. У рамках другого напрямку напрацювання, які є частиною семантичної павутини, активно використовуються як інструменти (RSS і інші формати вебканалів, OPML, мікроформати XHTML). Існує також популярне поняття Web 2.0, узагальнююче відразу кілька напрямків розвитку Всесвітньої павутини.

1.5 Способи активного відображення інформації у Всесвітній павутині

Інформація в Інтернеті може відображатися як пасивно (тобто користувач може тільки зчитувати її), так і активно - тоді користувач може додавати інформацію та редагувати її. До способів активного відображення інформації у Всесвітній павутині відносяться:

- гостьові книги,

- форуми,

- чати,

- блоги,

- wiki-проекти,

- системи управління контентом.

Слід зазначити, що цей поділ вельми умовно. Так, скажімо, блог або гостьову книгу можна розглядати як окремий випадок форуму, який, у свою чергу, є окремим випадком системи управління контентом. Зазвичай різниця проявляється в призначенні, підході і позиціонуванні того чи іншого продукту.

Організації, що займаються розвитком Всесвітньої павутини та Інтернету в цілому:

- World Wide Web Consortium, W3C

- The Internet Engineering Task Force, IETF

- Internet Society, ISOC

- International Organization for Standardization, ISO

- Web Standards Group, WSG

- The Web Standards Project

- Unicode Organization

- The Semantic Web Community Portal

1.6 Сучасні Інтернет технології

Web-дизайн і браузери:

Багато Web-дизайнери сходяться на думці, що одна з головних проблем Web-дизайну - різноманіття браузерів і платформ, кожна з яких по-різному підтримує HTML і сценарії. З випуском кожного нового браузера поліпшуються їх характеристики і можливості, але це не означає, що більш ранні версії при цьому зникають. У більшості своїй люди не схильні гнатися за новітнім і кращим. Одні задовольняються тим, що у них є, а інші, найімовірніше, працюють на комп'ютерах фірм або установ, які вибрали браузери за них.

Як зробити дизайн Web-сторінки естетично і технічно цікавим, не ігноруючи при цьому власників попередніх версій браузерів? Невже Web-сторінка, розрахована на те, щоб функціонувати на будь-яких браузерах, повинна бути обов'язково нудною? Чи можна догодити всім? І якщо ні, то де провести межу? Скільки старих версій буде працювати з вашою сторінкою?

У Web-дизайні немає жорстких правил. Оскільки головне завдання - зробити вміст сторінки доступним для максимальної кількості користувачів, то для просування вперед однаково важливі і експеримент, і використання нових технологій з урахуванням існуючих реалій. Запорука успіху дизайнерського рішення лежить в розумінні потреб аудиторії і в чіткому уявленні, як сайт буде використаний.

Браузери Mozilla і Microsoft Internet Explorer. На ринку домінують два основних браузера: Mozilla і Microsoft Internet Explorer. Разом вони, включаючи всі їх версією, представляє приблизно 70% (або більше) використовуваних сьогодні браузерів.

Ці два браузера конкурують між собою за панування на ринку. Результатом їх боротьби стала колекція фірмових HTML-тегів, а також несумісні реалізації різних технологій (сумно відомий Dynamic HTML, а також JavaScript і Cascading Style Sheets - каскадні таблиці стилів). З іншого боку, конкуренція між Firefox і Microsoft в цілому сприяла більш швидкому розвитку середовища Web.

Більшість Web-авторів у своїй роботі орієнтуються на Mozilla та Internet Explorer, оскільки вони займають левову частку ринку. Тим не менш, існує ряд інших браузерів, які ви можете приймати до уваги.

Деякі документовані відмінності включають: відсутність підтримки вбудованих шрифтів; відсутність підтримки фільтрів CSS і переходів (візуальних ефектів, таких як тіні, що відкидаються об'єктом, які використовуються для елементів тексту); відсутність елементів управління мультимедіа (ефекти переходів і анімації, звичайно створювані авторськими мультимедійними програмними засобами ); проблеми з реалізацією DHTML.

Незважаючи на заяви Microsoft, що DHTML підтримується всіма платформами, він особливо ненадійний на комп'ютерах платформи Масintosh.

Браузери America Online. Користувачі America Online (AOL) використовують один з семи можливих браузерів (залежно від платформи і версії програмного забезпечення AOL), деякі з них забезпечують тільки саму мінімальну підтримку HTML.

Opera. Opera - це простий і потужний браузер, створений норвезькою компанією Opera Software в Осло. Цей браузер має винятково малим часом завантаження і мінімальні вимоги до обсягу диска. Перевагою Opera є повна відповідність стандартам HTML. Неточності у написанні тегів (наприклад, пропущені закриваючі теги, неправильне вкладення і т. д.), які пропускають солідніші браузери, правильно не відображатимуться цим браузером.

Хоча Opera і не стоїть на перших місцях за частотою використання, але багато розробники продовжують тестувати свої сайти в Opera, щоб переконатися в правильності коду.

Lynx. Lynx - це поширюється безкоштовно браузер, що забезпечує перегляд тільки тексту, пропонує вам швидкий і надійний доступ в Web. Він заслужив популярність як найменший спільний знаменник стандарту, придатний для тестування Web-сторінки з базових функціональних характеристиках. Незважаючи на простоту, цей браузер не застаріває. Lynx постійно вдосконалюється і модернізується. Зараз він забезпечує підтримку таблиць, форм і навіть JavaScript!

Люди дійсно використовують Lynx, тому не варто дивуватися, якщо клієнт замовить розробку сайту для Lynx. Цей браузер також важливий для інвалідів по зору: вони використовують Lynx разом з мовними пристроями.

Буде легше прийняти рішення, яку технологію використовувати і де провести межу для зворотної сумісності, якщо знати, які браузери використовуються найчастіше. Найбільш достовірну інформацію, звичайно, можна отримати, ведучи статистику відвідувань сайту.

В Інтернеті можна знайти кілька сайтів, що надають статистичні дані про браузерах. Статистика на цих сайтах заснована на аналізі відвідуваності самих цих сайтів, що звужує статистичну вибірку до вузького кола користувачів, які цікавляться такого роду сайтами - можливо, користувачі, що цікавляться придбанням нових автомобілів або програмами телепередач, використовують інші браузери.

2. Історія виникнення «web-бібліотеки»

«web-бібліотеки» сьогодні представляють собою навіть не напрямок, це - ідеологія. «web-бібліотеки» стають невід'ємною частиною діяльності практично в будь-якій області; з необхідністю мати, розвивати і використовувати електронну бібліотеку сьогодні стикаються практично всі. Як раніше всі прагнули отримати комп'ютери, так зараз, коли вже відбулося певне насичення комп'ютерами, говорять в основному про дві речі - Інтернеті і Web бібліотеці. Причому все більше і більше про Web бібліотеці. У цьому сенсі найбільше не пощастило звичайним бібліотекам: з одного боку, саме бібліотеки є однією з головних рушійних сил розвитку електронної бібліотеки, а з іншого саме слово бібліотека в назві електронна бібліотека плутає багатьох і часто нівелює дане поняття, зводячи його до завдання оцифровки яких - то фрагментів або всього фонду бібліотеки.

2.1 Розвиток «web-бібліотеки»

Одним із перших проектів створення зібрання електронних версій книг є проект «Гутенберг», започаткований 1971 р. М. Хартом у Лабораторії дослідження матеріалів Іллінойського університету(США). В його основу покладено технологію відтворення, тобто все, що введено в пам'ять комп'ютера, може бути відтворено у будь-який час, у будь-якому місці. Проект закладений на аматорських засадах та існує при незначній спонсорській підтримці.

У 1995 р. створено Національну федерацію цифрових бібліотек, в яку об'єдналися 15 університетських бібліотек і Бібліотека Конгресу США. Головний її результат у цьому напрямку - банк даних «Пам'ять Америки» (44 історичні колекції загальним обсягом понад 1 млн. документів, які всебічно відбивають етапи становлення і розвитку США). Необхідно сказати, що проект «Пам'ять Америки» свідчить лише про високий рівень розвитку інформаційних технологій у країні. Однак визначних колекцій пам'яток писемності та друку, що становили б особливу цінність для світової культури, це історичне зібрання не має. В ньому переважають електронні копії фотографій визначних діячів США, архітектурних споруд тощо.

Суттєво відрізняється проект - DLI (Ініціатива цифрових бібліотек), започаткований у США за підтримки NSF (Національний науковий фонд), DARPA (Відділ агенції перспективних досліджень у галузі оборони) і NASA (Національна агенція з аеронавтики і космічного простору). Метою цього проекту є встановлення більш досконалих зв'язків між фундаментальними науковими дослідженнями та інноваційними технологіями. Слід відзначити, що перша фаза проекту (1994-1998) мала шість багатогалузевих наукових напрямків, на які виділялось $24 млн., та залучались групи дослідників, робота яких координувалась одним з шести університетів - визнаних провідними в певному напрямку. Також понад 75 різних організацій США у рамках роботи над проектом виступали партнерами. І серед них - провідні фірми в галузі виробництва комп'ютерної техніки і телекомунікаційного обладнання, навчальні заклади всіх рівнів, бібліотеки, видавничі організації, урядові та державні агенції, професійні асоціації та інші установи, зацікавлені у створенні та підтримці великих сховищ інформації і знань.

Друга фаза проекту, розпочата в 1999 p., передбачала початок використання інформаційних ресурсів цифрових бібліотек у всіх суспільно значущих сферах діяльності суспільства.

Потрібно зазначити, що кінцевий результат проекту не відповідав великому обсягу фінансування, оскільки навіть університети, що координували проект, створили інформаційні сховища обсягом лише в кілька десятків тисяч документів. Причиною цього стали обмеження, що випливають з авторського права [13, с 13-15].

В Європі здійснюється проект «Bibliotheca Universalis», що ставить за мету створення глобальної мережі електронних бібліотек. Започаткований під егідою Ради Європи у 1995 р., проект реалізується під проводом країн «Великої сімки». Було заплановано сформувати велику, розподілену колекцію наукових знань, і забезпечити можливість надання доступу до неї користувачам через всесвітню мережу. Основною концепцією проекту «Bibliotheca Universalis» є міжнародна співпраця провідних бібліотек країн «Великої сімки». Однак, у рамках цього проекту, як і американського «Ініціатива цифрових бібліотек», поки що не досягнуто вагомих результатів, оскільки не розв'язано проблему авторського права [13,с 23].

Певного прогресу досягнуто в Росії, де є досить «ліберальний» підхід до проблеми авторського права. Наприклад, «Библиотека Максима Мошкова», створена на аматорських засадах, є однією з найбільших електронних бібліотек Росії й світу. Започаткована у 1994 році, бібліотека поповнюється електронними документами, що надсилаються авторами, зацікавленими довести свою інтелектуальну продукцію до світової спільноти засобами Інтернету та користувачами-ентузіастами. Також можна відзначити «Публичную электронную библиотеку Євгения Пескина», що нараховує близько 1 тис. творів класиків російської літератури та бібліотеку «Российская фантастика», яка існує з 1996 p. і має понад 1,5 тис. книг 280 авторів.

Варта уваги і «Национальная электронная библиотека» Росії - найбільший у світі електронний архів російськомовних документів, матеріалів газет, журналів, радіо- і телестанцій, а також інформаційно-аналітичних агенцій Росії, країн СНД, Балтії та далекого зарубіжжя. Проект зародився в 1994 р. як проект Національної служби новин Росії, і проблема авторського права розв'язувалася в рамках єдиного інформаційного об'єднання. Як технологічний засіб для роботи з фондами придбано систему повнотекстового пошуку Textract, програмне забезпечення, що було розроблене для аналітичних систем правозахисних органів США, Європи та Австралії. Основна інформація надається користувачам Національної електронної бібліотеки на комерційних засадах, де бібліотека виступає посередником. Постачальники самостійно визначають вартість своїх матеріалів [4, с 16].

В Україні роботи з формування електронних бібліотек лише набирають обертів.

Однією з перших ініціатив у цьому напрямі стало рішення інформаційно-бібліотечної ради Національної Академії Наук, в якому доручили Науковій бібліотеці України ім. В.Вернадського організувати передачу в науково-дослідні установи НАН України копій електронного каталогу і відповідно установам організувати передачу до НБУВ своїх загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів (каталоги і картотеки, комп'ютерні файли-верстки академічних журналів, електронні версії праць співробітників науково-дослідних установ НАН України) для створення електронної наукової бібліотеки НАН України [2, с 204].

Ще одним кроком у розвитку ЕБ в Україні є створення Національної системи електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу, складової Національної програми інформатизації. Це передбачало, в свою чергу, формування зведених електронних каталогів відомчих і територіальних об'єднань бібліотек, баз даних ретроспективної національної бібліографії України та комплексу тематичних баз даних з реферативною, фактографічною, оглядово-аналітичною інформацією; забезпечення доступу до інформаційних ресурсів системи через Інтернет і входження українських бібліотек до глобальної мережі електронних бібліотек.

Більша частина робіт з інформатизації у межах НПІ спрямована на створення інформаційно-аналітичних систем органів державної влади. Важливим напрямком роботи є координація діяльності владних структур різного рівня з питань виконання НПІ, у тому числі забезпечення сумісності та інтеграції відповідних мереж.

Ще один проект, "Створення регіональних інформаційних порталів та інформаційних центрів на базі публічних бібліотек", здійснюють спільно Міжнародний фонд "Відродження" та Міністерство культури і мистецтв України. У рамках цього проекту було визначено, що загальний обсяг баз даних, створених науковими бібліотеками, сягає понад 2,5 млн. записів. З них понад 1,2 млн. складають електронні каталоги. В 11 бібліотеках читачі мають можливість самостійно користуватися наявними в цих установах базами даних. Власні веб-сайти розробили 14 бібліотек. Електронні видання наявні у фондах 21 бібліотеки. Представлені вони як електронними аналогами друкованих видань (75%), так і самостійними електронними виданнями (25%). Основну масу електронних видань у бібліотеках розміщено на CD-ROMax та DVD-ROMax загальною кількістю понад 2,2 тис. дисків.

Слід відзначити інформаційно-аналітичну правову базу даних "Ліга-Закон", яку використовують 16 бібліотек, та сайт Верховної Ради України, база даних якого налічує близько 70 тис документів. Сучасний стан функціонування веб-сайтів бібліотек засвідчує їх готовність бути гідними партнерами зарубіжних бібліотечних систем мережі Інтернет.

2.2 Класифікація «web-бібліотеки»

Для початку класифікуємо «web-бібліотеки» та разделітм їх на три категорії: окрема Web бібліотека (Single Digital Library) - звичайна класична бібліотека, при цьому повністю автоматизована;

інтегрована Web бібліотека (Federated Digital Library) - група з декількох незалежних бібліотек, об'єднаних загальною тематикою та комунікаційної мережею;

збірна Web бібліотека (Harvested Digital Library) - віртуальна бібліотека, що надає однаковий доступ до розкиданих по мережі ресурсів і тематичним матеріалами.

Окрема Web бібліотека має фонди в цифровій формі (як результат сканування або оцифрування). Така бібліотека самообмежити, оскільки матеріали в ній знаходяться в одному місці. По суті це комп'ютеризована версія класичної бібліотеки.

Мережа, що складається з декількох незалежних електронних бібліотек, об'єднаних загальною тематикою, ми називаємо інтегрованою електронною бібліотекою. Вхідні в неї бібліотеки різнорідні, в них можуть застосовуватися найрізноманітніші формати метаданих і стандартів. Найбільш серйозною проблемою для таких бібліотек є взаємодія, тому принципово важливим є наявність єдиного інтерфейсу.

Прикладами інтегрованих систем можуть бути Мережева бібліотека з комп'ютерних наук і Мережева бібліотека з дисертацій та авторефератів. Збірна електронна бібліотека комплектує тільки метадані з покажчиками шляхів виходу на відповідні фонди, тому одним рухом "миші" ви можете увійти в кіберпростір, що містить резюме матеріалів обраної вами тематики. У той же час всі ознаки і характеристики бібліотеки залишаються недоторканими, сфокусований пошук, різноманітність форм обслуговування, ретельний контроль якості. Інформаційні фахівці - співробітники збірної бібліотеки відповідають за кваліфіковане реферування матеріал. Прикладами бібліотеки можуть служити Публічна бібліотека Інтернет і Віртуальна бібліотека Мережі.

В окремій Web бібліотеці, так само як і в інтегрованій, матеріали комплектуються спочатку в електронній формі або проводиться сканування друкарських документів; при цьому самі матеріали зберігаються тут же - або в одній бібліотеці, або в декількох. Всі вони доступні через Мережу. Тут же розташовується і метаінформація, тобто довідково-пошуковий апарат. Матеріали оновлюються постійно таким же чином, як і в класичних бібліотеках. Сховища цих бібліотек досить громіздкі.

Матеріали ж збірної бібліотеки відбираються з Мережі, вони розкидані по численних серверів; доступ до них здійснюється через добре відомі протоколи - НТТР, FTP і т. п. У самій же бібліотеці знаходяться тільки метадані, тому сховище невелике і компактно. Працівники бібліотеки не беруть участь в процесі оновлення матеріалів, їм лише потрібно вчасно відстежувати зміни та відображати їх у відповідних анотаціях - або ручним способом, або через певні автоматизовані процедури. Слід зазначити, що профіль збірної бібліотеки може бути змінений або доповнений досить легко.

2.3 Закордонний досвід

У тій чи іншій формі ідея електронної бібліотеки вже працює в багатьох університетах і великих бібліотеках провідних країн світу. Наприклад, електронна "бібліотека XXI століття" створюється в Японії шляхом з'єднання зусиль Агентства з впровадження нових технологій, Національної парламентської бібліотеки, цілого ряду міністерств, більше 20 бібліотек і культурних центрів. Кілька років тому Бібліотека Конгресу США почала реалізацію національної програми створення електронної бібліотеки. Починаючи з 1994 р. з ініціативи NSF, DARPA і NASA в США була розгорнута дослідницька програма Digital Libraries Initiative (DLI) по електронних бібліотек. На другій стадії розвитку на початку 1998 р. ці програми були об'єднані в єдину міжвідомчу програму (DLI - Phase 2), в якій, крім того, беруть участь Національна медична бібліотека, Агентство зі статистики США, Національний гуманітарний фонд, Національний архів США та інші федеральні агентства. З 1995 р. здійснюється національна програма Великобританії eLib. В інших країнах (Канада, Німеччина і т. д.) численні розрізнені проекти в останні роки також стали перетворюватися на національні та міжнародні програми створення електронних бібліотек. Ряд проектів зі створення та використання електронних бібліотек виконувався в рамках 4 - й Рамкової Програми Комісії Європейських товариств (КЕС) і тепер здійснюється в рамках програми "Технології інформаційного суспільства" почалася 5 - ї Рамкової Програми КЕС.