Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль архівів і музеїв в інформаційній інфраструктурі України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ТА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

1.1 Поняття інформаційної інфраструктури України

1.2 Історіографія та джерельна база дослідження

РОЗДІЛ II. РОЛЬ АРХІВІВ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.1 Основні українські архівні веб-ресурси в Інтернеті

2.2 Інтернет-ресурси порталу „Архіви України

РОЗДІЛ III. СВІТОВІ ТА УКРАЇНСЬКІ МУЗЕЇ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМП'ЮТЕРНОГО СУСПІЛЬСТВА

3.1 Етапи розвитку музейної діяльності в Україні в сфері нових інформаційних технологій

3.2 Українські музеї в умовах інформаційного суспільства

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена інтенсивним впровадженням інноваційних технологій та поширенням телекомунікаційних засобів передачі інформації в Україні, яке сприяє продуктивному ознайомленню українського суспільства зі змістом глобального інформаційного середовища. Сучасні умови для створення веб-ресурсів в архівній справі спричинили до постійного збільшення кількості архівних веб-сайтів різних країн в Інтернеті, однак користування ними, як свідчить практика, не завжди є раціональним та ефективним.

Веб-сайт архівної установи можна умовно назвати новим видом архівного довідника - комплексним електронним довідником оперативного характеру. Можливості такого довідника досить широкі: він може включати описову (повідомлення, хроніка, огляд тощо), бібліографічну та археографічну (каталоги, покажчики, списки, переліки), едиційно-текстову (публікація джерел та наукових ресурсів), зображувальну (в тому числі й кінофоторесурси) інформацію, бази даних (далі - БД) тощо. Разом з тим, розв'язання питань організації раціональної структури зазначеного довідника, окреслення оптимального складу джерел його формування та засобів керування ресурсами довідника перебувають на стадії розбудови. Нагальним є також визначення таких архівознавчих аспектів, як види і зміст ресурсів, пошук інформації, система послуг для прискорення пошуку та, головне, методи управління інформацією, зокрема побудова сайту і його ресурсів. Існування такого сайту є неодмінною умовою подальшого розвитку засобів надання оперативної архівної інформації споживачам, науково-довідкового апарату (далі - НДА) архівних установ, теорії і практики архівної справи в умовах інформаційного суспільства в цілому. При цьому питання архівної інформатизації, впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в архівну діяльність набувають особливої актуальності для теорії та методології архівознавства. Вищевикладене зумовлює актуальність теми .

Мета роботи полягає у з'ясуванні сучасного стану і перспектив формування архівів і музеїв в інформаційній інфраструктурі України/

Головні завдання дослідження зумовлено його метою і полягають у:

- з'ясуванні ;

- здійсненні огляду зарубіжних інформаційних ресурсів архівних веб-сайтів (далі - ІРАВС), класифікації веб-сайтів, порталів та представлених у них інформаційних ресурсів, дослідженні особливостей їх репрезентації, складу і змісту;

- аналізі наявних українських архівних інформаційних ресурсів у мережі Інтернет, їх структури й наповнення;

- дослідженні основних тенденцій та напрямів розвитку, перспектив подальшої розробки та наповнення архівних сайтів;

- виявленні основних здобутків та перешкод на шляху формування електронних архівних інформаційних ресурсів і розробці науково обґрунтованих пропозицій щодо їхнього подальшого розвитку;

- визначенні перспективних напрямів розвитку архівних інформаційних ресурсів та управління архівними веб-сайтами України як одними з ключових центрів інфосфери держави.

Об'єктом дослідження є архіви і музеї в інформаційній інфраструктурі України.

Предметом дослідження є функціонування архівних та музейних веб-сайтів, особливості формування і технічного супроводу інформаційних ресурсів, організація доступу до них, перспективи розвитку цих ресурсів в умовах інформатизації суспільства з урахуванням сучасного історичного етапу розвитку України.

Розділ 1. Поняття та база дослідження інформаційної інфраструктури України

1.1 Поняття інформаційної інфраструктури України

Інформаційна інфраструктура - це сукупність взаємодіючих систем виробництва, накопичення, збереження і розвитку інформаційних продуктів та їх доставки, виробництва інформаційних технологій, сервісного обслуговування елементів інфраструктури і системи підготовки кадрів.

Загальнодоступна інформаційна інфраструктура держави формується шляхом [5]:

розвитку національної, галузевих і регіональних інформаційних систем, мереж та електронних ресурсів, інформаційно-аналітичних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

створення вітчизняними виробниками на основі фундаментальних і прикладних досліджень новітніх конкурентоспроможних IКТ, засобів інформатизації та комп'ютерних програм, зокрема з відкритими кодами;

прискорення робіт, пов'язаних з розробкою, створенням та застосуванням суперкомп'ютерних систем, зокрема комп'ютерної інфраструктури на основі GRID та інших перспективних технологій;

активізації впровадження систем електронних розрахунків за придбані товари, виконані роботи та надані послуги;

створення в електронній формі архівних, бібліотечних, музейних фондів та інших фондів закладів культури, формування відповідних інформаційно-бібліотечних та інформаційно-пошукових систем з історії, культури, народної творчості, сучасного мистецтва України тощо;

виконання зобов'язань щодо міжнародного співробітництва, спрямованого на розвиток інформаційної інфраструктури та забезпечення розширення участі України у відповідних міжнародних ініціативах.

Одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя[1].

Україна має власну історію розвитку базових засад інформаційного суспільства: діяльність всесвітньо відомої школи кібернетики; формування на початку 90-х років минулого століття концепції та програми інформатизації; створення різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій (далі - ІКТ) і загальнодержавних інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення.

За цей час сформовано певні правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято ряд нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів, захисту прав інтелектуальної власності на ці ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації.

Україна готує і має значну кількість висококваліфікованих фахівців з ІКТ, математики, кібернетики; у країні постійно зростає та поновлюється парк комп'ютерної техніки, сучасних систем та засобів телекомунікації, зв'язку; високою є ступінь інформатизації банківської сфери.

Ці та інші передумови дають підстави вважати, що вітчизняний ринок ІКТ перебуває у стані активного становлення та за певних умов може стати фундаментом розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Разом з тим ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, оскільки:

відсутня координація зусиль державного і приватного секторів економіки з метою ефективного використання наявних ресурсів;

ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, зокрема в сільське господарство, є низькою;

наявне відставання у впровадженні технологій електронного бізнесу, електронних бірж та аукціонів, електронних депозитаріїв, використанні безготівкових розрахунків за товари і послуги тощо;

рівень інформатизації окремих галузей економіки, деяких регіонів держави є низьким;

розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній;

створення інфраструктури для надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет відбувається повільно;

рівень комп'ютерної та інформаційної грамотності населення є недостатнім, впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних ІКТ - повільним;

рівень інформаційної представленості України в Інтернет-просторі є низьким, а присутність україномовних інформаційних ресурсів - недостатньою;

рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ є недостатнім, що не забезпечує всіх потреб економіки і суспільного життя;

спостерігаються нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, поглиблення "інформаційної нерівності" між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення;

не вирішуються у повному обсязі питання захисту авторських прав на комп'ютерні програми, відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних інноваційних структур (центрів, технополісів і технопарків) з розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення.

Водночас склалися такі передумови, які вимагають прискореного розвитку інформаційного суспільства в Україні. Насамперед це пов'язано із соціально-економічною нерівністю, яка виникає між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, внаслідок суттєвої різниці в темпах зростання обсягів та номенклатури товарів і послуг, які виробляються та надаються за допомогою ІКТ. Така нерівність негативно впливає на конкурентоспроможність країн і життєвий рівень людей.

1.2 Історіографія та джерельна база дослідження

Теоретичні питання класифікації архівних ресурсів та веб-сайтів розглянуто у працях Г. Боряка, Ф. Валаччі, С. Фліза, однак переважна більшість фахівців концентрує увагу на окремих аспектах питання створення сайтів архівної інформації. Досвід практичної роботи архівів із створення та супроводу сайтів розкрито у статтях архівістів Н. Метальникової, Н. Платонової, Г. Волосюка, Т. Захарченко, Р. Пирога, В. Резникової, Ю. Дудки, Н. Войцехівської, Л. Джурджи, С. Лозової, Г. Духновської, Ю. Кучерявого, Я. Лозниці, О. Качковського та ін. Питання побудови бібліотечних сайтів та онлайнових ресурсів біб-ліотек висвітлено в деяких статтях дослідників, пов'язаних із створенням веб-сайту НБУВ та його ресурсів, зокрема - у роботах М. Сороки, О. Жабіна, Л. Костенка, І. Ляшенко, В. Пономаренко, О. Баркової, І. Павлуші та ін. Формування веб-ресурсів документної інформації органів влади розглянуто в статтях Я. Чепуренко та М. Ожевана. Проблеми інтеграції ресурсів бібліотек, архівів, музеїв досліджено у статтях О. Онищенка, А. Бернанда та ін. Проаналізовано також праці зарубіжних архівістів, зокрема таких, як Д. Наленч, О. Мацек та М. Ванер, В. Проданович, А. Бернат, І. Кисельов, Е. Єгорова, Г. Медведєва, Л. Корменди, В. Жумер, С. Іовович, І. Ляльков, Н. Омельчук, В. Носевич, Р. Беррі та ін. У публікаціях зазначених авторів описано й узагальнено досвід побудови інформаційних ресурсів, технології їх створення, пошуку та захисту інформації тощо.

Розглянуто ключові факти з історії впровадження інформаційних технологій в архівній та музейній справі в Україні: початок розроблення та реалізації державних програм; науковий доробок та особистий внесок фахівців галузі в цю справу; формування перших БД архівістами, що сприяло підвищенню рівня подання колосальної за обсягом науково-довідкової інформації Національного архівного фонду (далі - НАФ); участь у міжнародних проектах; розробку єдиних науково-методичних засад архівно-археографічного представлення інформації в мережі Інтернет тощо. Аналіз опублікованих праць свідчить, що сайти архівних служб та веб-портал “Архіви України” не стали об'єктом спеціального розгляду вітчизняними архівознавцями та документознавцями. Разом з тим, накопичений практичний досвід створення архівного порталу в Україні потребує наукового узагальнення з урахуванням позитивних надбань міжнародної архівної спільноти та спеціальних інституцій у цьому напрямі. Отже, можна зробити висновок, що, незважаючи на певну кількість праць, присвячених різноплановим аспектам інформатизації архівних установ України, дана тема вимагає більш поглибленого вивчення[6].

Джерельна база дослідження складається з комплексу різноманітних за походженням, характером, формою та змістом джерел. Ці матеріали можна поділити на такі групи: нормативно-законодавча база (закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти, насамперед, організаційно-розпорядчі документи ДКАУ, міжнародні, державні, міждержавні та галузеві стандарти); неопубліковані документи, у тому числі - документи поточного архіву ДКАУ (рішення колегії, звіти, плани, результати анкетного опитування працівників тощо); нормативні документи з архівної справи, діловодства та інформатики; словники, в яких розкривається терміносистема процесів інформатизації архівної галузі; документи міжнародних установ гуманітарного спрямування - ЮНЕСКО (зокрема, Records and Archives Management Programme), Міжнародної ради архівів (МРА); веб-сайти: ДКАУ, НБУВ, Інституту археології НАН України, державних архівів Донецької, Одеської та Чернігівської областей, Державного архіву м. Севастополя тощо; електронні документи, пов'язані з питаннями інформатизації галузі, представлені на сайтах ДКАУ, НБУВ; архівні БД.

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ АРХІВІВ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.1 Основні українські архівні веб-ресурси в Інтернеті

На сайті Державного архіву м. Севастополя у грудні 2001 р. опубліковано електронну версію путівника по архіву.

Готуються до публікації на сайті у вигляді баз даних перші путівники нової серії "Архівні зібрання України" (ЦДАГО України; ЦДІАК України, м. Львів; державних архівів Чернігівської і Сумської областей; путівник по кінодокументах ЦДКФФА України). Незабаром цей перелік поповнять путівники Державного архіву Міністерства внутрішніх справ України, ЦДАМЛМ України, Державного архіву Тернопільської області.

Показово, що в усьому світі кількість електронних довідників, що друкуються в Інтернеті, стрімко зростає. Останнім часом це явище набирає справді "повального" характеру. Для прикладу: Гуверівський інститут революції, війни та миру нещодавно проголосив про готовність опублікувати на своєму сайті 700 описів колекцій. На сьогодні величезний довідковий масив - описи 850 колекцій Інституту - вже удоступнений у режимі on-line.

У цьому контексті, на наш погляд, цікавим проектом могла б стати публікація на компакт-дисках корпусу архівних довідників, з метою актуалізації значного пошукового потенціалу десятків опублікованих у 1960-1980-х рр. путівників і кількох сотень машинописних довідників, підготовлених за останні 40-50 років державними архівами України, загальним обсягом орієнтовно в 20 тис. сторінок. Перші стали бібліографічними раритетами, а останні взагалі недоступні за межами конкретного архіву. На перший погляд, ідея корпусної публікації радянських заідеологізованих, термінологічно й змістово застарілих путівників виглядає дещо несподіваною. З іншої - ці пам'ятки історичної думки й архівної науки другої половини ХХ ст. з фактографічної точки зору більш-менш адекватно представляють на по фондовому рівні, принаймні, частину НАФ, а тому заслуговують на републікацію. В інтегрованому вигляді, цей корпус довідників може стати потужним багаторівневим пошуковим інструментом по архівних зібраннях України.

Безумовній публікації в електронному вигляді й інтеграції в загальноукраїнську інформаційну систему підлягає також ряд галузевих довідників зведеного типу, які готуються: "Національний реєстр втрачених і переміщених архівних фондів", проект "Еліта України XVIII-XX ст.: Національний реєстр особових архівних фондів"; "Празькі архіви: Зведений каталог архівів української еміграції у міжвоєнний період"; "Каталог розсекречених архівних фондів України. 1990-2001"; "Зарубіжна Україніка: Каталог колекцій мікрофільмів у державних архівах України".

Від 2000 р. в онлайновому режимі на сайті друкуються електронні версії журналу "Архіви України" та "Вісника Державного комітету архівів України". Принагідно відзначимо, що "Архіви України" є єдиним професійним часописом історичного профілю в Україні, повнотекстова версія якого удоступнена через Інтернет.

Коротко про деякі технологічні аспекти побудови і супроводу офіційного веб-сайту Держкомархіву. Спочатку сайт розроблявся із застосуванням украй обмеженого набору технологій (HTML2.0 при повній відмові від застосування будь-яких засобів, котрі могли б виявитися несумісними з якимось із браузерів старих версій, що застосовуються на різних платформах (наприклад, Internet Explorer 2.0, Opera 4 на платформі Windows, старі версії браузерів на платформі Macintosh, Netscape Navigator під UNIX і т. п.). У результаті такого підходу нас могли читати всі, хоча при цьому страждали і дизайн і, можливо, зручність навігації. При незначних розмірах сайту ми вважали це цілком виправданим, і отримані за час його існування відгуки користувачів підтвердили правильність такого підходу.

Зараз сайт перевищив 30 мегабайт, керування його змістом стає досить трудомісткою процедурою. Підключення до сайту численних баз даних робить практично унеможлює користування його ресурсами без спеціальних інструментів пошуку і фільтрації, не кажучи вже про невиправдане перевантаження каналів передавання інформації. Тому було прийнято рішення про кардинальну реконструкцію сайту з метою надання йому інтерактивності, більшої зручності навігації для відвідувачів із збереженням доступу для широкої гами браузерів на різних платформах.

Реконструкція вже почалася. Звісно одночасно оновлюється і дизайн сайту. Короткий перелік технологій, що застосовуються: РНР як інструмент динамічної генерації сторінок по запиту та інтерфейс до баз даних, CSS (Cascade Style Sheets - каскадні таблиці стилів) для оптимізації редагування і стандартизації оформлення сторінок, JavaScript (за необхідності) для надання сторінкам більшої інтерактивності й автоматизації деяких процедур.

При обранні технологій вирішення тієї чи іншої проблеми ми надаємо перевагу технологіям, які дозволяють мінімально завантажувати завданнями комп'ютер відвідувача сайту, максимально використовуючи серверні ресурси, обов'язково зберігаючи доступність для всіх браузерів і економлячи кожен байт, який посилається через Мережу.

Розробка вже почалася, і це можна побачити по зміненому вигляду частини сторінок сайту. З'явилася й поступово розширюється англійська версія сайту. На жаль, пере опрацювати весь сайт і опублікувати його повністю у новому вигляді не дозволяє обмеженість у коштах і ресурсах, тому якийсь час паралельно існуватимуть два дизайни.

Такою нам у цілому уявляється та частина архівного сегменту Інтернету, яка безпосередньо представляє інформаційні ресурси архівної галузі, причому переважно у вигляді баз даних. Ознайомлення з концептуальними методологічними рішеннями і конкретним досвідом застосування сучасних програмно-технологічних засобів архівними службами, національними архівами, професійними асоціаціями й дослідницькими центрами в різних країнах світу є надзвичайно корисним для вироблення єдиної стратегії і створення національних програм, які передбачали б розширення доступу до архівних ресурсів.

2.2 Інтернет-ресурси порталу „Архіви України

Офіційний веб-сайт ДКАУ створено 24 грудня 2000 р. відповідно до Указу Президента України від 31 липня 2000 р. № 928/2000 „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні”, а також Розпорядження Президента України від 2 вересня 2000 р. № 273/2000-рп „Про невідкладні заходи щодо розвитку архівної справи” як основний державний інформаційний ресурс глобальної комп'ютерної мережі Інтернет в архівній галузі та архівній інформатизації. Уся інформація порталу подається користувачам безоплатно. Інформацію, представлену на архівному порталі, зосереджено в 20 розділах, навігація між якими можлива з будь-якої веб-сторінки порталу. Основою архівного порталу є запропонований користувачам рубрикатор, де можна ознайомитися не лише з інформацією адміністративно-управлінського характеру, а й з нормативною базою, галузевими програмами, відомостями про міжнародні контакти, доступ до документів та НДА, запити громадян, БД, зарубіжну україніку, архівну освіту в Україні, діяльність Спілки архівістів України тощо. Інформація в рубриці „Архіви в світі. Корисні посилання” є структурованою[15].

На головній сторінці архівного порталу розміщено актуальну інформацію, а саме: щоденні новини та анонси, статистичні дані, посилання на архівний портал ЮНЕСКО, Інтернет-архів WaybackMachine; спільні міжнародні проекти; web-бібліографію України, окремі едиційні проекти (зокрема „Літопис УПА” в мережі Інтернет; „Смолоскип”: Музей-архів самвидаву; Архіви КДБ в Інтернеті; Українська еліта: реконструкція фамільних архівів тощо); генеалогічні ресурси; методичні документи (наприклад, Схема класифікації документної інформації в систематичних каталогах державних архівів України, проект Закону України „Про діловодство” (варіант 12-й); розділ щодо загроз і ризиків інформаційній безпеці України (Катастрофа 10 квітня 2003 р.: Кам'янець-Подільський), інформаційні ресурси з актуальної проблематики, зокрема про голодомори 1921-1923, 1932-1933 рр., „Влада очима історії” тощо.

Ядром порталу є розділ „Архіви України”. Вхідна сторінка містить перелік архівів та архівних установ, а саме: ДКАУ, УНДІАСД, 8 центральних державних, 28 місцевих, 8 галузевих державних архівних установ, відомчих архівних установ (Національної академії наук України, Міністерства культури і туризму України та Міністерства освіти і науки України). Надається можливість переходу без посередньо до сторінок кожної установи, де подано відомості про історію архіву, його фонди, НДА, між фондові та фондові покажчики, перелік оглядів, інформацію щодо науково-довідкової бібліотеки та бібліографію.

Важливою є рубрика „Нормативна база”, яка містить понад 560 повнотекстових нормативно-правових документів, у тому числі укази, розпорядження та доручення Президента України; закони України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; постанови Верховної Ради України, 225 наказів ДКАУ, 85 положень зі сфери архівної справи та діловодства, 19 стандартів і рекомендацій у сфері архівної справи, 15 регіональних програм розвитку архівної справи, 9 переліків документів, 8 методичних рекомендацій, по чотири нормативних документи - інструкції, правила роботи та „Правила видання документів і пам'яток (1990-2000)”, по одному - „Примірні норми часу (виробітку) на основні види робіт в архівних підрозділах органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій” та „Угода між ДКАУ та ЦК профспілки працівників державних установ України”[12].

Рубрика „Публікації на сайті” репрезентує своїм користувачам відомчі періодичні видання („Архіви України”, „Вісник Державного комітету архівів України”, „Бюлетень Галузевої служби науково-технічної інформації”), усі путівники та інші довідники, що побачили світ у серії „Архівні зібрання України” (понад 10 тис. екранних сторінок в онлайновому режимі), покажчики, словники та підручники, а також статті фахівців та науковців. Підрубрика “Бібліографія: довідники, огляди фондів, колекцій, зібрань” включає понад 2,3 тис. бібліографічних позицій, у тому числі 119 повнотекстових публікацій.

На початок 2009 р. в рубриці „Документальні виставки on-line” представлено інформацію про 14 документальних виставок, на яких експонуються загалом понад 2,3 тис. документів з вітчизняних та іноземних архівів[18].

Рубрика “Галузеві програми” надає користувачам інформацію щодо регіональних програм розвитку архівної справи (повні тексти програм у форматі RTF); загалом в цій рубриці представлено 15 регіонів України.

Щомісячно на сервері архівного порталу реєструється 5-6 тис. користувачів (що, без сумніву, підтверджує затребуваність архівного порталу) з більш ніж 50 країн світу: Україна - 28%, мережа - 25%, невідомі - 17%, комерційні - 16%, Польща - 4%, Російська Федерація - 3%, Білорусія - 1%, Канада - 1%, Данія - 1%, інші - 1%. Портал має англомовну частину: новини та анонси архівної галузі, контактна інформація, архівне законодавство, перелік архівів та архівних установ, зарубіжна архівна україніка, архівні путівники, інформація щодо генеалогічних розшуків, он-лайн ресурси, корисні посилання тощо.

Структура архівознавчої моделі архівного порталу складається з різних рівнів ресурсів та системи управління цими ресурсами. У ресурсах можна виокремити чотири типові складові архівно-інформаційної моделі організації інформаційних ресурсів сайту, на яких базуються основні елементи (рубрики або сторінки) сайту[11]:

І. Адміністративна інформація та організація діяльності системи. Блок ресурсів адміністративної інформації: 1. Про нас (ДКАУ); 2. Архіви та архівні установи в Україні та обласні державні адміністрації; 3. Організація роботи державних архівів і питання формування НАФ (комплектування, описування, облік, НДА, забезпечення збереженості тощо); 4. Галузеві програми; 5. Міжнародні контакти; 6. Вакансії; 7. Актуальні проблеми архівної галузі; 8. Хроніка (архівні новини, анонси).

ІІ. Законодавча та нормативно-правова інформація: 1. Нормативна база діяльності архівів; 2. Запити громадян соціально-правового характеру; 3. Архіви і порушення прав людини; 4. Правила роботи з документами НАФ в читальних залах архівів, умови доступу; 5. Хроніка.

ІІІ. Блок супутньої інформації: 1. Архівна освіта - інформація про навчальні заклади; 2. Архівні громадські об'єднання - Спілка архівістів України; 3. Nota Bene; Діяльність споріднених установ в інших країнах.

ІV. Наукова та науково-інформаційна діяльність архівних установ і питання використання архівної інформації: 1. Науково-довідкові ресурси НАФ та науково-інформаційна діяльність архівів: Науково-інформаційна діяльність архівів; Доступ до НДА; БД (довідкові, архівні) в Україні: Архівна україніка; Документальні виставки; Ресурси НДА архівів: описи, каталоги, путівники, реєстри, переліки, списки тощо; Бібліографічні ресурси на допомогу діяльності архівів, формування та використання НАФ; Хроніка. 2. Ресурси НАФ в електронному форматі: БД повнотекстової інформації, публікації документів, публікації на сайті документальних виставок он-лайн (у тому числі фотовиставок) тощо. 3. Науково-дослідна робота на базі ресурсів: монографії, електронні документальні публікації; галузеві часописи: бюлетені, інша професійна періодика, виставлені як у вигляді СD, так і в PDF-форматі тощо[8].

Побудова сайту та організація ресурсів веб-сайтів та веб-порталу мають враховувати логічну структуру функцій архівної системи. Необхідно враховувати критерії сталості і оперативності архівної інформації: статичні матеріали; динамічні матеріали; поточні матеріали, а також типи і види сторінок, обов'язковість розділів тощо.

Основні підходи до інструментальних засобів автоматизованого створення та підтримки архівного порталу зумовлені тим, що вони мають забезпечувати можливість управління змістом, здійснювати інтерактивне створення інформаційної структури порталу з відображенням зв'язків між його сторінками, створення та редагування веб-сторінок, можливість оновлення їх інформації; виконувати контроль актуальності посилань, використання та перегляду графічних зображень; організовувати інтерактивний інтерфейс для отримання інформації від відвідувачів архівного порталу; забезпечувати можливості пошуку документів, що зберігаються на веб-порталі.

Форми представлення даних поділяються на дані для формування статичних веб-сторінок форматів HTML, TXT, PHP, RTF, PDF, що збережені на сервері до наступної заміни або до втрати актуальності; дані для запису в БД, що є підставою для формування динамічних веб-сторінок під час виклику користувачем сайту; дані найбільш популярних форматів зовнішніх систем для розміщення на веб-сервері з метою копіювання відвідувачем; дані графічних форматів JPEG та GIF, що є частиною даних для включення до статичної веб-сторінки.

Перспективи розвитку ресурсів архівного порталу пов'язані із створенням належних умов для розвитку архівної справи в державі та формування інформаційного суспільства в Україні. Найбільш актуальними завданнями на найближчу перспективу є забезпечення своєчасної актуалізації інформаційної складової архівного порталу, розширення функціональних можливостей, удосконалення його інформаційного наповнення, збільшення переліку послуг, що пропонуються в порталі, розширення переліку наданих ним послуг, популяризація архівного порталу в Україні та за її межами.

Подальша робота з сайтом має розвиватися у декількох напрямах: передусім слід створити інструмент повноцінного пошуку у межах архівного порталу, що є першою передумовою оптимізації режиму користування його ресурсами; удосконалити англомовну версію порталу й забезпечити її постійний, а не ситуативний супровід; запровадити якісно новий інформаційний ресурс (і незрівнянно більш потужний, ніж усі наявні на сьогодні) - у вигляді БД по фондового рівня - електронної версії Центрального фондового каталогу України; удосконалити діалог з користувачами, зокрема, створити окремі сторінки з назвами „Найбільш типові запитання”, “Сторінка користувача”, в яких розробити зворотний зв'язок із користувачами; необхідно також передбачити опитувальник дослідників з різних питань, що дозволить оперативно реагувати на актуальні потреби користувачів і вимоги часу; в окремому розділі представити повний перелік безоплатних і платних послуг, що їх надають архівні установи, а також прейскурант цін на платні послуги; організувати на архівному порталі електронну архівну крамницю, позначати ключові позиції значком „New”; зробити розділ “Публікації”, а також сторінку “Форум” інтерактивними для обговорення актуальних питань, удосконалити карту порталу.

Перспективним видається і такий напрям удосконалення порталу, як створення мережі з кількох міні-сайтів, структурованої за певною тематикою, з виведенням посилань на них на головну сторінку. У такий спосіб головна сторінка порталу виконуватиме свою пряму функцію - зв'язуючої ланки між міні-сайтами.

Водночас у сфері державного управління цей ресурс діятиме у разі включення його до єдиної електронної архівної мережі державних органів, побудова якої передбачена Державною програмою інформатизації України на 2003-2005 рр., а на перспективу до 2010 р. - програмою “Електронна Україна”. Таким чином, є всі підстави вважати офіційний портал “Архіви України” не просто потужним сегментом електронних інформаційних ресурсів держави, а й реальним кроком на шляху формування в Україні інформаційного суспільства[14].

інформаційний архівний музейний інфраструктура

Розділ 3. СВІТОВІ ТА УКРАЇНСЬКІ МУЗЕЇ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМП'ЮТЕРНОГО СУСПІЛЬСТВА

3.1 Етапи розвитку музейної діяльності в Україні в сфері нових інформаційних технологій

Виявлено й проаналізовано головні етапи розвитку музейної діяльності в Україні в сфері нових інформаційних технологій. Запропоновано й обґрунтовано таку хронологічну послідовність процесу:

1. З часу проголошення незалежності України на початку 90х рр. ХХ ст. відбувається початок переходу музейного сектору держави до світових стандартів правового, техніко-технологічного, методологічного характеру.

2. На протязі 90х рр. ХХ ст. найбільш розвинені музеї в державі проводять комп'ютеризацію своєї роботи на рівні обліку і наукової обробки музейних предметів. Здійснюється поступова перебудова форм і методів роботи музейних працівників з урахуванням розвитку нових інформаційних технологій.

3. Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. на фоні широкого розповсюдження Інтернет в Україні відбувається стрімкий процес інтеграції національної історико-культурної спадщини в глобальну мережу.

В задачі даного дослідження входить проведення ретроспективного аналізу названих аспектів з точки зору їх відношення до музейної справи України; характеристика сучасного стану української музейної мережі, можливості та перспективи подальшого розвитку.

Серед методів, окрім ретроспективного аналізу, застосовані такі: синтез, порівняння, короткий історичний екскурс, системний підхід, абстракція, узагальнення, класифікація та інші[12].

Метою дослідження є ґрунтовне доведення і пропаганда тези про необхідність державної та суспільної підтримки програм розвитку нових інформаційних технологій (далі скорочення - НІТ) в культурно-освітньому (в тому числі музейному) секторі держави.

Пам'ять про яскраві події у житті людини, сім'ї, роду, племені, етносу, народу стикалася на перехресті часу та простору з технологіями фіксації, збереження, відображення інформації.

Піктографія, клинопис, ієрогліфіка, алфавітне письмо, фіксуючи історичну пам'ять, залишали по собі такі матеріальні об'єкти як: глиняна табличка, різного роду свитки (папірусові, пергаментні, берестяні та ін.), книга з багатьма її модифікаціями (газета, брошура, журнал) і т.д. З кінця ХІХ ст. і по сьогоднішній день відбувається справжній бум в сфері вдосконалення носіїв інформації - фото-кіно-аудіо-відео плівка (перше фото - 1839 р., перші кінокадри - 1895 р., перший відеозапис - друга пол. ХХ ст.), перфокарти ручного і машинного використання, комп'ютерні магнітні дискети та диски і т.д. Навколо носіїв історичної пам'яті зростали стіни різноманітних закладів: бібліотек, пінакотек, архівів, музеїв, кіно-відеотек, комп'ютерних баз даних і т. ін. В 60х рр. ХХ ст. отримали статус історичного джерела кіно фото відео документи, тобто документальні фотографії або світлини, хронікальна кінозйомка та відеозапис, що з'явилися внаслідок технічного прогресу. Виникає нова, молода спеціальна історична дисципліна - кіно фото відео документознавство. Так, поступово матеріальна субстанція джерела втрачала своє значення, бо народжувався світ нової реальності, світ, у якому панує влада цифрованої інформації[23].

Наприкінці 60х - початку 70х рр. ХХ ст. значний резонанс одержала концепція інформаційного суспільства. Авторство терміна належить Ю. Хаяши, професору токійського технологічного інституту, а також ряду організацій, що працювали на японський уряд. Автори нової концепції пророкували: «Виробництво інформаційного продукту, а не продукту матеріального буде рушійною силою розвитку суспільства». На сьогоднішній день в основі керування багатьох музеїв лежать автоматизовані комп'ютерні системи, бази даних у в цифровому форматі, створюються програми дистанційного навчання, електронні версії музеїв на магнітних дисках і в Інтернет і т.п. Все це підтверджує актуальність концепції інформаційного суспільства.

У руслі даної концепції радянський академік Р.Ф. Абдєєв називає наступні етапи еволюції людства з погляду зміни значимості інформації в життєдіяльності людей і внаслідок появи нових технологій обробки інформації:

- винахід писемності, що дало можливість передавати інформацію і знання між людьми від покоління до покоління;

- винахід друкарства в середині XVII ст., коли виникла нова культура (література), формувалося індустріальне суспільство;

- освоєння наприкінці ХІХ ст. електрики і кардинально нових технологій передачі інформації: телеграф, телефон, радіо.

Дані технології дали можливість оперативно передавати і накопичувати інформацію у великих обсягах;

- винахід мікропроцесорної технології і поява персонального комп'ютера, комп'ютерних мереж, комунікації, заснованої на електронних, а не механічних і електричних засобах перетворення інформації, програмно-керованих пристроях.

Сьогодні вже практично можливо перевести більшу частину історичного інформаційного скарбу у форму цифрової комп'ютерної пам'яті. Сучасні технології дозволяють так би мовити згорнути цілий заклад (наприклад, музей) у крихітну форму пластикового диску. Більш того, є можливість відправити той же музей у подорож по безмежному простору глобальної мережі Інтернет, що являє собою центр світової комунікації.

Історія розвитку комп'ютерної техніки, виникнення та розповсюдження Інтернет у світі питання досить вивчені в науковій літературі. Для нас викликає інтерес та наукова ділянка, де питання науково-технічного прогресу знаходять своє сполучення з музейною теорією та практикою. Широке поширення комп'ютера, глобальних сітьових технологій дозволяє по-новому глянути на масштаби і на подальшу трансформацію поняття музейної комунікації в умовах інформаційного суспільства[16].

Традиційно до техніки в музеї відносилося вивчення таких питань як:

- проектування музейних будинків;

- музейне обладнання;

- техніка експонування різних типів музейних матеріалів;

- технічні засоби передачі інформації;

- транспортні засоби;

- техніка дослідження фізичного стану музейних предметів, їхня реставрація і консервація.

Безумовно, цей перелік, взятий з учбового посібника по музеєзнавству 1988 р., не відповідає сьогодні реаліям початку третього тисячоліття. Наприклад комп'ютерна техніка, якщо віднести її до графи «технічні засоби передачі інформації», містить в собі набагато більший обсяг різноманітних функцій.

Це може бути: обробка, збереження, демонстрація, відтворення інформації. Тобто, має відношення до мультимедіа - комп'ютерної системи і технології, що «забезпечує можливість створення, збереження та відтворення різнорідної інформації, а саме - текст, звук і графіку (в тому числі рухомі зображення і анімацію)». Програмно-апаратні засоби здатні сьогодні створювати так званий кіберпростір (cyberspase) - «цифрове середовище для розміщення об'єктів та дій».

Стрімкий розвиток НІТ змінив характер, форми, методи майже у кожній окремій сфері професійної діяльності людини.

Зосередимось на головних моментах в історичному процесі взаємодії музейної сфери та НІТ у світі. Моменту, коли почав ся так званий «музейний бум в Інтернет» і для тисяч музеїв світу відкрилася нова, цифрова, або електронна ера, передував досвід кількох ініціатив, що з романтичного ентузіазму одиниць згодом перетворився на світову практику. Ми залишимо поза увагою кіно та теле версії музейного напряму, розглядаючи цей продукт як матеріал для створення віртуального музею.

Наприкінці 70х рр. ХХ ст. в Америці, Англії, Франції почалась розробка онлайнових музейних систем інформації. В листопаді 1977 р. відбулась перша експериментальна демонстрація потенціалу телетексту служби англійського Лестерширського (Leicestershire) музею в радіомовленні серії новин Бі-Бі-Сі (BBC). Через 6 років працівники того ж музею в співпраці з компанією British Telecom на основі системи PRESTEL створили перший інтерактивний музей, що містив приблизно 20 регулярно модифікованих сторінок музею, пам'яток, виставок (куди входив і показ кінофільму), рекламу та резервну програму для запитів на додаткову інформацію. В тому ж 1983 р. У Франції виникає перший масштабний музейний сітьовий інформаційний сайт на базі французької системи MINITEL.

З середини 1980-х рр. почалась співпраця інформаційної канадської мережі зі спадщини (CHIN) з мережею по збереженню інформації (CIN). Поступово зростає інтерес до використання все більшого обсягу Інтернет ресурсів серед штатних співробітників університетських музеїв, що мають академічний доступ до глобальної мережі[17].

Приблизно з 1988 р. Французьке Міністерство Культури ініціює експерименти з інтерактивною системою інформації (основаної на відео диску) музеїв Loire Valley, демонстрацією пам'яток для усіх сервісних областей на авто-маршруті по Аквітанії. В 1989 р. подібна система музейної сітьової інформації стала доступна туристам по штату Коннектикут і автострадам узбережжя Род Айленда через туристичні інформаційні термінали, з інформацією місцевого характеру про США.

В 1990 р. у європейському дослідницькому центрі CERN була розроблена система WWW (World Wide Web, у перекладі з англійської «всесвітня павутина»). Важливо відзначити, що саме впровадження в Інтернет системи WWW на початку 90х рр. ХХ ст. призвело до виникнення в Інтернет величезних за обсягом інформаційних ресурсів музейного характеру, вивело музейну комунікацію на глобальний рівень. Особливо інтенсивним у даному сенсі виявися 1994 р., коли відбувся справжній скачок у розвитку музейних сітьових інформаційних систем, який супроводжувався зростанням ефективності графічних програм перегляду на системах гіпертексту Всесвітньої павутини, що у першу чергу стосується таких програм як Mosaic і Netscape.

У вересні 1994 р. вийшла на ринок віртуальна бібліотека Джонатана Боуена «Музейні сторінки», зроблена на базі Оксфордського університету, що містила найбільший індекс адрес музеїв та культурних ресурсів в Інтернет. За перші 6 місяців роботи бібліотеки число її відвідувань досягло 250 тис. У квітні 1995 р. до світового ринку інформації вийшли Інтернет-сайти Міжнародної Ради Музеїв (ICOM), Міжнародного Комітету з Документації (CIDOC) та інших офіційних музейних структур і організацій національного й міжнародного характеру. За останні 5 років ХХ ст. тисячі музеїв світу створили свої цифрові версії, більшість яких приєдналися до мережі Інтернет. Це могли бути рекламна Web-сторінка або Web-сайт в Інтернет будь-якого музею; пошуковий музейний каталог в Інтернет; електронна брошура музею; віртуальна колекція у цифровому варіанті за окремо взятим автором, напрямом, жанром мистецтва та ін. На ринку мультимедійної продукції культурного характеру було представлено CD-ROM, DVD та інші версії провідним музеїв світу чи окремої частини фонду одного або декількох музеїв одразу[15].

3.2 Українські музеї в умовах інформаційного суспільства

Сьогодні дуже важко дати максимально об'єктивне визначення місця українського музеєтворення на світовому інформаційному ринку глобальної мережі. За останні вісімнадцять років, від початку «музейного буму» в Інтернет на початку 90х рр. ХХ ст. і донині, до глобальної мережі приєдналося близько сотні українських музейних закладів. На жаль, більшість з цих адрес не претендують бути так званими «віртуальними музеями», а є лише стислими, текстовими рекламно-інформаційними сторінками в мережі.

Варто зазначити, що деякі українські електронні музейні версії, наприклад - Музей історії Києва[14], Києво-Печерська Лавра, Віртуальний музей історії комп'ютерної науки й техніки, та деякі інші, виконані на високому професійному рівні.

Привертають увагу такі українські культурні сайти як, наприклад, - www.antiq.com.ua, на якому його організатори пропонують проект: «Всі музеї України в Інтернет», що передбачає можливість безкоштовного розміщення інформації про будь-який музей України. Подібні проекти додають оптимізму, хоча в цілому ми знаходимось тільки на початку процесу модернізації музейного сектору держави. Чому? - питання риторичне.

Слід згадати, що саме Україна була першою державою в континентальній Європі, де під керівництвом академіка Сергія Олексійовича Лебедєва була створена перша ЕОМ. Наукова школа Лебедєва стала головною в колишньому СРСР та по своїм результатам успішно суперничала з відомою американською фірмою IBM. Під керівництвом Лебедєва були створені i передані для серійного випуску 15 типів високопродуктивних, найбільш складних ЕОМ. Крім того, організація роботи по створенню в музеях автоматизованих інформаційних систем (АІС) почалась у нас ще за радянських часів. Більш того, в СРСР була поставлена задача створення загальносоюзної АІС, яка мала охопити усі нерухомі пам'ятки і музейні предмети. У розвитку комп'ютерної техніки, засобів комунікації вітчизняна наука за багатьма параметрами випереджала американську, доки не розпалась радянська держава. Отже, відставання має, перш за все, політико-економічні корені.

Сьогодні в Україні телекомунікаційну сферу регулюють більш ніж 200 законодавчих, правових актів. Це - яскраве свідчення про масштаби й значення проблем, що стосуються розвитку ринку нових інформаційних технологій в державі. Вже давно назріла потреба у скороченні, уніфікації цієї маси документів. В законодавчому, а точніше законотворчому полі закони чи інші правові акти торкаються насамперед таких питань як:

- порядок підключення до глобальних мереж передачі даних;

- порядок обігу дисків для лазерних систем зчитування;

- порядок присвоєння спеціального ідентифікаційного коду для оптичних дисків для лазерних систем зчитування;

- легалізація програмного забезпечення та боротьба з нелегальним його використанням;

- порядок виробництва, зберігання, продажу контрольних марок та маркування примірників аудіовізуальних творів чи фонограм;

- проблеми виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування та інші питання, спрямовані насамперед на адаптацію українського ринку до міжнародного законодавчого простору в даній сфері.

Що стосується підтримки з боку держави у справі імплементації НІТ в музейний сектор, то треба згадати «Програму розвитку музейної справи на період до 2005 року», затверджену постановою Кабінету Міністрів у березні 2002 р.10. В даному документі дуже чітко визначено коло задач та проблем національної музейної мережі. Серед багатьох задач ми бачимо і таку як впровадження в діяльність музеїв сучасних автоматизованих інформаційних технологій. Згаданий пункт програми підкріплюють конкретні заплановані засоби, а саме:

- створення комп'ютерної бази даних для проведення реставраційної наукової експертизи;

- забезпечення комп'ютеризації музейних фондів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна;

- створення електронної бази даних фондової колекції музею етнографії та художнього промислу[16].

Звернемося до аналізу українського музейного сегмента в Інтернет як одного з головних джерел даного дослідження. По перше, слід зазначити, що конкурентоздатний вітчизняний програмний продукт в Інтернет з'явився відносно недавно, а саме наприкінці 90х рр. ХХ ст. Мова йде про українські пошукові системи в глобальній мережі, такі наприклад як МЕТА (meta-ukraine.com) й інші. Українська пошукова система МЕТА призначена для пошуку по українських серверах, а також серверам з українською тематикою в усьому світі. Офіційне відкриття сервера відбулося в листопаду 1998 р. Унікальна особливість даної системи, що виділяє її з ряду подібних, полягає в наявності підтримки пошуку з урахуванням морфології української мови. Основне призначення системи МЕТА - бути надійним і високопрофесійним провідником по українських ресурсах Інтернет. Звернемося безпосередньо до вищезгаданих ресурсів в історико-музеєзнавчому аспекті.

Музеї по всьому світу використовують мережу Інтернет, насамперед, як комунікативний засіб: поширення інформації про колекцію, експозиції музею, тематичні екскурсії, лекції, роботу з відвідувачами та ін. Мережа дає змогу підтримувати постійний зв'язок з міжнародними музейними організація ми, у першу чергу з IKOM (Міжнародна рада музеїв), яка функціонує під егідою ЮНЕСКО[17]. Важко уявити сьогодні історичну дослідницьку діяльність без використання інформаційних сайтів Міжнародного комітету історичних наук[18], Українського між музейного центру, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України та ін.

Одним з найбільших українських культурологічних ресурсів в Інтернеті можна вважати сайт, створений у 1999 р. Під назвою «Пам'ятки України», що діє сьогодні під назвою «Українська спадщина», присвячений питанням культури, історії, архітектури, мистецтва та ін.

Каталог «Ресурси Українського Інтернет» дозволяє не тільки знайти необхідну інформацію, але і розмістити дані про ваш сайт. Усі дані будуть ретельно оброблені і використані для випуску чергового друкованого видання.

Офіційний сайт Фундації «Культурна спадщина України» містить віртуальний музей історії трипільської культури, виставку експонатів музею. Він розповідає про відомих художників минулого і сучасності, містить біографії, галереї, картини з приватних колекцій. Діяльність Фундації спрямована на: реалізацію суверенних прав України в галузі культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території держави та ін.

Сайт «Україна - Русь» присвячений історії Русі-України і містить у собі сучасні дослідження з історії батьківщини, географічні карти, історію розвитку грошей на Русі й ін. [25].

Полтавський музейний сайт зберігає масу цікавої інформації з можливостями доступу в музейні пошукові системи, галерею закордонних музеїв з підключенням до списку розсилання свіжої музейної інформації. Крім того, на сайті розташовані посилання на сервера вузів і музеїв України, доступні всі музеї світу, усі напрямки образотворчого і прикладного мистецтва всіх часів і народів.

Серед відомих зразків такого продукту назвемо український пошуковий каталог з мистецтва «Брама»[22], інформаційний сайт з сучасного українського мистецтва «Генератор»[23], сайт мистецтва Слобожанщини[24].

Звичайно, мабуть кожен український музей прагне зайняти своє почесне місце у всесвітній інформаційній мережі. Але треба зазначити, що даний процес в Україні відбувається вкрай повільно з економічних причин, хоча і підтвердив у світі свою перспективність. За останні десять років, від початку «музейного буму» в Інтернет 1992-93 рр., і донині до глобальної мережі приєдналося близько сотні українських музейних закладів. На жаль, більшість з цих адреса не претендують бути так званими «віртуальними музеями», а є лише стислими, текстовими рекламно-інформаційними сторінками в мережі.

Безумовно, досліджуючи таке нове явище культури як «віртуальний музей», ми повинні мати на увазі відомі світові зразки цифрового музеєтворення, наприклад: Ермітаж[29], Лувр[30], Метрополітен-музей[31], тобто дуже коштовний продукт зусилля кращих спеціалістів, результат державної фінансової підтримки. Виникає запитання - чи здатна сьогодні держава в достатньому обсязі профінансувати сучасні потреби музеїв в сфері НІТ? Наприклад, якщо підрахувати собівартість такої роботи як науково-обліковий опис музейних предметів України, що має за індексом близько 10 млн. одиниць, для електронного каталогу (за різними оцінками собівартість такої роботи з одним музейним предметом коштує від 5 до 30 гривень), то вийде астрономічна сума в десятки, навіть сотні млн. гривень. До того ж заходи, передбачені для вирішення невідкладних проблем, значно перевищують за своїми масштабами все інше.