Національні фактори забезпечення політичної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національні фактори забезпечення політичної безпеки

Кравчук Ольга Юріївна, кандидат політичних наук, доцент кафедри психології, філософії, соціально-гуманітарних дисциплін, Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Анотація

Стаття присвячена дослідженню внутрішніх чинників, які впливають на стабільність політичного середовища в країні. Автор аналізує роль соціальних, економічних, історичних та культурних аспектів у формуванні політичної безпеки. Особлива увага приділяється етнічним конфліктам, корупції, нерівності, а також ефективності державних заходів у запобіганні внутрішнім напруженням.

Визначено, що разом з державною безпекою виділяють і конституційну безпеку, яка зачіпає особливості формування політичного режиму і політичного співтовариства (систему органів влади, недержавних інститутів), визначає правові рамки функціонування політичних інститутів і окремих громадян, а також авторитет державних інститутів і розвиненість демократії, перетинаючись тим самим з політичною безпекою. Конституційна безпека розкриває в національній безпеці її політико-правовий аспект: сукупність політичних інститутів та їх повноважень.

Висновки статті надають інсайти щодо оптимальних стратегій управ - ління політичною безпекою та рекомендації для забезпечення стабільності та запобігання конфліктам у межах країни. Дослідження важливе для розуміння внутрішніх факторів, що визначають політичну безпеку, та розроблення ефективних стратегій управління національною безпекою.

Обгрунтовано, що політико-культурний рівень політичної системи тісно пов'язаний з політичним режимом, особливостями протікання політичних процесів (вертикально і горизонтально оформлені політичні процеси), сукупністю політичних традицій, а також інституційною організацією політичної системи. Тому, склад суб'єктів та їх відношення до внутрішньої національної безпеки різні в країнах Заходу, США і на Сході.

У сучасних демократичних державах важливу роль у формуванні та реалізаціях внутрішньої національної безпеки разом з державними інститутами повинні відігравати інститути громадянського суспільства (партії, некомерційні організації, суспільні об'єднання).

Ключові слова: політична безпека, фактори безпеки, національна безпека, національні інтереси. політична безпека управління стратегія

Kravchuk Olga Yuryivna, Candidate of Political Sciences, Associate Professor of the Department of Psychology, Philosophy, Social and Humanitarian disciplines, Admiral Makarov National Shipbuilding University

NATIONAL FACTORS ENSURING POLITICAL SECURITY

Abstract. The article is devoted to the study of internal factors that affect the stability of the political environment in the country. The author analyzes the role of social, economic, historical and cultural aspects in the formation of political security. Special attention is paid to ethnic conflicts, corruption, inequality, as well as the effectiveness of state measures in preventing internal tensions. The article's conclusions provide insights into optimal political security management strategies and recommendations for ensuring stability and preventing conflicts within the country. The research is important for understanding the internal factors that determine political security and for developing effective national security management strategies.

It was determined that together with state security, constitutional security is also distinguished, which affects the peculiarities of the formation of the political regime and political community (the system of authorities, non-state institutions), determines the legal framework for the functioning of political institutions and individual citizens, as well as the authority of state institutions and the development of democracy, intersecting thereby with political security. Constitutional security reveals its political and legal aspect in national security: the totality of political institutions and their powers.

The article's conclusions provide insights into optimal political security management strategies and recommendations for ensuring stability and preventing conflicts within the country. The research is important for understanding the internal factors that determine political security and for developing effective national security management strategies.

It is substantiated that the political and cultural level of the political system is closely related to the political regime, the peculiarities of the course of political processes (vertical and horizontal political processes), a set of political traditions, as well as the institutional organization of the political system. Therefore, the composition of subjects and their relationship to internal national security are different in the West, the USA and the East.

In modern democratic states, institutions of civil society (parties, non-profit organizations, public associations) should play an important role in the formation and implementation of internal national security together with state institutions.

Keywords: political security, security factors, national security, national interests.

Постановка проблеми

У дослідницьких цілях, як робоче визначення політичної безпеки ми спиратимемося на найзагальніше її визначення, для того, щоб надалі уточнити і відточити поняття. Політична безпека - це безпека держави, нації, суспільства, громадян від зовнішніх і внутрішніх загроз. Виходячи з цього, можна запропонувати два основних підходу до розуміння політичної безпеки: політична безпека як частина національної безпеки і політична безпека як самостійна політична категорія.

Перший підхід. Цей підхід дозволить нам розглядати політичну безпеку як одну з складових національної безпеки, яке зачіпає певну сферу людських відносин - політичну.

Не дивлячись на те, що термін політична безпека загальноприйнятий і в науковій літературі, і в політико-правовій практиці, все ж таки відчувається його розмитість, синонімічність, взаємозамінність іншими подібними поняттями, такими як загальнонаціональна, державна, конституційна, суспільна безпека і безпека країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Особливу наукову увагу привертає термін «безпека країни», що інтерпретується через проведення цілеспрямованої політики держави з реалізації системи заходів економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, направлених на нейтралізацію загроз життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави. Термін «безпека країни» уточнює географічний і територіальний аспект національної безпеки, тобто це проведення цілеспрямованої політики держави в рамках певної географічної території, на якій проживає певна нація.

Також чином, з поняттям «безпека країни» витікає термін «державна безпека», що розглядається як «захищеність якісного стану суспільних стосунків, що забезпечують прогресивний розвиток людини і суспільства в конкретних історичних і природних умовах від загроз, джерелом яких є внут-рішні і зовнішні суперечності»[2,с.6]. Цей термін також близький за змістом до національної безпеки і детальніше характеризує її з позицій історичної, територіальної і природної складових.

Разом з державною безпекою виділяють і конституційну безпеку, яка зачіпає особливості формування політичного режиму і політичного співтовариства (систему органів влади, недержавних інститутів), визначає правові рамки функціонування політичних інститутів і окремих громадян, а також авторитет державних інститутів і розвиненість демократії, перетинаючись тим самим з політичною безпекою. Конституційна безпека розкриває в національній безпеці її політико-правовий аспект: сукупність політичних інститутів та їх повноважень.

В ролі синоніма політична безпеки може так само виступати і «державна безпека», яка являє собою захист сукупності ціннісних початків суспільного, групового та індивідуального життя. До них відносять державність, культуру, ментальність, духовність, віру і інші форми соціальності, що визначають характер, сенс життя кожного народу. Специфіка суспільної безпеки полягає в докладнішому розгляді одного з аспектів національної безпеки - духовного життя нації.

Для того, щоб показати, що політична безпека є частиною національної безпеки, слід виділити основні підходи до визначення національної безпеки. Як зазначає колишній міністр оборони США Г.Браун, національна безпека - це «здатність зберігати фізичну цілісність і територію, підтримувати економічні відносини з іншими країнами світу, на різних рівнях захищати від зовнішнього негативного впливу свої інститути і систему управління, контролювати власні коридори.» [1,с.4]

Мета статті полягає в аналізі та висвітленні ролі внутрішніх чинників у забезпеченні стабільності та безпеки країни на політичному рівні. Основні завдання :

1. Визначення національних факторів: Аналіз основних чинників, які впливають на політичну безпеку країни, таких як внутрішні конфлікти, економічний стан, соціальна стабільність, культурні та історичні чинники.

2. Оцінка загроз: визначення потенційних загроз для політичної стабільності на основі внутрішніх факторів, таких як етнічні чи релігійні напруження, корупція, нерівність, політичні дискусії тощо.

3. Аналіз реакції влади: дослідження заходів, які вживаються урядом для запобігання внутрішнім конфліктам та забезпечення політичної стабільності.

Виклад основного матеріалу дослідження

Поняття «національна безпека» з'явилося у політичному обігу на початку минулого століття як синонім воєнної та державної безпеки.

У наукових дослідженнях представлені різноманітні визначення поняття:

- «стан, що забезпечує достатню економічну і військову міць нації для протидії загрозам її існування, які виходять як від інших країн, так і всередині власної країни»;

- «реальна здатність бути вільним від зовнішньої небезпеки»;

- «категорія, яка характеризує міру і рівень захищеності життєво важливих інтересів, прав і свобод особистості, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз або ступінь відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам та цінностям суспільства і держави»;

- «...захищеність життєво важливих інтересів... соціуму від зовнішніх і внутрішніх загроз, негативних факторів природного і техногенного походження» ;

- «стан країни, коли відсутні чи усунуті реальні зовнішні й внутрішні загрози її національним цінностям, інтересам і національному способу життя, тобто гарантована реалізація життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави. Як соціальне явище національна безпека має багато відтінків і можливих уявлень про загрози та їх наслідки»

- «сукупність зв'язків і відносин, що властиві такому стану особистості, соціальної групи суспільства, держави, народу, за умов якого забезпечується їх стійке стабільне існування, задоволення і реалізація життєвих потреб, здатність до ефективного відбиття внутрішніх і зовнішніх загроз саморозвитку і прогресу»;

- «складна багаторівнева система, яка формується у руслі об'єктивних процесів як під прямим, так і безпосереднім впливом багатьох факторів»;

- «захищеність життєво важливих інтересів громадян, суспільства і держави, а також національних цінностей і способу життя від широкого спектра внутрішніх і зовнішніх загроз, різних за своїм походженням (політичних, економічних, військових, екологічних, психологічних та ін.)» [2,с.27].

Визначення політичної безпеки через національні інтереси. Інтереси - це усвідомлені потреби, сформовані суспільством, соціальними групами і індивідами, національні ж (життєво важливі інтереси) є сукупністю збалансованих інтересів особи, суспільствами і державами в різних сферах життєдіяльності суспільства, які й кристалізують національну безпеку. До них відносять: захист національної незалежності, територіальної цілісності і конституційного ладу; конституційних прав і свобод людини, можливість продовжувати свій рід і розвиватися, особиста і майнова безпека, здорове місце існування людини; реальне функціонування структур громадянського суспільства, функціонування механізмів контролю над державою, умови для духовного і матеріального добробуту. Групи осіб, інститути і окремі особистості можуть мати свої власні інтереси (групові, професіональні, корпоративні), але при цьому вони мають бути гармонійно включені в національні інтереси.

Беручи за підставу національні інтереси, в законі « Про основи національної безпеки України» говориться, що «національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово - комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.» [2]

Національні інтереси можуть бути охарактеризовані як усвідомлення потреб трьох компонентів нації - особи, суспільства і держави. Потреби об'єктивно виникають в різних сферах життєдіяльності людей, серед яких можна виділити шість груп інтересів: економічні (зовнішні і внутрішні); політичні (зовнішні і внутрішні); соціальні (внутрішні); екологічні (внутрішні); оборонні (зовнішні і внутрішні); інформаційні (зовнішні і внутрішні). Вони взаємозв'язані і часто нашаровуються. Це дозволяє нам говорити про те, що політичні інтереси є частиною національних інтересів, формують систему політичної безпеки, яка є частиною національної безпеки. Політична безпека в системі національної безпеки, в даному випадку, виконує важливу роль - виявляє, погоджує і реалізує національні інтереси особи, суспільства і держави.

Політичну безпеку визначають також і через систему суб'єктів, що її забезпечують. Політична безпека - це особливий різновид політики, така, що направляється сукупністю суб'єктів, що беруть участь у формуванні, реалізації і контролі над здійсненням забезпечення безпеки особи, суспільства і держави в певних політико-культурних умовах розвитку.

Беручи за підставу класифікації політику забезпечення політичної безпеки як політику, направлену на створення сприятливих умов для розвитку особи, суспільства і держави в політичній, економічній, соціальній, культурній, екологічній і інших сферах людської життєдіяльності, можна виділити суб'єкти політичної безпеки залежно від політичного режиму. В умовах тоталітарних і авторитарних режимів головними і єдиними суб'єктами політики забезпечення політичної безпеки є держава або державні інститути, в демократичних режимах відповідальність за захист інтересів особи, суспільства і держави несуть багато суб'єктів як державних, так і недержавних: законодавчі, виконавчі, судові органи влади, суспільні і інші організації, громадяни.

Політико-культурний рівень політичної системи тісно пов'язаний з політичним режимом, особливостями протікання політичних процесів (вертикально і горизонтально оформлені політичні процеси), сукупністю політичних традицій, а також інституційною організацією політичної системи. Тому, склад суб'єктів та їх відношення до внутрішньої національної безпеки різні в країнах Заходу, США і на Сході.

У сучасних демократичних державах важливу роль у формуванні та реалізаціях внутрішньої національної безпеки разом з державними інститутами повинні відігравати інститути громадянського суспільства (партії, некомерційні організації, суспільні об'єднання). Так, в західних країнах і США до рівноправних суб'єктів забезпечення національної безпеки разом з державними інститутами відносять неурядові організації, групи впливу, ЗМІ, політичні партії, громадян. У східних країнах основними суб'єктами ви - ступають тільки державні інститути, прикладом є Монголія, де провідним суб'єктом забезпечення внутрішньої національної безпеки є Президент Монголії, Рада національної безпеки, очолювана Президентом і державні адміністративні органи влади, громадяни ж повинні лише чітко дотримуватися законів про забезпечення внутрішньої національної безпеки.

По-перше, спираючись на ключовий, системостворюючий чинник національної безпеки виділяють: систему національної безпеки і систему забезпечення національної безпеки. Як об'єкт системи політичної безпеки виступають інтереси особи, суспільства і держави, загрози цим інтересам. Ця система являє собою життєдіяльність держави, суспільства, людини, тобто сукупність всіх ресурсів і цінностей держави, суспільства, людини, що забезпечуються за умови достатньої захищеності їх використання і розвитку. Складність аналізу політичної безпеки з цієї позиції полягає в тому, що необхідно не тільки розділяти інтереси особи, суспільства і держави, але і детально розкривати ці інтереси, досліджувати, для того, щоб в подальшому можна було розрізнити загрози цим інтересам.

Цінності, інтереси, цілі, загрози, політика забезпечення політичної безпеки, принципи, шляхи і способи її реалізації є реальним проявом системних характеристик національної безпеки. Вся сукупність структурних компонентів цієї системи формує взаємодію соціальних, соціально - психологічних, природних, біологічних чинників, а також стосунків особи, суспільства і держави в їх діяльності із створення умов існування і стійкого розвитку держави. Таким чином, забезпечення національної безпеки України - це діяльність не тільки держави, але і суспільства, і кожного громадянина окремо, направлена на захист національних інтересів і їх практичну реалізацію.

Отже, вся сукупність визначень політичної безпеки дозволяє говорити, що вона є системою, в якій, як компоненти, можуть виступати різні елементи, - категорії (інтереси, цілі, цінності, засоби, ресурси, загрози, організації, інститути), рівні (регіональний, місцевий), підсистеми (економічна, соціальна, політична, культурна).

Для того, щоб виділити зі всього різноманіття складових частин національної безпеки політичну безпеку необхідне концептуальне бачення політичної безпеки, що включає в себе - об'єкт, шкалу пріоритетності, критерії і показники політичної безпеки.

Другий підхід. На початку XXI століття у вітчизняній науці все більше уваги почало приділятися не тільки розробці поняття «політична безпека». Аналіз наукової літератури показав, що політична безпека недостатньо вивчається як самостійна політична категорія, а тільки як її підвиди - зовнішньополітична або внутрішньополітична безпека. Це обумовлено цілим

рядом теоретичних і практичних причин: слабка розробленість терміну «політична безпека» і відсутність її теоретичної обґрунтованості у фундамен - тальних дослідженнях, підміна понять, в деякій мірі недоступність інформації.

Виділення в самостійні категорії конституційної безпеки, економічної безпеки зумовило можливість вивчення політичної безпеки як самостійної політичної категорії. Спроби пояснити дане поняття за аналогією з категорією «національна безпека» виглядають непереконливими, зважаючи на відсутність концептуальних основ.

Висновки

Українські дослідники робили спроби знайти об'єкт політичної безпеки і на основі цієї інформації сформулювати визначення поняття «політична безпека». Аналіз політичної безпеки здійснюється за декількома напрямами.

Політична безпека як система заходів держави і суспільства з метою захисту політичних інтересів особи, народу і держави. Політична безпека - це здатність державних і недержавних політичних інститутів (Президент, уряд, законодавчі органи влади, політичні партії, громадянське суспільство) озвучувати і безперешкодно реалізовувати цілі, що відповідають конкретним інтересам особи, суспільства і держави. Подібне визначення політичної безпеки обумовлене особливостями політичної системи, головна функція якої агрегація, артикуляція і реалізація інтересів особи, суспільства і держави.

Політична безпека як здатність запобігти зовнішнім і внутрішнім загрозам політичній системі. Політична безпека - це захист політичної системи від потенційних або реальних явищ, подій і процесів, здатних завдати збитку її функціонуванню, зокрема діяльності політичних інститутів, індивідів, соціально- політичних організацій і груп.

Політична безпека як можливість встановлення політичного порядку і стабільності в суспільстві. Даний підхід розглядає політичну безпеку як стабільності влади, режиму, еліти, політики, при цьому коливання стабільності допустимі, але не кардинальні, а еволюційні.

Політична безпека як можливість демократичного шляху вирішення конфліктів. Політична безпека вивчається як демократичний спосіб взаємодії політичних сил, політичне і правове вирішення проблем, пов'язаних із зменшенням соціальної, політичної і національної напруги в суспільстві. У даному напрямі конфлікт як основа визначення політичної безпеки розглядається і як частина політичного процесу, і як структурний елемент політичної безпеки, і як позитивний чинник розвитку і процвітання країни в умовах конфліктів.

Література:

1. Бєльська Т., Крюков О.(2016). Процес формування і зміни еліт в умовах демокра- тизації системи влади. Суспільна політика. №1. Харків. С. 56-61.

2. Крюков О. І.(2006). Політико-управлінська еліта України як чинник державотворення: монографія. К. :Вид-во НАДУ. С. 45-50.

3. Олещенко В. М.(2011). Методологічні підходи аналізу еволюції політичних еліт в Україні. Державне управління: удосконалення та розвиток. №2.Київ.

4. Шульга М. О.(2016). Етапи становлення політичної еліти в Україні в роки незалежності. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. №4. С. 34-39.

References:

1. Belska T., Kryukov O. (2016). Protses formuvannia i zminy elit v umovakh demokratyzatsii systemy vlady [The process of formation and change of elites in the conditions of democratization of the power system]. Suspilnapolityka -Socialpolicy, Kharkiv, 56-61 [in Ukrainian].

2. O.I. Kryukov (2006). Polityko-upravlinska elita Ukrainy yak chynnyk derzhavotvorennia: monohrafiia [The political and administrative elite of Ukraine as a factor of state formation: monograph]. K.: Vydavnytstvo NADU - K.: Publication of NADU, 45-50 [in Ukrainian].

3. Oleshchenko V.M. (2011). Metodolohichni pidkhody analizu evoliutsii politychnykh elit v Ukraini [Methodological approaches to the analysis of the evolution of political elites in Ukraine]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development Kyiv - Kyiv, 2 [in Ukrainian].

4. Shulga M.O. (2016). Etapy stanovlennia politychnoi elity v Ukraini v roky nezalezhnosti [Stages of formation of the political elite in Ukraine during the years of independence]. Sotsiolohiia: teoriia, metody, marketynh - Sociology: theory, methods, marketing,4, 34-39 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru