Галузева специфіка монопрофільних міст Донбасу в 1940-1980-ті рр.: політико-стратегічний аспект формування

Дослідження процесів ґенез і розвитку мономіст Донбасу від початку існування СРСР. Виявлення політико-стратегічних пріоритетів щодо економічного розвитку, які визначили формування галузевої специфіки промислової бази мономіст Донбасу в 1940-80-ті рр.

Рубрика Политология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 03.09.2024
Размер файла 43,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Галузева специфіка монопрофільних міст Донбасу в 1940-1980-ті рр.: політико-стратегічний аспект формування

Валерій Богуненко

Sectoral specificity of mono-profile cities in donbas in 1940-1980s: political and strategic aspect of formation

Valerii Bohunenko*

Abstract

The aim of the study is to identify and characterize the main features of the political strategy, determine the formation of the sectoral specificity of the industrial base of the monotowns of Donbas in the 194os-198os. The methodology of the study is based on the principles of historicism, objectivity, integrity and systemic character. The methods used are: retrospective, problematic-chronological, historical-genetic, historical-typological ones.

The novelty of the study lies in the attempt to identify and characterize the main features of the political strategy of economic development, which led to the formation of the sectoral specificity of production of city-forming importance in Donbas in the 194os-198os period.

Conclusions. The formation of the sectoral specificity of the Donbas mono-profile cities from the mid-1940s to the late 1980s period was the result of the low level of political and strategic thinking of the country's party and government leadership in organizing industrial and urbanization processes. As in the previous period (the years of forced industrialization in the 1920s-1930s), the country long-term economic development was based on an extensive model. The main priorities were to ensure the country's defense capability and rapidly demonstrate the benefits of socialist planned economy. This led to increasing use of raw materials from Donbas, construction of numerous city-forming enterprises in the region, mainly in the coal industry, as well as in the fire-resistant, chemical ones. During the period under study, the number of monoprofile cities in the region doubled, compared to the previous one: out of a total of eighty-seven cities in Donbas at the end of the Soviet Union period, about 80% were mono-profile. The genesis of the majority of single-industry cities in this period is associated with the “economic breakthrough” of the mid-1950s - mid-1960s period, planned to quickly reach the levels of highly developed countries. The attempts to improve the economic development strategy and move away from the extensive economic model by the party and government leadership in the second half of the 1960s and at the late stage of the USSR's existence period were not consistent and effective. There was neither diversification nor intensification of city-forming production in the mono-profile cities of Donbas. The narrow sectoral specificity determined negative scenarios for the development of these cities in the following decades. They are mainly related to the reduction of city-forming production due to the depletion of the region's resource potential, structural and economic changes. Developing new strategies for the economic development of the country and the regions, it is necessary to take into account the peculiarities of formation of the industrial and urban sphere of Donbas, to answer fundamental questions, connected to the reasonability of rebuilding and the possibility of re-profiling such cities.

Keywords: Donbas, mono-profile cities, sectoral specificity, political strategy

Анотація

Мета дослідження - виявити та охарактеризувати основні риси політичної стратегії, що визначили формування галузевої специфіки промислової бази мономіст Донбасу в 1940- 80-ті рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності, цілісності та системності; застосовуються методи: ретроспективний, проблемно- хронологічний, історико-генетичний, історико-типологічний.

Новизна дослідження полягає в спробі, через звернення до політичних документів та інших джерел, виявити й охарактеризувати основні риси політичної стратегії економічного розвитку, що обумовила формування галузевої специфіки виробництва містоутворювального значення в Донбасі у 1940-80-ті рр.

Висновки. Формування галузевої специфіки монопрофільних міст Донбасу в період середини 1940-х - кінця 1980-х рр. стало наслідком низького рівня політико-стратегічного мислення партійно-урядового керівництва країни при організації промислово-урбанізаційних процесів. Як і в попередній період (роки форсованої індустріалізації 1920-30-х рр.), при довгостроковому плануванні економічного розвитку країни було обрано його екстенсивну модель. Головними пріоритетами при цьому були: забезпечення обороноздатності країни, швидка демонстрація переваг соціалістичної планової економіки. Це обумовило масштабне використання сировинних ресурсів Донбасу, побудову в регіоні численних підприємств містоутворювального значення, переважно - вугільної галузі, а також вогнетривкої, хімічної й ін. У досліджуваний період у регіоні, порівняно з попереднім, удвічі збільшилася кількість монопрофільних міст: усього з вісімдесяти семи міст Донбасу наприкінці існування СРСР таких налічувалося близько 80%. Ґенеза більшості монопрофільних міст у цей період пов'язана з «економічним ривком» середини 1950-х - середини 1960-х рр., спланованим з метою швидкого досягнення показників високорозвинених держав. Спроби партійно-урядового керівництва вдосконалити стратегію економічного розвитку, відійти від екстенсивної економічної моделі, здійснювані в другій половині 1960-х рр., а також на пізньому етапі існування СРСР, не були послідовними й ефективними. Диверсифікації та інтенсифікації містоутворювального виробництва монопрофільних міст Донбасу не відбулося. Вузькогалузева специфіка визначила негативні сценарії розвитку цих міст уже в наступні десятиліття. Здебільшого вони пов'язані зі скороченням містоутворювального виробництва внаслідок виснаження ресурсного потенціалу регіону, структурно-економічних змін. При розробці нових стратегій економічного розвитку країни та регіону потрібно враховувати цю особливість формування промислово-урбаністичної сфери Донбасу, дати відповідь на принципові питання щодо доцільності відбудови та можливості перепрофілізації таких міст.

Ключові слова: Донбас, монопрофільні міста, галузева специфіка, політична стратегія

Постановка питання. Вивчення різноманітних аспектів історії Донбасу (у варіанті його визначення як певної економіко-господарської та соціокультурної цілісності в межах території Донецької та Луганської областей1) останнім часом надзвичайно актуалізоване у вітчизняній гуманітаристиці. Великою мірою це пов'язано з необхідністю проаналізувати фактори, що впливали на формування промислово-урбаністичних особливостей Донбасу, при визначенні стратегії його післявоєнної відбудови.

Донбас є найбільш урбанізованим в Україні регіоном: 90% його населення є міськими мешканцями Ніколаєць Ю.О. Поселенська структура населення Донбасу (етнополітичний аспект динаміки). К.: НАН України, Ін-т політ. і етнонац. досліджень ім. І.Ф. Кураса, 2012. С. 5. Динаміка чисельності населення міст України. URL: http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm. При цьому в поселенській структурі регіону особливе місце посідає група міст із обмеженою економічною базою, переважно - залежних від діяльності підприємств однієї або кількох суміжних галузей важкої промисловості. Нині до такої категорії можна віднести абсолютну більшість населених пунктів Донбасу з адміністративним статусом міста - сімдесят із вісімдесяти дев'ятиПромислові мономіста Донеччини та Луганщини. URL:

http://www.historians.in.ua/images/sampledata/hist-images/rizne/2018/03/monomista-table.pdf; Офіційний портал Верховної Ради України. URL: https://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/ADM/zmistdon.html. Подібні міста можна розглядати як складний феномен, виокремлюючи в ньому, крім господарсько-економічного, також і інші виміри. Так, від стану містоутворювального виробництва таких поселень залежить їх розвиток у демографічному, соціально - культурному плані; також мова може йти як про збереження адміністративного статусу міста, так і про саме існування населеного пункту. Зазначена проблематика не є унікальною: у світі чимало великих та малих міст, що виникли та отримали розвиток завдяки одному підприємству чи низці підприємств близького профілю: Детройт, Карбондейл, Пульмантаун (США); Магнітогорськ, Тольятті (рф) та ін. При вивченні такого промислово-урбаністичного явища як у науковій, так і публіцистичній літературі використовуються терміни «монофункціональні міста», «монопрофільні міста», «мономіста» та ін. Куліков В.О. Корпоративні міста: визначення, характерні риси, історична доля. Український історичний журнал. 2017. № 1. C. 41-59; Kuzmenko, L.M., Soldak, M.O. Monofunctional СгГієз: Problems, Support Provision and Development. Економічний вісник Донбасу. 2010. № 4. С. 83-88.

Більшість із монопрофільних міст Донбасу (сорок два міста) пов'язані з вуглевидобувною галуззю; решта - із залізничною, хімічною, енергетичною, вогнетривкою й ін. Водночас велика кількість цих поселень підходить під визначення «shrinking cities - убуваючих міст» Циркулярна смарт-спеціалізація старопромислових шахтарських регіонів України: монографія / Д.Ю. Череватський, М.О. Солдак, О.В. Лях, Ю.С. Залознова та ін.; за заг. ред. О.І. Амоші / НАН України, Ін- т економіки пром.-сті. Київ, 2020. С. 60-69.. Проблеми соціально-економічного характеру, пов'язані з промислово-галузевою специфікою таких міст, є предметом урядової уваги останніх десятиліть Про основні напрями забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональних міст: постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. № 521.. Одним із завдань затвердженої урядом у 2020 р.

«Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 рр.» стала протидія розгортанню комплексу кризових явищ, пов'язаних із занепадом «профільних галузей спеціалізації» в монофункціональних містах, серед яких - екологічні проблеми, ріст безробіття, депопуляція Державна стратегія регіонального розвитку на 2021-2027 рр. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro- zatverdzhennva-derzhavnovi-strategivi-regionalnogo-rozvitku-na-20212027-t50820. Ефективне впровадження основних положень цієї стратегії (що потребує перегляду через руйнацію багатьох міст, знищення їх промисловості, соціальної інфраструктури тощо) в умовах післявоєнної відбудови передбачатиме звернення до витоків зазначених проблем. Насамперед це стосується політико-стратегічних умов формування галузевої специфіки монопрофільних міст, у межах конкретної соціально-політичної системи, в якій вони виникли та сформувалися.

Шістдесят вісім із сімдесяти монопрофільних міст Донбасу виникли в період існування СРСР, значна частина - у повоєнну добу, в 1940-1980-ті рр. Промислові мономіста Донеччини та Луганщини... Відповідно постає питання щодо рівня характеру політичної стратегії, що визначила в той час формування особливостей монопрофільних міст Донбасу на рівні промислово- економічної підсистеми, зокрема, в галузевому плані.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальній проблематиці мономіст у сучасні українській науці приділяють увагу фахівці у сфері державного управління. Скажімо, можливість застосування нових державних підходів до проблеми «малих міст» (серед яких більшість складають монопрофільні) розглядають Т. Дерун Дерун Т.М. Зарубіжний досвід здійснення державної політики розвитку малих міст. Економіка та держава. 2013. № 7. С. 100-102; Дерун Т.М. Інструменти формування і реалізації державної політики розвитку малих міст України. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2013. № 11. С. 100-103., В. Бабаєв Бабаев В.М. Оптимізація системи управління муніципальним розвитком України: політичні, економічні, управлінські ризики. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2007. Вип. 760: Питання політології. С. 114-126. Треллер Т., Кокоть В. Трансформація економіки монопрофільних міст: міжнародний і український досвід. Посібник для фахівців з МЕР. Київ: ТОВ «Макрос», 2014. 42 с., Т. Треллер, В. Кокоть11 та ін. При широті проблематики, втім, у дослідженнях цих напрямків недостатньо виразно звучить тема особливості ґенези цих міст у політико-стратегічному плані, та в цьому зв'язку - принципової здатності до трансформацій їхніх системоутворювальних елементів у сучасній соціально- економічній парадигмі.

У сучасній українській історичній науці особливості урбанізації Донбасу за часів існування УРСР вивчали З. Лихолобова, В. Коваленко Лихолобова З., Коваленко В. Процессы урбанизации в Донбассе (1926-1939). Нові сторінки історії Донбасу: Зб. статей. Кн. 3. Донецьк: ДонДУ, 1994. С. 56-74; Лихолобова З.Г. Міста Донбасу в роки радянської модернізації: особливості менталітету городян. Нові сторінки історії Донбасу: Зб. статей. Кн. 12. Донецьк: ДонНУ, 2006. С. 93-105. й ін. Цінним є внесок З. Лихолобової, К. Кузіної у вивчення специфіки соціально-економічних процесів у такій категорії монопрофільних поселень Донбасу, як шахтарські міста Кузіна К.В., Лихолобова З.Г. Соціально-економічні процеси у монопрофільних шахтарських містах Донбасу (1950-1980-ті роки): монографія. Донецьк, 2010. 335 с.. Важливою є робота К. Кузіної з систематизації монопрофільних міст Донбасу Промислові мономіста Донеччини та Луганщини.... Комплексна проблематика монопрофільних міст регіону, як важлива складова його історії в ХХ ст., висвітлювалася у колективній роботі «Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу», що вийшла у 2018 р. Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу / М. Ільченко та ін.; за ред. В. Кулікова та І. Склокіної. Львів: ФОП Шумилович, 2018. 244 с. Автори вміщених у виданні нарисів (М. Ільченко, К. Кузіна, В. Куліков, Т. Портнова, І. Склокіна, М. Студенна- Скруква, О. Стяжкіна) запропонували осмислити тематику мономіст із позицій сучасної соціальної антропології, на перетині регіоналістики, історичної урбаністики, історії економіки, соціальної психології. Водночас, у наявних історичних роботах, присвячених монопрофільним містам Донбасу, недостатньо чітко охарактеризований політики-стратегічний аспект формування таких поселень, зокрема - їхньої галузевої специфіки.

Мета статті. Робота спрямована на виявлення політико-стратегічних пріоритетів щодо економічного розвитку, які визначили формування галузевої специфіки промислової бази мономіст Донбасу в 1940-80-ті рр., тобто в період, що розпочався після Другої світової війни та тривав до років гострої суспільно- політичної кризи наприкінці існування СРСР. Це передбачає вирішення таких завдань: 1) виявити основні установки та рішення політико-стратегічного характеру щодо розвитку економіки, що мали в ті часи визначальний вплив на промислово - урбанізаційні процеси; 2) з'ясувати, у які роки досліджуваного періоду в регіоні відбувалося найбільш масштабне будівництво промислових об'єктів містоутворювального характеру та визначити галузеву належність цих об'єктів; 3) оцінити наслідки зазначених політико-стратегічних рішень на програмування розвитку мономіст, пов'язаного з галузевою специфікою їхньої промислової бази.

Виклад основного матеріалу. Процеси ґенези і розвитку мономіст Донбасу від початку існування СРСР були обумовлені передусім головними економічними завданнями влади, яка діяла відповідно до марксистської доктрини про співвідношення «базису та надбудови». У розвідці, присвяченій питанню інтенсивного монопрофільного урбоґенезу в 1920-1930-ті рр. Богуненко В.О. Утвердження галузевої специфіки монопрофільних міст Донбасу в економіко- стратегічних умовах 1920-30-х рр. Наукові праці Кам'янець-Подільського університету імені Івана Огієнка. Історичні науки. 2021. Т. 32. С. 203-221., автором статті доводилося, що виразні тенденції до оформлення вузькогалузевої специфіки більшості міст Донбасу проявилися в регіоні вже на етапі «відновлення та реконструкції» господарства. У той час бачення центральною владою економічної ролі Донбасу було пов'язане передусім із розвитком вугільної галузі Ibid. С. 210..

З другої половини 1920-х рр., на етапі форсованої індустріалізації, центром ухвалення господарських рішень стратегічного характеру щодо Донбасу залишалося центральне партійне керівництво; республіканські, а тим більше регіональні партійні органи не мали суттєвого впливу на ці процеси. При цьому, якщо розрізняти, як пропонує М. Свистович, терміни «стратегічне планування» (як спрямоване на докорінні якісні зміни системи в майбутньому) та «довгострокове планування» (спрямоване на збереження системи через кількісні зміни) Свистович М.Б. Сутність та основні поняття стратегічного планування. Державне управління: теорія та практика. 2013. № 2. С. 38., можна стверджувати, що в той час, незважаючи на партійну ідеологічну риторику, провадилося саме «довгострокове» планування економічних процесів.

Промислово-урбаністичні процеси в регіоні визначалися насамперед такими політичними пріоритетами, як зміцнення обороноздатності та швидка демонстрація переваг соціалістичного шляху розвитку. Це потребувало масштабного розвитку важкопромислових галузей, що вирішувалося в екстенсивній економічній моделі, через спеціалізацію основних економічних районів, наближення виробництва до джерел сировини. Масштаби розвитку важкої промисловості Донбасу обумовили в цей час стрімке зростання кількості ареалів урбоґенезу, появу тут широкої мережі монопрофільних поселень зі статусом міста. З середини 1920-х до кінця 1930-х рр. загальна кількість міст у регіоні зросла з дев'яти до п'ятдесяти трьох; 3/5 міст мали монопрофільний, майже всі - важкопромисловий характер. Містоутворювальними об'єктами 2/3 таких міст стали об'єкти вугільної промисловості; суттєвою була також містоутворююча роль залізничної галузі. Певна кількість монопрофільних міст у регіоні в цей час виникли завдяки діяльності об'єктів енергетичної, вогнетривкої, хімічної, будівельної, склоробної, а також харчової галузей Богуненко В.О. Утвердження галузевої специфіки... С. 215..

За півтора десятиліття після початку першого етапу потужного промислового урбоґенезу в регіоні цей процес був перерваний Другою світовою війною. При цьому одразу ж після деокупації території Донбасу почалося термінове відновлення підприємств вугільної галузі: у виданій Державним Комітетом Оборони вже 22 лютого 1943 р. постанові «Про відновлення вугільних шахт Донбасу» вказувалося: «Державний Комітет Оборони вважає відновлення вугільної промисловості Донбасу першочерговим завданням усіх партійних, радянських, господарських організацій України та Ростовської області». Від ЦК КП(б)У, РНК УРСР, обкомів та облвиконкомів Ворошиловградської, Сталінської та Ростовської областей вимагалося «надавати всілякі допомогу Наркомвугіллю» у справі відновлення вугільних шахт, налагоджені видобутку вугілля, а також організації матеріально-побутових умов працівників О восстановлении угольных шахт Донбасса: Постановление Государственного Комитета Обороны.

22 февраля 1943 г. КПСС в решениях и резолюциях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1986). В 16 т. Т. 7. 1985. С. 366.. Ці рішення в умовах війни мали стратегічно-оборонний характер, і в той час об'єктивно закріплювали містоутворювальну роль багатьох підприємств вугільної галузі у регіоні. мономісто донбас промисловий

Політико-стратегічні установки влади й далі визначали тогочасні процеси монопрофільного урбоґенезу в Донбасі, вже на етапі відновлення господарства.

Головною такою установкою слід вважати зміцнення обороноздатності: наприклад, у промові Й. Сталіна на передвиборчому зібранні в Москві у лютому 1946 р., після він зазначив щодо «планів на більш тривалий термін», що «гарантування країни від випадковостей» потребує «нового могутнього підйому народного господарства», зростання виробництва «втричі порівняно з довоєнним рівнем», який, можливо, «буде здійснено за три п'ятирічки». При цьому були оголошені орієнтовані обсяги виробництва, які планувалося досягти в металургійній галузі (50 млн. т чавуну, 60 млн. т сталі на рік), вугільній (500 млн. т на рік) та ін. Сталин И.В. Речь на предвыборном собрании избирателей Сталинского избирательного округа города Москвы 9 февраля 1946 года. Сталин И.В. Сочинения. В 18 т. Т. 16. М.: Издательство «Писатель», 1997. С. 5-16.

З огляду на наявність ресурсів, ця установка закріплювала шлях економічного розвитку країни в екстенсивній моделі економіки. При складанні четвертого (на 1946-1950 рр.) О пятилетнем плане восстановления и развития народного хозяйства (на 1946-1950 годы): Закон СССР от 18 марта 1946 г. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. В 5 т. Т. 3. 1941-1952. М.: Изд-во полит. лит-ры, 1968. С. 246-319. та п'ятого (на 1951-1955 рр.) Директивы по пятилетнему плану развития СССР на 1951-1955 годы. КПСС в решениях и резолюциях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1986). В 16 т. Т. 8. 1946-1955. М.: Политиздат, 1985. С. 262-285. п'ятирічних планів головну увагу було приділено розширенню виробництва в галузях, що відігравали основну містоутворювальну роль у Донбасі в попередні десятиліття, в першу чергу - вугільній, хімічній, вогнетривкій та ін. При цьому знову вказувалося на необхідність «наближення промисловості до джерел сировини та палива» Ibid. С. 263..

Головні пріоритети стратегічного бачення перспектив розвитку містоутворювального виробництва в регіоні в цей час можна відстежити у праці «Класифікація міст УРСР», створеній фахівцями Діпроміста для урядового користування ЦДАВО України. Ф. 4906. Оп. 2. Спр. 59. Классификация городов УССР. Киев. 1947 г. 197 арк.. Зокрема, в розділі ІІІ, що мав назву «Основні риси господарського розвитку міст УРСР у IV Сталінській п'ятирічці», стверджувалося: «очевидна залежність господарського розвитку міст у різних районах України від промислового, у першу чергу, розвитку цих районів дозволяє встановити перспективи подальшого розвитку міських центрів УРСР» Ibid. Арк. 146-147.. Визначалися, що господарський розвиток більшості малих міст Донбасу (які за демографічними показниками відносилися авторами праці до міст ІІ групи, з довоєнною чисельністю населення від 10 до 25 тис. осіб) - таких, як Ровеньки, Золоте, Ірміне, Новоекономічне, Новий Донбас, Гірське, Донецько-Амросіївка, ім. Артема, - «повністю пов'язаний із подальшим розвитком кам'яновугільної промисловості, що намічається» Ibid. Арк. 157, 159.. Також відзначалося, що «міста Часів-Яр, Красногорівка і в подальшому будуть розвиватися як центри, що обслуговують металургію, галузі промисловості вогнетривів» Ibid. Арк. 160. Далі в розділі йшлося про міста «ІІ групи», що розвивалися як найважливіші залізничні вузли: стверджувалося, що «сприятливі перспективи» мали Ясинувата та Волноваха Ibidem.. «Особливо суттєвий господарський розвиток» належав, за цими розрахунками, населеним пунктам Рубіжному, Пролетарську, Кремінному, «що утворюють один промисловий вузол швидко зростаючої хімічної промисловості та суміжних з нею виробництв навколо Лисичанська» Ibid. Арк. 161.. Як можна побачити, варіанти економічного розвитку більшості малих міст Донбасу, що призвело би до зміни їх монопрофільного статусу, на той час не розглядалися.

Подібні підходи простежуються і відносно міст, віднесених до ІІІ групи (із довоєнною чисельністю населення від 25 до 50 тис. осіб), до котрої входила у другій половині 1940-х рр. «низка промислових центрів Донбасу: Свердловськ, Лисичанськ, ім. Паризької Комуни, Попасна, Верхнє, Первомайськ (Ворошиловградська обл.), Дебальцеве, Дружківка, Дзержинськ, Красноармійськ, Чистякове, Красний Лиман», які «зросли як переважно промислові центри кам'яновугільної, металообробної та обслуговуючих їх галузей промисловостей» Ibid. Арк. 162.. Так, фахівцями Діпроміста припускалося збереження моногалузевої залежності вугільних міст (таких, як Чистякове, Свердловськ, ім. Паризької Комуни, Дзержинськ, Первомайськ), розширення промислової бази міст-залізничних вузлів через розвиток спорідненої машинобудівної галузі Ibid. Арк. 163.. З огляду на вищенаведені дані, можна стверджувати, що програмування монопрофільного розвитку стосувалося більшості міст з населенням до 50 тис. осіб. У той же час не встановлювалося жорстких монопромислових господарсько-економічних детермінант для міст IV групи (з населенням від 50 до 100 тис. осіб, до котрих належали на той час у Донбасі Артемівськ, Костянтинівка та ін.), V групи (від 100 до 300 тис. осіб - таких, як Макіївка, Горлівка й ін.), а тим більше для міст VI групи (з населенням понад 300 тис. осіб - «найбільших господарських, політичних та культурних центрів», до котрих належало на той час Сталіно) Ibid. Арк. 165-170..

До кінця 1940-х рр. у регіоні були відбудовані вугільні підприємства регіону, засновані у попередні десятиліття. Зокрема, відновлювалися вугільні об'єкти, функціонування яких було головною економічною базою міст Гірник, Гірське, Золоте, Ірміне, Краснодон, Бокове-Антрацит, Ровеньки, Свердловськ, Первомайськ. Відновлювалися також шахти в ареалах, де формувалися міста Зоринськ, Новодружеськ, Артемівськ (Ворошиловградської обл.), Кіровськ (статус міста ці поселення отримали у 1960-х рр.) Промислові мономіста Донеччини та Луганщини....

У повоєнне десятиліття будувалися й нові об'єкти вугільної галузі: нове шахтне будівництво підсилило містоутворювальний характер галузі у таких промислових містах регіону, як Моспино, Первомайськ, Бокове-Антрацит. Також воно стало потужним імпульсом урбогенезу в регіоні: в чотирнадцяти ареалах вуглевидобутку в цей час формувалися майбутні «гірняцькі міста»: Білицьке, Білозерське, Вахрушеве, Вуглегірськ, Зимогір'я, Кіровське, Лутугине, Молодогвардійськ, Новогродівка, Привілля, Родинське, Селидове, Українськ, Червонопартизанськ Ibidem..

Відбулося швидке відновлення підприємств містоутворювального характеру інших галузей: залізничної, об'єкти котрої були економічною базою п'яти міст регіону (Волноваха, Дебальцеве, Іловайськ, Красний Лиман, Ясинувата). Були відновлені головні промислові об'єкти в п'яти монопромислових селищах, майбутніх містах - Міусинську (Штерівська ГРЕС), Кураховому (Курахівська ДРЕС), Докучаєвську (Оленівське рудоуправління), Комсомольському (Комсомольське рудоуправління), Петровському (Хімічний завод ім. Петровського). Також у повоєнне десятиліття було розпочато будівництво Ворошиловградської ДРЕС (у 1952-1956 рр. став до ладу перший генератор), що стала містоутворювальним підприємством населеного пункту Щастя. Також до кінця 1940-х - початку 1950-х рр. були відбудовані містоутворювальні вогнетривкі підприємства Часового Яру та Красногорівки, енергетичні об'єкти Зугресу, хімічні - Рубіжного Ibidem..

Як можна побачити, на цьому етапі продовжував розгортатися запрограмований в попередню добу сценарій розвитку більшості міст регіону, залежних від підприємств паливно-енергетичного та гірничо-металургійного комплексів, заснованих, переважно, на місцевій сировинній базі. Масштаби відновлення зруйнованої промисловості, що доповнилася розбудовою нових промислових об'єктів, вже у перше десятиліття обумовили надання статусу міста трьом монопромисловим поселенням - Добропіллю, Докучаєвську, Шахтарську (два з них стали «шахтарськими містами») Ibidem..

Новим етапом, коли відбулося суттєве розширення промислової бази урбоґенезу в регіоні, став час повторного «економічного ривка» у середині 1950-х - першій половині 1960-х рр., пов'язаного з діяльністю М. Хрущова як керівника партії та уряду. Спроби прискорення економічного розвитку були в цей час стимульовані умовами «холодної війни», глобальної «суперечки систем»; серед головних політико- стратегічних установок, як і в добу довоєнної індустріалізації, було й доведення економічних переваг соціалістичного ладу, планової економіки. Саме тоді відбувся тимчасовий відхід від п'ятирічного формату програмно-цільового планування: після зриву плану шостої п'ятирічки (1956-1960 рр.), через територіальну перебудову управління і планування, було розроблено семирічне планування (1959-1965 рр.) Удод О.А. Директивне планування в СРСР. Енциклопедія історії України: т. 2: Г-Д / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. Інститут історії НАН України. К.: В-во «Наукова думка», 2004. С. 391-393..

Слід підкреслити, що нова хвиля модернізації країни передбачала науково -технічний і технологічний прорив. Скажімо, задекларований у новій Програмі партії, ухваленій на ХХІІ з'їзді в 1961 р., курс на розбудову «матеріально-технічної бази комунізму» у двадцятирічний термін, передбачав «величезні капіталовкладення» в її розвиток «на відповідному науково-технічному рівні механізації та автоматизації» Программа Коммунистической Партии Советского Союза. КПСС в решениях и резолюциях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1986). В 16 т. Т. 10. 1961-1965. М.: Политиздат, 1986. С. 81-184.. Завдяки цьому вже до 1970 р. СРСР мав не тільки «наздогнати», але й «обігнати» головного суперника - США за основними контрольними цифрами Удод О.А. Директивне планування в СРСР.... У той же час економічна практика, наближена до рівня поточного, тактико-оперативного планування, зводилася до застосування традиційного екстенсивного методу; його фактична безальтернативність була пов'язана з можливістю отримання швидкого ефекту. Екстенсивний шлях розвитку програмувався на рівні партійних резолюцій, постанов. Із декларуванням необхідності «створення повністю автоматизованих цехів і підприємств» для підвищення продуктивності праці при виконанні семирічного плану, дисонувало твердження про те, що основною в «мирній боротьбі з капіталізмом» є «проблема виграшу часу». При цьому в умовах, коли розвиток радянської економічної науки продовжував обслуговувати панівну ідеологію, такі фактори, як підрив села часів індустріалізації, інші важливі чинники не визнавалися в якості причин системного відставання. Партійним керівництвом, у свою чергу, «більш високих темпів розвитку всіх галузей» пропонувалося досягти шляхом «покращання організаційної роботи партійних, радянських, господарських, профспілкових органів»; Держплан зобов'язувався «шукати найбільш ефективні шляхи розвитку економічних адміністративних районів», раціоналізувати капіталовкладення тощо Контрольные цифры развития народного хозяйства СССР на 1959-1965 годы и задачи Коммунистической партии Украины: Резолюция Двадцатого съезда Компартии Украины по докладу тов. Н.С. Хрущёва на ХХІ съезде КПСС. Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. В 2 т. Т. 2: 1941-1976. К.: Политиздат Украины, 1976. С. 653-654.. До того ж стверджувався жорсткий диктат плану, відзначалося, що не мало бути жодного підприємства, будівництва тощо, які би «не виконували плану». На практиці це не могло не призводити до намагання на всіх рівнях економічного механізму республіки досягти в короткотерміновій перспективі планових показників найкоротшими шляхами, в екстенсивній моделі виробництва.

Також слід зазначити, що в цей час в економічній моделі розвитку країни знову стверджувалася «ленінська генеральна лінія», спрямована на пріоритетний розвиток важкої індустрії як «основи основ усього народного господарства», базою якого, у свою чергу, слугувала вугільна промисловість. Найменше відставання у вуглевидобутку сприймалося на рівні вищого партійного керівництва як загроза невиконання плану в інших галузях промисловості О ходе выполнения Директив ХХ съезда КПСС о развитии угольной промышленности в Украинской ССР: Постановление пленума ЦК Компартии Украины. Киев. 22-25 мая 1956 г. Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. В 2 т. Т. 2: 1941-1976. К.: Политиздат Украины, 1976. С. 606-615..

У цих умовах розширення індустріальної потуги Донбасу, як і в роки «перших п'ятирічок», призвело до нової хвилі стрімкої монопрофільної урбанізації. Так, масово, в стислі терміни, переважно у другій половині 1950-х рр. будувалися так звані «комсомольські шахти»; біля копалень цього типу часто виникали так звані «комсомольські міста». Завдяки розвитку вугільної галузі вже до середини 1960-х рр. на мапі регіону з'явилися міста: Артемівськ (Ворошиловградської обл.), Брянка, Вуглегірськ, Гірник, Жданівка, Кіровське, Зимогір'я, Кіровськ, Лутугине, Родинське, Селидове, Молодогвардійськ, Зоринськ, Новодружеськ, Привілля, Українськ, Димитров, Міусінськ, Червонопартизанськ, Юнокомунарівськ Промислові мономіста Донеччини та Луганщини....

Окрему увагу влади була в цей час також надано хімічній промисловості: під час робіт на її пускових об'єктах центральні партійні органи республіки вимагали максимального зосередження на них людських, матеріально-технічних ресурсів, закріплення за ними кадрів О ходе выполнения постановления майского пленума ЦК КПСС об ускорении развития химической промышленности по Украинской ССР: Постановление пленума ЦК Компартии Украины. Киев. 3 ноября 1958 г. Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. В 2 т. Т. 2: 1941-1976. К.: Политиздат Украины, 1976. С. 646-648. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Донецька область / Ред. кол. тому: Пономарьов П.О. (гол. редкол.), Кобець Г.П. (заст. гол. редкол.), та ін. АН УРСР. Інститут історії. К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1970. 992 с.; Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Луганська область / Ред. кол. тому: Пономаренко Ю.Ф. (гол. редкол.), Бурлаков О.М. (заст. гол. редкол.), та ін. АН УРСР. Інститут історії. К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. 940 с.. Це, безумовно, сприяло монопрофілізувальній ролі галузі стосовно таких поселень Донбасу, як Петровське, Рубіжне, Сєвєродонецькі

Містоутворювальну роль також продовжували виконувати тоді в регіоні підприємства інших важкопомислових галузей. Так, Авдіївський коксохімічний завод почав будуватися з 1960 р. (перша коксова батарея стала до ладу восени 1963 р.); зведення заводу-гіганту визначило профіль розвитку цього населеного пункту. Монопрофільний характер поселення металургів Алмазна (яке отримало в 1977 р. статус міста) було в цей час посилено будівництвом Стаханівського заводу феросплавів у 1959-1962 рр. Розширення вогнетривкого виробництва детермінувало розвиток смт. Яма, що отримало у 1961 р. статус міста з назвою Сіверськ Промислові мономіста Донеччини та Луганщини..

Загалом на етапі промислового урбоґенезу в регіоні, що тривав у середині 1950-х - середині 1960-х рр., статус міста, як і в добу форсованої індустріалізації, отримали близько тридцяти монопрофільних міст із вузькою господарсько-економічною базою. Ґенеза більшості з них була пов'язана з виробництвом «групи А», передусім - з паливною енергетикою. Водночас слід зазначити, що на цьому етапі мало місце своєрідне «виключення з правил» щодо містоутворювальної ролі важкої промисловості в регіоні. Це було пов'язано з увагою уряду до розвитку сільського господарства в напрямку створення «агроміст», проведення політики «стирання меж між містом і селом». Так, у 1961 р. став містом сільськогосподарський Олександрівськ; курортне господарство визначило появу в 1964 р. на мапі регіону міста

Слов'яногірська. Також слід відзначити роль харчової промисловості в урбанізації регіону у зв'язку з появою у 1965 р. «міста соляників» Карло-Лібкхнехтовська Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Донецька область...; Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Луганська область..

У подальшому розвитку містоутворювального виробництва в Донбасі слід виділити етап, пов'язаний із впровадженням в економіці країни у середині 1960-х - на початку 1970-х рр. так званих «косигінських реформ» (пов'язаних також із іменами їх розробників: економістів Є. Лібермана, С. Струміліна й ін.). Як комплекс заходів економічного регулювання вони розроблялися партійно-урядовим керівництвом насамперед через усвідомлення тенденцій до зменшення економічних ресурсів, стратегічної важливості відходу від екстенсивної моделі. Спроби суттєвої інтенсифікації пов'язувалися із застосуванням «нових методів планування та стимулювання виробництва», зокрема - госпрозрахунку). Нові економіко-управлінські принципи були озвучені у низці партійно-урядових документів, починаючи від постанови вересневого Пленуму ЦК КПРС 1965 р. «Про покращення керування промисловістю, вдосконалення планування, та посилення економічного стимулювання промислового виробництва» Об улучшении управления промышленностью, усовершенствовании планирования, и усилении экономического стимулирования промышленного производства: Постановление Пленума ЦК КПСС. Москва. 27-29 сентября 1965 г. КПСС в решениях и резолюциях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1986). В 16 т. Т. 10. 1961-1965. М.: Политиздат, 1986. С. 440-445.. Можна стверджувати, що в розробці реформ наявний стратегічний підхід. Проте в 1960-х рр. виявилося складно виправити системне технологічне відставання від передових країн світу в умовах швидкого розгортання «науково-технічної революції». Через це «косигінські реформи» лише частково сприяли оптимізації наявної економічної системи, та не зупинили подальшого швидкого виснаження природних ресурсів, людського потенціалу.

Про розуміння в цих умовах партійно-радянським керівництвом необхідності посилити економічну базу «малих міст та робітничих селищ» свідчать директиви XXIV з'їзду КПРС. Зокрема, у таких міських поселеннях передбачалося «розміщувати невеликі спеціалізовані підприємства та філії заводів і фабрик, що діють у великих містах» ЦДАГО України. Ф. 291. оп. 4. Спр. 352. Протоколы собраний и заседаний партбюро партийной организации отдела комплексного территориального планирования и размещения производительных сил. Арк. 69.. Для вирішення цього завдання були задіяні зусилля профільних урядових, науково-дослідних фахових та спеціалізованих проектних установ. Так, наприкінці 1960-х рр. в уряді УРСР розроблялися питання містобудівних умов та перспектив розвитку міської мережі республіки на дев'яту-десяту п'ятирічки. Установами, що були залучені до цього процесу на рівні нарад, слухань, підготовки висновків тощо, були: Держбуд УРСР (відділ районного планування), Держплан УРСР, Діпромісто, група розвитку міст Ради по вивченню продуктивних сил АН УРСР, КиївНДІПміст, Промбудпроєкт ЦДАВО України. Ф. 4906. Оп. 6. Спр. 48. Аналіз та комплексна оцінка містобудівних умов та перспектив розвитку мережі міст УРСР у зв'язку з генеральною схемою розміщення виробничих сил УРСР на 1971-1980 рр. (друга черга). 1969 р. 13 арк..

У цей час у складі Технічної ради Державного комітету Ради міністрів УРСР у справах будівництва у 1960-ті рр. діяла «секція планування та забудови міст» Ibid. Арк. 6.. У протоколі засідання секції від 11 червня 1968 р. відзначалася необхідність, для справи «раціонального розміщення промисловості в республіці» та «визначення оптимального масштабу розвитку міст», здійснення аналізу «до кінця 1969 р. - 220250 міст і найбільш перспективних селищ міського типу, а до 1979 р. - усіх міст республіки» Ibid. Арк. 8.. У напрацюваннях секції йшлося про визначення «потенціальних можливостей» розвитку міст, їхньої «відносної придатності для розміщення перспективних промислових комплексів різного типу», й ін. Ibid. Арк. 1, 11-12. Важливо відзначити, що на цьому етапі мало місце намагання уряду «розгрузити великі міста» (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків); при цьому говорилося про «мережу перспективних міських поселень УРСР» ЦДАВО України. Ф. 337. Оп. 2. Спр. 304. Матеріали (довідки, розрахунки) з розгрузки міст Дніпропетровська, Запоріжжя та Харкова від промислових підприємств, організацій, закладів та навчальних закладів, перебування котрих в цих містах є недоцільним або економічно необгрунтованим. 166 арк.. Проте, як досягти розширення промислової бази мономіст для перетворення їх на багатопрофільні, так і перейти і до режиму швидкої інтенсифікації виробництва, зокрема в економіці малих міст, не вдавалося перейти через інерцію економіко-господарської системи, запрограмовану на попередніх етапах. У цей час темпи появи на мапі Донбасу нових міст, пов'язаних із виробництвом засобів виробництва, різко уповільнилися. Так, у другій половині 1960-х - на початку 1970-х рр. міський статус отримали чотири шахтарських населених пункти: Білицьке, Білозірське, Жданівка та Суходільськ, причому фактично - за наслідками промислового розвитку на попередньому етапі. З монопрофільних поселень, економічну основу котрих не складала важка промисловість, у цей час отримав статус міста сільськогосподарський Новоазовськ Промислові мономіста Донеччини та Луганщини...; Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Донецька область...; Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Луганська область..

Наступний етап монопромислового урбогенезу в Донбасі, що тривав із першої половини 1970-х до середини 1980-х рр., став часом наростання системних кризових явищ в економіко-промисловій сфері країни та, відповідно, регіону, пов'язаних із питанням ресурсів, системою розселення, ефективністю управління в командно- адміністративній парадигмі тощо. Негативні економічні тенденції ставали все більш явними за результатами реалізації урядових програм дев'ятої (1971-1975), десятої (19761980) та одинадцятої (1981-1985) п'ятирічок. Незважаючи на це, влада повторювала тези щодо переваг соціалістичного довгострокового планування. Так, у постанові ЦК КПРС від 15 березня 1979 р. «Щодо 50-ї річниці першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР» наводилися слова В. Леніна щодо планування: «не можна працювати, не маючи плану, розрахованого на довгий період та на серйозний успіх» О 50-й годовщине первого пятилетнего плана развития народного хозяйства СССР: Постановление ЦК КПСС от 15 марта 1979 г. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1986). В 16 т. Т. 13. 1976-1980. М.: Политиздат, 1987. С. 320.. Показово, що наявність чіткої стратегії подальшого економічного розвитку стверджувалася за 12 років до припинення існування СРСР, у той самий час, коли кризові явища в економіці почало різко позначатися на стані вугільної галузі - головної за містоутворювальним значенням у регіоні. Так, із 1976 р., після досягнення позначки вуглевидобутку понад 200 млн. т на рік, почалося його скорочення в регіоні Сапицкая И.К. Формирование жизненного цикла угольной промышленности Донбасса. Економіка промисловості. 2009. № 3. С. 51., капіталовкладення у вугільну промисловість Донбасу різко зменшилися в 1981-1985 рр. Смолій В., Кульчицький С., Якубова Л. Донбас і Крим в економічному, суспільно-політичному та етнокультурному просторі України: історичний досвід, модерні виклики, перспективи (Аналітична доповідь). К.: Інститут історії України НАН України, 2016. С. 184. Це стало причиною подальшого гальмування урбоґенезу в ареалах дії вугільних підприємств. Містоутворючий характер вугільної галузі в цей час посилився лише у смт. Південне (майбутній Вугледар), з початком побудови в 1974-1985 рр. шахти «Південнодонбаська № 3» (перше потужне вугільне підприємство було засноване тут ще в першій половині 1960-х рр., проте не були реалізовані плани щодо побудови тут більш десяти нових шахт). У свою чергу, не була пов'язана з розвитком вугільної галузі «перепрофілізація» Міусинська, що став «містом гірників» після закриття у 1983 р. Штерівської ГРЕС: основне місце прикладення праці населення - шахта «Міусинська» - була розташована на території Красного Луча Промислові мономіста Донеччини та Луганщини....

У цей час у Донбасі загальмувався також монопрофільний урбоґенез, пов'язаний із розвитком інших важкопромислових галузей. Статус міста в 1977 р. отримали два монопрофільні поселення: Алмазна, зобов'язана розвитком у попередні десятиліття підприємства металургійної галузі, а також сусідня із Донецьком Мар'їнка (також внаслідок розвитку підприємств харчової галузі, запрограмованого на попередньому етапі) Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Донецька область.; Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Луганська область....

У наступні роки, під час гострої суспільно-економічної кризи в СРСР другої половини 1980-х - початку 1990-х рр., партійно-урядове керівництво країни здійснювало спроби кардинального реформування економічної системи в СРСР. Проте започатковані у 1985 р. рішеннями квітневого Пленуму ЦК КПРС реформи, зокрема спроби створення планово-ринкової системи, радикальної інтенсифікації економіки, відомі як «курс прискорення», виявилися неефективними; останній, дванадцятий п'ятирічний програмно-цільовий план виявився цілком «проваленим». Неспроможність представників державно-партійного керівництва перейти до конкурентоздатної в світовому масштабі інтенсивної економічної моделі поєднувалося з подальшим уповільненням інерції «урбанізаційного сценарію» попередніх періодів, головним чином через різке зменшення ресурсного потенціалу. Прикметно, що, хоча у тогочасному документі стратегічного характеру - резолюції XXVII з'їзду КПРС «Основні напрямки економічного та соціального розвитку СРСР на 1986-1990 роки та на період до 2000 року», - йшлося про подальший розвиток вугільної галузі, «продовження технічного переоснащення» підприємств вугільної промисловості Донбасу тощо Основные направления экономического и социального развития СССР на 1986-1990 годы и на период до 2000 года: Резолюция XXVII съезда КПСС. КПСС в решениях и резолюциях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1986). В 16 т. Т. 15. 1985-1988. М.: Политиздат, 1989. С. 239., містоутворювальних процесів вони не стимулювали. У цей час, найпізніше в досліджуваний період в Донбасі, статус міста отримало у 1989 р. шахтарське поселення Вугледар Смолій В., Кульчицький С., Якубова Л. Донбас і Крим... С. 199. Таблицю складено на основі матеріалів видань: Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Донецька область...; Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Луганська область...; Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В.С. Білецького. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. 752 с., у самій назві котрого відображений його монопрофільний характер. Появу нового «міста шахтарів» можна вважати наслідком «інерційного розвитку» господарської системи попередніх десятиліть. Усього в регіоні в другій половині 1940-х - кінці 1980-х рр. виникло 42 нових міста, причому - всі з ознаками монопрофільності (переважаючу більшість із них складали «міста вуглярів») (табл. 1).

Таблиця 1 Галузевий характер урбоґенезу в Донбасі у середині 1940-х - кінці 1980-х рр.63

Галузі, об'єкти котрих стали базою урбогенезу в Донбасі у 1940-1980-ті рр.

Кількість мономіст Донбасу, утворених на базі підприємств галузі у середині 1940 - першій половині 1950-х рр.

Кількість мономіст Донбасу, утворених на базі підприємств галузі у середині 1950 - середині 1960-х рр.

Кількість мономіст Донбасу, утворених на базі підприємств галузі у другій половині 1960-х - кінці 1980-х рр.

Загальна кількість міст Донбасу, утворених на базі підприємств галузі у середині 1940-х - кінці 1980-х рр.

Абсолютна кількість

Відносна кількість

Вугільна

2

21

5

28

66,7%

Енергетична

-

2

-

2

4,8%

Коксохімічна

-

1

-

1

2,4%

Хімічна

-

2

-

2

4,8%

Вогнетривка, флюсодоломітна

1

2

-

3

7,1%

Металургійна

-

-

1

1

2,4%

Харчова

-

2

2

4

9,5%

Рекреаційна

-

1

-

1

2,4%

Цим було фактично завершене формування галузевої специфіки промислової бази монопрофільних міст Донбасу доби СРСР. При цьому для переважної більшості таких міст (в першу чергу заснованих навколо вугільних шахт) були закладені високі ризики щодо подальшого розвитку та самого існування через вичерпаність природних ресурсів, структурно-економічні зміни.

Висновки

Таким чином, формування галузевої специфіки монопрофільних міст Донбасу в період середини 1940-х - кінця 1980-х рр. стало наслідком низького рівня політико-стратегічного мислення партійно-урядового керівництва країни при організації промислово-урбанізаційних процесів. Як і в попередній період (роки форсованої індустріалізації 1920-1930-х рр.), при довгостроковому плануванні економічного розвитку країни було обрано його екстенсивну модель. Головними пріоритетами при цьому були: забезпечення обороноздатності країни, швидка демонстрація переваг соціалістичної планової економіки. Це обумовило масштабне використання сировинних ресурсів Донбасу, побудову в регіоні численних підприємств містоутворювального значення, переважно - вугільної галузі, а також вогнетривкої, хімічної та ін.

У досліджуваний період у регіоні, порівняно з попереднім, удвічі збільшилася кількість монопрофільних міст: усього з вісімдесяти семи міст Донбасу наприкінці існування СРСР таких налічувалося близько 80%. Ґенеза більшості монопрофільних міст у цей період пов'язана з «економічним ривком» середини 1950-х - середини 1960-х рр., спланованим з метою швидкого досягнення показників високорозвинених держав.

Спроби партійно-урядового керівництва вдосконалити стратегію економічного розвитку, відійти від екстенсивної економічної моделі, здійснювані в другої половини 1960-х рр., а також на пізньому етапі існування СРСР, не були послідовними та ефективними. Диверсифікації та інтенсифікації містоутворювального виробництва монопрофільних міст Донбасу не відбулося.

Вузькогалузева специфіка визначила негативні сценарії розвитку цих міст уже в наступні десятиліття. Головним чином вони пов'язані зі скороченням містоутворювального виробництва внаслідок виснаження ресурсного потенціалу регіону, структурно-економічних змін. При розробці нових стратегій економічного розвитку країни та регіону потрібно враховувати цю особливість формування промислово-урбаністичної сфери Донбасу, дати відповідь на принципові питання щодо доцільності відбудови та можливості перепрофілізації таких міст.

References

Amoshi, O.I. (ed). (2020). Tsyrkuliarna smart-spetsializatsiia staropromyslovykh shakhtarskykh rehioniv Ukrainy [Circular smart specialization of old-industrial mining regions of Ukraine]. Kyiv. 196 s. Retrieved from https://iie.org.ua/wp-

content/uploads/2020/12/mono 2020 oblozhka compressed.pdf [in Ukrainian].

Babaiev, V.M. (2007). Optymizatsiia systemy upravlinnia munitsypalnym rozvytkom Ukrainy: politychni, ekonomichni, upravlinski ryzyky [Optimization of the municipal development management system in Ukraine: political, economic, and managerial risks]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu im. V.N. Karazina, 760, 114-126 [in Ukrainian].


Подобные документы

  • Життя і творчість Ніколо Макіавеллі. Визначення ролі філософа в ренесансній науці про державу. Проблеми співіснування та взаємодії етики і політики. Основні напрямки рецепції макіавеллівських політико-етичних ідей у політико-правових доктринах Нової доби.

    курсовая работа [60,5 K], добавлен 23.07.2016

  • Політико-правова думка Західної Європи, як базис виникнення договірної концепції походження держави. Поняття концепцій походження держави, їх види. Модель держави, яка утворилася внаслідок "суспільної угоди". Формування політико-правової культури України.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 12.02.2011

  • Проблеми формування української політико-управлінської еліти та кадрове забезпечення в об'єднаних територіальних громадах. Винищення радянським режимом соціального ґрунту, на якому формувалася українська національна еліта, яка здатна по сучасному діяти.

    статья [27,1 K], добавлен 23.03.2019

  • Війна за незалежність США як соціально-економічна передумова формування політико-правових поглядів Дж. Вашингтона. Ідейні орієнтири Дж. Вашингтона під час першої президентської каденції. Політико-правовий акцент під час другої президентської каденції.

    курсовая работа [62,3 K], добавлен 04.08.2016

  • Політичні ідеї даосизму. Політико-правові ідеї Конфуція. Політико-правові ідеї легізму. Визначальні чинники поступального розвитку права, його ідейних основ, принципів і інститутів, механізмів правозастосування.

    контрольная работа [17,2 K], добавлен 21.09.2007

  • Завдання і значення курсу історії зарубіжної політико-правової думки. Предмет історії політичних і правових вчень, відображення в них масової ідеології народів, класів, певних соціальних груп людей. Методи вивчення зарубіжної політико-правової думки.

    лекция [19,8 K], добавлен 16.10.2014

  • Значення парламентської демократії на сучасному етапі розвитку політико-правових процесів. Місце парламентських фракцій в системі демократичних інституцій, їх нормативно-правове регулювання. Аспекти діяльності найбільших фракцій вітчизняного парламенту.

    курсовая работа [109,7 K], добавлен 15.06.2016

  • Основні підходи до формування ідей, що стали підґрунтям появи концепції електронної демократії, як нової форми політико-правового режиму форми держави. Особливості діяльності видатних мислителів, що формували уявлення про інформаційне суспільство.

    статья [32,4 K], добавлен 19.09.2017

  • Історія та основні етапи виникнення політичних партій на Україні. Напрями діяльності перших українських партій початку XX ст., тенденції їх розвитку. Основні причини та шлях становлення багатопартійності. Діяльність політичних сил після розпару СРСР.

    реферат [33,6 K], добавлен 04.09.2009

  • Сутність інтеграційних процесів, основні аспекти їх виникнення та розвитку у країнах СНД, актуальність та напрямки реалізації на сучасному етапі. Оцінка динаміки даних процесів, головні проблеми та перспективи їх подальшого розвитку, роль і значення.

    контрольная работа [79,2 K], добавлен 21.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.