Політичні стратегії держав у конфліктній зоні: вибір і наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичні стратегії держав у конфліктній зоні: вибір і наслідки

Володимир Іванович Зелений

Кандидат педагогічних наук,

професор кафедри соціально-гуманітарних та правових дисциплін,

Київський інститут Національної гвардії України, Київ,

Олександр Петрович КОНОТОПЕНКО Кандидат філософських наук, доцент кафедри публічного управління та адміністрування,

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського,Вінниця,

Сергій Андрійович ЛАПШИН Кандидат історичних наук, доцент,

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця,

Анотація

Дослідження спрямоване на аналіз політичних стратегій держав у конфліктних зонах. Об'єктом дослідження є вибір та наслідки політичних стратегій, а зміст передбачає - вплив цих стратегій на міжнародні відносини та стабільність в регіоні. Метою роботи є визначення ключових аспектів вибору політичних стратегій у контексті конфліктів, а також розкриття можливих наслідків цих стратегій на рівні національному та міжнародному. Робота базується на аналізі відомих політичних конфліктів та використовує методи дипломатичного аналізу, військової стратегії та геополітичного аналізу. Актуальність дослідження визначається високим рівнем геополітичної нестабільності в сучасному світі, де багато держав стикаються з конфліктами. Наукова новизна полягає в комплексному підході до аналізу політичних стратегій та їх наслідків на міжнародному рівні. Дослідження виявило, що вибір політичних стратегій в конфліктних зонах має величезний вплив на динаміку подій. Дипломатичні стратегії сприяють мирному вирішенню конфліктів, тоді як військова інтервенція може призвести до непередбачуваних наслідків. Гібридні стратегії, зокрема використання економічного тиску, стають все більш актуальними в сучасному світі. Результати дослідження можуть бути використані для розробки більш ефективних політичних стратегій в умовах конфлікту. Вони також надають корисні вказівки для прийняття рішень на рівні міжнародних відносин та допомагають розуміти важливість дипломатичних методів вирішення конфліктів. політична стратегія конфлікт

На підставі аналізу було визначено, що вибір політичних стратегій у конфліктних ситуаціях є складним завданням, яке вимагає ретельного вивчення контексту та врахування можливих наслідків. Дипломатія та розумне використання військових і гібридних стратегій можуть сприяти стабільності та забезпечити національні інтереси, але тільки при уважному та обдуманому підході.

Ключові слова: конфлікт, конфліктні зони, політичні стратегії, гібридні стратегії, політичні конфлікти, держава.

Volodymyr ZELENYI

Candidate of Pedagogical Sciences,

Professor Department of Socio-Humanitarian and Legal Disciplines,

Kyiv institute of the National Guard,

Kyiv,

Oleksandr KONOTOPENKO

PhD in Philosophy, Associate Professor,

Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State

Pedagogical University,

Vinnytsia,

Serhii LAPSHIN

PhD, Associate Professor,

Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia

POLITICAL STRATEGIES OF STATES IN A CONFLICT ZONE: CHOICES AND CONSEQUENCES

Abstract

The research is focused on analyzing the political strategies of states in conflict zones. The object of the study is the choice and consequences ofpolitical strategies, with the theme being the impact of these strategies on international relations and stability in the region. The aim of the work is to identify key aspects of choosing political strategies in the context of conflicts and to uncover potential consequences at both the national and international levels. The research is based on the analysis of well-known political conflicts and employs methods of diplomatic analysis, military strategy, and geopolitical analysis. The relevance of the study is determined by the high level of geopolitical instability in the modern world, where many states are grappling with conflicts. The scientific novelty lies in the comprehensive approach to analyzing political strategies and their consequences at the international level. The research has revealed that the choice of political strategies in conflict zones has a tremendous impact on the dynamics of events. Diplomatic strategies contribute to peaceful conflict resolution, while military intervention can lead to unforeseen consequences. Hybrid strategies, including the use of economic pressure, are becoming increasingly relevant in the contemporary world. The results of the study can be utilized in developing more effective political strategies in conflict conditions. They also provide valuable guidance for decision-making in international relations and help understand the importance of diplomatic methods in conflict resolution.

Based on the analysis, it was determined that the choice of political strategies in conflict situations is a complex task that requires a thorough study of the context and consideration of potential consequences. Diplomacy and the judicious use of military and hybrid strategies can contribute to stability and safeguard national interests, but only with a careful and thoughtful approach.

Keywords: conflict, conflict zones, political strategies, hybrid strategies, political conflicts, state.

Постановка проблеми

Усвідомлення важливості дипломатії та мирних переговорів може сприяти зменшенню напруженості в конфліктних зонах. Здатність до ведення конструктивних переговорів та досягнення компромісів дозволяє державі ефективно вирішувати конфліктні ситуації, не призводячи до ескалації насилля. Успішні дипломатичні зусилля можуть позитивно позначитися на міжнародному статусі країни та сприяти стабільності в регіоні, але вибір військового втручання є ризикованим, проте іноді необхідним заходом для захисту національних інтересів та забезпечення безпеки. Активна участь у конфлікті може вивести державу на передову лінію політичних та військових подій. Однак важливо розглядати можливі наслідки, такі як міжнародна ізоляція, гуманітарна криза та можливі втрати серед власних громадян.

Держави також можуть обирати гібридні стратегії, використовуючи економічний тиск, санкції та інші неінтервенційні методи впливу, а це в свою чергу може включати економічні санкції, торговельні обмеження та ізоляцію [Чітак, Усманов 2023]. Такий підхід спрямований на використання неінтервенційних засобів для зміни поведінки держави в конфліктній зоні, але його ефективність може бути обмеженою, особливо якщо інші країни не підтримують санкційну політику.

Варто зазначити, в рамках сучасного міжнародного становища, вибір політичної стратегії в конфліктній зоні має величезне значення для майбутнього держави. Не тільки сам конфлікт, але й стосунки з іншими державами, розвиток регіональних подій й загальна міжнародна динаміка можуть бути суттєво визначені вибором політичної стратегії. Наприклад, застосування військової стратегії може призвести до загострення конфлікту та міжнародної ситуації в цілому, тоді як дипломатичні заходи можуть забезпечити стабільніші та довгострокові рішення.

Ретельний аналіз наслідків політичних стратегій у конфліктних зонах є важливим етапом дослідження, адже це включає вивчення економічних, політичних та соціальних наслідків вибраної стратегії, а також її вплив на міжнародні стосунки. Передбачення можливих ризиків й переваг може допомогти керівникам держави усвідомлено вибирати оптимальні стратегії для досягнення своїх цілей у конфронтаційних зонах.

Аналіз досліджень та публікацій

Теоретичний аналіз джерел із цієї проблематики свідчить про те, що конфлікт й конфліктні форми поведінки перебувають у центрі уваги багатьох вітчизняних та зарубіжних учених. Дослідженнями різних аспектів та проблем конфліктів та конфліктних зон й відповідних стратегій займалися наступні міжнародні дослідники: М.Дойч, Л.Козер, К.Левін, Дж.Скотт, К.Хорні. Окремі аспекти політичних стратегій держав у конфліктній зоні розглядали вітчизняні вчені, а саме: Глушков В. О., Чітак В.В., Усманов Ю.І.

Метою дослідження є аналіз політичних стратегій, які використовують держави у конфліктних зонах, та визначення їх наслідків для стабільності, геополітичної ситуації та гуманітарних умов в регіоні.

Виклад основного матеріалу

Стан сучасних міжнародних відносин у ХХІ ст. формує новий дослідницький порядок денний для фахівців, залучених до вивчення конфліктів. Поширеною, хоча поки й дуже спірною, стала думка про те, що традиційна дипломатія не справляється із сучасними конфліктами, й тому має бути переоцінена, й має поступитися дорогою новим стратегіям впливу на конфлікти.

Політичні конфлікти та напружені відносини між державами стали невід'ємною частиною сучасного світу. Зазначений контекст вимагає вивчення політичних стратегій, які вживають держави в умовах конфліктів, та аналізу їхніх наслідків. Рефлексії серед аналітиків й політологів щодо оптимальності та ефективності існуючих політичних порядків у світі неухильно призводять до переваги демократичних форм контролю конфліктних зон. Якою б неоднозначною не була практика демократії, хоч би якими гострими були проблеми, нею породжувані, й якими б драматичними не виявлялися ініційовані від її імені зміни, демократія була і є нехай і недосконала, але все ж таки найкраща з відомих форм суспільного устрою для формування відповідних стратегій у конфліктних зонах.

Звичайно, ерозія міжнародних інституцій стає серйозним викликом для посередницької діяльності сучасності. На цьому фоні поширюється практика інтернаціоналізації процесу врегулювання конфліктів за рахунок підключення до них зовнішніх акторів в особі окремих держав, обтяжених власними інтересами в регіоні конфлікту. Це, у свою чергу, нерідко гальмує переговори, оскільки інтереси зовнішніх учасників стикаються між собою, а їх вплив на сторони конфлікту диктується не цілями врегулювання, а боротьбою за вплив в регіоні конфлікту. Але й такі прогалини нерідко заповнюються результатами спільної роботи неурядових медіаторів, спеціалізованих «think-tanks», більш гнучких та адаптивних до реалій, що стрімко змінюються.

Варто відзначити, що світ стає більш конфліктним, а конфлікти більш передбачуваними й важко керованими, а це, як і раніше, ставить складні завдання перед дослідниками та стимулює пошук нових підходів до вироблення ефективних методів урегулювання конфліктів [Чітак, Усманов 2023].

Наприклад, Кесс Р. Санстайн, професор Університету Роберта Волмслі в Гарвардській школі права, відзначає, що конфліктні зони є складними ситуаціями, де виникають різноманітні проблеми та напруга між різними групами або країнами. Фактори, які можуть сприяти виникненню та подальшому розвитку конфліктних зон, досить різноманітні та можуть включати:

- етнічні та релігійні розбіжності, тобто наявність різних етнічних чи релігійних груп у певній території може створювати конфліктні ситуації, особливо якщо ці групи мають історичні або культурні розбіжності;

- територіальні конфлікти, в певних рамках, це суперечності стосовно кордонів, власності території або природних ресурсів можуть бути причиною конфліктів між державами чи групами;

- політичні та економічні розбіжності, адже неспівпадіння політичних й економічних інтересів може викликати напругу та конфліктні ситуації, особливо між країнами або регіонами;

- соціальні та економічні нерівності, - наявність значних різниць у рівнях розвитку, соціальних можливостях та доступі до ресурсів може викликати невдоволення та конфлікт;

- історичні суперечності, тобто наслідки минулих конфліктів або історичні обставини можуть залишати глибокі відчуття неприязності та ворожнечі;

- екологічні проблеми, маються на увазі зміни в середовищі, забруднення ресурсів чи конфлікти через доступ до води та інших екологічних ресурсів можуть стати причиною конфліктів;

- геополітичні фактори, - вплив зовнішніх сил, таких як інтереси інших країн чи міжнародних організацій, може також призводити до конфліктів [Sunstein 2018].

Розуміння цих факторів є важливим для розв'язання конфліктів та попередження подальших напружених ситуацій, а міжнародні установи та дипломатичні зусилля часто спрямовані на вирішення проблем, які лежать в основі конфліктів.

Одним із дискусійних питань у політичній конфліктології є поділ конфліктів на міжнародні та не міжнародні. Необхідно зазначити, що на практиці визначення статусу конфлікту вирішується в результаті угоди між провідними світовими акторами, які мають власні інтереси в конфлікті. Так, залишається відкритим питання щодо класифікації внутрішньополітичних збройних конфліктів із залученням інших акторів міжнародних відносин. Крім цього, сучасні політичні реалії вимагають розгляду деяких міжетнічних чи міжрелігійних конфліктів, що виникають усередині тих чи інших країн у єдності з міжнародними конфліктами. Це зумовлено низкою причин. По-перше, внутрішній конфлікт може перерости в міжнародний при підключенні ширшого кола учасників та виходу за межі держави, причому цей процес може супроводжуватися як прямим військовим втручанням, так й мимовільною участю третіх сторін (наприклад, потоки біженців із країни під час внутрішнього збройного конфлікту; захоплення заручників громадян третіх країн). По-друге, внаслідок дезінтеграції країни внутрішній конфлікт може перетворитися на міжнародний [Sunstein 2018].

Рівень концентрації конфлікту в політичній сфері не тільки можна порівняти з економікою - він значно перевершує суперництво в інших сферах, оскільки бажаний приз для конфліктуючих сторін у політиці це - влада у регіоні, наприклад Кеннет Клоук, директор Центру вирішення суперечок, справедливо стверджує, що характер боротьби за владу: «залежить від політичного режиму, який існує в даному суспільстві зараз. Власне, суть будь-якого політичного режиму полягає саме в тому, що він визначає форми та зони політичного конфлікту у боротьбі за владні повноваження. Він визначає ті способи, користуючись якими учасники політичної боротьби чи конкуренції досягають своєї мети» [Cloke 2015].

Аналіз показаних визначень політичного конфлікту дозволяє виокремити субстанційні компоненти, що становлять сутність політичного конфлікту та безпосередньо визначають конфліктну зону, до яких належать:

- перманентна форма боротьби за

владу;

- вияв та результат конкурентної взаємодії двох або більше сторін, що оскаржують розподіл та утримання ресурсів;

- протиборство суб'єктів політичного процесу за владу чи політичний вплив;

- зіткнення, протиборство політичних суб'єктів, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів, цінностей й поглядів [Cloke 2015].

В рамках даного питання, варто зазначити, що ініціюються конфлікти політичними інститутами, що функціонують - залежно від форми правління - відповідно до принципу поділу влади чи системи стримувань та противаг. Мотивацією до ініціювання конфлікту з боку конкретного політичного інституту може бути прагнення до реформування політичної системи світу в цілому або внутрішньо-системних відносин зокрема (регіональні конфлікти), виходячи з викликів й загроз як зовнішньополітичного, так і внутрішньополітичного характеру.

У принципі поділу світової влади, що породжує конфліктні зони, є низка особливостей. Так, Гаді Вольфсфельд доводить, що подібна ситуація може сприяти отриманню принаймні чотирьох демократичних «вигод» для світової спільноти:

1) захист від свавілля влади певних країн;

2) захист від панування однієї держави;

3) запобігання автократії;

4) підвищення ефективності світового управління [Wolfsfeld 1997].

Виходячи з вище відзначеного, стає зрозуміло, що у сучасному світі політичні конфлікти визначають нові реалії й вимагають вдумливих стратегій від держав. Політичні стратегії у конфліктах можуть бути різноманітними й орієнтованими на досягнення різних цілей, включаючи збереження миру, захист національних інтересів чи розширення впливу. Кесс Санстайн відзначає, що важливо розрізняти між м'якими та жорсткими стратегіями, а також ураховувати фактори, такі як дипломатія, економічний тиск й військова потужність.

В своїх роботах дослідник наголошує, що м'які політичні стратегії передбачають використання дипломатії, переговорів та міжнародного співробітництва для вирішення конфліктів. Такі підходи найчастіше використовують економічний тиск, санкції та ізоляцію для досягнення поставлених цілей. З іншого боку, жорсткі стратегії можуть включати військову дію, блокади та інші форми примусу для досягнення політичних цілей. Вибір між м'якими та жорсткими стратегіями залежить від конкретних умов, аналізу ризиків та вагомості важливих цілей для кожної держави [Sunstein 2018].

Комплексний підхід до політичних стратегій включає в себе узгоджену дію на різних рівнях, щоб максимізувати ймовірність успіху та мінімізувати ризики. Держави повинні уважно аналізувати політичні, економічні, со- ціокультурні та військові аспекти конфлікту. Також важливо залучати міжнародних союзників та партнерів для спільного розв'язання проблем, адже ключовою складовою успішної політичної стратегії є гнучкість та адап- тивність, оскільки ситуація в конфлікті може швидко змінюватися, і ефективний відгук на ці зміни визначає успіх чи невдачу.

Рис. 1 Мапа конфліктів ХХІ ст.