І міджтранзитивних демократій: політична модернізація та цифровізація інформаційного впливу

Виокремлюється ряд функцій, що виконує судова влада. Серед них - право судді, конституційний контроль, функція правосуддя, конституційний контроль, функція дозволу, інформаційна функція, статистична функція, функція роз'яснення, функція покарання тощо [61, с. 102].

Модернізація судової влади держави повинна мати на меті створення незалежної, ефективної системи правосуддя, котра здатна встановлювати справедливість. Донині опортуністичні інтереси політичних акторів, поки що, не дозволяють модернізувати судову систему.

Наступним, в рамках відповідності встановленим критеріям виступає боротьба з корупцією. Вона повинна бути одним з головних пріоритетів уряду, бо саме корупція є тим явищем, що гальмує процеси модернізації. Дисфункції наших політичних інститутів пояснюються двома концепціями, що мають безпосереднє відношення до корупції у політичних структурах - «захоплення держави» і «захоплення бізнесу». Основний зміст цих теоретичних обґрунтувань полягає у зрошуванні політичних структур і бізнесу, отриманні корупційної ренти тощо.

Політика держави в рамках боротьби з корупцією, насамперед, має бути орієнтованою на зменшення бюрократії у послугах, що надають виконавчі структури оточуючому середовищу, збільшення рівня прозорості діяльності уряду, забезпечення дотримання законодавчих норм. Також, в рамках цього процесу, держава повинна здійснювати модернізацію спеціалізованих інститутів, що здійснюють протидію корупції в державних установах та оцінку її ризику в законотворчих процесах, підвищувати рівень ефективності та результативності кримінального розслідування злочинів, пов'язаних з корупційною діяльністю. Сьогодні явно видно, що транзитивні демократії пострадянського простору, в тому числі й Україна, через зрощування базових політичних інститутів з бізнес-структурами, не можуть поки що створити ефективну політико-інституційну основу боротьби з корупцією. Варто неупереджено оцінювати й відповідність іншим критеріям. Наприклад, права та свобода людини, їх захист та гарантування, що є важливими критеріями, на яких зосереджена діяльність базових політичних структур. Вітчизняна політика не може гарантувати від порушення прав і свобод людини, які у період політичної нестабільності набувають загрозливих масштабів. Це не просто гальмує демократичні реформи, а взагалі збільшує можливість повернення до авторитаризму [2, с. 4; 75, с. 15].

Порівняння акцентує увагу на політичних правах та свободах, які законодавчо належать індивіду, як учаснику політичного життя. Ось вони: право приймати участь у виборчому процесі, референдумах, здійснювати діяльність в політичній сфері, приймати участь в законодавчому та виконавчому процесах самостійно, або за допомогою обраних представників, бути обраним до представницьких органів влади, на вільний доступ до інформації, щодо діяльності уряду, здійснювати контроль за діяльністю уряду, оскаржувати діяльність уряду в судовому порядку, на вільне висловлювання своєї політичної позиції, вільно звертатися до органів влади її представників, на створення громадських об'єднань, політичних партій, приєднання до них тощо [22, с. 38].

В Копенгагенських критеріях також передбачено оцінювати розвиток економіки країни, адже він корелює з соціальним рівнем розвитку суспільного середовища. В першу чергу, країна має побудувати розвинену ринкову економіку. Це позначиться на макроекономічній стабільності. Важливим критерієм є досягнення конкурентоспроможності країною в економічному середовищі екстрасоцієтальноїсистеми. Тобто, окрім розвиненої ринкової економіки, країні конче треба володіти сучасною індустріальною інфраструктурою, людським капіталом, що передбачає наявність висококваліфікованих фахівців. Економіка має бути багатосегментною та позначатися високим рівнем інтеграції до міжнародної економічної системи. Причому, рівень впливу держави на економіку, її контроль повинен бути мінімальний [82; 37, с. 154-155; 38, с. 23].

Дотримання та гарантування таких основних прав та свобод в державі дозволить суспільному середовищу брати активну участь у законотворчих процесах, контролі за дотриманням законності, а це по суті є дотриманням Копенгагенських критеріїв з участі індивідів у політичному житті.

Приєднання країни, що здійснює демократичний транзит до євроатлантичної спільноти, до того ж, передбачає її інтеграцію до Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Головними цілями цього військово-політичного альянсу є колективний захист членів організації та підтримка демократичних цінностей й миру. Основні напрямки діяльності НАТО наступні:

- «здійснення миротворчих операцій з метою врегулювання конфліктів та забезпечення постконфліктного будівництва;

- боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальним обігом наркотичних речовин, торгівлею людьми, незаконним відмиванням грошей;

- впровадження міжнародних освітніх програм;

- надання гуманітарної допомоги країнам, постраждалим від стихійних лих та техногенних катастроф;

- сприяння демократичному розвитку країн, забезпеченню дотримання основоположних прав людини, боротьбі з корупцією, ефективному функціонуванню механізмів державного управління» [33, с. 51-52; 46, с. 167]. Основоположні вимоги до країн-кандидатів, що висловили своє бажання приєднатися до Альянсу, викладені у Північноатлантичному договорі 1949 р.

Країна-кандидат вступу до НАТО має прагнути миру, захищати свободу, засновувати діяльність своїх політичних інститутів на демократичних принципах. Вирішення конфліктів, суперечок пропонується вирішувати лише мирними засобами. Своєю діяльністю вона повинна сприяти розвитку миру та стабільності у міжнародних відносинах. Для досягнення цього, держава повинна постійно модернізувати свої можливості [49; 89]. Більш детальні критерії для держав-кандидатів, що прагнуть інтегруватися до євроатлантичної спільноти у Плані дій щодо членства в НАТО (ПДЧ НАТО) 1999р. В рамках ПДЧ НАТО державі - кандидату пропонується розробити щорічний, модернізаційний план дій в економічній, оборонній, ресурсній, політичній, сферах та захисті прав людини. Закріплено механізм оцінки діяльності держави в цих сферах, що передбачає зустрічі та проведення семінарів, а також щорічного видання звіту НАТО. Він містить аналіз досягнень держави та пропозиції. Передбачено надання державі інформаційно-координаційної допомоги [87]. ПДЧ НАТО чітко регламентує критерії, яким держава повинна відповідати. Вони наступні:

- вирішувати внутрішні і міжнародні конфлікти лише мирними засобами, ґрунтуючись, в першу чергу, на принципах ОБСЄ;

- дотримуватись законів та захищати права людини;

- здійснювати громадський та демократичний контроль над своїми збройними силами;

- утримуватись від погроз застосування сили; сприяти розвитку мирних міжнародних відносин шляхом підтримки їх інститутів та сприяти стабільності й розвитку;

- забезпечувати соціальну справедливість, розвиток економіки тощо [87].

Невід'ємною умовою для держави кандидата виступає здатність протидіяти глобальним геополітичним ризикам, що негативно впливають не лише на транзитивні демократії, але й вже демократично сталі країни [76].

Також держави кандидати повинні бути готові та володіти можливостями взяти на себе зобов'язання перед НАТО щодо колективної оборони, підтримки та просування миру і безпеки, в першу чергу, шляхом досягнення консенсусу та іншими дипломатичними засобами. Країна має сприяти та підтримувати ефективність діяльності НАТО, приймати участь в усіх видах, діяльності альянсу тощо [87].

Отже, головним критерієм приєднання до європейського та євроатлантичного співтовариства в рамках політичної діяльності для країн є здійснення діяльності політичними та іншими соціальними інститутами на основі демократичних цінностей, їх пропагування та захисту, а також розбудова демократичного суспільства. Саме це є запорукою формування позитивного іміджу як країни, що прагне до демократії.

Імідж держави виступає одним з головних інструментів для досягнення її цілей. Він спрямований на формування певного уявлення про державу у спільноти, а отже - має цільову аудиторію [41, с. 386]. Цільова аудиторія визначається як основна та найбільш важлива категорія одержувачів інформаційного повідомлення [32, с. 61]. Тобто в залежності від цільової аудиторії (зовнішні чи внутрішні споживачі іміджу) буде відрізнятися смислове наповнення інформації, складові формування іміджу.

У випадку, якщо цільовою аудиторією обрано внутрішню спільноту, інформаційний масив змістовно має висвітлювати позитивну діяльність держави, наприклад в сфері модернізаційних процесів у вирішенні різноманітних соціальних проблем, рівень професіоналізму менеджменту політичних структур, його результативність.

Орієнтація на зовнішню спільноту змінює інформаційний масив. На нашу думку, він повинен висвітлювати позитивні кроки у діяльності з вирішення світових, регіональних проблем, врегулюванні міждержавних конфліктів тощо.

Формування образу на основі іміджу держави в ментальному просторі споживачів (зовнішня спільнота, внутрішня спільнота) ґрунтується на встановленні в їх свідомості певних стереотипів і уявлень про неї [19, с 311].

Причому, стереотипи визначаються як певне зображення у свідомості людини, що, створене на основі отриманої інформації, не спираючись на власний досвід. Формування стереотипів пояснюється економічними політичними та іншими мотивами, що обумовлює їх розповсюдженість в суспільстві [81, с. 245-247].

Під час формування іміджу держави у зовнішньої та внутрішньої спільноти стереотипи здатні покращити її уявлення про різноманітні дії базових політичних структур, наприклад при здійсненні непопулярних реформ тощо. Стереотипи можуть бути «ядром» уявлень спільноти, проте, в такому випадку вони повинні формуватися протягом тривалого проміжку часу та бути незмінними [81, с. 248]. Також слід зауважити, що стереотипи можуть мати негативний вплив, якщо їх формування відбувається на основі негативних рис, закладених в інформації про суб'єкта.

Прикладом може слугувати держава, в якій тривалий час панував авторитарний, тоталітарний політичний режим. Навіть після позитивного прийняття середовищем демократичних норм та цінностей демократичного політичного режиму, в цілому її імідж буде побудований на основі негативних стереотипів, що склалися у минулому. Таке явище притаманне, пострадянським державам.

Тому для держав, що здійснюють демократичний транзит при формуванні позитивного іміджу потрібно здійснювати активний інформаційний вплив як на зовнішню, так і на внутрішню спільноту для зміни негативних, історично сформованих стереотипів.

Для створення іміджу держави в свідомості зовнішньої та внутрішньої спільноти в науковому просторі виокремлюють також такі основні засоби як реклама, пабліситі та пропаганда.

Паблісіті (пабліситі) це ніщо інше як певний комплекс заходів, метою якого є досягнення популярності державою, її окремими інститутами. Використання паблісіті здійснюється тоді, коли необхідно забезпечити публічність у висвітленні певних подій. Паблісіті виконує комунікативну функцію. Формування іміджу в рамках паблісіті потребує використання певних засобів [86, c. 606; 88, c. 58].

Публічність в сфері політики надає змогу розширення взаємодії влади та суспільства, це сприяє більшій його залученості до політичної системи, що в свою чергу підвищую імідж транзитивної демократії [68, с. 498].

В першу чергу, варто здійснювати презентацію діяльності політичних інститутів, що надавала би роз'яснення їх дій в рамках різноманітних соціальних, економічних, політичних завдань, пояснювала значимість цих дій та продемонстровала досягнуті результати. Представники політичних інститутів мають бути публічними особами, що надає можливість середовищу спілкуватися з ними без посередників. Необхідною умовою є постійне оприлюднення дій політичних інститутів (доповіді, звіти) тощо [18].

Наступним засобом створення іміджу виступає реклама. Вона ставить метою створення у індивіда бажання бути частиною певного явища, скористатися якимось об'єктом, послугою.

Так, в рамках впливу на зовнішнього іміджеспоживача, це може бути реклама туристичних об'єктів держави, економічна реклама щодо інвестиційної привабливості, різноманітних підприємств держави тощо. Наприклад, компанія «Інтерпайп» має у своєму складі Управління корпоративних відносин.

До завдань управління входять такі, як: реалізація PR стратегії і комунікаційної політики Компанії, координація внутрішніх та зовнішніх комунікацій, просування іміджу Компанії на стратегічних ринках. Функціонал підрозділу включає в себе інформування внутрішніх аудиторій, роботу із засобами масової інформації, організацію корпоративних подій, підтримку продажів в частині маркетингових комунікацій.

Прикладом застосування реклами при формуванні іміджу держави у внутрішньої спільноти можливо навести політичну рекламу, що виступає елементом побудови іміджу зокрема політичної партії.

Також, політична реклама, виступає одним з методів комунікації політичних інститутів і суспільства, та надає змогу впливати на поведінку, свідомість, прийняття рішень індивідами та соціальними групами.

Як визначає М. Гурицька, політична реклама - «це заходи та способи формування думки виборців шляхом подання загалом об'єктивної інформації, що переконує у перевагах даного кандидата чи політичної організації над іншими» [14].

Політична реклама володіє певними відмінностями від інших видів реклами. В ній основним елементом може виступати лише особа (партійний лідер, інша відома особистість, що є членом партії), або політична платформа партії. В політичній рекламі чітко визначений проміжок часу для її застосування. Основна увага індивіда, суспільства в цілому приділяється досягненням партії або наявним проблемам, котрі повинні бути вирішені. Причому, політична реклама виступає лише одним з елементів формування іміджу політичної партії [14].

Політична реклама може застосовуватись для формування конгруентного ментального простору у середовищі стосовно законодавчих нововведень та інших модернізаційних змін.

Ефективність політичної реклами залежить від багатьох факторів:

- якості джерел її розповсюдженості;

- відповідність змісту політичної реклами характеру цільової аудиторії;

- складності інформаційного змісту політичної реклами;

- якості інформації на основі якої формується політична реклама;

- особливості транслювання політичної реклами (час, повторювальність тощо) [10, с.167].

Пропаганду, в загальному розумінні, можливо визначити, як різновид інформації, що використовується для здійснення цілеспрямованого впливу як на окремого індивіда, так і суспільне середовище в цілому.

Інформація, що надається, здебільшого, не об'єктивна, або є вибірковою. В рамках впливу на зовнішню чи внутрішню спільноту при формування іміджу державі доцільно розглядати явище пропаганди в політичному контексті.

У науково-дослідницькому середовищі, в контексті формування іміджу, політичну пропаганду визначають як техніку впливу на свідомість індивіда, що здатна організувати їх до здійснення певних дій чи прийняття певних рішень [80, с. 103].

Д. Павлов, досліджуючи підходи до вивчення поняття політичної пропаганди, визначає її як «процес систематичного та цілеспрямованого ефективного здійснення впливу на свідомість та поведінку мас з метою здобуття, утримання та реалізації влади через залучення достатньої кількості прибічників...» [40, с. 330].

Одним з основних засобів пропаганди виступає маніпуляція. В свою чергу, в науці виокремлюють два її основні види. Першим - виступає оперативна маніпуляція, за реалізації якої застосовуються існуючі суспільні потреби, цінності, змушуючи суспільство сприймати та приймати їх по-різному в залежності від потреб особи, що здійснює маніпуляцію.

Наступною виступає стратегічна маніпуляція. Вона розрахована на тривале закріплення у ментальному конструкті осіб певних цінностей, потреб і правил, які є необхідними та корисними для суб'єкта, що здійснює маніпуляцію [29, с. 304; 79, с. 172].

Окрім маніпуляції, політична пропаганда використовує й такий метод як «міф». Його створення відбувається, в першу чергу на основі політичної агітації [29, с. 305]. У сучасній політичній науці політична пропаганда виступає як засіб комунікації. Іншими словами, політична пропаганда надає додаткову змогу взаємодії політичних інститутів з внутрішньою та зовнішньою спільнотою, завдяки якому політичні інститути спроможні

донести інформацію з питань змістовної спрямованості їх діяльності [62, с. 57].

Інша справа, що ця інформація у пропагандистських контентах має маніпулятивний відтінок, а нерідко є цілком неправдивою. Прикладом може слугувати сучасна гібридна війна на території України.

Окремим методом формування іміджу держави у свідомості зовнішньої спільноти виступає публічна дипломатія. Головна відмінність публічної дипломатії від традиційної - полягає в тому, що перша спрямована на взаємодію не лише з представниками уряду але й громадянами іноземних держав та іноземними неурядовими організаціями.

Публічна дипломатія виступає ефективним методом просування іміджу для транзитивних демократій в міжнародних відносинах.

Серед суб'єктів публічної дипломатії можливо виділити політико - інституційні структури, приватних осіб, неурядові організації, громадські об'єднання, наукові інститути, діячів культури, спортсменів, ЗМІ тощо.

Взаємодія суб'єктів в рамках публічної дипломатії здійснюється не лише на урядовому рівні. Відбувається взаємодія політичних структур, що формують свій імідж з середовищем іншої політичної системи її громадськими організаціями, ЗМІ, науковими інститутами тощо.

В науковому просторі існує значна кількість підходів до визначення публічної дипломаті. Так В. Руднєва пояснює її як «урядову діяльність, яка спрямована на просування національних інтересів та національної безпеки, через розуміння, інформування і надання впливу на зарубіжні аудиторії, а також розширення діалогу з іншими націями» [55, с. 149]. В свою чергу, С. Гуцал наводить свою типологію цього феномену:

- «публічна дипломатія як лобістська діяльність» - що визначає її як короткострокову комунікацію, яка здійснює вплив на урядових чи неурядових суб'єктів іноземної держави для захисту та просування власних політичних інтересів;

- публічна дипломатія як міжнародні зв'язки з громадськістю, інакше кажучи - форма комунікації, з досягнення середньострокових цілей і яка полягає у взаємодії з суб'єктами іноземних держав у просуванні та захисті не лише своїх політичних цілей, а й інтересів в економічній, соціальній, культурній та інших сферах;

- публічна дипломатія як процес просування національного іміджу або бренду. В даному випадку публічна дипломатія спрямована на зміну або побудову іміджу держави, що здійснює формування її образу у свідомості середовища іноземної держави [15, с. 108].

Публічна дипломатія під час здійснення впливу на іноземних суб'єктів, залучає усі можливі методи мотивації до сприйняття потрібного іміджу, за цього примус як метод неперспективний. В. Руднєв звертає увагу на наступні правила публічної дипломатії:

- постійно підтримувати комунікацію з іноземними представниками;

- надавати розширену інформацію про свою діяльність в політичній,

- економічній, соціальній, культурній та інших сферах;

- здійснювати стратегічне планування своєї комунікації з іноземними суб'єктами;

- основна увага має бути приділена на розвитку взаємовідносин з неурядовими суб'єктами іноземних держав [55, с. 152].

Таким чином, для просування іміджу держави до зовнішньої спільноти публічна дипломатія має ґрунтуватися на принципах відкритості та доступності всіх сфер діяльності та налагодження й постійного підтримання взаємного діалогу з представниками різних верств населення.

Безперечно, одним з найбільш ефективних засобів впливу на зовнішню та внутрішню спільноти при формуванні іміджу держави виступають ЗМІ.

Засоби масової інформації володіють широкою ресурсною базою, (друковані видання, інтернет, теле- та радіомовлення тощо) на основі якої розповсюджується інформація про всі сфери діяльності держави. Засоби масової інформації здійснюють виконання, в рамках формування іміджу, широкого кола функцій.

Першою - виокремимо інформаційну функцію, що спрямована на збір та розповсюдження різноманітних видів інформації. Наступною - зазначимо освітню функцію, котра полягає у наданні знань суспільному середовищу з економіки, політики тощо.

Окремо виділяють функцію соціалізації, яка дозволяє індивіду інтегруватися в суспільне середовище. Варто вказати на функцію критики, позаяк засоби масової інформації здійснюють критичний аналіз та висновки щодо певних дій політичних акторів їх ефективності і результативності. Крім того, ЗМІ виконують функцію контролю, здійснюючи аналіз усіх суспільних сфер.

Функція артикуляції виокремлює інтереси різноманітних верств населення піддає їх аналізу. Мобілізаційна функція полягає у можливості ЗМІ об'єднувати суспільство в досягнення якоїсь мети [23, с. 198 -201].

Однак, у транзитивних демократіях цілевказання ЗМІ часто не співпадає з метою розвитку суспільного середовища, через що виявляються неспроможні його об'єднати.

ЗМІ виступають окремим інститутом, що здатний в короткий термін змінити образ у середовища про об'єкт чи суб'єкт іміджування.

Тому для транзитивної демократії набуває вагомого значення якість інформаційного масиву, в першу чергу того, що надається самими політичними інститутами.

Постає необхідним створення служб PR, які у м'який, ненасильницький спосіб зможуть доводити свої позиції до суспільного середовища. Адже таких служб в Україні явно не вистачає, а ті, що називають себе PR-компаніями, фактично займаються політичною рекламою.

За рахунок збільшення дійсних PR-акцій, що проводитимуть політичні сили у державі зменшиться маніпулятивна складова в інформаційному просторі і тоді суспільному середовищу відкриється чимало альтернатив з підтримки певних політичних партій та їх лідерів, швидче структурується середовище, котре чітко визначиться зі своїм політичним вибором. Звідси, очевидно, що імідж транзитивної демократії значно покращиться.

Вагоме місце у сучасній системі ЗМІ посідають Інтернет технології. Сьогодні Інтернет надає можливість здійснення всебічного впливу на внутрішнє та зовнішнє середовище.

Безумовно, перевагою використання Інтернету у формуванні іміджу транзитивних демократій виступає можливість охоплення широкої аудиторії та здійснення переважно постійного впливу на неї.

Першочергове місце у системі Інтернет технологій посідають соціальні мережі (Facebook, Twitter тощо). За визначенням О. Сахань соціальні мережі це - «соціальна структура, що складається з інтерактивних багатокористовуваних веб-сайтів, які являють собою автоматизоване соціальне середовище, що дає можливість спілкуватися групі користувачів, об'єднаних спільним інтересом, у тому числі політичним» [56, с.146].

Соціальні мережі надають змогу не лише швидкого розповсюдження інформації, але й здійснювати живий діалог між інтернет користувачами. Це дозволяє кожному індивіду превентивно приймати участь у різноманітних сферах життя. Такий вид діалогу сприяє формуванню громадської думки [72, с. 28]. Проте, слід зауважити, що якість інформаційного потоку у мережі інтернет може бути вкрай низькою.

До того ж, дається взнаки звичка значної кількості населення сприймати нову інформацію, користуючись стрічкою новин на смартфоні без належної перевірки правдивості такої інформації. Тож, можливість будь-якого індивіда формувати та розповсюджувати інформацію може використовуватися як засіб формування анти-іміджу транзитивної демократії. Здійснювати контроль за розповсюдженням негативної, неправдивої інформації в інтернеті майже неможливо.

Найкращий варіант формування іміджу транзитивної демократії у мережі - використання лідерів громадської думки - найталановитіших і найавторитетніших блогерів, здатних групувати навколо себе широку аудиторію.

Транзитивна демократія повинна створювати розгалужену систему інформаційної присутності в інтернеті, тим самим, наповнюючи його якісною інформацією про політичну діяльність, певні позитивні явища тощо.

Прикладом можуть слугувати створення акаунтів у соціальних мережах різними політичними інститутами, що надасть інформаційного висвітлення своєї діяльності, підтримці діалогу з середовищем і позитивно впливатиме на імідж транзитивної демократії.

Засоби масової інформації, створюючи єдиний інформаційний простір, в змозі формувати у зовнішньої та внутрішньої спільноти певне уявлення про державу тобто створювати, регулювати, підтримувати її імідж [45, с. 94].

Варто зазначити й сучасні постмодерні тенденції двостороннього зв'язку в інформаційному просторі. Інформаційний простір сьогодні демонополізований від засобів масової інформації, він формується вже не лише ЗМІ, але й лідерами громадської думки та звичайними користувачами соціальних мереж.

В таких умовах з'являється така властивість інформаційного поля як мінливість. Тож стає набагато легше створювати в ньому обурення, радість та інші емоційні стани, що може використовуватися при створені іміджу.

Отже, формування розгалуженої інформаційної системи впливу на цільову аудиторію дозволить ефективно створювати імідж певної транзитивної демократії.

Екзогенний чинник іміджу транзитивних демократій полягає у динамічному образі, що створюється у ментальному просторі зарубіжної спільноти і формалізується у політичних ризиках країни, рівні сприйняття корупції, ряді економічних і соціальних показників, зафіксованих у міжнародних рейтингових даних.

Виокремлюючи методи та інструменти впливу базисних політичних інститутів на цільову аудиторію при формуванні іміджу транзитивних демократій, дійшли висновку, що сучасним пострадянським країнам не вистачає достатньої кількості спеціалізованих PR-компаній, використання лідерів громадської думки у соцмережах, здатних сприяти політичній структуризації населення і сформувати позитивний імідж транзитивної демократії.

Размещено на Allbest.ru