Питання балансу між захистом інформації та забезпеченням прав осіб в регулюванні кібербезпеки за законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання балансу між захистом інформації та забезпеченням прав осіб в регулюванні кібербезпеки за законодавством України

(Череватюк В.Б., Національний авіаційний університет, Бєлкін Л.М., адвокат індивідуальної практики, Сопілко І.М., Національний авіаційний університет, Юринець Ю.Л., Національний авіаційний університет)

Вступ

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, державна політика у сфері кібербезпеки як частина діяльності держави спрямована, перш за все, на забезпечення конституційних прав громадян. державна політика кібербезпека

Виклад основного матеріалу

Уїнстон Черчилль зазначав: «За безпеку необхідно платити, а за її відсутність - розплачуватися» (джерело: https://citaty.info/topic/bezopasnost?page=1). Разом із тим, як зазначено у статті [1], безпека створюється не в обмін на права і свободи, а лише разом із ними. У цій статті наголошується, співіснування прав і свобод, з одного боку, та забезпечення кібербезпеки, з іншого боку - можливе.

Зокрема, професор Г.В. Форос (із співавтором) вважає [2], що хоча у Конституції України 1996 року, як і в конституційному законодавстві більшості зарубіжних країн, дефініції «кібербезпека», «кіберзлочинність» та похідні не вказано, але ключовим завданням у цій сфері діяльності держави, яке постає перед державами, є забезпечення основних прав людини, як це передбачено відповідними міжнародними угодами, які підтверджують право кожного безперешкодно дотримуватись поглядів, а також право на свободу слова, включаючи право на пошук, отримання і передачу будь-якої інформації та ідей, незважаючи на кордони, а також права на повагу до приватного життя, зокрема і в кіберпросторі. Зокрема, автори наголошують, що наріжним каменем одного з перших нормативно-правових актів в даній сфері - Конвенції від 23.11.2001 Ради Європи про кіберзлочинність - визначена необхідність забезпечити належний баланс між правоохоронними інтересами і повагою до основних прав людини, як це передбачено Конвенцією Ради Європи про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Міжнародною Хартією ООН про громадянські і політичні права 1966 р. і іншими відповідними міжнародними угодами з прав людини, які підтверджують право кожного безперешкодно дотримуватись поглядів, а також право на свободу слова, включаючи право на пошук, отримання і передачу будь-якої інформації та ідей, незважаючи на кордони, а також права на повагу до приватного життя. Зауважено також на право на захист особистої інформації, як це передбачено Конвенцією Ради Європи про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних 1981 р.

У статті [3] кібербезпека розглядається як складник інформаційних прав людини. Надається авторське визначення права на кібербезпеку як невід'ємне, невідчужуване право особи на захищеність її важливих інтересів, зокрема й інформаційних прав, під час використання кіберпростору. Тобто право на такий правопорядок, за якого забезпечуються, охороняються й захищаються права і свободи людини під час використання кіберпростору. Пропонується віднести право на кібербезпеку до інформаційних прав людини, але за умов наявності відповідного правового регулювання.

Отже, заявлена тема є актуальною. Дане питання частково досліджувалося у статті співавторів [4]

Виклад основного матеріалу

Засадничим правовим актом в Україні у сфері забезпечення кібербезпеки є Закон України від 05.10.2017 р. № 2163-VIII «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» (далі - ЗУ № 2163-VIII).

Так, у преамбулі цього Закону наголошено, що Закон визначає правові та організаційні основи забезпечення захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, національних інтересів України у кіберпросторі, основні цілі, напрями та принципи державної політики у сфері кібербезпеки, повноваження державних органів, підприємств, установ, організацій, осіб та громадян у цій сфері, основні засади координації їхньої діяльності із забезпечення кібербезпеки.

У пункті 5 ст. 1 ЗУ № 2163-VIII кібербезпека визначена як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЗУ № 2163-VIII, правову основу забезпечення кібербезпеки України становлять Конституція України, закони України щодо основ національної безпеки, засад внутрішньої і зовнішньої політики, електронних комунікацій, захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, цей та інші закони України, Конвенція про кіберзлочинність, інші міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.

Отже, як зазначено вище, діяльність української держави у сфері кібербезпеки ґрунтується на Конституції України та Конвенції про кіберзлочинність, зокрема, в контексті забезпечення конституційних прав громадян.

Згідно пункту 1 ч. 1 ст. 4 ЗУ № 2163-VIII, об'єктами кібербезпеки є: конституційні права і свободи людини і громадянина.

Згідно ч. 3 ст. 5 ЗУ № 2163-VIII, Кабінет Міністрів України у сфері кібербезпеки забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кібербезпеки, захист прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів України у кіберпросторі, боротьбу з кіберзлочинністю; організовує та забезпечує необхідними силами, засобами і ресурсами функціонування національної системи кібербезпеки; формує вимоги та забезпечує функціонування системи аудиту інформаційної безпеки на об'єктах критичної інфраструктури (крім об'єктів критичної інфраструктури у банківській системі України).

Згідно пункту 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ № 2163-VIII, забезпечення кібербезпеки в Україні ґрунтується на принципах: 1) верховенства права, законності, поваги до прав людини і основоположних свобод та їх захисту в порядку, визначеному законом.

На виконання положень цього Закону, Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення від 14 травня 2021 року «Про Стратегію кібербезпеки України», яка (Стратегія) була затверджена Указом Президента України від 26 серпня 2021 року № 447/2021 (далі - Стратегія). В розділі 4 «Національна система кібербезпеки: засади розбудови» цієї Стратегії наголошується, що Україна прагне створити максимально відкритий, вільний, стабільний і безпечний кіберпростір в інтересах забезпечення прав і свобод людини, соціального, політичного і економічного розвитку держави. Україна розбудовуватиме національну систему кібербезпеки, ґрунтуючись, зокрема, на збалансованому забезпеченні потреб держави і прав громадян, дотриманні законності, повазі до основоположних цінностей, прав людини і громадянина. В розділі 5 «Пріоритети забезпечення

кібербезпеки України та стратегічні цілі» Стратегії пріоритетами забезпечення кібербезпеки України, зокрема, визначено убезпечення кіберпростору задля захисту суверенітету держави та розвитку суспільства; захист прав, свобод і законних інтересів громадян України у кіберпросторі.

Сьогодні неможливо перерахувати усі можливі виклики безпеці. Серед них одним із загрозливих є кіберзагрози. Згідно пункту 6 ст. 1 ЗУ № 2163-VIII, кіберзагроза - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України у кіберпросторі, справляють негативний вплив на стан кібербезпеки держави, кібербезпеку та кіберзахист її об'єктів. Натомість згідно пункту 6 ст. 1 ЗУ № 2163-VIII, кіберзахист - сукупність організаційних, правових, інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного та технічного захисту інформації, спрямованих на запобігання кіберінцидентам, виявлення та захист від кібератак, ліквідацію їх наслідків, відновлення сталості і надійності функціонування комунікаційних, технологічних систем.

Проблематика кіберзахисту важлива тому, що з кожним днем все більше українців отримує доступ до мережі Інтернет

користуючись телефоном або комп'ютером, використовує електронну пошту, починає вести власну сторінку у соціальних мережах тощо. За допомогою Інтернету ми спілкуємось, працюємо, навчаємося, купуємо товари та послуги, здійснюємо різні банківські операції, шукаємо інформацію. З іншого боку, електронні мережі стають важливим чинником державного управління і оборони. Тому закономірно, що збільшується кількість конфліктів, тісно пов'язаних з інформаційними технологіями, зокрема і кіберконфліктів. Структура цих конфліктів не змінюється, лише нових рис набуває їх суб'єкт та об'єкт. Аналізуючи те, як сьогодні державні та місцеві органи влади дедалі активніше переходять у цифровий простір, констатуємо той факт, що вони все частіше стають суб'єктами конфліктів, які пов'язані з інформаційними технологіями. Розвиток інформаційного суспільства спонукає державні та місцеві органи влади створювати і забезпечувати діяльність вебсайту, електронної пошти, упроваджувати надання своїх послуг через Інтернет, систему електронного документообігу тощо. Слід також зазначити, що зі стрімким розвитком інформаційних технологій з'явились і ті, хто хоче на цьому заробити, але заробити за допомогою незаконних дій і технологій. Тож можна сміливо прогнозувати, що кількість конфліктів у сфері інформаційних технологій, зокрема і кіберконфліктів, лише стрімко зростатиме. Із загостренням воєнної ситуації наростають і ризики у кіберпросторі. Зазначене особливо яскраво підтверджується після початку широкомасштабного збройного вторгнення Російської Федерації в Україну 24.02.2022 року. Так, за звітом американської компанії Microsoft, з початку війни російські хакери скоїли майже 240 кібератак проти України - підприємств та державних установ. Атаки часто були спрямовані на знищення комп'ютерних систем, але деякі також були спрямовані на збирання розвідувальних даних або поширення дезінформації [5]. Тому держава мусить вживати заходи протидії кіберзагрозам, що повинно бути більш детально врегульовано на законодавчому рівні. Це має відбуватися через залучення як державних органів, так і приватного сектора української економіки [6].

Проблеми врегулювання і унормування діяльності у кіберпросторі вже давно стали ключовими у політиці багатьох держав світу. Всі вони однозначні у твердженні, що кіберпростір - це міжнародний простір, і діяльність держав у кібепросторі повинна в першу чергу відповідати нормам міжнародного права. Тому слід погодитися з думкою Ю.С. Размєтаєвої, яка вважає, що запобігання кіберзагрозам можливе завдяки поєднанню національної та міжнародної стратегій кіберзахисту [7]. Тому поєднання національної та міжнародної стратегій кіберзахисту, динамізм і є тим шляхом, який веде до забезпечення безпеки кіберпростору, в тому числі і до попередження конфліктів в інформаційній сфері. Можна цілком погодитись із тезою, що «і захист устаткування, і захист програмного забезпечення є головним завданням кібербезпеки. Тим не менш, обидва види захисту повинні бути реалізовані та вбудовані до національної та міжнародної стратегії (регулювання), щоб досягти своїх цілей» [8].

Україна інтегрована у світовий цифровий простір, і, як зазначає Дубов Д.В., зазнає різних загроз і негативних впливів, пов'язаних з розвитком кіберпростору (зокрема від наслідків суперництва США, Росії та КНР), що гостро актуалізує проблеми кібербезпеки на загальнодержавному рівні. Тому виникає необхідність концептуально зрозуміти нову безпекову (кібербезпекову) реальність та вирішити суто практичні питання впорядкування внутрішнього нормативноправового поля, зон відповідальності відомств, задіяних у забезпеченні кібербезпеки держави, загалом весь комплекс питань, пов'язаних з розбудовою ефективної національної системи кібербезпеки [9, с. 11].

Щодо нормативно-правового забезпечення, то розрізняють різні види кібернорм, які вже врегульовані на тому чи іншому рівні у законодавстві різних держав. Дж. Кенет вважає, що серед них варто виокремити в наступні [10]: 1) ті, що закликають до дотримання існуючих міжнародно-правових норм, які стосуються відповідальності держави у здійсненні збройних конфліктів; 2) ті, що виключають можливість повного знищення або виведення з ладу мережі Інтернет по всьому світові; 3) норми національного права, які зобов'язують будь-яку державу допомагати іншій державі, яка стала жертвою кібератаки; 4) норми врегулювання використання кібертехнологій з метою усунення або попередження зловмисних дій.

Як зауважує О.Р. Пелещак, слід застосувати системний підхід до формування понятійно-термінологічного апарату кібербезпеки, який забезпечить адекватне наповнення його змісту відповідно до вимог, що висуваються до правової термінології, а також уможливить узгодження з термінологією чинного українського законодавства та міжнародних актів [11]. Із введенням у дію Стратегії кібербезпеки України 2021 року загальна логіка нормотворчої діяльності певною мірою врахувала логіку формування змісту понятійного апарату кібербезпекової сфери, а також частково сформулювала бачення нових геополітичних умов існування держави та її ролі в глобальному і національному кіберпросторах.

Висновки

Таким чином, правове регулювання питань кібербезпеки в Україні ґрунтується на вимогах досягнення балансу між захистом інформації і свободою вираження поглядів, позицією ООН і практикою Європейського Суду з прав людини. Зокрема, В.Ф. Загурська-Антонюк наголошує, що одним з механізмів розв'язання питання протидії інформаційним загрозам є обмеження доступу до інформації або її викривлення, спотворення у процесі «інформаційної війни», яка стала «моторошною» реальністю в сучасних геополітичних стосунках «Україна - Росія». Але тут же цей автор вказує, що такі обмеження можуть «виявитися неприпустимими у цивілізованих демократичних суспільствах, які прагнуть до демократичних цінностей» [12].

Список використаних джерел:

1. Кібербезпека та/або права людини. ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА». 2017. - URL: https://vaibit. org.ua/%D0%BA%D 1 %96%D0%B 1 %D0%B5%D 1 %80%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D0%BA %D0%B0-%D1%82%D0%B0%D0%B0%D0%B1%D0%BE-% D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0-%D0%BB%D1% 8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8-2/

2. Форос Г.В., Жогов В.С. Особливості трактування поняття «кібербезпека» в сучасній юридичній науці. Правова держава. 2019. № 33. С. 128-134.

3. Хоббі Ю. Право людини на кібербезпеку: проблеми визначення та гарантування. Юридичний вісник. 2020. № 2. С. 37-43.

4. Сопілко І.М., Череватюк В.Б. Особливості протидії кіберзагрозам правовими методами та засобами. Наукові праці Національного авіаційного університету. Серія: Юридичний вісник «Повітряне і космічне право». К, НАУ, 2021. № 4 (61). С.105-110.

5. Російські хакери з початку війни скоїли майже 240 кібератак проти України - Microsoft. 28.04.2022. - URL: https://www.slovoidilo.ua/2022/04/28/novyna/bezpeka/rosijski- xakery-pochatku-vijny-skoyily-majzhe-240-kiberatak-proty- ukrayiny-microsoft.

6. Filinovych V.V. Problems of human rights violations caused by cybercrimes and ways to overcome them. Наукові праці Національного авіаційного університету. Серія: Юридичний вісник «Повітряне і космічне право». 2020. № 3(56), С. 143-148.

7. Размєтаєва Ю.С. Система міжнародної безпеки у світлі кіберзагроз: правові проблеми та перспективи. Актуальні проблеми сучасного міжнародного права: зб. наук. ст. за матеріалами І Харк. міжнар.-прав. читань, присвячених пам'яті проф. М.В. Яновського і В.С. Семенова, Харків, 27 листоп. 2015 р.: у 2 ч. Харків. 2015. Ч. 1. С. 175-177.

8. Maskun S.H. Cyber Security: Rule of Use Internet Safely. Journal of Law, Policy and Globalization. 2013. Vol.15. P. 22.

9. Дубов Д.В. Кіберпростір як новий вимір геополітичного суперництва. Монографія. К. НІСД, 2014. 328 с.

10. Kenneth Geers. Cyber War in Perspective: Russian Agression against Ukraine. NATO CCD COE Publications, 2015. 175 p.

11. Пелещак С.Р. Термінологічні проблеми кібербезпекової сфери України: нормативно-правовий аспект. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. № 4. 2016. С. 299-308.

12. Загурська-Антонюк В.Ф. Політично-інформаційні

безпекові механізми в українській державній системі у контексті геополітичних змін. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 2. URL: http://www.dy .nayka.com.ua/?op=1&z=1567

Размещено на Allbest.ru